Реформи Петра Першого як спроба модернізації Російської держави

2.2 Військові реформи Петра та створення військового флоту Росії. Вплив їх на економіку країни

Військові реформи займають особливе місце серед петровських перетворень. Вони безперечно мали найбільш яскраво висловлений характер. Суттєвим каталізатором назріваючих перетворень стала Північна війна 1700 -- 21 рр. Росії був дуже необхідний вихід в Балтійське море для розвитку зовнішньої торгівлі. Ще одним не менш важливим поштовхом до військової реформи стали жахливі події, які відбувались літом 1698 р. в Москві. Відбувся сумнозвісний бунт стрільців. В подальшому було з'ясовано, що стрільці протестують проти важкої служби, але Петро запідозрив у змові проти нього Софію, яка на той час відійшла від справ держави бо перебувала в заключенні в Новодівочому монастирі. Петро особисто приймав участь у допитах та туртурах, які були примінені до стрільців, особисто рубав голови стрільцям. Під час цих страт було страчено півтори тисячі чоловік. Стрілецькі війська почали розформовуватися. Також слід зазначити, що суттєвість військової реформи полягала в ліквідації дворянських ополчень і організації постійної боєздатної армії з її одноманітною структурою, озброєнням, обмундируванням, дисципліною та статутами.

Створення повністю оновленої, сучасної, як на той час рахувалося, боєздатної армії і флоту все більш сильніше займало юного царя, ще до того, як він став повновладним царем. Можна налічити лише декілька (по оцінкам різних істориків - по-різному) мирних років за 36-річне царювання Петра І (Додаток А).

Держава, армія та флот завжди були головним предметом турботи імператора. Однак військові реформи не тільки самі по собі, але ще і тому, що вони виявили дуже великий, часто вирішальний вплив на інші сторони життя держави. Хід же самої військової реформи визначався війною та її потребами як в економічному так і в соціальному плані. В.О.Ключевський писав: "Війна вказала порядок реформи, повідомила її темп і самі прийоми" [12,57]. "Игра в солдатики", якій віддавав весь свій вільний час юний Петро з кінця 1680 р. стає все більш серйозно справою. В 1689 р. Петро будує на Плещевському озері, біля Переяслава-заліського декілька невеликих кораблів під керівництвом голандських майстрів. На весні 1690 р. створюються знамениті "потешньїе полки" - Семенівський та Преображенський. Петро починає вести військові маневри, на Яузі будується "стольньний град Петербург". Потішні полки стали могутнім ядром майбутньої постійної (регулярної) армії і виявили себе під час Азовських походів 1695 - 1696 рр.

Нові походи приносили радість перемог та гіркоту поразок, їх значення обмежувалось військово-дипломатичною сферою. Значення Азовських походів було значно ширше, воно виходило за рамки військової дипломатичної акції: почалося будівництво воронежського флоту, визвавши тим самим початкові міри по створенню регулярної армії. Ці нововведення потребували величезних фінансових витрат. Введена була нова форма винагороди за військову службу - це орден апостола Андрія Первозваного (Додаток Е).

Велику увагу Петро І приділяє флоту та його будівництву, перше бойове хрещення якого також потрібно було на цей час. В скарбниці не було необхідних коштів та засобів для будування військового флоту. Петро вирішив цю проблему дуже оригінальним способом - звелів організувати так звані "кумпанства" (компанії) - об'єднання світських і духовних землеволодарів. Доручив Петро кожному з них через дворічний термін - до березня 1698 р. - спорядити і повністю забезпечити всім необхідним, озброїти корабель гарматами, щоб він був придатний для військових дій. Сам же принцип організації кумпанств був дуже простий і в ньому був закладений раціональний підхід до проблеми вирішення забезпечення всім необхідним флоту Російської держави. На воду повинні були спускати один корабель від 10 тис. селян, які належали світським феодалам. А ось крупні землеволодарі будували корабель порізнь ніж інші "душевладельцьі" середньої руки, які збирались в компанію таким чином, щоб її члени в загальному володіли 10 тис. кріпосних. Майже такий самий був принцип організації кумпанств духовними феодалами, але була відмінність в тому, що корабельна повинність для них була більш тяжкою, адже їм потрібно було поставити та оснастити повністю один корабель не з десяти, а з восьми тисяч селян.

В загальному, було зібрано біля 42 світських і 19 духовних кумпанств.

Корабельна повинність посадського і чорносошного населення мала дещо іншу специфіку - воно не поділялось на кумпанства. Посадські люди міст і чорносошні селяни Примор'я, а також гості і торгові люди гостинної і суконної сотень створювали єдине кумпанство, яке зобов'язано було збудувати 14 кораблів. На чолі кумпанства стояла особлива комісія з п'яти чоловік. Вона збирала гроші з посадського населення і чорносошних селян, а також ця комісія організовувала будівництво кораблів своїми силами і можливостями чи здавала цю досить нелегку роботу в підряд.

Ще одним будівником воронежського флоту була казна - Адміралтейство споруджувало кораблі за гроші, які були зібрані зі світських і духовних "душевладельцев" із вотчинами не менше сотні селян. З самого початку Адміралтейству було доручено спустити на воду 6 кораблів і 40 бригантин, але пізніше цю норму в два рази збільшили так, що в підсумку Адміралтейству довелося допоставити ще 16 кораблів і 60 бригантин. Також держава збільшила норму поставки кораблів і приватним кумпанствам: в 1698 р. їх зобов'язали збудувати іще 6 кораблів. Від зобов'язання їх будувати гостям все ж таки вдалося ухилитися -- замість кораблів державна скарбниця дала згоду прийняти від них гроші: по 12 тис. рублів за кожен корабель.

Яка ж була загальна сума витрат на створення воронежського флоту? Відповідь на це питання практично неможлива тому, що на шляху вивчення належних розрахунків стоять дуже великі перешкоди: головна з них полягає у відсутності джерел з вказанням ціни кожного корабля. Спроба сумувати витрати по типам кораблів теж не принесе бажаного результату тому, що однотипні кораблі мали неоднакові розміри, оснащення, озброєння, а тому і різну ціну. Але можна приблизно підрахувати суму витрат на будування флоту в Воронежі, ця цифра складала не менше півмільйона рублів. Це не мало, якщо врахувати той факт, що доходна частина бюджету країни складала в 1680 р. 2 439 000, а в 1701 р. - 1 464 000 рублів. Таким чином, будівництво воронежського флоту мало як позитивні, так і негативні наслідки та їх вплив безпосередньо на економіку країни.

До позитивних моментів будівництва флоту можна віднести те: по-перше при відсутності грошей в державній скарбниці вирішив цю проблему організувавши кумпанства, які забезпечили державі будівництво військового флоту; по-друге Петро І переклав обов'язки по будівництву кораблів із пліч державної скарбниці яка, як нам вже відомо, пустувала, на великих землеволодарів, купців, торгових людей та заможного духівництва, які на той час мали значні прибутки. Також слід зазначити, що будівничим воронежського флоту виступала скарбниця - Адміралтейство, яке будувало кораблі за рахунок грошових зборів із світських і духовних "душевладельцев" із вотчинами не менше сотні селян.

До негативних сторін можна віднести:

по-перше, під час будівництва воронежського флоту збільшився час повинностей селян, який і без того був не дуже вже малий, зріс десь відсотків на 20;

по-друге, із завоюванням Азову і будівництвом флоту пов'язано введення нової повинності: із всієї країни були зігнані плотники на верфі і на будівництво Троїцької фортеці і гавані в Таганрозі. Люди, які працювали на будівництві кораблів і захисних споруд опинились у дуже важкому стані - без притулку в зимову пору року в хуртовину і осінню непогоду із малим запасом провіанту, вони місяцями валили ліс, пиляли дошки, розчищували дороги, поглиблювали фарватер річки, будували військові кораблі. Половина цих людей не виносила цих тяжких нелюдських умов роботи і часто втікали. А щоб запобігти їхній мобілізації населення ховалось по лісах. Особливо в тяжкому стані опинилося населення прилеглих до Воронежу округів - саме воно і складало основний контингент працівників верфей.

Воронежське кораблебудування і будування гаваней і фортець в Таганрозі поклали початок екстраординарним податкам і трудовим повинностям петровського часу. В послідуючі роки до того і іншого держава прибігала так часто, що залишається гадати, із яких джерел сільське і міське населення черпало ресурси щоб втамувати ненаситний потяг державної скарбниці до грошей, працівників, рекрутів, підвід для транспортування вантажів.

По-третє, виникали і технічні складнощі в організації кораблебудування. В ті часи не було загальноприйнятої теорії кораблебудування і в кожній країні кораблі будували із своїми віковими особливостями, навичками, традиціями. Саме тому, прийоми кораблебудування в Голандії відрізнялись від англійських, а ось останні - від датських чи італійських. Створення і будування флоту велося під керівництва майстрів різних національностей, що нерідко приводило до конфліктних ситуацій і непорозумінь. Майстри вимушені були поступатися правилам, також порушувати добре їм відомі пропорції - справа в тому, що кораблі які були призначені для морських просторів створювались далеко від нього, на верфях притоків Дона. Форватер їх навіть при поводку повністю виключав можливість просування кораблів з глибокою осадкою. Звідси будувати вимушені були плоскодонні кораблі, що зменшувало їх відстійність і мореплавські якості, наприклад - швидкість та стійкість суден.

По-четверте, ближче познайомившись із будівництвом флоту і глибше вникнув в суть справи, Петро, озброєний достатньо глибокими знаннями в кораблебудуванні. Чи не самий головний результат поспіху був у тому, що кораблі будували із не просушеного лісу. На верфях відсутні були зруби чи будь-яке інше покриття, створювалися кораблі під відкритим небом, тим самим піддягались прямій дії поганої погоди, яка була на той час дуже поширеним явищем. Також через відсутність заліза замість металевих кріплень застосовувались дерев'яні.

По-п'яте, були серйозні проблеми при комплектуванні кораблів артилерією. Якщо заліза не завжди вистачало для виготовлення цвяхів, то з його дефіцитом приходилось рахуватись і при литті гармат. Вихід бачили в закупівлі 600 чавунних гармат в Швеції. Дізнавшись про те, що артилерія призначена для флоту, який створювався проти Османської імперії, шведський король Карл XI вирішив 300 гармат прислати царю в подарунок, але смерть завадила йому це зробити. Але цей подарунок від свого імені прислав Карл XII. Літом 1697 р. 300 гармат були доставлені в Нарву, звідки зимою були перевезені в Москву, а потім в Воронеж.

Початок свій кораблебудування бере ще за Олексія Михайловича, при якому в Дединові на р.Оці був спущений перший російський корабель "Орел". А будівництво самого петровського флоту розпочалося, як нам вже відомо із історичних джерел, у Воронежі в 1695 - 1696 рр. Днем народження російського флоту історики вважають 3 травня 1696 р., коли Петро І на галері "Принципиум" відплив від Воронежа у супроводі восьми галер.

Перша серйозна військова сутичка російських і шведських військ відбулася у 1700 р. під Нарвою, де російська армія потерпіла поразку. Шведський король Карл XII, молодий і енергійний полководець, після Нарви він постав перед вибором чи піти з армією в глиб Росії, чи виступити проти Августа II. Карл XII вибрав друге і "увяз" надовго в Польщі. Аж в 1706 р. він зміг примусити Августа II до миру і виходу із союзу з Росією.

А Петро тим часом дуже вдало використав цю "передишку" для реформування армії і продовжень перетворень. Справа в тому, що поразка під Нарвою від шведів з початком Північної війни стояла в одному ряді з поразками, які переслідували російську армію в другій половині XVII ст., це невдачі в російсько-турецьких війнах - кримські і азовські походи та ін. Петро розумів причину хронологічних поразок російської армії і вирішив змінити фундамент, на якому будувалась військова організація. Основу російської армії в XVII ст. складало помісне військо, коли "служила" людина, поміщик, з'являвся на війну озброєним із своїми "холопами", як писали тоді "копно, людно, оружно". Ця система розповсюджувалася і на "навоманарні полки" (полки нового устрою, які були навчені європейським способам ведення війни, які беруть свій початок з 1630 р.), вони також несли службу з землі, користувались помістними правилами, вони також були ще і поміщиками. В другій половині XVI ст. помісна форма землеволодіння під дією багатьох факторів, це перш за все розвиток кріпосного права, еволюціонувала в сторону збільшення помістя (тимчасового отримання за певну службу).

Розвиток цієї тенденції завершився економічним і законодавчим злиттям вотчини і помістя в невідчужувану поміщицьку власність.

У військовому плані це означало втрату помісної системи як основного виду забезпечення військової праці, що і привело до повного виснаження військової боєздатності Російської армії. Тому Петро приймає міри по формуванню регулярної армії. Сигналом до цього слугував розпуск стрілецьких полків в 1699 р. після придушення бунту стрільців.

Спочатку для створення регулярних полків використовувалось два способи: прийом всіх бажаючих (волонтерів) в "вольницу", крім того селяни, які платили державні податки; набір "даточных" -це ті селяни, яких був зобов'язаний поміщик з встановленими певними пропорціями.

В 1705 р. Петро приймає відповідальне рішення, слідуючим кроком якого було скасування прийому в "вольницу" та оголошується набур в так звані "рекрути", які набирали із сільського населення, таким чином створювалась стійка система, яка забезпечувала збройні сили людьми, проіснувала вона до 1874 р.

Причина такої стійкості полягала в тому, що рекрутська система повністю відповідала певним особливостям соціальної та економічної структури країни. Рекрутська повинність і кріпосницькі відносини - це дві сторони одної медалі. Всього з 1699 до 1725 р. було проведено 53 рекрутські набори. Вони дали більше 154 тис. чоловік в армію і флот. Також з'явились нові військові устави. На зміну старому "Ученню й хитрості ратного строю" цар Олексій Михайлович спочатку XVIII ст. ввів "Устав воинский", "Строевое положення", "Учреждение к бою". Ще одним нововведенням було те, що вводилась нова однотипна армійська форма, ордени і медалі. Почали створюватися перші офіцерські училища для належної військової підготовки командних кадрів. А ось результати діяльності російського військового флоту проявились дуже швидко - з кінця 1702 р. російська армія стала перемагати шведську по частинам. В 1702 р. Петро штурмом заволодів фортецею Орешек, перейменувавши її в місто Шліценбург.

В 1703 р. був закладений Санкт-Перербург, а на слідуючий рік російські війська заволоділи Нарвою і Дерпом (тепер Юр'єв). Армія також слугувала і засобом для придушення повстань. Приклад Астрахань, це було жорстоко придушене, а 1707 - 1708 рр. - повстання К.Булавіна.

Тим часом армія Карла XII повернулась в Росію, бойові дії продовжувались на теренах України, але вже без успіху для шведів.

28 вересня 1708 р. загін під командуванням Петра поблизу села Лісне атакував і розгромив 16-тисячний корпус шведського генерала Левингаупта, який йшов із Фінляндії на з'єднання з Карлом. Шведи тоді втратили всю армію і обоз з провіантом і фуражем. Петро І назвав цю перемогу "матерью Полтавской баталии" [15,23].

Весною 1709 р. шведська армія підійшла до Полтави. В розпорядженні Карла знаходилось 30-тисячне військо, хоча і ослаблене, але досить боєздатне. Полтавський гарнізон героїчно витримав більш як двомісячну осаду, що дало можливість підійти головним силам російської армії на чолі з Петром. Було вирішено дати генеральний бій 28 червня 1709 р. Почавши наступ, шведи заволоділи частиною російських укріплень, але розгорнуту подальший наступ з таким ж успіхом їх не вдалося, тому, що їх зустріла шквальним вогнем російська артилерія. Відступивши у ліс і перегрупувавши сили противник знову на короткий час перейшов у наступ. Війська зійшлися в жорстокій сутичці. Через дві з половиною години жорстокого бою шведська армія втратила більш як 9 тис. чоловік була розгромлена, а шведський король Карл XII з залишками своїх військ був змушений тікати за кордон в Туреччину. В Північній війні настає корінний перелом на користь Росії.

В 1710 російські війська захопили Виборг, Ригу і Ревель. А це і свою чергу означало приєднання значних територіальних меж до Росії, а саме: Естляндії і Фінляндії.

Туреччина побоювалася подальшого посилення Росії, і осінню 1710 р. оголосила Росії війну. Російська армія вступила на територію князівств Молдавії і Валахії, російська армія опинилася в дуже незручній ситуації на р. Прут літом 1711 р. Росіяни вступили в переговори і був заключний мир, умовами якого було повернення Росією Приазов'я.

Поразка яку отримав Петро на Півдні з подвійної енергією продовжив війну зі Швецією. В 1712 - 1714 рр. російське військо воювало і в Фінляндії і в північній Германії. Продовжував свою активну діяльність флот Росії. В 1714 р. росіяни захопили 10 шведських кораблів на мисі Гангут. В 1718- 1719 рр. на Аландських островах в Балтійському морі проходили дуже важливі мирні переговори між Росією і Швецією. Але вони були призупинені. На це були важливі причини, в грудні 1817 р. був вбитий в Норвегії Карл XII. Але бойові дії російської армії на суші і на морі примусили Швецію поновити переговори про мир. І на решті ЗО серпня 1721 р., у фінському місті Ништаті був підписаний мирний договір, по якому до Росії відійшли Естляндія, Лидомендія, Інгерманляндія, частина Карелії, а також ряд важливих островів на Балтійському морі. Все це не тільки створило необхідні умови для прискореного розвитку країни, але і укріпило позиції Росії в світі.

Головні підсумки військових реформ Петра Великого полягають в наступному:

* створення боєздатної регулярної армії, однієї з найсильніших у світі, яка нараховувала до кінця Північної війни 200 тис. чоловік та 100 тис. козаків, що дало Росії можливість воювати зі своїми супротивниками і перемагати їх;

* поява цілої плеяди талановитих полководців Олександр Мен-шиков, Борис Шереметьєв, Федір Апраскін, Яків Брюс та ін.;

* створення потужного військового флоту;

* гігантське зростання військових видатків і покриття їх за рахунок жорстокого вижимання засобів з народу.

2.3 Адміністративні перетворення

В.О. Ключевський писав: "Перетворення управління - ледве чи не сама показна фасадна сторона перетворень діяльності Петра; по ній особливо охоче цінували і всю його діяльність" [14,29].

Ключевський взагалі стосовно діяльності Петра ставився надто критично і вважав, що реформи в сфері правління проводилися похабцем, безпрограмне. Ті або інші зміни в державному управлінні, адміністративно-територіальному діленні Росії диктувалися військовою необхідністю, а їх головною задачею було якомога більш ефективне вибивання коштів з народу для покриття всіх видатків на реформування армії головним чином за рахунок кишень простого люду. Сам Петро називав гроші "артерией войньї". Для Петра-реформатора було також характерно прагнення перенести військові принципи на сферу громадського життя і державного правління. Петро відносився до державної установи як до військового підрозділу, до регламенту - як до військового статуту, а до чиновника - як до військовослужбовця.

Американський дослідник Д.Крайкрафт відзначав: "Петро не тільки одягався як солдат, але діяв і думав як солдат." [14,35].

Безсистемність і поспіх часто приводили до плутанини: встановлені накази часто змінювались одне іншим, часто прямо протилежним, нескінченими перемінами в державних установах, інколи постановою дублювали один одного за своїми функціями. Дуже багато посад, військові і громадянські, змінили лише староросійську назву на європейський зразок, за своєю суттю залишившись колишніми.

Коли почалися перші адміністративні перетворення державна "машина", яка дісталася в спадок Петру, була неповороткою, як вже було сказано були відсутні чітко розподілені функції між державними закладами. Корінна її перебудова була ще попереду, але в той час робилися перші спроби, це була міська реформа, яка була започаткована 1 січня 1699 р. Були створені органи міського самоврядування - ратуша в Москві і "земские избьі" в інших містах. Ще при царі Олексії Михайловичі його улюбленець А.Л.Ордин-Нащокін, канцлер, видатний дипломат робив спробу, але на превеликий жаль не вдалу (через інтриги вельмож) провести подібну до цієї реформу в Пскові, де колись був воєводою.

Петро І його помічники почали рішуче вводити нові порядки, які були незвичні для російського населення. Але державні чиновники, які давали містам самоврядування і звільняли їх від контролю воєвод вимагали від посадських людей внесення в державну скарбницю подвійних податків. Це була ціна реформи, яка себе не виправдовувала, як в соціальному, так і в економічному розрізі. Тоді держава зробила відповідний крок - відмовивши в ідеї самоврядування тільки тим містам, які будуть вносити податки в подвійному розмірі. Податки не змінились, а ось реформу розповсюдили на всі міста. Скасовувалася влада воєвод, судом і збором податків відали виборні бурмістри. На чолі цих органів була поставлена Московська ратуша, що вибиралася купцями Москви. В ведені Ратуші знаходились головні надходження державних прибутків з міст, а також загальний нагляд за діями органів самоврядування. На чолі Ратуші стояв обер-інспектор ратушного правління. Першою людиною, яка обіймала цю важливу посаду, був колишній дворецький Шереметьєва Олексій Курбатов.

Вже в перші роки царювання Петра змінилися стиль і засоби управління: замість Боярської думи (яку Петро пізніше прирік просто на фізичне вимирання, своїм указом припинивши поповнення думи новими членами) рішення стала приймати своєрідна "команда", складена з найближчих прихильників царя. На перших етапах головним радником Петра був князь Федір Ромодановський, по словам сучасника "злой тиран, пьяный по вся дни". Необхідно внести певне уточнення щодо Земських соборів (Додаток ї), які в XVII ст. були важливими елементами в законодавчій сфері управління, але з часом особливо в петровські перетворення їх роль відходила на задній план. А вищим законодавчим органом залишалась Боярська дума. Вона складалася із вищих, "думньых" чинів - бояр "кравчих, окольничих, постельных, думньых дворян, стряпчих с ключом, думных дьяков" [18,25].

Боярська дума вирішувала питання другорядні, наприклад записи дворян в купці, отримання податків при заключенні угод. Найважливіші справи розглядав сам цар. Про його рішення сповіщали іменні укази.

Наступна ступінь в управлінні державними справами - накази, свого роду певні міністерства XVII ст. Як було вже раніше зазначено, наказна система управління була дуже складною та громіздкою: на 1 вересня 1699 р. наказів нараховувалося більше сорока. Це такі, як Посольський наказ, він відав іноземними справами; Розрядний - службовими призначеннями; Помістний - земельним забезпеченням бояр та дворян; Стрілецький - стрільцями; Рейтерський - рейтерами; Наказ Великого двору - палацовим господарством царської сім'ї; та інщі. Плутанина виникала тому, що відсутнє було чітке розмежування функцій між відомствами. Також існували ще і такі накази, які відали тільки певною територією: Сибірський - Сибірю, наказ Казанського "дворца" - Поволжям; Малоросійський наказ - Лівобережною Україною, вийшов до складу Росії з 1654 р.

Також при Олексії Михаловичі були спроби якось впорядкувати механізм цієї державної машини, але вони не дали належного результату.

Всі адміністративні зміни, які відбувались в державі - результат ініціативи Петра. З одного боку, він робив майже теж саме, що і його попередники, робив спроби якось централізувати, узагальнити, спростити управління; з другого - цар вводив нові заклади, перш за все це були заклади по військовому управлінню, це було цілком зрозуміло, адже починалася Північна війна за вихід до Балтійського моря. Загальна кількість наказів скоротилася з 44 до 34 наказів.

Але із зростанням державних видатків Петро поступово втрачає довіру до фінансових можливостей Ратуші. Цар приходить до рішення перенести основну масу управління на місця. Така організація управління забезпечувала більш високий ступінь задоволення фінансових потреб держави, а після закінчення Північної війни повинна була спростити процес розміщення і забезпечення регулярних військ всім необхідним для ведення бойових дій в майбутньому. В кінці 1707 р. починається здійснення нової реформи, а в 1708 р. проголошується створення восьми губерній, що в свою чергу поділялися на провінції: Московської, Інгерманландської (пізніше Санкт-Петербурзької), Київської, Смоленської, Архангельської, Казанської, Азовської та Сибірської На чолі прикордонних губерній стояли генерал-губернатори, а в інших просто губернатори. Провінції управлялись воєводами, при губернаторах і воєводах знаходилась земська канцелярія, як орган, що приводив до виконання розпорядження і накази; з 1710 р. воєводи почали називатися уїзними комендантами. В підпорядкуванні у губернатора були віце-губернатор (заступник), ландригер, який відав судом, провіантмейстер і інші чиновники. Таким чином, губернська реформа фактично скасувала перетворення 1699 р., а Московська ратуша перетворилася з загальнодержавного органу в губернську установу.

В 1710 р. був проведений перепис населення і була встановлена особлива платіжна одиниця в 5536 дворів, що повинна була забезпечувати одну частину засобів, необхідних для покриття військових видатків. Коменданства, як такі, скасовувались, а замість них створювались нові "частки" на чолі з ландратами - в більших губерніях по 12, в середніх -- по 10, в менших -- по 8. Передбачалося, що у відповідності з кількістю "доль" кожна губернія буде містити певну кількість полків.

Однак і ця реформа не дала бажаного ефекту. Північна війна затягнулася і розмістити в губерніях приписані до них полки не вдалося. Грошей не вистачало, що створило добрий грунт для різноманітних махінацій.

Ці дві реформи викликали новий розклад державного управління. В результаті губернської реформи була знищена система наказів, на початку XVIII ст. Росія фактично залишилася без столиці, бо Москва перестала бути нею, а Санкт-Петербург ще не став нею. Вся влада виявилася по-давньому зосередженою в руках "команди", що називалася "ближньою канцелярією".

Поворотним моментом став наказ від 2 березня 1711 р., що проголосив створення нового органу державної влади - Сенату. В перший час Сенат складався з дев'яти найближчих співробітників царя, і Петро І наполягав на визнанні Сената вищим державним органом, якому всі особи і установи повинні підкорятися, як самому царю.

Для встановлення жорсткого контролю за управлінням Петро в 1711 р. створює систему фіксалів, що підкорялися обер-фіксалу. В обов'язки їм ставилося доносити до Сенату і царю про всі зловживання службових осіб. Фіксали були практично безкарні, але якщо їхній донос підтверджувався, фіксал одержував половину майна винного. Інститут фіксалів створив умови для розквіту корупції і дав широкі можливості для державної рахівниці. Стає сумно відомий цим обер-фіксал Нестеров. Однак на цьому Петро не зупинився - в 1722 р. вводиться посада генерал-прокурора для керівництва фіксалами. Головна роль полягала в нагляді за Сенатом, тепер тільки він міг пропонувати Сенату питання для обговорення. Таким чином, роль Сената, як органу державної влади була різко знижена.

Але новий централізований апарат влади з установою Сената ще тільки починав створюватись, і зразком для подальшої реформи державного управління Петро обрав шведське управління. Розглядаючи цю реформу як багато інших перетворень Петра, не можна не зачепити питання про ступінь запозичення їм західноєвропейського досвіду.

Шведська державна система була побудована на принципах камералізма - вчення про бюрократичне управління, що отримало розповсюдження в Європі в XVI - XVII ст. Камералізм містив ряд рис, надто привабливих для Петра:

1) Це функціональний принцип управління, що передбачав створення установ, що спеціалізувалися в будь-якій сфері;

2) Це влаштування установи на засадах колегіальності, чіткої регламентації обов'язків чиновників, спеціалізації канцелярської праці, встановлення одноманітності штатів і заробітної плати.

Використовуючи шведський досвід і шведські зразки, Петро, як правило, вносив зумовлені особливостями Росії зміни.

В 1712 р. у Петра з'являється ідея створити по шведському зразку колегії. Перша нотатка царя про кількість колегій відноситься до 23 березня 1715р.- тільки шість колегій без розшифрування їх обов'язків: Юстиції, Іноземних справ, Адміралтейства, Військова, Камер- і Коммеру-колегії. Реформа почалася в кінці 1717 р. -- на початку 1718 р., коли Петро склав своєрідну програму майбутніх перетворень: він визначив число і компетенції колегій, а також укомплектував їх керівним складом. Наказом від 15 грудня 1718 р. призначаються президенти і віце-президенти колегій. З появою колегій припиняли своє існування деякі накази, що збереглися, а деякі із них ввійшли в склад нових установ, так в Юстиц-колегію вийшли сім наказів.

Особливістю колегіальної системи стало більш чітке розгалуження сфер діяльності і дорадчий порядок ведення дій. Як і кожна система, колегіальна система мала свої недоліки, і склад колегій ще при житті Петра неодноразово змінювався. В 1721 р. була утворена Духовна колегія - Синод, що був виведений з підпорядкування Сената, в 1722 р. Берг- і Мануфактур-колегія була поділена на Бергколегію і Мануфактур-колегію, була утворена Малоросійська колегія для поліпшення управління Україною.

В 1720 р. був прийнятий Генеральний регламент - документ, визначальний штат і колегій, остаточно відмежували їхні функції і компетенцію. Формування колегіальної системи було завершено. Вона функціонувала майже сторіччя - з 1717 по 1802 рр.

Після установи колегій Петро вирішив по Шведському зразку реформувати і місцеве управління. Почалася чергова реформа місцевого адміністративно-територіального влаштування. В 1719 -1720 р. були скасовані "частки" і посади ландратів, губернії тепер ділилися на провінції, а ті в свою чергу, на дистрити, на чолі яких стояли земські комісари, що призначаються Камер-колегією. Міське управління було передане в руки міських верхів. Посада бурмістрів скасувалася. Все посадське населення ділилося на три частини: 1-шу гільдію (багаті купці і володарі ремісничих майстерень), другу гільдію (дрібні торговці, заможні ремісники) та інші, переважна більшість яких складала міське населення. Право вибору в нові органи міського самоврядування - магістрати - отримали лише представники "регулярного" населення - члени гільдій, обиратися могли лише члени 1-шої гільдії. Діяльність всіх міських магістратів контролював створений в 1720 р. Головний магістрат.

Поряд з розподілом міського населення, були проведені перетворення і в відношення численного класу не кріпосного населення - воно об'єднувалося в коло державних селян Із чималим звуженням прав і можливостей. Переписом 1719 - 1724 рр. було ліквідоване "холопство" шляхом злиття його з кріпосними селянами.

Нова система органів управління створила потужний шар чиновничого дворянства в Росії, склався розгалужений дворянсько-бюрократичний аппарат. Після повного рівняння володінь дворян (помісний) і бояр (вотчин) дворянські землеволодіння остаточно перетворилися в панівне, причому наказ про майорат 1714 р. відвернув подрібнення володінь. Але ця міра повністю реалізована не була.

Не обійшов Петро своєю увагою і церкву. Як і його попередники (Іван III в кінці XV ст., Іван Грозний та його батько в середині XVII ст.), він прагнув послабити її вплив, присікти претензії на верховенство по відношенню до світської влади, підірвати її економічні позиції, які на той час були дуже міцними. Цар і раніше висловлював своє негативне ставлення до багатих вельмож дармоїдів, які на його думку були серед духовенства російського. Ще при житті матері Петро хоч трохи але стримував, але і тоді в ряді випадків не дуже і рахувався із вищим духовенством. Але вже після смерті цариці Наталії поведінка царя (залучення іноземців на службу, поїздки за кордон, збривання борід боярам і іншій знаті та простим людям, носіння іноземного, як тоді ще говорили, заморського одягу) дало неприємний відтінок в очах духівництва, також своє зробили і ті безчинства, які робилися за наказом царя. В той час це було досить правильне рішення, адже військові походи вимагали все нових і нових витрат на озброєння армії та флоту.

Тому Петро І після взяття Азову поглибив свій пильний нагляд за церквою - вимагав від неї звіт про прибутки та витрати. Примушував духовенство за свій рахунок будувати кораблі. Були введені в дію і певні обмеження щодо будівництва в монастирях нових корпусів, також тим із духовенства хто мав помістя звелів їм не платити заробітної плати.

В 1700 р. помирає патріарх Адріан. Нового патріарха так і не призначили. Замість нього Петро І вводить досить нову посаду місцеблюстителя патріаршого престолу, який повинен був виконувати функції тільки духовного пастиря. Майном церкви став володіти Монастирський наказ на чолі з І.А.Мусіним-Пушкіним. Прибутки від нього йшли безпосередньо в царську скарбницю - більш як 1 млн. руб. за 1701 - 1710 рр. По суті справи Петро провів часткову секуляризацію, продовжив спроби своїх попередників.

Петро та держава в цілому зробили новий крок вперед, продовжуючи і розвиваючи все те, що робилося до них попередниками Петра. Була закладена основа для більш рішучої перебудови системи державного управління, центрального та місцевого, яку вони провели пізніше, в ході Північної війни. Своєрідним підсумком адміністративних перетворень Петра І став прийнятий в 1722 р. Табель про ранги (Додаток 3) - зведення законів про порядок державної служби. Новий закон розділив службу на цивільну і військову. Та і інша мали по 14 класів, або рангів. Табель про ранги зобов'язував усіх дворян нести службу, чи військову чи цивільну єдиним засобом отримання будь-якого державного чину, причому відкривали можливості просування по службі і вихідців із нижчих прошарків суспільства. Отримавши чин VIII класу, кожен міг стати дворянином разом зі своїми нащадками. Але дворянський титул можна було отримати і по волі царя. XIV - IV класи теж давали титул дворянина, але тільки особистий, нащадки вже не мали на нього жодних прав. По Табелю про ранги всі посади ділилися на шість частин - військові (сухопутні, гвардія, артилерія, флот), стацькі і придворні.

Нова система розширила кількість рядів шляхетства російського - яке було, безперечно, міцною опорою феодального державного апарату і самого імператора. Нові дворяни отримали земельні наділи і кріпосних селян, нагороди за службу та звання.

Взагалі, дворяни займали панівне становище в суспільстві -їм належали маєтки з кріпосними селянами, вони були керівниками в закладах, в армії і на флоті. Але при цьому Петро примушував їх вчитися в школах, посилав в Морську академію, в Інженерну та Артилерійську школи, також багато дворян проходили навчання за кордоном, як Петро в свій час.

В цілому міри Петра привели до консолідації російського дворянства як класу панівного, правлячого, і який укріплював свою економічну і політичну позицію.

Значна кількість істориків вважають адміністративні перетворення найбільш слабким місцем петровських реформ. Відомий російський історик В.Я.Уланов писав: "Всі ці перетворення є безперервним потоком, що слідували одне за одним... Не тільки не вели населення до матеріального і морального поліпшення, але були гнітом, мало чим уступавшим війнам петровського часу.".

"Закон о единонаследии", "Табель о рангах".

Разові карні міри у відношенні до окремих дворян змінились серією указів, які були видані в 1714 р. з метою пробудити в самих дворян інтерес до служби. Річ, безперечно, іде про указ о "единонаследии" від 23 березня 1714 р. і супутніх указах. В історіографії при аналізі цього указа на перший план висувається тезис про те, що злилися в одне ціле дві форми землеволодіння помісна і вотчинна, вони зміцнили феодальну власність дворян на землю. Але дійсне значення указу о "единонаследии" в іншому. А саме в тому, що фактичне злиття помісного і вотчинного землеволодіння не складно знайти в "Уложении" 1649 р., і дворяни практично повністю розпорядалися помістям так само як вотчиною.

Але указ о "единонаследии" обмежував право розпоряджатися нерухомим майном. Якщо раніше землевласник міг без особливих ускладнень поділити свій спадок між всіма синами, то тепер він міг відмовити тільки одному із синів, причому любому - старшому чи молодшому у спадку. Введення обмеження, яке затримувало глибокі інтереси дворянства, Ібо вони після смерті Петра при першій же можливості добились його відміни, що було мотивовано тим, що цей указ приведе до збідніння дворянства та упадку знатних на той час фамілій.

Головна мета указу о "единонаследии" була в тому, щоб примусити дворянство служити на благо батьківщині.

Петро І використав ще один засіб залучення дворян на службу - він періодично влаштовував їм "смотри". Вони носили виборний характер, коли вказувалась якась певна група дворян. Ці смотри виявляли дворян, які не хотіли служити, вони також значною мірою впливали на кар'єру тих представників привілейованого стану, які відрізнялись добросовісним відношенням до покладених на них обов'язків. Але примусити всіх дворян служити не вдалося навіть і самому Петру.

Мисловості від конкуренції з боку західноєвропейських промисловців, шляхом накладання високих митних зборів (Митний устав 1724 р.), що значно знизило приток продукції із західноєвропейських країн в Російську державу.

Російська мануфактура, хоча і мала капіталістичні риси, але використовувалась, як правило, праця селян - посесіонних, оброчних, приписних та ін.,- що робило її кріпосницьким підприємством. В залежності від того, чиєю власністю вони є, мануфактури ділилися на страчені, купецькі і поміщицькі. В 1721 р., промисловцям було надано купувати селян для закріплення їх за підприємством (посесіонні селяни).

А ось державні страчені заводи використовували працю державних селян, приписних, селян-рекрутів і вільно найманих майстрів. Вони в основному обслуговували важку промисловість - металургію, суднобудівні верфі, рудники. На купецьких мануфактурах, які випускали здебільшого товари широкого споживання працювали і посесіонні і оброчні селяни, а також вільнонаймана робоча сила.

Поміщиці підприємства повністю забезпечувалися силами кріпосних поміщика-володаря.

Протекціоніська політика Петра І привела до появи мануфактур в самих різних галузях промисловості, які з'явилися в Росії вперше. Основними були ті, що працювали на армію і флот: металургійні, зброярські, суднобудівні, сукняні, полотняні та ін. Певним чином заохочувалася підприємницька діяльність, створювались пільгові умови для людей, що створювали нові мануфактури або брали в оренду державні.

Виникають мануфактури і в таких галузях - скляній, пороховій, паперостворюючій, паруснинній, полотняній, шовкоткацькій, сукняній, канатній, фарбниковий, лісопильній і багато ін.

Величезний вклад в розвиток металургійної промисловості Уралу вніс Микита Демидов, який користувався особливою повагою царя. Виникнення ливарної промисловості в Карелії на базі уральських руд, будівництво Вишневолоцького каналу сприяли розвитку металургії в нових районах і вивели Росію на одне з перших місць у світі металургійної галузі. З початку XVIII ст. в Росії виробляли близько 150 тис. пудів чавуну, в 1725 р. - більше 800 тис. пудів (з 1722 р. Росія експортувала чавун), а до кінця XVIII ст., - виплавка становила більше 2 млн. пудів.

До кінця царювання Петра І в Росії існувала багатогалузева промисловість з центрами в Петербурзі, Москві та на Уралі.

Розділ 3. Економічні перетворення в країні

3.1 Розвиток мануфактурної промисловості

Успіхи військової машини Петра на полях битв були б не можливі без серйозних перетворень в економіці Росії: переможна зброя Нотербурга, Полтави, Гангута виковувалась в кузнях Уралу, Тули, Петровських заводів. В роки царювання Петра І в області економіки була здійснена корінна реформа, яка мала далекоглядні наслідки. В петровську епоху російська економіка, і передусім промисловість вчинила гігантський стрибок. В той же час розвиток господарства в першій чверті XVIII ст., йшла шляхами, наміченими попереднім періодом. Промислове будівництво петровської епохи проходило в небачених для того часу темпах розвитку: за 1695 - 1725 рр. виникло не менше двох сотень мануфактур різного профілю, в 10 разів більше, ніж їх було в кінці XVIII ст., значно зріс об'єм виготовленої ними продукції.

В Московській державі XVI - XVII ст. існували великі промислові підприємства - Пушковий та Друкарський двори, збройні заводи в Тулі, верфі в Дедінові та ін. Політика Петра у відношенні економічного життя характеризувалася високим ступенем застосування командних і протекціоністських засобів. Важливо відмітити, що будувались підприємства мануфактурного типу - найбільш передові, як на той час. Мануфактурне виробництво з'явилось задовго до петровської індустріалізації і вже в XVII ст. поставляли різні товари на внутрішній ринок країни. Але саме корінний перелом в промисловості країни настав з початком петровських перетворень.

Слід також зазначити, що було два шляхи розвитку державного підприємництва - активізація старих промислових районів, і другий - створення нових. Особливо чітко це прослідковувалося на прикладі металургії - основи військової могутності країни. Важка промисловість мала велике економічне і військове значення для Російської держави, яка намагалася підняти промисловість на належний рівень розвитку, тим самим зберегти намічені нею пріоритети в розвиткові торгівлі та в соціально-економічному розвиткові регіону як такого.

В промисловості відбулася різка переорієнтація з дрібних селянських і ремісничих господарств на мануфактури. Як вже раніше мною було зазначено, що при Петрі І було засвоєно не менше 200 нових мануфактур, він всіляко заохочував їхнє створення. Політика держави була також направлена на захист молодої російської підприємствами були Адміралтейська верф, Арсенал, Петербурзькі порохові заводи, металургійні заводи Уралу, Хамовний двір в Москві. Йшло зміцнення всеросійського ринку, накопичення капіталу завдяки меркантиліській і протекціоністській політиці держави.

Меркантилізм - економічна політика держави, що направлена на економічне накопичення засобів в середині держави.

Протекціонізм - складова частина політики меркантилізму, була направлена на відмежування економіки держави від іноземної конкуренції.

Росія постачала на світові ринки конкурентоспроможні товари: залізо, полотна, нафту, хутро, поташ, ікру. Тисячі росіян почали навчання в Європі по різним спеціальностям, і свою чергу іноземці - інженери-зброярі, металурги наймалися на російську службу. Завдяки цьому Росія збагачувалася самими передовими технологіями Європи.

Особливістю економічного бума цього періоду в Росії полягали у визначальній ролі держави в економіці, її тоталітарному проникненні в усі сфери життя країни. При цьому, як вже було мною зазначено раніше проводилася політика меркантилізму і протекціонізму, яка була націлена на захист і заохочення в промисловості, яка виготовляла товари, в першу чергу для внутрішнього ринку.

Ідеї примусовості в економічній політиці співпали з загальними ідеями "насильницького прогресу", які практикував в ході своїх реформ Петро І.

Характер, темпи і специфіку промислового ривка, що переду-мовило участь Росії в Північній війні. Тому акцент був зроблений на мануфактури, які виготовляли продукцію стратегічного і оборонного значення.

В результаті петровської політики в економічній сфері за короткий термін була створена потужна промисловість, що здатна повністю забезпечити військові і державні потреби, а не те, щоб все залежало від імпорту товарів в Росію.

3.2 Розвиток торгівлі.

Створення своєї промисловості держава поєднувала з організацією своєї ж торгівлі - головним чином для отримання прибутку з ходових товарів в середині країни і безперечно вивозу за кордон таких товарів, які давали державі гроші на купівлю нових кораблів, зброї, сировини для промисловості. Держава захоплювала торгівлю самим примітивним, але дуже ефективним способом - введення монополій на заготівлю і збут певних товарів, як в середині країни, так і за її межами.

Однією із перших була введена монополія на сіль і тютюн (Наказ від 1 січня 1705 р.). Встановлення монополій на цей важливий вид продукції означало для покупців збільшення його ціни в двічі, держава хотіла не просто прибрати до своїх рук прибуткову галузь, але й отримувати додатковий 100% прибуток. Серед товарів, які брали участь в державній торгівлі були: льон, хліб, смола, ікра, сало, віск, парусне полотно, залізо та т.ін.

Особливе значення набула монополія на продаж товарів за кордон. Введення "заповідних" товарів почало практикуватись і в XVIII столітті, але при Петрі воно набуло величезних масштабів росту, і захопило практично усі види товарів, які російські купці продавали іноземцям в Архангельську, чи самі везли за кордон через інші порти і прикордонні міста.

Участь державної скарбниці в торгівлі набувало при Петрі величезний розмах. Воно вело до обмеження регламентації діяльності російських купців і мало негативні наслідки придушення свободи основаної на ринковій кон'юнктурі підприємців.

Якщо говорити про петровську епоху, то вона була дуже тяжким часом для вітчизняного купецтва. Монополії, служби, різні повинності, примусові переселення, обмеження торгової діяльності - все це не пройшло даром. Почалися значні розорення класу купецтва. По даним Н.И.Павленка до 1715 р. із 226 найбільш відомих фамілій XVII ст., тільки 104 зберегли промисли і торг. Все це говорить про непросте положення справ в купецтві, а інколи зустрічаються підтвердження про розквіт торгівлі і підтримці купецтва в період петровських реформ, які автор наводив дещо раніше.

Грубе втручання петровського державного апарату в сферу торгівлі в значній мірі зруйнувало і без того нестійке положення фінансового стержня приватної торгівлі, що призвело до значного упадку купецтва в Росії.

Збільшення купецького класу, який нещодавно був досить заможним, розорення міст, покидання їх людьми, - це була та висока ціна, яку заплатили російські купці, та жителі міст за успіх у Північній війні, які безперечно фінансували її, залишаючись без прибутків внаслідок жорстокої монополістичної політики і різних обмежень, які увійшли в практику економічної політики Петра з початком XVIII століття.

3.3 Стан сільського господарства і посилення кріпосницької політики Петром

В сільське господарство під час правління Петра І були внесені суттєві зміни, які виникли в промисловості. Продукція яка вироблялась невпинно зростала, шляхом не інтенсивним, а екстенсивним - скоріш за все за рахунок розширення посівних площ; покращення знарядь праці і культури землеробства проходить досить повільно. Нові родючі землі почали застосовуватися на півдні і сході в Середньому Поволжі і Сибірі. Саме туди втікали селяни в пошуках волі і кращої долі, надіючись на краще майбутнє для себе та своїх сімей та нащадків.

В сільському господарстві можливі вдосконалення черпались з подальшого засвоєння, як мною було вище сказано родючих земель, обробіток технічних культур, які постачали сировину для промисловості, розвитку тваринництва, просування хліборобства на схід і південь, а також більш інтенсивної експлуатації селян.

В Петровську епоху відбувається різке розмежування країни на дві зони ведення феодального господарства - неврожайна Північ, де феодали перекладали своїх селян на грошовий оброк, дуже часто відпускаючи їх в місто і інші сільськогосподарські місцевості на заробітки, і родючий Південь, де дворяни-землеволодарі прагнули до розширення барщини.

Також посилювались державні повинності селян, їхніми силами будувалися міста (на будівництві Петербурга працювали 40 тис. селян), мануфактури, мости, дороги; проводилися щорічні рекрутські набори, підвищувалися старі грошові збори і вводилися нові. Головною метою політики Петра весь час є отримання як більших грошових та людських ресурсів для державних потреб.

Турботи Петра про розвиток сільського господарства зачепили різні категорії населення, яке працювало споконвічне на землі, його праці та стану в суспільстві Наказ від 1721 р. був направлений на те, щоб при зборі врожаю хліба селяни замість серпів проміняли для полегшення праці коси і граблі. В дворових маєтностях їх навчали новому способу скошування хліба, виготовляли тисячі кіс і грабель, що значно полегшило і без того тяжку долю селянина. Також цар турбувався про розширення посівів льону, коноплі, тютюну і тутового дерева, різних фруктових дерев і лікарських рослин, розведенню овець і коней.

Проявилась турбота Петра за збереження лісів, ліс в ту пору в основному йшов на будівництво флоту, продаж за кордон, застосувався на будівництві в самій країні.

Були проведені два переписи населення в 1710 і 1718 рр. По перепису 1718 р. одиницею обкладання ставала "душа" чоловічої статі; поза залежністю від віку, з якої стягувалася подушна подать в розмірі 70 копійок в рік (з державних селян 1 руб. 10 коп., в рік). Це певним чином впорядкувало податкову політику і різко підняло прибутки держави (приблизно в 4 рази; до кінця правління Петра І вони складали 12 млн. руб. в рік).

Перепис 1718 р. затягнувся надовго, пояснення цьому дуже просте - поміщики ховали точну кількість своїх селян. На 1721 р. 1 млн., чоловічого населення було приховано (перепис рахував тільки чоловіче населення, оскільки з них , як мною було зазначено, збирались податки).

Закріпачений стан більшості російського селянства - це факт дуже відомий, як і те, що селянство дуже сильно експлуатували дворяни. Буденною рахувалась робота кріпосного селянина на свого володаря під час трьохднівного, а інколи і більшого строку. Петро І знав про це, більш того він намагався стати на заваді цьому безчинству. Інструкція 1719 р. зобов'язувала воєвод захищати селян від "бепутних помещиков - разорітелей". Але це одна сторона медалі. Друга, більш суттєва, - міри Петра, влади, феодалів по вибиванню коштів із кріпосного та селянського люду, різних поборів і повинностей: рекрутської, будівельної, по доставці зрубаного лісу, робота на заводах та мануфактурних підприємствах і т.п....