Реєстрове козацьке військо

Размещено на http://www.allbest.ru/

О.Г. Шамрай (Кам'янка)

Польський хроніст Мартин Бєльський (1495-1575) повідомляє: "...Року 1489 козацькі загони попереду литовського війська переслідували на Поділлі татарські орди, які вдерлися на їхні краї. Через кілька років кримський хан скаржився, що козаки напали на татарський корабель біля Тягині, а 1499 року литовський князь Олександр видав Києву уставну грамоту, щоб із степових промислів козаків стягувати "на замок" данину рибою тощо. Це достовірні вістки про початки козаччини, хоч про "козаків”, "козакування" польські хроніки згадують, описуючи історичні події в Україні попередніх сторіч" [1].

Поряд із Запорозьким Військом, польсько-шляхетським урядом було сформовано реєстрове козацьке військо. Серед литовських і польських феодалів ідея про взяття частини козаків на державну службу виникла ще на початку XVI сг. І вже тоді, крім військової мети, передбачалося "приборкання" козацтва. Однак, спроби великого литовського князя і польського короля Сигізмунда І в 1523 і 1525 роках здійснити подібні проекти не мали реальних результатів через постійну відсутність грошей в коронному скарбі. В 1533 році черкаський староста Остафій Дашкевич знову піднімав на сеймі питання про залучення козаків на державну службу. Він пропонував створити корпус піших козаків у дві тисячі чоловік, які б на чайках організовували захист перевозів на Дніпрі, а також кілька сотенний загін кінноти для виконання служби зв'язку і забезпечення постачання харчами й боєприпасами. На дніпровських островах Остафій Дашкевич радив побудувати укріплені замки. Отже, систему організації сторожових сил черкаський староста певною мірою запозичував від самих козаків, які вже в той час вели оборонну сторожову діяльність. У 1541 році, після укладення угоди з кримським ханом про "вічний мир”, великокнязівський литовський уряд наказав прикордонним старостам скласти загальний реєстр на козаків, щоб контролювати їхній відрщк на "уходи" і промисли, а також мати змогу розшукувати тих, хто вчинив напад на татар. Однак, урядовим старостам було не під силу взяти під контроль численне, динамічне козацьке населення. XVI століття залишило багаті усні та письмові джерела, археологічні матеріали. Козаччина взяла на себе важкий тягар захисту українського народу від постійних спустошливих татарських нападів, які завдавали великих людських та матеріальних втрат. Історія козацького війська цієї доби відображена в різних офіційних державних документах, у свідченнях сучасників, опублікованих багатьма мовами в археологічних виданнях XIX і XX століть. Ця надзвичайно важлива для історії України тема досить грунтовно досліджена в наукових працях В. Антоновича, Д. Яворницького, М. Грушевського, І. Крип'якевича та ін. Уже в перших документах зазначено роки і місця подій, імена ватажків, інколи і кількість козаків. Спочатку козацькі загони налічували кількасот чоловік, але швидко зросли до кількох тисяч. Під час повстань у другій половині XVI століття сягали вже понад десять тисяч. В перші роки Хмельниччини -- кілька сотень тисяч. Наприклад, в ті часи європейська армія налічувала близько 40-50 тисяч воїнів.

В. Смолій стверджує: "...на козацьке військо звернули увагу наші поневолювачі -- спочатку литовський, а потім і польський уряди, магнати, шляхта, які ще в XIV столітті захопили основну частину України й володіли тут великими маєтками. Зазнаючи спустошень татаро - турецьких орд, вони задумали найняти на військово-державну службу невелику кількість козаків, щоб таким чином, з одного боку, захистити південні кордони від наскоків степових кочівників, і з другого, послабити й задушити вогнище свободи і волелюбства Запорозьку Січ, звідки дух свободи поширювався по всіх куточках України. Тих козаків, котрих польський уряд наймав на службу, записували до спеціальних списків, або реєстрів і винагороджували платнею грошима і сукном. Звідси й назва "реєстрові козаки". Решта козаків оголошувалась урядом поза законом і мала повернутись у кріпосницьку залежність, підкорятись місцевому урядові, старостам. На Запорожжя прибували люди різних станів з усієї України і з- поза її меж. Щоправда, організувати реєстрове військо, що налічувало б "тисячу або дві козаків", хотів литовський уряд ще в першій половині XVI століття" [4].

Після Люблінської унії 1569 року польські правлячі кола поновлюють плани створення реєстрового козацького війська Прийняті на державну службу козаки вписувалися до особливого реєстру (списку), через що і отримали назву реєстровців. В 1572 році за наказом короля Сигізмунда--Августа, коронний гетьман Язловецький взяв на державну службу 300 чоловік з числа найзаможніших козаків. їм надавались певні пільги. Вони одержували платню грошима і сукном, за ними визнавалося право самоврядування, їх вилучали з юрисдикції королівських старост, вони мали свого суддю та "старшого". Першим таким "старшим" Язловецький призначив шляхтича Бадовського, покладаючи на нього функції не тільки військового командира реєстрового загону, а й керівника усього українського козацтва - "городового" й "низового" ("запорозького"). Реєстровці повинні були приборкувати козацьку "сваволю", яка так грізно зростала, а також захищати кордони від татар. Проте, загін у 300 чоловік не міг контролювати масу козацтва на волості і в пониззі Дніпра, за порогами. Подальша доля цього загону невідома. Через шість років король Стефан Баторій знову повторив цей набір козаків на державну службу, збільшивши кількість загону до 500 чоловік. Паралельно з реєстром королем було видано ряд дуже суворих універсалів, спрямованих на "приборкання" козацтва. Реєстр впроваджувався Стефаном Баторієм під великим тиском кримського хана, який був занепокоєний і роздратований зростанням активності козацтва. Стефан Баторій, що зайняв польський престол завдяки підтримці султана, не міг ігнорувати домагань султанського васала -- кримського хана Останній сподівався, що руками урядового козацького загону король примусить всю масу козацтва відмовитися від наступальної боротьби. Стефан Баторій сам ненавидів козацтво і мріяв його взагалі все знищити. Через свого посла Мартина Броневського польський король заявив кримському ханові: "Ми маємо наміри не охороняти їх, а винищувати".

Таким чином, запроваджуючи реєстр, польський уряд здійснював свою політику "приборкання козацтва". Але реєстр не тільки не розв'язав, а загострив козацьку проблему для Речі Посполитої. Хоча уряд прагнув залишити тільки мізерну частину українського козацтва, обмеживши її лише військовими рамками, однак був змушений зберегти реєстровому військові елементи автономії, офіційно визнати військову й політичну своєрідність козацької організації. Українське козацтво створило своєрідний політично- адміністративний, судовий, військовий устрій, який став моделлю в організації реєстру і який у його межах змушена була визнати Річ Посполита Хоча уряд Речі Посполитої й прагнув ліквідувати суверенність українського козацтва, перевести його з категорії численної соціально-економічної верстви з державними тенденціями в суто військові, проте був змушений зберегти реєстровому війську елементи автономної, а також легалізувати й офіційно визнати козацьку військову й політичну організацію.

Комплектуючи реєстр, Стефан Баторій теж орієнтувався на заможний прошарок козацтва Верхівці реєстрового козацтва -- старшині - надавалися значні землеволодіння, що, безумовно, загострювало суперечності між заможним козацтвом і козацькою голотою. Козацьке реєстрове військо було підлеглим королеві через коронного гетьмана, який очолював польські окупаційні війська на Україні. Незалежність від місцевої польської адміністрації, підпорядкування своїй старшині, право розпоряджатися майно, звільнення від податків, поборів і повинностей - такі були основні права реєстровців. Жили реєстровці з сільського господарства, ремесла, промислів. Платня королівського уряду була додатковими життєвими ресурсами. Крім платні, Стефан Баторій видав привілей реєстровим козакам на оволодінням містечком Трехтемировим з монастирем і з землями - від Трехтемирова до міста Чигирина. Трахтемирів став першою козацькою столицею. Козаки влаштували там арсенал, зимові квартири, шпиталь для поранених, хворих і старих козаків. Козаки одержали право на судовий трибуналу Батурині. Військовими головними клейнодами були хоругва, бунчук і печатка з гербом. Виділено було козакам ще гармати, труби і литаври. В той час це означало визнання їх окремою автономною силою. Так Баторієва реформа козацького війська запроваджувала нові порядки, які ґрунтувалися на українському звичаєвому праві, вивела козаків з-під влади старост і поміщиків, підпорядкувала владі гетьмана, тобто зробила їх привілейованим прошарком суспільства. Тому козацтво впродовж своєї історії постійно наголошувало своїм кривдникам про "давні вольності, права і привілеї козацькі", які червоною ниткою проходять через козацьке літописання XVII -- XVIII ст. Керівниками реєстровців були переважно представники князівських і шляхетських родів. Українська шляхта того часу в другому й третьому поколіннях ополячувалась, окатоличувалась.

У реєстровому війську переважали козаки українського походження, але зустрічалися іноземці, зокрема, білоруси й вихідці з російських земель. Козацьке реєстрове військо в основному являло собою піхоту. Крім того, при полку були пушкарі, ремісники та візники. Спостерігалася тенденція однотипності одягу і зброї, встановлювалося військове більш-менш регулярне навчання, проводилася військова муштра. Платня реєстровим козакам виплачувалася дуже нерегулярно і розміри її не були постійними. Скарги на це були обов'язковим пунктом у списку вимог реєстровців королівського уряду. Реєстрова старшина складалася відповідно до Запорозького Війська з обозних, суддів, писарів, осавулів, полковників і сотників. Ознаками влади полковника був пірнач, хоругва і значок (невелика хоругва, якою користувалися щодня). Обрані реєстровцями "старшой" і реєстрова старшина затверджувались королем або призначалися ним із української шляхти, а в кінці 30-х років -- лише з польської шляхти. Козаки, записані до реєстру, зобов'язані були постійно виконувати військову службу, захищаючи південні кордони України, організовуючи сторожову службу на Подніпров'ї. Вважалося, що реєстровці будуть тримати постійну залогу за дніпровими порогами на Запорізькій Січі, а також розміщуватися й на "волості".

Отже, створюючи реєстр, Стефан Баторій намагався ліквідувати політичні права, державні автономні домагання всієї маси козацтва за рахунок створення привілейованої невеличкої групи реєстровців. Ставилася також мета розколота козацтво, протиставивши йому реєстровців, перетворених у польські регулярні частини, підлеглі польсько-шляхетському командуванню. Однак, не здійснилися ці наміри польських магнатів і шляхти, як і їхні намагання розколота козацтво на групи. Тут не спрацював старий спосіб правління, що застосовувався й застосовується всіма імператорами, диктаторами, іноземними поневолювачами і окупантами -- "поділяй і володарюй" [5].

О.Субтельний стверджував, що реєстрове козацтво, за винятком частини реєстрової вищої старшини, яка йшла на угоду з польською шляхтою, зраджуючи свій народ, виявилось не дуже надійною опорою для панів. Воно співчувало українським народним масам і часто виступало спільно із Запорозьким Військом проти соціального й національного гніту. Рядове реєстрове козацтво з демократичною старшиною, зазнаючи на собі свавілля магнатів і прагнучи зберегти свої права й самоврядування, підтримувало виступи народних мас, а під час антифеодальних козацьких і селянських війн переходило на бік повсталого народу. Як видно з пізнішого реєстру (від 1581 року), більша частина козаків була родом з Київщини і Волині. Серед них були також білоруси і росіяни з Полоцька, серби, молдавани, татари та ін. Певна частина реєстру складалась, безперечно, з колишніх старосгинських та інших служебників. Серед простих реєстровців були також і шляхтичі. Реєстрове військо, що призначалося для служби насамперед, у південних районах Придніпров'я, стало офіційно називатись урядом "низовим" або "Запорозьким військом". Назва "запорозьке військо" закріпилась за реєстром головним чином з того часу (кінець XVI століття), коли воно, за наказом уряду, стало відбувати вартову службу за дніпровськими порогами, утримуючи тут "залогу'. Це призвело до непорозумінь у багатьох авторів. Часто реєстровим козацьким військом, без найменшої на те підстави, називали вільне запорозьке військо у власному значенні цього слова, а реєстровою "залогою" -- Січ, і навпаки.

Закінчивши військові приготування, Стефан Баторій у 1579 році оголосив Росії війну. Російська держава на той час була відчутно ослаблена Лівонською війною і реакційною політикою Івана Грозного. Скориставшись з цього, поляки в перший же рік війни захопили Полоцьк, а 1580 р. - Велиж, Усвят і Великі Луки. У військових подіях 1579--1580 рр. брала участь тільки невелика кількість реєстровців. Основну частину їх Стефан Баторій не взяв із собою в Росію, а залишив біля Черкас і на Поділлі. В російські землі на чолі своїх найманих військ вдерлися також магнати Михайло Вишневецький, Костянтин Острозький, Януш Збарзький, Лаврин Ратомський та інші [6].

М.Грушевський стверджує, що "в 1581 році, реєстровці повернулись на Україну і тоді ж було зроблено новий перепис. Він давав можливість краще ознайомитися з організацією реєстровою війська, же складалося з двох частин: перша становила офіцерську роту з ЗО чоловік на чолі з "поручиком козаків низових запорозьких" Яном Оришовським, друга, числом 500 козаків, була поділена на десятки, кожним з яких керував "отаман", що входив у число цієї десятки". Щодо національної приналежності реєстру, то офіцерський склад -- польські й українські шляхтичі -- з характерними прізвищами: Садковський, Строжевський, Копицький тощо, а до іншої частини входили вихідці з різних соціальних прошарків і різних етнічних груп. Німецькі дослідники Сусанна Любер і Петер Ростанковські за допомогою ономасгичного методу (вивчення власних імен) довели етнічне походження 356 козаків із загального числа 530, що вказані в реєстрі 1581 року. Так, з української території, поміж Дніпром на сході і Прип'яттю на півночі, вели своє походження 45% реєстрових козаків. З території сучасної Білорусії походило 40% козаків. Менш 10% прийшло з Москви, близько 5% - з центральної Польщі. Незначна кількість мала прізвища, що свідчили про їх кримський, молдавський, литовський і сербський родоводи"

Після припинення війни, на думку Д. Яворницького, заворушення охоплювали міста, і в 1589 році повстало населення Білої Церкви, же зазнавало утисків з боку магната Острозького. Хоч і був Острозький дуже багатий і сильний, йому пощастило придушити повстання лише завдяки підтримці шляхти, зібраній зі всього Київського воєводства. Намагаючись придушити опір селянства, козацтва і міщанства, пани на сеймі 1590 року домоглися спеціальної постанови - " Порядку щодо низовців і України". Ця постанова була спрямована насамперед проти запорожців. Коронний гетьман і його заступник мали найближчим часом вирушити з коронним військом за пороги, вигнати звідти козаків і поставити там залогу з реєстровців. Від цього часу реєстрові полковники і сотники мали призначатися тільки з шляхтичів. Крім тих, що були в реєстрі, ніхто не мав права бути записаним туди без згоди на це старшого.

Коронний гетьман наділявся найширшими повноваженнями. На допомогу йому сейм призначав двох комісарів (дозорів), кожний з яких мав наглядати за реєстровими і "свавільними" козаками в своїй окрузі і про все негайно доповідати гетьману, старості або володарям маєтків.

З метою придушення "українського свавільства" було вирішено під присягою зобов'язати всіх урядників, аж до сільських отаманів і війтів, наглядати за тим, щоб ніхто не тікав на Запорожжя і навіть до степу, не приходив звідти, не маючи на те письмового дозволу від свого сотника. Усіх же тих, хто приходив із Запорожжя для купівлі провіанту й інших припасів або для продажу чогось, належало негайно заарештовувати і страчувати. Більше того, смертній карі підлягали навіть ті урядники, які у чомусь потурали козакам. Сейм ухвалив ще й іншу важливу постанову, спрямовану проти козацтва. Він надавав королю право роздавати українські землі, щоб вони "не були безлюдними".

У зв'язку з тим, що передбачуваний наступ проти селян і козаків викличе з їхнього боку, безперечно, опір, король "з дозволу і породи панів-рад коронних" видав універсал про реорганізацію реєстрового війська. Реорганізацією реєстру уряд сподівався послабити силу опору запорожців. Однак, ніякими заходами вже було неможливо стримати обурення вільного козацтва, же боронило права широких верств українського народу. Польсько-шляхетський уряд робив спроби, регулювати й контролювати соціальний склад реєстровців, обмежуючи його поповнення за рахунок тільки козацтва, прагнучи виключити з реєстру селян і представників міського населення [7].

Протягом першої чверті XVII ст. на Україну відряджалися спеціальні озброєні сеймові комісії, які вели переговори з козацьким гетьманом та іншим керівництвом Війська Запорізького про чисельність реєстрового козацького війська. Однак, рішення комісій, ж і сеймові постанови з приводу них, не мали реального значення. їх порушували польські військові регементарі. Особливої уваги не надавала їм запорозька керівна старшина, тим же часом йшла на угоду, не бажаючи доводити до збройного конфлікту під час несприятливих політичних ситуацій. У 1617 р. сейм затвердив реєстр на 1000 чоловік. В 1625 р. за Куруківською угодою реєстр повинен був мати 6000 чоловік. За угодою між Запорозьким Військом і коронним гетьманом, що завершила війну 1630 р., кількісний склад реєстрового козацтва визначили у 8000 реєстрових козаків. У ході визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького польський король, підписуючи Зборівську угоду 1649 р., вимушений був погодитися на 40-тисячний козацький реєстр.

козацький військо державний реєстр

Література

1. Архив ЮЗР. - Ч.З. - ТА. -Док. №3. - С, 4-5.

2. Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. - К, 1991. - с. 104-108.

3. Гоуиіевський М. Історія Украши-Руси - К, 1993. - T. VIL - С. 153.

4. Смоліи В. Феномен українського козацтва в загально історичному контексті УЇЖ-1991. - №5-С. 161-172.

5. 5 Стороженко А. Стефан Баторий и днепровские козаки - К, 1904 - С. 72-73.

6. Субптьний О. Україна: історія. - К, 1993. - С. 140-146.

7. Яворницька Д. Історія запорізьких козаків. - К, 1990. - Т.2. - С J87-191.

Размещено на Allbest.ur