Лізингові операції міжнародних корпорацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади міжнародних лізингових відносин

1.1 Поняття і причини розвитку міжнародних лізингових відносин

1.2 Аналіз розвитку лізингових операцій на світовому ринку

1.3 Правові аспекти регулювання лізингу в Україні

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Механізм здійснення лізингових операцій на підприємстві

2.1 Характеристика діяльності та фінансового стану компанії ТОВ «Кернел Трейд»

2.2 Визначення економічної доцільності лізингових операцій на підприємстві

2.3 Проблеми розвитку лізингових операцій в Україні

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Організаційно-економічні засоби поширення міжнародного лізингу

3.1 Стан та тенденції розвитку лізингових відносин

3.2 Оцінка перспектив міжнародного лізингу

Висновки до розділу 3

Розділ 4. Охорона праці

4.1 Нормативно-правове забезпечення охорони праці в Україні

4.2 Аналіз стану охорони праці на підприємстві

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми даної дипломної роботи зумовлена важливою роллю міжнародного лізингу для розвитку світової економіки. Світовий досвід свідчить, що лізингові операції, в тому числі міжнародні, є важливим чинником розвитку економіки. В умовах конкуренції, що загострюється лізинг став додатковим каналом збуту виробленої продукції, дозволив розширити коло споживачів.

У зв'язку з цим актуальність дослідження міжнародного лізингу, його організації та планування, обумовлена загальносвітовою тенденцією прискорення процесів глобалізації і в цих умовах інтеграції країн у світову економіку, зокрема, за допомогою запозичення на світовому ринку необхідних для ефективного розвитку національних економік інвестиційних ресурсів і капіталів у різних формах з використанням новітніх фінансових інструментів. У цьому процесі беруть активну участь більшість розвинених країн і країн що розвиваються, яких об'єднує спільне прагнення до розширення ділової й господарської активності поза своїх національних кордонів. Для України міжнародний лізинг важливий як один з інвестиційних каналів, засіб придбання й збуту продукції, за допомогою якого Україна могла б налагодити виробництво якісних конкурентоспроможних товарів не тільки на внутрішньому ринку. Завдяки цьому наша країна змогла б зайняти належне місце у міжнародному поділі праці, встановити партнерські відносини з іншими країнами.

Міжнародний лізинг, як альтернатива прямим закордонним інвестиціям, є високоефективним фінансовим інструментом, який допомагає оперативно використовувати у виробництві досягнення світового науково-технічного прогресу.

Це вимагає посилення уваги до розвитку всіх видів і форм лізингу, необхідність якого доведена вітчизняною і зарубіжною фінансово-господарською практикою. Впровадження лізингу дозволяє здійснити повне фінансування капіталовкладень, зберігаючи фінансову незалежність підприємств, прискорити оновлення виробничого апарату і на цій основі його ефективне використання. В ряді зарубіжних країн (США, Німеччина, Франція, Великобританія, Японія, Польща, Угорщина, Чехія та ін.) лізинг став одним з основних інструментів підприємницької діяльності, вигідний для всіх його учасників. Частка лізингу в промислових інвестиціях в цих країнах досягає 20-25%. Важливе значення має формування стимулюючої державної політики щодо підтримки лізингових відносин, що може забезпечити перехід лізингу в принципово нову стадію розвитку, коли відбувається зростання кількості операторів лізингового бізнесу, освоюються фінансовий та інші види і форми лізингу, в тому числі міжнародного, враховуються цілі і завдання інвестиційної та інноваційної політики.

Особливе місце в загальному об'ємі лізингових угод належить міжнародному фінансовому лізингу. На міжнародні лізингові операції, за оцінками експертів, припадає всього близько 15% сукупного об'єму лізингових операцій у світі. При цьому, частка експортних поставок на умовах фінансового лізингу складає близько 4-5% загального об'єму світового експорту.

Організаційно-економічний механізм розвитку лізингових відносин в умовах ринкової економіки та стосовно конкретних умов України досліджений недостатньо як в теоретичному, так і в прикладному аспектах. Хоча певною мірою вже функціонує інфраструктура лізингових відносин, є окремі наукові публікації.

Мета даної роботи полягає у виявленні особливостей організації і планування міжнародних лізингових операцій, обґрунтування напрямів та механізмів поширення міжнародного лізингу і розробка практичних рекомендацій щодо використання міжнародного лізингу для фінансування корпорацій.

Для досягнення мети даної роботи були поставлені наступні завдання:

- проаналізувати стан міжнародного ринку лізингових послуг з метою визначення тенденцій і перспектив його розвитку;

- провести аналітичний огляд поширених на світовому ринку видів і форм лізингу для визначення їх класифікації за різними класифікаційними ознаками;

- проаналізувати сучасний ринок лізингу в Україні, його становлення і розвиток з метою визначення рівня його інтеграції у світовий ринок лізингових послуг;

- дослідити державне регулювання лізингових операцій в Україні з метою виявлення позитивних і негативних сторін в діючому законодавстві;

- визначити основні види і форми лізингових операцій та узагальнити підходи щодо їхньої класифікації.

Об'єктом дослідження є організація та планування міжнародних лізингових операцій.

Предмет дослідження - механізм використання міжнародного лізингу.

Методологічну і методичну основу досліджень становлять зарубіжні та вітчизняні публікації і дослідження з питань теорії і практики організації і управління лізинговими процесами, досвід світової економіки, чинне законодавство України, інших держав світу з досліджуваних проблем. Теоретичні та методологічні дослідження та розробка практичних рекомендацій ґрунтуються на аналізі чинної законодавчої бази України та основних відомств з питань підприємництва, розвитку лізингу, ринкових відносин, державних програм і бізнес-планів.

У роботі використані сучасні методи дослідження економічних процесів, впровадження нових технологій, зокрема такі, як: системний аналіз, економіко-статистичні методи опрацювання інформації, монографічний, логічний, експертний методи аналізу тощо. Інформаційною базою дослідження були статистичні дані Держкомстату України, Міністерства економіки України, звіти і дані обліку компаній, підприємств, літературні джерела.

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій, списку використаних джерел та додатків.

Інформаційною базою роботи являються матеріали Держінфопослуг, фінансова звітність ТОВ «Кернел трейд» за 2008-2010 роки, праці вітчизняних і закордонних фахівців.

Галузь застосування одержаних результатів дослідження. Практичне значення результатів дослідження полягає у наступному: запропоновані варіанти дій при веденні бізнесу на міжнародному рівні, які дають змогу вдосконалити здійснення лізингових операцій корпораціями в майбутньому; розроблені заходи, для мінімізації ризиків при здійсненні міжнародного лізингового фінансування (акт впровадження ЗАТ «Ворскла»).

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні висновки дипломної роботи можуть бути застосовані в процесі викладання дисципліни «Міжнародний маркетинг».

лізинговий світовий україна підприємство

Розділ 1. Теоретичні засади міжнародних лізингових відносин

1.1 Поняття, виникнення і причини розвитку лізингових відносин

В умовах побудови ринкової економіки в Україні особливого значення набуває комерційна діяльність суб'єктів господарювання, яка пов'язана з індивідуальною зацікавленістю у отриманні доходу або прибутку. Іншими словами, йдеться про підприємництво як особливий вид економічної активності суб'єктів, який базується на самостійній ініціативі, відповідальності та інноваційній підприємницькій ідеї.

Слід відзначити, що в економічній літературі для розкриття суті діяльності, що приносить дохід, поряд з терміном «підприємництво» використовується поняття «бізнес». Так, згідно Великого енциклопедичного словника під редакцією Прохорова А.М. «бізнес - це підприємницька діяльність, що приносить прибуток». Виходячи з аналізу сутності цих понять, можливо зробити висновок про те, що зазначені терміни віддзеркалюють сутність одного і того ж поняття.

Частиною бізнесу або його галуззю, в основі якої використовується механізм лізингу є лізинговий бізнес. Необхідність такого бізнесу в Україні пояснюється нагальною потребою у розв'язанні назрілого протиріччя між необхідністю оновлення матеріальної бази, модернізації основних фондів суб'єктів господарювання та їх вкрай обмеженими фінансовими можливостями [7, c. 57].

Будь-який бізнес, у тому числі і лізинговий, функціонує в межах відповідного правового середовища, яке представлене низкою законів, наказів, постанов, положень, інструкцій та інших нормативно-законодавчих актів, що створюють необхідні умови для розвитку лізингового бізнесу, забезпечують ефективне співіснування суб'єктів лізингового бізнесу та регулюють їх діяльність.

За сучасних умов лізинговий бізнес - це особливий вид комерційної діяльності, в якій мають місце орендні відносини, елементи кредитування та фінансування. Більше того, це один з шляхів диверсифікації видів банківської діяльності. Завдяки лізинговим операціям банк може значно розширити коло клієнтів та підвищити свою прибутковість.

Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передання його в лізинг. Принагідно зауважимо, що основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини й устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Лізингові угоди можуть суттєво відрізнятися за істотними умовами або лише за якоюсь однією побічною ознакою. Тому при розгляді видів лізингу передусім виходять з ознак класифікації їх. До таких ознак належать: склад учасників угоди, об'єкт лізингу, послуги з обслуговування майна, рівень окупності об'єкта лізингу, термін використання майна і пов'язану з ним амортизацію, характер лізингових платежів, тип майна, що передається в лізинг, сектор ринку, де здійснюються операції тощо.

Названі ознаки дуже різні за своєю вагомістю. За незначних змін умов уже відомого виду лізингу можна отримати зовсім нову його форму. Водночас існують найважливіші засадові ознаки, які зумовлюють концептуальний зміст лізингової угоди. Такими ознаками є рівень окупності об'єкта лізингу та належність права власності на майно по завершенні терміну лізингу [7, c. 112].

Фінансовий лізинг - це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший за той за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

Сума відшкодувань вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

По завершенні терміну договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно із договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Встановлення мінімального строку фінансового лізингу на межі 60 відсотків амортизації дає можливість скоротити реальні періоди здійснення інвестицій через лізинг з 8-10 до 4-6 років. Такий підхід вигідний як інвестору, так і лізингоодержувачу, оскільки останній може викупити об'єкт лізингу, не очікуючи завершення терміну його амортизації й отримати від цього певні економічні переваги. Важливим для суб'єктів фінансового лізингу є також надане їм право самостійно здійснювати індексацію вартості майна залежно від індексу інфляції за попередній період діяльності. Лізингоодержувач має змогу повністю проамортизувати лізингове майно без втрат його реальної вартості через інфляційні процеси [3, c. 36].

Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на термін, менший за той, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

По завершенні терміну договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцеві і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Спільним для фінансового і оперативного лізингу є збереження права власності лізингодавця на об'єкт лізингу на весь строк договору лізингу. Перехід права власності до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу. Відмінності між вказаними видами лізингу відображено в табл. 1.1. [1,8].

Таблиця 1.1 Основні відмінності фінансового та оперативного лізингу

Фінансовий лізинг	Оперативний лізинг
1. Метою лізингоодержувача є або придбання об'єкта лізингу, або користування ним упродовж майже всього строку служби	1. Метою лізингоодержувача є користування об'єктом лізингу для задоволення певної потреби впродовж нетривалого часу
2. Лізингоодержувач несе всі винагороди і ризики, пов'язані з володінням та користуванням майном, включно із ризиком випадкового пошкодження або знищення майна	2. Економічне право власності на майно з усіма відповідними правами й обов'язками (зокрема й ризиком випадкового пошкодження або знищення майна) належить лізингодавцю. Лізингодавець несе всі витрати зі страхування та утримання об'єкта лізингу, крім витрат на його експлуатацію та поновлення використаних матеріалів
3. Лізингоодержувач може сплатити повну, або майже повну вартість майна впродовж строку лізингу, а відтак отримати об'єкт лізингу у власність до завершення цього строку, якщо вартість об'єкта буде виплачена повністю	3. Тривалість оперативного лізингу набагато коротша за строк служби об'єкта лізингу
4. Лізингоодержувач сам обирає виробника / постачальника об'єкта лізингу, а потім звертається до лізингодавця за коштами. Тому лізингодавець не несе відповідальності за якість, технічні характеристики та комплектність об'єкта, хоч і є його юридичним власником	4. Лізингоодержувач не має на меті викупити об'єкт лізингу, тому відповідно визначаються лізингові платежі
5. Лізингове майно зараховується на баланс лізингоодержувача із зазначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг	5. Загальна вартість усіх лізингових платежів значно менша за повну вартість лізингового майна
6. Лізингоодержувач має право отримати об'єкт лізингу у власність	6. По завершенні строку оперативного лізингу об'єкт лізингу залишається у власності лізингодавця

Джерело: складено автором самостійно на основі [1, 8].

Українське законодавство не лише чітко визначає два види лізингу, а й вирізняє різні форми лізингу. Під формами лізингу розуміють особливі взаємовідносини між сторонами лізингового договору. Відповідно до чинного законодавства виокремлено такі наступні форми лізингу:

1) зворотній лізинг - це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передання цього майна йому у лізинг. На рис. 1.1 представлено схему взаємозв'язків за зворотного лізингу [7, c. 131].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Схема зворотного лізингу [7, c. 131].

По завершенні строку договору лізингу товаровиробник має право викупити лізингове майно і таким чином відновити право власності на нього;

2) пайовий лізинг - це здійснення лізингу за участі суб'єктів лізингу на основі укладання багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна. Характерною особливістю такого лізингу є надання лізингодавцю права залучати до фінансування купівлі майна для лізингу кошти інших кредиторів (банків, страхових та пенсійних фондів тощо).

Такий вид фінансування купівлі майна для лізингу дає змогу лізинговій компанії здійснювати великі й дорогі лізингові проекти, розширювати лізингову діяльність.

3) міжнародний лізинг - це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Міжнародний лізинг відкриває можливість для вітчизняного лізингоодержувача отримати в користування сучасну високопродуктивну техніку з будь-якої країни й досягти завдяки цьому конкурентних переваг на ринку. Варто зазначити, що країна-лізингоодержувач заощаджує час і фінансові ресурси, які б знадобилися для розроблення та впровадження такої техніки. Крім того, товаровиробники-лізингоодержувачі мають можливість скористатися світовими досягненнями науково-технічного прогресу, навіть якщо в них відсутня в достатній кількості іноземна валюта. У договорі лізингу може бути передбачена компенсаційна виплата лізингових платежів продукцією, що виробляється на лізинговому майні чи за його допомогою.

Лізинговим операціям притаманні такі функції, як фінансова, виробнича і реалізаційна. Фінансова функція проявляється в тому, що лізинг є формою вкладання коштів в основні фонди, доповнює традиційні джерела фінансування, звільняє товаровиробника від разової сплати повної вартості необхідних засобів.

Названими у вітчизняному законодавстві формами лізингу не вичерпується багатоманіття лізингових угод. До цього часу не створено чіткої класифікації та більш-менш повного переліку їх. Більшість визначень спеціальних форм лізингу прийшли зі США і в лізингових угодах неангломовних країн вживаються англійською мовою. Наприклад, «Net-leasing», або «чистий» лізинг, за якого всі витрати на утримання об'єкта лізингу (страхування, технічне обслуговування, ремонт тощо) несе лізингоодержувач. Аналіз використовуваних у світовій практиці форм лізингу та найвживаніших відмінних ознак їх характеристики дає змогу здійснити загальну класифікацію видів та форм лізингу.

Розглянемо окремі види та форми лізингу.

Прямий лізинг (двосторонній) характеризується поєднанням в одній особі виробника (постачальника) і лізингодавця. Виробник-власник майна самостійно надає його в лізинг лізингоодержувачу без втручання третіх сторін. Ця форма лізингу не набула широкого застосування, оскільки здійснення такої угоди вимагає від виробника значного часу, додаткових коштів та ґрунтовного знання ринку [3, c. 37].

Сума відшкодувань вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Фінансова функція проявляється в тому, що лізинг є формою вкладання коштів в основні фонди, доповнює традиційні джерела фінансування, звільняє товаровиробника від разової сплати повної вартості необхідних засобів. Класифікація видів та форм лізингу представлена в табл 1.2. [5, 7].

Таблиця 1.2. Класифікація видів та форм лізингу

Класифікаційна ознака	Види лізингу
1. Склад учасни-ків лізингової угоди	Прямий	Зворотний, або ліз-бек	Непрямий
2. Об'єкт лізингу	Рухомого майна	Нерухомого майна	Виробничих комплексів, або проджект-ліз
3. Обсяг послуг з обслуговування майна	Чистий лізинг, або нет-ліз	Із частковим сервісним обслуговуванням, або Tail-Service-leasing	Із повним сервісним обслуговуванням - «мокрий» лізинг або Full-Service-leasing
4. Рівень окупності об'єкта лізингу	Капітальний (фінансовий) з повною окупністю Finance Leasing	Оперативний із частковою до 90% окупністю «Operative Leasing»	Нормативний (дійсний) із частковою окупністю та опціоном на викуп
5. Термін викори-стання об'єкта лізингу	Довгостроковий - строковий - рентера	Середньостроковий хайринг (hiring)	Короткостроковий рентинг (renting)
6. Сектор ринку	Національний (внутрішній)	Міжнародний - експортний, імпортний, транзитний	Спеціальний
7. Характер лізин-гових платежів	Грошовий	Компенсаційний	Змішаний
8. Тип майна	«З перших рук» - «First - Hand - leasing»	Вживаного майна «секонд-хенд» - «Second-Hand - leasing»	Револьверний
9. Спосіб фінансування	Власні кошти	Залучені кошти - пайовий	Роздільні кошти - груповий Leveraged leasing
10. Ініціатор лізингової угоди	Лізинг рентера - звичайний лізинг	Хай ринг - лізинг виробника	Рентинг - лізинг лізингодавця

Джерело: складено автором самостійно на основі [5, 7].

Зворотний лізинг, або ліз-бек доволі поширений у світовій практиці і передбачений вітчизняним законодавством. Перевагами такої форми є не тільки можливість отримання безпосереднім виробником коштів за виготовлений товар і їх використання для інвестування інших видів діяльності, а й те, що купівля-продаж не вимагає перерви у використанні об'єкта лізингу та його переміщення у часі та просторі (рис. 1.2) [7, c. 119].

Рис. 1.2. Класифікація лізингу [7, c. 119].

Непрямий лізинг становить класичну лізингову угоду, в якій беруть участь три або більше суб'єкти підприємницької діяльності. Учасниками класичної угоди є лізингодавець/лізингова компанія, або банк чи інший суб'єкт підприємницької діяльності, який займається лізинговим бізнесом, лізингоодержувач (рентер) та продавець майна чи його безпосередній виробник. Учасниками багатосторонньої угоди непрямого лізингу можуть бути банки, інші кредитори, які надають кредити лізингодавцю на купівлю лізингового майна. Класична схема непрямого лізингу представлена на рис. 1.3. [7, c. 148].

Рис. 1.3. Схема операцій непрямого лізингу [7, c. 148].

За об'єктом лізингу розрізняють:

- лізинг рухомого майна - рухомим майном є речі, які можна вільно переміщувати у просторі;

- лізинг нерухомого майна - це лізинг об'єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без знецінення та зміни їхнього призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації;

- лізинг виробничих комплексів (проджект-ліз) - лізингова компанія здає замовникові «під ключ» цех або завод, включно зі спорудами, механізмами, трубопроводами, системою управління тощо в оренду.

Залежно від обсягу послуг з обслуговування майна, що надається в лізинг, вирізняють:

- чистий лізинг (net leasing) - це лізинг, за якого всі витрати, пов'язані з експлуатацією лізингового майна, реалізацією права економічної власності (транспортування, складання, страхування) несе лізингоодержувач (рентер);

- лізинг із частковим сервісним обслуговуванням - у лізинговій угоді такої форми передбачається виконання лізингодавцем окремих функцій з обслуговування майна (постачання запасних частин, профілактичний огляд, інформаційні та інжинірингові послуг тощо);

- «мокрий» лізинг (wet leasing) - угода такого лізингу передбачає обов'язкове повне технічне обслуговування лізингового майна, його ремонт, страхування тощо лізингодавцем та за його рахунок.

За рівнем окупності об'єкта лізингу розрізняють:

- фінансовий (капітальний) лізинг. Це основний вид лізингу, який включає кілька форм залежно від конкретних умов угоди. Визначення фінансового лізингу міститься в законодавстві України;

- оперативний лізинг - це альтернативний фінансовому вид лізингу, за якого окупність становить менше 90 відсотків вартості об'єкта лізингу;

- дійсний (нормативний) лізинг - це проміжний вид між фінансовим та оперативним лізингом. З одного боку, на відміну від оперативного лізингу, він передбачає право лізингоодержувача на викуп об'єкта лізингу, а з іншого

- надання лізингодавцем додаткових послуг рентеру з утримання та страхування майна. Цей вид лізингу ще називають нормативним. Найпоширеніший термін дії таких лізингових угод становить чотири-п'ять років [22, c. 27].

Залежно від строку лізингової угоди фахівці з лізингу називають такі види лізингу:

- короткостроковий - до трьох років;

- середньостроковий - до п'яти років;

- довгостроковий - понад п'ять років.

Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору лізингу окремих видів майна.

За сектором ринку розрізняють такі форми:

- національний лізинг - коли всі суб'єкти лізингової угоди перебувають в одній країні;

- міжнародний лізинг. Сутність цієї форми визначена законодавством України. За схемою переміщення об'єктів лізингу та лізингових платежів вона охоплює такі складові:

а) експортний лізинг - має місце, коли виробник майна (продавець) і лізингова компанія перебувають в Україні, а лізинго- одержувач - за кордоном;

б) імпортний лізинг - це лізингова угода, за якою зарубіжний лізингодавець купує об'єкт лізингу в іноземної фірми і передає його в оренду вітчизняному лізингоодержувачу. Імпортний лізинг можуть здійснювати і вітчизняні лізингодавці, закуповуючи майно у зарубіжних компаній (виробників чи посередників);

в) транзитний лізинг має місце, коли лізингова компанія купує майно в іноземного товаровиробника та надає його в оренду зарубіжному лізингоодержувачу в іншій країні.

спеціальний лізинг (Cross-Border-leasing) - надання великих міжнародних лізингових послуг, наприклад здійснення масштабного промислового будівництва.

За характером лізингових платежів виокремлюють такі форми:

- лізинг із грошовим платежем, якщо всі платежі здійснюються в грошовій формі;

- лізинг із компенсаційним платежем - платежі здійснюються готовою продукцією, виробленою за допомогою об'єкта лізингу, або наданням зустрічних послуг;

- лізинг зі змішаним платежем - поєднує перші дві форми виплати платежів.

Залежно від типу майна розрізняють:

- лізинг нового майна («з перших рук» - First-Hand-leasing);

- лізинг вживаного майна (Second-Hand-leasing) - лізинг «з других рук»;

- поновлювальний лізинг (револьверний) - угода лізингу поновлюється по завершенні першого строку оренди.

За способом фінансування вирізняють такі форми лізингу:

- лізинг за рахунок власних коштів передбачає, що лізингова компанія набуває майно для передання його в оренду за власні кошти;

- пайовий лізинг, визнаний законодавством України;

- роздільний лізинг (Leveraged leasing) - це складніший різновид пайового лізингу. За роздільного лізингу кошти для фінансування великомасштабних лізингових проектів залучають із різних джерел. При цьому ризики за угодою лізингу несуть кредитори-банки, страхові компанії, інвестиційні фонди або інші фінансово-кредитні установи, а погашення кредитів забезпечують лізингові платежі та лізингове майно. Лізингодавець несе відповідальність тільки перед виробником (продавцем) об'єкта лізингу за повну і своєчасну оплату його вартості [40, c. 57].

З огляду на ініціатора лізингової угоди розрізняють:

- звичайний лізинг (лізинг рентера) - до цієї форми відносять лізинг, що здійснюється з ініціативи лізингоодержувача, який звертається з пропозицією до лізингової компанії (банку, іншої інвестиційної організації) придбати у її власність певне майно з метою подальшої передачі цього майна йому в оренду;

- лізинг товаровиробника (хайринг - hiring) - особлива форма купівлі майна на виплату, яка посідає проміжне місце між звичайним лізингом і рентингом. Рішення про надання майна в оренду приймає його виробник, який укладає угоду із посередником (лізингодавцем). В угоді передбачають можливість повернення виробнику об'єкта лізингу для модернізації й відшкодування за його рахунок витрат з обслуговування та ремонту об'єкта лізингу;

- лізинг лізингодавця (рентинг - renting) - це лізингова угода, за якої об'єкт лізингу не втрачає своєї цінності по завершенні терміну оренди, повторно здається в оренду тому чи іншому орендатору, або повертається для використання колишньому власнику. Посередник (лізингова компанія, посередницька організація тощо) переважно виконує інформаційні, комерційно-посередницькі, а не фінансові функції [41, c. 55].

Характеристика названих у класифікації видів та форм лізингу свідчить, що лізинг являє собою унікальний комплекс майнових відносин, який вирізняється гнучкістю та легкою адаптацією до конкретних умов господарювання.

1.2 Аналіз розвитку лізингових операцій на світовому ринку

Англійський автор Т. Кларк стверджує, що лізинг був відомий задовго до того, як жив Аристотель: він знаходить кілька положень про лізинг в законах Хаммурапі, прийнятих близько 1760 р. до н.е. Римська імперія також не залишилася осторонь від проблем лізингу - вони знайшли своє відображення в інституціях Юстиніана.

У Венеції вже в XI ст. існували угоди, схожі з лізинговими операціями: венеціанці здавали в оренду торговцям і власникам торгових кораблів дуже дорогі по тим часам якорі. По закінченні плавання «чавунні цінності» поверталися їх власникам, які знову здавали їх в оренду.

Введення в економічний лексикон терміну «лізинг» (від англ. To lease - брати і здавати майно в тимчасове користування) пов'язують з операціями телефонної компанії «Белл», керівництво якої в 1877 р. прийняло рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати в оренду. Проте перше суспільство, для якого лізингові операції стали основою його діяльності, було створено тільки в 1952 р. в Сан-Франциско американською компанією «United States Leasing Corporation», і таким чином, США стали батьківщиною нового бізнесу, і зокрема банківського [8, c. 5].

На початку 60-х років американські підприємці «перевезли» лізинг через океан до Європи, де перша лізингова компанія - «Deutsche lising GMbH» з'явилася в 1962 році в Дюссельдорфі. До середини 60-х років лізингові операції в США становили 1 млрд. дол., А до кінця 80-х років вони перевищили 110 млрд. дол., Тобто за чверть століття збільшилися більш ніж у сто разів. Настільки стрімке зростання операцій з оренди викликаний певними перевагами, одержуваними партнерами по лізинговій операції. На даний період у країнах з ринковою економікою лізингові операції для господарюючого суб'єкта стають переважними при технічному переозброєнні виробництва.

У 1980 - ті рр.. в США набув поширення лізинг авіаційної техніки. У ці роки корпорація Мак-Доннела Дугласа змогла за рахунок нової фінансової політики за допомогою лізингу завоювати ринок для своєї моделі літака в конкуренції з Боїнгом. Запропонована Дугласом концепція була названа «Fly before buy» («літати, перш ніж купувати»).

У США лізинг перетворився в один з основних видів економічного бізнесу. Швидкий ріст нових лізингових компаній, що пропонували свої послуги, і різноманітна модифікація умов лізингових договорів визначили самі різні варіанти придбання інвестиційних коштів підприємцями в різних сферах економіки. Пізніше лізингові компанії одержали назву «фінансово-лізингових товариств», вони стали, забезпечувати виробникам шляхи збуту їхньої продукції шляхом здачі в оренду, а також фінансування угод і пов'язаних з ними ризиків [8, c. 11].

Нерідко лізинг використовувався для цілей не зовсім чесних і благородних, наприклад для приховування істинного стану речей - хто власник, для введення в оману кредиторів. У 1571 р. було видано закон про заборону таких угод, дозволялося використовувати тільки дійсний лізинг. Історія використання лізингу повторюється і в ХХ ст. Сучасний лізинговий бум привів до появи величезної кількості угод, лише носили назву «лізинг», але по суті прикривали можливість отримання великих доходів, ухилитися від сплати податків. І перші законодавчі акти в цій галузі основною своєю метою ставили розмежування «дійсного» і «мнимого» лізингу шляхом застосування різних критеріїв і показників.

У Західній Європі перші фінансово-лізингові суспільства з'явилися наприкінці 50 - початку 60-х років. В Англії першопрохідцем сучасного лізингового бізнесу стала компанія «Mercantile Leasing Corporation». Проте розвиток лізингових операцій стримувалося невизначеністю їх статусу з позицій цивільного, торгового і податкового законодавства. Лише після того як у податковому законодавстві знайшло відображення правове закріплення статусу лізингових договорів, їх зростання починає характеризуватися високими темпами.

З початку 60-х років лізинговий бізнес одержав свій розвиток на Азіатському континенті. В даний час основна частина світового ринку лізингових послуг зосереджена в трикутнику «США - Західна Європа - Японія». У Західній Європі лізингодавцями виступають переважно спеціалізовані лізингові компанії, які в 75-80% випадків контролюються банками або вважаються їх дочірніми товариствами [8, c. 12].

Для Японії характерним є розширення лізингової операції від фінансування послуг до надання «пакета послуг», що включає комбінації купівлі-продажу, лізингу та позик. Ці послуги отримали назву комплексного лізингу.

В Україні лізинг застосовувався до початку 90-х рр.. в порівняно невеликих масштабах і лише в міжнародній торгівлі. Лізинг розглядався радянськими зовнішньо-торгівельними організаціями передусім як одна з форм придбання або реалізації такого устаткування, як великогабаритні універсальні та інші коштовні верстати, конвеєрні лінії, будівельне, енергетичне обладнання, а також ремонтні майстерні, літаки, морські судна, автомашини , ЕОМ тощо, з використанням спеціальної форми кредиту.

При будь-якому запозиченні зарубіжного досвіду слід брати до уваги не лише зовнішня схожість економічних процесів. Необхідно реально оцінювати відзнаку ситуації в нашій країні і в країнах з розвиненою ринковою економікою.

Причини пильної уваги українських підприємців до лізингу зовсім інші, чим у їх зарубіжних колег 25-- 30 років тому. У той період на Заході лізинг був затребуваний зважаючи на різко збільшені інвестиційні потреби економіки, через темпи технічного прогресу, що склалися, які вже не могли задовольнятися за рахунок виняткових традиційних каналів фінансування. Ось чому в умовах конкуренції, що загострюється, лізинг був додатковим і достатньо ефективним каналом збуту проведеній продукції, він дозволяв добиватися розширення круга споживачів і завойовувати нові ринки збуту.

Найбільш динамічним був розвиток північноамериканського лізингового ринку. Його зростання за останні шість років склало 36,2%. США є лідером в проведенні лізингових операцій. На долю цієї країни в 2009р. доводилося 39,5% загальносвітового рівня. Причому за останні два роки середньорічний темп зростання склав 7,5% [8, c. 23].

У Європі різкий стрибок стався в другій половині 80-х років. Так, з 1985 по 1990г. об'єми лізингових операцій збільшилися в 4,8 разу. Навіть з урахуванням коректування на щорічні декілька відсотків інфляції сталося більш ніж чотирикратне зростання лізингу. Після 2001 р. ситуація різко змінилася. У європейській лізинговій індустрії пролунала криза. За часом це збіглося з процесами, що міняють політичну карту континенту. Також економічна рецесія, що мала місце в Європі в 1993-2002 рр., привели до скорочення об'єму операцій, збільшення числа банкротств, посилення конкуренції за отриманням кредиту, падіння прибутків лізингових компаній, а також до скорочення їх спільного числа. Зокрема, у ФРН кількість лізингових компаній під час рецесії на початку 1990-х років скоротилася майже в 2 рази. Посилення конкуренції на лізинговому ринку підштовхнуло лізингові компанії до зниження витрат, поліпшення обслуговування клієнтів шляхом надання нового вигляду лізингу, а також до поглиблення спеціалізації. Лізингові компанії, контрольовані банками, відповіли на загрозу зростаючій конкуренції з боку лізингових компаній, утворених виробничими фірмами, пропозицією лізингу в ув'язці з традиційними банківськими продуктами. Їм допомагає в цьому обширна мережа філій і відділень банків, розширилася практика створення спеціалізованих філій, призначених виключно для проведення операцій по лізингу. Це ще раз підтверджує те, що ринок лізингу також як і інвестиційний ринок взагалі, проявляє великий ступінь чутливості по відношенню до економічної кон'юнктури.

Разом з тим це була не глобальна загальносвітова криза. У інших регіонах миру спад склав декілька відсотків і ситуацію вирівнялась протягом одного року. У Європі ж послідував справжній обвал. Протягом двох років падіння об'ємів ринку лізингу склало 32,5%. Проте надалі ситуація виправилася, і європейська лізингова індустрія почала нарощувати темпи. У 2002-2004рр. приріст об'ємів нового лізингового бізнесу відповідав 14,3%, в 2005-2007 - 17,7, а в 2008-2010-- 9,6% [46, c. 21].

Лізинговий ринок Азії в 2009 р. на 93,6% визначався діяльністю лізингових компаній чотирьох країн -- Японії, Південної Кореї, Гонконгу і Індонезії. У Південній Америці лідером лізингового бізнесу є Бразилія. У 1990 р. операції на Бразільському лізинговому ринку дорівнювали 2 млрд. дол. У 2009 р. об'єм нових лізингових послуг в цій країні досяг 17,4 млрд. дол. Постійно росла частка вантажного автотранспорту. Вона досягає 2/3 всього лізингу устаткування. На промислове устаткування і комп'ютери доводиться по 14%. Частка нерухомості складає 3,3%. Великі перспективи для розвитку лізингу в Бразилії мають телекомунікаційні системи, що, до речі, характерний в даний час і для України. Потенціал цього сектора Бразільського ринку на майбутні п'ять років вимірювався в 40 млрд. дол.

У першу двадцятку країн світу входить Колумбія. Тут об'єм лізингових послуг, що надаються, складав 3,55 млрд. дол., а частка лізингу в спільному об'ємі інвестицій досягала 34,0%. Отримав розвиток лізинг в Чилі. У цій країні, що витягується на багато тисяч кілометрів уздовж побережжя Тихого океану, найбільш популярним був лізинг невеликих риболовецьких судів, строком на п'ять років, а також вантажівок, строком на чотири роки. Середній розмір контракту на чилійському лізинговому ринку складає приблизно 80 тис. дол. Тут активно діє близько двох десятків лізингових компаній. Щорік укладається близько 40 тис. лізингових договорів [47, c. 22].

Дві третини континентального лізингового ринку Африки було сконцентровано в Південно-Африканській Республіці -- 14-й показник в світі. У перших 50 найбільших ринків також входять Марокко і Нігерія.

У Австралії, дев'ятій за об'ємом лізингових операцій в світі, за рахунок лізингу здійснюється 1/5 національних інвестицій в нове устаткування. Цікаво, що лава австралійських підприємств, не дивлячись на свою віддаленість, є потенційними постачальниками лізингового устаткування для України.

Останніми роками дуже швидко росте застосування лізингу в країнах, що розвиваються, де об'єм лізингових операцій виріс в 3 рази тільки за останніх 10 років, перевищивши в 2008 р. 45 млрд. доларів. «У цій групі країн в даний час фінансується через лізинг приблизно 1/8 приватних інвестицій в порівнянні з 30% в США і 25% в Західній Європі».

Як вже мовилося раніше, найбільш динамічним за останні роки розвиток лізингу був в США, на мою думку, це є закономірним, унаслідок різних проблем в країнах Західної Європи і Японії, найближчих суперників США. Японії торкнулася Азіатська криза 1998 року, що сильно вплинуло на ситуацію як в самій Японії так і на її положення на економічному світі, а Західна Європа продовжує процеси внутрішньої інтеграції, і зближення, уніфікації національних систем оподаткування, законодавства, митного регулювання, і, звичайно це відбивається і на розвитку лізингу в Західній Європі, до цього можна додати, що з кожним роком посилюється взаємозалежність Східної і Західної Європи, що з одного боку є позитивним і неминучим, а з іншого боку тягне за собою певні фінансові витрати.

Перспективи розвитку лізингового ринку в світі пов'язані не лише з розширенням лізингових операцій на Східну Європу, включаючи Росію, а також бурхливим його розвитком в країнах, що розвиваються, але і з розширенням міжнародного лізингу, який поки не набув широкого поширення в світі з ряду причин. У Західній Європі, наприклад, на міжнародний лізинг. здійснюваний закордонними лізинговими фірмами, в даний час доводиться тільки 2% від спільного об'єму лізингових операцій тобто інтеграція у сфері лізингу відстає від рівня розвитку загальноекономічної інтеграції.

Найбільш розвиненими лізинговими ринками, як видно з вищесказаного, є ринки США, Японії і низки країн Західної Європи.

1.3 Правові аспекти регулювання міжнародного лізингу

Світова практика розглядає лізингову угоду загалом як сукупність договорів, необхідних для реалізації лізингу між лізингодавцем, лізингоотримувачем і продавцем (постачальником) предмета лізингу. До складу лізингової угоди, крім самого договору лізингу, можуть входити договір доручення пошуку продавця устаткування і додаткового кредитора, договір про страхування предмета лізингу, договір про доставку, монтаж і обслуговування устаткування й інші необхідні послуги.

Міжнародний лізинг розглядається як угода, що може включати необмежену кількість задіяних сторін, суб'єкти якої є резидентами різних держав. В діловій практиці вигідність її застосування, в першу чергу, спрямована на експорт податкових пільг із країни лізингодавця в країну лізингоотримувача. Окрім цього, на макрорівні сума лізингових угод не враховується в підрахунку національної заборгованості, тобто з'являється можливість перевищити ліміти кредиторської заборгованості, що установлюються Міжнародним Валютним Фондом (МВФ) по окремих країнах [11].

Однак у силу того, що лізинг не є однотипним фінансовим продуктом, і в кожній країні існують особливості його застосування, в рамках Міжнародного інституту з уніфікації приватного права в 1974 році була створена група з залученням представників лізингових компаній, їхніх регіональних асоціацій, банківських кіл, урядових експертів з багатьох країн світу по створенню уніфікованих правил з міжнародного фінансового лізингу.

Конвенція одержала назву УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг», і була підписана 28 травня 1988 року в м. Оттава. Для розширення світової кооперації і усунення бар'єрів здійснення зовнішньоекономічної діяльності, 11 січня 2006 року був підписаний Закон України “Про приєднання до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг”.

Метою Конвенції є усунення наявних юридичних перешкод на шляху міжнародного фінансового лізингу, адаптації традиційних двосторонніх договорів оренди до тристороннього, і саме головне - встановлення однакових норм, що регулюють правові взаємини всіх учасників лізингової угоди [12].

З моменту приєднання до Конвенції, для регулювання діяльності українського ринку фінансового лізингу необхідне виконання трьох істотних умов: сутності, територіального перебування учасників і часу висновку угоди.

Так, міжнародний документ регулює сутність операції, при якій одна сторона (лізингодавець) укладає зі специфікацією іншої сторони (лізингоотримувача) договір із третьою стороною (постачальником), відповідно до якого лізингодавець придбає устаткування на умовах, схвалених лізингоотримувачем у тій мірі, у якій вони торкаються його інтересів, і укладає договір лізингу з лізингоотримувачем, надаючи йому право використовувати устаткування натомість виплати періодичних (лізингових) платежів. Крім того, угода із фінансового лізингу повинна відповідати наступним вимогам:

- лізингоотримувач визначає устаткування і вибирає постачальника, не покладаючись, у першу чергу, на досвід судження лізингодавця;

- устаткування придбається лізингодавцем згідно з договором лізингу, що укладений або повинний бути укладений між лізингодавцем і лізингоотримувачем, і постачальник обізнаний про це;

- лізингові платежі, що підлягають виплаті за договором лізингу, розраховуються, зокрема, з урахуванням амортизації всієї або істотної частини вартості устаткування.

У Конвенції закріплений нерозривний зв'язок двох договорів - купівлі-продажу і лізингу, при цьому лізингоотримувач повинен схвалити умови першого договору, а постачальник має знати, для яких цілей придбається устаткування.

Очевидно, що Конвенція виходить із класичного лізингу, якому властивий тристоронній характер. Тому зі сфери дії Конвенції виключені угоди, що мають двосторонню співпрацю.

Крім цього, норми Конвенції застосовуються незалежно від того, чи передбачений договором лізингу подальший викуп устаткування або наступна здача в оренду. Це було зроблено не випадково, тому що в деяких країнах обов'язковою вимогою договору лізингу є вимога права (опціону) на покупку, в інших же країнах, навпаки, наявність такої умови відразу перетворює лізинговий договір у договір умовного продажу (продажу в розстрочку) [13].

Територіальні умови застосування Конвенції полягають у наступному: лізингоотримувач і лізингодавець повинні знаходитися в різних країнах. Постачальник може знаходитися в одній із двох держав або третій країні. Однак при цьому необхідно, щоб держави, у яких знаходяться лізингодавець і лізингоотримувач, і держава постачальника були країнами, що ратифікували Конвенцію, або всі сторони угоди фінансового лізингу застосували до їх правовідносин (договору постачання і договору лізингу) права одного з договірних держав.

Часові умови застосування Конвенції полягають у тім, що цей документ вживається до угод фінансового лізингу, коли договір постачання і договір лізингу укладені в день вступу Конвенції в силу або після цієї дати у відношенні країн-учасниць договору.

Крім цього, для більш ефективного впровадження механізму міжнародного лізингу в Україні наступним етапом має стати внесення змін до діючих законодавчих актів у сфері цивільних відносин, оподаткування, митного і валютного контролю, і безперечно, до спеціального Закону “Про фінансовий лізинг” для уникнення протиріч укладання та виконання угод. Особливе місце треба приділити правам, обов'язкам і відповідальності сторін, які знайшли відображення в Конвенції:

1. Власник устаткування - лізингодавець не несе відповідальності за збиток, не відшкодовує збитки, заподіяні цим устаткуванням ні користувачеві, ні третім особам. Функція лізингодавця тільки у фінансуванні угоди; лізингоотримувач, що не є стороною договору постачання, має право безпосередньо звертатися з претензіями до постачальника устаткування.

2. Користувач устаткування наділений тільки частиною прав, властивих власникові майна. Зокрема, лізингоотримувач не має права без згоди лізингодавця анулювати договір постачання.

3. Лізингодавець вправі зажадати дострокової виплати сум майбутніх періодичних платежів або розірвати договір лізингу, однак Конвенція не дає визначення «істотного» порушення договору, залишаючи це на розсуд сторін, тому саме порушення в одному договорі може спричинити його припинення, а в іншому - ні.

4. Лізингодавець має можливість передачі приналежних йому прав на устаткування третім особам. Однак це не звільняє лізингодавця від його зобов'язань за договором лізингу, не змінює природу договору лізингу і не впливає на його регулювання [11].

Таким чином, Конвенція встановлює загальні норми регулювання міжнародних лізингових операцій, що у залежності від конкретних умов можуть уточнюватися учасниками угоди за їхнім розсудом. Очевидно, що приєднання до Конвенції більшої кількості країн, вдосконалення норм діючого українського правового механізму набагато полегшить розвиток міжнародної кооперації у сфері лізингу, тому що Конвенція є уніфікованим документом, що усуває ряд недоліків при здійсненні угод.

Україна належить до ряду тих держав, в яких були прийняті спеціальні законодавчі акти по лізингу.

На сьогоднішній день лізингові відносини у нашій країні регулюються Законом України «Про фінансовий лізинг» №723/97 в редакції закону №1381-VI від 11.12.2003, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР, зі змінами згідно ЗУ N 906-VI від 03.02.2009 р., Законом України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР зі змінами згідно ЗУ N 922-VI від 04.02.2009 р., Господарським Кодексом України, Цивільним Кодексом України та іншими підзаконними.

Також міжнародні лізингові відносини регламентуються Конвенцією УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг» від 28 травня 1988 року, яка набрала чинності для України 1 липня 2007 року.

Хоча Закон України «Про лізинг» був прийнятий ще в 1997 році, а з часом до нього вносились зміни, і у кінці 2003 року закон викладений у новій редакції, більшість проблем все ще не вирішені. І навряд це вдасться зробити у короткі строки, адже відсутні відповідні ефективні державні програми. Також лізингові відносини розвиваються дуже повільно і не відповідають сучасній тенденції інноваційно - інвестиційного розвитку держави [13].

В грудні 2003 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону «Про лізинг» та прийняла його в новій редакції під назвою: Закон України «Про фінансовий лізинг». Відповідно до пунктів 1 і 2 статті 1 даного закону: «фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)» [15].

Також прийнятий Закон України від 24.12.2002 р. № 349-ГУ «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Закон України від 16.01.2003 р. № 469-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість». (далі - Закон № 349 і Закон № 469). Відповідно до цих законодавчих актів, Україна зробила свій вибір, прийнявши за модель оподаткування практику більшості розвинутих європейських країн. Таким чином, з оплатою податку на прибуток і податку на додану вартість операції фінансового лізингу розглядаються як операції продажу об'єкта лізингу, який відповідає його економічній сутності. Ці зміни також є позитивними, оскільки більшість протиріч між нормами Закону «Про лізинг» і Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» ліквідовано. Крім того, підпунктом 1.18.2 статті 1 Закону № 349 наведене розширене поняття фінансового лізингу: «фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу».

Далі у підпункті 1.18.2 статті 1 конкретизовані критерії, по яким лізинг вважається фінансовим, і які узгоджуються з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку:

- об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;