Розширення Європейського Союзу: наслідки для постсоціалістичних та пострадянських країн

Розширення Європейського Союзу (ЄС) як результат міжнародної інтеграції, його історичні причини і передумови, основні етапи. Наслідки розширення кордонів ЄС для України. Політичні та економічні наслідки розширення ЄС для Російської Федерації та Румунії.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 22.11.2013
Размер файла 129,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. РОЗШИРЕННЯ КОРДОНІВ ЄС: ПОНЯТТЯ, ПРИЧИНИ, ЕТАПИ

1.1 Розширення ЄС як результат міжнародної інтеграції

1.2 Історичні причини та передумови розширення ЄС

1.3 Основні етапи розширення ЄС

РОЗДІЛ ІІ. РОЗШИРЕННЯ ЄС: НАСЛІДКИ ДЛЯ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ ТА ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇН

2.1 Наслідки розширення кордонів ЄС для України

2.2 Політичні та економічні наслідки розширення ЄС для Російської Федерації

2.3 Румунія та розширення ЄС

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку світової спільноти у системі міжнародних відносин спостерігаються досить неоднозначні та часом суперечливі явища та процеси. Посилена взаємозалежність інтересів суб'єктів міжнародних відносин в ХХІ столітті обумовлюють розширення європейського інтеграційного простору та надають реальних рис розбудові європейської архітектурної моделі, спрямованої на формування суцільної зони добробуту, стабільності і безпеки.

Розширення Європейського Союзу в сучасній геополітиці сприймається як нагальна потреба у поширенні зони європейського контролю над визначальним геополітичним простором з поступовим набуттям суттєвих перспективних геоекономічних переваг.

Останнє розширення Європейського Союзу стало однією з визначальних віх його розвитку, а також потужним чинником формування нового безпекового середовища в Європі.

Значення центрально-східного європейського регіонального простору в світовій політиці та економіці визначається низкою географічних, соціально-економічних та військово-політичних факторів. Це важливий розгалужений комунікаційний вузол.

Актуальність теми курсової роботи обумовлена тим, що процес розширення Європейського Союзу є актуальним, але непростим. Інтеграція нових членів, з одного боку, створює бажані перспективи для ЄС в можливості об'єднання всієї Європи в єдиних політичних та економічних межах. З іншого боку, цей процес супроводжується чисельними перешкодами та проблемами для самого ЄС, обумовленими такими грандіозними європейськими проектами як: введення єдиної валюти, формування спільної зовнішньої політики та політики у галузі безпеки, пошук моделі відносин з Росією тощо.

Одночасно розширення географічних кордонів ЄС перетворює його із об'єднання західноєвропейських держав на союз континентального масштабу, могутній політичний полюс, який стоїть перед якісно новими викликами як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Регулярне розширення надає ЄС кількісної ваги, але одночасно робить його більш неоднорідним і ставить зростання політичної ваги у залежність від здатності ЄС уникнути послаблення його внутрішньої згуртованості та єдності і готовності протистояти новим викликам та ризикам, що постали в постбіполярний період.

Дане питання було дослідження у багатьох працях вітчизняних вчених, зокрема, Г.В. Балабанов, Г.В. Воронкова, І.С., Смирнов, М.І. Долішний, В.В. Копійка, О.І. Шнирков, Л.В. Губський, є певні напрацювання щодо цієї тематики й у таких російських та західних фахівців, як В.В. Громико, З.М. Окрут, Г.Ю. Гагаріна, Е. Хаас, Л. Ліндберг, Б. Розамунд, А. Брессанд, У. Уоллес.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є комплексний аналіз феномену розширення ЄС, його витоків, особливостей, суперечностей та геостратегічних наслідків для країн пострадянського та постсоціалістичного простору.

Для досягнення визначеної мети необхідно реалізувати наступні завдання:

- окреслити історичні причини та передумови розширення ЄС;

- проаналізувати еволюцію стратегічних напрямків європейської інтеграції в контексті взаємозалежності процесів поглиблення та розширення;

- окреслити етапи розширення, виявити їхні рушійні сили, закономірності;

- дослідити значення розширення та його вплив на формування і перспективи розвитку пострадянських та постсоціалістичних країн;

Об'єктом дослідження є європейські інтеграційні процеси та чинники, що впливають на еволюцію політики Європейського Союзу, наслідки їх впливу на постсоціалістичні та пострадянські країни.

Предметом дослідження є політика розширення Європейського Союзу на.

Методологічною основою комплексного дослідження є системний підхід та геополітичний аналіз, за допомогою яких здійснено дослідження європейського регіонального середовища, що інтегрується.

Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів:

- Розділ І. Розширення кордонів ЄС: поняття, причини, етапи - аналізує розширення ЄС з точки зору міжнародної інтеграції; розкриває причини та етапи розширення кордонів ЄС;

- Розділ ІІ. Розширення ЄС: наслідки для постсоціалістичних та пострадянських країн - досліджує економічні, політичні та соціальні наслідки розширення ЄС на прикладі України, Російської Федерації та Румунії;

- Розділ ІІІ. Проблеми та перспективи євроінтеграції України - описує сучасний СТАН України на шляху до євроінтеграції, перспективи та проблеми подальшого розвитку цього процесу.

РОЗДІЛ І. РОЗШИРЕННЯ КОРДОНІВ ЄС: ПОНЯТТЯ, ПРИЧИНИ, ЕТАПИ

1.1 Розширення ЄС як результат міжнародної інтеграції

В ХХІ ст. Європейський союз вступив в новий, безпрецедентний етап свого розширення. Число його членів за рахунок держав Центральної та Східної Європи збільшилось до 27.

Крокуючи на Схід, ЄС помітно нарощує свій ресурсний потенціал (територію на 23%, а населення - на 20%), перетворюється на найбільший в світі ринок з більш ніж 450 млн. споживачів, зберігає просторову динаміку інтеграції.

Розширення ЄС - це політичне рішення, яке викликає безліч суперечок. Оцінки інтеграції країн Центральної та Східної Європи в європейську структуру носять неоднозначний характер. Оптимісти-космополіти вважають, що розширення здійснюється в інтересах всієї Європи, на основі рівності і не повинне розглядатися як акт милості. Неоліберали-космополіти побоюються, що західноєвропейський соціалізм знову проникне із «заднього крильця» в Брюсселі.

Прихильник захисту соціального завоювання побоюються, що в політичному і економічному плані держави Східної Європи ще не готові до суворих реалій, пов'язаних із повноправним членством в європейських структурах. Націоналістичні групи - скептики-неокосмополіти - оспорюють розумність входження, наполягаючи на тому, що нові демократії не для того домагалися відновлення незалежності, щоб скласти її до ніг ЄС.

Прийняття нових членів з абсолютно іншими соціально-економічними і екологічними характеристиками, з глибокими міждержавними та міжнаціональними протиріччями не є безболісним як для Європейського Союзу, так і для «новачків». Претенденти розглядають свій вступ в ЄС як золотий ключик в царство процвітаючого Заходу. Їх економіка отримає фінансові вливання, сучасні технології і нові професії, вигоди від встановлення єдиної валютної системи, допомогу відсталим районам, доступ на ринки ЄС і в перспективі єдину зовнішньо-торгівельну політику, а також зменшить небезпеку військових конфліктів в регіоні.

На Заході відношення до прийому нових членів суперечливе. Багаті країни, особливо Німеччина, розраховують на безмитний доступ до нових ринків, а їх підприємства в країнах ЦСЄ - більш дешеву робочу силу і вигоди географічного положення. Менш багаті країни не безпідставно побоюються, урізання фінансів із загального бюджету ЄС, що направляються нині на підйом їх господарств.

Позитивні результати розширення ЄС очевидні - зростання місткості його внутрішнього ринку приведе до того, що, за оцінками західноєвропейських економістів, в перші ж три роки після прийняття нових членів, корпорації членів ЄС зароблять завдяки цьому додатково понад 10 млрд. євро, а компанії країн, що вступили - цілих 50 млрд. євро. В. В. Грозна. Розширення ЄС на Схід. Нові виклики.// Світова економіка. - 2006. - № 1(55). - с. 123 Співвідношення цих показників наочно показує взаємовигідність процесу інтеграції та прискорений прогрес нових членів ЄС,пов'язаний, насамперед, із виходом на найбільш ємний і привабливий в короткостроковій перспективі світу ринок - ринок об'єднаної Європи.

У доповнення до очевидних переваг, які більшість країн Центральної та Східної Європи мали ще за довго до вступу як асоційовані члени, вже саме членство в ЄС стало важливим позитивним психологічним чинником як для країн Сходу, так і Заходу. Це виявилось в основному в чотирьох основних сферах:

- підвищення інтересу інвесторів;

- транснаціональних партнерських зв'язках компаній;

- стимулювання експорту фірм з країн Центральної і Східної Європи;

- збільшеному туристичному обміні.

Насправді, певною мірою обмежені з моменту формального членства нових держав, західні фірми відчули себе набагато більш вільно на фоні розуміння, що країни Центральної і Східної Європи тепер є повноцінними членами ЄС, з усіма відповідними правами та обов'язками, особливо це відчутне на прикладі роботи засобів масової інформації, які перебудувалися набагато швидше за інші структури бізнесу і сьогодні вже практично повністю забезпечують інформацією весь новий європейський простір.

Розкріпачені психологічно, ділові структури як на Заході, так і на Сході стали активніше будувати транснаціональні відносини, які, в свою чергу, допомагають східним фірмам і компаніям підвищувати свою конкурентоспроможність на загальноєвропейському ринку. У цьому значенні психологічний чинник є важливим, оскільки довіра до східноєвропейських товарів на Заході зростає.

Позитивна тенденція спостерігається і у сфері туризму. Хоч в західних джерелах поки складно знайти точну статистику, загальна експертна оцінка свідчить, що кількість західних туристів завдяки введенню безвізового режиму в Центральній і Східній Європі зросла.

Очевидно, що зростання довіри важко виміряти одночасно, але також очевидно, що в довгостроковій перспективі даний чинник матиме позитивний ефект.

Невеликий за часом період функціонування розширеного ЄС продемонстрував досить вражаючі темпи зростання потоків фінансування в нові країни європейської сім'ї, які були передбачені фондами Західної Європи спеціально для стимулювання економічного розвитку нових членів.

Але разом з очевидними перевагами розширення не менш очевидні і різноманітні ризики. Входження новачків із нижчим рівнем економічного розвитку це величезний тягар, що на деякий час загальмує економічне зростання Європи. Так, за попередніми підрахунками, новим членам ЄС знадобиться в середньому 20 років, щоб досягнути рівня економічного благополуччя розвинених країн Європи, і тільки в тому випадку, якщо середньорічні темпи зростання їх економіки складуть не менше 5%-10%.

Процес розширення ЄС розмиває кордони Європи. Подальше розширення ЄС веде до того, що відмінності в середині ЄС експонентно зростають. Вирішальним наслідком цього є той факти, що динаміка зростання проекту «Європа» викликає все більші витрати на інтеграцію. Тим самим розширення і інтеграція ЄС приходять у все більшу суперечність між собою. Г. Вобруба. Кордони «проекту Європа» [Електронний ресур]: Режим доступу. - http://www.ji.lviv.ua/n39texts/vobruba.htm

Незважаючи на загальне прискорення розвитку при вступі до ЄС, його нові члени стикаються з істотними структурними проблемами. При цьому розвинені члени ЄС (ядро) неминуче захищатимуть себе від самої можливості конкуренції з боку нових членів, передусім на ринку робочої сили. Так, при вступі Словенії особливо обговорювалось, що обмеження на пересування словенської робочої сили зберігатимуться протягом як мінімум двох років.

1.2 Історичні причини та передумови формування ЄС

Процеси європейської інтеграції, що розпочалися у Західній Європі після Другої світової війни, мають давню й багату передісторію. Потреба єднання європейських народів та держав як головний засіб подолання розбрату та запобігання взаємного знищення, усвідомлювалась провідними мислителями та теоретиками уже з часу Середньовіччя. Але й століття після завершення цієї доби, вона не знаходила належної підтримки у більшості політиків та можновладців. Лише трагічний досвід двох світових воєн, радянська загроза та криза довіри до традиційної національної державності й її політики, нарешті утворили сприятливі умови для переходу від сміливого мрійництва про єдину та безпечну Європу до практичних кроків із її творення.

Нинішній Європейський Союз - це результат п'ятдесятирічної інтеграційної діяльності в Європі. Біля його витоків лежать Європейські спільноти, створені ще в 50-х роках минулого сторіччя, на їх створення вплинуло багато різних чинників, як політичних, так і економічних. Світова та європейська інтеграція: навч. посібник/ За заг. ред. М. Д. Багмет - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. - С. 94

Передумови для зародження ідеї про необхідність об'єднання Європейського континенту визріли після Другої світової війни.

По-перше, виникненню та розвитку цієї ідеї на той час сприяла Холодна війна, та дуже близька присутність „іншого” - радянського блоку. Європа об'єднувалася через страх перед своїм комуністичним сусідом, що дозволяє, наприклад, Гілберту Траушу заявити, що „Європейська Спільнота - дитя Сталіна”.

По-друге, цьому сприяли жахливі наслідки Другої світової війни: 45 мільйонів загиблих у самій лише Європі, повністю зруйновані економіки країн континенту, невизначеність у майбутньому. Вважається, що Друга світова війна, як і перша, виникла через суперечності між національними державами, які через непоступливість своїми національними інтересами, не змогли вирішити конфлікт мирним способом. Тож необхідно було створити якусь загальноєвропейську організацію, яка би допомогла уникнути повторення трагедії.

Інтеграційні процеси підштовхувались високим рівнем розвитку продуктивних сил, поглибленням спеціалізації виробництва в умовах відносно незначних масштабів внутрішніх ринків країн Західної Європи. Необхідно відзначити, що вагомим чинником інтеграційних процесів у Європі стала і необхідність протидії цілковитому домінуванню США у світовому господарстві. У 1948 р. США виробляли понад 60 % сукупної продукції промислово розвинутих країн, на частку США припадало близько половини усіх довгострокових зарубіжних капіталовкладень і майже 80 % усіх золотих запасів капіталістичного світу. Крім того, створена після війни система міжнародних валютних та інших економічних відносин, а також мережа міжнародних економічних організацій - МВФ, МБРР, ГАТТ - були побудовані таким чином, щоб зміцнити економічне становище і вплив США, які домінували і у політичних союзах: від НАТО до АНЗЮС. Жодна країна Західної Європи поодинці не могла бути для США рівноправним партнером, для цього потрібен був міцний і довгостроковий економічний союз, єдиний господарський простір, який міг би зіставитися з національним господарством США.

Загалом, ідеї про політичне об'єднання Європи виникали ще й перед другою світовою війною: у 1929 році міністр зовнішніх справ Франції Аристид Бріан запропонував створити Сполучені Штати Європи. Цю ж ідею повторив у своїй відомій промові, виголошеній в університеті у Цюриху в 1946 році, Вінстон Черчілль. Львова О. Г. Ідейні засади європейської інтеграції// Наукові записки. Том 82. Політичні науки. - С. 52 Після 1945 року було зроблено багато спроб об'єднати Європу: було створено Раду Європи, Західний Європейський Союз і ОЕЄС. Але, хоча деякі з цих організацій і об'єднали Європу формально, реальної співпраці не відбувалося. Ідея створення ,,європейської федерації держав” не спрацювала, як і перед другою світовою війною, насамперед через неготовність та небажання національних еліт відмовлятися від традиційних сфер діяльності держави на користь наднаціональної загальноєвропейської інституції.

Тоді виникла ідея, що об'єднання Європи можна розпочати з якогось окремого сектора в економіці, з якого співпраця перекинеться на інші галузі, потім стане співпрацею в цілій економічній площині, а в кінцевому результаті можливо призведе до співпраці політичної. Автором цієї ідеї був Жан Моне, однак, волею історії склалося так, що нам вона відома під назвою „плану Шумана”, від імені міністра зовнішніх справ Франції Роберта Шумана, який 9 травня 1950 року і запропонував створити Європейське Об'єднання Вугілля і Сталі.

Таким чином, серед найважливіших причин європейської інтеграції можна виділити наступні:

- потреба взаємного порозуміння між країнами;

- потреба миру та безпеки;

- сподівання на економічний розвиток та добробут, утримання економічного та політичного статусу на міжнародній арені тощо.

1.3 Основні етапи розширення ЄС

Розширення Європейського Союзу передусім розуміють як збільшення кількості членів цієї Спільноти.

Процес розширення ЄС розглядає як історичну можливість допомогти у перетворенні державам-учасникам, розширення миру, стабільності процвітання, демократії, прав людини і верховенства закону у всій Європі.

Приєднання до Європейського Союзу нових членів відбувалось в декілька етапів.

І. 1973 рік - перше розширення ЄС (приєднання Данії, Великої Британії та Ірландії)

Рішення щодо першого розширення було прийнято під час самміту в Гаазі 1 - 2 грудня 1969 р. Переговори щодо розширення Спільноти проходили в два етапи: перша половина 1970 р. - між шісткою країн ЄС: з 30 червня 1970р. - із державами-кандидатами Копійка В. В., Шинкаренко Т. І. Європейський Союз: історія і засади функціонування: навч. посіб./В. В. Копійка, Т. І. Шинкаренко; за ред.. Л. В. Губерського. - К.: Знання, 2009. - С. 190.

Процес вступу Великої Британії. Ірландії і Данії тривав понад одинадцять років.

Приєднання, окрім привілеїв, зобов'язало нових членів до певних дій. Новим державам ЄС був призначений п'ятирічний перехідний період для пристосування національного законодавства до норм Спільнот, які виникають з членства. Хоча вони й „виторгували" для себе певну свободу в питаннях, пов'язаних з рухом капіталу, що було додано до Договорів про вступ у вигляді Додатків.

Долучення Великобританії, Данії та Ірландії збільшило кількість членів ЄС до дев'яти і відкрило дорогу до приєднання іншим країнам, які мали бажання стати членами Спільноти. Казімір Р. Історія Європейської інтеграції: від декларації Шумана до розширення на Схід. - Перемишль:Львів, 2010. - С. 22

II. 1981 рік - друге розширення ЄС (приєднання Греції)

Шлях Греції в єдину Європу не був простим і швидким. Початкова позиція цієї держави в переговорах з ЄЕС спиралась на тезу, що в основу переговорів про вступ мають бути покладені принципи Угоди про асоційоване членство. Перехідний період, протягом якого Греція пройшла шлях до приєднання і підготувала свою політичну й соціальну систему, був доволі значний.

За підсумками чергового референдуму, що відбувся 12 червня 1975 року країна формально подала заявку на вступ до Європейської Спільноти.

Переговорний процес, що тривав 4 роки, завершився підписанням в Афінах 28 березня 1979 р. договору про вступ Греції до ЄЕС. Передбачалось, що Греція стане повноправним членом Спільноти з 1 січня 1981 р. Саме ця Угода увійшла в історію ЄС як перший договір, укладений на той період Європейською Економічною Спільнотою з державою, що не входила до його членів, якими на той період були лише шість держав-засновників. Воробйова Г. Є. Процес гармонізації національного права до права Європейського союзу: досвід Республіки Греція/ Г. Є. Воробйова// Вісник Академії адвокатури України. - 2009. -№2. - С.159

Вступ Греції до Спільноти мав принципове значення, оскільки сприяв удосконаленню самого механізму розширення. Переговори щодо вступу Греції до ЄЕС продемонстрували ефективність класичного методу розширення, який базувався на вимогах насамперед виконання державами-кандидатами комунітарннх правил та принципів під час перехідного періоду.

ІІІ. 1986 рік - трете «середземноморське» розширення ЄС (приєднання Іспанії та Португалії)

Вступ Іспанії та Португалії до ЄС тривав понад вісім років. Іспанія розглядала членство в ЄС як неодмінну умову ефективних макроекономічних зрушень в національній економіці та внутрішньополітичній стабілізації.

Зіткнувшись в першій половині 70-х років з економічними бар'єрами на шляху до ринків країн Європейської Економічної Спільноти (ЄЕС) у вигляді єдиних зовнішніх тарифів та спільної сільськогосподарської політики (ССП) новий уряд Іспанії бачив єдиний вихід із економічної ізоляції в повноправному членстві в Європейській Спільноті. До 1985 року ЄЕС перетворилося на основного торгівельного партнера Іспанії.

Приєднання Іспанії до ЄС відбувалось в складних умовах. Вся увага і сили ЄС були направлені на вирішення завдань, поставлених Єдиним європейським актом (створення єдиного внутрішнього ринку). В таких умовах перед Іспанією постала проблема адаптації національної промисловості і сільського господарства до індустріального і аграрного комплексу ЄС за вимогами ринкових відносин.

В травні та листопаді 1978 р. рекомендації Європейської Комісії (ЄК) щодо вступу Іспанії та Португалії були представлені Раді Міністрів.

Що стосується механізму прийняття рішення, його структури та самого процесу, то пропозиції Європейської Комісії були направлені на збереження принципів, що були закладені під час злиття інститутів Спільнот (ЄЕС. ЄОВС та Євроатому) в 1967 році підтверджені під час першого розширення і які передбачали рівноправне представництво держав-членів в усіх комунітарних інститутах та структурах.

Фактично, рекомендації Європейської Комісії представляли свого роду компроміс між максималістською позицією, що передбачала можливість розширення лише при наданні значних повноважень інститутам Спільноти та мінімалістською, яка розглядала розширення як шлях до перетворення ЄЕС в організацію міжурядової співпраці. Суть позиції Європейської Комісії полягала в збереженні класичного підходу до європейської інтеграції який оцінював цілісність комунітарних досягнень більше ніж загальну суму його складових, не дивлячись на складність процесу їх імплементації.

Не дивлячись на важливу роль ЄК в формуванні позиції Спільноти щодо проблеми розширення, вирішальну роль у процесі грала все ж політика членів ЄЕС.

Проте, переговори між ЄЕС та країнами-кандидатам в другій половині 80-х років гальмувались. Прорив у переговорах наступив коли Європейська Рада в жовтні 1983 р. прийняла рішення про доступ середземноморських товарів до Спільного ринку. Дата 1 січня 1986 року була визначена на самміті як остаточна для вступу Іспанії.

IV. 1995 рік - четверте розширення ЄС (приєднання Австрії, Фінляндії та Швеції)

Питання чергового розширення Європейської Спільноти за рахунок країн Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) постало вже у другій половині 80-х років. Австрія, Фінляндія та Швеція були однорідною групою невеликих за розміром країн з високим рівнем економічного розвитку та сталими демократичними традиціями, тому їм було легко адаптуватися адаптуватись до основних комунітарних вимог. Європейська інтеграція на початку нового тисячоліття: довідник/ склад А. М. Круглашов, І. Озимок, Т. С. Астапенко, В. В. Руссу - Ч.1 Чернівці, 2010. - С. 30

Наприкінці 80-х років перспектива нового розширення ставала все більш реальною. Країни ЄАВТ висловлювались за повноправне членство в ЄЕС, а участь у спільному ринку ЄЕС, керівництво Австрії розглядало як єдину реальну можливість вийти з економічної кризи та мати гарантований доступ до традиційних ринків.

18 червня 1990 р. Рада Міністрів Спільноти, за активної участі Комітету постійних представників, прийняла документ, який фактично становив директиву щодо переговорів про ЄЕЗ та став основою для переговорів ЄЕС з країнами ЄАВТ. Основною метою переговорів проголошувалося утворення до 1 січня 1993 р. економічної зони у складі 19 країн.

Поступово в процесі переговорів протягом 1990 р. та на початку 1991 р. для більшості країн ЄАВТ стало зрозуміло, що Європейська економічна зона не дає їм тих легких переваг, на які вони сподівались. Спільнота вимагала від країн ЄАВТ виконання тяжких умов комунітарних правил. За складністю, переговори були більше схожі на переговори про повне членство в ЄС. Саме цього країни ЄАВТ прагнули уникнути.

У грудні 1990 р. шведський парламент схвалив рішення уряду про вступ до Спільноти, і вже в липні 1991 р. Швеція звернулась з формальною заявкою на вступ до ЄС. Змінилась і ситуація у Норвегії яка єдина з чотирьох країн-кандидатів не ратифікувала на референдумі 1972 р. угоду про вступ до ЄЕС. Прихід до влади лейбористів в листопаді 1992 р. сприяли еволюції політики Норвегії щодо членства в ЄС. У січні 1992 р. парламент Фінляндії схвалив рішення уряду про вступ до Спільноти. Офіційна заява в ЄС була подана Фінляндією в лютому 1992 р.

17 липня 1989 року міністр закордонних справ Австрії передав заяву Австрії на вступ до ЄС у Брюссель. Завдяки тиску з боку соціал-демократів у заяві вказувалося на збереження нейтрального статусу, як умови вступу.

Принципове рішення щодо нового розширення ЄС було прийнято на самміті у Лісабоні у червні 1992 р. з урахуванням інтересу, що постійно зростав та вимог проведення активнішої політики стосовно країн Центральної та Східної Європи. В серпні 1992р. Комісія підготувала рекомендації стосовно вступу в ЄС Швеції. В листопаді 1992 р. аналогічні рекомендації було підготовлено стосовно Фінляндії, в березні 1993 р. - Норвегії. У рекомендації визначались основні групи питань, що потребували обговорення.

24 червня 1994 року Австрія, Фінляндія та Швеція підписали договір про вступ до ЄС. Таким чином, з 1 січня 1995 року, число членів ЄС збільшується до 15.

Фактично лише четверте розширення було здійснено із застосуванням чинних нині правових норм щодо членства в ЄС, які містить Маастрихтський договір про Європейський Союз, що набрав чинності в листопаді 1993 р.

V. 2004 рік - п'яте розширення ЄС (приєднання Угорщини, Кіпру, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії, Чехії, Естонії)

П'яте розширення Європейського Союзу 1 травня 2004 р. було найбільш амбітним за всю історію ЄС як за кількістю країн, що приєдналися, так і за складністю, оскільки новими членами стали країни з різною та відмінною соціальною та економічною історією.

Як і країни Середземномор'я в 1980-х p. колишні комуністичні країни Центральної та Східної Європи вийшли з диктатури і заявили про бажання зміцнити свої нові демократії. Вони захотіли оголосити себе частиною "Європи" і переконатися, що вони не входять назад у сфери впливу Росії. ЄС мав життєво важливе значення для забезпечення успішного економічного розвитку цих країн. Однак, прагнення ЄС приймати заявки цих країн втілювалось менш швидкими темпами.

Сам процес цього етапу розширення ЄС з економічної точки зору мав кілька характерних рис:

По-перше, це було приєднання 10 країн з істотно нижчими соціально-економічними показниками порівняно з ЄС-15, що доводить принципову можливість об'єднання різних за рівнем розвитку груп країн не лише на засадах вільної торгівлі або митного союзу, а й економічного союзу.

По-друге, розширення Союзу стало важливим етапом достатньо м'якої, без економічних шоків, адаптації економік ЄС-10 до нових умов конкурентного середовища Єдиного внутрішнього ринку ЄС.

По-третє, очевидні позитивні наслідки розширення відчули як нові країни-члени (насамперед), так і меншою мірою старі краіни-члени на всіх рівнях реалізації економічних ефектів цього процесу споживачі, виробники, національні економіки, інтеграційне об "єднання в цілому.

Фактично підготовка до вступу цих країн до ЄС тривала понад десять років, більш інтенсивно -- з 1997-го, коли було прийнято рішення про перспективи розширення.

8 квітня 1994 року Польща подала заявку на вступ до ЄС. Європейська Спільнота не було зацікавлена в наданні переваг якійсь одній із східноєвропейський країн, тому було надано перевагу багатостороннім діалогам з усіма бажаючими вступити. Р. С. Стрільчук. Польща на шляху до європейської інтеграції: історико-економічний аналіз/Р. С. Стрільчук// Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. - 2007. - №1. - С. 52

31 березня 1998 року розпочалися переговори про вступ до ЄС із Угорщиною, Польщею, Естонією, Чехією, Словенією та Кіпром.

13 жовтня 1999 р. Європейська Комісія дала рекомендацію державам-членам Європейського Союзу розпочати переговори з Румунією, Словаччиною, Латвією, Литвою, Болгарією та Мальтою.

Позитивний характер економічних наслідків розширення ЄС для нових членів зумовлений системою факторів. Передусім йдеться про виникнення та реалізацію коротко- та середньострокових ефектів відповідних форм міжнародної інтеграції на етапах до і після вступу до ЄС: вільної торгівлі, митного союзу, спільного та єдиного ринків, економічного союзу. Усунення бар'єрів входу та виходу на Єдиний внутрішній ринок ЄС, відносно швидка та ефективна ринкова адаптація національних виробників до змін у національних і зовнішніх конкурентних середовищах привели до кількісних та якісних зрушень в економічному розвитку нових членів Союзу.

Однак не слід думати, що вступ до ЄС розв'язав усі соціально-економічні проблеми нових членів. Вступ до ЄС дає можливість використовувати комунітарні механізми розв'язання економічних проблем розвитку, але це не відбувається автоматично. Тому в нових кранах-членах ЄС залишаються проблеми безробіття, відставання від рівня соціально-економічного розвитку ЄС - 15, не подолано технологічний розрив між цими групами країн, далеко не повністю вирішено питання соціальної конвергенції.

VI. 2007 рік - шосте розширення ЄС (приєднання Болгарії та Румунії)

На вступ до Європейського Союзу Болгарія і Румунія чекали 12 років. 1995-го ці країни подали заявки на вступ, за п'ять років почали переговори і ще через такий самий час підписали договір про приєднання. З їх приєднанням ЄС розширив свої кордони, збільшивши кількість членів із 25 до 27.

По відношенню до Болгарії та Румунії Європейським Союзом було відзначено, що цим країнам буде надано сприяння і буде фіксований строк їхнього прийняття в Союз. Вказувалось, що причиною відставання Болгарії та Румунії була в першу чергу невідповідність економічним критеріям, прийнятим в Копенгагені.

Виконавши ряд вимог та перед вступних формальностей, поставлених ЄС, Болгарія та Румунія набули статусу країн-членів ЄС.

Останнім часом в євроінтеграційних процесах має місце феномен «Втоми від розширення (enlargement fatigue)». В Євросоюзі зростає невдоволення впровадженням, масштабами та наслідками попередніх розширень. Відбувається переосмислення ставлення до даного процесу серед політично відповідальних осіб.

Підвищення рівня скепсису щодо можливості подальшого розширення зумовлене наступними факторами:

а) поширення побоювань щодо загострення внутрішніх протиріч в європейській політиці та ускладнення процесу прийняття рішень;

б) побоювання зменшення впливу нинішніх держав-членів ЄС та подальшого послаблення своїх позицій внаслідок прийому нових членів;

в) зростання рівня незадоволення результатами розширення може призвести до загального розчарування процесом інтеграції . Гуцал С. А. Вплив процесу реформування ЄС на перспективи європейської інтеграції України./ С. А. Гуцал// Стратегічні пріоритети. - 2009. - №2. - С. 241

Розділ ІІ. Наслідки розширення ЄС для постсоціалістичних і пострадянських країн

2.1 Наслідки розширення кордонів ЄС для України

розширення європейський союз інтеграція

З 1 травня 2004 p. в наслідок найбільшого у своїй історії розширення. Європейський Союз став безпосереднім сусідом України. Тоді до його складу увійшли Польща, Словаччина та Угорщина, які розташовані на західних кордонах нашої держави. Відтоді вплив ЄС на нашу економіку та політику став ще більш потужним та безпосереднім, а Україна отримала шанс виходу на новий рівень співпраці з ним у рамках Європейської політики сусідства.

Таке безпосереднє сусідство з Європейським Союзом, чиє значення у світовому розподілі праці, системі міжнародної торгівлі та політичній сфері після розширення безумовно зросло за рахунок центральноєвропейських країн, позначилось і на відносинах України з ЄС та іншими державами, і на її внутрішньополітичному та соціально-економічному розвитку.

Якщо говорити про політичний аспект такого сусідства, то слід відмітити, що політичні відносини Брюсселя та Києва є суперечливими і не прогнозованими. Сьогодні контакти Києва і Брюсселя перебувають у кризовій фазі, переважно через внутрішньополітичні події в Україні. Це загрожує всьому комплексу співробітництва Україна-ЄС.

Разом з тим, членство в ЄС центральноєвропейських країн, з якими Україна має міцні дружні стосунки, створить умови для розвитку нових, глибших форм співпраці із Союзом. Крім того, вступ до ЄС традиційних партнерів України, які матимуть у керівництві Союзу відповідне представництво, відкриє перед Україною можливості через співпрацю з країнами-сусідами активніше відстоювати свої інтереси на теренах Співтовариства.

Це також стосується і порядку пересування громадян, візової політики. Оскільки в разі обмеження руху через спільний кордон західні сусіди України також зазнають чималих втрат, зокрема матеріальних, можна сподіватися на їхню активну участь у пошуку рішень, прийнятних і для України, і для Євросоюзу.

Із розширенням ЄС значення України як безпосередньої сусідки для європейської безпеки зросте. Це відкриє для держави шлях до ширшої участі у відповідних міжнародних структурах, спільних дій разом з Європейським Союзом.

Вже сьогодні ринок ЄС - один із передових у світовій економіці. А з розширенням він стає головним експортним товарним ринком для України. П. В. Трощинський. Економічні наслідки розширення ЄС на Схід/ Трощинський П. В.// Економіка. - 2007. - № 73. - С. 53

Економічні відносини ЄС з Україною з моменту розширення ЄС на Схід, зорієнтовані на поступове поширення механізмів і регулюючих нормативів єдиного ринку ЄС на Україну шляхом імплементації в українське національне законодавство сумісних і гармонізованих правил - acquis communautaire. У довгостроковому вимірі передбачається поширення на Україну чотирьох свобод - руху товарів, послуг, капіталів і людей.

У короткостроковій перспективі йдеться про лібералізацію торгівлі у форматі створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ЗВТ), надання національного режиму у сфері інвестиційної діяльності, поступову лібералізацію законної міграції трудових ресурсів (насамперед, для жителів прикордонних районів, бізнесменів, учасників програм і проектів співробітництва з ЄС), інтеграцію у транспортні, енергетичні та телекомунікаційні мережі та в Європейський науково-дослідний простір.

Останнє передбачає створення у відповідних сферах сумісної і взаємозалежної інфраструктури та гармонізованого регуляторного середовища. Важливу роль відіграють і заходи з розвитку транскордонного та транснаціонального співробітництва на місцевому та регіональному рівнях.

Проте без істотних інституційних змін як в Україні, спрямованих на утвердження верховенства права та захист законних прав суб'єктів економічної діяльності, значне підвищення якості державного управління, потенціал країни у сфері міжнародної економічної взаємодії буде обмеженим.

ЄС уже нині є значним ринком збуту українських товарів і джерелом імпорту. Завдяки збільшенню населення ЄС до майже півмільярда осіб, високій платоспроможності споживачів і динамічному розвитку економіки країн-членів зростає роль ЄС як торгового партнера України.

Оскільки до ЄС приєдналися країни, в яких працює дуже багато українців, це сприяє обміну досвідом між ними та європейськими працівниками. Українці будуть ознайомлюватися з передовими формами організації виробництва, набуватимуть нових знань і навичок, а це, своєю чергою, позитивно впливатиме на зростання продуктивності праці в Україні.

Незважаючи на те, що ЄС, країни-члени й Україна постійно декларують свою зацікавленість у розвитку співпраці, її результати та перспективи приєднання України до клубу європейських держав неоднозначні. Ускладнення, якими загрожує розширення ЄС на Схід, переважно пов'язують саме з нехтуванням інтересами України Європейським Союзом, бажанням відмежуватися від незаможної та недостатньо стабільної країни новою “залізною завісою”.

Приєднання сусідніх країн до ЄС і пов'язане із цим прискорення їхнього розвитку ще більше наголошує різницю у швидкості процесів перетворення в цих країнах та в Україні, що об'єктивно ускладнює двосторонні відносини.

У торгівельно-економічній сфері погіршилися конкурентні позиції українських товарів на ринках сусідніх держав. Це пояснюється запровадженням єдиного митного тарифу ЄС, втратою можливості самостійно регулювати свій торговий режим щодо України, припиненням чинності угод про вільну торгівлю між Україною та країнами Балтії, розширенням сфери застосування антидемпінгових заходів до України тощо.

Географічне положення України дає підстави сподіватися на її активну участь у транзитних перевезеннях. Водночас зміна вимог до технічного стану транспортних засобів, може усунути з ринку транспортних послуг окремих українських перевізників, для яких негативні наслідки матимуть також зміни порядку митного та прикордонного контролю.

Якщо за найоптимістичнішим сценарієм розширення ЄС створить нові умови торгівлі для всіх країн, сприятиме розширенню участі України в європейській торгівлі, транспортуванні товарів, регіональній співпраці, то песимістичний сценарій передбачає виключення України з найважливіших загальноєвропейських процесів, перетворення її на аграрно-сировинну периферію.

Проте, характер впливу розширення ЄС на Україну не відповідатиме стовідсотково жодному з варіантів. У результаті переплетення об'єктивних і суб'єктивних після подальшого розширення відносини ЄС з Україною наближатимуться то до одного, то до іншого сценарію, але залишатимуться неоднозначними.

2.2 Політичні та економічні наслідки розширення ЄС для Російської Федерації

Для Російської Федерації відносини з ЄС набувають все більшого значення у світлі розширення кордонів союзу. Правовою основою відносин Росії і ЄС залишається Угода про партнерство і співпрацю, яка набула чинності 1 грудня 1997р. У рамках Угоди керівництвом Росії і ЄС були визначені чотири сфери співпраці - “спільні простори” (економіка, свобода, безпека, наука).

Говорячи про відносини Росії і ЄС, слід зазначити, вони носять досить конфліктний характер та обтяжуються рядом проблем. Росія здійснює політико-економічну експансію на просторі СНД з метою створення під власною егідою блоку пострадянських країн як противаги впливу ЄС на континенті. Джерелом перманентних конфліктів між ЄС і РФ є стан демократії в Росії, забезпечення верховенства права, захист прав і свобод людини, проведення прозорих і чесних виборчих кампаній тощо.

Проте, головні наслідки розширення Європейського Союзу для Росії оцінюються, перш за все, з точки зору її економічних інтересів.

Економічні відносини ЄС з Росією виходять з факту відмови Росії від використання формату ЄПС, який, на її погляд, означає переважне пристосування правової системи та інститутів РФ до відповідних інституцій ЄС, а не їх взаємну адаптацію.

Загалом, ЄС вважає, що основи взаємодії з РФ є принципово такими ж, як і взаємодії з країнами-учасницями ЄПС.

Слід, однак, відзначити, що реальний рух у напрямі формування Спільного економічного простору виявився на практиці досить проблематичним. Ще наприкінці 2008р. Європейська Комісія відзначала такі ускладнення в економічних взаємовідносинах, як російські експортні обмеження, невідповідне застосування міжнародних санітарних і фітосанітарних стандартів, ускладнений режим використання російського повітряного простору, неможливість встановлення енергетичного партнерства на засадах Енергетичної Хартії, розбіжності у трактуванні питань енергетичної безпеки, наявність проблем у майбутньому забезпеченні зростаючих потреб ЄС в енергоносіях через недостатність російських капіталовкладень тощо.

У Доповіді про перебіг реалізації спільних просторів (березень 2010р.) до вказаного переліку додані протекціоністські заходи, які Росія впроваджувала під час глобальної кризи (збільшення імпортних тарифів, дискримінаційні транспортні тарифи, експортні мита на сировину, нові бар'єри для імпорту лікарських препаратів тощо), суперечки з країнами-транзитерами природного газу, що загрожує стабільності поставок енергоносіїв до Європи, а також вихід у середині 2009р. з Договору Енергетичної Хартії.

Водночас, слід відзначити, що завершення формалізації процесу вступу РФ до СОТ може усунути значну частину з наведених спірних питань.

Після розширення ЄС умови для ділової активності російських компаній у нових країнах - членах ЄС з цілого ряду напрямків можуть покращитися. Проте практична реалізація цих можливостей зажадає від Росії вдосконалення функціонування ринкових механізмів, фінансових вкладень, політичної волі і чималого часу. Таким чином, вигоду від розширення ЄС економіка Росії може відчути лише у перспективі, у той час як серед найближчих наслідків цього процесу домінують неоднозначні.

Так, неоднозначно відіб'ється на експорті російських товарів в країни Центральної та Східної Європи їх перехід на єдиний митний тариф ЄС. Середній рівень ставок на промислові товари нижче середніх ставок національних митних тарифів.

По-різному буде позначатися на економіці Росії приєднання країн ЦСЄ до різних систем преференцій, існуючих в рамках ЄС. Так, РФ отримає певний виграш від приєднання країн ЦСЄ до тарифних преференцій у торгівлі, які ЄС надає Росії. Однак цей виграш не буде великим, оскільки преференції для Росії стосуються в основному готових промислових виробів, а не сировинних матеріалів.

Перехід на зовнішньоторговельний режим Євросоюзу, який в основному вільний від кількісних обмежень на ввезення російських товарів, зобов'язує країни ЦСЄ скасувати діючі в них квоти та інші нетарифні захисні заходи щодо імпорту з Росії. Завдяки цьому відкриваються можливості нарощування експорту деяких російських товарів (вугілля та карбіду кальцію - в Польщу, текстилю - в Угорщину, зварних труб - в Чехію, нітрату амонію - в ряд країн і т. д.). Але одночасно нові члени ЄС повинні будуть ввести ті небагато, але вельми болючі для Росії обмеження щодо її поставок, які передбачені торговельним законодавством ЄС. А саме, почне квотувати імпорт сталевого прокату і ядерного палива для АЕС, які традиційно поставлялися Росією на східноєвропейський ринок без торговельних лімітів.

В цілому, характерними рисами розвитку товарообміну РФ з державами ЦСЄ стали нестабільність, наростаючий дисбаланс, асиметрична структура товарообігу. С. Глінкіна. Расширение ЄС на Восток: плюси и минуся (Електронний ресурс)// Журнал «Экономика Росси ХХІ век» - № 17. - [Режим доступу]: http://www.ruseconomy.ru/nomer17_200410/ec05.html

Говорячи про негативні наслідки розширення, не можна не відзначити, що після вступу країн ЦСЄ до ЄС конкурентоспроможність російських компаній може знизитися, оскільки вільний рух товарів, послуг і капіталів в межах інтеграційного угруповання посилить переваги західноєвропейських фірм на ринках країн ЦСЄ.

Відчутним збитком загрожує Росії застосування новими членами ЄС антидемпінгових правил ЄС. До цих пір ці країни майже не вдавалися до антидемпінгових заходів (виняток становить Польща) через складність і дорожнечу проведення антидемпінгових процедур, відсутності або слабкості національної правової бази. Після розширення діючі в ЄС антидемпінгові процедури поширяться і на країни ЦСЄ.

Поки в російському експорті переважають сировинні товари, які не підлягають сертифікації, прямий збиток для російської економіки від переходу нових членів ЄС на європейські технічні стандарти і жорсткі санітарні, фітосанітарні, екологічні та інші норми буде не дуже значним (близько 6,5 млн. євро в рік). Однак у перспективі бажаною для РФ диференціації товарної структури російського експорту і збільшення в ньому частки готової продукції, яка охоплюється сертифікаційних вимог ЄС, розмір збитку може не просто зрости, а практично закрити доступ на ринки країн ЦСЄ виробам російського машинобудування, ускладнити наші поставки електроенергії, негативно позначитися на співробітництво в галузі атомної енергетики, утруднити російський сільськогосподарський експорт.

Безумовно, негативним наслідком розширення ЄС для співпраці Росії та країн ЦСЄ, з яким уже зіткнулися обидві сторони, є введення Шенгенського візового режиму на нових східних кордонах Євросоюзу. Під впливом ультимативного вимоги Європейської комісії країни-кандидати запровадили візи для російських громадян вже за рік-два до планованого вступу в ЄС і приблизно за п'ять років до їх приєднання до Шенгенської зони.

Довгострокові економічні наслідки розширення Європейського Союзу в значній мірі зумовлюються тим, яким чином будуть вибудувані пріоритети співробітництва між Росією та ЄС і яка правова та організаційна модель співпраці буде обрана на найближчу перспективу.

2.3 Румунія і розширення ЄС

Шлях Румунії до великої європейської сім'ї був тривалим і набагато складнішим порівняно з іншими країнами Центральної та Східної Європи, які після розпаду соціалістичної системи також обрали курс на європейську інтеграцію. При цьому слід зазначити, що Румунія першою з країн Варшавського Договору започаткувала офіційні відносини з європейською спільнотою. Ще у 60-х роках XX століття Румунія підписала кілька угод із Спільним Ринком щодо постачання сільськогосподарської продукції, у 1974 році - спеціальну Угоду, згідно з якою отримала низку преференцій щодо власного експорту, а в 1980 - Угоду про промислові вироби, що» по суті, було демонстрацією незалежності від радянської системи та, водночас, від принципів і норм Ради Економічної Взаємодопомоги.

Дипломатичні відносини між Румунією та Європейським Союзом встановлено у 1990 році - відразу після повалення диктаторського режиму Н. Чаушеску.

Серед документів про взаємовідносини між Румунією та Європейським Союзом одним з головних стала Європейська Угода про асоціацію між Румунією та ЄС. Вона була підписана 1 лютого 1993 року й набула чинності після її ратифікації всіма країнами-членами Євросоюзу, а також самою Румунією.

22 червня 1995 року Румунія, подала заяву щодо набуття членства в ЄС, що стало важливим етапом на шляху консолідації їх взаємовідносин.

26 вересня 2006 р. Європейська Комісія оприлюднила доповідь про стан підготовки Румунії (разом з Болгарією) до вступу до ЄС, у якій 1 січня 2007 року нарешті було визначене як дата офіційного вступу країни в Європейський Союз. Однак слід підкреслити, що рішення Брюсселя зафіксувати в доповіді остаточну дату їх вступу було обумовлено виключно політичними розрахунками стратегічного характеру. Перенесення терміну вступу Румунії та Болгарії за будь-яких обставин мало би стати негативним сигналом не тільки для зазначених двох країн, а й створювало б додатковий чинник посилення політичного напруження в регіоні Південно-Східної Європи.

Цей документ зафіксував суттєвий прогрес, який було зроблено Румунією впродовж чотирьох місяців, і наголошував на тому, що кількість проблемних сфер, які могли б призвести до відстрочення вступу країни до ЄС на один рік, зменшилася до 4-х. Цими сферами, так званими "червоними прапорцями" були: необхідність завершення реформ у галузі юстиції; продовження боротьби з корупцією; створення інтегрованої системи адміністрування та контролю в сільському господарстві; вдосконалення методів використання коштів ЄС, які виділятимуться Румунії після 1 січня 2007 року. Шлях Румунії до ЄС: досвід, проблеми, перспективи/ Т. Рендюк// Політика і час. - 2007. - № 2. - С. 33

Безперечно, на момент вступу до ЄС, Румунія сильно відстає від високорозвинених держав-членів Євросоюзу.

Таким чином, вступ Румунії до Європейського Союзу 1 січня 2007 року є результатом послідовних зусиль, здійснених цією країною впродовж останніх років на шляху європейської інтеграції, незалежно від "кольору" та ідеологічної орієнтації урядів, які мінялися, реального бажання її населення стати повноправним членом ЄС та став доленосною віхою для розвитку румунського суспільства, завершуючи 16-річний перехідний період від тоталітарно-диктаторського комуністичного режиму до сучасної демократичної держави, основаної на верховенстві права, ринковій економіці та прогресивній соціальній політиці.

При цьому всьому зі вступом Румунії до ЄС значно покращилось економічне становище країни як у міжнародній торгівлі, так і на внутрішньому ринку.

На підтвердження цього доцільно порівняти економічний розвиток Румунії з середньостатистичним в усьому регіоні, де розташована Румунія, - Південно-Східній Європі (ПСЄ), а також економічний розвиток Центральної та Східної Європи і країн Балтики (ЦСЄ + КБ).

Рис. 1 Реальний приріст ВВП (у%), 2003-2008рр. Пітер ван дер Гук. Румунія та розширення Європейського Союзу//Журнал Європейської інтеграції. - 2009. -Том 5. - №3. - С. 289

На рис. 1 графічно зображено, що ЦСЄ+КБ вже з 2003 року відчули безперервні позитивні темпи зростання. тоді як ПСЄ включно з Румунією значно пізніше.

Після вступу Румунії до ЄС, країна отримала низку нових можливостей розвитку політичних та економічних умов життя і наблизилася до рівня найрозвинутіших держав ЄС. Європейські стратегічні програми розвитку та фонди направили свою діяльність на покращення рівня життя пересічних румунів, сьогодні європейських громадян.

Серед основних досягнень у політичній організації Румунії після вступу до Європейського Союзу варто відзначити адміністративне реформування.

Здатність політичних та адміністративних установ адаптуватися до вимог та змін у середовищі країни є найважливішим пріоритетом цієї реформи.

Завдяки членству в ЄС Румунія отримала такі переваги: новий статус на міжнародній арені; можливість реформування політичного сектору та спрямувати його до єдиної європейської політики; надходження від ЄС фінансової допомоги для реформування країни та її наближення до стандартів ЄС; інновація всіх державних структур; забезпечення зайнятості працездатного населення, зростання виробництва; можливість впливати на процеси які відбуваються не тільки в рамках ЄС, але й поза його межами; нові умови для розвитку економіки та культури.

Вступ Румунії до ЄС призвів до значного зростання притоку іноземних інвестицій, зокрема і через те, що сам факт вступу країни до ЄС суттєво підвищив інвестиційну привабливість країни, а приток інвестицій з-за кордону стимулював майже всі галузі румунської економіки.

Вступ Румунії до ЄС відкрив перед румунами більше можливостей з точки зору трудової міграції. Якщо в 2004 р. у країнах ЄС працювало приблизно 650 тис. громадян Румунії, то в 2007 р. вже близько 1 млн. Румуни здебільшого працювали у Німеччині, Великобританії, Ірландії, Голландії, Іспанії, Італії.


Подобные документы

  • Заснування у 1957 р. ЄЕС і Європейського співтовариства по атомній енергії з метою поглиблення економічної інтеграції у світі. Етапи розширення Європейського Союзу, його економічні наслідки та проблеми у політичному, правовому та процедурному аспектах.

    курсовая работа [27,8 K], добавлен 02.04.2011

  • Передумови створення, головне призначення та етапи розширення Європейського Союзу кінця ХХ - початку ХХІ ст. Європейська політика сусідства та "Східне партнерство" як основні стратегії розширення. Взаємовідносини Європейського Союзу з Росією та Україною.

    курсовая работа [67,7 K], добавлен 16.06.2011

  • Національна економіка в умовах розширення Європейського Союзу. Інформаційне та правове забезпечення євро інтеграційного курсу України. Можливості та виклик розширення ЄС для економіки України. Правові заходи заохочення міжнародної технічної допомоги.

    реферат [28,0 K], добавлен 01.11.2008

  • Історія створення Європейського Союзу (ЄС), його розширення як процес приєднання європейських країн. Характеристика основних етапів Європейської інтеграції. Особливості новітньої історії Європейської інтеграції. Підтримка громадянами України вступу до ЄС.

    презентация [1,3 M], добавлен 18.04.2015

  • Поява на політичній карті Європи суверенної України як політична подія в розвитку сучасної міжнародної системи. Тенденції розширення Європейського Союзу на схід, проблеми та перспективи входження України до ЄС. Соціальні та економічні вигоди інтеграції.

    контрольная работа [18,7 K], добавлен 29.10.2009

  • Історичні особливості формування й реалізації політики Британії щодо східного розширення Європейського Союзу. Вплив Сполученого Королівства на здійснення зовнішньої діяльності та заходів безпеки. Конфронтаційна європейська політика уряду Девіда Кемерона.

    статья [51,8 K], добавлен 11.09.2017

  • Створення Європейського валютного механізму як засіб попередження фінансових криз. Основні положення та функціювання Європейської валютної системи. Теорія оптимальних валютних зон. Становлення та проблеми розширення Європейського валютного союзу.

    курсовая работа [354,3 K], добавлен 09.02.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.