Грюнвальдська битва

Битва між об`єднаною армією польсько-русько-литовських військ і військами Тевтонського ордену у 1910 році при Грюндвальді. Ліквідація самостійності Тевтонського ордену. Загальна кількість військ, їх етнічний склад. Можливе озброєння ворожих сторін.

Рубрика История и исторические личности
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 06.11.2011
Размер файла 85,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Грюнвальдська битва

Курсова робота

студента 2-го курсу групи № 21

історичного факультету

В.В. Грабик

Перевірила:

кандидат історичних наук

Алексієвець Леся Миколаївна

Тернопіль 2002 р.

Грюнвальдська битва

Дня 15, місяця сьомого року Господнього 1910 при Грундвальді відбулася битва між об'єднаною армією польсько-русько-литовських військ з одного боку і військами Тевтонського ордену з другого боку. Бій, який тягнувся протягом дня закінчився розгромом орденських військ.

Ця битва стала кульмінаційною точкою великої війни між Королівством Польським, Великим Князівстом Литовським, Руським, Жимайтійським супроти загарбницьких дій Великого Тевтонського ордену в Східній Європі і Прибалтиці. Незважаючи на те, що ця битва припинила криваві походи військ акрестоносців в Польщу, Литву, і Руські землі в світовій Історіографії їй приділено дуже мало уваги.

Тевтонська агресія (Тевтони - самоназва німців, “дейче” або “тейче”)1 спрямована проти слов'янських і балтійських народів була припинена. А через 56 років було ліквідовано самостійність Тевтонського ордену.

Невисвітленість проблеми являється результатом того, що цю тему було занадто зполітизовано радянською історіографією, істориками третього рейху, які намагалися виправдати на історичній основі свої війни, та Польщі, які нерідко намагались приписати перемогу при Грюнвальді виключно польській армії. В наш час, послуговуючись працями відомих авторитетних істориків, історична наука намагається встановити істину, та історичну справедливість, достатньо висвітлити, не правомірно замовчувані події тих часів.

Польська історіографія спочатку вивчила загальні риси і умови функціонування і створення держави Тевтонського ордену в Прусії. Отримані результати найшли відображення в працях К. Гурского, Г. Лабуди. Сама Грюндвальська битва уже довгий час являється предметом інтенсивних і глибинних досліджень польських істориків. Тривалий час панували погляди С. Кучинського, автора об'ємної монографії.

Про те її недоліки пов'язані з недостатнім аналізом історичних джерел, перш за все письмових літописів (Cronica conflictus “Annales” Я. Длугоша), а також в недостатньому використанні матеріалу розкопок під Грюнвальдом. Ці проблеми висвітлені в працях Лодзинських археологів і факівців по збої під керівництвом А. Надольського. Праці шведського дослідника С. Екдаля про Тевтонські загони і про джерела, які стосуються Грюнвальда також внесли багато нового в дослідження теми.1

Глибокий інтерес цієї битви проявляли багато поколінь історики Польщі, Литви, Білорусії і Росії. Серед них - Я. Длугаш, М. Стриковський, А. Коялович, Т. Набруд, І. Лелевель, Л. Левицький, Ю. Кришевський, А. Шайнока, А.Проказка, А. Барабашев, М. Калайвич, Я. Гейсман, І. Дельбрюк, Н. Разін, А. Строков, В. Пашуто, Н. Лапін, А. Терпинський та багато ін. Найбільш глибоко дослідив коло пов'язаних з Грюнвальдом проблем сучасний польський історик С. Кучинський.

Ці історики брали за основу літописні дані та історичні праці написані в цей період. Зокрема працю Яна Длугоша “Історія Польщі”, яка являється однією з найкращих тогочасних історичних праць на цю тему. Ян Длугаш використав велику кількість справжніх документів, які ілюстрували відносини між Польщею та Орденом (Хроніку війни короля польського Владислава з хрестоносцями, складену кимось з поляків, учасником подій Грюнвальдської битви), а можливо й хроніку з орденських літописів відома під назвою “Торунський літописець”.2

Білорусько-литовські джерела мають дещо інший погляд на події битви і війни викладені в двох документах: “Хроніка Литовська” і “Хроніка Биховца”.3 Придостатній джерельній базі і значні кількості дослідників ця проблема являється недостатньо висвітленою українськими істориками, що з погляду історичної справедливості являється не припустимим, оскільки у складі союзних військ Литви і Польщі брали участь українські полки, зокрема з 50 польських полків, були українськими а з 40 литовських, українські - становили третину. Але це або не враховується, або свідомо ігнорується, тому, що жоден із відомих українських істориків жодного разу гідно не дослідили цієї теми.

Це стало для мене поштовхом для написання курсової роботи саме на цю тему. Оскільки ця битва стала великою перемогою не лише польсько-литовсько-білоруських військ, але й українських які зробили вагомий внесок в перемогу, а отже і відвернення німецької загрози від Східної Європи і Прибалтики.

Боротьба Польщі з Тевтонським орденом вирішальним станом якої Грюнвальдська битва, почалася більш ніж за століття до неї. На зразок інших монахо-рицарських орденів і Тевтонський орден, або точніше Орден рицарів чорного хреста і діви Марії, був зобов'язаний своєю появою в епосі хрестових походів. Він з'явився в кінці XII ст. в Палестині. На території занепалого Єрусалимського королівства і залишившись без опори, як інші ордени переселився у Європу.1

В 1211 році угорський король Андрій II запросив рицарів Тевтонського ордену в Семигороддя, щоб вони організували опір набігом кочовиків. Хрестоносці прибули туди великою кількістю і успішно впорались з поставленим завданням. Однак невдовзі Андрій II зрозумів наскільки небезпечна для його країни далеко не без корисна допомога монахів-рицарів, тому він вигнав хрестоносців з королівства.

Через одинадцять років він повернув їм подаровані землі, але в 1224-1225р.р. знову прогнав їх.

Осісти в Семигородді Тевтонському ордену не вдалося. Несподівано хрестоносці отримали запрошення з Польщі. Мазовецький князь Конрад вирішив з допомогою тевтонців захистити свої землі від набігів войовничих племен пруссів.

Ще не були завершені бойові дії в Палестині, а хрестоносці вже висадились у Прибалтиці.1

Переговори Конрада з великим магістром ордена Германом фон Зальца почались 1225 р. В результаті цих переговорів князь віддав Ордену в

1228 р. грамоту, згідно якої відмовлявся на його користь від прикордонної з прусами Хелмінської землі, від всіх прибутків від неї як в минулому так і в майбутньому. Однак, це зовсім не означало, що Хелмівська земля переходила у вічне володіння Ордена. Частина її була уже раніше подарована князем, єпископу Христіану, 1215 р. направленого папою з міссіонерською ціллю в Прусію.2

Звернення князя Конрада за допомогою до хрестоносців зовсім не означало, що він втратив надію справитись з прусами самотужки.

Звертаючись до них, князь просто використав уже ввійшовши у звичку, серед європейських держав, звичай використовувати у своїх цілях релігійні ордени, які залишилися без діла.3

Конрад Мазовецький вже робив спробу особисто організувати спеціальний орден для війни з прусами. 14 поляків з древніх дворянських родин були одягнені в білі плащі з вишитим червоним хрестом і зіркою були оголошені орденом Христа. Князь Конрад передав цьому ордену замок Добжин. Тому назва цього релігійного об'єднання відома, як Орден Добжинських братів. Але в боях з прусами рицарі з Добжина періодично терпіли поразки. Орден Добжинських братів розпався і не набувши сили.

Герман фон Зальца відправив до мазовецького князя двох рицарів і 18 осіб супроводу на огляд і з'ясування обставин на місці. Саме в цей час на Мазовію напали пруси.

Тевтонським рицарям вдалось проявити свої бойові якості організували оборону. Бій з прусами тягнувся цілий день. Зрештою мазури не витримали натиску і почали панічно втікати. і тут хрестоносці прекрасно показали себе, прикриваючи відступ до тих пір, поки не впали під градом стріл. Перемога дісталась прусам занадто дорого. Цієї ж ночі пруси відступили. поранених рицарів відходили і вони почали переговори з князем Конрадом. Обговорення всіх деталей майбутньої співпраці завершились до 1230 р. Цей рік являється відліковим в історії становлення в Прусії орденської держави.

На прохання хрестоносців Конрад Мазовецький збудував для них на горі лівого берега Вісли замок, який отримав назву Фогельзангам. В цьому замку було організовано перший тевтонський гарнізон, який успішно відбив атаку прусів і витримав тривалу облогу. Фогельзангам (в перекладі означає - пісня птаха) виконав роль плацдарму Тефтонського ордену в Прусії. Великий магістр прислав в Прусію підкріплення з Палестини - 10 рицарів і 100 кінних воїнів. головним серед них був Герман Балк, який мав титул намісника Прусії.

Привілеєм 1230 року Конрад Мазовецький передав Тевтонському ордену Хелмінському землю з ріками Дорвенца і Мокрая у вічне володіння. Ще в березні 1226 року імператор Священної Римської імперії Фрідріх II видав акт, яким навіки закріпляв передачу Ордену Хеммінської землі і всіх земель, які будуть захоплені.

В 1234 році Орден добився від папи Григорія IX були на основі якої пруські землі приймались під покровительство папи і передавались ним в особисту власність Ордена.1

В 1237 році Тевтонський орден об'єднався з Орденом мечоносців, осівши у Лівонії. Це об'єднання створили міцний плацдарм для нового німецького наступу на слов'ян, щоправда перші кроки були не завжди успішні.

Нахабна спроба захопити руські землі зазанала невдачі. Поразка, завдана хрестоносцям Олександром Невським 1242 року примусила відмовитись орден від зазіхань на руські землі.1

Орденська держава росла і розширювалась. До 1260 року в його склад вже входили всі західно-руські землі, а до 1283 року - й вся Прусія. Володіння ордену простягались широкою смугою по Балтійському узбережжю від Немана (заходячи трохи на північ од нього) до Вісли. Пруси з сильною запеклістю боролись з рицарями-загарбниками. З 1242 по 1253 роки, а потім з 1260 по 1283 роки тяглись всезагальне повстання прусів, але були жорстоко придушені.2

В 1283 році у відносинах між Польщею та Тевтонським орденом відбувся перелом. Підкоривши не без допомоги польських рицарів Прусію, хрестоносці задумали зробити теж з польськими землями.

Однак перший етап боротьби хрестоносців зі слов'янами почався задовго до цього періоду. Ще в самому початку. Натиску на схід, в привілеї 1245 року німецького імператора Фрідріха II були висунуті притензії на слов'янські землі. На прохання великого магістра імператор передав у вічне володіння Тевтонському ордену території Куронії, Семигалії, а також білоруські землі, які в цей період ще носили назву “Литва”.

Ще раніше, на початку XIII століття з'явились агресивні наміри ордену мечоносців по відношенню до Литви. На початку мечоносці самі відбивали литовські набіги. Але потім, закріпившись між Двиною і Фінською затокою, вони перейшли до здійснення рейдів у відповідь.

В 1238 році Тевтонський орден виступив з претензіями на територію Великого князівства Литовського. При цьому хрестоносці посилались на фальшиву дарчу грамоту князя Міндовга. Відразу ж після завоювання Судовії ладмейстер Конрад фон Цирберг здійснив похід у Литву. В 1284 році було зруйновано місто Гродно.

В 1291 році пала остання фортеця хрестоносців у Палестині - Акра. Великий магістр Тевтонського ордену на кораблі відплив у Європу і осів в Венеції. А в 1310 році Великий магістр переносить резиденцію в Прусію. З цього часу Прибалтика стає головною ареною діяльності Тевтонського ордену.1

Скориставшись слабкістю роздробленого польського королівства Орден відібрав у нього Поморські землі.. На ці землі вже давно зазіхав Брандербург, інший представник німецької агресії, який розмістився на західному кордоні королівства. 1308 року він здійснив напад на Гданськ. Король Владислав Локеток не зміг надати допомоги. Але “допомога” прийшла з боку хрестоносців. Вони відбили бранденбуржців і самі захопили Гданськ, по звірячи розправившись з місцевим населенням. потім рухаючись на південь від Гданська, вони протягом 1308-1309 років цілком заволоділи Поморськими землями.2

Владислав Локеток сам не зважився виступити проти Ордену. в 1325 році він уклав союз з великим князем литовським Гедиміном, скріплений шлюбом сина Локетка, Каземира, на литовській княжні. Однак Орден також знайшов собі союзника в особі чеського короля Яна Люксенбуржського. Війна почалась в 1326 році. І хоч війна велась не дуже успішно хрестоносці зуміли глибоко проникнути в територію Польщі, а чеський король обложив Познань. Локетку все ж вдалося завдати поразки Ордену в бою при Половцах в 1331 році. Це довело, що Польща може боротись з могутнім Орденом, хоча Поморські землі повернути не вдалось Через деякий час хрестоносці захопили прикордонну з Хелмійською землею Куявську землю. Під час війни Польща втратила й Добжинську землю. Чеський король захопив її і продав Ордену3. В 1343 за угодою, укладеною між Казимиром III і Орденом в Камянє, це обидві землі були повернені Польщі, але Хелмінську, Михайлівську (віддану хрестоносцям ще в 1317 році) і Поморську землі довелось віддати Ордену. Такі слабкі міри Казимир III компенсував цілим рядом заходів здійснених в прикордонних областях небезпечного сусіда. Того ж таки 1343 року він добився згоди від князів Західно-Поморських земель, заборони вільного походу військ з заходу, які прямували в землі Тевтонського ордену. В 1365 році король добився від німецьких феодалів фон Ост, які володіли замками Санток і Дрезденко, ленного васалітету які до того були васалами Брандербурга. Нарешті в 1367 році Казимир захопив вузьку смугу між ріками Дравай і Нотецью тим самим вбив клин між володіннями обох німецьких агресорів Брандербурга і Ордена1.

Таким чином на кінець XIV ст. Тевтонський орден володів всією Прусією, Поморськими, Хелмійськими, Михайлівськими землями, Лівонськими володіннями ордену Мечоносців. Його володіння простяглись від Неману до середнього Помор'я. В розпорядженні Ордену знаходилась величезна вишколена і боєздатна армія, та майже не обмежені грошові та людські ресурси. Але було очевидним, що на цьому Тевтонський орден не збирається зупинятись. Його ціллю були Польща, Литва, Русь. І в Ордену були ресурси для здійснення своїх загарбницьких планів. На кінець XIV ст. перед Королівством Польським і Великим князівством Литовським стояла реальна загроза втратити свої держави. Все це змусило дві великі держави, Польщу та Литву, які між собою ворогували, піти на політичне і військове зближення, з метою запобігти загарбницьким діям Тевтонського ордену. Тевтонська агресія повинна була бути припинена інакше Польська і Литовська держава ризикували втратити своє існування.

Після укладення миру між Польщею і Тевтонським орденом 1343 року війна останнього супроти Великого князівства Литовського розгорілась з новою силою і набула нечуваного досі розміру. З 1340 по 1410 роки хрестоносці здійснили 97 широкомасштабних походів у Литву.

Об'єктами атак являлись поселення Жемайтії, а також міста Гродно, Вільно, Тракай, Брест, Ліда, Невогрудок.

Литовці за цей же період нанесли 55 рейдів у відповідь. Рицарські походи чисельністю до кількох тисяч чоловік здійснювались в 1382-1384 р.р, 1390-1391р., 1394 році; 1402-1403 роках. Поряд з цим щорічно здійснювалось 4-8 маломасштабних загарбницьких походів, якими керували комтури.

В 1360 році в полон до Тевтонського ордену потрапив сам великий князь Крейсут. Але при допомозі хрестоносців литовського походження, якого тевтонці охрестили Адольфом, він втік і успішно добрався до Мазовії, де їх переховувала княгиня Данута-донька Крейсута.

Після смерті Ольдерга - великого князя литовського в 1377 році, співправителем Крейсута став син Ольдерга Ягайло. в кінці 1379 року при річці Нарви відбулася зустріч великого магістра Тевтонського ордену з великими князями Крейсутом і Ягайлом. На цих переговорах було досягнуто згоди між ворогуючими сторонами. В трактаті був підписаний мир, терміном на 10 років, між прикордонними районами Прусії і Литви. Ягайло як прагнув одоосібної влади, ввійшов в таємну змову з хрестоносцями проти Крейсута. В 1380 році було укладено таємну угоду. У 1381 році хрестоносці організували похід у Литву, Крейсут організував похід у відповідь, але хрестоносці були готові дати відсіч. Кресут зрозумів причину цього, коли йому доповіли про змову Ягайли з тевтонцями. Ягайла примусили відмовитись від співправительсьва. Але вже наступного року Ягайло відновив союз з тевтонцями і почав міжусобну війну. В її результаті Крейсута було вбито і Ягайло став Великим князем. Син Крейсута Вітовт втік в землі Тевтонського ордену і продовжив боротьбу. До 1385 року внаслідок дій Вітовта, становище Ягайли в Литві було надзвичайно хитким, тому він радо погодився на польський престол, який йому запропонували за умови підписання унії і об'єднання Литви і Польщі в єдину державу.1

Сприятливий момент для укладення унії склався з смертю в 1382 році короля Польщі Людовіка (одночасно короля угорського) і становлення на престол його доньки Ядвіги. Польсько-литовська унія була укладена в 1385 році і скріплена шлюбом Ядвіги з великим князем литовським Ягайлом. Польські феодали віддавали йому руку своєї королеви і признавали своїм королем. Взамін великий князь Ягайло зобов'язувався: по-перше, прийняти християнство католицького обряду і хрестии своїх підданих, а по-друге повернути Польщі всі відторгнені в неї землі. Мались на увазі, перш за все, землі відторгнуті від Польщі Орденом.

За внконання першого зобов'язання Ягайло взявся негайно ж, щодо шлюбу з Ядвігою, прийняв з братами католизм і почав розповсюджувати його по всіх землях. Виконання цієї умови мало надзвичайне важливе значення, оскільки воно позбавило Орден приводу для нападів на Литву і викривало виключно загарбницькі цілі походів.

Друге зобов'язання лягло в основу зовнішньої політики Ягайла і призвело зрештою до війни з Орденом, яка закінчилась Грюндвальською битвою, великою поразкою Ордена.1

Польсько-Литовська унія стала важким ударом для Тевтонського ордену. Напади на Литву не припинялись. Але головні зусилля Ордену тепер було спрямовано на те, щоб зруйнувати небажану йому унію. Тому він з великою готовністю приймає в 1389році і підтримує амбіції сина Крейсута Вітовта та надає йому широку військову допомогу в його війні з королем Владиславом-Ягайлом в 1390-1391 роках. А коли в 1392 році Владислав-Ягайло, намагаючись ліквідувати послаблюючі державні внутрішні непорозуміння, пішов на поступки на користь опозиції й уклав з Вітовтом домовленість, зробивши його своїм намістником в Литві. Орден зараз вже взяв під своє покровительство іншого литовського князя Свидригайла, незадоволеного домовленістю2.

Складними залишались і відносини Тевтонського ордену з Польським королівством. В 1392 році тевтонці викупили Добжинську землю у князя Владислава Опельчика. У поляків не було достатньо сили щоб зв'язуватись у війну з могутнім Орденом, тому обмежелись лише дипломатичними протестами. Однак Польща не збиралась відмовлятися від своїх прав на Добжинську землю і Поморські області1.

В 1402 році король Сигізмунд Угорський мав намір продати Польщі Нову Марку - область біля західного кордону Польського королівства - в якості застави під велику грошову суму. Однак тевтонці дізнались про це дали Сигізмунду в борг значно більшу суму ніж міг дати польський король. Таким чином Тевтонський орден без кровопролиття отримав територію Нової Марки. Польське королівство опинилось відрізаним від союзних Західнопоморських князівств. Програвши дипломатичну війну, польський король Владислав почав переговори з хрестоносцями відносно деяких замків на кордоні Польщі з Нової Маркою, в першу чергу Сантока і Дрезденка.

Власник Дрезденка Ульріх фон Ост в свій час присягнув польському королю, але коли Нова Марка дісталась Тевтонському ордену, невагаючись перейшов на бік хрестоносців. Великий магістр не бажав поступитись полякам у цій супреречці ні на йоту, щоб хоч якось згладити гіркоту втрати. Володіння Ульріха фон Оста були також куплені Тевтонським орденом2.

Ще у 1397 році, як сказано у Яна Длугоша:

Король польський Владислав будучи вельми незадоволеним передачею Владиславом, князем окольським, Добжанської землі в заставу магустру і Ордену хрестоносців Прусії й передбачаючи, що угода про вічний мир буде порушена магістром і Орденом, душею й тілом і всіма своїми намірами звернувся до війни. Але йому довелось відмовитися від цього наміру через опір-радників і оскільки ті шукали нагоди почати війну з хрестоносцями скоріше для того, щоб звільнити й вирвати з їх рук Саламатію, ніж заради помсти за несправедливе захоплення Добжинської землі 1.

Обидві сторони вели активну дипломатичну підготовку до війни. Орден отримав підтримку всього католицького світу. Західної Європи, різними способами хрестоносці одусужились отримати підтримку навіть помарських князів. Згідно складеного між поморськими князями і хрестоносцями договору, князі зобов'язувались за 4 тисячі коп грошей надати військову підтримку в боротьбі Ордену проти Польщі та Литви і неукладати з останніми угод2.

Вже у ході бойових дій хрестоносці уплатили союз з Сизигмундом Угоським. Хоча Сигизмунд уклав угоду з Владиславом до 1413 р.. Однак отримавши суму на той час фантастичну - 300000 тис. дукатів, він зобов'язався напасти на Польське королівство.

Польща та литовське князівство були поділені між Тевтонським орденом і Зигизмундом Угорським. Згідно таємній угоді, в випадку перемоги у війні Сигізмунду діставались Поділля, частини Русі і Молдавії, а хрестоносцям Литва, Жимайтія, Добжинська земля і Куяви.

Щоб надати своїм діям пристойності, Сигизмунд Угорський записав в угоді неодмінну умову - він то допоможе тевтонському Ордену, але лише за умови, що король Владислав Ягайло вступить у союз з язичниками, або з Схизматиками. Завчасно було відомо, що разом з поляками супроти арестоносців виступлять Литовці, жмайти (язичники), русичі (схизматики), татари (мусульмани).

В підтримці Ордену невідмовляли ні германський імператор Репрехт, ні його суперник, недавно втративший престол, Вацлав IV король чеський, який не полишав надії повернути собі імперську корону.

Вацлав IV також мав дружній договір з Владиславом. Однак він, як Сигизмунд Угорський був підкуплений Тевтонцями1.

В свою чергу великий князь литовський Вітовт, уклав угоду з Москвою. 14 вересня 1408 року. Таким чином, Литва могла не боятись удару в спину. Великим успіхом дипломатії Вітовта було те, що в період війни лівонські мечоносці не брали участі на боці тевтонців.

Польський король Владислав - Ягайло склав і ймовірно тоді ж розіслав по Європейських державах скаргу на дії Ордену2. В ній Владислав викривав зрадницьку політику Ордену по відношенню до католицької церкви і сусідніх держав. в скарзі сказано, що тевтонці виправдовуючись поширенням віри здійснюють безжальні походи як проти католиків. винищуючи, одних і других. Звертаючи увагу на несправедливе отримання Орденом польських земель. Щоб запобігти подібним інцидентам в подальшому між тевтонцями і поляками було укладено мир про що згадується в скарзі:

... “ми бажали таким чином з великою покірністю доброчесності, виразити перед самим богом - творцем нашу благочесного миру, оберігаючи постійно в помислах зберігати ту ідею, що тільки в мирі може бути гідним чином удостоєний підданий цього миру, ми (поляки) уклали тому з братами - хрестоносцями вічний і міцний мир. ”

А цим миром ми сподівались для самого спасителя здійснити два благочесних діяння перше з них полягає в тому, що припинилась-би боротьба з ближніми і рідними одновірцями, усунулась би причина всіх роздорів, інша ж, ми сподівались, полягала в тому, що за час мирної угоди ми могли розповсюдити християнську віру і привести всіх невірних хрещенням до католицького єднання.

Внаслідок цього, відкинувши і вигнавши з сердець старі образи, ми дали місце чистій любові, погасивши всяке полум'я образ благочестиві терпимості1...

В скарзі сказано так, що хрестоносці зовсім не дотримувались мирної угоди. За словами поляків мир їм обходився дорожче ніж війна, за словами Яна Длугоша:

...” ми від цього не отримали користі і в часи миру не могли знайти миру, оскільки після утвердення мирної угоди вони почали нас тривожити і чинити шкоду ще більшу ніж в попередні часи2...”

З огляду на все вище сказане очевидним є той факт, що обидві сторони передчували неминучість конфлікту й скоріше за все його розмах. Адже в конфлікт вступала найбільша держава Європи в XV ст. Литовсько-Польське королівство, з одного боку і чи не найсильніша держава Європи - Тевтонський орден. Бо якщо зважити на те, що тевтонці мали підтримку всього католицького світу, Священної Римської імперії, її імператора і найбагатшої з частин імперії Чехії в особі короля чеського і зрештою самого папи Римського, що в той час важило чи не все, та ще й до всього взяти до уваги загони рицарів-добровольців борців за віру, які поповнювали армію ордену в період війни - то таке твердження цілком правомірне. Таким чином дипломатична гра велась всіма можливими способами, бо в даній ситуації союзники означали додаткову військову силу, що в свою чергу наближало кожну зі сторін до своєї мети. Польщу і Литву до знищення Ордену, а Орден за Захоплення всієї Прибалтики, а в подальшому і Східної Європи. Не віддати належне обом сторонам в їх інтригах неможна. Напередодні війни було проведено величезну роботу дипломатичного характеру, результатом чого вся Центральна і Східна Європа виявилася розбитою на два табори і готувались до тривалої і широкомасштабної війни.

В 1407 році Владислав Ягайло зовсім вже, як пише Длугош, “звернув свої помисли на війну з Орденом”, після того як в руки Ордена потрапила Добжинська земля.

Але члени королівської ради відмовляли його від того кроку, пропонуючи йому домовитися з Орденом дипломатичним шляхом, і висунули для цієї мети королеву. Ядвіга почала дипломатичну місію.

Як сказано у Яна Длугоша король Владислав відмовився від ідеї почати війну. Але щоб не склалося враження, що король відмовився від Добжинської землі, було вирішено почати переговори які почалися в Юнівладіславії. Було вирішено також, що на ці переговори краще відправитися королеві Ядвізі, ніж королю Владиславу, щоб він, душа якого була схвильована шкодою завданою йому, його вітчизні Литві, запальними речами не призвів до війни.

Після того, як королева прибула туди з почтом і великими почестями, протягом кількох днів йшли переговори і суперечки з великим магістром Тевтонського Ордену Конрадом фон Юнінгеном і командирами Прусії про повернення Добжинської землі, але всі були марні, так як магістри і командири відхиляли всі законні і можливі пропозиції, які висувала королева Ядвіга із своїми радниками. За своєю звичкою хрестоносці висували то одні то другі відмовки, щоб отримуючи довше зайняту ними Добжинську землю в своєму володінні, присвоїти її за правом давності на зразок Помиранії і іншим землям Польського королівства Присікти магістра і командорів за таку безчесність і домагання чужого добра, благословення жінка, надхненна божественним передчуттям добавила, що поки вона жива, вона не стримуватиме войовничий запал поляків, пробуджений теперішніми і минулими образами і що й вони (хрестоносці) знали, що колим смерть її викраде на них чекають страшні біди і поразки, за несправедливі знущання над Польським королівством. І хоч Конрад фон Юнгінген, магістр Прусії, з своїми командирами відмовлялись, що дошкульні вислови Ядвіги є правдивими і навіть висловлювали свої захоплення тим, що королева так ревниво захищає мир, схилити їх до повернення Добжинської землі на справедливих умовах було неможливо. Тевтонці вимагали, щоб їм повернули спочатку сорок тисяч флоринів. Врезультаті цього польські радники роз'їхалися.Після цих переговорів з ворожими почуттями і сильному гніві1.

Основною зоною конфлікту між Тевтонським орденом і Великим князівством Литовським була Жимайтія. Яку ще в VIII ст. хрестонсці намагались любою ціною захопити ці землі. В усіх переговорах з литовським князем за допомогу, або укладення миру Тевтонці вимагали цю область у свої володіння.

Такі прициденти мали місце в угодах Вітовта з хрестоносцями в 1384 році, 1390 році, Литовсько-тевтонський угоді 1398 році, в польсько-тевтонській угоді 1402 році і нарешті, в польсько-литовсько-орденському трактаті 1404 року в Ратяжі. Мешканці Жимайтії відмовлялися визнавати владу Тевтонського ордену. Тому хрестоносці мало не щорічно здійснювали спустошливі походи в ці землі, які формально їм вже належали.

Під загрозою чергового набігу жемайти віддали Тевтонцям велику кількість заручників. На початку січня 1401 року в Мар'їнбурзі було влаштовано показове хрещення Жимайських аристотелів. Однак вже по двох місяцях після того, ті самі аристократи очолили нове повстання проти хрестоносців. Владислав і Вітовт надали підтримку повстанцям. Почалась війна, яка завершилася підписанням трактату 22 травня 1404 року в Ратяжі2.

В місті Райцеже проведено було загальний з'їзд для встановлення миру між королівстовм Польським та великим князівством Литовським і землями хрестоносців з іншої, і для узгодження суперечок які виникли з приводу володіння землями Добжинської і Самагійської. На з'їзд прибули король Владислав і великий магістр Ордену Конрад фон Юнінген. Після ради, яка тягнулась кілька днів повноважені складають угоду про мир на умовах, за якими Владислав і Вітовт поступились Самогійською землею Ордену. На підтвердження того видали грамоту, і примусили самогітів віддати своїх синів у заручники і принести присягу вірності.

Польський король Владислав викупив в магістра Ордену за сорок тисяч флоринів Добжинському землю і відмовляв у притулку перебіжчикам. Хоча умови миру були важкими, польський король і литовський князь приймають їх і підтверджують грамотами, намагаючись всіма силами відвернути війну1.

В 1407 році великим магістром Тевтонського ордену було обрано Ульріха фон Юнгінгена, енергійного і фанатичного прихильника активної політики на Сході. З його обранням стало не можливо урегулювати конфлікт мирним шляхом. обидві сторони почали активно готуватися до війни2.

Шостого січня 1408 року в Ковно для вирішення спірних питань приїхали Владислав, Вітовт і Ульріх фон Юнгінген. На зустрічі був присутній ландмейстер мечоносців. Посередником врегулювання між польським королем і Тевтонським орденом було обрано Вітовта3. Ян Длугош описав це так:

Так як обмін образами і усобицями між Литвою і Прусією поступово розростались, Владислав, король Польський, піклуючись про спокій своєї литовської батьківщини провів на передодні свята святого богоявлення переговори з Ульріхом фон Юнгінгеном, магістром Прусії, в литовському місті Ковно. З Владиславом, королем польським, туди відбули прелати і перші вельможі польські і потрапили багато днів на переговори з магістром Пруським Ульріхоль фон Юнгінгеном і його командирами (які розмістились на одному острові поблизу Ковно) для виправлення і усунення несправедливості і розбрату.

Так, як магістр Прусії уже тоді проявляв дуже несамовитий і гордий і далекий від мирних пропозицій, про що свідчила грубість його поводження і висловів, які він пихато виголошував, обидві сторони не прийнявши ніякого розумного рішення роз'їхались ще більш розлюченими і роздратованими один на одного, ніж до цього, однак не настільки вороже що б вести себе як вороги; оскільки король Владислав послав магістру Прусії подарунки достойні короля і прийняв в свою чергу подарунки, прислані магістром; тому обидві сторони приглушили на деякий час роздмухану злість і бойовий запал1.

Наведені факти довели те, що війна між Тевтонським орденом з одного боку та Литвою і Польщею з іншого, не була результатом безкомпромісної політики спрямованої на розгортання війни між обома сторонами, як це могло здатися раніше. Спроби примирення робилися як з боку Польщі і Литви так і з боку Тевтонського ордену, який не відмовлявся від мирних переговорів. Орден незважаючи на його цілі, так швидше за все не прагнув широкомасштабної війни. Поступове захоплення земель обходилося меншою кров'ю і витратами. Але початок XV ст. став критичною точкою в стосунках між цими трьома державами, що вилилось у велику війну.

31 травня 1409 року в Жемайтії вибухнуло повстання. Повстанці несподіваним ударом захопили Христмемель і спалили його до тла. В середині червня на допомогу повстанцям прийшов з своїм загоном соратник і довірена особа Вітовта - староста Румвальд Валімунтович. Сам великий князь продовжував робити вигляд ніби він тут ніпричому.

Між поляками й литовцями існували домовленість не починати бойових дій поки недостигне ячмінь, це означає в кінці липня. 10 липня польський король Владислав послав в Ельбангу посольство, яке передало великому магустру скарги щодо прикордонних конфліктів. А поскільки тевтонський Орден ще не був повністю підготовлений до війни, тому Ульріх фон Юнгінген погодився задовільнити більшу частину претензій поляків. В свою чергу, великий магістр послав до польського короля торунського комтура зі скаргою на Вітовта, не без допомоги якого було почато повстання в Жемайтії.

Опісля, до Владислава прибуло ще одне посольство Тевтонського ордену, яке мало на меті з'ясувати чи буде Польща допомагати Литовському князівству і Жемайтам. Владислав-Ягайло відповів, що не може відповісти остаточно доки з цього приводу не висловиться Коронна Рада, яка мала зібратись 17 липня1.

У Длугаша це описано так:

Коли король польський Владислав, проїжджаючи через землю Великої Польщі, знаходився з дуже великим числом рицарів в городі Оборники, до нього в четвер перед святом святого Івана Хрестителя (24. VI ) з'явились посли Юльріха фон Юнгінгена, магістра пруського, а саме командори торунський і староградський комтуром в Туроні в цей час був Альбрехт Шварцбург (1407-1410 рр.), Старогороді - Ебергард фон Іппінбург (1409-1410 р.р.), яких магістр пруський Ульріх з замислом послав більше для того, щоб дізнатись про наміри поляків, ніж з наміром добитись виконання своїх вимог.

Посли з глибоким смутком скаржились на те, що Олександр - Вітовт, великий князь Литовський, відібрав у них землю Самагітів незважаючи на те, що сам відкритою грамотою записав її у вічний дар магістру Ордену.

... говорили вони, магістр і Орден, відчуваючи себе не заслужено ображеними, вимушені будуть за необхідністю повернути силою зброї відібрану в них землю і помститись за завдану їм шкоду і безчинства, тому вони з наполегливістю будуть дивитись від короля відповіді, чи буде він допомагати в цій справі своєму брату Олександру, князю литовському щоб магістр і Орден з'ясувавши його наміри, могли своєчасно прийняти міри. Владислав же, король польський, не знаючи, що точно відповісти, але розуміючи, що в самому посольстві прихована погроза і образа, відповів на цю двозначну заяву, що відповідь дати зразу не може, беручи до уваги важливість справи і невелику кількість радників присутніх при ньому.

Він скличе загальний сейм в Ленчиці в день святого Олексія (17.VІІ.) і за рішенням сейму дасть відповідь магістру і Ордену через своїх власних послів. Незадоволені цією відповіддю командори почали відкрито висловлювати своє незадоволення в присутності рицарства, знаті і народу королівства Польського, заявляючи що готові зберегти мир з королівством, який було підписано між Казимиром ІІ, королем Польщі, та магістром і Орденом, але поскільки Владислав має намір допомагати своєму брату Олександру, то нехай вельможі польські не тримають гніву на магістра і Орден, якщо вони почнуть проти Польщі війну. Після такої відкритої заяви посли роз'їхались роздратованими, навіть не вислухавши відповіді1.

Коронна Рада, яка зібралась в Ленчицях рішуче висловилась за союз з Великим князівством Литовським. Владислав негайно відправив своїх послів у Мальборк. 1 серпня вони постали перед Ульріхом фон Юнгінгеном. Польський король погодився мирно вирішити всі спірні питання через третейський суд при умові, що Хрестоносці до початку суду не будуть нападати на Жемайтію2.

За Яном Длугошем: ... з настанням дня святого Олексія, коли прелати вельможі Польського королівства з'їхались у великій кількості в Ленчицю, де відбувся великий сейм, щоб дати відповідь магістру і Ордену пруському. Від сейму були направлені послами до магістра Ульріха фон Юнгінгена і Ордену пруського, архієпископ гнєзненський Миколай Куравський, воєвода сандомженський Миколай з Михалова і каштелян Януш з Тулискова.

Посли з'явились до магістра в Мальборку і дали відповідь в таких словах: «Король польський Владислав - сказали вони - думає, що тобі й Ордену твоєму не безвідомо, що Олександр - Вітовт, великий князь литовський, на якого ти приніс скаргу з приводу захоплення ним Самагітської землі та інших образ, хоча світліший князь і зв'язаний з королем майна братськими зв'язками, однак являється підданим Польського королівства і короля, і землю Литовську і князівство отримав тільки в силу королівської ласки і доброти і лише пожиттєво. Тому не личить королю і в цій війні, яку ви будете вести проти князя Олександра і землі Литовської і будь-якій іншій біді полишати його, але й слід допомагати йому всіма силами і засобами. І так, нехай магістр буде ласкавий утриматись від всякої війни і в зручному місці і в зручний час прийняти участь у раді. На цій раді король польський владислав обіцяє попіклуватися про все, що стосується миру і справедливості1.»

Великий магістр почав вимагати у послів відповіді, чи буде надано допомогу королем жемайтським повстанцям? Ульріх фон Юнгінген обіцяв залишити в спокої Литву і Польщу, якщо ті не заважатимуть хрестоносцям придушувати повстання в жемайтських землях2.

Керівник посольства гнєзненський архієпископ Миколай Куровський запально заявив, що якщо Тевтонський орден почне війну з Литовським князівством, то польський король Владислав з'явиться в Прусію на чолі всього свого війська. Великий магістр подякував архієпископу за яскраве вираження позиції Владислава і обіцяв направлену проти Литви війну перенести на Польщу3.

6 серпня 1409 року з Мальборка було відіслано офіційне повідомлення про початок військових дій. Польський король Владислав отримав його 14 серпня. 16 серпня військо хрестоносців перейшло кордон і почало спустошувати польські землі4. Великий магістр Ордену, передбачаючи можливість військової підтримки Литви з боку Польщі, вирішив напасти на Ягело. Тевтонський орден розв'язав військову агресію проти зовсім не готової до війни Польщі в серпні 1409 року1. Тому перший етап Великої війни проходив під знаменем переваги товтонських військ, які тимчасово захопили деякі польські землі (Довжинська земля, Куявія)2.

Наступ хрестоносців був добре організований і спланований. Згідно наказом Ульріха фон Юнгінгена, він здійснювався з кількох пунктів. Головний удар було скеровано на Добжинську землю. Керував цим походом сам великий магістр і головний маршал. Добжин був захоплений штурмом, замок спалено, а місто розграбовано. Пізніше були захоплені Рипін, Ліпна та Бобровники.

Запеклий опір хрестоносцям чинив гарнізон Злотарії. Однак і цей замок, який являвся останнім пунктом оборони на Добжинській землі, капітулював 2 вересня.

Одночасно томтури з Тухоли і Члухова спустошили Країну - область на заході від Бигоща. Потім вони рушили в напрямку Бигоща і на протязі восьми днів спалювали все на своєму шляху.

В Швеці хрестоносці звільнили з полону комтура Генріха фон Плауена - майбутнього рятівника Тевтонського ордену.

Швец був захоплений хрестоносцями без бою. Браму замку відчинили зрадники. 1 вересня фон Плацен очолюючи великий загін прибув у Бигощ й підготував місцевий замок до оборони. В цей же час прокуратор Нової Марки Арнольд фон Баден спустошив околиці Дрезденка, на північно-західній прикордонній околиці Польщі. Комтури Астроди і Брандербурга спустошили володіння князя Януша Мазовецького.

Тут хрестоносці зіткнулись з серйозним опором. Син Януша Мазовецького Болеслав прорвався в Прусію. Спалив Зольдау і спустошив околиці Растенбурга1.

Початок війни виявився цілковитою несподіванкою для польського короля. Владислав сподівався затягнути переговори з Орденом на більш тривалий термін. Четвертого вересня польське військо було розбите рицарями під Велунем на території Нової Марки.

В кінці серпня литовське військо об'єдналось з загонами жемойтських повстанців. Це був перший відкритий крок великого князя литовського, націлений на приєднання Жемайтії. Литовці оволоділи замком Фреденбург. Рицарський гарнізон залишив Дубісу, спаливши перед відступом замок.

Невдовзі литовці заволоділи великим портом Мемель. Однак мемельський замок залишився в руках хрестоносців. Щоб зупинити подальше просуваннгя литовського війська, великий маршал повстанців спільно з комтурами Балги і Брандербурга зібрав нову армію. Але виступити на зустріч Вітовту тевтонці не змогли через те, що несподівано почався період суцільних дощів. Серед хрестоносців почали поширюватися захворювання. Тому великий маршал обмежився оборонною тактикою перекривши литовцям шлях в глиб країни.

Тим часом під Ленчицями зібралось нове польське ополчення. Головний маршал доповів великому магістру тевтонців про таємну зустріч, яка відбулася у Вітовта з Владиславом. На цій зустрічі польський король і великий князь, дійшли нової згоди відносно подальших дій2.

Двадцять третього вересня нове польське військо вирушило в похід. Через десять днів взято в облогу Бидгощ. Тридцятого серпня в результаті вдалого штурму рицарський замок було захоплено. В табір польського короля прибуло посольство Вацлава - короля чеського, котре почало вимагати негайного припинення військових дій і вирішення суперечки через посередницький суд чеського короля.

П'ятого жовтня великий магістр запропонував заключити перемир'я на слідуючих умовах - Владислав Ягайло зніме облогу Бидгоща і погодиться на посередництво короля чеського Вацлава. Владислав написав, що радо прийме запропоновані умови, лише в тому випадку, якщо Орден виведе своє військо з Добжинської землі і до початку суду віддасть управління нею в руки представникам чеського короля.

Шостого жовтня поляки оволоділи Бидгощем. Ця подія прискорила хід переговорів. Через 2 дні між представниками польського короля і магістра Тевтонського ордену було укладено перемир'я терміном до заходу сонця 24 червня 1410 року. Згідно умовам цього перемир'я обидві сторони залишилися при цих володіннях, які перебували в їхніх руках на момент підписання угоди1.

Таким чином, жемайтійське повстання, яке стало приводом до початку Великої війни, стало тієї іскрою яка перетворилась у страшну пожежу. І як кож-на пожежа, війна стала несподіванкою для Польського короля, який ще не був готовий до військових дій. Саме тому, перший етап війни йшов під постійним натиском і перевагою військ Ордену, хоч і тимчасових, але регулярних поразок військ Польського королівства. Перемир'я, що дало можливість зібрати сили союзним військам Польщі і Литви стало переломним у ході війни і дало поштовх до наступальних дій з боку союзників.

Після завоювання замку Бидгощі Владислав, король польський став обговорювати з своїми радниками, що корисніше було зробити. Більшість радників схилялись до думки, що належить зробити так: нехай король Владислав, зібравши військо, яке тільки можливо, виступить в Померанську землю і спустошить її вогнем і мечем, інші вважали більш корисним, уклавши перемир'я, повернути і відновити війну наступного літа, маючи на увазі те, що таке велике військо перенести тяготи зими в поході не зможе. Поряд з тим прибули посли Венцеслава (Вацлава), короля римлян і Чехії, а сам Конрад

Старий князь Олеснецький, і Енко, староста свидницький і вратиславський, і від його імені просять короля Владислава припинити війну, погодившись на збереження миру до свята святого Івана - Хрестителя, в якості третейського судді посли пропонують самого короля Венцеслава (Вацлава); він-то справедливо розсудить всі суперечності, які виникли між королем і магістром; після чого, вони попросили вислати до неділі на перший тиждень великого посту в Прагу своїх послів з повним указом для утримання тритейського рішення.

І так, схилившись на прохання послів, короля римлян і піддавшись доведенням своїх радників, Владислав, король польський, підписує і затверджує перемир'я терміном до заходу сонця в день святого Івана - Хрестителя (24.VI) і згоджується прийняти на першу неділю першого тижня великого посту, як термін для обговорення і укладення вічного миру при посередництві короля римлян1.

Суперечка між Польщею і хрестоносцями передавалася на розгляд Вацлава чеського. Він повинен був оголосити своє рішення не пізніше неділі першого тижня великого посту, а це означає 9 лютого 1410 року. Польська сторона взяла на себе зобов'язання, жодним чином не надавати підтримки повсталим жемайтам і тим хто допомагає язичникам.

Якщо хтось, з учасників перемир'я порушав хоча би одну з його умов, чеський король, отримав право допомагати його супернику всіма засобами і до тих пір, поки буде відновлено мир. Це перемир'я розв'язало руки хрестоносцям для нового завоювання Жемайтії і війни з литовським князівством.

Укладенням цього перемир'я завершився перший етап Великої війни 1409-1411 років. Він характерний військовими і дипломатичними успіхами в Польщі. Добжинська земля залишилась в руках тевтонців. З посередником - чеським королем - Ульріх фон Юнгінгем збирався домовитись за допомогою великого хабаря. Перемир'я з Польським королівством давало Тевтонському ордену можливість остаточно завоювати Жемайтію і Литовське князівство. В мирне вирішення конфлікту не вірив ніхто - ні воюючі сторони, ні сам посередник. Укладена між Польщею і тевтонським орденом угода зовсім не виключала військових дій в Жемайтії і Литві. Однак отримавши чудову можливість розправитись з своїми ворогами наодинці, Тевтонський орден не скористався цією можливістю1.

Після укладення перемир'я (яке викликало незадоволення серед простого люду, які обріхували радників, ніби вони уклали перемир'я, будучи підкупленими) Владислав, король Польщі, розпустив військо виїхав з Бигоща і через Жнін направився в Познань; звідти оголосивши про скликання загального сейму в селищі Неполомиці, король відправився в Краків. В день святого Мартина проводить загальний сейм в Неполомицях...

На цьому сеймі намічені і вибрані знатні посли, єпископи і вельможі, для поїздки в Прагу на неділю першого тижня великого посту, щоб заслухати Третейське рішення про суперечку між Владиславом, королем Польщі і хрестоносцями; їм були дані тоді всі інструкції у цій справі2.

Наближався час оголошення рішення Вацлава Чеського. В Прагу з'їзджались литовські, польські, мазовецькі і німецькі посли. Король Вацлав не дотримався назначеного терміну. Його рішення було оголошене не дев'ятого, а п'ятнадцятого лютого. Посли Тевтонського ордену - великий госпітальєр Вернер фон Теццинген і торунський комтур граф Альбрехт Шварцбург - привезли Вацлаву шістдесят тисяч флоринів “компенсації за дружнє посередництво”. Рішення Вацлава Чеського було наступним: кожна з ворожих сторін залишається при тих володіннях, які їй належали до війни і на які мають права за документами, видані Папою Римським, властелином “Священної Римської імперії”, королів і князів. Добжинська земля поверталась королівству польському, а Жимайтія - Тевтонському ордену.

Однак Владислав отримає Добжинську землю не раніше, ніж хрестоносці повністю оволодіють Жемайтією. До цього часу Добжинем будуть управляти представники чеського короля. Якщо умови пов'язані з Жемайтією будуть виконані належним чином то Добжинська землю буде повернено польському королю, якщо ні, - то залишиться за Тевтонським орденом.

Всі попередні угоди Польщі і Ордену зберігали силу. Жодна з ворогуючих сторін не мала права користуватися допомогою язичників, або допомагати їм.

Посли Великого князівства Литовського були вигнані з переговорів. Листи Вітовта були відкинуті і знищені перед усіма учасниками.

Прикіпивши передачу Добжинської землі до оволодіння тевтонцями Жемайтією, Вацлав Чеський створив прецидент для розбіжностей між Владиславом І Вітовтом. Але польська делегація не погодилась з цим рішенням. Ще в час зачитування рішення Вацлава, представники польського короля і мазовецького князя залишили зал засідання в знак протесту проти того, щоб документ читався німецькою мовою1.

З наближенням часу, коли Венцеслав (Вацлав) король римлян і Чехії, своїм тритейським рішенням повинен був припинити розбіжності короля Владислава з магістром Ордену хрестоносців, в Прагу поїхав з великим почтом познанським єпископ Альберт Ястшенбец, маршалок польського королівства Збігнев із Бжезя, каштелян Накловський Вінцент із Гранове, воєвода Великої Польщі Анжей із Брохоциц, і королівський нотарій Дунін із Скшина - від лиця короля Владислава і від імені королівства Польського, а також литовський рицар Бутрин і великокняжий нотарій Миколай Цибулка від імені великого князя Литви Олександра, від лиця і від імені князів Мазовеї - Сциборій з Рогаля із Санкоцина, маршалок Януша, і Пліхта, маршалок Земовіта. Прибувши туди королівські княжі посли, також як і посли хрестоносців, подали свої пропозиції, статті і накази Венцеславу /Вацлаву/, королю римлян і Чехії, як загальному посереднику і обраному судді; вони сподівались, що Венцеслав /Вацлав/ розбере цю справу згідно своєї власної гідності і важливості суперечки...

Отож, опісля багатьох днів, призначили день одній та іншій стороні для оголошення тритейського рішення. З настанням цього дня обидві сторони зібрались в королівському палаці для вислухання рішення. І от, після заклику зберігати тишу, причому король Венцислав, стоячи, займався вирізуванням якоїсь деревини, нотарій, зійшовши на підвищення, почав оголошувати рішення німецькою мовою. Лиш тільки він почав читати, як посланці Владислава короля Польського, і князів Литви і Мазовії, незапитавши ніякого дозволу, почали виходити з палати, хоча дехто з них розумів по німецьки не гірше ніж по-польськи. Венцислав, король римлян і Чехії, запитав її, чому вони виходять, і отримав відповідь: “Тому, що тут читання відбувається німецькою мовою, ми ж - поляки і не розуміємо німецької мови і виходимо звідси геть, щоб почути рішення польською мовою в іншому місці”. На його пропозицію трохи почекати, щоб спокійно вислухати оголошення чеською мовою, то вони відповіли: “А ми і чеської не знаємо”. Однак Венцислав, король римлян і Чехії, переслав своє рішення королівським і княжим послам за своєю печаттю. Воно, між іншим, містило дві сміховинні статті, оскільки сам король римлян Венцислав, або вірніше Йодок, марк граф Моравський, визначав, що земля Добжинська занята хрестоносцями, належить з усіма замками і володіннями йому ж (Венцеславу) має бути передана в руки, а він маючи її в своєму володінні, повинен на протязі року обдумати, і обдумавши вирішити кому має належати право володіти цією землею. Також і сміховинною була стаття про те, що польське королівство ніколи в подальшому не повинно обирати короля із Литви і Східних країн, лише із Західних країн1.

На початку червня 1410 року хрестоносці отримали від Вацлава підтвердження і свідоцтво про те, що вони дотримувались умов перемир'я на відміну від поляків. В зв'язку з невиконанням польською стороною своїх зобов'язань Тевтонський орден вважав себе вільним від подальшого виконання умов перемир'я1.


Подобные документы

  • Створення та організація Тевтонського Ордена. Політична історія Ордену в XIII-XVI ст. Підкорення Пруссії і агресія проти прибалтійських народів. Зміна політичного і військового клімату у Європі після Грюнвальдської битви. Ліквідація Тевтонського Ордена.

    реферат [27,7 K], добавлен 23.08.2010

  • Московська битва, провал плану захоплення столиці з ходу в перші тижні війни, наступальна операція німців під кодовою назвою "Тайфун", розгром німецьких військ під Москвою. Сталінградська битва, оточення німецьких військ, корінний перелом у ході війни.

    реферат [24,9 K], добавлен 11.08.2010

  • Битва під Конотопом. Різні версії істориків про Конотопську битву. Втрати сторін у битві та доля російських полонених. Причини поразки російських військ в Конотопській битві. Свідчення татарського літописця. Козацьке військове мистецтво. Царська кіннота.

    реферат [24,8 K], добавлен 20.11.2008

  • Дослідження процесів, пов'язаних з формуванням ордену іоаннітів. Становлення та еволюція діяльності ордену св. Іоанна Єрусалимського у ХI-ХII ст. Причини виникнення ордену, його структура. Зміни у відносинах ордену Св. Іоанна й інших церковних інститутів.

    курсовая работа [102,6 K], добавлен 04.02.2015

  • Підготовка Німеччини до війни з СРСР, ступінь готовності Радянського Союзу до відбиття агресії. Напад Німеччини, битва під Москвою, невдачі радянських військ у Криму та під Харковом, бої в Сталінграді. Основні наступальні операції радянських військ.

    реферат [41,6 K], добавлен 02.09.2010

  • Битва на Калці (31 травня 1223) — бій між русько-половецькими силами з одного боку і монгольським військом з іншого, на річці Калка, на території сучасної Донецької області. Княжа нарада у Києві, похід проти монголів. Завоювання монголами Грузії (1222 р.)

    презентация [157,6 K], добавлен 21.02.2011

  • Битва на Чудському озері одна з найбільш значущих подій у історії Стародавньої Русі. Пошук фактів, які б допомогли відповісти на питання: де відбулася битва, які були сили сторін, як складалося протиборство і хто зробив вирішальний внесок у перемогу?

    реферат [24,4 K], добавлен 11.08.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.