Значення транснаціональних корпорацій для розвитку сільськогосподарської галузі

В англомовній літературі з міжнародної економіки для визначення міжнародних бізнес-організацій часто використовують терміни «багатонаціональні фірми» (multinational firms - MNF) і «багатонаціональні корпорації» (multinational corporation - MNC), які застосовуються як синоніми. За офіційним визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку (United Nations Conference on Trade and Development - UNCTAD), транснаціональна корпорація (transnational corporation, multinational corporation, multinational company, multinational enterprise) - це підприємство, що об'єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох чи більше країнах і провадить єдину політику та загальну стратегію завдяки одному або декільком центрам прийняття рішень.

Починаючи з перших досліджень сутності ТНК, вчені не можуть дійти до загальної згоди щодо питання про кількість країн перебування філій ТНК, що дозволило б кваліфікувати фірму як транснаціональну. Тому, поряд із чисто кількісними вимірами транснаціональної діяльності, стали висуватись й інші критерії визначення ТНК, зокрема, проблема власності та її розподілу, проблема управління, чисельність зайнятих, склад вищого керівництва тощо.

З позиції теорії міжнародних відносин, важливим критерієм транснаціоналізації фірми є її орієнтація на участь у діяльності, що має всесвітньо-системний розмах, який важко виразити якісними чи кількісними показниками. Особливістю організування управління ТНК є поєднання централізованого керівництва з певною самостійністю структурних підрозділів, що входять до неї та розміщені в різних країнах. Отже, хоч транснаціональний характер діяльності ТНК давно перейшов із суто економічної площини і сьогодні передбачає вирішення багатьох соціальних і політичних проблеми, переважна більшість наукових досліджень функціонування ТНК носить переважно економічний характер.

Узагальнивши найпоширеніші теоретичні підходи щодо визначення ТНК, можна стверджувати, що для віднесення корпорацій до транснаціональних зазвичай використовують такі критерії [22, 67]:

? кількість країн, у яких функціонує корпорація (мінімум становить від 2 до 6);

? визначено мінімальну кількість країн, в яких розміщені виробничі потужності корпорації;

? певний розмір, якого досягла корпорація (за обсягами ринків, продажу, кількістю працівників, інвестицій тощо);

? мінімум частки іноземних операцій у доходах чи продажах корпорації (зазвичай, 25 %);

? володіння не менш як 25 % акцій голосування у трьох або більше країнах;

? інтернаціональний склад персоналу та вищого керівництва.

Експерти ООН виокремили наступні ознаки, за наявності яких компанію можна віднести до транснаціональної ( рис. 1.1.).

Рис.1.1 Ознаки транснаціональних корпорацій, за даними експертів ООН [9, 167]

Таким чином, ТНК можна визначити як інститут або організацію, що здійснює виробництво або послуги, не менше, ніж у шести країнах, у яких не менше 25% іноземних працівників і не менше 25 % капіталовкладень за рубежем. Діяльність даного підприємства-інституту, його управління й інтереси обумовлені не внутрішніми, а зовнішніми чинниками, причому потреби місцевого розвитку, як правило, або ігноруються, або мало приймаються до уваги, і сама діяльність пов'язана насамперед із глобальною капіталістичною економікою.

В основі такого управління - механізм прийняття рішень, який дає змогу здійснювати узгоджену політику і загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології та відповідальність для досягнення результату - отримання прибутку. ТНК - це мережа взаємопов'язаних підприємств, які походять з однієї країни і мають складові частини та філії в інших країнах. ТНК володіють або контролюють комплекси виробництва та/або обслуговування, що знаходяться за межами країни базування. Вони є лідерами у виробництві та реалізації певного товару. На відміну від звичайної корпорації, яка функціонує на світових ринках, ТНК переносить за кордон не товар, а сам процес вкладання капіталу, поєднуючи його із закордонною робочою силою в межах міжнародного виробництва.

За організаційною структурою транснаціональні корпорації, як правило, являють собою багатогалузеві концерни. Головна материнська компанія виступає оперативним штабом корпорації. На базі широкомасштабної спеціалізації і кооперування вона здійснює техніко-економічну політику і контроль над діяльністю іноземних компаній і філій.

Економісти велику увагу звертають на стимули або мотиви, фактори, що спонукають фірми інтернаціоналізувати виробництво. З цього приводу існують різноманітні і дуже суперечливі погляди. Необхідність залучення іноземних інвестицій економісти пояснюють недосконалістю внутрішнього і зовнішнього ринків, конкуренцією з боку фірм і підприємств, що належать державі, бажанням реалізувати технологічні й організаційні переваги, управлінський і підприємницький досвід, використовувати розбіжності у валютних курсах, забезпечити доступ до джерел сировини і т.д.

Англійський економіст П. Баклі і М. Кассон у 1976 р. спробували на основі виділення певних класифікаційних ознак, що враховують інвестиційні стимули підприємств, створити свою теорію інтернаціоналізації виробництва. Ці автори вважають, що ухвалення рішення про іноземні інвестиції залежить від балансу між чотирма групами факторів, що вони визначають як [8, 70]:

· фактори, специфічні для даної галузі промисловості (характер продукції, структура ринку, масштаби виробництва);

· фактори, специфічні для регіону (розмір території, транспортні зв'язки, культурні особливості і традиції);

· фактори, специфічні для нації або держави (тобто політичні фактори, податкове і фінансове законодавство й ін.);

· фактори, специфічні для фірми (управлінський і виробничий досвід).

Теоретичний аналіз показує, що інвестори успішно за межами ТНК володіють одним або кількома конкурентними перевагами в порівнянні з фірмами країн , що приймають. У той же час ТНК намагаються розмістити свої капітали в країні, що має порівняльні переваги у визначеній галузі виробництва, або має широкий ринок.

Група вчених на чолі з Дж. Діболдом виділяє сім факторів, що на їхню думку, у найбільшій мірі сприяли в 1950-70 р. (період інтенсивного росту ТНК) перетворенню окремих національних компаній у ТНК:

· одержання доступу до джерел дешевої робочої сили й енергії і відхилення від дотримання технічних стандартів по охороні навколишнього середовища і запобігання зменшення її забруднення;

· використання з вигодою для себе змін, що відбуваються у світових торгових відносинах;

· наближення до іноземних ринків, ємкість яких зростає;

· запобігання захопленню конкурентами іноземних ринків і джерела сировини;

· обхід національного антитрестівського законодавства країни походження ТНК;

· зменшення і нейтралізація циклічних коливань економіки на внутрішньому ринку на базі батьківської корпорації;

· реалізація переваг, пов'язаних із створенням цілком інтегрованої системи для проведення великомасштабних економічних операцій.

Варто підкреслити, що зазначені фактори відбивають спонукальні мотиви великомасштабного підприємництва взагалі.

Як форма міжнародного бізнесу, ТНК мають низку незаперечних переваг перед національними компаніями, їх зарубіжні філії відіграють винятково важливу роль у забезпеченні доступу фірми до іноземних ринків, зниженні витрат виробництва, підвищенні прибутку. Розширення за рахунок іноземних філій сфери обігу та виробництва і зростання їх ефективності сприяє посиленню фінансової стійкості ТНК і допомагає їм пережити періоди економічних криз.

Перевали корпорації, що пов'язані з транснаціоналізацією, є водночас причинами активного розвитку ТНК. Основними серед причин-переваг є [25, 125]:

1. Можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності. В цілому такі можливості є загальними для всіх великих промислових фірм, що інтегрують у своїй структурі постачальницькі, виробничі, науково-дослідні, розподільчі та збутові підприємства. Однак найяскравіше ці можливості виявляються у фірмах, капітал яких є транснаціональним. Світове економічне середовище, в якому функціонують ТНК, - додатковий чинник підвищення ефективності компанії та зміцнення її позицій на світових ринках.

2. Недосконалість ринкового механізму в реалізації власності на технології, виробничий досвід та інші "невідчутні" активи, насамперед управлінський і маркетинговий досвід. Недосконалість ринкового механізму, змушує фірму прагнути до збереження контролю за використанням своїх "невідчутних" активів. У рамках ТНК такі активи стають мобільними, здатними до перенесення в інші країни, і зовнішні ефекти використання цих активів не виходять за межі ТНК.

3. Додаткові можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності через доступ до ресурсів іноземних держав. Вони реалізуються у процесі використання дешевої або більш кваліфікованої робочої сили, сировинних ресурсів, науково-дослідного потенціалу, виробничих можливостей і фінансових ресурсів приймаючої країни.

4. Близькість до споживачів продукції іноземної філії фірми і можливість отримання інформації про перспективи ринків і конкурентний потенціал фірм приймаючої країни. Філії ТНК отримують важливі переваги перед фірмами приймаючої країни внаслідок використання науково-технічного і управлінського потенціалу материнської фірми.

5. Можливість використання у власних інтересах особливостей державної, зокрема податкової, політики в різних країнах, різниці в курсах валют та ін. Така можливість реалізується, як правило, у зменшенні трансакційних витрат, що безпосередньо впливають на ефективність господарської діяльності ТНК.

6. Здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції. Забезпечується завдяки тому, що з'являється можливість "скидати" застарілі технології і продукти в зарубіжні філії та зосереджувати зусилля і ресурси підрозділів на розробці нових технологій і виробів у країні базування.

7. За допомогою прямих іноземних інвестицій фірма дістає можливість уникати бар'єрів при входженні на ринок певної країни через експорт товарів та/або послуг. Стимул для прямих зарубіжних інвестицій часто створюють національні тарифні бар'єри. Так, у 60-х роках XX ст. великий потік інвестицій із США до Європи був породжений тарифами, встановленими Європейським Економічним Співтовариством. Замість експорту готової продукції ТНК створили в країнах ЄС виробничі структури, обійшовши таким чином торговельні тарифи.

Проте, враховуючи тенденцію до стрімкого розвитку ТНК у світовій економіці, потрібно зазначити, що діяльність ТНК має і негативні наслідки. До негативних наслідків діяльності ТНК можна віднести наступне: вони передають слаборозвиненим країнам невідповідні їхньому рівню розвитку технології з жорсткими обмеженнями на продаж; відбувається централізація і контроль основних функцій ТНК із країн приналежності, тим самим закріплюється неоколоніальна залежність слаборозвинених країн; якщо країна намагається жорстко регулювати діяльність ТНК, останні просто покидають її і переміщаються туди, де регулювання м'якіше; важлива інформація про різні країни поширюється на міжнародному рівні глобальними розвідувальними мережами ТНК; вони зневажають інтереси місцевих робітників, оскільки їхня діяльність має глобальний характер; ТНК уникають сплати податків шляхом внутрішнього переливу капіталу в країни з нижчим рівнем оподаткування; встановлюючи штучні ціни, ТНК підривають спроби країн управляти власною економікою.

1.2 Передумови формування і розвитку ТНК в сільському господарстві

В кінці XX століття прискорилась друга світова промислова революція, рушійною силою якої стало прагнення кожної країни бути найбільш конкурентоспроможною за пріоритетними напрямами економіки. Найбільш суттєвим елементом підвищення такої ефективності виявився організаційний фактор, пов'язаний з територіальними об'єднаннями виробників, коли перед широким колом конкурентів виступає не окреме підприємство, а транснаціональна корпорація, яке має можливість скоротити свої трансакційні витрати, дякуючи спільній дослідній, технологічній та економічній кооперації.

У XX столітті в аграрному секторі відбулося кілька великих технологічних зрушень, які, як правило, починалися в найбільш розвинених країнах, а потім поширювалися по всій планеті та зумовили виникнення аграрних ТНК (рис.1.3.).

Перше з них - це перехід від ручної обробки землі або використання тяглових тварин до механічної обробки на основі застосування тракторів і інших сільськогосподарських машин. У розвинених країнах він проходив протягом першої третини століття й закінчився в сорокові роки.

Друге технологічне зрушення - це перехід до системи машин, логічним завершенням якого стала комплексна механізація всього виробничого процесу в сільському господарстві. Основою цього зрушення стала так звана мала механізація, тобто створення й застосування ряду машин і механізмів, які дозволили замінити ручну працю. У США цей перехід відбувся в 50-ті роки, у Західній Європі в 60-ті роки.

Найсильніший вплив на розвиток світового аграрного сектора зробило розгортання процесу агропромислової інтеграції, яка почалася в 70-ті роки, насамперед у США. Якщо протягом усієї історії людства прогрес продуктивних сил у сільському господарстві знаходив своє відображення у відділенні від єдиної виробничої діяльності нових галузей сільського господарства й переробки продуктів, то агропромислова інтеграція означала перехід сільського господарства на нову індустріальну, технологічну й організаційну основу.

З другої половини 90-х років почався новий етап розвитку світового сільського господарства, найбільший за своїм масштабом і наслідками. Мова йде про біотехнологію й нові інформаційні технології. Використання досягнень біотехнології (генетично модифікованого насіння, клонування) може призвести до нових проривів у зростанні продуктивності сільськогосподарських рослин і тварин, а також до створення нових продуктів із заданими властивостями, які спрямовані на задоволення специфічних потреб проміжних галузей і кінцевих споживачів.

Сучасні тенденції розвитку суспільного життя в світі характеризуються двома суттєвими ознаками: перша - зростанням населення на земній кулі, яке зумовлює, яке об'єктивно зумовлює збільшення попиту на продовольчі товари, і друга тенденція - щорічне зростання витрат енергоресурсів. Ця ситуація ставить кожну країну перед необхідністю забезпечити свою продовольчу та енергетичну безпеку в конкурентному середовищі.

Одночасно в індустріальних районах світу відбувалась трансформація корпоративної організації виробничого процесу: з метою розвитку нових технологій розмивалися організаційні кордони, все більший акцент спрямовувався на роботу з субпідрядниками та на створення спільних підприємств з колишніми конкурентами. Поступово також сформувалась нова логіка виробництва в рамках ТНК, які практично вступили в нову епоху нового розвитку. Тепер вони стають учасниками безлічі різних альянсів та мереж, які уникають централізованого контролю, підтримують гнучкість і здатність пристосовуватись до умов місцевих ринків. Завдяки новим інформаційним технологіям ТНК створюють зовсім нові, більш гнучкі виробничі механізми, використовуючи мережі, які ґрунтуються на обміні інформацією, що сприяє переходу від ери машин до ери знань та інформації.

Сільське господарство як специфічна галузь, на результативність якої значно впливають стохастичні фактори, потребує особливої системи організації, адже навіть відносно постійні фактори, такі як родючість ґрунтів, основний капітал, трудові ресурси та інші, не можуть забезпечити гарантовану результативність.

Тому система організації сільського господарства мусить бути чутливою, гнучкою, пластичною, адаптованою до місцевих умов, здатною легко змінюватись у відповідності до поточних потреб. Ведення агропромислового виробництва в сучасних умовах потребує опрацювання принципово нових підходів.

Корпорації як різновид об'єднань в галузі агропромислового виробництва сприятимуть його відродженню на якісно новій основі шляхом розбудови конкурентоспроможної галузі, здатної забезпечити продовольчу безпеку, реалізацію експортного потенціалу країни та виведення її на рівень найбільш розвинутих в аграрному відношенні країн. Створення й розвиток корпорацій в АПК спрямовані на структурну перебудову економіки та забезпечення стійкого зростання обсягів валового внутрішнього продукту. Сьогодні великі корпорації стали фактично приватними урядами. Вони впливають на економічне, політичне, екологічне, соціальне становище багатьох країн.

Агропромислові транснаціональні корпорації є основними постачальниками високотехнічних продуктів та послуг для сільськогосподарського виробництва.

Вплив ТНК на розвиток сільського господарства посилюється. У розвинутих країнах ТНК переважають у сільськогосподарських сферах національних АПК (сільськогосподарське машинобудування, харчова промисловість, торгівля, сфера обслуговування). У країнах, що розвиваються, ТНК сприяють розвитку сільського господарства, а часто є основою розвитку АПК і ланок з вирощування, переробки, упаковки та транспортування продукції [7, 8].

Транснаціональні корпорації виконують функцію інтеграторів. Це пов'язано з багатьма факторами, у тому числі з тією обставиною, що, створюючи свої переробні підприємства в країнах, що розвиваються, ТНК приносять із собою ті форми й методи діяльності, які склалися в державах їхнього базування. У той же час у деяких країнах агропромислова інтеграція визначається специфічними умовами сільськогосподарського або промислового виробництва, що існують у самих країнах, що розвиваються. Наприклад, обмеженість виробництва сировини в ряді цих країн змушує ТНК шукати такі форми його одержання, які б гарантували їм безперебійність постачання, навіть якщо це послужить причиною його недостачі на місцевому ринку.

Певною мірою агропромислова інтеграція переборює специфічний характер сільськогосподарського виробництва (схильність природно-кліматичним факторам, труднощі попереднього планування, прогнозування ваги й обсягу вироблених овочів, фруктів і інших сільгосппродуктів), включаючи сільське господарство в загальний процес промислового виробництва. Інтеграція відображає реально сталу в суспільстві взаємозалежність сільськогосподарського й промислового виробництва й у той же час ще більше підсилює цю взаємозалежність, створюючи економічний, комерційний механізм, що стабільно забезпечує промисловість сільськогосподарською сировиною.

Агропромислова інтеграція логічно й історично веде до створення агропромислового комплексу (АПК). АПК - це досить загальне поняття, під яким мається на увазі сформована в суспільному виробництві єдина система сільськогосподарських і промислових підприємств і галузей, спаяних інтеграційними, тобто тісними, стабільними, довгостроковими виробничими й комерційними зв'язками, що ґрунтуються на відносинах власності або договірних, типу контрактації, і охоплюючих весь агропромисловий ланцюг: виробництво важливих засобів виробництва для сільського господарства, їхнє транспортування, виробництво вихідних сільгосппродуктів, їхнє зберігання, транспортування, переробку й збут готових продуктів або виробів [15, 208].

Нині формується світова агропродовольча система, яка базується на: міжнародній кооперації та поділі праці; взаємодії й глобалізації національних товарних систем у сфері виробництва і продажу продовольства, яка б забезпечувала доступ кожній людині до потрібного їй рівня харчування.

Матеріальну основу цих товарних систем становлять багатогалузеві продовольчі комплекси з виробництва засобів виробництва, сільськогосподарської сировини, переробки та збуту аграрної сировини і продовольства.

Основними елементами світової агропродовольчої системи є міжнародна торгівля, що охоплює усі сфери продовольчого комплексу. Встановлено, що функціонування світової агропродовольчої системи веде до нерівномірного розвитку національних агропродовольчих систем, через те, що конкуренція і поділ праці виходять на загальний глобальний рівень. В цьому процесі лідерами вступають економічно розвинуті країни, тому що для їх агропродовольчих комплексів зовнішні ринки є основним чинником економічного зростання. Науково-виробничий і споживчий потенціал цих країн, а також висока захищеність інвестицій сприяють розширенню і поглибленню взаємозв'язків, що проявляються у поглибленні спеціалізації та кооперування у виробництві агропродовольчої продукції, ресурсів для її одержання, взаємному посиленні переливу капіталу та технологій [7, 8].

Нині на світових сільськогосподарських ринках створюються переваги для великих країн експортерів. У середньостроковій перспективі світовий агроринок характеризуватиметься значним наростанням попиту, розширенням торгівлі та зміцненням цін. Головним напрямком міжнародної агропромислової інтеграції в нинішніх умовах стає рішення найбільшої глобальної проблеми сучасності - проблеми задоволення зростаючих потреб населення земної кулі в продуктах харчування.

На сьогоднішній день транснаціональні корпорації відіграють визначальну роль не тільки в світовій економіці та глобалізаційних процесах, а й в міжнародному політичному житті і все інтенсивніше впливають на політичні та соціальні процеси в світі.

Як форма міжнародного бізнесу, ТНК мають низку незаперечних переваг перед національними компаніями, їх зарубіжні філії відіграють винятково важливу роль у забезпеченні доступу фірми до іноземних ринків, зниженні витрат виробництва, підвищенні прибутку. Розширення за рахунок іноземних філій сфери обігу та виробництва і зростання їх ефективності сприяє посиленню фінансової стійкості ТНК і допомагає їм пережити періоди економічних криз.

Агропромислова інтеграція переборює специфічний характер сільськогосподарського виробництва (схильність природно-кліматичним факторам, труднощі попереднього планування, прогнозування ваги й обсягу вироблених овочів, фруктів і інших сільгосппродуктів), включаючи сільське господарство в загальний процес промислового виробництва. Інтеграція відображає реально сталу в суспільстві взаємозалежність сільськогосподарського й промислового виробництва й у той же час ще більше підсилює цю взаємозалежність, створюючи економічний, комерційний механізм, що стабільно забезпечує промисловість сільськогосподарською сировиною.

Розділ II. Дослідження діяльності ТНК у галузі сільського господарства

2.1 Особливості розвитку найбільших ТНК у сільськогосподарському секторі

Транснаціональним корпораціям (ТНК) належить вирішальна роль у глобалізації світової економіки. Про їх великі можливості свідчить наявність у них коштів, які часто перевищують розмір національного доходу держав. На ТНК припадає основна частина прямих іноземних інвестицій: вони контролюють до 50 % промислового виробництва у світі; провадять понад 70 % операцій світової торгівлі, з них 40 % ? усередині ТНК, які відбуваються не за ринковими цінами, а за так званими трансфертними, що формуються не під тиском ринку, а з огляду довгострокової політики материнської компанії (компанії, що володіє контрольним пакетом акцій інших компаній, сама здійснює ті чи інші операції, виробляє певні товари) [10, 200].

В останні роки активно розвивають свою діяльність на світовому ринку транснаціональні корпорації нових індустріальних країн. Галузева структура ТНК достатньо широка: 60% міжнародних компаній зайняті в сфері виробництва (насамперед вони спеціалізуються на електроніці, автомобілебудуванні, хімічній і фармацевтичній промисловості), 37% - у сфері послуг і 3% - у видобувній промисловості і сільському господарстві (Рис.2.1.).

Рис.2.1. Галузева структура ТНК [22, 68]

За даними ООН, зараз у світі існує 70000 ТНК (у 1970 р. - лише 7 тис.), що контролюють понад 690 тис. зарубіжних компаній по всьому світу, у яких задіяні більш як 74 млн. чоловік.

За даними американського часопису "Fortune", головну роль серед 500 найбільших ТНК світу грають чотири комплекси: електроніка, нафтопереробка, хімія й автомобілебудування. Дуже характерна регіонально-галузева спрямованість інвестицій ТНК. Як правило, вони роблять капіталовкладення в галузі обробної промисловості нових індустріальних та розвинутих країн. У цьому випадку йде конкурентна боротьба за інвестиції держав-одержувачів капіталу. Для найбідніших країн політика інша - ТНК вважають за доцільне здійснювати там капіталовкладення у видобувну промисловість, але головним чином вони нарощують товарний експорт. У цьому випадку розгортається жорстка конкурентна боротьба між ТНК за просування своїх товарів на місцеві ринки.

Нині частка ТНК у світі становить основна частина прямих іноземних інвестицій. Завдяки інтегрованості на міжнародних ринках ТНК диктують економічну політику у світі.

При цьому дуже часто інтереси компаній розходяться зі стратегією національного розвитку країн, в яких вони представлені

Філіали ТНК, які діють у різних країнах світу, є потужним економічним механізмом, який керується з країн базування компаній і практично обминає контроль національних держав. Це дає можливість вправно обходити національні законодавства з метою приховування доходів від оподаткування, направляючи їх з однієї країни в іншу.

Під контролем ТНК перебуває 90% світового ринку пшениці, кави, кукурудзи, лісоматеріалів, тютюну та залізної руди, 85% - ринку міді та бокситів, 80% - ринку чаю та олова, 75% - сирої нафти, натурального каучуку та бананів.

Агропромислові транснаціональні корпорації є основними постачальниками високотехнологічних продуктів та послуг для сільськогосподарського виробництва. За останні десятиліття значення та вплив агропромислових ТНК на процеси, що відбуваються у світовій економіці, значно збільшились. Це пояснюється тим, що значна кількість ТНК за свою структурою і фінансовим потенціалом можуть зрівнятися з деякими невеликими державами та міждержавними організаціями.

Агропромисловими ТНК впроваджуються нові прогресивні методи управління бізнес-процесами, з метою поліпшення та удосконалення вже існуючих моделей та систем управління, а також, при необхідності, формування нової системи управління, краще адаптованої до специфіки регіону.

Організація внутрішньофірмового міжнародного виробництва дає для ТНК ряд переваг. Вона дає можливість [8, 70]:

· використовувати пільги міжнародної спеціалізації виробництва окремих країн;

· максимально використовувати податкові, інвестиційні й інші пільги, надані країнами для іноземних інвесторів.

· маневрувати навантаженням виробничих потужностей, пристосовуючи свої виробничі програми відповідно до кон'юнктури світового ринку;

· використовувати свої дочірні компанії в якості плацдарму для завоювання ринків;

· продовжувати життєвий цикл продукту, налагоджуючи його виробництво в іноземних філіях у міру його морального застаріння в країні основного базування.

На підприємствах ТНК щорічно виробляється продукції на суму, що перевищує 10 трлн дол.; на них працюють близько 150 млн. осіб, тобто кожний дванадцятий, зайнятий у світі (крім сільського господарства). П'ятсот найпотужніших ТНК реалізують 80 % усієї виробленої продукції електроніки і хімії, 95 % фармацевтики, 76 % продукції машинобудування. Прямі іноземні інвестиції ТНК відіграють зараз найважливішу роль у сполученні багатьох національних економік і створенні інтегрованої інтернаціональної виробничої системи - ядра глобальної світової економіки [10, 199].

На фінансових ринках ТНК виступають могутньою силою, яка визначає стан найважливіших операцій (наприклад, їх сукупні валютні резерви у кілька разів більші, ніж резерви всіх центральних банків світу, разом узятих). На сьогоднішній день у середньому 45 % обсягу продажів ТНК - експорт. Міжнародна торгівля сировиною майже цілком знаходиться під їхнім контролем. Вони утримують 90% світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, джутом і залізною рудою, 85 % - міддю і бокситами, 80 % - чаєм, 75 % бананами, натуральним каучуком і сирою нафтою. Сьогодні (до кризи) усі показники міжнародного виробництва ТНК (прямі інвестиції, продажі, експортно-імпортні операції, зайнятість іноземних філіалів) зростають більш швидкими темпами, ніж світовий валовий продукт, світова торгівля або сукупна величина валових внутрішніх інвестицій усіх країн. Інші показники теж підтверджують цю тенденцію. Так, питома вага філіалів у глобальному ВВП досягла 50%. Ці продажі за вартісним обсягом удвоє перевищили вартість світового експорту товарів та послуг. Валовий продукт усіх мереж транснаціональних корпорацій оцінюється у 8 трлн. дол., що становить приблизно ј світового ВВП. Тільки на закордонні філії ТНК припадає нині 10% світового валового продукту. Більш ніж 55 країн світу мали на своєї території не менш ніж 1000 іноземних філіалів кожна. Обсяг продажу філіалів тільки 100 найбільших транснаціональних фірм світу досяг 2 трлн. дол., а кількість зайнятих - 6 млн. [1, c. 154]. На транснаціональні компанії припадає 80% світових науково-дослідних робіт. На початку XXI століття 200 найбільших компаній світу виробляли приблизно 60-80% усієї продукції промислово розвинутих країн. Всі вони зосереджені в основному в трьох центрах - США, Європейському Союзі, Японії ( Рис.2.2.)

Рис. 2.2. Географічна структура ТНК в розрізі регіонів світу [22, 69]

За останні десятиліття у розвинутих країнах реалізації продукції. Разом із горизонтальною інтеграцією, в окремих країнах (зокрема, у Франції) відбувається процес об'єднання на основі вертикальної інтеграції. Отже, трансформаційні процеси в аграрному секторі характерні не тільки для транзитивних, але й для розвинутих країн, проте на якісно відмінному рівні розвитку.

Конкуренція призвела не лише до збільшення розмірів аграрних підприємств, але й до зміни форм і методів ведення господарств, зокрема до зменшення кількості працівників. Не відкидаючи необхідності зростання продуктивності сільськогосподарської праці в Україні, звернемо увагу на проблему методичного характеру, пов'язану з принципами підрахунків чисельності працівників. Так, частка задіяних у сільськогосподарському виробництві США складає близько 2 % загальної чисельності працюючих, проте це виключно зайняті сільськогосподарською працею; обслуговуючий і допоміжний персонал обліковується окремо. З урахуванням цих категорій, а також працівників, задіяних у постачанні ресурсів, реалізації сільськогосподарської продукції тощо, частка зайнятості в аграрному секторі США зростає до 18 % [26, 203].

Переваги, що несуть за собою іноземні фірми, не вичерпуються кількісними показниками. Діяльність ТНК змушує адміністрацію місцевих компаній вносити корективи в технологічний процес, що склався, виділяти більше засобів на підготовку і перекваліфікацію робітників, більше уваги звертати на якість продукції, її дизайн, споживчі властивості.

Проте необхідно відзначити, що поряд із позитивними сторонами функціонування ТНК у системі світового господарства і міжнародних економічних відношень, існує і їхній негативний вплив на економіку тих країн, де вони функціонують. Спеціалісти вказують на: протидію реалізації економічної політики тих держав, де ТНК здійснюють свою діяльність; порушення законодавства країн перебування. Так, маніпулюючи політикою трансфертних цін, дочірні компанії ТНК, що діють у різноманітних країнах, уміло обходять національні законодавства, укриваючи прибутки від оподатковування шляхом перекачування їх з однієї країни в іншу; установлення монопольних цін, диктат умов, що ущемляє інтереси країн, що розвиваються.

Слід виділити такі основні джерела ефективної діяльності ТНК:

· використання переваг володіння природними ресурсами (або доступу до них), капіталом і знаннями;

· можливість оптимального розташування своїх підприємств у різних країнах з урахуванням розмірів їхнього внутрішнього ринку, темпів економічного росту, ціни і кваліфікації робочої сили, цін і доступності інших економічних ресурсів, розвиненості інфраструктури, а також політико-правових факторів, серед яких найважливішим є політична стабільність;

· можливість акумулювання капіталу в рамках усієї системи ТНК, включаючи позикові засоби в країнах розташування іноземних філій;

· використання у своїх цілях фінансових ресурсів усього світу.

2.2 Особливості діяльності ТНК розвинених країн в галузі сільського господарства

За останні десятиліття у розвинутих країнах спостерігається процес концентрації сільськогосподарського виробництва. Зокрема, у США, Канаді, Західній Європі суттєво скоротилася кількість фермерських господарств, при цьому у 1,5-2 рази збільшилися середні розміри землекористування. Одним із чинників таких процесів є жорсткі конкурентні умови, які не дозволяють ефективно функціонувати дрібним фермерам.

Певна річ, фермерство зазначених країн не ліквідується, а трансформується у більш досконалу систему організації виробництва. Так, фермери об'єднуються в кооперативи з виробництва, переробки та реалізації продукції. Разом із горизонтальною інтеграцією, в окремих країнах (зокрема, у Франції) відбувається процес об'єднання на основі вертикальної інтеграції. Отже, трансформаційні процеси в аграрному секторі характерні не тільки для транзитивних, але й для розвинутих країн, проте на якісно відмінному рівні розвитку.

Конкуренція призвела не лише до збільшення розмірів аграрних підприємств, але й до зміни форм і методів ведення господарств, зокрема до зменшення кількості працівників. Так, частка задіяних у сільськогосподарському виробництві США складає близько 2 % загальної чисельності працюючих, проте це виключно зайняті сільськогосподарською працею; обслуговуючий і допоміжний персонал обліковується окремо. З урахуванням цих категорій, а також працівників, задіяних у постачанні ресурсів, реалізації сільськогосподарської продукції тощо, частка зайнятості в аграрному секторі США зростає до 18 % [24].

За умов активізації тенденцій інтеграції та глобалізації у світовій економіці конкурентна боротьба між країнами не тільки не зникає, а навпаки, загострюється, набуваючи нових форм прояву. Нині конкурентоспроможною може бути лише та національна економіка, яка найефективніше використовує можливості глобалізації. Країна, відкрита для міжнародної конкуренції, забезпечує гнучкість використання всіх ресурсів для товаровиробників, що, зрештою, зумовлює підвищення І конкурентоспроможності. Таким чином, конкурентоспроможність стає універсальною вимогою, яка ставиться відкритою економікою до будь-якого економічного суб'єкта. Проте щодо ринку продовольства зазначена вимога не може бути абсолютною, оскільки для будь-якої держави є необхідним формування продовольчої безпеки, і насамперед таких її складових, як забезпечення стабільності та незалежності національного продовольчого ринку. Незважаючи на значні потенціальні можливості й вигоди глобалізації, зберігається також реальна небезпека того, що бідна частина сільського населення, яка не має доступу до освіти, та факторів необхідних для досягнення успіху у висококонкурентному світі. Усе це вимагає реалізації заповідної протекціоністської політики щодо захисту національних аграрних та виробників і сільського населення [14, 95].

Крім того, в сучасних умовах, концепція порівняльних переваг як аргумент необхідності зняття торговельних бар'єрів для розширення світової торгівлі та підвищення за рахунок цього загального економічного добробуту у світі, в класичному розумінні застосовуватися не може.

По-перше, внаслідок значних обсягів субсидування аграрного сектору в ряді країн виникають труднощі в оцінці чистих виробничих витрат.

По-друге, частка аграрного сектору в споживчій ціні продовольства в умовах ринку не є переважною. У сучасних умовах дедалі більшої питомої ваги в її структурі набувають витрати, пов'язані з переробкою і маркетингом, рівень яких різний не тільки в розрізі країн, але значною мірою диференційований також у межах окремо взятої держави.

По-третє, на міжнародному і національному ринках більшості видів харчових продуктів домінують транснаціональні корпорації, які найчастіше використовують різні можливості розширення своєї присутності на ринках тієї чи іншої країни. Наприклад, при здійсненні імпортної продовольчої інтервенції використовується відомий у світовій практиці спосіб витіснення вітчизняного виробника з ринку за допомогою кон'юнктурного маневру. При цьому поставки спочатку дешевого імпортного продовольства займають лідируючу позицію на ринку країни-імпортера і пригнічують вітчизняне виробництво, що конкурує з імпортом. Потім ціни на імпортні товари, які виявилися поза конкуренцією, підвищуються до розмірів їх реальної вартості. У даному контексті слід також зазначити, що окремі країни активно використовують своє становище на міжнародному ринку продовольства як один з інструментів політичного впливу.

По-четверте, розвиток генної інженерії надає преференції країнам, які активно використовують її технології при виробництві продовольчої продукції, знижуючи за рахунок цього її собівартість. Таким чином, ці країни отримують певні переваги на світовому ринку відносно тих чи інших видів продукції. При цьому, проте, не враховується аспект їх безпечності, щодо якого точаться гострі суперечки. Крім того, неправомірним є порівняння як рівноцінних альтернатив результатів від зовнішньої торгівлі продовольством і розвитку внутрішнього виробництва, оскільки при цьому не враховується так званий ефект мультиплікації, при якому фінансові вкладення оцінюються не в коротко (коли торгівля, безперечно, може мати разові переваги), а в довгостроковому періоді. За розрахунками Міжнародного інституту продовольчої політики, збільшення виробництва сільськогосподарської продукції на 1 % забезпечує зростання всієї економіки на 2,3-2,5 % [15, 208]. Тобто вкладення у власну економіку, якщо природні умови дозволяють виробляти достатню кількість продовольства, по-перше, мають триваліший ефект, пов'язаний з амортизацією основних засобів, і, по-друге, забезпечують зайнятість населення, що в даний час є основним критерієм оцінки багатьох економічних програм у розвинутих країнах світу, Розглянуті реалії сучасності перекручують теорію порівняльних переваг у класичному розумінні, а тому використання її як аргументу для лібералізації зовнішньої торгівлі може створити потенціальну загрозу для продовольчої безпеки окремо взятої країни.

Корпорація є зараз існуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, інша -- це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

ТНК мають неабияке значення для розвитку регіонів, оскільки володіють значними коштами, впливають на громадську думку, створюють політичне лобі, а також сприяють розвитку світових науково-дослідних і дослід-но-конструкторських розробок (НІОКР).

Агропромислові транснаціональні корпорації є основними постачальниками високотехнологічних продуктів та послуг для сільськогосподарського виробництва. За останні десятиліття значення та вплив агропромислових ТНК на процеси, що відбуваються у світовій економіці, значно збільшились. Це пояснюється тим, що значна кількість ТНК за свою структурою і фінансовим потенціалом можуть зрівнятися з деякими невеликими державами та міждержавними організаціями.

Отже, трансформаційні процеси в аграрному секторі характерні не тільки для транзитивних, але й для розвинутих країн, проте на якісно відмінному рівні розвитку.

Розділ III. Особливості діяльності іноземних ТНК галузі сільського господарства України

3.1 Позитивні та негативні наслідки діяльності іноземних ТНК в галузі сільського господарства України

Посилення глобалізаційних та інтеграційних процесів, розгортання світової продовольчої кризи актуалізують питання вибору місця і ролі агропродовольчої сфери України у світовій економічній системі, розробки та реалізації адекватних заходів аграрної політики щодо формування продовольчої безпеки держави. За оцінками фахівців РВПС НАН України, національний АПК може здійснити прорив на світовий ринок, бо його потенціал, на відміну від традиційних учасників (США, ЄС, Канади), ще не вичерпаний - задіяно лише третину продуктивних сил природи і суспільства.

Сучасна структура вітчизняного аграрного сектора економіки деформована, з переважаючою часткою виробництв із малою або середньою глибиною переробки, що забезпечує їй місце лише на найнижчих щаблях світового господарства. Відповідно, важливим напрямом структурної перебудови аграрної економіки є зміна пропорцій між виробництвом сировинних і споживчих товарів, а також - і сферою послуг.

При цьому потрібно пам'ятати, що внаслідок низького сукупного попиту та рівня цін на внутрішньому ринку вітчизняне сільськогосподарське виробництво набуло ознак експортно-орієнтованої галузі. Враховуючи, що значний приріст обсягів реалізації аграрної продукції припадав саме на експорт сільськогосподарської та похідної продукції, можна зробити припущення, що економічне зростання в аграрному секторі - це так званий експортозумовлений економічний ріст (export-led growth) [17].

У загальному обсязі експорту товарів у порівнянні з 2009р. збільшилась частка чорних металів - з 25,8% до 28,4%, енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки - з 5,4% до 7,1%, жирів та олій тваринного або рослинного походження - з 4,5% до 5,1%, руд, шлаків та золи з 3,4% до 5%, залізничних або трамвайних локомотивів, шляхового обладнання - з 2% до 4,7%. Натомість зменшилась частка механічних машин - з 7% до 6,1%, електричних машин - з 5,6% до 4,9%, зернових культур - з 9% до 4,8%, виробів з чорних металів - з 4,9% до 3,9% ( Додаток А) [11].

Водночас експорт продукції аграрного походження здебільшого має низько технологічний характер, із невеликою глибиною переробки, залишаючи Україну у групі сировинно-ресурсних постачальників. Із загального обсягу експорту продукції сільськогосподарського походження частка готових харчових продуктів за досліджуваний період коливалася в межах 22-34 %. Отже, актуальним є перерозподіл структури експорту з метою зростання частки продуктів із більшою доданою вартістю, хоча одних тільки закликів до цього недостатньо.

На сьогодні для товарів сільськогосподарського походження характерне позитивне сальдо вітчизняного зовнішньоторговельного обороту, джерела формування якого до того ж мають свою специфіку. Якщо за не переробленою продукцією обсяги імпорту традиційно менше експорту, то за готовими харчовими продуктами обсяги імпорту перевищують суму аналогічного експорту.

Збалансованість експорту та імпорту безпосередньо пов'язана з умовами зовнішньоекономічної діяльності, яка здійснюється під тиском глобалізацій них процесів. Існуючий розподіл ринків ускладнює прорив на нові, проте не виключає втрату старих ринків збуту. При цьому лише демпінговими цінами довго втриматися на конкретному ринку важко.