Міжнародне кооперування виробництва, форми та методи. Європейська валютна система

Необхідність створення динамічної соціальної системи відкритої економіки, одним із завдань якої є активізація участі в процесі міжнародного кооперування. Методи, які використовуються при налагодженні коопераційних зв'язків. Європейський валютний союз.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 09.04.2012
Размер файла 34,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародна економіка

Міжнародне кооперування виробництва, форми та методи.

Європейська валютна система

Міжнародне кооперування виробництва, форми та методи

Міжнародна економіка являє собою багатогранне економічне явище, що включає суму національних господарств і економічних взаємозв'язків. Міжнародні економічні відносини - це теоретичні концепції, які відображають основні закономірності міжнародного економічного життя, відносини, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності; рушійні сили і фактори створення та міжнародного обміну благ. Міжнародні економічні відносини характеризують спосіб і характер взаємодії всіх країн світу в сфері економічного співробітництва, розвитку торгівельних, наукових, виробничих та фінансових зв'язків.

Створення динамічної соціальної системи відкритої економіки, одним із завдань якої є активізація участі в процесі міжнародного кооперування, стає необхідним атрибутом та цільовою функцією побудови відкритого суспільства, передумовою розв'язання складних та суперечливих завдань українського розвитку.

Без важелів міжнародного кооперування неможливо розв'язати ряд завдань розвитку усієї системи міжнародної економічної діяльності, зокрема:

- додатково збільшити фізичні обсяги експорту та імпорту багатьох видів продукції;

- подолати тенденції відпливу капіталу через несприятливі умови його докладання всередині країни;

- оптимізувати структуру торгівлі, зокрема подолати значною мірою сировинний характер вивезення та надто помітну фієнтацію неекономічного імпорту на товари некритичного імпорту, збільшивши частину машинотехнічного обладнання;

- знизити вразливість експорту від антиденнінгових санкцій країн-споживачів;

- запобігти поширенню безгрошових, часто невигідних для держави, товарообмінних операцій;

- збільшити питому вагу складних технологічних виробів та наданих інтелектуальних послуг інформаційного, дослідницького та науково-технічного характеру в структурі експорту.

Терміни кооперація та міжнародна кооперація - використовуються в двох значеннях: у широкому та у вузькому.

В широкому розумінні ці поняття синонімічні поняттям «співробітництво», «міжнародне співробітництво». Інакше кажучи, ці категорії визначають суттєві риси економічної, міжнародної економічної діяльності як такої.

У вузькому плані зазначені терміни трактуються як кооперування виробництва.

Міжнародне кооперування виробництва являє собою процес стійких виробничих зв'язків між самостійними підприємствами різних країн. Воно допомагає фірмам скоротити витрати на виробництво та обіг, а як наслідок, собівартість продукції, яка випускається ними, зниження витрат виробництва, посилення конкурентоспроможності продукції, яка виготовляється на умовах міжнародного кооперування виробництва.

Основними ознаками міжнародної виробничої кооперації є:

- попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності;

- координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних країн у різних галузях;

- наявність як безпосередніх суб'єктів виробничого кооперування промислових підприємств (фірм) з різних країн;

- закріплення в договірному порядку асортименту продукції чи готових виробів як об'єктів кооперування ;

- розподіл між партнерами завдань у рамках погодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації виходячи з основних цілей коопераційних угод;

- безпосередній зв'язок здійснюваних партнерами взаємних або однобічних поставок товарів з реалізацією виробничих програм у рамках кооперування;

- довгостроковість і стабільність відносин, що підвищує зацікавленість партнерів у цьому виді зв'язків і веде до встановлення між кооперантами усталених виробничих і технологічних зв'язків, тісної взаємодії і взаємозалежності.

Теорія й практика коопераційної діяльності на будь-якому рівні розрізняють об'єкт співробітництва, або ту область діяльності, у якій воно здійснюється, метод співробітництва, тобто організаційні форми й кошти, а також нормативний апарат, за допомогою яких досягається виконання учасниками кооперації спільно поставлених цілей. Таким чином, як певна система відносин кооперація повинна класифікуватися на основі обліку двох головних визначників - області й методу (або форми) співробітництва.

Основні методи, які використовуються при налагодженні коопераційних зв'язків:

1. здійснення спільних програм;

2. договірна спеціалізація;

3. створення виробничих спільних підприємств (СП).

У рамках першого методу МКВ проявляється у двох основних формах: підрядному кооперуванні й спільному виробництві.

Підрядне кооперування - найбільш старий вид виробничих зв'язків у промисловості. Сутність підрядної діяльності полягає в тому, що одна зі сторін угоди (замовник) доручає іншої (виконавцеві) виконання певної роботи відповідно до заздалегідь обумовлених вимог до її виконання щодо строків, обсягів, якості виконання й ін. Підрядне виробниче кооперування має два головні різновиди: «класичний» підряд по виготовленню продукції й підряд по проектуванню й випуску нового продукту.

Другий метод виробничого кооперування укладається в розмежуванні виробничих програм учасників такого роду угод. Відповідно до угод про спеціалізацію договірні сторони прагнуть усунути або зменшити дублювання виробництва, а отже, і пряму конкуренцію між собою на ринку. Найважливіша умова, що надає такого роду угодам про спеціалізацію коопераційний характер, - наявність у ньому положень про тісне співробітництво учасників у формі спільного виробництва звичайно складної продукції, взаємних або однобічних субпідрядних поставок, проведення спільних досліджень і розробок і т.д.

Третій метод виробничого кооперування одержує усе більше широке поширення у світі. Це так звана інтегрована кооперація, коли під єдиною організаційною формою поєднується капітал декількох учасників для досягнення окремих, спільно погоджених цілей.

Згідно з класифікацією Європейської економічної комісії ООН формами виробничої кооперації можна вважати:

- поставку комплектних підприємств та обладнання з наступною оплатою їх вартості продукцією, що має бути виготовлена на їх основі;

- надання ліцензії та (або) виробничого досвіду і знань з наступною оплатою їхньої вартості поставками продукції, отриманої з їх використання;

- підряд;

- спільне виробництво, включаючи науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР);

- організацію спільних підприємств;

- запровадження спільних проектів.

На відміну від цього у класифікації ЮНКТАД виділяються такі виробничо-коопераційні форми:

- спільне виробництво;

- підряд (це договір, за яким одна сторона зобов'язується виконувати завдання іншої сторони (замовника));

- поставки в рамках ліцензійних угод;

- взаємне доповнення виробничих потенціалів;

- розподіл виробничих програм у вигляді спеціалізації;

- організація спільних підприємств.

Міжнародне кооперування виробництва в його розвинених формах охоплює різноманітні сфери кооперування:

Міжнародне виробничо-технологічне кооперування. До цієї сфери входять:

питання передачі ліцензій і використання прав власності;

підрядне кооперування в області будівельних і монтажних робіт, модернізація підприємств, які кооперуються;

вдосконалення управління виробництвом, стандартизація, уніфікація, сертифікація, розподіл виробничих програм.

Організаційною формою реалізації спільних програм країн-кооператорів, які планують здійснення технічно складних проектів з великою вартістю, які не під силу компаніям однієї країни, навіть за підтримки уряду, є міжнародні консорціуми. Вони виникають в авіаційній, космічній промисловості, енергетиці, при створенні міжнародних вільних економічних зон і в деяких інших галузях та сферах діяльності.

Торгівельно-економічні процеси, які пов'язані з реалізацією кооперованої продукції, а саме взаємопов'язаної продукції між кооператорами та третіми особами в країнах-партнерах.

Післяпродажне обслуговування техніки. Так, наприклад, головною фірмою аеробуса А-300, А-320 є компанія «Ербас індастрі». Національні компанії європейських країн (Франції, Німеччини, Великобританії, Іспанії, Нідерландів і Бельгії) мають в ній свої частки акцій. Як генеральний підрядник, «Ербас індастрі» здійснює свої зв'язки з авіакомпаніями і урядами зацікавлених країн, визначає політику у сфері продажу, після продажне обслуговування і навчання повітряно-технічного персоналу клієнтів.

Найбільшого розвитку виробнича кооперація набула в таких галузях як автомобільна, судно -, тракторобудівна, електротехнічна (особливо виробництво побутових приладів) тощо. Так, за оцінками фахівців, у машинобудуванні індустріально розвинутих країн питома вага фірм субпостачальників у вартості готових виробів коливається від 25 до 75%, залежно від галузі виробництва.

В останні десятиріччя виробнича кооперація значно розширила свої межі за рахунок залучення до узгодженого співробітництва таких сфер діяльності як науково-технічні дослідження, розробки, підготовка виробництва, збут, організація торгівлі тощо. Це призвело до появи поняття «промислове співробітництво», яке за своїм охопленням значно ширше виробничої кооперації і включає цілий комплекс сфер діяльності - від наукових досліджень і підготовки виробництва до технічного обслуговування та маркетингу. Типи міжнародної кооперації доцільно виділяти за такими критеріями: кількість предметів договору щодо кооперації, кількість сторін угоди, територіальне охоплення, структура зв'язків, стадії процесу відтворення, організаційні форми, об'єкти кооперації.(таблиця 1).

Таблиця 1. Класифікація міжнародного кооперування виробництва

Класифікаційна ознака

Характер операції

Об'єкт зв'язків

- виробнича;

- науково-технічна;

- збутова;

- маркетингова;

- промислове виробництво.

Стадії

- перед виробнича;

- виробнича;

- комерційна.

Кількість предметів

- одно предметна;

- багатопредметна.

Структура зв'язків між учасниками

- між фірмова;

- внутрішньо фірмова;

- внутрішньогалузева;

- міжгалузева;

- горизонтальна;

- вертикальна;

- змішана.

Кількість учасників

- двостороння;

- багатостороння.

Форма організації

- підрядна;

- спільне виробництво;

- спільне підприємство;

- договірна.

Територіальне охоплення

- між двома країнами;

- більше ніж двома країнами;

- регіональна;

- міжрегіональна;

- всесвітня.

Спільною рисою всіх типів міжнародної кооперації є попереднє узгодження дій і зацікавленість сторін у результативності спільної діяльності. Основним змістом міжнародної науково-технічної кооперації можуть бути фундаментальні і прикладні дослідження , технічні розробки (дослідно-конструкторські технологічні, проектні, організаційні) та дослідне виробництво, освоєння і поширення нововведень. Науково-технічне кооперування завершується, як правило, створенням дослідного зразка виробу та його дослідним виробництвом. При цьому кооперанти можуть реалізувати результати науково-технічного співробітництва, як товар, а можуть на їх основі продовжити зв'язки у виробництві. Зазвичай метою кооперації у науково-технічній сфері є створення нових товарів і технологій з метою їх подальшого продажу третій стороні. Але доволі часто кооперанти, що створили новий товар чи технологію, домовляються про подальше його виробництво та реалізацію окремо, обумовлюючи таки аспекти, як напрям спеціалізації, регіональна спрямованість діяльності тощо.

Таким чином, розглянувши теоретичні та практичні аспекти міжнародного кооперування виробництва можна зробити такі основні висновки.

Міжнародна кооперація за своєю економічною природою являє собою продуктивну силу, що дозволяє досягати намічуваного суспільно корисного результату у сфері виробництва, наукових досліджень, збуту при менших затратах живої та уречевленої праці порівняно з необхідними для досягнення подібного результату у випадках, коли учасники діють поодинці. За сучасних умов можна виділити наступні форми міжнародної кооперації :

- спільне виробництво;

- підрядна кооперація;

- поставки у рамках ліцензійних угод;

- доповнення виробничих потужностей партнера;

- поділ виробничих програм (спеціалізація);

- організація спільних підприємств.

Міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва - більш розвинута форма міжнародного поділу праці. Оскільки являє собою взаємопов'язаний процес спеціалізації окремих країн, об'єднань, фірм і підприємств на виробництві окремих продуктів або частин продукції з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевого товару. Проте ця форма в першу чергу повинна базуватися на використанні прямих виробничих зв'язків, тісній взаємодії національних наукових і виробничих потенціалів, підвищенні рівня концентрації виробництва .

Інтеграція України до системи світового господарства можливо тільки за умови успішного залучення її економічних суб'єктів до міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва в якості необхідних ланок світогосподарських зв'язків.

Європейська валютна система

Функціонування світової економіки пов'язано з необхідністю використання грошей. Як відомо, грошовий обіг в рамках однієї країн (або групи країн, або в усьому світі) початково виник не як самостійна сфера економіки, а як допоміжна обслуговуюча економічна функція.

Однак, зі збігом часу, особливо в останні десятиліття , з розвитком фінансово-кредитних механізмів саме ця сфера - фінансові операції - стає джерелом одержання основної маси прибутку, потіснивши навіть сферу виробництва.

В сучасному світі грошові системи кожної з країн не є замкнутими, вони тісно взаємодіють: грошовим одиницям одних країн протистоять грошові одиниці інших країн. Необхідність встановлення єдиних міжнародних правил (регламентації) функціонування валют у світі привела до поступового формування світової валютної системи .

При цьому поетапно формувалися спочатку національні (внутрішні) валютні системи, регіональні (діючі в межах груп країн), а потім і світова.

Прикладом національної валютної системи може виступати валютна система любої країни світу. Прикладом регіональної валютної системи є Європейська валютна система, яка передусім спиралася на регіональну грошову одиниці ЕКЮ, а з 1 січня 1999р. на ЄВРО: грошову одиницю, яка з 2002р. введена в готівковий обіг країн Євросоюзу.

Валютна система відображає формування сталих відносин з приводу купівлі-продажу валюти, а також юридичне закріплення цих відносин. Таким чином, валютна система - це сукупність економічних відносин, пов'язаних з функціонуванням валюти, а також форми їх організації, закріплених юридично в національних правових нормах і міжнародних угодах.

Однією з особливостей сучасних валютних відносин є існування поряд із міжнародною валютною системою замкненого валютного угруповання, що спочатку мало назву Європейська валютна система (тепер -- Європейський валютний союз -- ЄВС). Це певні правила розрахунків між деякими країнами, що входять до Європейського економічного співтовариства. Створена в березні 1979 р. за ініціативою французького президента Ж. д'Естена і німецького канцлера X.Шмідта Європейська валютна система -- специфічна організаційно-економічна форма відносин ряду країн ЄС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливань курсів національних валют та їхню взаємну ув'язку. Водночас виникла нова європейська валюта -- ЕКЮ (European Currency Unit, ECU), що базувалась на "кошику" (наборі) валют країн-членів європейської валютної системи, в якому змішані курси національних грошових одиниць залежно від котирування тієї чи іншої складової, її ще називають «валютною змією», перевага якої полягає в тому, що сама «змія» у цілому більш стійка, ніж кожна з її складових. Саме на таких засадах будується паритетна сітка двосторонніх курсів валют та визначається межа відхилення їх. Так, фіксована межа відхилення становила ± 2,25 відсотка для всіх країн, за винятком Італії та Іспанії, для яких ця межа більш широка (для Італії, наприклад, вона становить ± 6 відсотків). Пізніше цю межу для деяких країн було розширено до 15 відсотків, згодом -- до 30. Створення ЄВС було продиктоване передусім прагненням Західної Європи до більшої фінансової самостійності та стабільності за рахунок послаблення прив'язки європейських валют до долара, що дає можливість не тільки уникнути втрат за рахунок періодичних криз цієї валюти, а й успішніше протистояти заокеанській конкуренції.

Європейська валютна система включала три складові: зобов'язання щодо узгодженої зміни ринкових валютних курсів у взаємодомовлених кількісних межах за допомогою валютного втручання центральних банків, у тому числі підтримкою коливань ринкового курсу валют у звужених межах; механізм кредитної допомоги урядам, які зустрічалися з фінансовими труднощами за підтримки ринкового валютного курсу; спеціальна європейська розрахункова одиниця -- ЕКЮ, що була колективною міжнародною валютою і мала визначений валютний курс, розрахований на основі «валютного кошика» національних валют країн -- членів ЄВС і грецької драхми з урахуванням їхньої частки в сукупному валовому національному продукті. ЄВС створила необхідні передумови для формування спільного валютно-фінансового союзу. Найчіткіше думка про те, що це має бути саме валютно-фінансовий союз, прозвучала у доповіді, яка була підготовлена тодішнім головою Комісії Європейського співтовариства Жаком Делором у 1989 p. Було запропоновано триетапний, розрахований на кілька років, перехід до такого союзу. Як стратегічна мета Співтовариства визначалося запровадження єдиної валюти і єдиного центрального банку «дванадцяти».

На основі плану Делора була розроблена та підписана 12 країнами ЄС в Маастрихті (Нідерланди) у лютому 1992р.угода про Європейський Союз, яка передбачала в три етапи формування валютно-економічного союзу.

Маастрихтська угода:

Перший етап (1 липня 1990р. - 31 грудня 1993р.) - етап становлення економічного і валютного союзу ЄС (ЄВС - англ. EMU - Economic and Monetary Union).Підготовка до ведення євро.

- Відміна всіх обмежень на вільний рух капіталу всередині ЄС, а також між ЄС та третіми країнами;

- Забезпечення показників економічного розвитку всередині ЄС, приймались країнами програми , де визначались певні цілі та показники антиінфляційної і бюджетної політики, стабільність курсів валют у відносинах між країнами ЄС

- Другий етап (1січня 1994 р. - 31 грудня 1998 р.) - більш конкретна підготовка країн-членів до введення євро.

- Створення Європейського валютного інституту, який визначав правові, організаційні і матеріально-технічні передумови, необхідні Європейському Центральному банку для виконання своїх функцій, починаючи з третього етапу введення євро.

- Заборона підтримки діяльності державного сектора шляхом кредитування центральними банками його підприємств, придбання центральними банками боргів держави;

- Відміна привілейованого доступу підприємств державного сектора до коштів фінансових інститутів;

- Заборона брати на себе зобов'язання державного сектора однією із країн-членів іншою країною-членом чи ЄС у цілому;

- показник бюджетного дефіциту повинен бути не вище 3% ВВП при нормальних умовах розвитку і величина державного боргу не вище 60% ВВП;

- Прийняття в деяких країнах-членах національного законодавства про надання їхнім центральним банкам статутної незалежності від їхніх урядів з тим, щоб прирівняти їхній правовий статус з аналогічним статусом ЕЦБ.

2 травня 1998р. Європейський Союз назвав країни-члени, які допускалися до переходу на євро з початку третьої стадії - Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція.

Третій етап переходу до єдиної валюти (1999-2002 рр.)

З1січня 1999 р. почався третій етап валютної інтеграції в межах ЄС і була запроваджена єдина європейська валюта євро. Згідно з результатами Брюссельського саміту 1998 року до єврозони увійшли 11 країн ЄС: Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія,Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія і Франція. Національні валюти цих країн були котирувані в євро за офіційним обмінним курсом на 1 січня 1999 р.:

1 євро = 40,3399 бельгійського франка

1,95583 німецької марки

166,386 іспанської песети

6,55957 французького франка

0,787564 ірландського фунта

1936,27 італійської ліри

40,3399 люксембурзького франка

2,20371 голландського гульдена

13,7603 австрійського шилінга

200,482 португальського ескудо

5,94573 фінської марки

1 січня 2000 р. до Європейського валютного союзу приєдналась Греція. Курс грецької драхми до євро було встановлено на рівні 340,75 грецької драхми. Ці конверсійні курси євро залишалися незмінними до 1 січня 2002 р. Курс євро до валют інших країн, у тому числі до долара США, не є фіксованим і визначається ринковими механізмами на світових валютних біржах.

З 1 січня 1999 р. припинила своє існування європейська розрахункова грошова одиниця ЕКЮ (код за ISO XEU/954), яку було замінено на євро у співвідношенні 1:1.Валюта євро отримала свій логотип і код за ISO (International Standart Organization) -- EUR/978. З появою євро до світових базових міжбанківських відсоткових ставок додається ставка EURIBOR (Euro Interbank Offered Rate). Дизайн євромонет і євробанкнот було затверджено у 1996 р. на Дублінському саміті Європейської Ради. Передбачається, що монети євро виготовлятимуть у різних державах, кожна з яких розміщуватиме на зворотному боці зображення за власним вибором. На євробанкнотах передбачалося розміщувати графічні зображення архітектурних споруд країн ЄС, серед яких переважатимуть мости та арки -- символи дружби і єднання народів.

Обсяг першого випуску валюти євро становив 75 млрд., з них 45 млрд. євро надійшло на рахунки німецького бундесбанку.

До 1 січня 2002 р. планувалося надрукувати 12 млрд. євробанкнот і викарбувати 70 млрд. євромонет.

Створення ЄВС є об'єктивним наслідком розвитку інтеграційних процесів на Європейському континенті.

Запровадження нової валюти і створення ЄВС спричинюється до докорінних змін у Європейському Союзі і має як позитивні, так і негативні наслідки.

Позитивні наслідки створення ЄВС і запровадження євро:

1. Зникнення необхідності обміну валют усередині ЄВС і внаслідок цього -- відсутність операційних витрат.

2. Припинення процесу страхування валютних ризиків між країнами ЄВС.

3. Підвищення ефективності функціонування наявних платіжних систем і створення нової платіжної системи TARGET.

4. Скорочення непрямих витрат, пов'язаних з необхідністю встановлення валютних курсів і непередбачуваністю їх коливань.

5. Виникнення нового, найбільшого у світі фінансового ринку внаслідок вирівнювання процентних ставок, розширення конкурентних можливостей, підвищення рейтингу та ліквідності цінних паперів, розширення місткості ринку і підвищення конкурентних можливостей держав єврозони щодо емісії цінних паперів:

- у ЄВС з'явився другий у світі за обсягом ринок облігацій (з початку виникнення ринок облігацій, випущених в євро, становив 50 % ринку облігацій, випущених у доларах США, і 130 % -- в японських єнах). Державні облігації в євро мають високий ступінь ліквідності, що підвищує їх котирування;

- у ЄВС з'явився другий у світі за обсягом ринок акцій після США.

6. Становлення єдиного ринку капіталу, який за величиною і ліквідністю переважає сукупність окремих національних ринків ЄС, зближення і зниження національних норм процентної ставки сприятиме економічному зростанню і створенню нових робочих місць.

7. Підвищення ступеня ліквідності валюти євро порівняно з окремими національними валютами країн -- членів ЄВС завдяки розширенню простору єврозони.

8. Прозорість ціноутворення, нівелювання цінових відмінностей і підтримка цінової стабільності.

9. Реформування ринку праці через підвищення інформованості, мобільності робочої сили, зникнення необхідності узгодження виплат з пенсійного забезпечення, безробіття і оподаткування працівників.

10. Припинення спекулятивних операцій за участю валют єврозони, що дасть змогу урядам країн уникнути необхідності здійснювати валютні інтервенції.

11. Унеможливлення девальвації національної валюти як антикризового заходу

13. Підвищення конкурентоспроможності Європи в тріаді “США -- Європа -- Азіатсько-Тихоокеанський регіон”, а також збільшення політичної та економічної ваги ЄС у світі.

13. Посилення економічної інтеграції європейських країн і зміцнення єдності Західної Європи.

14. Впровадження економічної і фінансової політики, узгодження її з критеріями конвергенції до ЄВС.

15. Зниження витрат на обслуговування державного боргу внаслідок досягнення нульового або активного сальдо держбюджету.

16. Пожвавлення підприємницької активності внаслідок:

- розширення місткості єврозони;

- усунення бар'єрів для виходу на ринок нових підприємств;

- посилення однорідності внутрішнього ринку ЄС і підвищення ефективності використання ресурсів;

- полегшення планування бізнесу та інвестицій завдяки економічній і політичній стабільності.

17. Бурхливий розвиток туристичного бізнесу завдяки зникненню втрат від валютообмінних операцій.

18. Пожвавлення інвестиційної активності в ЄС, приплив іноземного капіталу в Європу, підвищення ефективності внутрішніх і зовнішніх інвестицій.

19. Перетворення євро на другу за значенням валюту світу після долара США.

20. Стимулювання розвитку торговельних відносин усередині ЄС та з іншими країнами світу.

Основним результатом створення ЄВС має стати зниження інфляції, процентних ставок, безробіття, податків, прискорення темпів економічного зростання. За прогнозами, в єврозоні буде створено від 2 до 5 млн. робочих місць, економія витрат від скасування митного контролю та інших формальних процедур становить 13-24 млрд. євро, ефект від відкритості ринку держпоставок становитиме приблизно 17 млрд. євро.

Деякі негативні наслідки створення ЄВС і запровадження євро:

1. Висока вартість технологічних змін, яка оцінюється в 300 млн. дол. для великих європейських банків, а для всього фінансового сектору -- в 100 млрд. дол.

2. Відносна слабкість нової валюти, зумовлена такими чинниками:

- виникнення валюти євро як “чистої валюти ” -- валюти, яка не пов'язана із золотом;

- валюта євро не створена і не підтримується однією державою, а її “тил ” утворює чимала кількість держав, які незважаючи на інтеграційні процеси зберігають відмінності економічних систем.

3. Нездатність Європейського валютного союзу усунути безробіття в Європі, пов'язане насамперед з високими податковими ставками, надмірним регулюванням ринку праці і системою соціального страхування.

4. Посилення взаємозалежності країн зони євро, що через незбігання фаз економічних циклів спричинятиме внутрішні суперечності в союзі.

5. Втрата органами державного регулювання основних інструментів регулювання національних економік -- валютного курсу, зовнішньої інфляції і дефляції валют, емісії грошей.

6. Ускладнення здійснення монетарної політики.

7. Досягнення окремими країнами ЄВС скорочення бюджетного дефіциту за рахунок вжиття тимчасових заходів, а не за рахунок формування бюджетної політики. Це призводить до неможливості підтримувати досягнуті показники в довгостроковому періоді, що перешкоджає бюджетній інтеграції в ЄС.

Запровадження єдиної валюти євро та створення Європейського валютного союзу прискорило зміни в європейській банківській системі. Завершальний етап європейської інтеграції став основною передумовою створення глобальної банківської системи.

Загалом валютна реформа в Європі стосується всіх аспектів банківської діяльності -- від внутрішньобанківських технологій до банківських стратегій. Найбільшою мірою євро впливає на виконання таких банківських операцій, як обмін валют, кредитно-депозитні, інвестиційні операції, операції з цінними паперами, міжнародні розрахунки. Банки за допомогою різних засобів намагаються пристосуватися до нових умов діяльності і подолати кризові ситуації, але найважливішою ознакою сучасних перетворень в ЄВС стала консолідація банківського сектору.(Дахно;Бовтрук)

міжнародне кооперування європейська валютна

Висновок

Отже, Європейська валютна система це :

- міжнародна (регіональна) валютна система

- сукупність економічних відносин, яка пов'язана з функціонуванням валюти в межах економічної інтеграції;

- державно-правова форма організації валютних відносин країн “Загального ринку» з метою стабілізації валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів

- підсистема світової валютної системи(Ямайської).

Цілі створення Європейської валютної системи:

- Встановити підвищену валютну стабільність всередині співтовариства і створити зону європейської стабільності з власною валютою у противагу Ямайської валютної системи, що заснована на доларовому стандарті,

- Стати головним елементом стратегії росту в умовах стабільності

- Спростити конвергенцію процесів економічного розвитку та надати новий імпульс європейського процесу

- Забезпечувати стабілізуючий вплив на міжнародні економічні та валютні відносини.

- Обмежити “Загальний ринок ” від експансії долара.

Особливості західноєвропейського інтеграційного комплексу визначають структурні принципи ЄВС, які відрізняють її від Ямайської валютної системи:

- ЄВС базувалась на ЕКЮ, потім - на євро (12країн);

- На відміну від Ямайської ВС, яка юридично закріпила демонетизацію золота, ЄВС використовувала його в якості реальних резервних активів. Створений спільний золотий фонд за рахунок об'єднання 20% офіційних золотих резервів країни ЄВС в ЄФВС (Європейський фонд валютного співробітництва), який згодом перетворено на Європейський Центральний Банк;

- Режим валютних курсів заснований на спільному плаванні валют у формі “європейської валютної змії ” у встановлених межах взаємних коливань (+2,25% від центрального курсу ,для деяких країн (Італії) +6% до кінця 1989р. Потім Іспанії. З серпня 1993р.у результаті загострення валютних проблем ЄС межі коливання розширилися до +15%);

- В ЄВС здійснюється міждержавне регіональне валютне регулювання шляхом надання центральним банкам кредитів для покриття часового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов'язаних з валютною інтервенцією;

- Як підсистема ЄВС несе на собі негативні наслідки нестабільності світової валютної системі і вплив долара.

1 січня 2002 р. було введено в обіг нові купюри та монети («євро» та «центи»), а через кілька місяців (країни-члени взяли на себе певні зобов'язання) усі готівкові та безготівкові розрахунки проводяться виключно у євро. Спільна європейська валюта є висококонкурентною відносно долара, єни, а також інших валют. Отже, Україні, як і іншим державам, треба враховувати наслідки запровадження євро -- один із найважливіших інструментів та об'єктів міжнародного валютного ринку, що одразу після своєї появи вніс кардинальні зміни у фінансову ситуацію у світі. Введення євро стає одним із ключових факторів подальшої інтеграції та стабільності у Європі, сприяє заощадженню на трансакційних витратах, полегшує боротьбу з інфляцією, підвищує інтерес інвесторів та банківських інститутів усього світу до країн ЄС. Українська ж транзитивна економіка, яка тільки на зламі століть вийшла з гострої соціально-економічної кризи та яка все ще переживає валютно-фінансову скруту, особливо залежить від зазначених подій. Адже євро додає нових нюансів складному процесові інтеграції країни до європейських політичних та економічних структур.

Сьогодні можна стверджувати, що світова фінансова та валютна системи постійно розвиваються, а тому вітчизняні фінансисти, банкіри, урядовці повинні чітко орієнтуватися в її змінах та стежити за перебігом подій, з тим щоб Україна залишалася активним учасником їх на світових фінансових і валютних ринках.

Використана література

1. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. - 3-тє вид.,випр. та доп. - К.: Т-во «Знання», КОО,200 - 587 с.

2. Дахно І.І., Бовтрук Ю.А./ Міжнародна економіка: Навчальний посібник.- К.:МАУП, 2002-216с.

3. Киреев А. Международная экономика. Учебник ч.І М.,1998

4. Кузякин А.П., Семичев М.А./ Мировая экономика; Учебное пособие.М.:Велби, Проспект, 2003

5. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України:Підручник - К.-КНЕУ 2003-948с.

6. Одягайло Б.М./Міжнародна економіка: Навч.посібник - 2-ге вид., випр. і доп. - К.:Знання, 2006-407с.

7. Паньковська Л.С. / Міжнародні економічні відносини. Конспект лекцій - Хмельницький:ХНУ, 2006-110с.

8. Передрій О.С. Міжнародні економічні відносини. Навчальний посібник. К:Центр навчальної літератури, 2006-274с.

9. Поручник А.М., Я. М. Столярчук, О. Д. Павловська та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Поручника. -- / Міжнародна економіка: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни .К.: КНЕУ, 2005. 156 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Перші 20 років після створення Європейського Економічного Співтовариства. Європейська валютна система: координація та асиметрія. Переговори щодо створення ЕВС: економічні інтереси та політика. Створення ЕВС як важливий крок до європейської інтеграції.

    курсовая работа [54,6 K], добавлен 23.10.2011

  • Створення Європейського валютного механізму як засіб попередження фінансових криз. Основні положення та функціювання Європейської валютної системи. Теорія оптимальних валютних зон. Становлення та проблеми розширення Європейського валютного союзу.

    курсовая работа [354,3 K], добавлен 09.02.2011

  • Економічна природа спеціалізації і кооперації та їх ефективність. Форми і напрямки розвитку міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, їх значення для економіки. Визначення проблемних аспектів міжнародної спеціалізації виробництва в Україні.

    курсовая работа [765,2 K], добавлен 16.01.2013

  • Використання та позитивні риси європейської валютної системи. Встановлення режимів коливання валютних курсів. Створення колективної валюти. Стимулювання європейських інтеграційних процесів. Банк міжнародних розрахунків: види діяльності та функції.

    контрольная работа [286,2 K], добавлен 09.08.2009

  • Європейський Союз - інтеграційне об'єднання 27 країн Європи, його сутність, мета і необхідність утворення, етапи розвитку. Міжнаціональні політичні, економічні, соціальні, правові та інституційні системи ЄС як гарантія миру, співробітництва і демократії.

    реферат [23,2 K], добавлен 17.03.2011

  • Поняття, структура та створення Європейської валютної системи. Характеристика змін в структурі і тенденціях розвитку ринку капіталів в ЄВС у зв'язку з введенням євро. Аналіз впливу країн-кандидатів на вступ до ЄС на стан валютного ринку об'єднаної Європи.

    курсовая работа [65,1 K], добавлен 07.05.2017

  • Напрямки розвитку міжнародної економіки. Системи національних розрахунків, значення світової міжнародної торгівлі, проблеми міграції робочої сили. Світова валютна система, валютні відносини та платіжний баланс. Суть, види та форми міжнародного бізнесу.

    курс лекций [1,3 M], добавлен 04.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.