Роль політичного, громадського і військового діяча Юзефа Пілсудського в політичній розбудові Польщі

Перше з цих двох виявлень - зсув у бік політичного конфлікту -- було аспектом і наслідком загальної радикалізації в усіх політичних угрупованнях. Радикалізація, у свою чергу, була, зокрема, відповіддю на депресію і особливо на початкову повільну і безпомічну реакцію режиму на депресію, зокрема, вираженням зрослого міжетнічного напруження і, зокрема, заперечення селянством та пролетаріатом попередньої безумовної гегемонії інтелігенції. Відверто фашистські тенденції вийшли на перший план у правому таборі на чолі з націонал-демократами; селяни займалися безнадійними страйками проти міст стосовно постачання харчів і захопили досі стримане політичне керівництво центристського руху, аби різко зсунутися ліворуч; підпільні комуністи посилювали вплив серед бідних селян, безробітних робітників, молодої інтелігенції та білорусів; аби не дати себе перехитрити, соціалісти ініціювали серію масових страйків; що ж до етнічних меншин, то українські екстремісти вдавалися до вбивств, більшість німців перетворилися на нацистів і дедалі більше євреїв схилялися до сіонізму; нарешті, сам режим став радикальнішим як в економічних (етатизм), так і в політичних аспектах. Радикалізація була справді загальна, але всі угрупування, включно опозиційні, лишалися взаємно поділені. Дійсно, їхня сильна радикалізація збільшувала прогалини між ними.

Спадкоємці Пілсудського розколювалися навкруги власного курсу та змісту радикальнішої політики, якої вони узгоджено потребували. Занепокоєні ізоляцією свого державного апарату від найбільш енергійних соціальних сил нації, вони сперечалися стосовно правильного напряму, в якому треба рухатися, аби зменшити цю прогалину. Практично візантійське інтриганство всередині їхніх підрозділів та маневри навколо гострих і відповідальних тем могли бути спрощені -- вочевидь без викривлень - поділом їхнього угрупування на три об'єднання. Перше було загалом старшою генерацією первісних товаришів з часів довоєнної підпільної боротьби проти царської Росії, яка радила замиритися з соціалістичним рухом, що його Пілсудський заснував і раніше очолював на початку сторіччя. Друге було сміливішою обмеженою групою, яка рухалася вбік правиці, аби збагатити режим впливовою енергією частково фашистської польської молоді, інакше кажучи, привернути націонал-демократів схваленням їхньої ідеології та електорату.

Третє - то були технократи та головні дійові особи "організованої економіки", які вважали, що суто фізична модернізація могла бути і необхідною, і достатньою, аби вирішити проблеми країни і режиму. Ці три об'єднання очолювалися відповідно найближчим другом Пілсудського полковником Валери Славєком, полковником Адамом Коцом та президентом Ігнаци Мощицьким. Командувач збройними силами маршал Ед-вард Ридз-Смігли, який хитався між другим та третім об'єднаннями, зрештою обрав останнє. Перед вибухом Другої світової війни ця третя група блокувала перші дві, але все ж не здобула остаточної перемоги. Оглядаючись у минуле, переймаєшся сумнівами стосовно того, чи цілковитий технократичний гамбіт міг би досягти успіху без поєднання з динамічною політичною ідеологією лівого або правого різновиду: швидка індустріалізація завжди спричиняє соціальну мобілізацію.

Отже, наприкінці 1930-х років стратегія ізоляції, з якою Пілсудський сподівався політичне знешкодити правицю одразу після свого перевороту, спрацювала проти його угруповання. Особисті харизма та влада Пілсудського затьмарювали цей напрям упродовж його життєвого шляху, але тоді його епігони опинилися в скруті ідеологічною бідністю та браком соціальної бази санації. Отже, врешті-решт вони скотилися до "патріотичного шантажу", до спроби придушити опозиційний бойкот партій перетворенням останніх парламентських виборів 6 та 13 листопада 1938 року на плебісцит стосовно підтвердження недавньої аннексії Цешинського регіону від Чехословаччини. Як наслідок цього демагогічного звернення до національної гордості, проголосувало 67,1 відсотка і 70,0 відсотків відповідно електорату сейму та сенату. Тоді списки режиму налічували 166 із 208 місць сейму і майже всі 54 обраних сенаторів, і ця нагода була використана, аби позбутися у парламенті тих власних кадрів, які прагнули замирення з лівицею. Те, що ці результати неправдиво віддтворювали громадську думку, проявилося у приголомшливих успіхах соціалістів та правиці на наступних муніципальних виборах 18 грудня 1938 року. Коротко кажучи, коли міжвоєнна Польща увійшла у свій останній рік, "власність" режиму над державою була врівноважена (а насправді переважалася) ідеологічним насичуванням суспільства різними опозиційними партіями та їхнім політичним керівництвом їхніх класів.

Із загостренням німецької загрози 1939 року уряд вдався до замирювальних дій стосовно своїх внутрішніх супротивників. Його усвідомлення сили громадянського почуття без сумніву вплинуло на впертий опір тиску Гітлера. З іншого боку, виклик напівфашистської правиці, яка складалася з найдинамічніших опозиційних партій, був врівноважений тим фактом, що режим був уже націоналістичним, мілітаристським та , авторитарним. Але він не був тоталітарним. Хоч і упосліджені, опозиційні партії діяли легально, за винятком комуністів, які були змушені вдаватися до виверту "фронтів"; хоч і стривожені, профспілки та преса лишалися незалежними та активними; відверті вороги режиму продовжували викладати в університетах та оприлюднювати свої критичні матеріали; автономне існування юриспруденції від адміністрації зберігалося; і адміністрація, поки що жорстка, була технічно компетентна. Помилки та слабкості міжвоєнної Польщі були численні і серйозні: необережний дисбаланс між прикордонням та інституціями, відчуження етнічних меншин, сільське перенаселення та індустріальна відсталість, політичне сповзання від первісної напівдемократії до напівдиктатури Пілсудського, а потім до спазматичного авторитаризму його спадкоємців. Але в жодному разі вони не виправдовують рішення її сусідів вчинити п'ятий її поділ у вересні 1939 року. Своїм героїчним опором у цій кампанії і протягом наступних років окупації польський народ продемонстрував, що він подолав найбільш деморалізуючу помилку старої держави в останнє сторіччя її занепаду: брак готовності принести особисті та корпоративні жертви для врятування держави як цілого. Під час Другої світової війни Польща у своїй черговій боротьбі за власну свободу знову боролася за Європу.

Список використаної літератури

1) Актуальные проблемы новейшей истории: Сб. ст./ Под общ. ред.(и с предисл.) Г.Н. Севостьянова. - М: Просвещение, 1991. - 238 c.

2) Бостан Л.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб./ Л.М.Бостан, С.К.Бостан. - К.: Центр навчальної л-ри, 2004. - 672 c.

3) Васюта І.К. Політична історія Західної України (1918-1939)/ І.К.Васюта. - Л.: Каменяр, 2006. - 335 с

4) Газін В.П., Копилов С.А. Новітня історія країн Європи та Америки 1918 - 1945 рр.: Навчальний посібник/ КОПИЛОВ С.А. ГАЗіН В.П.. - Кам'янець-Подiльськи, 1997. - 385 c

5) Газін В.П. Новітня історія країн Європи та Америки 1918 - 1945 рр.: Навч. посіб./ В.П.Газін. - Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський держ. пед. ун-т, 1997. - 388 с

6) Дыбковская А. История Польши с древнейших времен до наших дней/ А.Дыбковская; Под ред. А.Сухени-Грабовской, Э.Крули. - Варшава: Научн. изд-во ПВН, 1995. - 381 с

7) История Польши: В 3-х т.Т.3. - М.,1975.

8) Історія держави та права зарубіжних країн: Навчальний посібник/ Під ред.Джужи О.М. - К: НАВСУ, 2000. - 352 c.

9) Краткая история Польши: с древнейших времен до наших дней. - М.,1993.

10) Крезуб А. Нарис історії українсько-польської війни : 1918-1919./ А. КРЕЗУБ . - 2-е. - Нью-Йорк: "Око", 1966. - 180 c

11) Макарчук В.С. Історія держави і права зарубіжних країн : Навчальний посібник/ В.С. Макарчук . - К: Атiка, 2000. - 416 c.

12) Матвеев Г.Ф. „Третий путь”?Идеология аграризма в Чехословакии и Польши в межвоенный период. - М.,1992.

13) Мироненко О. Конституційна юстиція : маловідомі сторінки історії : Принцип "парламентського абсолютизму" - в державах-переможцях : ( А. Пілсудський , В. Орландо , Муссоліні )/ О. Мироненко //Закон і бізнес. - Киiв, 2004. - №14. - C. 17.

14) Михутина И.В. Польско-советская война, 1919-1920. - М.,1994.

15) Мовчан С.П. Міжнародні відносини 1918-1939 рр. в курсі новітньої історії зарубіжних країн: Методичні рекомендації і матеріали на допомогу вчителю/ С.П. МОВЧАН . - Л, 1996. - 48 c.

16) Наленч Д., Наленч Т. Юзеф Пилсудский: Легенды и факты.- М.,1990.

17) Новейшая история стран Европы и Америки, 20-й век: В 2.х ч. Учебник для вузов/ Под ред. А.М.Родригеса; М.: Владос.,213.

18) Новітня історія України (1900 - 2000): Підручник для студентів вузів/ Слюсаренко А.Г., Гусєв В.і., Литвин В.М. та ін. - К.: Вища шк., 2002. - 719 c.

19) Парсаданова В.С. Трагедия Польши в 1939 году// НИИ. - 1989. - №5 - с.37-39.

20) Польско-советская война 1919-1920: Раннее неопубликованные документы и материалы. - М.,1994.

21) Ротшильд Д. Східно-Центральна Європа між двома світовими війнами ./ Ротшильд Д. - К.:Мегатайп, 496с.

22) Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник для вузів/ М.М.Страхов. - 2-е вид . , переробл. та допов.. - К.: Ін Юре, 2003. - 584 с

23) Сюндюков І. "Батіг " і " пряник " Пілсудского : Ескізи з польського політичного життя часів " санації "/ І. Сюндюков //День: всеукраїнська газета. - Киiв, 2004. - №55. - C. 7.

24) Турченко Ф.Г. Новітня історія України : Ч.1(1917-1945 рр.)/ Ф.Г. Турченко . - К: Генеза, 1994. - 344 c

25) Турченко Ф.Г. Новітня історія України: 10 клас. Ч. 1 (1917 . 1945). Підручник для середніх загально.освітніх шкіл/ Ф.Г. ТУРЧЕНКО - К.: Генеза, 2000. - 384 c.

26) Федоров К.Г .Історія держави і права зарубіжних країн : Навч. посібник./ К.Г Федоров . - К.: Вища шк., 1994. - 464 c

27) Хома Н.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб./ Н.М.Хома. - 2-ге вид., випр. і доп.. - К.: Магнолія плюс, 2004. - 480 с.

28) Шевченко О.О. історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник для студентів вузів/ О.О. Шевченко. - К.: Вентурi, 1995. - 254 c.