Феномен політики розрядки у міжнародних відносинах в 60-70х роках XX століття

3. Активізація міжнародних організацій в період "розрядки"

3.1 Гельсінський процес,як початок процесу роззброєння

Розрядка 70-х років заклала фундамент подальшого руху до обмеження арсеналів зброї масового знищення. Вона показала можливість досягнення домовленості з усіх питань міжнародної безпеки. Підсумком розрядки в Європі стала нарада з питань безпеки і співробітництва (НБСЄ) на континенті.У 1975 р. у Гельсінкі відбулася Європейська нарада з питань безпеки і співпраці, на якій були представники з 35 країн світу із СРСР включно. Гельсінський процес відбувався у столиці Фінляндії-Гельсінкі в три етапи:

1) 3-7 липня 1973 р. Нарада міністрів закордонних справ виробила порядок денний і визначила основні напрямки роботи.

2) 18 вересня 1973 р.- 21 липня 1975 р.Експерти підготували основні документи наради з питань безпеки, економічних та гуманітарних проблем.

3)1 серпня 1975 р. керівники 33 європейських держав, а також США і Канади підписали Заключний акт наради. Його серцевиною є Декларація принципів, якими держави-учасники будуть керуватися у взаємних відносинах.

Декларація включає такі принципи:

1. Повага до суверенітету.

2. Незастосування сили чи загрози силою.

3. Непорушність кордонів.

4. Територіальна цілісність держав.

5. Мирне врегулювання суперечок.

6. Невтручання у внутрішні справи.

7. Повага прав людини і основних свобод.

8. Рівність і право народів розпоряджатися власною долею.

9. Співробітництво між державами.

10. Сумлінне виконання зобов'язань з міжнародного права.

Крім Декларації, були прийняті такі документи, як "Співробітництво в галузі економіки, техніки, навколишнього середовища", "Співробітництво в гуманітарних та інших областях", "Питання безпеки співробітництва у Середземномор'ї", "Про заходи зміцнення довір'я і деякі аспекти безпеки і роззброєння".

Гельсінська нарада стала переломною подією періоду розрядки. Навіть повернення до конфронтації на початку 80-х років не змогло пересилити її значення.Заключний акт являє собою результат розумного компромісу, врахування інтересів всіх учасників загальноєвропейської наради. Його успішне завершення стало перемогою політичного реалізму. НБСЄ створило гарні передумови для просування Європи на шляху миру та міжнародного співробітництва. Можливо, керівники соціалістичних країн недооцінили значення проблеми прав людини і гуманітарного співробітництва, вплив гельсінкських рішень на громадськість і на подальший розвиток міжнародних відносин. Але справа була не в якихось прорахунках дипломатії СРСР і його союзників, а в небажанні керівництва країн соціалізму піти на необхідні реформи. Рішення НБСЄ містили великий позитивний потенціал, який потрібно було вміло реалізувати.[14,16,18,19]

3.2 Діяльність ООН у період розрядки міжнародної напруженості

У цей період ООН здобула новий досвід врегулювання міжнародних конфліктів. 1970 р. Генеральна Асамблея прийняла Декларацію Об'єднаних Націй про принципи міжнародного права щодо дружніх відносин і співробітництва держав. Декларація проголосила, що держави повинні дотримуватися таких принципів, як утримання від загрози силою або застосування сили проти територіальної цілісності будь-якої держави; розв'язання міжнародних спорів мирними засобами таким чином, щоб не загрожувати міжнародному миру й безпеці; застосування для розв'язання міжнародних конфліктів засобів, рекомендованих ст. 33 Статуту ООН. Підкреслювався принцип розв'язання міжнародних спорів на основі суверенної рівності держав. Про обсяг миротворчої діяльності ООН у ці роки свідчать такі дані: в 1945--1950 pp. на розгляд ООН було представлено 20 конфліктів у 1956--1960 pp. -- 16, у 1961--1965 pp. -- 25, у 1966--1970 pp. -- 14, у 1971--1975 pp. -- 12, у 1976-- 1981 pp. -- 24 конфлікти. З 123 конфліктів ООН удалося розв'язати 28 повністю і 63 частково.

Визначне місце в миротворчій діяльності ООН посідали операції з підтримання миру: в Єгипті (1956-- 1967), на Кіпрі (з 1964 p.), на Близькому Сході (1973-- 1979), на Голанських висотах (з 1974 р.), в Лівані (з 1978 р.) та Південній Африці(60ті роки).

У 60--70-ті роки на основі Загальної Декларації прав людини було розроблено й прийнято ряд декларацій, присвячених окремим аспектам захисту прав людини,такі як "Декларація про ліквідацію всіх форм расової дискримінації" (1963), "Декларацію про соціальний прогрес і розвиток" (1969), конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації проти жінок (1979) та ін.

Головна мета ООН убачалася її фундаторами в підтриманні миру й міжнародної безпеки. Поряд з миротворчою діяльністю першорядне місце посідали економічні й соціальні проблеми, увага до яких невпинно зростала, особливо в 60--70-ті роки у зв'язку з розвалом колоніальної системи й утворенням десятків молодих незалежних держав. Починаючи з 1960 р. економічний і соціальний розвиток у країнах, що розвиваються, стає домінуючою проблемою в діяльності Генеральної Асамблеї, її численних органів, а також спеціалізованих установ.

Розробляється стратегія міжнародного економічного розвитку. Генеральна Асамблея проголосила програму Першого десятиріччя розвитку (1961--1970), а згодом -- другого (1971--1980). Мета цих програм -створення конкретних дій для допомоги країнам,що розвиваються.

Найвизначнішою міжнародною подією 70-х років було прийняття спеціальною сесією Генеральної Асамблеї в 1974 р. Декларації й Програми дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку.

Новий міжнародний економічний порядок має будуватися на дотриманні таких принципів: суверенна рівність, самовизначення народів; територіальна цілісність і невтручання у внутрішні справи інших держав; співробітництво всіх держав на основі справедливості; ефективна участь усіх країн у розв'язанні світових економічних проблем; забезпечення прискореного розвитку країн, що розвиваються; цілковитий суверенітет держави над своїми природними ресурсами; право народів, що перебували під колоніальним гнітом, на відшкодування і повну компенсацію ресурсів.

У 1974 р. Генеральна Асамблея ухвалила Хартію економічних прав і обов'язків держав. Хартія, що складалася з 4 глав і 34 статей, передбачала, що кожна країна: має право здійснювати повний контроль за своїми багатствами й природними ресурсами; регулювати іноземні інвестиції за своїми законами; право націоналізувати іноземну власність та забезпечувати в такому разі компенсацію. Однак практика втілення в життя проголошених принципів наштовхнулася на істотні перешкоди, пов'язані з відірваністю певних підходів від реальностей, неоднозначним розумінням проблем.

Багатопланова соціально-економічна діяльність ООН здійснювалася за допомогою розгалуженої системи різних органів. Це -- Генеральна Асамблея, її Другий та Третій комітети, Економічна і Соціальна Рада.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) є основним форумом для обговорення питань. Розглядає проблеми світового економічного й соціального становища, стан міжнародної торгівлі, питання охорони навколишнього середовища, економічної й технічної допомоги країнам, що розвиваються, проблеми народонаселення, продовольства тощо.

У 60-70х роках Генеральною Асамблеєю було створено :

-У 1965 р. Програму розвитку ООН (ПРООН), стала найбільшою у світі структурою багатостороннього технічного й економічного співробітництва в країнах,що розвиваються.

-У 1965 р. Організацію Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО)-проводить дослідження, сприяє підготовці кадрів, надає технічну допомогу, організовує семінари, збирає і розповсюджує інформацію.

- У 1964 р Конференцію ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД).Мета полягає в сприянні міжнародній торгівлі й розвитку, особливо країн, що розвиваються.

-У 1972 р. створила Програму ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). ЮНЕП координує діяльність усіх установ ООН, які займаються питаннями навколишнього середовища.

Отже ООН активізувавши свою діяльність в період розрядки провела декілька миротворчих акцій,прагнула сприяти розвитку нових незалежних країн, ефективному економічному співробітництву та створити принципи мирного життя на планеті.[8,9,10]

Висновки

Проаналізувавши історико-політичний період розрядки,можна зробити наступні висновки:

1) Передумовами та причинами розрядки стали-досягнення наддержавами військового паритету,потреба у перепочинку і перегрупування сил,потреба взаємного стримування,аби не допустити ядерної війни,яка б знищила все людство. Сформоване співвідношення сил робило неможливою перемогу однієї з наддержав у збройному конфлікті. Кожна зі сторін прагнула "переграти" іншу, отримати в процесі розрядки політичні переваги. При цьому радянське керівництво домагалося встановлення свого впливу у країнах 3-тього світу, а американське - збереження свого технологічного відриву від СРСР.

2) Тільки після "карибської кризи" 1962 p., коли людство впритул підійшло до межі термоядерної війни і знищення цивілізації, почалася розрядка міжнародної напруженості. Було укладено низку важливих угод, що віддаляли загрозу війни. Проте і в період розрядки країни застосовували зброю, спалахували локальні конфлікти, порушувалися права людини.

Стрижневим чинником розвитку міжнародних відносин у період розрядки було розуміння потреби мирного співіснування двох наддержав.Та попри все цей період послаблення напруженості протривав лише до 1979 року. Криза розрядки наступила внаслідок невиконання СРСР домовленостей з США,приховану боротьбу за лідерство, непримиримість позицій СРСР та Заходу в гуманітарній сфері, зростання напруженості на периферії міжнародної системи та поновлення „війни ідеологій".

Отже, період розрядки був позитивним явищем і сприяв нормалізації як радянсько-американських відносин так і загально-політичного клімату в Європі.Поклав початок процесу роззброєння через осмислення обома наддержавами важливість збереження миру та безпеки на планеті.

Размещено на Allbest.ru