Економічне співробітництво країн-членів МЕРКОСУР

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

1.1 Інтеграційні об'єднання: поняття та причини створення

1.2 Етапи розвитку інтеграційних об'єднань

1.3 Передумови створення МЕРКОСУР

РОЗДІЛ 2. ТЕНДЕНЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА КРАЇН-ЧЛЕНІВ МЕРКОСУР

2.1 Динаміка торгівельного співробітництва країн-членів МЕРКОСУР

2.2 Інвестиційна співпраця країн-членів МЕРКОСУР

2.3 Економічні зв'язки МЕРКОСУР з традиційними партнерами: міжамериканський і європейський вектори співпраці

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МЕРКОСУР

ВИСНОВКИ

АНОТАЦІЯ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Актуальність дослідження. Розвиток світових продуктивних сил на сучасному етапі все більш набуває характеру цілісності та безперервності їх національних елементів. Це обумовлює перевагу доцентрових сил у розвитку світового господарства та зростання відкритості національних економік, виступає каталізатором інтернаціоналізації господарського життя. Сучасний світовий економічний розвиток характеризується двома головними тенденціями. З одного боку, зростають, посилюються і домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція як явище характеризується відсутністю будь яких форм дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік, а як процес виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами різних країн.

Для країн Центральної та Східної Європи, в тому числі і для України, необхідно звернути увагу на багатогранний латиноамериканський досвід економічної інтеграції, на позитивні та негативні аспекти становлення МЕРКОСУР. Важливо врахувати труднощі, які ще недавно долали країни-члени організації для створення своєї правової бази. Слід враховувати, що інтеграційні процеси стосуються не лише економіки, але й соціально-гуманітарної сфери. Тому надзвичайно важливим є вдалий досвід МЕРКОСУР у найбільш раціональному розподілі сфер діяльності між усіма учасниками спільного ринку без обмеження їх інтересів при дотриманні принципу взаємодоповнюваності економік країн-учасниць.

Мета й завдання дослідження. Метою курсової роботи є аналіз структури та динаміки регіональної економічної інтеграції МЕРКОСУР. Завдання дослідження:

- визначити що таке інтеграційні об'єднання: поняття та причини створення;

- встановити етапи розвитку інтеграційних об'єднань;

- виявити передумови створення МЕРКОСУР;

- проаналізувати динаміку торгівельного співробітництва країн-членів МЕРКОСУР;

- дослідити інвестиційну співпрацю країн-членів МЕРКОСУР;

- встановити економічні зв'язки МЕРКОСУР з традиційними партнерами: міжамериканський і європейський вектори співпраці;

- визначити проблеми та перспективи розвитку країн МЕРКОСУР.

Об'єктом дослідження є економічне співробітництво країн МЕРКОСУР.

Предметом дослідження є сучасний стан та перспективи економічного співробітництва країн-членів МЕРКОСУР.

Методи дослідження. Методологічною основою курсової роботи є науковий, емпіричний (спостереження, опис), теоретичний (аналіз) методи .

Теоретичною основою роботи стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених в галузі міжнародної економічної науки. Праці зарубіжних і вітчизняних учених, у тому числі таких, як K. Дойч, Ф.Моро-Дефарж, A. Спінеллі, Е. Хаас, A. Етзоні, В. Іноземцева, Ю. М. Юмашев та інші. При написанні курсової роботи використані підручники, посібники, періодичні видання, Інтернет джерела, офіційні сайти держав.

Структура курсової роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, основної частини (трьох розділів та підрозділів), загальних висновків, списку використаних джерел та додатків.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

1.1 Інтеграційні об'єднання: поняття та причини створення

Інтеграція в перекладі з латинської означає взаємне переплетіння, об'єднання окремих частин в єдине ціле. [6, с. 164] Міжнародна економічна інтеграція - це етап у процесі розвитку міжнародного поділу праці, для якого характерним є утворення однорідного, внутрішньо єдиного господарського організму, що охоплює декілька країн, виникнення цілісності відокремленого комплексу держав. [1, с. 283]

В основі інтеграції лежать об'єктивні потреби розвитку продуктивних сил. У загальному вигляді об'єктивну причину міжнародної економічної інтеграції можна визначити як необхідність подолання суперечності між очевидними реальними вигодами для підприємств від участі в міжнародному поділі праці та негативними факторами міжнародної економічної взаємодії - територіальною віддаленістю, меншою мобільністю факторів виробництва і ресурсів, митних та валютних обмежень тощо.

Інтеграційні процеси за своєю природою - явище складне та суперечливе. Їх розгортання та розвиток може бути зумовлене [11]:

а) економічними;

б) політичними чинниками.

Економічні чинники міжнародної економічної інтеграції виступають першопричиною інтеграції, як правило, коли мова йде про інтеграційні процеси серед високорозвинених країн.

Внаслідок розвитку міжнародних ринків товарів та послуг, капіталів та трудових ресурсів господарські системи таких країн перетворюються на єдине ціле. У результаті внутрішні державні заходи щодо економічного регулювання здійснюють активний вплив на економіку і господарську політику інших країн, особливо тих, з якими їх пов'язують тісні економічні зв'язки (підтримка рівня позичкового проценту, державні субсидії окремим галузям економіки, рівні податків, внутрішні ціни, заробітна плата, технічні стандарти) [11].

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів і кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку МЕВ. Як процес інтеграція проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами - представниками різних держав. На макрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію. [13]

Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу й отримання при цьому додаткового прибутку, і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування. [12]

Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції [13]:

1) інтеграція «вниз» (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);

2) виробнича інтеграція «вгору» (наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції);

3) невиробнича інтеграція «вгору», що включає сферу розподілу.

Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше країн об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, хоча можуть також переслідувати політичні та інші цілі. На макрорівні розглядають такі основні форми міжнародної регіональної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи [13].

За змістом інтеграція являє собою переплетення, взаємопроникнення і зрощування відтворювальних процесів країн регіону. З 1947 р. у світі було створено більш 60 інтеграційних угруповань, що визначалося цілим рядом передумов.

Передумови інтеграції [16]:

- близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавна інтеграція розвивається або між промислово розвинутими, або між країнами, що розвиваються;

- географічна близькість країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків загального кордону й історично сформованих економічних зв'язків;

- спільність економічних і інших проблем, що постають перед країнами в області розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва і т. д. Економічна інтеграція покликана вирішити набір конкретних проблем, що реально постають перед країнами, що інтегруються;

- демонстраційний ефект. У країнах, що створюють інтеграційні об'єднання, звичайно відбуваються позитивні зрушення (прискорення темпів економічного зростання, зниження інфляції, зростання зайнятості і т. д.), що робить певний психологічний вплив на інші країни. Демонстраційний ефект виявив себе, наприклад, у бажанні країн колишнього СРСР якнайшвидше стати членами ЄС, навіть не маючи для цього макроекономічних передумов;

- «ефект доміно». Після того, як більшість країн того чи іншого регіону стали членами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишилися за його межами, зазнають деяких труднощів, пов'язаних з переорієнтацією економічних зв'язків країн, що входять в угруповання, одна на одну. Це нерідко приводить навіть до скорочення торгівлі країн, що залишилися за межами інтеграції. У результаті вони також змушені вступити в інтеграційне об'єднання. Наприклад, після вступу Мексики в НАФТА, багато латиноамериканських країн поспішили укласти з нею угоди про торгівлю.

Спираючись на зазначені передумови, країни утворюють інтеграційні об'єднання, що, незважаючи на їх численність у сучасній світовій економіці і на різні рівні розвитку, переслідують приблизно однакові цілі. Основними цілями інтеграції можуть бути наступні [15]:

1. Використання переваг економічних масштабів, що забезпечує розширення розмірів ринку, скорочення трансакційних витрат, часток прямих іноземних інвестицій. Цілі збільшення національних масштабів особливо чітко виражені в інтеграційних угрупованях Центральної Америки й Африки.

2. Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Така мета особливо характерна для країн ПСА і Близького Сходу. Тут важливе зміцнення взаєморозуміння і співробітництва в політичній, військовій, соціальній та інших неекономічних областях.

3. Рішення завдань торговельної політики. Регіональна інтеграція розглядається як спосіб зміцнити переговорні позиції країн, що беруть участь, у рамках багатосторонніх переговорів у СОТ. Крім того, регіональні об'єднання дозволяють створювати більш стабільну основу для взаємної торгівлі, про що вже говорилося раніше.

4. Сприяння структурній перебудові економіки. Залучення країн, що створюють ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торговельних угод країн з більш високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду. Більш розвинуті країни, залучаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні їхніх ринкових реформ і в створенні там повноцінних містких ринків.

5. Підтримка молодих галузей національної промисловості, тому що для них виникає більш широкий регіональний ринок. Ця мета була провідною для інтеграційних об'єднань країн Латинської Америки й Африки до півдня від Сахари.

Об'єктивний зміст інтеграції складає переплетення, взаємопроникнення і зрощування відтворювальних процесів, що забезпечує більш ефективну взаємодію між країнами. Таким чином, економічна інтеграція має ряд сприятливих умов для взаємодіючих сторін [12]:

1. Інтеграційне співробітництво дає товаровиробникам більш широкий доступ до різного роду ресурсів: фінансових, трудових, матеріальних, до новітніх технологій; а також дозволяє робити продукцію в розрахунку на більш місткий ринок.

2. Економічне зближення країн у регіональних рамках створює привілейовані умови для фірм країн-учасниць економічної інтеграції, захищаючи їх деякою мірою від конкуренції з боку фірм третіх країн.

3. Інтеграційна взаємодія дозволяє вирішувати найбільш гострі проблеми соціального характеру.

Таким чином, у результаті інтеграції окремі групи країн створюють між собою більш сприятливі умови для торгівлі і для міжрегіонального пересування факторів виробництва, ніж для всіх інших країн. Подібні регіональні утворення оцінюються позитивним фактором світової економіки, але за умови, що група країн, що інтегруються, лібералізуючи взаємні економічні зв'язки, не встановлює менш сприятливих, ніж до початку інтеграції, умов для торгівлі з третіми державами [16].

Отже, інтеграційні об'єднання - це економічний простір, що має спеціальний правовий режим. Основними причинами створення інтеграційних об'єднань є: створення сприятливого зовнішньоекономічного середовища та зони вільної торгівлі, що передбачає скасування митних тарифів у взаємній торгівлі товарами.

1.2 Етапи розвитку інтеграційних об'єднань

Для створення економічного інтеграційного угруповання двох чи кількох країн необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови. З політико-правової точки зору принципове значення мають сумісність політичних устроїв та основного законодавства країн, що інтегруються. Ключовими щодо економічних умов інтеграції є такі критерії: рівень розвитку країн, їх ресурсні та технологічні потенціали; ступінь зрілості ринкових відносин, зокрема національних ринків товарів, послуг, капіталу та праці; масштаби та перспективи розвитку економічних взаємозв'язків країн і т. ін.; важлива також інфраструктурна та соціально-культурна сумісність. При цьому процеси формування економічних інтеграційних угруповань країн мають яскраво виражену регіональну специфіку [13].

Найбільший розвиток інтеграційні об'єднання різного типу одержали в другій половині XX ст. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних ступенів кожен з яких свідчить про рівень її зрілості. У цілому можна виділити шість етапів, для яких характерні свої особливості.

На першому рівні, коли країни ще тільки роблять перші кроки до взаємного зближення, між ними виникають преференційні торговельні угоди. Вони можуть підписуватися або на двосторонній основі між двома державами, або між вже існуючим інтеграційним угрупованням і окремою країною або групою країн. Відповідно до цих угод країни надають одна одній більш сприятливий режим, ніж третім країнам.

На другому рівні інтеграції країни переходять до створення зони вільної торгівлі, що передбачає вже повне скасування митних тарифів у взаємній торгівлі товарами і послугами при збереженні національних митних тарифів у відносинах із третіми країнами. У більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари, крім продукції сільського господарства. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, розташованим на території однієї з держав-членів, але найчастіше обходиться і без нього, погоджуючи основні параметри свого розвитку на періодичних нарадах керівників відповідних відомств.

Третій рівень інтеграції пов'язаний зі створенням митного союзу - погодженим скасуванням національних митних тарифів і введенням загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі відносно третіх держав. Митний союз передбачає безмитну внутрішньо-інтеграційну торгівлю товарами та послугами і повну свободу їхнього переміщення усередині регіону. Звичайно митний союз вимагає створення вже більш розвинутої системи міждержавних органів, що координують проведення погодженої зовнішньоторговельної політики. Найчастіше вони приймають форму періодичних нарад міністрів, що керують відповідними відомствами і у своїй роботі спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат.

Коли інтеграційний процес досягає четвертого рівня - спільного ринку, - країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, але і факторів виробництва - капіталів, робочої сили і технологій. Координація здійснюється на періодичних нарадах (звичайно 1 - 2 рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць, на значно частіших зустрічах міністрів, що спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат (наприклад, у ЄС - Європейська рада глав держав і урядів, Рада міністрів ЄС і Секретаріат ЄС).

На п'ятому рівні відбувається інтеграція, що припускає проведення єдиної економічної політики в інтеграційному об'єднанні.

На шостому рівні проходить інтеграція валютної, бюджетної, грошової політики, уведення єдиної валюти, встановлення органів наднаціонального регулювання усередині інтеграційного угруповання.

На сьомому рівні на основі економічних створюються і політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується й політична інтеграція. Уряди узгоджено відмовляються від частини своїх функцій на користь наддержавних органів, що наділяються правом приймати рішення з питань, що стосуються організації, без узгодження з урядами країн-членів (наприклад, у ЄС - Комісія ЄС) [16].

Основні етапи інтеграційного процесу вказано в табл. 1.1.

інтеграційний об'єднання торгівельний країна

Таблиця 1.1

Етапи інтеграційного процесу [16]

Форми міжнародної економічної інтеграції	Ключові характеристики
	Зниження внутрішніх тарифів	Усунення внутрішніх тарифів	Спільний зовнішній тариф	Вільний рух капіталів та робочої сили	Гармонізація економічної політики	Політична інтеграція
I. Зона преференційної торгівлі
II. Зона (асоціація) вільної торгівлі
III. Митний союз
IV. Спільний ринок
V. Економічний союз
VI. Валютний союз
VII . Політичний союз

Отже, основними етапами інтеграційного процесу є: 1) зона референтної торгівлі; 2) зона вільної торгівлі; 3) митний союз; 4) спільний ринок; 5) економічний союз; 6) валютний союз 7) політичний союз.

1.3 Передумови створення МЕРКОСУР

Латинська Америка -- загальна назва держав, що виникли в першій половині XIX ст. на місці колишніх іспансько-португальських колоній в Центральній та Південній Америці.

Серйозні зрушення в економічному розвитку більшості країн латиноамериканського регіону почались майже одразу після Другої світової війни. Соціальний стан в регіоні -- бідність, хронічне безробіття та аграрне перенаселення -- потребували прискорення соціально-економічного розвитку на базі індустріалізації. В той же час забезпечення такого росту заважав надто низький рівень внутрішніх нагромаджень. Це пояснювалось недостатністю не тільки іноземних інвестицій, але й експортних доходів через різкі коливання світової кон'юнктури та тенденції до погіршення умов збуту традиційних товарів Латинської Америки в 50-ті роки.

Акцент в економічній політиці був зроблений на імпорт заміщуючи індустріалізацію на базі багатих сировинних ресурсів і за допомогою протекціонізму внутрішнього ринку з одночасним підвищенням експорту товарів і послуг.

В зв'язку із слабкістю національного підприємництва вирішальну роль в запровадженні цієї стратегії в життя відігравали держави, які до 90-х роки. були основним підприємцем та регулятором всього господарського життя в Латинській Америці. За рахунок інфляційного фінансування був створений великий державний сектор, передусім промисловості (енергетика, металургія, хімія, машинобудування), виробничий потенціал якого склав основу латиноамериканської промисловості. Завдяки цьому суттєво зросла вага внутрішніх факторів розвитку, хоча залежність від зовнішніх джерел фінансування досі залишається високою [ 12].

МЕРКОСУР (Mercado Comu'n del Cono Sur - MERCOSUR) -- субрегіональний торгово-економічний союз, до якого входять Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай. Асоційовані члени - Болівія і Чилі.

Назва перекладається з іспанського як "Об'єднаний Ринок Південного конуса »

Стратегічна мета МЕРКОСУР - створення об'єднання, здатного гарантувати економічний зростання його учасників на основі інтенсивної взаємної торгівлі й ефективного використання інвестицій, а також підвищення міжнародної конкурентноздатності економік субрегіону.

Історія створення. Спроби розвивати в Південній Америці регіональну економічну інтеграцію, за зразком західноєвропейського ЄС, мають довге, але не дуже вдалу історію. Ще в 1960-х в Південній Америці вперше заговорили про створення зони вільної торгівлі, а потім і Центральноамериканського спільного ринку. В 1960 була створена Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, LAFTA (з 1980 - Латиноамериканська асоціація інтеграції, LАIА), до якої увійшли 10 країн (Аргентина, Бразилія, Мексика, Уругвай, Парагвай, Перу Чилі, Колумбія, Еквадор, Венесуела і Болівія). Однак політичні та економічні кризи кінця 1960-х не дозволили здійснити ці грандіозні плани. Через сильні відмінностей між латиноамериканськими державами подальші спроби розвитку регіональної економічної інтеграції були спрямовані на об'єднання лише деяких країн, економічно найбільш близьких один до одного. Так, у 1969 всередині LAFTA утворилася нечисленна Андская група (Болівія, Колумбія, Еквадор і Чилі; пізніше в цю групу увійшла Венесуела, але вийшла Чилі). Але й «велика» LAFTA, і «мала» Андська група не змогли добитися особливих успіхів у розвитку взаємної торгівлі.

Нова хвиля уваги до інтеграційних угодами піднялася в 1980-і, коли розчарування латінамеріканскіх країн у допомоги США після Фолклендській війни Аргентини з Великобританією стимулювало їх інтерес до зближення на южноамеріанской регіональної основі. У 1986 Аргентина і Бразилія - два найбільші економічні держави Латинської Америки - висунули спільний проект розвитку економічного співробітництва та подальшої інтеграції, проголосивши його відкритим для приєднання інших країн. Буферні держави між Бразилією і Аргентиною - Уругвай і Парагвай - незабаром відгукнулися на цю ініціативу. У березні 1991 був підписаний чотиристоронній договір в м. Асунсьоні (Парагвай) про створення митного союзу і спільного ринку МЕРКОСУР. Існуюча в літературі плутанина в датування створення цього економічного союзу пов'язана з тим, що реально торговельний блок оформився лише до 1995. До того йшла непроста підготовча робота. У 1994 у розвиток Асунсьонського договору було укладено додаткову угоду, яка підтвердила створення зони вільної торгівлі і проголосив задачу подальшого перетворення її у митний союз. У 1995 цей договір набув чинності - на зовнішніх кордонах блоку стали діяти загальні митні тарифи на імпорт товарів з третіх країн, охопили приблизно 85% всіх видів що возить товарів до країн МЕРКОСУР.

Престиж організації став рости, і в 1996 в його ряди в якості асоційованого члена була прийнята Болівія, а в 2000 - Чилі. У липні 2004 повинні початися офіційні переговори про вступ в якості повноправного п'ятого члена блоку - Мексики. Венесуела і Колумбія також вивчають перспективу вступу до цього блоку.

МЕРКОСУР залишається найбільшим ринком інтегрованим Латинської Америки, де зосереджено 45% населення або більше 200 мільйонів чоловік, 50% сукупного ВВП (понад 1 трлн. дол), 40% прямих зарубіжних інвестицій, більше 60% сукупного обсягу товарообігу і 33% обсягу зовнішньої торгівлі південноамериканського континенту.

Отже, основними передумовами створення МЕРКОСУР були: зміни світового порядку, захист свого господарства від конкуренції високо розвинутих індустріальних країн.



РОЗДІЛ 2. ТЕНДЕНЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА КРАЇН-ЧЛЕНІВ МЕРКОСУР

2.1 Динаміка торгівельного співробітництва країн-членів МЕРКОСУР

Південний Спільний Ринок МЕРКОСУР створений у 1995 році на підставі Асунсьйонського договору, підписаного у 1991 році Аргентиною, Бразилією, Парагваєм та Уругваєм з метою створення зони вільної торгівлі та митного союзу. Асоційованими членами МЕРКОСУР є Чилі та Болівія. Населення країн-членів МЕРКОСУР (близько 200 млн. осіб) становить 44 % населення Південної Америки, територія країн-членів -- 59 % території континенту, валовий національний продукт -- 51 % загального ВВП в регіоні (табл. 2.1).

Таблиця 2.1.

Загальні показники країн-членів МЕРКОСУР (2010 рік)[20]

	Аргентина	Бразилія	Парагвай	Уругвай	Венесуела
Населення	40 091 359	186 405 000	6 831 306	3 323 906	29 105 632
ВВП	710,690 млрд.	1 937 млрд.	28,342 млрд.	33,98 млрд.	81 млрд.
Зростання ВВП	+0,9%	2,3 %	1,25 %		-0,7%
Експорт	56 060 млн.	139 млрд.	2,7 млрд.	3.9 млрд.	25 млрд.
Імпорт	35 214 млн.	91,3 млрд.	1,4 млрд.	4.5 млрд.	19,3 млрд.
Зовнішній борг	120 млрд. (37% ВВП)	176,5 млрд.	1,9 млрд. дол.	-	-

Хоча МЕРКОСУР є найновішим субрегіональним інтеграційним утворенням, він, здається, є найбільш динамічним. Створення МЕРКОСУР відбувалося в умовах зміни світового порядку. Тому для членів МЕРКОСУР провідними принципами стали укріплення демократії, реформи держави, лібералізація економіки і торгівлі. Отже, країнам потрібно було не лише дійти згоди щодо питань міжнародної торгівлі, але і створити власну зону інтеграції.

Так, за період 2007--2011 роки. зростання товарообігу між країнами-членами МЕРКОСУР щорічно становило в середньому більше 30 %, тоді як торгівля країн-членів з іншим світом у ці роки зростала на 7,5 % на рік. Зовнішня торгівля учасниць МЕРКОСУР на 20 % сконцентрована всередині блоку, в той час як до створення МЕРКОСУР у 2010 р. цей показник дорівнював 9 %. [20]

Торгівля між Бразилією й Аргентиною зросла у 4 рази і становила більше 15 млрд. дол. Як прогнозують спеціалісти, торгівля між цими країнами в найближчі п'ять років має, як мінімум, подвоїтися [20].

Однак справжня співпраця розпочалась лише після повалення військових диктатур в Аргентині (1983) та Бразилії (1985). У 1985 році президент Аргентини Альфонсін і Президент Бразилії Сарней підписали Декларацію, в якій йшлося про прискорення двосторонньої співпраці. Для цього була створена спільна комісія на найвищому рівні. Незабаром після цього, у липні 1986 року, ті ж президенти підписали Аргентинсько-бразильський акт про інтеграцію, який започатковував Програму економічної інтеграції та кооперації між Аргентиною та Бразилією (відому ще як ЕІСР чи ІСРАВ). Протягом першого етапу в межах цієї Програми було підписано 12 протоколів про співпрацю в різних галузях економіки. У Програмі акцентувалось на секторі засобів виробництва (Протокол 1). Також були підписані важливі угоди з торгівлі пшеницею (Протокол 2, який покращив позиції Аргентини на бразильському ринку сільськогосподарських товарів), щодо металургії (Протокол 3), з торгівлі продуктами харчування (Протокол 23) і, перш за все, в автомобілебудівному секторі (Протокол 21, спрямований на підтримку взаємної торгівлі). Завдяки підписанню Протоколу 13 ІСРАВ покращила співпрацю в галузі ядерної енергетики. Як зазначалося вище, розвиток саме цієї галузі мав визначальний вплив на ситуацію в регіоні. Загалом, було підписано 24 Протоколи [24].

18 грудня 2007 року МЕРКОСУР підписав торгову угоду про вільну торгівлю з Ізраїлем.

20 грудня 2011 року під час зустрічі в Монтевідео, міністри закордонних справ чотирьох країн учасниць, з міністром закордонних справ Палестини Риядом аль Малики, підписали угоду про вільну торгівлю з Палестиною.

В серпні 2010 року на 39-ій зустрічі на вищому рівні МЕРСОКУР був затверджений загальний митний кодекс, котрий повинен завершити формування Митного союзу в рамках МЕРКОСУР [12].

Майбутнє торгівлі в МЕРКОСУР залежатиме від збільшення торгівлі промисловими товарами. Це дозволить групі слабших країн (Уругваю та Парагваю) впевненіше виходити на ринки. Адже між Аргентиною та Бразилією торгівля промисловими, особливо товарами харчової, хімічної та машинобудівної промисловості, розвивається найдинамічніше. Саме тому на ці галузі промисловості припадає від 60 % до 70 % іноземних інвестицій. Крім того, особливістю МЕРКОСУР є те, що основними торговельними партнерами Уругваю та Парагваю є інші члени організації.

З часу заснування організації обсяг торгівлі між країнами-членами збільшився втричі, що підтвердило ефективність створення зони вільної торгівлі і, відповідно, доцільність залучення НОВИХ партнерів на своєму континенті. Тому в перспективі на основі розширення МЕРКОСУР планується створення Латиноамериканської зони вільної торгівлі (ЛАФТА), до якої приєднаються інші латиноамериканські країни. [16]

Отже, динаміка торговельних відносин свідчить про значне зростання товарообороту як між країнами членами МЕРКОСУР, так і з світовими партнерами.

2.2 Інвестиційна співпраця країн-членів МЕРКОСУР

У другій половині 90-х років ЄС перетворився на основного іноземного інвестора в країнах МЕРКОСУР. Характерною особливістю європейських інвестицій є висока частка капіталовкладень, які використовуються для закупівлі пакетів акцій об'єктів приватизації. Європейські інвестори у прагненні захопити ринки держав-членів МЕРКОСУР схильні наражатись на великий ризик. Наприклад, вони збільшили капіталовкладення в період, коли країни Південного конусу переживали несприятливі наслідки міжнародної фінансової кризи, а північноамериканські інвестори виявляли обережність. У цей період зросла частка ЄС і в торговельному обігу країн МЕРКОСУР, що сприяло стабілізації ситуації в регіоні [5, с. 208].

Якщо раніше члени МЕРКОСУР вважали за краще шукати партнерів за межами Південної Америки, то зараз картина змінилася. Раніше до найбільших торгових партнерів південноамериканських країн входили, як правило, заморські партнери. Тепер же, за декілька років діяльності МЕРКОСУР, до кола найважливіших торгових партнерів увійшли країни-члени союзу. Співробітництво учасників спільного ринку не обмежилося тільки торгівлею. Різко зросла їх взаємна інвестиційна діяльність. У країни МЕРКОСУР потоком пішли прямі іноземні інвестиції. До найвагоміших можна віднести інвестиції в автомобілебудування. Із значними інвестиціями в цю галузь прийшли такі компанії, як Renault, Daimler-Benz, Volkswagen, Hyundai, Toyota, Chrysler, Honda, KIA, FIAT та ін. Ці фірми оголосили про свої плани до 2015 р. вкласти близько 12 млрд. дол. у будівництво автомобільних заводів у Бразилії й Аргентині для виробництва 2,5 млн. автомобілів на рік. [12]

В 90-ті pp. різко збільшились надходження прямих іноземних інвестицій в Латинську Америку. Так, із середньорічної в 1986--1991 рр. величини в 9,5 млрд. дол. він зріс до 56 млрд. дол. в 1997 p., перш за все за рахунок Аргентини (6,3 млрд. дол.), Бразилії (16,3), Венесуели (4,9), Колумбії (2,4), Чилі (5,4) і Мексики (12,1 млрд. дол.). В результаті обсяг накопичених на континенті прямих іноземних інвестицій зріс з 48 млрд. дол. в 1980 p. і 124 млрд. дол. в 2000 p. до 375 млрд. дол. в 2007 р., причому 1/3 з них припадає на Бразилію (126 млрд. дол.) і 1/4 -- на Мексику (87 млрд. дол.). В результаті прямі іноземні інвестиції забезпечують близько 15 % всіх капіталовкладень в основний капітал на континенті [12].

Аргентина до цього часу залишалась дуже привабливою країною для вкладення інвестицій (Додаток Б). В 2004-2010 рр. перше місце за інвестиціями в економіку країни займали США, відсоток яких складав 34,5%. Друге місце належить Іспанії з об'ємом інвестицій в 28,5%. Третє та четверте місце займає Франція та Італія, за ними йдуть Чилі, Великобританія та Німеччина.

Діяльність іноземного капіталу в Аргентині в більшій мірі пов'язана з розширенням, злиттям та купівлею діючих підприємств. Значні інвестиції здійснює Чилі в нафтову, газову та гірничу сфери [8].

Інвестиційні аналітики, які дають свої рекомендації для фондів, банків, девелоперських компаній, одностайні: зараз саме час вкладати гроші в бразильську нерухомість. Вона доступна за цінами і є відмінним вкладенням, забезпечує солідний приріст капіталу і хороший рентний дохід. Головне, тут є великий вибір. Можна вкладати кошти в промислову або комерційну нерухомість. Згідно з даними промислового моніторингу, інвестиції в бразильську машинобудівну галузь з боку відомих світових виробників цього року складуть 5 млрд. доларів. У цьому році також очікується зростання доходів та виробництва продовольчих і промислових товарів. З урахуванням цих сприятливих чинників, які вказують на зростання бразильської економіки, зростання середнього класу і зміцнення бразильської валюти [10].

Динаміку зростання прямих інвестицій Бразилії , як внутрішніх, так і закордоном за останні 5 років наведено в таблиці 2.2.

Як видно з таблиці 2.2, показники фондових прямих інвестицій (внутрішніх) у 2011 році зросли на 177,7 млрд. дол.., порівняно з 2007 роком. А фондові прямі інвестиції за кордоном в 2011 році зменшились на 15 млрд. дол. Порівняно з 2010 роком.



Таблиця 2.2

Інвестиції Бразилії 2007-2011 роки, млрд. дол. [24]

	2007	2008	2009	2010	2011
Фондові прямі іноземні інвестиції (внутрішні)	249	294	318,5	368,4	426,4
Фондові прямі інвестиції (за кордоном)	107	127,5	124,3	128,9	113,9

Парагвай не проводить поділу внутрішніх та іноземних інвестицій. Інша перевага розміщення іноземних інвестицій полягає в надто низькій вартості землі. Стимулювання експорту проводиться за рахунок різних податкових пільг та відрахувань для підприємств, що працюють на експорт. Пільги пов'язані зі звільненням від ПДС та митних зборів. Податкові ставки найменші серед країн-членів МЕРКОСУР -9,9%, порівняно з 20,4% в Аргентині, 21,4% в Бразилії, 17% в Уругваї, 18,6 в Чилі, 14,5 в Болівії [24].

Приплив прямих іноземних інвестицій в Чилі продовжується, за 2006 він зріс на 46%. Найбільша частина цих нових капіталовкладень (51%) припадала на сферу обслуговування, на частку гірничодобувної промисловості 19%, що обробної -- 18%. Частка американських капіталовкладень 40% від їхнього загального обсягу. В свою чергу Уряд сприяв приватизації і передачі в концесію автострад і платних автомобільних доріг, морських портів і аеропортів, водогосподарчих об'єктів і пасажирських залізничних перевезень [15].

Венесуела отримує інвестиції з боку приватних компаній США в розробку частини багатого нафтою басейну річки Оріноко (повідомляє агентство Associated Press).. Головною метою є будівництво сучасних підприємств з переробки важких сортів нафти спільно венесуельської державної нафтової компанією Petroleos de Venezuela SA [23].

Отже, раніше країни-члени МЕРКОСУР шукали партнерів за межами Південної Америки, переважно заморські країни. Тепер же, за роки діяльності МЕРКОСУР, до кола найважливіших торгових партнерів увійшли також країни-члени союзу.

2.3 Економічні зв'язки МЕРКОСУР з традиційними партнерами: міжамериканський і європейський вектори співпраці

За останні роки МЕРКОСУР став активною силою в регіоні, альтернативою США і НАФТА. У зв'язку з цим між США і Бразилією, лідерами економічних блоків, що виникли на Півночі і Півдні, сформувалися значні відмінності у поглядах на те, в якій послідовності і в які терміни можна і треба втілювати в життя ідею створення панамериканської зони вільної торгівлі. Багато хто з латиноамериканських лідерів, включно з Аргентиною і Бразилією, критикували дату створення цієї зони -- 2005 рік. Вони посилалися на те, що країни-члени Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва встановили для скасування всіх регіональних бар'єрів віддалений термін -- 2020 рік.

У березні 2000 року у виступі на щорічних зборах членів Міжамериканського банку розвитку міністр фінансів США Л. Саммерс, підтвердивши зобов'язання США щодо створення Зони вільної торгівлі в західній півкулі, водночас визнав, що переговори про ФТАА відбуваються складно, "машина поки що не запущена, однак поступово всі частини конструкції встановлюються на місця" [7, с 164].

Не враховуючи протиріччя з Бразилією стосовно проблем створення ПАЗВТ, США, як і раніше, залишаються найбільшим торгово-економічним партнером і провідним інвестором у країнах-членах МЕРКОСУР. Проте у бразильського керівництва є вагомі підстави для стурбованості практикою економічних зв'язків з США, в тому числі тарифною політикою світового лідера. Наприклад, для Бразилії, незважаючи на її членство у ВТО, Вашингтон встановив вибіркові бар'єри, в тому числі у формі квот і антидемпінгового мита, що не дозволяють багатьом видам експортної продукції цієї країни брати участь на конкурентній основі на ринку США.

На початку квітня 2000 року в столиці Коста-Ріки завершилася зустріч керівників центральноамериканських держав і Бразилії. У підписаній після закінчення форуму Декларації Сан-Хосе його учасники виступили із засудженням протекціоністської політики в торгівлі, що проводиться промислово розвиненими державами стосовно держав третього світу. Вони висловили невдоволення практикою сертифікації, що проводиться Сполученими Штатами Америки в односторонньому порядку, не враховуючи становища в інших країнах щодо захисту прав людини [6, с. 279].

Довгий час країни-сучасні члени МЕРКОСУР були колоніями іспанської та португальської імперій, економіка яких розвивалась за рахунок сільськогосподарського виробництва та видобутку корисних копалин. Продукція сільського господарства складає основну частку в експорті Аргентини, Уругваю, Бразилії, Парагваю (в середньому 37%). [5, с. 315] Найбільшими статтями експорту, спільними для практично всіх країн-учасниць МЕРКОСУР, є: м'ясо та м'ясопродукти, молокопродукти, шерсть, шкіра та вироби з них. Аргентина, Бразилія та Уругвай є крупними постачальниками риби та інших морепродуктів. Крім того, Аргентина займає лідируючі позиції в світі за експортом пшениці, сої та кукурудзи, експортує також соєву олію. Бразилія виступає найкрупнішим світовим постачальником кави. Бразилія та Парагвай експортують деревину тропічних порід і охоплюють майже третину цього сегмента ринку.

До 20% експортних операцій припадає на гірничу сировину та напівфабрикати. Венесуела є найкрупнішим експортером нафти в Латинській Америці. Певну кількість нафти експортують також Аргентина і Бразилія. [18]

Новою складовою експорту країн МЕРКОСУР все більше виступає продукція машинобудування (17%), зокрема автомобілі (Аргентина), виробниче обладнання (Бразилія, Аргентина), сільськогосподарська техніка (Аргентина, Бразилія, Уругвай). До 12% припадає на експорт продукції чорної та кольорової металургії та хімічної промисловості (Бразилія, Аргентина) [18].

Основними партнерами по експорту виступають країни МЕРКОСУР, інші країни Латинської Америки, США, країни ЄС, Китай, Росія. Причому у випадку Бразилії та Аргентини лише 20-25% експорту надходить до інших країн-членів МЕРКОСУР, то у випадку Парагваю і Уругваю - 30-40%. На Китай і США припадає по 10% експорту, на ЄС - до 30% (переважно Німеччина, Франція, Голландія, Іспанія), на Росію - 4%. Загальний річний обсяг експорту - 428,04 млрд. дол. США. [19]

Просування продукції сільського господарства МЕРКОСУР на ринок ЄС є однією з найактуальніших проблем розвитку відносин між зазначеними інтеграційними блоками. Її вирішення відкладається внаслідок вищої конкурентоспроможності південноамериканських продуктів (м'яса, зернових, молочних продуктів, фруктів і овочів) порівняно з їх аналогами в деяких країнах ЄС, передусім у Франції та Ірландії. Для підтримки своїх виробників європейські країни субсидують ціни, причому субсидії часом досягають 49 % витрат виробництва. Країни МЕРКОСУР вимагають ліквідації субсидій, цьому сприяють і переговори зі зниження тарифних бар'єрів у межах ВТО. На значення цієї проблеми для МЕРКОСУР вказує той факт, що частка сільськогосподарських продуктів в експорті країн цього регіону в ЄС становить близько 48 %. Однак, згідно з оцінками експертів, тільки 13 % з усього експорту МЕРКОСУР в ЄС припадає на так звані чутливі статті і лише 3 % -- на продукти, імпорт яких може мати негативні наслідки для Європи стосовно втрати ринкових квот. [20]

Імпорт до країн МЕРКОСУР представлений наступними групами товарів: продукція машинобудування (прилади, обладнання, електронно-обчислювальна техніка, транспортні засоби, трактори та комбайни), енергоносії, хімікати, пластмаси, папір, окремі групи споживчих товарів. Від 30 до 50% імпортних операцій проходить всередині МЕРКОСУР. Іншими імпортними партнерами є США (15%), країни ЄС (30%, особливо Німеччина), Китай (10%), Японія (5%). Загальний річний обсяг імпорту - 304,96 млрд. дол. США [19].

Отже, основними партнерами по експорту виступають країни-члени МЕРКОСУР, інші країни Латинської Америки, США, країни ЄС, Китай, Росія. Складовою експорту країн МЕРКОСУР є продукція машинобудування, зокрема автомобілі, виробниче обладнання, сільськогосподарська техніка. Імпорт представлений наступними групами товарів: продукція машинобудування, енергоносії, хімікати, пластмаси, папір, окремі групи споживчих товарів. Основними партнерами виступають США, Японія, Китай, країни ЄС.



РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МЕРКОСУР

Дослідивши основні аспекти створення і діяльності МЕРКОСУР, можна дійти висновку, що на цьому етапі існують проблеми, від подолання яких залежатиме майбутнє організації. Ось короткий огляд цих проблем та прогноз подальшого розвитку подій.

Створення МЕРКОСУР було сприйнято з величезним ентузіазмом. На початку організація виявила себе як один з найбільших торговельних блоків у світі. Зі створенням об'єднання товарообіг між країнами-членами МЕРКОСУР збільшився в 4 рази. Але наслідком економічних проблем у регіоні, які починаються з 1998 року, стало зменшення обсягів торгівлі всередині блоку, яка сьогодні становить лише 20 % від загального обсягу торгівлі МЕРКОСУР [15].

Лідером МЕРКОСУР безсумнівно є Бразилія -- економічно і політично сильніша від інших країн. її ще називають "латиноамериканською Францією", оскільки вирішення багатьох проблем залежить саме від неї. Бразилія наполягала на митному союзі МЕРКОСУР з відносно високим єдиним зовнішнім тарифом (18,5 %) для захисту національних виробників засобів виробництва. Але МЕРКОСУР постійно відходить від єдиного тарифу і ухиляється від виконання своїх правил, тим самим підриваючи довіру до себе [25].

Аргентина прийняла рішення про тимчасове припинення дії єдиного зовнішньоторговельного тарифу на імпорт інформаційно-технологічних продуктів, автомобілів та сільськогосподарського обладнання, а в майбутньому вирішила застосовувати його лише до деяких груп товарів. Тарифи на імпорт споживчих товарів в Аргентину були підвищені на 35 %. Відразу після Аргентини про аналогічні заходи захисту заявив Уругвай, вважаючи, що єдиний зовнішньоторговельний тариф тільки підтримує неефективні компанії Бразилії, одночасно не допускаючи нові технології на ринки сусідів. Таким чином, країни МЕРКОСУР були змушені купувати товари всередині митного союзу часто дорожче, ніж на інших ринках. Між країнами виникла низка торгових суперечок. Аргентина звинувачувала Бразилію в демпінгу, в той час як Бразилія Аргентину -- в протекціонізмі.

Проблеми МЕРКОСУР виходять однак за межі митного союзу. Відсутність координованої макроекономічної політики, внутрішні розбіжності та торговельні суперечки, неефективні органи з формування політики і прийняття рішень ще більше посилюють дезінтеграцію в блоці [15].

У грудні 2000 року країнам МЕРКОСУР вдалося "відновити" блок, домовившись про гармонізацію економічної статистики, встановлення єдиного для МЕРКОСУР рівня інфляції (5 %) на період 2002--2005 років і державного боргу на 2002 рік, який не перевищуватиме 3 % ВВП. Тим не менше основні дискусійні питання залишились відкритими. У спільному ринку нема єдиної політики стосовно ведення сільського господарства, що ускладнює торговельні переговори з іншими країнами. Блоку не вдалося узгодити єдині митні норми, проблеми конкуренції і субсидіювання [15]. До того ж, більшість суперечок і надалі вирішуються завдяки втручанню президентів країн, а не згідно з встановленими правилами. Створення органу з вирішення торговельних суперечок значно послабило б напругу в МЕРКОСУР. Але Бразилія завжди була проти створення такого органу, вбачаючи в цьому втрату суверенності. Та й створення МЕРКОСУР для неї спочатку було засобом досягнення більшого впливу в світі.

МЕРКОСУР потребує перегляду спільних інтересів і єдиної політики. Без цього він може перетворитися на союз, в якому торговельні зв'язки між країнами-членами будуть не міцнішими, ніж у кожної з них з країнами поза блоком. Так, Аргентина і Бразилія (кожна окремо) вели переговори з Мексикою та іншими країнами, Чилі сіли за стіл торговельних переговорів зі США, про угоду з НАФТА подумують Уругвай та Парагвай.

Збільшення обсягів торгівлі і посилення політичної співпраці між країнами-членами сприяло зміцненню стабільності, демократії і проведенню економічних реформ в регіоні [19]. Бразилії необхідно знизити зовнішньоторговельний тариф. Адже економіки інших південноамериканських країн орієнтовані на експорт більше, ніж Бразилія, і потребують нових ринків збуту.

На вимогу США за недемократичний режим виключена Куба і Гвіана, яка офіційно є частиною Франції. Так історично склалось, що найбільші країни континенту не дуже прагнули до розвитку торгівлі між собою, надаючи перевагу веденню справ з колишніми колоніальними господарями в Європі. У 90-х роках економічна лібералізація і створення регіональних торговельних блоків, таких як НАФТА і МЕРКОСУР, призвело до того, що обсяг торгівлі на континенті збільшувався швидше, ніж ВВП і обсяги світової торгівлі в цілому. Однак ринки Південної Америки залишаються менш відкритими, ніж ринки азіатських "тигрів".

Бразилія намагалась переконати своїх південноамериканських сусідів не поспішати з ФТАА або об'єднатися і виступити єдиним фронтом проти США. Однак її стратегія зазнала провалу, коли США почали переманювати сусідів ідеєю розширення доступу на найбільший споживацький ринок світу. Президенту Чилі США обіцяли підписати двосторонній торговельний договір. Заковтнули гачок і Аргентина з Уругваєм, давши при цьому зрозуміти, що будь-яке блокування переговорів щодо ФТАА не стримає їх від укладення двостороннього торговельного договору з США [25].

Бразилія зрозуміла, що ФТАА -- не настільки далека перспектива, як їй видавалось. Однак, загальної впевненості в тому, що ФТАА буде благом для Бразилії, немає. Прибічниками ФТАА виступають конкурентоспроможні текстильна, сільськогосподарська, металургійна і керамічна галузі. Серед галузей, які найбільше бояться вільної торгівлі -- машинобудівна, хімічна і виробництво електронних товарів -- саме ті, які декілька років поспіль захищались від закордонних конкурентів за допомогою протекціоністських тарифів. У результаті їм не потрібно було прагнути до досягнення продуктивності, технологій і маркетингу світового рівня. Це вже в котрий раз доводить помилковість думки про те, що вільна торгівля перешкоджає становленню конкурентоспроможних галузей. Виживуть сильніші, і ФТАА може тільки пришвидшити цей процес [15].

Значна диспропорція сил між США і її південними сусідами означає, що міжамериканські відносини ніколи не перестануть бути конфліктними.

Пропозиція ЄС. З 1995 року обсяги торгівлі між ЄС і країнами МЕРКОСУР значно збільшились. ЄС експортує з країн-членів МЕРКОСУР в 5 разів більше, ніж США, завдяки чому він став найбільшим торговельним партнером латиноамериканського торгового блоку [20].

Пропозиція ЄС: надання протягом 10 років пільг на імпорт сільськогосподарської продукції на суму 2,2 млрд. євро, 4,1 млрд. євро -- для промислових товарів і близько 500 млн. євро -- на імпорт продуктів риболовства. Таким чином, загальна сума запропонованих пільг звільнить від мита 80 % сільськогосподарських товарів, які сьогодні імпортуються. ЄС вже надає пільги на суму 5,8 млрд. євро на імпорт сільськогосподарської продукції з ринків МЕРКОСУР і 4,7 млрд. євро -- на імпорт промислових товарів щорічно [20]. Пропозиція ЄС вигідніша для МЕРКОСУР, оскільки вона виходить за межі торговельної угоди і включає технічну і політичну допомогу, а також сприяння у розвитку.

Внаслідок внутрішніх суперечок у блоці відповіді на свою пропозицію ЄС поки що не отримав. Найімовірніше, Європа сумирно чекатиме відповіді, адже можливість вступу країн МЕРКОСУР в зону вільної торгівлі Америки загрожує ЄС втратою значної частини ринку [19].

Основною причиною суперечок у МЕРКОСУР стала неузгодженість подальших дій країн-членів. Посилення МЕРКОСУР передбачає згуртування країн-членів і встановлення механізму врегулювання суперечок та інших інститутів для укріплення блоку. МЕРКОСУР повинен виробити чіткі правила, які будуть обов'язковими і дадуть можливість компаніям у будь-якій з країн-членів вільно і на рівних правах виходити на інші ринки. Ці проблеми повинні вирішитись до того, як МЕРКОСУР почне рухатись в будь-якому напрямку, тому що організація не дозволяє блоку адекватно реагувати на важливі події та зміни. Ніхто, звичайно, не пропонує порівнювати Парагвай та Бразилію. Бразилія, безсумнівно, залишиться лідером, і повинна зрозуміти, що це покладає на неї як політичну, так і економічну відповідальність.

Бразилія ще потребує низки структурних реформ, в тому числі зниження податків і відсоткових ставок, що дозволить зменшити операційні витрати бразильських компаній до того, як вони зазнають іноземної конкуренції. Останнім часом країна збільшила вимоги до ЄС та США стосовно обмежень імпорту. Найважливіше, щоб Бразилія не перегнула палицю, наслідком чого може стати ще більше віддалення країн МЕРКОСУР, які прагнуть швидко розширити торгівлю та інвестиції.

МЕРКОСУР не повинен обмежувати стратегію майбутнього розвитку міжамериканським союзом, а розширювати свою діяльність і на інші ринки -- Європи чи Азії. Адже ці ринки є найбільшими імпортерами продуктів харчування, що має для МЕРКОСУР величезне значення. На відміну від пропозиції ЄС, ФТАА має фіксовані терміни, але і чимало проблем: поки не буде досягнуто згоди щодо всіх аспектів, договір не буде підписаний. До того ж, проект ФТАА, який є суто комерційним, не треба плутати з політичним, інтеграційним і стратегічним проектом МЕРКОСУР. ФТАА не спрямований проти МЕРКОСУР, як багато хто вважає. Не можна порівнювати різні категорії [24].

Єдність чи її відсутність у МЕРКОСУР значно вплинуть на майбутнє міжамериканської торгівлі. Члени блоку можуть докласти зусиль і підтримати спільну торговельну політику або можуть вести переговори про ФТАА на двосторонній підставі. Аналогічно, якщо конфлікт між країнами продовжуватиметься, торговельні переговори між МЕРКОСУР та ЄС, що передбачає значне зниження тарифів, можуть опинитися під загрозою.

Як повідомив Президент Бразилії Кадросо, МЕРКОСУР -- "наша доля", в той час як ФТАА -- "лінія політики". Він має рацію. Тісніші стосунки -- в торгівлі, політиці і сфері інфраструктури -- вигідні для членів МЕРКОСУР. Лідери всіх країн блоку вважають дуже важливим збереження митного союзу, однак, визнають необхідність інвестицій і розширення ринку. Президент Аргентини зазначив: "Ми прагнемо інтеграції в МЕРКОСУР, ФТАА та ЄС" [24 ].

Отже, основними проблемами на шляху розвитку МЕРКОСУР стали: 1) зменшення торгівлі в середині блоку; 2) відносно високий зовнішній тариф (майже 18%); 3) відсутність координованої макроекономічної політики; 4) внутрішні розбіжності та торговельні суперечки; 5) неефективні органи з формування політики.

Щодо перспектив, то зростає необхідність створення органу з вирішення торговельних суперечок. В перспективі є збільшення обсягів торгівлі і посилення політичної співпраці між країнами-членами , що сприятиме зміцненню стабільності, демократії і проведенню економічних реформ в регіоні.