Організація реєстрового козацтва

Визвольна війна українського народу в 1648-1654 роках. Значна роль реєстрових козаків в боротьбі українського народу проти турецько-татарської агресії. Привілеї даровані королем та царем. Соціальний склад реєстру. Відносини з польсько-шляхетським урядом.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 19.12.2013
Размер файла 29,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ: «ОРГАНІЗАЦІЯ РЕЄСТРОВОГО КОЗАЦТВА»

Рівне-2013

Зміст

Вступ

1. Організація реєстрового війська

1.1 Присяга

1.2 Старший Війська Запорізького

2. Привілеї реєстрових козаків

2.1 Привілеї даровані Королем

2.2 Привілеї даровані Царем

3. Соціальний склад реєстру

4. Обов'язки реєстрових козаків

5. Відносини з польсько-шляхетським урядом

6. Участь козацтва у народних виступах

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Стурбовані чисельним зростанням козацтва і поширенням антифеодального руху в Україні, правлячі кола Литви і Польщі намагалися розколоти козацтво: узяти на державну службу частину заможних козаків, використовувати їх як проти народних мас, так і для охорони південно-східних кордонів від агресії з боку Туреччини і Кримського ханства. Універсалом від 5 червня 1572 p. король Сигізмунд II Август наказав коронному гетьману Ю.Язловецькому провести набір козаків на військову службу. Такий загін у складі 300 чол. було підпорядковано призначеному урядом "старшому судді усіх низових козаків". Прийняті на державну службу козаки вносилися у реєстр (список), звідки і отримали назву "реєстрових козаків". З цього часу козаками офіційно визнавалися лише ті, хто був внесений до реєстру. Усі інші, тобто основна козацька маса, лишалися за його межами.

Реєстрові козаки -- частина українського козацтва, прийнята на військову службу польсько-литовською владою і записана в окремий список -- реєстр, звідки й назва - реєстрові козаки.

Проте реєстр не міг повною мірою виконувати ту роль, яку йому відводила влада, хоча б тому, що був чисельно малим. А тим часом в Україні посилювався опір експлуатованих мас, зростала кількість запорізького козацтва. Зважаючи на ці події, польський уряд постійно розширяв реєстр.

Реєстровці мали свої привілеї та обов'язки.

козак війна польський реєстр

1. Організація реєстрового війська

Стривожені посиленням антифеодального руху на Україні, правлячі кола Литви й Польщі спробували розколоти козацтво: взяти на державну службу частину заможних козаків і використати їх як проти народних мас, у тому числі проти «самовільних» козаків, так і для охорони південно-східних кордонів держави -- проти агресії Туреччини і Кримського ханства. Ще 1524 р. король Сигізмунд І Старий доручив київському намісникові Сеньку Полозовичу і чорнобильському державцеві Криштофу Кмітичу навербувати «малий почет» козаків в 1--2 тис. чол. Козаки «малого почту» повинні були відбувати службу на Дніпрі, головним чином на перевозах, «для обережності й оборони» державних кордонів. Цей проект, однак, не було здійснено через хронічний брак коштів у литовському державному скарбі. Повернулися до нього лише після Люблінської унії 1569 р. Універсалом від 5 червня 1572 р. король Сигізмунд II Август наказав воєводі Юрію Язловецькому сформувати «певний почет» з низових козаків. Такий загін, тепер уже тільки в 300 чол., і було сформовано. Прийняті на державну службу козаки вписувалися в реєстр (список), звідки й дістали назву реєстрових. Начальником, інакше старшим, реєстру король призначив шляхтича Яна Бадовського. Йому ж була надана й судова влада в цьому новосформованому невеличкому війську, точніше -- загоні.

З утворенням реєстру офіційно визнавалися козаками лише ті, котрих вписували в нього. Решта ж козацтва, тобто переважна більшість, опинилася на становищі не визнаної законом, нелегальної маси, якій постійно загрожувало закріпачення.

Реєстр не міг, однак, виконувати ту роль, яку призначив йому уряд, хоча б через те, що був дуже незначний за числом. А між тим у країні посилювався протест пригнобленого люду, частішали втечі селян на Низ Дніпра, зростала чисельність запорізького козацтва тощо. В зв'язку з цим восени 1578 р. було оголошено універсал короля Стефана Баторія, де говорилося, що реєстр збільшується до 600 за рахунок «кращих козаків» з числа селян королівських маєтків. Старшим реєстру призначався черкаський і канівський староста Михайло Вишневецький.

Реєстрові козаки користувалися рядом важливих привілеїв. Вступаючи до реєстру, вони виходили з-під юрисдикції володільців, якщо були їхніми підданими, і відповідно -- старост (у тих випадках, коли сиділи на королівщинах) та міських магістратів і ставали під юрисдикцію реєстрового війська. Реєстр здобув також свій «присуд» -- право судитися у своїх власних судах. Козаки звільнялися від податків і повинностей, крім обов'язкової військової служби на власний кошт, одержували право власності на землю та свободу займатися різними промислами й торгівлею. За службу реєстровці, крім цих привілеїв, діставали з королівського скарбу, хоча й дуже нерегулярно, незначну платню. Час від часу реєстровцям посилалися сукна, порох і свинець.

У перших десятиріччях XVII ст. внутрішній устрій реєстрового війська, за словами королівського комісара реєстру Якова Собєського (1588--1646), виглядав так. На чолі реєстру стояв старший, якого називали гетьманом. Знаком влади його була булава. Гетьман, як і вся старшина, обирався на козацькій раді. Якщо козаки схвалювали кандидата на старшинське місце, то вітали його криком і кидали вгору шапки. Під час перебування на посаді гетьман при вирішенні ряду питань користувався необмеженою владою, аж до смертного вироку будь-якому козакові. Друге місце по ньому належало чотирьом осавулам і заступникові гетьмана -- наказному гетьманові (його обирали під час війни). З іншої старшини в ці часи згадаються обозний (начальник артилерії), писар, на якого, зокрема, покладався обов'язок листуватися з усіма значними особами й установами, полковники, сотники. Проте польський уряд раз у раз порушував право реєстрових козаків обирати старшину, проводячи своїх ставлеників на впливові місця у реєстрі. Повсякчас порушувалися й усі інші привілеї.

Згаданий універсал Стефана Баторія від 1578 р. зобов'язував реєстрових козаків «усіх непокірних гамувати, ловити і винищувати як ворогів корони». Реєстровці повинні були скласти 6 грудня присягу королю і Речі Посполитій. Реєстрові передавалося у володіння м. Трахтемирів (на правому березі Дніпра, недалеко від Канева) із старовинним Зарубським монастирем. У місті мав розміститися арсенал реєстру, а в монастирі -- шпиталь для поранених і перестарілих козаків. Нарешті, реєстрові дали кілька гармат, королівський прапор і литаври. Отже, реєстрове військо, тепер поділене на сотні й десятки, було розширене і розміщене на певній території. Як видно з пізнішого списку (1581), більшість козаків походила з Київщини та Волині. За соціальним станом частина їх до вступу в реєстр належала до старостинських і магнатських служебників. Вступила в реєстр і частина шляхтичів. Пізніше Яків Собєський такими словами характеризував національний і соціальний склад реєстрових козаків: «Майже всі вони, -- писав він, -- походять з Русі... Всі вони православної віри, говорять руською мовою; вони зреклися своїх попередніх прізвищ і прийняли простонародні, хоч дехто з них належав раніше до значних родин».

Реєстрове військо, зобов'язане відбувати службу в південних районах Подніпров'я, стало офіційно називатися то Низовим, то Запорізьким. Назва «Запорізьке військо» закріпилася за реєстром приблизно з кінця XVI ст., коли воно, за наказом уряду, стало відбувати вартову службу за порогами -- утримувати там постійну залогу. Згодом вільне козацтво за порогами стали називати Запорізьким військом Низовим.

Реєстр у Речі Посполитій був військом і в той же час своєрідним станом з певними, тільки йому властивими рисами. Крім того, реєстрове військо розташовувалося на окремій території і користувалося самоврядуванням, тобто певною обмеженою адміністративно-територіальною автономією.

1.1 Присяга

Козаки давали присягу на вірність королю, згідно з якою вони повинні були відбивати набіги татар на територію Речі Посполитої, брати участь у війнах і в поліцейських акціях - придушувати виступи селян і вільних козаків. Фрагмент з тексту присяги 1621року : «...коритися, виконувати всі накази і постанови його королівської милості, припиняти всяку непокору і свавілля, а також, ні особисто, ні через кого-небудь виступати проти турецького султана, ні на суші, ні на морі, окрім як за наказом його королівської милості Речі Посполитої, якщо ж хто-небудь захоче таке зробити, а я про це дізнався, то зобов'язаний буду попередити короля і гетьманів, і сам того буду карати, виконуючи свою повинність» Присяга дана старшим Військом Запорізьким Михайлом Дорошенком, 1625 року: «Я, Михайло Дорошенко, клянусь господу богу, в трійці святий єдиному, що пресвітлому королю польському Сигізмунду III і його спадкоємцям та Республіці Польської в цій посаді моїй, згідно волі його королівської величності, в усьому вірність і покору зберігати буду, дотримуючись у всьому веління його королівської величності і республіки, приборкуючи всяке свавілля і непослух, а саме: ні я сам, ні за допомогою інших проти турецького імператора, ні сухим шляхом, ні морем, не буду ходити і воювати, хіба тільки по велінню його королівської величності і республіки. До того ж, якщо хто з війська його королівської величності, мені ввіреного, або ж хто з боку намірився то зробити і я про то знав би, то зобов'язуюсь доносити про це його королівські величності і коронному гетьману і таким порушникам королівського веління чинити опір. Ніяких полчищ збирати і скликати без дозволу його королівської величності не буду, і навіть такі, по обов'язки моєї, стану переслідувати; а також всі умови,що в найменших пунктах в паперах панів комісарів на Ведмежих Лозах прописані, я з усією моєю дружиною виконувати буду».

1.2 Старший Війська Запорізького

У Речі Посполитій титулом гетьман іменувалися вищі посадові особи армії Королівства Польського і Великого князівства Литовського. В офіційній державній термінології щодо реєстрових козаків частіше використовувалося поняття Старшого Війська Запорізького, а термін гетьман регулярно став використовуватися починаючи з Богдана Хмельницького, якого іменували « Гетьман Його Королівської Милості Війська Запорізького». Після укладення Переяславського договору, гетьман реєстрових козаків став іменуватися «Гетьман його царської пресвітлої величності Війська Запорозького».

Спочатку, при створенні Війська Запорізького старший реєстрового війська призначався великим коронним гетьманом і затверджувався королем. Його призначення завжди було предметом торгу між козаками і королівською владою. Були роки, коли самі козаки обирали старшого, але частіше влада скасовувала всяку виборність у війську і призначала всю старшину. Наприклад, 1638 р. після прийняття " Ординації Війська Запорізького реєстрового, яке перебуває на службі у Речі Посполитій " строго заборонялося вибирати старшого з козацького середовища, замість нього призначався королівський комісар з шляхетства за рекомендацією великого коронного гетьмана і польного коронного гетьмана і затверджений сеймом. Решта чинів війська повинні були також бути виключно шляхетського походження.

У 1696 році, київський воєвода князь Барятинський отримав від стародубського жителя Суслова лист, в якому той пише: «Початкові люди тепер у війську малоросійському всі поляки. При Обидовському, племінника Мазепи, немає жодного слуги козака. У козаків скарга велика на гетьманів, полковників і сотників, що для викорінення старих козаків, колишні вольності їх все забрали, звернули їх собі в підданство, землі все собі розібрали. З котрого села перш на службу виходило козаків по півтораста, тепер виходить тільки по п'ять або по шість. Гетьман тримає у себе в милості і презирстві тільки полки охотницькі, компанійські, сподіваючись на їх вірність і в цих полках немає жодного природного козака, всі поляки...»

З утворенням реєстрового козацтва до кінця XVI століття сформувалося два козачих центра: один в Запорізькій Січі, що вважалося вогнищем вільного козацького руху, другий у Трахтемирові, базі реєстрових козаків, що служили польській короні.

2. Привілеї реєстрових козаків

2.1 Привілеї даровані Королем

Реєстрові козаки, на відміну від інших, які вважалися в Речі Посполитій холопами, отримали деякі привілеї, їх прирівнювали до безгербовой шляхті (без політичних прав). Реєстровим козакам польським королем були надані військові знаки, регалії і атрибути влади козацького війська, звані клейнодами. Оплата за службу проводилася грошима, одягом і військовими припасами.

Утримувати реєстрових козаків для королівської скарбниці було вигідніше, ніж найманих військ. Так, витрати на 6 тис. козаків були менші, ніж на 600 найманих піхотинців.

Однак, незважаючи на це, польська шляхта ненавиділа запорізьких козаків за їх свавілля і тільки від крайньої потреби шукала з ними згоди і допомогу у військових і поліцейських акціях.

1577 року з листа від короля до кримського хана: "Ми їх не любимо і не збираємося берегти, навіть навпаки, збираємося ліквідовувати, але в той же самий час не може тримати там (за порогами) постійно військо, щоб їм протидіяти".

Боротьба за свої привілеї, так само як і за права, велася реєстровими козаками постійно, практично з перших днів утворення реєстру. Козаки домагалися : збільшення чисельності реєстрового війська та оплати за службу; права вибору старшого (гетьмана) реєстру; права вибору полковників, писарів і урядників; права проживання не тільки в королівських і поміщицьких маєтках, але і в Запоріжжі; права незалежного козацького судочинства; права найматися на військову службу до інших християнських монархів права на використання грецької віри (православної); права на землекористування; звільнення від податків та інших повинностей (за винятком військової служби)

Всі перераховані права і привілеї в залежності від політичної ситуації в країні і від зовнішніх загроз, то надавалися, то знову ліквідовувалися польським сеймом.

2.2 Привілеї даровані Царем

У 1654 році, при підписанні Переяславського договору, російським царем були також підтверджені всі привілеї, даровані реєстровому козацтву польським королем і дані нові. Цар зобов'язався виплачувати платню козацькій старшині і не втручатися у внутрішні справи козацтва, зберігав місцеву козацьку адміністрацію і зобов'язався захищати Військо Запорізьке від домагань Польщі. Чисельність реєстру затверджено в кількості 60 000 чоловік.

Водночас реєстрове козацтво зобов'язане було направляти податки в царську скарбницю і воювати разом з царем проти його ворогів. Цар обмежив самостійні дипломатичні контакти реєстрового гетьмана з Кримським ханством, Туреччиною і Польщею, залишивши їх вільними з іншими державами.

3. Соціальний склад реєстру

До реєстру входили різні як за станом (шляхтичі й нешляхтичі), так і майновим становищем козаки. Верхівка реєстру складалася із старшини й багатого рядового козацтва. Старшина, що походила переважно з дрібного українського шляхетства, і багаті рядові козаки, серед яких також були шляхтичі, володіли селищами, хуторами, різними промислами, водяними млинами, корчмами.

Типовою постаттю багатого рядового козака реєстрового війська можна вважати чигиринського мешканця Тишка Волевача. У 1600 p., перед смертю, він склав тестамент (заповіт), розділивши майно між жінкою і синами. В урочищі Чуті, біля Чигирина, Волевач володів пасікою та 12 «байрачками» з орною землею і сіножатями, хутором з «быдлом и овцями» та двома табунами коней. В Мотронині у Волевача теж були пасіка, сіножаті й орне поле, куплене ще його дідом, а в урочищі Березовці -- хутір, «рогате бидло», вівці та два кінські табуни. Крім того, він мав над р. Цибульником 8 «байрачків» з орним полем та сіножатями і, нарешті, в урочищі Калантаєвому -- ще одне орне поле й сіножаті.

Таке господарство давало Волевачу великі доходи. Він відписав синам 2 тис. кіп грошів готівкою, а жінці наказав стягнути 1062 копи боргів (до тестаменту прикладено список боржників). Зрозуміло, у Волевача була добре впоряджена господа, повна всякого добра. В тестаменті згадуються 50 бочок меду, 6 «янчарок» під сріблом, 15 простих рушниць, жіночий одяг з «єдамашки» (дорогої дамаської тканини), «позлоцисті пояси», срібні чарки тощо.

Отже, Волевач займався хліборобством, скотарством, конярством, пасічництвом. Збуваючи продукцію свого господарства на ринку, він нагромадив значні кошти й був, крім усього іншого, лихварем. Подібні господарства могли існувати лише при умові застосування чужої праці. Так воно й було. Як видно з листа козака Максима Михайловича до Івана Волевача, сина Тишка, досить-таки значне угіддя над р. Цибульником було куплене Волевачем «с поселением людей», тобто із селищем залежних селян, які, можливо, жили на вказаній землі на пільгових умовах, відбуваючи при цьому на користь землеволодільця різні повинності.

Старшина й багате рядове козацтво експлуатували працю феодально залежних селян, але такої робочої сили не вистачало. У Південному Подніпров'ї, власне в заселеному реєстровим військом краї, приватне шляхетсько-магнатське землеволодіння не було таким розвинутим, як у центрі країни. Селяни жили тут або в королівщинах, передусім на території Канівського, Черкаського й Чигиринського староств, або в слободах на тимчасових пільгових умовах, переважно на старшинських і козацьких «займанщинах». Типовим у цьому плані можна вважати хутір, а пізніше сільце Суботів, засноване Михайлом Хмельницьким десь наприкінці XVI ст. У цьому краї, близькому до Запоріжжя і дуже небезпечному для проживання через безперервні татарські напади, і де населення мусило завжди тримати зброю напоготові, не було сприятливих мов для впровадження кріпацтва. Тому тут, крім селян, що користувалися тимчасовими пільгами, багате козацтво експлуатувало також працю найманих людей. Уявлення про те, наскільки проникла наймана праця в господарство старшини й частини рядового козацтва, дають відомості від середини XVII ст. Навесні 1652 p., під час визвольної війни, на Слобожанщину переселився Чернігівський козацький полк на чолі з полковником І. Дзиковським. У цьому полку було господарств: 19 старшинських, 845 козацьких і 20 тих, що належали «пашенным мужикам». Російські прикордонні урядники, складаючи списки переселенців, виділили, зокрема, найманих робітників («челядников»), а також їхніх господарів («у кого прислуживает»). Із 19 старшинських господарств найману працю застосовувало 12 (63%), а із 845 козацьких -- 75 (9%). Челядники (разом з родинами) розподілялися так: вісім старшинських господарств мало по одному, два -- по три, одне -- чотири і одне (полковника Дзиковського) -- тринадцять чоловік челядників; 65 козацьких господарств мало по одному, вісім -- по два, одне -- трьох і одне -- чотирьох челядників, що на них працювали. Отже, заможні козацькі господарства, якщо мати на увазі ступінь забезпеченості їх робітниками, принципово не відрізнялися від старшинських. Ці дані зафіксовані в період господарської розрухи, зумовленої війною. Крім того, в полку Дзиковського служило багато нових козаків, які до війни не входили до реєстру. Треба думати, що в 20--40-х роках XVII ст. на Південному Подніпров'ї наймана праця застосовувалася ширше, ніж у козаків названого полку під час війни.

У багатого козацтва, передусім у старшини, наймана праця була звичайним явищем, особливо на промислах. Так, в 1650 р. бєлгородський воєвода Рєпнін повідомляв, що на р. Мерлі, «проти Грушков», є селітряна варниця, «а варит на варнице гетманський крамор (економ) Миско Миргородский, а работников на варнице сто человек литвы (українців)».

Соціальне становище основної маси реєстрового козацтва, чисельність якої весь час, хоч і повільно, зростала, ускладнювалося рядом важливих причин. Обов'язок відбувати на власний кошт не обмежену ніяким строком військову повинність -- виступати в похід з конем, зброєю, спорядженням, служити в залозі за Дніпровськими порогами і т. д. -- означав, що козак мусив робити значні витрати в грошовій формі, зокрема на придбання зброї, сідла, часто й коня, а до того ж перекладати працю в господарстві на руки інших. Основна маса реєстрових козаків складалася з таких заможних господарів, які постійно або спорадично використовували працю наймитів чи підсусідків. Разом з тим існували обставини, в силу яких економічне і правове становище цих козаків завжди було непевним, хитким.

У смузі вздовж Дніпра, яку займало реєстрове військо, -- приблизно від Трахтемирова до Чигирина, -- козацькі слободи й хутори були розкидані впереміж із королівщинами, магнатськими і шляхетськими маєтками. Це від самого початку створило напружені відносини між володільцями маєтків і масою реєстровців. Право реєстрових козаків володіти землею, займатися промислами й торгівлею, звільнення їх від податків та повинностей, вихід з-під панської і старостинської юрисдикції, привілей обирати старшину -- все це стало великою притягальною силою для селян приватних володільців і королівщини. Селяни відмовлялись коритися своїм володільцям і прагнули вступити в реєстр або, принаймні, стати під його юрисдикцію. Не добившись ні того, ні другого, вони самовільно оголошували себе козаками, виходячи, таким чином, з-під влади своїх панів і поповнюючи масу не визнаного урядом козацтва.

Магнати, шляхта, старости, придушуючи протест селянства, намагалися одночасно ліквідувати реєстрове козацтво, яке вважали небезпечним для себе. Вони безперервно нападали на реєстровців, грабували, приневолювали платити різні збори, відбувати повинності, в тому числі панщину. Марно королі, виходячи з своїх інтересів, інколи пробували «заступитися» за козаків. Уже в листі від 9 квітня 1582 р. Стефан Баторій дорікав «українним» воєводам і старостам за те, що вони «мимо уряду і зверхності старшого їхнього (козацького)... юрисдикцію над ними (козаками) узурпують», хапають козаків і кидають до в'язниць, а після їх смерті, -- навіть тоді, коли у них лишилися нащадки, -- забирають майно і примушують останніх сплачувати податки й колядки. Король наказував: козаків, «особливо тих, що від нас жолд (жалування) стримують», не займати «без відому старшого їхнього», крім тих випадків, коли йдеться про убивста і «ґвалти». Але у Польщі, в країні з слабкою королівською владою, не було сили, яка могла б стримати магнатський розгул. Відносини між козаками, з одного боку, магнатами й старостинською адміністрацією, з другого, загострювалися дедалі більше.

Негативно позначалася на становищі основної маси реєстрового козацтва непослідовна політика королівського уряду. Під час воєн він закликав до вступу в козацьке військо всіх бажаючих, у тому числі селян приватних володільців і королівських маєтків, коли ж потреба у таких козаках минала, переважну більшість їх не тільки виключав з козацьких списків, а й наполягав на поверненні до старих панів, поповнюючи тим самим за рахунок «випищиків» бурхливу масу невдоволених.

У той же час і козацька старшина намагалася скористатись із своєї влади й чинила різні утиски козакам: приневолювала до тяжких робіт у своїх господарствах, вдавалася до незаконних поборів. Сваволя старшини особливо посилилася після поразки селянсько-козацького повстання 1637--1638 pp. і прибрала таких форм, що навіть Самовидець, представник старшинських кіл, вважав становище простих козаків нестерпним.

Усе це призводило до занепаду господарства у частини козаків. Збіднілий козак пробував полегшити своє становище позикою грошей у багатіїв і потрапляв у боргову кабалу. В міру збільшення чисельності реєстру (в кінці XVI ст. він нараховував 1 тис., а на початку XVII ст. -- 3 тис. козаків) зростала й кількість реєстровців, яких старшина та урядова влада зневажливо називали «черню». Ці козацькі низи виступали проти гніту реєстрової верхівки, намагаючись, зокрема, провести на старшинські посади своїх кандидатів, що, до речі, дуже рідко вдавалося, та й то на короткий строк. Коли, наприклад, після смерті (1622) реєстрового гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного козацька рада обрала на гетьмана, всупереч волі уряду, Олифера Голуба, король писав київському біскупу: «Перемогла, як бачимо, сильна чернь, що не погодилася ні з волею нашою, ні з намірами Речі Посполитої». Козацьку «чернь» у ряді питань підтримувала значна частина реєстру.

Серед реєстровців відбувався процес диференціації: менша частина багатіла і зливалася з реєстровою верхівкою; більша бідніла і зливалася з «черню».

Соціальне становище окремих козацьких верств зумовило й ту позицію, яку займала кожна з них у конкретних політичних ситуаціях. Козацька «середина», тобто ті козаки, що займали місце між реєстровою верхівкою і «черню», в одних випадках підтримували одну, в інших -- другу сторону, або розділялася на протилежні табори.

Важливим фактором, що визначав настрої переважної більшості реєстровців, було те, що для них ніколи не зникала загроза розпуску або скорочення реєстру в разі перемоги магнатів у козацькому питанні і, значить, покріпачення.

Нарешті, реєстрове козацтво, як і народні маси всієї України, болюче відчувало на собі тяжкий національно-релігійний гніт, що різко посилився з кінця XVI ст.

4. Обов'язки реєстрових козаків

Реєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й посилати за наказом польського уряду загони на Дніпрові пороги. Намагання короля Стефана Баторія і його наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва виявилися марними.Ці козаки несли службу на найнебезпечнішому кордоні, через який татари нападали на українські землі. Цей особливий реєстр був створений з метою мати в разі татарських нападів завжди напоготові 2 000 козаків. Вони були на самозабезпеченні. Тільки під час військових походів отримували незначну платню. Як дарунок раз в рік отримували кожух і один дукат.

Консолідаційний процес козаччини під кінець 16 ст. концентрувався навколо двох різних осередків: Запорожської Січі на Низу і Трахтемирова. Січ стала вогнищем незалежного козацтва, а Трахтемирів реєстрового, яке репрезентувало назагал консервативні козацькі кола.

5. Відносини з польсько-шляхетським урядом

Під час козацьких повстань 1591-1596 рр. сеймовими постановами реєстрове козацтво було ліквідовано. Але 1599 р. почалося нове складання реєстру. В 1-й половині 17 ст. чисельний склад реєстрового козацтва не був сталий. Козацтво вело боротьбу за розширення реєстру. Польсько-шляхетський уряд намагався зменшити чисельність реєстрових козаків. Однак під час воєн польсько-шляхетський уряд з метою збільшення збройних сил був змушений закликати все боєздатне козацтво до реєстрового війська, яке тимчасово зросло до кількох десятків тисяч чоловік.

· У 1617 році сейм затвердив реєстрове військо в кількості 1 тис. чоловік. За Раставицькою угодою 1619 р. реєстр встановлювався в 3 тис. чол.

· Під час Хотинської війни 1620-1621 рр. П. Сагайдачний привів під Хотин 40 тис. запорозьких козаків.

· Куруківський договір 1625 р. встановлював 6-тисячний реєстр.

· За гетьмана М. Дорошенка було сформовано 6 реєстрових полків.

· Після розгрому козаками польсько-шляхетського війська в Переяславському бою 1630 р. (див. Переяславська угода 1630) реєстр було збільшено до 8 тис. чоловік.

· Участь Балтійської козачої флотилії з 1500 реєстрових козаків під проводом Костянтина Вовка у польсько-шведському військовому конфлікті 1635 року.

· Внаслідок поразки селянсько-козацького повстання 1637 р. (див. повстання Павлюка) реєстр було зменшено до 6 тис. чол. та обмежено козацьке самоврядування.

Складання реєстрів супроводжувалося загостренням боротьби в Україні. Десятки тисяч виключених з реєстру, так званих виписних козаків (випищиків), польсько-шляхетський уряд не визнавав за козаків. Щоб позбутися закріпачення, вони тікали на Запоріжжя - центр визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського гніту. Тому під час складання реєстру на Придніпров'ї розміщувалися значні сили польсько-шляхетського війська.

6. Участь козацтва у народних виступах

Посилення у кінці XVI ст. феодального й національно-релігійного гніту в Східній Україні зумовило наростання народного pyxу. Частішали виступи селян і міщан, до яких приєднувалися «самовільні» та реєстрові козаки. В 1585 р. останні втопили королівського посланця шляхтича Глубоцького. 16 березня наступного року загін в кілька сот кінних і піших козаків та «хлопов простых, которые з сел се зобрали», на чолі з отаманом Лук'яном Чернинським напав на м. Кодню й сусідні панські маєтки. Почастішали напади на маєтки подільської шляхти. В 1590 р. загони повстанців під керівництвом Якова Осовського, Андрія Рогачевського і Федора Поло напали на маєток магната Ходкевича в Бихівській волості. В містах почалися виступи, найбільшим з яких вважається 1589--1590 pp. в Білій Церкві проти князя Острозького.

Прагнучи придушити виступи селянства, козацтва й міщанства, сейм 1590 р. прийняв спеціальну постанову: «Порядок щодо низовців й України». Як сама назва цієї постанови, так і зміст її свідчать про те, що в антифеодальному русі брали активну участь також запорізькі козаки. Коронний гетьман і його заступник повинні були найближчим часом виступити з коронним військом на Запоріжжя, вигнати звідти козаків і поставити залогу з реєстровців. Разом з цим він з допомогою двох призначених сеймом комісарів (дозорців) мав пильно наглядати за реєстровими і «своєвільними» козаками.

Розуміючи, очевидно, неефективність цієї постанови, коронний гетьман вирішив під присягою зобов'язати урядників, у тому числі сільських отаманів і війтів, докладати всіх зусиль, щоб ніхто не відходив не тільки на Запоріжжя, а навіть у степ без письмового дозволу від свого сотника. Тих же, хто прибув би з Запоріжжя для купівлі харчів або інших запасів чи для продажу чого-небудь, наказувалося негайно хапати й страчувати. Більше того, вимагалося навіть страчувати тих урядників, які потурали в чомусь козакам. Для повного розриву зв'язків населення із Запоріжжям наказувалося побудувати в урочищі Кременчук, порівняно недалеко від порогів, фортецю й поставити там залогу.

Одночасно було реорганізовано реєстр. Встановлювалися нові посади -- верховного начальника реєстру й комісара. Начальником було призначено князя Миколу Язловецького, а комісаром --Якова Претвича. Полковниками й сотниками в реєстрі відтепер могли бути лише шляхтичі.

У боротьбі з «українською сваволею» сейм і король Сигізмунд III покладали великі надії на реорганізоване реєстрове військо. Але посилення феодально-кріпосницького й національного гніту, соціальні суперечності в різнорідному за своїм складом реєстровому війську, зростання «своєвільного» козацтва й намагання феодалів домогтися розпуску реєстру зумовили, разом з іншими факторами, нездатність останнього бути слухняним знаряддям політики польського уряду. Під час народних повстань основна маса реєстрового козацтва переходила на бік повсталих.

Висновки

Реєстрові козаки відіграли значну роль і в боротьбі українського народу проти турецько-татарської агресії. Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. внаслідок масового покозачення селян і міщан та переходу на сторону повсталого народу реєстрові козаки, збройні сили селянсько-козацького війська досягли понад 100 тис. чол. Спроби шляхетської Польщі обмежити число козаків 40 тис. (Зборівський договір 1649), 20 тис. успіху не мали (Білоцерківський мирний договір 1651).

Зборівський договір (18 серпня 1649) - чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб.

Список використаних джерел

1. Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. -- Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954--1989.

2. Винар Л. Початки українського реєстрового козацтва. Український Історик, ч. 2--3. 1964.

3. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. - Луцьк: Вежа, 2000.

4. Голобуцкий В. Запорожское казачество. К, 1957;

5. Крип'якевич І. Козаччина і Баторіеві вільности. Жєрела... т. VIII. Л. 1908;

6. Яковлів А. З історії реєстрації українських козаків. Україна, т. І. 1907.

азмещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Зміни в державному устрої українського суспільства у ході всенародного повстання 1648 р. Дипломатичні переговори взимку 1649 р., діяльність Б. Хмельницького. Битва під Зборовом. Поразка під Берестечком та її наслідки. Переяславська рада 1654 року.

    контрольная работа [35,9 K], добавлен 30.04.2009

  • Причини визвольної війни українського народу, її хід та рушійні сили. Військова стратегія і тактика Б. Хмельницького. Внутрішня і зовнішня політика Б. Хмельницького. Переяславська рада 1654 р. та її наслідки. Суспільний розвиток українського народу.

    контрольная работа [33,5 K], добавлен 19.10.2012

  • Війна українського народу проти польського панування під проводом Б. Хмельницького. Мета повстання: знищення польського панування, створення власної держави, ліквідація кріпацтва, феодальної власності на землю, утвердження козацького типу господарювання.

    реферат [33,1 K], добавлен 29.04.2009

  • Українські землі у складі Литви та Польщі, входження українських земель в Річ Посполиту. Становище земель прикордоння. Рушійні сили козацтва. Поява перших Запорізьких Січей. Військово-адміністративний устрій Запорізької Січі. Військова справа козаків.

    курсовая работа [74,2 K], добавлен 17.10.2013

  • Визвольна війна українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького в середині XVII ст., її основні причини та наслідки, місце в історії держави. Характеристика соціально-економічного розвитку України в середині 60-х-початок 80-х р. XX ст.

    контрольная работа [24,6 K], добавлен 31.10.2010

  • Аналіз наслідків турецько-татарських нападів в кінці XVI – першій половині XVII ст. на Українські землі. Загальна характеристика сухопутних та морських сил Османської імперії. Історичні відомості про походи козаків проти турецько-татарських нападників.

    реферат [28,6 K], добавлен 18.11.2010

  • Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу. Причини і джерела формування цього прошарка. Заснування, устрій і розвиток Запорізької Січі. Формування української державності в ході визвольної війни. Виникнення реєстрового козацтва.

    реферат [25,4 K], добавлен 01.02.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.