Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу

Але вже в 107 р. між Ярославичами стався військовий конфлікт Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - с. 41.. Заручившись підтримкою Всеволода, Святослав пішов на Київ, вигнав Ізяслава і став великим київським князем. Він правив три роки і помер у 1076 р., що відкрило шлях до Києва молодшому Ярославичу. Водночас смерть Святослава дала надію Ізяславові на повернення додому. Та поки Ізяслав лаштувався до походу, Всеволод вже посів престол. Він перерозподілив столи, перевівши Святославого сина Олега на Волинь, а Чернігів віддавши своєму - Володимиру Мономаху Там же, с. 41.. В цей час на Русь ішов Ізяслав, знову взявши з собою польське військо. Всеволод зустрівся з братом і мирно залагодив конфлікт, в результаті чого в 1078 р. старший Ярославич втретє став київським князем. Святославичів він позбавив усіх важливих володінь, що спонукало їх взятися за зброю. У міжусобиці було втягнено численних скривджених родичів, а ще й зовнішніх ворогів Русі - половців Там же, с. 41.. У 1078 р. помер Ізяслав, і київським володарем став Всеволод. Подолання міжкнязівських чвар стало головним напрямком його внутрішньої діяльності. Своєму синові Володимиру він наказав керувати заходами, що потребували застосування військової сили, а сам Всеволод більше опікувався духовним життям.

Після смерті Всеволода в 1093 р. його син, чернігівський князь Володимир Мономах, не став займати київський стіл, запросивши до Києва сина Ізяслава - Святополка Там же, с. 42.. Невдовзі Мономах віддав і Чернігів Олегу Святославину, який заявив про свої права, погрожуючи міжусобною війною. Володимир зайняв Переяслав, стіл у якому спорожнів після загибелі Ростислава.

У 1097 р. Ярославові онуки зібралися на з'їзді в Любечі, де прийняли угоду, за якою спільна доти отчина розпадалася на три окремі отчини старших ліній Ярославського дому Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К.: Генеза, 1997. - с. 42.. Рішення Любецького з'їзду утверджувалися в багатьох сум'яттях і переміщеннях. Проте загалом з середини - другої половини ХІІ ст. засади розподілу виглядали вже доволі усталеними. Київ було визнано отчиною нащадків Ізяслава, Чернігів належав Святославичам, а Переяслав - Всеволодовичам, тобто Володимиру Мономаху Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - с. 43..

Перше десятиліття ХІІ ст. позначилося протистоянням з половцями. Руські князі перемагали дедалі впевненіше, до того ж щорічними походами в половецькі землі вони убезпечували власні володіння від їхніх набігів. Найактивнішим учасником боротьби з половцями залишився переяславський князь Мономах, який своїми блискучими перемогами зажив слави оборонця Руської землі. Тож, коли 1113 р. помер київський князь Святополк, кияни підняли повстання, вимагаючи собі за князя Володимира Там же, с. 43..

Дослідники схильні вбачати у київському повстанні тонкий розрахунок князів - претендентів на київський стіл, передусім Мономаха. Адже згідно з правом отчини Володимир Всеволодович не міг стати київським князем. Певної законності його утвердженню в Києві власне й надало повстання та рішення киян. Київ зустрів Мономаха, за свідченням літопису, 20 квітня 1113 р. «з честю великою» Там же, с. 43.. На думку В. Власова, головну мету свого князювання Володимир Мономах вбачав у зміцненні великокнязівської влади та посиленні державної єдності Русі. У його безпосередніх володіннях перебували не тільки Київ, Переяслав і Новгород, а й Турово-Пінська земля, якою він заволодів трохи пізніше. Авторитет князя був незаперечний, тож ніхто не смів противитися його волі. Для налагодження мирних стосунків між руськими князями Мономах, як і його попередники Володимир Великий та Ярослав мудрий, використовував шлюби Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - с. 44.. Це стосується і його відносин з іноземними монархами та навіть з половцями.

З-поміж заходів князя, спрямованих на поліпшення внутрішньополітичної ситуації, важливе місце мало його законодавство. На нараді в с. Берестовому було схвалено так званий «Устав», що являв собою доповнення до «Руської правди». Крім того, правління Мономаха стало часом розбудови Києва Там же, с. 44..

Далекоглядна діяльність Мономаха сприяла певній стабілізації внутрішньо-політичного становища. За його владарювання практично всі удільні правителі повністю залежали від великого князя. В умовах політичного затишшя почали зміцнювати економічні зв'язки між різними давньоруськими землями Давня історія України: У 2кн. / Толочко П.П., Козак Д.Н., Крижицький С.Д. та ін. - К.: Либідь, 1995. - Кн. 2 / Толочко, П.П., Козак Д.Н., Моця О.П. та ін. - с. 110..

По смерті Володимира у 1125 р. київський стіл посів його син Мстислав, який продовжував політику батька Там же, с. 111.. Роки його правління вважаються часом найвищого піднесення об'єднувальних тенденцій у Київській Русі. Однак високий рівень економічного розвитку і відповідних йому суспільних відносин уже невблаганно підводив одну з найбільших держав тогочасної Європи до епохи феодальної роздробленості Там же, с. 111..

5. Авторський погляд

Певно, якщо дослідники в один голос оцінюють Київську Русь як могутню розвинуту державу, що не поступалася іншим європейським країнами, а то й підносять Руську землю над ними, то так воно й було. Роздробленість же Русі була неминучою, адже ця участь завжди чекала на феодальні держави, де право отчини поступово укорінювалось і набирало ваги. Я думаю, Київська Русь має пряме відношення до процесу творення українського народу, адже ця держава охоплювала значну частину сучасної території України, тож її народ можна вважати праукраїнським (і частково проросійським, якщо вже мова пішла про це. Частина території Русі знаходилася в межах сучасної Росії, тому за моєю логікою нащадки давніх русичів, що жили на цій території, це росіяни). До того ж, українська культура поглинула чимало здобутків культури Київської держави, отже це ще одна причина вважати Русь нашою прабатьківщиною. Більше того, я вважаю Київську Русь найвагомішим державним утворенням, яке коли-небудь було на українських землях. Всі інші були хоч частково певною мірою залежні від сусідніх держав, а Русь - ні. Цим, я думаю, підтверджується її впливовий стан на міжнародній арені, про який кажуть історики. Взагалі, Русь - це, на мій погляд, одна з найцікавіших тем історії України, в якій є багато досі невирішених питань (зокрема, питання про походження Русі та її перших князів, яке я вже розглядала в першому розділі). Розповіді про славних князів вражають і викликають гордість за минуле українського (хоча, все ж руського) народу - принаймні у мене.

Використана література:

1. Анохин Г.И. Новая гипотеза происхождения государства на Руси // Вопросы истории. - 2000. - №3. - с. 51-61.

2. Давня історія України: У 2кн. / Толочко П.П., Козак Д.Н., Крижицький С.Д. та ін. - К.: Либідь, 1995. - Кн. 2 / Толочко, П.П., Козак Д.Н., Моця О.П. та ін. - 224 с.

3. Грушевський М.С. Історія України - Руси: В 11 т., 12 кн. - К.: Наук. думка, 1992. - Т. 1. - 640 с.

4. Котляр М.Ф. Запровадження християнства у Давньоруській державі // Український історичний журнал. - 1988. - №6. - с. 14-25.

5. Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - 576 с.

6. Рыбаков Б.А. Новая концепция предыстории Киевской Руси: Тезисы // История СССР. - 1981. - №2. - с. 40-59.

7. Фроянов И.Я. Исторические реалии в летописном сказании о призвании варягов // Вопросы истории. - 1991. - №6. - с. 3-15.

8. Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К.: Генеза, 1997. - 312 с.