Європейський союз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему:

Європейський союз

Вступ

Європейський Союз (офіційна назва, скорочено - ЄС) - політичний та економічний інтеграційне об'єднання 27 країн Європи: Німеччині, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Великобританії, Данії, Ірландії, Греції, Іспанії, Португалії, Австрії, Фінляндії, Швеції, Угорщини, Кіпру, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії, Чехії, Естонії, Болгарії і Румунії. ЄС будується на основі Європейських співтовариств: Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергії (засновані у 1957 р.). Європейське об'єднання вугілля і сталі (з нього почалося створення ЄС в 1951 р.) 23 червня 2002 р. припинило своє існування у зв'язку із закінченням Договору про його створення, укладеного на 50 років і не продовжувати сторонами, так як темпи розвитку Європейських співтовариств зробили існування ЄОВС неактуальним.

Головні цілі Союзу та його повноваження визначені Єдиним європейським актом (1987 р.), Маастрихтським (1992 р.), Амстердамським (1999 р.) і Ніццького (2001 р.) договорами. 29 жовтня 2004 р. в Римі пройшла церемонія підписання Конституції, для ухвалення якої буде потрібно її ратифікація всіма державами-членами ЄС, покликана замінити Римський, Маастрихтський, Амстердамський і підписаний у договори (з додатком незначного числа додаткових протоколів). У ній зведені воєдино пропозиції щодо нової інституційної структури Євросоюзу та його функціонування. Тим самим будуть істотно спрощені базові юридичні документи ЄС. Створення єдиного ринку для більш, ніж 455 мільйонів європейців забезпечує свободу переміщення людей, товарів, послуг і капіталу. Усередині Європейського Союзу розробляється єдина політика в таких галузях, як сільське господарство, телекомунікації, транспорт, енергетика та охорона навколишнього середовища. Для відносин із зовнішнім світом Союз розробляє зовнішню торгову і комерційну політику і починає грати все більш важливу роль на міжнародній арені шляхом проведення єдиної зовнішньої політики і політики безпеки.

Інтереси європейців на міжнародному рівні представляються низкою незалежних інститутів: Європейська Комісія - виконавчий орган ЄС, що складається з 20 членів, які призначають на 5 років національними урядами, але повністю незалежні у виконанні своїх обов'язків. Склад Комісії затверджується Європейським Парламентом. Кожен член Комісії відповідає за певну сферу політики ЄС і очолює відповідний Генеральний Директорат

Європейський Парламент - збори з 626 депутатів, безпосередньо обраних громадянами країн-членів ЄС строком на 5 років. Голова Європарламенту обирається на 2,5 року. Депутати Європарламенту вивчають законопроекти і затверджують бюджет. Вони приймають спільні рішення з Радою Міністрів з питань і контролюють роботу Рад ЄС та Європейської Комісії. Європарламент проводить пленарні засідання в Страсбурзі (Франція) та Брюсселі (Бельгія). Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) - орган ЄС, що визначає валютну політику країн ЄС, що встановлює ключові процентні ставки, керуючий офіційними резервами Європейської системи Центральних Банків (ЄСЦБ), головним завданням якої є підтримка стабільності цін. ЄЦБ має право санкціонувати емісію банкнот у межах валютного союзу Європейський Інвестиційний Банк (ЄІБ) - орган ЄС, заснований в 1959 р. ЄС для сприяння розвитку, інтеграції та співпраці шляхом надання інвестиційних позик. Позички надаються під однаковий відсоток, що забезпечує збалансованість управління позикою в частині погашення заборгованості. Позички надаються для розвитку відсталих європейських регіонів і реалізації проектів, що становлять спільний інтерес. Європейський Суд - судовий орган ЄС вищої інстанції, що регулює розбіжності між державами-членами ЄС, між державами-членами ЄС і самим ЄС, між інститутами ЄС, між ЄС і фізичними або юридичними особами. Комітет регіонів - консультативний орган Ради Міністрів і Комісії, що надає висновки з усіх питань, що зачіпають інтереси регіонів. Комітет складається з 222 членів - представників регіональних і місцевих органів, повністю незалежних у виконанні своїх обов'язків.

Рада міністрів - основний орган прийняття рішень, який збирається на рівні міністрів національних урядів, і його склад змінюється в залежності від обговорюваних питань: Рада міністрів закордонних справ, Рада міністрів економіки і т.д. У рамках Ради представники урядів держав-членів обговорюють законодавчі акти ЄС і приймають або відкидають їх шляхом голосування. Рахункова палата - орган ЄС, створений з метою проведення аудиторської перевірки бюджету ЄС та його інститутів. Економічний та соціальний Комітет - консультативний орган ЄС, що спостерігає за функціонуванням єдиного внутрішнього ринку. Комітет складається з 222 членів, які представляють різні сфера економіки та соціальні групи і незалежні у виконанні своїх обов'язків. Всі перераховані вище 27 країн об'єднують величезні території, людські і матеріальні ресурси, і не можна не оцінювати тієї ролі, яку відіграє ЄС у житті всіх європейських країн. Тому я і зацікавилася створенням, розвитком та перспективами Європейського союзу і відповідно спробую передати цю зацікавленість через цю роботу.

У першому розділі я спробую розкрити сутність інтеграції і в наступних розділах покажу результат-створення і розвиток Європейського союзу.

Необхідність і сутність інтеграції

В даний час в світі повним ходом йдуть інтеграційні процеси, тобто процеси зрощування національних економічних, соціальних, правових та інституційних систем, і кількість економічних союзів і єдиних митних зон безупинно росте. Тому особливо важливо знати, як подібні об'єднання впливають на економіку держав-членів об'єднання і на світову економіку в цілому, про труднощі на шляху економічної інтеграції і про шляхи їх подолання з урахуванням вивчення світового досвіду. Необхідно вивчити світовий досвід інтеграційних процесів, передумови інтеграції, внутрішню логіку, нормативно-правову базу країн, що інтегруються, позитивні і негативні моменти для конкретної держави, пов'язані з поглибленням інтеграційних процесів. Все це дозволить уникнути багатьох помилок у майбутньому, і буде сприяти більш впевненому просуванню по шляху економічної інтеграції «углиб» і «вшир». Реальне інтегрування можливе лише за наявності трьох основних об'єктивних умов.

По-перше, потрібен досить високий рівень розвитку промисловості, робить національні господарства взаємодоповнюючими, все більш зацікавлені у співробітництві один з одним. Інтегрування можливо, й лише між країнами, що мають розвинуту обробну промисловість, особливо її високотехнологічні галузі. Що ж до менш розвинених країн, що виробляють і експортують переважно базові товари, то вони виступають по відношенню один до одного не як взаємодоповнюючі, а як конкуруючі господарські системи. Їм майже нічого запропонувати один одному: У сировині вони майже не потребують через відсутність власної обробної промисловості, а деякі їхні готові вироби за якістю значно поступаються тим, які можна ввезти з розвинених країн. До того ж через постійні фінансові труднощі вони обмежені в наданні одна одній як урядових, так і комерційних експортних кредитів. Взаємна торгівля між ними розвинена дуже слабо: як і експортери, і як імпортери вони набагато сильніше прив'язані до промислово розвиненим країнам, ніж один до одного.

По-друге, досить розвинені в промисловому відношенні країни здатні до інтегрування один з одним лише за умови, що їхня економіка є не командно-розподільчої і жорстко централізованої, де діють штучні ціни, планові витрати виробництва та державна монополія зовнішньої торгівлі, А ринкової економіки і децентралізованої, де головними дійовими особами є не чиновники, а приватні підприємці.

По-третє, інтегрування може стати стійким і необоротним процесом лише за наявності в державах-партнерах високорозвиненою і міцно вкоріненою політичної демократії, здатної враховувати і забезпечувати економічні, Соціальні та культурні інтереси різних груп населення та гарантувати верховенство права над волею сильних світу цього. В іншому випадку і внутрішня ситуація, і зовнішня політика залишаються спонтанними, важко передбачуваними і не вселяють довіру з боку інших країн-партнерів. А в таких умовах неможливо відкриття митних кордонів, ні формування та проведення спільної економічної політики, ні створення наднаціональних фондів для фінансування заходів такої політики.

Розглядаючи причини інтеграції, не можна не помітити, що кожна з що в інтеграційному процесі сторін має свої власні інтереси і намагається вирішити свої власні проблеми. Таких причин є безліч, зокрема бажання, отримати доступ на зарубіжний ринок збуту для вітчизняних виробників, а також доступ до більш дешевих виробничих ресурсів, поліпшення умов торгівлі, скоротити витрати на масштабі виробництва, домогтися стійкого економічного зростання, Залучити прямі інвестиції, які охочіше йдуть на великі ринки. Не менш важливі й неекономічні цілі, як-то: Налагодження більш дружніх взаємин з країнами-сусідами, зміцнення співпраці в культурній, науковій, соціальної та політичної областях, збільшення свого впливу на світовій політичній та економічній арені, так як до думки подібних співтовариств прислухаються набагато більше, ніж до окремих країнах. Крім того, багато менш розвинені країни бачать в інтеграції спосіб прилучення до економічного і технологічного досвіду багатих сусідів, а також гарантію політичної та економічної стабільності в процесі ринкових реформ. Крім усього перерахованого вище, інтеграція одних країн створює кілька ефектів, що сприяють залученню нових учасників у цей процес. Перший ефект називається демонстраційним і полягає в тому, що в державах-учасницях інтеграційного процесу зазвичай спостерігаються позитивні економічні ефекти, такі як збільшення темпів зростання та зайнятості, зниження інфляції та інвестиційний бум. Це призводить до того, що оточуючі дане об'єднання країни теж хочуть скористатися плодами інтеграції, навіть не маючи до того належних передумов. Прикладом може служити розгорілася на пострадянському просторі битва за право вступу в ЄС, укладання в терміновому порядку торгових відносин Латиноамериканських країн з Мексикою після її вступу в НАФТА. Другий ефект полягає в тому, що частина торгівлі країн-учасниць інтеграційного процесу переорієнтовується з зовнішнього світу один на одного, що створює незручності оточуючим країн і змушує їх приєднуватися до інтеграційного процесу.

На жаль, для участі в інтеграційному процесі замало одних добрих намірів та бажання співпрацювати. Важливо мати багато спільних рис у всіх областях, так зване ядро інтеграції, яка передбачає близькість рівнів економічного розвитку і спільність економічного і політичного ладу, Оскільки дуже важко знайти можливість взаємовигідного та рівноправного співробітництва між напівфеодальним жебраками диктатурами і розвиненої гуманної демократією з сильною і вільною економікою. Не менш важлива культурна і релігійна близькість об'єднувалися народів, так як без взаєморозуміння і традицій і звичаїв один одного будь-яке об'єднання неможливо. І звичайно, свою роль відіграє географічна близькість країн-учасниць об'єднання, оскільки він сприяє більш швидкому і вигідному налагодженню співробітництва, культурної близькості. Першим етапом інтеграції є висновок торгових угод на дво- або багатосторонній основі. Суть таких угод - у зниженні всередині цієї групи країн тарифів порівняно з тарифами на товари та послуги решти світу, і хоча така дискримінація країн, що не беруть участь в угоді, суперечить принципам ГАТТ / СОТ, ці заходи допускаються як тимчасові, підготовчі угоди, Спрямовані на поглиблення інтеграційного процесу.

Торгові угоди виникли в результаті розвитку міжнародного переговорного процесу в галузі торгових угод. Перші двосторонні торговельні угоди почали укладатися США в 30-х рр.., Після скасування Акту Смута-Холі про митну політику США після закінчення Другої світової війни з'явилися перші багатосторонні торговельні угоди.

Другим етапом інтеграції є створення зони вільної торгівлі (ЗВТ), де скасовуються всі тарифи на товари країн-учасниць угоди, але при цьому кожна окрема країна зберігає автономність своєї митної політики по відношенню до зовнішнього світу. Іноді зняття мита відбувається не на всі товари, зазвичай мита залишаються на продукти сільського господарства. На цьому рівні можливо також створення невеликого координаційної ради.

До зон вільної торгівлі відносяться:

Європейська асоціація вільної торгівлі EFTA (Австрія, Фінляндія, Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Швеція), створена в 1960р.;

Європейська економічна зона EEA (країни Європейського союзу, Ісландія, Ліхтенштейн), яка існує з 1994р.;

Північноамериканська зона вільної торгівлі NAFTA (США, Мексика, Канада), яка існує з 1994р. та ін.

Третім рівнем інтеграції є створення митного союзу. Він характеризується тим, що держави-учасниці скасовують національні митні тарифи і вводять загальну для всіх країн-членів систему митних мит і методів нетарифного регулювання по відношенню до третіх країн. Митний союз передбачає безмитну торгівлю всередині Союзу і повну свободу переміщення усередині регіону, а також вимагає створення загальних координуючих органів, зазвичай на рівні періодичних зустрічей міністрів.

Наприклад, Центральноамериканський спільний ринок САСМ (Коста-Ріка, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа) 1961р.

До четвертого рівня інтеграції належить загальний ринок. Він передбачає не тільки загальну митну політику і свободу переміщення товарів і послуг, але і вільне переміщення факторів виробництва: праці і капіталу. Цей рівень вимагає великих координаційних зусиль і зазвичай відбувається на рівні зустрічей глав держав.

Наприклад, Андський спільний ринок (Болівія, Колумбія, Еквадор, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, ОАЕ) 1981г. Інтеграцією п'ятого рівня є економічний союз. При економічному союзі крім загальної митної політики і свободи руху ресурсів проводиться координація руху макроекономічної політики в ключових галузях, таких як валютна, бюджетна, і уряду поступаються частину своїх функцій створеним міжнаціональних органам.

На цьому рівні інтеграції знаходяться:

Європейське співтовариство 1957р., перетворившись до Європейського союзу в 1993р.;

Співдружність Незалежних Держав СНД 1991р (Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Україна, Узбекистан). За даними ГАТТ / СОТ, до середини 90-х рр.. у світі налічувалося більше 30 інтеграційних об'єднань різного типу. Окремі угруповання повністю виконали намічену програму інтеграції та вдосконалюють її окремі сторони (Австралійсько-Новозеландська ЗВТ, Балтійська ЗВТ, Центральноамериканський спільний ринок тощо). Однак більшість з них ще перебуває на ранніх підступах до поставлених цілей (СНД, Африканське економічне співтовариство і т.д.). Найбільш розвиненим інтеграційним об'єднанням, свого роду моделлю, на якій відпрацьовуються окремі елементи інтеграції, є Європейський союз.

Висновок

Таким чином, у перші десятиліття XXI ст. очікуються істотні зрушення як всередині зон активного інтегрування, так і в світовому економічному просторі в цілому.

План Шумана зі збереження миру, який з'явився передумовою франко-німецького примирення, став відправною точкою зі створення нового порядку в Європі, при якому будь-які збройні конфлікти стали б не тільки неприйнятними, але й неможливими. ЄС досяг успіху в тому, що цей ідеал став реальністю. На сьогоднішній день просто неможливо собі уявити виникнення збройного конфлікту між країнами Союзу. Але події в колишній Югославії показали, що мир у Європі не настане сам собою. Європейський Союз повинен також працювати над просуванням ідей миру за межами його зони стабільності. І в цьому плані багато в чому може допомогти спільна зовнішня політика країн Союзу. На жаль, ця основна мета створення Європейського Союзу стала забуватися як в засобах масової інформації, так і в суспільній свідомості. В основному, широкі маси сприймають Європейський Союз з негативними моментами. Наприклад, буває незрозуміло, чому при винних річках і масляних горах вони повинні платити за все це дуже високі на їхню думку ціни. У пресі взагалі пишеться в основному чи то про кризу в Співтоваристві, про даремних зустрічах глав держав, чи то національні видання перекидаються обвинувальними статтями. Все це, безумовно, не сприяє висвітленню та вирішенню економічних, політичних і соціальних проблем Співтовариства. Для більшості людей те, що відбувається в Брюсселі, тобто дії Ради Міністрів, Комісії - все це видається дуже туманним. Для них це лише сильно роздутий бюрократичний апарат, який регулює нікому не потрібні аспекти життя їх повсякденному житті, і який у більшості випадків швидше ускладнює життя, ніж робить її простіше.

Насправді ж Європейський Союз - це більше ніж просто бюрократія, масляні гори чи високі ціни. Це в першу чергу випробувана і перевірена гарантія миру. І саме з цієї причини - якщо навіть не брати до уваги інші позитивні сторони - цінність Союзу для людей невимірна. Що ж стосується нашої країни, то я сподіваюся, що розумна зовнішня політика дозволить в майбутньому, хай не в близькому, створити передумови для приєднання до країн-членів ЄС. Це безсумнівно благотворно позначиться на стані економіки в нашій країні. Поки ж треба домагатися того, щоб наша країна відповідала критеріям, запропонованим ЄС за зразок ринкової економіки.

європейський політичний економічний співробітництво

Список літератури:

1. Джон Д. Деніелс, Лі. Х. Радеба, Міжнародний бізнес, Москва, Річ, 1994 р.

2. "Світова Економіка та Міжнародні Відносини", № вересня 1995, № 8,10 96г., № 1,8 98р., № 3,10,11,12 99г.

3. Журнал «Євро», № 2, 1999 р., статті: В.М. Малаха, Ю. Борко.

4. Матеріали конференції «40 років Римським договорам: Європейська інтеграція і Росія», статті: Ю.В. Шишкова, В.А. Горського, І.М. Бусигіної, Л.І. Глухарьова, 1997 р.

5. Журнал "ЄВРОПА", підписка за 1995 рік.

6. Матеріали по країнах Європейського Союзу організації "TASIS"

Размещено на Allbest.ru