Економічна інтеграція. Транснаціональні компанії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

1. Поняття, основні ознаки й умови розвитку інтеграції

Поняття економічної інтеграції.

Інтеграція (від лат. integer - цілий) - означає об'єднання економічних суб'єктів, поглиблення їх взаємодії, розвиток зв'язків між ними. Економічна інтеграція має місце, як на рівні національних господарств цілих країн, так і між підприємствами, фірмами, компаніями, корпораціями. Економічна інтеграція виявляється в розширенні та поглибленні виробничо-технологічних зв'язків, спільному використанні ресурсів, об'єднанні капіталів, створення один одному сприятливих умов здійснення економічної діяльності, зняття взаємних бар'єрів.

Економічна інтеграція (integration, від лат. integratio - відновлення) - взаємодія і взаємопристосування національних господарств різних країн, що веде до їх поступового економічного злиття. На міждержавному рівні інтеграція відбувається шляхом формування регіональних економічних об'єднань держав і узгодження їх внутрішньої та зовнішньої економічної політики. Взаємодія і взаємопристосування національних господарств проявляється, насамперед, у поступовому створенні «спільного ринку» - в лібералізації умов товарообміну та переміщення виробничих ресурсів (капіталу, праці, інформації) між країнами.

В даний час міжнародна торгівля стала все більше доповнюватися різними формами міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої сили і технології), у результаті якого за кордон стали переміщуватися вже не тільки готовий товар, але і фактори його виробництва. Прибуток, ув'язнений в ціні товару, став створюватися вже не тільки в рамках національних кордонів, але і за кордоном. Закономірним результатом розвитку міжнародної торгівлі товарами і послугами і міжнародного руху факторів виробництва стала економічна інтеграція. Умови розвитку та формування економічної інтеграції Якщо перша половина XX ст. стала епохою формування незалежних національних держав, то у другій половині XX ст. почався зворотний процес. Ця нова тенденція спочатку (з 1950-х) отримала розвиток лише в Європі, але потім (з 1960-х) поширилася і на інші регіони. Багато країн добровільно відмовляються від повного національного суверенітету і утворюють інтеграційні об'єднання з іншими державами. Головною причиною цього процесу є прагнення до підвищення економічної ефективності виробництва, і сама інтеграція носить, насамперед, економічний характер. Бурхливе зростання економічних інтеграційних блоків відображає розвиток міжнародного поділу праці та міжнародної виробничої кооперації.

Міжнародний поділ праці - це така система організації міжнародного виробництва, при якій країни, замість того щоб самостійно забезпечувати себе усіма необхідними товарами, спеціалізуються на виготовленні окремих товарів, купуючи відсутні за допомогою торгівлі.

Найпростішим прикладом може бути торгівля автомобілями між Японією і США: японці спеціалізуються на виробництві економічних малолітражок для небагатих людей, американці - на випуск престижних дорогих автомашин для заможних. В результаті і японці і американці виграють у порівнянні з ситуацією, коли кожна країна виробляє автомобілі всіх різновидів.

Міжнародна виробнича кооперація, друга передумова розвитку інтеграційних блоків, являє собою таку форму організації виробництва, при якій працівники різних країн спільно беруть участь в одному і тому ж виробничому процесі (або в різних процесах, пов'язаних між собою). Так, багато комплектуючі деталі для американських і японських автомобілів виробляють в інших країнах, а на головних підприємствах здійснюється тільки збірка.

Результатом міжнародного поділу праці та міжнародної виробничої кооперації є розвиток міжнародного усуспільнення виробництва - інтернаціоналізація виробництва. Вона економічно вигідна, оскільки, по-перше, дозволяє найбільш ефективно використовувати ресурси різних країн, а по-друге, дає економію на масштабі. Другий фактор у сучасних умовах найбільш важливий. Справа в тому, що високотехнологічне виробництво вимагає високих початкових інвестицій, які окупляться, тільки якщо виробництво буде великомасштабним, інакше висока ціна відлякує покупця. Оскільки внутрішні ринки більшості країн (навіть таких гігантів, як США) не забезпечують достатньо високого попиту, то високотехнологічне виробництво, що вимагає великих витрат (автомобіле - і літакобудування, виробництво ЕОМ...) стає вигідним лише при роботі не тільки на внутрішні, але і на зовнішні ринки.

Інтернаціоналізація виробництва йде одночасно і на загальносвітовому рівні, і на рівні окремих регіонів. Для стимулювання цього об'єктивного процесу створюються спеціальні наднаціональні економічні організації, що регулюють світову економіку і перехоплюючі частину економічного суверенітету національних держав.

Інтернаціоналізація виробництва може розвиватися по різному. Найпростіша ситуація - це коли між різними країнами встановлюються стійкі економічні зв'язки за принципом взаємодоповнення. У цьому випадку кожна країна розвиває свій особливий набір галузей, щоб продавати їх продукцію в значній мірі за кордон, а потім на валютну виручку купувати товари тих галузей, які краще розвинені в інших країнах (наприклад, Росія спеціалізується на видобутку та експорті енергоресурсів, імпортуючи споживчі промтовари). Країни отримують при цьому обопільні вигоди, але їх економіка розвивається декілька однобоко і сильно залежить від світового ринку. Саме ця тенденція домінує зараз у світовому господарстві в цілому: на тлі загального економічного зростання збільшується розрив між розвиненими і країнами, що розвиваються. Головними організаціями, стимулюючими і контролюючими такого роду інтернаціоналізацію в світовому масштабі, є і міжнародні фінансові організації як, наприклад, більш висока ступінь інтернаціоналізації передбачає вирівнювання економічних параметрів країн-учасниць. В міжнародному масштабі цей процес прагнуть спрямовувати економічні організації (наприклад, ЮНКТАД) при ООН. Проте результати їх діяльності до сих пір виглядають досить незначними. З набагато більш відчутним ефектом така інтернаціоналізація розвивається не на світовому, а на регіональному рівні у вигляді створення інтеграційних союзів різних груп країн. Крім суто економічних причин у регіональної інтеграції є і політичні стимули. Зміцнення тісних економічних відносин між різними країнами, зрощування національних економік гасить можливість їх політичних конфліктів і дозволяє вести єдину політику щодо інших країн. Наприклад, участь Німеччини і Франції в ЄС ліквідував їх політичне протистояння, що тривало з часів Тридцатилітньої війни, і дозволило їм виступати «єдиним фронтом» проти загальних суперників. Формування інтеграційних угруповань стало однією з мирних форм сучасного геоекономічного та геополітичного суперництва.

Міжнародні економічні інтеграційні об'єднання є у всіх регіонах земної кулі, в них входять країни з різним рівнем розвитку і соціально-економічним ладом. Найбільші і активні діючі інтеграційні блоки - це ЄС. Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) та організація «Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво» (АТЕС) в басейні Тихого океану.

Передумови і фактори розвитку економічної інтеграції

Передумови міжнародної економічної інтеграції складаються з:

* Близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються.

За рідкісним винятком міждержавна інтеграція розвивається або між індустріальними країнами, або між країнами, що розвиваються. Навіть у межах індустріальних і в рамках країн, що розвиваються інтеграційні процеси йдуть найбільш активно між державами, що знаходяться на приблизно однаковому рівні економічного розвитку. Спроби об'єднань інтеграційного типу між індустріальними і країнами, що розвиваються державами, хоча і мають місце, знаходяться на ранньому етапі становлення, що не дозволяє зробити однозначні висновки про ступінь їх ефективності. В цьому випадку із-за початковою несумісності господарських механізмів вони зазвичай починаються з різного роду перехідних угод про асоціацію, спеціальному партнерство, торгові преференції тощо, строк дії яких розтягується на багато років доти, поки в менш розвинутій країні не будуть створені ринкові механізми, порівнянні по ступені зрілості з механізмами більш розвинених країн.

* Географічної близькості країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків спільного кордону та історично сформованих економічних зв'язків. Більшість інтеграційних об'єднань світу починалися з декількох сусідніх країн, розташованих на одному континенті, у безпосередній географічній близькості один від одного, мають транспортні комунікації і нерідко говорять на одній мові. До початкової групи країн - інтеграційного ядра, - які стали ініціаторами інтеграційного об'єднання, підключалися інші сусідні держави.

* Спільність економічних і інших проблем, які стоять перед країнами в області розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва і т.д.

Економічна інтеграція покликана вирішити набір конкретних проблем, які реально стоять перед країнами, що інтегруються. Очевидно тому, наприклад, країни, головна проблема яких - створення основ ринкової економіки, не можуть інтегруватися з державами, в яких розвиненість ринку досягла такого рівня, що вимагає введення спільної валюти. Також і країни, у яких головною є проблема забезпечення населення водою і їжею, не можуть поєднуватися з державами, які обговорювали проблеми свободи міждержавного руху капіталу.

* Демонстраційний ефект.

У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, зазвичай відбуваються позитивні економічні зрушення (прискорення темпів економічного росту, зниження інфляції, зростання зайнятості тощо), що робить певний психологічний вплив на інші країни, які, звичайно, стежать за змінами, що відбуваються. Демонстраційний ефект проявився, наприклад, найбільш яскраво в бажанні багатьох країн колишньої рубльової зони якнайшвидше стати членами ЄС, навіть не маючи для цього серйозних макроекономічних передумов.

* «Ефект доміно».

Після того як більшість країн того чи іншого регіону стали членами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишилися за його межами, неминуче відчувають деякі труднощі, пов'язані з переорієнтацією економічних зв'язків країн, що входять до угруповання, одна на одну. Це нерідко приводить навіть до скорочення торгівлі країн, що опинилися за межами інтеграції. Деякі з них, навіть не маючи істотного первинного інтересу до інтеграції, висловлюють зацікавленість у підключенні до інтеграційних процесів просто через побоювання залишитися за її межами. Цим, зокрема, пояснюється швидке укладення багатьма латиноамериканськими країнами угод про торгівлю з Мексикою після її входження в Північноамериканську зону вільної торгівлі - НАФТА. Фактори розвитку економічної інтеграції:

1. Поглиблення МПП.

2.Соціально-економічна однорідність національних підприємств.

3.Близькі рівні економічного розвитку груп країн.

4.Тісне переплетіння національних економік на мікрорівні.

5. Загальні кордони і умови розвитку.

6.Розвиток комунікаційних можливостей.

7. Спільність культурних та історичних традицій.

8. Цілеспрямованість державних органів та партій країн щодо інтеграційних процесів.

9.Об'єктивна необхідність спільного вирішення глобальних проблем людства.

Головні учасники і організатори інтеграційного процесу: 1. Держави. 2.Партії. 3.ТНК. 4. Громадські організації.

Тенденціями міжнародної економічної інтеграції є глобалізація світової економіки та регіоналізація. Розвиток міжнародних економічних відносин, під впливом спеціалізації і поділу праці, приводить до глобалізації. Основні риси глобалізації:

Змінюється форма виробництва, вона переходить у міжнародну форму в виді ТНК; зміна змісту виробництва і обміну під впливом спеціалізації, тобто орієнтація національної економіки на міжнародні стандарти; - принципові зміни в господарському житті - міжнародні центри керування, міжнародні системи інформації, система міжнародних стандартів (ГАТТ, МВФ, органи ООН і т.д.).

Регіоналізація - історично сформована регіональна спільність з єдиними економіко-географічними, культурними і т.д. подібностями.

Ознаки інтеграційних процесів.

Ознаками інтеграції є: взаємопроникнення і переплетіння національних виробничих процесів; на цій основі відбуваються глибокі структурні зміни в економіці країн-учасниць;

необхідність і цілеспрямоване регулювання інтеграційних процесів; виникнення міждержавних (наднаціональних або наддержавних) структур (інституціональні структури).

Умови інтеграції:

1) розвинена інфраструктура;

2) наявність політичних рішень уряду (створення умов для інтеграції - політична й економічна база).

Рівні інтеграції:

1) Наднаціональний (державний рівень);

2) Національний (міжфірмовий - ТНК).

3) Транснаціональний

Країни, що розвиваються, створюють інтеграційні угруповання для подолання проблем індустріалізації. Число угруповань у країнах, що розвиваються, складає приблизно від 35 до 40.

Прикладом може служити МЕРКОСУР (1991 рік - Асунсьонское угода) до складу якого входять Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай. Цілями угруповання є - зниження бюджетного дефіциту, подолання кризи.

Цілі і значення міжнародної економічної інтеграції:

1. Використання переваг економії від масштабу за рахунок розширення розмірів ринку, скорочення трансакційних витрат.

2. Створення більш стабільного та передбачуваного середовища для взаємної торгівлі, а також сприятливого зовнішньополітичного середовища, тобто зміцнення взаєморозуміння і співробітництва країн в політичній, військовій, соціальній, культурній та інших неекономічних областях. 3. Створення блоку країн для участі у багатосторонніх торговельних та інших переговорах.

4. Сприяння структурній перебудові економіки країн, що здійснюють глибокі економічні реформи, при підключенні їх до регіональних торговельних угод з країнами, які знаходяться на більш високому рівні ринкового розвитку.

5. Підтримання молодих галузей національної промисловості, для яких у цьому випадку виникає більш широкий регіональний ринок. 6. Досягнення найбільш високої ефективності виробництва.

7. Можливість регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні.

8. Насичення ринку товарами.

9. Забезпечення економічної і політичної консолідації та міжнародної військової безпеки.

10. Стимулювання притоку іноземних інвестицій.

Переваги економічної інтеграції:

1. Збільшення розмірів ринку - дія крізь масштаби виробництва (для країн з малою ємністю національного ринку), на цій основі необхідно визначення оптимального розміру підприємства.

2. Зростає боротьба між країнами.

3. Забезпечення кращих умов торгівлі.

4. Розширення торгівлі паралельно з поліпшенням інфраструктури.

5. Поширення нових технологій.

Недоліки економічної інтеграції:

1. Для більш відсталих країн інтеграція призводить до відтоку ресурсів (факторів виробництва), йде перерозподіл на користь більш сильних партнерів. 2. Олігопольна змова між ТНК країн - учасниць, що приводить до підвищення цін.

3. Ефект втрат від збільшення масштабів виробництва при дуже сильній концентрації.

2. Транснаціональні компанії

Міжнародне виробництво - це виробництво, яке організують або контролюють транснаціональні корпорації.

Поява та розвиток транснаціональних корпорацій безпосередньо пов'язані з їхньою зарубіжною інвестиційною діяльністю. Міжнародний рух підприємницького капіталу, зокрема прямі іноземні інвестиції, стали базою для формування всесвітньої системи філій та міжнародного виробництва ТНК.

Таким чином, здійснення прямих іноземних інвестицій є однією з головних ознак транснаціональної корпорації.

У світовій економічній літературі існує декілька термінів для позначення компаній, що мають міжнародне виробництво на основі прямих іноземних інвестицій (багатонаціональні, міжнародні, транснаціональні, глобальні, наднаціональні, супернаціональні, інтернаціональні тощо) Такі компанії зареєстровані в одній країні, але здійснюють виробництво та інші ділові операції в інших країнах.

Вважається, що за належністю капіталу компанії, які здійснюють міжнародне виробництво, можна поділити на два види: транснаціональні та багатонаціональні

Транснаціональні компанії - національні за капіталом та контролем, але міжнародні за сферою операцій. Вони мають зарубіжні активи, що виникли на базі прямих іноземний інвестицій. Хоча такі корпорації мають всесвітню мережу філій, їхня материнська компанія належить капіталові однієї країни. Позначення "транснаціональний" саме й підкреслює зв'язок корпорації з капіталом конкретної нації.

Багатонаціональні компанії на відміну від транснаціональних контролюються капіталом двох або більше країн. Вони також мають глобальну мережу філій, але до того ж мають міжнародне розосередження акціонерного капіталу.

Критерії визначення ТНК

Транснаціональна корпорація - це корпорація, що здійснює міжнародне виробництво на основі прямих іноземних інвестицій та має прямий контроль над своїми зарубіжними філіями.

Головним критерієм, що відрізняє транснаціональні компанії від національних фірм, що ведуть зовнішньоекономічну експортно-імпортну діяльність, є вивезення капіталу і створення підконтрольних підприємств у різних країнах світу. Якщо національні компанії здійснюють лише експортно-імпортні операції товарів та послуг, то ТНК організують їх зарубіжне (міжнародне) виробництво. Саме існування зарубіжного виробництва визначає специфічні риси ТНК як форми структурної організації бізнесу: їхні організаційні моделі, стратегію підприємницької діяльності, напрями внутрішньокорпораційного руху товарів та фінансових ресурсів. Залежно від галузевої спрямованості ТНК це міжнародне виробництво охоплює різні види діяльності, що створюють або додають вартість: виробництво готової продукції та напівфабрикатів, надання різноманітних послуг, здійснення наукових розробок і та інше.

Існують і інші критерії, або кількісні показники, класифікації транснаціональності компанії. Наприклад, установлення мінімальної кількості зарубіжних філій або числа країн, в яких здійснюються операції. Це робиться для того, щоб виділити найбільш потужні ТНК та не зараховувати до групи транснаціональних фірм ті компанії, що мають, скажімо, одну зарубіжну філію.

Контингент ТНК не є внутрішньо єдиним. Серед них визначаються передусім гігантські компанії, що мають світову мережу міжнародного виробництва і визначають обличчя цілих галузей світової індустрії. Є й середні за розміром компанії, що постійно збільшують кількість зарубіжних підприємств. Нарешті, в останні роки до лав ТНК починають втягуватися невеликі фірми, що дуже швидко нарощують зарубіжну виробничо-інвестиційну діяльність і займають щільне місце в окремих нішах виробництва товарів та послуг.

Модель ТНК

Транснаціональна корпорація складається з головної холдінг-компанії та підконтрольних зарубіжних підприємств.

Країна, в якій розташовується штаб-квартира ТНК або головна голдінг-компанія, називається країною базування (home country) транснаціональної фірми.

Країна, в якій розташовуються підконтрольні підприємства ТНК, має назву приймальної країни (host country).

Головну голдінг-компанію часто називають материнською або батьківською (parent company) компанією. Це компанія, що контролює активи інших фірм у приймальних зарубіжних країнах.

Зарубіжні підприємства транснаціональної фірми, як правило, об'єднують загальним поняттям "зарубіжні філії". Це інкорпоровані або неінкорпоровані підприємства, в яких інвестори, які є резидентами іншої країни, володіють капіталом, що дає їм змогу мати довгостроковий економічний інтерес в управлінні.

Інкорпоровані підприємства мають статус самостійної юридичної особи у приймальній країні на відміну від неінкорпорованих підприємств, які не мають власного балансу та відображають свої прибутки та збитки на рахунках материнської компанії.

Материнська компанія ТНК є центром контролю та прийняття стратегічних рішень. Саме тут розробляється глобальна модель внутрішньо-корпораційного руху факторів виробництва, визначається розташування філій, обсяги та асортимент їхньої продукції, ринки збуту, стратегія передачі технологій та джерела фінансування зарубіжної діяльності.

Філії організують виробництво товарів та послуг, здійснюють торгову діяльність та наукові розробки.

Від материнської компанії до філії рухаються товари, капітал, технології, управління. Але такі самі потоки факторів виробництва можуть направлятися від однієї філії до іншої або навіть від філії до материнської компанії.

Розвиток теорії ТНК

Економісти багатьох економічних шкіл намагалися теоретично пояснити виникнення транснаціональних корпорацій та особливості їхньої діяльності. Новим етапом у дослідженні проблем ТНК стала “еклектична теорія” Дж. Даннінга. Вона об'єднує окремі елементи різних теоретичних підходів, які найбільше відповідають поясненню різноманітних видів виробництв ТНК. Еклектична теорія акцентує увагу при розгляді ТНК на три ключові категорії - переваги власності, переваги інтерналізації та переваги розміщення.

Переваги власності. Аби національна фірма могла перетворитися на ТНК, вона повинна передусім мати переваги власності (конкурентні переваги) порівняно з іншими фірмами.

Одна з важливих сукупних переваг власності - це здатність фірми створювати нову технологію, яка стане основою для наявності в неї, у свою чергу, конкурентних переваг, пов'язаних з особливими, унікальними активами. До переваг власності належить здатність фірми задовольняти різні вимоги, що висуваються покупцями до якості її продукції та ціни, надавати додаткові послуги - інформацію і рекомендації, гарантії надійності тощо. Здатність купувати, виробляти, зберігати й аналізувати інформацію виступає на сучасному етапі одним із найважливіших специфічних активів фірм, що визначають їхні конкурентні позиції.

Переваги інтерналізації. Зазначені фірми-лідери, що мають унаслідок своїх конкурентних переваг найбільші можливості для зарубіжної діяльності, можуть здійснювати її в різних організаційних формах: через продаж товарів, технологій, управлінського досвіду, ноу-хау або через прямі інвестиції та міжнародне виробництво.

Переваги розміщення. Райони, в яких проводитиметься діяльність ТНК, у свою чергу визначаються перевагами розміщення. Ці переваги виникають унаслідок таких факторів, як розмір ринку, забезпеченість факторами виробництва і міжкраїнні відмінності в цінах на них, витрати зв'язку і транспорту.

Вибір місця вкладання іноземних інвестицій у приймальній країні визначається також з урахуванням таких міркувань, як макроекономічна стабільність країни, рівень конкуренції, торговельна політика, ступінь розвитку інфраструктури.

Однією з найважливіших переваг розміщення, як показують численні емпіричні дослідження, є розмір ринку приймальної країни. Для інвестицій ТНК, орієнтованих на внутрішній ринок, цей фактор відіграє пріоритетну роль незалежно від того, проводить чи ні приймальна країна протекціоністську політику. Забезпеченість факторами виробництва також значною мірою впливає на вибір району інвестицій. Вона охоплює ряд моментів: наявність природних ресурсів (що особливо важливо для “сировинних” ТНК), вартість некваліфікованої робочої сили, можливість наймання кваліфікованих спеціалістів при відносно низьких витратах, ефективність діяльності місцевих постачальників товарів і послуг, якість допоміжної технологічної інфраструктури. Економічна політика приймальної країни, стимули і пільги для ТНК, ступінь ризику вкладання інвестицій також багато в чому визначають привабливість діяльності в кожному районі.

Отже, наявність трьох видів переваг - власності, інтерналізації та розміщення визначають закономірності створення виробничих комплексів ТНК.

Сучасний етап транснаціоналізації

Транснаціоналізація являє собою процес посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій ТНК. Характерною рисою сучасного етапу транснаціоналізації є величезний масштаб операцій ТНК. Для оцінки ступеня входження країн світу у процеси транснаціоналізації використовують індекс транснаціональності приймальних країн.

Він розраховується як середня величина чотирьох показників:

· питома вага прямих іноземних інвестицій у валовому капіталоутворенні країни;

· частка кумулятивного обсягу прямих іноземних інвестицій у валовий національний продукт;

· зайнятість на іноземних філіях у процентовому відношенні до загальної зайнятості в країні;

· питома вага доданої вартості, створеної в іноземних філіях, у ВНП.

Перший та другий показники свідчать про важливість для країни припливу прямих інвестицій та загального накопиченого обсягу прямих іноземних інвестицій. Більший обсяг капіталоутворення зумовлює більші виробничі можливості країни. Третій та четвертий показники відображають важливість для країни операцій філій ТНК. Ці два набори показників взаємопов'язані: більш високі показники щодо питомої ваги прямих інвестицій звичайно зумовлюють і більш високу активність філій транснаціональних фірм

Основна частина найбільших у світі ТНК належала принаймні до однієї із чотирьох галузей: електроніка та електротехнічне обладнання, автомобілебудування; видобуток та дистрибуція нафти, виробництво харчових продуктів та напоїв.

Особливістю операцій ТНК в останні десятиліття стала наявність кількох тривалих хвиль розширення міжнародної інвестиційної діяльності. Ці періоди отримали назву глобальних інвестиційних циклів.

Протягом останніх 36 років спостерігалися три цикли інвестиційного буму: 1978-1981 рр., 1986-1990 рр., 1993-2000 рр. Кожний з циклів характеризувався дедалі значнішим зростанням прямих іноземних інвестицій. Якщо в 1980-1985 рр. середні темпи зростання вивезення прямих капіталовкладень складали 2%, то в 1986-1990 рр. - 26%, а в 1995-2000 рр. - понад, 30%.

Максимальна динаміка першої глобальної хвилі припливу інвестицій фіксувалася в 1981 р., але у 1982-1983 рр. відбувся спад. Пік другого циклу інвестиційного буму припав на 1990 р., після чого щорічний обсяг вивезення прямих інвестицій дещо знизився і почав зростати від 1992 р.

Третій цикл стрімкого зростання інвестицій став не тільки більш тривалим (його не зупинила навіть Азійська фінансова криза 1997 р) і масштабним (загальні кумулятивні інвестиції в іноземні філії сягнули в цей час 6,6 трлн дол.), але й мав свою особливість. Під час першої глобальної хвилі головну роль відігравали інвестиції ТНК у нафтодобувний сектор. У період другого інвестиційного циклу головною сферою інвестицій були промислово розвинуті країни. Третій інвестиційний бум характеризувався значною участю в ньому компаній телекомунікаційного сектора та збільшенням ролі країн, що розвиваються.

Показники другого циклу інвестиційного буму були значно перевищені в середині 90-х років. Щорічний приплив нових ПІІ постійно зростав і досяг у 2000 р. рекордного рівня - 1150 млрд дол.

Спостерігається тенденція, що кожні 10 років після динамічного зростання ПІІ відбувається дво-трирічний спад.

Останні десятиліття свідчили про високу динаміку зростання світових потоків ПІІ. У процес транснаціоналізації втягувалися дедалі нові країни, які не тільки стали сферою вкладення капіталу ТНК, а й почали інтенсивно нарощувати вивезення інвестицій за кордон. Промислово розвинуті країни є головними експортерами капіталу. На три основні “центри сили” - Європейський Союз, США, Японію - припадає 85% щорічних потоків вивезення капіталу. ТНК цієї “тріади” контролюють 4/5 сукупного обсягу накопичених прямих іноземних інвестицій. Ще однією примітною тенденцією останніх двох десятиліть стало вивезення капіталу із країн,. що розвиваються.

Якщо в першій половині XX ст. основний потік прямих іноземних інвестицій спрямовувався в колоніальні території та залежні країни Азії, Африки та Латинської Америки, то у другій його половині основною сферою вкладення інвестицій ТНК стали промислово розвинуті країни.

Стратегічні альянси

Характерною рисою нового вигляду ТНК стала їхня широка участь у так званих стратегічних альянсах. Стратегічний альянс - це співробітництво на довгостроковій основі двох і більше компаній у науково-дослідній, виробничій або ринковій діяльності.

Стратегічні альянси можуть бути горизонтальними (з іншими фірмами галузі), вертикальними (з постачальниками, споживачами) та діагональними (з партнерами в інших галузях) - залежно від завдань, які висувають перед собою сторони.

Мета стратегічних альянсів може бути також різною:

· проникнення на нові ринки;

· зниження ризику за рахунок його розподілу;

· об'єднання взаємодоповнюючих знань та активів, які жодна з компаній не може самостійно розвинути;

· отримання економії на масштабах;

· зменшення витрат;

· подолання торгових та інвестиційних бар'єрів;

· спільні наукові дослідження та обмін технологіями;

· розробка загальних технічних стандартів;

· розширення асортименту продукції та ін.

Головним мотивом укладання стратегічних угод є підвищення ефективності функціонування транснаціональної мережі підприємств:

· науково-дослідницькі стратегічні альянси покращують ефективність шляхом зниження витрат для кожного з партнерів, відкривають нові можливості економії на масштабах завдяки об'єднанню фінансових ресурсів, доступу до нових джерел фінансування, розподілу ризиків на більш широкій основі;

· стратегічні альянси щодо кооперації та спільного виробництва компонентів підвищують ефективність виготовлення кінцевого продукту завдяки зниженню витрат виробництва;

· стратегічні партнерства в маркетингу та дистрибуції сприяють зростанню ефективності внаслідок економії на масштабах, зменшення витрат завдяки взаємному використанню дистрибуційних мереж і торгових пунктів, спільним рекламним компаніям.

3. Тестові питання

1. Форми протекціонізму:

а) селективний, галузевий, колективний, прихований;

б) тарифний та нетарифний;

в) односторонній, двосторонній, багатосторонній.

2. Уряду найвигідніше залучення інвестицій у вигляді:

а) прямих інвестицій;

б) портфельних інвестицій;

в) інших інвестицій;

г) всіх перелічених інвестицій в однаковому ступені;

д) немає правильної відповіді.

3. До фінансових елементів МВФС належать:

а) міжнародні фінансові ринки, механізм торгівлі фінансовими інструментами, міжнародні розрахунки, які обслуговують рух товарів, факторів виробництва та фінансових інструментів;

б) міжнародні фінансові ринки, міжнародні механізми регулювання міжнародного курсу, національні валюти;

в) валютний курс і паритет, міжнародні фінансові ринки, валютний курс.

4. Задача - ситуація

Країна, яка виробляє виключно промислові товари, прагне створити митний союз із країною, яка виробляє виключно сільськогосподарські й сировинні товари. Чи приведе такий митний союз до підвищення рівня добробуту в кожній із країн? Чому?

Рішення

Митний союз - угода двох або більше держав про скасування митних зборів у торгівлі між ними, форма колективного протекціонізму від третіх країн. Митний союз передбачає також утворення «єдиної митної території». Усунення обмежень в торгівлі дає цим країнам можливість збільшити закупівлі в державах-партнерах необхідної продукції, єдині митні тарифи учасників союзу щодо третіх країн дозволять цим країнам забезпечити більш надійний захист від зовнішньої конкуренції. При створенні митного союзу знижується конкурентоспроможність товарів з третіх країн на ринку країн митного союзу. Якщо високорозвинені країни створюють митний союз, то це може привести до спільного економічного зростання, а далі - до здатності об'єднати ресурси країн у світовій конкурентній боротьбі. Якщо ж країни - учасниці митного союзу слабо розвинені, то це може викликати уповільнення їх економічного зростання в результаті обмеження конкуренції та зниження конкурентоспроможності їх товарів у порівнянні з третіми країнами. В даному випадку в обох країнах підвищиться добробут, оскільки знизяться тарифи на ввезення необхідних для цих країн товарів, але наскільки перспективний даний союз в довгостроковому плані відповісти складно.

Об'єктивною причиною створення зон вільної торгівлі та митних союзів є процеси, що відбуваються у світовій економіці, що характеризуються інтернаціоналізацією виробництва і, як наслідок цього, прискоренням формування регіональних торговельно-економічних союзів і угруповань. Країни-сусіди все більше прагнуть до об'єднання ресурсів, коштів і зусиль для проведення скоординованої, а в ідеалі - спільної економічної політики.

Існують деякі особливості, коли країни об'єднуються для проведення зовнішньоторговельної політики, що пов'язана з привілеями, наданими цими країнами одна одній, і проявляється, насамперед, у ліквідації митних тарифів. У разі якщо після скасування мита між країнами-учасницями зберігається автономія при їх встановленні стосовно третіх країн, то має місце зона вільної торгівлі (Free Trade Area): Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ, 1959), якщо ж скасування мита між країнами супроводжується встановленням єдиних тарифів по відношенню до третіх країн, то має місце митний союз (Customs Union): Франція - Монако (1865), Швейцарія - Ліхтенштейн (1923).

Розглянемо, які зміни відбуваються в міжнародній торгівлі при створенні митного союзу.

1. Створення нових товаропотоків

Запропонуємо, що є 3 країни, що виробляють один і той же товар Х за різними цінами: країна А - 100, країна В - 105, країна С - 110. У країні діє імпортне мито в розмірі 20%.

У цій ситуації країна задовольняє свої потреби в товарі Х за рахунок власного виробництва, так як імпорт з країн А і С без експортних субсидій у цих країнах практично неможливий. Якщо країни, А і В створюють митний союз, то внутрішнє виробництво товару Х в країні скорочується, а внутрішні потреби в цьому товарі задовольняються за рахунок імпорту з країни А.

2. Зміна товаропотоків.

Запропонуємо, що є ті ж три країни, що виробляють один і той же товар У за різними цінами: країна А - 130, Країна В - 105, країна С - 100. До створення митного союзу країна А, в якій діяло імпортне мито в розмірі 20 %, задовольняла свої потреби в товарі за рахунок імпорту з країни С.

Після створення митного союзу між країнами А і В імпортне мито, встановлене у відношенні третіх країн збереглося на колишньому рівні, тобто 20%. В результаті цього попит на товар У у країні А переміщається на продукцію країни В, хоча витрати тут вище, ніж в країні С.

Таким чином, при створенні митного союзу знижується конкурентоспроможність товарів з третіх країн на ринку країн митного союзу. Аналогічний ефект може бути отриманий і в разі, коли імпортне мито, яке раніше існувало стосовно третіх країн буде знижуватися. Припустимо, що в попередньому випадку після створення митного союзу між країнами А і В імпортне мито щодо третіх країн скоротилося в 2 рази і склало 10%. Результат буде той же, що й раніше, тобто на ринку країни А товари з країни С будуть заміщатися на товари з країни В, незважаючи на більш високі витрати в країні В.

економічний інтеграція транснаціональний

Література

1. Філіпенко А.С., Будкін В.С., Розач О.І. Світова економіка: Підручник. - К.: Либідь, 2007. - 640 с.

2. Дахно І.І., Бовтрук Ю.А. Міжнародна економіка: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 216 с: іл. - Бібліогр.: с. 208-209.

3. Киреев А.П. Международная зкономика: Учеб. пособие для вузов: В 1 ч. - М.: Междунар. отношения, 2000.

4. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. для студ. вузів / В.В. Козик та ін. - Львів: Львівська політехніка, 1999.

5. Овчинников Г.П. Международная экономика: Учеб. пособие. - 2-еизд., испр. и доп. - СПб.: Изд-во В.А. Михайлова, 1999.

6. Дахно І. І., Бовтрук Ю.А. Міжнародна економіка: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 216 с.

7. Козак Ю.Г., Лук"яненко Д.Г., Макогон Ю.В., Логвінова Н.С., Ковалевський В.В. та ін. Міжнародна економіка: підручник для студ. вищих навч. закладів. - 3-тє вид. переробл. та допов. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 560 с.

8. Горбач Л.М. Міжнародні економічні відносини: [підручник]/ Л.М. Горбач, О.В. Плотніков. - К.: Кондор, 2005. - 266с. 9. Міжнародна економіка [підручник] /за ред. д.е.н, проф. Задої А.О., Тарасевича В.М. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 414с.

10. Міжнародна економіка: [підручник] / За ред. А.П. Румянцева. - 3-є вид., перероб. та доп. - К. : Знання, 2006. - 479 с.

Размещено на Allbest.ru