Європейська революція 1848-1849 рр.

Проти Римської Республіки виступили війська Австрії, Франції, Іспанії і Неаполітанського королівства. На самих небезпечних ділянках з інтервентами стиналися одягнені в червоні сорочки хоробрі вояки генерала Гарібальді. Але Мадзіні з побоюванням ставився до полководця, вважаючи його людиною занадто революційних поглядів, і не псував йому верховне командування усіма військами республіки.

Понад двох місяців римляни обороняли своє місто, і усе ж настав момент, коли був відданий наказ про припинення опору. За допомогою французьких багнетів папа відновив свою владу. Гарібальді, параслідуваний ворогами, залишив батьківщину. [ 6, 106].

4.4 Перемога контрреволюції. Причини поразки революції

Перший контрреволюційний переворот стався ще на самому початку революції (травень 1848 р.) у Неаполі. Під особистим керівництвом неополітанського короля Фердінанда ІІ війська учинили на вулицях міста криваву різанину. Було придушено і повстання в Сицилії, а сицилійське місто Мессіна зруйноване чотириденним бомбардуванням. Після цього злочину коронованого варвара стали називати “король-бомба“. Майже рік витримала облогу австрійців із суші і моря Венеції, де ще в березні 1848 р. була проголошена республіка. Австрійська артилерія вела безупинний вогонь. Місто охопили пожежі. Кінчалися боєприпаси, голод душив обложених. Почалися епідемії тифу і холери. Ніякої допомоги від селянства не було , воно як і раніш знаходилось у феодальній залежності. Не окликнулися на заклик про допомогу і Англія. У серпні 1849 р. деякі жителі міста , що залишилися живими, склали зброю. Падіння Венеції означало остаточну поразку італійської революції, проте вона стала поштовхом до наступного розвитку національно-визвольного руху за об'єднання країни.

Революція 1848-1849 р. Охопила всю країну і набула загальноіталійського характеру. Ніколи ще народ Італії не приймав такої активної участі в національно - визвольній боротьбі і демократичних перетвореннях. Народні маси стали головною рушійною силою. Але народний рух був недостатньо використаний політичними силами , що керували революцією. Селянство, не отримавши вирішення своїх соціальних вимог, охололо до революції і це значно ослабило її. Демократи, які спирались на міські верстви населення, не змогли очолити революцію в національному масштабі і повести за собою народ по шляху революційного вирішення проблеми національного об'єднання - головного завдання революції.

Досвід революції підтвердив правильність тих, хто доводив (наприклад, Мадзіні), що об'єднання Італії можливе лише в формі єдиної держави. Повного краху зазнала стратегія поміркованих лібералів. Які виступали за досягнення політичного об'єднання країни в формі союзу монархів. Більшість італійських володарів. Включаючи і папу, вели себе як противники об'єднання Італії, так як бачили в цьому загрозу своїм тронам. Революція розвінчала ілюзії на те, що папа очолить рух за об'єднання Італії.

Сардинське королівство (П'ємонт) вперше активно включилось в боротьбу за незалежність. І хоч повного вигнання австрійців не було досягнуто, однак Сардинське королівство було єдиною державою Італії. В якій збереглись створені революцією конституційні порядки.

Революція 1848-1849 р. зворушила абсолютистські режими і тимчасово похитнула австрійське панування в Італії, однак вона не змогла вирішити назрівши історичні завдання.[ 12, 424].

Отже, основними причинами поразки революції в Італії були:

1. Розрізненість революційних сил, відсутність єдиного керівного центру.

2. Нерішучість і кволість національної буржуазії. Її страх перед озброєним народом.

3. Пасивність італійського селянства в революції.

4. Інтервенція іноземної контрреволюції.

Висновки

Отже, проаналізувавши хід революційних подій 1848 - 1849 рр. у Франції, Німеччині, Австрійській імперії та Італії, можна зробити такі узагальнюючі висновки.

Революційна хвиля 1848 - 1849 рр. охопила більшість країн Європи. Ніколи раніше історія не знала такого загального загострення класової боротьби,такого широкого розмаху народних виступів, що розгорнулися одночасно в багатьох країнах.

У різних частинах континенту напруга боротьби була не однаковою, по - різному складалось розташування сил, глибоке невдоволення народних мас проявлялось в різних формах, але безперечним одне - революційні події 1848 - 1849 рр. набули загальноєвропейських масштабів.

Революції 1848-1849 рр. дали поштовх для структурних змін у системі державного управління, сприяли переходу до конституційних норм у суспільному житті. Разом із тим , кожна революція мала свої національні особливості. У Німеччині та Італії основною проблемою було національне об'єднання та прискорення промислового перевороту; у Франції - ліквідація Липневої монархії, проголошення республіки та досягнення демократичних прав та свобод; в Австро - Угорщині - знищення кріпацтва та здобуття національної незалежності пригнобленими народами.

В жодній з країн революційні події не привели до вирішення проблем, які стояли перед цими державами. Революції були придушені монархічними урядами, які, однак, змушені були піти на “дарування” нових конституцій. Під час революцій були закладені основи для подальшої демократизації суспільства. Буржуазно-демократичні революції 1848 - 1848 рр. сприяли розвитку капіталізму в Європі.

Революції 1848р. збагатили пролетаріат чималим досвідом боротьби. Хоч вони були і незавершеними , але показали і довели , що буржуазія , при наявності пролетаріату, перестала бути революційним класом і перетворилась в контрреволюційну силу; звільнення від феодальних пережитків і демократичну свободу може завоювати тільки сам народ , під керівництвом робітничого класу, і для цього необхідний союз робітничого класу з селянством та іншими верствами суспільства .

Досвід революцій і контрреволюцій 1848 -1849 рр. показав також, на скільки згубною для справи боротьби зо волю є національна незгода і на скільки необхідні солідарність та об'єднання сил народів різних національностей для боротьби проти спільного ворога.

В революційній хвилі 1848-1849 рр. поєдналися боротьба проти старого порядку, за демократизацію політичного життя і національні рухи. Завдяки реформам, проведеним під тиском революцій, у європейських країнах було ліквідовано залишки кріпосництва. Склалися сприятливі умови для розгортання промислової революції та завершення формування нації. У Німеччині та Італії виникли передумови для об'єднання в національні держави. Владу багатьох монархів більшою чи меншою мірою обмежили конституції та парламенти.

Революції 1848-1849 рр. закінчилися поразкою, але вони сприяли подальшому розвиткові європейської цивілізації. Боротьба за здобуття громадянських прав і запровадження конституцій стали кроком до формування у країнах Європи громадянського суспільства і правової держави. Революційні події підвищили національну самосвідомість народів Європи. Які збагнули, що природа наділила їх невід'ємними правами. Людина почала розуміти свою роль суб'єкта політичного життя і боротися за те , щоб форма державного устрою відповідала її вимогам.

Список використаних джерел

1. Авербух Р.А. Революции в Австрии: 1848 - 1849 гг. - М., 1970.

2. Авербух Р.А. Революция и национально - освободительная борьба в Венгрии: 1848-1849 гг. - М., 1965.

3. Бендрикова Л.А. Французская историография революции 1848 - 1849 гг. во Франции. - М., 1969.

4. Виппер Р.Ю. История нового времени. М.: Республика, 1995. - 500с.

5. Вопросы новой и новейшей истории: Республ. межвед. научн.сб. - Вып. 36. - К: Лыбидь, 1990. - 118 с.

6. Всесвітня історія.1789 - 1918рр./Під ред. Бердичевського. - Харків., 1999. - 383 с.

7. Застенкер Н.Е. Революция 1848 г. во Франции. М., 1948.

8. Историография истории нового времени стран Европы и Америки/ Под ред. И.П. Дементьева. - М.: Высшая школа, 1990. - 511 с.

9. История ХІХ в./Под ред. Лависса и Рамбо, М.,1938 - 1939.Т.1 - 8.

10. Крип'якевич І. Всесвітня історія: У 3 кн. Кн. 3. - К.,Либыдь. 1995 - 288с.

11. Михайлов М.И. Проблемы германской революции 1848 г. - М.,1985.

12. Новая история стран Европы и Америки. Первый период: / Под ред. А. В. Адо. - М.: Высш. шк., 1986. - 623 с.

13.Новая история: Первый период / Под ред. Е.Е. Юровской - М.: Высш. шк. ,1983 . - 399 с.

14. Революции 1848 - 1849 гг. .В 2 т. / Под ред. Ф.В. Потёмкина, А.И.Молока. - М., 1952.

15. Степанова Е.А., Левиова С.З. Борьба за единую демократическую Германию в период революции 1848-1849 гг. - М., 1955.

16. Хрестоматия по новой истории. В 3 т. / Под ред. А.А. Губера, А.В. Ефимова. - М.: Мысль, 1965. Т 2. 1815 - 1870 . - 783 с.

Размещено на Allbest.ru