Релігійний фактор політичного конфлікту в Ольстері

Головними подіями нової сесії стало відсторонення представників Демократичної партії Ольстера (ДПО) від переговорів у Лондоні, а Шинн Фейн - в Дубліні, зважаючи на порушення ними договору про припинення вогню. У країні стався свого роду розкол, адже два братні народи убивали один одного.

12 січня 1998 після різдвяної перерви британський і ірландський уряд опублікували документ під назвою «Основні частини угоди» з метою надавання нового імпульсу подальшому розвитку переговорного процесу. Даний документ містив ряд пропозицій, зокрема проведення конституційних змін на основі принципу згоди; внесення змін до Конституції Великобританії та Республіки Ірландії. Але найбільш важливою частиною цього документа були пропозиції про створення органу з передачі частини владних повноважень від Британії до Північної Ірландії. Передбачалося створення Асамблеї Північної Ірландії, Міністерської Ради «Північ-Південь»; Ради Островів. htnv/Avww cain ulst ас uk/ A Chronology of the Conflict - 1998. - P. 3 З середини лютого переговорний процес знову було інтенсифіковано.

Одночасно з ілюзіями, якими себе вшановували особи на переговорах, відбувалось озброєння націоналістичних та лоялістичних груп. 21 січня вони убили відразу трьох жителів Ольстера та відмовилися від прийняття основних частин Угоди, як проюніоністського документа.

Дж.Мітчелл, який очолював переговори, назвав крайню дату завершення переговорного процесу - 9 квітня 1998 року.

Було установлено проміжну дату (3 квітня) підготовки документу, який би включав проект угоди, але вона не була дотримана.

Через сімнадцять годин після закінчення терміну, відведеного для прийняття рішення, усі політичні партії Північної Ірландії погодилися прийняти спільну угоду. О 17 годині 36 хвилин Дж.Мітчелл, перебуваючи в будівлі Стормонт, зробив офіційну заяву, в якій оголосив про те, що обидва уряди і політичні партії Північної Ірландії досягли угоди. A Chronology of the Conflict- 1998. - P. 12. http //www cam ulst ac uk/

Оскільки даний документ був підписаний у Белфасті, то його офіційна назва була «Белфастська угода». Але фінальний тиждень переговорів був пасхальним і угода отримала іншу, більш поширену назву - «Домовленості Страсної П'ятниці». Основні пункти договору були такими:

- Створення Північноірландської асамблеї з законодавчими та виконавчими повноваженнями, у тому числі у галузі фінансів, охорони здоров'я та освіти.

- Формування Виконавчого комітету для виконання функцій уряду Північної Ірландії, у який повинні були увійти представники католицької та протестантської громад.

- Створення міністерства між ірландської ради «Північ-Південь» для налагодження співпраці між Північною Ірландією та Ірландською Республікою, координації дій з питань, що становлять взаємний інтерес для Ірландії та Ольстера.

- Внесення спеціальних поправок до Конституції Ірландії щодо територіальних претензій на Північну Ірландію і в британський Конституційний Акт щодо Північної Ірландії, який обмежував повноваження органів місцевого самоврядування в провінції.

- Роззброєння воєнізованих угруповань Північної Ірландії протягом найближчих двох років після проведення референдуму.

- Реформа Ольстером поліції.

- Звільнення ув'язнених північноірландців із британських в'язниць протягом двох років за умови роззброєння воєнізованих угруповань. Тобто Північна Ірландія залишалась у складі Великобританії, а Ірландська республіка відмовлялась від територіальних претензій у регіоні.

За цю угоду на референдумі на всьому острові проголосувала переважна більшість населення: 94,39% в Ірландські Республіці і 71,12% в Північній Ірландії. Через місяць, 25 червня, відбулися вибори в Асамблею.

Діалог відбувався і був очевидний. Чого варте було лише припинення вогню. У цьому значну роль зіграло ініціювання мирних переговорів Джоном Хьюмом( лідером СДЛП). Він і Д.Трімбл (лідер ольстерських уніоністів) отримали Нобелівську премію миру у 1998 році за особливі заслуги у врегулювання мирного процесу на острові.

Підводячи підсумки, слід зазначити, що імпульс у переговорному процесі, підсумком якого і стало прийняття Угоди, був даний в кінці 80 -х років, коли відбулися якісні зміни у розвитку північноірландського націоналізму (перехід до дипломатичної форми досягнення поставлених цілей, що було виражено на початку січня 1988 переговорах Дж. Адамса і Дж. Хьюмена). Цей позитивний рух було підхоплено Дж. Мейджором і А. Рейнолдсом та передано Е.Блеру і Б.Ахерну, яким судилося стати головними «героями революції ».

Белфастська Угода ознаменувала собою новий етап дипломатичного врегулювання конфлікту в Північній Ірландії. Даний процес пройшов у своєму розвитку кілька ступенів: період реалізації Саннінгдейлского угоди 1973 році, процес впровадження положень Угоди, прийнятої в Хіллсборо в 1985 році, реалізація Угоди Даунінг- стріт 1993 р.

Слід зазначити , що ні угоду 1973 р., ні Хіллсборску угоду 1985 не було реалізовано через безперервну збройну боротьбу на території Ольстера і певну інертность офіційного Лондона у мирному врегулюванні конфлікту. Угода Страсної П'ятниці 1998 створювала можливість для початку процесу роззброєння терористичних угруповань, що діяли на території Північної Ірландії.

РОЗДІЛ 3. ПРОЦЕС РЕАЛІЗАЦІЇ «ДОМОВЛЕНОСТЕЙ СТРАСНОЇ П`ЯТНИЦІ» (КВІТЕНЬ 1998 Р. - 2007 Р.)

Усім сторонам , які брали участь у процесі багатопартійних переговорів, було очевидно, що досягнення угоди було тільки початком важкого шляху політичного врегулювання кризи в Північній Ірландії. У міру того, як проходили місяці після проведення референдуму і виборів в Асамблею, коли різні складові частини угоди стали вступати в силу, всіма політичними лідерами було усвідомлено, що процес виконання угоди потребуватиме ще більшої концентрації енергії, аніж безпосередньо процес багатопартійних переговорів.

М. МакУільямс і К. Фіарон у своїй статті «Проблеми реалізації угоди» відзначають, що для реалізації зобов'язань, що містяться в угоді, було потрібно вирішити сімдесят чотири різноманітні завдання різного ступеня складності. Відповідальність за виконання одних завдань була покладена на британський уряд, інших - на ірландський уряд, третіх - на партії, що брали участь у переговорному процесі. Реалізація деяких положень залежала від лобіювання окремих партій та зацікавлених груп. МакУильямс М., Фиарон К. Проблемы реализации соглашения/М. МакУильямс, К. Фиарон //Accord -- 2000-№8.-С 66

Період з 10 квітня по 22 травня 1998 характеризувався відновленням ідеологічних зіткнень між представниками націоналістичної та юніоністської громад. 13 квітня лідер ДЮП Я. Пейслі звернувся до співгромадян із закликом не приймати умови Угоди. У. Томпсон, член ОЮП і депутат парламенту, заявив про свою підтримку ДЮП.

Таким чином можна прослідкувати деяку недалекоглядність у поглядах представників ДЮП, адже вони самі не залишили собі шансів хоч трохи підстроїти Угаду під себе, а Пейслі зважився на запізніле відстоювання інтересів партії.

Таким чином, у даній ситуації було добре видно триваюче дроблення в таборі юніоністів і все більш сильну радикалізацію ДЮП. Тим більше юніоністів (а точніше ДЮП) підтримав їх головний союзник поза стінами парламенту - Велика Оранжістская ложа, головний орган Ордена оранжистів.

Та вже 16 квітня були опубліковані результати опитування, проведеного серед жителів Північної Ірландії, що показали підтримку 73% жителів Північної Ірландії щодо Угоди Страсної П'ятниці. Громада хотіла якнайшвидшого завершення трагічної історії їхнього регіону, яка тривала і донині у вигляді вуличної борьби. Polls of Opinion and Attitude in Northern Ireland, 1973-2004. hftp //cuin.ulst ac uk/

24 квітня було проведено останню пленарну сесію учасників багатопартійних переговорів, після чого в повну міць про себе заявили дві масштабні кампанії, що умовно отримали назви кампанія «Так» і кампанія «Ні».

17 травня Е. Блер і Б. Клінтон видають спільну заяву, в якій в черговий раз закликають жителів Північної Ірландії проголосувати за Угоду Страсної П'ятниці. Поступово кампанія «Так» починає ставати все більш масштабною.

Останнім кроком перед референдумом був виступ Е. Блера в університеті Ольстера, де він виголосив промову, яка дістала згодом назву «Обіцянки Блера». Головним з перерахованих британським прем'єр-міністром обіцянок було залишення ув'язнених під вартою до того часу, поки насильство не припиниться. A Chronology of the Conflict - 1998./ http://www.cain.ulst.ac.uk/

Для того, щоб надати угоді максимальну легітимність, в обох частинах Ірландії були проведені референдуми. У цьому полягала ще одна суттєва особливість деволюції Ольстера в порівнянні з Уельсом і Шотландією.

Результати голосування у Північній Ірландії розподілилися наступним чином: «Так» сказали 71,12% виборців, «Ні» відповіло 28,88% осіб, а у Республікі Ірландія результати голосування були такими: «Так» відповіли 94,4% виборців, «Ні» - 5,6%. Громыко А. Модернизация партийной системы Великобритании/А. Громыко//М.,2007. -- С. 205-206

25 червня 1998 року послідували вибори і до місцевої 108 Асамблеї.

Обрання 1 червня 1998 Д. Тримбла та Ш.Меллона в якості відповідно Першого міністра та його Заступника (в обох випадках з відстрочкою вступу на посаду, що було пов'язано з тимчасовою відсутністю у Асамблеї законодавчої влади) знаменувало собою перший крок у справі реалізації Угоди та створення передбачених ним інститутів. Але з перших же днів роботи Асамблеї стало очевидно, що двоїста роль Д. Тримбла і Ш. Меллона, у ролі представників Асамблеї та своїх власних партій, була для них занадто непосильною, адже вони мали одночасно і стояти на сторожі інтересів своїх виборців.

Період з липня по серпень 1998 ознаменувався новим витком насильства з боку збройних угруповань. Апогеєм терористичної діяльності став вибух 16 серпня 1998 у м. Ома в графстві Тайрон, в результаті якого 55 осіб загинуло, 530 отримали поранення. Вибух був проведений бойовиками «справжньої» ІРА. Серед убитих в результаті скоєного теракту виявилося 60% католиків і 40% протестантів, на що, природньо, не розраховували його організатори.

Даний теракт не зміг остаточно загальмувати хід процесу мирного врегулювання, так як Дж. Адамс, якого багато хто вважав представником ІРА в Асамблеї, зробив офіційну заяву про те, що націоналістичні політики засуджують подібні методи боротьби. Розуміючи суспільний настрій, дві націоналістичні збройні групи оголосили про припинення вогню зі своєї сторони. 18 серпня про це оголосила «справжня» ІРА ( хоча в її заяві вказувалося на те, що це припинення носить тимчасовий характер). 22 серпня про припинення вогню з полудня заявила Ірландська Національна Визвольна Армія.

До виконання своїх Обов'язків Асамблея змогла повернутися лише у вересні 1998 р. Головним питанням для обговорення була в першу чергу проблема роззброєння.

Але оскільки Асамблея поки не була наділена законодавчими повноваженнями, то в розглянутий період ситуація в ній характеризувалася постійними сутичками між політичними партіями, що призводило до деструктуризації головного органу політичної системи Північної Ірландії.

Політичні лідери прийняли рішення щодо проведення ряду переговорів у режимі «тет-а-тет». Перші такі переговори пройшли між Д.Трімблом і Дж.Адамсом. Лідер Шинн Фейн заявив про те, що він з радістю б співпрацював з Д.Трімблом, але він не може прискорити процес обеззброєння.

Внаслідок сформованих протиріч виконавча влада на території Ольстера не була сформована до кінцевої дати, визначеної Угодою - 31 жовтня 1998 р.

Таке затягування процесу виконання рішення Угоди призвело до приєднання до неї представників як США, так і Північної Ірландії та Республіки Ірландія. У листопаді - грудні відбувся ряд переговорів політичних партій Ольстера з Е.Блером, Дж.Мітчеллом і Б.Ахеном. У результаті яких було створено 4 додаткові міністерства на території Північної Ірландії та 6 органів, що займалися внутрішніми справами Ірландії.

Наступною кінцевою датою формування виконавчої влади у Північній Ірландії стало 2 квітня 1999 року. Практично за місяць на цієї дати британським та ірландським урядами було підписано чотири міждержавних договори, що забезпечували законодавче оформлення делегованих владних інститутів Північної Ірландії, а саме: шести міжкордонних органів влади; Міністерської Ради Північ-Південь; Британо-Ірландської Ради і Британо-Ірландської Міжурядової Конференції.

Таке затягування призвело до нової хвилі терористичних актів. Для вирішення цієї проблеми Е.Блер та Б.Ахерн провели ряд переговорів в Хіллборо, де головним питанням залишалось роззброєння терористичних угрупувань. Їх підсумком стало прийняття спільної Декларації, у якій вказувалося наступне: «У термін, встановлений Незалежною Міжнародною Комісією зі списування Зброї (НМКСЗ), або не пізніше місяця, має бути прийнятий колективний акт примирення. Це дозволить вилучити частину зброї на добровільній основі за планом, схваленим Незалежною Міжнародною Комісією зі списування Зброї». A Chronology of the Conflict- 1999. - P. 29 / http://www cain ulst ac uk/Great Britain. Parliament (2006). Northern Ireland (St Andrews Agreement) Act (22 November 2006). London : The Stationery Office (TSO). [Електронний ресурс] // Архів конфлікту в Інтернеті. - Режим доступу http://cain.ulst.ac.uk/hmso/nistandrewsact221106.pdf Ці переговори теж визвали шквал непорозумінь зі сторони Шин Фейн, що не могла провести демілітаризацію доти, доки виконавча влада не буде сформована.

2 грудня 1999 року було сформовано коаліційний уряд, куди увійшли члени Ольстерської юніоністської партії, СДЛП і Шин Фейн. Перший главою уряду став Девід Трімбл. Але на цьому формування і завершилась. Протестанти були проти того, аби з ними розділяли владу представники Шин Фейн доти, доки не будуть повністю роззброєні католицькі бойовики. Затримка у виконанні цієї вимоги привела до чергової кризи.

Католики вимагали на виконанні умов Угод Страсної П'ятниці, де було записано, що представники католицької громади мають увійти до уряду. Уряд був визнаний нелегітимним, але усе-таки спроби відтворити самоврядування велися увесь час. Не раз звучали думки Е.Блера щодо неможливості врегулювання конфлікту взагалі, але все-таки була поставлена вимога виконати домовленості.Підкреслювалося, що ІРА складає зброю і не має причин для подальшої боротьби. Одночано висловлювалися думки і про скасування існування Асамблеї у разі неподолання кризи.

Проте, вибори до Асамблеї проводилися завжди вчасно, не дивлячись на те, що вона майже не функціонувала.

Хоча сьогодні возз'єднання острова для Ірландії не є нагальною проблемою, тим не менш, ця недосконалість може бути використана як інструмент впливу на країну у відносинах з Великобританією.

Повільно, проте відбувся процес роззброєння ІРА в середині 2002 року, що було підкріплено вибаченнями за загибель невинних людей.

За час, який минув піяля підписання Белфастської Угоди політичні кризи відбувалися одна за одною. Діяльність Асамблеї прийнялась та знову поновлювалась, замінювалась прямим правлінням з Лондона 4 рази. Останній раз це відбулось у 2002 році, коли Шин Фейн було звинувачено у шпигунстві на користь ІРА. У березні 2003 року британський та ірландський прем'єри провели переговори, покликані врятувати процес політичного врегулювання. Був вироблений проект спільної декларації. Копітка робота дала відчутні результати, а саме укладений у жовтні 2006 року «Договір Сент-Ендрюс» за назвою шотландського містечка, де протягом трьох днів проходили переговори між Тоні Блером (прем'єр-міністром Великої Британії), і Берті Ахерном (прем'єр-міністром Республіки Ірландії) та представниками північноірландських партій. Договір передбачав, що до 26 березня 2007 року в Белфасті повинен почати роботу місцевий уряд, у який будуть входити представники католиків і протестантів. Висування кандидатур, за договором, повинне було відбутися до 24 листопада 2006 року.

Вибори в північноірландську асамблею відбулися 7 березня 2007 року. Перемогу одержала «ДЮП». Партія отримала 36 з 108 місць у асамблеї. «Шин Фейн» - 28 місць у парламенті Ольстера. Таким чином, «ДЮП» і «Шин Фейн» могли претендувати на 9 з 12 адміністративних постів у майбутній коаліційній адміністрації північної Ірландії. Вибори розглядалися Лондоном і Дубліном як перший вагомий етап на шляху до врегулювання тривалої політичної кризи в Ольстері та формуванню там коаліційного уряду. Однак їхні результати зафіксували фактичний розділ законодавчих зборів Ольстера між двома конфронтуючими один одному політичними силами.

Об'єднаний міжконфесійний уряд Північної Ірландії був створений 10 травня 2007 року. Лідер північноірландських протестантів Ян Пейслі був обраний на посаду першого міністра нового уряду Північної Ірландії. Відразу після прийняття присяги (на церемонії присяги нового кабінету міністрів був присутній Тоні Блер) Я.Пейслі, у посаду його заступника вступив Мартін Макгінесс - один з лідерів «Шин Фейн», в минулому - один з командирів «Ірландської республіканської армії». Робота парламенту в Північній Ірландії була відновлена 8 травня 2007 року.

Заява ІРА про роззброєння від 28 липня 2005 р. стала поворотним етапом у зниженні рівня терористичної загрози. Втрачаючи підтримку серед населення Ольстера, збройні угруповання не могли вести активну діяльність, тому більшістю з них були зроблені заяви про роззброєння.

Отож, Угоди Страсної П'ятниці визначили шлях самостійного політичного розвитку Ольстера і висвітлили ряд проблем, які могли вплинути на процес деволюції. Саме їх виконання урегулювало ситуацію. Постійні спалахи терористичної активності з боку лоялістских і націоналістичних збройних угруповань поставили на чільне місце питання про роззброєння, як головного засобу успішної реалізації Белфастської Угоди. Оскільки основні політичні партії Північної Ірландії були пов'язані з діяльністю терористичних угруповань, то основною умовою оптимальної роботи Асамблеї стала відмова політичних сил Ольстера «закривати очі» на періодичну ескалацію насильства по відношенню до жителів Північної Ірландії.

ВИСНОВКИ

Ірландське питання в політиці Великобританії з'явилося через ряд причин, головними з яких є велика кількість англійських переселенців на території Північної Ірландії та дискримінація прав та свобод корінного ірландського населення. Насильницьке придушення Лондоном різних форм прояву цивільно-правової активності населення Ольстера призвело до ліквідації політичної автономії регіону.

Розуміючи неможливість інтегрування Великобританії та Республіки Ірландії в новий європейський простір, що формувався в кінці 80-х-початку 90-х рр.. XX ст. при наявності триваючого міжетнічного конфлікту, пов'язаного з терористичною активністю, політичні сили Північної Ірландії, Великобританії та Ірландії приступили до процесу дипломатичних переговорів щодо виходу з кризи, що склалася.

1988 рік став вихідною точкою процесу мирного врегулювання північноірландської проблеми: відбулися переговори між лідерами двох найбільших націоналістичних партій Ольстера - президентом Шинн Фейн Дж. Адамсом і лідером СДЛП Дж. Хьюмом. З цього моменту політичний курс Шинн Фейн зазнав значних змін. Партія перейшла на новий рівень визнання дипломатичних переговорів як засобу досягнення своїх цілей.

Позиція Великобританії стала чіткішою, вона усвідомила, що переговорний процес може надзвичайно допомогти у вирішенні конфлікту. Головними документами на початковому рівні урегулювання конфлікту стали Декларація Даунінг-стріт та заява ІРА про складення зброї 1994 року.

«Угоди Страсної П'ятниці» являються головним документом, що допоміг уладити конфлікт у Північній Ірландії. Головною проблемою реалізації даного документу є діяльність терористичних угрупувань. Для контролю за встановленою Угодою процесу роззброєння був створений зовнішній ревізійний орган - Незалежна Міжнародна Комісія зі Списування Зброї (НМКСО) під керівництвом колишнього американського сенатора, представника проірландского лобі Дж. Мітчелла.

Модель розвитку процесу північноірландського мирного врегулювання, сформована в 90-х рр.. XX ст., довела свою спроможність. Можна припустити, що функції нових кабінетів міністрів Великобританії будуть зводитися, в основному, до контролю, а не до прямої участі у внутрішніх справах Північної Ірландії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. A Chronology of the Conflict - 1998. - P. 3 - http://www.cain.ulst.ac.uk/.

2. A Chronology of the Conflict- 1998. - P. 12. - http://www.cain.ulst.ac.uk/

3. Constitution of Ireland (original text) (1937) // Supreme court. - Режим доступу: http://www.supremecourt.ie/supremecourt/sclibrary3.nsf/(WebFiles)/242860F2D11AFE5B802573160045FD06/

4. Disturbances in Northern Ireland. Report of the Commission appointed by the Governor of Northern Ireland/http://www.cain.ulst.ac.uk. - P. 17

5. LAWS IN IRELAND FOR THE SUPPRESSION OF POPERY commonly known as the PENAL LAWS // CELT: The Corpus of Electronic Texts. - Режим доступу: http://www.ucc.ie/celt/published/E500000-001/index.html

6. Proclamation by Queen Elizabeth I (1599) // National Library of Ireland. - Режим доступу: http://www.nli.ie/1916/pdf/2.pdf

7. The Bull of Pope Adrian IV Empowering Henry II to Conquer Ireland. A.D. 1155 // Yale Law School. The Avalon Project. - Режим доступу: http://avalon.law.yale.edu/medieval/bullad.asp

8. The Northern Ireland conflict: consociational engagements/ed. by J. McGarry and B.O'Leary. Oxford, 2004

9. The Sunningdale Agreement. December 1973 /http:.//www.cain.ulst.ac.uk.. - P.l

ЛІТЕРАТУРА

10. Bean К. and Hayes М. Sinn Fein and the New Republicanism in Ireland: Electoral Progress, Political Stasis, and Ideological Failure/K. Bean and M. Hayes//The Radical History. Spring 2009

11. Connolly S. J. Divided Kingdom: Ireland 1630-1800 (Oxford History of Early Modern Europe). - Oxford University Press, 2008 // books download free. - Режим доступу: http://www.ebooksdownloadfree.com/History-Military/Divided-Kingdom-Ireland-1630-1800-Oxford-Historyof-Early-BI8529.html

12. Darby J. /The background to the Peace Process. Dublin, 2003

13. Great Britain. Parliament (2006). Northern Ireland (St Andrews Agreement) Act (22 November 2006). London : The Stationery Office (TSO). [Електронний ресурс] // Архів конфлікту в Інтернеті. - Режим доступу http://cain.ulst.ac.uk/hmso/nistandrewsact221106.pdf

14. Hayes-McCoy G. A. Irish Battles: A Military History of Ireland. - Longmans, Green and Co. Ltd, 1969 // books download free. - Режим доступу: http://www.ebooksdownloadfree.com/History-Military/Irish-Battles-A-Military-History-of-Ireland-BI1222.html

15. Nicholson Asenath. Annals of the famine in Ireland, in 1847, 1848, and 1849. - New York : E. French, 1851 // History of Ireland: Primary Documents. - Режим доступу: http://digicoll.library.wisc.edu/cgi-bin/History/History-idx?type=header&id=History.NichoAnnal

16. Polls of Opinion and Attitude in Northern Ireland, 1973-2004. hftp //cuin.ulst ac uk/

17. Smith J. «Walking a real tight-rope of difficulties»: sir Edward Heath and the search for stability in Northern Ireland, June 1970 - March 1971//J. Smith//Twientieth Century British History. - 2007 - Vol. 2

18. Spenser Edmund. A View of the present State of Ireland // CELT: The Corpus of Electronic Texts. - Режим доступу: http://www.ucc.ie/celt/published/E500000-001/index.html

19. The Northern Ireland conflict: consociational engagements/ed. by J. McGarry and B.O'Leary. Oxford, 2004

20. Громыко А. Модернизация партийной системы Великобритании/А. Громыко//М.,2007. -- С. 205-206

21. МакУильямс М. и Фиарон К. Проблемы реализации соглашения/М.МакУильямс и К. Фиарон//Ассога\ - 1998 - №5 - С. 66-73

22. МакУильямс М., Фиарон К. Проблемы реализации соглашения/М. МакУильямс, К. Фиарон //Accord -- 2000-№8.-С 66

23. Матюхина Т.В. Деволюция в Великобритании на рубеже XX-XXI вв./Т.В.МатюхинаУ/Проблемы наук теории и истории государства и права: сб. науч.статей/ отв. ред. С.А. Дробышевский; Сибирский федеральный университет, Юридический институт. - Красноярск: ИПЦ СФУ, 2008 - Вып. 2. - 190 с

24. Мусаев И М. «Национализм в современной Европе: эволюция идей и политической практикн»/И.М. Мусаев. Дисс.докт. полит, наук. - СПб.,2006. -- С.178.

25. Нейландс Р. В зоне боевых действий/Р. Нейландс//М., 2005. - 616 с.

26. Орлова М.Е. Модернизация и мирный процесс в Северной Ирландии/М.Е.Орлова//Полис.-1998 . - №2.- С. 172-182

27. Рудько С.О. «Зовнішня політика країн Західної Європи в пост біполярний період» : навчально-методичний посібник із курсу / С.О.Рудько.- Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2013 - c.96 політичний конфлікт ольстер белфастська угода

28. Шахназаров О.Л. Ирландия: нерешенные проблемы /О.Л. Шахназаров. -- М., 1986. -- С. 36

29. BucklandP. Irish unionism. Vol. 1-2. Dublin, 1972

Размещено на Allbest.ru