Поетапне становлення англійського парламенту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність розгляду проблематики виникнення англійського представницького органу - Парламенту,полягає у нагальності дослідити і проаналізувати еволюцію парламентаризму,його поетапний розвиток і становлення в межах європейського простору. Для визначення місця англійського типу організації державного ладу в структурі політичних систем в Європі, необхідною є детермінація англійського парламенту як органу, що трансформувався із станово-представницького органу,що обмежував владу монарха,в якісно новий інститут державної влади.

Об'єкт дослідження: історія становлення англійської парламентської системи в контексті її ролі і значення для розвитку політичної системи усієї держави - Англії. Аналіз різних підходів щодо трактування причин та передумов виникнення парламенту,його значення для подальшого розвитку як політичної, так і соціально-економічної системи англійської держави.

Предмет дослідження: обґрунтування ключової ролі парламенту як прогресивного органу державної влади, без якого неможливо комплексно характеризувати політичну систему Англії.

Мета дослідження: прослідкувати за хронологією поетапне становлення англійського парламенту, акцентуючи увагу на аналізі причин його розвитку і трансформації, характеристиці його функцій та завдань. З'ясувати причини та умови політичного, соціально-економічного становища Англії напередодні та під час функціонування парламентської системи, її вплив на розбудову державного ладу країни.

Завдання дослідження: з'ясувати та окреслити коло причин та передумов виникнення парламенту в Англії, охарактеризувати основні риси політичної централізації, дати аналіз великій хартії вольностей як документу, який мав велике значення для подальшого розвитку англійського парламентаризму, визначити який за характером і складом був перший англійський парламент, дати об'єктивну оцінку ефективності його функціонування,визначити засади формування двопартійної системи в Англії на прикладі партій вігі і торі.

В історіографії європейського, зокрема англійського парламентаризму дуже конструктивно висвітлюється проблематика причин та історичних передумов появи даного органу державної влади. Зокрема,російський дореволюційний історик Д.М. Петрушевський та радянський історик О.В Гутнова акцентують увагу на соціально-економічних чинниках, які вплинули на корективи, яких потребував тогочасний державний лад Англії. Так, Гутнова дає оцінку політичній системі країни з позицій марксистського підходу до вивчення історії Європи, за яким домінантним елементом розвитку державності є превалювання економічного чинника. Автор подає достатню кількість фактажу, чітко визначає хронологічні рамки періодів розвитку парламентаризму. Англійські історіографи Барг М.А та Мортон А.Л. розглядаючи комплексно історію держави, наводять ряд аргументів на користь англійського парламенту як прикладу високого рівня розвитку та готовності англійського суспільства до трансформації в системі державного управління. На їхню думку,саме англійський досвід запровадження парламентаризму став засадничою основою формування подібних систем в Європі.

Звертаючись безпосередньо до першоджерел з історії Англії даного періоду, слід зазначити про те, що в них прослідковується тенденція до зростання ролі парламенту як колегіального органу, який у перспективі має виконати покладені на нього зобов'язання і стати повноцінною державною інституцією, здатною до реалізації демократичних принципів та протидії неконтрольованим діям королівської влади.

Отже,зробивши аналіз опрацьованих наукових робіт можна зазначити про те, що в подібному вищезазначеному ракурсі проблематика щодо виникнення англійського парламенту не була розглянута, тому основне завдання полягає в обґрунтуванні ролі згаданого політичного інституту в контексті комплексного аналізу та опрацювання ряду перелічених чинників, які і стали визначними та беззаперечними в процесі розвитку політичної історії Англії.

Дана робота може бути використана студентами молодших курсів історичних факультетів для ознайомлення із політичною історією Англії та орієнтації у темі формування демократичних інститутів політичної влади середньовічної Європи загалом.

1. Причини та передумови виникнення англійського парламенту

Перехід таких дорадчих органів у самостійні, незалежні законодавчі інституції,пов'язаний з такими явищами, як поширення освіченості, різноманітних заходів комунікації, та з розвитком виборчих систем і політичних партій. Такі дорадчі органи отримали назву "парламент", саме завдяки англійському народу. Вчені говорять, що чим краще розвинута держава тим вона більше наближається до двопартійної системи парламенту, коли народні маси кажуть тільки "за" або "проти" якогось рішення. Такою країною є Великобританія.

Коли англійський король Іоанн Безземельний ще в 1215 році [1. 2, с.32] підписував під тиском бунтівних баронів Велику хартію вольностей він не думав, що це стане поштовхом до утворення й розвитку органу, якому протягом усієї подальшої історії випаде роль рушійної сили в процесі розвитку не лише британської, а й усієї західної цивілізації.

На початку XІІІ ст. внаслідок непослідовної політики англійського короля проти нього зчинився бунт феодальної верхівки, яка змусила монарха власноруч обмежити свою владу шляхом розширення прав та вольностей його безпосередніх васалів. Для гарантування незмінності положень Великої Хартії повинен був утворитися виборний колегіальний орган. Нова інституція поступово здобувала назву "парламент" .

Отже, парламент мав величезний вплив на політичні погляди і переконання та на розвиток нових ідей в суспільстві. Всі міністри були членами однієї з палат парламенту і відповідальні перед ним за свої вчинки та за дії своїх підлеглих[2. 2, с.48]. Будь-який уряд залишався при владі лише доти, доки йому була забезпечена підтримка Палати громад, що володіла виключним правом на розгляд усіх законопроектів.

2. Початок політичної централізації в Англії XI-XIIIст. Велика хартія вольностей

Саме Хартія Вольностей, яка й по сьогодні є неодмінною складовою британської "конституції", заклала основи обмеженої монархії - форми державного правління, що з XVІІ ст. незмінно панує в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії.

Британський парламент складається з трьох гілок: Палати лордів (House of Lords), Палати громад (House of Commons) та Корони (Sovereіgn)[3. 2,с.56].

Саме початок спільних засідань лордів заклав основи плюралістичної системи у Великій Британії. Ще в ХІІІ ст. задля гарантій дотримання умов Великої хартії вольностей до складу спеціальної колегії, що грунтувалася на принципах станового представництва, спочатку повинні були ввійти 25 вищих феодалів. Проте, новостворений орган, який носив чіткий відбиток станового представництва, відігравав скоріше дорадчу роль при монархові. Однак на відміну від інших станово-представницьких установ середньовічної Європи колегія діяла на постійній основі.

Подальше суперництво Корони й підданих призвело до пропозиції 1265 року вищих феодалів доповнити склад нового органу представниками нижчих станів. До XІV ст. вони засідали разом з лордами. А з прийняттям в 1330 році Вестмінстерського статуту[4. 4, с.69] пери виокремились у самостійну палату. З розвитком нової інституції поступово виражалися її функції та повноваження як вищої судової інстанції.

Протягом довгої та складної історії британського парламенту його форма та структура піддавалася значним змінам. Проте головна його функція - наповнення королівської скарбниці - від самого виникнення парламенту і до буржуазної революції ХVІІ ст. залишалася незмінною. Обидві палати скликалися переважно з метою схвалення нових податків на користь Корони. Коли ж фінансові важелі внаслідок нових соціально-економічних умов перейшли до представників буржуазії, поступово зросли і їхні політичні вимоги. Це згодом призвело до сутичок з монархом, а потім і до громадянської війни. Перемога в цій боротьбі дісталася буржуазії, яка, фактично здійснивши революцію, значно підвищила роль Палати громад у вирішенні всіх державних справ. Поряд з обмеженням прав Корони, розвивалися повноваження та роль Кабінету міністрів як верхівки всієї виконавчої структури Британії.

Поступово парламент запровадив цілу низку заходів, що значно послабили королівську владу. Було встановлено порядок успадкування престолу. В парламентській практиці складаються важливі прецеденти, зокрема щодо партійної одноманітності складу Кабінету міністрів та обов'язкової наявності урядової більшості в парламенті, законодавчо встановлюється періодичність скликання палат кожні сім, а з 1911 року - кожні п'ять років[5. 5, с. 90]. Подальші кардинальні соціально-економічні перетворення та демократизація виборчого права призвели до небаченого зростання ролі представництва громад.

Отже, хартія вольностей стала тим документально оформленим відправним началом обмеження компетенції королівської влади. Саме з появою даного документу ряд істориків пов'язує перші кроки англійського суспільства до демократизації політичної влади. В майбутньому на засадах і принципах Хартії буде прийматися ряд найважливіших нормативно-правових документів Англії.

3. Структура та функціонування Парламенту на різних етапах розвитку. Палата лордів та Палата громад

Однак попри досить важливі функції верхня палата парламенту з часом зійшла на другорядні ролі в британській політичній системі. Цьому сприяла ціла низка історичних причин: загибель величезної кількості дворян під час війни Білої та Червоної троянд, а саме династії Йорків і Ланкастерів, відсторонення від реальних фінансових важелів впливу, невідповідність добі промислової революції та поступової демократизації публічної сфери. В той час, коли в нижній палаті починали формуватися партійні структури, коли тут розглядалися насущні проблеми законодавчого регулювання ділової активності буржуазії як рушійної сили британської економіки, Палата лордів залишалася елементом феодальної доби, а авторитет перів падав.

Духовні лорди- це вищі ієрархи англіканської церкви, які до XVІІ століття складали більшість верхньої палати. Однак бурхливі історичні події призвели до значного скорочення їх кількості у палаті: залишилися лише архієпископи Йоркський і Кентерберійський, а також деякі єпископи.

Ординарні лорди по апеляціях призначаються довічно. Ще з середньовічних часів Палата лордів виконувала функції вищої судової інстанції. Однак поступовий розвиток правової системи вимагав того, щоб юридичними питаннями займалися кваліфіковані спеціалісти. З кінця ХIХ ст. до складу Палати перів почали вводитися юристи, завдання яких полягало у розгляді конкретних апеляційних справ. Юрисдикція Палати лордів поширюється на всі цивільно-правові справи у Великій Британії та на всі кримінальні справи в Англії, Уельсі та Північній Ірландії. Палата не розглядає ці справи у повному складі, вона лише вимушена погоджуватися з думкою спеціалістів у цій галузі, тобто з ординарними лордами по апеляціях.

Палата перів має свого голову, якого називають лордом-канцлером. Він має менше повноважень, ніж спікер нижньої палати, хоча і може, на відміну від нього, брати участь у дебатах та голосувати, як й інші члени парламенту. Лорд-канцлер також є членом уряду, обіймаючи посаду міністра юстиції і беручи участь у розгляді справ ординарними лордами по апеляціях.

Щодо законодавчих функцій Палати лордів, то вони є дуже обмеженими і зводяться фактично до розгляду законопроектів по конкретних справах. Ще "Біллем про права" 1689 року [6.2, с.39]за нижньою палатою було закріплено верховенство в галузі законотворчості - верхня палата не може втручатися до законодавчого процесу. Єдиним повноваженням лордів є право затримати прийняття закону до наступної сесії, тобто на один рік, а законопроектів, що стосуються фінансової сфери, - лише на місяць. Таким чином, законодавчі повноваження верхньої палати майже цілковито зводяться до консультативних функцій і функції стримування членів Палати громад.

На відміну від верхньої палати, Палата громад з часів прийняття "Білля про права" формально володіє надзвичайно широкою компетенцією і грунтується на принципі верховенства закону, тобто актів парламенту, що приймаються тільки громадами як представниками всього народу. Історично склалося, що тільки законами регламентуються конституційні засади державного ладу, головні аспекти функціонування фінансової сфери, затверджується бюджет, призначаються судді. Палата громад як виразник інтересів усього суспільства володіє правом контролю над урядом. Проте, усіма повноваженнями, через які саме нижню палату в більшості випадків вважають парламентом, вона була наділена не завжди.

Хронологія представництва громад у парламенті починається з кінця ХIII ст. В цей час король Едуард І, який потребував наповнення державної скарбниці, скликав у 1295 році парламент[7.3, с. 63], що складався тільки зі світських та духовних лордів. Вони відмовилися визнати таке засідання правомірним і домоглися запрошення представників від громад і графств. За це парламент 1295 року скликання отримав назву "Зразкового"[8.6, с. 46].

Загалом, структура англійського парламенту не залишалась сталою, проте зберігала свою характерну особливість - бікамеральність. Складаючись з Палати лордів і Палати громад,орган функціонував протягом довгого періоду часу, корегувались лише функції і компетенція вищезгаданих підрозділів. Причиною змін були зовнішні і внутрішні чинники, які склались історично.

4. Формування двопартійної системи. Віги і торі

Протистояння двох класів - буржуазії і феодальної аристократії прийняло форму боротьби двох релігій - нового протестантизму проти загальноєвропейського католицизму і державної англійської церкви, близької до католицизму, що також захищала феодалізм. В ході цієї боротьби англійський король Карл I був скинутий з престолу, а згодом страчений. Країна на недовгий час стала буржуазною демократичною республікою. Продовження революції і доведення її до кінця не відбулося, адже почали організовуватись революційно налаштовані маси народу, що хотіли серйозних, радикальних змін - це злякало буржуазію. Цим скористався в 1653 р. Олівер Кромвель і ввів власну воєнну диктатуру, що відзначилась деякими значними реформами і військовими кампаніями, та 1658 р. Кромвель помирає. Наростаюча криза і смерть лорд-протектора призвела до відновлення монархії і приходу до влади Карла II Стюарта. Але династія Стюартів схилялась до абсолютизму і католицької церкви, що визвало опозицію з боку буржуазії і нового дворянства. В парламенті оформлюються два крила - торі і віги між 1660 и 1680 рр..[9.6, с. 59]

Спочатку свого створення ці перші партії носили віросповідувальний характер: віги - пуританці, торі - англіканці, а також доповнювались своїм відношенням до певних аристократичних династій: віги - противники короля Карла II і Якова II, торі - їх сторонники. Віги і Торі - одні з найдавніших партій і єдині, які пройшли 3 етапи розвитку партії (аристократичні кружки, політичні клуби, масові партії).

Віги (ліберали) - назва цієї партії вперше з'являється 1679 р.[10. 6, с. 100] В цей час знову починала розгортатись боротьба між королем і парламентом, призвівша в 40-х роках до першої англійської революції. Згодом виявилось, що реставрація Карла II не примирила боротьбу між круглоголовими (віги) і кавалерами (торі). Зрадницька політика Карла II і Іоанна II, які намагалися розширити королівську владу шляхом підпорядкування Англії французькому королю Людовику XIV, підірвала авторитет торійської партії і змусила її лідерів взяти участь у революції 1688 р. Внаслідок перемоги революції віги втратили свій характер реформаторів, адже в період з 1689 по 1770 рр. вони лиш дуже рідко брали владу у свої руки і фактично установили кабінетне правління. На 1760-ті роки склад партії відповідав її програмі. Її сила основувалась на впливі найбільших землевласників і на міських засадах.

В 1770 р. Георг III наніс лібералам значного удару, призначивши міністерство Норта до складу якого входили партії середнього і мілкого землеволодіння. До такого кроку змусило зрадництво деяких членів вігів своїм ідеям. Ці кроки короля були швидко підтримані партією консерваторів, а згодом і народними масами. Тепер поступово торі почали ставати більш авторитетнішими ніж вігів. Епоха правління консерваторів починається 1784 і тягнеться до 1830 р. Після краху своєї політики партія лібералів розпалася, організувалися самостійні групи: аристократичну і ліберальну.

Після падіння Наполеона, наближається час невідворотних реформ, торі розуміють це і віддають владу вігам.

Знову продовживши свою діяльність віги починають реформи і розширюють виборче право. З переходом Європи на нову республіканську течію, поступово старі назви англійських партій відходять.Тепер членами парламенту стають ліберали і консерватори. Правда старі терміни не були повністю замінені і продовжували застосовуватись, але вже не на офіційному рівні.

Торі (консерватори) офіційно почала свою історію з кінця 1670-х років, як помірно-права політична організація[11. 6, с.105-109]. З плином часу партія торі поступово реформувала свою політику і вже з середини XVIII ст. остаточно оформилась як партія, що виражає інтереси земельної аристократії і верхівки англіканського духовенства, малого і середнього дворянства і частини мілкої буржуазії. З 1780-х до 1830 торі постійно знаходились при владі. Протидіючи революційним подіям в Англії, торі були змушені провести певні буржуазні реформи, але при цьому протидіяли реформам парламенту.

Отже, поляризація суспільства, різні погляди представників впливових представників політичної еліти на реалізацію і курс державної політики зумовили поділ членів парламенту на політичні партії - віги й торі. Саме ці політичні угруповання стали основами для майбутніх сучасних політичних партій Великобританії - лейбористів та консерваторів.

Висновки

У даній роботі було комплексно розглянуто процес становлення англійської парламентської системи, яких охопив значний відрізок часу. Аналіз соціально-економічного, суспільно політичного становища Англії в Середні віки дав підгрунття для виокремлення зовнішніх і внутрішніх, об'єктивних і суб'єктивних факторів, що вплинули на формування зовнішніх і внутрішніх причин кризи абсолютної монархії з подальшою її трансформацією. Було зроблено висновок про значну роль Великої хартії вольностей як прогресивного документу відповідного періоду історії Англії, в якому чітко визначались і гарантувались громадянські права, а також передбачались перші кроки до створення колегіального дорадчого представницького органу держави.

Структура, компетенція і функції англійського парламенту зберігали в основі своїй демократичні засади реалізації політичної влади, проте зазнавали змін протягом кількох століть. Це було зумовлено рядом внутрішньо- і зовнішньополітичних факторів. Парламент відображав настрої і провадив політику найвпливовіших представників суспільства, тому не завжди відповідав принципу демократизму, гласності і народовладдя. Основні структурні підрозділи даного представницького органу Палату лордів і Палату громад було розглянуто в контексті їх реального і номінального значення для здійснення владних повноважень та обмеження королівської влади в передбачених законом випадках. Саме на основі джерел вдалось визначити конкретні важелі влади, які зосереджувались в руках тієї чи іншої гілки влади, їх значення для суспільства.

Отже,було зроблено висновок щодо значущості і компетентності двох палат парламенту, їх місця в політичній системі Англії як гарантії участі суспільства у вирішенні питань і проблем загальнодержавного значення, не дивлячись на ряд недопрацювань і недоліків, які були виявлені на практиці діяльності англійського представницького органу вищезгаданого періоду. Порівняльно-аналітичним методом було проведено паралелі з першими та нині діючими парламентами Великої Британії.

Так історично склалося, що за період парламентаризму в Англії виникли дві ідеологічні течії: торі і віги, які згодом отримали назви Консерваторів і Лібералів. Вони представляли англійський народ багато віків, і саме ці партії сформулювали ту систему правління, яка зараз існує в Великобританії. Двопартійна система це їх заслуга, не дивлячись на зміни правлячих пріоритетів в сучасній Англії. Розглядаючи причини та обставини формування двопартійної системи, було враховано ряд об'єктивних умов та чинників, а саме політична та соціально-економічна ситуація в Англії, конфронтація інтересів правлячих кіл англійського суспільства, потреба в розмежуванні членів парламенту згідно своїх позицій і приналежності до одного з двох кіл владної спільноти. Звертаючись до джерел і монографій з історії Англії зазначеного періоду, було дано характеристику кожній з політичних партій - вігам і торі, проаналізовано їх спільні та відмінні риси. Було зазначено про ключову роль даних об'єднань в історії подальшого становлення англійського парламентаризму в період Нової і Новітньої історії держави. англія парламент палата лорд

Є всі підстави для констатації того факту, що боротьба англійського суспільства, виражена в легітимній формі демократизації державних політичних інституцій - а саме створенні парламенту,була показником успішного розвитку всієї політичної системи країни, її поетапних кроків на шляху становлення демократії і засад громадянського суспільства.

Отже, узагальнюючи роботу можна сказати про задовільне висвітлення проблематики і ключових факторів становлення англійської парламентської системи в плані її значення для європейського парламентаризму подібного зразка.

Список використаних джерел і літератури

1. Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы, под ред. Корецкого В. М. М., 1961

2. Памятники истории Англии XI-XIII вв.. Сост. Петрушевский Д. М. М., 1936

3. Барг М. А. Исследования по истории английского феодализма вв.. М.,1962

4. Гутнова Е. В. Возникновение английского парламента М., 1960

5. Петрушевский Д. М. Очерки из истории средневекового общества и государства, изд. 5. М., 1922

6. Штокмар В. В. Очерки из истории Англии Л., 1957

Размещено на Allbest.ru