Тоталітарний режим на Західній Україні
Дослідження історії захоплення радянською владою Західної України. Початок утвердження радянського тоталітарного режиму на Західноукраїнських землях. Засоби ідеологічної боротьби органів комуністичної партії та їх діяльність у процесі утвердження режиму.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.06.2010 |
| Размер файла | 60,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Зрозумівши ілюзорність своїх сподівань на радянсько-американську війну, ОУН і командування УПА на початку 1947 р. переходять до тактики партизанської війни невеликими групами, широкої підпільної боротьби, саботажу, антирадянської пропаганди, індивідуальних терористичних акцій проти представників правлячого режиму.
У сучасній історичній літературі є згадка про те, що завершення війни ОУН-Б зустріла під гаслом, проголошеним Р. Шухевичем: «Домагатися, щоб ні одне село не визнало радянської влади. ОУН має діяти так, щоб усі, хто визнав радянську владу, були знищені. Не залякувати, а фізично знищувати! Не потрібно боятися, що люди проклянуть нас за жорстокість. Хай із 40 мільйонів українського населення залишиться половина -- нічого страшного в цьому немає». За офіційними даними оунівці здійснили 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, у яких загинуло майже 30 тис. військовослужбовців, працівників державних та охоронних органів, місцевих жителів. Тактична лінія УПА, курс на масовий опір західноукраїнського населення радянській владі давав привід сталінському керівництву для широкомасштабних каральних акцій у регіоні. Тому під колесами репресивної машини опинились не лише повстанці. Свавілля, беззаконня, провокації стали нормою поведінки спецвійськ у Західній Україні. [17, 221]
Загибель командувача УПА Р. Шухевича (5 березня 1950 року) стала своєрідним поворотним пунктом -- після неї фактично закінчився організований опір на західноукраїнських землях, хоча окремі невеликі загони УПА та рештки підпілля діяли ще до середини 50-х років.
На час приходу на територію Західної України радянських військ, пропагандистський апарат ОУН і УПА був вже цілком сформований, мав чітку і розгалужену структуру. Особливо важливо звернути увагу на тісний зв'язок відділів політвиховання УПА та референтури пропаганди ОУН. Але широкомасштабні бойові дії, що точилися на території, охопленій рухом ОУН і УПА, спричинили значні втрати кадрів та руйнування (часто доволі серйозні) організаційної структури. Важливо відмітити, що крім референтури пропаганди ОУН та апарату політвиховників УПА, які безпосередньо відповідали за пропагандистську діяльність, до неї по можливості залучалися інші структури підпілля, зокрема Служба Безпеки, Український Червоний Хрест. А загалом пропагандою визвольних ідей повинні були займатися всі члени ОУН та вояки УПА. [17, 223]
Організація діяльності розгалуженого пропагандистського апарату ОУН і УПА була побудована на доволі високому рівні і включала в себе цілий комплекс питань, пов'язаних з розподілом повноважень та функцій, керівництвом та контролем за здійсненням пропагандистської діяльності, підбором та підготовкою кадрів та ін.
Завдання, які покладалися на осередки пропаганди різних рівнів та їх керівників, можна умовно поділити на декілька основних напрямків: підготовка кадрів; забезпечення необхідними матеріалами, що можуть бути використані в пропаганді (опрацювання пропагандистських статей на актуальні теми і т.д.); безпосередньо пропагандистська робота серед населення і, нарешті, контроль за її веденням. Залежно від рівня осередку, той чи інший напрямок діяльності був для нього пріоритетним. Осередки вищого рівня (крайові) визначали напрямки роботи низовим ланкам, займалися забезпеченням їх необхідними пропагандистськими матеріалами, проводили вишколи і контролювали дії нижчих щаблів. Середня ланка -- окружні, повітові (згодом надрайонні) -- займалася в основному підготовкою кадрів та контролем. Основний тягар пропагандистської роботи серед населення несла нижча ланка - масові та районні пропагандисти. [10, 138]
Велика увага приділялася контролю праці осередків пропаганди. Він забезпечувався двома основними шляхами - через організацію суворої звітності та через інспекторські перевірки окремих теренів. Питання звітності, як свідчать документи з середовища підпілля, було одним з центральних у системі організації діяльності осередків пропаганди ОУН. Найефективнішим способом перевірки роботи окремого осередку були своєрідні інспекторські перевірки референтами пропаганди вищого рівня. У структурі референтури пропаганди існувала система заохочень та покарань. В цілому на той час існував досить високий рівень організації діяльності пропагандистського апарату, завдяки чому українському національно-визвольному рухові вдавалося тривалий час вести ефективну «психологічну війну» проти радянської тоталітарної системи.
Найважливіше завдання пропаганди ОУН та УПА вбачали у пробудженні і підтримці серед українського народу національної свідомості у всіх її формах. Для здобуття держави необхідно було весь народ залучити до національно-визвольних змагань, викликати у нього любов до свого народу і ненависть до окупанта.
Серед основних напрямків, за якими здійснювалася пропагандистська діяльність ОУН і УПА в 1944-1950-х рр. можна виділити пропаганду в Червоній армії, поширення визвольних ідей серед східноукраїнського населення, пропагандистську кампанію проти колективізації та ін. Стратегічне значення для українського визвольного руху мала пропагандистська робота серед молоді. Поряд з означеними вище напрямками, робота за якими носила постійний характер, існували і такі, які були актуальними протягом певного періоду. Їх можна назвати тимчасовими і вони, як правило, були пов'язані з конкретними подіями. Яскравим прикладом такого тимчасового напрямку була пропагандистська кампанія, спрямована на зрив виборів до Верховної Ради СРСР 10 лютого 1946 року. [10, 139-140]
Окремим напрямком пропагандистської діяльності ОУН і УПА було поширення правдивої інформації про український визвольний рух та його ідеї за межами України. В основі цієї роботи лежала концепція національних революцій та створення єдиного фронту боротьби поневолених народів проти більшовицького режиму. З цією метою відділи УПА здійснювали рейди за межі України - у Білорусію, Чехословаччину, Польщу, Румунію, в Західну Європу.
Друковані засоби пропаганди посідали безумовну першість серед усіх форм популяризації ідей визвольного руху. По-перше, поширення підпільної літератури дозволяло при мінімальній кількості пропагандистів охопити значно більшу аудиторію, ніж міг зібрати будь-який мітинг. По-друге, друковане слово значно довше впливає на людину, ніж промова, оскільки літературу можна неодноразово перечитувати. Врешті-решт сама наявність літератури сприяла піднесенню авторитету того, хто її видавав, оскільки свідчила про його достатню силу і можливості.
В кількісному відношенні переважну частку друкованої продукції становили листівки, летючки та короткі заклики. Натомість літератури більш високого рівня видавалося значно менше. Це є цілком зрозумілим - листівки і гасла краще сприймалися населенням, ніж ґрунтовні аналітичні матеріали, відповідно вони користувалися більшим попитом. Переважна більшість видань через великі розміри та високий теоретичний рівень були складними для сприйняття населенням, мали, головним чином, внутрішньоорганізаційну навчальну вартість і були малопридатними для масової пропаганди. [30, 174]
Високий рівень організації видавничої діяльності, ґрунтовний підхід до справи видавництва преси та неперіодичних видань робили їх важливим засобом пропаганди і грізною зброєю українського національного руху в боротьбі за Українську державу.
Отже, у повоєнний період тактична лінія УПА зазнає певної трансформації. Якщо на початку переважали форми широкої повстанської боротьби (контролювання певної території, створення альтернативних радянським органам влади національно-державних структур, діяльність великих формувань, які охоплювали кавалерійські та артилерійські частини), то на початку 1947 р. тактика боротьби змінилися. Чинниками, які визначали ці зміни, були: переростання повоєнного протистояння між СРСР і Заходом у «холодну війну»; значні втрати УПА в протиборстві з радянськими військами; загибель повстанських лідерів; певні успіхи радянської влади в суспільних перетвореннях у західноукраїнському регіоні; політика сталінського режиму на розкол лав повстанців.
Тогочасне світове співтовариство визнало ОУН і УПА складовою загальноєвропейського руху Опору. До цього спричинили переговори представників Української Головної Визвольної Ради з генералом Де Голем наприкінці 1944 р. за посередництва колишнього патрона легіону УСС (1914-1918) полковника Василя Вишиваного (В. Габсбурга). Тож не випадково на Нюрнберзькому процесі (1945-1946) Міжнародний воєнний трибунал відкинув домагання головного обвинувача від СРСР Р. Руденка (прокурора УРСР 1944-1953 рр.) щодо притягнення ОУН до судової відповідальності за нібито тісне співробітництво з нацистами. Резолюція УГВР про боротьбу українського народу за визволення і суверенну державу фігурувала на Генеральній Асамблеї ООН восени 1946 р.
Військово-політичний спротив українського підпілля суттєво загальмував утвердження тоталітаризму в західному регіоні України, що позитивно відбилося в наступних етапах боротьби за незалежність, яка увінчалася створенням суверенної Української держави.
Висновки
Об'єднання українських земель у єдиній державі 1939-1940 рр. українське та частково єврейське населення Західної України назагал вітало й покладало на цей історичний акт великі надії. Проте досить швидко стало очевидним, що «не за таку Україну боролися і мріяли». Тоталітаризм безпощадно насаджував свою політику в усіх сферах життя, прикриваючись волевиявленням усього народу, незалежно від національності. Радянізація західноукраїнських областей здійснювалася за безпосередньої участі Червоної армії та надісланих перевірених партійних кадрів. Із метою подолати масовий опір заходам радянської влади на селі робився наголос на розкол селянства, перш за все - за національною й релігійною приналежністю. Західноукраїнське село того періоду в національному відношенні було надзвичайно строкатим: українці, поляки, євреї, німці, цигани та ін. Зрозуміло, що заможна верства селянства (куркулі) становила невеликий відсоток. У першу чергу вістря боротьби спрямовувалося проти привілейованої частини сільських мешканців колишньої польської держави -- осадників («мазурів»), яких нараховувалося в селах Західної України біля 30 тисяч осіб. Ненависть українського селянства як до польського поміщицького двору, євреїв-лихварів, німців-колоністів, так і осадників-поляків використовувалася із метою подолати й не допустити організованого опору радянській владі.
Для утвердження режиму використано кадрову політику, за якою всі керівні посади в партійних, радянських, господарських та силових структур довірено лише приїжджим працівникам з Росії або східних областей. Водночас влада намагалася різними методами утворити соціальну опору серед селянства та інтелігенції.
Виникнення і діяльність Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії були зумовлені об'єктивними причинами і стали закономірним продовженням багатовікової боротьби українського народу за створення незалежної Української держави. Український національно-визвольний рух 1940-1950-х рр. був невід'ємною складовою загальноєвропейського руху Опору тоталітарним режимам.
Організатором, керівником та ідейним провідником українського національно-визвольного руху була ОУН, а його головним чинником, підтримуваним усім народом - Українська повстанська армія. Озброєний ідеями боротьби за незалежну Україну, її особовий склад виявив високі морально-бойові якості, а за тривалістю, активністю і масштабами бойової діяльності проти могутніх противників створив феномен в історії європейського руху Опору.
У ході радянсько-німецької війни український визвольний рух дотримувався стратегії боротьби на два фронти - проти німецького та радянського імперіалізмів; з 1944 року діяльність ОУН і УПА спрямовується головним чином проти радянської тоталітарної системи. Ця боротьба відзначалася безкомпромісністю і запеклістю, вона розтягнулася на десятиріччя, ставши визначальною рисою розвитку західноукраїнських земель в 1944 - першій половині 1950-х рр.
У боротьбі за утвердження тоталітаризму радянська влада на першому етапі намагалася ліквідувати національно-патріотичний рух зусиллями насамперед репресивних сил: внутрішніх військ НКВС, відділів СМЕРШ 1 і 4-го Українських фронтів, частин радянських партизан, винищувальних батальйонів до закінчення радянсько-німецької війни. Але спроба розгромити УПА і форсовано радянізувати західний регіон України провалилася. З метою знекровити УПА й позбавити її демографічних резервів та фінансово-господарської підтримки здійснено низку заходів: майже поголовну мобілізацію до війська, перепис населення, масові депортації в Сибір, насильницьку колективізацію. Розгорнуто потужний ідеологічний наступ на духовне життя: 1946 р. загнано в підпілля УГКЦ й впроваджено просякнуту імперською ідеологією влади Російську православну церкву, розгорнуто широку комуністичну пропаганду, підпорядковано пануючій ідеології і партійному контролю культуру, науку, освіту, спорт.
Відбувалося не тільки збройне протистояння, але й «психологічна війна» - боротьба ідей, війна за суспільну свідомість. Протистояння українського визвольного руху і радянської тоталітарної системи поступово переміщується із площини збройної боротьби саме у площину «психологічної війни». Наприкінці 1940-х рр., після реорганізації ОУН і УПА і створення єдиної структури - збройного підпілля, пропаганда набуває першочергово значення.
Пропагандистська діяльність здійснювалася за конкретними напрямками як перманентного, так і тимчасового характеру, які мали відповідно стратегічне або тактичне значення і відповідали інтересам національно-визвольного руху.
У цілому можна говорити про досить ефективну організацію пропагандистської роботи, що забезпечувалася численними інструкціями, вказівками, іншими матеріалами директивного характеру, а також жорстким контролем їх виконання. Завдяки високому рівневі організації і самовідданій праці працівників пропагандистський апарат ОУН і УПА фактично не поступався, а в окремих випадках і переважав радянську пропагандистську машину, за якою стояли значно більші людські та матеріальні ресурси.
Основними формами були усна пропаганда та поширення підпільної літератури, причому першість безумовно належала друкованим засобам пропаганди. Цьому сприяв високий, як на підпільні умови, рівень матеріально-технічного забезпечення видавничих осередків (або технічних ланок), мережа яких охоплювала всю територію Західної України.
«Психологічна війна» українського визвольного руху проти радянського режиму, в якій головною зброєю було слово, тривала ще довгий час після того, як припинилася збройна боротьба. Якщо остання закінчилася поразкою визвольного руху, то у «психологічній війні» він залишився непереможеним. На завершальному етапі боротьби ОУН і УПА, коли поразка стала очевидною, пропагандистська діяльність спрямовувалася на перспективу і значною мірою саме пропаганда ОУН і УПА заклала основи майбутньої незалежної України.
Довготривалий визвольний рух під проводом ОУН і УПА ще раз засвідчив світові непоборне прагнення українського народу до державної незалежності та соборності, сприяв виходу української проблеми на міжнародну арену. Для інших народів СРСР і підпорядкованих Москвою країн Східної Європи він виконував роль, за висловом С. Бандери, «першої лінії і головного бастіону в… протибільшовицькому фронті».
Незважаючи на військову поразку, український національно-визвольний рух отримав морально-політичну перемогу - виявив слабкості сталінської імперії й засвідчив, що з нею можна боротися. Жертовна боротьба народу за самостійну Україну в 1940-1950-х роках закарбувалася у пам'яті наступних поколінь співвітчизників, сприяла піднесенню національної свідомості й відіграла вирішальну роль у здобутті незалежності на початку 1990-х років.
Список використаної літератури
1. Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953 : Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. Документи і матеріали / І. Г. Білас. - У 2 кн. - К. : Либідь - Військо України, 1994. - Кн. 2. - 688 с.
2. Бугай М.Ф. Депортації населення з України (30-50-ті роки) // Укр. істор. журн. -1990. - №10. - С.32-38.
3. Бухало Г. Видання УПА (1941-50-ті рр.) // Українська періодика: історія і сучасність: Тези першої конференції по періодиці. - Львів, 1993. - С. 83-86.
4. Возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною / редкол. Ю. Ю. Сливка та ін. - К. : Наукова думка, 1989. - 488 с.
5. Гуменюк Т.І. Доля української інтелігенції після приєднання Західної України до УРСР у 1939-1941 рр. у сучасній історіографії // Наукові записки. Серія: Історія. За матеріалами Всеукраїнської наукової конференції «Національна інтелігенція в історії та культурі України в ХХ-ХХI століттях», 28-29 жовтня 2004 р. - Вінниця, 2004. - С.42-46.
6. Гуменюк Т.І. Наслідки «радянізації» у суспільно - політичному житті Західної України (1939-1941 рр.) в сучасній українській історіографії // Сторінки історії. Збірник наукових праць. - К., 2004. - Вип.19. - С.35-45.
7. Гуменюк Т.І. Проблема «возз'єднання» Західної України з Українською РСР у сучасній історіографії //Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Збірник наукових праць. - К., 2004. - Вип. 26. - С.41-53.
8. Гуменюк Т. Сталінські репресії на західноукраїнських землях (1939-1941 рр.) в оцінці новітньої історіографії // Знаки питання в історії України у європейському контексті. Збірник матеріалів II Міжнародної конференції. - Ніжин: Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2005. - С.125-127.
9. Дерев'янко С.М., Гуменюк Т.І. 1939 рік у долі західноукраїнських земель: стереотипи історіографії та пошук нових підходів // Галичина. - 2001. - № 5-6. - С.405-408.
10. Дмитерко О. Агітаційно-пропагандистська робота ОУН і УПА серед військовослужбовців Червоної армії ?? Дрогобицький краєзнавчий збірник. Спецвипуск. - Дрогобич, 2002. - С.138-147.
11. Дмитерко О. Організація та матеріально-технічне забезпечення видавничої діяльності ОУН і УПА в 1944-1950-х рр.// Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. - Острог, 2004. - Вип.. 4. - С.290-297.
12. Кентій А. Нарис боротьби ОУН-УПА в 1946-1956 рр. - К., 1999.
13. Кентій А. Українська Повстанська Армія в 1944-1945 рр. - К., 1999.
14. Киричук Ю. Нариси з історії українського національно-визвольного руху 40-50 років ХХ століття. - Львів, 2000.
15. Киричук Ю. Український національно-визвольний рух 40-50-х років ХХ століття: ідеологія та практика. - Львів, 2003.
16. Кондратюк К., Киричук Ю., Лучаківська І. Етапи та засоби реалізації депортацій українців і поляків // Депортації українців та поляків: кінець 1939 - початок 50-х років: До 50-річчя операції «Вісла». Збірник / Упоряд. Ю. Сливка. - Львів, 1998. - С.74-78.
17. Макарчук С. Радянські методи боротьби з ОУН і УПА. 1944-1945 рр.// Українська Повстанська Армія у боротьбі проти тоталітарних режимів. - Львів, 2004. - С.210-224.
18. Малярчук О. М. Тоталітаризм проти західноукраїнського села / О. М. Малярчук. - Івано-Франківськ : Місто НВ, 2008. - 228 с.
19. Марчук В. Українська Греко-Католицька Церква. Історичний нарис / В. Марчук. - Івано-Франківськ: Плай, 2001. - С. 107.
20. Нагірняк М.Я. Волинські сторінки українського руху опору 40-х рр. ХХ ст. // Військово-науковий вісник. Вип. 5. - Львів: ЛВІ, 2003. - С. 322-324.
21. Нагірняк М.Я. Радянський тоталітарний режим у боротьбі проти збройного підпілля ОУН і військових формувань УПА. -- Львів, 2003.
22. Парсаданова В.С. Депортация населения из Западной Украины и Западной Белоруссии в 1939 -1941 гг. // Новая и новейшая история. - 1989. - № 2. - С.30-31.
23. Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-1950 рр.): Історико-статистичне дослідження. - Донецьк, 2003. - 623 с.
24. Політичний терор та тероризм в Україні. ХІХ - ХХ ст. Історичні нариси / Д.В.Архієрейський, О.Г.Бажан, Т.В.Бикова та ін. Відповід. ред. В.А.Смолій. - К., 2002.
25. Проблема ОУН-УПА: попередня історична довідка/ НАН України. Інститут історії. Відп. ред. С.В.Кульчицький. - К., 2000.
26. Рубльов О.С. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20 - 60-ті роки ХХ ст.) / О. С. Рубльов, Ю. А. Черченко. - К. : Наукова думка, 1994. - 350 с.
27. Сеньків М. В. Західноукраїнське село : насильницька колективізація - 40 - поч. 50-х рр. ХХ ст. / М. В. Сеньків. - Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2002. - 292 с.
28. Сливка Ю. Першопричини та геополітичні цілі переселенських акцій // Депортації українців та поляків. Кінець 1939-початок 50-х років. - Львів, 1998. - С.3-10.
29. Сливка Ю. У пошуках історичної правди// Українська Повстанська Армія у боротьбі проти тоталітарних режимів. - Львів, 2004. - С.5-13.
30. Стасюк О. Видавнича діяльність ОУН на українських землях у 1944-1950-х роках// Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львів, 2002. - Вип.37. - Част.2: Документи та матеріали. Рецензії та огляди. Наукове життя. - С.173-189.
31. Стасюк О. Підпільні видання ОУН-УПА (40-50-ті рр.)// Українська періодика: історія і сучасність. - Львів; Житомир, 1994. - С.70-74.
32. Шаповал Ю. Війна після війни// Українська Повстанська Армія у боротьбі проти тоталітарних режимів. - Львів, 2004. - С.184-201.
33. Яровий В. Польське підпілля на території Західної України в 1939-1941 рр. / В. Яровий, І. Ілюшин // Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст.: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 21-22 листопада 1996 р. - Івано-Франківськ : Плай, 1997. - С. 265-268.
34. Ярош Б.О. Сторінки політичної історії західноукраїнських земель (30-50-ті рр. ХХ ст.). - Луцьк, 1999. - 181 с.
35. Ярош Б. О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. 30 - 50-ті роки ХХ ст. (історико-політологічний аспект) / Б. О. Ярош. - Луцьк : Надстир'я, 1995. - 176 с.
Подобные документы
Соціальне становище в Західній Україні: повоєнний період. Індустріалізація та колективізація сільського господарства. Придушення національно-визвольного руху в Україні. Масові репресії радянського режиму проти населення Західної України. Операція "Вісла".
курсовая работа [58,9 K], добавлен 06.04.2009Утвердження принципів плюралізму в ідеологічно-культурній сфері. Процес національного відродження, труднощі у розвитку культури та освіти. Художня творчість і утвердження багатоманітності в літературно-мистецькому процесі. Релігійне життя в Україні.
реферат [14,4 K], добавлен 28.09.2009Зміст та походження терміна "тоталітаризм". Ознаки тоталітарного режиму. Психграми політичних диктаторів. Прояви тоталітарного режиму в Німеччині та Італії в 1920-1930-х рр. Сталін – великий диктатор ХХ століття. Антицерковна політика радянської влади.
дипломная работа [185,0 K], добавлен 06.07.2012Історія України та її державності. Утвердження української державності та її міжнародне визнання за часів правління президента Л. Кравчука (1990—1994). Розбудова державності України на сучасному етапі. Діяльність Української держави на світовій арені.
реферат [23,3 K], добавлен 07.03.2011Встановлення радянської форми державності на Україні в 1919 році. "Воєнний комунізм" як модель державного регулювання економіки. Хвиля стихійного селянського руху проти продрозкладки та насильницького створення колгоспів. Основні причини переходу до непу.
курсовая работа [41,5 K], добавлен 20.11.2013Поглинення Західної України та етапи їх радянізації. Відбудова господарства в повоєнний період. Колективізація на західноукраїнських землях в 1944–1948 рр. Завершальний етап та основні наслідки колективізації на території західних областей УРСР.
курсовая работа [52,4 K], добавлен 21.01.2011Український національний рух у першій половині XІX ст. Початок духовного відродження. Розвиток Українського національного руху на західноукраїнських землях. Громадівський рух другої половини XІX ст. Початок створення перших українських партій в Україні.
реферат [28,5 K], добавлен 08.12.2013Юрій Довгорукий в історії України, його формування як особистості. Узагальнення життя Юрія в період від приблизно 90 р. XI ст. до 1157 р. Моральні якості характеру. Політика захоплення Київського князівства. Початок боротьби між росіянами й українцями.
реферат [25,0 K], добавлен 03.01.2016Культурно-просвітницька діяльність "Руської трійці". Роль греко-католицької церкви і громадсько-політичної діяльності політичних партій у відродженні Західної України. Основні етапи, особливості, передумови і рушійні сили західноукраїнського відродження.
курсовая работа [100,2 K], добавлен 18.09.2010Історія становлення С.В. Шісслера в якості цісарсько-королівського старшого військового комісара у місті Львів. Соціально-культурні умови Австрійської імперії - фактор, що вплинув на становлення дошкільного виховання на західноукраїнських землях.
статья [21,1 K], добавлен 31.08.2017
