Політична система Української козацької держави

Інститут гетьманства та генеральної старшини в політичній системі Української козацької держави XVII століття, характеристика інституту гетьманства як уособлення верховної влади. Структура адміністративного поділу та судова і виконавча влада держави.

Рубрика История и исторические личности
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 13.06.2010
Размер файла 57,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Представниками військової адміністративної влади на території полку і виконавцями доручень гетьмана, генеральних та старшинських рад були полковники. Прерогативи полковника охоплювали широке коло адміністративних, військових, судових і фінансових повноважень. Полковники забезпечували мобілізацію ввіреного їм військового підрозділу, здійснювали всю повноту розпорядчих функцій на підвладній їм території. Насамперед вони розпоряджалися земельним фондом (так звані рангові маєтності) колишньої королівщини та земель, залишених шляхтою. Полковники розподіляли ці землі між старшиною і козаками як плату за несення ними військової служби. Вони також організовували фінансову справу, справляти податки до військового скарбу, віддавали в оренду підприємства, що належали до військового фонду, збирали орендну плату. Повноваження полковників у поземельних і фінансових справах ставили під їхній контроль також міське господарство і давали змогу втручатись у внутрішні справи міст.

При управлінні ввіреним йому полком полковник спирався на полкову старшину, склад якої інституційно майже повністю дублював склад гетьманського уряду - полковий обозний, полковий суддя, полковий осавул, полковий писар і полковий хорунжий, тобто не було лише уряду бунчужного, натомість згадки про інститут полкового хорунжого у джерелах регулярно зустрічаються від середини XVII ст., коли уряд хорунжого генерального ще не став таким, що діяв постійно.

Вочевидь близькими були і моделі службової ієрархії полкового та генерального рівнів, щоправда, позиції полкового писаря, як і полкового обозного, мають значно слабший вигляд, аніж позиції їхніх аналогів у гетьманському уряді

Модель адміністративного устрою полку дублювалась на сотенному рівні, де владні повноваження реалізували сотник, спираючись на сотенну старшину - сотенного осавула, сотенного хорунжого та сотенного писаря, а також курінних отаманів, які здійснювали безпосереднє врядування козацькими громадами сотні. Кількість останніх коливалася від 2-3 до 5-6 осіб. І хоч згадок про них, на відміну від сотенного хорунжого чи осавула, у правових документах, що регулювали розміри щорічної рангової платні, немає, історичні джерела, які відображають хід політичних процесів, переконують у їхній важливій ролі, можливо, навіть дещо більших владних можливостях, аніж інших козацьких урядників сотенного рівня, за винятком, звичайно, сотника і городового отамана.

Функціональні обов'язки городового отамана передбачали прерогативи адміністрування в полковому центрі або гетьманській резиденції, без зачіпання сфери військової. Втім, таке формальне обмеження не надто послабляло вплив цієї групи козацьких урядовців, і тому інститут городових отаманів зберігався лише у великих козацьких центрах - полкових містах, де перебувало кілька козацьких сотень, або ж у гетьманській резиденції. У реєстрах козацької старшини відомості про городового отамана, як правило, йшли зразу ж після згадки про сотника полкової або першої міської сотні, перед отаманами курінними та іншою сотенною старшиною.

Допоміжним органом низової адміністрації були місцеві ради, які скликалися старшиною для обговорення і вирішення найважливіших військових, адміністративних та судових справ.

Посади як полкової, так і сотенної старшини формально вважалися виборними. Однак на практиці на полковництво та важливі уряди полкової старшини гетьман призначав самостійно чи за згодою Старшинської ради. Вища старшина дражливо ставилася до перебрання цієї важливої функції гетьманами до своїх рук і в боротьбі з цією тенденцією діставала підтримку в російського уряду. Зокрема, уже до «Переяславських статей» 1659 р. було внесено положення про те, аби гетьман «без рады и совіту всей черни» не призначав на полкові уряди та не скидав з них [14, 321].

2.2 Органи виконавчої та судової влади Української козацької держави XVII ст.

Центральними органами виконавчої влади Гетьманщини були Генеральна військова канцелярія та Генеральна скарбова канцелярія. Генеральна військова канцелярія протягом усього часу існування Української держави слугувала інструментом реалізації постанов Генеральних і Старшинських рад, законодавчих ініціатив гетьмана. У канцелярії розглядалися найважливіші справи адміністративного та військового характеру - звіти і листування полкової та сотенної старшини, справи міст, прохання і скарги окремих людей, дипломатичне листування, виготовлялися гетьманські універсали, мобілізаційні накази, майнові пожалування, ордери на податкові пільги тощо.

У жалуваній громоті, наданій Б. Хмельницькому і старшині 27 березня 1654 р., російський цар Олексій Михайлович закріпив право українського народу судитися за своїми звичаями: «Их права и вольности войсковіе, как издавна бывали при великих князех руских и при королех полских, что суживали и вольности свои имели в добрах и судах, и чтоб в те их войсковіе суди некто не уступался, но от своих би старшин судились, подтвердити; и прежних би их прав, какови дани духовного и мирского чину людем от великих князей русских и королей полских не нарушить» [24, 17].

Документи судоводства Запорізької Січі, що дійшли до нас, свідчать про демократичний характер козацького суду. Широко використовувалися такі заходи, як взяття винуватця «на поруку» або зменшення покарання, враховуючи його сімейне становище [24, 21].

Велика кількість джерел, у т.ч. й «Інструкція судам» гетьмана Д. Апостола, свідчить, що судові органи в Україні XVII ст. (зокрема, Запорозької Січі) були колегіальними. Судді зазвичай обиралися населенням безпосередньо на радах чи призначалися вищою владною структурою. Вважалося за правильне, що обраний суддя має бути «людиною гідною, заслуженою, непідозріливою, совісною, грамотною, в правах винахідливою, із законного подружнього народження, чесного поводження, в словах і справах постійною, не молодшою 25 і не старшою 75 років» [24, 23].

Обраний суддя складав присягу на вірність службі й суду, клявся розглядати справи по суті без будь-якого упередження, не допускаючи тяганини та «сприятельства», не ухиляючися від служби, керуючись законом, а якщо «право мовчало», тобто не регулювало конкретних відносин - «совістю, прикладом інших прав християнських і прецедентом». У спірних випадках він повинен був віддавати перевагу нормам з м'якшими санкціями. Суддя обирався для здійснення правосуддя на певній території, і тому його компетенція поширювалась лише на цей регіон, за винятком випадків, коли інші особи, за власною ініціативою, зверталися до даного суду з проханням розглянути їхню справу.

Судові установи в країні у XVII ст. складали певну ієрархічну систему. Потерпілий, який не погоджувався з рішенням вищого суду, міг звертатися до полкового або генерального суду. Оскаржити рішення магістрацького суду дозволялося гетьману, його правлячій канцелярії чи генеральному суду. Судовій процедурі цього періоду вже тоді були властиві певні демократичні принципи, які мали свій подальший розвиток. А саме: принцип публічності, принцип безпосередності, усності та змагальності. Вони відображали демократичне зачинання Малоросії, її самобутність, схильність до свободи й справедливості. На судових засіданнях завжди було багатолюдно [25, 28].

Висновки

Надзвичайно важливе місце в політичній системі Гетьманату посідав інститут гетьманства. Виборний гетьман мав право скликати Генеральну та старшинську раду, керувати ними. Гетьман очолював козацьку адміністрацію, за його підписом виходили найважливіші укази (універсали). Він очолював українське судочинство, виступаючи вищою апеляційною інстанцією, керував фінансами та стояв на чолі збройних сил.

У реальній політиці широта гетьманських повноважень постійно коливалась, то розширюючись, то звужуючись за рахунок компетенцій Генеральної та старшинської рад, надаючи тим самим політичній системі Української держави характеру то республікансько-олігархічного режиму, то -- авторитарного.

Прагнення вищої козацької старшини обмежити владу гетьмана, перебравши частину його повноважень до своїх рук, як правило, знаходило підтримку в правлячих колах Російської держави. Так, договори 1659, 1669 та 1672 р. позбавляли гетьмана права самостійно, без узгодження з старшинською радою, здійснювати зовнішню політику, призначати та звільнювати з урядів вищу козацьку старшину, одноособово виносити ухвали з карних справ тощо.

До першої половини ХVІІ ст. гетьмана затверджував польський уряд і він вважався легітимним. Гетьман визнавався нелегітимним, коли не отримав такого затвердження. Церемонія затвердження була такою: король виряджав до гетьмана посольство, котре доручало йому клейноди (атрибути) гетьманської влади: бунчук, булаву, хоругв і литаври. Щодо Б. Хмельницького, то його було вибрано гетьманом без цієї формальності, просто по волі народу. Ніхто його не затверджував аж до Зборівської умови, хоча усі держави і визнавали його повновладним гетьманом.

Після Б.Хмельницького гетьмана затверджував російських уряд, котрий на зразок польського уряду посилав до гетьмана посольство: воно доручало гетьманові булаву, хоругв, бунчук і литаври.

Вищу ланку виконавчої влади Гетьманату та одночасно вищого командного складу Війська Запорозького складали генеральні старшини. Вони ж були обов'язковими учасниками старшинських рад. На генеральних старшин покладалися й функції оперативного виконання гетьманських розпоряджень і постанов козацьких рад. Істотно зростала роль інституту генеральних старшин в часи міжгетьманства, коли один з генеральних старшин або їх колегія тимчасово перебирала до своїх рук управління країною, готуючи проведення нових гетьманських виборів.

До складу генеральних старшин входили такі посадовці: генеральний обозний, генеральний писар, генеральний суддя, генеральний осавул, генеральний підскарбій, генеральний хорунжий та генеральний бунчужний.

Центральними органами виконавчої державної влади виступали: Генеральна військова канцелярія та Генеральна скарбова канцелярія. Генеральна військова канцелярія поєднувала у собі функції кабінету міністрів, зовнішньополітичного відомства та військового міністерства. У ній виготовлялися гетьманські універсали, мобілізаційні накази, майнові пожалування, ордери на податкові пільги тощо. Через Генеральну канцелярію проходило дипломатичне листування, зносини гетьмана з полковою і сотенною старшиною та ін.

Представниками гетьманської адміністрації на місцях виступала полкова старшина. Її очолював виборний полковник, який за своїм реальним впливом подеколи вважався навіть більш важливим, аніж генеральний старшина, принаймні представник нижчої групи гетьманського уряду.

Прерогативи полковників охоплювали надзвичайно широке коло функціональних обов'язків у сфері адміністративної, військової, судової та фінансової влади, по суті дублюючи на нижчому рівні обов'язки гетьмана.

Виконавчу гілку полкового рівня разом з полковниками утворювала виборна полкова старшина: обозний, суддя, осавул, писар, хорунжий. Їхні службові обов'язки повторювали прерогативи генеральних старшин відповідних звань.

Право законодавчої ініціативи полковники поділяли із загальнополковими козацькими радами. Саме на них відбувалося обрання полковника та полкової старшини, розглядалися питання землекористування, оподаткування тощо. Модель адміністративного устрою полку копіювалася на сотенному рівні. Тут владні прерогативи концентрувалися на особі сотника, якому допомагали сотенні осавул, писар, хорунжий, а також курінні отамани.

На місцевому рівні велике значення й надалі зберігали сотенні ради та, особливо, курінні сходки, на яких вирішувалися найважливіші справи життя козацької громади.

Всі посади як полкового, так і сотенного рівня вважалися виборними, але цей принцип нерідко підмінювався призначенням на уряд вищою владною інстанцією. З входженням Гетьманату в структури Російської держави виборне начало козацької адміністрації замінювалося практикою прямого призначення старшин указами Сенату або імператорського кабінету.

Отже, механізм функціонування політичної влади, сукупність принципів, методів і засобів здійснення керівництва суспільством визначають характер політичного режиму, а останній, згідно з панівною в політології думкою, маркує тип політичної системи. Механізм функціонування політичної влади в козацькій Україні дає змогу охарактеризувати політичний режим Гетьманату як республікансько-демократичний, що поєднував у собі елементи як прямої, так і опосередкованої демократії і базувався на полково-сотенному адміністративному устрої. Водночас звертає на себе увагу і той факт, що на різних етапах історичного розвитку співвідношення владних повноважень головних елементів політичної системи Гетьманату - Генеральної ради, Старшинської ради, гетьмана та вищої старшини (генеральної старшини та полковників) - не залишалося незмінним, а, навпаки, зазнавало принципових трансформацій. Внаслідок цього політичний режим в одних випадках набував ознак, характерних для авторитарного правління, в інших - олігархічного.

Характерна особливість еволюції політичної системи Гетьманату полягала в тому, що Українська держава лише дуже короткий час існувала як самодостатній політичний організм. Номінальна васальна залежність від влади російського царя, задекларована в Переяславсько-Московському договорі 1654 р., уже в жовтні 1659 р. трансформувалася в більш жорсткі форми залежності, а політична автономія Гетьманату поступилася місцем адміністративній, за якої зберігалося самоуправління при здійсненні внутрішньої політики та функціонування українських владних інституцій на основі власного законодавства та традицій. За таких умов сувереном виступав російський монарх і де-юре його санкція була необхідною умовою для набуття правової чинності найважливіших ухвал української влади - гетьманської елекції, поземельних відносин, призначення та скинення з генеральних урядів тощо. Хоча в умовах тимчасової лібералізації політичного курсу Москви щодо України і було можливим перебрання українською владою деяких з цих функцій на себе, загальна тенденція розвитку українсько-російських відносин другої половини ХVІІ ст. зумовлювала поступове, але невпинне обмеження автономії Гетьманату, звуження прерогатив гетьманської влади та місцевого самоврядування.

Список використаної літератури

1. Антонович Володимир. Про козацькі часи на Україні. - К.: Дніпро, 1991. - 104 с.

2. Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. - К., 1993.

3. Бойко І.Й. Держава і право Гетьманщини. - Львів, 2000.

4. Голобуцький В. Запорізьке козацтво. - К., 1994.

5. Грозовський І. Козацьке право // Право України. - 1997. - № 6. - С. 76-80.

6. Грушевський М. Історія української козаччини// Вітчизна. - 1989. - №1-11.

7. Гуржій О.І. Право в Українській козацькій державі (Друга половина ХVІІ-ХVІІІ ст.). - К., 1994.

8. Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII - XVIII ст.: кордони, населення, право. - К., 1996.

9. Горобець В. М. До питання про еволюцію гетьманської влади в Україні у першій половині XVIIІ ст. // УІЖ. - 1993. - №№ 2,3.

10. Горобець В. Політичний устрій українських земель другої половини XVII - XVIII ст. - К., 2000.

11. Гуржій О.І., Чухліб Т.В. Гетьманська Україна. - К., 2000.

12. Дядиченко В. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця ХVІІ-початку ХVІІІ ст. - К., 1959.

13. Д'яконіхін А.В. Походження та еволюція гетьманської влади в Україні // Історичні записки: Збірник наукових праць. Вип. 6. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. - С. 48-53.

14. Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній свідомості. - К., Запорожжя, 1997.

15. Історія держави та права України /за ред. П. Музиченка. - Київ. - 1999.

16. Історія України /за ред. В.А Смолія. - К., 1997.

17. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.). Львів,1992.-- С. 171.

18. Кривошея В.В. Національна еліта Гетьманщини (Персональний склад і генеалогія). 1648-1782. - К., 1998.

19. Кухта Б.Л. З історії української політичної думки. Текст лекцій: Навчальний посібник. - К.: Генеза, 1994. - 240 с.

20. Мицик Ю.А. Феномен Українського козацтва і перспективні напрямки його дослідження// Історія. Матеріали III Міжнародного конгресу україністів. - Ч. I. - Харків 1996. - С. 62.

21. Панашенко В.В. Полкове управління в Україні (середина ХVІІ-ХVІІІ ст.). - К., 1997.

22. Падох Я. Грунтове судочинство на Лівобережній Україні у другій половині ХVІІ-ХVІІІ ст. - Львів, 1994.

23. Панашенко В.В. Соціальна еліта Гетьманщини (друга половина ХVІІ - ХVІІІ ст.). - К., 1995.

24. Пашук А.Я. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в ХVІІ-ХVІІІ ст. (1648-1782). - Львів, 1967.

25. Слабченко М. Соціально-правова організація Січі Запорозької. - К., 1997. - С. 26.

26. Смолій В.А. Феномен українського козацтва в загальноєвропейському контексті // Укр.іст.журнал. - 1991. - №5.

27. Українське козацтво: Мала енциклопедія. - К.- Запоріжжя, 2002. - С. 42 - 43.

28. Щербак В.О. Історія українського козацтва: нариси у 2 т.\ Редкол: Смолій та інші. - Київ.: Вид.дім «Києво-Могилянська академія», 2006. - Т.1. - 800 с.

29. Щербак В. О. Запорізька Січ як фактор консолідації українського козацтва до середини XVII ст. // УІЖ. -- 1995. -- № 5. -- С. 66.

30. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. - К., 1990-1991. - Т.1-3.


Подобные документы

  • Смерть Хмельницького-поворотний моментом в історії Української революції. Ю. Хмельницький та І. Виговський на чолі української держави. Пропольська політика Виговського. Російсько-польське змагання за українські землі. Возз'єднання Української держави.

    реферат [28,9 K], добавлен 10.09.2008

  • Революція 1648 р.. Антикріпосницький та визвольний рух. Привілейоване становище козацької старшини. Адміністративно-територіальний устрій. Система органів влади і управління. Формування української державності в 1648-54 рр.. Вищий ешелон влади.

    контрольная работа [32,6 K], добавлен 31.12.2008

  • Початок та розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648р.- березень 1654р.) Українсько-московський договір 1654 р. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах.

    презентация [1,6 M], добавлен 06.01.2014

  • Національно-визвольна війна українського народу. Територія гетьманської держави. Політична організація Гетьманщини. Утримання державного апарату, великої армії, ведення воєнних дій та широких дипломатичних відносин. Стан православного духовенства.

    презентация [257,7 K], добавлен 20.11.2013

  • Виникнення козацтва на території сучасної України. Запорозька Січ як прообраз державності: її ознаки, територіальний розподіл, система органів та установ управління. Національна визвольна війна Б. Хмельницького як привід для створення козацької держави.

    реферат [40,0 K], добавлен 18.12.2010

  • Формування козацької старшини. Військова адміністрація полків в Україні. Станові ознаки козацької старшини. Персональний склад козацької старшини армії Богдана Хмельницького. Поєднання ідеї козацької соборності з традиціями українсько-руської державності.

    реферат [28,0 K], добавлен 01.07.2011

  • Політична влада, територія Козацької республіки. Політико-адміністративний устрій республіки. Суд, судочинство, соціально-економічний устрій. Фінансова система та податки. Військо, зовнішня політика Козацької республіки Українсько-російський договір.

    контрольная работа [32,9 K], добавлен 05.10.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.