Реформи Петра Першого як спроба модернізації Російської держави

Помісні і монастирські селяни сплачували барщину, вносили оброки - грошові, натуральні, продуктові.

Також значним тягарем для селянства були рекрутські набори. Кожного року 22 тис. самих здорових і робото спроможних чоловіків забирали в армію і на флот в основному це були селяни. З 1699 по 1714 рр. Петро І мобілізував більш ніж 330 тис. чоловіків.

Лягали все нові і нові тяготи на селян, Петро робив спроби змінити і в дечому полегшити долю кріпосних селян, але без особливого і відчутного успіху. За провину, втіканців, недостачу при сплаті податку селян жорстоко наказували, були випадки смертної кари. Петро видав наказ в 1713 р. де зобов'язав владу наказувати селян по жалобам поміщиків.

Багато селян і двірцевих (холопів) числилось при Петрі в бігах. Петровські накази про затримання біглих і повернення їх володарям слідували один за іншим: в перше десятиліття XVII ст. їх було 6, а в другому - 10, за останнє п'ятиліття правління Петра - ЗО.

Всі міри Петра по відношенню до кріпосного населення мали одну мету - посилити їх кріпосну залежність, збільшувались побори з них, в першу чергу для державної скарбниці, на потреби держави, зламати, паралізувати волю селян до захисту свого особистого майна і гідності.

Втеча кріпосних селян і холопів носило масовий характер, як і в минулому столітті. Влада жорстоко розправлялася над втікачами без всілякого прощення їхньої "провини".

Був введений подушний податок разом із переписом населення, він мав дуже велике сільськогосподарське значення. Якщо раніше, при поземній (посошній) і двірцевій (теж по суті справи поземній) системах обкладення селян намагалися орати землі чим менше, то зараз, при оподаткуванні "душі" він обробляв землю як можна більше. В XVIII ст., при Петрі і пізніше, в сільськогосподарський оборот вводились велика кількість нових земель. В Росії кріпосне право залишилось до початку другої половини XIX ст.

Соціальне значення податкової реформи визначалось в тому, що вона стала найважливішою після "Уложения 1649 р." віхою в розвитку кріпосного права в Росії. "Уложение 1649 р." формувало кріпосне право для основної маси сільського населення, а подушна реформа розповсюджувала кріпосну залежність на прошарок населення, які все ще рахувались вільними (гулящие люди) вони мали можливість здобути свободу після смерті їхнього володаря. А тепер і ті та інші назавжди ставали кріпосними. Те що подушна реформа підмела останки вільного населення, зрівняв його із загальною масою кріпосного люду, на цьому не вичерпується її соціальне значення.

Посилення податкового гніту незбіжна вело не тільки до росту утікачів серед селян, але і до посилення соціальних протиріч, які виливалися в непокору владі, а подекуди - в збройні сутички. Характерною рисою життя провінції петровського часу були грабежі, які вчиняли групи людей на чолі з отаманами.

Розбої, підпали, грабежі поміщених будинків, вбивства, катування їх мешканців, були безперечно свідоцтвом не тільки помсти, але і більш серйозних соціальних протиріч.

З особливою силою вони проявились в Булавенському повстанні, яке розгорілося в найбільш тяжкий період відступання російської армії в Білорусії і Україні. Повстання це почалося в жовтні

1707 р. під проводом донського отамана Кондрата Булавіна. Воно показало в своїй особі всю гостроту соціальної ситуації, яка виникла в країні до кінця першого самого тяжкого періоду Північної війни. Отамани, які стали на чолі повстання також були Н.Голий, С.Безпалий, І.Павлов та Н.Некрасов. Але на початку осені 1708 р. повстання було жорстоко придушене, можна сказати потоплене у крові, по Дону попливли плоти з повішеними повстанцями.

Повстання Булавіна відобразило явне неблагополуччя в соціальних відношеннях як наслідок посилення податкового тиску, воно було самим великим і значущим серед подібних виступів.

І так, час перетворень, з якими зв'язаний прогрес в багатьох сферах життя країни, супроводжувалось жорстким режимом кріпосної експлуатації працьового населення. Інакше і не могло і бути, бо всякий прогрес в феодальному суспільстві досягається перш за все за рахунок жертв, які приносились селянами і посадськими людьми.

Ради справедливості треба виділити, що ціна перемоги в Північній війні населення міст поділили з сільським населенням країни. Адже на плечі російського селянства ліг важкий тягар війни. І перемога стала можлива, як часто буває в історії, завдяки зверх зусиллям народу.

Висновки та пропозиції.

Головним підсумком всієї сукупності Петровських реформ стало встановлення в Росії режиму абсолютизму, вінцем якого стала зміна в 1721 р. титулу російського монарха - Петро проголосив себе імператором, а країна стала називатися Російською Імперією. Таким чином, було оформлене те, до чого йшов Петро І всі ці роки свого царювання - створення держави зі стрункою системою управління, сильною армією і військовим флотом, потужною економікою, що мала вплив на міжнародну політику. В результаті Петровських реформ держава не була зв'язана по рукам і ногам і могла користуватися будь-якими засобами для досягнення своєї мети. В підсумку Петро прийшов до свого ідеалу державного влаштування -- військового корабля, де всі і вся підпорядковувалися волі однієї людини - капітана, і встигнув вивести цей корабель з багна в бурхливі води океану, обходячи всі рифи і мілі. Але життя не буває без помилок, чи якихось недоглядів і це зрозуміло під час тяжкого становища в якому опинилась Російська держава на передодні перетворень Петра І.

А ось значення перетворень Петра Великого в історії Росії і також світовій історії дуже велике. Результатом його діяльності було створення, як автор вже раніше зазначав, могутньої в Європі російської регулярної національної армії і боєздатного флоту. Росія була "возведена в ранг" найсильніших держав світу і перетворилась в могутню морську державу.

Росія стала самодержавною, військово-бюрократичною державою, центральна роль в якій належала дворянам. Разом з тим відсталість Росії не була повністю ліквідована, а реформи здійснювались в основному за рахунок жорсткої експлуатації і примушення кріпосного населення країни.

Державна економічна політика, яка покровительству вала торгівлі і промисловості, допомагала росту народно господарства країни в цілому.

В області науки і просвітництва, освіти і культури Росія досягла великих успіхів. Російські люди петровської епохи оволоділи сучасною, як на той час, наукою і технікою і багато в чому обігнали своїми знаннями і вміннями спеціалістів західних країн.

Посилились зв'язки Росії із країнами Європи і Азії, встановились регулярні відносини і спілкування, значно піднявся рейтинг і безперечно авторитет у вирішенні долів всього тодішнього цивілізованого світу, зміцнило міжнародний стан.

Під час Північної війни Росія відвоювала Прибалтійські землі, відновила давні і ісконно російські землі, економічні і культурні зв'язки Прибалтики з Росією, і прорубила вікно в Європу, що було дуже необхідним для подальшого розвитку Росії і народів Прибалтики.

Такі найважливіші результати діяльності великого перетворювача - Петра. Але ці успіхи були досягнути шляхом жахливої перенапруги сил народу, шляхом сильного пригноблення і експлуатації народних мас, на плечі яких лягли тяготи війни і перетворень.

"Європерезируя" Росію, Петро не тільки використав знання і практику іноземців, але своїм відношенням до "заморського" сприяв в тому, що панівні класи на Русі стали жити "с манера неметкого" і відвернулися від свого споконвічне російського.

Петро був патріотом, дуже любив Росію і чесно віддавав їй все своє життя. Він бачив її слабкі сторони, її відсталість, розумів на скільки вони небезпечні і якими серйозними наслідками вони загрожують країні. Він знав, що якщо не підняти на належний рівень розвитку, укріпити її обороноспроможність, та скоріш за все країні і народу загрожує втрата незалежності. Але за рахунок народних мас повинна була ліквідуватись відсталість Росії від Європейських держав. Петро І не відійшов від основних класових інтересів дворянства, зберіг і посилив кріпосне господарство, кріпосницьку експлуатацію, посилив гніт кріпосних селян. Він зберіг феодальний, кріпосницький спосіб виробництва. Саме тому Росія відставала від передових Європейських країн.

Роль Петра Великого в історії Росії важко переоцінити. Немов би не відноситись до засобів і стиля проведених їм перетворень, не можна не визнати - Петро Великий є однією з самих помітних фігур світової історії.

Список використаної літератури

1. Е.В.Анисимов. Податная реформа Петра І. Л., 1982

2. Е.В.Анисимов, Каменский А.Б. Росия в XVIII - первой полови-неХІХвека. М.,,1994

3. Е.В.Анисимов. Время Петровких реформ. Л., 1989

4. В.Н.Буганов. Петр Великий й его время. М., 1989

5. В.Н.Буганов. "Мир истории, Россия в XVIII столетии". М., 1989

6. Л.Р.Безкровний. Русская армия й флот в XVIII в.: очерки. М.,1958

7. Князьков. Очерк из истории Петра Великого й его времени (реплинтное издание 1944), М., 1990

8. В.А.Ковригина. Немецкая слобода МосквьІ й ее жители в коце XVII - первой четверта XVIII вв., 1998, с.157

9. В.В.Крилов. Курс истории Росии XVI - XX веков. М.,1998

10. С.В.Леонова. История России: учебное пособие для вузов, а также коледжей, лицеев, гимназий й школ. М., 1997

11. Н.Н.Молчанов. Дипломатия Петра Первого. М., 1984

12. В.В.Мавродин. Классовая борьба й общественно-политическая мисль в России в XVIII веке (1773 - 1790 гг.). М., 1975

13. Н.Н.Молчанов. Очерк русской культурьі XVIII в. Ч.1-Ч.2. М., 1986-1990

14. С.П.Орленко. Правовой статус вьіходцев из Западной ЕпропьІ в России XVII века. ВопросьІ истории 2000 № 6, - с.137

15. Н.И.Павленко. ПтенцьІ гнезда Петрова. М., 1988

16. Н.И.Павленко. Полудержавньїй властелин. М.,1989

17. Н.И.Павленко. Петр Великий. М., 1990

18. С.М.Соловьев. Общедоступньїе чтения о русской истории. М., 1992

19. С.М.Соловьев. Публичньїе чтения о Петре Великом. (Чтения й рассказьі по истории России). М., 1990

20. Н.И.Фирсов. Петра творение. М., 1992

21. А.С.Чистяков. История Петра Великого (репринтное издание). М., 1992

Додатки

А) Портрет Петра Великого (худ. І.Н.Нікитін).

Б) Карта Каспійського моря, надрукована в 1720 році.

В) Портрет цариці Софії.

Г) Портрет царя Олексія Михайловича.

Д) Нагрудний знак із зображенням Петра Великого.

Е) Орден Андрія Первозванного.

Є) Портрет цариці Наришкіної Наталії Кирилівни.

Ж) Портрет Петра І в очоленні медальонів з портретами російських князів і царів (від Рюрика до Петра І). Гравюра Пікарта.

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

Додаток Г

Додаток Д

Додаток Е

Додаток Є

Додаток Ж

Размещено на Allbest.ru