Фальсифікація та містифікація історії Давньої Русі

Усі відомості про історію тексту до моменту публікації виходять від емігранта, автора художніх творів та творів зі слов'янського фольклору Юрія Миролюбова. Згідно з його розповідями, Велесову книгу було знайдено 1919-го року полковником Добровольчої армії Алі Ізенбеком у розгромленій поміщицькій садибі у селі Великий Бурлук на Харківщині. Текст Велесової Книги був вишкрябаний шилом чи випалений на березових (за іншими даними дубових) дощечках розміром 38 на 22 см, товщиною до 1 см, після чого покриті лаком чи маслом та нанизані на ремінець. У 1925 Ізенбек оселився у Брюсселі, де познайомився з Юрієм Петровичем Миролюбовим -- білоемігрантом з України. За освітою Миролюбов був інженером-хіміком, але дуже цікавився слов'янськими старожитностями. Подальша доля Велесової книги тісно пов'язана саме з цією постаттю.[1,с.52]

Миролюбов так викладає обставини знахідки: «Ізенбек знайшов їх у розграбованій садибі чи то князів Задонських, чи то Донських або Донцових, не пам'ятаю, так як сам Ізенбек точно не знав їхнього імені. Це було на Курському чи Орловському напрямку. Господарів перебили червоні бандити, їхню численну бібліотеку пограбували, подерли, а на підлозі валялися розкидані дошки, по яких ходили неосвічені солдати і червоногвардійці до приходу батареї Ізенбека.»

З 1925 р. по 1939 р. Миролюбов намагався реставрувати дощечки, переписувати їх, розшифровувати і фотографувати. Ізенбек не дозволяв виносити дощечки зі свого приміщення та відхилив пропозиції бельгійських вчених, які хотіли зайнятися вивченням дощечок. Миролюбову вдалося переписати більшу частину і зберегти достатньо чітке зображення однієї з табличок і ще кілька (до шести) менш чітких. Якісне фото було зроблено лише з 16-ї дощечки, яка й дала назву книзі (текст цієї дощечки починається словами: «Влес книгу сію»). Під час Другої світової війни, у 1940 р. у Брюссель прийшли німці, а у серпні 1941 року Ізенбек помирає, і таблички безслідно зникають.

Окрім Миролюбова, дощечок ВК ніхто не бачив. У 1954-59 рр. частину ВК було опубліковано в журналі «Жар-птица» у Сан-Франциско. Редактор журналу А.А. Куренков отримав тексти ВК від Миролюбова. Після цього дослідженням книги почав займатись М.Ф.Скрипник, який також отримав копії переписаних Миролюбовим текстів. Він опублікував тексти ВК у Канаді у 70-х роках 20 ст. Саме це видання Скрипника вважається найбільш повним та точним.[3,с.42-43]

Більшість академічних дослідників - як історики, так і лінгвісти - вважають, що це фальсифікація, написана в XIX або (більш імовірно) XX столітті і примітивно імітує стародавнє слов'янське мову. Найбільш вірогідним фальсифікатором тексту вважається сам Ю. П. Миролюбов.

З березня 1957 по травень 1959 року в «Жар-птиці» стали систематично публікувати тексти дощечок, які були не цілком зрозумілим чином перенумеровані. При цьому Миролюбов поклав всю відповідальність за публікацію на Кура, а в листі, датованому листопадом 1953, просив зовсім не згадувати його імені. Н. Ф. Скрипник розшукав машинопис, який друкував сам Ю. Миролюбов на своїй друкарській машинці і посилав А. Куру у редакцію «Жар-птиці» для друку. При цьому правка Кура виявилася досить дивною і мала такі відмінності:

коли в «Жар-птиці» є вказівка на лакуну, дуже часто супроводжуване описом дефекту дощечки («текст зруйнований», «текст розколовся», «ряд букв стерлися»), в машинопису в тому ж самому місці читається справний текст.

в «Жар-птиці» і машинопису в одному і тому ж контексті читаються різні слова, які не подібні за літерним складом, але часто мають приблизно той же зміст. Наприклад, на дощечці 6г фраза під себіа бера замінена на подчінашет.

в «Жар-птиці» і машинопису розрізняються написання букв, які не є графічними варіантами (в цьому випадку ми могли б пояснити заміну букв уніфікацією орфографії). Так, спілці а, який читається в «Жар-птиці» на дощечках 11б та 15а, в машинопису відповідає союз i, букві ? на дощечці 8 відповідає диграф ІЕ.

в першій статті Кура приведений гімн Перуну, який згодом був виданий в «Жар-птиці» як кінець тексту дощечки 11б. Однак у машинопису цей гімн «припечатав пізніше».

Цитати в статтях Кура 1953-1955 рр. не сходяться з текстом дощечок в багатьох дрібницях: додані і змінені букви і т. д.

Далі велику роль у долі цього тексту зіграв С. Лісовий (псевдонім С. Парамонова), емігрант другої хвилі і професор біології в Канберському університеті. Він опублікував текст деяких дощечок, що не входили в публікацію «Жар-птиці». За його твердженням, ці тексти йому прислав Миролюбов. Йому ж належить перший переклад деяких дощечок і обширний переказ її змісту.[2,с.64]

Таким чином, існує три основних джерела, що містять тексти дощечок:

машинопис Ю.П. Миролюбова,

публікація в «Жар-птиці»,

публікація у книзі С. Лісового «Влесова книга».

Вони були зібрані разом в 1970-х роках Скрипником. У СРСР перша публікація про «Велесовій книзі» відноситься вже до 1960 року, проте повністю її текст був надрукований в Росії лише в 1990 році О. В. Творогова і слід машинопису Миролюбова; враховані також деякі варіанти інших джерел. Список подальших численних видань 1990-х років наведено в кінці статті; в багатьох з них текст пам'ятника довільно спотворений порівняно з публікаціями в «Жар-птиці» і С. Лісового.

Влітку 1959 до відома всіх зацікавлених сторін були доведені результати експертизи фотографії дощечки, проведеної кандидатом філологічних наук, співробітницею Інституту російської мови АН СРСР Лідією Петрівною Жуковською, фахівцем з історичної палеографії та фонетиці ранньодревньоруських рукописів. За твердженням Л. П. Жуковської, редакція радянського журналу «Питання мовознавства» сама направила їй фотографію дощечки. Висновок було опубліковано в 1960 році в цьому журналі.

У висновках йшлося про те, що фотографія насправді зроблена не з дощечки, а з малюнку на папері на папері. Зміст «Велесової книги» та її мову свідчать про підробку.[1,с.53]

На фотографії з «Жар-птиці» дощечка має великі поля і зліва вгорі є знак собаки, а на опублікованої Жуковської фотографії поля обрізані. У публікації дощечка містить примітку «У лівому кутку дощечки вгорі був невеликий знак собаки чи коня,але на жаль він не був захоплений фотографією під час зйомки». Проте ні Кур, ні Лісовою не порівнювали фотографію з текстом дощечки 16, опублікованому в «Жар-птиці» в листопаді 1958 року. Згодом, аналізуючи результати цієї експертизи, С. Лесной дещо змінив свою позицію і зауважив, що пам'ятка могла дійти до нас у пізніших копіях, як і майже всі інші давньоруські пам'ятки. Але і ця думка не була взята до уваги у наукових колах.

Дуже незвичайний для регіону і часу матеріал листів - тонкі випиляні дощечки (за іншими даними, краї їх були відрізані ножем), а не береста або цери на дерев'яній підкладці, де текст розташовувався не так як на дереві, а як на віску. На відміну від більшості відомих стародавніх рукописів на дереві, дощечки були тонкими (0,5 см), розміром 20 на 30 см і розлініяні з двох сторін; ці параметри, на думку деяких критиків, сприяли б крихкості і розколювання матеріалу ще в давнину.[2,с.78]

«Велесова книга» написана особливим алфавітом, що представляє собою варіант кирилиці з деякими не властивими ні кирилиці, ні грецького алфавіту накресленнями окремих букв. Цей алфавіт, відомий тільки по «фотографії» однієї дощечки і описами Ю. П. Миролюбова, прихильники автентичності тексту називають «велесовицею». Для кожного рядка була проведена горизонтальна лінія (як в індійському листі деванагарі), під якою йшли «прикріплені» літери. Саме існування докириливського листа - «протокирилицею», а також «протоглаголицею» - обговорювалося в науці, але переконливих фактів про наявність такої писемності виявлено не було.

Новий етап у дослідженні Велесової Книги розпочався з публікаціями Олега Вікторовича Творогова, який опрацював матеріали по ВК, надіслані в Інститут російської літератури Борисом Ребіндером (Франція). Це були тексти з архіву Ю. Миролюбова, надруковані М. Скрипником в українських виданнях Лондона та Гааги. О. Творогов не повертався вже до тексту д.16, лише зазначив, що лінгвістам (тобто Л. Жуковській) виявилося достатнім і незначного уривку тексту, щоб серйозно й обґрунтовано сумніватися в автентичності «Велесової книги». Він робив вже аналіз всього тексту, але доволі поверхневий, з тієї причини, що, як він сам зазначив, висновки очевидні і при поверхневому аналізі тексту. Він також прийшов до висновку, що ВК фальсифікат, також на основі морфології та фонетики пам'ятки, як і Л. Жуковська. Думка про те, що це пізніша копія, була також не врахована, пояснивши це тим, що якби пам'ятка була переписана у 16-17 ст., то вона неодмінно була б переписана на папері, а не на дощечках.[1,с59.]

З кінця 80-х років 20 ст. дослідженням Велесової Книги почав займатись український вчений -- Борис Яценко, який намагався опонувати Творогову та Жуковській і доводив, що ВК не фальсифікат. Морфологічні та фонетичні недоліки тексту він пояснював тим, що до рук Ізенбека потрапила копія кінця 17 ст., яка в свою чергу була зроблена з копії 15 ст.

«Велесова книга» має безліч уривчастих розповідей (та образів), які не мають інтерпретації-пояснень в сучасній науці. Це:

1) Невідомі науці «міста Велесової книги» : Ворензенць, Іронь, Карань, Голунь (вона ж РусьКолунь та РусаГрад).

Відомі науці міста (Київ, Новгород, Корсунь-Херсонес) постають на тисячоліття древнішими, аніж це загальновизнано.

2) Історичні події та їх датування :

-- похід русів у війську Набусара;

-- прихід слов'ян на Дніпро -- з «гори Ірської» (в районі Індії);

-- датування періоду слов'яно-готських воєн; та періоду «приходу варягів на Русь».

3) Згадуються невідомі історіографії «історичні лідери Русі» : Орій, Кісько, Свентояр, Скотень, Криворіг, Сегеня, Барвлень, та інші.

4) В галузі міфології є ряд образів, які невідомі «в загальновизнаних джерелах по міфології слов'ян» :

-- птиця-блискавка, богиня перемоги «Матір Слава» (вона ж «Матір Сва») -- є «найпопулярнішим божеством Велесової книги», згадується у «Велесовій книзі» 63 рази (частіше за будь-яке інше божество);

-- бог «Влес» у Велесовій книзі -- має зовсім інші функції (він вчитель землеробства, ремесел, заповідей моралі), аніж «скотій бог Велес» в традиції Київської Русі;

-- божественні поняття «Яво, Право, Наво» -- з яких в «рідновір'ї» виводять поняття «православ'я».

Противники справжності книги вважають її або підробкою Сулакадзєва А.І. початку 19 століття (Л.П. Жуковська), або творчістю самого Миролюбова (О.В. Творогов). До цієї думки схиляється більшість науковців-славістів.[1,с.115]

Окрім зазначених вище Творогова О.В. та Жуковської Л.П. фальсифікацією Велесову книгу вважає низка спеціалістів зі слов'янських мов: лінгвіст і джерелознавець, спеціаліст у області давнослов'янських мов А.А. Алєксєєв; член-кореспондент РАН В.І. Буганов; академік Борис Рибаков; історик Н.Н. Данилевський; дослідниця слов'янської писемності І.В. Уханова; історик та архівіст, член РАН В.П. Козлов; автор дисертації «„Велесова книга“ у світлі історіографії фальсифікацій та видавничої практики XX століття» В.А. Соболев; Ф.П. Філін; д.ф.н. Грабович Григорій; академік НАНУ Григорій Півторак; Л. Шульман; І. Лучук; історик і академік НАНУ Петро Толочко; журналіст Юрій Рудницький та інші.

За словами академіка А. А. Залізняка, «Велесова книга» являє собою особливу гілку аматорської лінгвістики зі створення текстів на уявній прадавній мові, що прямо зображує велич предків, і спроба видати такий текст за древній. Груба і примітивна підробка цього твору не викликає у професійних лінгвістів ніякого сумніву, бо автор уявляв собі мову древніх слов'ян просто як суміш сучасних мов, довільно спотворював слова, замінюючи в них літери, додаючи зайві склади, обрубуючи закінчення в наївному переконанні, що все це створить враження давнини.[2,с.51-53]

Михайло Брайчевський у своїй книзі «Походження слов'янської писемності» зазначає: ««Велесова книга» спочатку не справила серйозного враження, але згодом набула неабиякої популярності, особливо серед білянаукової публіки. Більшість учених вважають пам'ятку фальсифікатом Сулакадзевського кшталту, хоча і деякі поважні дослідники схильні ставитися до неї з належною увагою та пієтетом.»

Зі спеціалістів автентичність текстів підтримують: доктор філологічних наук, Бєгунов Юрій Констянтинович (Росія), професор Радивой Пєшич, переклад сербохорватською мовою якого був виданий у 1997 р. у Белграді (Сербія); доктор філологічних наук Радоміл Міроєвіч (Сербія), філолог-славіст Борис Яценко (Україна).

Сьогодні основна підтримка справжності Велесової книги виходить від ентузіастів. Це наприклад, професор філософії Володимир Шаян; доктор історичних наук Петро Панченко; доктор філологічних наук, професор Олесь Білодід; доктор філологічних наук, професор Григорій Клочек; доктор філологічних наук, професор Василь Яременко; професор-філолог Іван Ющук; письменники Валерій Шевчук, Володимир Коломієць, Микола Костенко, Микола Карпенко, Богдан Сушинський, Сергій Піддубний; філолог сходознавець-санскритолог С. Наливайко; кандидат філософських наук Галина Лозко; кандидат технічних наук Олексій Шпоть.[3,с.52-55]

На думку Олексія Шпотя, твердження про те, що Велесова книга є результатом підробки Сулакадзєва або Миролюбова, некоректні, оскільки Василь Татищев, пишучи свою «Историю Российскую», вже користувався інформацією з дощечок Велесової книги, свідомо перейменувавши «ільмерців» на «ільменців». Проте сучасна історіографія не вбачає таких запозичень.

В Україні Велесова книга протягом десяти років містилася в програмі з української літератури для середніх та вищих навчальних закладів.

З метою відновлення статусу Велесової книги, як наукового джерела, 30 листопада 2013 року в Київському міжнародному університеті на Кафедрі слов'янської філології і загального мовознавства відбулася наукова конференція на тему «Велесова книга -- елемент культури українського народу», організована Іваном Ющуком. Учасники наукової конференції, серед яких були біофізик Зоя Сорокіна, письменник Олексій Шпоть, директор видавництва Богдан Фенюк, філософ Галина Лозко, одностайно ухвалили Резолюцію, в якій, зокрема сказано, що ми "ставимо під сумнів висновки офіційної історичної науки Радянського Союзу про фальшування «Велесової книги».

Висновок: На мою думку Велесова книга є фальсифікатом Миролюбова. Те що дощечки сфальсифіковані підтверджується аналізом 16-ої дощечки та особливістю письма. Невідповідність в інформації на якому матеріалі випалений текс, експертиза фотографії, невідповідність в інформації, яку Миролюбов подавав у журнал «Жар-птицю» надихає мене на думку, що це все таки є нічим інши для нас як фальсифікат.

ВИСНОВКИ

Фальсифікації та містифікації є доволі поширеним явищем. Це є серйозною проблемою через те, що через брак інформації не можна бути стовідсотково упевненим в достовірності тієї чи іншої праці. Що стосується праці Татищева «История Российская», то багато науковців розділилися в поглядах. Одні виправдовують, інші вважають його фальсифікатором. На мою думку його робота є фальсифікацією, занадто вже багато в ній посилань на неіснуючі джерела, літописів які ніхто не бачив. Він добавляв від декількох слів до великих розповідей в відомі нам літописи. В раскольниковому літописі він закрив білі плями, записавши події 1203, 1204, 1205рр.. Толочко засуджує «Татищева - літописця» і виправдовує «Татищева - історика» модерного, концептуального. Тоді як ще не сформувалися уявлення про те, що фальсифікувати документи є неправильним, Татищев намагався заповнити білі плями.

Щодо фальсифікацій «Слова о полку Ігоревім» думки вчених розійшлися. Так як в 1812 р. у війні з Наполеоном праця згоріла в Москві, не можна провести достовірний аналіз роботи. Не можна навіть остаточно визначити авторства.

Вчені які сумніваються у автевтичності: М.Т. Каченовський, О.І. Сенковський, французький славіст Луї Леже, Андре Мазон, радянський історик А.А. Зімін, австрійські філологи-скептики К. Тростин, М. Хендлер, Р. Айтцетмюллер. Вчені, які захищають аутевтичність: Р.О. Якобсон, А.А. Залізняк, Б.А. Рибаков, А.Ю. Чернов.

Що стосується Велесової Книги, то більшість науковців вважають її фальсифікатом. В її автентичності впевнене переважно навколо наукове середовище. На мою думку Велесова книга є фальсифікатом швидше за все Миролюбова. Це підтверджується багатьма переконливими, на мій погляд, чинниками: підтверджується аналізом 16-ої дощечки та особливістю письма; вимова звуків, окремі морфологічні риси «свідчать про явища, співіснування яких, з погляду сучасного слов'янського мовознавства, абсурдне». Невідповідність в інформації на якому матеріалі випалений текс, експертиза фотографії, невідповідність в інформації, яку Миролюбов подавав у журнал «Жар-птицю» надихає мене на думку, що це все ж фальсифікат. Гоголь наводив чудовий приклад створення фальсифікату «Наші брати, народ розумний, - як ми називаємо себе, чинить майже так само, і доказом служать наші вчені міркування. Спершу вчений під'їжджає в них надзвичайним негідником, починає боязко, помірковано, починає самим смиренним питанням: чи не звідти? не з того чи кута отримала ім'я така-то країна? або: чи не належить цей документ до іншого, пізнішому часу? або: чи не потрібно під цим народом розуміти ось який народ? Цитує негайно тих і інших стародавніх письменників і тільки бачить який-небудь натяк або просто здалося йому натяком, вже бадьориться, розмовляє з древніми письменниками запросто, задає їм запити і сам навіть відповідає за них, забувши зовсім про те, що почав боязким припущенням; йому вже здається, що він це бачить, що це ясно, - і міркування укладено словами: «так це ось як було, так ось який народ треба розуміти, так ось з якої точки потрібно дивитися на предмет!» Потім на повний голос з кафедри, - і нововідкрита істина пішла гуляти по світу, набираючи собі послідовників і шанувальників.»[9]

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Асов А. "Тайны "Книги Велеса", М. 2001 г.- 189 с.

2. Асов А. И. Свято-Русские Веды. Книга Велеса. - М., ФАИР-ПРЕСС. 2001.- 576 с.

3. Асов А. И. Велесова книга. - М.: Менеджер, 1994.- 318 с.

4. Асов А. И. Мифы древних славян. Переиздание перевода "Велесовой книги" из "Русских Вед". - Саратов: Надежда, 1993.- 320 с.

5. Бобров А. Г. Ранние упоминания о Мусин-Пушкинском списке «Слова о полку Игореве» // Альманах библиофила. М., 1986.- 528 с.

6. Брайчевский М. Ю.Происхождение славянской письменности. -- 4 издание -- К.: «Киево-Могилянская академия», 2009. -- 154 с.

7. Буганов В. И., Жуковская Л. П., Рыбаков Б. А. Мнимая «древнейшая летопись» // Вопросы истории, 1977, № 6.

8. Гримберг Ф.И. Критическая Масса.- М.: Киев: 2005. 544 с.

9.Гоголь Н. В. «Мёртвые души», Т. 1.

10. Едвард Кинан. Росийские исторические мифы.- К.: Критика, 2001. -- 284 с.

11. Жуковская Л. П. Поддельная докириллическая рукопись: // Вопросы языкознания. 1960.

12. Журавель А. В. "Врун, болтун и хохотун",или Очередное убиение Татищева.- Хронос, 2003.

13. Зализняк А. А. Об исторической лингвистике // «Наука и жизнь» № 1, № 2, 2009.

14. Истрин В. А. 1100 лет славянской азбуки. - М.: 1969. 184 с.

15. Кузьмин А. Г. Татищев. -- М., Мол.гвардия, 1987. -- 368 с.

16. Лурье Я. С. Россия древняя и Россия новая.- СПб.: 1997.- 172 с.

17. Мистификация // Литературная энциклопедия. Москва: ОГИЗ; Советская энциклопедия, 1934, т. 7

18. Пештич С. Л. Русская историография XVIII века. - Л.: 1965. - 261 с.

19. Пыпин А. Н. Подделки рукописей и народных песен.- СПб.:1898. 33 с.

20. Пыпин О. М. «Ложные и отреченные книги русской старины» 1861.

21. Рудницкий Ю. «Мистификаторы ненароком» -- Зеркало недели, № 13. 2007.

22. «Слово о полку Игореве» и междукняжеские отношения 60-х годов XI в. // Вопросы истории. 1985. № 11.

23. «Слову о полку Игореве» -- 800 лет // Преподавание истории в школе. 1985. № 4.

24. Сперанский М. Н. Русские подделки рукописей в начале XIX в. (Бардин и Сулакадзев) // Проблемы источниковедения. М., 1956.

25. Татищев В. Н. История Российская в 7-ми томах.-- М.;Л.: Из-во Академии наук СССР, 1962.

26. Творогов О. В. Кучкин Владимир Андреевич // Энциклопедия «Слова о полку Игореве». Т. 3. -- М., 1995

27. Толочко О. П. «История Российская» Василия Татищева: источники и известия. М. К.: 2005. 544 с.

28. Что думают ученые о «Велесовой книге». СПб.:Наука. 2004.- С. 188

29. Шакинко И. М. В. Н. Татищев. -- М., Мысль, 1987. 126 с.

30. Шарлемань Н. В. Сергей Парамонов и «Слово о полку Игореве» // ТОДРЛ. Т. 16. М.; Л., 1960.- 616 с.

31. Шпоть О. С. О истоках украинской нации. -- Л-К.: Украина-Русь 2012. -- 170 с.

32. Юхт А. И. Государственная деятельность В. Н. Татищева в 20-х--начале 30-х годов XVIII в. -- М., Наука, 1985. -- 368 с.

ДОДАТОК

Дощечка №16 Велесової Книги

Размещено на Allbest.ru