Трагедія Південно-Західного фронту

Початок Великої Вітчизняної війни. Бойовий шлях Південно-Західного фронту першого формування. Львівсько-Чернівецька операція. Танкова битва під Дубном. Битва під Уманню. Сумсько-Харківська операція та друга харківська битва. Київська катастрофа.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 20.05.2014
Размер файла 45,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

“Українська академія банківської справи

Національного банку України”

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Історія України”

на тему

“Трагедія Південно-Західного фронту”

Студента денного відділення

Рябця Я. В.

Група БС-32

Викладач:

Зякун А. І.

Суми 2013

Зміст

Вступ

1. Початок Великої Вітчизняної війни

2. Південно-Західний фронт

3. Бойовий шлях Південно-Західного фронту першого формування

3.1 Львівсько-Чернівецька операція

3.2 Танкова битва під Дубном

3.3 Битва під Уманню

3.4 Битва за Київ

3.5 Сумсько-Харківська операція

3.6 Друга харківська битва

4. Київська катастрофа

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Велика Вітчизняна війна - героїчна і трагічна сторінка в історії нашого народу. Багато відчаю й страждань вона принесла простим людям. Після нападу німецько-фашистських загарбників кардинально змінилося життя - там де раніше мирно вирощувався хліб почала проливатися кров.

Особливо трагічним був початок війни. Невдача за невдачею спіткала Червону армію. Загарбник був непохитний і непереможний в своїх діях. Але народ не здався і чинив героїчний опір. Командування Південно-Західного і Південного фронтів намагалося своїми діями не допустити ворога на свою Батьківщину, але в силу певних причин їм цього так і не вдалося зробити. Найбільшою і найтрагічнішою подією в цей період була оборона столиці України. Саме прорахунки і поразка в битві під Києвом стала трагедією Південно-Західного фронту.

Ця тема для мене актуальна, тому що дуже мало інформації є про таку велику і значну подію в нашій історії. І це не дивно, адже до катастрофічних наслідків при обороні Києва призвели необдумані, абсурдні дії радянської влади на чолі зі Сталіним. Це і стало причиною замовчування на протязі довгого часу тих подій.

Мета мого реферату - з'ясувати причини невдач Червоної армії на початку війни, а саме Південно-Західного фронту. Розглянути наслідки некомпетентності і непродуманості Верховного командування, яке своїми діями привело до катастрофи під Києвом.

Завдання мого реферату полягає в тому, щоб дослідити, проаналізувати і узагальнити інформацію та факти про причини, невдачі, та катастрофічні наслідки прорахунків радянської влади та керівництва Південно-Західного фронту на початковому етапі війни.

Цю тему досліджували як історики так і очевидці подій. В радянські часи, влада намагалася особливо не акцентувати увагу на трагедії Південно-Західного фронту. Але це не змогло заборонити піднімати цю тему командуючим арміями і фронтами - безпосереднім учасникам тих подій. Прикладом є праці І. Баграмяна, А. Гречко та інших. Німецькі командувачі теж залишили свої згадки про ті події. В своєму рефераті я використовував і їхні праці, а саме книгу Гудеріана Гейнца «Воспоминания солдата».

Трагедія Південно-Західного фронту - приклад героїзму і відваги простого народу. Звичайні солдати не роздумуючи йшли на смерть за свою Батьківщину. Вони були принесені в жертву із-за гарячкової, імпульсивної політики Сталіна, що проявлялася у некомпетентному втручанні у складні воєнні проблеми, у яких він мало що розумів. Це одна із трагічних сторінок в історії Великої Вітчизняної війни.

1. Початок Великої Вітчизняної війни

22 червня 1941 р. Німеччина напала на Радянський Союз. Ще 18 грудня 1940 .р. Гітлер підписав директиву № 21 «Барбаросса» (від імені німецького імператора XII ст., який безславно загинув під час третього хрестового походу). Відповідно до цього плану війна повинна була тривати 1,5--2 місяці і за цей час війська мали вийти на рубіж Архангельськ -- Волга -- Астрахань. Фашистська армія налічувала на той час 190 дивізій, з них 157 німецьких, 47 тис.гармат, 4,3 тис. танків, 5 тис. літаків. У союзі з Німеччиною виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія. Загальна чисельність Червоної Армії складала понад 5 млн. чол. У західних прикордонних округах було зосереджено 170 дивізій та 2 бригади, які мали 2,9 млн. чол., 9,2 тис.танків, 8,5 тис. літаків і 468 тис. гармат і мінометів.

Український напрям за планом «Барбаросса» був одним з най головніших. Ставилося завдання оволодіти розвинутою економічною базою України, її багатими сировинними та паливними ресурсами, щоб послабити військово-промисловий потенціал СРСР і зміцнити власний, створити вигідний плацдарм для подальшої війни і перемоги над СРСР. Саме тому найбільша частина німецьких сил -- група армій «Південь» (57 дивізій і 13 бригад) -- мала завдання протягом короткого часу завдати головного удару в напрямку на Київ, зайняти переправи, підготувавши наступ далі на схід. В Україні німецьким військам протистояли два фронти: Південно-Західний (командуючий -- генерал М. П. Кирпонос); Південний (командуючий -- генерал І. В. Тюленєв). З сухопутними військами взаємодіяли моряки Чорноморського флоту (командуючий -- адмірал П. С Октябрьський), Дунайська і Пінська військові флотилії. В прикордонних боях, незважаючи на мужність радянських воїнів, Червона Армія терпіла поразки. За перші три тижні війни вона втратила 850 тис.осіб, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Німецькі втрати були вдесятеро меншими. 30 червня 1941 р. німецькі війська увійшли у Львів. Разом з ними ввійшли частини ОУН. У цей же день представники українських національних політичних сил на чолі з ОУН прийняли Акт відновлення Української держави, а також декрет, за яким Я. Стецька було призначено головою уряду -- Українського державного правління (з 26 міністрів). Українська держава оголошувалась союзницею Німеччини. Але Німеччина реагувала на Акт відновлення Української держави негативно. С. Бандера і Я. Стецько були інтерновані.

5 липня 1941 р радянський уряд України прийняв рішення про евакуацію промислових і сільськогосподарських об'єктів, населення України. У ході евакуації, переважно в Росію та Казахстан, було вивезено 550 великих заводів, 3,5 млн. населення. В армію мобілізували 2 млн. жителів республіки (з них 200 тис.добровольців), 2 млн. осіб створювали оборонні споруди. На 1 листопада 1941 р. від населення України у фонд оборони надійшло близько 1 млрд. карбованців, багато дорогоцінностей. 73 дні тривала героїчна оборона Одеси. Тут загарбники втратили 200 тис. осіб. Проте швидко, незважаючи на опір Червоної Армії, німцям удалося захопити більшу частину території України, узяти у полон у районі Києва 650 тис. солдатів і офіцерів.

25 жовтня 1941 р. німецькі війська захопили Харків. До кін ця 1941 р. німці контролювали територію, де до війни проживало 80 млн. чол. (42 % населення СРСР). Крім того, у полон потрапило 3,8 млн. радянських військових (з них 1,3 млн. українців).

Причини поразок Червоної Армії в початковий період війни:

* репресії командного складу Червоної Армії, знищення маршалів і генералів (40 тис.командирів), на зміну яким при йшли недостатньо досвідчені (з них лише 7% офіцерів мали вищу освіту);

* раптовість фашистського нападу - прорахунки Сталіна в оцінці воєнно-політичної ситуації та терміну нападу Німеччини на СРСР;

* невірна воєнна доктрина СРСР, коли планувалося воювати на «чужій території» і «малою кров'ю», війська не навчалися обороні і відходу;

* СРСР не встиг повністю переозброїтись, нові кордони не були захищені укріпленнями;

* Німеччина ще задовго до нападу на СРСР перевела свою економіку на військовий лад, на неї працювала вся Європа;

* німецькі війська мали досвід ведення сучасної війни, який вони здобули у Європі;

* були допущені прорахунки у визначенні напрямку головного удару Німеччини (головним вважався Південно-Західний, тоді як німці зосередили головні сили на Західному).

2. Південно-Західний фронт

вітчизняний війна фронт харківський

Південно-Західний фронт (ПЗФ) - формування (оперативно-стратегічне об'єднання) збройних сил СРСР, під час Великої Вітчизняної війни в періоди:

* 22.06.1941 - 12.07.1942 - перше формування

* 25.10.1942 - 20.10.1943 - друге формування

Південно-Західний фронт першого формування було створено 22 червня 1941 (в наслідок реорганізації Київського Особливого військового округу) у складі 5-ї, 6-ї, 12-ї і 26-ї армій. У подальшому в різний час входили 3-я, 9-а, 13-а, 21-а, 28-а, 37-а, 38-а, 40-а, 57-а, 61-а загальновійськові армії і 8-а повітряна армія . У перші дні війни війська фронту відбивали удари переважаючих сил німецько-фашистської групи армій Південь на південно-західних кордонах країни , завдали противнику великих втрат у танковому бою під Дубно, Луцьком, Рівне і затримали його просування, в середині Липня зупинили ворога під Києвом (Київська оборонна операція 1941 р.). У другій половині липня - на початку серпня у взаємодії з Південним фронтом зірвали спробу німецько-фашистських військ розгромити радянські війська на Правобережній Україні . У вересні - листопаді 1941 року під ударами переважаючих сил противника відійшли на рубіж східніше Курська, Харкова, Ізюма. У грудні фронт силами правого крила провів Єлецьку операцію 1941 року, в ході якої просунувся на 80-100 км , звільнив міста Єлець і Єфремов , а в січні 1942 здійснив спільно з військами Південного фронту Барвінківсько-Лозовську операцію 1942 р., в ході якої його війська, просунувшись на 100 км, захопили великий плацдарм на правому березі Сіверського Дінця. Після Харківського битви 1942, фронт, рішенням Ставки ВГК12 липня 1942 року був розформерований. Його управління очолило війська новоутвореного Сталінградського фронту. Війська (9-а, 28-а ,29-а і 57-а армії) були передані Південному фронту, а 21-а загальновійськова армія і 8-а повітряна армія увійшли до складу Сталінградського фронту.

Командний склад:

· Командувачі

22.06.1941 - 20.09.1941 - генерал-полковник Кирпонос Михайло Петрович (див. додаток)

30.09.1941 - 18.12.1941 - Маршал Радянського Союзу Тимошенко Семен Костянтинович

18.12.1941 - 08.04.1942 - генерал-лейтенант Костенко Федір Якович

08.04.1942 - 12.07.1942 - Маршал Радянського Союзу Тимошенко Семен Костянтинович

· Члени Військової ради

А. І. Кириченко

корпусний комісар Вашугін Н. Н. (червень 1941 р.)

дивізійний комісар Риков Е. П. (червень - серпень 1941 р.);

секретар ЦК КП (б) України Бурмистенко М. А. (серпень - 20 вересеня 1941 р.) - загинув;

секретар ЦК КП (б) України Хрущов М. С. (вересень 1941 - липень 1942 р);

дивізійний комісар Гуров К. А. (січень - липень 1942 р.).

· Начальники штабу

генерал-лейтенант Пуркаєв М. А. (червень - липень 1941 р.);

генерал-майор Тупиков В. І. (липень - 20 вересеня 1941 р ) - загинув ;

генерал-майор Покровський А. П. (вересень - жовтень 1941 р.);

генерал-майор , з листопада 1941 генерал -лейтенант Бодін П. І. (жовтень 1941 - березень 1942 р. і червень - липень 1942 р.);

генерал-лейтенант Баграмян І. Х. (квітень - червень 1942 р.).

· Начальники артилерії фронту

генерал-лейтенант артилерії Парсегов М.А. (червень - грудень 1941 р.).

генерал-майор артилерії Гавриленко Н.В. (з грудня 1941 р.).

Південно-Західний фронт був знову створений рішенням Ставки ВГК від 22 жовтня 1942 року в складі 21-ї , 63-ї (1-а гвардійська , в подальшому 3-тя гвардійська) загальновійськових армій , 5-ї танкової армії, 17-ї повітряної армії. У подальшому до його складу в різний час входили 5-а ударна , 6-а, 12-а , 46-а , 57-а , 62-а (8-а гвардійська) загальновійськові армії , 3-а танкова армія , 2-а повітряна . У листопаді 1942 року війська фронту у взаємодії з військами Сталінградського і Донського фронтів перейшли в контрнаступ під Сталінградом і оточили 330-тисячне угруповання противника (Сталінградська битва 1942-43 рр.) , а в грудні 1942 року за сприяння Воронезького фронту здійснили Середньодонськуоперацію 1942 і остаточно зірвали план противника деблокувати оточене під Сталінградом угруповання ворога. У 1943 р. фронт частиною сил брав участь у Острогозько-Россошанськійоперації та у взаємодії з Південним фронтом розгорнув наступ на донбаському напрямку. Війська фронту форсували з ходу Сіверський Донець, і, просунувшись на 200-280 км, до 19 лютого вийшли на підступи до Дніпропетровська, проте в результаті контрнаступу противника до початку березня відійшли на р. Сіверський Донець. У серпні - вересні 1943 року Південно -Західний фронт у взаємодії з Південним фронтом здійснив Донбаську операцію 1943 р., в результаті якої був звільнений Донбас. У жовтні війська фронту провели Запорізьку операцію 1943 р., звільнили Запоріжжя , ліквідували плацдарм противника на лівому березі Дніпра. 20 жовтня фронт був перейменований в 3-й Український фронт.

Командний склад:

· Командувачі

25.10.1942 - 27.03.1943 - генерал-лейтенант, з 7.12.1942 генерал-полковник, з 13.2.1943 генерал армії Ватутін Микола Федорович

27.03.1943 - 20.10.1943 - генерал-полковник, з 28.4.1943 генерал армії Малиновський Родіон Якович

· Командувачі артилерією фронту

Генерал-лейтенант Дмитрієв М.П., з жовтня 1942 по лютий 1943 рр..

Генерал-лейтенант Нєдєлін М.І., з липня 1943

3. Бойовий шлях Південно-Західного фронту першого формування

3.1 Львівсько-Чернівецька операція (22 червня -- 9 липня 1941)

Стратегічна оборонна операція радянських військ на південному фланзі радянсько-німецького фронту в ході операції «Барбаросса». Львівсько-Чернівецька операція, що охопила територію майже усій Західної України, стала однією з перших великих битв на початковому періоді німецько-радянської війни. Операція проводилася військами радянського Південно-Західного фронту (М. П. Кирпонос) проти військ групи армій «Південь» генерал-фельдмаршала фон Рундштедта. У ході бойових дій до складу Червоної армії було додатково введено 12 дивізій, 6 бригад та управління 18-ї армії. В рамках даної операції проведені: прикордонні оборонні бої, Львівсько-Луцька та Станіславсько-Проскурівська фронтові оборонні операції.

В результаті бойових дій, що велися на смузі 600-700 км, німці розгромили військаПівденно-Західного фронту. Радянській армії прийшлось відступили в глибину на 300-350 км від державного кордону. Фронт став на лінії Сарни -- Новоград-Волинський -- Житомир -- Бердичів -- Старокостянтинів -- Проскурів -- Кам'янець-Подільський.

3.2 Танкова битва під Дубном (23--29 червня 1941)

Битва під Дубном (відома також як битва під Бродами, битва за Дубно--Луцьк--Броди) -- найбільша танкова битва початкового етапуВеликої Вітчизняної війни та одна з найбільших танкових битв Другої світової війни, що розгорнулася між 1-ю танковою групою групи армій «Південь» Вермахту і радянськими механізованими корпусами Південно-Західного фронту. У битві з обох сторін взяло участь понад 3200 танків -- близько 2500 радянських і близько 800 німецьких.

В результаті бойових дій Німецьке командування зуміло не тільки відбити контрудар Червоної армії, а і завдати поразки військам Південно-Західного фронту.

3.3 Битва під Уманню (кінець липня -- початок серпня 1941)

Після невдалих подій на Південно-Західному і Південних фронтах 10 липня Ставка ВГК передала загальне командування частинами Червоної Армії, що діяли на Південно-Західному напрямку, С. М. Будьонному. Його завданням була координація дій двох фронтів. Таким чином, під командою Будьонного перебували війська загальною чисельністю близько 1,5 млн осіб, зосереджені в районах Умані та Києва. Однак Будьонний ледве встиг прийняти командування, як між цими угрупованнями вклинилася 1-а танкова група, під командуванням Е. Клейста, зайнявши Бердичів (15 липня) і Козятин (16 липня). Таким чином, частини Клейста виявилися на північ від Умані. У той же час з півдня Умань обійшла 17-а армія вермахту (командувач -- генерал К.-Х. Штюльпнагель). Крім того, з півдня, від кордону з Румунією на Умань наступала 11-а армія під командуванням генерала О. фон Шоберта.

Ставка і командування Південним фронтом помилково припустили, що німці мають намір вийти до Дніпра між Києвом і Черкасами з метою подальшого наступу на Донбас, і недооцінили небезпеку оточення. 28-го липня війська Південно-Західного і Південного фронтів отримали наказ відійти на Схід, з метою відсікти німцям вихід до Дніпра . У результаті було втрачено можливість уникнути оточення шляхом відходу на південний схід.

2 серпня група Клейста з'єдналися з 17-ю армією, замкнувши оточення. На наступний день оточення було посилено другий кільцем, утвореним 16-ю танковою дивізією і Угорським рухомим корпусом. До 8-го серпня опір оточених частин Червоної Армії, в цілому, припинився. Німецькі війська дістали можливість провести операцію на оточення Південно-Західного фронту.

Наслідки для Червоної армії виявилися дуже жахливими. Були оточені 20 дивізій 6-ї і 12-ї армій зі складу Південного фронту. Їх командувачі генерал-лейтенант І. М. Музиченко і генерал-майор П. Г. Понеделін потрапили в полон. У полон також потрапило багато представників командуючого складу.

До жорстоких і антигуманних дій вдалися нацисти щодо військовополонених.Їх помістили в створений на території кар'єру біля міста Умань концтабір, неофіційно названий «уманська яма». У ньому через погані умови утримання багато хто загинув. У місцях боїв і в таборі німці і посібники розстрілювали військовополонених євреїв, комісарів, «політбійців», поранених і ослаблених.

3.4 Битва за Київ (липень -- вересень 1941)

Битва під Києвом-- стратегічна оборонна операція Червоної армії 1941 року.

З німецької сторони в битві брала участь група армій «Південь» під командуванням генерал-фельдмаршала Рундштедта, а також 2-а танкова група та 2-а армія з групи армій «Центр». З радянської сторони в битві брали участь війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала-полковника М. П. Кирпоноса у складі п'яти загальновійськових армій та Пінської флотилії під командуванням контр-адмірала Д. Д. Рогачова, під загальним керівництвом Маршала Радянського Союзу С. М. Будьонного.

Битва завершилась перемогою німецьких військ та оточенням радянських військ. Втрати з радянського боку сягали 700 тисяч вбитих та полонених, понад 1760 тисяч одиниць вогнепальної зброї, 411 танків і САУ, 28 419 гармат і мінометів, 343 бойових літаків.

3.5 Сумсько-Харківська операція (1 -- 29 жовтня 1941)

Сумсько-Харківська оборонна операція-- битва в ході операції «Барбаросса» між радянськими військами Південно-Західного фронту та 6-ої армії Вермахту за контроль над містом Харків та Харківським промисловим районом.

Війська Південно-Західного фронту намагалися захистити місто, для того щоб виграти час та забезпечити демонтаж і евакуацію заводів далі на схід. 6-а німецька армія мала задачу опанувати місто, щоб закрити розрив, що збільшувався між 4-ю танковою групою і 17-ою армією. До 20 жовтня німці підійшли до західної околиці міста, і місто було захоплене військами LV-го армійського корпусу до 24 жовтня. До того часу, проте, більша частина промислового обладнання Харкова була евакуйована.

Війська Південно-Західного фронту знову отримали поразку від загарбників. Взагалі 1941 рік виявився дуже невдалим і трагічним для Червоної армії взагалом.

3.6 Друга харківська битва(12--29 травня 1942)

Харківська операція-- невдала спроба провести бойові дії Південно-Західного і правого крила Південного фронтів проти німецьких військ групи армій «Південь з метою відвоювання Харкова і створення сприятливих умов для подальшого наступу на Дніпропетровськ.

21-а, 28-а, 38-а армії Південно-Західного фронту прорвали оборону противника північніше і південніше міста і до 19 травня розвинули наступ, але противникові вдалося вийти в тил головного ударного угруповання радянських військ, оточити його на Барвінківському виступі і майже повністю ліквідували. Невдале закінчення операції спричинене помилками командування Південно-Західного напрямку і фронту в оцінці загальної оперативно-стратегічної обстановки і в організації наступу. З'єднання обох фронтів зазнали великих втрат, позбулися оперативного плацдарму на Сіверському Донці і не змогли здійснити влітку намічені на цьому напрямку наступальні операції.

Харківська битва (1942) була останньою масштабною операцією для Південно-Західного фронту першого формування. 12 липня 1942 року Південно-Західний фронт був реорганізований в Сталінградський. Витяг іздирективи Ставки ВГК от 12.07.1942 № 994110,:

«Ставка Верховного Главнокомандования приказала:

1. Сообщить Вам, что решением Ставки Верховного Главнокомандования с 6.00 12.7 Юго-Западный фронт ликвидируется и образуется Сталинградский фронт.

Управление Юго-Западного фронта обращается в управление Сталинградского фронта. Командующий фронтом -- Маршал Советского Союза т. Тимошенко. Член Военного совета фронта т. Хрущев. Штаб фронта Сталинград.

2. 63-й армии (быв. 5-й резервной армии) в составе: 1 сд, 153 сд, 197 сд, 127 сд, 203 сд, 14 гв. сд, [с] управлением армии, всеми частями усиления, связи и тыловыми частями, обороняя занимаемый рубеж по р. Дон, поступить в подчинение командующего Сталинградским фронтом с 6 часов 12 июля 1942 г.»

4. Київська катастрофа

До середини липня 1941 року опанувавши Смоленськом, німецьке командування прийняло стратегічне рішення про подальший розвиток операції з захоплення території СРСР. В директиві № 33 від 19 липня Гітлер наказав змінити головні цілі наступу таким чином, щоб ще до настання зими зайняти на півдні Донбас та Крим, а на півночі -- Ленінград, з'єднавшись з фінами. Таким чином, головним завданням, поставленим перед вермахтом на осінь 1941, став не наступ на Москву, а забезпечення флангів для подальшого головного удару.

Такий розвиток ситуації дозволив би німцям створити захист від радянських нальотів з Криму на нафтові родовища в Румунії, освоїти нові запаси вугілля в Україні і створити умови для наступного захоплення нафтових родовищ на Кавказі. Радянське керівництво, однак, очікувало, що головний удар німецьких військ буде ще восени скерований в московському напрямку, де і зосередило основні оборонні сили.

До середини серпня 1941 сили німецької групи армій «Південь» вийшли до Дніпра на всьому протязі від Херсона до Києва. Група армій «Центр», наступаючи на північ від прип'ятських боліт, просунулася до Смоленська.

20 серпня передові частини 1-ої танкової армії перейшли Дніпро біля Запоріжжя. Після запеклих боїв була також захоплена понтонна переправа в Дніпропетровську. Одночасно 17-ій армії вермахту вдалося форсувати Дніпро біля Кременчука й створити плацдарм на лівому березі річки до Черкас. 6-а армія впритул підійшла до Києва.

Таким чином, опинилися під загрозою оточення сили радянського Південно-Західного фронту, розташовані в закруті Дніпра. Тут були зосереджені п'ять радянських армій (з півночі на південь): 21-а (В. І. Кузнєцов), 5-а (М. І. Потапов), 37-а (А. А. Власов), 26-а (Ф. Я. Костенко), 38-а (Д. І. Рябишев).

Начальник Генерального штабу Червоної Армії генерал армії Г. К. Жуков пізніше писав у своїх мемуарах, що ще до початку бою доповідав Сталіну про необхідність відведення військ з закруту Дніпра, проте був зміщений з посади і до моменту початку Київської битви замінений на посаді Начальника Генерального штабу Б. М. Шапошнікова. Дане твердження береться під сумнів, оскільки в кабінеті Сталіна (де, як стверджує Жуков, це відбувалося) присутність Жукова в призначену або близьку дату не зареєстрована.

Тим часом, змінивши первісне завдання, німецьке командування почало підготовку до перекидання 2-ї танкової групи Гудеріана і 2-ї армії Вейхса зі складу групи армій «Центр» з західного (московського) напряму на південь до Києва для знищення Південно-Західного фронту. Гудеріан командувач німецької танкової армії згадує в своїй книзі «Приказ Гитлера от 21 августа, послуживший отправным пунктом для проведения предстоящих операций, в основном гласил:

«Предложение ОКХ от 18 августа о развитии операций в направлении на Москву не соответствует моим планам. Приказываю:

1. Важнейшей целью до наступления зимы считать не захват Москвы, а захват Крыма, индустриального и угольного района Донбасса и лишение русских доступа к кавказской нефти; на севере важнейшей целью считать блокирование Ленинграда и соединение с финнами.

2. Исключительно благоприятная оперативная обстановка, которая сложилась благодаря достижению нами линии Гомель, Почеп, должна быть использована для того, чтобы немедленно предпринять операцию которая должна быть осуществлена смежными флангами групп армий «Юг» и «Центр». Целью этой операции должно явиться не простое вытеснение 5-й армии русских за линию Днепра только силами нашей 6-й армии, а полное уничтожение противника до того, как он достигнет линии р. Десна, Конотоп, р. Суда. Это даст возможность группе армий «Юг» занять плацдарм на восточном берегу Днепра в районе среднего течения, а своим левым флангом во взаимодействии с группой армий «Центр» развить наступление на Ростов, Харьков.

3. Группа армий «Центр» должна, не считаясь с дальнейшими планами, выделить для осуществления указанной операции столько сил, сколько потребуется для уничтожения 5-й армии русских, оставляя себе небольшие силы, необходимые для отражения атак противника на центральном участке фронта.

4. Овладеть Крымским полуостровом, который имеет первостепенное значение для беспрепятственного вывоза нами нефти из Румынии…»»

Ставка ВГК виявила поворот 2-ї танкової групи Гудеріана на південь і 19 серпня дозволила Кирпоносу відвести війська за Дніпро, організувавши оборону по його лівому березі, а на правому березі було наказано утримувати один лише Київ. (З пропозицією відвести правий фланг фронту за Дніпро, тим самим вивільнивши в резерв дві-три стрілецькі дивізії, 16 серпня виступив маршал С. М. Будьонний). Для протидії прориву противника в тил фронту з півночі по р. Десна розгорталася нова 40-а армія у складі трьох дивізій.

24 серпня 2-а танкова група почала наступ проти військ фронту в напрямку Конотопа. Декількома днями пізніше з району Кременчука їй назустріч розпочала бойові дії 1-а танкова група Клейста, одночасно завдаючи додатковий удар на Полтаву, але незабаром усіма силами розгорнулася на північний схід. На кінець серпня частини Гудеріана зуміли захопити два плацдарми на річці Десна -- у Коропа і Новгорода-Сіверського, погрожуючи вийти в глибокий тил військ Південно-Західного фронту. У перших числах вересня тут розгорнулися запеклі бої.

7 вересня 2-а танкова група вийшла до Конотопа. У цей же день маршал Будьонний звернувся до Ставки з проханням про відведення 5-ї армії і знову отримав відмову. До 10 вересня з метою охопити з півночі правий фланг Південно-Західного фронту і оточити радянські війська в районі Києва 2-а танкова група здійснила глибокий прорив на стику з Брянським фронтом на ділянці Конотоп -- Новгород-Сіверський, частиною сил проникнувши в район Ромни. Противник форсував Десну на ділянках на схід від Чернігова і на окуніновському напрямку, Дніпро -- біля Кременчука і на південний схід. До того часу резерв Південно-Західного фронту був повністю вичерпаний. З Київського укріпрайону на чернігівський напрямок перекинуті дві з половиною стрілецькі дивізії. У ніч на 11 вересня дві дивізії 26-ї армії перекинуті на Конотопський напрямок.

Кирпонос, Василевський, Шапошников і Будьонний наполягали на негайному відведенні військ з Києва, але Сталін був непохитний. Він пропонував продовжувати вести запеклі атаки на Конотопську групу противника, організувати оборонний рубіж на річці Псел і тільки після цього почати евакуацію Києва. Маршал Будьонний, що намагався наполягати на відведенні військ був відсторонений від командування Південним напрямком.

До 13 вересня 3-я танкова дивізія Моделя з 2-ї танкової групи підійшла до Лохвиці з півночі. Між 3-ю і 16-ю танковими дивізіями ще залишався 40-кілометровий коридор. 13 вересня С. К. Тимошенко, який прибув до штабу Південно-Західного фронту змінити Будьонного, запевнив Сталіна, що Київ буде утриманий.

14 вересня частини Моделя і Хубе оволоділи Лохвицею і Лубнами, а після підходу 15 вересня 1941 з південного сходу 9-ої танкової дивізії зі складу 1-ї танкової групи німецькі війська замкнули кільце навколо 5, 21, 26 і 37 радянських армій. В оточенні опинилося і управління Південно-Західного фронту.

16 вересня Тимошенко усно через начальника оперативного управління штабу Південно-Західного фронту І. Х. Баграмяна передав М. П. Кирпоносу розпорядження про відведення військ фронту на рубіж річки Псел. Кирпонос, пам'ятаючи вказівки Сталіна в жодному разі не залишати Київ і не маючи на те письмової директиви, в вечері 17 вересня відправив радіограму до Москви:

«Основная задача - вывод армий фронта на реку Псел с разгромом подвижных групп противника в направлениях на Ромны, Лубны. Оставить минимум сил для прикрытия Днепра и Киева.

Письменные директивы главкома совершенно не дают указаний об отходе на реку Псел и разрешают взять из Киевского УР только часть сил. Налицо противоречие. Что выполнять? Считаю, что вывод войск фронта на реку Псел правилен. При этом условии необходимо оставить полностью Киевский укрепленный район, Киев и реку Днепр. Срочно просим Ваших указаний».

У ніч на 18 вересня Б. М. Шапошніков повідомив, що Ставка дозволяє військам 37-ї армії залишити Київ, але не повідомив про відведення військ фронту. Однак ще ввечері 17 вересня Кирпонос встиг передати наказ 5, 21, 26 і 37 арміям на прорив у східному напрямку. 38-а та 40-а армії, що знаходились за межами оточення належало підтримати вихід військ фронту з оточення ударом на Ромни і Лубни.

І. Баграмян згадував: «Посоветовавшись с Тупиковым, Бурмистенко и Рыковым, командующий приказал поставить армиям следующие задачи: 21-й - к утру 18 сентября сосредоточиться на рубеже Брагинцы, Гнединцы (юго-восточнее Прилук) и главными силами нанести удар на Ромны, навстречу 2?му кавалерийскому корпусу; 5-й - частью сил прикрыть отход 21-й армии с запада, а остальными нанести удар на Лохвицу; 26-й - создав ударный кулак из двух дивизий, наступать на Лубны; 37?й - вывести войска из Киевского укрепрайона на левый берег Днепра, создать из них ударную группу и прорываться на Пирятин и далее на восток, составляя арьергард сил фронта; 40-й и 38?й - ударить с востока навстречу главным силам фронта в направлениях на Ромны и Лубны…

Итак, в ночь на 18 сентября почти все армии знали о порядке отхода. Конечно, принятое решение было далеко не идеальным. Ведь его пришлось принимать в столь сложной и далеко не ясной обстановке»

В своїй книзі Гудеріан Гейтс писав: «18 сентября сложилась критическая обстановка в районе города Ромны. Рано утром на восточном фланге был слышен шум боя, который в течение последующего Эремени все более усиливался. Свежие силы противника - 9-я кавалерийская дивизия и еще одна дивизия совместно с танками - наступали с востока на Ромны тремя колоннами, подойдя к городу на расстояние 800 м. С высокой башни тюрьмы, расположенной на окраине города, я имел возможность хорошо наблюдать, как противник наступал, 24-му танковому корпусу было поручено отразить наступление противника. Для выполнения этой задачи корпус имел в своем распоряжении два батальона 10-й мотодивизии и несколько зенитных батарей. Из-за превосходства авиации противника наша воздушная разведка находилась в тяжелом состоянии. Подполковник фон Барсевиш, лично вылетевший на разведку, с трудом ускользнул от русских истребителей. Затем последовал налет авиации противника на Ромны. В конце концов нам все же удалось удержать в своих руках город Ромны и передовой командный пункт. Однако русские продолжали подбрасывать свои силы по дороге Харьков--Сумы и выгружать их у Сумы и Журавка. Для отражения этих сил противника 24-й танковый корпус перебросил сюда из района котла некоторые части дивизии СС «Рейх» и 4-й танковой дивизии, проследовавших сюда через Конотоп и Путивль.»

В ніч на 19 вересня радянські війська залишили Київ. Проте відвести війська в тил не вдалося. Розчленовані і позосталі без управління частини діяли розрізнено, частіше невеликими групами. 37-а армія опинилася в двох районах: один -- в 40-50 км на південний схід, другий -- в 10-15 км північно-східніше від Києва. Вона змогла протриматися до 21-23 вересня. Пирятинська група з військ 5 і 21 армій трималася до 25 вересня. У районі Оржиця найдовше -- до 26 вересня билися залишки 26-ї армії. Частина сил і управління 5-ї армії змушені були приєднатися до колони штабу фронту і рухалися разом з нею на Пирятин. Решта, розчленовані на дрібні групки, намагалися вирватися самостійно.

Поразка під Києвом стала важким ударом для Червоної Армії. На 1 вересня у складі Південно-Західного фронту, без фронтових резервів, запасних частин і тилів, налічувалося 752--760 тис. чоловік, 3923 гармати і міномети, 114 танків і 167 бойових літаків. До моменту оточення в котлі опинилися 452,7 тисяч осіб, 2642 гармат, 1225 мінометів, 64 танки. За німецькими даними під Києвом до 24 вересня було взято в полон 665 тисяч чоловік. За даними, опублікованими в 1993 Генеральним штабом Збройних Сил РФ, радянські втрати склали понад 700 тисяч осіб, з них 627,8 тисяч безповоротно.

Поразка Південно-Західного фронту відкрила німецьким військам шлях на Східну Україну, у Приазов'я і Донбас. З іншого боку відволікання 2-ї танкової групи вермахту з центрального напрямку на південь сповільнило просування групи армій «Центр» і дозволило радянському командуванню підготуватися до оборони Москви.

20 вересня зведена колона штабів Південно-Західного фронту і 5-ої армії підійшла до хутора Дрюківщина Лохвицького району Полтавської області, за 15 км на південний захід від Лохвиці. Там вона була атакована головними силами німецької 3-ої танкової дивізії. Втративши декілька гармат і бронемашин, залишки колони відійшли в урочище Шумейкове, поблизу села Ісківці Лохвицького району Полтавської області. До рук супротивника потрапив командувач артилерією 5-ої армії генерал В. Н. Сотенський разом зі всім своїм штабом. У групі залишалося не більше тисячі чоловік, з них близько 800 командирів, зокрема, командувач фронтом Кирпонос, члени Військової ради Бурмистенко, Риков, начальник штабу Тупіков, генерали управління фронту Добикін, Данилов, Панюхов, командувач 5-ої армії Потапов, члени Військової ради армії Никішев, Кальченко, начальник штабу армії Писаревський. Транспорт і люди розосереджувалися кромкою яру, що перетинав гай, бронемашини зайняли позиції на узліссі. Німецькі танки і піхота атакували гай з трьох сторін. Спочатку вони увірвалися на східне узлісся. У рукопашній сутичці брали участь всі -- від солдата до командувача фронтом. Бій продовжувався 5 годин. У непритомному стані був узятий у полон командувач 5-ою армією Потапов. Загинули Тупіков і Писаревський.

Гудеріан згадує: « К 26 сентября закончились нашей победой бои в районе Киевского котла. Командующий 5-й армией попал к нам в плен. Я беседовал с ним и задал ему несколько вопросов:

1. Когда они заметили у себя в тылу приближение моих танков?

Ответ: Приблизительно 8 сентября.

2. Почему они после этого не оставили Киев?

Ответ: Мы получили приказ фронта оставить Киев и отойти на восток и уже были готовы к отходу, но затем последовал другой приказ, отменивший предыдущий и требовавший оборонять Киев до конца.

Выполнение этого контрприказа и привело к уничтожению всей киевской группы русских войск.

В то время мы были чрезвычайно удивлены такими действиями русского командования. Противник больше не повторял таких ошибок. Мы же, к сожалению, вынуждены были сами пережить печальный опыт такого же вмешательства в ход боевых действий.»

У цій сутичці загинув і сам командуючий Південно-Західним фронтом М. П. Кирпонос. Довгі роки обставини його смерті були невідомі (були версії, що він закінчив життя самогубством). Але єдиний, що залишився у живих свідок його смерті В. С. Жадовський (він тоді був старшим політруком) розповів, щоКирпоноса спочатку ранило в ногу, а незабаром осколки міни зрешетили його груди. Командувач одразу помер.25 вересня з фронту прийшло повідомлення до Верховного командування збройних сил Рейху з таким змістом: «Під час прочісування поля бою було знайдено труп полеглого головнокомандувача Південним фронтом генерал-полковника М.Кирпоноса».

Висновки

Битва за Київ 1941 року без сумніву була великим тактичним успіхом для Вермахту, але вона забрала багато часу, який німці хотіли використати для наступу на Москву. Таким чином стратегічний задум гітлерівського керівництва був зірваний воїнами Південно-Західного та Південного фронтів. Проте дуже високу ціну довелося заплатити за це Червоній армії. І справа полягала не тільки у нерівності сил на фронті, а й в упертому небажанні Сталіна рахуватися з реальною обстановкою. Його вимога «стояти до кінця» в надзвичайно невигідних умовах прирікала радянські війська на величезні й не завжди виправдані жертви. У документі німецького головного командування групи армій «Південь» від 12 вересня 1941 р. є й такі рядки: «З військ надходять донесення про зниження бойового духу червоної піхоти і є підстави сподіватися на його дальше падіння». Трагічними наслідками обернулася для військ некомпетентність командування, що спиралося на волюнтаристські сталінські директиви: майже 1,5 млн. червоноармійців та командирів, погано озброєних і не навчених, потрапили 1941 р. в оточення на території України, стали в'язнями нацистських таборів смерті.

Значення героїчної оборони Києва і особливо її трагічний фінал, пов`язаний, з вини Сталіна, з непомірно великими людськими втратами, довгий час замовчувалось. Щоб не акцентувати увагу на помилках Сталіна, за його часів Києву не надавався статус Міста-героя. Час минав і все ж таки правда про трагічну оборону міста Києва була досліджена і зайняла своє місце як в історії Великої Вітчизняної війни так і в історії України.

Список використаної літератури

1. Початок Великої Вітчизняної війни [Електронний ресурс]: Історія України та всесвітня історія: книги, підручники, довідники та додаткові матеріали -- Режим доступу: http://history.vn.ua/

2. Юго-Западный фронт [Електронний ресурс]: Юго-Западный фронт - всё о нем -- Режим доступу: http://ugz-front.h1.ru/

3. Юго-Западный фронт [Електронний ресурс]: Сайт памяти 94 гвардейской дивизии -- Режим доступу: http://www.94d.ru/

4. Фронт (воен.) -- стаття / Большая советская энциклопедия -- 1978г.

5. Смолій Валерій / Малий словник історії України / В. Смолій, С. Кульчицький, О. Майборода. -- К.: Либідь, 1997. -- ISBN: 5-325-00781-5.

6. Битва за Київ (1941) [Електронний ресурс] : Інтернет - енциклопедія «Вікіпедія» -- Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/

7. Баграмян Іван / Так начиналась война / Іван Баграмян -- М.: Воениздат, 1988. -- С.159-178.

8. Гудериан Гейнц / Воспоминания солдата / Гейнц Гудериан -- Русич, 1951. -- С. 112-125 -- ISBN 5-8138-0313-0.

9. Кривошеев Г. Ф. / Гриф секретности снят: Потери Вооруженных Сил СССР в войнах, боевых действиях и военных конфлыктах / Г. Ф. Кривошеев, В. М. Андроников, П. Д. Буриков. -- М.: Воениздат, 1993. С. -- 174. -- ISBN 5-203-01400-0.

Додаток

Михайло Петрович Кирпонос народився 9 (21) січня 1892 року у місті Вертіївка (зараз Вертеєвка), Ніжинського повіту, Чернигівської губернії.

У 1915 році М.П.Кирпонос був призваний рядовим солдатом у 126-й запасний піхотний полк. Закінчивши у 1916 році інструкторські курси по користуванню іноземними гвинтівками, а в 1917 році - воєнно-фельдшерську школу, він був направлений на румунський фронт в якості ротного фельдшера 285-го Ольгопольського пехотного полку. Тут його обрали спочатку головою солдатського комітету, потім головою полкового комітету, товарищем голови Ревкому 5-ої пехотної дивізії, а у листопаді 1917 року - головою Ради 26-го корпусу.

У лютому 1918 року М.П.Кирпонос демобілізувався та повернувся у рідне село і у травні того ж року вступив у члены РСДРП (б). У рідних краях він почав формування загонів повстанців, які вели боротьбу з німецькими окупантами. У вересні 1918 року М.П.Кирпонос з одним із загонів влився у склад 1-ої Украинської повстанської дивізії. Після цього він був призначений комендантом міста Стародуб й формував 22-й Радянський Украинський полк, який потім став 2-м Богунським полком 44-ої стрілкової дивізії. У липні 1919 року М.П.Кирпонос був призначений помічником голови дивізионної школи Червоних командирів. За организацію й активну участь у партизанскій боротьбі і у боях на Украинському фронті він був нагороджений Реввоєнрадою СРСР грамотою й іменним маузером за № 355205.

У 1927 році, закінчивши Академію імени М.В.Фрунзе, він до 1934 року був головою штабу 41-ої Перекопськой стрілецької дивізии, а з 1934 по 1939 рік - головою Казанського пехотного училища імені Верховної Ради Татарськой АРСР. М.П.Кирпонос приймав участь у фінській кампанії у посаді командира 70-ої стрілецької дивізии. Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 21 березня 1940 року ця дивізия була нагороджена орденом Леніна, а М.П.Кирпоносу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. З червня 1940 року до лютого 1941 року він командував військами Ленінградського воєнного округа, а з лютого 1941 року - військами Київського Особливого воєнного округу. З початку Великої Вітчизняної війни М.П.Кирпонос став командуючим військами Південно-Західного фронту. Наступні події його життя і смерть описуються вище у рефераті.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Початок оборонних дій Києва у 1941 році у ході Великої Вітчизняної війни. Прорахунки вищих чинів Червоної Армії в перші місяці війни в боях на території України. Загибель Південно-Західного фронту радянської армії 26 вересня 1941 р. після 73 днів оборони.

    реферат [33,6 K], добавлен 12.02.2015

  • Загальна ситуація на фронтах Великої Вітчизняної Війни в листопаді-грудні 1943 року. Характеристика радянських та німецьких військових частин, що брали участь у подіях. Танкова битва під час оборони залізничної станції Чоповичі Житомирської області.

    курсовая работа [21,0 K], добавлен 17.05.2009

  • Московська битва, провал плану захоплення столиці з ходу в перші тижні війни, наступальна операція німців під кодовою назвою "Тайфун", розгром німецьких військ під Москвою. Сталінградська битва, оточення німецьких військ, корінний перелом у ході війни.

    реферат [24,9 K], добавлен 11.08.2010

  • Об'єктивний аналіз обстановки, що створилася на півдні німецько-радянського фронту весною 1942 р., планування і прийняття рішення на проведення наступальної операції Південно-Західного фронту Червоної армії в травні цього року на харківському напрямі.

    статья [43,3 K], добавлен 06.09.2017

  • Початок операції "Тайфун". Дві армії Резервного фронту (24 і 43-я) між Західним і Брянським фронтами. Танкові частини Брянського фронту та фронтовi резерви. Атака через Кокош, головна ударна сила танкової частини. Рiшення командування Західного фронту.

    реферат [14,8 K], добавлен 11.08.2010

  • Україна: поле битви. Воєнні дії на території України. Галиційська битва. Карпатська операція. Горлицька операція. Брусиловський прорив. Україна: в вогні великої війни. Жертви серед мирного населення, що постраждало від епідемій, голоду.

    контрольная работа [26,8 K], добавлен 03.03.2002

  • Перша битва на Іпрі. Ютландський бій як найбільший з морських битв Першої Світової війни, хід дій та головні результати. Битва на Соммі, основна мета боротьби. Битва на Камбрі як масова атака з використанням танкових підрозділів 20 листопада 1916 року.

    презентация [1,7 M], добавлен 03.12.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.