Слов’янські городища першого тисячоліття н.е.

Городища - археологічні пам’ятки протослов’янської зарубинецької культури; їх будова, розвиток, функціонування. Характеристика і особливості городищ, пізньоскіфські і античні традиції у їх облаштуванні; дунайські впливи на матеріальну культуру населення.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 18.05.2012
Размер файла 26,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Слов'янські городища першого тисячоліття н.е.

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Слов'янські городища першої половини І тис. н. е.

Розділ 2. Слов'янські городища другої половини І тис. н. е.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Вивчення історії давніх слов'ян завжди було одним із головних стратегічних завдань української археології.

Починаючи з кінця ХІХ століття накопичується археологічний матеріал, що є об'єктивним джерелом у вивченні слов`янських народів та суттєвим альтернативним доповненням письмових даних.

Питанням походження і ранньої історії слов'ян присвячено чимало фундаментальних праць. В українській науці це передусім роботи видатного історика М.С. Грушевського, мовознавця й археолога В.П. Петрова, археологів В.В. Хвойка, М.Ю. Смішка, В.Д. Барана та інших. Серед російських вчених визначний внесок у вивчення слов'янського етногенезу зробили археологи П.М. Третяков, В.В. Сєдов, І.П. Русанова, історики В.Д. Трубачов. Серед зарубіжних науковців варто згадати П. Шафарика, Л. Нідерле, Й. Поліка, Б. Хроповського, Т. Лер-Сплавинського, Г. Ловмянського, В. Генселя, К. Годловського, Й. Германа та ін.

Проблеми праісторії слов'янства належать до числа найактуальніших у вітчизняній науці, оскільки саме територія України знаходилась у центрі слов'янської прабатьківщини. В інституті археології НАН України колективом відділу ранніх слов'ян провадяться дослідження пам'яток ранніх слов'ян, опрацювання здобутих даних, а також їх історико-культурна інтерпретація.

Розглядаючи слов'янські пам'ятки, в окрему групу варто віднести городища. Простежуючи їх будову, розвиток, функціонування можна наблизитись до розуміння життя наших пращурів, організацію їхнього суспільства, стосунків з найближчими сусідами.

Розділ 1.Слов'янські городища першої половини І тис. н. е.

Для протослов'янської зарубинецької культури характерна наявність городищ. Розглянемо деякі з них.

Пилипенкова Гора. Городище-поселення, розміщене на правому високому березі Дніпра не далеко від Канева. Схили Пилипенкової Гори виключно круті та важкі для підйому. Тим не менше на вершині гори були збудовані укріплення, що оточували з усіх сторін площу поселення. Ці укріплення являли собою декілька ліній земляних валів, що йшли паралельно один одному. Сучасна висота цих валів сягає 1,2 м, ширина - 2,7 м. Вздовж кожного валу пролягав рів.Окремим фортифікаційним об'єктом цього поселення виступав ескарп схилу, що покращував оборонну здатність поселення. Матеріал, віднайдений при археологічному досліджені даної пам'ятки, засвідчує, що згадані оборонні споруди були збудовані в зарубинецький час. [5,41-43]

Аналогічні укріплення простежені на середньодніпровському зарубинецькому поселенні Бабина Гора. Біля с. Ходосівка, яке знаходиться неподалік від Києва, простежено, що зарубинецьке населення використовувало городище, збудоване в скіфський час.

Використання та будівництво городищ слід відносити до раннього етапу зарубинецької культури. Для цього часу характерне посилення військової експансії сарматів на півдні. Це дає змогу припустити, що згадані оборонні споруди мали захищати місцеве населення саме від цих кочівників.

Цікавим є те, що у пізньозарубинецький період припиняється функціонування всіх городищ. Як відомо, для пізнього періоду даної культури характерним є зміна топографії поселень (з високої на низьку) Зміни торкнулися матеріальної культури, господарства. Ці перетворення можна пояснити зміною соціальної структури суспільства, етнічного складу населення. Проте як пояснити припинення функціонування всіх городищ? Хіба зник ворог, від якого треба оборонятися ? Як зазначає В.А. Симоненко для цього періоду (рубіж ер - середина ІІ. ст. н. е.) характерне зростання кількості військових сарматських поховань, що свідчить про значну військову могутність сарматів у цей період. [11, 95] Можливо, змінюється напрям експансії цих кочовиків, проте відсутність загрози з їхнього боку не варто відкидати. Можна припустити, що зміни у структурі суспільства місцевого населення ускладнили можливість ефективного використання городищ, тим більше їх будівництво. Був відсутній механізм організації населення для проведення масштабних робіт.

Варто відзначити, що для київської культури, яку вважають генетично пов'язаною з пізньозарубинецькими пам'ятками, також характерна відсутність городищ. У черняхівській культурі, що була синхронною київській, відомо лише три городищаУ Башмачка у Надпоріжжі, Олександрівка на Інгульці та Городок у пониззі Південного Бугу. До систем їх фортифікації входили рови, вали, ескарпи, кам'яні стіни та башти.

Найкраще дослідженою з цих пам'яток є городище Башмачка. Воно розміщене на мису. Відкриту сторону захищає вал та рів. Основу вала складали дві стіни, виготовлені з каміння. Простір між стінами забутовувався глиною. На території городища розміщувалися наземні будівлі з кам'яними стінами.

Так само було укріплене поселення Олександрівка. Воно мало кам'яні оборонні стіни і наземні будівлі з каменю. В конструкції оборонних стін цих городищ прослідковується пізньоскіфські та античні традиції. [8, 236]

Городища розміщувалися на південно-східному кордоні черняхівського ареалу, контролюючи “cтеповий коридор”, яким постійно просували кочовики. Вони виконували не тільки оборонні функції, а й були адміністративними центрами та резиденціями військових вождів. [1, 375]. Основна маса жител -- напівземлянки, форма яких у плані близька до квадрата з довжиною сторони 3,3--5 м, із заглибленою на 0,5--1,2 м долівкою і відкритим вогнищем. Стіни зрубної, або каркасно-стовпової, конструкції встановлювали всередину котловану. Окрім напівземлянок, на поселеннях досліджені житла, щодо яких можна припустити застосування зрубів, збудованих на рівні материка або навколо заглибленої частини. У таких спорудах зафіксовані черені глинобитних печей, вирізані в материковій стінці. На деяких поселеннях трапляються також господарські споруди з глиняною обмазкою, виносні вогнища. Типові численні ями-льохи.

Розкопки Пилипенкової Гори та Оболоні (зарубинецька культура) дали можливість установити, що в межах великих селищ (10--20 будівель) житла розмішувалися більш-менш компактними групами. Зазвичай усередині такої групи або поруч із нею містилася спільна господарська ділянка -- скупчення ям-льохів та подвір'я. Найімовірніше, на таких поселеннях мешкало по кілька великих чи патріархальних сімей, кожна з яких складалася з двох-трьох поколінь родичів, що зумовило розміщення жител групами. Своєю чергою, кілька великих сімей утворювали рід або так звану первісну сусідську общину. Дрібні поселення, очевидно, належали великим сім'ям, а гнізда з кількох патріархальних селищ утворювали рід. Поява таких селищ, а також кількох груп жител на великих поселеннях засвідчує процес сегментації общинної власності на власність окремих колективів. Своєю чергою, парна сім'я, імовірно, виконувала основні виробничі функції, нерідко виступаючи як споживча одиниця.

Еталонним для розгляду конструктивних особливостей житлобудівництва цього району вважається поселення Пилипенкова Гора (канівська група пам'яток). Тут знайдено 38 жител, відзначається висока щільність забудови - відстань між будинками не перевищувала 8-10 метрів, інколи складала 2-4 м. До того ж житла розміщувалися невеликими групами по колу. Діаметр незабудованого простору всередині такого кола складає 12-15 м.

Необхідно інтерпретувати ці факти: очевидно, тут проживали декілька великих сімей патріархального типу. А кожна така сім'я складалася з кількох малих індивідуальних сімей. Малі сім'ї зберігали зв'язок із кровними родичами за територіальною і частково господарською ознакою (мали колективний внутрішній двір), але мали і своє власне житло, вогнище, погреби, місце для ремісничої діяльності.

Найбільш ранні житла дуже погано збереглися. Часто від них здавалося прослідкувати лише скупчення кераміки навколо господарських ям чи вогнищ. Відмінною рисою жител раннього і більш пізнього часу є однаковий принцип їх облаштування, що добре простежується на тих ділянках поселення, де материковий ґрунт має світлий відтінок.

Для жител раннього періоду характерна утрамбована піщано-глиняна долівка, вирівняна майже горизонтально. Для жител Середнього Подніпров'я характерно спорудження земляної підлоги у верхній частині щільного непорушеного материкового ґрунту, не сильно заглиблюючись на велику глибину.

Ще одна відмінність цих жител - це їхня форма: це були споруди квадратні чи прямокутні у плані. Розміри в районі 3,5 х 4 м.

Третя особливість жител цього регіону - це конструкція стін. Основою стін були вертикальні стовпи діаметром 10-15 см, що були вкопані на відстані до 1 м один від одного. Між цими стінами споруджували стіну з жердин, потім цей каркас обмазували глиною ззовні та зсередини. Глиняна поверхня була ретельно згладжена, інколи стіни покривали ще і крейдяною побілкою.

Четверта відмінність зарубинецьких жител - це облаштування вогнища. Він мав просту конструкцію відкритого вогнища безпосередньо на земляній долівці житла. Вогнище розміщувалося в центрі житла або біля з якоїсь зі стін. Під час розкопок місце розміщення вогнища визначається за обпаленою ділянкою підлоги діаметром до 1 м. Інколи місце вогнища оточували камінням. Таким чином, зарубинецьке вогнище являло собою коминок - ділянку земляної підлоги, обмежену по колу невисокою кам'яною стінкою. Дуже часто поруч з вогнищем знаходять невеликі ями для золи, вугілля, битого посуду, залишків їжі у вигляді кісток тварин. Подекуди біля жител зустрічаються кам'яні вимостки округлої чи прямокутної форми розміром близько 1м. Вона складалася з одного шару необробленого дрібного каміння (до 10 см), що були покладені горизонтально. Оскільки в центральній частині вимостки простежуються явні сліди обпеченості каміння, то можна зробити висновок про те, що на цих вимостках облаштовували зовнішнє відкрите вогнище, яким користувалися у теплі пори року.

Оскільки житла були неглибокі, входи до них, вірогідно, не мали східців, тому локалізувати самі входу дуже важко. Можна хіба що припустити, що вхід робили подалі від вогнища і ям-погребів. Якщо воно розміщувалося під стіною, то вхід, відповідно, мав би знаходитись з протилежного боку.

Більш пізні житла на тій же Пилипенковій Горі розміщувалися по колу і створювали всередині великий двір. У двох житлах зі сторони двору були помічені входи-сіні. Таке планування можна розповсюдити і на решту жител цього гнізда. Можливо більш ранні житла теж мали схоже планування, але кількість знахідок того часу не дає підстав для узагальнення

городище пізньоскіфський античний дунайський

Розділ 2. Слов'янські городища другої половини І тис. н. е.

Слов'яни Середньго Придніпров'я, займаючи райони, що прилягають до південних степів, знаходилися в постійних контактах з кочовиками. Вплив останніх на слов'янські племена особливо посилився після виникнення в другій половині VІІ ст. н. е. Хозарської держави. Літописець засвідчує, що після смерті Кия, Щека і Хорива поляни та деякі інші слов'янські племена сплачували хозарам данину.[6, 3]

Конфронтацію відносин з кочовиками підтверджує археологічний матеріал, за яким простежується, що основна маса слов'янських городищ починає функціонувати у зазначений період.

Поблизу північної сторони Десятинної церкви Д.В. Мілєєв у 1909-1912 рр. натрапив рів глибиною 6-7 м. і шириною до 4 м., вздовж якого простежувалися сліди валу. Було встановлено, північно-східну частину Старокиївської гори займало городище. З півдня і південного заходу воно було укріплене валом і ровом, а з інших сторін - прилягало до крутих схилів, які могли бути укріпленими дерев'яним частоколом.

На території Києва відомий ще один пункт, що розглядається як стародавнє городище. Йдеться про гору Киселівку, більш відома як Замкова, у якої майже прямовисні схили. Не виключено, що вона мала й штучні укріплення, які до нашого часу не зберіглися.

З становленням центру одного з наймогутніших племінних об'єднань до Київського городища тяжіли маси народу і в першу чергу ремісничого люду, який шукав захисту від ворожих зазіхань та можливостей збуту продукції ремісничого виробництва. Городище на Старокиївській горі площею близько 2 га не було в змозі надати притулок всім бажаючим. Очевидно, саме в зв'язку з цим поруч на Замковій горі виникло друге захищене поселення площею близько 10 га.

Різні дослідники називають різний час початку функціонування старокиївського городища. П.П. Толочко вказує на дату кін. V--поч.VІ ст. н. е. С.Р. Кілієвич--VІ ст.. н. е. [6,78-79]

У цей період починають функціонувати Момотське, Будищське городища. Яскравою пам'яткою середньовіччя є Пасторське городище, про яке варто розповісти більш докладно.

Пасторське городище досліджували В.В. Хвойко, М.Ю. Брайчевський, О.М. Приходько. Неординарність матеріалу, що походив з даної пам'ятки змусила М.О. Артамонова виділити окремо пасторську культуру. Він вважав, що пам'ятки третьої чверті І тис. н. е. Середнього Подніпров'я залишені кочовими болгарами-кутригурами. Проте П.Н. Третьяков піддав жорсткій критиці це твердження М.О. Артамонова, спростувавши його. При цьому дослідник вказував, що до так званої “пастирської культури” можна віднести хіба що саме Пастирське городище. [10, 131-132 ]

Пасторське городище розташоване на межі лісостепу і степу, за 3 км на захід від с. Пастирське Смілянського району Черкаської області. Воно розташоване в закритій місцевості серед пагорбів, улоговин та ярів. У плані має грушоподібну форму, по периметру обнесене валом та ровом на площі близько 25 га. Городище ділиться на дві нерівні частини річкою Сухий Ташлик.

На деяких ділянках вал зберігся до висоти 3,5 м. а рів переважно завглибшки 2-4 м. слід зазначити, що фортифікаційні об'єкти даного городища були збудовані ще в скіфські часи, проте активно використовувалася в слов'янський період. Розкопками було досліджено близько 5-ти десятків жител - окрім того відкрито майстерні з обробки заліза, гончарні та металургійні горни.

На правобережжі городища в його південно-західній частині розміщувались три лінії внутрішніх валів

За археологічними матеріалами, які піддаються вузькому датуванню час існування Пастирського городища можна визначити між серединою VII і серединою VIII ст. Його недовготривале функціонування засвідчує те, що випадів перекривання жител одне одним немає. Тобто життя тут продовжувалось менше століття. Можна простежити що городище загинуло в один момент і життя на ньому більше не відновлювалось, сліди погромів та пожежі простежувалися при розкопках всіх об'єктів, у багатьох напівземлянках знайдено людські кістки. У зв'язку з небезпекою на Пастирському було закопано декілька скарбів золотих прикрас. Серед віднайдених кістяків переважають рештки жінок, дітей та людей літнього віку, на городищі відсутні сліди тривалої облоги а це вказує на те, що нападники застосовували тактику, коли їхні невеликі кінні загони здаля обстрілювали територію укріплення. Ці малочислені передові загони легких кіннотників справляли враження, що ворог не є сильним і його легко перемогти. Тому дорослі чоловіки, які разом з тим були й воїнами, мабуть вийшли за межі укріплень для двобою з ворогом. Однак кіннота кочовиків у таких випадках не вступала а відходила заманюючи переслідувачів до наперед влаштованої засідки із основних сил кочовиків де ті ставали легкою здобиччю. Необачні оборонці пастирського городища, мабуть наклали головами десь за його межами, після цього укріплення в якому не лишилося боєздатних чоловіків стало легкою здобиччю нападників, увірвавшись у середину кровожерливі кочовики влаштували жахливу різанину та геноцид, не жаліючи ні старого ні малого.

Найвірогідніше, що такий погром на Пастирському городищі вчинили хазари-іудеї. Нестор писав про те, що слов'яни сплачували хазарам данину і навряд чи вони дійшли до цієї угоди мирним шляхом.

Найімовірніше, що Пастирське городище було знищено восени, після того як було зібрано урожай, змолочено та складовано зерно, обвуглені рештки якого часто траплялися при розкопках. Це збігалось із сезонністю грабіжницьких набігів номадів на землеробське населення. Адже осінні рейди обіцяли бути результативнішими, крім того восени коні були годованіші та сильніші, а отже більш ефективними при далеких переходах та в бою.[7]

О.М. Приходнюк відзначає придунайське походження Пасторських старожитностей. В «Повісті минулих літ» Нестор Літописець зазначає що слов'яни осіли на Дунаї, проте як зазначає О.М. Приходнюк, з цього випливає що слов'яни не були місцевого походження а прийшли на цю територію сформованою народністю. Експансія слов'ян на Балкани підтверджується письмовими та археологічними джерелами. Звичайно, проживаючи на привізантійских територіях, слов'яни багато у чому переймали місцеві традиції. У другій половині VI Iст. відбувається проникнення на Балкани кочових болгар на чолі з ханом Аспарухом. Частина слов'янського населення була змушена переселитись на свою прабатьківщину - тобто на територію України. Комплекс речей з Пасторського городища засвідчує наявність значних дунайських впливів на матеріальну культуру місцевого населення: гончарна кераміка дунайського типу, ювелірні вироби, знаряддя ювелірного виробництва. Тобто на прикладі Пастирського городища можна простежити синтез місцевої та придунайської культур.

Слід зазначити що для VI-VII ст. характерна наявність городищ не лише для пристепових територій, зокрема виділяється городище VI-VII ст. розташоване у верхній течії Західного Бугу поблизу села Зимного Волинської області. Як вважає дослідник даного укріплення В.В. Ауліх, земняківське городище було важливим адміністративним центром слов'янського племінного об'єднання. Наявність захисних споруд на території віддаленій від степу свідчить що загроза надходила не лише від хазар. Як зазначає В.Д. Баран, для цього часу характерним є покидання слов'янським населенням насиджених місць, зміну місця проживання. [3, 67]

Причину такої ситуації дослідник пояснює появою в центральній та східній Європі аварів. З виникненням в Панонії у VІ ст. Аварського каганату почався період тривалих війн які вели авари з метою підкорення слов'ян. Цим пояснюється запустіння близько середини VII ст. багатьох слов'янських поселень на території Подністров'я і Волині. Очевидно, населення, яке жило в постійній тривозі часто залишало свої житла й ховалося в природно захищених місцях. Інколи воно поверталося знову у своє селище, прикладом чого може служити поселення Ріпнів I и городище в Хотомелі, де після деякої перерви життя поновлюється, однак в більшості випадків слідів повторного заселення не простежується.

Дослідження ранньослов'янських пам'яток на цій території приводить до висновку що не всі селища уникли розгрому. Укріплені селища-городища які могли служити оборонними пунктами були зруйновані та спалені до тла. Це городище в Хотомилі, в селі Зимне. Зимнівське городище згоріло раптово, в шарі згарища було виявлене обвуглене дерево, деформований посуд, обвуглені зерна злаків, обпалені людські кістки. На питання, хто зруйнував городище, дають відповідь знахідки характерних для авар трилопатевих стріл та інші металеві прикраси аварського типу, такі стріли були знайдені і в нижньому шарі в городищі в Хотомелі. [2]

Висновок

В процесі вивчення історії ранніх слов'ян письмові джерела часто доповнюються, підтверджуються чи спростовуються археологічними матеріалами. В комплексі ці джерела зображують якщо не повну, то принаймі, зрозумілу для сприйняття картину життя раньословянського населення. Аналіз всіх джерел дає змогу дослідникам вважати, що в добу середньовіччя слов'яни перебували у постійних сутичках із оточуючими їх народами. Про це свідчать письмові джерела, це засвідчують археологічні дослідження.

Наявність городищ на території України характерна для всього І тис. н. е. в більшій чи меншій мірі. У осілого землеробського населення завжди вистачало ворогів. Проте у другій половині І тис. н. е. спостерігається збільшення кількості оборонних споруд, які активно функціонують. Таким, зокрема були Пасторське, Зимниківське городища та ін. Дані городища розміщені у різних географічних зонах України, що засвідчує наявність загрози з різних боків.

Список використаної літератури

1. Археологія України У Курс лекцій У Навч посібник / за ред. Л.Л. Залізника. - К. Либідь,2005

2. В.В. Ауліх. Зимнівське городище--слов'янська памятка VI-VII ст.. н. е. в Західній Волині. Наукова думка. 1972

3. В.Д. Баран. Ранні слов'яни між Дністром і Прип'яттю - Наукова думка. 1972

4. Давня історія України. Т. 3. Київ, ІА НАН України. 2000

5. Е.В. Максимов. Зарубинецкая культура на территории УССР. Наукова думка. 1982

6. О.М. Приходнюк. Археологічні пам'ятки Середнього Придніпров'я VI-IX ст. н. е..Наукова думка. 1980

7. О.М. Приходню. Пастирське городище. Київ - Чернівці. 2005

8. В.В. Седов. Славяне в древности. Москва. 1994.

9. В.В. Седов. Славяне в раннем средневековье. Москва. 1995

10. О.А. Щеглова, В. М. Горюнова. Спор в четверть века У М. И. Артамонов и П.Н. Третьяков о «пасторской культуре». Скифы. Хазары. Словяне. Древняя Русь. Международная конференция памяти М. И. Артемонова. Тезисы докладов. С-П. 1998.

11. О.В. Симоненко. Комплекс озброєння сарматського та пізньоскіфського війська. Нариси з воєнної історії України - К. У НДЦ ГП ЗСУ, 2005.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Регіони зарубинецької культури: Середнє Подніпровя, Прип’ятське Полісся, Верхнє Подніпров’я. Аналіз конструктивних особливостей житлобудівництва зарубинецької культури з Середньодніпровського регіону: типи житла, традиції пізньозарубинецького часу.

    контрольная работа [52,3 K], добавлен 16.05.2012

  • Местонахождение и фортификация поселений. Вещевой комплекс дьяковской культуры. Погребальный обряд жителей городищ. Наиболее распространенное оружие на охоте. Область распространения дьяковских городищ. Раскопки подмосковного Троицкого городища.

    курсовая работа [1,5 M], добавлен 29.05.2015

  • Археологическая карта раннесредневековых поселений Чуйской долины VI—XII вв. Историко-топографическая характеристика городищ с длинными валами. Краснореченское, Толекское, Буранинское, Грозненское, Ключевское, Сретенское, Александровское городища.

    презентация [2,4 M], добавлен 20.04.2016

  • Древнейшие культурные слои городища Падаятактепа. Крепостная стена ахеменидского и эллинистического периодов. Остатки крепостной стены города Узункыр. Обводные стены холмов Сангиртепа и Шуллюктепа. Масштабные археологические раскопки городища Еркурган.

    презентация [1,2 M], добавлен 13.04.2016

  • Предмет, методи та джерела вивчення історії. Кіммерійці, скіфи, сармати на території. Античні міста-держави Північного Причорномор’я. Західні, східні й південні слов'янські племена. Розселення слов'ян. Норманська та антинорманська теорії походження держав

    шпаргалка [99,8 K], добавлен 08.03.2005

  • Прабатьківщина слов’ян. Розселення слов’ян на землях сучасної Європи. Життя східних слов’ян: утворення поселень, розвиток ремесел, виникнення вірувань і традицій. Слов’янські племена: поляни, сіверяни, деревляни, уличі і тиверці, дуліби, хорвати.

    реферат [28,0 K], добавлен 05.11.2007

  • Исследования на территории подтаежного Прииртышья и анализ их результатов. Особенности керамического комплекса городища Марай 4, а также оценка его места и значения среди культурных образований начала раннего железного века, историческая роль находок.

    курсовая работа [40,6 K], добавлен 07.10.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.