Корпоративна система як елемент фашистської держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

5

Корпоративна система як елемент фашистської держави

муссоліні фашистський корпоративний італія

В основу економічної політики фашистів було покладено ідею створення "корпоративної держави" на засадах "класового миру"

Власне її автором був не Б. Муссоліні, а один з ідеологів фашизму поет Габріель д'Анунціо. Саме він створив перші корпорації в загарбаному в 1919 р. місті Ф'юме.

На початку дуче досить розпливчато заявляв, що корпорації мусять взяти на себе функції парламенту з економічних питань. У цілому, суть задуму полягала в тому, що соціальний мир нібито настане тоді, коли в італійській економіці почнуть діяти фашистські картелі й синдикати, об'єднані в корпорації.

Фашистський метод поєднання терору з демагогією знайшов найбільш яскраве вираження в так званій корпоративній системі, створеній Муссоліні в першу чергу для встановлення в Італії насильницьким шляхом «класового миру».

Основи корпоративної системи були закладені законом від 3 квітня 1926 р. «Про регулювання колективних трудових відносин». Як видно з самої назви закону, своєю ціллю він мав регулювання відносин між капіталом і працею. Його головним завданням було недопущення страйків.

Всі робітники, як члени, так і не члени фашистських профспілок, обкладались особливим профспілковим податком в розмірі визначеного відсотка від зарплати.

Принципи фашистського класового співробітництва і корпоративної системи були викладені в так званій «Хартії праці», опублікованій 21.04.1927 р.

Хартія праці визначила функції і завдання підприємницьких організацій і профспілок. Вона оголошувала «приватну ініціативу» «найбільш дієвою і корисною зброєю національних інтересів». За державою визнавалося право втручатися у виробництво тільки в крайньому випадку, «коли не вистачає приватної ініціативи або коли цього вимагають політичні інтереси держави».

За Хартією праці, підприємець як організатор підприємства ніс відповідальність за хід виробництва виключно перед державою.

Закон від 3 квітня 1926р. і «хартія праці» передбачали створення у всіх галузях виробництва особливих постійних центральних і провінційних комітетів класового співробітництва. Ці органи повинні були функціонувати в якості дорадчих органів спеціально запровадженого міністерства корпорацій.

Однак для фашистської корпоративної системи характерне те, що принаймні до 1934 р. існувала без оформлених корпорацій. Замість корпорацій, які повинні були представляти собою державні органи, які постійно функціонували.

Іншим недієвим інститутом корпоративної системи виявився «державний суд для примусового вирішення колективних трудових колективів», передбачений законом від 3 квітня 1926 р. цей суд повинен був виносити обов'язкові для сторін рішення по конфліктах, що виникали між підприємницькими організаціями і профспілками на ґрунті заключення або приведення в життя колективних договорів. За перші 6 років існування суд виніс рішення всього-на всього на 13 конфліктів, а в подальшому майже взагалі не діяв.

Навесні 1930 р. була створена так звана Національна Рада корпорацій у складі представників підприємницьких організацій, фашистських профспілок і великої кількості представників від фашистської партії, деяких міністерств та інших установ. Раді корпорацій було надано право займатися питаннями не тільки праці, але й економічними проблемами. Створення ради корпорацій було оголошено фашистською демагогією оголошено «революційним» актом, що знаменував рішучий вступ фашистської Італії на «корпоративний шлях». У зв'язку із цією подією, Муссоліні проголосив профспілково-корпоративний устрій «наріжним каменем фашистського режиму». Він оголосив, що корпоративні установи - «невід'ємні від фашистського устрою, тому що вони його визначають, відрізняють і чітко відділяють від всякого іншого устрою. Фашистська держава або корпоративна, або не фашистська».

Фашизм і корпоративний режим були проголошені рівнозначними поняттями.

Наступний етап фашистського корпоративного реформування почався в період переходу капіталістичного світу з стадії кризи в стадію економічної депресії, що прийняла в Італії затяжний і важкий характер.

В період різкого погіршення внутрішнього становища Італії і прийнятого фашистами курсу на війну, фашистська корпоративна демагогія досягла свого апогею. Муссоліні наважився вилучити з «корпоративізму» все, що тільки можна було для посилення пропаганди і наміченого курсу на перехід економіки на військові рейки.

У лютому 1933 р. була декретована нова «корпоративна реформа» - створення 22 «справжніх» корпорацій у всіх галузях народного господарства.

Корпорації були створені з однакової кількості представників від фашистських підприємницьких організацій і профспілок найважливіших галузей виробництва, торгівлі і сільського господарства, плюс невелике представництво від фашистських організацій ремісників, інженерно-технічних робітників і кооперативів. Крім того, в усі корпорації входили по три представника фашистської партії. Головою усіх корпорацій був Муссоліні в якості міністра корпорацій, який в кожній окремій корпорації призначав собі заступника із складу представників фашистської партії.

Цим галузевим корпораціям в основному були присвоєні функції, які мала Національна рада корпорацій, котра була замінена «асамблеєю» усіх 22 корпорацій, які являлись по суті тільки дорадчими, підсобними органами. Вони не мали свого власного апарату і не користувались правом юридичної особи.

Корпораціям було надано право висловлювати свою думку з різних економічних питань, що стосувалися певних галузей виробництва. Але робити це вони могли за пропозицією зацікавлених органів влади. Їм надано було право виробляти норми, що регулювали умови праці і взаємовідносини між підприємницькими і трудовими організаціями.

Крім того, корпораціям було надано право намагатися робити спроби до мирного врегулювання колективних і трудових конфліктів. Однак цим завідувати повинно було не керівництво корпорації, а спеціальна комісія, що призначалась з членів корпорації її головою.

Цією реформою, за переконаннями фашистських демагогів, завершився і увінчався корпоративний устрій, остаточно визначився корпоративний характер фашистської економіки, яка нібито віднині регулювалась державою.

Для широких верств корпорації зображувались як організації, що мають своєю ціллю здійснювати «більш високу соціальну справедливість», «зменшити розрив між рівнем життя різних соціальних груп, забезпечити працівників роботою, справедливою зарплатою і гідним житлом». Слово «корпоративний» застосовувалось фашистською пропагандою у розумінні «надкласовий», «справедливий», «той, що походить від загальних інтересів».

Уже сама структура і функції корпорацій показують, що вони як і вся корпоративна машина, представляли собою знаряддя, яке могло бути використано проти робітничого класу. В той же час вона виключала будь-яку можливість впливу робітників і значної частини самої буржуазії на політику фінансового капіталу.

Створення корпорацій відбулося після довгих коливань. Воно було викликане потребою максимально посилити фашистську демагогію, прикрити корпоративним флером проведення нових планів по грабунку країни монополістичним капіталом, а також розрахунками на можливе використання корпорацій для переводу економіки на військові рейки. Можна припустити, що, створюючи корпорації, Муссоліні розраховував покласти на них функції військово-промислових комітетів і використати їх для інсценування національної єдності і класового співробітництва при проведенні заходів по матеріальній та ідеологічній підготовці до війни і укріплення тилу.

Однак, як скоро показала практика, корпорації виявились не тільки позбавленими будь-яких соціальних функцій, але навіть їх роль у військовій підготовці країни виявилась меншою, ніж можна було уявити.

Мобілізація корпорацій звелась до того, що під їх вивіскою і лише частково із їх складу були створені вузькі «технічні» і «дорадчі» комітети, що займалися розробкою технічних проблем реконструкції промисловості.

Корпоративне законодавство, що зв'язувало по руках і ногах робітничий клас, давало величезні вигоди і переваги підприємцям. Їх організації перетворилися на грізну, концентруючи силу, що володіла усіма засобами тиску на робітників.

В політичній галузі «корпоративна система» була використана як привід до ліквідації будь-яких слідів політичних виборів. Після ліквідації парламенту в 1929 р. була створена карикатура на нього у вигляді так званої «корпоративної палати» депутатів. Кандидати в цей орган визначалися великою радою фашизму із складу керівництва фашистських об'єднань.

В результаті цієї реформи впливові групи італійської буржуазії отримали можливість мати своє представництво у фашистському законодавчому органі без всякої виборчої процедури.

«Корпоративізм» оголошувався синонімом соціальної справедливості, а корпоративна машина - найбільш діючим знаряддям соціального прогресу.

Одним із результатів фашистської корпоративної демагогії виявилось розповсюдження серед буржуазії різних країн легенда, нібито фашистський корпоративізм насправді зменшує інтереси капіталу на користь праці, обмежує приватний капітал.

Размещено на Allbest.ru