Громадсько-культурна діяльність князя Костянтина-Василя Острозького

Християнсько-державницька роль Острозького в умовах кризи православної церкви на території Польщі XVI ст. Меценатська і просвітницька діяльність князя, його вплив на полемічну літературу, культуру українського народу і Острозький культурно-освітній центр.

Рубрика История и исторические личности
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 04.11.2010
Размер файла 111,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Підготовка до випуску в світ Біблії тривала чотири роки. Василь-Костянтин писав, що його навіть охопив сумнів у можливості підготувати досконалий текст, він збирався кинути розпочату справу. І князя можна зрозуміти. Як свідчать дослідження, спочатку всі 66 книг, з яких складається Біблія, не були поділені на розділи і вірші, не практикували паралельних посилань. Зрозуміло, читання та розуміння такого тексту надзвичайно ускладнювалося.

Згадок про користування в Острозькій друкарні текстами з поділом на вірші немає. Князь лише зазначає в передмові до видання, що своїх посланців він відправив "у багато країн світу -- до земель римських, Кандійських островів, а найбільше до численних грецьких, сербських і болгарських монастирів, дійшов і до самого намісника апостолів, голови усієї східної церкви, вселенського патріарха Єремії, всюди настійно прохаючи для себе людей, які добре знають грецьке та слов'янське писання, та ізводів добре виправлених, безпомилкових [41, с. 202-203]". Коли вдалося зібрати "досить книг і вчених людей", "з ними і з іншими багатьма знавцями божественних писань довго порадившись, внаслідок спільної наради і одностайної ухвали" вирішили у всьому наслідувати грецький переклад із староєврейської (так званої Септуагінти). Після виходу Біблії Василь-Костянтин невимовно радів, бо видана ним книга "неначе дочка, приведена з Риму Палеологом, і вона здійснена і виправлена на підставі останньої [41, с. 202-203]". "Острозька Біблія" зразу стала популярною. І її популярність була важливим чинником міжнародних культурних стосунків середньовіччя, а її авторитет визнали усі видавці ХVIІ-ХІХ ст. Майже через сто років у Москві побачило світ подібне видання Біблії, але, як зазначалося у передмові, це був передрук з готового перекладу книги князя Костянтина Острозького. Міжнародне визнання Острозької Біблії підтверджується й тим, що рукописний переклад румунською мовою Біблії також здійснений з Острозького примірника. Перша друкована румунською мовою Біблія також наслідувала текст острозької друкарні князя Василя-Костянтина Острозького. Не випадково "Острозька Біблія" названа більшістю західноєвропейських книгознавців XX століття кращим друкованим виданням "усіх часів і народів".

2.3.4 "Острозька Біблія" - рукотворний пам'ятник В.-К. Острозькому

Для багатьох поколінь "Острозька Біблія" є зразком досконалості, а для князя Василя-Костянтина -- рукотворним пам'ятником, чиє ім'я пройшло через віки і залишиться назавжди в серцях нащадків як ревного захисника православ'я та провідника української культури. І найголовніше -- під час роботи над Біблією князеві-подвижникові вдалося згуртувати навколо себе широке коло вчених-однодумців, які принесли славу Острогу. Саме завдяки цьому у "Волинських Афінах" витворився антикатолицький полемічний осередок, найактивніший серед східних та південних слов'ян та волохів. Поряд з Патріаршою академією в Константинополі та Венеціанським екзархатом, впливи яких поширювались на грецькі землі та середземноморські колонії, він став одним із провідних і впливових центрів Європи. Літературно-публіцистичний гурток готував відповіді на антиправославні твори, переклади на церковнослов'янську та староукраїнську мови книги і послання таких відомих тогочасних діячів, як Олександрійський патріарх Мелетій Пігас та Філадельфійський (Венеція) митрополит Гавриїл Север. Перший відомий нам оригінальний твір Острозького осередку -- відповідь на антиправославний трактат Петра Скарги "Про єдність Церкви Божої", належав довіреній особі князя В.-К.Острозького -- протестанту Мотовилу. Помітною подією у житті осередку були твори ректора академії Герасима Смотрицького "Ключ царства небесного" і "Календар римський новий", в яких автор полемізує з проунійними "Виводами віри" Бенедикта Гербеста. Спеціальні полемічні твори для спудеїв вищих класів виходять з-під пера "славного Острозького богослова" Василя Суразького.Особливою публіцистичною активністю осередку позначений період Берестейського собору. Керували православним контрсобором, що відбувався паралельно, острозькі діячі на чолі з князем Василем-Костянтином Острозьким Мартин Броневський і Гаврило Гойський, а також викладачі академії, книжники і літератори: Дем'ян Наливайко, "учитель богодухновенних наук і писаній отечественних іскусний" Кипріян, активний опонент Петра Скарги протопоп Ігнатій та багато інших. З цього інтелектуального середовища вийшов опис Берестейського собору "Ектезис", відомий "Апокрисис", ймовірно, написаний Мартином Броневським, відповіді єпископу Іпатію Потію анонімного Клірика Острозького.Академія і уся атмосфера навколо неї притягали до Острога багатьох молодих людей. Пояснювалось це не лише нагодою отримати тут прекрасну для того часу освіту, а й широкою можливістю знайомств та творчих контактів з впливовими особистостями в місті та академії, при княжих дворах в Острозі та Дубні, в монастирях та на з'їздах шляхти, що певною мірою забезпечувало новій українській інтелектуальній еліті майбутні суспільні аванси чи згодом навіть авторитет у державних, політичних та церковних колах. До того підбір викладачів різних національностей, різних наукових шкіл і поглядів ледь не з усієї Європи сприяв розвитку гуманістичного та ренесансного світогляду, толерантності, неортодоксальних поглядів і вільнодумства. Мудрі наставники допомагали юнакам-русинам позбуватися комплексу провінційності, розширити культурний та релігійний світогляд, сформувати нове світовідчуття та світорозуміння. Тим паче, що власним життям і прикладом цьому сприяв їх покровитель князь В.-К.Острозький.Князь любив книги, сприяв розвиткові малярства. Він вважався великим прибічником високої музичної культури. Його захоплював хоровий спів. Не випадково ректор академії, згідно з фундаційною грамотою, опікувався хором при кафедральному Богоявленському соборі. Хор налічував не менше 15 осіб і вважався на той час в Речі Посполитій другим за кількісним складом -- після краківського королівського. Мабуть, не випадково в Острозі виник відомий згодом серед східнослов'янських народів "острозький напів". Серед перших українських церковних композиторів того часу відомі два імені Мелетія Смотрицького та Йова Борецького, які закінчили Острозьку академію. До сказаного варто додати, що в Острозі високого рівня досяг також розвиток світської музики -- тут існував потужний цех музикантів.

2.4 Роль князя Костянтина Острозького в українській полемічній літературі другої половини XVI -- початку XVII ст.

Якщо реальна суспільно-політична, громадська, культурно-меценатська діяльність волинського князя, київського воєводи, впливового магната Костянтина (Василя) Костянтиновича Острозького (1526 - 1608 рр.), завдяки підтримці якого в Острозі сформувався гурток православних книжників -- один із перших на Україні ренесансно-гуманістичних осередків засновані школи в Турові (1572), Володимир-Волинському (1577), школа (1576) і друкарня (1578) в Острозі порівняно добре вивчена в дожовтневому і сучасному українознавстві, то залишається практично невивченим питання значення цієї значної постаті вітчизняної історії в розвитку міжконфесійних протиріч на українських землях другої половини XVI -- початку XVII ст. перш за все в польсько-українському полемічному комплексі означеного періоду. Тут постать князя набула класичних рис символу борця за збереження українського народу в широкому релігійному, етнічному контексті.

Складання символічного образу князя Острозького почалося методом "від протилежного", оскільки саме йому, переслідуючи далеко ідучі наслідки, присвятив свій твір "Про єдність церкви божої…" відомий польський проповідник і полеміст Петро Скарга (1577), який відчув значення постаті князя в боротьбі за об'єднання католицтва і православія під егідою першого саме як символу, дім якого має нести світло Заходу в темряву занепавшого Сходу (див.: Русская историческая библиотека. -- Т. 7. -- С. 229). Прихильність князя до діалогу конфесій, використання дійсно занепавшим православ'ям, особливо на середньому та низькому пастирському рівню, інтелектуальних, філософсько-богословських, загально-культурних здобутків католицького Заходу, були наївно розцінені Скаргою як повна підтримка князем ідеї об'єднання двох конфесій під повним протекторатом Риму.

Вже в 1578 р. в анонімній передмові до Острізької азбуки, а також в першій передмові Герасима Смотрицького до Острізької біблії 1581 р. були сформовані з бездоганним літературним смаком необхідні елементи символічної постаті князя як борця за віру; крім того, один з перших українських полемічних творів -- "Ключ царства небесного" Г. Смотрицького (1587) -- був присвячений синові князя Костянтина -- Олександру, де, на терені ім'я останнього, набув остаточної літературної обробки образ-символ князя як захисника народу і віри.

У творі Стефана Зизинія Тустановського "Казаньє святого Кирила" (1596) зроблено акцент на таких складових частинах образу-символу, як "сталость", "мужество", "повага", "мудрость", "вьра господу богу", "визнаня о єдной святой православной вьрь" тощо (див.: Памятники полемической литературы. -- Т. 2. -- С. 180). Починаючи з відомих "Отписов" Клірика Острозького на послання Іпатія Потія до Костянтина Острозького (1598) образ-символ князя набуває самодостатнього значення, не вимагає спеціального пояснення і аргументації, в чому для сучасників не було особливої потреби.

Особливо слід підкреслити "Послання князю Острозькому" Івана Вишенського (1598 або 1599 р.), в якому, без безпосереднього посилання до тих чи інших вчинків князя (крім традиційної присвяти), глибоко проаналізовані положення "апокрисиса" Христофора Філарета та "Синод Брестський" Петра Скарги. Цей невеликий, але інтелектуально насичений полемічний етюд цілком пронизано зрілою символікою князівського авторитету в справі захисту віри; не випадково, що твори Клірика Острозького і Івана Вишенського з'явилися практично одночасно.

Новий період в усвідомленні і тлумаченні постаті князя Острозького як символа починається з "Перестороги" (1605), коли, після Берестейської унії 1596 р., гостро стала проблема практичних дій проти проголошеного єднання церков. Символ починає набувати осучасненої аргументації, ілюструється прикладами з відповідними коментарями з практичної діяльності князя Костянтина, трагічних моментів для родили Острозьких після переходу в католицтво дітей князя. Для письменників-полемістів стає зрозумілим, що символ вже не буде набувати кількісного розвитку, і тому вони концентрують увагу на вдосконалення символу саме князя Костянтина. Вказані риси особливо класично втілюються в "Палінодії" Захарія Копистенського (1621--1622), де протиставлені образи старого князя і його сина Януша-католика, але без поверхових звинувачень щодо останнього, з глибоким філософсько-богословським аналізом ідеї об'єднання церков, об'єктивною характеристикою конкретних носіїв ідеї унії.

Таким чином, вивчення постаті князя Костянтина Острозького дозволяє виразніше розкрити особливості релігійної ситуації на українських землях та її відображення в полемічній літературі другої половини XVI -- початку XVII ст.

2.5 Князь Костянтин-Василь - цементуюче начало Острозького культурно-освітнього центру

Без перебільшення можна стверджувати: цементуючим началом перлинового намиста острозького культурно-освітнього центру був князь Василь-Костянтин Острозький, осліплюючи сучасників яскравістю та енциклопедизмом, активністю та історичною значимістю. Він настільки вирізняється серед тогочасної еліти, що височить одинокою фігурою, винятковою і надзвичайно впливовою. У Кракові і Вільні в унісон зазначали: від його позиції фактично залежало усе. Ніхто з його оточення, жоден з синів не був наділений таким нелінійним мисленням, як старий князь. І нехай кажуть, що Василь-Костянтин був нерішуча і непослідовна людина. Очевидно, вони мають рацію. Бо князь час від часу справді підпадав під впливи то православних, то католиків, то протестантів, а інколи й конкретних осіб -- Андрія Курбського, Діонісія Палеолога, Дем'яна Наливайка і особливо Емануїла Мосхопуло. Останній досить цікава особистість, яка відігравала помітну роль у трансформації світогляду князя, впливала на його поведінку. Побутує думка, ніби за походженням він московитин, а освіту отримав у Римі. Сам Мосхопуло вважав себе греком. Папський нунцій Болоньєтті писав про нього в одному з листів, що той насправді московит за національністю, але перейменував себе, аби так увійти в родину, з якої походили константинопольські імператори [3, с. 83]. Цікаво, що той же Болоньєтті спочатку покладав великі надії на Мосхопуло, прибувши з Риму до Острога. Він сподівався, що через нього зможе навернути старого князя в католицьку віру. "Але він, навпаки, перешкодив цій справі настільки... що лише з його вини не перейшов князь до католицизму. Адже він постійно говорив різні погані речі про католицьку церкву, а особливо про отців-єзуїтів, які його виховали в Римі в німецькому колегіумі [3, с. 83]". Ким насправді був Мосхопуло, важко сказати. Відомо лише одне: він справляв великий вплив на князя Василя-Костянтина Острозького і той не раз користувався його послугами. Найвірогідніше, це один із багатьох за часів ренесансу в Європі освічених європейців-авантюристів, у чомусь схожий у своїй діяльності до Григорія Отреп'єва.

Безперечно, оточення певною мірою впливало на політичні і релігійні погляди Василя-Костянтина Острозького. Тим паче, що численні радники всіляко задобрювали і переконували вельможу, ніби саме вони найбільше зичать йому слави і процвітання. Звідси, очевидно, як історичний портрет князя, так і літературний, епістолярний образ його розпливчатий і не завжди чіткий. Він не відображений в романах і мемуарах -- Україна щойно ступила на шлях європейської культури і внутрішній склад наших кадрів ще належав іншій культурній епосі: вони не фіксували свої думки і переживання на папері.

У листах і діях В.-К.Острозького неясність нерідко межує із сумнівом, а сумнів змінює безальтернативна категоричність і однозначність. Він бажав унії, але із застереженнями, і не хотів її, але теж із застереженнями, ніби пробував обидва шляхи, не знаючи, який із них вірний. Князь непослідовний, наприклад, щодо Іпатія Потія, як і непослідовний з католиками, протестантами та й православними. Значною мірою залежав від ситуативного впливу. Мабуть, так було дійсно. І плин думок князя Острозького, скаржився анонімний Клірик Острозький, було збагнути важко, а тим паче передбачити його дії. Та це зовсім не означає, ніби князь не мав власної, тільки йому відомої програми дій. Адже повністю довіряти у ті часи та ще й у таких стратегічних справах, було б принаймні необачно. Можна припустити, що князь, можливо, й не мав логічно осмисленого політичного курсу, але, безперечно, мав ясну патріотичну мрію, яка через його копітку культурно-освітню працю привела в рух свідомість і енергію, здавалося б, інертної маси простого люду. І про це засвідчив результат його життя.

Князь Василь-Костянтин Острозький був щасливою людиною. Йому довелось за життя стати активним учасником багатьох починань, пов'язаних з подіями, що розгорталися в академії і за її межами в період її становлення і її розквіту. Про третій період 60-річного існування академії, період занепаду, князь, на щастя, не знав. Після його смерті припиняється фінансування навчального закладу. Висококваліфіковані викладачі-чужоземці вже не приїжджали до Острога. Розпадається літературно-публіцистичний осередок, згортає свою діяльність друкарня. Цей процес тривав близько десяти років. Ще у 1610 році тут виготовив список свого перекладу з грецької мови на церковнослов'янську знаний Кипріян, а анонімний учень академії здійснив досить складний переклад з грецької книги полемічних творів Федора Авукара, за якими їздив аж до "Аравії". Пізніше переклади Острозьких діячів виходили у світ вже в білоруських та київських друкарнях. Висококваліфікованих викладачів академії замінили її вихованці і острожани своїх дітей посилали тепер до інших міст. Та посіяні у "Волинських Афінах" великим меценатом і просвітником зерна знання проросли щедрим жнивом по усій Україні, ставши тим першим кроком, який привів згодом, хай і тернистим шляхом, до створення незалежної держави.

Висновки

Меценатством і культурно-просвітницькою діяльністю відзначився Костянтин-Василь Костянтинович Острозький. Він був одним із найвпливовіших військово-політичних діячів Речі Посполитої. Понад три десятиліття, з 1576 року й до самої смерті Острозький-молодший очолював Київське воєводство.

На високій посаді київського воєводи Костянтин-Василь протистояв татарським набігам, активно залучаючи до оборони ще розрізнені й мало організовані козацькі загони. Проте головною його заслугою була невтомна боротьба за збереження й розвиток православної культури на українських землях за умов утисків, а потім і неприкритих гонінь із боку католицької церкви та її посталої після Берестейського собору 1596 року уніатської ієрархії.

Князь був різнобічно освіченою людиною, володів кількома мовами й добре розумівся на основах православного, католицького та протестантського богослів'я. Усвідомлюючи значення науки, просвітництва і друкарства, він на власні кошти заснував в Острозі греко-слов'яно-латинську колегію /академію/. Це був перший на східнослов'янських землях навчальний заклад європейського типу. Твердження єзуїтів про неможливість розвивати вищу освіту на засадах православ'я було спростовано.

При Острозькій школі зібрався гурток високоосвічених православних різних національностей. Були серед них греки, які вже здобули вищу освіту в університетах Західної Європи /Никифор Лукарис -- згодом патріарх/, але переважали українці та білоруси. Найшанованішими серед них були богослови і філологи Герасим Смотрицький та його син Максим /більше відомий під своїм чернечим ім'ям Мелетій/, церковні полемісти Іван Вишенський і Василь Красовський, письменник і вчений Дем'ян /Даміан/ Наливайко, старший брат Северина Наливайка -- сотника надвірної корогви князя Острозького, який став легендарним ватажком козацького повстання 1595-1596 років. До кола друзів Костянтина-Василя Острозького входив і князь Андрій Курбський. Він відзначався особливою начитаністю й гострим розумом. У 1575 році на прохання Костянтина-Василя зі Львова до Острога переїхав відомий першодрукар Іван Федоров /в Україні відомий також як Федорович/. Він був запрошений для роботи в заснованій /а ймовірніше -- відновленій/ у 1571 році Костянтином-Василем друкарні.

Покладаючись на вчених і просвітителів, які зібралися довкола нього, князь задумав грандіозну справу -- видання Біблії церковнослов'янською мовою. На той час уже існували переклади окремих книг Старого й Нового Заповітів, які йшли ще від першовчителів слов'янства Кирила та Мефодія. Проте зберігалися ці переклади в поодиноких рукописних примірниках у різних куточках православно-слов'янського світу, рясніли допущеними перекладачами й переписувачами неточностями і явними помилками, містили різночитання, що спотворювали тлумачення Святого Письма, при цьому багатьох важливих біблійних текстів у слов'янському варіанті не існувало взагалі і їх варто було перекласти з грецької з урахуванням уже наявного латинського перекладу. Князь енергійно взявся за організацію видання Біблії. На його особисті гроші були відправлені до різних міст люди, що провадили пошуки біблійних грецьких текстів і слов'янських перекладів. Оригінали чи копії везли в Острог, де їх звіряли, редагували і зводили в єдину церковнослов'янську книгу, яка одержала назву "Острозька Біблія". Оздоблену високохудожніми гравюрами, її було видрукувано в 1581 році.

Видання "Острозької Біблії" за умов польсько-католицького тиску і невтішного стану православ'я загалом /після розорення монголами князівств Русі та загибелі під ударами хрестоносців і турків Візантії/ було культурно-просвітницьким подвигом. Слов'яни східного обряду отримали справжні біблійні тексти зрозумілою їм мовою. Виконану роботу за її значущістю можна порівняти з перекладом і публікацією Біблії німецькою мовою, що їх на півстоліття раніше здійснив Лютер. Примірники "Острозької Біблії" почали швидко розходитися українсько-білоруськими землями Речі Посполитої, потрапляючи іноді й до Московського царства, а також до болгар і сербів, що перебували під владою Туреччини. Цим виданням широко користувалися православні аристократи й церковнослужителі. Проте особливу роль "Острозька Біблія" відігравала в демократичному середовищі православних братств, які масово виникали в містах України та Білорусі у другій половині XVI століття. Найчисельнішим і найвпливовішим вважалося Львівське братство, а з початку XVII століття -- Київське. Саме братства стали осередками православної освіченості, мали школи й навіть бібліотеки.

Діяльність Острозької друкарні не обмежувалася виданням тільки Біблії, в ній працювали над різноманітною релігійною та навчальною літературою. 1587 року в Острозі видається перша полемічна, спрямована на захист православної віри від нападок із боку католиків, праця Герасима Смотрицького "Ключ царства небесного", а невдовзі "Книжиця" Василя Сурозького аналогічного ідейного спрямування.

Особлива роль належить князю Костянтину Костянтиновичу в боротьбі з запровадженням унії на українсько-білоруських землях кінця XVI -- початку XVII століть. Берестейська унія 1596 року готувалася таємно від православної громадськості, її прийняття "князями церкви" було для основної маси не тільки парафіян, а й багатьох священиків та ченців повною несподіванкою. Унія внесла розбрат в українсько-білоруське суспільство у найвідповідальнійший момент його історії. Водночас польська влада створила умови для покатоличення представників вищих верств українського суспільства, надавши шляхті латинського обряду права, якими була обділена шляхта православна. У ситуації всебічного тиску на віруючих візантійського обряду князь Костянтин Острозький виявився серед найстійкіших православних аристократів і державних діячів Речі Посполитої вищого рангу, які виступили проти унії /окрім нього ще були князі Збаразькі, Друцькі-Соколинські, Корецькі та ін.; цікаво, що в неправославному середовищі унія так само не скрізь знайшла підтримку: проти неї виступили деякі державні діячі з числа римокатоликів і протестантів/. Особливе обурення князя викликало таємне, без обговорення православною громадськістю, її укладання. У широко розповсюдженому листі князь проголосив ініціаторів унії "вовками в овечій шкурі", що зрадили свою паству, й закликав віруючих до відкритих виступів. Костянтин Острозький надіслав офіційний протест королю Сигізмунду III, але той його проігнорував. Тоді князь вступив у антикатолицький союз із польськими протестантами, погрожуючи підняти збройне повстання. Під його впливом шляхта, що залишилася вірною православ'ю /частина її вже входила до лав козацтва/, збиралася на повітові сейми, де виступала проти унії. Провідні монастирі і насамперед Києво-Печерська лавра, очолювана ревнителем православ'я Ничипором Туром, також рішуче висловили неприйняття унії, піддавши прокляттю її ініціаторів.

Цими рішучими діями Костянтину Острозькому разом із друзями і сподвижниками /Ничипором Туром, Іваном Вишенським, Острозьким шляхтичем Мартином Броневським, що писав під псевдонімом Христофор Філалет/ вдалося значною мірою зірвати плани приведення до стану унії всього українсько-білоруського православ'я. В 90-х роках XVI століття в Україні з'являється цілий напрям релігійно-полемічної літератури, що сягнув свого розквіту в наступні десятиріччя. Варто сказати і про меценатську діяльність князя Острозького в підтримку православної церкви. У Києві завдяки його клопотанням і матеріальній підтримці були відновлені Кирилівський і Межигірський монастирі, досягла розквіту Києво-Печерська лавра, були споруджені церкви Миколи Доброго й Різдвяно-Предтечинська на Подолі. Згідно з переказами, Костянтин Острозький був патроном понад 1000 православних церков по всій Україні. Меценатство, видавнича діяльність і політичне заступництво Костянтина Острозького, його невтомна просвітницька робота допомогли українському православ'ю вистояти і зміцніти.

Бібліографія

1. Бабич С. Найдостойніший із роду Острозьких // Сім днів. - 1994.- №22.- 28 лютого.

2. Бондарчук Я. Констянтин-Василь - князь Острозький / /Волання з Волині.- Острог, 2004. - №4-5.

3. Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватикану та унії (Х - поч. XVІІ ст.), - К., 1988.

4. Бухало Г. Князь (Василь) Констянтин Острозький (1527-1608).-

5. // Рівне.-1991.- 28 грудня.

6. Волинська книга: історія ,дослідження, колекціонування.- Острог, 2005.-158с.

7. Виноградов Г. Символічна роль князя Констянтина Острозького в українській полемічній літературі другої половини XVІ - початку XVII ст. // Матеріали І-ІІІ краєзнавчих конференцій "Остріг на порозі 900-річчя" (1990 - 1992 рр.). - Остріг, 1992.-132 с.

8. Гром В.М. Діяльність князя К. Острозького в оцінці М. Костомарова // Микола Костомаров і проблеми суспільного та культурного розвитку української літератури.- Рівне.- 1992.

9. Грушевський М. С. З історії релігійної думки на Україні.- К. : Освіта, 1992.- 192 с.

10. Грушевський М. С. Історія України, приладжена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх.- К.,1992 .

11. Грушевський М.С. Культурно-національний рух на Україні в ХVІ-ХVІІ віці.- Дніпропетровськ, 1919.- 248 с.

12. Грушевський М. С., Левицький О. Розвідки про церковні відносини на Україні -Руси XVI-XVII ст.- Львів.- 1991.- С.5.

13. Дзюба О. М., Павленко Г. І. Літопис найважливіших подій культурного життя України (Х-середина ХVII ст.).- К.: АртЕк, 1988.- 200 с.

14. Журко О. Князь Костянтин-Василь Острозький в історичній думці // Історія в школах України.- 1999.- №2, с.35-39.

15. Журко О. Князь Острозький - європеїзатор України // Голос України,- 1997.- 4 січня, с.8.

16. Запаско Л. П. Мистецька спадщина Івана Федорова .- Львів, 1974.-224 с.

17. Зенькович І. Волинські Атени // Галицька брама.- Львів: Центр Європи, 2000.- №9.- с.16-19.

18. Зернова А. С. Начало книгопечатания в Москве и на Украине.- М.- 1947,- 106 с.

19. Іларіон. Князь Костянтин Острозький і його культурна праця.-1992.- 216 с.

20. Іларіон. Преподобний Іов Почаївський.- Вінніпег: Українське наукове Православне Богословське Товариство,- 1957.- с. 11 - 19.

21. Іларіон, Митрополит. Князь Костянтин Острозький // Іларіон, Митрополит( І.Огієнко ). Життєписи великих українців.- К, 1999.-С. 546-658.

22. Ісаєвич Я. Д. Літературна спадщина Івана Федорова.- Львів,1989,-192 с.

23. Ісаєвич Я.Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні.- Львів, 1983.- 156 с.

24. Історичний контекст, укладання Берестейської унії і перше поунійне покоління.- Львів, 1995.- С.5

25. Коваленко Г. Українська історія.- К.: Велес, 1993.- 176 с.

26. Ковальський М.П. Етюди з історії Острога.- Острог: Острозька Академія, 1998.- 288 с.

27. Костомаров М.І. Князь Костянтин Костянтинович Острозький // Між двох вогнів.- К., 1996.

28. Костомаров М.І. Князь Костянтин Костянтинович Острозький // Костомарови. Галерея портретів.- К., 1993.- С. 71-88.

29. Костомаров Н. Исторические монографии и исследования.- СПб.,1867.- С. 235.

30. Князь Костянтин Острозький: Люди-легенди // Імідж,2003.- №10.- С.14.

31. Крощенко Л., Осадчий Є. За життя К. Острозького // Образотворче мистецтво.- 1991.- №4.- С. 37-38.

32. Крип'якевич І. Історія України.- Львів: Світ, 1992.- 555 с.

33. Лист А.Балоньєттї кардиналові Комо від 25 червня 1583; його ж лист від 6-8 липня та лист князя К.-В. Острозького до папи Григорія ХІІІ // Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватикану та унії (Х - поч. XVІІ ст.), - К., 1988.- С.88, 94.

34. Ляхоцький В.П. Тільки книжка принесе волю українському народові…К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2000.- 664 с.

35. Маєвський І. Полювання: Уривок з історичної повісті "Черепки" // Життя і слово.- 1993.- 14 квітня.

36. Максимович М.О. "Киевъ явился градомъ великимъ…":Вибрані українознавчі твори.- К.:Либідь, 1994.- 444 с.

37. Малышевский И. Александрийский патриарх Мелетий Пигас и его участие в делах русской церкви. Т.2.- Киев, 1872.- С. 75.

38. Манько М. Звитяжець з роду Острозьких // Життя і слово.- 1992.- 27 червня.

39. Марченко М.І. Історія української культури: З найдавніших часів до середини ХVІІ ст.- К.: Рад. школа, 1961.- 286 с.

40. Матеріали до історії Острозької академії (1576-1636).- К., 1990.- 217 с.

41. Миколайчук Р. Князь Костянтин Острозький // Волинь.- 1993.- 23 лютого.

42. Микитась В.Л. Українська література ХІV-ХVІ ст..- К., 1988.

43. Митрополит Іларіон. Українська патрологія: Підручник для духовенства і українських родин. Ч. І-ІІІ.- Вінніпег: Наша культура, 1965.- 164 с.

44. Митрополит Іларіон. Фортеця Православ'я на Волині. Свята Почаївська лавра: Церковно-історична монографія.- Вінніпег, 1961.- 395 с.

45. Мицько І.З. Острозька слов'яно-греко-латинська академія (1576-16360.- К.: Наукова думка, 1990.- 192 с.

46. Найвидатніша особа Острога // Замкова гора.- 2004.- №37.- 11 вересня.

47. Наукові записки. Т.ІІІ. Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України. Біблія на теренах України.- Острог: Видавничий комплекс Університету "Острозька Академія", 2000.- 640 с.

48. Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХVІ- початок ХVІІ ст..).- К.: Наукова думка, 1990.- 384 с.

49. Новосілецький А. Острог на Волині: Науково-методичний нарис з найдавніших часів до початку ХХ століття.- Острог, 1999.- 160 с.

50. Нудьга Г. Не бійся смерті.- К., 1991.- С.317.

51. Огієнко І.І. Історія українського друкарства / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М.С. Тимошик.- К.: Либідь, 1994.- 448 с.

52. Огієнко І.І. Українські церкви: Нариси з історії Української православної церкви: У 2 т.- К.: Україна, 1993.- Т. 1-2.- 284 с.

53. Одвічні джерела. Острогу - 900.- Рівне: Волинські обереги, 2000.- 192 с.

54. Острогіана в Україні та Європі: Матеріали Міжнародного наукового симпозіуму (Велика Волинь. Т. 23).- 29-30 червня / Ред. кол.: І.І.Винокур, О.І.Журко, В.П.Павлюк та ін.- Старокостянтинів, 2001.- 367 с.

55. Острозька академія ХVІ-ХVІІ ст.: Енциклопедичне видання.- Острог, 1997.- 201 с.

56. Острозькі просвітники ХІХ-ХХ ст.- Острог: Університет "Острозька академія", 2000.- 476 с.

57. Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2-х т. Т. 1. До середини ХVІІ століття.- К.: Либідь, 1992.- 640 с.

58. Пересторога // Українська література ХVІІ ст..- К., 1987.- С. 27.

59. Рожко В. Нарис історії Української Православної церкви на Волині.- Луцьк, 2001.- С. 134-135.

60. Рожко В. Українське православне книгописання і книгодрукування історичної Волині (ХІ-ХХ століття).- Луцьк, 2005.- 256 с.

61. Роль Острозької братської школи в розвитку культури на Україні.- Ровно, 1989.- С. 6.

62. Семака Л. Костянтин Острозький: Просвітитель, меценат, воєвода Київський (1526 або 1528-1608) / Л.Семака // Волинь моя.- К.: Київська правда, 2002.- Вип. 2.- С. 61-65.

63. Слабошпицький М.Ф. З голосу нашої Кліо.- К.: Фірма "Довіра", 1993.- 255 с.

64. Сушинський Б. Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців 15-19 століття: Історичне есе у 2 т.- Одеса: ВМВ., 2004.

65. Українська поезія ХVІ століття.- К., 1987.- С.203.

66. Федоровские чтения / Отв. редактор Е.Л.Немировский, подг. К печати З.А.Покровская.- М.: Наука, 1985.- 248 с.

67. Чикановська Л. Князь Костянтин-Василь Острозький // Життя і слово.- 1992.- 29 липня.

68. Шапошник А. Полковницький талант князя Острозького // Вільне слово.- 2001.- 16 травня.

69. Якименко Н. Книга о Константине Острожком // Правда Украины.- 1993.- 8 июня.

70. Янковська Ж. Некорований король України // Історія та правознавство.- 2006.- №11 (квітень).- С. 9-11.

71. Яременко П. К. Мелетій Смотрицький. Життя і творчість.- К., 1986.- С.8-9.

72. Яроцький Л. "Щоб усі одно були": Церковні унії в Україні // Людина і світ.- 1994.- №2.- С.16.

Додаток 1

Хроніка подій на українських землях за доби князя

1518 р. -- "Битва [у] Сокаля була". Рівне перейшло у власність кн. Острозьких.

1522 р. -- Кн. Острозькі дістали право ставити печатки на документах і листах на червоному воску.

1524 р. -- "Татаре були на Подолю і Чурилова замку доставали". "Турци і татаре Зіньков спалили".

1525 р. -- "Турци Рогатин доставали". "Місяця лютого на день години 2 і 3 і 4 і 5 солнца на небі не jказалося".

1527 р. -- "Князю Костантину родися син Василій2 в Дубні. Того же року князь Костантин у Ольшаниці татар побил. Того ж року див чоловічий: уродилося дитя -- голова львова, перси косматії, скригитало зубами, голосом страшним ричучи. Жил бул годин 8".

1534 р. -- "Татаре предмістя у Жаславлю (має бути Заславлю) спалили. Стародуб наші взяли. Гетьманом бул Ян с Тарнова.3 Того ж року татаре були о святом Ілії".

1538 р. -- "Цар турський землю Волоськую подбил под себе".

1540 р. -- В Острозі закінчено будівництво другого кільця фортифікацій навколо нових передмість. Завершено будівництво Луцької, Татарської та Круглої веж.

1541 р. -- "Саранча була велика".

1550 р. -- "Дмитр Сангушко дочку княжни Острозької Ільїної4 з Острога унес, которого Марцін Зборовський догонил в Чехах і на господі ранил неубраного, с которої рани умер".

1558 р. -- "Татаре були на Подолю".

1563 р. -- "Москва Полоцько взяла. Того же року под Невлем наші побили Москви 40000. Вишневецького в Костантинополю на гак скинено".

1564 р. -- "Татаре були Межибож облегли".

р. -- "Татаре були на Подолю".

р. -- "Сенгушко добул Ули і спалил. Ласький под Очаковом бул і татар громил, аж на море утікали".

1569р. -- "Унія в Любліні дошла, Волинь, Подляш'є, Києв до корони привернено. У дні маєвії сніг великий спал і до З дней трвал. Петр Зборовський от Турка с примир'єм доживотним приїхал. Голод великий бул, аж селедявка по дві копи7 було".

1571 р. -- "Місяця лютого згриміло з блисканням великим. Рок той бул неврожайний, люди з голоду умирали".

1575р. -- Розгром татар військом В.-К.Острозького під Синявою.

1576р. -- "Татаре Дубна добували. І трясеніє землі було. Того же року татаре маснії Острога добували і мало не добули, аж князь Василій поєднал їх і частвовал в замку і в місті з людьми татаре їли і пили". Оборону Дубна очолював і успішно утримував 23-річний Януш Острозький.

1578р. -- "Баторій бул во Львові і поїхал на лови, а казал козака Подкову стяти, бо посол турецький скаржил на него, що татарув біял і до Польщі недопущал. Того ж року земля тряслася". Битва з татарами під Острогом.

1579р. -- "Саранча була. Князь Острозький, воєвода Києвський, Чернігова добувал".

1580р. -- "Замойський Веліже і Усвят взял. Того же року Торопець спалили і Нівель взяли, потом Озерища, Порфу і Залочье взяли". І Федоров надрукував в Острозі "Новий завіт". В Острозі була заснована лікарня (шпіталь), на яку князь Костянтин Острозький виділяв щороку велику суму (4000 злотих).

1581р. - 3 Острозької друкарні виходить у світ знаменита "Острозька Біблія".

1585 р. -- Острог одержав королівську грамоту (привілей) на магдебурзьке право, згідно з яким дозволялося "в мєстє Острозском ратош будовати, крамы, вагу, постригальню, ятки всякие, лазню посполитую мєть, гандли вєсти и корчмы вольныє держати питиєм вшєляким и речами из живности в домах гостиных потрєбными шинковат".

1590р. -- "Терлецький, владика луцький і володимирський всіяли єресь, призволяючи на новий календар, і з'їзд бул у Бристю"; "Татаре Галич спалили".

р. -- "Дорожня була, жито було по золотих 9 колода".

р. -- "Козаки Переяславль спалили. Александр, воєвода волинський, син князя Василія Острозького, Триполь облегл". "Унія настала таким способом. Іпатій, владика володимирський, і Кирил Терлецький, владика луцький, іменем владики львовського, так же пінського і митрополита київського Рагозу, їхавши до папіжа, поклонилися єму а повіли, же "ми суть присланії на тоє, абихмо унію приняли от вшистких с посполитої шляхти і от священиков і от людей". Он тому рад бувши барзо, одослал їх до короля, аби їм привілей надал. І дал їм, що і до сего часу мучать християн, як слуги і предтечі антихристові".

1594р. -- "Татаре вишли були і Галич спалили, шкоди много учинили".

1594-1596 рр. - Селянсько-козацьке повстання під проводом С.Наливайка, яке охопило всю Волинь... Наливайко розпочав з Острога, де служив сотником княжої хоругви.

р. -- "Мор бул великий в Перемишлю і во Львові".

р. -- "В п'яток світлий земля ся трясла. Наливайко до Венгер ходил".

1597р. -- "Наливайко в Слуцьку і в Могилеві великії шкоди починил і сам гролен, а потом пойман і на паль збиг".

1598 р. -- "Повітря неслиханоє кілько літ було. Того же року сейм у Варшаві бул сторони календаря нового".

1599 р. -- "Мор бул великий во Львові, що мовили, і птах, як летів през місто, то впал і здох"; "Того же року Москва татар побила".

1601 р. -- "Князь Василій ув Острополю бул. Осінь була мокрая, два місяця дождь непристанно ішол".

1603 р. -- Князь К.-В.Острозький розділив між синами половину своїх маєтностей. Янушу дістались Острог, Степань, Старокостянтинів та інші маєтки, а Олександру -- Рівне з замком і належними до нього селянами.

"Декамврія 2 князь Александер Острозький ярославський в Красном умер, а похован у Острозі в церкві замкової богоявленія".

В Дермані засновано друкарню, яку очолив Дем'ян Наливайко (проіснувала до 1605 р.).

1604 р. -- "... у Острозі пожога великая була, всі міста разом горіли, неможна речей рятовати, аж сами мусили з міста убо утікати, а скрині і іноє метали у воду, бо на землі горіли тріски, мости аж до самої води, і млини...".

1605 р. -- "Татаре пречиськії одного року больш ніжлі п'ять крот були і много людей побрали около Звягля, Полонного, Острополя, Межибожа і Шаргорода, а над Тараски кошем стояли".

Великі Межирічі одержали магдебурзьке право.

"Того же рока за кроля Жигмонта поляци до Москви князя Дмитра Івановичі на царство отпровадили і Москву поразили, которий в Польщі невідоме кілько літ мешкал, чернцем будучи. Того же року декабра 4 дня трясеніє землі було".

1606 р. -- "Татаре под Білою Церквою поражено. ...озвался Дмитр, цар московський, которий маючи гетьманом князя Романа Ружинського, землю Сіверную опановал і Шуйському великії войська поразил, і татаров перекопських до кілька на сту тисяч у Москві побил і под столицею обозом ся положил".

1607 р. -- "... татаре Україну коло Вінниці, Гайсина і Шаргорода пустошили. Того же року знову Дмитрія на Москву поляци провадили, маючи гетьманом Ружинського, і у милі от Москви обозом стали, по кілько крот Москву поражали.

Того же року князь Вишневецький з старостою ка-менецьким з розказання єго королевської милості в землі Волоськой турков і татар больше 6000 поразили і сина Єриміїна на господарство Волоськоє всадили".

1608 р. -"Року 1608, місяця февраля дня 23, в суботу первую в пост великий, Василій князь Острозький, воєвода києвський, умер і похован у Острозі того же року мая 17, которий бул великий милостник набоженства кгрецького, монастирі побудовал, маєтності понадавал, навіть і до міських церков маєтності надал, на шпиталь і школи місто надал Сурож з селами; бул богобойний, нищелюбивий, смиренний, приступний каждому і наубогшему; жил літ 84. По нем пановал син єго князь Януш, каштелян краковський.

Того же року князь моськовський наших за послання кроля єго милості пана Мнішка і інших повипускал. Тогді і князь Константин Вишневецький з Москви пришол.

Того же року листопада татаре кошем стояли под Гайсином, шкоди коло Прилуки, Немирова і Вінниці великії починили".

1609 р. -- Януш Острозький віддав Троїцьку церкву (Межиріч) разом з укріпленнями католицькому монашеському ордену францисканів. До стін церкви прибудовано два корпуси під монастир, який проіснував до 1868 року.

1612 р. -- Януш Острозький вводить в Остріг єзуїтів. 1630 року це саме робить Микола Чарторійський в Клевані. В острозькій друкарні надруковано "Місяцеслов". Це була остання із 22 книг, надрукованих на 34 роки існування цієї друкарні.

1613 р. -- Антифеодальні виступи селян Висоцького ключа, які охопили Висоцьк і прилеглі села.

1614 р. -- "Буря була великая, йшла мимо Острог от Жаславля (має бути "Заславля") о полудні, яко ноч, в жнива: пущі крушила, сади ломила по селах -- в Борисові, в Плужном і по іних селах. В тих краях, куда йшла буря тая, пашня в копах княжая кілька сот коп рознесло не знати где, так теже і людськая; навіть і людей, котрі в полю того часу робили, носило поверх дерева, інших мертвих познаходили, а інії за дерево ухватившися, і держалися моцно і так живими позоставалися... І церкви ломило. В селі Борисові церков була з трима верхи; знесло верхи всі, стелею займаючи зрубу, аж не борзо пастухи познаходили в полі розно звони; ... і іноє все покрутило".

Цього ж року в Житомирі зібралася польсько-урядова комісія. До її складу увійшли: гетьман коронний С.Жолкевський, Януш Острозький, Януш Заславський та кам'янецький староста В.Калиновський. Комісія зробила спробу повністю підпорядкувати реєстрове козацтво польському урядові, але її намагання були марними і не мали ніякого успіху.

1616 р. -- "Суша була великая. І татаре були. Того же року, місяця август, ... князь Корецький у Волошех през Радула і турков шкодливе поражон так, же ледве в кілько коней з Волох збіг, але заскочон і пойман і отдан до Турка в неволю. І всажено єго на вежу високо на морі, і бул там за вартою, іже трудно було вийти".

1617 р. -- "Місяця августа 6, второй години в ноч, місяць бул в затемненню таким знаком: багрево мало не ввесь".

Цього ж року спустошливий напад стотисячної орди хана Гальчі на Волинь. В час нападу знищено десятки населених пунктів. Особливо великої шкоди зазнали села по лінії Острог-Клевань.

Київський митрополит П.Могила надав Кременецькому братству ставропігію. При братстві діяла школа і друкарня, в якій у 1638 році надрукована "Граматика или письменниця язика словенскаго тщателем вкратце издана в Кременцы року 1638".

1619 р. -- Януш Острозький затвердив Острозьку ординацію, найбільшу в Польщі (24 міста та 392 села).

"Того же року септемврія 11 буря була барзо великая, іже все дерево посадах поломила і вежу замковую в Бересті з годинником у воду вкинула і двур Сопіжин стерла.

Зима лихая була. Того же року звізда з хвостом указовалася на небі през всю зиму".

1620 р. -- "Януш Краковський князь Острозький умер. На єго місто пановання Острозького внук єго, по доці, Домінік з дому Жаславського (має бути "Заславського").

Того же року ноєврія дня 1 трясеніє землі було".

Додаток 2

1593 р., липня 6-8, Краків. -- Уривки з листа А.Болоньєтті кардиналові Комо про введення григоріанського календаря на українських землях та про відрядження з Рима професорів до Острозької колегії

Вчора вранці повернувся в Краків старий князь Острозький, який перед тим виїхав для того (як він каже), щоб повернутися. Він сповістив мене, що після обіду приїде до мене, що і було зроблено, і розмова тривала до часу вечері...

Що стосується (нового) календаря, про який ми дуже довго говорили, то його величність, який майже завжди має принцип уникати нововведень як у справах політики, так і в церкві (Підкреслено авт.), сказав, що навіть не всі християни в лоні латинської церкви прийняли його, зокрема від нього відмовився імператор, який схвалив перший трактат проти цієї реформи, що мав бути виданий найближчим часом. Він сказав також, що не розуміється в астрономи, але позитивно ставиться до таблиць Птолемея, які були випробувані впродовж століть і на яких базується старий календар. На все це ми давали докладні відповіді, але серед усіх справ, які йому були сказані, ніщо не справило на нього більшого враження, ніж та, в якій полягає суть всієї справи, а саме, що згідно з концепцією самих греків відповідно до рішень Нікейського собору пасха повинна свят-куватися в першу неділю після повного місяця, найближчого до рівнодення, і якщо не запровадити цієї реформи, то можна дійти до того, що пасха буде святкуватися під час літнього сонцестояння. Якби він заперечував, що так не буде, то міг би запитати досвідчених астрономів, хоч для того, щоб це збагнути, не потрібно бути дуже вченим, а якби він став заперечувати, що це незручно, то міг би звернутися до своїх теологів грецького обряду. Таким чином, ясно усвідомив би він собі, що його намагання зберігати стародавнє і уникати нововведень не суперечило реформі, а було в згоді з нею, бо вона, власне, для того і здійснювалась, щоб зберегти старовину і усунути нововведення. Адже якщо не регулювати час належними правилами, то він сам запроваджує зміни, а реформа, яка виключає ці зміни, повертає нас до стародавніх строків. Тоді князь, трохи помовчавши, запитався, якщо це насправді так, то чому через константинопольського патріарха не було це все доведено до відома греків, щоб вони мали також можливість провести таку реформу. У відповідь на це... сказав я лише що чув, як наш пан (папа) нещодавно це зробив, і зрештою ми ще маємо час, щоб це зробити. Для того ж сам пан князь міг це зробити, написавши йому (патріарху) при нагоді листа в цій справі, а якби він вважав, що йому потрібна якась допомога Рима, то йому вислали би і книжки, і вчених, які б повністю з'ясували цю справу. Відповів тоді князь, що приємною була б для нього всяка допомога -- це він висловив зворушливими словами, вказуючи велике бажання схилити патріарха прийняти цю реформу, до якої доклали численні зусилля і працю найрозумніші вчені мужі після численних попередніх спроб, що були даремними. Ця реформа стала благодіянням для світу, а особливо для християн, бо вона усувала таку помилку у церковному богослужінні.

Після цього, пам'ятаючи про ті погані справи, які чинилися Емануїлом Мосхопуло та іншими, і нарешті тим, хто самозванно іменував себе архієпископом Павії (про це я напишу в іншому листі), з метою завести його якомога далі від шляху праведного, вважав я за доцільне дати їм відсіч, але в загальному, не називаючи нікого з них по імені. Вказав я на те, як це погано, коли християнин докладає зусиль, щоб зберегти поділ і розкол у христовій церкві та просив князя не лише не слухати їх, але й показати себе вдячним перед богом нашому пану (папі) за (отримані від нього) численні прояви прихильності, дбаючи про єдність між християнами і запроваджуючи цей принцип у всіх володіннях, щоб викорінювати це зло (схизму). / тут князь від самого початку розмови виявив себе набагато більш піддатливим, ніж при обговоренні справ календаря, оскільки він також мав велику відразу до розколу і виявив (як про це можна було судити по виразу обличчя і по словах) глибокий біль з приводу стількох незгод в лоні християнства, з великим зворушенням сказав, що віддав би власне життя за церковну єдність, зробив би це з власного бажання і помер би тоді з великим заспокоєнням (Підкреслено авт.). На це я відповів, що його превосходительство міг би цьому зарадити хоч серед народу, який йому підлягає, даючи йому добрі книжки, віддаючи церкви в руки праведних людей і запроваджуючи вивчення молодими людьми правдивого вчення в тому колегіумі, який він відкрив в Острозі. Я запропонував, що буду клопотати перед нашим паном (папою), щоб він благоволів послати в цій потребі декількох вчених мужів, хоч важко було б це зробити, бо дуже велика нестача в освічених людях.

Ця пропозицій дуже прихильно була вислухала князем, який не обмежився лише проханням про те, щоб я звертався до папи від його імені, але підкреслив, що це було б для нього надзвичайно приємно, подякував мені за це, коли підвівся, і додав, що в його володіннях нема людей відповідної освіти, оскільки король призначив і прислав йому таких осіб, що зовсім не здатні плідно служити справі духовного виховання...

Та справа, про яку князь хотів зі мною порадитися, була тяжба його з імператором за певні землі у Богеми (Підкреслено авт.), як ваше преосвященство зможе більш докладно прочитати у посланні, яке я долучаю. Цей князь мене дуже гаряче просив, щоб я звернувся з проханням до його святості (папи), написати листа в цій справі до його імператорської величності й дати розпорядження шановному нунцію, який представляє папу при цьому дворі, зробити так, щоб шановний Поссевіно, з яким він в цій справі довго говорив цього ранку, зробить зі свого боку все, що зможе. Оскільки я вважаю зайвим ще щось говорити в цій справі, додам лише, що коли цей пан (князь) буде переконаний, що я сприйняв його прохання близько до серця, то можна буде отримати від нього те, що необхідно для служіння богу, а отримати можна від нього багато...(Підкреслено авт.).

Щодо Острозького колегіуму, і справи передачі туди книжок, то князь дав мені листа, в якому смиренно просить його святість прислати придатних осіб. В одній із своїх записок я говорив про це взагалі, але князь підкреслив, що йому потрібні (духовні особи) грецької національності (Підкреслено авт.). І хоч перед тим він мені говорив, що необхідно, щоб вони були в стані перекладати з грецької мови на латинську, то тепер говорить, що (повинні вони перекладати) з грецької мови на слов'янську, посилаючись на слова шановного Поссевіно, який заявив, що сам міг би забезпечити його такими (особами)...

Відносно пропозиції Вашого преосвященства послати крім греків ще деяких отців з товариства Ісуса або деяких з Краківського університету, то секретар і генеральний управитель князя, який прибув сюди, щоб вести переговори в цих справах, говорить, що отці-ієзуїти були б для цієї справи найбажанішими, але вони можуть викликати підозру. Тому сподіваються приїзду наставників з Кракова (Підкреслено авт.).

Що ж стосується умов для вчителів, яких пришлють або з Кракова або шановний отець Поссевіно, то мені відповіли, що вони будуть жити в колегіумі й там будуть на утриманні, а пізніше князь зі свого скарбу дасть їм одяг і достатню кількість грошей на інші потреби. Я делікатно декілька разів намагався дізнатися розмір цієї грошової допомоги, але кожного разу діставав відповідь, що вони будуть задоволені. Вони, очевидно, припускають, що цих греків буде не більше двох. Якщо до них пришлють ще людей з Краківського університету, то князь зможе погодитися (з їхнім перебуванням) під впливом своїх наближених осіб. Хоч князь й сказав, що послав у Рим (своїх людей), щоб дістати від його святості декларацію про суперечливі питання між греками і латинцями, однак надалі він вирішив не посилати (їх), у всякому разі так швидко, можливо в цій справі буде особисто в листах звертатися до Поссевіно, затративши вже багато зусиль на цю справу, Ваше преосвященство знає, на як саме.


Подобные документы

  • Походження В.К. Острозького, великого українського князя, магната. Його політична кар'єра. Ставлення до українського козацтва. Позиція в релігійній сфері, роль в піднесенні української культури. Власність та прибуток князя. Останні роки княжіння.

    презентация [270,1 K], добавлен 22.09.2016

  • Князь Острозький - один з найбільш впливових магнатів Великого князівства Литовського. Загальна інформація про Костянтина Івановича Острозького. Костянтин Іванович Острозький – видатний полководець. Костянтин Іванович Острозький – захисник православ'я.

    реферат [14,0 K], добавлен 08.02.2007

  • Місто Острог як всеукраїнський інтелектуальний центр на зламі XVI–XVII ст. Значення діяльності Острозького культурно-освітнього центру в історії України. Тема самопізнання в тодішніх книжках, його значення для процесу духовного становлення людини.

    реферат [29,2 K], добавлен 13.05.2011

  • Культурно-просвітницька діяльність "Руської трійці". Роль греко-католицької церкви і громадсько-політичної діяльності політичних партій у відродженні Західної України. Основні етапи, особливості, передумови і рушійні сили західноукраїнського відродження.

    курсовая работа [100,2 K], добавлен 18.09.2010

  • Плідні справи і діяння на благо рідного народу і Вітчизни. Потужна і цілюща життєва наснага, велика творча енергія, природня міць, сила і європейське благородство. Паросток хрестителя руської землі Великого князя Володимира.

    реферат [18,0 K], добавлен 19.11.2005

  • Дитячі роки Олексія Розумовського. Одруження з царівною Єлизаветою Петрівною, отримання високого соціального статусу. Опікання духовенства й православної церкви. Участь у відновленні гетьманства в Лівобережній Україні. Значення реформ Розумовського.

    реферат [21,4 K], добавлен 06.04.2009

  • Іван Мазепа та його державотворча діяльність. Діяльність до гетьманства. Політична діяльність гетьмана І. Мазепи. Доброчинно-меценатська діяльність Івана Мазепи. Зовнішньополітичні зв’язки Мазепи. Відносини гетьмана з Петром І. Стосунки з Карлом ХІІ.

    курсовая работа [49,5 K], добавлен 26.12.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.