Сіоністський рух на Поділлі в 20-х роках ХХ-го ст.

Наукова новизна роботи полягає насамперед у тому, що вперше в історіографії здійснено комплексний аналіз джерел на місцевому та архівному матеріалі. Внаслідок ґрунтовного дослідження матеріалів запропонована нова концепція розвитку повстання, визначено соціальну базу та спрямованість, прослідковано динаміку, характер і конкретні прояви. У роботі вперше всебічно проаналізовано та відтворено Сіоністський рух, а також його найближчого оточення. Спростовано низку необґрунтованих висновків та узагальнень

Дії та вчинки Сіоністського руху та його спільників розглянуто на тлі не лише соціально-економічних, але й інших, не менш важливих чинників і, зокрема, правових, морально-етичних, психологічних, ландшафтно-географічних особливостей місцевості тощо.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані для створення узагальнюючих досліджень з конкретно-історичних та історіографічних проблем історії України, при розробці лекційних курсів з відповідних дисциплін у загальноосвітній середній школі, застосовуватись у навчальній та факультативній роботі вчителями загальноосвітніх шкіл.

20 століття проілюструвало іудейську ідентичність, як сукупність рис та аспектів, за яких самі євреї себе визначають на теренах України в основному за галахічним принципом, але існують нарративні аспекти, які інколи збігаються, але здебільшого різняться один від іншого. Раніше причинами актуалізації самоідентифікації євреїв була соціальна несправедливість (хасидизм), бажання залучатися до європейської та світової цивілізації (реформізм), то сьогодні пошук ідентичності пов'язаний із прагненням євреїв до об'єднання.

Отже, сіоністський рух на Поділлі в 20-х роках ХХ століття є складовою загальносвітового сіоністського руху - руху, який ставив своєю метою згуртованість єврейського населення для досягнення величної цілі- заснування єврейської держави на землі Ізраїлю.

В архівних фондах України зберігаються значні колекції документів єврейських організацій, наказів, листівок, оглядів, аналітичних розробок з питань діяльності єврейських організацій, де висвітлюються питання сіонізму, використано значний фактичний матеріал щодо окремих сторін політичної практики єврейських організацій, їх взаємин, форм та методів реалізації ідеологічних установ в різних суспільно-політичних умовах.

Опрацьовані також збірники, окремі документи, що містять циркулярні розпорядження та інші матеріали єврейських партій, Центральної Ради, Директорії, урядів УНР, більшовицьких та комсомольських організацій, а також органів радянської влади в Україні.

Значний аналітичний, фактичний та статистичний матеріал, що дав можливість відстежити перебіг подій та розстановку і взаємодію громадських та політичних сил в Україні, передумови та спрямованість зміни стратегії і тактики політичної діяльності національних організацій, містять часописи “Боротьба”, “Вестник еврейского отдела Народного комиссариата по делам национальностей”, “Вісник Української Народної Республіки”, “Воля”, “Голос Бунда”, “Еврейский рабочий”, “Известия” та інші. Матеріали часописів використані для детальнішого аналізу конкретних подій з урахуванням відповідних ситуацій, взаємодії політичних сил тощо.

Серед історіографічних джерел використані дослідження В.К.Гура, який проаналізував витоки, еволюцію та діяльність сіоністських партій в Україні з позицій КПРС. У роботі В.І.Прилуцького єврейські молодіжні організації розглядаються у контексті молодіжних національних рухів в Україні в умовах становлення тоталітарного більшовицького режиму. Позиції єврейських партій у мовній проблемі, що посідає значне місце у розбудові національного життя євреїв, досліджені у дисертації О.В. Заремби

Проаналізовані видання українських, єврейських та інших діячів, які безпосередньо брали участь у подіях в Україні у 1917-1921 роках або студіювали в той час питання діяльності єврейських організацій. Ці видання містять значний фактичний матеріал, викладений з позицій особистого ставлення державних та громадських діячів до подій та певною мірою детермінований партійною орієнтацією їх авторів.

Висвітлення діяльності єврейських партій в світовій науці перебуває під великим впливом різних політичних сил. Особливо це виявилось у СРСР, де ставлення до єврейських організацій було частиною політики щодо національних рухів народів країни, які згідно з пануючою ідеологією ототожнювались з націоналізмом. Історико-партійна наука розглядала лише негативні сторони українського, єврейського та інших націоналізмів,а також сіоністського руху, схематизували і примітивізували їх ідеологічні та політичні, етичні та соціально-психологічні засади. В той же час нерозривний зв'язок націоналізму з природою суспільних явищ, його конкретно-історичні форми з їх статичними та змінними рисами, зазвичай, ігнорувались. Зокрема, діяльність єврейських організацій розглядалась з вузькопартійних позицій. Їхня політична практика у сфері розбудови національного життя докладно не розглядалась, а лише таврувалась як буржуазна та антинародна.

Різні аспекти політики УНР у єврейському питанні висвітлені у виданнях українських та єврейських діячів,які безпосередньо брали участь у подіях в Україні у 1917-1921 роках або студіювали в той час питання діяльності єврейських організацій. . Це в свою чергу дає можливість грунтовніше проаналізувати засоби, що їх використовували єврейські партії для розбудови національного життя своєї людності в Україні.

Висвітлення діяльності єврейських партій у роботах зарубіжних авторів, що перекладались у СРСР, мало відрізнялось від радянських видань. Автори цих публікацій не приділяють значної уваги аналізу історії розвитку єврейських організацій і зосереджуються на викладі матеріалів щодо проявів сіоністського екстремізму та засудження його різними міжнародними організаціями2.

Інші видання, автори яких у радянській літературі характеризувались як буржуазні, написані з більш об'єктивних та наукових позицій, містять глибокий аналіз діяльності єврейських організацій. Роботи зарубіжних авторів містять значний аналітичний та фактичний матеріал щодо діяльності єврейських організацій у сфері робудови національного життя в Україні. Висвітленню основних ідеологічних засад та політичної практики сіоністських партій присвячені книги У. Лакера, С. Левенберга, Г. Гольдмана та інші. Причини виникнення єврейських націоналістичних та соціалістичних організацій та їх еволюція проаналізовані у монографії професора Єврейського університету у Єрусалимі Д. Френкеля. Політика керівників УНР щодо євреїв досліджена А. Зайдманом, який приділив особливу увагу реалізації Закону про культурно-національну автономію. Українсько-єврейські відносини на початку ХХ століття аналізуються також у книзі Х. Астера та П. Потічного, а також Х.Абрамсоном та авторами статей збірника “Українсько-єврейські відносини в історичній перспективі”3. Критичному аналізу політичної практики компартійного керівництва і, зокрема, євcекцій щодо єврейських організацій присвячені книги Ц. Гітельмана та М. Альтшулера4та інших.

У другому розділі “Єврейські партії та об'єднання України на початку ХХ століття” досліджуються конкретно-історичні чинники, що справили вплив на процеси утворення та діяльності єврейських організацій у Російській імперії наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть, їх позиції щодо вирішення єврейського питання у країні та ставлення до них владних структур держави.

Значне місце у розділі займає аналіз діяльності та основних політичних засад єврейських партій України сіоністської та соціал-демократичної спрямованості.

Практично усі єврейські організації, незважаючи на різну, а часом і протилежну спрямованість їх діяльності, підтримали лютневу революцію 1917 року і взяли активну участь у соціально-політичних перетвореннях у країні. Висвітлюється участь єврейських партій у діяльності вищого законодавчого органу УНР, робота віце-секретаря єврейських справ та взаємодія єврейських організацій в Україні.

75 відсотків членів Центральної Ради представляли українські організації, 14 відсотків - російські, 6 відсотків - єврейські, 2,5 відсотки - польські5.У протоколі мандатної комісії була зазначена участь у сесії Центральної Ради і представників єврейських партій. Їх чисельність була такою6.

Десятки представників єврейських партій брали участь у роботі Центральної Ради, її секретаріату та інших установах. Позиції українських та єврейських партій співпадали з усіх основних державотворчих питань. Однак протиріччя, що виникли при обговоренні ІІІ та ІV Універсалів певною мірою обумовили ускладнення українсько-єврейських відносин. Проте значно більшими були протиріччя між сіоністами та Бундом, що, зокрема, виявились під час виборів у єврейських общинах.

Дисертант приходить до висновку, що, незважаючи на цю одностайність, протиріччя між єврейськими партіями та об'єднаннями обумовлювали більші складнощі у реалізації їх програм, ніж проблеми, що виникали між єврейськими та неєврейськими організаціями.

Визначною подією для євреїв України стало прийняття Центральною Радою закону про національно-персональну автономію та утворення Міністерства єврейських справ.

У третьому розділі “Діяльність єврейських партій в Українській Державі та відновленій УНР” показано ставлення єврейських партій до гетьманського перевороту, аргументовано відмінну від традиційної точку зору про діяльність єврейських партій в УНР. Єврейські організації обстоювали інтереси держави, свого етносу навіть тоді, коли протистояння політичних сил в Україні спричиняло криваві конфлікти з численними жертвами. Проте лідери єврейських партій, які підтримали повстання, очолюване Директорією, мали різні уявлення щодо розбудови національного життя у країні, що виявилось, зокрема, на першій сесії Єврейських Національних Зборів у листопаді 1918 року.

У вересні 1918 року сіоністи вже складали більшість майже в усіх великих єврейських радах (одеській, харківській, єлісаветградській та інших). Внаслідок виборів у 90 населених пунктах України 44,1% голосів були віддані загальним сіоністам, 19,9 відсотка - Бунду, 11,8 відсотків - Ахдус, 10,3 відсотків - ЄСДРП ПЦ. У виборах брали участь 38 відсотків виборців3.

На багатому фактичному матеріалі показана діяльність владних структур УНР щодо розбудови єврейського самоуправління в Україні. Проте Директорія не тільки не могла реалізувати власні постанови, а й виявилась неспроможною зупинити хвилю погромів, що охопила сотні міст та містечок країни. Саме це спричинило переорієнтацію лівих фракцій Бунду та Об'єднаної єврейської соціалістичної робітничої і утворення ними Об'єднаної єврейської комуністичної робітничої партії, яка прагнула до співробітництва з більшовиками.

Аналіз трагедії погромів в Україні показує, що їх організаторами були банди дезертирів, численні загони, керовані ватажками, які нікому не підлягали, гайдамаки, частини білої армії та окремі підрозділи червоноармійців. Директорія та командування української армії вживали чимало антипогромницьких заходів, але вони виявились недостатніми.

У четвертому розділі “Єврейські організації України в перші роки радянської влади” простежуються тенденції партійно-державної політики у сфері вирішення соціально-економічних та культурно-освітніх проблем євреїв України. Реконструкція на основі різноманітних джерел, що висвітлюють соціально-політичні та культурно-духовні процеси, дозволила запропонувати деякі нові концептуальні підходи до їх розуміння та оцінок порівняно з традиційною для радянської історіографії точкою зору.

На тлі руйнації основних елементів господарчого та культурного життя єврейських громад міст та містечок України (дрібних підприємств, релігійних та навчальних закладів) більшовики взяли курс на ліквідацію громадських єврейських організацій та більшості елементів дореволюційної культури (релігії, націоналізму і т. і.) та заміну їх “пролетарською культурою”.

Проте у середині 20-х років рух сіоністської молоді в Україні значно активізувався. Мережа його організацій охоплювала усі райони, де жили євреї. У 1925 році в Одеській губернії було понад 2,5 тис. молодих сіоністів, на Поділлі - 5 тис., на Київщині - 2 тис., на Волині - 1,5 тис.Загалом членами сіоністських організацій в Україні були 25-30 тис. євреїв до 23 років.

Єврейські організації ліквідовувались як націоналістичні. Більшовики вели боротьбу не тільки з єврейським, а й з іншими різновидами націоналізму, з усім, що не узгоджувалось з ідеологією партії та заважало створенню єдиної унітарної держави з централізованими структурами в усіх сферах життя. Найменша ланка державного механізму могла існувати лише в системі горизонтальних та вертикальних підпорядкувань, повністю контрольованих партійними структурами.

У “Висновках” на основі історико-етнологічного аналізу комплексу проблем, що охоплюють утворення, діяльність у сфері розбудови національного життя та еволюцію єврейських організацій, їх роль у соціально-політичному житті України та відношення з іншими організаціями і рухами зроблені ряд наукових узагальнень, виведені уроки із врахуванням суперечливої та трагічної історії єврейських партій та об'єднань в період 1917-1925 рр., висловлені ряд пропозицій, рекомендацій та побажань як стосовно подальшої розробки теми, так і практичного використання результатів дослідження, вдосконалення державної політики щодо національних меншин України, зокрема євреїв.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

1. Хонигсман Я.С., Найман А.Я. Евреи Украины. Краткий очерк истории. Часть I. К.: ВИПОЛ, 1992. - С. 5-19, 45-60, 110-171.

2. Горовский Ф.Я, Хонигсман Я.С., Найман А.Я., Елисаветский С.Я. Евреи Украины. Краткий очерк истории. Часть II. К.: ВИПОЛ, 1996. - С. 8-23, 35-71, 179-216.

3. Найман О.Я. Єврейські партії та об'єднання України (1917-1925). - К., 1998.

4. Найман А.Я. Антисемитизм - кому это выгодно? К.: НИП ПОИСК, 1991. - 74 с.

5. Найман А.Я. Юдофобия современных антиукраинских сил в Украине. М., 1996.(Препр. / Еврейское наследие). - 47 с.

6. Найман О.Я. Єврейські партії та об'єднання у політичних процесах в Україні (1917-1925). - М.: 1996. - (Препр. / Еврейское наследие). - 32 с.

7. Найман О.Я. Хто спрямовував погроми // Трибуна. - 1992. - N1.

8. Найман О.Я. Життя прожити. З історії євреїв України. //Відродження, 1993. - N7, N8.

9. Найман О.Я. Проти шовінізму в Україні. Вітчизна. - N1-2. - 1994.

10. Найман О.Я. Українці проти антисемітизму // Єврейське населення України: дослідження і документи. Щорічник. Вип.І, Запоріжжя, 1994.

11. Найман О.Я. Еврейское земледелие на Украине в 1930-е годы // Вестник Еврейского университета в Москве, 1995, N8.

12. Найман О.Я. Українське суспільство та права єврейської людності у ХІХ столітті // Український часопис прав людини, 1995, N2.

13. Найман О.Я. Політика урядів Російської імперії та УНР щодо єврейських організацій.//Холокост. Еврейский вопрос и современное украинское общество. - Харьков, 1996.

14. Найман О.Я. Етика висвітлення міжнаціональних відносин пресою України. // Нова політика. - 1997. - № 2.

15. Найман О.Я. Громадсько-політична діяльність єврейських організацій в Україні доби Центральної Ради // Єврейське населення Півдня України: історія та сучасність. - Запоріжжя,1997.

16. Найман О.Я. Розгром єврейських організацій в Радянській Україні//Сучасність. - 1997. - №12. - С.94-104.

17. Найман О.Я.Євреї України: міфи і дійсність // Нова політика. - 1997. - № 5.

18. Найман О.Я. Гетьман і президент (Пилип Орлик і Теодор Герцль) // Хроніка 2000. - 1998. - №21-22.

19. Найман О.Я. Міністерство єврейських справ УНР// Хроніка 2000. - 1988. - №23-24.

20. Найман О.Я. Єврейські партії України після лютневої революццїї 1917 року// Євреї України та Держава Ізраїль. - К.: ВІПОЛ, 1998.

21. Найман О.Я. Уроки державотворення: УНР і “єврейське питання” // Віче. - №5. - 1998.

22. Найман О.Я. “Дім Якова! Вставай та підемо” // Україна-Ізраїль. - 1998. - №1.

23. Найман О.Я. Проблеми розвитку юдаїки в Україні// Відродження. - 1998. - №2.

24. Найман О.Я. Єврейські партії та об'єднання України наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття // Підготовчі матеріали популярної енциклопедії “Українське єврейство”. - Вип. 3. - К.,1998.

25. Найман О.Я. Трагедія євреїв Української Народної Республіки // Генеза. - 1998. - №1-2.

26. Найман О.Я. Формування ідейно-політичних засад єврейських партій України на початку ХХ століття // Відродження. - 1998. - №6.

27. Найман О.Я. Діяльність єврейських партій доби Центральної Ради // Пам'ять століть. - 1998. - №6.

28. Найман О. Халуціанський рух в Україні // Запорожские еврейский чтения. Вып. 2. - Запорожье, 1998.

29. Найман О.Я. Шовінізм в Україні: прояви і протидія.//Єврейське населення Півдня України: історія і сучасність. Тези до наукової конференції. Запоріжжя, 1992.

30. Найман А.Я. Шовинизм как препятствие взаимодействию национальных культур в Украине.//Русская культура в констексте социально-исторических реалий Украины (конец ХХ ст.). Материалы международной научно-практической конференции 22-23.Х.1993.

31. Найман О.Я. Громадські організації України і єврейське питання наприкінці ХІХ ст. // Єврейська історія та культура в Україні. Матеріали конференції. Київ 22-23.ХІ.1993. К., 1994.

32. Найман О.Я. Механізм підтримання міжнаціонального миру та протидії шовінізму в Україні.//За міжнаціональну злагоду проти шовінізму та екстремізму. Матеріали науково-практичної конференції. Київ, 8-9 жовтня 1993. К., 1995.

33. Найман О.Я. К 90-летию второй волны погромов в Украине.//Єврейська історія і культура в Україні. Матеріали конференції, Кіїв, 8-9 грудня, 1994. К., 1995.

34. Найман О.Я. Євреї і українське відродження.//Спадщина Володимира (Зеева) жаботинського і процес розбудови української держави. Матеріали науково-практичної конференції 11 лютого 1996. К., 1996.

35. Найман О.Я. Єврейські організації України напередодні революції 1917 року.//Єврейська історія і культура в Україні. Матеріали конференції. Київ 21-22 серпня 1995. - К., 1996.

36. Найман О.Я. Єврейські організації України в перші роки радянської влади // Матеріали конф. “Єврейська історія та культура в Україні”. - К., 1997.

37. Найман О.Я. Директорія, єврейські партії та погроми в УНР // Матеріали конф. “Єврейська історія та культура в країнах Центральної та Східної Європи”. - К., 1998.

38. Найман О.Я. Національні меншини України: стан, проблеми, перспективи // Матеріали п'ятої Міжнародної науково-практичної конф. “Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі ХХІ століття”. - Ч. ІІ. - Київ-Чернівці. - 1997.

39. Найман А.Я. История и культура евреев Украины// Евреи Беларуси. История и культура. Сборник статей. - Ч. ІІ. - Минск, 1998. - С. 214-216.

40. Найман О.Я. Більшовицька політика у єврейському питанні на Україні у перші роки Радянської влади.//Запорожские еврейские чтения. - Вип.1. - Запорожье, 1998.

41. Найман О. Сионистские организации в Советской Украине // Еврейская цивилизация: проблемы и исследования. Материалы конференции. Академическая серрия. Вып. 3. - М., 1998.

42. Найман О.Я. Діяльність єврейських партій та об'єднань у розбудові національного життя в Україні (1917-1925).

43. Матвеев В.И. Роль еврейского образования впроцессесамоидентификации евреев и укреплении еврейской общины Украины (история и современность/ Матеріали конференції 28-30 серпня 2000 р., Київ, 2001, - С. 188-190).

44. Десять років єврейського національного відродження в пострадянських країнах: досвід, проблеми, перспективи. Збірник наукових праць. (“Русский вестник”, ХІ.1858). (Матвеев В.И. Язык и культура: некоторые аспекты исторических и современных контактов славянских и еврейских языков // Kalbotyra. Сборник научных трудов Вильнюсского университета.- 1992, № 43 (2).- С. 5-12).(“Русский вестник”, ХІ.1858).

Додаток 1

Нацiональний склад членiв бiльшовицької партiї в 1922 р

Додаток 2

Розподiл євреїв за професiями

Додаток 3

Мережа руху сіоністської молоді 20-х років в Україні