Праслов’янська лінія розвитку в культурах бронзового віку на теренах України

Археологічні культури, котрі дослідниками віднесено до праслов’янської лінії розвитку. Їх основні риси в руслі загальноприйнятого хронологічного поділу доби бронзи на ранню, середню та пізню. Характер взаємозв’язків праслов’янської і інших культур.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 18.05.2012
Размер файла 17,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАСЛОВ'ЯНСЬКА ЛІНІЯ РОЗВИТКУ В КУЛЬТУРАХ БРОНЗОВОГО ВІКУ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ

Вступ

Співставлення археологічних культур із конкретними праетносами є доволі актуальним завданням не тільки для археологів, а й для фахівців інших наук, що працюють над дослідженням питань етногенезу. Зокрема це спеціалісти з мовознавства, історії, ономастики, антропології, етнографії та фольклористики. С.П. Пачкова свого часу писала: «народи, що живуть зараз, цікавляться історією свого походження так само, як колись це питання бентежило давніх греків та римлян, скіфів та сарматів, які залишили про своє минуле міфи й легенди, що розповідають про їхнє походження…» (Пачкова 2003, с. 135). Так і вчені вище зазначених наукових напрямків намагаються конкретні археологічні культури прив'язати до певної етногенетичної лінії, вивести із народи, етноси. Що стосується археологічних культур території України доби бронзи, то на сьогодні тут виокремлено чотири базові лінії розвитку праетносів. Це праслов'янська, індоіранська, прафіно-угорська та прафрако-ілірійська.

Об'єктом роботи є археологічні культури доби бронзи (ХХХІІ/ХХХ - Х/ІХ ст. до н.е.) в межах сучасної території України. Предметом - історія праслов'янської лінії розвитку цих культур в зазначених територіальних та хронологічних межах.

Характеристика праслов'янської лінії розвитку і є метою даної роботи. Відповідно до мети поставлено кілька завдань:

1. на основі наявної літератури із заявленої проблематики, виявити археологічні культури, котрі сучасними дослідниками віднесено до праслов'янської лінії розвитку;

2. охарактеризувати їх основні риси в руслі загальноприйнятого хронологічного поділу доби бронзи на ранню, середню та пізню;

3. прослідкувати характер взаємозв'язків культур праслов'янської із населенням інших ліній розвитку.

Культури, що репрезентують праслов'янську лінію розвитку сучасні дослідники пов'язують із Волино-Дніпровським регіоном. Тут спочатку зосереджувалася ще не розчленована прабалто-словянська, а пізніше - праслов'янська лінії розвитку. Що знайшло своє віддзеркалення в матеріальній культурі та антропологічних рисах населення (Археологія… 2005, с. 142). Підтвердженням цього є також праслов'янський гідронімний фонд, котрий найбільше зосереджений у цьому регіоні (Шульгач 1998, с. 33).

Отже, до цієї лінії залучають культуру кулястих амфор ранньої бронзи, культури шнурової кераміки, зокрема середньодніпровську та підкарпатську середнього бронзового віку, тшинецько-комарівську спільність, білогрудівську та лужицьку культуру пізньої бронзи. В кінці фінального періоду епохи бронзи формуються культури чорноліська та висоцька, які вважаються продовжувачами лінії розвитку праслов'янського етносу в наступну добу - добу раннього заліза. Зупинятися конкретно на історіографічному аналізі питання не будемо, адже подібні огляди вже існують (Давняісторія… 1997, с. 389-393).

Ранній період епохи бронзи (ХХХІІ/ХХХ - ХХІІІ ст. до н.е.) репрезентують пам'ятки культури кулястих амфор (ККА). Територія поширення цієї культури простягнулася на Заході від р. Ельби аж до Дніпра на Сході. На теренах України вони зайняли простори Волині, Галиччини, Правобережного Лісостепу та Полісся. В районі сучасного Києва населення ККА переходить Дніпро і окремі пам'ятки знаходять тут в районі Чернігова та Смоленська. Сформувалася ця культура на території Польщі звідки і розселилася у західному та східному напрямках. Східний регіон, територія України, датують серединою - другою половиною ІІІ тис. до н.е. (Археологія… 2005, с. 152-154).

Найбільшу частину матеріалів, що приналежні цій культурі, знаходять у похованнях. Це були грунтові поховання в кам'яних гробницях. Поряд з одиничними відомі парні та навіть групові поховання. Небіжчика розміщували на спині у скорченому положенні, зрідка посипали вохрою. Саме цей ритуал дозволяє дослідникам говорити про певні зв'язки між населенням ККА та носіями кемі-обинської культури. Так як остання була поширена у Криму та частково у Степовому Надчорномор'ї та Надазов'ї то ці контакти здійснювалися через ареал ямної спільноти. (Етнічна історія… 2000, с. 33)

В др. пол. ІІІ тис до н.е. в степу з'являються найдавніші пам'ятки ка-такомбної культури. Вона формується внаслідок проникнення окремих груп населен¬ня з Північного Кавказу на терени України та населенням ямної спільності. Поширення катакомбної культури спричи¬нилося до зникнення ямних старожитностей у степу та на півдні лісостепової смуги України. Лише у Північно-Західному Причорно¬мор'ї на місцевій ямній основі за участю північних племен культу¬ри шнурової кераміки формується своєрідна буджацька культура, синхронна ранній катакомбній. Індоарійська етнічна належність принаймні певної частини катакомбних племен є архео¬логічно аргументованою. Використання катакомбниками Північно¬го Причорномор'я техніки порошкового живопису, поширеного з прадавніх часів у аріїв Північно-Західної Індії, говорить на користь цієї гіпотези

У першій чверті II тис. до н. е. з південними племенами спів¬існували носії культур шнурової кераміки, які заселяли Полісся, північну смугу лісостепу та Прикарпаття. Загалом же культури шнурової кераміки, або "бойових сокир", займали величезні терени Середньої та Східної Європи. Згідно з лінгвістичними та археоло¬гічними даними зона поширення цих культур відповідає ареалу розселення північної групи індоєвропейців. До їхнього складу вхо¬дили предки слов'ян, балтів та германців. На територіях Волині, Поділля та Прикарпаття у попередню епоху хазяйнували носії три-пільської культури та культури кулястих амфор. На цих територіях знайдено велику кількість кам'яних сокир, пов'язаних із культурами шнурової ке-раміки.

Існує думка, що це матеріальні свідчен¬ня перебування тут під час воєнних походів войовничих племен. Такій трактовці суперечить низка фактів. Головний із них полягає в тому, що сокири функіонально поділяються на дві групи: меншу складають бойові сокири, більшу -- сокири для рубання та корчування дерев. У зв'язку з цим вірогіднішою є версія, згідно з якою значне поширення сокир зумовлене розвитком землеробства. Приймаючи теорію К. Ренфрю щодо поширення прото- та праслов'ян разом із розвитком землеробства, можна твердити, що гіпотеза про використання сокир для підсіки та приготування землі під посіви більше відповідає поясненню швидкого та широкого розповсюдження культур шнурової кераміки на території України, аж до Середнього та Верхнього Подніпров'я.

Просуваючись на північний схід, носії найпівденнішої групи культур шнурової кераміки контактували із степовиками. Кілька типових для шнуровиків посудин знайдено у похованнях інгульської катакомбної культури. У Подніпров'ї взаємини із степовими племенами виявилися більш сталими й досить мирними. Племена шнурової кераміки, ймовірно, реалізовували катакомбникам кремінь та готові крем'яні знаряддя, про що свідчить наявність в обох культурах подібних за формою та технологією виготовлення предметів озброєння: кинджалів, вістер до дротиків, бойових сокир. Замість крем'яних виробів, напевне, вони одержували металеві речі, що їх степовики виготовляли самі чи вивозили з Північного Кавказу. Так слід розуміти знахідки бронзових сокир, наконечників до списів та прикрас у похованнях середньодніпровської культури шнурової кераміки. У районі безпосередніх контактів цих двох головних груп населення України, що локалізується на Середньому Дніпрі, виникає якась не досить виразна і вочевидь етнічно змішана група населення, репрезентована пам'ятками типу Бортничі, Ісковщина та ін. Напевне, аналогічний процес змішування двох різних етніч¬них груп відбувався у контактній зоні й більш східних районів. Проникнення культур шнурової кераміки фіксується і на Лівобережну Україну.

К.П. Бунятян пише про співіснування двох груп населення середньодніпровської та катакомбної культур в одному регіоні. Зазначає, що випростані поховання середньодніпровської культури є синхронними інгульській катакомбній культурі, під впливом якої можливо вони і з'явилися в середовищі середньодніпровців. Також в цей час зазнає впливів і посуд, зявляються деякі горщики «катакомбного типу».

Отже, зоною найактивніших контактів землеробських та скотарських племен в кін. ІІІ - на поч. ІІ тис. до н. е. стало Київське Подніпров'я. Де відбувався активний обмін між протобалто-слов'янськими племенами культур шнурової кераміки та індоіранським населенням культур катаком-бної спільності.

У північно-східних районах, у лісовій смузі, проживала найзахідніша група племен фіно-угорської етнічної належності, репре¬зентована мар'янівською культурою. Остання контактувала з куль¬турами шнурової кераміки на Сеймі та Десні, де на селищах мар'янівської культури виявлено велику кількість своєрідного по¬суду, прикрашеного шнуровим орнаментом. Зрештою мар'янівські племена змушені були, можливо, відійти на північний схід, за межі України.

Завершуючи опис міжетнічних процесів на початку II тис. до н. е., слід торкнутися ситуації у Закарпатті, де землі на північ від р. Латориці заселяли носії культури східнословацьких курганів, що входила до спільності культур шнурової кераміки. На півдні ж Закарпаття досліджено культуру Ніршег, носіїв якої можна віднес¬ти до протофрако-іллірійського етнічного масиву. Вважається, що носії культури східнословацьких курганів проникли у Потисся з районів Сяну та Дністра й були з часом асимільовані місцевими землеробськими племенами.

Загалом перша чверть II тис. до н. е. показова взаємозв'язками більш-менш рівних за силою та культурним розвитком груп насе¬лення, одна з яких (катакомбна спільність) домінувала у степу, а друга (спільність культур шнурової кераміки) -- у лісостепу та Поліссі. Взаємовідносини названих спільностей із племенами фіно-угорської та протофрако-іллірійської етнічних груп у цей період особливої ваги на території України не мали.

Знаменно те, то зоною найактивніших контактів землеробських та скотарських племен вже у першій чверті II тис. до н. е. стало Київське Подніпров'я. Як зазначалося, у цьому регіоні відбувався активний обмін між протобалто-слов'янськими племенами культур шнурової кераміки та індоіранським населенням культур катакомбної спільності. Ще раніше, у III тис. до н. е., Київське Подніпров'я притягувало до себе спочатку носіїв землеробської трипільської культури, скотарів середньостогівської спільності та неолітичних мисливців Полісся, а згодом носіїв культури кулястих амфор правобережного лісостепу та племена ямної спільності з півдня та сходу України. Особлива роль Київського Подніпров'я у міжетніч-них контактах населення України, починаючи від III тис. до н. е., зумовлена перш за все його вигідним географічним розташуванням. Завдяки розгалуженій річковій мережі Верхнього Подніпров'я на сході Десною та Сеймом можно було дістатися до Середнього Дону та Оки; на півночі головним руслом -- до верхньої течії Волги, а правими притоками -- до Даугави; на заході Прип'яттю та її притоками -- до Західного Бугу та Німану.

Усі ці водні артерії сходилися в єдине річище Дніпра біля Київських гір. Повз ці гори проходив важливий трансєвропейський суходольний шлях, західний відрізок якого з'єднував Київщину, через Карпатські перевали, з Угорською рівниною, а східний -- з Казанським Поволжям та Приураллям. До Київських гір виходили природні смуги України -- Полісся, лісостеп і степовий коридор уздовж лівого берега Дніпра, який робив Київщину приступною для степовиків. Таким чином, Київське Подніпров'я стало центром притягання для різних за системою господарства, суспільною струк-турою та етнічною належністю груп населення України. Контроль над Київщиною давав важливі економічні, а відтак і політичні переваги тій чи іншій етнічній групі населення. Пам'ять про Київщину як історичне перехрестя етносів найліпше збереглася в гідронімах регіону. Зокрема, за спостереженнями Д.Я. Телегіна, в слов'янських, іранських, іллірійських, фракійських, германських назвах річок, які, принаймні частина з них, сягають доби бронзи. Конкретні прояви міжетнічних контактів на теренах Київського Подніпров'я розглядатимуться нижче.

Відносно краще знання старожитностей катакомбних племен дає змогу визначити певні віхи їхньої історії. У XIX ст. до н. е. відбувалися значні переміщення населення всередині катакомбної спільності та просування окремих груп катакомбного населення на захід, аж до пониззя Дунаю, тобто в ареал буджацької культури. Антропологічні матеріали свідчать про проникнення на південь України з-за Дону окремих груп катакомбного населення калмицьких степів. Просуваючись уздовж Сіверського Дінця та Самари, вони перетнули Дніпро у районі порогів та вийшли до Поінгулля, де ви¬ділено інгульську катакомбну культуру. Помітні зміни в антро-пологічному типі населення збіглися з відчутними змінами у поховальному ритуалі (замість скорченого -- випростане положення небіжчиків у катакомбах). Зникають риси ямної культури, притаманні пам'яткам ранньої катакомбної культури. Локальні ознаки окремих груп катакомбного населення стають настільки своєрідними, що в межах спільності було виділено окремі катакомбні культури. Найяскравішими у межах України були донецька та інгульська. Частина катакомбного населення Дніпровського Надпоріжжя просунулася уздовж Дніпра до теренів Київщини, де вступила у контакти з носіями середньодніпровської культури шнурової кераміки. Є певні підстави стверджувати переважаючий вплив катакомбних традицій у вказаному регіоні.

Рішучі зміни культурної та політичної ситуації в світі пов'язані з подіями другої чверті II тис. до н. е. Характерно, що вирішальну роль у них зіграли скотарські племена, які розводили коней, незалежно від того, у якій частині Старого Світу такі події відбувалися. Іще у другій половині XVIII ст. до н. е. касити вдерлися до Месопотамії. Близько 1680 р. до н. е. озброєні бойовими колісницями гіксоси захопили єгипетський трон. Набуває могутності перша документально зсвідчена держава індоєвропейців -- Хеттське царство з великими підрозділами бойових колісниць. У 1965 р. до н. е. цар хеттів Мурсиліс II руйнує Вави лон. Протягом XVII ст. до н. е. утворилася найдавніша на Європейському материку держава -- Мікенське царство. Його царі також воювали на бойових колісницях, запряжених кіньми. Споруджувалися протоміста-фортеці у Південному Заураллі, Карпато-Дунайському басейні та у дельті Дону. І тут натхненником перетворень виступає військова аристократія, що воювала на бойових колісницях.

Середній період епохи бронзи (ХХІІІ - ХVІІІ ст. до н.е.), окрім інших, репрезентований культурами шнурової кераміки, що є продовжувачами праслов'янської лінії розвитку. Інша назва цього феномену - культури бойових сокир. На просторах від Рейну до Верхньої Волги та від Швеції до Буковини знаходять їхні старожитності. Ця територія представлена 25 культурами шнурової кераміки. Датовані вони у проміжку від другої чверті ІІІ тис. до початку ІІ тис. до н.е. Культури шнурової кераміки на території України доходять аж до Середнього та Верхнього Подніпров'я.

Саме в др. пол. ІІІ тис до н.е. в степу припиняє своє існування ямна спільність. На її основі та внаслідок проникнення окремих груп населення з Північного Кавказу на терени України формується нова культура представлена катакомбними пам'ятками. Внаслідок контактів пізньоямного населення із племенами культур шнурової кераміки сформувалася буджацька культура. Ареал її поширення сконцентрований у Північно-Західному Причорномор'ї (Давня історія… 1997, с. 406).

У процесі свого руху на північний схід, носії найпівденнішої групи культур шнурової кераміки контактували із степовими культурами. Так кілька шнурових посудин знайшли археологи у похованих пам'ятках інгульської катакомбної культури. Взаємини КШК, на території Подніпров'я, із степовими племенами були доволі сталими та досить мирними. Знахідки в обох культурах однотипових предметів озброєння: кинджалів, вістер до дротиків, бойових сокир, можливо свідчить про реалізацію КШК самої сировини та готових крем'яних виробівплеменамкатакомбної культури. Припускають, що взамін крем'яних виробіввони одержували металеві речі, котрі були привезені з Північного Кавказу, або виготовлені степовим населенням на місці. Саме тому у похованнях середньодніпровської культури шнурової кераміки знаходять сокири, наконечники до списів та прикрасиіз бронзи.

Дослідники пишуть про існування етнічно змішаної групи населення, що представлена пам'ятками типу Бортничі та Ісковщина.Утворення цих типів відбулося в районі безпосередніх контактів середньодніпровських племен КШК та катакомбних, на Середньому Дніпрі. Подібний процес змішування двох різних етнічних груп міг відбуватися і у контактній зоні більш східніше (Давня історія… 1997, с. 407).

К.П. Бунятян також пише про співіснування двох груп населення середньодніпровської та катакомбної культур в одному регіоні. Зазначає, що випростані поховання середньодніпровської культури є синхронними інгульській катакомбній культурі, під впливом якої можливо вони і з'явилися в середовищі середньодніпровців. Також в цей час зазнає впливів і посуд, зявляються деякі горщики «катакомбного типу» (Бунятян 2005, с. 34).

Отже, зоною найактивніших контактів землеробських та скотарських племен в кін. ІІІ - на поч. ІІ тис. до н. е. стало Київське Подніпров'я. Де відбувався активний обмін між протобалто-слов'янськими племенами культур шнурової кераміки та індоіранським населенням культур катакомбної спільності.

На рубежі ІІІ-ІІ тис. до н.е. панівними на теренах України стають племена бабинської культури, які першими у північнопричорноморському регіоні оволоділи мистецтвом ведення бою на легких колісницях, запряжених кіньми та з колесами на шпицях. Пам'ятки цієї культури у ХХ - ХVІ ст. поширюються майже на всій території України від східних кордонів і гирла Дону до Волині, Прикарпаття, Пруту та гирла Дунаю. На півночі вони опанували Київщину, лівобережжя Десни та Сейму. З етнічного погляду ця культура репрезентує лінію розвитку індоіранського етносу. В її формуванні значну роль відіграло населення середньо донської катакомбної культури, яке під тиском доно-волзької абашевської культури колісничних мігрувало на Схід України (Литвиненко 2005, с. 37).

На заході мобільні племена культури багатоваликової кераміки мали жваві контакти з населенням постшнурових культур (здовбицької та стжижовської), а також із носіями ранньої фази комарівської культури, яка сформувалася на місцевій базі культур шнурової кераміки, за участі носіїв тшинецької культури. Останні і продовжували протослов'янську лінію розвитку (Давня історія… 1997, с. 412).

Поширення бабинської культури було нетривалим. Особливо на півночі України, де прото-балтійсько-слов'янські племена досить швидко відновили контроль над Поліссям та північним лісостепом, включаючи Київщину (східнотшинецька та комарівська культури). Розповсюдження тут посуду бабинського типу певною мірою пояснюється модою, внаслідок кількавікового панування в орнаменті шнурових композицій. Іншою модною прикметою часів поширення бабинської культури були кістяні та рогові поясні пряжки в одязі чоловіків та фаянсові намиста у жінок (Лысенко).

Праслов'янська лінія розвитку доби пізньої бронзи(ХVІІ-Х/ІХ ст. до н.е.) репрезентована згаданими вище тшинецькою та комарівською культурами, а також сосницькою та пам'ятки малополовецького типу, які становлять тшинецько-комарівску культурно-історичну спільність. Останні три феномени зі складу ТК КІС сформувалися в процесі просування населення тшинецької культури на Схід з території Центральної та Південної Польщі. І саме за участі місцевих компонентів утворилися нові типи пам'яток, котрі заселили терени Полісся та Північного Лісостепу у ХVІІІ-ХІІІ ст. до н.е. (Свешников 1976; Етнічна історія… 1997, с. 412)

Серед культурних складових ТК КІС цікавими є пам'ятки малополовецького типу, що розташовані на півночі лісостепу між Черкасами та Києвом. Вони утворені внаслідок взаємодії місцевого населення бабинської культури з прийшлими носіями тшинецької.

У XII ст. до н. е. історична ситуація в середовищі головних етнічних груп населення України різко змінюється. Деградує культура землеробства. Для збирання небагатого збіжжя замість бронзових використовуються кістяні та дерев'яні серпи з крем'яними вкладнями. Занепад переживає металообробка. Нестача мідної руди могла спричинити активізацію спроб використання заліза для виготовлення знарядь праці.

Протослов'янське населення цього періоду представляють білогрудівська, лужицька та висоцька, а на пізньому етапі і північна група пам'яток чорноліської культури.

Білогрудівська сформувалась на базі тшинецької, комарівської культур і пам'яток малополовецького типу за участі витіснених на схід носіїв культури Ноуа. У лісостеповій частині Правобережної України на основі білогрудівської культури складається своєрідна і явно фракізована чорноліська культура (Етнічна історія… 1997, с. 419-422).

Висновки

праслов'янська археологічна культура

Епоха бронзи стала саме тією добою де серед численних спільнот, культур та типів пам'яток яскраво простежуються процеси утворення етносів. Яскравою смугою проходить праслов'янська лінія розвитку, представлена низкою генетично-споріднених культур Волино-Дніпровського регіону. В процесі виконання даної роботи автором виявлено археологічні культури, котрі сучасними дослідниками віднесено до праслов'янської лінії розвитку, охарактеризовано їх основні риси в руслі загальноприйнятого хронологічного поділу доби бронзи на ранню, середню та пізню та прослідковано характер взаємозв'язків культур праслов'янської із населенням інших ліній розвитку.

Література

1. Археологія України: Курс лекцій: Навч. Посібник / Л.Л. Залізняк, О.П. Моця, В.М. Зубар та ін.; за ред. Л.Л. Залізняка. - К., 2005. - 504 с.

2. Бунятян К.П. Хронологія та періодизація поховань середньодніпровської культури Правобережної України / К.П. Бунятян // Археологія. - 2005. - №4. - С. 26-36.

3. Давня історія України. - К., 1997. - Т.1.: Первісне суспільство. - 558 с.

4. Етнічна історія Давньої України / П.П. Толочко, Д.Н. Козак, О.П. Моця, В.Ю. Мурзін. В.В. Отрощенко, С.П. Сегеда. - К., 2000. - 280 с.

5. Литвиненко Р.О. До проблеми паліїв, бойових колісниць і воїнів-колісничих у бабинській культурі / Р.О. Литвиненко // Археологія. - 2005. - №4. - С. 37-52.

6. Лысенко С.Д. Костяные пряжки Среднего Поднепровья - отголоски «героической эпохи» в евразийской степи // інтернет-ресурси.

7. Пачкова С.П. Походження слов'ян / С.П. Пачкова // Археологія. - 2003. - №4. - С. 135-139.

8. Свешников И.К. Проблема происхождения комаровской культуры / И.К. Свешников // Энеолит и бронзовый век Украины. - К., 1976. - С. 96-118.

9. Шульгач В.П. Прасловянський гідронімний фонд (фрагмент реконструкції) / В.П. Шульгач. - К., 1998. - 368 с.

Размещено на Allbest


Подобные документы

  • Точки зору на час, місце зародження й етногенез різних гілок слов'ян й їх належності до праслов'янського світу найдавнішого населення Європи: концепції Київської школи археології, теорія походження українського народу археолога й мовознавця В. Петрова.

    реферат [25,2 K], добавлен 25.03.2010

  • Доба бронзи як важлива віха в історії України й людства в цілому. Типологія антропоморфних стел епохи бронзи, відмінні риси їх головних видів. Семантика зображень на статуях епохи бронзи. Індоєвропейські мотиви на антропоморфних стелах доби бронзи.

    реферат [22,0 K], добавлен 16.05.2012

  • Історія виникнення та еволюції у ранні етапи скотарства та землеробства на теренах України. Характерні риси культури лінійно-стрічкової кераміки на Волині та трипільської культури давніх хліборобів. Виділення скотарства в окрему галузь господарства.

    курсовая работа [90,1 K], добавлен 13.06.2010

  • Городища - археологічні пам’ятки протослов’янської зарубинецької культури; їх будова, розвиток, функціонування. Характеристика і особливості городищ, пізньоскіфські і античні традиції у їх облаштуванні; дунайські впливи на матеріальну культуру населення.

    реферат [26,0 K], добавлен 18.05.2012

  • Характеристика археологічних знахідок сокир-молотів катакомбної культури, їх підрозділ на групи: шнурова, ямна, інгульська. Проведення паралелі цих наявних знахідок з артефактами, виявленими поза територією розповсюдження катакомбних пам'яток культури.

    реферат [361,4 K], добавлен 16.05.2012

  • Поява первісних людей на території України в часи раннього палеоліту. Вдосконалення виробництва і знарядь праці в епоху мезоліту. Формування трипільської спільноти на терені сучасної України. Особливості розвитку суспільства у період бронзового віку.

    реферат [21,9 K], добавлен 29.09.2010

  • Економічний та соціальний розвиток племінних угруповань в період бронзового віку - завершальної стадії первіснообщинного ладу. Заселення територій України в досліджуваний період ямними, катакомбними, кіммерійськими і скіфськими етнокультурними групами.

    реферат [23,4 K], добавлен 27.10.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.