Організація хлібозаготівельних кампаній в СРСР в кінці 20 х – на початку 30-х років ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет імені А.С.Макаренка

Кафедра всесвітньої історії

Курсова робота

Організація хлібозаготівельних кампаній в СРСР в кінці 20_х - на початку 30-х років ХХ століття

Суми - 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПЕРШІ СПРОБИ БІЛЬШОВИЦЬКОЇ ВЛАДИ ПРОВЕДЕННЯ ХЛІБОЗАГОТІВЕЛЬНИХ КАМПАНІЙ

РОЗДІЛ ІІ. СУЦІЛЬНА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

З кінця 20-х років ХХ століття в СРСР оголошується курс на проведення політики колективізації. Основним джерелом запланованої ще в 1926 році індустріалізації мали бути прибутки від сільського господарства. До зовнішніх джерел фінансування керівництво країни не вдавалося, тому, зважаючи на те, що СРСР - країна аграрна, цілком зрозуміло, за чий кошт будувалися численні промислові підприємства. Село очікували кардинальні зміни. Внаслідок кількох криз НЕПу, партійне керівництво почало шукати альтернативних варіантів розвитку країни. Перед ним постало питання, як організувати відтік коштів з сільського господарства в промисловість в умовах, коли основна частина товарно-грошового обороту країни (від реалізації зерна) рухається за законами капіталістичного розвитку. Актуальність даного дослідження полягає в тому, що саме хліб був ключовим питанням в подальшому розвитку СРСР. Власники зерна намагаються продати його якомога дорожче (з підприємницьких позицій), а влада хоче і накормити місто, і особливо на це не затрачатися. Ось в чому полягає основна суперечність: між тими, хто володіє засобами для існування але не має політичної захищеності і тими, хто має можливість ці засоби для існування забрати на законній основі. Радянська влада використовувала різні засоби впливу на село. Соціально-майнове розшарування, що склалося тут за роки НЕПу вона направила у вигідному для себе руслі, надаючи привілеї бідноті та обмежуючи нечисленне більш заможне селянство. В результаті, процеси хлібозаготівлі і розкуркулення злилися воєдино і стали основним напрямком державного насильства над селянством.

Мета роботи: на основі широкого кола літератури дослідити специфіку проведення хлібозаготівельних кампаній.

Для досягнення поставленої мети необхідне вирішення таких завдань:

· проаналізувати соціально-економічні та політичні умови, що визначили політику влади в другій половині 20-х років ХХ століття;

· прослідкувати еволюцію методів проведення хлібозаготівель в кінці 20_х - на початку 30-х років ХХ століття.

Об'єкт дослідження: колективізація, як спроба соціально-економічної модернізації радянського суспільства.

Предмет дослідження: хлібозаготівельні кампанії і способи їх організації в кінці 20-х - на початку 30-х років ХХ століття.

Хронологічні рамки охоплюють період з кінця 1920-х років до початку 1930-х років. Нижня межа пов'язана з кризою хлібозаготівель на початковому етапі колективізації. Верхня межа визначена специфікою проведення хлібозаготівельних кампаній на другому етапі колективізації.

Територіальні межі: РРФСР (переважно Алтайський та Красноярський край). Такі межі визначені доступною джерельною базою, що дає можливість прослідкувати розвиток соціально-економічних та політичних відносин в зазначений період саме в Сибіру. Також в роботі присутні статистичні дослідження щодо всієї території СРСР (на початок 30-х років ХХ століття).

Дослідження хлібозаготівельних кампаній кінця 20-х початку 30-х років ХХ століття неможливо без використання робіт з колективізації та розкуркулення. Серед радянських авторів можна виділити роботи В. П. Данилова [8,9,10,11,12,13] і М. Л. Богденко [4,5]. В центрі уваги робіт В. П. Данилова знаходяться питання організації та розвитку конкретних форм і засобів підготовки матеріально-технічних передумов колективізації. Данилов В.П. приходить до висновку, що до початку масового колгоспного руху ще не було створено матеріально-технічної бази для соціалістичного сільського господарства. На думку ж М. Л. Богденко іншого шляху для перемоги соціалізму окрім «ликвидации кулачества как класса» бути не могло. Варто ввідмітити монографію Ю. А. Мошкова [27], в якій проаналізований розвиток зернового виробництва, зміна обсягу і форм заготовок хліба, масштаби і способи задоволення потреб населення в місті та селі. Дослідження радянського періоду корисні в плані фактажу та представленої статистичної інформації. Проте роботи радянських істориків досить заідеологізовані, присутня суб'єктивна оцінка щодо розглянутих соціально-економічних процесів. Серед робіт 90-х років, використано ряд праць Н. А. Івницького [16, 18, 19], що побудовані на матеріалах державних і колишніх партійних архівів. Досить цікаві висновки щодо колективізації сучасних авторів. Зокрема С. А. Нікольський [28] вважає, що колективізація, як первісне соціалістичне накопичення за рахунок пограбування села не тільки не диктувалася необхідністю економічного розвитку країни, а й була абсолютно неможлива з точки зору природних об'єктивних тенденцій соціально-економічного розвитку села, а в певній мірі і індустріального міста. Ця чужорідність колективізації природно-економічному розвитку з самого початку визначила її насильницький, волюнтаристський, руйнівний характер. Історик Н. Л. Рогаліна [30] намагається простежити логічний та органічний зв'язок аграрного розвитку та соціальної політики 20-х - 30-х років ХХ століття. Серед робіт по колективізації та розкуркуленню також можна виділити дослідження О. А. Кир'янової [24], Д. М. Джафарова [14], В. В. Бабашкіна [1]. Їх роботи представляють найновішу літературу, використану в даному дослідженні.

РОЗДІЛ І

ПЕРШІ СПРОБИ БІЛЬШОВИЦЬКОЇ ВЛАДИ ПРОВЕДЕННЯ ХЛІБОЗАГОТІВЕЛЬНИХ КАМПАНІЙ

Ще з початку 20-х років ХХ століття країна пережила ряд криз НЕПу. В 1923 році - криза «ножиці цін»: після переходу на продподаток селяни виставили на ринок багато хліба, після чого ціна на нього різко впала. При цьому промислові товари були такі ж дорогі, як і раніше. Держава штучно різала ціни на хліб (підвищувала закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію). 1925-1926 - ще одна криза хлібозаготівлі: внаслідок низької ціни на хліб селяни притримували його «до кращих часів». Після чергової кризи 1927-1928 років Й. Сталін грозився селянам п'ятьма роками позбавлення волі з позбавленням власності, якщо ті не здаватимуть хліб за державними цінами. Такі «динамічні» та неоднозначні наслідки лібералізації економіки країни часів НЕПу стимулювали владу вдатися до радикальних методів врегулювання нагальних питань. В грудні 1927 року пройшов XV з'їзд ВКП (б), на якому говорилося про стурбованість низькою товарністю сільського господарства. Було ухвалено директиву першої 5-річки, проголошено курс на колективізацію сільського господарства. Дрібнотоварне селянське господарство все більше відставало від розвитку соціалістичної індустрії, а породжувані ним капіталістичні відносини гальмували соціалістичну реконструкцію. [7, с. 142]

Радянське керівництво запланувало усуспільнити не більше 17% землі та від 2 - до 15% селян. Такий великий інтервал можна пояснити тим, що влада не повною мірою розуміла, як населення сприйме такі ідеї та на стільки ефективними будуть подібні заходи. На початкових етапах розраховували на добровільний перехід селян до нового ладу ведення господарства. На кінець 20-х років соціально-економічний розвиток, насамперед індустріалізація країни, вимагав відповідного підйому сільськогосподарського виробництва та його реорганізації. Слід нагадати, що мова йде про аграрну країну, а тому стрімка індустріалізація проводилася за рахунок саме аграрного сектору. Господарська діяльність 120 млн селян була пов'язана з обробкою дрібних клаптиків землі з допомогу примітивних знарядь. В країні в 1927 році налічувалося приблизно 24 млн. селянських господарств, кожне з яких в середньому мало 4-5 га посіву, одного робочого коня і одну корову. Серед знарядь виробництва зберігалися ще дерев'яне рало і серп. Лише 15% господарств мали ті чи інші машини (кінної тяги). Низький рівень сільськогосподарського виробництва стримував загальний економічний розвиток країни, ставив серйозні перепони індустріалізації, будівництва соціалізму в цілому. [17, с. 17]

В умовах товарного виробництва система дрібного селянського господарства породжувала майнове і соціальне розшарування, внаслідок чого мало місце куркульство (шар експлуататорів буржуазного типу) і шар експлуатованих пролетарського і напівпролетарського типу. Політика Радянської держави, спрямована на підтримку трудящих верств і обмеження експлуататорських прагнень куркульства, стримувала процес розшарування села, але не могла подолати його до тих пір, поки зберігалася система дрібного товарного виробництва. Кооперація селянських господарств, ставало об'єктивною необхідністю, що виходило з потреб соціально-економічного розвитку як країни в цілому, так і самого села. Виходячи з цього, XV з'їзд партії поставив завдання забезпечити «на основе дальнейшего кооперирования крестьянства постепенный переход распыленных крестьянских хозяйств на рельсы крупного производства (коллективная обработка земли на основе интенсификации и машинизации земледелия), всемерно поддерживая и поощряя ростки обобществленного сельскохозяйственного труда». З'їзд, категорично висловлювався проти, будт-яких заходів адміністративного впливу та примусу щодо селянства.

Ключовим питанням діяльності радянської влади на селі став наступ на куркульство, що мав проявлятися в послідовному і систематичному обмеженні його експлуататорських можливостей і устремлінь, у витісненні куркульства економічними методами. [17, с. 18-19] Ймовірно, термін «куркуль» містить не стільки економічний, скільки соціокультурний зміст. Куркуль у повсякденному житті той, хто має надлишки, виділяється з маси в бік заможності, часто займається посередницькою торгівельною діяльністю. [30, с. 226-227]

Досить часто «куркуль» серед населення села асоціювався не лише як експлуататор. У джерелах можна простежити і позитивні відгуки, наприклад: «кулак - это политическая кличка людей, которые кормили себя, поставляли продукты в город, платили налоги, а значит, кормили и других людей. Кулаки, конечно, не хотели идти в колхоз. Не хотели отдавать свое, горбом нажитое имущество». [26, с. 55] Односельці до куркулів ставилися по-різному: «Те, кто сочувствовал и жалел кулаков, считались подкулачниками. Подкулачникам давали твердое задание по сдаче повышенных налогов. Если они не выполняли эти задания, то их тоже раскулачивали и высылали. Были и такие, кто со зла мог наговорить на своего соседа. Говорил властям, что тот, сдал меньше зерна, чем у него было на самом деле». [26, с. 138]

Існує думка, що жоден з цих заходів не був спрямований на руйнування куркульських господарств податковими чи адміністративними засобами. Суть була в тому, що вся політика по відношенню до села була спрямована на піднесення сільського господарства, на збільшення доходів селянського господарства, на «постоянное повышение материального и культурного уровня жизни беднейшего и среднего крестьянства при решительном ограничении эксплуататорских тенденций кулака». [7, с. 142-143] Саме в таких умовах селянство могло стати на соціалістичний шлях розвитку. Цей процес став розглядатися як засіб вирішення і хлібної проблеми в більш короткі терміни, незалежно від наявності об'єктивних, зокрема матеріально-технічних, передумов і від готовності селян до об'єднання своїх господарств. Н. А. Івницький вважає, що трактування кооперування селянських господарств не як самостійного завдання соціалістичної перебудови суспільства, а як засобу для вирішення інших завдань, в тому числі чисто господарських (більше виробити і реалізувати продукції тощо), була принциповим порушенням ленінського кооперативного плану, що спричинило за собою інші порушення і спотворення. Рішення XV з'їзду ВКП (б) стали тлумачитися відповідно до практики як курс на колективізацію, що насправді не тільки обмежувало, але і спотворювало їх зміст. [17, с. 21] Саме на з'їзді вперше була поставлена практична задача переходу від найпростіших виробничих об'єднань (характерних для періоду НЕПу) до створення великих колективних господарств для спільної обробки землі, централізованого постачання їх тракторами та іншою сільськогосподарською технікою, проведення кредитування. [25, с. 4]

На перший план вийшла зернова проблема, викликана рядом хлібозаготівельних труднощів 1928 року. Розміри посівів значно відставали від колишнього рівня навіть в регіонах, що спеціалізувалися головним чином на сільському господарстві та мали достатньо для цього ресурсів. Так, в 1928 році посів зернових на Нижній Волзі дорівнював 72,2%, Середній Волзі - 92,9%, на Північному Кавказі - 63,3%, на Уралі - 94,1%, в Україні - 83,6%, в Казахстані - 82,2% від рівня 1913 року. Ці райони були найбільш товарними, і зменшення посівів не могло не відбитися на загальному товарному виході зерна. [27, с. 14]

На першому етапі колективізації (1928-1930 рр.) хлібозаготівельні кампанії ускладнилися кризою зими 1927-1928 років. Деякі дослідники вважають, що криза хлібозаготівель наприкінці 1927 року виникла як результат ринкової нестабільності, а не як відображення кризи сільськогосподарського виробництва, а тим більше соціальної кризи в селі. Хлібний експорт фактично втратив реальне значення, викликавши крайню напруженість платіжного балансу. Оскільки хліб був важливим експортним ресурсом, який давав значну частину валюти, під загрозу ставилося програма імпорту машин і устаткування, а по суті програма індустріалізації. [14, с. 15]

Зниження врожаю та низькі державні закупівельні ціни впливали на незадовільний хід хлібозаготівлі. Єдиною умовою підвищення пропозиції хліба могло стати лише підвищення цін на нього. Але заготівельні ціни на зерно, наприклад в Сибіру не тільки не збільшилися, але мали тенденцію до зниження. Ціни ж вільного ринку, навпаки, росли. Незважаючи на вигнання з ринку великих приватних торговців, покупців на селянський хліб все одно вистачало. Скорочення державних заготівель хліба створювало загрозу планам промислового будівництва, ускладнювало економічне становище, загострювало соціальні конфлікти і в місті і в селі. Обстановка до початку 1928 року серйозно ускладнилася. [14, с. 15]

Відповідальність за подолання хлібозаготівельної кризи була покладена на місцеві партійні організації, яким 6 січня 1928 року була послана директива, підготовлена комісією ЦК ВКП (б) на чолі з Й. В. Сталіним містить такі положення: «Несмотря на двоекратные, твердые директивы ЦК об усилении хлебозаготовок, все еще нет никакого перелома. Темп работы местных организаций недопустимо медленный, спячка еще продолжается… ЦК обязывает вас добиться решительного перелома в хлебозаготовках в недельный срок со дня получения настоящей директивы… ЦК предлагает: принять к твердому исполнению годовое и месячное задание Наркомторга на хлебозаготовки в вашей губернии (округе). Все текущие директивы Наркомторга выполнять без промедлений; все наряды Наркомторга СССР об отгрузке хлеба выполнять в строжайшей строгости и в срок; при взыскании недоимок по всякого рода платежам применять немедленно жесткие кары, в первую очередь в отношении кулачества, особые репрессивные меры необходимы в отношении кулаков спекулянтов, срывающих сельскохозяйственные цены; мобилизовать немедля все лучшие силы партии; установить личную ответственность руководителей партийных, советских и кооперативных организаций за выполнение возложенных на них заданий по заготовкам, немедля отстраняя тех из них, которые не проявят способности и умения добиться успеха хлебозаготовок; организовать в печати длительную кампанию по хлебозаготовкам…». [10, с. 136-137] Після даних вказівок, вищі чини країни влаштували поїздки в хліборобні регіони. Каганович поїхав на Дон, Орджонікідзе на Кавказ, а Сталін - в Сибір. В січні 1928 року Й. Сталін відвідав наступні міста Сибіру: Новосибірськ, Барнаул, Рубцовськ, Омськ, Красноярськ. Для поїздки було вибрано початок року, щоб раз і назавжди вирішити проблему з незадовільним ходом хлібозаготівель, тобто, щоб у новому році такої проблеми не було. Як вважають дослідники, боротьба за хліб загострилася, коли напередодні масової колективізації куркульство намагалося завдати удару Радянській владі по найбільш вразливому місцю - хлібозаготівлі і тим самим зірвати індустріалізацію та соціалістичне будівництво в цілому. Хлібозаготівлі стали основним фронтом класової боротьби. Куркулі, використовуючи хлібні труднощі в країні, пов'язані з падінням товарності зернового господарства та іншими причинами, почали «хлібний страйк», прагнучи викликати кризу в країні і змусити Радянську владу відмовитися від класової політики на селі. Характерною відмінністю сибірського села була наявність численного і потужного прошарку куркульства, який зосередив у своїх руках 15% землі, 12% робочих коней і корів, 19% основних засобів виробництва, 18% валової і 26% товарної продукції хліба, близько половини всіх торгово-промислових установ села (млини, олійниці, шкіряні і інші підприємства). [2, с. 190]

Особливість сибірського селянства полягала в тому, що його предки не знали кріпацтва, тут ще в роки громадянської війни була потужна контрреволюційна база. Сибірське куркульство було сильніше, ніж у центральній Росії: людей, які не люблять Радянську владу та ховають від держави хліб, на думку вождя, в Сибіру було більше, ніж де-небудь, а значить, треба було наводити порядок тут. [31, с. 22] Куркульство у відповідь на натиск намагається організувати масові виступи протесту. Але питання їх антирадянського характеру є досить спірним.

Іншим найбільш розповсюдженим видом антирадянської діяльності куркульства був терор. Крім вище зазначених способів боротьби, популярним було розповсюдження листівок антирадянського змісту і листівок-анонімок з погрозами на адресу низових радянських працівників. Найбільша кількість масових виступів, терористичних актів, розповсюдження листівок виникали на підставі хлібозаготівлі і були спрямовані проти проведених кампаній на селі (хлібозаготівлі, самооподаткування і т.д.). Якщо взяти в сукупності основні види антирадянських проявів на селі (терор, поширення листівок і масові виступи), найбільш несприятливим в політичному становищі районом був - Сибірський регіон. Відносно Сибіру Й. Сталін не раз підкреслював, що «нажать здесь нужно отчаянно». По всій видимості, як вважає І. В. Павлова, він хотів не тільки організувати тиск з метою домогтися від селян здачі хліба, а й подивитися, як відреагує на надзвичайні заходи в більшості своїй селянська за складом сибірська партійна організація, якою буде відгук у села в цілому. [29, с. 71]

Проте масштаби тиску на заможне селянство стримувалися відсутністю відповідної законодавчої бази, а також побоюваннями бути звинуваченими у проведенні антинепівської, а, отже, антипартійної лінії. С. І. Сирцов у своєму виступі на березневому пленумі Сибкрайкому ВКП (б) 1928 року, говорив: «Такое мероприятие, как необходимость удара по кулаку, было ясно для нас с самого начала. Имея цифры и учтя целый ряд фактов саботажа кулаков, мы считали необходимым поставить вопрос о том, каким образом мы можем сдвинуть это дело». [23, с. 242]

Спосіб вирішення даного питання запропонував крайовоий прокурор, 9 січня направивши в крайову «хлебную тройку» записку, в якій вказав на необхідність притягнення до кримінальної відповідаотності «держателей крупных запасов хлеба и его скупщиков из числа особо зажиточных слоев деревни». Керівники Сибірського краю, не наважившись прийняти самостійне рішення з цього приводу, в надісланій в той же день телеграмі поставили питання перед Центром про можливість реалізації пропозиції прокуратури. Конкретної відповіді вони не отримали, але фактична санкція на розв'язання антиселянських репресій була дана в підписаній Й. Сталіним циркулярної телеграмі ЦК ВКП (б) від 14 січня 1928 року. Думка про те, що «нельзя трогать скупщика и кулака, т.к. это может отпугнуть от нас середняка», визначалася в ній як «самая гнилая мысль из всех мыслей, имеющихся в головах некоторых коммунистов» [23, с. 242-243]

При цьому передбачалося використання 107 статті Кримінального Кодексу РРФСР, яка передбачає переслідування за «нарушения правил, регулирующих торговлю: злостное повышение цен на товары путем скупки, сокрытия, или невыпуска таковых на рынок». Сумніви в правомірності подібних надзвичайних заходів у Сибірської влади все ж залишалося. Тим більше що звернення до 107 статті стосовно селян було некоректне з юридичної точки зору. Сумніви розвіяв Й. Сталін, який під час поїздки по Сибіру підтримав ідею використання даної статті, але вказав на необхідність проведення арештів куркулів в «законном порядке» - через прокуратуру. Свою пропозицію аргументував необхідністю «ударить по кулаку, ударить сильно, но ударить так, чтобы основной массе крестьянства была ясна законная причина ареста, конфискации имущества и прочих мер, кои мы к кулаку применим». Вирішити проблему хлібозаготівель планувалося вирішити не тільки за допомогою місцевих сил. Було застосоване законодавство, діюче на той момент, хоча воно як уже було сказано вище, викликало сумнів у правомірності. Самі партійні керівники з приводу застосування 107 статті говорили: «Совершенно неверными применяемые к мужикам методы, нужно было разъяснить крестьянам 107 статью, а затем уже и применять репрессии». [8, с. 44]

Санкціонувавши застосування в Сибіру статті 107 КК РРФСР до заможних селян, що не тільки скуповують, а й затримують реалізацію виробленого ними зерна, Й. Сталін повідомив про це в Москву і тим самим фактично поширив подібну практику на інші регіони країни: Україна, Північний Кавказ, Урал, Поволжя. [23, с. 243]

Приїзд Сталіна до Сибіру став своєрідним передднем колективізації. Було поставлено завдання - оголосити війну куркулям. Однак не всі партійні керівники в Сибіру поділяли цю точку зору, пам'ятаючи ще селянські бунти початку 20-х років і боячись, що нові репресії знову підірвуть авторитет Радянської влади в очах народу. В ході відрядження Й. Сталіна в Сибір і після нього була відпрацьована система надзвичайних заходів - грубого адміністративного тиску на селянство, що отримала потім назву «Урало-сибірський метод».

РОЗДІЛ ІІ

СУЦІЛЬНА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ

Специфіка хлібозаготівельної кампанії 1929 року полягала в істотному збільшенні в зерновому виробництві та хлібозаготівлі ролі «соціалістичного» сектора сільської економіки і насамперед колгоспів, на частку яких припадало 30% виробітку зерна. Вони кваліфікуються як високотоварні господарства, а тому до них пред'являлися підвищені вимоги. Передбачалося, що колективні господарства разом з радгоспами вже в поточному році дадуть «основную массу товарного хлеба». Від колгоспів планували отримати 31 млн пудів, від радгоспів - 7 млн пудів, від одноосібників - 36 млн пудів. Вилучення хліба у колгоспів здійснювалося за певною схемою. За двостороннім договором між заготівельниками та виробниками, який передбачав замовлення виробниками на виробництво певної кількості та якості сільськогосподарської продукції в установлені терміни на передбачених договором умовах, колгоспи повинні були здати державі певну частину валового збору. [10, с. 777] Середня норма здачі, наприклад, в Сибіру становила 27%. При отриманні високого врожаю ця норма збільшилася, низького - зменшувалася. Однак якщо районний план виявлявся менше, ніж запланований зверху, то господарства «добровільно» брали на себе певні додаткові завдання [21, с. 16]

В 1930-1931 роках нова система заготівель, в основі якої лежало суцільне поширення контрактації і державного планування хлібозаготівель остаточно утвердилася. [27, с. 177] Контрактація - це вже згадуваний договір між заготівельниками та виробниками, який передбачав замовлення виробниками на виробництво певної кількості сільськогосподарської продукції в установлені терміни на передбачених цим договором умовах. Однак, покладені на колгоспи надії не виправдалися. Організаційна слабкість, безгосподарність, привели до значного зниження очікуваного валового збору. Це зробило виконання покладених на них завдань нереальним. У зв'язку з цим управлінські структури стали на шлях перерозподілу заготівельних планів, знижуючи їх колгоспам і відповідно збільшуючи одноосібникам. Ще більших масштабів набули репресії протии останніх. Невиконання збільшеного в ході кампанії «самообязательства», крім «бойкота», передбачених законодавством штрафів та притягнення до суду, могло спричинити перехід господарства в розряд заможних і накладення на нього «твердого» завдання. А нездача останнього, в свою чергу, загрожувала експропріацією і виселенням. [22, с. 17]

Ще на початку 1930 року спільно з хлібозаготівлями і колективізацією, активно розгортається кампанія з розкуркулення. З розгортанням заходів по розкуркуленню та колективізації прослідковується повсюдне небувале «обактивление» основних мас села. Позитивне ставлення більшості бідноти і середняків до розкуркулення ілюструвалося не тільки схвальними виступами, прийняттям резолюцій, а й активною участю в реалізації гасел і рішень партії та уряду по колективізації, розкуркулення та виселення куркульства. За ініціативою бідняцько-наймитського активу створювалися спеціальні комісії з розкуркулення, вносилися корективи в бік збільшення кількості господарств, які підлягають розкуркуленню, висувалися вимоги про виселення, вилучення та покарання куркульсько-антирадянських активістів. Сільський актив чітко мотивував свої вимоги про застосування рішучих заходів щодо куркульства «необходимостью обеспечить успех коллективизации». [8, с. 346] В Сибіру до травня 1930 року було розкуркулено більше 59 тисяч господарств, з них 26191 - у зв'язку з колективізацією, 14706 - у зв'язку з хлібозаготівлями, 10628 - судовими рішеннями, а решта - «самоликвидировались». [8, с. 350]

Проводячи розкуркулення заможної частини села, радянське керівництво головним головним переслідувало мету стимулювати суцільну колективізацію. Під загрозою розкуркулення і висилки селяни змушені були вступати в колгоспи. [16, с. 226]

Колгоспи в більшості своїй не могли довести переваги ведення колективного господарства (особливо в порівнянні з заможними, куркульськими). Оскільки заможні селяни були найбільш рішуче налаштовані проти колгоспів і до їхньої думки, як авторитетів у селі, прислухалася значна частина селянства, вирішено було вислати їх з колишніх місць проживання в північні та віддалені райони країни. Але крім головного завдання, радянське керівництво переслідувало й інші цілі: по-перше, господарського освоєння віддалених малонаселених або необжитих районів країни, по-друге, отримання дешевої, якщо не дармової робочої сили для лісозаготівлі, гірничорудної промисловості, сільськогосподарського освоєння цілинних земель, розкорчування тайги. [16, с. 226]

Понаднормове відчуження хліба у його виробників ще більше зросло в 1932 році, коли в умовах більш ніж дворазового зниження врожайності зернових рівень їх вилучення збільшився на четверту частину валового збору в 1930-31 роках до третини. Хлібозаготівля в цьому році перетворилася на справжній грабіж села. Деякі колгоспи під тиском влади здавали весь наявний у них хліб. В результаті в найбільш постраждалих від неврожаю південних районах Сибіру вже восени 1931 року почався найтриваліший і сильний за всі 30-ті роки голод. [21, с. 17]

Ще наприкінці грудня 1929 року Й. Сталін оголосив про перехід «от политики ограничения эксплуататорских тенденций кулачества, к политике ликвидации кулачества как класса». Хоча модель цієї політики бере початок в ході сибірської хлібозаготівельної кампанії зими 1928 року і розгортається імпульсивно, просуваючись на «ощупь». [30, с. 227] В рамках цього «нового» курсу більшовицький режим провів масову операцію по насильницькій адміністративній експропріації господарств, віднесених до куркульських, і їх депортації за межі постійного місця проживання. [22, с. 12]

Односельці куркулів не любили, заздрили їх відносно заможному життю. З ними («кулаками») влада розбиралася швидко: приходило кілька людей, забирали все майно, худобу, техніку. [26, с. 125] З розповіді очевидця розкуркулення: «Раскулачивание - это страшно. Знаю по себе. Сначала выселили из нашей деревни самых богатых, а потом и средних. В их числе оказалась и наша семья. Забрали все, что кормило нашу большую семью: три коровы, хлеб, гусей, кур и шкаф в котором была вся наша одежда». [26, с. 66] Свавілля творилося, незважаючи на те, що існувала постанову, що категорично забороняла: роздягання, відбирання білизни, необхідного одягу, привласнення куркульських речей тобто випадки мародерства і знущання. При виселенні куркульських господарств конфіскації так само не підлягали одяг, взуття, предмети домашнього вжитку. [26, с. 23-24]

Якщо підійти до питання про розкуркулювання з економічних позицій, відкидаючи в сторону соціальних, юридичних, політичних, моральних проблем, то можна звернути увагу на дві особливості. Розкуркулення означало усунення з села елемента, який володів навичками культурного господарювання, хоч і містив капіталістичний потенціал. Навіть кинуті у віддалені, суворі, необжиті райони, колишні спецпереселенці, створювали в короткі терміни колективні господарства, які опинилися передовими. Другий момент - сума витрат по виселенню та облаштуванню виселених куркулів ледве покривалася конфіскованим у них майном. [14, с. 18]

Майже одночасно з масовим розкуркуленням фінансові органи країни вели підготовку до нової податкової кампанії. Оскільки спочатку передбачалося ліквідувати куркулів тільки в районах суцільної колективізації, то було вирішено в інших районах в 1930-31 роках продовжувати обкладати їх в індивідуальному порядку. [21, с. 13] В період НЕПу радянське законодавство не виділяло заможних селян як особливу категорію платників податків. Також вони не мали більш широких політичних прав, та й взагалі були політично не захищені (неоднозначність НЕПу в тому й полягає, що в економіці прослідковувались ліберальні віяння, а в політичній сфері - жорсткий контроль). З 1929 року куркулів стали обкладати в індивідуальному порядку, який передбачав облік всіх доходів, а не їх частини, як у решти сільських жителів, які сплачують сільськогосподарський податок. В результаті їх оподаткування набуло експропріаційного характер. Хоча, так звані куркулі по своїй спроможності мало чим відрізнялися від інших одноосібників. У 1931 році, за даними податкового обліку, на один двір, оподатковуваний індивідуально, приходилося 3,56 га посіву, 1,66 робочих коней і 1,57 голів дорослої великої рогатої худоби, на одноосібний трудовий - відповідно 3,64 га, 1,54 і 1,56 голів. Значною залишалася лише різниця в розмірах неземлеробських заробітків - 139 і 17 рублів. Фактично в індивідуальному порядку обкладалися або сім'ї колишніх куркулів, що розорилися або двори, що мають неземлеробські заробітки. Проте сума сільськогосподарського податку на господарство, віднесене до куркульських, майже в 18 разів перевищувала обкладання інших одноосібників (227 і 15 рублів відповідно). [20, с. 54-55.] За іншими даними, з одного куркульського господарства в середньому вилучалося майже в 10,5 разів більше, ніж з трудових одноосібних господарств. [24, с. 150]

В міру поширення масової колективізації та ліквідації куркульства на нові райони на місцях з'явилися пропозиції залучати абсолютно розорені сім'ї колишніх куркулів не до грошового податку, який вони будуть не в змозі виконати, а до трудової повинності. Провал спроб весною 1930 року загнати більшу частину селян у колгоспи призвів до відмови від реформування податкової системи та збереженню в її рамках індивідуального обкладання. Тим не менш, деякі зміни в закон про сільськогосподарський податок були внесені. В порівнянні з 1929 роком розширювався перелік ознак віднесення господарства до категорії куркульського; індивідуальнму обкладенню підлягали всі виявлені куркульські господарства, а не тільки «наиболее богатые» з них; для оподатковуваних в індивідуальному порядку запроваджувалася особлива більш крута прогресивно-прибутковий шкала обчислення податку. [22, с. 12-13]

Тиск на село посилився. Хліб відбирали будь-якою ціною. Особлива увага при цьому приділялась судовим репресіям. Для посилення ефекту залякування від їх застосування був максимально спрощений порядок судочинства. Справи «о саботаже» хлібозаготівлі розглядалися на відкритих виїзних сесіях судів в терміновому порядку, з винесенням жорстких вироків. Вони широко висвітлювалися в пресі,. [22, с. 83]

З телеграми секретаря Сибірського крайкому ВКП (б) в Барнаульський ОК ВКП (б) про виявлення та засудження куркулів: «Выберите несколько особо злостных кулаков, зарывших в ямы триста-четыреста пудов хлеба, осудите по 107 статье выездной сессии суда в районном селе. Мера наказания - не ниже полугода с конфискацией части имущества. Секретарь Сибкрайкома Эйхе». [25, с. 131-132]

З середини 1933 року в регіонах починають застосовувати і позасудові репресії. На початку жовтня за рішенням Сибірського крайкому ВКП (б) «за зрыв хлебоснабжения страны» було розпущено два колгоспи Калачинського району, а їх члени «как вредители хлебосдачи» вислані на спецпоселення. [21, с. 84]

На січневому Пленумі ЦК, в 1933 році, Й. Сталін визнав за необхідне «производственную смычку» між містом і селом через торгівлю. 19 січня РНК СРСР і ЦК ВКП (б) прийняли постанову «Об обязательной поставке зерна государству колхозами и единоличными хозяйствами», скасувало договірну систему заготовок і вводило систему обов'язкових поставок. Колгоспи і одноосібні господарства отримували тверді зобов'язання по здачі зерна у визначені строки та за встановленими державними цінами. Ці забов'язання мали силу податку. Обсяг зобов'язань визначався погектарними нормами, але не більше третини валового збору кожного господарства при середньому врожаї. Все зерно, що залишалося після виконання обов'язкової поставки, залишалося в повному розпорядженні виробників.

В 1934 році вийшла постанова, за якою закупівля зерна державою в колгоспів, радгоспів та одноосібників має здійснюватися на основі «полной добровольности», що на 25% перевищує заготівельні ціни. Господарства, що продали хліб за закупівельними цінами, могли придбати дефіцитні промислові товари на суму, яка втричі перевищує вартість проданого ними хліба. Система «отоваривания», яка повинна була стати головним стимулом закупівель, себе не виправдала. В держави не виявилося потрібних для села товарів, та й закупівельні ціни не влаштовували ні колгоспників ні одноосібників. Система, що проіснувала більше півроку, була відкинута. Варто зазначити, що з 1930-х років велику надію щодо виконання плану хлібозаготівлі влада покладали на колгоспи спільно з одноосібниками, коли надії не виправдалися знову стали застосовуватися відповідні методи. [23, с. 254] До початку заготівельної кампанії 1933 року колективізація, що ставила на меті гарантоване отримання державою хліба, була завершена. Для збільшення надходження хліба радянська держава використала метод контрактації, який охоплював практично всі одноосібні селянські господарства, які не потрапляли в категорію «зажиточно-кулацких». До останніх застосовувався метод обов'язкових («твердых») завдань по хлібоздачі. Проте різниця між цими двома способами вилучення хліба до початку кампанії 1933 року практично перестала існувати. В ході колективізації зі скасуванням селянського самоврядування сільські ради стали з власної волі укладати договори контрактації і виконувати посівні та заготівельні завдання, іменовані «твердыми». [6, с. 134-135]

Отже, на другому етапі колективізації Радянській владі вдалося досягти виконання поставок хліба в кожному регіоні. Цьому сприяли ряд методів, економічного та політичного впливу, які влада вдало чергувала в різних областях в залежності від конкретної місцевої ситуації. Керівництво вдало грало на можливих соціальних суперечностях та протиріччях на селі, даючи владу одним і притіняючи інших для досягнення власної мети.

ВИСНОВОК

хлібозаготівельний розкуркулення колективізація

Ставка на індустріальний ривок тісно пов'язана з курсом на суцільну колективізацію сільського господарства, яка підкоряла цей великий сектор економіки держави і створювала сприятливі умови для перекачування фінансових, сировинних і трудових ресурсів з аграрної в промислову сферу.

На початковому етапі колективізації (1928-1930 роки) хлібозаготівельні кампанії ускладнилися кризою зими 1927-1928 років: на незадовільний хід хлібозаготівель вплинуло зниження врожаю, пов'язане із скороченням розмірів посівів в зернових регіонах країни. Влада оголосила винуватцем кризи хлібозаготівлі заможних селян, які не бажали здавати хліб державі за низькими закупівельними цінами. Скорочення державних заготівель хліба створювало загрозу планам промислового будівництва, ускладнювало економічне становище. Влада вдалася до посилення соціальних конфліктів, щоб руками пролетаріату і сільської бідноти забрати надлишки у заможних селян. Використовуючи засоби масової інформації, доступні економічні та політичні важелі, керівництво притісняло «куркулів», даючи хід свавіллю. Така політика є проявом здійснення методів організації успішних заготовок хліба. В січні 1928 року під час відрядження Й. Сталіна в Сибір як інструмент позаекономічного стимулювання хлібоздачі було вирішено застосовувати показові вибіркові репресії по 107 статті КК РРФСР до заможних селян, які не тільки скуповують, але й затримують реалізацію виробленого ними зерна. Подібна практика була застосована не тільки в Сибіру, але і в інших регіонах країни: Україна, Північний Кавказ, Урал.

На другому етапі колективізації специфіка хлібозаготівельної кампанії 1930-1931 років полягала в істотному збільшенні в зерновому виробництві та хлібозаготівлі ролі колгоспів. Вилучення хліба у колгоспів здійснювалося за договором контрактації. Колгоспи мали здати державі певну частину валового збору. При отриманні високого врожаю ця норма збільшувалася, низького - зменшувалася для колгоспів, але зростала для одноосібників. Невиконання збільшеного в ході кампанії «самообязательства» для одноосібників, провокувало занесення господарства в розряд заможних і накладення на нього «твердого» завдання по хлібоздачі. Нездача останнього в свою чергу загрожувала експропріацією і виселенням. Різниця між контрактацією та виконанням «твердых» завдань по хлібоздачі до початку кампанії 1932 року практично перестала існувати.

Хлібозаготівельні кампанії проводилися в умовах загостреної класової боротьби на селі. Керівництво країни всіляко намагалося залучити населення в «битве» за хліб. Міські та сільські жителі по-різному ставилися до методів, що застосовуються під час хлібозаготівель. Стосовно сільського населення можна сказати, що основними помічниками в здійсненні методів хлібозаготівель виступали бідняки. Біднота була зацікавлена допомогти адміністрації, оскільки частина конфіскованого хліба і майна розподілялася серед неї за низькими державними цінами. Однак не всі з даного контингенту схвалювали методи, що проводилися в селі. Деякі, розуміючи залежність від куркульських елементів, відмовлялися брати участь у зборах, на яких розробляли норму обов'язкової хлібоздачі для заможних селян. Ставлення місцевих низових працівників до методів хлібозаготівель найчастіше було негативне. Однак ті, хто не виконував директиви керівних органів, піддавалися репресіям. Отже, місцевим працівникам доводилося на практиці застосовувати апробовані методи, щоб самим уникнути покарання. Більшість сільського населення становили так звані середняки. Влада боролася з куркулями руками бідноти за прихильність саме середняків, бо їх була більшість. До того ж, саме вони мали стати основою трудової армії колгоспів. Штучне цькування різних прошарків сільського населення, залякування ув'язненням, конфіскацією майна, виселеням, і в той же час заохочення підлабузництва в кінцевому рахунку зруйнували віковічно усталені норми села. В селянах вбили ініціативність і будь-який потяг і мотив до роботи (адже скільки не зроби - держава все-одно залишить тобі мінімум).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бабашкин В. В. Коллективизация крестьянского хозяйства как отечественный вариант модернизации аграрных обществ / В.В. Бабашкин // Гуманитарные науки в Сибири. - 2009. - №2. - С. 78-82.

2. Безруков Г. Н. Очерки истории Алтайской организации КПСС / Г. Н. Безруков. - Барнаул: Алт. кн. изд-во, 1985. - 553 с.

3. Березовчук М. Перші соціалістичні перетворення на селі / Березовчук М. - К.,1976. - 149 с.

4. Богденко М. Л. К истории начального этапа сплошной коллективизации / М. Л. Богденко // Вопросы истории. - 1963. - № 5. - С. 19-35.

5. Богденко М. Л. Строительство зерновых совхозов в 1928-1932 гг. / М. Л. Богденко. - М.: Академия наук СССР, 1958. - 250 с.

6. Герман Е. Н. Хлебозаготовительная кампания 1932/33 г. в Западной Сибири / Е. Н. Герман // Сибирская деревня: проблемы истории: Сб. науч. тр. - Новосибирск: НГУ, 2004. - С. 134-141.

7. Гущин Н. Я. Классовая борьба в сибирской деревне, 1920-е - середина 1930_х гг. / Н. Я. Гущин, В. А. Ильиных. - Новосибирск: Наука, 1987. - 330 с.

8. Данилов В. П. Советская деревня глазами ВЧК ОГПУ НКВД: 1918-1939. В 4_х т. Т.2. Кн.1. 1930-1931 гг. / В. П. Данилов, Н. Верт, А. Берелович, Л. Самуэльсон. - М.: РОССПЭН, 2003. - 727 с.

9. Данилов В. П. Введение / В.П. Данилов, Н. Верт, А. Берелович // Советская деревня глазами ВЧК ОГПУ НКВД: 1918-1939. В 4-х т. Т.2. 1923-1929 гг. / Под ред. А. Береловича, В. Данилова. - М.: РОССПЭН, 2000. - С. 7-24.

10. Данилов В. П. Истоки и начало деревенской трагедии / В. П. Данилов // Трагедия советской деревни. 1927-1939. В 5 т. Т.1. май 1927- ноябрь 1929 г. / Под ред. В. Данилова, Р. Маннинг, Л. Виолы. - М.: РОССПЭН, 1999.

11. Данилов В. П. Коллективизация: как это было? / В. П. Данилов // Страницы истории советского общества: Факты, проблемы, люди. - М.: Политиздат, 1989. - С. 228-253.

12. Данилов В. П. Создание материально-технических предпосылок коллективизации сельского хозяйства в СССР. / В. П. Данилов. - М.: Академия наук СССР, 1957. - 451 с.

13. Данилов В. П. Очерки истории коллективизации сельского хозяйства в союзных республиках: Сб. ст. / В. П. Данилов. - М.: Госполитиздат, 1963. - 560 с.

14. Джафаров Д. М. Некоторые рассуждения об итогах коллективизации / Д. М. Джафаров // Актуальные проблемы современной науки. - 2009. - №2. - С. 15_20.

15. Зеленин И. Е. Колхозное строительство в СССР в 1931-1932 гг. (к итогам сплошной коллективизации сельского хозяйства) / И. Е. Зеленин // История СССР. - 1960. - №6. - С. 19-40.

16. Ивницкий Н. А. Коллективизация и раскулачивание, начало 1930-х годов / Н. А. Ивницкий. - Учеб. пособие для гуманитарных вузов. - 2-е изд., доп. и перераб. - М.: Магистр, 1996. - 288 с.

17. Ивницкий Н. А. О деревни накануне и в ходе коллективизации / Н. А. Ивницкий, В. П. Данилов // Документы свидетельствуют: из истории деревни накануне и в ходе коллективизации 1927 - 1932 гг. - М.: Политиздат, 1989. - С. 9-51.

18. Ивницкий Н. А. Судьба раскулаченных в СССР / Н. А. Ивницкий. - М.: Собрание, 2004. - 296 с.

19. Ивницкий Н. И. Развертывание «сплошной коллективизации» / Н. И. Ивницкий // Трагедия советской деревни. 1927-1939. В 5 т. Т.2. ноябрь 1929 - декабрь 1930 г. / Под ред. В. Данилова, Р. Маннинг, Л. Виолы. - М.: РООСПЭН, 2000. - С. 7-29.

20. Ильиных В. А. Сельхозналоговая кампания 1931 г.: в поисках кулаков / В. А. Ильиных // Гуманитарные науки в Сибири. - 2000. - №1. - С. 54-59.

21. Ильиных В. А. Политика раскрестьянивания в Сибири: формы и методы централизованных хлебозаготовок 1930-1941 гг.: Хроникально. док. сб. / В. А. Ильиных, В. М. Рыков. - Новосибирск: РИЦ НГУ, 2002. - Вып. 2. - 253 с.

22. Ильиных В. А. Политика раскрестьянивания в Сибири: этапы и методы ликвидации крестьянского хозяйства 1930-1940 гг.: Хроникально. док. сб. / В. А. Ильиных, В. М. Рыков - Новосибирск: ИДМИ, 2000. - Вып. 1. - 214 с.

23. Ильиных В. А. Хлебозаготовительная политика советского государства в Сибири в конце 1920-х гг.: Хроник. док. сб. / В. А. Ильиных, О. К. Кавцевич. - Новосибирск: Ин-т истории СО РАН, 2006. - 258 с.

24. Кирьянова Е. А. Раскулачивание крестьянства Центра России в начале 1930-х годов / Е. А. Кирьянова // Вопросы истории. - 2006. - №5. - С. 146-152.

25. Кладова Н. В. Предисловие / Н. В. Кладова, О. Н. Дударева, А. А. Колесников // Изгои коллективизации: алтайская деревня в 1928 - 1933 годах: Сб. док / Редкол.: Н. В. Кладова и др. - Барнаул: Азбука, 2007. - 480 с.

26. Лопатин Л. Н. Коллективизация и раскулачивание (очевидцы и документы свидетельствуют) / Л. Н. Лопатин, Н. Л. Лопатина. - Кемерово: Аксиома, 2009. - 445 с.

27. Мошков Ю. А. Зерновая проблема в годы сплошной коллективизации сельского хозяйства СССР, 1929-1932 гг. / Ю. А. Мошков. - М: МГУ, 1966. -238 с.

28. Никольский С. А. Аграрный курс России / С. А. Никольский. - М.: КолосС, 2003. - 376 с.

29. Павлова И. В. Механизм власти и строительство сталинского социализма / И. В. Павлова. - Новосибирск: СО РАН, 2001. - 460 с.

30. Рогалина Н. Л. Раскулачивание и коллективизация в свете новых документальных публикаций / Н. Л. Рогалина // Экономическая история Сибири XX века. - Барнаул, 2006. - Ч. 2. - С. 224-238.

31. Усов Ю. Как Сталин решил судьбы крестьян в Барнауле / Ю. Усов // Свободный курс. - 2005. - 28 января. - С. 22.

32. Шлихтер А. Г. Экономические проблемы строительства фундамента социализма / Шлихтер А. Г. - М., 1982. - 432 с.

33. Щагин Э. М. Предисловие / Э. М. Щагин, С. И. Дегтев // Хрестоматия по истории СССР, 1917-1945: Учеб. пособие для пед. ин-тов по спец. «История» / Под ред. Э. М. Щагина. - М.: Просвещение, 1991. - С. 312-315.

34. Щагин Э. М. Вводная статья / Э. М. Щагин // Хрестоматия по новейшей истории России, 1917 - 2004. В 2 ч. Ч. 1: 1917 - 1945 / Под ред. А. Ф. Киселева, Э. М. Щагина. - М.: Дрофа, 2005. - С. 168-169.

Размещено на Allbest.ru