Історія Почаївської Лаври

Стало очевидним, що справа йде до повної ліквідації уніатства в Росії.

З цілком очевидним наміром зміцнити підвалини православ'я на південно-західних кордонах Російської імперії, де була дуже сильна католицька конфесія, 14 жовтня 1833 року імператор Микола І затвердив синодальне подання про присвоєння Почаївському монастиреві звання Свято-Успенської лаври, в якому зазначалося: “займати їй в порядку православних обителей після трьох існуючих Лавр четверте місце”. [1.ст.178-179].

У другій половині ХІХ ст. в Лаврі відновила свою діяльність друкарня, в якій видавалися переважно богослужбові та церковні книги. Протягом 1867-1915рр. виходили друком “Волинські Єпархіальні Відомості”, на сторінках яких у неофіційній частини регулярно друкувалися й дослідницькі праці з історії та краєзнавства Волині. Окрім того, у Лаврі було створено іконописну майстерню та давньосховище, або музей старовини. До Лаври належало декілька скитів, серед яких найбільш відомими були “Козацькі Могили” та “Рудня Почаївська”.

Перша світова війна змусила лаврських ченців евакуювати майже все те рухоме майно, що мало якусь цінність. На Схід було вивезено значну частину бібліотеки, архів, церковні речі, дзвони, обладнання свічкового заводу.

Після Ризького договору 1920р. західна частина Волині разом з Почаєвом увійшла до складу Польщі.

За крок від небуття опинилося Лавра в 1960р., коли туди навідався тогочасний комуністичний лідер СРСР Микита Хрущов. Заклавши руки за спину, він оглянув лаврські храми і дійшов висновку про необхідність взагалі закрити монастир через його “шкідливість”. Лише завдяки протестам світової громадськості цей задум задум не був втілений у життя. Одначе без наслідків ці відвідини теж залишилися. Під секуляризацію потрапили монастирські поля, присадибні ділянки та великий сад : у келіях тоді залишилось тільки чотири ченці.

Після розпаду СРСР з притаманним його владній системі войовничим атеїзмом Почаївська Лавра вивільнилася з-під настирливої опіки держави. Відійшли в минуле утиски та недоброзичливість світської влади.

Зараз Почаївська Лавра підійшла до початку нового тисячоліття у свій красі та неповторній величі. Проте невблаганний плин часу дається все-таки взнаки. У стадії реставрації перебуває один з важливих елементів монастиря-архієрейський будинок, який вдало доповнює південну панораму монастиря, також тривають ремонтно-реставраційні роботи в будівлі колишнього службового корпусу.

3.2. Амфілохій (Головатюк, 1894-1971) - новий світильник віри і

благочестя монастиря в ХХ - столітті.

Родився преподобний на Волині, в селі Мала Іловиця, в благополучній багатодітній сім'ї і при святому хрещенні йому дали ім'я Іаків. Дитинство і юність пройшли в рідному селі. Хлопцем він був призваний в царську армію. Пройшовши через багато випробувань, він в 1925р. вибрав тернистий шлях спасіння в монашестві і поступив в Почаївську Лавру.

А. Гудима в своїй книзі “Почаївський монастир в історичній долі українства” писав : “ В працелюбстві і послушанні Іаків виконував новоначальні завдання і був достойним монашеського постригу з іменем Йосиф. В той же час він починає лікувати хворих і стає особливо популярним як костоправ”. [3.ст.76].

Під час гоніння на церкву влада планувала перетворити Лавру в музей атеїзму. За всіма віруючими, монахами і паломниками був встановлений суворий контроль, а потім примінялися репресії, тюрми… Але ніщо не зломило стійкості монахів, які переносили всю мужність і спокійно, готові, якщо потрібно віддати життя за віру. В храмах монастиря цілодобово світилися лампади і говорилися молитви.

Гудима пише : “Отець Йосиф часто ночі проводив в храмі, де до ранку служив акафісти. В свій час своєю мужністю і сміливістю він відстояв Троїцький собор. Але скоро за це отця Йосифа арештували і помістили в психіатричну лікарню. Всі хто знав старця не переставали домовлятися щоб його звільнили, чого і добилися, але в Лавру влада заборонила повертатися…” [ ст.76].

Отець Йосиф поселився в рідних. Після того як одного разу по намовлянню влади він був збитий до півсмерті; боячись за життя старця, його постригли в схилу з ім'ям Амфілохій. З милістю божою він ще багато років служив людям, получивши від Господа дар зцілення, який приховував, щоб уникнути слави. Десятки, якщо не сотні тисячі людей, зцілив преподобний. Все життя святого було присвячене служінню Богу.

Після його смерті в 1971р., в місті поховання старця стали творитися чудеса і зцілення, які не зупиняються і по цей день.

Перед святом Великодня 2002 року рішення Священного Синоду Української Православної Церкви 12 травня схиігумен Амфілохій зарахований до числа святих. Під час канонізації на небі було видно Зношення Святого Хреста.

Отже в ХХ-му столітті в Православній Лаврі був отець Амфілохій, який не тільки при житті, а й після смерті допомагає людям, зцілюючи їх від різних хвороб і напастей.

3.3. Храми Почаївської Лаври.

Собор Успіння Божої Матері.

З вершини гори до неба піднімається Успінський собор. Його вінчає великий купол. Над центральним входом - ікона Успіння Божої Матері. Храм має хрестоподібну форму. Він розділений на три частини аркадами колон, які вражають живописом і багатством навколишнього.

Семен Антонович Жук в своїй праці писав : “Дивлячись на красу храму так і хочеться прикликати кожного Євангельськими словами “прийдіть і побачте”, побачите чи не єдиний в нашій країні собор, що так гармонічно розписаний іконами і украшений зображенням . Це і зцілення сліпого брата, поміщиці Гойського Пилипа, і перенесення Чудотворної ікони з замку Гойської на гору в Почаївську, і спасіння хлопця, який впав у криницю, і воскресіння мертвого маля, і вселення біса в жінку Ферлея і граф Потоцький з кучером… У все те, що ми бачимо тут, зрізнилося з Волинню і Святою горою. Тут зображено також грішниця, яка кається, воскресіння сина вдови Наінської, Христос в долі Марфи і Марії… З верху в голубій стрічці, яка охоплює собор, зліва на право золотими буквами - Православний Символ віри. І як звершення на вівтарній стіні зображення Божої Матері в вогняному стовпі.” [6ст.85].

Розписував храм на початку ХІХ століття львівський художник Лука Долинський, а через деякий час в 1874р. (після пожежі) відновлювали розпис академік Васильєв з лаврськими іконописцями. Окремі роботи виконував скульптор М. Палієвський. Іконостас виготовлений за проектом академіка Несторова. В ньому 32 ікони, написаних академіками Лавровим, Горбуновим і Васильєвим.

Собор побудований (1771-1781рр.) на місці старого Почаївського храму, за проектом архітектора Готфріда Гофмана у стилі пізнього барокко. Собор оберігає в собі дві святині Лаври - стопу Божої Матері і її чудотворну ікону.

Церква Великомучениці Варвари.

Храм був побудований і освячений в ім'я великомучениці Варвари в 1887р. як трапезна церква, яка і по цей день служить простою їдальнею для монахів. Вона нероздільно пов'язана з Братським корпусом.

Царські Ворота виготовлені умільцями монастиря, ікони написані в Лаврській майстерні. З іконостасом поєднується і весь розпис храму. На стінах зображені сторінки Старого і Нового Завіту. Над вхідними дверима зображений спаситель, який нагадував п'ятьма хлібами і двома рибинами п'ять тисяч чоловік.

Богослужіння в цьому храмі служаться тільки в великі свята і в дні Святої Семидесятниці.

Печерна церква

Видавництво Почаївської Лаври описує її так: “Спустившись по сходах і пройшовши довгий коридор-галерею, на стінах якого зображені всі святі Великої Русі, входимо в Храм Преподобного Іова. Він збудований в 1744р. З правої сторони церкви - вікна, а злівої вхід в кам'яну печеру, де лежать нетлінні мощі Іова і Амфіолохія. При вході в печеру є стародавня ікона преподобного Іова. Там знаходиться мала печера де молився святий Іов. На стінах зображені найважливіші події земного життя і посмертної слави преподобного Іова: його смерть, явлення митрополиту Київському Діонісію і обретіння мощів. Славить церкву вирізаний з темного дерева іконостас.”[ ст.23].

Церква преподобних Антонія і Феодосія.

Храм преподобних Антонія і Феодісія Києво-Печерських розміщений нижче Печерної церкви. Він невеликий з іконостасом. Прикрашає церкву велика ікона Благословляючого Спасителя з Євангелістом. Богослужіння в храмі проводяться тільки в день великого свята. Церква побудована і освячена (1858р.) в пам'ять Києво-Печерських святих.

Храм Похвали Божої Матері.

Церква в ім'я Святої Тройці була збудована в східному крилі братського корпусу в 1862 році, там, де раніше була Лаврська типографія. Сьогодні церква ця іменується в честь Похвали Пресв'ятої Богородиці. В кіоті-ікона Спасителя, який молиться в Гефсиманському саду. Похвальна церква розписана живописом в 1874р. Лаврськими іконописцями. Поблизу іконостаса зображені обличчя святих угодників Волинських. В вівтарній частині на стінах - Євангельське зображення митця ніг і причастя апостолів на Тайній Вечері з Ісусом Христом. Зверху вся церква описана золотими буквами молитви “Отче наш”. В 1875р. при підтримці протоієрея Андрія Хойнадського в невеликій верхній галереї північної сторони храму був побудований приділ в пам'ять чудесного заступництва Божої Матері під час турецького нападу. Він освячений в день двохсотліття цієї події.

Собор Святої Трійці

Про цей собор очевидці розповідають : “Це - данина храму, який був побудований Федором і Євою Домашевськими і який був знесений в час побудови Успенського собору”. [ ]

В сьогоднішньому соборі, з його величним куполом, хорами і переходами, які побудовані за проектом архітектора А. Щусева. Храм був заложений ще в 1899р., але тільки в 1906р. відновились будівничі роботи. І вже через 5 років на рівному і просторому місці виріс могутній собор. Ще біля Святих воріт він постає перед нами всіма своїми якостями. В мозаїчній іконі Спаса Нерукотворного біля якого в поклоні схилилися князі російські. Західний вхід в храм прикрашений зображенням з мозаїки ікони Почаївської Божої матері. Довкола ікони в славі ангели, а з низу благосвідомо стоять святі Божі угодники Волинської землі. З східної частини зображена новозавітна Троїця з Гамофою в центрі. Стіни собору, важкі, моновилиті, мають мінімум прикрас - лише узорний орнамент, викладений на висоті.

Першим розписував собор лаврський іконописець ієродиякон Дамаскін Малюта. До 1-ї Світової війни він встиг розписати притвір і вівтар, частково стіни.

Гудима писав: “Розпис собору завершений в 70-ті роки ХХст. Місцевими іконописцями, за ескізами художників Щербакова і Фролова. На стінах - у весь зріст зображення святителів, святих, мучеників, мучениць, біблейські сюжети. На західній стіні храму - зображення Страшного суду, з правої сторони від Правосудного Господа - рай, а зліва - пекло. Виходячи з церкви, кожен богомолець підсвідомо піднімає очі на ці зображення, які наводять на глибокі роздуми”. [3.ст.289].

Іконостас зроблений за проектом архітектора А. Щусева. Він був подарований разом з панікадилом імператором Миколою ІІ-м.

Величні розміри, розпис і напівтемрява в храмі за рахунок вузьких вікон - зв'язуюча нитка з давнім Троїцьким собором, збудованим Домашевськими і освяченим преподобним Іовом.

Отже, всі храми, які знаходяться в Почаївській Лаврі є напрочуд гарними і неповторними. Вони випромінюють ласку Божу і красу яку Бог дарує людям.

Висновки

Отже, через брак писемних першоджерел точна дата заснування чернечої обителі залишається, на жаль, не з'ясованою. Натомість є багато припущень, які ґрунтуються переважно на народних переказах і легендах.

Згідно з найбільш розповсюдженою версією, поява першого ченця в Почаєві пов'язана з трагічними для давньої Русі-України подіями 1240р. коли потужна навала тараро-монгольських завойовників змусила мешканців наддніпрянських міст рятуватися втечею. Серед прадавніх густих лісів, використовуючи чи то природні, чи то рукотворні сухі печери, колишні ченці Києво-Печерського монастиря саме тут обрали для себе тимчасове пристанище, якому згодом судилося перетворитись на пустельножитний монастир, тобто таким, у якому кожен монах провадив своє окремішнє життя.

Існують й інші ймовірні припущення, згідно з яким набожні монахи-пустельники облюбували собі цю лісисту місцину невдовзі після хрещення Русі. Лише спеціальні археологічні дослідження, якщо до них дійде справа у майбутньому, зможуть пролити більше світла на найраніші роки існування монастиря.

Почесна роль фундаторки монастиря належить Анні Гойській. Про свій намір вона внесла 14 листопада 1597 року відповідний запис у Крем'янецькі земські книги. Разом з матеріальними пожертвами Анна Гойська передала монастиреві і належну їй ікону Божої Матері, яка з часом набула статусу найшановніших християнських святинь України.

Після смерті Гойської магнат Андрій Ферлей намагався відібрати все майно Лаври. Він викрав з монастиря чудотворну ікону і забрав її до Козина (Радивилівський район Рівненської області). Проте ігумен Іов Залізо відсудив всі землі та ікону.

Важливу роль у розбудові Почаївської Лаври відіграв відомий польський магнат Микола Потоцький, з ім'ям якого пов'язано спорудження головного монастирського храму-соборної церкви Успіння Пресвятої Богородиці.

На кінець ХVІІ-ХVІІІ ст. Почаївський монастир мав три основні церковні споруди. Це Успенська церква, Троїцька церква та церква в ім'я Перемоги Божої Матері.

В ХХ-му столітті в монастирі з'явився Амфілохій (Головатюк), який отримав від Бога дар зцілення. Після його смерті пройшло вже більше сорока років, але коли його труну відкрили, то тіло збереглося таким як і було. Він зачислений до числа святих. Зараз земля його могили має цілющі властивості і творить дива.

Майже все ХХст., починаючи з Першої світової війни і закінчуючи розпадом СРСР у 1991р., було вкрай несприятливим для подальшого розвитку Почаївської Лаври. У міжвоєнний період її настоятелям доводилося більше перейматися судовим процесам на захист монастирського майна та нерухомості від позовів католицького проводу, обмежуючись поточними ремонтами та поновленням. Не кращим був стан речей і за радянських часів. Хоча Лавра і увійшла до переліку найвизначніших історико-релігійних пам'яток України, які перебували під охороною держави, кошти на реставраційні роботи виділялися лише для мінімального підтримання існуючих споруд.

Однак як будь-який живий організм так і діюча християнська обитель не зупинилася на певній стадії природної еволюції . У 90-ті роки ХХст. Лавра відчула нові позитивні імпульси . З'явилися підстави для нового будівництва у зв'язку з визначними датами, що їх святкувала християнська Церква на зламі ХХ та ХХІст.

У 1997р. на честь 400-річчя перенесення до монастиря ікони Почаївської Божої Матері - з'явилася капличка поблизу надбрамного корпусу. Три позолочені маківки, виставлені на даху в один ряд, нагадують традиційний тип українських трибаневих церков.

Найновішою лаврською спорудою стала каплиця на честь 2000-літнього ювілею Різдва Христового.

За народним повір'ям, Почаївська Лавра непідвладна руйнівній силі часу, а тому існуватиме аж до моменту Страшного суду та Другого пришестя Спасителя.

З давніх-давен і до сьогодні цей монастир є одним з найшанованіших місць для щорічних прощ-масового паломництва віруючих до лаврських святинь. На теренах України він поступається лише Києво-Печерській Лаврі.

Список використаної літератури