Кінофотофонодокументи: характеристика, класифікація, особливості зберігання (на прикладі Хмельницької обласної фірми "Кіновідеопрокат")

У подібному випадку від дослідника вимагається максимум обережності і ретельності в історичного дослідженні кінодокумента В.С. Листовим вперше було запропоновано використовувати в історичній критиці кіноджерела всіх зорових деталей в кадрі: гасел, плакатів, вивісок, реклам, заголовків листівок, газет, оголошень, табличок з назвою вулиць, номерів трамваїв, афіш, написів на стрічках похоронних вінків, показань вуличних годинників і так далі вони були названі автором «кіноскриптами» і використані для визначення дати і місця аналізованої події і, отже, для розкриття його вмісту (на рівні кадру).

В.С. Листовим вперше було запропоновано використовувати в історичній критиці кіноджерела всіх зорових деталей в кадрі: гасел, плакатів, вивісок, реклам, заголовків листівок, газет, оголошень, табличок з назвою вулиць, номерів трамваїв, афіш, написів на стрічках похоронних вінків, показань вуличних годинників і так далі вони були названі автором «кіноскриптами» і використані для визначення дати і місця аналізованої події і, отже, для розкриття його вмісту (на рівні кадру).

Аналогічна методика може бути використана в історичному дослідженні фотодокумента. Поняття «кіноскрипт» перетвориться у такому разі в поняття «фотоскрипт». Таким чином, специфіка історичного аналізу кінофотодокументів виявляється в максимальному використанні дослідником всіх можливих деталей зорового зображення відбитих в кінофотоджерелах подій.

Кінофотофонодокументів являють собою поки ще найбільш масивну, майже все заповнює, але все ж частина того, що називається "аудіовізуальними документами".

Системоутворюючі підстава теоретичних суджень В.М. Магідова і всі його книги - положення про те, що "аудіовізуальний документ виступає тут як багатолике поняття в кількох рівноправних якостях: документа, історичного джерела, джерела інформації, продукту виробничо-творчої діяльності і твори мистецтва". Саме воно й дозволило автору подолати домінували раніше прикладної та ілюстративний підходи до кінофотофонодокументів і запропонувати замість розрізнених операцій з одиничними, практично не пов'язаними генетично кіно-, фото-і фонодокуменамі поняття корпуси, типу аудіовізуальних документів.

Уже він формулює основні теоретичні положення і зв'язку, що виходять в загальні області архівознавства та джерелознавства; вигляді типу аудіовізуальних документів з'єднують ці області між собою; нарешті, що зв'язують світ аудіовізуальних документів з тими областями знання, без яких не обійтися в їх всебічному вивченні, - історичними й економічними науками, філософією і естетикою, логікою та лінгвістикою, документознавством, соціологією, правом, мистецтвознавством, кінознавства, історією мистецтва, публіцистикою і журналістикою, інформатикою та інформаційними технологіями та ін.

Добре розуміючи це, В.М. Магідов звертає увагу на дві сторони даної проблеми. Менша і вузька - дослідження опублікованих та знаходяться в архівах законодавчих, діловодних, публіцистичних та інших письмових джерел, що мають відношення до походження і подальшого життя кінофотодокументів. Але, успішно почавши, він, на жаль, звів огляд згаданого "шлейфу" до огляду довідників і книжково-альбомних публікацій кінофотодокументів у найменшому і не зовсім вдалому параграфі "Джерела з питань кіно, фотографії і радіомовлення".

Велика і широка сторона проблеми - в продуктивності виявлення спільних рис, типових для кінофотофонодокументів і письмових джерел , бо за нею стоїть як єдність джерелознавчого методу і архівні принципи, так і не тільки емпірично, а й науково усвідомлена специфіка роботи з аудіовізуальними джерелами та їх комплексами.

Історіографія субдисципліни написана вдаліше, єдиним масивом, - автор твердо дотримується принципу виявлення підходів і методів, характерних для еволюції вітчизняних і зарубіжних досліджень про кінофотодокументів і архівах з часу їх появи (1920 р.).

Розглядаючи кінофотофонодокументи як сучасні документні системи і об'єднуючи їх у гіперсистем, що володіє певними видовими, структурними і семантичними властивостями, В.М. Магідов позиціонує теоретичні та практичні проблеми їх вивчення в рамках сучасного "загального" архівознавства та джерелознавства, при цьому багато спостереження, порівняння, узагальнення зроблені ним вперше - навіть у зіставленні з його попередніми роботами. Так, їм не просто "пролонговані" в область кінофотофонодокументів типологічно видові класифікаційні принципи, що розробляються сучасним джерелознавством для всього обсягу історичних джерел, а й запропонована - уже на основі виявлення властивостей кінофотофонодокументів - їх оригінальна типологічно родова - видова класифікація.

Системний характер книги В.М. Магідова підкреслять настільки ж системним підбором репродукцій фото-і кінодокументів. Зазвичай у виданнях подібного роду вони є або демонстрацією зразків, прикладів, або ілюстрацією згаданих подій та осіб. Тому, розкриваючи інформаційні можливості фото-і кінодокументів, він вважав за краще дати цілі їх серії.

Складніше йшла справа протягом довгого часу з визначенням методики аналітичної критики фонодокументів. У літературі дане питання, на жаль, не знаходило належного освітлення, хоча багато авторів підкреслювали значення фонодокументів як історичних джерел.

Побудова наведених вище класифікаційних схем за змістом і по техніці фіксації, а також відтворенню відбитих подій в аудіовізуальних джерелах дозволило авторові справжньої статті запропонувати свою методику історичного аналізу фонодокументів.

До фоноджерел ми відносимо документи, що дають звукову інформацію про дані події. Вони можуть бути отримані шляхом механічного, оптичного, магнітного способів запису звуку. Фонодокументи, відображаючи звукову сторону подій, мають важливе значення у формуванні історичного пізнання.

Вони допомагають відтворити смисловий вміст події і супроводжуючий його акустичний фон, завдяки якому ми можемо частенько визначити місце, де проходила подія, психологічний стан виступаючих або таких, що говорили (на зборах, мітингах і т. д.), реакцію слухачів на виступ (репліки, оплески) і ін.

Звукові документи з вичерпною повнотою фіксують людську мову, передають її смисловий вміст і всі інтонаційні характеристики, а також якнайтонші нюанси, що додають мови виразність, емоційність і що свідчать частенько про відношення до сказаного що самого говорить більшою мірою, чим могли б ми дізнатися про це при прочитанні тексту виступу.

Окрім цього, акустичний фон здатний дати інколи унікальну інформацію, що не знайшла віддзеркалення ні в яких інших видах історичних джерел. Істотна перевага звукових документів виявляється в оперативності віддзеркалення події і порівняльної легкості їх фіксації.

Методика аналітичної критики фонодокументів відрізняється від аналізу кінофотодокументів, але принцип використання особливостей специфіки даного вигляду джерел залишається. Зокрема, для розкриття вмісту події великого значення набувають найрізноманітніші звукові елементи даного фоноджерела.

Окрім цього, враховуючи своєрідність даного вигляду джерел і сучасні технічні можливості, до окремих моментів процесу проведення аналітичної критики фонодокументів може бути притягнена технічна апаратура, особливо в питанні ідентифікації звукозаписів. У структурі документальних фонозаписів: подієвих, фоно-інтерв'ю і фоно - мемуарів - основним складовим елементом є усний виступ якоїсь історичної особи, його мова або доповідь, що несуть в собі основне смислове навантаження документа.

Фоноджерела порівняно з іншими типами історичних джерел, зокрема, з письмовими, показує певну їх спорідненість, якщо узяти за основу аналізу текст що викладається усно і опублікованого письмово виступу.

Схожість в текстовому вмісті документів дозволяє в аналітичній критиці звукових документів вибрати традиційні напрями аналізу: встановлення місця, часу і вмісту події, автора фоноджерел, виявлення питань достовірності, повноту освітлення і достовірності відбитих історичних фактів.

Але специфіка фонодокументів виявляється в тому, що, по-перше, як вже наголошувалося, у фонодокументах як додаткове джерело інформації виступає акустичний фон у всьому різноманітті його звукових елементів (перш за все у фонодокументах подієвого характеру), і, по-друге, відмінність форм самих фонодокументів в їх внутрішній класифікації дає чинник різночасного віддзеркалення фоноджерелами подій і різну міру авторської інтерпретації їх.

Так, подієві фонозаписи відображають звукову сторону історичних подій, що мали місце, у момент їх звершення і найменше схильні до «суб'єктивних» відхилень від дійсності.

Фоно-інтерв'ю є узагальнений виклад історичних фактів сучасниками аналізованих подій і включає моменти оцінки даних фактів автором фоно-виступу. Сам термін «фоно-інтерв'ю» - до певної міри умовний, оскільки ми можемо зустрітися з ним як із складовим елементом в подієвому звуковому джерелі. Але у такому разі, як правило, вміст інтерв'ю, узяте на місці події, збігається з вмістом самої події.

І, нарешті, особливу форму звукового документа складають фоно-мемуари, що набули найширшого поширення у наш час. Час фонозаписи в таких фоноджерелах, як правило, не збігається з часом звершення події, а авторська версія події має найбільшу міру суб'єктивності. Таке виявлення особливостей фонодокументів, порівняно з іншими типами і видами історичних джерел, визначає і особливості їх історичного аналізу.

Методика історичної критики кожного фонодокумента повинна включати два елементи дослідження: по-перше, аналіз вмісту усного викладу події тим або іншим історичним персонажем, складовим як би стрижень звукового джерела (методика історичної критики тут наближається до методики аналізу письмового документа), і, по-друге, ретельне вивчення акустичного фону документа.

Аналіз акустичних шумів дозволяє отримати (особливо в подієвих фонозаписах) інформацію, що допомагає частенько правильніше відтворити обстановку, в якій проходило те або інша подія, психологічний настрій історичних персонажів, тобто авторів даних звукових джерел, і їх відношення до відбиваної події.

Місце і час події, відбитої у фоноджерелі, визначаються при глибокому аналізі самого звукового тексту фонодокумента, включаючи метод зіставлення вмісту фоноджерела з іншими документами, перш за все з письмовими. Істотну допомогу в цьому може надати зовнішня форма самих звукових документів, що виявляється, зокрема, в класифікації їх по техніці фіксації і відтворення звукового відображення.

Питання про авторство у фоноджерелах розглядається трохи інакше, чим питання про авторство в кінодокументах. Якщо автором кінодокумента може вважатися кінооператор, кінорежисер або кіновиробляюча організація (для фотографії - фоторепортер), від суб'єктивного заломлення в їх свідомості залежить віддзеркалення події в кінофотодокументах, то в записі звукового документа від того, ким виробляється сам запис в інтерпретації відбитої події залежить дуже небагато.

Якщо створюється подієвий фонодокумент, то ініціатива фонорепортера виявляється лише у виборі осіб, учасників події у момент його звершення (наприклад, у кого брати фоно-інтерв'ю). У всіх останніх випадках звукозаписна апаратура документально фіксує у фоноджерелі що все відбувається. Світоглядні позиції фонорепортера виявляються на стадії звукомонтажа.

Найчастіше це буває при використанні хронікально-документальних фоноджерел для підготовки відповідних радіопередач (у фоноархивах таке явище практично не зустрічається). На відміну від кінофотодокументів справжнім автором фоноджерелах є той, хто дає безпосередню інформацію про дану історичну подію (промовець з доповіддю, мовою, фоно-мемурамі і т. д.). У архівних фондах кожне фоноджерело супроводиться карткою, в яку занесені дані про дату, місце звершення події і автора документа. Ці відомості не завжди бувають повними. Пропуски найчастіше зустрічаються у визначенні авторства. Тому остаточний вивід про автора фонодокумента робиться на етапі синтетичної критики фоноджерела, при зіставленні його з іншими типами і видами джерел, перш за все - з письмовими. При цьому велику допомогу може надати дослідження лінгвістичної індивідуальності усної мови, яка так само свідчить про соціальну характеристику що говорить, визначаючи його середовище, освіту, професію і так далі .

Таким чином, у визначенні основних моментів історичної критики фонодокументів можуть бути використані як методи традиційного аналізу, аналогічні методам історичної критики письмових джерел (якщо йдеться про дослідженні вмісту усного виступу), так і специфічні методи вивчення звукового джерела, що дозволяють отримати додаткову інформацію по всіх вищезгаданих моментах.

При здійсненні аналітичної критики фонодокументів слід зазначити деяку різницю у визначенні вмісту фоно- і кіноджерел. Якщо вміст кінофотодокументів цілком залежить від часу і місця їх виникнення, то сенс звукового документа розкривається перш за все у вмісті усного виступу автора, а відомості про місце і час звукозапису доповнюють загальні знання про джерело.

На сьогоднішній день у розпорядженні дослідників знаходяться сотні тисяч фонодокументальних свідчень історичних подій, що зберігаються у фондах архівів, музейних зборах і особистих колекціях.

Визначення належності фонодокументів до Національного архівного фонду здійснюється на підставі експертизи їхньої наукової та історико-культурної цінності, згідно з Положенням про принципи і критерії визначення цінності документів, порядок створення та діяльності експертних комісій з питань віднесення документів до Національного архівного фонду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 1995 р. № 853( 853-95-п ).

Фонодокументи, що належать державі, передаються на постійне зберігання до державних архівів. Передання їх здійснюється через 3 роки після завершення виробництва і копіювання, згідно з Типовим положенням про архівний підрозділ державного органу, органу місцевого самоврядування, державного підприємства, установи і організації, затвердженим наказом

Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 16 жовтня 1995 р. N 47 ( 393-95 ), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.10.95 за N 393/929.

На державне зберігання передаються [51]:

- фонодокументи будь-якої системи звукозапису хронікально-документального характеру, які відображають найважливіші події в житті України, записи голосів (виступів,бесід, інтерв'ю) політичних, державних, громадських діячів, діячів науки, літератури і мистецтва;

- звукозаписи художніх творів у виконанні провідних професійних і самодіяльних колективів та окремих майстрів мистецтва.

Ці фонодокументи створюються: Національною радіокомпанією України, державною телерадіокомпанією "Крим", Київською та Севастопольською регіональними державними телерадіокомпаніями, обласними державними телерадіокомпаніями, іншими установами.

Установи, розташовані у Києві, передають свої фонодокументи до Центрального державного кінофотофоноархіву України, розташовані на території Автономної Республіки Крим, в обласних центрах або інших містах України - до державних архівів Автономної Республіки Крим та відповідних областей України.На державне зберігання можуть бути прийняті також фонодокументи, створені установами, заснованими на колективній чи приватній формах власності, а також фонодокументи від окремих власників, колекціонерів. Передання таких фонодокументів до державних архівів здійснюється за угодою, укладеною між зацікавленими сторонами.

Установам, що передали свої фонодокументи на державне зберігання, надається переважне право на їх використання.

Отже, кінофотофонодокументи відіграють важливу роль у формуванні фондів.

кінофотофонодокумент архівний збереженість старіння

РОЗДІЛ 2. КІНОФОТОФОНОДОКУМЕНТИ У ФОНДАХ ЦЕНТРАЛЬНОГО ДЕРЖАВНОГО КІНОФОТОФОНОАРХІВУ УКРАЇНИ ІМ. Г.С. ПШЕНИЧНОГО

Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г.С. Пшеничного - одна з найбільших в Україні архівних установ, що зберігає аудіовізуальні документи.

Заснований у 1932 р. як Всеукраїнський центральний фотокіноархів у м. Києві. У довоєнний період розміщувався у 26-му корпусі Києво-Печерської лаври, де мав робочі кімнати, архівосховище фотодокументів і фотолабораторію.

Керується Наказом Державним комітетом Архівів України від 11.09.2007 №132 м. Київ - Додаток А та Інструкцією про порядок доступу до приміщень і на територію комплексних споруд центральних державних архівних установ у м. Києві відповідно наказу - Додаток Б.

За невеликий проміжок часу в архіві було зібрано потужний комплекс аудіовізуальних джерел, основну частину якого складали фотодокументи, що відтворювали історію України перших радянських десятиліть; проведено облік документів та їх наукове упорядкування, забезпечено доступ до них та організовано використання ретроспективної документної інформації.

З початком німецько-радянської війни діяльність архіву було призупинено. Весь документальний комплекс, що залишався у м. Києві, представники Оперативного штабу А. Розенберга у травні 1942 р. разом із фотокартотекою перевезли із Києво-Печерської лаври до сховища Оперативного штабу. Незадовго до визволення м. Києва радянськими військами, у вересні і жовтні 1943 р. документи архіву були вивезені нацистами до м. Ратібора (Польща). Внаслідок військових дій документальний комплекс архіву зазнав подальшого переміщення і розпорошення.

У грудні 1943 р. архів відновив свою діяльність як Центральний державний архів фонофотокінодокументів УРСР. Його директором було призначено Г.С. Пшеничного.

Одним із першочергових завдань, що постало перед архівістами, було відновлення джерельної бази архіву. В ході робіт із виявлення та збирання аудіовізуальних документів на постійне зберігання було прийнято "трофейну" кінохроніку, фотодокументи Антирелігійного музею, Київського театру опери та балету тощо.

Вагомим поповненням архівного зібрання стало повернення в Україну із міст Дрездена (1946 р.) і Відня (1947 р.) фотодокументів, вивезених нацистами в роки війні. У 1948 р. архів отримав від ЦДАКФФД СРСР (Москва) вихідні матеріали кіножурналу "Радянська Україна" виробництва Укркінохроніки за 1938-1941 рр. і документальні фільми "Жемчужина Карпат" (1940 р.), "На Дунае" (1940 р.); у 1956 р. - кіножурнали та фільми виробництва Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) і Всеукраїнської фабрики Союзкінохроніки за 1923-1936 рр.

За складних умов повоєнного часу архів розміщувався у приміщенні Центрального державного історичного архіву УРСР по вул. Володимирській, 22-а.

У 1953 р. архів став Центральним державним архівом кінофотофонодокументів УРСР (ЦДАКФФД УРСР). Розпочався новий етап його діяльності, пов'язаний, перш за все, з плановим комплектуванням аудіовізуальними документами.

Поступове накопичення цього виду документальних джерел вимагало вирішення проблеми організації забезпечення їх збереженості. У зв'язку з цим, довгий час залишалася актуальною потреба архіву у новому великому приміщенні.

Тільки у 1975 р. на території комплексу архівних споруд по вул. Солом'янській, 24 було введено в експлуатацію окрему триповерхову будівлю архіву, де розмістилася адміністрація, обладнано архівосховища аудіовізуальних документів, кіно-, фото - і звуколабораторії, читальний зал.

Упродовж десятиліть значна увага архівістів приділялася поліпшенню умов забезпечення збереженості аудіовізуальних документів, створенню та удосконаленню системи довідкового апарату до них, науково-дослідній та методичній роботі. Працівниками архіву було підготовлено низку довідників (анотованих каталогів кінодокументів), опубліковано добірки архівних документів та тематичні огляди.

Новий етап у розвитку архіву розпочався з відновленням державної незалежності України. З 1992 р. архів перейменований у Центральний державний кінофотофоноархів України (ЦДКФФА України). У грудні 1998 р. йому присвоєно ім'я колишнього директора архіву Г.С. Пшеничного, який упродовж 35 років очолював установу.

З 1998 р. архів комплектується новим видом документальних джерел - відеодокументами.

Зміни в соціально-економічному розвитку суспільства спонукали до всебічного аналізу набутого досвіду роботи та активного пошуку оптимальних шляхів подальшого розвитку архіву, одним із яких є використання комп'ютерних інформаційних технологій на всіх напрямках його діяльності.

На сьогодні в структурі архіву функціонують 13 відділів та секторів. Працює 77 працівників.

Архів є місцем проведення виставок документів, презентацій, кінофестивалей, творчих зустрічей.Архів знаходиться у підпорядкуванні Державного комітету архівів України, є методичним та координаційним центром архівних установ у роботі з аудіовізуальними документами.

За вагомий внесок у забезпечення розвитку архівної справи та плідну діяльність у формуванні, збереженні та використанні історико-культурного надбання українського народу колектив архіву нагороджено Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного є:

- здійснення державної реєстрації профільних архіву документів Національного архівного фонду, комплектування архіву кіновідеофотофонодокументами, їх облік і постійне зберігання та організація використання їхньої інформації;

- ведення науково-методичної роботи з питань роботи з кіновідеофото-фонодокументами, впровадження досягнень науки, техніки, передового досвіду в діяльність архіву;

- забезпечення дотримання законодавства України про Національний архівний фонд і архівні установи.

Фонд архіву складає:

- 12478 од. обл. кінодокументів, закаталогізовано 12471 од. обл., складено 290245 карток;

- 392486 од. обл. фотодокументів, закаталогізовано 392486 од.обл., складено 406920 карток;

- 51580 од. обл. фонодокументів, закаталогізовано 47644 од. обл., складено 115561 картка;

- 650 од. обл. відеодокументів, закаталогізовано 650 од. обл., складено 16895 карток.

Найбільш ранніми фотодокументами, що зберігаються в архіві, є контратипи портретів Т. Г. Шевченка, окремих подій оборони Севастополя під час Кримської війни 1853-1856 рр., альбом світлин з видами Києва другої половини ХІХ ст., негатив-оригінал на склі 1896 р. із зображенням будівництва доменної печі металургійного заводу товариства "Уніон" в Макіївці.

Серед фотодокументів архіву на особливу увагу заслуговують альбоми, що надійшли до архіву після Другої світової війни з Празького українського архіву і розповідають про початок розбудови української державності (1917-1920) та діяльність української еміграції за кордоном.

Найбільш ранніми кінодокументами архіву є фрагментарний кіносюжет про коронацію Миколи ІІ (1896), кінофільми "200-річний ювілей Полтавської битви" (1909), "Польоти авіатора Уточкіна в Кишиневі" (1911), "Похорони А. Н. Терещенка" (1912).

Історію України довоєнного періоду висвітлюють кінодокументи, серед яких фільми: "Документи епохи" (змонтований у 1928-1929 рр. на ВУФКУ), "Український рух"(1917), "Хроніка періоду білих" (1917), "Німці в Києві" (1918), "Голод в Україні" (1921-1922), перший звуковий фільм Дзиги Вертова "Симфонія Донбасу" (1930), кіножурнали "Хроніка ВУФКУ" (1923), "Кінотиждень "Маховика" (1925), "Кінотиждень ВУФКУ" (1927-1929), "Кіножурнал" (1929-1931), "Радянська Україна" (1938-1941).

Перші звукозаписи художніх творів на грамплатівках виробництва фірм "Zonophone Record" Ризької фабрики акціонерного товариства "Грамофон" та німецьких фірм "Стелла Рекордъ", "Бека Рекордъ", "Фаворитъ Рекордъ" датуються 1900-1914 р.

У кінофотофонодокументах широко представлена Друга світова війна. Про ці події розповідають 135 номерів кіножурналу "Радянська Україна", близько 40 фільмів та 100 кіносюжетів, понад 6 тис. од. зб. фотодокументів, близько 60 од. зб. фонодокументів.

Абсолютна більшість кінофотофонодокументів (близько 70 %) відтворює історію України за повоєнний період і до нашого часу.

Архів надає такі послуги:

- виготовлення фотокопій (у т. ч. цифрових) із фотодокументів ;

- виготовлення цифрових фотокопій із кінодокументів ;

- перегляд і відбір кінодокументів на звукомонтажному столі ;

- виготовлення відеокопій із кінодокументів на замовлення їхніх творців ;

- відбір інформації за відеокасетами ;

- виготовлення копій із кіновідеодокументів у форматах: BSP, S-VHS, VHS, DVD ;

- прослуховування фонодокументів ;

- виготовлення копій із фонодокументів архіву на аудіокасетах та CD.

Підготовка науково-інформаційних видань про склад і зміст розсекречених фондів, які забезпечують оперативний пошук інформації, передбачена Програмою "Архівні зібрання України", що реалізується з 2000 р. у двох серіях: "Путівники" і "Спеціальні довідники". Перспективний план підготовки архівних довідників за цією програмою на 2001-2005 рр. затверджено рішенням Колегії Держкомархіву.

Він передбачає підготовку довідників загальнодержавного рівня - "Анотовані реєстри описів державних архівів", "Реєстр розсекречених архівних фондів. 1991 - 2000", "Національний реєстр втрачених архівних фондів", "Празькі архіви".

Підготовка науково-інформаційних видань про склад і зміст розсекречених фондів, які забезпечують оперативний пошук інформації, передбачена Програмою "Архівні зібрання України", що реалізується з 2000 р. у двох серіях: "Путівники" і "Спеціальні довідники". Перспективний план підготовки архівних довідників за цією програмою на 2001-2005 рр. затверджено рішенням Колегії Держкомархіву.

Він передбачає підготовку довідників загальнодержавного рівня - "Анотовані реєстри описів державних архівів", "Реєстр розсекречених архівних фондів. 1991 - 2000", "Національний реєстр втрачених архівних фондів", "Празькі архіви".

Готуються до друку путівники за фондами центральних (Центральний державний історичний архів України, м. Львів, Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України, Центральний державний архів громадських об'єднань України) і регіональних архівів (державні архіви Вінницької, Сумської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва), доповнення до опублікованих раніше путівників (державні архіви Донецької, Миколаївської, Херсонської областей).

Державні архіви України ведуть роботу щодо створення принципово нових довідників - електронних версій реєстрів фондів як сегментів Національної архівної інформаційної системи.

Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного надає документи Національного архівного фонду що належать державі , для користування фізичним та юридичним особам, створює для цього відповідний загальнодоступний довідковий апарат, видає копії документів та іншим шляхом задовольняє запити фізичних і юридичних осіб; повідомляє про документи, в яких містяться відомості, що можуть бути використані органами державної влади і органами місцевого самоврядування, публікує, експонує та в іншій формі популяризує архівні документи, а також виконує інші функції, спрямовані на ефективне використання інформації, що міститься в документах НАФ.

Порядок установлює основні вимоги щодо оформлення фізичних осіб (громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства) і представників юридичних осіб для роботи в читальному залі Архіву, їх права та обов'язки, організацію доступу до документів НАФ загального користування, видавання цих документів працівникам Архіву та юридичним особам у тимчасове користування, роботи з цими документами та їх копіювання, а також визначає права та обов'язки користувачів.

Відвідування користувачами читального залу Архіву, ознайомлення з довідковим апаратом, а також надання документів НАФ юридичним і фізичним особам, які передали зазначені документи на зберігання, здійснюється безоплатно.

Платні послуги надаються згідно з Переліком платних послуг, які можуть надаватися державними архівними установами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 року № 639 (зі змінами).

Графік роботи читального залу, затверджений наказом директора Архіву, має відповідати режимові роботи Архіву, враховувати графік щорічних відпусток та відпусток для навчання і регулюватися відповідно до кількості користувачів, частоти відвідувань ними читального залу.

Відвідування користувачами читального залу Архіву, ознайомлення з довідковим апаратом, а також надання документів НАФ юридичним і фізичним особам, які передали зазначені документи на зберігання, здійснюється безоплатно.

Платні послуги надаються згідно з Переліком платних послуг, які можуть надаватися державними архівними установами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 року № 639 (зі змінами).

Графік роботи читального залу, затверджений наказом директора Архіву, має відповідати режимові роботи Архіву, враховувати графік щорічних відпусток та відпусток для навчання і регулюватися відповідно до кількості користувачів, частоти відвідувань ними читального залу.

Форми документів для соціально-правових запитів :

1.форма заяви-анкети користувача - додаток В;

2.форма замовлення на видання кінофотофонодокументів- додаток Г;

3.зразок замовлення на копіювання з кінофотофонодокументів - додаток Д,Ж, З.

Отже, ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного є головною ланкою у зберіганні та видачі документів НАФ.

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З КІНОДОКУМЕНТАМИ В ХМЕЛЬНИЦЬКІЙ ОБЛАСНІЙ ФІРМІ «КІНОВІДЕОПРОКАТ»

3.1 Хмельницька обласна фірма «Кіновідеопрокат» - фондоутворювач архівних документів

Обласна фірма «Кіновідеопрокат» - державне підприємство, яке має право юридичної особи та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України з метою одержання відповідного прибутку.

Хмельницька обласна фірма «Кіновідеопрокат» обслуговує 24 районних відділів культури та центрів кіновідеомережі, 3 кінотеатри, в тому числі 2 приватних «Мультиплекс» та «Юність».

Фірма має: виробничу базу в тому числі кінотеатр «Планета» у місті Хмельницькому та відділення кіновідеопрокату в місті Камянці -Подільському і в Шепетівці та Славуті.

Фірма має самостійний баланс та розрахункові рахунки в банку, печатку зі своїм найменуванням.

Вона вступає у взаємовідносини з юридичними і фізичними особами на договірних засадах на виробництво і реалізацію продукції, товарів і послуг, виконання робіт.

Вона здійснює:

- облік кінофонду та допомогу у ремонті,

- майно підприємства-містить цінності підприємства, майно, джерела фінансування,

- управління підприємством і самоврядування трудового колективу

містить нормативну базу визначення структури управління підприємством, права власника майна підприємства, повноваження трудового колективу,

- діяльність підприємства-містить основні показники господарської діяльності, податки і прибутки підприємства-елементи розподілі, елементи оплати праці,

- планування діяльності та визначення перспективи розвитку,

- контроль за окремими сторонами діяльності підприємства та взаємовідносини з місцевими Радами, органами державного управління.

Предметом діяльності обласної фірми «Кіновідеопрокат» є:

1.Організація роботи кіно-відеофільмів, які сприяють морально-етичному вихованню і відпочинку населення.

2.Виконання робіт пов'язаних з реконструкцією і технічним переозброєнням кіновідеомережі і прокату в області:закупка і прокат фільмів, закупка кінообладнення, рекламування кінофільмів через засоби ЗМІ, тиражування кінопродукції.

3.Кінопоказ і відеопоказ кінофільмів, облік кінофонду, забезпечує ремонт кінофільмів.

4.Допомогу кінотеатрам в розробці корисної документації на ремонтно-будівельні роботи.

Майно підприємства складається з основних фондів та оборотніх, а також цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Хмельницька обласна фірма «Кіновідеопрокат» - «колиска» кінематографії Хмельницької області. Для кінопоказу та відеопоказу кінофільмів фірма викупляє у відомих дистриб'юторів кіноплівки чи записи фільмів на дисках. Безліч дистриб'юторів пропонують необмежену кількість фільмів, а редактор по кіновідеопоказу відповідно відбирає потрібні фільми. Керується - Генеральною угодою, як підписується раз на рік, Додатками та планами релізів - Додаток Н, М.

Завдяки їй протягом 2011 та початку 2012 року в області діяло 249 кіноустановок в області. За 12 місяців того року та 4 місяця 2012 обслужено 800.0 тис. кіноглядачів у тому числі 500.8 тис. дітей .

Для забезпечення виконання “Програми поліпшення кінообслуговування населення Хмельницької області на 2008 - 2012 роки” фірмою “Кіновідеопрокат” за 9 місяців поточного року здійснено 1726 програмовидач кінофільмів виробництва українських кіностудій та кращих зарубіжних фільмів.

Проведено заходи присвячених знаменитим подіям держави, області, використання кінофільмів у виховній учбово-пізнавальній роботі серед дітей та учнів загальноосвітніх шкіл.

Отже, можна сказати, що фірма самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку виходячи з попиту на продукцію, роботи, послуги та необхідності забезпечення його виробничого та соціального розвитку, підвищення доходів.

3.2 Особливості приймання кінодокументів до архіву фірми

Кінодокументи, що були викуплені фірмою за кошти від господарської діяльності передаються в архів з відповідними документами [43].

Для передання кінодокументів в архів визначається склад експертної комісії, яка складає акт про наявність документів та передачу їх у відповідні приміщення архівів.

Проектування, будівництво, реконструкцію та експлуатацію будівель архівів і архівних приміщень в будівлях іншого призначення треба здійснювати згідно з ДБН В.1.1-7, ДБН В.2.2-9, СНиП 2.04.05, СНиП 2.09.04, згідно з законом України “Про пожежну безпеку” 2, НАПБ А.01.001 3 та ГОСТ 12.1.004, з урахуванням вимог цього стандарту, за узгодженням з Державним комітетом архівів України та місцевими державними архівними установами, які здійснюють управління архівною справою на відповідній території.

Будівлі архіву треба розміщувати в місцях, що перебувають поза зонами затоплення або дії ґрунтових вод, а також віддалених від пожежонебезпечних об'єктів (нафтосховищ, автозаправних станцій (АЗС) тощо), від об'єктів, що забруднюють повітря агресивними газами та пилом (підприємств їз шкідливими технологіями, ТЕЦ тощо), торгівельних та інших об'єктів, що можуть створити кризову ситуацію в архіві і навколо нього.

У районі розташування архівних будівель середньодобовий вміст шкідливих домішок в атмосферному повітрі не повинен перевищувати гранично допустимі концентрації (мг/м³): сірководню - 0,008 (максимальний разовий); хлору - 0,03; сірчистого ангідриду - 0,05; окислів азоту - 0,06; пилу неорганічного, що містить двоокис кремнію - 0,05 згідно з ДСП-201.

Придатність території для будівництва архівів потрібно визначати з урахуванням висновків місцевої санітарно-епідеміологічної станції щодо ступеня забрудненості повітря.

Експлуатацію архівних будівель необхідно здійснювати згідно з вимогами пожежної безпеки за ГОСТ 12.1.004, НАПБ А.01.001 [3], ДБН В.1.1-7, правилами та інструкціями з пожежної безпеки в державних архівних установах.

Для всіх будівель і приміщень виробничого та складського призначення архівної установи повинні бути визначені категорія щодо вибухопожежної та пожежної небезпеки згідно з НАПБ Б.07.005 [4], а також клас зони за Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ) [5] , написи про такі відомості повинні розміщуватися ззовні на вхідних дверях.

Будівлі архівів треба обладнювати автоматичними установками пожежогасіння, пожежної сигналізації згідно з НАПБ Б.06.004 [6] та охоронної сигналізації.

Вікна підвальних приміщень і цокольних поверхів, через які можливий доступ ззовні, а також виходи з підвалів на вулицю повинні бути захищені металевими гратами, які відкриваються назовні.

Документи на державне зберігання в пристосованих будівлях (приміщеннях) архівів розміщують за таких умов:

а) Розміщення документів на державне зберігання в пристосованих будівлях (приміщеннях) можливе лише з дозволу відповідних архівних установ згідно з 4.2 після проведення експертизи будівлі (приміщення).

б) Експертиза будівлі повинна визначити ступінь її вогнестійкості, довговічність основних конструкцій і міцність міжповерхових перекриттів, стан будівлі (на поверхах, підвальних, горищах), наявність і стан опалювальних і вентиляційних систем.

в) До проведення експертизи та складання акта про стан будівлі необхідно залучати представників архівних, пожежних, будівельних, санітарно-гігієнічних установ та інших профільних установ та організацій.

г) Заборонено розміщувати архіви у старих дерев'яних будівлях і будівлях із вологими основними та допоміжними приміщеннями, а також будівлях, що не мають природної вентиляції повітря та надійної теплоізоляції.

д) Приміщення для зберігання документів у пристосованих будівлях повинні відповідати НАПБ А.01.001 [3], ДБН В.1.1-7, ДБН В.2.2-9 та бути ізольованими від інших приміщень будівлі. Заборонено розміщувати документи в приміщеннях будівель, зайнятих службами громадського харчування, харчовими й шкіряними складами та організаціями, які застосовують пожежонебезпечні технології.

Кінодокументи перед передаванням до архівосховища підлягають консерваційно-профілактичному обробленню, в результаті чого внаслідок набрякання та полірування плівки усувається загальне забруднення і поверхневі пошкодження фотографічного шару.

Перед консерваційно-профілактичним обробленням кінодокументів здійснюють підготовчі операції, які виконуються на відповідному обладнанні (склеювальних пресах, фільмоперевірних столах):

- ремонт перфорації із заміною та підклеюванням відповідних ділянок перфораційних доріжок, укріплення склейок, що проводять за допомогою клею або ацетону ;

- видалення локальних жирових, воскових забруднень, залишків клею здійснюють ручним способом за допомогою замші або оксамиту, зволожених етиловим спиртом згідно з ГОСТ 18300;

- видалення жирових забруднень на великих ділянках кіноплівки, що проводять в ультразвукових машинах типу СИ-2.

Послідовність основних технологічних операцій консерваційно-профілактичного оброблення та режим оброблення кінодокументів наведено у Таблиці - 1 [22].

Таблиця 1

Режим консерваційно-профілактичного оброблення кінодокументів

№	Найменування операції	Склад розчину	ГОСТ	Температура, °С	Тривалість оброблення, хв.
1	Попереднє промивання	вода	2874	10-15	3-5
2	Додаткове фіксування	25% розчин тіосульфату натрію	27068	18-22	4-6
3	Промивання в проточній воді	вода	2874	10-15	5
4	Сушіння			20-25	До повного висихання

Консерваційно-профілактичне оброблення кінодокументів проводять у розчинах, склад яких наведено у таблиці 2.

Таблиця 2

Розчини консерваційно-профілактичного оброблення

Найменування розчинів, склад	Нормативні документи	Кількість речовини
Фіксуючий розчин
Натрію тіосульфат кристалічний, г	ГОСТ 244	25020
Вода, мл	ГОСТ 2874, 10	до 1000
Розчин для набрякання фотографічного шару
Аміак водний, мл	ГОСТ 3760	30,3
Вода, мл	ГОСТ 2874, 10	до 1000

Окрім режимів консерваційно-профілактичного оброблення кінодокументів також зазначаються розміри та заходи щодо усунення біоураження.

Усунення пошкоджень поверхні основи кінодокумента проводять на реставраційних машинах або в пристосованих під цей процес проявочних машинах із застосуванням одного з нижченаведених розчинів [22] (таблиці 3).

Таблиця 3

Розчини

Речовини, що застосовуються	Нормативні документи	Склад розчинів, у відсотках
		1	2	3	4
Ацетон	ГОСТ 2603	80-90	-	45	100
Спиртетиловий (вищого гатунку)	ГОСТ 18300	20-10	10-20	10	-
Речовини, що застосовуються	Нормативні документи	Склад розчинів, у відсотках
		1	2	3
Метилен хлористий технічний	ГОСТ 9968	90-95	90-95	60-70
Ацетон	ГОСТ 2603	-	-	30-20
Спирт етиловий (вищого гатунку)	ГОСТ 18300	10-5	-	10

Після консерваційно-профілактичного оброблення для встановлення його ефективності і відсутності на документах додаткових механічних пошкоджень і забруднень, кінодокументи підлягають повторному контролю технічного стану. У разі необхідності проводять повторне оброблення.

Потім, документи передаються на державне зберігання в пристосованих будівлях (приміщеннях) архівів.

Будівля архіву - це комплекс основних і допоміжних приміщень для виконання функціональних завдань архіву щодо зберігання, оброблення, користування документами, а також допоміжних функцій адміністративно-господарського, технічного, побутового характеру.

Приміщення основного призначення, їх розміщення й обладнання повинні забезпечувати раціональний взаємозв`язок функціональних підрозділів архіву, збереженість документів на всіх дільницях роботи з ними, дотримання вимог охорони праці, техніки безпеки, пожежної безпеки та виробничої санітарії.

Необхідно відділяти архівосховища від сусідніх приміщень архіву протипожежними перегородками 1-го типу та перекриттями 3-го типу або розміщувати їх в окремих будівлях не нижче 2-го ступеня вогнестійкості.

Площа приміщення архівосховища між протипожежними перегородками не має перевищувати 600 м².

З кожного відсіку влаштовують не менше двох виходів. Якщо площа відсіку менша 70 м², дозволено мати один евакуаційний вихід.У архівосховищах повинні бути протипожежні двері 2-го типу.

Порядок приймання кінодокументів до архівів регулюється “Положенням про порядок передавання до державних архівів України і зберігання кінодокументів”. Кінодокументи приймають до архіву в комплекті [46].

Комплектність кінодокументів залежить від техніки їх створення, кольоровості, виду кінопродукції ГСТУ 55.003-2003.Усі елементи комплекту за змістом і порядком монтажу повинні бути між собою тотожні.

Заборонено розміщувати документи в приміщеннях будівель, зайнятих службами громадського харчування, харчовими й шкіряними складами та організаціями, які застосовують пожежонебезпечні технології.

Окрім кінодокументів повинна бути і наявна текстова супровідна документація також повинна міститися у вигляді:

- до готової продукції (кінофільми, кіножурнали, спецвипуски) - монтажний лист за встановленою формою,

- анотацію (за наявності),

- дозвільне посвідчення,

- запис кольоро-світлового паспорта (до кольорової продукції);

- до окремих кіно- і телесюжетів - описи зйомок.

В архіві Обласної фірми «Кіновідеопрокат» документи надаються у вигляді дозвільного посвідчення ( у якому вказується фільм, аудиторія та виробник ) - додаток Л.

Кінодокументи передають з актами технічного стану (додаток - К ), складеними установою на час передання документів на державне зберігання.

Кінофотофонодокументи дають можливість зберегти об'єкти, явища, процеси, які неможливо зафіксувати іншими способами. Їх особливістю є доступність.

Отже, для збереження кінодокументів потрібно зважати на їх властивості.

3.3 Забезпечення збереженості кінодокументів фірми

Кінодокументи розміщують на стелажах , які виготовлені з металу, що не зазнає корозії. Відстань між стелажами, а також між стелажем і стіною повинна бути не менше ніж 0,8 м, між полицями стелажів по вертикалі - 0,7 м, між підлогою та нижньою полицею - 0,3 м.

Пакування кінодокументів - складний процес, який безпосередньо або непрямо контактують із кінодокументом та призначені для захисту від механічних пошкоджень і забруднень, дії факторів навколишнього середовища або створення спеціального внутрішнього клімату. Елементами пакування є поліетиленові пакети та коробки.

Пакування ділиться на герметичне та негерметичне. Герметичне використовують в архівосховищах із нерегульованим кліматом, в умовах низькотемпературного зберігання, а також під час аварійного або профілактичного ремонту установок для кондиціювання повітря.

В архівах із регульованим кліматом використовують негерметичне пакування, яке захищає документ від забруднень. Кожний кінодокумент (одиницю зберігання) вкладають в металеву коробку згідно з ГОСТ 4097 або в іншу, що відповідає вимогам цього стандарту. Малометражні рулони кінодокументів комплектують в стандартні за розміром коробки згідно з ГОСТ 4097.

Скомплектовані малометражні кінодокументи на 16 мм плівці вкладають в коробку по 2 рулони з картонною прокладкою між ними. В разі герметичного пакування рулони кінодокументів запаюють у пакети з поліетиленової плівки згідно з ГОСТ 10354, а металеві коробки заклеюють ізоляційною стрічкою згідно з ГОСТ 2162 або стрічкою клейовою згідно з ТУ 6.42-181 на межі стикування кришки й корпусу. Таке пакування забезпечує зберігання належної вологості протягом 1,5 року.

Підготовлені для постійного зберігання кінодокументи систематизуюють за елементами комплекту і розміщують на стелажах у горизонтальному положенні. Рекомендується роздільне розміщення елементів комплекту.

Режими зберігання кінодокументів в фірмі «Кіновідеопроокат» :

1. Температурно-вологісний режим

Температура та відносна вологість повітря під час постійного зберігання повинні відповідати нормам, що наведено у таблиці - 4.

Таблиця 4

Температурно - вологісні параметри повітря для постійного зберігання кінодокументів

Параметри повітря	Кінодокументи
	На скляній підкладці	З паперовою основою	На плівці з триацетатною основою
	чорно-білі	чорно-білі	кольорові	чорно-білі	кольорові
Температура,°С	15-20	15-20	2-4	15-20	мінус 5±2
Відносна вологість, %	40-50	40-50	40-50	40-50	40-50

У архівосховищах кінодокументів треба уникати різких коливань температури та відносної вологості. Коливання температури та відносної вологості не повинні перевищувати відповідно 5С і 5 %.

В архіві можна зберігати кінодокументи за температури не вище 15С і відносній вологості від 40 % до 55 %.

Для контролю температури треба використовувати спиртові або ртутні термометри будь-якого типу зі шкалою від мінус 10С до 30С і ціною поділки 1С.

Для контролю відносної вологості потрібно використовувати психрометр аспіраційний згідно з ТУ 25-1607.054 або гігрометр психрометричний згідно з ТУ 3 України 14307481.001.

2. Світловий режим:

Архівосховища та інші приміщення архівів, де працюють з документами, освітлюють джерелами штучного світла. Лампи розжарювання повинні бути закриті матовими плафонами з гладкою зовнішньою поверхнею.

Світильники архівосховищ за виконанням та ступенем захисту повинні відповідати класу зони 5. Природне освітлення приміщень дозволяється тільки за умови встановлення на вікнах світлорозсіювателів. Освітлення стелажів має бути не нижче 20 лк, проходів - 50 лк, робочих місць - 100 лк.

3. Санітарно- гігієнічний режим 39 :

У приміщення, де зберігаються кінодокументи, не повинні проникати шкідливі гази: аміак, ацетилен, пари ртуті, сірководень тощо. Повітря, що надходить до архівосховищ має бути очищеним від пилу.В архіві щоденно проводиться вологе прибирання підлоги та сухе прибирання стелажів; щомісячно - вологе прибирання підлоги, плінтусів, стелажів, підвіконь та знепилювання коробок з документами.

Входити до архівосховища дозволено тільки у чистих білих халатах і чистому взутті. Заборонено вносити до архівосховищ і робочих приміщень харчові продукти. Під час постійного зберігання кінодокументів регулярно стежать за станом їхнього пакування. У разі появи на пакуванні пошкоджень, корозії, деформування воно підлягає негайній заміні.

Для запобігання біоураженню (пліснявіння) кінодокументів під час зберігання застосовують профілактичні методи і засоби знезаражування повітря в архівосховищах.

Для дезінфекції повітря в архівосховищах використовують спеціальні бактерицидні лампи, що забезпечують знезаражування повітря УФ-променями, або бактерицидні фільтри, що встановлюють у вентиляційних системах архівосховища. 38.Дезінфекцію архівосховищ здійснюють шляхом фарбування стін та стелі сумішами, що вміщують антисептичні речовини, або оброблення (протирання) стін, стелі, підлоги, стелажів водними розчинами дезінфікуючих чи миюче-дезінфікуючих речовин.Для фарбування стін і стелі використовують водоемульсійну фарбу чи вапно, в які додають добре подрібнений параформ згідно з ТУ 6-09-11-2053 у кількості 0,5 г/л.

Для вологого протирання стін, стелі та стелажів архівосховищ використовують водні розчини речовин, які наведено в таблиці 5.

Таблиця 5

Водні розчини

Речовина	Нормативні документи	Концентрація речовини
Вапно хлорне	ГОСТ 1692	0,4 г на 1000 мл води
Формалін (37%-ний)	ГОСТ 1625	1ч на 9 ч води

Періодичність протирання залежить від ступеня ураження приміщення архівосховища і температурно-вологісного режиму.Окрім температурно - вологісного режиму, світлового та санітарно- гігієнічного існують і вимоги до електробезпеки, пожежної безпеки, вибухобезпеки та вимоги безпеки під час роботи з хімічними речовинами.

Вимоги до електробезпеки 39:

Приєднання фільмоперевірних (фільмомонтажних) столів та іншого обладнання до мережі електроживлення здійснюють відповідно до вимог ПУЕ 39.Заземлення проявних машин і допоміжних апаратів (корпусів електромоторів, теплообмінних апаратів тощо) завжди у справному стані.

Електромотори й арматура для проявних машин повинні бути тільки у закритому виконанні. Заправлять проявну машину розчинами треба тільки тоді, коли вона перебуває в непрацюючому стані, та з дотриманням заходів безпеки.

Приміщення для проявних машин обладнане спеціальним аварійним освітленням.

Вимоги пожежної безпеки : 39

У приміщеннях, призначених для зберігання та роботи з кінодокументами, суворо дотримуються вимог НАПБ А.01.001.

Фільмоперевірні (фільмомонтажні) столи розміщують за межами архівосховищ або ж відокремлюють від архівосховищ протипожежною перегородкою 1-го типу. При архівосховищах дозволено обладнувати кіноапаратні комплекси та фільмоперевірні (фільмомонтажні) відділення не більш як з трьома фільмоперевірними (фільмомонтажними) столами, але відповідно до приміщення у фірмі наявеі тільки столи .

На фільмоперевірному (фільмомонтажному) столах в процесі роботи може знаходитися тільки одна коробка з плівкою, інші коробки розміщують на етажерці, приймальному столику чи візку, що встановлений біля кожного стола 59.

У фільмоперевірних (фільмомонтажних) відділеннях заборонено: