Козацька старшина армії Богдана Хмельницького

Формування козацької старшини. Військова адміністрація полків в Україні. Станові ознаки козацької старшини. Персональний склад козацької старшини армії Богдана Хмельницького. Поєднання ідеї козацької соборності з традиціями українсько-руської державності.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 01.07.2011
Размер файла 28,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І Формування козацької старшини

Розділ ІІ Станові ознаки козацької старшини

Розділ ІІІ Персональний склад козацької старшини армії Богдана Хмельницького

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Ця тема є досить актуальною тому що уже в ході визвольної війни 1648-- 1657 рр. нова козацька адміністрація зайняла місце колишнього шляхетського управління і почала створювати зародки української державності. Організаторами гетьманської держави стала козацька старшина. Вона взялися за цю справу з перших днів війни. Вже у травні у 1648 р. з багатьох джерел у Польщу почали надходити відомості, що Б. Хмельницький створює удільне князівство із столицею у Києві, а себе титулує князем Русі. На початку лютого 1649 р. Б. Хмельницький сам повідомив комісарів польського короля про свої наміри створити незалежну українську державу. Найближчими помічниками гетьмана були генеральні старшини. Генеральних старшин обирала рада генеральної старшини, або старшинська рада. Генеральний обозний, генеральний осавул, генеральний хорунжий керували військовими справами, відповідали за боєздатність збройних сил, їхнє матеріальне забезпечення. Генеральний обозний був першим державцем після гетьмана, генеральний бунчужний -- головним охоронцем знаків гідності гетьмана і військових з'єднань, виконував окремі доручення гетьмана.

Стан наукової розробки теми. Цю тему досліджували багато науковців по тій простій причині що козацька старшина впливала на утворення і розвиток української національної держави. Цю тему висвітлили в своїх працях такі вчені як:Смолій В.А., Степанков В.С., Мицик Ю.А., Липинський В. та багато інших. Вони характеризують козацьку старшину як основний механізм розвитку держави і вважають її структуру одним з надбань козацької боротьби за незалежність України.

Предмет дослідження-формування станових ознак козацької старшини

Мета дослідження - розкрити сутність , утворення , взаємодію , участь в управлінні державою козацької старшини та розкрити формування її станових ознак. Визначити значення козацької старшини в формуванні державності та управлінні країною.

Структура роботи повністю відповідає поставленим завданням і складається з вступу, трьох розділів, висновків, та списку використаної літератури (9 позицій). Загальний обсяг роботи - 16 сторінок.

Розділ І. Формування козацької старшини

Зародження Козацької старшини розпочалося разом з виникненням українського козацтва в кінці 15 ст.[1]. Спочатку до її складу входили отамани-ватаги, що були керівниками перших козацьких загонів. Повного організаційного оформлення козацька старшина набула в період створення Запорізької Січі. В різні часи її існування чисельність цієї групи козацтва була неоднаковою і деколи сягала до 150 осіб. До складу козацької старшини входили: військова старшина - кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани; військові служителі - підписар, булавничий, хорунжий, бунчужний, перначний, підосавул, довбиш, піддовбиш, військовий пушкар, підпушкар, гармаш, військовий товмач, військовий шафарі, підшафар, кантаржій та канцеляристи; похідні та паланкові начальники - полковник, писар, осавул, підписар та підосавул. В період ведення воєнних дій обирався також обозний, що був помічником осавула і входив до складу військової старшини. До козацької старшини на Запоріжжі належали так звані батьки, сивоусі діди - колишні військові старшини, які залишили свої посади по хворобі або за давністю літ. На Запорізькій Січі старшина зосереджувала в своїх руках адміністративну владу і судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ у зносинах з іноземними державами. Старшину обирали на військовій козацькій раді за участю всього козацтва.

Козацька старшина існувала у реєстровому козацькому війську, що було створене у 1572р.[9]. На чолі реєстрових козаків стояв гетьман, якого обирали за погодженням з королівським урядом на загальній військовій раді. Першим гетьманом реєстрового війська вважається шляхтич Я. Бадовський. До реєстрової козацької старшини належали: 2, а згодом 4 осавули, обозний, військовий суддя, військовий писар, полковники та сотники. В різні часи кількість полковників та сотників була різною, що залежало від кількості реєстру (у 1625-1630 було 6 полковників і 60 сотників). Всі представники козацької старшини складали присягу на вірність королеві і зобов'язувалися нести військову повинність, за що реєстровим козакам надавались значні права та привілеї. Однак уряд Речі Посполитої постійно проводив політику, спрямовану на їх обмеження. В 1625р. було введено посаду регіментаря, що був заступником коронного гетьмана і відав реєстровим козацьким військом. Після придушення національно-визвольних повстань 1637-1638рр. сейм Речі Посполитої ухвалив «Ординацію Війська Запорізького, що перебуває на службі у Речі Посполитій» [9]. згідно з якою було ліквідовано посаду гетьмана, а його функції передавалися урядовому комісарові. Посади козацької старшини , вищі від сотника, надалі могли займати тільки представники польської та полонізованої шляхти.

Під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57рр., в процесі формування національної державності, козацька старшина стала виконувати функції апарату державної влади. З введенням нового адміністративно-територіального поділу України на полки та сотні відбулася ієрархічна диференціація козацької старшини на генеральну, полкову та сотенну старшину. Найвищий рівень державної адміністрації посідала генеральна старшина, що складалася з найближчого оточення гетьмана і виконувала роль уряду Української держави. До її складу входили: генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, 2 генеральні осавули, генеральний підскарбій, генеральний хорунжий та генеральний бунчужний. Генеральна старшина вирішувала найважливіші питання військової та цивільної адміністрації, відала фінансами та судочинством. У зв'язку з проведенням царським урядом політики, спрямованої на ліквідацію державних прав України, права козацької старшини систематично обмежувалися. Так, згідно з указом Петра I від 1721р.[2] право призначати генеральну старшину було передано Колегії іноземних справ у Петербурзі, яка затверджувала одного з двох запропонованих гетьманським урядом кандидатів. Таким же чином відбувалося призначення полковників та сотників, що привело до фактичного скасування принципу виборності козацької старшини.

Військовою та цивільною адміністрацією полків в Україні у другій пол. 17-18 ст. була полкова козацька старшина[1]. Очолював її полковник. Крім нього до цієї категорії козацької старшини належали полковий обозний, полковий суддя, полковий писар, полковий осавул, полковий хорунжий. Формально представники полкової козацької старшини повинні були обиратися на полкових військових радах, але часто їх призначали гетьмани за погодженням з царськими комісарами. З 1722р. до 1727р. козацьку старшину фактично призначала Малоросійська колегія. До сотенної козацької старшини належали: сотник, сотенний отаман, писар, осавул та хорунжий. Найнижчою ланкою козацької старшини були міські й сільські (курінні) отамани. Представники козацької старшини, виконуючи свої функції, користувалися так званими ранговими маєтностями, прибутки з яких були платнею за старшинські посади. Одночасно окремі представники козацької старшини одержували платню і від царського уряду, що передбачалося Березневими статтями 1654р., Переяславськими статтями 1659р., Московськими статтями 1665р. та ін. міждержавними актами, укладеними між урядами Гетьманщини і Московської держави. Після остаточної ліквідації державних прав України царський уряд у 1785р. скасував козацьку старшину[2] у Гетьманщині як окремий суспільний стан (ще раніше це було зроблено у Слобідській Україні - у 1765р. та на Запоріжжі - в 1775р.). Деяка частина старшини була зрівняна у правах з російським дворянством.

Розділ ІІ. Станові ознаки козацької старшини

На закріпленій правовими засадами українській території Б.Хмельницький у ході Національно-визвольної війни створював органи влади й управління[1]. У цьому йому допомагала сильна старшинська група, що здійснювала керівництво повстансько-визвольним рухом.

З названих угруповань Б. Хмельницький створював державний апарат управління. Прототипом його були установи, що вже існували в Запорозькій Січі та реєстровому козацтві. Вся влада належала козацькому війську. В найвищому органі влади -- раді, мали право брати участь усі козаки, кожен міг виступати й голосувати. Але фактично козацьку раду пізніше підмінила рада старшин.

Рада обирала гетьмана та інших старшин, усувала їх з посад, вирішувала головні політичні військові й господарські справи, здійснювала судочинство. До складу старшинської ради входили насамперед полковники й генеральна старшина. Іноді рада була розширеною. Як учасники весняної ради 1652 р. згадуються сотники, а ради 1654 р. в Корсуні -- чернь (тобто рядове козацтво). Відомі також випадки, коли в раді брали участь «голови міст і сіл». Це свідчить про значущість громадських органів самоврядування та їхніх керівників. Щоб здобути підтримку цих людей, старшина залучала їх до своїх рад. Отже, рада почала перетворюватися на загальнодержавну установу.

Раду старшин скликав гетьман листами. Розсилав їх військовий писар. Інколи заздалегідь складався порядок нарад. Рада старшин була обов'язковою установою, яку гетьман мусив шанувати. Проте в останні роки життя Б.Хмельницький скликав раду рідше й не всі справи державного життя виносив на її розгляд. Дехто з козацької старшини скаржився в Москву, що гетьман сам, без контролю вирішує фінансові справи, й вимагав від московських бояр спонукати його «зібрати полковників, осавулів і всю старшину й зробити раду». Та хоч би там як, а більшість дослідників вважає старшинську раду головним органом влади на території держави -- Війська Запорозького.

Крім вищезазначених повноважень старшинська рада вирішувала питання війни і миру, встановлення дипломатичних відносин та ін.

Поряд із старшинською радою у Війську Запорозькому діяла постійна вища адміністрація, посади в якій посідала військова або генеральна старшина. Під час війни це був штаб гетьмана. За нових обставин він почав здійснювати не лише військові, а й цивільні та управлінські повноваження. Не маємо точних відомостей, хто призначав генеральну старшину, мабуть, гетьман за згодою старшинської ради. До генеральної старшини відносилися: обозний, два осавули, два судді та писар.

Генеральний обозний[1] керував усіма господарськими справами (обозом, озброєнням, харчуванням), а якщо не було гетьмана, то виконував його функції. Йому допомагав цілий відділ виконавців (урядовців): осавул, хорунжий, економ, гарматний, писар, отамани та ін. Фактично посада обозного відповідала посаді військового міністра в ряді країн тодішньої Європи.

Генеральні судді[1] вирішували судові справи, головним чином ті, що подавалися самому гетьманові. Судив суддя переважно сам за участю судового писаря.

Генеральні осавули організовували військову раду й брали участь у прийомі іноземних послів.

Генеральний писар виконував переважно адміністративні функції, очолював гетьманську канцелярію -- центральну установу адміністрації. 1657 р. в ній працювало 12 канцеляристів. Люди з освітою і знанням мов, вони були одночасно перекладачами (драгоманами). У військовій канцелярії розглядалися всі найважливіші справи адміністративного і військового характеру: звіти й листування полкової і сотенної старшини, справи міст, прохання і скарги окремих громадян. На різноманітність діловодства вказують гетьманські універсали, які готувала канцелярія: були тут накази старшині у військових справах, призначення полковників, мобілізаційні накази, затвердження і надання маєтків козацькій старшині, шляхті, духівництву, підтвердження прав міст, торговельні справи, як, наприклад, встановлення мита і надання привілеїв окремим купцям, проїзні універсали для послів та ін.

Інакше кажучи, гетьманська адміністрація охоплювала широке коло питань, виявляючи у вирішенні справ становий характер. Крім того, в адміністрації гетьмана було по два генеральних бунчужних і генеральних хорунжих, які виконували найважливіші його доручення, церемоніальні дії. До генеральних старшин відносився і гетьманський підскарбій, що відав фінансами.

Кожен із генеральних старшин крім своїх функцій виконував важливі доручення гетьмана як військового[2], так і цивільного характеру. Фактично старшина виконувала функції міністрів. Іноземні посли, наприклад, генерального писаря називали канцлером. Але генеральна старшина не перетворилася на справжній уряд, не розвинула своїх функцій виконавчої влади. Причиною цього було те, що Б. Хмельницький, зосередивши владу в своїх руках, не дозволяв помічникам діяти самостійно. Навіть дрібні справи він вирішував особисто. Так, коли 1649 р. царський посол Г. Унковський поскаржився на «обіди» на кордоні, гетьман одразу ж наказав писарю І.Виговському підготувати наказ прикордонній старшині й сам продиктував його зміст (див.: Українська РСР в докум. і матер. Т. III. С. 170). Ще один приклад. Надаючи 1653 р. універсал цехові музик на Лівобережжі, гетьман у власноручній дописці висловлював жаль, що це далеко «жебим я сам могу вселякую пересторогу межи вами учинить», і наказав музикам бути послушними цехмістеру.

Наведені та інші приклади свідчать про те, що управління Україною зосереджувалося в руках гетьмана. Він очолював державний апарат, адміністрацію і різні гілки влади: скликав загальну раду й раду старшин, керував ними, брав участь в обоговоренні й винесенні рішень ради і виконував ці рішення;

За його підписом виходили найважливіші розпорядження, накази; брав участь у судочинстві й розглядав скарги на нижчі суди; організовував фінанси; очолював військо; за участю старшинської ради починав війну; вів переговори з іншими державцями й організовував дипломатичні зносини з іноземними державами. Б. Хмельницький тримав у руках важелі господарсько-фінансової політики. Владі гетьмана підлягали крім війська всі стани країни: шляхта, козаки, міщани, селяни й духівництво. Гетьман брав під свою опіку монастирі й щедро наділяв їх маєтностями.

Як уже зазначалося, Б. Хмельницький сам вважав себе одновладцем і самодержцем[5]. Маси українського народу визнавали його таким і в усьому покладалися на нього. Козацькі сотники й отамани, високо підносячи владу гетьмана, в листуванні з російськими воєводами титулували його «государем», тобто незалежним володарем; деякі з них починали свої листи словами: «Божиею милостию великого государя на-шего Богдана Хмельницкого, пана гетьмана всего Войска За-порозкого».

Таким чином, верховна влада періоду визвольної війни у Війську Запорозькому належала гетьманові[2]. Але в своїй правовій основі вона вважалася обмеженою Козацькою, а пізніше -- старшинською радою. Адміністративний апарат (генеральна старшина) був слухняним виконавцем рішень і дій гетьмана.

Крім центральних органів влади й управління у Війську Запорозькому існували місцеві уряди. Адміністративно-територіальними одиницями -- полками й сотнями -- керували полковники і сотники.

Полковники поряд з військовими обов'язками виконували адміністративні завдання на своїй території. Полковник розпоряджався усім земельним фондом свого полку, який складався з колишніх королівщин та земель, залишених шляхтою. Він надавав ці землі насамперед тим, хто за свою службу не одержував грошової винагороди. Рядові козаки отримували невеликі наділи, приблизно такого ж розміру, як у середніх селян. Перед полковниками ставилося завдання дбати про порядок у земельних справах, тобто оберігати велике землеволодіння від «свавільних» селян і козаків. Цей бік діяльності полковників найбільше виявляв характер нової адміністрації як машини в руках панівного стану для придушення опору своїх соціальних супротивників. Полковники організовували також фінансову справу на підлеглій їм території, керували збором податків до військового скарбу, надавали в оренду підприємства і збирали орендну плату. Інакше кажучи, вони, були головними представниками військової та адміністративної гетьманської влади на території полку й виконували доручення гетьмана та старшинської ради. Полковники вирішували багато справ цілком самостійно і на території полку мали великий авторитет. Щоправда, інколи вони намагалися протидіяти гетьманові. Так, чернігівський полковник С. Побо-дайло після Білоцерківського миру 1651 р.[4] здійснював власну політику щодо шляхти, не хотів виводити війська з Чернігівщини й підтримував антишляхетські рухи.Таку ж роль відігравав у своєму полку ніжинський полковник І. Золотаренко.

На території сотень адміністративні обов'язки виконували сотники, в окремих містах і селах -- отамани[6]. Цікаво, що поряд з отаманами, які виконували лише військові функції, виникли окремі «городові» отамани з самою тільки цивільною владою. Під час війни городові отамани набули особливого значення. Коли військова старшина вирушала на війну, на місцях залишалися городові отамани «для порядку». В одному документі 1657 р. їхню роль визначено так: «Во всяком городе отаман городовой єсть первьім урядником, где наместника нет, й должньї отамана спушать сотник й все козаки» і далі додано: «...таков порядок єсть во всех городах наших й в самом Чигирине, столице войска Запорожского».

Розділ ІІІ. Персональний склад козацької старшини армії Богдана Хмельницького

козацький старшина армія хмельницький

За часів Б.Хмельницького козацька старшина складала менше одного відсотку Війська Запорозького (0,94 %) [1]. Виходячи з класифікації її за походженням, часом і тяглістю отримання старшинського уряду, внутрішньо-традиційних регіональних підходів, зовнішньо-політичної орієнтації, слід відзначити неоднорідність. У зв'язку з цим відзначимо, що головним джерелом формування старшини була покозачена шляхта, за часом отримання урядів вони розподілялись на дореволюційного часу і періоду революційних перетворень, за регіональними особливостями старшину центрального (корінних полків), західного (козацько-шляхетських полків), північно-східного (полків Чернігівського воєводства), південно-східного (полків січової орієнтації і впливу) регіонів. За зовнішньо-політичними симпатіями і орієнтаціями старшина поділялась на самостійницьку, пропольську, промосковську, протурецьку і протатарську.

Чотири старшини при Б.Хмельницькому тримали уряд генерального обозного. Чорнота Іван походив з покозаченої брацлавської шляхти, Волевач Іван і Коробка Федір з старовинної покозаченої шляхти, які не одне покоління провели на Чигиринщині. Носач Тимофій походив з шляхетсько-міщанської родини, яка мала промисли і вела широку торгівлю. Волевач Іван і Носач Тимофій були на цьому уряді по двічі.

Іван Чернята згаданий вперше під Замостям. Генеральний обозний (?-1649-1650-?). У лютому 1649 р. хворів у Переяславі, а у квітні знаходився з гетьманом в Чигирині. Влітку 1649 р. в поході в Галичину був наказним гетьманом. Після Зборівської битви організовував проведення козацького реєстру. Першого обозного Черняту Іван Тихонович Волевач змінив у 1650 р.[2] “Значний реєстровий козак и обиватель мескій Чегринский” Волевач Іван Тихонович (?-1585-1653-?) уже був у 1615 р.[3]. Пізніше “посилан бил он…от гетмана к калге и мурзам”[4]. У заповіті крім роздачі маєтностей родичам заповів на чотири чигиринських церкви: Спаську, Пречистенську, Нікольську, Петровську “по тисячі коп грошей”[5] і по сто коп грошей протопопу Пешті і пречистенському священику, по тридцять коп - петровському і нікольському. Був поріднений з шляхетською родиною Коробок (його донька Марія була дружиною Гаврила Коробки). В Чигиринському полку рід був представлений Антоном Тихоновичем (?-1650), Якимом Антоновичем, Яковом Івановичем Коробками.

Писарями були представники двох старовинних шляхетських родин Креховецьких і Виговських. При чому Іван Креховецький, очевидно, був у козацькому середовищі уже перед 1648 р., бо відношення до нього, не дивлячись на його галичанське походження, серед козаків було набагато позитивніше, ніж до Виговського. Це особливо стосується козаків Корсунського полку.

Старовинні козаки були на урядах генеральних осавулів. Джерела донесли нам 11 представників цієї категорії старшини. На жаль, вказівка лише на ім'я та по-батькові затруднює визначення походження того чи іншого представника. В першу чергу це відносится до Лучченка Михайла, Демка Михайлова з Чигирина, Григорієва Осипа і якогось Павла.

Опанаса Працовкіна на уряді хорунжого генерального змінив (1650.11.) шляхтич Богдан Пешта(мабуть, син чигиринського священика, а потім протопопа (1650) Пешти). В березні-травні 1650 р. Богдан Пешта і Грицько очолювали козацьке посольство до Варшави, яке відвозило списки реєстру[7]. Українські історики нараховують значну кількість попередників Богдана Хмельницького. У козацькому середовищі були їх прямі нащадки і родичі. За 23 роки існування реєстрових полків у них змінилася значна кількість полковників, які також мали свої більші чи менші опорні угруповання.

Головною опорою гетьмана був Чигиринський полк, який надав значну частину своїх досвідчених козаків для фундації нових полків. З Чигирина поїхали створювати нові козацькі формування Іван Ганджа до Умані, а Григорій Ганджа, Антон Жданович, Михайло Криса до Києва, Іван Богун до Кальника, Прокіп Бережецький до Ніжина.

Висновки

Б. Хмельницький намагався поєднати ідеї козацької соборності з традиціями старої українсько-руської державності, які зберігалися й за часів панування в Україні Литви та Польщі На ці традиції він спирався у своєму прагненні створити Руське князівство. Але особливість української держави, що складалася, виявилася, зокрема, у виборності органів публічної влади та їхній фактичній підзвітності виборцям з помітною роллю колегіальних установ -- рад різних рівнів. Це дає змогу стверджувати, що в українській державності була започаткована можливість республіканської форми правління. На користь цієї думки свідчить і те, що Б. Хмельницький негативно ставився до монархічних інститутів і не раз публічно засуджував їх. Втім це не заважало йому претендувати на сильну владу, щоб протистояти своїм політичним супротивникам як в Україні, так і за її межами.

Автори, які підкреслюють монархічні настрої Хмельницького, його величезні державні повноваження, прагнення підкорити собі козацьку незалежність, козацькі ради, пов'язують їх з особливостями характеру Хмельницького, його особистими достоїнствами або вадами.

Але, звичайно, не тільки це штовхало Хмельницького прагнути сильної особистої влади. В умовах війни, економічної і політич--ної нестабільності, за відсутності вірних союзників не було іншого шляху, як сильна влада сильної особистості, котра не тільки привласнює певні повноваження, а й бере на себе відповідальність за долю держави і народу. Добре відомо, що й могутні, стабільні держави під час війни або інших кризових явищ вживають надзвичайні заходи, способи управління. Тим більше цього не міг не робити керівник молодої держави, яка тільки ставала на ноги.

Список використаної літератури

1. Панашенко В.В. Становлення козацької старшини за часів Богдана Хмельницького // Богдан Хмельницький та його доба.-С.97-107.

2. Актові документи про Визвольну війну українського народу середини 17 століття. Каталог документів, представлений для виставок, присвячених 350-річчю від початку Визвольної війни.-К., 1998.-С.29.

3. Кривошея В.В. українська козацька старшина. Ч.2.-С.29.

4. Мицик Ю.А. Національно-визвольна війна українського народу 1648-1658 рр. 2000.-№ 3.-С.17.

5. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності.-С.110.

6. Сергійчук В. Армія Богдана Хмельницького. -К., 1996.-С.92.

7. Мицик Ю.А. Національно-визвольна війна українського народу 1648-1658 рр. на Сіверщині очима полонених повстанців // Сіверянський літопис.-2000.-№ 3.-С.12.

8. Мицик Ю. Герасим Яцкевич // Полководці Війська Запорозького. Історичні портрети.-.Кн.1.-С.392.

9. «Ординації Війська запорізького реєстрового» 1638 p.,

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Зовнішня політика та міжнародні стосунки Б. Хмельницького. Українсько-польські міжнародні відносини. Зв'язки з Туреччиною і Кримом. Розбудова Української козацької держави, її дипломатичі зв’язки. Монархізм Богдана Хмельницького. Зовнішня політика уряду.

    курсовая работа [60,8 K], добавлен 12.12.2016

  • Інститут гетьманства та генеральної старшини в політичній системі Української козацької держави XVII століття, характеристика інституту гетьманства як уособлення верховної влади. Структура адміністративного поділу та судова і виконавча влада держави.

    курсовая работа [57,4 K], добавлен 13.06.2010

  • Виникнення козацтва на території сучасної України. Запорозька Січ як прообраз державності: її ознаки, територіальний розподіл, система органів та установ управління. Національна визвольна війна Б. Хмельницького як привід для створення козацької держави.

    реферат [40,0 K], добавлен 18.12.2010

  • Історія виникнення і становлення української державності, багатовікова боротьба народу за свою незалежність і суверенітет. Роль національної революції у створенні козацької держави Хмельницького. Укладення Переяславської угоди та спадковість гетьманату.

    курсовая работа [42,0 K], добавлен 03.01.2011

  • Царська грамота Єлизавети I про відновлення гетьманства. Останній гетьман України Кирило Розумовський. Посилення позиції козацької старшини. Спрямування на оновлення життя Гетьманщини. Вимога цариці Катерини II до гетьмана - зректися гетьманської булави.

    реферат [29,3 K], добавлен 29.04.2009

  • Політична влада, територія Козацької республіки. Політико-адміністративний устрій республіки. Суд, судочинство, соціально-економічний устрій. Фінансова система та податки. Військо, зовнішня політика Козацької республіки Українсько-російський договір.

    контрольная работа [32,9 K], добавлен 05.10.2008

  • Б. Хмельницький – фундатор Козацької держави, гетьман, монарх, дипломат; умови формування політичного світогляду. Розвиток державної ідеї на початку Національно-визвольної війни 1648-1657 рр.: Зборівський договір; Військо Запорізьке; історичні уроки.

    курсовая работа [4,5 M], добавлен 15.12.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.