Історіографія партизанського руху на Ніжинщині

Джерельна база історії партизанського з’єднання "За Батьківщину". Еволюція історіографічного образу партизанського руху на Ніжинщині у радянській та сучасній українській публіцистиці. Проблеми партизанського руху у висвітленні вітчизняної історіографії.

Рубрика История и исторические личности
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 30.10.2012
Размер файла 121,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

1 вересня 1939 року фашистська Німеччина розпочала Другу Світову війну, яка за своїми масштабами руйнувань і кількістю людських жертв значно перевершувала попередні війни. Україна стала однією з країн, що найбільше постраждала від війни. Нацисти вели вкрай жорстоку політику на окупованих територіях, що призвело до формування активного розвитку партизанського руху Опору. Однією з форм цього руху була діяльність партизанських загонів та з'єднань - військових формувань ідеологічно зорієнтованих на радянську владу.

Партизанські загони зробили значний внесок у перемогу над фашистською Німеччиною. Проте одностайності в оцінці діяльності партизан в сучасній історіографії немає. Існує два діаметрально протилежні погляди: партизани - народні месники, без яких перемога у війні була б неможлива; партизани - бандити, що переховувались в лісах, обкрадали цивільне населення, наражаючи його своїми диверсіями на акції помсти з боку окупаційної влади. Проте ми вважаємо, що оцінювати партизанство як єдине поняття неможливо, оскільки в різних місцевостях воно мало свої відмінності.

На території Ніжинського, Носівського та Бобровицького районів діяло з'єднання «За Батьківщину». Вивчення історії цього з'єднання розпочалось відразу в повоєнний період і продовжується до сьогодні. Проте більшість праць присвячених з'єднанню мають мемуарний, художньо-документальний або ж публіцистичний характер. Відтак науковому аналізу фактичної історії партизанського руху на ніжинщині має передувати ретельне історіографічне дослідження теми.

Актуальність теми пов'язана з тим, що в 2001році Наказом Президента України було встановлено щорічне державне свято - «День партизанської слави». Таким чином, держава високо оцінила діяльність партизан в період Великої Вітчизняної війни.

Актуальність даної проблеми зумовлюється і тим, що про події Великої Вітчизняної війни написано чимало праць, проведено велику кількість наукових досліджень, зокрема й тих, що стосуються діяльності партизан. Серед них зустрічаються і діаметрально протилежні тлумачення діяльності партизанського з'єднання «За Батьківщину», забарвлені різною ідеологією, в залежності від періоду їх написання. Про події в тилу ворога і досі залишається багато недослыдженого, а на нашій землі Рух опору і досі залишається невідомою сторінкою історії.

Історіографічного аналізу літератури з історії партизанського руху на території Ніжинщини в роки Великої Вітчизняної війни практично не здійснювалось.

Хронологічні рамки дослідження визначені його тематичною спрямованістю та завданнями, охоплюють період з 1942 року до 2011 року.

Мета: здійснення системного історіографічного аналізу наукової, художньої і документальної літератури з проблеми діяльності партизанського з'єднання «За Батьківщину» в роки Великої Вітчизняної війни.

Завдання:

виявити, систематизувати і класифікувати джерела з історії партизанського з'єднання «За Батьківщину»;

визначити особливості висвітлення проблеми партизанського руху на Ніжинщині у публікаціях радянського періоду;

визначити особливості еволюції історіографічного образу партизанського з'єднання «За Батьківщину»;

виявити особливості висвітлення проблеми у наукових публікаціях сучасного періоду.

Об'єктдослідження: формування образу партизанського з'єднання «За Батьківщину» в роки Великої Вітчизняної війни в радянській та сучасній історіографії і публіцистиці.

Предмет дослідження: радянська та сучасна історіографія партизанського руху на території Ніжинщини в роки Великої Вітчизняної війни.

Методологічною основою дослідження є історико-хронологічний, проблемний, порівняльний методи розгляду досліджуваного матеріалу, принципи наукового пізнання, об'єктивності, історизму.

Джерельну базу роботи складають: архівні опубліковані та неопубліковані матеріали; усні свідчення ветеранів; періодична преса; монографічні дослідження.

Наукова новизна роботи полягає в комплексному аналізі джерел, наукових та публіцистичних праць, які прямо чи опосередковано стосуються діяльності партизанського з'єднання «За Батьківщину». Розкрито основні відмінності в трактуванні діяльності та ролі даного партизанського угрупування в роки Великої Вітчизняної війни між радянською та сучасною історіографією.

Науково-практичне значення полягає у використанні даного дослідження у школі під час підготовки вчителів до уроків історії з вивчення тем Великої Вітчизняної війни, учнів при підготовці до уроків, рефератів, студентами для написання курсових, дипломних, магістерських робіт.

Апробація дипломної роботи відбулася в результаті участі у наступних наукових конференціях: V Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Дні науки історичного факультету-2012», що відбулась у Києві 12-13 квітня 2012 р., XV Міжнародної студентської науково-практичної конференції «Україна: історія, культура, пам'ять» при Київському політехнічному університеті, що відбулися у Києві 12-13 квітня 2012р.; VIII Міжнародна конференція «Знаки питання в історії України», що відбулась у Ніжині …. Основні результати дослідження висвітлені в 3 статях, поданих до друку в «Студентський альманах» та збірники матеріалів названих конференцій.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаних джерел та літератури і додатків.

Розділ І. Джерельна база історії партизанського з'єднання «За Батьківщину»

Джерельна база історії партизанського з'єднання «За Батьківщину», що діяло на території Ніжинщини, досить різноманітна. Структурно її можна поділити на наступні групи: джерела мемуарного характеру (спогади та усні свідчення ветеран) та архівні джерела.

Перша група джерел представлена спогадами та щоденниками колишніх командирів загонів, рядових партизан, цивільних осіб, що пережили окупацію.

Досить інформативними та важливими для вивчення є статті колишніх партизан, написані на основі їх власних спогадів, здебільшого опубліковані у місцевій періодичній пресі. Серед них найавторитетніше значення мають публікації Крапив'янського П.А.. Зокрема це такі статті: «Партизанський ювілей», «Партизанський патронат», «Народні месники», «Нескорені», «Кордон», «Партизанськими стежками», «Ціною життя», «Визволяти Ніжин допомагали партизани і підпільники», «Нескорені народні месники», «Незабутні батюківці», «Ніжин - місто партизанської слави», «Патронат», «Спогади про героїчні дні партизан», «Оксана», «Виконуючи бойові обов'язки».

Майже всі статті об'єднані однаковими ідеями і містять у собі однакове смислове навантаження.

Практично в усіх статтях автор указує на географічне розташування з'єднання: урочище Ветхе, Мостове, Більське, Орішне, та вказує на райони його дії (Олишківський, Куликівський, Бобровицький, Носівський, Ніжинський райони) [19; с. 2]. У статті «Кордон» Крапив'янський описує специфіку урочища Орішне, яке на його думку, давало широкі стратегічні можливості не лише для ведення бою, а й для постійного місця проживання там небоєздатних людей) [16; с. 2].

Автор звертає увагу і на керівний склад з'єднання після його укрупнення у серпні 1943 року: «Командиром з'єднання залишився Іван Бовкун, комісаром - Михайло Стратілат, командиром першого полку - Олександр Шеверєв, другого - Микола Симоненко, третього - Михайло Дешко, начальником штабу з'єднання - Музиченко, начальником політвідділу - Виноградов.» )[19; с. 2].

Велику увагу приділяє Петро Андрійович облозі з'єднання «За Батьківщину» німцями, що відбувалася з 8 - по 10 березня 1943 року («Народні месники», «Партизанський патронат»).

Поряд з цією проблемою Крапив'янський змальовує і такий феномен, як патронат, що існував під егідою з'єднання «За Батьківщину». Зокрема у статті «Партизанський патронат» автором було повністю зосереджено увагу на висвітленні даного явища. «П'ять тисяч жінок і дітей знаходились в ті часи під опікою месників. Це накладало свої особливості на дії партизанського загону, вимагало постійної відповідальності за долю беззахисних людей» [25; с. 1]. Однією з таких особливостей, за словами Крапив'янського, є й те, що партизани не могли швидко змінювати місце дислокації.

Крапив'янський П. розповідає про причини, які змушували людей іти в партизанський патронат: спалені німцями будинки, села, тікаючи від розстрілу, на допомогу рідним, що перебували у загоні. Йшли сюди сім'ями: Кузьменко, Кривець, Гусєви, Старицькі та ін.. Кожен патронатівець мав свої обов'язки: чоловіки похилого віку «шили партизанам чоботи, упряж для коней, ремонтували гвинтівки», жінки варили їсти, шили та ремонтували одяг, доглядали за хворими та пораненими, діти «чистили картоплю чи допомагали у господарських справах, хто ходив на зв'язок, хто допомагав доглядати за хворими.

Описує Крапив'янський і розвідувальні операції, в яких активну участь приймали в основному молоді люди до 18 років: Вася Боровик, Петро Падун, Петро Крапив'янський та ін., які практично завжди успішно виконували покладені на них завдання.

У статті «Народні месники» автор називає імена 7 дітей-патронатівців, що залишилися живими після березневої облави 1943 року: Владислав та Микола Кравець, Лідія Чернета, Марія Віротченко, Тетяна Закалюжна, Ганна Запорожець, Лідія Желада )[19; с. 2].

Про спільні дії партизан з'єднання «За Батьківщину» та підпільної організації Я. П. Батюка автор говорить у статтях: «Ціною життя», «Народні месники», «Визволяти Ніжин допомагали партизани та підпільники», «Нескорені». Крім того, згадується і співпраця з іншими підпільниками, зокрема з київською підпільною організацію «Смерть німецьким окупантам» («Народні месники»). Автор вказує на діяльність на станції Ніжин та поблизу неї таких підпільних груп: Кузьменка О., Шешені М., Бандисика А., Василенка І. [22; с. 2].

Результати співпраці партизан та підпільників автор відобразив у статті «Визволяти Ніжин допомагали партизани та підпільники». Разом вони знищили: 5190 фашисті, 27 поліцейських станів, 64 мости, 69 потягів.

Неодноразово у статтях автор згадує про партизанське з'єднанння Шукаєва, яке сформувалося у тих же лісах, що й з'єднання «За Батьківщину», вийшло за межі Чернігівщини і дійшло до Чехословаччини [15; с. 2].

У статті «Народні месники» також розкривається тісна співпраця партизан даного з'єднання разом із партизанськими об'єднаннями ім.. М. Щорса та М. Коцюбинського під час втечі перших від облави до межиріччя Десни і Дніпра.

Розповідає автор і про труднощі даного з'єднання, зокрема вони полягали у відсутності зброї та вибухівки. Тому її доводилося добувати у противника чи робити власноруч. Такими «умільцями» були Андрій Козін та Микола Пісоцький [21; с. 2].

У статті «Нескорені» автор називає власників та адреси явочних квартир: І. Прокопець (Борзенський шлях), В. Мина(Інтернаціональна 15), М. Катан (РозиЛюксембург) та ін. [22; с. 2].

Великого значення Крапив'янський надає подіям весни 1943 року, коли було встановлено зв'язок з Українським штабом партизанського руху («Народні месники», «Партизанський патронат».) . З цього часу до партизанського з'єднання «За Батьківщину» почали регулярно надходити боєприпаси, продовольства та ліки, а в перших числах серпня 1943 року партизани відправили до Москви жінок, хворих і поранених дітей. Відтепер з'єднання ще масовіше розгортає свою діяльність і вже повністю контролює залізничний шлях від Ніжина до Києва, уже не боячись вступати у відкритий бій з противником.

Автор вказує на винятковий внесок партизан даного з'єднання у захисті та визволенні даної території від німецьких окупантів. «На рахунку партизан з'єднання «За Батьківщину» 5190 знищених ворожих солдат і офіцерів, 27 поліцейських станів, 69 підірваних залізничних потягів, 70 кілометрів знищеної телефонної мережі, 39 автомашин, 2 літаки, 1 танк, 8 пароплавів, 2 катери, 3 баржі,18 залізничних мостів, 10 продовольчих баз )[19; с. 2].

Проте в статті «Нескорені» подаються дещо інші дані. Зокрема різниця простежується у числах, що позначають кількість знищених окупантів (1594), залізничних ешелонів (71), пароплавів (6) [21; с. 2].

Великого значення для вивчення історії партизанського з'єднання «За Батьківщину» має книга Крапив'янського П.А. «В лісах навколо Ніжина». Вона присвячена безпосередньо висвітленню діяльності даного з'єднання. У ній міститься інформація про командирів та партизан, про бойові та розвідувальні операції, явочні квартири, співпрацю з підпільними організаціями. У книгу вміщено багато статей Петра Андрійовича, які повністю повторюють усе вищесказане.

Отже, в основному спогади Крапив'янського П.А. є достатньо інформативними, але оскільки вони не завжди опираються та підкріплюються документами, можуть містити певні неточності, тому не є повністю об'єктивним джерело для вивчення.

Стаття Кравця В. «У взаємодії з військами фронту» відповідно до назви розкривається співпраця партизан з військами Червоної Армії. Автор називає прізвища підривників Павла Шведа, Якова Петраша які успішно проводили диверсії на залізниці, підриваючи ворожі ешелони з живою силою чи запасами, тим самим допомагаючи радянській армії у веденні військових дій. Велика увага приділяється діяльності полку під командуванням М.Д. Симоненка )[13; с. 2].

Колишня дитина патронату Запорожець А. свої спогади про дитинство у партизанському з'єднанні виклала у майже одноіменній статті «Під патронатом партизанського загону». У ній автор називає обов'язки між птронатівцями, а також згадує події травневої облави, коли німці, прагнучи розправи з партизанами, вбили велику кількість членів патронату ) [11; с. 2].

Однією з найперших мемуаристичних книг, що вийшли в повоєнний період і зачепали проблему діяльності партизанського з'єднання «За Батьківщину», була книга Федорова О. Ф. «Подпольный обком действует». Вийшла вона у 1955 році і з цього часу стала, можна сказати, «монополісткою» у висвітленні інформації щодо діяльності даного з'єднання.

У ній автор не згадує про з'єднання Бовкуна, лише побіжно пише про Стратілата, секретаря Носівського підпільного обкому партії та організатора загону «За Батьківщину» [34; с. 158].

Бовкун І.М. «Солдати другого фронту» (1957), виступала своєрідною критикою стратегії, обраної партійно-номенклатурною верхівкою, зокрема і щодо організації партизанських загонів та бойових дій проти окупантів. Бовкун вказував на помилки, які призвели до послаблення партизанського руху, а саме бездіяльність та непрофесіоналізм партійних керівників районів та області у військових справах. Книга є дещо різкою у висловлюваннях та суттєво відрізняється від загально прийнятих норм того часу.

Друга книга Бовкуна І. М. «Подвиг под псевдонимом» менш радикальна, ніж попередня. До її написання автора підштовхнули численні зустрічі зі школярями. Саме тому в ній простежуються певні виховні моменти, патріотичні заклики, звернені до молодшого покоління. Крім того, у цій книзі автор більше уваги приділив ролі партії.

У повісті Бовкуном описано його власне життя під час війни. Звичайно, що особливу увагу автор приділяє встановленню зв'язку з паризанами, діяльності партизанського загону, а згодом з'єднання «За Батьківщину». У книзі розкривається побут партизан, бойові дії, називаються імена керівництва, приближених до них осіб та партизан, які найбільше себе проявили. Крім того, Бовкун показує свої нелегкі стосунки зі Стратілатом та їх еволюцію до кінця війни.

Надзвичайно фундаментальною та, можна сказати, авторитетною є книга, написана Т.А. Строкачем «Наш позивний - свобода». На час війни він був начальником Українського штабу партизанського руху, тому праця є мемуаристичною. У ній автор високо оцінює діяльність з'єднання, що нами розглядається, під час бойових дій на Дніпрі. Строкач називає командиром Бовкуна І.M. [33;c. 383], проте також ніякої оцінки його діяльності не дає. В основному його увага зосереджена на командирах полків з'єднання «За Батьківщину» - Хахуду О.П., Симоненка М. Д., Шевирьова О.І..

Ще до спогадів варто віднести книгу Симоненко М. Д. «В лісах над Остром» (1969). У даній праці колишній командир полку партизанського з'єднання «За Батьківщину» Герой Радянського Союзу М.Д. Симоненко розповідає про бойові дії партизан у Носівському та Ніжинському районах Чернігівської області.

Автор не ставить перед собою завдання описати всі дії партизанського з'єднання. Він зупиняється на найбільш важливих моментах - показує «рейкову війну», яка принесла полку Симоненка визнання; допомогу частинам Радянської Армії у подоланні водних перешкод під час навального наступу.

Особливе значення мають усні свідчення. При написанні даної дипломної роботи нами були використані усні свідчення колишнього партизана з'єднання «За Батьківщину» - Крапив'янського Петра Андрійовича, який є і автором багатьох публіцистичних статей у місцевій періодичній пресі, а також у його доробку книга «У лісах навколо Ніжина».

Проте в розмові з нами Петро Андрійович викрив багато фактів, про які він попередньо ніде не згадував.

Перш за все це стосується упередженого ставлення партійної верхівки до діяльності партизанського з'єднання «За Батьківщину». Зокрема з боку Федорова О.Ф., який у роки Другої Світової війни був командиром Чернігово-Волинського партизанського з'єднання, а після став першим секретарем Чернігівського і Волинського підпільних обкомів КПРС.

Усе почалося у 1944 році на Харківських зборах партизанських з'єднань, де кожен командир мав прозвітувати про проведену роботу у захисті населення періоду окупації. За словами Крапив'янського Федоров усіляко намагався прибрати всю славу партизан у свої руки. «Саме тому, - каже Крапив'янський, - перед початком засідання він підійшов до Бовкуна та запропонував йому в приказному порядку доповісти, що з'єднання «За Батьківщину» діяло під його керівництвом, і зобов'язане саме Олексію Федоровичу своїми здобутками. Бовкун, звичайно, відмовив. На що Федоров відповів: Тоді і з'єднання такого не було, і командира» [35]. Саме з цим епізодом Крапив'янський П.А. пов'язує арешт Бовкуна 1946 року та замовчування його особи в радянській історіографії. Крапив'янський згадує: «Федоров намагався повністю стерти пам'ять про наше з'єднання. Але оскільки це було дуже важко зробити, то він придумав інший план - замість Бовкуна командиром називати Стратілата, якого він ще на початку війни назначив керівником Носівського підпільного обкому партії, таким чином, присвоївши всі заслуги собі.» [35].

Крапив'янський звинувачує федорівців у підробці документів.

Петро Андрійович згадує, що після встановлення зв'язку з УШПР (весна 1943 року) з Великої землі з'єднанню «За Батьківщину» надіслано харчі та зброю, які були скинені парашутом у серпні 1943 року. Проте М.І. Шукаєв, загін якого формувався неподалік з'єднання Бовкуна, у своєму щоденнику зазначав: « 27 августа 1943 года. Трудности состоят в том, что сброшеный груз - вооружение с Большой земли - нахально забрал партизанский отряд «За Родину» (Командир Бовкун И.М.). Жаль, что в это время не было меня…» [3; с. 236].

Тобто бачимо, що керівництво партизанським рухом, навіть після встановленого зв'язку не думало надавати допомоги з'єднанню «За Батьківщину», а натомість готувало з'єднання Шукаєва до подальших дій.

У згадці про події 28-29 серпня 1943 року Шукаєв пише: «Выехали за 1-1,5 км от партизанского отряда «За Родину» и расположились в этих же лесах, начиная самостоятельную жизнь. Ведем переговоры с партизанским отрядом «За Родину» о овзврате нашего вооружения. Этот твердолобый командир отряда Бовкун на полученное им приказание члена Военсовета тов. Хрущова, о немедленном возврате нзаконно взятого у нас оружия никак не реагировал…» [3; с. 237].

Можливо, саме через таке небажання коритися керівництву, а не через Федорова, Бовкуна і сприймали неприязно у вищому керівництві.

Крапив'янський, згадуючи про загін Шукаєва, говорить про 150 партизан з'єднання «За Батьківщину», які добровільно пішли до Шукаєва, щоб з ним продовжувати визволення Батьківщини від окупантів. Але сам Шукаєв згадує це так: «1- 2 сентября 1943 года. Договорились с партизанським отрядом «За Родину», который за взятое им оружие сброшенное с Большой земли, дает 150 человек партизан с оружием, хотя и не того качства оружие, но оного выхода нет. Сейчас идет таким образом пополнение в наших отрядах…» [3; с. 237]. Тобто, не виключено, що ці люди йшли до загону Шукаєва за приказом Бовкуна, а не з власної волі.

Друга група представлена архівними документами, на наш погляд, вона є найбільш інформативною та об'єктивною. Весь комплекс проаналізованих документів за функціональним призначенням та характером інформації можна умовно розділити на дві групи: опубліковані та неопубліковані документи.

Першу групу складають опубліковані документи. Це - збірки документів і матеріалів органів партійно-державної влади СРСР, України, різноманітні збірки документів тощо.

Дана група представлена в основному збірниками документів. Варто зазначити, що це збірники місцевого масштабу («Черниговщина в годы Великой Отечественной войны 1941 - 1945 гг.», «Киевщина в годы Великой Отечественной войны 1941 - 1945 гг.», «В тилу ворога»). У збірниках, які характеризують партизанський рух на Україні та вцілому на теренах Радянського Союзу, згадок про з'єднання «За Батьківщину нами не виявлено. Така тенденційність у виборі є прямою фальсифікацією. На це звертає увагу і Крапив'янський П.А.. Зокрема він говорить, що у збірнику документів «Чернігівщина у роки Великої вітчизняної війни 1941 - 1945 рр.» звіти з'єднання «За Батьківщину» перетворені на звіти Чернігівського обкому партії. У дещо схожому збірнику «Советская Украина в годы Великой Отечественной войны 1941 - 1945», том 3 - взагалі не згадується про це з'єднання. Лише в ході висвітлення діяльності підпільної молодіжної організації під проводом Я. П. Батюка вказується про його співпрацю з М. І. Стратілатом. І знову нічого не говориться про І. М. Бовкуна)[6; с. 312].

У дещо схожій збірці «Черниговщина в годы Великой Отечественной войны 1941 - 1945 гг.» вміщено 3 документи, що стосуються з'єднання «За Батьківщину».

У передмові подається інформація про з'єднання «За Батьківщину» під керівництвом Бовкуна І.М. та Стратілата М.І.. Дається висока оцінка діяльності партизан даного з'єднання у співпраці з військами Червоної Армії під час форсування Дніпра.

У витязі зі звіту підпільного обкому КП(б)У «Про діяльність Носівського партизанського загону у вересні - листопаді 1941 року» від 31 серпня 1945 року (№ 99) йдеться про створення партизанського загону під командуванням М.І. Стратілата.

«7 ноября 1941 года весь личный состав в количестве 69 человек принял партизан скую клятву, выработанную командованием отряда». Із цього можна зробити висновок, що станом на 7 липня 1941 року до загону входило лише 69 чоловік [7; с. 126]. Початком бойових дій даного загону став розгром поліцейського стану в селі Козари.

Про багатонаціональний склад партизанського з'єднання «За Батьківщину» говориться в документі № 143 «Звернення партизанського з'єднання «За Батьківщину» до угорських солдат із закликом переходити в ряди партизан» від 18 травня 1943 року. У документі показаний патріотизм партизан, їх прагнення до боротьби та заклик до співпраці угорських солдат задля спільної перемоги [7; с.171].

Партизани з'єднання активно проводили бойові дії. Це засвідчується у документі «Із информації секретаря Носівського підпільного райкома КП(б)У М.І. Стратілата ЦК КП(б)У про бойові дії партизанського з'єднання «За Батьківщину»» (№ 148) від 14 серпня 1943 року. У документі Стратілат вказує на кількісний склад бійців: «2 тысячи человек» [7; с. 177]. Вказується на бойові дії партизан, зокрема: «В течении второй половины 1942-1943 года мы пустили под откос исожгли 36 эшелонов, из них 6 бронепоездов.». В основному такі диверсії партизани проводили на залізничній лінії Київ - Ніжин і лише 3 ешелони з цих 36 - на лінії Чернігів - Ніжин.

Стратілат наголошує і на труднощі, що існували в з'єднанні. Зокрема вони полягали у відсутності зброї. Тому її доводилося робити власними силами, іноді навіть з авіабомб, залишених Червоною Армією. На даний період партизани підірвали танк, близько сотні кілометрів зв'язку,8 мостів, закрили телефоно-телеграфну лінію Бобровиця - Козелець. М.І. Стратілат згадує і про партизанський рейд по селам Лосинівського, Ніжинського та частини Комарівського районів.

Проте в документі існує кілька недоречностей. Зокрема вони пов'язані з тим, що, по-перше, з червня 1943 року загін «За Батьківщину» перетворився у з'єднання, хоча Стратілат усе ще називає його загоном; по-друге, у документі зовсім не згадується прізвище командира даного партизанського угрупування - Бовкуна І.М. Таким чином, створюється враження, що Михайло Іванович навмисно робить такі недоречності задля привласнення усіх здобутків з'єднання собі.

Матеріали про співпрацю партизан з'єднання «За Батьківщину» з київською підпільною організацією «Смерть німецьким окупантам», спільні дії з військами Червоної Армії розміщені в збірнику документів «Киевщина в годы Великой Отечественной войны 1941 - 1945 гг.».

У документі «Із звіту Московського райкому КП(б)У м. Києва про діяльність підпільної організації «Смерть німецьким окупантам»» (№ 192) від 1943 року, розкривається весь ареал дій вищезгаданої партійної організації, співробітництво з партизанськими загонами Київщини та Чернігівщини. Проте пріоритетне значення надається співпраці з партизанським загоном «За Батьківщину».

«В ноябре 1942 года член подпольной организации Кочубей Михаил Иванович установил связь с партизанським отрядом «За Родину»» [5; с. 268].

На початковому етапі співпраці підпільники передавали в партизанський загін листівки, теплі речі та харчі. Пріоритетність загону «За Батьківщину» у співпраці зпоміж інших партизанських фомувань проглядається у кількості відправлених у партизанські загони людей:

«За все время своего существования подпольная организм дня отправила в партизанский отряд «За Родину» через груд, пы товарищей Кочубея, Загорного, Кузьменко, Лазебного, Шешени, а также через руководителей организации товарищей Бойко, Черепанова, Демьяненко -- 200 человек. Кроме того, в партизанский отряд тов. Таранущенко подпольной группой тов. Кузьменко и товарищами Черепановым, Ткачевым передано 16 человек. Группа тов. Бандыстика отправила в партизанский отряд им. Хрущева 5 человек. Группа тов. Лазебного отправила в партизанское соединение тов. Наумова 4 человека.» [5; с. 268].

Як бачимо, до загону «За Батьківщину» підпільною організацією «Смерть німецьким окупантам» було направлено 200 чоловік, що в рази перевищує кількість переправлених в інші партизанські формування.

До даного партизанського загону йшли і самі підпільники: «После разгрома гестапо подпольной типографи в партизанський отряд «За Родину» ушло 15 человек подпольщиков организации» [5; с. 268].

З документу дізнаємося і про постачання підпільниками організації «Смерть німецьким окупантам» зброї та медикаментів до партизанського загону «За Батьківщину». [5; с. 269].

Про здобутки з'єднання «За Батьківщину» у форсуванні р. Прип'яті йдеться в «Донесенні начальника Українського штабу партизанського руху члену Військової Ради Воронезького фронту М.С. Хрущову про зайняття партизанськими загонами переправ через р. Прип'ять» (№ 257) від 28 вересня 1943 року, містить звіт в.о начальника Українського штабу партизанського руху полковника Соколова. Ним високо оцінюються дії партизан під час проведення операції: «Соединение Бовкуна 23 сентября, овладев переправами Оташев, способствовало переправе боевых частей якоря уса генерал-лейтенагата Бондарева, а 25 сентября сов¬естно с частями 17 корпуса форсировало |р. Припять в райо¬не Чернобыля, где и расположилось одним полком» [5; с. 333].

У донесенні М.С. Хрущова в Ставку Верховного Головнокомандуючого «Про звільнення партизанами с. Ново-Шепеличів і захоплення і організація переправ через річки Десну, Дніпро і Прип'ять для наступаючих частин Червоної Армії (№ 261) від 2 жовтня 1943 року містить донесення керівників партизанських з'єднань, що приймали участь у форсуванні Десни, Дніпра та Прип'яті. У донесенні Бовкуна вказано на забезпечення переправи частин 17 стрілкового корпусу: «Партизанское соединение тов. Бовкуна 23 сентября 1943 года овладело переправами через р. Днепр в районе Теремцов и через р. Припять в районе Огашева и обеспечило полностью переправу частей 17 стрелкового корпуса» [5; с. 336].

Продовженням і доповненням публікації документів і матеріалів «Черниговщина в годы Великой Отечественной войны 1941 - 1945 гг.» є збірка «В тилу ворога», видана у 1994 році. У ній велика частина документів оформлена у вигляді витягів. У збірці опубліковано 136 документів. Партизанське з'єнання «За Батьківщину» згадується у 4 документах.

Заслуговує на увагу витяг із щоденника партизанського загону «За Батьківщину» про бій з німецькими загарбниками (№ 48), від 16 грудня 1942 року. У документі розповідається про наступ німецьких військ на партизанський загін. Називається і командування полків: І взвод - Шеверьов, ІІ взвод - Потьомкін, ІІІ взвод - Дешко )[4; с. 58].

У витязі з оперативного донесення 1-го партизанського полку з'єднання «За Батьківщину» про бойові дії в прифронтовій смузі (№ 87) від 15 вересня 1943 року мова, йде про групу розвідників під командуванням Гавриша Ф.П.. До складу групи входили: Косенко А., Бублик Г., Ромец В., Гармаш С. [4; с. 83]. Розповідається про дві операції за їх участю 9 і 13 вересня 1943 року.

Про співпрацю партизан з'єднання «За Батьківщину» говориться у витязі з оперативного зведення Українського штабу партизанського руху Центральному Штабу партизанського руху про надання допомоги партизанами наступаючим частинам Червоної Армії (№ 88) від 6 жовтня 1943 року. Поряд зі з'єднаннями Таранущенка, Покровського, Збанацького, Ушакова згадується з'єднання під керівництвом Бовкуна. У документі вказано кількість партизан з'єднання «За Батьківщину», що приймали участь у форсуванні Десни, Дніпра та Прип'яті - 2500 чоловік. Вказано і їх місце дислокації - район Сорокошичі, 80 км північніше Києва:

«Соединением организованы переправы частей Красной Армии: 23 сентября через р. Десна частей 17-го корпуса, 21 сентября -- р. Днепр в районе Новый Глыбов 70-й гвардейской стрелковой дивизии и 322-й стрелковой дивизии, 23 сентября через р. Припять в районе Оташев, Плютовище и Чернобыль --. 3 переправы. С 23 по 27 сентября 1943 г. соединением захвачены и удержаны до подхода частей Красной Армии 3 переправы -- в районе Остер через р. Десна, в районе Чернобыль через р. Припять. На захваченных переправах были переправлены части 17-го корпуса»[4; с.84].

Тобто, бачимо, що командування партизанського руху в Україні високо оцінює діяльність партизан з'єднання «За Батьківщину», зокрема й у співпраці з військами Червоної Армії.

Значимим для вивчення є і витяг «З довідки з'єднання «За Батьківщину» про діяльність партизанських загонів з вересня 1941 року по вересень 1943 року» (№ 89). Дата складання документа - 10 жовтня 1945 року. У ньому подається зміна чисельності особового складу партизанського з'єднання: листопад 1941 року (початковий етап) - 69 чол., січень 1943 року(перетворення в з'єднання) - 400 чол.,червень 1943 року (зв'язок з УШПР) - 2 000 чол., жовтень 1943 року (на день розформування) - 3009 чол. Отже, чисельний ріст загону (з'єднання) збільшувався з кожним роком, в залежності вад активності боротьби та значимості партизан даного угрупування [4; с. 85].

У документі вказується на зону діяльності партизанського з'єднання «За Батьківщину»: Бобровицький, Носівський, Олишевський, Куликівський і Ніжинський райони і частково Козелецький і Лосинівський райони Чернігівької області [4; с. 86]. Тобто, достатньо велика площа.

Великого значення надається і патронату («дети, старики и жены партизан, ушедшие от преследования от оккупационных властей влеса»), який до жовтня 1943 року нараховував уже 5 тисяч чоловік і «были на полном иждивении и под охраной соединения» [4; с. 86].

У документі викладено також і результати бойової діяльності з'єднання «За Батьківщину»: знищено окупантів -- 5190, розгромлено поліцейських станів -- 27, підірвано залізничних ешелонів -- 69, паровозів -- 71, знищено телефонного зв'язку -- 70 км, автомобілів -- 39, танків -- 1, літаків -- 2, пароплавів -- 6, катерів -- 2, барж -- 3, промислових підприємств -- 7.

До другої групи неопублікованих джерел можна віднести документи, які не ввійшли до збірників документів, а знаходяться в архівних, музейних фондах та особистих архівах колишніх учасників війни.

Серед фондів Державного архіву Чернігівської області (м. Чернігів) інформація про діяльність партизанського з'єднання «За Батьківщину» може міститися у фонді «Чернігівський підпільний обком КП(б)У» (П-139). Проте багатшим на архівні джерела є Центральний архів громадських об'єднань України, у якому знаходяться фонди «Центрального комітету Комуністичної партії України» (Ф. 1), «Українського штабу партизанського руху (УШПР) 1941-1946 рр.» (Ф. 62), «З'єднання партизанських загонів ім. Й. Сталіна.
(Командир М. Шукаєв)» (Ф. 71) і фонд «Чернігівське партизанське з'єднання “За Батьківщину” (Командир І. Бовкун)» (Ф. 92). Усі вони є недостатньо вивченими, тому чекають на своїх дослідників.

У особистому архіві Крапив'янського П. знаходяться документи, які безпосередньо стосуються особи Бовкуна І. та його діяльності. В основному це листи до російських прокурорів, написані самим Крапив'янським П. та Ємельяновим В., які після проголошення Незалежності, починаючи з 1992 року, стали ламати стереотипи, які існували навколо Бовкуна І.. Вони поставили собі за мету розібратися в причинах арешту командира з'єднання «За Батьківщину» та довести його невинуватість.

У першому листі, адресованому до генерального прокурора Росії Степанова В. Крапив'янський та Ємельянов просять реабілітувати Бовкуна та дозволити ознайомитися з матеріалами його кримінальної справи.

На що у листі від 3 лютого 1992 році військовий прокурор відділу управління по ГПР по реабілітації Грабовський С. повідомив, що згідно з постановою особливої ради при МДБ СРСР від 22 серпня 1951 року кримінальна справа по відношенню до Бовкуна І. припинено відповідно до п. 5 ст. 4 УПК РСФСР, тобто за відсутністю в його діях складу злочину. Йому були повернені всі урядові нагороди і відновлені інші права (додаток К). Проте дозволу на ознайомлення з кримінальною справою Бовкуна не дається, при чому причина не пояснюється.

У наступному листі від 9 березня 1992 начальник архіву Зюбченко А. говорить про наявність такої кримінальної справи в Державному архіві. Проте, керуючись законом РФ «Про реабілітацію жертв політичних репресій» від 18 жовтня 1991 року, Зюбченко відмовляє Крапив'янському та Ємельянову в ознайомленні зі справою Бовкуна, оскільки ними не було пред'явлено згоди його доньки по ознайомленню з кримінальною справою її батька.

На це Крапив'янський П. та Ємельянов В. у листі до Генерального прокурора Росії вказують на великий внесок Бовкуна у розгортання та діяльність партизан з'єднання «За Батьківщину». Автори просять Степнкова В. допомогти в ознайомленні зі справою, оскільки їм не відомо з яких причин було в цьому відмовлено. У кінці листа вони акцентують увагу на згоді доньки Бовкуна І. Алієвої Олени Іванівни в ознайомленні з кримінальною справою її батька.(додаток Л)

Відповідь не забарилася. Уже 27 жовтня 1992 року на адресу Ніжинського краєзнавчого музею надійшов лист старшого військового прокурора по реабілітації - Чигури В., де повністю дається згода на ознайомлення Крапив'янського П. та Ємельянова В. з матеріалами кримінальної справи Бовкуна І.. (додаток М)

Через 6 років на основі цих матеріалів Ємельянов В. напише книгу «Партизаны», де, посилаючись на архівні документи, змінить акценти у висвітленні історії партизанського руху на Ніжинщині та ролі командира Бовкуна І. в його діяльності.

У архіві Крапив'янського П. існує також і документ за особистим підписом Бовкуна І.. Це характеристика на члена підпільної організації - Медведьову О., яка під час війни знаходилася під безпосереднім його керівництвом. Бовкун І. дає їй позитивну характеристику, вказуючи на її активну участь у розгортанні руху опору на Ніжинщині та активній громадській позиції під час та після війни (додаток Н).

Окрім цього, архів Крапив'янського П. багатий на фотоматеріал, який у дипломній роботі зазначений у додатках.

У музейних фондах Ніжинського краєзнавчого музею, Вертіївському краєзнавчому музеї ім. М. Кирпоноса, Червонопартизанському краєзнавчому музеї знаходяться матеріали, зібрані краєзнавцями. В основному це ілюстративний матеріал, представлений у формі експозицій.

Проте у музейному фонді Ніжинського краєзнавчого музею міститься також і лист, написаний І.М. Бовкуном до М.С. Хрущова. У ньому автор виклав причини упередженого ставлення до нього Федорова та причини «цькування» його книги. Бовкун просить допомоги та захисту у Хрущова. Він також звертає увагу і на інші партизанські формування, що діяли на території Чернігівщини: з'єднання Збанацького, Таранущенка та ін.

Отже, в результаті нашого дослідження було виокремлено, проаналізовано та структуровано джерельну базу історії партизанського з'єднання «За Батьківщину». Зокрема ми виділили групу архівних джерел, преважна більшість яких зосереджена у фондах Державного архіву Чернігівської області (П - 139), Цетрального архіву громадських об'єднань України (Ф. 1, Ф. 62, Ф.71, Ф. 92), особистих архівах деяких партизан (особистий архів П. Крапив'янського). Як показав аналіз наукової літератури з теми, більшість з них практично не введені у науковий обіг і ще чекають своїх дослідників. Не виявлено нами документів, присвячених безпосередньо з'єднанню і у республіканських та регіональних тематичних документальних збірниках. Причини такої неуваги дослідників криються не стільки у малозначущості загону (одного з найбільших в регіоні), скільки у загалом неоднозначному ставленні влади до формування. Другу групу джерел складають джерела мемуарного характеру (спогади, мемуари, щоденники, записки колишніх командирів загонів, рядових партизан, цивільних осіб, що пережили окупацію). Значна частина з них була опублікована у різні часи у вигляді документальних повістей, нарисів, газетних публікацій. Інша частина зберігається у формі рукописів, листів та записаних усних розповідей ветеранів-партизан у фондах Ніжинського, Вертіївського, Червонопартизанського краєзнавчих музеїв.

партизанський рух ніжинщина публіцистика

Розділ ІІ. Еволюція історіографічного образу партизанського руху на Ніжинщині у радянській та сучасній українській публіцистиці

Праці публіцистичного характеру займають важливе місце у дослідженні історіографії партизанського з'єднання «За Батьківщину». Зорієнтовані на широкого читача, вони можуть розглядатися як найбільш впливовий засіб формування образу ніжинських партизан у масовій свідомості. Це в повній мірі усвідомлювала влада, тримаючи публіцистику під особливо пильним цензурним наглядом. Типологічно публіцистичні праці присвячені партизанському руху на Ніжинщині можна поділити на 3 групи: статті в періодиці, художньо-документальні нариси в тематичних збірниках, документальні повісті.

У кількісному відношенні абсолютно переважають статті у періодиці. Зокрема радянська публіцистика представлена статтями в місцевій періодичній пресі. Це публікації в газетах: «Радянська Україна», «Советская Украина», «Радянський Ніжин», «Під прапором Леніна», «Деснянська правда», «Комсомольский гарт». Після 1991 року публікації на партизанську тематику з'явились у газетах: «Ніжинський вісник», «Вісті», «Гарт», «Деснянська правда», «Деснянська правда-вільна».

У результаті дослідження нами було проаналізовано 39 статей.Перважна їх більшість з'явилась в номерах газет, приурочених пам'ятним датам Другої Світової війни - початку Великої Вітчизняної війни (22 червня), Дню визволення м. Ніжина (15 вересня), Дню перемоги (9 травня). Починаючи з 2001 року, коли Президентом країни було видано указ про встановлення Дня партизанської слави 22 вересня, публікуються статті, приурочені до даного свята. Авторами газетних публікацій були як професійні журналісти , так і краєзнавці, історики, вчителі.

Другу групу публіцистичних творів формують документальні повісті Маняка В («Рейд» 1986 р.), Шерстюка І. («Шумлять гаї» 1997 р.), Медведя П. («Мамина колиска» 2001 р.), Тронька П. («Подвиг твоїх батьків» 1969 р.), Бедзик Д. («Історія одного подвигу» 1968р.), Кривохижин Г. («Боец невидимого фронта» 1985 р.), Тронько П. («Бессмертие подвига» 1985 р.), Тронько П. («Безсмертя юних» 1987 р.).

Нарешті третю групу складають новели та нариси Власенка Г., що вміщені в трьох книгах: «Від серця до серця» («Повість із карбами на серці», «Героїзм і підлість»), «Під небом грозовим і чистим» («Спокійний вулкан», «Терновий шлях», «Буряність»), «Хліб і кохання» («Правда про командира і комісара»).

Публікації воєнних років мали агітаційно-пропагандистський характер. Їх мета полягала в мобілізації населення до боротьби з ворогом. Так у газеті «Советская Украина» у 1943 році було надруковано статтю «К советскому населению временно оккупированных районов Черниговской области». Від імені партизани газета, звертаючись до мирного населення, закликала не коритися волі окупантів і вступати до лав партизанських загонів )[57; с. 2].

Зустрічаються деякі повідомлення про партизан Ніжинщини в період преси. Вони мали на меті висвітлювати успіхи німецької армії, покарання «непокірних» та ін., таким чином, впливаючи на свідомість населення. У 1942 році у газеті «Ніжинські вісті» надруковано оголошення ніжинської комендатури про розстріл 100 заложників. Причиною такого карального заходу став обстріл німецьких солдат та вбивство німецького унтер-офіцера партизанами у селі Володькова Дівиця 8 липня 1942 року [69; с. 1].

У післявоєнний період надто бурхливого пожвавлення інтересу журналістів до тематики партизанського руху на території Ніжинщини не спостерігається. Статті виходили рідко і були стислими. Це можна пояснити неоднозначним ставленням партійної верхівки до партизанського з'єднання «За Батьківщину», діяльність якого зосереджувалась на Ніжинщині та Носівщині.

У багатьох статтях просто згадується діяльність партизанського з'єднання «За Батьківщину», але ніякої оцінки їх діяльності не дається (Зоценко Ю. [53], Петрик З. [70;], Горностаєва Л. [46], Суярко В. [83], Чаус П. [89], Симоненко В. [79]).

Проблема співпраці з підпільними організаціями є чи не найприоритетнішою у публіцистичних працях, зокрема це стосується підпільників під керівництвом Батюка Я. (Сєрих С. [76], Рудик І. [71], Зоценко Ю. [54], Рудик М. [75, 74], Горностаєва Л. [46], Суярко В. [83, 84], Фінансова В. [88], Костенко І. [114], Шапошник Г. [90], Чаус П. [89], Стась А. [81], Тронько П. [85, 86, 87], Бедзик Д. [38], Кривохижин Г. [61].

Співпраця з іншими партизанськими з'єднаннями розкривається в основному у контексті опису операцій по форсуванню Дніпра, Десни та Прип'яті. Проте чільне місце серед цих подій займає участь партизан з'єднання «За Батьківщину» у битві за Дніпро (Шапошник Г. [90], Кузнєцов Г. [63], Зоценко Ю. [54], Ємельянов В. [49, 51], Маняк В.[66]).

Доволі детально у зазначених статтях характеризуються відносини командира з'єднання Бовкуна з командирами інших партизанських формувань.

Цікавою темою, висвітленою журналістами, є проблема опіки партизан з'єднання «За Батьківщину» над цивільним населенням (Андрієвський А., Рудик І [71], Ємельянов В. [51]).

Героїчні подвиги окремих рядових партизан описані у статтях: Криленка 62], Рудика І. [72], Градобик Г. [47], Сосницького М. [80], Студьонової Л. [82], Колязіна Ф. ][58]. Власенка Г.. [42]. Зокрема у нарисі «Буряність» розповідається про командира ІІ полку М.Д. Симоненка та його роль у формуванні та діяльності з'єднання.

Досить часто у публіцистиці зустрічаються статистичні дані, які відображають кількість партизан у з'єднанні «За Батьківщину» (Зоценко Ю.) та результати його бойової діяльності. Зокрема зі статті в статтю переходять наступні дані: знищено окупантів -- 5190, поліцейських станів -- 27, підірвали ешелонів -- 69, паровозів -- 71, знищено телефонного зв'язку -- 70 км, автомашин -- 39, танків -- 1, літаків -- 2, пароходів -- 6, катерів -- 2, барж -- 3,промислових підприємств -- 7. (Костенко І. [60], Рудик І. [71], Шоходько В. [94], Зоценко Ю. [54] )

Деякі невідповідності у публіцистиці стосуються часу та обставин об'єднання малих загонів, що діяли в лісах Ніжинського лісгоспу у велике з'єднання. Шоходько В. у статті «Нескорені» пише, що об'єднання відбулось улітку 1943 року [94;с. 3 ], Зоценко Ю. «Опір» вказує на січень 1943 року, його підтримує Ємельянов В. [52; с. 1 ]. Суперечності можна пояснити тим, що документів, які б підтверджували точну дату об'єднання не існує. Тому автори пов'язують з об'єднання дату, коли повернувся до загону Стратілат М. (січень 1943 р.) чи дату, коли партизанами на чолі з Бовкуном було встановлено зв'язок з Великою землею (червень 1943 р.).

Для публіцистики радянського періоду характерною є певна ідеологічна заангажованість. Так як Бовкун І. не був вигідним для партії як командир з'єднання, його особа практично замовчується.

Автори, говорячи про командира з'єднання, не називають його прізвища (Шоходько В. [94], Зоценко Ю. [53], Горностаєва Л. [46], Суярко В., Чаус П. [89], Костенко І.).

Іноді замість Бовкуна командиром партизан називають Стратілата М. , колишнього секретаря Носівського підпільного райкому партії: Рудик М., Суярко В. [84], Тронько П. [85,86, 87], Бездик Д. [38], Кривохижин Г. [61], Маняк В. «Рейд» [66].

Дуже часто замість командування партизанами у радянській публіцистиці авторами висвітлюють підпільницьку діяльність Бовкуна: Костенко І. [59, 60].

На нашу думку, саме з такою «неприязню» влади до особи Бовкуна пов'язано те, що деякі автори у своїх статтях чи книжках партизанське формування «За Батьківщину» не називають з'єднанням, а лише загоном: Сєрих С. [76]

Починаючи з 90-х років XX століття історіописання партизанського з'єднання «За Батьківщину» розвивається в кардинально іншому руслі. Аналізуючи публіцистику цього часу, можна помітити більшу схильність авторів до особи Бовкуна І. та його заслуг у веденні партизанської війни (Шапошник Г., Симон Л., Ємельянов В.).

Діяльності Стратілата М. у публіцистиці сучасного періоду приділяється менше уваги. Можливо, це пов'язано з більш адекватною оцінкою ролі цього партійного працівника в дільності партизанського з'єднання «За Батьківщину». У той же час у статті кримського журналіста Лащенка С. «Анатомія партизанського руху», яка вийшла у 2008 році у газеті «Кримська світлиця» Стратілата названо керівником партизан півдня Чернігівщини. Автор позитивно оцінює його дії, особливо організаторські здібності, які допомогли Бовкун І., незважаючи на перешкоди і страх людей, організувати діє вивий партизанський загін [64; с. 4].

Для публіцистичних творів сучасного періоду характерним є інтерес до стосунків Бовкуна і Стратілата: Кузнєцов Г. [63], Ємельянов В., Власенко Г. «Правда про командира і комісара» [41, 43, 45]

Доцільно виділити і публіцистичні праці, в яких безпосередньо розкривається біографія та діяльність під час німецької окупації командирів партизанського з'єднання «За Батьківщину» Стратілата М. та Бовкуна І.: Ємельянов В. [51, 52], Власенко Г. [41, 43, 44, 45].

Загалом історіографічний образ партизанського руху на Ніжинщині зазнавав певної еволюції у публіцистиці, відповідно до періоду написання.

Післявоєнний період (до 1953 року). У цей період партизанський рух перебуває на периферії уваги авторів. Це можна пояснити неоднозначним ставленням влади до населення, що пережило окупацію, крім того, партизанські загони, які в основному формувалися стихійно, не були прийнятними для партійної ідеології.

У статтях наголошується на керівній і спрямовуючій ролі партії в організації партизанської боротьби. Ця теза стала ключовою для всієї радянської історіографії. На Чернігівщині організатором партизанського руху було визнано секретаря Чернігівського обкому Федорова О.. Відповідно, на Ніжинщині, Носівщині роль партизанського керівника могла відігравати лише підлегла Федорову особа. Поскільки Бовкун відмовився визнавати своїм «керівником» Федорова, ця роль автоматично перейшла до секретаря Носівського райкому - Стратілата М..

У період Хрущовської відлиги були зняті обмеження з партизанської тематики. У публіцистиці основна теза про керівну роль партії залишилася незмінною, але в історіографічному образі проступають нові риси:

1. Масовість партизанського руху і його всебічна підтримка з боку населення окупованого регіону. Ця теза продукується новим керівництвом України, за підтримки особисто Хрущова М.. Її можна розглядати як ідеологічну основу своєрідної реабілітації населення окупованої України, яке в сталінські часи залишалось під підозрою з клеймом зрадництва та співробітництва з окупантами. Партизанський рух у публіцистиці цього періоду стає «народним» і «Всенародним».

2. Стихійність партизанської боротьби. Рівень свідомості радянського народу (складовою якого були і українці) був настільки високим, що партизанські загони виникали не лише за ініціативи партійного керівництва, але й без його участі. При цьому, кістяком партизанського руху залишались комуністи.

Важливість внеску результатів партизанської боротьби в перемогу над ворогом. У публіцистиці хрущовської доби поширюється образ партизанщини як «другого фронту». Підкреслюється значимість підривної, диверсійної та розвідувальної діяльності партизан.

У Брежнєвський період публіцистичний образ партизанського руху, загалом і партизанського з'єднання «За Батьківщину» зокрема, суттєво не змінився. Можна відзначити лише зміну акцентів. На перше місце знову виходить підкреслення визначальної ролі партії.

Нарешті у кінці 80-х р. образ партизанської боротьби на Ніжинщині в черговий раз зазнав деякої трансформації. Під впливом гласності визначальна роль партії в організації партизанської боротьби вперше ставиться під питання. У цей час з'являютьс публікації, в яких піддається сумніву роль і значення Федорова О. як головного організатора боротьби в тилу. Описуються його непрості взаємини з командирами, у тому числі і з Бовкуном І. - командиром партизанського з'єднання «За Батьківщину».

З 1991 року публіцистичний образ партизанського руху втрачає свою тонічність. У значній частині статей продовжують репродукуватись риси, сформовані ще за радянських часів. У той же час, у низці публікацій пропонуються альтернативні характеристики партизанського руху. Зокрема, наголошується на стихійності цього руху і незалежності від партійного керівництва. Підкреслюється негативний вплив діяльності партизан на життя мирного населення окупованого регіону, яке зазнавало репресій за діяльність партизан.


Подобные документы

  • Історіографія діяльності партизанських загонів часів Великої Вітчизняної війни. Аналіз та систематизація історіографічних джерел: наукових та мемуаристичних, що стосуються діяльності партизанського з’єднання "За Батьківщину" під командуванням І. Бовкуна.

    реферат [24,2 K], добавлен 06.03.2012

  • Ковпак (1887—1967) - командир партизанського з'єднання у Велику Вітчизняну війну. Діяльність Ковпака під час революції, та після неї. Створення Ковпаком партизанського об’єднання. Найзначніший рейд Ковпака. Тактика ковпаковских рейдів.

    реферат [14,6 K], добавлен 08.02.2007

  • Початок партизанської боротьби на окупованій території України. Народна боротьба. Централізація керівництва партизанським рухом. Роль підпільних партійних організація для розвитку партизанського руху. Закордонні антифашисти в рядах партизанів України.

    реферат [32,3 K], добавлен 18.01.2008

  • Аналіз стану дослідження селянського повстанського руху на чолі з Н. Махном у сучасній українській історіографії. Вплив загальних тенденцій розвитку історичної науки на дослідження махновського та селянського повстанського рухів 1917-1921 рр. загалом.

    статья [53,5 K], добавлен 17.08.2017

  • Ознайомлення з причинами поширення ліберальної концепції опозиційного руху. Вивчення та характеристика поглядів Нечкіної - найвідомішого радянського дослідника декабристського руху. Розгляд та аналіз життєвого шляху провідних декабристознавців України.

    статья [19,3 K], добавлен 14.08.2017

  • Історія Народного Руху України з 1989 по 2009 рік. Довідка з історії Народного Руху за перебудову. Причини та передумови створення Львівської регіональної організації Народного Руху України, початок її роботи. Коментарі щодо теперішньої ситуації.

    реферат [44,3 K], добавлен 29.04.2011

  • Створення міфу про Переяславську раду 1654 р. та спроби його спростувати (90-ті рр. ХХ ст.). Дискусії про події в Переяславі 1654 р. в сучасній українській історіографії. Відтворення повної картини дослідження змісту та значення подій в Переяславі 1654 р.

    реферат [77,2 K], добавлен 22.06.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.