Утвердження більшовицького режиму в Україні 1919 р.

Встановлення радянської форми державності на Україні в 1919 році. "Воєнний комунізм" як модель державного регулювання економіки. Хвиля стихійного селянського руху проти продрозкладки та насильницького створення колгоспів. Основні причини переходу до непу.

Рубрика История и исторические личности
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 20.11.2013
Размер файла 41,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. «Воєнний комунізм»

1.1 Утвердження більшовицького режиму в Україні 1919 р.

В історію України 1919 р. увійшов встановленням радянської форми державності. Першим кроком на цьому шляху стала відмова більшовиків від попередньої назви держави - Українська Народна Республіка. З 6 січня 1919 року держава, що стверджувалася в Україні радянськими багнетами, одержала нову назву - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР).

Тимчасовий робітничо-селянський уряд України з переїздом до Харкова зазнав значних змін. По-перше, на чолі уряду, за рекомендацією В. Леніна, став X. Раковський, Що дало змогу загасити конфлікт між Г. П'ятаковим та Артемом (Ф. Сергєєвим), які претендували на посаду голови. По-друге, український уряд, за російським шаблоном, став називатися Радою народних комісарів (РНК), а його підрозділи - народними комісаріатами. По-третє, Тимчасовий уряд перетворився на постійний.

Умови громадянської війни та революційна ідеологія позначилися на формуванні та організації радянської державної структури. Ради існували переважно в губернських містах, а на місцевому рівні діяли, як правило, надзвичайні органи влади - військово-революційні комітети (ревкоми). Це можна пояснити тим, що більшовики, не впевнені в підтримці народних мас, робили ставку на диктаторські органи управління і не поспішали віддавати владу демократичним виборним Радам. Навіть там, де Ради обиралися, цей процес здійснювався під контролем ревкомів, які визначали кандидатів у депутати, блокували висунення в кандидати на багатопартійній основі, контролювали процес виборів тощо.

Ревкоми були опорними пунктами більшовизму, які цементували диктаторський режим в Україні. Цю ж функцію виконували і комітети бідноти, які активно створювалися радянською державою на селі. Вони були покликані внести розкол у найчисленнішу верству суспільства - селянство, ізолювати заможних селян і цим сприяти реалізації більшовицьких планів.

Юридичне оформлення радянської державності на теренах України відбулося 10 березня 1919 року, коли III Всеукраїнський з?їзд рад (Харків) прийняв першу Конституцію УСРР, розроблену на основі конституційної моделі РСФРР. Цей документ закріпив радянський лад в Україні, перемогу «диктатури пролетаріату». Центральним завданням цієї диктатури Основний Закон УСРР визначив здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а слідом за нею держава мали зійти з історичної арени, поступитися місцем вільним формам співжиття. Прокламувалися скасування приватної власності, влада робітничого класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Влада трудящих мала здійснюватися через систему рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Центральними органами визначено Всеукраїнський з'їзд рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) та РНК, до компетенції яких входили всі загальнодержавні питання.

У першій половині 1919 р. прискорено йшла інтеграція радянських республік, які намагалися вистояти в жорстких умовах громадянської війни. 1 червня утворюється «воєнно-політичний союз» формально незалежних: України, Латвії, Литви, Білорусії та Російської Федерації. Основна мета утвореного союзу - шляхом мобілізації та централізації сил радянських республік відстояти радянську владу. Засобом досягнення цієї мети було об'єднання під керівництвом вищих органів РСФРР збройних сил, промислового потенціалу, фінансів, залізниць, комісаріатів праці.

1.2 «Воєнний комунізм» - соціально-економічна політика України

За російським шаблоном розроблена не тільки перша Конституція УСРР, а й вся модель соціально-економічної політики РНК України. Запроваджуваний економічний курс, що одержав назву «воєнного комунізму», був комплексом економічних, соціально-політичних ідей, принципів і заходів, на яких вибудовувалася політика більшовицької партії з літа 1918 р. по березень 1921 р. Запровадження його було пов'язане із встановленням однопартійної більшовицької диктатури, створенням державного апарату, атакою на капітал і політичним тиском на село у першій половині 1918 р. Багато чим ця політика нагадувала надзвичайні заходи у Німеччині в період Першої світової війни.

В економічній сфері «воєнний комунізм» реалізовувався як модель державного регулювання економіки. Він був реакцією на критичні реалії життя (економічна, господарська розруха, необхідність мобілізувати ресурси для здобуття перемоги у громадянській війні) і тому становив собою сукупність вимушених, тимчасових заходів. Його реалізацію зумовлювала й утопічна віра більшовицької еліти в комунізм і перспективи світової революції.

Елементами «воєнного комунізму» були націоналізація промисловості, що охопила всі сфери виробництва (з листопада 1920 р. розпочалася націоналізація дрібної промисловості); заборона свободи торгівлі, згортання грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів (декретом від 21 листопада 1918 року про перехід системи розподілу під контроль держави постачання населення товарами здійснювалося тільки через споживчі комуни і кооперативи); запровадження безкоштовних комунальних послуг (проїзд на транспорті, користування телефоном, газом, електроенергією, житлом); зрівняльна оплата праці робітників і службовців; організація всеохоплюючого обліку праці; централізація та мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності; запровадження продовольчої розкладки.

В основу цього курсу покладено ідеї форсованого ривка до соціалізму, запровадження у практику управління економічними процесами позаекономічного примусу, підпорядкування державі суспільних, групових та індивідуальних інтересів. Уже в квітні 1919 р. було створено табори Примусової праці, заборонено самовільний перехід радянських службовців із однієї установи в іншу, в червні - розпочато запровадження замість паспортів трудових книжок, а в листопаді Рада Народних Комісарів затвердила положення про робітничі дисциплінарні товариські суди, які мали право застосовувати санкції аж «до звільнення з підприємства з передачею в концентраційний табір».

Стрижнем політики «воєнного комунізму» була продрозкладка, запроваджена 11 січня 1919 року. Відповідно до неї кожна губернія мусила здати державі «лишки» зерна та інших продуктів. Спочатку їх розміри визначалися реальними потребами сім'ї та наявністю у неї зерна, але невдовзі головним критерієм стала потреба держави у хлібі. Продрозкладка була одним з елементів встановлення продовольчої диктатури, що проявилося у запровадженні монополії на торгівлю хлібом, штучному утриманні твердих цін, створенні комітетів бідноти, формуванні продзагонів для примусової хлібозаготівлі. Більшовики покладали на неї великі надії. Так, схвалений у грудні 1920 р. VIII Всеросійським з'їздом Рад план ГОЕЛРО, який передбачав розвиток народного господарства на основі електрифікації, мав в основному фінансуватися за рахунок продрозкладки і лише на третину - зарубіжними позиками.

Важливою складовою політики «воєнного комунізму» був план колективізації села, реалізація якого розпочалася з 1918 р. У результаті усуспільнення селянських дворів, яке стало «репетицією майбутньої колективізації», до кінця року в Радянській Росії нараховувалося більше 3,2 тис. радгоспів. Подальший розвиток ідеї колективізації отримали у декреті ВЦВК «Про соціалістичне землекористування і про заходи переходу до соціалістичного землеробства» від 14 лютого 1919 року. Курс на ліквідацію великих поміщицьких і селянських господарств, на перехід від одноосібного господарювання до усуспільнення виробництва викликав невдоволення та протест селянських мас, а тому «колективізаційний експеримент» було згорнуто.

Безпосередніми наслідками запровадження політики «воєнного комунізму» стали руйнація системи ринкових відносин, розрив економічних зв'язків між містом і селом, поглиблення інфляційних процесів, активне формування однопартійної системи, посилення бюрократизації, централізму, приглушення приватної ініціативи, закріплення в масах психології «експропріації експропріаторів», ліквідація станів, розширення практики «надзвичайних» заходів і масових репресій, посилення соціального напруження.

Безумовно, така політика радянської влади не подобалася українському селу, яке звикло дивитися на хліботоргівлю як на умову стабільного функціонування господарств. Наприклад, у Катеринославській губернії традиційно 50% зібраного врожаю йшло на ринок, у Таврійській - майже 60%, а в Херсонській - 65%. Несхвально ставилося селянство і до більшовицьких планів колективізації села, проголошених 14 лютого 1919 року у декреті ВЦВК «Про соціалістичне землекористування і про заходи переходу до соціалістичного землеробства». Кypc на ліквідацію великих поміщицьких, селянських господарств та на перехід від одноосібного господарювання до усуспільнення виробництва викликав невдоволення та протест селянських мас.

1.3 Повстанський рух

Навесні 1919 р. піднялася хвиля стихійного селянського руху, спрямованого проти продрозкладки та насильницького створення колгоспів. Очолювані отаманами Зеленим (Д. Терпило), Соколовським, Гончарем (Батрак), Орловським та іншими селяни активно почали обстоювати свої права. Хвиля народного гніву наростала: якщо у квітні відбулося 98 антибільшовицьких виступів, то в червні - липні - 328. Оцінюючи становище, голова Всеукраїнської надзвичайної комісії (ВУНК) М. Лацис писав у квітні 1919 р. у циркулярному листі до всіх надзвичайних комісій України, що замість «широкої підтримки населення ми знаходимо майже одну ненависть останнього…». Піднявшись на Київщині, Чернігівщині та Полтавщині, повстанська хвиля невдовзі охопила всю територію УСРР.

Своєрідним піком антибільшовицьких повстань став виступ збройних формувань під керівництвом начдива радянських військ, кавалера ордена Червоного Прапора, в минулому отамана військ УНР М. Григор'єва. У своєму універсалі (9 травня 1919 року) він закликав український народ: «Бери владу в свої руки. Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії! Хай живе диктатура працюючого люду, хай живуть мозоляві руки селянина та робітника! Геть політичних спекулянтів! Геть насильство справа, геть насильство зліва! Хай живе влада рад народу України!» Під цими гаслами григор?євцям досить швидко вдалося захопити Катеринослав, Черкаси, Кременчук, Миколаїв, Херсон. Проте Григор'єва не підтримали інші лідери повстанців - Н. Махно, Зелений; григор?євське гасло «Україна - для українців!» відлякувало значну кількість потенційних союзників, а традиційна для його військ практика Мародерства, терору та погромів не сприяла консолідації сил повстанців та зростання їхніх лав. Врешті-решт радянські війська оговталися від перших невдач і силами збройних формувань під командуванням К. Ворошилова та О. Пархоменка на Полтавщині завдали поразки повстанцям та придушили виступ М. Григор?єва.

Перемога над Григор'євим не означала перемоги над повстанським рухом в Україні. Більшовики потрапили в замкнуте коло обставин: «Запровадження «воєнного комунізму» було засобом виходу з критичної ситуації і водночас саме він, піднімаючи народ на повстання, робив цю ситуацію з кожним днем дедалі критичнішою». Внутрішній фронт поглинав все більше сил та ресурсів УСРР, роблячи крах більшовицького режиму неминучим.

Отже, 1919 р. на теренах України мала місце чергова спроба утвердження більшовицького режиму. Проявами цього процесу стали формування та організація радянської державної структури, прийняття першої Конституції УСРР, включення України до «воєнно-політичного союзу» радянських республік тощо.

Економічним підґрунтям реалізації більшовиками своїх планів була політика «воєнного комунізму», наслідками якої став розрив економічних зв?язків між містом і селом, посилення централізму, втрата приватної ініціативи, закріплення психології «експропріації експропріаторів», зростання соціального напруження. Відповіддю українського народу на насильницьку колективізацію та грабіжницьку продрозкладку став широкомасштабний повстанський рух, який розхитував пануючий режим зсередини, суттєво ослаблюючи його.

2. Неп

2.1 Причини переходу до непу

На кін. 1920 - поч. 1921 рр. більшовицька Росія і Україна опинилися в ситуації глибокої економічної, соціальної та політичної кризи, викликаної:

* воєнними діями, що велися майже безперервно сім років;

* політикою «воєнного комунізму», яка руйнувала основи економіки, паралізувала сільське господарство і викликала опір переважної більшості населення, особливо селянства.

Економічна криза виражалася в тому, що:

- промисловість знаходилася в стані розрухи. У 1921 р. в Україні промислове виробництво становило 1/10 частину довоєнного рівня, виробництво металу - 5%, вугілля - 30% і т.д.;

- сільське господарство також перебувало в катастрофічному ста ні: порівняно з 1913 р. посівні площі в Україні скоротилися на чверть, збір зерна - на третину. Ситуацію ускладнили катастрофічна засуха 1921 р. і голод, від якого загинуло близько 1 млн. чоловік. Масовість жертв голоду пояснюється не лише засухою, а й політикою більшовиків, що дає підстави говорити про перший у радянській історії голодомор;

- у галузі фінансів - повна інфляція грошей.

Соціально-політична криза виявилася в тому, що:

- почалися повстання селянства проти політики «воєнного комунізму» і, зокрема, проти продрозкладки. Повстанським рухом була охоплена майже вся Україна. Проти радянської влади виступила армія Махна (близько 15 тис. чоловік). Всього у складі повстанських формувань нараховувалося близько 40 тис. чоловік;

- тяжкий економічний стан, продовольчі нестатки викликали незадоволення радянською владою з боку робітників, що виливалося у різні форми протесту, зокрема страйки. Поряд з економічними вимогами висувалися політичні, утому числі - «Ради без більшовиків»;

- склалася криза в більшовицькій партії, в якій загострилися суперечки щодо шляхів подальшого розвитку країни.

Таким чином, загальна криза в країні змусила більшовиків з 1921 р. перейти від політики «воєнного комунізму» до нової економічної політики (непу).

2.2 Розвиток та здійснення непу

Контури нової економічної політики були окреслені в проекті постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком (лютий 1921 р.), який було надіслано в партійні комітети губерній та національних республік. У ньому пропонувалося до початку посівної кампанії визначити загальну суму податку та середній відсоток обкладання ним посівних площ, щоб селяни завчасно знали, скільки зерна треба буде віддати державі. Після оплати податку селяни могли використовувати залишок врожаю на власний розсуд, в тому числі збувати його «у місцевому господарському обороті» (на місцевих ринках).

Цей документ обговорювався на пленумі ЦК КП(б) У 27 лютого 1921 р. за участю всіх секретарів губкомів та голів губвиконкомів. У результаті було прийнято постанову, яка загалом негативно оцінювала цей проект. Заміна продрозкладки податком у всеросійському масштабі вважалася недоцільною, а для України - неприйнятною. Проте на X з'їзді РКП(б) (березень 1921 р.) перехід до продподатку вже не мав заперечень і згодом над зви - чайна сесія ВУЦВК прийняла закон про заміну продрозкладки продподатком, а Раднарком УСРР видав декрет про його норми і розмір.

Неп як система нових економічних відносин склалася не одразу. Спочатку керівництво більшовицької партії вважало, що у загальнодержавному масштабі замість торгівлі вдасться налагодити обмін промислових товарів на продукти землеробства. Проте згодом довелося відмовитися від цього задуму, й до першого заходу непу (термін вперше вжито в резолюції травневого (1921) пленуму ЦК РКП(б)) додалися інші.

Нова економічна політика була певною системою заходів в аграрній, промисловій, торговельній, фінансовій сферах. Її розвиток відбувався у три етапи:

Заміна продрозкладки продподатком. Відповідно у селян уже не забирали надлишки сільськогосподарської продукції, а встановлювали певну норму їх здання. Це означало, що реквізиційний принцип у відносинах з селянством був замінений принципом-еквівалентності. Тепер селянин, знаючи обсяг податку, міг планувати своє господарювання, був зацікавлений у розширенні посівних площ і підвищенні урожайності, адже все, що залишалося понад продподаток, належало йому.

Запровадження і функціонування продподатку було значно жорсткішим щодо України, ніж загалом у державі. Відповідно український неп мав такі особливості:

а) завищеність для України норм продподатку порівняно з іншими територіями. Продподаток з урожаю 1921 р. для України становив 117 млн. пудів замість 160 млн. пудів продрозкладки (73%). По всій країні продподаток становив приблизно 56%. До того ж Україна повинна була давати майже половину всього продподатку. Таке рішення центральної більшовицької влади не було справедливим, попри те, що Україна - житниця держави.

б) продподаток починав діяти щодо урожаю 1921 р. (з осені), до тих пір чинним був попередній закон стосовно продрозкладки з урожаю 1920 р., зменшений лише на 20%.

в) стягування продподатку з урожаю 1921 р. здійснювалось звичними методами продрозкладки.

Запровадження вільної приватної торгівлі. Зумовлено воно було накопиченням надлишків сільськогосподарських продуктів у селян, проблемами з її реалізацією. Торгівля зразу оживляла весь господарський механізм, залучала у взаємний оборот сільськогосподарські та промислові товари. За рахунок цього передбачалося додатково отримати ще 160 млн. пудів зерна і довести необхідний для споживання мінімум до 400 млн. пудів. Із запровадженням вільної торгівлі змінилися розподільчі відносини - картки замінив ринок.

Часткова денаціоналізація промисловості, розширення можливостей для створення приватних та функціонування орендних підприємств. У руках держави залишились великі підприємства, значна частина дрібних передавалась у приватну власність або в оренду. В Україні 1921 р. було здано в оренду 5200 дрібних підприємств харчової, шкіряної та інших галузей промисловості. Приватний капітал контролював у перші роки непу 75% роздрібного товарообігу. Внаслідок в країні з'явилася нова буржуазія: промисловці, приватні торговці, біржові маклери, орендарі. їх стали називати «непманами» - людьми непу.

Серед усіх видів підприємницької діяльності більшовицьке керівництво надавало перевагу державному капіталізму, зокрема концесіям (передачі на певних умовах і на певний строк громадянам, юридичним особам прав на використання підприємств, лісів, надр). Великі промислові підприємства передавали в концесію лише іноземним капіталістам. Проте ця форма не набула поширення, оскільки певні політичні та економічні міркування (недовіра до радянської влади, невигідність умов) перешкоджали залученню значних закордонних інвестицій в економіку держави. В Україні у 20-ті роки існувало лише одне концесійне підприємство.

Розширення сфери функціонування приватного капіталу, оренди вимагало ліквідації ще одного постулату «воєнного комунізму» - заборони наймати робітників і використання примусової обов'язкової праці. Зростання промисловості, торгівлі, сільського господарства потребувало робочих рук, нового типу виробничих відносин (порівняно з попереднім періодом) між власником і робітниками. Керівництво більшовицької партії змушене було дещо призабути своє гасло про експлуатацію людини людиною і, з деякими обмеженнями та застереженнями (наприклад, на селі можна було наймати працівників, якщо члени сім'ї також працюють разом з ними), наймана праця була дозволена.

Суттєві зміни відбулися в аграрній сфері. Землекористування бідняцько-середняцьких господарств збільшилося в 1,5 раза за рахунок передачі їм поміщицьких удільних і церковних земель, а також вилучення частини земель заможного селянства, що перевищувала трудову норму. Трудова норма - земельна площа, яку селянин був здатний обробити силами власної сім'ї без застосування найманої праці. Вона була диференційованою залежно від земельного фонду. Загалом у користування селянам передали понад 31 млн. десятин землі (92% земельного фонду України). Це істотно змінило соціальну структуру села: кількість заможних і бідняцьких господарств зменшилась, а середняцьких - збільшилася.

Ще однією формою організації сільського господарства стали радгоспи. Вони мали право розпоряджатися сільськогосподарською продукцією, яка залишалася після обов'язкових продовольчих поставок державі. У 1921 р. в Україні їх налічувалося 685 з площею землі 325 тис. га.

Важливим напрямом непу було кооперативне будівництво. У 1921 р. в республіці створили єдину систему споживчої кооперації, яка здійснювала заготівлю і збут продукції. В 1925 р. існувало 6712 споживчих і 11320 сільськогосподарських кооперативних товариств. Усіма видами виробничої кооперації було охоплено 1,5 млн., або 30% селянських господарств республіки, а разом із споживчою кооперацією - більше половини сільського населення. Сільськогосподарська кооперація України зосередила у своїх руках значну частину товарної продукції сільських господарств: на неї припадало 37% планової заготівлі зерна, майже половина технічних культур.

Створювалися і виробничі об'єднання селян - колгоспи. У 1925 р. їх було 5489, проте вони об'єднували лише 1,2% господарств республіки, були економічно слабкими, мали не більше 30% потрібного реманенту, в розподілі результатів праці практикувалась зрівнялівка.

Значне розширення обсягів торгівлі та виробництва вимагало запровадження загального еквівалента, який би регулював відносини між виробниками та споживачами. Прямий товарообмін у масштабах країни був нереальним і недосконалим. Визріла необхідність реформувати фі - нансово-банківську систему, грошовий обіг. У листопаді 1922 р. було розпочато випуск банкнот (червінців), кожна з яких дорівнював 10 золотим крб. Вони на 25% забезпечувались дорогоцінними металами, а на 75% - короткостроковими облігаціями. Протягом 15 місяців стабільний, але в обмеженій кількості, червінець був в обігу разом з необмеженою і постійно девальвуючою рублевою масою (її загальна сума наприкінці 1922 р. сягнула майже 2 квадрильйонів).

У 1924 р. гіперінфляцію вдалось подолати, країна отримала стабільну валюту. За один червінець давали 5 доларів.

Змінилися методи й форми управління підприємствами, які об'єднувались у госпрозрахункові трести за галузевими або територіальними ознаками. Госпрозрахунок як новий метод господарювання передбачав самоокупність трестів і отримання прибутку. Ліквідовувалась зрівнялівка в оплаті праці, натуральне забезпечення працівників поступово змінювалось заробітною платою, при нарахуванні якої враховували кількість і якість роботи, що підвищувало зацікавленість працівників.

Впровадження нової економічної політики позитивно вплинуло на розвиток усіх галузей народного господарства. За планом ГОЕЛРО розпочалося спорудження в Україні кількох досить великих на той час електростанцій: Штерівської та Чугуївської ДРЕС, Дніпровської ГЕС. У 1921 р. на Кічкаському машинобудівному заводі (біля Запоріжжя) створено перший радянський трактор.

Швидко розвивалося сільське господарство. Суттєво збільшилось виробництво зерна уже в перший рік непу: з 227 млн. пудів у 1921 р. до 637 млн. у 1922 р. Зростав товарообіг у торгівлі. Проте функціонування непу не було безхмарним. 1923 і 1925 роки стали кризовими через помилки в ціноутворенні.

2.3 Порівняльна характеристика «воєнного комунізму» та непу

Для кращого розуміння суті НЕПу, усвідомлення того, що було нового в новій економічній політиці, найкраще розглянути її в логічному послідовному порівнянні з попередньою політикою «воєнного комунізму».

«Воєнний комунізм»:

Продрозкладка.

Заборона вільної торгівлі.

Відсутність товарно-грошових відносин.

Натуралізація зарплати.

Карткова система.

Трудова повинність.

Втілення принципу «хто не працює - той не їсть». Мілітаризація економіки, трудові армії.

Червоногвардійська атака на капітал.

Тотальна націоналізація навіть дрібних підприємств.

Сувора централізація управління н/г; так званий «главкізм».

Червоний терор тощо.

Неп:

Продподаток.

Вільна торгівля спочатку в межах місцевого товарообігу.

Грошова реформа 1924 р. /золотий червінець/.

Ринок вільнонайманої праці.

Денаціоналізація дрібної і середньої промисловості.

Децентралізація. Госпрозрахунок.

Економічні методи управління.

Відносне пом'якшення репресивної системи тощо.

3. Кризи непу та їх політичні наслідки

НЕП, що випробує то в меншому, то в більшому ступені адміністративно-командний тиск, був приречений на кризи. То і справа пріоритет політики, що нагадував про себе, над економікою вносив збої в механізми Непу. Позначалися і прорахунки в керівництві економікою.

Перша криза Непу в 1923 р., як і наступні 1925-1926 р., 1928-1929 р., була викликана як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Вона охопила усі сторони життя суспільства. Надзвичайною стала економічна ситуація. Що ж відбулося?

В економіці виникла криза збуту. 100 млн. селян, що одержали економічну волю, наповнили міський ринок дешевою сільськогосподарською продукцією. Щоб стимулювати продуктивність праці в промисловості (5 млн. робітників), держава штучно завищує ціни на промислові товари. До осені 1923 р. різниця цін склала більш 30%. Це явище з подачі Л. Троцького стали називати «ножицями» цін.

Криза, загрожуючи «смичку» міста і села, усугублялась соціальними конфліктами. У ряді промислових центрів почалися робочі страйки. Справа в тому, що кредити, одержувані підприємствами раніше від держави, були закриті. Сплачувати робітникам стало нічим. Проблема ускладнилася ростом безробіття. Із січня 1922 р. по вересень 1923 р. кількість безробітних збільшилося з 68 тис. до 1 млн. 60 тис. Економічна криза тісно перепліталася з кризою ідеології і політики. У керівництві країни знову починає назрівати розкол. Його поглиблює хвороба загальновизнаного лідера - В.И. Леніна. До кризових факторів додається боротьба за владу, що, у свою чергу, додає своєрідність пережитим країною труднощам.

Який вихід з становища, що створилося, бачили восени 1923 р.? Більшість керівників вважали, що центр проблеми - нормалізація ринку, зниження промислових цін, залучення державних резервів. Ці погляди виражали представники лівої опозиції - Н. Осинський, Б. Преображенський, Л. Троцький, Б. Пятаков і ін. Вони бачили «корінь зла» у відсутності плану, випадковості і безсистемності діяльності керівних органів.

Таким чином, у житті суспільства кризи: економічні, політичні, внутріпартійні тісно перепліталися. Тому цілком закономірно, що на долю країни так впливали дискусії усередині правлячої (до того ж єдиної легальної) партії. Правда, внутріпартійна дискусія йшла не тільки навколо економічних проблем. Вона охопила широкий спектр питань: про робочу і партійну демократію, про бюрократизм і апарат, про стиль і методи керівництва.

Хто ж протистояв один одному в дискусії 1923 р.? Назвемо головних учасників. Це так називаний «тріумвірат», створений Зинов'євим, Камєнєвим, Сталіним, і група Троцького. Оскільки за Троцьким йшла меншість, вона виявилася в положенні опозиції.

Друга криза: у 1925 р. Л. Троцький зненацька пропонує вирішити проблему закупівлі імпортного устаткування для розвитку фермерських господарств у селі, вважаючи, що такий крок допоможе стати промисловості на ноги, а потім з її допомогою колективізувати сільське господарство.

Троцький так само зненацька відмовився від своєї ролі заступника фермерів і висловлювався за примусове вилучення в куркуля хліба. Що означало «застосування в селі методів «воєнного комунізму». Непослідовність Троцького могла бути викликана зривом державних постачань хліба в 1925 р. Але це міг бути і черговий політичний маневр.

1925 р. приніс нові економічні проблеми і труднощів. Якщо в ході відбудовного періоду країна відразу одержувала віддачу у вигляді сільськогосподарських і промислових товарів, то при будівництві нових і розширенні старих підприємств віддача наставала через 3-6 років, а окупалося будівництво ще довше. Товарів країна одержувала поки мало, а зарплату робітником треба було виплачувати регулярно. Де взяти гроші, забезпечені товарами? Їх можна «викачати» із села, підвищивши ціни на промтовари, або додрукувати. Але підвищити ціни на промтовари ще не означало дістати більше продуктів із села. Селянство просто не купувало ці товари, ведучи натуральне господарство; стимулів продавати хліб у нього ставало усе менше. Це погрожувало скороченням експорту хліба й імпорту устаткування, що у свою чергу стримувало будівництво нових і розширення старих виробництв. У 1925-1926 р. вийшли з труднощів за рахунок резервів валюти і дозволу державного продажу спиртного. Однак перспектив на покращення положення було усе менше. До того ж тільки за один рік безробіття в країні внаслідок аграрного перенаселення збільшилося на 300 тис. чол. і склало в 1926-1927 р. 1 млн. 300 тис. чол.

Третя криза Непу була зв'язана з індустріалізацією і колективізацією. Індустріалізація - створення великого машинного виробництва, насамперед важкої промисловості (енергетики, металургії, машинобудування, нафтохімії й інших базових галузей), перетворення країни з аграрної в індустріальну, забезпечення її економічної незалежності і зміцнення обороноздатності; технічне переоснащення народного господарства. Проблеми індустріалізації як першочергової задачі розвитку радянської економіки були поставлені наприкінці 1925 р.

Тоді ж були визначені і її основні цілі:

- ліквідація техніко-економічної відсталості країни;

- досягнення економічної незалежності;

- створення могутньої оборонної промисловості;

- першочерговий розвиток базових галузей промисловості (паливної, хімічної, машинобудування).

Виконання цих задач гальмувалося відсутністю необхідних матеріальних і фінансових засобів, що змушувало керівництво йти по шляху все більшої централізації розподілу ресурсів, що були в країні. До такого вирішення підштовхував не тільки досвід громадянської війни, але і марксистські установки на існування при соціалізмі планової економіки.

Здійснення грандіозної індустріалізації вимагало корінної перебудови аграрного сектора. У західних країнах аграрна революція, тобто система удосконалювання сільськогосподарського виробництва, передувала революційній промисловості, а тому в цілому було легше постачати продуктами міське населення. У СРСР обидва ці процеси доводилося здійснювати одночасно. При цьому село розглядалося не тільки як джерело продовольства, але і як найважливіший канал поповнення фінансових ресурсів для нестатків індустріалізації.

7 листопада 1929 р. у «Правді» з'явилася стаття Сталіна «Рік великого перелому», де говорилося «про докорінний перелом у розвитку нашого землеробства від дрібного і відсталого індивідуального господарства до великого і передового колективного землеробства». Набиравший силу в другій половині 20-х рр. «великий стрибок» в індустріалізації спричинив за собою крутий перелом політики в селі - колективізацію.

Колективізація стала четвертою великою селянською реформою в країні. Почалася вона в 1928-1929 р.

Індустріалізація вимагала великих капітальних вкладень. Їх могли дати товарні господарства міцних селян, у тому числі куркульські. Куркуль, по своїй природі економічно вільний товаровиробник, не «уписувався» у рамки адміністративного регламентування економіки. У своєму господарстві він використовував найману робочу силу, тобто був визискувачем, а тому розглядався як класовий ворог.

Посилення «антикуркульської лінії» у другій половині 20-х рр. ставило куркуля перед питанням: навіщо розводити худобу, навіщо розширювати запашку, якщо «надлишки» у будь-який момент можуть відібрати? Як наслідок, у 1927-1928 р. хлібний експорт зерна скоротився більш ніж у 8 разів у порівнянні з 1926-1927 р. Хлібозаготівельна криза ставила під погрозу плани індустріалізації. Кризу можна була перебороти, збалансувавши ціни, але для цього були потрібні економічні знання і бажання підтримати селянина як дрібного власника. Сталін віддав перевагу адміністративним мірам. Селян зобов'язали здавати надлишки хліба по низьких державних цінах. У випадку відмовлення селян віддавали під суд, а хліб конфісковували.

Поїздка Сталіна в Сибір ознаменувала черговий крутий поворот у політику керівництва: понадіндустріалізація за рахунок села. Сталін, який ще рік назад засудив «понадіндустріалізацію», ліву опозицію, сам стає прихильником цієї ідеї.

НЕП офіційно ніколи не був скасований. Він був задавлений, так і не встигнувши розкрити своїх якостей повною мірою. Але буржуазні відносини, що існували в період Непу, матеріальну основу для підйому економічного розвитку промисловості і сільського господарства на основі здорової ініціативи. Суть Непу полягала в економічному і політичному плюралізмі, багатоукладності економічних відносин. НЕП показав, що плюралізм в економіці і політиці, навіть у такому обмеженому вигляді, відкриває шлях до підвищення добробуту людей, тим більше в умовах мирного співіснування. НЕП у політичних відносинах сприяв згуртуванню двох класів - пролетаріату і селянства, заспокоєнню народу на основі цивільного світу. Але для партії він з'явився усього лише перепочинком перед новим ривком до соціалізму в тому вигляді, як його розуміли партійна верхівка і створена нею адміністративно-командна система.

Після XIV з'їзду почалося згортання Непу. На словах партія виступала за НЕП, а на ділі прагнула наблизитися до колишнього твердого курсу. Піддалися скороченню виборчі права заможних селян, урізались кредити сільгоспкооперації і приватним капіталістам, швидко росла нічим не забезпечена грошова емісія. Конкретно логіка згортання непу виглядала в такий спосіб. Посилення контролю і підпорядкування ринкових відносин починається приблизно з 1925 р., коли, як відомо, різко упали темпи зростання суспільного виробництва в зв'язку з завершенням в основному відновлення народного господарства і розробкою курсу на індустріалізацію. Пошук засобів на проведення останньої призвів до порушення еквівалентності товарообміну на вартісній основі і поступовій його заміні державним розподілом, що підсилювало тенденцію до централізації управління економікою і країною в цілому. У 1927 р. нова лінія визначилася у вирішеннях XV з'їзду ВКП(б), у яких була висунута програма на «реконструювання» непу для вирішення задач соціалістичного будівництва, розширення планових початків в економіці, активного наступу на капіталістичні елементи міста і села. Подальші кроки по реалізації цієї програми і призвели до завершення відтворення адміністративно-командної системи, що, природно, відрізнялася за формою від військово-комуністичної.

Висновок

Отже, яке ж значення мав НЕП для молодої радянської країни? Основним успіхом Непу, безумовно, є відновлення зруйнованої економіки в країні, яка після революції виявилася в міжнародній ізоляції, з якої емігрувало значне число фахівців, інтелігенції, одним словом, тієї частини суспільства, що необхідна для нормального розвитку держави. У цих умовах проведення достатньо успішної економічної політики є безсумнівним успіхом нової влади. Однак саме з тієї причини, що в результаті революції і наступної громадянської війни Росія позбавилася кваліфікованих кадрів, неминучі були помилки і прорахунки в економіці.

Головними протиріччями в роки Непу була явна розбіжність в економічній політиці і політичній системі радянської країни. Саме в роки Непу, коли з однієї сторони в економіці відбувалися зміни спрямовані на «реабілітацію» товарно-грошових відносин і введення елементів вільної ринкової економіки, нехай навіть і дуже обмеженої і цілком знаходиться під контролем держави, у той же самий час остаточно установилася більшовицька монополія на владу. Держава, що зберігала контроль над «командними висотами», тобто над великою промисловістю і банками, постійно прагнула диктувати свої умови й в інших галузях економіки. У цьому одна з важливих причин криз Непу 1923, 1925, 1928 р., що, зрештою, призвели до його згортання і затвердження твердої командно-адміністративної системи, «військово-комуністичної» по своєму змісту. Політична нестабільність, відсутність гарантій приватної власності, занадто жорсткий контроль з боку держави над економікою, нарешті, відверто вороже відношення до «непманів» з боку, як держави, так і з боку значної частини нового суспільства призвели до того, що основний приватний капітал пішов в основному в спекулятивні посередницькі операції, але не в довгострокові виробничі проекти, що були дійсно необхідні економіці.

Країна, що взяла курс на продовження індустріалізації, виявилася перед обмеженими можливостями вибору шляхів її здійснення. До 1925 р. стали зміцнюватися адміністративно-командні початки в економіці. Пріоритет ідеології над економікою вів неминуче до руйнування механізму Непу в промисловості. У цих умовах єдино можливим ставав шлях здійснення індустріалізації за рахунок села й ентузіазму робітників. Якщо адміністративно-командні методи проведення індустріалізації призвели до згортання Непу, то в проведенні колективізації - до остаточного його зламування. На тлі кризових явищ у капіталістичних країнах успіхи СРСР були очевидні, особливо в промисловості. Хоча деякі показники до 1925 року були значно вище рівня 1913 року (це відноситься до виробництва електроенергії, продукції машинобудування, легкої і харчової промисловості), загальний обсяг промислового виробництва усе ще становив 75,5% від рівня 1913 року. Видобуток вугілля склав 16,5 млн. т проти 29,1 млн. т у 1913 році, залізної руди відповідно 3,3 і 9,2 млн. т. Вантажообіг залізниць становив не більш 80% від довоєнного рівня.

Позитивні підсумки Непу:

- Удалося відновити народне господарство і навіть перевершити довоєнний рівень за рахунок внутрішніх резервів.

- Відродити сільське господарство, що дозволило нагодувати населення країни.

- Національний доход збільшився на 18% у рік і до 1928 р. - на 10% у перерахуванні на душу населення, що перевищило рівень 1913 р.

- Ріст промислової продукції становив 30% щорічно, що свідчило про швидкий ріст продуктивності праці.

- Національна валюта країни стала міцною і стабільною.

- Швидко ріс матеріальний добробут населення.

Негативні підсумки Непу:

1. Мало місце непропорційний розвиток основних галузей народного господарства.

2. Відставання темпів відродження промисловості від сільськогосподарського виробництва вело неп через смугу економічних криз.

3. У селі йшла соціальна і майнова диференціація селянства, що призвело до росту напруженості між різними полюсами.

4. У місті протягом усіх 20-х років збільшувалася чисельність безробітних, котра до кінця непу склала більш 2 млн. чоловік.

5. Фінансова система зміцніла лише на якийсь час. В другій половині 20-х років у зв'язку з активним фінансуванням важкої індустрії була порушена ринкова рівновага, почалася інфляція, що підірвало фінансово-кредитну систему.

Усі ці факти наводять на думку, що все-таки НЕП був саме змушеною мірою, до якої більшовиків змусили удатися надзвичайні обставини. Розвал економіки вимагав вирішень, однак терор не міг вирішити проблеми, що стоять перед радянською країною. Піти на повне зняття всіх обмежень на шляху вільної ринкової економки більшовики не могли - це означало б занадто вже явне відмовлення від власних позицій, а, у кінцевому рахунку - втрата влади. Вільна ринкова економіка має на увазі і вільне суспільство - і тоді кінець владі більшовиків. Однак і нічого не робити теж неможливо - країна знаходилася на грані голодної смерті. Збереження влади - ось ціль, що змусила Леніна переглянути свої підходи до побудови нового суспільства. Так Ленін це і не ховав: «Ми ще повернемося до терору», - говорив він. Наступні події переконують у правильності такого підходу. До терору дійсно повернулися, і повернулися надовго і всерйоз. Адже наприкінці 1929 р. Сталін оголосив про кінець Непу і перехід до політики «ліквідації куркульства як класу». Так, що може бути дійсно роки Непу були кращими роками епохи правління більшовиків.

Список літератури

радянський комунізм воєнний більшовицький

1. Ґудзь В.В. Історія України: підручник для студентів вищих навчальних закладів не історичних спеціальностей. - К.: Слово, 2003. - 615 с.

2. Світлична В.В. Історія України: навчальний посібник. 3-вид. - К.: Каравела, 2004. - 405 с.

3. Посібник: історія України. - К: Академія, 2001. - 487 с.

4. Яцюк М.В., Жванко Л.М., Рябченко О.Л., Фесенко Г.Г., Історія України: словник - довідник; - Х.: ХНАМГ, 2010. - 246 с.

5. Шаповал. Л.І. Історія (збірка наукових праць). - К: збірник праць, 2009. - 500 с.

6. Панібудьласка В.Ф., Деревінський, В.Ф., Макогон В.П., Тороп А.В. та ін. Історія України: навчальний посібник, 2-вид., доп. - К.: КНУБА, 2009. - 132 с.

7. Лозицький В.С. Полытика «українізації» в 20-30-х рр.: історія, проблеми, уроки // Сторінки політичної історії України. - К., 1990.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Встановлення більшовицької влади в Україні. Характерні риси та напрями соціальної політики держави у 1920-х рр. Головні проблеми та наслідки соціальних перетворень у суспільстві в Україні періоду НЕПу. Форми роботи системи соціального забезпечення.

    статья [21,2 K], добавлен 14.08.2017

  • Політика радянської влади в Україні 1919 року. Характеристика Конституції УСРР 1919 року: вплив на державотворення країни. Основні завдання, положення Конституції та ідеологічне обґрунтування. Конституція державної влади: центральних та місцевих органів.

    реферат [28,8 K], добавлен 28.10.2010

  • Утворення Української радянської республіки та зародження права УРСР, як передумова створення першої Конституції України. Конституція України 1919 року: політико-правовий аспект. Вплив Конституції України 1919 р. на подальший розвиток радянської України.

    дипломная работа [108,7 K], добавлен 14.08.2010

  • Повстання проти гетьманського режиму. Встановлення в Україні влади Директорії, її внутрішня і зовнішня політика. Затвердження радянської влади в Україні. Радянсько-польська війна. Ризький договір 1921 р. та його наслідки для української держави.

    контрольная работа [42,0 K], добавлен 30.04.2009

  • Соціальне становище в Західній Україні: повоєнний період. Індустріалізація та колективізація сільського господарства. Придушення національно-визвольного руху в Україні. Масові репресії радянського режиму проти населення Західної України. Операція "Вісла".

    курсовая работа [58,9 K], добавлен 06.04.2009

  • Дослідження історії захоплення радянською владою Західної України. Початок утвердження радянського тоталітарного режиму на Західноукраїнських землях. Засоби ідеологічної боротьби органів комуністичної партії та їх діяльність у процесі утвердження режиму.

    курсовая работа [60,6 K], добавлен 13.06.2010

  • Аналіз основних архівних джерел, що містять докази штучного походження голоду в Україні. Основні причини даного явища: колективізація селянських господарств, пограбування чи розкуркулювання українських селян, хлібозаготівлі за принципом продрозкладки.

    реферат [33,1 K], добавлен 04.12.2010

  • Передумови створення Української автокефальної православної церкви. Особливості існування церкви за часів директорії, при зміні влад та більшовицького керування. Переплетіння двох шляхів автокефального руху. Манівці автономізму та тенденції на майбутнє.

    реферат [31,0 K], добавлен 19.04.2011

  • Сутність дисидентства, історія його розвитку в авторитарних суспільствах. Зародження дисидентського руху в Україні, причини зростання антирадянських проявів. Арешти представників молодої творчої та наукової інтелігенції. Боротьба партії проти релігії.

    реферат [51,1 K], добавлен 05.12.2012

  • Збитки господарств України за роки громадянської війни. Впровадження нової економічної політики в 1921 році: заміна продрозкладки продподатком на селі. Основні заходи НЕПу: децентралізація системи управління, розвиток підприємництва та кооперації.

    презентация [5,9 M], добавлен 26.02.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.