Людина середньовіччя: компаративний аналіз за працями А.Я. Гуревича і Ле Гоффа

Дослідження світогляду, уявлень про час та простір середньовічних людей, впливу на них релігії навколишнього середовища, що проявляється у матеріальній, соціальній сферах, менталітеті, побуті, повсякденному житті згідно із працями Гуревича та Ле Гоффа.

Рубрика История и исторические личности
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 16.06.2010
Размер файла 110,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

  • Людина середньовіччя: компаративний аналіз за працями А. Я. Гуревича і Ж. Ле Гоффа
  • Зміст
  • Вступ
  • Розділ І. Еволюція теоретичних основ Школи "Анналів". Особливості історії описання Ле Гоффа Ж. та А. Я. Гуревича
  • Розділ ІІ. Історіографічний огляд джерел та літератури
  • Розділ ІІI. Просторово-часові уявлення у Середньовіччі
  • Розділ ІV. "Християнський Світ". Уявлення та забобони
  • Розділ V. Матеріальна сфера. Право, суспільство, індивід
  • Висновки
  • Список використаних джерел та літератури
  • Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Школа "Анналів"- одне із найяскравіших явищ у історичній науці ХХ - початку ХХІ ст. Протягом свого існування ця Школа згуртувала істориків з різними поглядами та тематикою дослідження, але все ж було те спільне, що їх об'єднувало, і дає нам можливість виділити певні покоління в її існуванні. Але Жака Ле Гоффа і Арона Яковича Гуревича об'єднує не тільки приналежність до певного покоління, а і досліджуваний ними період, об'єкти, методологія та сфера досліджень. Ж. Ле Гофф одним із перших і Франції, а А. Я. Гуревич - перший, у СРСР, звернулись до дослідження ментальностей, предметом яких були способи набагато поширенішого - буденне мислення, ідеї і способи поведінки та ін., використовуючи у своїх дослідженнях залишки усної традиції. Їх можна віднести до тих істориків, які виступають за розширення історичних джерел. Для них великий інтерес викликають літературні пам'ятники і предмети, що формально належать до об'єктів історії мистецтва. Але твір мистецтва сприймається істориком не як естетична цінність, а саме як предмет, як історичний документ.

Важливо ще й те, що А. Я. Гуревич велику увагу приділяв, крім Західної Європи, Скандинавії, що дає нам можливість створити загальний і цілісний образ середньовічної людини на різних локально-регіональних представництвах.

Праці цих учених отримали всесвітнє визнання, перекладені багатьма мовами і є зразком для істориків-медієвістів, але, на жаль, творчий доробок Ж. Ле Гоффа і А. Я. Гуревича ще не було достатньо досліджено та проаналізовано на предмет осмислення його в курсі історії Середніх віків у вищій школі. Тому, на нашу думку, досить актуальним є проаналізувати їх роботи та створити загальну картину бачення ними людей минулого.

Об'єктом дослідження є людина Середньовіччя крізь призму праць і оцінок Ж. Ле Гоффа і А. Я. Гуревича.

Предметом дослідження є уявлення середньовічних людей про час та простір, їх світогляд, вплив на них релігії навколишнього середовища та народної традиції, що знайшли прояв у матеріальній стороні їх життя менталітеті, побуті, повсякденному житті.

Хронологічні межі роботи охоплюють добу Середньовіччя, період з V по ХV ст. Вибір нижньої межі роботи зумовлено занепадом Риму та початком розселення варварських племен у Західній Європі. Верхня межа досліджена зумовлена початком поширенням елементів ренесансу і встановленням феодалізму та буржуазних відносин в Європі, саме в цьому відтинку часу ми уже не можемо говорити про цілісний образ Середньовічної людини.

Крім хронологічних меж робота має ще й історіографічні рамки. Вони визначаються появою становленням, розвитком Школи "Анналів" у франції та її адептів в СРСР. Основна увага присвячується творчому доробку Ж. Ле. Гоффа та А. Я. Гуревича.

Методологічна основа дослідження. Під час дослідження даної теми нами було дотримано принципів об'єктивності та історизму, згідно з якими вивчення та узагальнення історичних подій та історіографічних фактів можливе виключно на основі науково-критичного аналізу джерел. Дані принципи особливо актуальні для нашої теми також з огляду на те, що аналізувались роботи двох вчених. В основу дослідження нами було покладено проблемний метод, який дозволив виокремити певні сфери людської життєдіяльності, якісно відмінні одне від одного, а також викласти матеріал роботи в логічно завершений і послідовній формі.

Автор користувався також методами аналізу, синтезу, системним, узагальненням, де наскрізним був порівняльний метод.

Метою даної роботи є з'ясування загального образу людини Середньовіччя на основі компаративного аналізу праць Ж. Ле Гоффа та А. Я. Гуревича.

Для досягнення мети автор поставив перед собою наступні завдання:

1) проаналізувати основні тенденції розвитку Школи "Анналів" та особливості історіософії Жака Ле Гоффа і А. Я. Гуревича;

2) дати історіографічну характеристику їх працям;

3) охарактеризувати розуміння середньовічними людьми просторово часових категорій;

4) простежити становлення християнства в Середньовічній Європі, визначити його вплив на свідомість людей;

5) визначити основні особливості матеріального життя суспільства та індивіда;

Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається з 4 розділів, має вступ, висновки, список використаних джерел та літератури, що містить 57 пунктів та додатки. Основний текст роботи розміщено на 77 сторінках, загальний обсяг роботи 87 сторінок.

Розділ І. Еволюція теоретичних основ Школи "Анналів". Особливості історії описання Ле Гоффа Ж. та А. Я. Гуревича

Школа "Анналів" - явище феноменальне і для багатьох досі незрозуміле. Навколо неї і досі тривають дискусії істориків і філософів, відстоюючи зовсім протилежні погляди. Що ж призвело до такої різноманітності поглядів щодо позицій цієї Школи та її існування взагалі? Для того щоб відповісти на це питання, потрібно проаналізувати усі особливості Школи та її відмінності від загальноприйнятих установок.

Безумовно, поява істориків-анналістів ознаменувала новий етап у світовій історіографії, для якого характерна велика кількість інновацій, що змінили погляди на історію як процес і на історію як науку. Появу Школи "Анналів" порівнюють із "коперніканським переворотом", що свідчить перш за все про її значення. Хоча М. А. Барг говорить: "…система орієнтацій світобачення і ціннісних установок в кожному середовищі обумовлює наявним чином тип, характер, коло і спосіб історичного пояснення, на які здатен сам історик як носій тих же установок." Але не потрібно вважати, що тільки середовище, що є проявом епохи, виступає творцем людини, адже окремі люди також можуть творити саму епоху, а особливо ті, хто протиставляє своє розуміння світу, розумінню загальному. Це і є той самий "коперніканський переворот". Таких людей часто не сприймають, але через певний час їх визнають геніями.

Ідеї представників Школи "Анналів", що виникла у кінця 20-х рр. ХХ ст. і яку сьогодні називають "Новою історичною наукою", стали популярними не лише в Франції, а й за кордоном. Тому що її засновники подивились на минуле по-іншому та змогли трансформувати методологію науки відповідно до нової оптики і тогочасних умов. ""Нова історія" включає в себе все, що не є "традиційним", або що відходить від XIX ст.; інакше кажучи, все те, що дозволило історичній науці просунутися вперед у ХХ столітті."

Деякі дослідники наголошують на відсутності у анналістів загальної концепції історичного розвитку та єдиної методології, говорячи навіть про об'єднання під однією назвою протилежних історіографічних поглядів. Але все ж таки існує певна спільна основа, каркас, що скріплює всіх цих істориків і що вирізняє їх серед інших історичних шкіл і напрямків. Завданням даного розділу є визначення основних особливостей історіософського підходу до історичного процесу, та методології дослідження Школи "Анналів" від зародження до сучасності. Представники кожного покоління істориків цього кола внесли зміни у концептуальний підхід до історії та методології, тому для визначення загальних рис, на нашу думку, важливим буде простежити еволюцію цієї Школи, і звернути особливу увагу на особливості історіописання Жака Ле Гоффа та Арона Гуревича.

Ми не будемо детально зупинятись на причинах виникнення та історії Школи "Анналів", а тільки назвемо найбільш значущі етапи та події. Одним із потужних поштовхів до переосмислення ролі і місця історії в житті людей стала Перша світова війна. Як пише Н. Яковенко, криза значущості проявилась у так званому "поході проти історії" - публічних інвективах проти істориків, які не змогли передбачити трагедії нищівної війни, а отже їхня наука не є науковою. Виникло питання про науковість історії, дехто навіть став відносити її до літератури. І зрозуміло, що історикам потрібно було щось змінити для відновлення своїх позицій і свого місця серед інших наук. М. Блок і Л. Февр почали переосмислення історії, як науки суто про минуле, до науки здатної розширити зв'язки певних явищ. Зсув історіописання від героїв до масових явищ і "простих людей" стався також під впливом зміни соціокультурного обличчя Європи, ідеться про появу масової культури. Ось як пояснює виникнення "Нової історичної науки"

А. Я. Гуревич: "…відбулася зустріч низки гуманітаріїв різних спеціальностей, які усвідомили принципову важливість інтенсивної інтелектуальної взаємодії вчених, необхідної для подолання закостенілих навичок позитивізму і пошуків виходу з глухих кутів, створених роздробленістю наук про людину."

Як результат цього у 1929 році був створений журнал "Аннали"?, що об'єднав істориків в "школу", і який і по сьогодні групує різних її адептів. Школа "Анналів" пройшла кілька етапів розвитку. Ю. М. Афанасьєв виділяє періоди: 1) 1929-1946 - із заснування журналу до смерті Л. Февра; 2) 1946-1969 - період домінування поглядів Ф. Броделя; 3) З 1969 - період так званих оновлених "Анналів." Зважаючи на час написання праці, ця періодизація на сучасний момент не є зовсім повною, нині виділяють ще один, четвертий період з початку 90-х рр.

Л. Февр та М. Блок, редактори журналу, закликали ліквідувати розрив, що склався між успіхами точних наук і відставанням історії, і звертали увагу на необхідність розширити історичну проблематику за рахунок звернення до історії господарства, економіки, техніки, знарядь праці тощо. Вивчення економіки й аграрної історії Середньовіччя (М. Блока вважають засновником аграрної історії Європи у західноєвропейській історіографії) принесло першим представникам Школи "Анналів" визнання серед марксистів Франції і істориків Радянського Союзу, а М. Блока називали "прогресивним буржуазним істориком." Це пов'язано ще й з тим, що в тому і в іншому випадку дослідженню підлягав "базис" - біологічний чи економічний, що не змінювало суті справи. Правда, пріоритет в "Анналістів" все-таки віддавався біології та демографії, які детермінували економіку. Дослідженню підлягали звичаї, стать, смерть, злочинність, фольклор, фізична антропологія тощо. Як бачимо, предмет дослідження досить широкий, що дає нам можливість говорити про глобальність історичного процесу. Здавалось би не можна осягнути неосяжне, але анналісти не зважаючи на це вирішують певні завдання, проливаючи світло на більш широке коло проблем, і починають досліджувати їх. Одні питання тягнуть за собою інші, які в свою чергу також стають об'єктами дослідження, що ще раз доводить обширність тематики Школи "Анналів".

Щодо "глобальної історії", то Школа "Анналів" формувалась перш за все на основі цієї концепції, від якої почали відходити тільки представники третього покоління. Найбільшого розвитку вона набула у працях Ф. Броделя, про які він говорив: "…моє дослідження тією мірою, якою це було можливо в моїх силах, охоплює цілий світ, воно має "всесвітній масштаб." Ю. М. Афанасьєв говорить, що не дивлячись на усі зусилля істориків, вони так і не змогли вирішити проблему цілісного охоплення суспільства. І це справді так. Але чи це ставили собі за мету історики-анналісти? Людина - ось основний об'єкт історика. Як писав М. Блок "Історія - це наука про минуле. На мій погляд, це неправильно. Бо, по-перше, сама думка, що минуле як таке здатне бути об'єктом науки, абсурдна. Як можна, без попереднього відсіювання, зробити предметом раціонального пізнання феномени, які мають між собою лише те спільне, що вони не сучасні нам." Тобто історики анналісти не хотіли сказати "все про все", хоч слова глобальна і тотальна підштовхують нас саме на таке тлумачення. Вони лише намагались глобально вивчити якийсь об'єкт чи опрацювати певну проблему, тобто охопити усі сторони життя, навіть ті, які, здавалось би, відіграли незначну роль.

Ранні представники Школи "Анналів", що також досить важливо, віддавали безперечний пріоритет теорії обумовленості і визначеності соціальної поведінки чинниками ментальності індивідів, бо колективна ментальність уподібнювалась економічним структурам, роблячи індивіда невільним у своїй власній свідомості та поведінці. Наступне покоління істориків Школи "Анналів" більшу увагу приділяє проблемі зрушень масової свідомості, залишаючи межу між ментальною заданістю і реальною поведінкою людини, що дозволяє індивіду видозмінювати традицію і вносити новий антропологічний зміст в історичний процес.

Але неодмінним в усіх поколіннях істориків Школи "Анналів" у дослідженні історичного процесу є вивчення людини. У своїй праці М. Блок зазначав що: "Предметом історії є людина. Скажімо точніше - люди ... Історик схожий на казкового людожера. Де пахне людиною, там, він знає, його чекає пожива. "Наука про людей", - сказали ми. Це ще дуже розпливчасто. Треба додати: "про людей в часі"". Їх історія не є наукою про предмети чи явища, а є наукою про людину. Але матеріальні залишки людської життєдіяльності мають велике значення, тому що пізнання людини є кінцевою метою, а явища духовні і матеріальні є наслідком її діяльності. Тому "Історія - наука про людину, і вона використовує факти, але факти людського життя." Розгляд того чи іншого явища, та його оцінка багато в чому залежать від того, в якій системі зв'язків це питання розглядається. Історик повинен, вивчаючи певні явища, психологічні чи матеріальні прояви життя людини, задаватись питанням, для чого, чому, як і з якою метою діяли люди, це дасть можливість не просто засвідчити явища, їх існування, а зрозуміти їх значення у житті людей, що саме призвело до цього. Це шлях до розуміння основ.

Ще однією особливою рисою анналістів стало застереження проти анахронізації джерел, тобто проектування на минуле способів мислення та світосприйняття самого історика - людини ХХ ст. Історик повинен проникнутись минулим, подивитись на нього очима тогочасної людини. А. Гуревич формулює це так: "В центрі уваги істориків знаходиться "картина світу" - те розуміння дійсності, яке домінує в свідомості людей і охоплює їх уявлення не тільки про природне оточення і про соціальну сферу, а і про свідомість". Одне із основних завдань історика - зрозуміти людину того часу, який він досліджує.

Також був змінений і підхід до постановки проблеми в історії. На думку анналістів, історик не повинен хапатись за документи і прив'язувати їх до теорії. Він повинен мати проблему, яку потрібно вирішити, гіпотезу, яку потрібно довести. Правильно вибрану і поставлену проблему, вони вважали більш плідною для розвитку історії, ніж прагнення до написання монографії.

На думку Л. В. Таран, головною парадигмою для істориків-анналістів була постановка певної проблеми, яка повинна досліджуватись всебічно, з допомогою різних методів і наук заглиблюючись, у всі сторони життя, не концентруючи свою увагу тільки на історії героїв.

Новий підхід з'явився і до використання джерел. Анналісти почали вести свої "бої за історію" перш за все з позитивістами, тому був розроблений принципово новий підхід до джерельної бази та її використання у процесі дослідження минулого. Вони не просто описували факти, а відновлювали з їх допомогою минуле, тому, як зазначав Л. Февр, ставитись до них потрібно обережно: "Ця формула (вивчення історії за допомогою текстів), якщо вдуматись, являє небезпеку, вона протистояла спільному напрямку різних, але діючих за одно гуманітарних дисциплін. Але не усі сфери людського життя можна дослідити за допомогою документів та історичних фактів". Тому він наголошує на присутності у історика ще й інтуїції, як однієї із визначальних його рис.

Засновники журналу закликали своїх колег звільнитись від стереотипів та упереджень й сприйняти історію такою, як вона є: "Я не належу ні до якої партії. Чому? Тому що в історії я не бачу нічого, окрім історії". Це повторювали і його наступники. "Я люблю Францію… Люблю, не розрізняючи її величі і недоліків, того, що мені подобається, і того, з чим я погоджуюсь з болем у серці", - говорив Ф. Бродель.

М. Блок і Л. Февр своєю боротьбою з позитивізмом розчистили шлях наступним поколінням істориків-анналістів. Нові покоління анналістів, дещо відмінні у своїй методології та сферах досліджень, але концептуально дотримуються тих канонів що розробили М. Блок і Л. Февр, внісши, додавши, і щось своє.

У післявоєнний період значно розширилась географія досліджень істориків-анналістів. І дійсно, у своїй праці Ф.Бродель вийшов далеко за межі Європи, це було спричинено тим, що вузькі географічні рамки не дозволяли виявити і прослідкувати такі явища, як наприклад, міграція, рівні економічного розвитку, розвиток техніки, поширення продуктів харчування та ін. Але на цьому поняття "глобальної історії" почало зникати, і поступово перевага стала надаватись локальним проблемам. Школа починає розвиватись у двох напрямках: по-перше, це інновації та розширення галузі досліджень, що висунули на перший план історичну антропологію, яка змінила собою економічну історію; по-друге, це переймання нового з-зовні, в основному в плані методології.

Однією із найважливіших ланок у ланцюгу методологічних трансформацій стала зміна поглядів на історичні факти, вони почали відігравати роль не статичної частини якоїсь події, а відібраним істориком елементом якогось явища, основною характеристикою якого є приналежність до ряду таких же фактів. Тобто фактом могли б бути, наприклад, статистичні дані, але уже у певній галузі, протягом певного періоду, що давали змогу детально простежити, порівнявши усі зміни, і дати детальну характеристику цьому процесу. Як наслідок, виникає так звана "серійна історія", що вивчала зміни, протягом певного, часу клімату, рослин, житла, одягу та ін. і це перетворилось в окремі галузі досліджень.

Третім покоління анналістів більша увага почала приділятись нематеріальній сфері, яка так само надавалась окремим аспектам життя людини. Це історія кохання, ставлення до смерті, хвороб та інших психологічних умов життя. Досить велика увага почала надаватись фольклору та свідомості людей.

Щодо вищезгаданої історичної антропології, що стала основним методологічним підходом до історії, то головним об'єктом дослідження є людина, зокрема її історичні та етнічні типи, а не окремі історичні події та процеси. Для історичної антропології властиве цілісне розуміння суспільства як єдності економічної структури, соціальної організації та культури, тобто "всієї сукупності соціальних відносин". "Анналісти почали дивитись на минуле очима етнологів, разом з тим залишаючись істориками".

Внаслідок великій увазі, приділеній етносам, значна увага почала надаватись ментальності, і, як ми уже зазначали, психології. Це призвело до розширення кола наук про людину, які б дали змогу "поширити погляд історії не тільки на видиму частину "айсберга", а і на приховану від прямого спостереження його основну масу". Це значно розширило коло досліджуваних проблем та збільшило навантаження на дослідницьку роботу історика: "Бути істориком менталітету надзвичайно важко, не тільки тому, що такого роду дослідження вимагає вдумливості і винахідливості, а й через необхідність орієнтуватися в багатьох сусідніх науках."

І дійсно, третє покоління досить сильно розширило проблематику досліджень. У одній зі своїх статей Ж. Ле Гофф підняв питання політичної історії, що, по своїй суті, суперечить соціальній. Він хоча називає її "трупом, який потрібно добити", але віддає їй належне, визнаючи необхідність як історії "великих людей".

Ще Л. Февр і М. Блок на зміну розповідному історіописанню, яке слідувало історичним текстам і зосереджувалося на відновленні перебігу політичних подій, висунули принцип історія - проблема. У Ж. Ле Гоффа основа різноманітних наукових інтересів полягає саме в дослідженні проблеми: яка була людина в далеку епоху історії, у чому таємниця її своєрідності, які відмінності між нами і нашими предками?

У своїй першій книзі "Інтелектуали у Середні віки" Ж. Ле Гофф дає нарис історії тих людей середньовічної епохи, які присвятили себе розумовій діяльності - учених: ченців і кліриків, а потім і мирян, богословів і філософів, професорів університетів.Проте надалі він зосереджує свою увагу не стільки на освіченій еліті (хоча не перестає вивчати її творчість, бо через неї, власне, історик тільки й здатний вивчати Середньовіччя, епоху, коли більшість залишалася неписьменною), скільки на "людині повсякдення".Ця "пересічна людина", яка не знала латині і мешкала у стихії усної культури, сприймалась як "інша" і в ту епоху: вчені ставились до неї зверхньо і з підозрою, бо її звичаї і вірування (забобони), поведінка і зовнішній вигляд не відповідали стандартам еліти.Увагу історика спрямовано на розкриття того, що було спільного в Цезаря і останнього солдата в його легіонах, у святого Людовіка і селянина, який працював у його володіннях, у Колумба і матроса на його каравелах.

У центрі уваги Ж. Ле Гоффа - масова свідомість, колективні уявлення, образ світу, що домінував у всьому суспільстві.Подібно до багатьох інших представників "Нової історичної науки", Ж. Ле Гофф - історик ментальностей, не чітко сформульованих і не цілком усвідомлюваних (або зовсім не усвідомлюваних) манер мислити, часом позбавлених логіки розумових образів, які притаманні даній епосі або певній соціальній групі.

Системи цінностей далеко не завжди і не повністю формулюються моралістами або проповідниками - вони можуть впливати на людську поведінку, не будучи зведені в стрункий і продуманий моральний кодекс.Але ці установки свідомості мають тим більше примусовий характер, що не усвідомлюються.

До недавнього часу історики не звертали уваги на ментальності, уявляючи, ніби духовне життя вичерпується філософськими, релігійними, політичними, естетичними доктринами і що зміст ідей мислителів і теоретиків нібито можна поширити на все суспільство.Тим часом істина полягає в тому, що ці ідеї і вчення залишаються надбанням інтелектуальної еліти, але в тій мірі, в якій вони впроваджуються в розум маси, вони неминуче переробляються, трансформуються, і часто до невпізнання.У цьому сенсі можна говорити про "соціальну історію ідей": вони падають на певний ментальний грунт і сприймаються відповідно до змісту ментальності тих чи інших верств суспільства.Більш того, у генезі самих доктрин активну участь беруть ментальні установки соціального середовища їх творців.Таким чином, ідеї впливають на ментальні установки, які в свою чергу потім впливають на ті самі ідеї, трансформуючи їх.

Ідеї являють собою лише видиму частину "айсберга" духовного життя суспільства.Образ світу, заданий мовою, традицією, вихованням, релігійними уявленнями, усією суспільною практикою людей, являє сталі знання, які змінюється повільно і поступово, непомітно для тих, хто ним володіє.Дослідження ментальностей - велике завоювання"Нової історичної науки", що відкрила новий вимір історії, шляху до осягнення свідомості "мовчазної більшості" суспільства, тих людей, які утворюють його основу,

Ж. Ле Гофф показав, що існують історичні джерела, з яких при всьому "опорі матеріалу" все ж можна отримати цінну інформацію про "просту людину" середніх віків, про її світобачення та емоції - потрібно лише правильно поставити проблему і розробити адекватну дослідницьку методику.Проблема блокування вченого культурою і письмовою традицією, монополізованою освіченими людьми, культурних традицій народу і усної, фольклорної творчості, як і проблема взаємодії обох традицій в загальному контексті середньовічної культури - одна з центральних тем досліджень Ле Гоффа.

Ще однією характерною рисою Ж. Ле Гоффа, що стало новим саме у його дослідженнях - відносини середньовічних людей до часу. Це полягає насамперед у тому, що він розглядає сприйняття часу не просто як одну з багатьох категорій ментальності, але як предмет соціального аналізу.Новий підхід Ж. Ле Гоффа до обговорення часу як компонента "моделі світу" середньовічних людей, пов'язаний з виробленою ним і рядом інших представників Школи "Анналів" новою методологією соціального дослідження.Соціальна історія традиційно розуміється як історія суспільств, класів, станів і соціальних груп, громадських, виробничих відносин і конфліктів, збагачується, включаючи в себе людську суб'єктивність.Соціальна історія в працях Ж. Ле Гоффа, здійснює експансію в галузь суспільної психології, історії почуттів, фантазій і навіть сновидінь, іншими словами, долається соціологічна абстрактність. Той напрямок історичного дослідження, який розвиває Ж. Ле Гофф, він іменує "історичною антропологією" або "антропологічно орієнтованою історією".

У сфері уваги Ж. Ле Гоффа поряд з часом знаходяться самі різні прояви ментальностей епохи - сприйняття чудес, система цінностей, оцінка трудової діяльності та різних її видів, ставлення освічених до селянства і його праці, контраст вченої культури та культури фольклорної таїх взаємодія, уявлення про смерть і потойбічний світ, розуміння соціальної структури і монархічної влади і багато іншого. Дійсно, він невпинно шукає нові проблеми і нові ракурси вивчення старих проблем.

Він незмінно вірний принципам соціально-антропологічного підходу, вивчає конкретні прояви ментальності в період Раннього і Високого Середньовіччя, не обмежуючись констатацією протистояння двох культур, звертає особливу увагу на процеси взаємодії наукового та фольклорної культурних традицій. Ж.Ле Гофф прагне розкрити механізми цієї взаємодії обох культурних традицій.

Культура традиційно розглядається у відриві від соціального життя.Навпаки, пафос антропологічного підходу до культури полягає в тому, щоб побудувати цілісну соціально-культурну модель, яка пояснювала б цю тотальність. Тому коло проблем що становили інтерес для А. Я. Гуревича є досить широким. Ці теми поза сумнівом, хвилювали людей тієї епохи, але наполегливість, з якою сучасний медієвіст задає середньовічним джерелам саме ці питання, пояснюється перш за все їх теперішню актуальність.У працях А. Я. Гуревича розглядається низка проблем, породжених сучасністю: Ставлення до часу і простору, оцінка права і соціальної дійсності, яка його породила і яку разом з тим воно оформляло і визначало; відношення до власності, багатства і бідності; проблема людської особистості.

Досить велику увагу привернули ті соціальні і культурні цінності, які - зрозуміло, в перетвореному вигляді, стали частиною

спадщини, залишеної цивілізацією середньовічного Заходу.В даний час актуальність обговорення зазначених проблем ще більше зросла: оцінка права, праці, власності і особливо людської особистості, індивідуальності вводить нас в саме серце проблем, які досить сильно хвилюють наше суспільство.Ті категорії, які були обрані для характеристики середньовіччя, за своєю суттю фундаментальні і загальні, про них можна вивчати культуру всієї епохи.Але існують такі сторони історичної дійсності, які в більшій мірі виражають її суто особливості і утворюють у своїй сукупності її неповторний вигляд.У своїх монографіях А. Я. Гуревич також висунув на перший план проблемиставлення до святості й дива, стосунки у сім'ї, - все це риси, в яких знайшла своє вираження унікальність культури та релігійності середньовічного світу.

Також велику увагу А. Я. Гуревич приділив читанню текстів проповідей німецького францисканця Бертольда Регенсбурзького. Вивчення проповідей Бертольда занурило історика в колізії духовного життя Німеччини 50-х-70-х рр..XIII ст.,Його повчання охоплюють всі грані світогляду та поведінки віруючих, виділяючи те, що здавалося найголовнішим для цього цього духовного пастиря.Бертольд вживає систему понять і символів, доступних свідомості його слухачів.

На думку А. Я. Гуревича, інтуїція історика, живиться, в першу чергу, знанням джерел і саме з них, і шляхом наполегливого і копіткого аналізу текстів, черпає свої знання.Тлумачення і гіпотези, на які наважується історик, постійно верифіковані.Інтуїція історика знаходить опору в знанні того, що досягнуто його колегами, що працюють з тим же або із суміжним матеріалом, що дає йому можливість зіставити власні спостереження з більш широким колом інтерпретацій, пропонованих наукою.

З наближенням 70-річного ювілею журналу "Аннали" серед істориків анналістів розгорнулася широка дискусія про подальші напрями роботи, в ході якої сформувалося четверте покоління (А.Буро, Р.Шарт'є та ін.), яке в 1990-ті рр. висунуло ідею так званої спеціальної історії ментальностей. Вона досліджує вплив колективної свідомості на індивідуальну. Одночасно наголошується на необхідності повернення до тернарної моделі "глобальної історії" Ф.Броделя.

Підсумовуючи вище сказане, хотілось би відмітити одну характерну особливість істориків-анналістів, яка, на нашу думку пояснює постійну еволюцію "школи", - це прагнення до нового, нового практично в усьому як в історіософських поглядах, так і в методології, водночас час не цураючись тих теоретичних основ, що були створені засновниками журналу. Адже історія, як говорив А. Я. Гуревич, це ні що інше, як постійно виникаюча дискусія, і в цій постійній проблемності, мабуть, і полягає її сенс. Із виникнення школи "Анналів" розпочалась велика дискусія, по-перше, із представниками інших течій та шкіл, а по-друге всередині самої школи. Як наслідок цього, за більш ніж 80 річну історію відбулась велика кількість змін у поглядах істориків анналістів як на концепцію історії, так і на методологію дослідження. Змінювались сфери вивчення історії - від матеріальної до духовної, предмет - від глобальної історії до фрагментарної, але незмінним об'єктом завжди залишалось життя людини. Таким чином, ми можемо із впевненістю назвати усі індивідуальні особливості істориків та особливості різних поколінь еволюцією, адже усі ті відмінності мали послідовний характер та базувались на основних теоретичних засадах, розроблених засновниками школи.

Розділ ІІ. Історіографічний огляд джерел та літератури

Основою для написання даної роботи є аналіз праць двох істориків-мідієвістів - Жака Ле Гоффа та Арона Яковича Гуревича. Оскільки виключно їх праці є історіографічним джерелом дослідження, то ми не виділяємо їх окремо за якимось критерієм, адже усі вони є однаково важливим та цінним матеріалом, незалежно від того, чи стали вони всесвітньо відомими, чи є невеликими нарисами з певної проблеми. Тому у даному розділі подано коротку характеристику тематично-змістового характеру використаних робіт, та об'єктів їх дослідження.

Велику кількість праць Жака Ле Гоффа було перекладено російською мовою, на жаль українською з'явилась тільки одна, тому користуватись ми будемо в основному російськомовними перекладами його робіт.

Всесвітнє визнання Ж. Ле Гоффу принесла "Цивілізація середньовічного Заходу" - безумовно, ревоюційна праця, що докорінно змінила погляд на Середньовіччя. Вперше вона побачила світ в середині 60-х років, і до сьогодні не втратила свого значення і популярності, про що говорить велика кількість перекладів різними мовами та кількість перевидань. У цій праці Ж, Ле Гофф вперше поглянув на минуле не "ззовні", а "зсередини". З допомогою великої і різноманітної кількості джерел автор створив цілісний образ людей Середньовічного світу. Книга побудована за хронологічним принципом що дає можливість простежити зміни досліджуваних ним категорій: ставлення людей до часу, релігії, праці, права та інших об'ктів, що спричиняють вплив на ментальності. Автор не тільки наводить динаміку змін певних категорій, а й намагається зрозуміти їх причини та з'ясувати наслідки.

Ж. Ле Гофф вважає, що ставлення до праці і часу - це основні структурні і функціональні аспекти суспільства і їх вивчення - найкращий спосіб пізнання історії суспільства. Тому цій проблематиці він присвятив велику кількість статей, які були опубліковані одним збірником. У цих статтях, написаних у різний період, автор простежив еволюцію в розумінні праці від біблійної праці-кари в Ранньому Середньовіччі до праці-виправдання, яка в результаті приводить до спасіння. Щодо часу то Ж. Ле Гофф перш за все простежив, хто і як змінював його і володів його новими формами в Західному Середньовічному суспільстві. Поява баштових годинників, потім кишенькових, поділ доби на 24 години, все це почало все більше поєднувати час і працю, яка ним регламентувалась. Ці та інші зміни відбувались протягом всього Середньовіччя, і саме простеження еволюції певних категорій протягом певного часу є основним у статтях зібраних у цьому збірнику.

Над книгою про Людовіка ІХ Святого Ж. Ле Гофф працював 15 років. Ця праця є свого роду новацією, адже він не створював класичної біографічної роботи про життя однієї людини, а також відмовився від створення образу епохи в рамках біографічного дослідження. Ця праця є викликом традиційним принципам зображення загального через дослідження індивідуальної біографії. Автор доводить, що така людина, як Людовік надає можливість для "глобалізації" історичного дослідження навіть в рамках біографії. Герой стикається з різноманітними сторонами соціального життя і його діяльність виражає найважливіші соціальні і культурні особливості того часу. У даній праці Ж. Ле Гофф зміг не тільки розширити рамки біографічного дослідження, а і по-новому підійшов до завдань історико-біографічних досліджень.

На велику увагу також заслуговує збірка "Середньовічна уява", до якої увійшли нариси з проблем чудесного, у розумінні людей, уявлення про Чистилище, ставлення до простору і часу, до тілесного і духовного та ін. Але найбільша кількість нарисів у цьому збірнику присвячена образно-уявному відображенню дійсності, проблемі символів, сновидінням. Теми деяких нарисів у збірнику згодом стали темами великих праць історика, але основна маса є просто невеликими дослідженнями та роздумами автора над різноманітними проблемами.

Однією із досліджуваних ним тем стала історія інтелектуалів, яких він досить різко вирізняє від науковців та учених. Інтелектуали, незалежно від того чим займались, завжди привертали увагу суспільства тому їх історію можна досить чітко простежити, але їх не можна об'єднати у спільну групу. Саме різноманіття інтелектуалів і ідей намагався простежити у своїй праці Ж. Ле Гофф.

Чи не вперше в історичній науці Жак Ле Гофф звернувся до дослідження тіла. Ставлення людини до тіла змінювалось протягом усієї історії, і воно не було однаковим у різних суспільствах, також різною була його роль в соціумі. Саме розуміння представниками різних станів Середньовічних людей тілесного є об'єктом дослідження, і це є частиною того глобального образу людини який прагнув створити історик.

Як бачимо майже усі згадані роботи Ж. Ле Гоффа вирізняються своєю революційністю та новизною тематики, не є винятком і дослідження феномена Чистилища. Ця тематика є досить нелегкою, адже простежити розвиток якого небудь вірування досить важко, особливо його витоки: водночас, Чистилище є досить важливим елементом католицизму, тому випускати його з поля зору є великою помилкою. Еволюція Чистилища змінювала просторові і часові уявлення людей, що формувало образ мислення тогочасного суспільства.

Усі без винятку роботи Ж. Ле Гоффа охоплюють тривалі часові рамки, в межах яких змінюються ті чи інші категорії. Однією із досліджуваних ним категорій стали людські цінності, що формувались у середньовічних людей на основі християнської релігії, хоча вона не була винятковим фактором. У роботі про еволюцію цінностей автор протиставляє релігійні цінності "земним" та аналізує міру впливу їх на людину, значення та роль у формуванні світогляду.

Якщо говорити про тематику робіт Ж. Ле Гоффа, то основна маса їх присвячена проблемам часу і простору, ідеям, уявленням, образам, сновидінням, тобто тому, чому не надавали великого значення інші історики, зосереджуючись на матеріальних речах чи матеріальних проявах людської ментальності. Ле Гоффа можна назвати одним із найбільших новаторів у плані проблематики та об'єктів дослідження.

Не менш резонансний характер, не тільки у радянській та російській, а й у світові історіографії, мають праці Арона Яковича Гуревича. "Якби потрібно було знайти спільну назву для цілої серії усіх моїх монографій, написаних в різні роки, то, мабуть, жодна не підійшла б краще ніж "До нового розуміння Середньовіччя"", такими словами А. Я. Гуревич розпочинає передмову до однієї зі своїх праць, і ці слова як найкраще характеризують усю діяльність автора у галузі дослідження середньовічної історії та культури. Його роботи стали дійсно новаторством у радянській історіографії.

На відміну від Ж. Ле Гоффа А. Я. Гуревич більшу увагу приділяв матеріальній стороні історії, що було пов'язано з ідеологічними рамками, у які були поставлені тогочасні радянські історики. Але А. Я. Гуревич починав свою діяльність у період "відлиги" і був прихильником шістидесятників це вплинуло на його світогляд, і за це йому довилось поплатитись власною кар'єрою.

У той час медієвісти були обмежені у виборі тем, і з того, про що можна було писати, А. Я. Гуревич вибрав об'єктом дослідження історію англійського селянства VII - початку XI ст., яка стала темою його дисертації.

Першою великою монографією А. Я. Гуревича є "Проблеми генези феодалізму в Західній Європі", що була написана в середині 60-х років і вперше вийшла друком 1970 р. Цій роботі передував ряд статей на подібну тематику, але саме вона стала першою великою працею, в якій автор розглядав історію з нових позицій - позицій Школи "Анналів".

А. Я. Гуревич є також одним із найкращих у російській історіографії дослідників середньовічної історії скандинавських країн, ця тематика характерна для його ранніх робіт.

Радянські історики 30-60 рр. ХХ ст. зосереджували свою увагу переважно на соціально-економічній і частково на політичній історії. Що до духовної сфери, то вона немов би поглиналась культурою Ренесансу, склався стереотип про "темне" Середньовіччя, добу постійних воєн і релігійної нетерпимості. Тому спроба А. Я. Гуревича більш детально дослідити особливості середньовічної культури не могли не суперечити пануючій традиції. Втім його спроба увінчалась успіхом і книга "Категорії середньовічної культури" стала досягненням не тільки радянської, а і світової історіографії. У ній автор дослід питання часу і простору, права, звичаї, відмінності у психології людей різних станів, ставлення до праці. Ця робота стала основою його подальшої діяльності, ідеї, закладені в ній, автор розвивав у наступних працях. "Низові" пласти середньовічної культури і релігійності послугували предметом аналізу у наступній його монографії "Проблеми середньовічної народної культури". Цей же рівень народної свідомості було розглянуто, у контексті всієї середньовічної епохи в наступній монографії "Середньовічний світ: культура мовчазної більшості". Як ми уже згадували у попередньому підрозділі, А. Я. Гуревич велику увагу надавав проповідям особливо проповідям Бертольда Регенсбурзького, яким присвячена велика кількість статей та окремий розділ монографії.

У згаданих книгах, і у окремо присвячених певним темам статях А. Я. Гуревича, були, зокрема, обговорені такі істотні аспекти релігійності середніх віків, як сприйняття віруючими святих і творених ними чудес; уявлення про смерть, розуміння Страшного; "хронотоп" - специфічне поєднання простору і часу у сприйнятті індивіда; середньовічний гротеск, що змішував страх зі сміхом, не менш парадоксальна взаємодія образів вічності і часу, земного і потойбічного світів, що знайшло вираження в exempla; змінюється протягом середньовіччя розуміння відовства, яке до кінця цієї епохи вилилося у велику полювання на відьом - величезної громадської значимості соціально-психологічний і релігійний феномен, і інші сторони світобачення та поведінки середньовічних людей.

Велику увагу А. Я. Гуревич приділяв не тільки масовій свідомості і феодальним відносинам, а і досліджував стосунки у малих колективах, становище індивідів у суспільстві та повсякденне життя окремих людей.

Пізніше, говорячи про перші свої роботи, А. Я. Гуревич не заперечує того, що в них написано і як це виражено, його погляди протягом життя хоча і зазнали трансформації, але все ж таки вони змінювались у руслі "анналістської" історіософії. Проблематика досліджень А. Я. Гуревича є досить широкою охоплюючи як матеріальну, так і духовну сфери людського життя. Сферою його досліджень є вікінги, давні германці, життя яких він дослідив чи не найкраще у радянській історіографії, і, звичайно - західноєвропейське населення. Саме широка тематика його робіт дозволила створити своєрідне розуміння середньовічної європейської культури та цілісний образ тогочасної людини.

Розділ IІІ. Просторово-часові уявлення у Середньовіччі

Час і простір - визначальні параметри існування світу і є одними із основних форми людського досвіду. Ми часом не усвідомлюємо, що простір і час не лише існують об'єктивно, але і суб'єктивно переживаються і усвідомлюються людьми, причому у різних цивілізаціях і суспільствах, на різних стадіях суспільного розвитку, в різних прошарках одного і того ж суспільства і навіть окремими індивідами ці категорії сприймаються і застосовуються неоднаково. Тому, для того щоб зрозуміти людину Середньовіччя, її психологію, потрібно зважати на зовнішнє середовище, на її уявлення про Всесвіт, на що впливала велика кількість чинників.

Найбільше значення на формування людини середньовіччя мало оточуюче середовище, Християнська релігія та залишки язичницьких вірувань і забобонів. Тогочасна Європа являла собою величезний покрив лісів і ланд з розкиданими по ньому обробленими родючими прогалинами - такий зовнішній вигляд християнського світу. Ле Гофф порівнює його з негативним відбитком мусульманського Сходу - світу оазисів посеред пустель. Там, на Сході, ліс - рідкість, тут його удосталь; дерева там - ознака цивілізації, тут - варварства. Релігія, народжена на Сході під покровом пальм, розцвіла на Заході, завдавши шкоди притулку язичницьких духів - деревам, які безжально вирубувалися ченцями, святими і місіонерами. Будь-який прогрес на середньовічному Заході був розчищенням, боротьбою і перемогою над чагарниками кущами.

Для селян і взагалі дрібного працюючого населення ліс був джерелом доходів. Туди виганяли пастися стада, там набирали восени жир свині - головне багатство бідного селянина, який після "відгодівлі на жолудях" забивав свою свиню, і це давало йому на зиму якщо не щедру їжу, то засіб для існування. Там рубали ліс, такий необхідний для економіки, яка протягом тривалого часу відчувала потребу в камені, залізі і кам'яному вугіллі. Удома, знаряддя праці, вогнища, печі, ковальські горни існували і діяли тільки завдяки дереву і деревному вугіллю. У лісі збирали дикорослі плоди, які були основним доповненням в примітивному раціоні сільського жителя, а під час голоду давали йому шанс вижити. Там же заготовляли дубову кору для дублення шкір, золу - для вибілювання або забарвлення тканин, але особливо - смолянисті речовини для факелів і свічок, а також мед диких бджіл, такий бажаний для світу, який довгий час був позбавлений цукру. Але всі люди, що жили за рахунок лісу, подались туди, перш за все, для того щоб маргіналізуватись, щоб поводитись там, як люди природи, поза світом культури в усіх розуміннях цього слова.

Розчищення лісів під ріллю і осушення боліт під пасовища були справою майбутнього, населені пункти часто-густо були розкидані серед лісів рідкісними оазисами, далеко один від іншого. Переважали невеликі села з обмеженим числом дворів або відособлені хутори. Більші селища зрідка зустрічалися в найбільш сприятливих місцевостях: в долинах річок, на берегах морів, у родючих районах Південної Європи.

Але з лісу виходила і загроза - він був осередком вигаданих або справжніх небезпек, тривожним горизонтом середньовічного світу. Ліс обступав цей світ, ізолював його і душив. З його страшного "мороку" несподівано з'являлися голодні вовки, розбійники, лицарі-грабіжники. З цих ненажерливих вовків уява середньовічної людини, спираючись на фольклорні образи незапам'ятних часів, легко робила чудовиськ.

Проте, якщо для більшості людей середньовічного Заходу горизонт обмежувався часом усе їх життя смужкою лісу, то зовсім не слід було б уявляти собі середньовічне суспільство як світ нерухомих домосідів, прив'язаних до свого оточеного лісом клаптика землі. Навпаки, дивує надзвичайна мобільність середньовічних людей.

Зв'язки між населеними пунктами були обмежені і зводилися до нерегулярних і досить поверхневих контактів. Натуральне господарство характеризувалось тенденцією до самозадоволення основних потреб. До того ж, шляхи сполучення практично були майже відсутні або знаходилися в абсолютно незадовільному стані. Старі римські дороги в тих районах, де вони були, поступово стали непридатними, нові шляхи розчищалися рідко, і підтримка їх була пов'язана з великими труднощами. Турботи державної влади про засоби сполучення не виходили за межі урядових потреб, дуже обмежених. Проте і ці потреби задовольнити було нелегко. Надаючи судові і податкові імунітети церковним установам та служивим людям і даючи їм широку владу над селянами, англо-сакські королі, наприклад, залишали за собою право вимагати від населення участі в спорудженні укріплень і ремонті доріг. Прокладення доріг і зведення мостів вважалися Богоугодною справою. Подорож в період раннього середньовіччя була небезпечною і тривалою справою. Небезпечною - бо розбійники були майже невід'ємною ознакою великої дороги, тривалою - бо засоби пересування були не у кращому стані, ніж шляхи. За добу можна було подолати найбільше декілька десятків кілометрів, часом дороги були настільки занедбаними, що подорожні рухалися ще повільніше.

Про те, з якою швидкістю передавалися відомості про важливі події свідчать такі факти: звістка про смерть Фрідріха Барбаросси в Малій Азії досягла Німеччини через чотири місяця; англійці дізналися про те, що їх король Річард Левине Серце потрапив у полон в Австрії, через чотири тижні.

Переміщувались в основному рицарі, хрестоносці та інші члени суспільства які жили не за рахунок землі і фактично не мали батьківщини. Селянин, поля якого були більш менш оборотною концесією з боку сеньйора і часто перерозподілялися сільською громадою, згідно з правилами сівозміни і ротації полів, був прив'язаний до своєї землі тільки волею сеньйора, від якого він охоче вислизав спочатку втечею, а пізніше шляхом правової емансипації. Індивідуальна або колективна селянська еміграція була одним з великих феноменів середньовічної демографії і суспільства.

Жоден матеріальний інтерес не утримає більшість з них удома, але самий дух християнської релігії виштовхує на дороги. Людина - лише вічний мандрівник на цій землі вигнання - таке вчення церкви, яка навряд чи потребувала того, щоб повторювати слова Христа: "Залиште усе і йдіть за мною".

Жалюгідна дійсність паломництва - доходила до трагічних випадків з хрестоносцями, померлими в дорозі з голоду або винищеними сарацинами. Швидшим був шлях по морю. При попутному вітрі корабель міг пройти до 300 км на добу. Але небезпеки тут були ще більшими, ніж на землі. Досягнута волею випадку швидкість просування могла бути зведена нанівець безнадійними штилями, зустрічними вітрами і течіями.

Кораблебудування було слабо розвинене в тогочасній Європі, судна були мало пристосовані до плавання у відкритому морі і трималися переважно шляхів, що йшли вздовж узбережжя. Виняток становили вікінги - сміливі мореплавці, кораблі яких побували у всіх морях Європи, від Чорного і Середземного до Північного і Білого, і навіть перетинали Північну Атлантику. Але залишилося невідомим, скільки швидкохідних суден загинуло в штормах і якою дорогою ціною були сплачені їх морські експедиції в Біле море або до берегів Гренландії і Америки. Та і нормани по можливості намагались не віддалятися далеко від берегів або островів: засоби орієнтування у відкритому морі були дуже примітивні.

Розмах усіх цих рухів, міграцій, подорожей був насправді вкрай невеликий, особливо у християнському світі. Географічний горизонт був одночасно і духовним горизонтом християнського світу. Вражає неточність учених в космографії: зазвичай допускали, що Земля є диском, нерухома і знаходиться в центрі всесвіту; потім уявили, услід за Аристотелем, систему концентричних сфер, а починаючи з XIII ст. - складнішу і ближчу до дійсності систему руху планет за Птоломеєм. Але ще більш вражаючою є фантазія середньовічної географії за межами Європи і Середземноморського басейну. Особливо примітною була та теологічна концепція, яка надихала до XIII ст. християнську географію і картографію. Як правило, розташування Землі визначалося віруванням, що її "пупом" є Єрусалим і що схід, який найчастіше поміщали на картах вгорі, на місці Північного полюса, має своєю вищою точкою гору Такт-і-Сюлейман в Азербайджані, де знаходиться земний рай і звідки витікають Тигр, Євфрат, Фісон (зазвичай ототожнюваний з Гангом) і Геон, тобто Ніл. Нечіткі відомості, які могли мати християни про ці річки, викликали певні труднощі. Їх легко повертали в інший бік. Пояснювали, що відомі витоки Тигра і Євфрата не є їх дійсними витоками, які розташовані на схилах райської гори Едем, а води цих річок надовго втрачаються в пісках пустелі, перш ніж знову вийти на поверхню.

У реальному житті панував християнський світогляд. Християнство було вагомою частиною історичної еволюції. Саме стосовно нього середньовічний християнин визначав усю решту і людства, і свого місця по відношенню до інших. І передусім, на думку Ле Гоффа, стосовно візантійця. З 1054 р. візантієць вважався єретиком. Проте, якщо звинувачення в розколі, відступництві і було найважливішим, західні люди не доходили до того, щоб його визначити - в усякому разі, назвати. Навіть для тих людей Заходу, які не споглядали її чудес, Візантія була в середні віки джерелом майже усіх багатств, бо звідти йшли найцінніші товари її власного або чужоземного виробництва. Звідти йшли розкішні тканини - шовк, секрет якого вона дізналась у Китаю в VI ст., звідти йшла повноцінна до кінця XI ст. золота монета, яку на заході називали попросту "безантом", цей "долар Середньовіччя". Скільки спокус пробуджували такі багатства!

Якщо ворожість середньовічних християн до візантійців, з якими вони знаходилися в постійних контактах, не обходилася без докорів сумління, то по відношенню до мусульман тут, мабуть, не було проблеми. Магомет був одним з гірших страховищ середньовічного християнства. Він невідступно переслідував уяву християн в апокаліптичному баченні. Він не згадувався інакше як у зв'язку з Антихристом.


Подобные документы

  • Монография французского историка Ж. Ле Гоффа "Цивилизация средневекового Запада" является наиболее полным обзором Средневековья. Исследование ментальностей средневековых людей: систему ценностей, представления о своем и чужом, красивом и безобразном.

    анализ книги [12,7 K], добавлен 17.01.2008

  • Характеристика Закону "Про зайнятість" 1946 року в США, аналіз головних положень. Розгляд способів підтримки загального добробуту американського населення. Знайомство з найсучаснішими працями американських істориків. Розгляд монографії Е. Васем.

    статья [21,4 K], добавлен 11.09.2017

  • Дослідження життєвого шляху Герасима Кондрат’єва. Аналіз аспектів діяльності та політичного світогляду полковника. Історичний спадок його роду. Висвітлення внеску роду перших переселенців в освоєння та протекцію земель в важких умовах XVII-XVIII століть.

    реферат [24,8 K], добавлен 14.03.2013

  • Загальна характеристика еволюції господарства на етапі ранніх цивілізацій та європейської цивілізації середньовіччя. Опис головних особливостей європейської цивілізації ХХ – початку ХХІ століть. Аналіз ідей та досягнень основних нобелівських лауреатів.

    тест [13,8 K], добавлен 06.10.2010

  • Маловідомі сторінки діяльності Церкви в період Середньовіччя. Боротьба папства за інвеституру. Причини та умови панування церкви в суспільно-політичному середньовічному житті. Наслідки панування церкви над усією християнською Європою в середні віки.

    реферат [28,7 K], добавлен 13.06.2010

  • Особливості формування системи світоглядних уявлень мешканців території України в період епохи палеоліту, мезоліту та неоліту. Еволюція духовного світу населення України епохи бронзи. Міфологія та основні риси дохристиянського світогляду українців.

    дипломная работа [4,5 M], добавлен 14.11.2010

  • Аналіз зміни ролі споживчої кооперації у суспільному житті, під впливом економічної політики влади протягом ХХ ст. Споживча кооперація як дієвий механізм самозахисту людей від економічних негараздів. Стримування цін у період економічних негараздів.

    статья [19,2 K], добавлен 14.08.2017

  • Перші кроки людей у створенні прообразу суспільства – праобщин. "Людина випрямлена": розвиток в напрямку створення знарядь праці та мисливства. Неандерталець (людина розумна): вдосконалення знарядь праці та перші обряди. Виникнення людського суспільства.

    реферат [39,2 K], добавлен 10.02.2011

  • Утворення та розвиток Скандинавських країн. Природно-географічні умови Скандинавії. Суспільний та державний лад на Скандинавському півострові. Причини слабкості бюргерства. Вільне селянство феодальної Норвегії. Норвезьке суспільство в раннє середньовіччя.

    реферат [22,7 K], добавлен 04.09.2010

  • Вавілонське рабовласницьке суспільство. Вавилонська релігія та ідея безсилля людини перед надприродними силами. Панування релігії і жрецтва в галузі ідеології. Писемність, література та розвиток науки. Відхід від традиційного релігійного світогляду.

    реферат [24,2 K], добавлен 17.02.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.