Конкурентоспроможність України та шляхи її підвищення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конкурентоспроможнісь України та шляхи її підвищення

Питання конкуренції набуло великої актуальності, адже реалії сучасного розвитку говорять про те, що існує необхідність системного підходу до аналізу конкурентного процесу через призму інтересів його учасників і суспільства в цілому.

Мета дослідження. Визначення конкурентної переваги України та практичних напрямів сучасного розвитку економіки країни, аналіз суттєвих внутрішніх і зовнішніх чинників, які впливають на розвиток національної економіки, дослідження конкуренції між виробниками, споживачами, посередниками, розвиток конкуренції у сфері товарного обігу.

Питання, що пов'язані з розвитком конкуренції, є предметом дослідження провідних учених і практиків. Позитивним є те, що останнім часом посилюється увага вітчизняних фахівців до аналізу означеної проблеми. Про це свідчать праці Костусєва О., Лошенюк І., Чернетка С., Борисенка З. та ін. Також вивченням конкуренції займались і зарубіжні вчені: Дж. Робінсон, Е.Чемберлін, Дж.Стіглер, І.Кірцнер. Вони заклали фундамент теорії конкуренції та конкурентних відносин, подали оцінку шкоди і користі монополії. [4, c.13]

На ринках тих чи інших товарів зіштовхуються багато товаровиробників, які, діючи на основі закону попиту і пропозиції, конкурують один з одним. І якщо цей процес не регулювати, то він набуває характеру хаосу. Слід відмітити, що чимало ринків є конкурентними лише формально. Це частково пояснюється складним фінансовим становищем багатьох підприємств. Лише невелика частина підприємців ведуть активну конкуренцію за збільшення частки на ринку.

Успішна конкуренція можлива тільки за здійснення цілеспрямованої державної політики, що передбачає створення загальних сприятливих умов для усунення бар'єрів, які обмежують вихід господарюючих суб'єктів на монополізовані товарні ринки. Існує багато перешкод у створення здорової конкуренції.

Вирішення проблеми підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів передбачає необхідність в першу чергу одержання об'єктивної оцінки рівня конкурентоспроможності відповідної продукції українського виробництва та її зарубіжних аналогів.

Що ж таке взагалі конкуренція? Конкуренція (від лат. «конкурро» - зіштовхуватися) - це суперництво між учасниками ринкової економіки за кращі умови виробництва, купівлі та продажу товарів.[ 1, с.128]

Специфіка економіки України полягає у наявності бюрократичних перешкод у створенні здорової конкуренції. Часто це можна пояснити недалекоглядністю державних діячів і недостатньою дієвістю адміністративної практики щодо таких чинників:

відсутність засобів реалізації закону України «Про захист економічної конкуренції»;

гальмування розвитку системи правової допомоги представникам малого бізнесу;

самочинного розширення керівниками державних адміністрацій повноважень у царині ціноутворення;

наявності функцій, здійснення яких органами державної влади та місцевого самоврядування пов'язане з можливістю одержання ними госпрозрахункового прибутку;

недосконалості відповідної правової бази з питань розподілу обмежених ресурсів: землі, приміщень, державних субсидій і пільгових кредитів, яка не сприяє забезпеченню рівного конкурентного доступу до ресурсів, які перебувають у державній власності.

Також особливостями сучасного розвитку є: по-перше, посилення ринкової сили роздрібної торгівлі, яка починає диктувати свої умови виробникам; по-друге, зростання потенціалу і ролі споживача; по-третє, ускладнення конкурентного процесу, розширення складу його учасників та аспектів їхньої взаємодії, зміна форм і видів конкуренції.[2, c. 26]

Хочеться зазначити деякі моменти стосовно конкурентоспроможності України в міжнародному контексті.

Як свідчать результати підрахунку індексу глобальної конкурентоспроможності України за 2009-2010рр., країна відкотилась назад за всіма трьома групами складових рейтингу: базовими вимогами (з 86-го на 94 місце); підсилювачами ефективності (з 58-го на 68-е) та факторами інноваційного розвитку (з 66-го на 80-е місце). При цьому, для України найважливішими є оцінки саме за першими десятьма складовими конкурентоспроможності, оскільки країна знаходиться на другій стадії розвитку за методологією ВЕФ. [3, с.23-25]

Україна покращила свій рейтинг лише за трьома складовими конкурентоспроможності. Країна посіла 4-е місце за ефективністю ринку праці, 29-е місце за розміром ринку і 78-е місце за складовою «інфраструктура». Так, покращення рейтингу ефективності ринку праці на п'ять пунктів пояснюється більшою гнучкістю визначення заробітних плат у країні (перехід з 61-го на 52-е місце в глобальному рейтингу).

Дійсно, реальне падіння заробітної плати в Україні було дуже різким і склало 9% у 2009 році. Водночас рейтинг також вказує на погіршення відносин між роботодавцями і працівниками, що імовірно пояснюється болючістю процесу зниження заробітних плат і скорочення персоналу під час кризи для обох сторін.

Фінансова криза викрила слабкі сторони конкурентоспроможності країни. Так, найбільш різко погіршилися рейтинги України за такими трьома складовими: макроекономічна стабільність (падіння на 15 пунктів), рівень розвитку фінансового ринку (падіння на 21 пункт) і оснащення новими технологіями (падіння на 15 пунктів). Часто саме в тих сферах, де зафіксовано падіння, також спостерігається і найбільше відставання України від інших країн.

У країні різко зросла маржа за відсотковими ставками. І не лише це є показником несприятливого економічного становища. Практично призупинилось банківське кредитування. Рівень державного боргу і розмір бюджетного дефіциту також почали збільшуватись, знижуючи конкурентоспроможність економіки. У підсумку країна посіла 106-е місце поряд з Йорданією і Парагваєм.

У складні для країни 2009-2010 рр. - коли і економічна, і політична криза збіглися у часі, - уряд мав продемонструвати більшу послідовність у своїй політиці. Відсутність чітких, реалістичних планів і дій уряду з подолання кризи, а також складнощі з виконанням умов МВФ, безумовно, негативно вплинули на очікування бізнесу.

Спроби уряду покращити бізнес-клімат, щоб надати поштовх розвитку малого і середнього бізнесу, не були вдалими. Підготовлені законодавчі ініціативи врешті не були схвалені парламентом країни. Позиції України в міжнародному рейтингу Всесвітнього банку «Doing Business 2010», показники якого також входять до індексу глобальної конкурентоспроможності (ІГК), практично не покращились. Україна посідає 142-е місце (зі 183 країн) за простотою ведення бізнесу. Тому регуляторна гільйотина і досі є однією з ключових реформ, що необхідні країні.

Початок відновлення світової економіки створює передумови виходу України з кризи. Проте цього недостатньо для підвищення конкурентоспроможності країни. Як показують результати оцінки ІГК, Україні насамперед потрібні дії, спрямовані на стабілізацію державних фінансів, оздоровлення банківської системи, спрощення системи регулювання і стимулювання конкуренції. Не вживши цих заходів, Україна буде програвати у гострій конкурентній боротьбі країнам, що винесуть потрібні уроки після кризи. [3, c. 23-25]

Стан конкурентоспроможності економіки нашої країни є вкрай несприятливим. Тому важливим є її підвищення за допомогою таких чинників, як сприятливе підприємницьке середовище, інвестиційний клімат, необтяжлива та прозора податкова система та відносно дешева, порівняно з розвинутими раїнами, робоча сила.

Враховуючи загострення світової економічної кризи та об'єктивну потребу підвищення конкурентоспроможності економіки, державна політика повинна бути спрямована на вирішення таких завдань:

підтримка експортного потенціалу. В Україні не існує цілісної, стратегічно обґрунтованої системи підтримки експорту. Важливими передумовами активізації експортної діяльності має бути удосконалення митно-тарифної політики з урахуванням міжнародних норм і вимог та політики захисту вітчизняного товаровиробника.

Стимулювати поліпшення структури експорту необхідно в таких галузях економіки України, як машинобудівний та військово-промисловий комплекси за рахунок зменшення виробництва чорних і кольорових металів та виробів з них. Напрямом удосконалення структури експорту має бути збільшення частки готових виробів за рахунок зменшення продовольчої сировини. Доцільним слід вважати застосування тактики «експортного прориву», що означає інтенсивне нарощування експорту порівняно обмеженої групи товарів, для випуску яких є найбільш сприятливі умови;

реалізація політики імпортозаміщення. В Україні надто високий рівень односторонньої імпортної залежності за окремими статтями критичного імпорту, особливо щодо енергоносіїв.

Першочергово важливо посилити роботу з енергопереозброєння підприємств, монтажу нового енергоефективного обладнання та впровадження нових технологій. Досвід провідних країн доводить доцільність запровадження податків на надмірне використання енергії, а для енергоефективного обладнання - прискореної амортизації - процесу перенесення вартості основного капіталу на вартість виробленого товару. [5, c.151]

Крім того, Україна сама досить багата на різні енергетичні ресурси. Проте, на сьогодні газ власного видобутку забезпечує лише чверть українських потреб. Проблема в тому, що ціна на газ, яку держава встановлює для своїх видобувачів, у 8-10 разів нижча за ціну на російський газ. Очевидно актуальним є створення вигідних умов для збільшення видобутку вітчизняного газу.

Перспективи має організація виробництва біопалива або переробки вугілля на газ та рідке паливо, як це здійснюється в деяких країнах, що призводить до зменшення залежності від монопольної паливно-енергетичного ресурсу;

активізація інвестиційного процесу. Підвищення конкурентоспроможності української економіки значно залежить від надходження іноземного капіталу. Важливим є забезпечення ефективних кількісних та якісних пропорцій іноземного інвестування. Якість іноземних інвестицій, якість і конкурентоспроможність товарів, вироблених завдяки реалізації цих проектів, мають стати запорукою розвитку вітчизняної економіки.

Від забезпечення сприятливого інвестиційного клімату залежать динаміка соціально-економічного розвитку та можливість модернізації на цій основі національної економіки.

Потенційно Україна може стати одним з провідних європейських реципієнтів інвестицій, володіючи розгалуженим промисловим і сільськогосподарським потенціалом, багатим різноманіттям природних ресурсів, а також вигідним геополітичним розташуванням;

підвищення конкурентоспроможності регіонів. Збільшення нерівномірності соціально-економічного розвитку регіонів є ключовою проблемою регіонального розвитку, що негативно позначається на рівні та якості життя населення, стримує динаміку соціально-економічних показників, уповільнює ринкові перетворення та знижує їхню ефективність. У зв'язку з цим значна увага повинна приділятися створенню умов для підвищення конкурентоспроможності регіонів як основи їхнього динамічного розвитку та усунення значних міжрегіональних диспропорцій. Державна політика повинна бути спрямована на реструктуризацію економічної бази окремих регіонів, а також на зміцнення міжрегіональних господарських зв'язків на основі поглиблення регіональної та галузевої спеціалізації, що дасть повною мірою розкрити і задіяти внутрішній потенціал територій;

стимулювання виробництва. Предметом особистої уваги нашої держави має бути розвиток аграрно-промислового комплексу і забезпечення продовольчої безпеки, а саме - максимальне забезпечення потреб населення в продукції за рахунок вітчизняного виробника.

Отже, стале зростання економіки будь-якої держави потребує сприятливих умов для бізнесу та активного підключення факторів інновативності в економічне життя, що передбачає системне посилення конкурентних переваг порівняно із іншими країнами світу і сприяє збільшенню надходження прямих іноземних інвестицій, а також підвищенню адаптивності економічної системи до зовнішніх збурень. Конкурентоспроможність економіки, методи її визначення та зв'язок із динамікою зростання на різних етапах економічного циклу вже не перше десятиліття перебувають у центрі уваги економістів та урядовців, оскільки якість тих чи інших оцінок і ступінь їх відповідності сучасним економічним реаліям суттєво позначаються на ґрунтовності стратегічних рішень держави на всіх рівнях економіки.

За результатами дослідження визначено, що Україну роблять слабкою не тільки макроекономічна нестабільність (інфляція, високі кредитні ставки, що стримують розвиток нового бізнесу, неефективне витрачання бюджетних ресурсів), слабка здатність до адаптації нових технологій через залучення прямих іноземних інвестицій, епідемія корупції тощо, а, насамперед, низька якість суспільних інституцій та несприятливе підприємницьке середовище.

Досвід країн, які за конкурентоспроможністю зростання в різні часи вийшли на перші позиції в світі (США та Фінляндія), вказує на те, що саме активізація державної політики в напрямі підвищення конкурентоспроможності економіки стала рушійною силою даного процесу. Таким чином, досвід великої та маленької країни свідчить про те, що Україна, яка за багатьма показниками рейтингів займає середні позиції, має всі можливості для того, щоб знайти свій шлях у підвищенні конкурентоспроможності національної економіки.

В Україні усунення слабких сторін і нарощення конкурентних переваг вимагають розробки та реалізації системних заходів не тільки з боку уряду країни, але й всіх гілок влади і суб'єктів господарювання. Загалом підвищення конкурентоспроможності економіки та перехід на інноваційний шлях розвитку є ключовим завданням державної економічної політики, головною метою якої є створення передумов до вступу України в ЄС зі зменшенням розриву у рівні життя та досягненням економічних та інституційних критеріїв конвергенції.

На нашу думку, ця робота сприятиме збільшенню уваги широких кіл наукової спільноти до національної ідеї підвищення конкурентоспроможності України та підпорядкуванню економічних наукових досліджень необхідності формування відповідної стратегії із визначенням конкретних заходів державного впливу.

Література

конкуренція міжнародний державний борг

1. Экономическая теория (политэкономия): Учебник / Под общ. ред. акад. В.И. Видяпина, акад. Г.П. Журавлевой. - 4-е изд. - М.: ИНФРА-М, 2008. - 640 с. - 128с.

2. Дідівська Л.І. Розвиток конкуренції у сфері товарного обігу// Актуальні проблеми економіки. - 2007. - №7. - с. 26.

3. Звіт про конкурентоспроможність України 2010 опубліковано Фондом «Ефективне Управління» у співробітництві зi Всесвітнім економічним форумом. - с.23-25.

4. Аптекар С. Розвиток конкуренції в Україні// Економіка України. - 2009. - №7. - с.13.

5. Н.И. Бережная. Политическая экономия в структурно-логических схемах: Учебное пособие. - 3-е изд., ипср. и доп. - Х.: ИД «ИНЖЭК», 2008. - 151с. Русск. яз.

Размещено на Allbest.ru