Грюнвальдська битва

У Владислава було три варіанти вирішення Пруської проблеми - захоплення замку; укладення миру, або відступ. Захопити замок практично неможливо, тому до штурму навіть не готувались. Фон Плауен не хотів слухати про мир.

У другій половині серпня в Кйонігзберг прибуло військо лівонських хрестоносців під командуванням ландмаршала фон Хевельмана. На початку вересня закінчувався термін трьох місяців між оголошенням і початком війни лівонців з Великим князівством Литовським. Але сили Лівонців були недостатні для боротьби з армією союзників. Тому представники лівонського ландмаршала уклали з литовським князем мале перемир'я на десять тижнів. Вітовт на чолі 12 коругв виїхав на зустріч лівонцям під Кйонізберг. Восьмого вересня він зустрівся з Хевельманом. Ландмаршал зобов'язався бути посередником в переговорах між фон Плауеном і союзниками. Він попросив зупинити бойові дії на термін від 9 по 22 вересня, щоб він в цей період зустрівся з фон Плауеном особисто і довів справу до укладення миру.

Насправді лівонці намагались за будь-яку ціну виграти час так, як з дня на день очікувалась підмога з Німеччини. Повірили лівонському ландмаршалу і пропустили його в Мальборк. В результаті переговорів лівонського ландмаршала з фон Плауеном. Союзники не утримали пропозиції не лише про мир, але навіть про перемир'я.

Поряд з цим події не складались на користь союзників. Польське ополчення з кожним днем все більше поривалося додому. Не були цілком оплачені послуги європейських найманців. Сизигмунд Угорський загрожував польському королівству з заходу. Повернення додому вимагала і дворянська кіннота, яка не звикла до таких довготривалих походів.

Наближалась зима.

19 вересня польський король наказав зняти облогу Мальборка. Збереження фон Плауеном Мальборка означало, що Орденська держава не загинула. Як тільки польсько-литовське військо залишило Прусію, ситуація в ній різко змінилася. Так само, як за два місяці до того, Прусія капітулювала перед поляками, тепер вона поверталась під владу старих господарів. Пруські дворяни, які ще недавно завойовували замки для поляків, тепер завойовували їх знову вже для хрестоносців. Першим було повернуто під владу Тевтонського ордену Дєлдове. Польський гарнізон Дєлдове був захоплений зненацька в полон Лівонський ландмаршал захопив штурмом Ельбанг. Потім один за другим почали здаватися пруські замки. В руках польського короля залишились замки лише в Торуні, Радзині, Бродниці і Нешаві. Владу хрестоносців відмовилися признати міста старий Торунь і Гданськ.

Здавалось військове щастя знову повернулось до тевтонців. Хрестоносці повернули майже всю Орденську територію. Об'єднана армія Генріха фон Плауена і лівонців очистила від ворога майже всю Прусію і північну частину Помор'я. В області Нової Марки за рахунок підтримки Західної Європи посилилось угрупування Михайла Кухмейстера. В якості чотирьох тисяч чоловік воно виступило на з'єднання з армією фон Плауена.

Однак в битві під Короновим менше за кількістю військо польського короля розгромило військо Кухмейстера, а його самого захопили в полон. Реваншистські наміри хрестоносців відразу ж ослабли. Європейські рицарі все з меншим бажанням брали участь у цій війні, де ворога неможливо було перемогти в відкритому бою.

Війна продовжувалась рядом дрібних рейдів на території польського королівста і Великого князівства Литовського. Сигизмунд Угорський відпрацьовуючи орденський хабар, на початку 1411 року, здійснив рейд на територію Польщі. Цей рейд закінчився загибеллю 12 коругв. В кінці січня король здійснив новий похід в Польщу, який закінчився тим же. Генріх фон Плауен заявив з цього приводу, що Сигизмунд не відпрацював хабара.

Спроба захопити Мальборк зазнала поразки перш за все тому, що в армії союзників не було злагодженості. Ягайло і Вітовв не завжди, як виявилось координували і узгоджували свої дії один з одним, як це показала сама Грюнвальдська битва. Зрештою відіграла свою роль і самовпевненість переможців, які вирішили, що війна виграна подальший її хід буде схожий на перший хід армії землями переможеного ворога, сповільнили хід армії і тим самим дали хрестоносцям підготувати оборону міста. Результатом стало те, що велика перемога при Грюнвальді на час завершення війни мала прямокажучи мізерні наслідки. Не взяття Мальборка означало збереження Тевтонського ордену, а цей факт являв собою нову загрозу. Мало з того, що орден був знесилений, ослаблений це була все ще діюча загроза, яка могла повстати з попелу. Орден опираючись на підтримку Заходу, міг відновити свою силу і міць. Польщі і Литві просто пощастило, що невміла політика наступних магістрів до загибелі Орденської держави.

9 листопада 1410 року Генріх фон Плауен був офіційно затверджений на посаді великого магістра Тевтонського ордену. В цій новій якості він відразу ж розгорнув підготовку до мирних переговорів. Війна ставала важким тягарем для обох воюючих сторін.

В кінці 1410 року було укладено перемир'я, яке на відміну від минулорічного, стосувалось всіх - Тевтонського ордену, польського королівства, литовського князівства і Мазовії. 26 січня 1411 року на острові, посеред Вісли поблизу Торуня відбулися переговори. Хрестоносців на них представляв лівонський магістр фон Фетінгоф, союзників - великий князь Вітовт.

Головною проблемою на переговорах, являлась доля Жемайтії. Тевтонський орден не хотів від неї відмовлятись, литовський князь - тим більше. Кінці кінців в результаті тривалих дискусій, було знайдено компроміс з цього та інших питань. Першого лютого було підготовлено текст угоди мирного договору, Польська і литовська сторони відразу затвердити угоду своїми печатями. Тевтонський орден і представники Пруського дворянства повинні були ратифікувати договір пізніше на зустрічі під Золотарією.

Через кілька місяців на полі поблизу міста Золотарія відбулася урочиста зустріч польського короля і литовського князя і великого магістра Тевтонського ордену в оточенні своїх придворних.

Згідно Торунського мирного договору всі замки і міста захоплені під час війни повертались попереднім власникам.

Жемайтія поверталась Вітовту, але після його смерті повинна була повернутись хрестоносцям. Добжинська земля передавалась польсьокму королівству. Помор'я і Михайлівську і Хелмінську землі, а також частину Куяв, Орден зберігав за собою.

Умови миру були дуже сприятливі для Тевтонського ордену, тим не менше, польський король Владислав погодився на них, він розумів, що хрестоносці від нині більше не являються серйозним ворогом для Польщі. З іншої сторони великий князь Литви був зовсім не зацікавлений у ліквідації Орденської держави, так як від цього більше б виграла польська сторона.

Польський хроніст писав з цього приводу:

.....Стараннями Вітовта, великого князя литовського (сам князь більш за все намагався воз'єднати своє князівство і повернути собі Самагідську землю, яку відібрали у нього хрестоносці) було укладено, затверджено і підписано на умовах Польського королівства мир несправедливий і не вигідним.

Невідповідність умов Торунського миру масштабом перемоги, одержаної польсько-литовським військом під Грунвальдом, дало привід орденським хроністам оцінити його “як програмний мир” для поляків.

При укладі Торунського мирного договору дипломатія Тевтонського ордену досягла максимум можливого після Грюнвальдської поразки. Однак перемога союзних армій в цій битві мала значно більші наслідки ніж здавалося її сучасникам.

Грюнвальдська битва підірвала основи Тевтонської держави в Прусії і ознаменувала початок її занепаду.1¹ История Европьі: Епоха Возрождения. - Мн. : Харвест, М.: ООО - “Изд. АСТ”, - 2000. С.523-533

1

Грюнвальдська битва відіграла велику роль в історії слов'янських і прибалтійських народів показавши їм, що тільки спільна боротьба проти загального ворога - гарант перемоги над ним.

В результаті об'єднаного виступу поляків, литовців, руських і чехів могутність Ордену була підірвана і відновити її йому більше не вдалося.

Грюнвальдська битва розсіяла думки, які до сих пір панували в Європі в непохитній військовій могутності хрестоносців. Похитнувся авторитет в Європі. Похитнувся авторитет Ордену в Європі і піднявся авторитет Польщі і Литви. Це відчулося особливо на Констанцькому соборі в 1414-1418 рр., на якому Польща і Орден пред'явили свої прикордонні суперечки і вимоги один до одного. Собор на підтримав скарг Ордену на Польщу. Після нього хрестоносці вже втратили надію на підтримку ззовні в випадку свого виступу проти Польщі і Литви. Їм приходилось надіятися з тих пір на свої сили, а впевненість в них була втрачена після Грюнвальду.

Поразка Ордену в війні 1410 року загострила протиріччя всередині Орденської держави. Пруське дворянство і пруські поморські міста почали боротьбу проти своїх поневолювачів, в 1416 році вона перетворилася в велике повстання в Гданську.

Війна 1409-1410 років підготувала кінцеве падіння Ордену. Польща не заспокоїлася на умовах Торунського миру 1411 року. Думка про повернення забраних Орденом польських земель не залишала Владислава-Ягайла. В 1414 р. він оголошує війну Ордену, вимагаючи від нього повернути Помор'я і інші землі. Війна ця закінчилась нічим. За те в результаті другої війни (1422р.)

Ордену прийшлося в зміні умов Торунського миру навічно відмовитися від Жмуді.

В 1454 році Польща почала нову війну з Орденом. В цей час Орденська держава переживала глибоку внутрішню кризу. Вся його територія була охоплена повстанням. Ініціатором був «Пруський союз», який представляв інтереси пруського дворянства і пруських поморських міст, які не бажали більше терпіти іга рицарів. Союз звернувся до польського короля Казимира Ягелончика з проханням прийняти країну під свою руку. В цих умовах війна Польщі з Орденом проходила успішно для першої. Вона продовжувалася тринадцять років і закінчилася Торунським миром 1466 р. За цим миром Хелмінська земля і Східне Помор'я об'єдналися з Польщею. Крім цього в склад Польщі ввійшла і частина Прусії з Мальборком.

Орден, правда і тоді не був ще остаточно знищений, але він визнав себе вассалом Польщі, що було знаменним фактом, і споконвічні землі Польщі, які знаходилися під його владою біля двохсот років, повернулись до неї.

Основа цієї перемоги над Орденом була закладена в Грюндвальській битві.1¹ Ян Длугош. Грюнвальдська битва. Изд. АНСССР. М. - Л. 1962. С. 188-189.1

Грюндвальдська битва ввійшла в історію, як одна з найвидатніших битв епохи феодалізму і по чисельності задіяних в ній сил і за способом ведення бою. Ця перемога поклала кінець німецько-рицарським захопленням в Прибалтиці. З падінням Ордену і сили німецької феодальної агресії в Центральній Європі. Це полегшило чешському народу боротьбу за свою незалежність в гуситських війнах 1419-1434 рр.

Так безславно закінчили своє існування духовно-рицарські організації німецьких феодалів які протягом багатьох віків проводили політику захоплення і поневолювання народів Польщі і Східної Прибалтики.

Висновок

На кінець XIV ст. Тевтонський орден володів всією Прусією, Поморськими, Хелмійськими, Михайлівськими землями, Лівонськими володіннями ордену Мечоносців. Його володіння простяглись від Неману до середнього Помор'я. В розпорядженні Ордену знаходилась величезна вишколена і боєздатна армія, та майже не обмежені грошові та людські ресурси. Але було очевидним, що на цьому Тевтонський орден не збирається зупинятись. Його ціллю були Польща, Литва, Русь. І в Ордену були ресурси для здійснення своїх загарбницьких планів. На кінець XIV ст. перед Королівством Польським і Великим князівством Литовським стояла реальна загроза втратити свої держави. Все це змусило дві великі держави, Польщу та Литву, які між собою ворогували, піти на політичне і військове зближення, з метою запобігти загарбницьким діям Тевтонського ордену. Тевтонська агресія повинна була бути припинена інакше Польська і Литовська держава ризикували втратити своє існування. Обидві сторони передчували неминучість конфлікту й скоріше за все його розмах. Адже в конфлікт вступала найбільша держава Європи в XV ст. Литовсько-Польське королівство, з одного боку і чи не найсильніша держава Європи - Тевтонський орден. Бо якщо зважити на те, що тевтонці мали підтримку всього католицького світу, Священної Римської імперії, її імператора і найбагатшої з частин імперії Чехії в особі короля чеського і зрештою самого папи Римського, що в той час важило чи не все, та ще й до всього взяти до уваги загони рицарів-добровольців борців за віру, які поповнювали армію ордену в період війни - то таке твердження цілком правомірне. Таким чином дипломатична гра велась всіма можливими способами, бо в даній ситуації союзники означали додаткову військову силу, що в свою чергу наближало кожну зі сторін до своєї мети. Польщу і Литву до знищення Ордену, а Орден за Захоплення всієї Прибалтики, а в подальшому і Східної Європи. Не віддати належне обом сторонам в їх інтригах неможна. Напередодні війни було проведено величезну роботу дипломатичного характеру, результатом чого вся Центральна і Східна Європа виявилася розбитою на два табори і готувались до тривалої і широкомасштабної війни.

Війна між Тевтонським орденом з одного боку та Литвою і Польщею з іншого, не була результатом безкомпромісної політики спрямованої на розгортання війни між обома сторонами, як це могло здатися раніше. Спроби примирення робилися як з боку Польщі і Литви так і з боку Тевтонського ордену, який не відмовлявся від мирних переговорів. Орден незважаючи на його цілі, так швидше за все не прагнув широкомасштабної війни. Поступове захоплення земель обходилося меншою кров'ю і витратами. Але початок XV ст. став критичною точкою в стосунках між цими трьома державами, що вилилось у велику війну.

Жемайтійське повстання, яке стало приводом до початку Великої війни, стало тієї іскрою яка перетворилась у страшну пожежу. І як кож-на пожежа, війна стала несподіванкою для Польського короля, який ще не був готовий до військових дій. Саме тому, перший етап війни йшов під постійним натиском і перевагою військ Ордену, хоч і тимчасових, але регулярних поразок військ Польського королівства. Перемир'я, що дало можливість зібрати сили союзним військам Польщі і Литви стало переломним у ході війни і дало поштовх до наступальних дій з боку союзників.

Спроба примирення зазнала поразки. Третейський суд виявився безсилим вирішити спірні питання і врегулювати конфлікти мирним шляхом. Несправедливе рішення короля Чехії - посередника в переговорах між ворогуючими сторонами, ще більше розігріло пристрасті і бажання зброєю довести свою правоту. Але якщо вникнути в суть питання, то стає зрозумілим, що ні Полько-Литовська сторона ні Тевтонський орден не вірили в мирне розв'язання війни. Перемир'я, кожна із сторін використала для посилення своїх позицій і збільшення військової потуги, для подальшого, ще запеклішого ведення війни.

Так званий Третейський суд був лише добре зіграною виставою для оправдання в очах суспільства і для прикриття справжніх намірів продовження війни.

Озброєння обох ворожих армій не поступалось одне одному стандартами того часу і не могло бути причиною одних над іншими і напевно не могли вплинути на хід і результат бою, а твердження, які часто мають місце про те, що зброю і озброєння союзної Польсько-Литовської армії не можна було порівняти з орденською просто не мають підгрунтування. Строкатість етнічного складу дала підстави багатоьм історикам називати Грюнвальдську битву “битвою народів”, але історична справедливість не дозволяє цього сказати мені, з тієї причини, що більша частина представників рицарства центральної і північної Європи які брали участь в бою - були найманцями, а тому захищали не свою батьківщину і несвій народ, а просто відпрацьвували свої гроші.

Спроба захопити Мальборк зазнала поразки, перш за все тому, що в армії союзників не було злагодженості. Ягайло і Вітовв не завжди, як виявилось координували і узгоджували свої дії один з одним, як це показала сама Грюнвальдська битва. Зрештою відіграла свою роль і самовпевненість переможців, які вирішили, що війна виграна подальший її хід буде схожий на перший хід армії землями переможеного ворога, сповільнили хід армії і тим самим дали хрестоносцям підготувати оборону міста. Результатом стало те, що велика перемога при Грюнвальді на час завершення війни мала прямокажучи мізерні наслідки. Не взяття Мальборка означало збереження Тевтонського ордену, а цей факт являв собою нову загрозу. Мало з того, що орден був знесилений, ослаблений це була все ще діюча загроза, яка могла повстати з попелу. Орден опираючись на підтримку Заходу, міг відновити свою силу і міць. Польщі і Литві просто пощастило, що невміла політика наступних магістрів до загибелі Орденської держави.

При укладі Торунського мирного договору дипломатія Тевтонського ордену досягла максимум можливого після Грюнвальдської поразки. Однак перемога союзних армій в цій битві мала значно більші наслідки ніж здавалося її сучасникам.

Грюнвальдська битва підірвала основи Тевтонської держави в Прусії і ознаменувала початок її занепаду.

Одним з найважливіших і не менш спірних питань являється питання хто були головними воєночальниками воюючих сторін. Якщо військами тевтонської сторони командував великий магістр Ульріх фон Юнгінген, запальний воїн, але хороший тактик, то питання хто головним воєначальником польсько-литовської сторони, є предметом численнх дискусій. Одні вважають, що це був Олександр - Ягайло, інші, щі Вітовт, а треті - що навіть і краківський мечник Зиндрам із Машковіц. Можна сказати, що більшість дослідників з Кучинським на чолі, використовуючи джерела повністю виключають Зиндрама із Машковиц, а головнокомандуючим обох армій - Ягайла, воїна досвідченого в боях з Орденом, Москвою, знайомого з військовою тактикою як з східною, так і західною. Звичайно, Ягайло, який командував армією польського королівства, рахувався з думкою командирів на чолі з Вітовтом, який командував литовсько-руською армією. Але керівництво двома арміями перебувало в руках Ягайла Це не могло не вплинути на хід всієї кампанії, генерального бою, його ходу в якому з справжнім блиском проявився полководський геній корроля1¹ М. Бискуп. Великая война Польщи и Литва с Тевтонским орденом (1409-1411) в свете новейших иследованний // Вопросьі истории. № 12191 М. изд. “Прогрес” 1992 р. С. 17. - Так вважають польські дослідники.

Дозволю собі не погодитись. Не все зходиться в цьому питанні. Сучасні історики і по-сьогодні не можуть логічно пояснити чому Ягайло мовчки спостерігав бій, коли великий князь литовський все годину бився з тевтонськими військами. Офіційно польський король перебував на вранішній службі, яка дивним чином затяглась мало не в три рази довше, пояснити таку хрестиянську ревність у колишнього язичника який християнство прийняв тільки згідно умов Кревської унії, хоча у нього і до цього було багато можливостей зробити це, хоча б і тоді коли він перебува під захистом Ордена, втікаючи від князя Крейсута, Вітовтового батька який загинув від рук свого племінника Ягайла, логічно не можна. Вітовт же, князь литовський остерігаючись втечі свого війська, і через те що через невдачу для нього битву буде закінчено, посилав до короля одним за одним багатьох посланців, а не добившись бажаного особисто прибув з вимогами ввести польські війська у бій. Про що сказано у Яна Длугаша.

Достименно відомо, що Вітовт розпочав бій, за що мало не поплатився своїм військом. Поляки ж - вичікували. Що це було? Тактичний хід, чи спроба Вітовта перебрати на себе керівництво боєм, розпочавши його.

На мою особисту думку польсько-литовсько-руські війська, цілком можливо, навіть під час бою не мали єдиного керівника. Зараз легко говорити про єдність військового духу, про братерську любов серед керівництва армії і серед самих вояків. Що до духу армії сперечатись важко, бо для моравських, великопольських і малопольських, для литовських і жмудських полків цей дух і бажання був єдиним - знищити ненависну орду “кжижаків” (хрестоносців), але для полків Галичини, Поділля, Київщини та інших українських земель, цей похід був редом в чужі землі, з точки зору моралі - несправедливий з їхнього боку. Бо вони від Ордену не потерпали. Останній офіційно зафіксований конфлікт українських князів з Тевтонським орденом відбувся ще за Данилда Галицького, під Дорогочином в 1248 році. Для них ця війна була небільш справедлива і потрібна ніж для моравських чи чеських найманців. Але якщо повернутись до керівників об'єднаних армій, то хоч вони й були кузенами, але про братерську любов або хоча б повагу між ними просто смішно. Смерть батька Вітовта була на совісті Ягайла, а з 1383-1392 р.р. Вітовт вів безжальну війну супроти свого брата і позбавив його, хоча й неофіційно литовського престолу. Це були два правителі -горді і амбітні, та ще й запеклі вороги. При такій постановці питання говорити про єдиного керівника досить важко.

Можливо це лише моя теорія, але не враховувати того, що Ягайло і Вітовт були ще й просто людьми, а не лише знаряддями помсти і справедливості являється досить ваєжливим дискримінаційним факторм в розгляді питання Грюнвальдської битви.

Размещено на Allbest.ru