Очаків у міжнародних відносинах ХVІІІ ст.

Для оцінки комфортності умов праці залежно від температури і вологості повітря використовується показник ефективних температур. Ефективною вважається температура, яку відчуває людина при певній вологості повітря і відсутності його руху.

Рух повітря у приміщенні також справляє різний вплив на організм працівника, посилюючи або послаблюючи дію інших метеорологічних факторів. Так, при високій температурі і високій вологості повітря сприятливішою є вища швидкість руху повітря порівняно з комбінацією високої температури і низькою вологістю повітря. Рух повітря твдеканаті майже відсутній і лише за рахунок вентиляції вдається підтримувати стале робоче середовище [14, c. 207].

Для оцінки комфортності умов праці залежно від температури, вологості і руху повітря використовується показник ефективно-еквівалентної температури. Ефективно-еквівалентною вважається температура, яка відчувається людиною при певній відносній вологості і швидкості руху повітря.

Санітарними нормами передбачені допустимі мікрокліматичні умови, за яких зміни функціонального стану організму і напруження реакцій терморегуляції не виходять за межі фізіологічних пристосованих можливостей. Дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття і зниження працездатності повинні швидко нормалізуватися і не призводити до погіршення здоров'я працівників [3].

Температура внутрішніх поверхонь робочої зони (стіни, підлога, стеля), технологічного обладнання (екрани і т. ін.), зовнішніх поверхонь технологічного устаткування, огороджувальних конструкцій не повинна виходити більш ніж на 2°C за межі оптимальних величин температури повітря. Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляція від засклених огороджень не повинна перевищувати 35,0 Вт/м. кв. ? при опроміненні 50% та більше поверхні тіла, 70 Вт/м. кв. ? при величині опромінюваної поверхні від 25 до 50%, та 100 Вт/м. кв. ? при опроміненні не більше 25% поверхні тіла працюючого.

При наявності джерел з інтенсивністю 35,0 Вт/м. кв. і більше температура повітря на постійних робочих місцях не повинна перевищувати верхніх меж оптимальних значень для теплого періоду року. У зв'язку з тим, що в деканаті теплове випромінювання надходить тільки від комп'ютера, а користуються ним майже всі викладачі, то опромінення, отримане з розрахунку на одну людину не перевищує встановлених норм [12, c. 159].

У виробничих приміщеннях, які розташовані в районах з середньою максимальною температурою найбільш жаркого місяця вище 25°C допускаються відхилення від величин показників мікроклімату, але не більше ніж на 3°C. При цьому швидкість руху повітря повинна бути збільшена на 1,1 м/сек., а відносна вологість повітря знижена на 5 % при підвищенні температури на кожний градус вище верхньої межі допустимих температур повітря.

У разі порушення мікрокліматичних показників, слід звернути увагу на основні вимоги до засобів нормалізації мікроклімату: нормалізація несприятливих мікрокліматичних умов здійснюється за допомогою комплексу заходів та способів, які включають: будівельно-планувальні, організаційно-технологічні, санітарно-технічні та інші заходи колективного захисту.

Формовані параметри мікроклімату на робочих місцях повинні бути досягнені, в першу чергу, за рахунок раціонального планування виробничих приміщень і оптимального розміщення в них устаткування з тепло-, холодо- та волого-виділеннями.

Для профілактики перегрівання працюючих в умовах нагріваючого мікроклімату організовують раціональний режим праці та відпочинку.

При мікрокліматичних умовах, що перевищують допустимі параметри, режим праці та відпочинку організовують за рахунок тривалості робочого часу:

? при температурі повітря, що перевищує допустимий рівень, тривалість регламентованих перерв становить не менше 10 % робочого часу на кожні 2°C перевищення;

? при поєднанні температури повітря, що перевищує допустимий рівень, з відносною вологістю, яка перевищує 75 %, тривалість регламентованих перерв рекомендується встановлювати не менше 20 % робочого часу [8, c. 365].

Разом з тим, на нашу думку, слід постійно стежити за параметрами мікроклімату. Вимірювання параметрів мікроклімату проводяться на робочих місцях і в робочій зоні на початку, в середині та в кінці робочої зміни. При коливаннях мікрокліматичних умов, пов'язаних з технологічним процесом та іншими причинами, вимірювання проводяться з урахуванням найбільших і найменших величин термічних навантажень протягом робочої зміни. У нашому випадку деканату факультету політичних наук слід вимірювання здійснювати не менше 2-х разів на рік (теплий та холодний періоди року) у порядку поточного санітарного нагляду або в результаті створення нових робочих місць, тобто збільшення працівників деканату.

При проведенні вимірювання в холодний період року температура зовнішнього повітря не повинна бути вищою за середню розрахункову температуру, в теплий період ? не нижчою за середню розрахункову температуру, що приймається для опалення та кондиціонування за оптимальними та допустимими параметрами.

Вимірювання параметрів мікроклімату повинно проводитися на робочих місцях на висоті 0,5-1,0 м від підлоги ? при роботі сидячи, 1,5 м від підлоги ? при роботі стоячи [1, c. 190].

У приміщеннях з більшою щільністю робочих місць при відсутності джерел локального тепловиділення, охолодження та волого-виділення вимірювання проводяться в зонах, рівномірно розподілених по всьому приміщенні. При цьому в приміщеннях, які мають площу до 100 м кв., повинно бути не менше 4-х зон, що оцінюються, тобто дане вимірювання абсолютно підходить до розмірів деканату.

При наявності кількох джерел інфрачервоного випромінювання або джерел великої площі вимірювання інфрачервоного випромінювання на робочому місці проводиться у напрямку максимуму потоку від джерела. При цьому приймач приладу розташовують перпендикулярно падаючому потоку енергії. Але даний процес можливий лише у випадку збільшення кількості технічних приладів у деканаті.

Температура та відносна вологість повітря вимірюються приладами, заснованими на психрометричних принципах. Можливе використання тижневих і добових термографів і гігрографів.

Швидкість руху повітря вимірюється анемометрами ротаційної дії. Малі величини швидкості руху повітря (менше 0,3 м/сек.), особливо при наявності різноспрямованих потоків, вимірюються електроанемометрами, циліндричними або кульовими кататермометрами.

Температура поверхонь огороджуючих конструкцій (стін, стелі, підлоги) або обладнань (екранів і т. ін.), зовнішніх поверхонь технологічного устаткування вимірюються приладами, що діють за принципом термоелектричного ефекту. Інтенсивність теплового опромінення вимірюється приладами з чутливістю в інфрачервоному діапазоні, що діють за принципами термо-, фотоелектричного та інших ефектів, або визначається розрахунковим методом за температурою джерела [10, c. 281].

Таким чином, у результаті проведеного дослідження, нами визначено, що параметри мікроклімату деканату факультету політичних наук (аудиторія 3-104) відповідають діючим нормам. Враховуючи існуючі умови праці в даному приміщенні, автор дослідження вважає за необхідне частіше проводити дослідження параметрів мікроклімату, особливо у весняний та осінній час. Підсумовуючи, слід сказати, що гідні умови праці не лише негативно не впливають на діяльність студентів і викладачів, а навпаки ? збільшують її ефективність, працездатність та позитивний психологічний стан.

3.2 Безпека людини у надзвичайних ситуаціях при масових заворушеннях

Масові заворушення, представляючи собою крайню форму прояву загострених суспільних відносин і конфліктів, в даний час мають стійку тенденцію до росту і представляють собою серйозну небезпеку для суспільства, підривають його основи, порушують адекватну життєдіяльність держави та громадян, сприятливе функціонування підприємств, діяльність установ та організацій.

Для підтримки цих основ суспільства за неспокійних часів існують загальноприйняті правила поведінки під час небезпечних ситуацій, а саме, під час масових заворушень, які спричиняють пожежі, аварії та ін. Одне з найважливіших правил - це попередження виникнення паніки серед громадян. Серед людей завжди найдеться слабка особистість-панікер. Йому навіть незначна небезпека представляється перебільшеною, величезною. Реальність витісняється плодами уяви. Приводом для паніки може служити крайнього стомлення людей, коли вони довгий час залишаються в бездіяльності, напруженому чеканні, відчувають загрозу життю. Чималу роль відіграє сильно знижений тонус свідомої активності. Він робить людину нездатною до правильного поводження в критичній ситуації. Підвищена ж емоційна збудливість і активізація уяви стимулюють імпульсивні, нераціональні дії. Частіше це трапляється при несподіваному і раптовому настанні небезпеки.

До виникнення страху і паніки у надзвичайній ситуації можуть підштовхнути: відсутність організованості і порядку, ослаблення керівництва, недовіра між людьми, погані взаємини, роз'єднаність колективу.

У будь-якому випадку,індивідуальний страх первинний, він є передумовою, підґрунтям для групового страху, для паніки, і залежить від емоційної сприйнятливості, особистої стійкості; колективної паніки, власне кажучи перестає бути колективом і втрачає його ознаки.

Найкращий засіб боротьби з панічними настроями - це достовірна, переконлива і досить повна інформація населення про те, що трапилося, нагадування про правила поведінки і періодичні розповіді про заходи, які починають проводити, які очікуються. Треба із самого початку надзвичайної ситуації розповісти людям усю правду про те, що сталося. Інформація повинна періодично повторюватися, нарощуватися.

Необхідно не тільки розповідати про хід рятувальних робіт і давати роз'яснення, а обов'язково звертатися до них із проханнями, втягувати їх у загальну справу ліквідації наслідків стихійного лиха або аварії. Кожна людина повинна почувати себе причетним до цих важливих подій.

Якщо паніка виникла, то її потрібно негайно і рішуче припинити, чим раніше, тим краще, поки вона носить ще поверхневий характер і не охопила великі маси людей і може піддатися ліквідації [7]. Для цього в першу чергу варто відвернути, хоча б на нетривалий час увагу людей від джерела страху або збудника паніки. Дати можливість людям хоч на мить позбутися страху і спробувати взяти керівництво на себе.

Основні правила поведінки у надзвичайних ситуаціях:

1. Дотримуватися правил дорожнього руху. У реальному житті неможливо передбачити всі чинники, що впливають на безпеку дорожнього руху, однак, дотримуючись діючих законодавчих та нормативних актів, що діють у сфері дорожнього руху, можна створити безпечні умови для учасників руху.

2. При необхідності евакуації: виведення населення у безпечні місця проводиться організовано, з урахуванням обстановки. Із службових приміщень і житлових будинків треба виходити швидко, не заважаючи іншим. Підготуйте документи, одяг та зберіть найбільш необхідні й цінні речі, невеликий запас продуктів харчування на декілька днів, питну воду, медикаменти, кишеньковий ліхтарик, приймач на батарейках.

3. Мати при собі медичні засоби індивідуального захисту. Застосування медичних засобів захисту може знизити або попередити вплив на людей окремих факторів ураження надзвичайних ситуацій.

4. При виникненні пожежі: ефективним засобом гасіння загорянь є вогнегасник. Потрібно знати, що для гасіння вогню не завжди можна користуватися водою. Не можна направляти водяний струмінь на електропровід, що горить, або на електрообладнання, бо людину може вразити струм, оскільки вода є провідником. Перш ніж гасити, слід зняти напругу; можна застосовувати вуглекислотні та порошкові вогнегасники. Горючу суміш і запалювальні речовини гасять піском, хімічною або повітряно-механічною піною, спеціальними порошковими сумішами.

5. У разі виявлення вибухонебезпечного предмету: припинити діяльність, добре запам'ятати місце виявлення предмета; встановити попереджувальні знаки або огородження; негайно повідомити про небезпечну знахідку за телефоном служби порятунку МНС «101».

6. Якщо ви маєте дорогий мобільний телефон, утримайтеся від розмов на вулиці (це стосується також інших технічних приладів) [8, c. 271].

Існує також алгоритм дій у небезпечних ситуаціях, розроблений МНС України:

1. Оцініть рівень небезпеки. Якщо ситуація загрожує вашому життю, часу на роздуми немає, дійте негайно.

2. Якщо загрози життю немає, зберігайте спокій і утримуйтеся від паніки.

3. Намагайтеся скласти план дій.

4. Якщо вам потрібна допомога, зверніться до рятувальних служб, родичів, сусідів, або до випадкових перехожих [11, c. 139].

Таким чином, під час масових заворушень зберігайте спокій. Не тікайте, а захищайтеся! Багато хто вирішує залишитися в будинку/в квартирі, щоб «захищати свою родину та майно». Мародери діють групами від десяти та більше чоловік, з такою кількістю ви не впораєтеся. Сидячи вдома, ви нічим не допоможете своїй сім'ї.

Висновки

Проаналізувавши сучасні умови праці та параметри мікроклімату у приміщенні деканату факультету політичних наук ЧДУ імені Петра Могили, необхідно зазначити, що умови праці на кожному робочому місці формуються під впливом таких груп факторів: виробничих, санітарно-гігієнічних, факторів безпеки, інженерно-психологічних, естетичних та соціальних. Мікроклімат в офісних приміщеннях є предметом підвищеної уваги. Дослідивши параметри мікроклімату, що впливають на якість умов праці в приміщенні деканату факультету політичних наук, в першу чергу потрібно сказати, що умови праці відповідають усім показникам (температура, відносна вологість повітря, рухливість повітря). Саме такі умови є гідними для того, щоб позитивно впливати на діяльність та ефективність праці студентів і викладачів. З приводу масових заворушень, то слідкуйте за політичними новинами, хоча б на місцевому рівні. Зазвичай, звідти поступає достатньо сигналів, щоб робити правильні висновки. Натовп не з'являється просто так. Щоб зібрати хоча б тисячу чоловік, багатьох необхідно заздалегідь оповістити. Не бійтеся перебільшити небезпеку. Куди небезпечніше її недооцінити. Тому всі чутки необхідно піддавати критиці.

Список використаних джерел та літератури

1. Березуцький В. В. Основи охорони праці / В. В. Березуцький, Т. С. Бондаренко, Г. Г. Валенко та ін.; за ред. проф. В. В. Березуцького. - Х. : Факт, 2005. - 480 с.

2. Гандзюк М. П. Основи охорони праці / М. П. Гандзюк, Є. П. Желібо, М. О. Халімовський. - К. : Каравела, 2004. - 408 с.

3. Дячок В. Дослідження якості і методів очищення повітря в сучасних офісних приміщеннях [Електронний ресурс] / В. Дячок, Я. Захарко, М. Гавришко. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/Bydivelnyk/2012_737/19.pdf

4. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці / В. Ц. Жидецький. - Львів : УАД, 2006. - 336 с.

5. Запорожець О. І. Основи охорони праці / О. І. Запорожець, О. С. Протоєрейський, Г. М. Франчук, І. М. Боровик. - К. : Центр учбової літератури, 2009. - 264 с.

6. Катренко Л. А. Охорона праці. Курс лекцій. Практикум / Л. А. Катренко, Ю. В. Кіт, І. П. Пістун. - Суми : Університетська книга, 2009. - 540 с.

7. Кулєшов М. Удосконалення системи взаємодії під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуації [Електронний ресурс] / М. Кулєшов. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Pns/2008_8/files/014.pdf

8. Основи охорони праці : підручник / К. Н. Ткачук, М. О. Халімовський, В. В. Зацарний. - К. : Основа, 2006. - 448 с.

9. Охорона праці (Законодавство. Організація роботи) : навч. посіб. / За заг. ред. І. П. Пістуна. - Львів : «Тріада плюс», 2010. - 648 с.

10. Охорона праці та промислова безпека : навч. посіб. / за ред. К. Н. Ткачука і В. В. Зацарного. - К. : Лібра, 2009. - 475 с.

11. Русаловський А. В. Правові та організаційні питання охорони праці / А. В. Русаловський. - К. : Університет «Україна», 2009. - 295 с.

12. Сєріков Я. О. Основи охорони праці : навч. посіб. / Я. О. Сєріков. - Харків : ХНАМГ, 2007. - 227 с.

13. Терещенко П. Сучасні питання гігієни праці в офісних приміщеннях [Електронний ресурс] / П. Терещенко // Український журнал з проблем медицини праці. - 2011. ? № 4(28). - С. 22-26 - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Ujpmp/2011_4/ter.pdf

14. Яремко З. М. Охорона праці / З. М. Яремко, С. В. Тимошук, О. І. Третяк, Р. М. Ковтун. - Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. - 374 с.

Висновки

Місто-фортеця Очаків, розташована на перехресті важливих воєнних, політичних, торгових шляхів, протягом століть зв'язувало слов'янський та мусульманський світи. Наприкінці XVI ст. з ново завойованих земель Північного Причорномор'я в складі Турецької імперії була створена як оплот проти козацтва, прикордонна провінція Озю - очаківський еялет. Головні фортифікаційні споруди фортеці Очаків були побудовані та укріплені турецькою стороною в XVI - першій половині XVIII ст.

На початку XVIII ст. місто-фортеця Очаків залишалося центром прикордонного еялету, землі якого розташовувалися між Бугом та Дністром, та мали спільний кордон з територіями Південної України, які історично належали Війську Запорозькому.

Фортифікаційні споруди міста-фортеці Очаків у перших роках XVIII ст. були значно пошкоджені та потребували відновлення. У 1705-1710 р. 1741 р., 1748 р., 1753 р. турецькі власті здійснювали ремонтно-будівельні роботи в Очакові з метою підготовки Туреччини до воєнних дій з Росією, яка прагнула вийти до берегів Чорного моря. Турецький уряд надавав великого значення фортеці Очаків, тому на другу половину XVIII ст. військова боєздатність фортеці значно підвищилася. Допомогу Туреччині у розбудові фортеці надавала Франція, яка не бажала присутності Росії на берегах Чорного моря. Французькі військові інженери проводили в фортеці Очаків ремонтно-будівельні роботи. Таким чином, завдяки добудові та укріпленню фортифікаційних споруд, місто-фортеця Очаків під час російсько-турецьких війн у XVIII ст. витримувало воєнні штурми, тривалі періоди осади з боку російської армії.

У XVIII ст. відносини між Росією і Туреччиною стають у центрі уваги європейської дипломатії. Країни Західної Європи не бажали зміцнення військової потужності Росії, утвердження її на Чорноморському узбережжі. Росія у протистоянні з Туреччиною, відчуваючи потребу в людських військових ресурсах, залучає до своєї армії українське городове козацтво та козаків-запорожців, які залишилися в Україні після ліквідації Запорозької Січі.

На початок XVIII ст. козацтво вже здобуло значний військовий досвід у степах Північно-Західного Причорномор'я, де протягом кількох століть турки і татари створювали зону постійної конфронтації і напруги. Військовий досвід гетьмана І. Мазепи в очаківських степах знадобився йому під час організації відступу козацько-шведських збройних сил у 1709 р., в ході якого яскраво виявився військовий талант гетьмана та високий рівень козацького військового мистецтва.

Після Прутського походу в 1713 р. Росія фактично відмовилася від Запоріжжя, але воно й не стало османським. Незважаючи на дії європейської дипломатії, зацікавленої у посиленні напруженості в російсько-османських відносинах, Росія в першій третині XVIII ст. так і не повернулася до проблем Чорного моря, ні до будь-яких територіальних претензій до Османської імперії.

Козацтво було мобілізоване й брало активну участь у російсько-турецькій війні 1735-1739 рр. Фельдмаршал Б. Мініх, розуміючи значну фортифікаційну потужність фортець Кінбурн та Очаків та розробляючи тактику проведення воєнних дій в Північно-Західному Причорномор'ї, залучив частину козацтва до проведення Кінбурнської (1736 р.) та Очаківської (1737 р.) воєнних операцій. Але антиосманські плани Б. Мініха не відповідали зовнішньополітичним можливостям Росії.

Після російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Російська імперія зосереджується на зміцненні кордонів, які йшли по відкритому степу. У 40-50-х рр. XVIII ст. на прикордонних територіях очаківського еялету зберігався конфліктний характер російсько-турецьких стосунків, в яких брала участь і українська сторона. У зв'язку з цим російський уряд у 50-х рр. XVIII ст. посилив контроль на кордоні з цією територією.

Військовий досвід козацтва в ході воєнних кампаній 1736-1737 рр. у Північному Причорномор'ї був активно використаний керівництвом Російської імперії в подіях навколо міста-фортеці Очаків і під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Граф П. Румянцев - генерал-губернатор Малоросії, президент Малоросійської колегії, високо оцінював дії козацьких легко кінних військових формувань. Після зруйнування Січі у 1775 р. певна частина козаків перейшла на турецьку територію в районі фортеці Очаків. Таким чином, поділ військових формувань у козацькому середовищі призвів до драматичного воєнного протистояння козацтва, яке брало участь у воєнних подіях під фортецею Очаків під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр. на стороні армій воюючих імперій.

Уряди країн Європи були занепокоєні падінням фортеці Очаків. Наближення росіян до берегів Чорного моря означало в майбутньому підготовку Франції до нової війни з Росією. Захоплення росіянами Очакова викликало крайнє невдоволення й уряду Великої Британії. Американський історик Дж. Глиссон вважає, що саме з цією подією слід пов'язувати появу в Англії русофобії.

Список використаних джерел

1. А.В. Суворов. Документы / под ред. Г.П. Мещерякова. - Т. 2. - М.: Воениздат, 1951. - 681 с.

2. Апанович О.М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. / О.М. Апанович. - Дніпропетровськ: Січ, 2004. - 229 с.

3. Бантыш-Каменский Д. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства: В 3-х ч. / Д. Бантыш- Каменский. - С.-Пб.: Юж-Рус. кн-во Ф. А. Иогансона, 1903. - 655 с. - (репринтная копия).

4. Військові кампанії доби гетьмана Івана Мазепи в документах / упоряд. С. Павленко. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. - 1054 с.

5. Галушко О. Участь козаків Чернігівського полку у війнах Росії з Туреччиною та Кримом в останній третині XVII-XVIII ст. / О. Галушко // Сіверянський літопис. - 2008. - № 5. - С. 111-120.

6. Голобуцький В. Черноморское казачество / В. Голобуцький. - К.: Изд-во Академии Наук Украинской ССР, 1956. - 415 с.

7. Гончарук Г.Г. Хаджибей-Одеса та українське козацтво (1415-1797 роки). До 210-ї річниці штурму Хаджибейського замку / Г.Г. Гончарук, С.Б. Гуцалюк, І.В. Сапожников, Г.В. Сапожникова. - Одеса: ОКФА, 1999. - 400 с.

8. Гончарук Т.Г. Військові операції на території сучасної Одещини під час російсько-турецьких війн XVIII ст. / Т.Г. Гончарук - Одеса: Астропринт, 2002. - 60 с.

9. Грушевський М.С. Історія України-Русі: В 11 т. 12 кн. / П.С. Сохань (голова ред. кол.); НАН України, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. / М.С. Грушевський. - К.: Наукова думка, 1995. - Т. 7. Козацькі часи до року 1625. - 628 с.

10. Документи російських архівів з історії України. - Львів: Канадський інститут українських студій. Центр українських історичних досліджень ім. Петра Яцика, 1998 - Т. 1. Документи до історії запорозького козацтва 1613-1620 pp. - 442 с.

11. Дорошенко Д.І. Нарис історії України / Д.І. Дорошенко. - К.: Глобус, 1991. - Т. І. До половини XVII сторіччя. - 238 с. (репринтне видання)

12. Драгоманов М.П. Про українських козаків, татар та турків. З додатком про життя Михайла Драгоманова / М.П. Драгоманов. - К.: Дніпро, 1991. - 42 с.

13. Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. / Е.И. Дружинина. - М.: Наука, 1959. - 264 c.

14. Думин С.В. Другая Русь (Великое княжество Литовское и Русское) / С.В. Думин // История Отечества: люди, идеи, решения Очерки истории России. IX-XX вв. - М.: Наука, 1991. - С. 76-127.

15. Ефименко А.Я. История украинского народа / А.Я. Ефименко. - К.: Либідь, 1990. - 512 с.

16. Заремба С.З. Питання історії Південної України другої половини XVIII ст. на сторінках збірника «Записки Одесского общества истории и древностей» / С.З. Заремба // Історичні дослідження. Вітчизняна історія. - 1976. - Випуск 2. - С. 87-95.

17. Заруба В.М. Охотницьке (наймане) військо на Лівобережній Україні - Гетьманщині в останній чверті XVII ст. / В.М. Заруба // Записки наукового товариства імені Т.Г. Шевченка. - Львів, 1993. - Т. 225. - С. 232-257.

18. Історія міст і сіл УРСР. Миколаївська область / ред. колегія Васильєв В., Агєєв Ю. та ін. - К. : Головна редакція УРЕ, 1971. - 692 с.

19. Історія Русів / пер. І. Драч. - К.: Веселка, 1991. - 183 с.

20. Кабузан В.М. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в XVIІІ - первой половине ХІХ в. (1719-1858 гг.) / В.М. Кабузан. - М.: Наука, 1976. - 306 c.

21. Калугин И. Дипломатические сношения России с Крымом в княжение Иоанна ІІІ / И. Калугин. - М.: Университетская типография, 1855. - 68 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.twirpx.com/file/1400371/

22. Каргалов В.В. На степной границе. Оборона «крымской украины» Русского государства в первой половине XVI столетия / В.В. Каргалов. - М.: Наука, 1974. - 183 с.

23. Клокман Ю.Р. Фельдмаршал Румянцев в период русско-турецкой войны 1768-1774 гг. / Ю.Р. Клокман. - М.: Изд-во АН СССР, 1951. - 207 с.

24. Костомаров Н.И. Мазепа / Н.И. Костомаров. - М.: Республика, 1992. - 335 с.

25. Крот В.А. Боротьба населення України проти турецько-кримських завойовників наприкінці ХV - в першій половині ХVІ ст. / В.А. Крот, Н.С. Рашба // Український історичний журнал. - 1983. - № 5. - С. 101-110.

26. Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба / Б. Крупницький. - К.: Україна, 2003. - 240 с.

27. Кузнецов А.Б. Дипломатическая борьба России за безопасность южных границ (первая половина XVI в.) / А.Б. Кузнецов. - Минск: Изд-во «Университетское», 1986. - 138 c.

28. Мірущенко О.П. Економічна політика Російського уряду на Запоріжжі періоду Нової Січі (1734-1775 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / О.П. Мірущенко. - Запоріжжя, 2010. - 23 с.

29. Нассау-Зиген, Карл Генрих [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%CD%E0%F1%F1%E0%F3-%C7%E8%E3%E5%ED,_%CA%E0%F0%EB_%C3%E5%ED%F0%E8%F5

30. Некрасов А.М. Возникновение и эволюция Крымского государства в XVI-XVII веке / А.М. Некрасов // Отечественная история. - М., 1999. - № 2. - С. 50-51.

31. Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / ред. Л. Винар / О. Оглоблин. - Нью-Йорк; Київ; Львів; Париж; Торонто, 2001. - 461 с.

32. Полонська-Василенко Н. Заселення Південної України в першій половині XVIII ст. / Н. Полонська-Василенко. - Мюнхен: Дніпрові хвилі, 1960. - 347 с.

33. Полонська-Василенко Н. Історики Запоріжжя / Н. Полонська-Василенко // Запоріжжя XVIІІ століття та його спадщина. - Мюнхен: Дніпрові хвилі, 1965. - Т. 1. - С. 11-27.

34. Полонська-Василенко Н. Історія України-Русі / Н. Полонська-Василенко. - К.: Либідь, 1992. - Т. 1. До середини XVIII століття. - 588 с.

35. Рігельман О.І. Літописна сповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі / О.І. Рігельман. - К.: Либідь, 1994. - 767 с.

36. Сапожников И.В. Запорожские и черноморские казаки в Хаджибее и Одессе / И.В. Сапожников, Г.В. Сапожникова. - Одесса: ОКФА, 1998. - 272 с.

37. Сапожников И.В. Описание Одессы и Северного Причерноморья 1780-х годов (к годовщине штурма Хаджибейского замка) / И.В. Сапожников. - Ильичевск: «Эльтон-2» - «Гратек», 1999. - 80 с.

38. Скальковський А.О. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького / А.О. Скальковський. - Дніпропетровськ: Січ, 1994. - 677 с.

39. Смолій В.А. Листи І. Мазепи. 1687-1601 / В.А. Смолій, В.А. Брехуненко, Ю.А. Мицик. - К.: Інститут історії України НАНУ, 2002. - Т. 1. - 480 с.

40. Соловьев С.М. Сочинения. История России с древнейших времен / ред. Н.А. Иванов / С.М. Соловьев. - М.: Голос, 1993. - Т. 5-6. - 768 с.

41. Станіславський В.В. З епістолярної спадщини гетьмана Івана Мазепи / В.В. Станіславський. - К.: Інститут історії України НАНУ, 1996. - 191 с.

42. Станіславський В.В. Запорозькі та правобережні козаки у спільній боротьбі проти кримського ханства (кінець XVII ст.) / В.В. Станіславський // Семен Палій та Фастівщина в історії України: Матеріали науково-практичної краєзнавчої конференції. - Київ-Фастів, 1997. - С. 45-48.

43. Старожитності степового Причорномор'я і Криму / Збірник наукових праць. - Т. ХIV / За ред П.П. Толочка; Держ. вищий навч. заклад «Запорізький нац. ун-т» Міністерства освіти і науки України. - Запоріжжя, 2007. - 262 с.

44. Тимченко В.М. Кодекс законів султана Селіма II як джерело для дослідження економічної історії османського півдня України (на прикладі очаківського санджаку) / В.М. Тимченко // Україна і Туреччина. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. НАН України. Інститут археології. - К., 2003. - С. 6-7.

45. Тунманн. Крымское ханство. - Симферополь: Таврия, 1991. - 96 с.

46. Універсали Івана Мазепи (1687-1709) / ред. П. Сохань. - Київ-Львів: НТШ, 2006. - Ч. 2. - 803 с.

47. Храпунов И.Н. Древняя история Крыма / И.Н. Храпунов; Крым. отд.-ние Ин-та востоковедения им. А.Е. Крымского НАН Украины, Историко-археологич. Фонд «Исследование тысячелетий». - Симферополь: Сонат, 2003. - 192 с.

48. Шевченко Н.В. Козацтво на Миколаївщині / Н.В. Шевченко // Миколаївщина: літопис історичних подій / за ред. М.М. Шитюка. - Херсон: Олді-плюс, 2002. - С. 74-103.

49. Шерер Жан-Бенуа. Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії / пер. з фр. В.В. Коптілов / Шерер Жан-Бенуа. - К.: Укр. письменник, 1994. - 311 с.

50. Шиян Р. Козацтво Південної України в останній чверті XVIII ст. / Р. Шиян. - Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1998 - 96 с.

51. Шпитальов Г.Г. Запорозьке військо в російсько-турецькій війні 1735-1739 рр. / Г.Г. Шпитальов. - Запоріжжя: Тандем-У, 2002 . - 71 с.

52. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: у 3-х тт. / АН УРСР, Археогр. коміс., Ін-т Історії, ред. кол.: П. Сохань (гол.ред.). - К.: Наукова думка, 1990. - Т. 2. - 560 с.

53. Якубова Т.А. Історичні події російсько-турецької війни 1787-1791 рр. навколо фортеці Очаків. Чорноморський флот у документах Г.О. Потьомкіна та О.В. Суворова, архіву Одеського товариства історії та старожитностей. - С. 294-296. / Т.А. Якубова [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.history.odessa.ua/publication10/82.pdf

54. Якубова Т.А. Історія фортеці Очаків XVI-XVIII ст. у контексті дослідження суспільних відносин / Т.А. Якубова // Українознавство: теорія , методологія , практика. Зб. наук. праць НДІУ. - К.: НДІУ, 2004. - Т. ІІІ. - С. 297-301.

55. Якубова Т.А. Маловідомі матеріали фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, щодо історичного портрету гетьмана І. Мазепи (XVII-XVIII ст.) / Т.А. Якубова // Праці Центру пам'яткознавства: Зб. наук. пр. - 2009. - Випуск 16. - С. 165-176.

56. Якубова Т.А. Місто-фортеця Очаків та його стратегічне значення в російсько-українсько-турецькому протистоянні XVIII ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / Т.А. Якубова. - К., 2006. - 20 с.

57. Якубова Т.А. Місто-фортеця Очаків як стратегічний та торговельний центр турецько-татарського прикордоння XVI ст. / Т.А. Якубова // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: збірка наукових статей. - Випуск 16. - К.: ХІК, Часи козацькі, 2007. - С. 178-182.

58. Якубова Т.А. Участь козаків в очаківській операції. 1769 рік / Т.А. Якубова // Київська старовина. - 2004. - № 3. - С. 9-17.

59. Якубова Т.А. Участь українського козацтва в осаді фортеці Очаків (1788 рік) / Т.А. Якубова // Культура і мистецтво в сучасному світі. Збірник наукових праць. Київський Національний Університет культури і мистецтв - 2004. - Випуск 5 - С. 180-185.

60. Якубова Т.А. Фортеця Очаків та військова діяльність гетьмана І. Мазепи / Т.А. Якубова // Наукові праці. Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили. - 2004. - Т. 32. - Випуск 19. Історичні науки. - С. 97-101.

Размещено на Allbest.ru