Громадсько-культурна діяльність князя Костянтина-Василя Острозького

Християнсько-державницька роль Острозького в умовах кризи православної церкви на території Польщі XVI ст. Меценатська і просвітницька діяльність князя, його вплив на полемічну літературу, культуру українського народу і Острозький культурно-освітній центр.

Рубрика История и исторические личности
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 04.11.2010
Размер файла 111,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Бачення унії, скажімо, князем Василем-Костянтином Острозьким, далеко випереджало свій час. У цьому баченні йшлося про союз всіх конфесій, покликаний привести до створення вселенської християнської церкви.

Можливо саме тому, адже князь Василь-Костянтин Острозький був аристократом, для якого польський лад мав багато чого привабливого, він не вдавався до рішучих дій проти насилля влади в питаннях церковної унії. У листі до Львівського братства він писав: "Посилаю вам декрет, уложений на минувшім сеймі, вельми противний народному праву, а більш усего святій правді, і даю вам не іншу раду, як тільки сю, щоби ви були терпеливі і дожидали Божого милосердя, поки Бог по своїй доброті не склонить серця його королівської милості до того, щоби нікого не обиджував і кожного лишив при своїх правах [26, с. 316-317]".

Не можна не погодитися з М.Костомаровим, що дійсно вища верства в Польщі була всемогутньою і якби твердо стояла у вірі і міцно боронила її, ніякі хитрощі короля та католиків не змогли б їй зашкодити. До того ж завдяки далекоглядній політиці польських монархів (надання привілеїв, формальне зрівняння у правах з католиками і т.д.), українські можновладці не мали підстав для боротьби. Вони просто купилися. Очевидно, це розумів і князь Острозький, не вдавшись у цій ситуації до збройного протистояння.

А далі трапилось найцікавіше. Унія, на початку задумана для принади вищої української верстви, виявилась зайвою. Українське вище панство і без неї мігрувало в католицизм. Це ще раз підтвердило аксіому, що не ідеологія перетворює світ, а економічні чинники. Внаслідок -- у самій Польщі уніатська церква стала нижчою, простонародною, не вартою уваги вищої верстви. На українських землях вона поширилася тільки на західних теренах, і знову ж таки переважно серед простого люду.

Отже, можна дійти висновку: незважаючи на дії конкретних осіб щодо створення унії, об'єктивно вона стала результатом пошуку шляхів подолання церковної кризи в Київській митрополії. Об'єктивно її ініціатори стояли перед дилемою: продовжувати нерівну боротьбу за існування церкви, наперед знаючи, що практично неможливо виграти в цьому поєдинку і опинитись перед реальною загрозою латинізації, чи піти на союз з Ватиканом задля збереження східного обряду і практичного зрівняння православного духовенства в правах із латинським. Правда, змінивши лише юрисдикцію з Царгородської на Римську.

Потрібно сказати, в справі укладення унії католицтво виявило гнучкішу політику. І це зрозуміло. Воно вже отримало повчальний урок від протестантів на початку XVI століття.

Довгий час як за царату, так і в радянські часи існувало твердження, ніби "спольщення", "покатоличення" та "дискримінація' були головним завданням унії. Ці міркування підпорядковувалися, очевидно, існуючій конфесійній домінанті. Без сумніву, Рим виношував власні плани щодо України і твердження про "покатоличення", "одвічну" експансію католицизму, мабуть таки, небезпідставні. Але в унійних ініціативах католики виявилися вправнішими гравцями і дипломатами, ніж православні. Можна сказати: унія -- це швидше реакція католицизму на протестантизм, спроба зупинити його в тріумфальній ході на Схід. Поряд з цим, тут слід згадати ще одну деталь. М. Грушевський справедливо називав відомі процеси оновлення всередині православ'я кінця XVI століття "першим українським національним відродженням", поза яким важко уявити і правильно зрозуміти роль унії.

Зрештою, нас не цікавлять ситуативні інтереси тієї чи іншої групи осіб чи організацій. Через століття їх дії виглядають по-іншому, ніж для сучасників, і розкривають те дійсне значення, яке відіграла та чи інша подія в історії становлення держави. Як показує історія, Берестя допомогло Україні відчинити вікно до романського та латинського світів, сприяло розвитку українського ренесансу, засвоєнню західних стилів у культурі та мистецтві. Разом з тим, незалежно від суб'єктивних намірів її ініціторів серед українсько-білоруських ієрархій, унія об'єктивно ставала знаряддям соціального і духовного поневолення українського і білоруського народів, сприяла їх поглинанню шляхетською Польщею.

І трапилася парадоксальна річ. Те, що задумувалося для скріплення церкви, стало немовби причиною її роз'єднання на довгі століття, аж до наших часів. І не видно цьому кінця. Вірніше, Берестейська унія швидше стала не причиною роз'єднання, а тільки каталізатором, який інтенсифікував вже визріле в душах людей. А там метастазила якась важка духовна недуга, якою ми хворіємо аж до сьогодні. Андрій Шептицький дуже влучно сказав з цього приводу: "Вони хотіли розділюватися, так само, як сьогодні ми. Ми не дуже-то прагнемо єдності [23, с. 5]". [Погодьмося, це гостра і жорстока думка, але її потрібно було висловити, аби зрештою розпочати те спасенне об'єднання, якщо не хочемо загинути. "Чотириста років активного поборювання один одного спричинили в нашому краю таку духовну руїну, що в порівнянні з нею татарське лихоліття -- це іграшка [23, с. 5]".

...Тільки тепер повною мірою розуміємо мудрість князя Василя-Костянтина Острозького. І якби подібних до нього людей було більше, вітчизняна історія пішла б зовсім інакше.

Його час, час спроб і зусиль знайти дорогу від серця до серця має стати уроком для сучасного покоління. Ми не повинні чекати, коли хтось за нас вирішить нашу справу, мусимо визначитись: продовжувати безглуздя розбрату чи братися енергійно до відбудовування єдності, розумного облаштування нашого спільного дому.

2. Князь Костянтин-Василь Острозький - великий меценат і просвітник

2.1 Острог ХVІ-ХVІІ ст. - перший в Україні науково-освітній центр

Постаті, хай би якими не видавалися видатними з нашого погляду чи сучасників, залишають слід у пам'яті людей, літописі держави не лише своїми вчинками й високими моральними чи політичними чеснотами, а й завдяки внеску у поступ та духовний розвиток суспільства. Вважаємо, до таких, без будь-яких застережень, особистостей належить Василь-Костянтин Острозький -- один з найбільших можновладців XVI століття, відомий до того ж меценат і просвітитель.

Занепадали міста й руйнувались замки, зникали церкви й монастирі, а пам'ять про нього продовжує жити. Не тільки як про людину, яка володіла третиною Волині, і впливового державного та церковного діяча. А постать, усвідомлююча шлях розвитку Русі-України і йшла ним твердими і впевненими кроками. Великого романтика і утопіста, прагматика і тонкого дипломата. Проте найважливішим здобутком усього життя й діяльності Василя-Костянтина справедливо вважають створення і підтримку першого прообразу вищої школи в Україні - Острозької академії, що увіковічнила його ім'я, а в наші часи дала поштовх до відродження колишньої князівської столиці -- "Волинських Афін".

Міста, мов люди. Народжуються, мужніють і умирають. А ось у XVI-XVII ст. для Острога, великого на той час міста, настала золота доба. Це був період, коли "Волинські Афіни" завдяки В.-К. Острозькому скликали до себе блискучі інтелектуальні сили як України, так і з-поза її меж. Родове місто знаменитих князів вважалося жвавим торговим центром: тричі на рік тут відбувались гучні ярмарки. На них з'їжджались купці зі всієї Європи та Сходу, через місто пролягало кілька важливих торговельних шляхів з Польщі, Молдови, Білорусі, Литви, Криму, Росії, Балкан та країн Західної Європи. Привозили сюди крам зі всього світу, а купувались вироби місцевих ремісників. Як кожне місто, заангажоване в міжнародній торгівлі, Острог швидко зробився відкритим для сприйняття всіляких новітніх культурних, мистецьких та релігійних віянь. Протягом останньої чверті XVI століття докорінно змінився навіть зовнішній вигляд Острога (за участю італійських архітекторів). Жодне волинське місто того часу не мало стільки будівель, виконаних у стилі ренесансу (замок, три дерев'яні палаци, міські вежі та будинки, ратуша). Тут стикувалися, взаємозбагачуючись, різні національно-культурні традиції.

Якщо під'їжджати до Острога з боку Дерманя, можна побачити на високому березі річки Вілія над Замковою горою куполи Богоявленського собору, що вражає своєю неповторністю, оригінальністю стилю і величчю. Неподалік від храму в середні віки здіймалась Кругла башта з вузькими бійницями та високим атиком із зубчатим парапетом.

Князівський осідок оточувала кріпосна стіна. Потрапити до нього могли тільки через ворота, які пильно охоронялись: Замкові, Дерев'яні, Луцькі й Татарські. Вулиці -- Грецька, Підзамкова, Луцька -- збігали до Ринку в центрі міста. У 1577 р. в Острозі налічувалось сотні будинків, функціонувало близько десятка церков. Жителі займались ремеслом і, як у будь-якому середньовічному місті, об'єднувалися в цехи: шевський, ковальський, теслярський, гончарний, сідлярський та інші. Був навіть цех скрипалів. В останній чверті XVI ст. тут виник відомий в Україні та Білорусії так званий острозький церковний спів. У документах зафіксована згадка від 1583 р. про Лаврентія -- музику князя Острозького, а від 1635 р. -- про проживання у місті 22 музик посполитих. У 1585 році місто отримує королівську грамоту (привілей) на магдебурзьке право, тобто на міське самоврядування, що стимулює до ще інтенсивнішого економічного розвитку міста. Острог розширювався просторово, зростала і кількість мешканців. На початок XVII ст. у місті проживало майже сім тисяч людей.

Сучасників вражав величавий двоповерховий замок з глибокими підземеллями, де зберігалися князівські скарби. У твердині також розташовувалась велика для того часу бібліотека рукописних та друкованих книг. В Острозькому музеї-заповіднику можна й нині побачити стародруки, які, не виключено, походять із замкової книгозбірні. Серед них -- греко-латинський словник, виданий в Базелі у 1562 р., на форзаці якого написані панегіричні вірші до Василя-Костянтина Острозького. Є в музеї ще одне базельське видання -- трагедії Єврипіда, франкфуртського друку промови Ціцерона, грецька граматика Кленарда, "Космографія" Себастяна Мюнстера, подарована кн. В.-К.Острозькому. Вона й досі зберігається у бібліотеці імені Оссолінських у Вроцлаві.

Острог у XVI ст. відомий в Україні також і як осередок малярстза. Цікаво, наприклад, якщо у Львові, Луцьку та Володимирі у податковому реєстрі фіксуються окремі майстри-маляри, то в Острозі їх сім (Харитон, Лазко, Гаврилович, Дашко, Духнич, Богдан та Федір). У цей час і саме тут стає помітним відхід від традицій класичного іконописного малярства, спостерігаються паростки нового розуміння мистецького ідеалу, зумовленого гуманістичними тенденціями доби ренесансу.

Центром "домоначального града", як і будь-якого середньовічного міста, був князівський замок з укріпленими брамами і баштами. Від торговиці до мурів тягнулися одноповерхові будинки на вузьких земельних ділянках і втягнуті углиб кварталу. В окольному городі, що не належав безпосередньо до меж замку, височіли три церкви, костел, розміщалися будинки шляхти. Тут мешкали піддані і дворові слуги князя. А в місті -- ремісники, купці та інша людність, яка користувалася правами самоврядування. Духовною окрасою Острога тих часів була Острозька академія. Будівлі її не збереглися. На жаль, не дійшли до нас навіть їх описи. Про першу українську школу вищого типу є лише згадки загального характеру. Зокрема в Острозькому Букварі (1578 р.) йдеться, що Бог повелів князеві Василю-Костянтину Острозькому "... устроіти дом на діло книг печатних, к тому же еще дом і дітей к научанію... і зібравши мужей в божественном писанії іскусних, в греческом язиці і латинськом, пачеже і в руском і пристави їх дітищному училищу [21, с.111]". Відомо також, що десь у проміжку між 1576 і 1578 рр. для школи збудовано поруч із друкарнею дім, в якому, ймовірно, було декілька кімнат-класів. Протягом наступних п'яти років "цей великий колегіум ... з великою набожністю і майже королівським розмахом...." розбудовується [3, с.78]. В академії на той час було відносно багато приміщень -- сім кімнат, кухня, пекарня тощо. Очевидно, в академії жили викладачі та студенти, принаймні декотрі із числа тридцяти стипендіатів. Із листування папського нунція в Речі Посполитій А.Болоньєтті, який був обізнаний із справами княжого двору, відомо, що будівництвом і справами академії опікувався особисто князь В.-К. Острозький. Якийсь час ця свята справа була чи не основним завданням його життя. Князь добре розумів, що одним із найважливіших факторів, що призвів до кризи духовного життя, була відсутність в Русі-Україні своєї, національної школи. Автор знаменитої "Перестороги" писав тоді: "І так то вельми много зашкодило панству руському, же не могли школ і наук посполитих розширяти, і оних не фундовано, бо коли би були науку міли, тогди би за невідомостю й глупством своїм не прийшли до такової погибелі".

Читаючи кроніки польскії, знайдеш о том достатечне, як поляці Рускії панства поосідали, поприятелившися з ними і цорки свої за русинов давши, через них свої обичаї оздобнії і науку укоренили, так, іж Русь посполитовавшися з ними, позавиділи їх обичаєм, їх мові і наукам і, не маючи своїх наук, у науки римскії свої діти давати почали, котрії з науками і віри навикли. І так помалу-малу науками своїми все панство руськоє до віри римської привели, іж потомкове княжат руських з віри православної на римськую викрестилися, і назвиська й імена собі поодміняли, яко би ніколи не знайшлися бути потомками благочестивих прародителей своїх [57, с. 27]".

І справді, після Люблінської унії 1569 року на Україні місцевою шляхтою засвоюються польсько-шляхетські норми моралі, звичаїв, людських відносин, громадської поведінки, а також освіта, мова, манери, внаслідок чого українська шляхта повільно, але впевнено асимілювалась, втрачаючи свою традиційну простоту і набираючись "розкоші і славолюбства".

Звичайно, відбулося це не раптом і стосувалося не всієї української шляхти. Могутнім айсбергом над цією маргіналізованою гладдю піднімався князь Василь-Костянтин Острозький. Але як далеко зайшов цей процес маргіналізації, скажімо, у сфері мови, можна судити з такого факту. Навіть Андрій Курбський, людина глибоких ортодоксальних поглядів, надсилаючи К.-В.Острозькому бесіди Іоана Златоуста, перекладені церковнослов'янською мовою, і при цьому висловлюючи своє захоплення змістом цього твору, зауважував, що книжку "ліпшого ради вразуміння' слід перекласти польською.

Симптоматично, що не раптом, але паралельно цьому процесу проходив інший -- розуміння важливості на слов'янських землях інтелектуального розвою. Однією з перших ластівок, яка готувала грунт для широкого культурно-освітнього руху, пов'язаного між іншим із поширенням друкарського мистецтва,була діяльність доктора медицини, полонянина Франциска Скорини4, який видав у Празі Псалтир церковнослов'янською мовою, з поясненнями "для людей простих руською мовою, що котре слово значить". Наступні празькі видання окремих книг Біблії, які вийшли в світ на початку XVI, були вже "зуполнє виложени на руський язик доктором Франциском Скориною з Полоцька, града славного, Богу ко чті, людем посполітим к науці". Цікаво, що високий рівень цих друків викликав наслідування не лише в пізніших білоруських та українських виданнях, але також і німецьких, друкованих в Тюбінгені.

Пробудженню потягу до освіти і знань на українських землях у другій половині XVI ст. сприяють також реформаційні течії, які намагалися зробити доступним "святе письмо" для вірних через уведення народної мови. У 1562 році в Несвіжі відомий Симон Будний5 опублікував протестантський катехізис. Дещо пізніше гетьман Григорій Ходкевич заснував у своєму заблудівському маєтку друкарню, куди прийшли працювати друкарі Іван Федорович (Федоров) та Петро Мстиславець -- утікачі з Москви. Тут же в 1569 році надруковано Євангеліє з поясненнями -- знаменита праця Максима Грека, пізніше передрукована в Москві.

Силу друкарського слова, його значення для поширення знань добре розумів князь Василь-Костянтин Острозький, епістолярна спадщина якого свідчить не тільки про його високу освіченість, але й про неабиякі літературні здібності і нахили. Власне, завдяки магнатові Іван Федорович переїхав до Острога, де заснував друкарню, яка започаткувала літературну та друкарську справу серед русинів. Вершиною великих задумів князя була організація власної національної освіти. І це не порожні слова. То був рух душі і його устремлінь. Напевно, не останню роль тут відігравали й самолюбство та мода, які були у ті часи невід'ємним атрибутом великокняжих дворів. Існування власної мистецької школи, літературного оточення характерне для усіх багатих родин середньовіччя і вважалося ознакою високого соціального стану. Зрештою не стільки істотний самий мотив заснування друкарні і академії князем - важливо те, що навіть прагнення йти за модою вилилось у створення цілого грона культурних осередків, виникнення першого в Україні науково-освітнього центру.

2.2 Слов'яно-греко-латинська академія - перший вищий навчальний заклад на теренах Східної Європи

2.2.1 Заснування і становлення академії

На жаль, з чого усе розпочиналось, з'ясувати сьогодні дуже важко. Складність дослідження обумовлюється втратою архівів Острозької академії. Не збереглися й статут цього навчального закладу та інші документи про його діяльність. Тому вивчення проблеми можливе тільки виходячи з інших, опосередкованих даних та згадок про академію в документах, спогадах та листах сучасників, свідченнях авторів, котрі працювали тут і твори яких побачили світ в Острозі. У зв'язку з цим дехто, особливо з противників православ'я, вважає, ніби в місті існувало нижче училище, відкрите В.-К.Острозьким виключно для потреб духовенства. Інші називають цей навчальний заклад академією, вкладаючи в назву ледве не сучасний смисл. Йшлося, очевидно, про різні речі. Сьогодні є підстави вважати, що в Острозі дійсно існувало нижче училище поруч з тим навчальним закладом, який став прообразом вищої школи. Саме для його потреб Іван Федорович видрукував знамениту Азбуку 1578 року.

Важливе значення у з'ясуванні питання щодо становлення академії могли б мати архіви Ватикану. Але з них вивчена і опублікована лише незначна частина. До того ж матеріали, що можуть зберігатися у Римі, опосередковані. Це, як правило, окремі кореспонденції та листування папського нунція Болоньєтгі з апостольським престолом, своїм братом та кардиналом Комо, лаконічна інформація про бесіди з князем В.-К.Острозьким, в яких повідомляється про будівництво "колегіуму", згадується плановий переїзд до Острога викладачів, які будуть "жити в колегіумі й там будуть на утриманні, а пізніше князь зі свого скарбу дасть їм одяг і достатню кількість грошей на інші потреби [3, с. 90]" .

Підтвердженням факту існування школи і академії слугує також акт розподілу міста між синами князя -- Янушем і Олександром. У ньому, між іншим, читаємо: "Друкарня має бути у спільному зі школою подаванні, зверхності, підпорядкуванні", а у інвентарі частини окольного замку 1626 року фіксуються "стайні княжат їх милості, при яких маштарня, там же академія, школи, і друкарня та інші будівлі".

Згадки про академію, хоча й нечисельні, знаходимо у свідченнях учасників тих далеких подій. У 1587 році Г.Смотрицький, видаючи свій "Ключ царства небесного", вказує, що твір написано в Академії Острозкой". Через декілька років один із засновників уніатської церкви Іпатій Потій в полемічному "Отписе на лист ниякого клирика Острозького" висловив припущення, що його опонент -- "єсть учень академии острозкой". Анонімний автор знаменитої "Перестороги" стверджує, що князь Острозький "збудовал школу", і додає: "також словенскую і грецкую у Острогу заложил друкарню". Холмський єпископ Яків Суша констатує, що "князь збудував в Острозі школу не тільки слов'янської мови, але латинських і грецьких наук, в яких виховав багаточисельну руську молодь як шляхетського, так і плебейського походження". Поет Симон Пекалід в поемі "Про війну Острозьку" іменує академію триязичним ліцеєм, де вивчались і благородні мистецтва. Тривалий час фундатором цього вищого навчального закладу вважався князь В.-К.Острозький. Але нещодавно був знайдений невідомий раніше тестамент (заповіт) Гальшки Острозької, що дозволяє сьогодні дещо по-іншому поглянути на проблему заснування Острозької академії. Виявляється, цей документ складений у м. Турові 16 березня 1579 року і внесений в Луцькі земські книги 10 січня 1583 року, тобто після смерті княгині. Із нього випливає, що саме княгиня Гальшка є фундатором академії в Острозі. Усе своє рухоме майно благородна княгиня заповіла своїм слугам, простим людям, що її оточували. А "братам крєвным" В.-К.Острозькому та його сину Янушу вона доручала усе своє майно і його розподіл.

Важко сказати, в якому стані складала цей тестамент "княгиня в чорному". І якщо й був вплив князя Острозького на його зміст, то детермінований він не тільки економічними меркантильними міркуваннями старійшини інституту меценатського руху на Волині. Ще задовго до цієї події князь доклав немало зусиль, щоб це важливе соціально-культурне явище функціонувало в панівних колах, щоб було розуміння значення духовних цінностей, ролі освіти, книгодрукування, літератури, науки, мистецтва в житті сучасного йому суспільства. Гуманісти тієї епохи намагались всіляко підтримувати і меценатський дух та ентузіазм князя, розвивати у нього почуття поваги до культурних цінностей, знання, поезії, філософії, підштовхували його і його оточення до протекціоністської діяльності. З цією метою вони присвячували їм свої твори, у передмовах апелювали до їх розуму, вченості, патріотизму, любові до античності. Іноді вони вдавались і до галантного "підлабузництва , зберігаючи при цьому почуття власної гідності. Не виключено, що князя воно розчулювало. Від Вільнюса і до Єгипетської Александрії цей магнат прославився своїми щедрими пожертвами на церкви, монастирі, школи. За його розпорядженням побудовано сотні церков, десятки монастирів та шкіл.

Засновуючи колегіум в Острозі, Василь-Костянтин залучив до викладання у ньому талановитих вітчизняних та іноземних діячів -- літераторів, мовознавців, природознавців та інших фахівців. Чимало з них вихованці провідних європейських університетів -- Падуї, Венеції, Кракова. Випускник Острозької академії, архімандрит Києво-Печерської лаври Захарія Копистенський згодом напише в "Полінодії", що тут зібралось багато ораторів рівня Демосфена, філософів і мудреців, докторів слов'янської, грецької і латинської мов, "славних" математиків і старословів.

В Острозі на той час, не без участі князя, панувала особлива духовна атмосфера. Тут зустрічались, поєднувались і взаємовпливали різні національно-культурні традиції. Волинська "мекка" була відкритою для сприйняття всіляких новітніх культурних, мистецьких та релігійних віянь. У місті проживали греки і московити, білоруси і поляки, євреї і вірнопіддані Риму. В основу навчання в новоствореному навчальному закладі було покладене традиційне для середньовічної Європи, але цілком незвичне для східноєвропейського шкільництва, опановування семи вільних наук. Вивчалась граматика, арифметика, музика, риторика, геометрія, астрономія та діалектика. Окрім них, давалися основи знань з медицини та права. Але найважливішим і особливо унікальним для України було те, що викладання цих дисциплін, окрім церковнослов'янської, здійснювалось також грецькою та латинською мовами.

Це був цілий культурно-освітній центр. Окрім академії, включав літературно-публіцистичний гурток та видавництво, а кожен стипендіат мав право пройти пробу пером. Характеризуючи острозький феномен, М.Грушевський писав, усе це справляло враження "якогось блискучого феєрверку", було справжнім "огнищем нової осьвіти, нового шкільництва, нового духовного життя".

Освіта вищого рівня у середні віки, і особливо в добу ренесансу, залишалася значною мірою схоластичною. Так було в усій Європі. Священні книги служили у ті часи не тільки основою віровчення, але й вважались серцевиною будь-якого знання. Саме це спонукало до вивчення мов, якими написані ці книги. Тим паче у ренесансну пору, коли розпочався поворот до античності. Знання класичних мов перетворилося у важливий засіб освоєння та розуміння культурної спадщини античного світу. Ось чому "тримовність", володіння гебрайською, грецькою та латинською мовами у середньовіччі вважалося ознакою освіченості. Навчальні заклади такого типу існували при багатьох університетах Європи -- Алькалі (Іспанія), Лувені, Оксфорді, Парижі.

Тримовним колегіумом вважалась і Острозька академія. Але набір мов у ній дещо інший, ніж у західних школах. Західноєвропейська концепція гебрайсько-грецько-латинської тримовності, де мови слід розуміти як культурний код, як систему цінностей і символів, властивих кожній із трьох культурних традицій, в Острозі відповідно до культурних та політично-релігійних потреб України своєрідно інтерпретується. Православний характер школи диктував заміну івриту церковнослов'янською мовою. І не випадково. Нарощувався новий духовний "ген". Академія постає в період посилення католицької експансії в Україні передусім як її протидія з боку захисників православ'я та української самобутності. Свідомо чи радше підсвідомо князь Василь-Костянтин Острозький обрав найгрізнішу зброю проти національного поневолення. Мабуть, розумів, що освіта і наука -- найпослідовніший ворог будь-якої зупинки в розвитку. Знання - це вічна зброя, якій не може протистояти ні хитрість, ні меч. І хоча вона не дає одразу бажаних результатів -- у кінцевому рахунку змітає на своєму шляху те, проти чого вона спрямована.

Назва "слов'яно-греко-латинська" школа до того ж відображала не тільки мови викладання чи вивчення, а загальну тенденцію, культурну орієнтацію, що полягала в прагненні синтезу слов'янської спадщини у формі візантійської та поствізантійської культури зі здобутками західного латинського світу. Такий синтез східних та західних елементів, до речі, характерний для культури України на всіх етапах її існування. Розвиток культури є достотним розвитком, коли вона поєднується з духовним надбанням інших народів і збагачується ним. В Острозі у XVI ст. уперше в Україні задекларовано саме такий напрямок культурної еволюції. Той історико-культурний центр, який організувався навколо блискучої плеяди Острозьких мудреців -- своєрідна національна форма самоорганізації творчих сил, що стала продовженням київських духовних традицій. Сам князь Острозький, який стояв біля витоків зародження цього явища, вже не впливав на ситуацію. Це була упорядкована "стихія". Вона згодом перейде до Києво-Могилянської академії і до студій слов'яно-греко-латинської академії в Москві.

2.2.2 Викладацький склад Острозької вищої школи та його вплив на спудеїв

Біля колиски як західних університетів, так і Острозької академії, звісно, стояла церква. І релігія у середні віки була серцевиною навчання і виховання. Але є і різниця. Якщо західні навчальні заклади, наприклад, сприяли розбудові та вдосконаленню церковної організації, то функція Острозької академії переважно пов'язана із її обороною і захистом. І не випадково: цього вимагала українська самобутність, так хотів князь. Академія стала своєрідним ідеологічним осередком, важливим елементом реалізації "княжої програми захисту православ'я. Деякі історики навіть її виникнення пов'язують з виданням нового тексту Біблії. Напевно, це не так, хоч запрограмованість Острозької академії на ідеологічну домінанту, безперечно, суттєво впливала на зміст освіти. На відміну від європейських університетів того часу, а їх за деякими даними на початок XVI ст. налічувалось до вісімдесяти, академія не мала сталого складу викладачів, не існувало в ній поділу на факультети. Із чужинців до викладання запрошувались ті, які хоч і мали західноєвропейську освіту, але були пов'язані зі східною церквою або вважалися єретиками серед католиків. Фактично в Острозі вперше подолано монополію церкви в українській освіті. Запрошення духовних осіб до академії відбувалося насамперед через відсутність інших інтелектуальних кадрів. До того ж викладачі за роботу набували права займати поза нею різноманітні жалувані князем посади [44, с. 22-23]" .

Незважаючи на те, що в академії ознайомлювали з "вільним мистецтвом" (предмети "тривіуму" -- граматика, риторика, діалектика), "квадривіуму" (арифметика, геометрія, музика, астрономія) і навіть з основами права та медицини, стипендіати не мали можливості отримати ступені бакалавра або магістра, тому мусили продовжувати освіту в інших західних університетах. Так трапилося і з Мелетієм Смотрицьким. Він закінчував навчання у Віленській єзуїтській академії і європейських університетах, здобувши вчений ступінь доктора медицини [70, с. 8-9]. У Падуанському університеті навчалися брати Олександр та Костянтин з Острога, їх земляк Костянтин Кішка та ін. [49, с. 317]''. І все ж із стін академії вийшла плеяда видатних діячів культури, які у подальшому примножили славу не тільки Острога, але й України. Це -- Захарія Копистенський, Єлисей Плетенецький, Іов Борецький, Мелетій Смотрицький, Петро Конашевич-Сагайдачний, Іов Княгиницький, ієромонах Афанасій та багато інших, вихованих "при благочестивомъ князъ Василіи Острозьком в добромъ наказаніи книжномъ [39, с. 217]". Вони працювали вчителями, перекладачами, літераторами, друкарями, проповідниками, були релігійними і військовими діячами. Симон Пекалід у своїй латиномовній поемі "De bello Ostrogiano" ("Про війну Острозьку") з теплотою і надією провіщав майбутнє академії: "Феб увінчає чоло молодих колись лавром зеленим, Він їм покаже зірки, що сяють у небі просторім, Дасть теж кіфару, навчить лікувати і знайти майбутнє, Будуть тоді керувати злочинним безглуздям чесноти, І завдяки божеству процвітатимуть влада і право ... [64. с. 203]".

Могло, але не сталось. Слушно з цього приводу зауважив М.Грушевський, що безперечною заслугою академії була її "літературна продукція", але, незважаючи на це, за "весь час свого існування Острозька школа не постаралася вишколити своїх власних учеників спеціалістів в різних науках". Іншими словами, математиків, астрономів, філософів, медиків, правознавців та інших фахівців, хоч викладання в академії, як свідчать різноманітні джерела, було на надзвичайно високому рівні. Найперше він визначався потужним викладацьким складом, представники якого були вихованцями латинських, протестантських та православних освітніх закладів. Серед найвидатніших з них грек Никифор Кантакузин, славний своєю ерудицією, випускник Падуанської академії; його співвітчизник Кирило Лукаріс, також вихованець Падуанської академії, один із ректорів Острозької академії, згодом патріарх Александрійський та Константинопольський; астроном, математик, доктор медицини, випускник Краківського і Падуанського університетів Ян Лятош; випускник Краківського університету, латиномовний поет Симон Пекалід; блискучий полеміст Мартин Броневський; перший ректор Острозької академії, відомий український публіцист Герасим Смотрицький та його син, випускник академії, згодом доктор медицини Мелетій Смотрицький. З життям і діяльністю академії та культурно-освітнього центру Острога тісно пов'язані імена Івана Вишенського, Василя Суразького, Клірика Острозького, Дем'яна Наливайка, ряду друкарів та книжників, їх педагогічні та наукові пошуки, ініціатива і культурна енергія якимось чудодійним чином творили неповторне полотно небаченого раніше освітнього закладу. Використання реформаційних способів організації навчання (школи, гуртки, видання текстів), прийомів практичного мислення і цілих блоків протестантської ідеології, православного енциклопедизму та кращих досягнень єзуїтської педагогіки піднесли навчання спудеїв академії на високий науково-методичний рівень. У той час в Острозі різновекторний релігійний феномен формував єдиний мислячий суспільний організм.

Реформаційну течію, наприклад, представляли постаті Христофора, Філарета' ,Римші16 і Михайловича17. Перший літературний твір Острозької академії, у відповідь на книгу П.Скарги, написав аріанин Мотовило [41, с. 203]. Поліграфічними зразками для перших острозьких книг послужили переважно європейські видання. Зокрема Новий Заповіт, призначений для домашнього читання, Новий Заповіт Чеховича (1577 р.), лютеранські книги повчань Сірахових (1533), книги Премудростей Соломонових (1535) віттенберзької друкарні Г.Рау, перший вітчизняний покажчик -- "Собрание вещей нужнейших". Назви цих книг та їх видання опосередковано засвідчують, що у "Волинських Афінах" функціонувала не просто школа церковних кліриків. Тут існував поважний культурний центр, готуючи не тільки духовні видання, а й книги світського характеру.

Цікавим було й те, що джерелами для випуску Острозької Біблії послужили Геннадієвська Біблія, грецькі списки Біблії, привезені з Риму Діонісієм Раллі18, грецькі тексти зі Сходу, західноєвропейські видання Біблії (католицька Леоноліти Шарфенберга 1561 р.), кальвіністська Берестейська, антитринітарська Симона Будного та інші. Сам факт друкування Біблії з використанням цих джерел -- явище ренесансно-реформаційної культури. І якби не обумовлювалось виключно завданням боротьби православної церкви проти унії, безперечно, здійснювалося б без залучення такої кількості священних текстів.

Острозька Біблія розрахована була не тільки на власне українські або руські краї (Україна, Білорусія, Польща, Литва, Московщина). Грекомовні вкраплення у текст переконують, що вона адресувалася до західноєвропейського читача.

2.2.3 Роль представників Острозького культурно-ідеологічного центру у формуванні нового типу духовності

У жодному з культурно-ідеологічних центрів України того часу не перебувало стільки впливових, здебільшого високоосвічених особистостей православного Сходу та Балкан. Чисельними і частими були їх відвідини Острога, в певні періоди мало не щотижня прибували сюди їх багатолюдні валки. До міста приїжджали і Пелагонський митрополит Єремія, і Стагонський єпископ Аврамія Гаціду, і архієпископ Кізікийський та Тирновський Діонісій Раллі, і архімандрит Теофан (згодом Єрусалимський патріарх) та багато інших. Мав, зокрема, у князя В.-К.Острозького шану і Орхідський архієпископ Афанасій, який, до речі, привіз до Острога регалії візантійських імператорів. Вони не тільки прилучались до релігійно-політичного життя України, але також консультували викладачів та перекладачів, сприяли налагодженню книжних контактів з тими краями, звідки походили чи посідали церковні посади. Взаємовигідні і плідні зв'язки існували також з монастирями Афона, куди для морального вдосконалення, копіювання грецької і церковнослов'янської книжності мандрували Іов Княгиницький, Іван Вишенський, Афанасій Межигірський та інші острозькі діячі. Натомість афонські ченці приходили до Острога за ялмужною, місцевими виданнями, постачаючи водночас потрібні друкарні та академії рукописи, яких не було в Україні.

Таким чином, за метою (як прояв культурно-історичної ситуації 1569-1581 рр.), характером (дещо модифікований тримовний постреформаційний колегіум), залученням наукових сил (вчені Риму, Венеції, Падуї, Кракова, Афона), за літературними і друкарськими зразками (реформаційні віттенберзькі та краківські видання) діяльність Острозької академії спрямовувалася не стільки на вузьконаціональні, скільки на загальноруські чи, ширше, загальноєвропейські завдання.

Безперечно, в міру загострення боротьби навколо Берестейської унії національно-визвольні аспекти міцніють і згодом стають головними. Цими ж факторами визначається й діяльність Острозької академії. І все ж найбільше досягнення Острога -- той новий тип духовності, який почав формуватись у "Волинських Афінах". Він тепер вже не старосвітський, візантійсько-східнохристиянський, "святоруський", а західноєвропейський, ренесансний, реформаційний. Створена для захисту православ'я, Острозька академія, незалежно від чиїхось намірів, фактично знищила старий тип духовності в Україні й започаткувала перехід до нового, західноєвропейського. Через освітніх діячів, їх ідеї та видання цей напрям духовності торував шлях на терени Балкан, в Росію, а через старообрядців - у Сибір, аж до кордону з Китаєм. Завдяки виплеканому Острозькою академією новому типові духовності європеїзм набуває глобального розвитку. Через поширення на весь світ "домашня європейська ідея", висловлюючись сучасною термінологією, перетворюється у велику євразійську ідею, тобто відбувається ніби повернення до євразійських витоків, правда, на вищому рівні. Цей факт знайшов відображення у нинішньому "третьому пришесті" євразійської ідеї. Перше -- виникнення стародавньої Європи з азійського, індоєвропейського кореня; друге -- поширення євразійської ідеї на всю планету через створення глобальної індустріальної цивілізації. Можливо, що воно якраз й було започатковане в Україні Острозькою академією.

Результат цього -- поширення, на противагу Америці та Японії, європейської інтеграції від Атлантики до Уралу та Тихого океану. Тим самим через наднаціональну європейську ідею стверджує себе ідея національна. Деякі дослідники культури України і слов'янства навіть вважають, що Україна та Росія, виникнувши на межі лісу і степу, стали мостом між Заходом і Сходом. Історичне покликання України - єднати культури, створювати євразійську цивілізацію, вважав, наприклад, В.Липинський. Ще раніше, як міст між Сходом і Заходом трактувалась Україна і М.Драгомановим. Годі, вважали видатні українські вчені, бути тільки народом, етнографічною масою, аби стати тільки державою, потрібно стати цивілізацією. До речі, ця ідея в геополітичному плані пропагується і сьогодні, зокрема Бжезинським. Підтримує її немало і наших сучасних вчених. Швидше за все, вона не є конструктивною. Опосередковано ця ідея є проявом української меншовартості. Її носії, на жаль, не помічають, що в такому баченні Україна виступає як щось похідне. Інакше кажучи, не належить ні до Європи, ні до Азії. У подібному трактуванні Україна взагалі не має права на самодостатність. Вона може приєднатись до чогось, або ж, в кращому разі, з її допомогою може виникнути нова спільнота. Міст -- засіб єднання. Міст залишиться мостом між двома берегами, між двома землями, завжди є тільки засобом.

Насправді в Україні у ті часи, завдячуючи культурно-освітній діяльності князя Василя-Костянтина Острозького, виникав і розвивався новий цивілізований простір. Острог, об'єднавши блискучі інтелектуальні сили України та з-поза її меж, формував першу наукову установу України, найпотужніше тогочасне українське видавництво. Крім загальнокультурних міркувань, заснування академії мало на меті активізувати філософсько-теологічні дослідження, поставити їх на науковий рівень, виховати вітчизняних знавців грецької, латинської, старослов'янської мов і після цього видати першу у світовому друкарстві Біблію церковнослов'янською мовою. Підготовка Біблії в стінах академії переслідувала мету виробити певний "стандарт церковнослов'янської мови для усіх слов'яно-православних народів. Тобто те саме, що відбувалося і під час навчального процесу. Не випадково, що саме випускник академії Мелетій Смотрицький став автором церковнослов'янської "Граматики", найвідомішого твору давнього українського мовознавства. Особливим досягненням видавничої та педагогічної діяльності академії було певне внормування української книжкової мови. До цього причетні як члени літературно-публіцистичного осередку, так і викладачі академії. Найперше, у цьому велика заслуга Дем'яна Наливайка, який послідовно супроводжував церковнослов'янські тексти своїх видань передмовами і післямовами, перекладав українською мовою "Лекції словенські" та інші твори. Вироблені в Острозі лінгвістичні засади, очевидно, згодом творчо використали у Львівській та Київській братських школах, Лаврській друкарні та Києво-Могилянській академії.

2.2.4 Бібліотека Острозької Академії

Першим фундатором бібліотеки Острозької Академії був князь В.-К.Острозький. У комплектуванні бібліотеки брали участь викладачі академії і ті, що працювали в друкарні. В Острозі була створена велика на той час (кінець XVI - поч. XVII ст.) за кількістю і наукова за змістом бібліотека. Вона налічувала понад 3 тисячі книжкових одиниць. Значна кількість книжок завозилась Острога запрошеними викладачами. З Близького Сходу надходила богословська література, грецького походження, а з західних країн - твори з вільних наук. Велику частину цієї книгозбірні складали рукописні твори. Більшість книжок бібліотеки видані латинською мовою в XVI-XVII ст. Бібліотека була укомплектоватона науковими творами, художньою літературою та підручниками. В колекції були праці з питань медицини, математики, астрономії, природознавства, філософії, історії, мистецтва, політики, богослов'я. Серед них - твори авторів Античного світу, Середньовіччя та епохи Відродження. До нашого часу збереглася "Логіка" Арістотеля (Ліон, 1584), "Праці" Ціцерона (Венеція, 1583.- Т.6) та ін. У б-ці знайдено філософський трактат видатного поета-гуманіста епохи Відродження Ф.Петрарки під назвою "Про засоби проти всякої фортуни" (Ліон, 1585). Зберігся альбом "Історія рослин" (Базель, 1542), складений ботаніком Фуксом та ін. Це засвідчує високий рівень освіти, яку одержували вихованці Острозької Академії.

2.3 Розвиток книгодрукування в Острозі

2.3.1 Іван Федорович - основоположник книгодрукування на землях України

Одночасно з академією в Острозі засновується і друкарня, частина видань якої готувалася викладачами, а ряд книг призначався для освітянських потреб (церковнослов'янські та грецькі букварі, катехізис, поетичні твори тощо). Для організації друкарні був запрошений основоположник книгодрукування на землях України Іван Федорович [41, с.202-203 ]. Очевидно, росіянин за походженням. Однак усі розмови навколо його національної належності і біографії загалом мають лише характер можливого, а не дійсного. Відомо лише, що народився він приблизно в 1510 році, навчався в Краківському університеті і, за припущеннями, мав ступінь бакалавра. У книгах, які він випустив, називав себе "Іван Федорович Московитин", "Іоанн Федорович друкарь Московитин", "Йван Федоров сын Московитин", "Іоанн Федорович печатник з Москви". Друкарську справу, очевидно, опанував, студіювавши у Кракові. Відомо, що у Кракові у той час діяли друкарні Флоріана Унглера, Мацея Шорфенберга, Ієроніма Віктора. Про імовірність цього припущення свідчить те, що орнаменти, знайдені на книгах краківських друкарень, дуже близькі до використовуваних згодом Іваном Федоровичем.

У 50-х роках XVI ст. Іван Федорович працював у першій московській друкарні, заснованої царем Іваном IV, яка потім стала Печатним двором. Саме тут в 1564 році побачив світ його знаменитий "Апостол". Однак з невідомих причин вже через чотири роки Іван Федорович опинився на заході Білорусії у місті Заблудові, де відкрив нову друкарню під патронатом Григорія Ходкевича. Проте, проіснувавши два роки, друкарня припиняє своє існування, а друкар переїжджає до Львова. Не зважаючи на певні фінансові та організаторські труднощі, суворі ринкові та цехові закони, з якими Іван Федорович тут зіткнувся, йому вдається відкрити друкарню і розпочати випуск книг. Книги у ті часи були надзвичайно дорогими і користувалися великим попитом. Але можливо через відсутність впливового патрона чи якихось інших причин фінансові справи Івана Федоровича виявилися не зовсім втішними. Тому запрошення стати "типографом і служебником його милості Костянтина, князя Острозького" стало для друкаря дуже доречним і вчасним. Та й Івана Федоровича князь Василь-Костянтин запросив не випадково. Волинські феодали віддавна опікувалися у своїх маєтках і монастирях культурними осередками, які підтримували між собою зв'язок, займалися переписуванням та обміном книг. Прикладом може бути Пересопницький монастир, що належав князям Чарторийським. У 1559-1561 роках тут перекладене і переписане українською мовою знамените Пересопницьке Євангеліє. Великим центром переписування книг вважався тоді також маєток князів Загоровських у Старому Загорові (звідси -- Загоровський Апостол). З культурно-просвітницькою діяльністю волинських можновладців тісно пов'язаний і Миляновицький гурток князя Андрія Курбського, який королівською милістю отримав на Волині ряд помість (Ковель із замком, Вижву, Миляновичі та 28 сіл). У Миляновичах Курбський зібрав велику бібліотеку латинських, грецьких, слов'янських та польських книг філософського та природничого характеру. Сам князь перекладав і навіть писав. Про це, очевидно, не міг не знати Іван Федорович. Тому випустити із рук такий шанс було б необачно для практичного друкаря.

Прибувши до Острога, Іван Федорович призначається управителем відомого на Волині Дерманського монастиря, заснованого ще князем Василем Федоровичем Красним, що "церкву і звінницю) муровав і сам на закладанню був". Сталось це, швидше, випадково. У князя Василя-Костянтина Острозького виникла "тяжба" з королем щодо ігумена цього монастиря. І першодрукар тут виявився якраз до речі. Та й плани з друкарнею князь спочатку, очевидно, пов'язував з Дерманським монастирем, де були усі умови для її функціонування.

Ставши ігуменом, Іван Федорович потрапив в епіцентр феодальних чвар. Друкарю довелось самому брати участь у різноманітних протистояннях і наїздах. Зокрема, в акті про наліт на село Спасове, що належало вдові Ходкевича, 26 грудня 1576 року згадується "Іван Друкар", який награбоване "віддати не хотів і не віддав". Через декілька місяців князь Василь-Костянтин позбавив Івана Федоровича неспокійного управління, давши йому можливість зосередитися в Острозі над тим, для чого власне приїхав на Волинь, а саме -- книгодрукуванням.

2.3.2 Видання Острозької друкарні

77 року запрацювала Острозька друкарня. Першим побачив світ Буквар або "Азбука". Потім - Псалтир і Новий Заповіт, книжка "Собраниє вещей нужнейших", Хронологія" Андрія Римші та інші. Всього відомо п'ять книг, виданих за участю Федоровича в тутешній друкарні. Правда, дослідники називають цифру 28, які з тих чи інших причин не дійшли до нашого часу. Більшість через технічні і політичні міркування не було змоги надрукувати і вони зазвичай переписувались ("Кормча", "Бесіди" Йоана Золотоустого, тексти "Лекцій" Дем'яна Наливайка, переклади Кипріяна, "Діоптра" Віталія тощо). В Острозі навіть сформувалася своя школа скоропису.

Не могла випускати Острозька друкарня у світ і власних історичних та філософських праць, оскільки дозвіл на вихід таких видань давав король. Його ж протекції на випуск українських книжок годі було й сподіватися. Однак в академії, одним із головних завдань якої було виховувати молодь у патріотичному дусі, широко культивувалася вітчизняна історична традиція. Студенти ознайомлювалися з давньоукраїнськими літописами (Повістю временних літ), Київським та Галицько-Волинським літописами, грецькими хроніками, польськими та західноєвропейськими історичними та філософськими працями. І все ж найбільш відомим і знаменитим виданням книжної друкарні є "Острозька Біблія", відома у варіантах з двома датами виходу 12 липня 1580 року і 12 серпня 1581 року. Загальний тираж її, як на ті часи, великий. Це дозволило поширювати її по всій Європі і в Росії. Перший раз згадано "Острозьку Біблію" в 1620 році на сторінках каталогу Болеянської бібліотеки в Оксфорді. Відтоді зафіксовано опис близько 300 примірників. Нині відоме місцезнаходження 275-ти одиниць. Більшість із них (33 примірники) знаходяться в Москві та Львові, а окремі у Варшаві, Санкт-Петербурзі, Антверпені, Афоні, Белграді, Ватикані, Римі, Вроцлаві, Кембріджі, Лондоні, Манчестері, Нью-Йорку, Софії, Хельсинкі, Упсали, Штутгарті. Досить часто "Острозька Біблія" зустрічається в монастирських бібліотеках Болгарії, Румунії та Сербії. Як відомо, Біблія для людини середньовіччя являла собою беззаперечний аргумент доказу сили Бога, і невичерпне джерело літературних та філософських суперечок. Вона виступала єдиним освяченим авторитетом в ідейних та політичних баталіях середньовіччя, коли часто економічні та політичні наміри прибиралися у релігійні шати. Така книга не могла не користуватись попитом. Окрім цього була ще й джерелом освіти. У той час читали переклади Біблії латинською, італійською, німецькою, чеською, а у 1561 році і польською мовами. На тлі гострого ідеологічного протистояння з католицизмом постало питання про православне видання. Тому видрук Біблії в Острозі перетворився у визначну подію для всіх народів, де літургічною мовою виступала церковнослов'янська. До того ж переклад і видання Біблії національною мовою свідчило про зростання національної свідомості, зміцнення позицій рідної мови у її змаганні з латинізмом.

2.3.3 "Острозька Біблія" і зростання національної свідомості, зміцнення позицій рідної мови у змаганнях з латинізмом

Неабиякою проблемою при підготовці Біблії до друку виявився пошук найбільш повних та ідентичних списків, з яких можна було б набирати новий текст. Про це дізнаємося з передмови до Біблії: "Щойно в благочестивого і славного у православ'ї государя і великого князя Івана Васильовича московського, - говорить Василь-Костянтин Острозький, -- я старанним благанням випросив собі добру Біблію, яку отримав через богонравного мужа, писаря Великого князівства Литовського Михайла Гарабурду"' . Тут йдеться про Геннадіївську Біблію, переклад якої з грецької здійснив новгородський митрополит Геннадій. Князь Острозький звертався і до інших осіб з проханням надати списки Біблії. У результаті роздобув багато текстів різними "письменами та мовами" і наказав дослідити, як пишуть видавці, чи у всьому вони згідні з божественним писанням. Виявилось, що у них багато відмінностей і навіть перекручень. Але говорити про відмінності і різночитання можна було лише при порівнянні з оригіналом. Таким, за церковною традицією, вважається Септуагінта (переклад групи Александрійської бібліотеки, відомий як переклад сімдесяти мудреців, звідси й назва Септуагінта (від лат. "сімдесят"). Саме його канонізувала християнська церква, додавши до тексту свої книги Нового Заповіту. Увесь збірник згодом назвали Біблією. Саме із Септуагінтом християнська церква перекладає Біблію всіма мовами, хоча інколи в примітках вказуються деякі розбіжності з єврейським текстом. Отже, коли йшлося про розбіжності, мали на увазі, найперше, відмінності різних перекладів. Князь Василь-Костянтин велів друкувати лише ті тексти, які зміг розшукати. Крім того, загальновідомо, що користування єврейським оригіналом дало б змогу значно краще і повніше зрозуміти та здійснити переклад. Але князь під впливом острозьких вчених-греків розпорядився послуговуватись виключно грецьким текстом, про що сам зазначає у передмові. Без сумніву, це звузило можливості перекладачів. Але проблема ідентичності "Острозької Біблії" -- релігійна проблема і залишимо її вирішувати Церкві. І як би там не було, у цієї книги щаслива доля, оскільки текст її набув загального визнання і поширений у всіх слов'янських церквах.


Подобные документы

  • Походження В.К. Острозького, великого українського князя, магната. Його політична кар'єра. Ставлення до українського козацтва. Позиція в релігійній сфері, роль в піднесенні української культури. Власність та прибуток князя. Останні роки княжіння.

    презентация [270,1 K], добавлен 22.09.2016

  • Князь Острозький - один з найбільш впливових магнатів Великого князівства Литовського. Загальна інформація про Костянтина Івановича Острозького. Костянтин Іванович Острозький – видатний полководець. Костянтин Іванович Острозький – захисник православ'я.

    реферат [14,0 K], добавлен 08.02.2007

  • Місто Острог як всеукраїнський інтелектуальний центр на зламі XVI–XVII ст. Значення діяльності Острозького культурно-освітнього центру в історії України. Тема самопізнання в тодішніх книжках, його значення для процесу духовного становлення людини.

    реферат [29,2 K], добавлен 13.05.2011

  • Культурно-просвітницька діяльність "Руської трійці". Роль греко-католицької церкви і громадсько-політичної діяльності політичних партій у відродженні Західної України. Основні етапи, особливості, передумови і рушійні сили західноукраїнського відродження.

    курсовая работа [100,2 K], добавлен 18.09.2010

  • Плідні справи і діяння на благо рідного народу і Вітчизни. Потужна і цілюща життєва наснага, велика творча енергія, природня міць, сила і європейське благородство. Паросток хрестителя руської землі Великого князя Володимира.

    реферат [18,0 K], добавлен 19.11.2005

  • Дитячі роки Олексія Розумовського. Одруження з царівною Єлизаветою Петрівною, отримання високого соціального статусу. Опікання духовенства й православної церкви. Участь у відновленні гетьманства в Лівобережній Україні. Значення реформ Розумовського.

    реферат [21,4 K], добавлен 06.04.2009

  • Іван Мазепа та його державотворча діяльність. Діяльність до гетьманства. Політична діяльність гетьмана І. Мазепи. Доброчинно-меценатська діяльність Івана Мазепи. Зовнішньополітичні зв’язки Мазепи. Відносини гетьмана з Петром І. Стосунки з Карлом ХІІ.

    курсовая работа [49,5 K], добавлен 26.12.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.