Лізингові операції міжнародних корпорацій

Визначено, що застосування даних рекомендацій дозволить поліпшити взаємовідносини між учасниками лізингової угоди, а ефективність лізингових відносин і підвищення їх впливу на розвиток національної економіки і вирішення конкретних задач можуть бути забезпечені на базі вдосконалення організаційно-економічних механізмів, а саме через вдосконалення законодавства, економічних методів управління, поєднання інтересів учасників лізингу, використання різних джерел фінансової підтримки, спрямування інвестицій в технічне переозброєння і оновлення виробництва.

Розділ 4. Охорона праці

4.1 Нормативно-правове забезпечення охорони праці в Україні

У країнах світу, залежно від економічного розвитку та політичного стану, існують закони та нормативні документи, які повністю або частково захищають людину від небезпечних та шкідливих умов праці, забезпечують охорону її здоров`я. Соціальна та законодавчо захищена людина зацікавлена в своїй праці, цінує свою роботу, яка дає їй змогу пристойно існувати, утримувати сім`ю, годувати й виховувати своїх дітей. Умови праці та економічні фактори впливають на продуктивність та якість праці. Отже, охорона праці є категорія економічна. У конституційній державі всі закони та підзаконні акти повинні будуватися і відповідати основному закону держави - Конституції. Конституція України прийнята ВРУ в 1996 р. В ній декларуються права та свободи громадян України [4].

Законодавча база охорони праці України намічає ряд законів, основними з яких є Закон України "Про охорону праці" та Кодекс законів про працю (КЗпП). До законодавчої бази також належать закони України : "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", "Про охорону здоров`я", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", "Про використання ядерної енергії й радіаційну безпеку", "Про дорожній рух", "Про загальнообов'язкове соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням". Їх доповнюють державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти - це стандартні інструкції, правила, норми, положення, статути та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов`язкових для виконання усіма установами і працівниками України.

Закон "Про охорону праці", прийнятий ВРУ 14 жовтня 1992 року, був переглянутий та затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 року. Складається з преамбули та 9 розділів. У розділі I "Загальні положення" наводяться визначення понять: "охорона праці", "роботодавець", "працівник" та окреслюється дія цього закону, який поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб. У статті 3 йдеться про те, що при укладанні міжнародних договорів, на обов`язковість яких надала згоду ВРУ, в яких встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору. Основними принципами державної політики в галузі охорони праці є пріоритет життя та здоров`я людини перед будь - якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних та здорових умов праці, шляхом соціального контролю та ін. [9].

У розділі II "Гарантії прав громадян на охорону праці" передбачено, що роботодавець зобов`язаний інформувати працівника про умови праці, виплачувати компенсацію за шкідливі умови праці чи в разі смерті; забезпечувати соціальне страхування від нещасних випадків та профзахворювань; відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові на виробництві; письмово, не пізніше як за 2 місяці, інформувати працівника про зміни виробничих умов або пільг, забезпечувати спецодягом, засобами індивідуального захисту; зафіксовано право працівника відмовитись від виконання робіт, якщо це загрожує його здоров`ю та життю та ін. У законні є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

У розділі III "Організація охорони праці" йдеться про те, що роботодавець обов`язково створює органи управління охороною праці на підприємстві. В розділі наведені обов`язки працівників, адже саме вони несуть безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. У статті 15 йдеться про створення на підприємстві служб охорони праці при кількості працюючих 50 і більше осіб, при меншій чисельності - очолює службу охорони праці сумісник або сторонній спеціаліст на договірних засадах. Служба охорони праці підпорядковується роботодавцю. Ліквідація служби охорони праці можлива лише у разі ліквідації підприємства. Для допомоги служби охорони праці на підприємстві, згідно з Типовим положенням, може бути створена комісія з питань охорони праці. Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці та правил надання першої медичної допомоги [9].

У статті 19 говориться, що фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Для підприємств, незалежно від форми власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять 0,5 % від суми реалізованої продукції. Для підприємств, що фінансуються з державного або місцевого бюджетів, на охорону праці передбачаються витрати не менше 0,2 % від фонду оплати праці.

У розділі IV "Стимулювання охорони праці" йдеться про економічне стимулювання працівників за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки праці, яке здійснюється згідно з колективним договором, угодою та законодавством.

Розділ V - "Нормативно - правові акти з охорони праці". До них належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти та інші документи, обов`язкові для виконання. Вони переглядаються за необхідністю, але не рідше одного разу на десять років.

Розділ VI - "Державне управління охороною праці" - визначає органи державного управління охороною праці та їх компетенцію - Кабінет Міністрів; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади; влада міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпеки життєдіяльності населення, яку очолює віце - прем`єр - міністр України.

Розділ VII - "Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці". Державний нагляд здійснюють: спеціально уповноважений державний орган із питань радіаційної безпеки - Державний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки - Управління пожежної охорони МНС України, Санітарно - епідеміологічна служба МОЗ України.

Розділ VIII - "Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці". За порушення законодавства про охорону праці передбачено штраф, максимальний розмір якого становить 5 % місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю. Кошти від штрафів нараховуються до Державного бюджету.

Розділ IX - "Прикінцеві положення". Закон набирає чинності з дня його опублікування, а частина четверта статті 19 - з першого січня 2003 р.

Одним із головних документів, який передбачає чітке використання службових обов`язків працівниками, є Кодекс законів про працю України (КЗпП), він трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні й регулює трудові відносини всіх працівників. Кодекс законів спрямований на охорону трудових прав працюючих. У главі I "Загальні положення" викладені основні трудові права та обов`язки працівників, особливості міжнародних угод та договорів з питань трудового законодавства, також додаткові пільги, які можуть бути їм надані [9].

Одним із документів, який регулює відносини у сфері охорони праці є колективний договір, який укладається у відповідності із законами України "Про охорону праці", "Про колективні договори та угоди". Колективний договір - найважливіший документ у системі нормативного регулювання взаємовідносин між власниками і працівниками з першочергових соціальних питань.

Колективний договір укладається на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Умови колективного договору є обов`язковими до виконання для працівників, які уклали договір.

Умови колективних договорів або угод, що погіршують, порівняно з законодавством, становище працівників, не є дійсними і забороняється включати їх до договорів і угод. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компентенцій.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин:

- зміни в організації виробництва і праці;

- забезпечення продуктивної зайнятості;

- нормування і оплати праці, встановлення форми, системи розмірів оплати зарплати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок);

- встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

- участь трудового колективу в формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства;

- режим роботи тривалого робочого дня і відпочинку;

- умов охорони праці;

- забезпечення життєво - побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

- умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційного співвідношення в оплаті праці [50].

Положення колективного поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того чи є вони членами профспілки і є обов`язковими як для власника підприємства так і для працівників підприємства. Укладанню колективного договору повинні передувати колективні переговори, які розпочинаються за три місяці до закінчення строку дій попереднього договору. Цьому підготовчому періоду відповідає вивчення пропозицій працівників, аналіз результатів атестацій робочих місць, стану виробничого травматизму, професійної та виробничої обумовленої захворюваності, розробку найбільш активних заходів щодо поліпшення безпеки і умов праці у виробничих підрозділах підприємства, проведення відповідних спеціальних економічних розрахунків, визначення обсягів робіт, порядку їх фінансування. Визначаючи загальні принципи формування двох сторонніх зобов`язань з охорони праці, вони не повинні суперечити законам та іншим нормативним актам України.

Навчання та систематичне підвищення рівня знань працівників, населення України з питань охорони праці -- один з основних принципів державної політики в галузі охорони праці, фундаментальна основа безпеки праці та необхідна умова удосконалення управління охороною праці і забезпечення ефективної профілактичної роботи щодо запобігання аварій і травматизму на виробництві.

Основним нормативним актом, що встановлює порядок та види навчання, а також форми перевірки знань з охорони праці є НПАОП 0.00-4.12-05 “Типове положення про навчання з питань охорони праці".

Даний нормативний документ спрямований на реалізацію в Україні системи безперервного навчання з питань охорони праці, яка проводиться з працівниками в процесі трудової діяльності, а також з учнями, вихованцями та студентами закладів освіти. Вимоги Типового положення є обов'язковими для виконання усіма центральними і місцевими органами виконавчої влади, асоціаціями, концернами, корпораціями, іншими об'єднаннями, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та видів діяльності.

В лікувальних закладах на основі Типового положення з урахуванням специфіки діяльності та вимог державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, розробляються і затверджуються наказом керівника відповідні положення підприємств та формуються плани-графіки проведення навчання і перевірки знань працівників з охорони праці, з якими вони повинні бути ознайомлені. Відповідальність за організацію цієї роботи на підприємстві покладається на його керівника, а в структурних підрозділах -- на керівників цих підрозділів. Контроль за її своєчасним проведенням здійснює служба охорони праці або працівники, на котрих покладені ці обов'язки.

За порушення вимог охорони праці вже не діяли, а інших важелів впливу не було. Трудова, виконавська, технологічна дисципліна істотно знижувалися. Невизначеність обов'язків та повноважень з охорони праці новоутворених структур в процесі роздержавлення, приватизації та поступової відмови від галузевого принципу управління народним господарством ще більше ускладнювала стан справ. Негативний вплив справляла і відсутність законодавче закріплених обов'язків з охорони праці для органів державної виконавчої влади різного рівня -- від уряду до державних адміністрацій областей, районів, міст та інших територіальних формувань. Тому прийняття Закону України „Про охорону праці" в 1992 році було об'єктивно зумовлене ситуацією, що склалася на той час в суспільстві .

Специфічною особливістю українського Закону, що регламентує правову основу охорони праці, є високий рівень прав і гарантій робітникам. Вперше в історії держави робітникам було надано право відмовитися від роботи у випадку існування на виробництві загрози для їхнього здоров'я і життя. Розширено права робітників у соціальних гарантіях відшкодування збитків у випадку пошкодження їх здоров'я на виробництві [4].

Передбачається нова система фінансування охорони праці, формування системи страхування від нещасних випадків і профзахворювань, посилюється централізація планування. Договірне регулювання з питань охорони праці поставлено на високий рівень, передбачається значна участь громадських інституцій у цьому процесі. З позицій законодавчої регламентації прав і гарантій робітникам у сфері охорони праці та їх забезпечення Закон України „Про охорону праці" та нормативно-правові документи щодо його реалізації одержали високу оцінку експертів Міжнародної організації праці.

Держава виступає гарантом створення безпечних та нешкідливих умов праці для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності.

В Законі України „Про охорону праці" (ст. 4) задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

- пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства;

- повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

- обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

- використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці;

- комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

- встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

Працівники підприємств при прийнятті на роботу і періодично в процесі роботи повинні проходити навчання і перевірку знань згідно з вимогами Типового положення. Допуск до роботи (виконання навчальних практичних завдань) без навчання і перевірки знань з питань охорони праці забороняється.

Навчання з питань охорони праці та відповідна перевірка знань можуть проводитися як традиційними методами, так і з використанням сучасних технічних засобів навчання: аудіовізуальних засобів, комп'ютерних навчально-контролюючих систем.

Контроль за дотриманням Типового положення про навчання з охорони праці здійснюють органи державного нагляду за охороною праці та служба охорони праці центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Працівниками передбачається: надання додаткових відрахувань за несприятливі умови праці, додаткового спецодягу, обладнання додаткових санітарно - побутових приміщень, встановлення додатково оплачених перерв санітарного призначення або скорочення тривалості робочого часу.

4.2 Аналіз стану охорони праці на підприємстві

Управління завжди здійснюється для досягнення відповідної мети. Метою управління охороною праці є забезпечення безпеки, збереження здоров`я та працездатності людини в процесі праці. Ця мета досягається виконанням відповідних функцій управління, тобто комплексом взаємопов`язаних видів, що здійснюються суб`єктами управління цілеспрямовано на об`єкт управління.

Управління охорони праці на підприємстві - це сукупність дій службових осіб, здійснюваних на підставі постійного аналізу інформації про стан охорони праці на всіх робочих місцях для його поліпшення або підтримки на певному рівні відповідно до заданих вимог. Управління охороною праці здійснюється реалізацією наступних функцій:

- прогнозування та планування заходів щодо забезпечення безпеки праці;

- створення організаційної структури;

- кількісна оцінка рівня безпеки праці;

- збір та оформлення вихідної інформації про стан умов та безпеки праці;

- розробка та формування переліку управлінських впливів;

- стимулювання роботи щодо безпеки праці.

Відповідальність за здійснення управління охороною праці в галузі та підрозділах покладається на їх керівників в межах їх посадової компетенції. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства й прирівнюється до основних виробничо - технічних служб [9].

На ЗАТ «Ворскла» виділена посада інженера по охороні праці, який безпосередньо підпорядковується керівнику підприємства. В його обов`язки входить забезпечення виконання правових організаційно - технічних, санітарно - гігієнічних, соціально - економічних, лікувально - профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці.

Інженер по охороні праці:

- опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці, сприяє удосконаленню діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи;

- здійснює оперативно - методичне керівництво роботою з охорони праці;

- складає разом з структурними підрозділами підприємства комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці;

- проводить для працівників вступний інструктаж з питань охорони праці;

- бере участь у розслідування нещасних випадків та аварій, що виникли на підприємстві;

- розглядає листи, заяви та скарги працюючих з питань охорони праці;

- готує проекти наказів та розпоряджень з питань охорони праці;

- контролює всі процеси, пов`язані з охороною праці.

На ЗАТ «Ворскла» усі працівники при прийнятті на роботу і процесі роботи проходять інструктаж з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки при виникненні аварій згідно з типовим положенням, затвердженим Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. Одним з документів, який регулює відносини у сфері охорони праці є колективний договір між адміністрацією та профспілковим комітетом ВАТ, схваленим загальними зборами трудового колективу. У колективному договорі сторони передбачають забезпечення працівника соціальних гарантій у галузі охорони праці, комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці.

Директор ЗАТ «Ворскла» забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме: створює відповідні служби, призначає посадових осіб; розробляє за участю сторін колективного договору та реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів, підвищує рівень охорони праці; забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин; впроваджує прогресивні технології, досягнення науки, техніки, засобів механізації, вимоги економіки, позитивний досвід з охорони праці; забезпечує належне утримання будівель, споруд, виробничого обладнання; організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного обладнання, атестацію робочих місць; розробляє та затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють в межах ВАТ; здійснює контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження зі станками; організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці; вживає термінових заходів для допомоги потерпілим у разі виникнення аварій.

Фінансування та економічне стимулювання охорони праці розглядається як одна з найважливіших частин управління охороною праці. Фінансування заходів з охорони праці проводиться у відповідності з такими нормативними документами: Закон України "Про охорону праці" (2002 р.), Положення про державні, галузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці підприємств, Інструкція про порядок перерахунку, обліку та витрачання коштів державного, галузевого, регіонального фондів охорони праці та фондів охорони праці підприємств [50].

Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню. У ЗАТ «Ворскла» працівникам видається спеціальний одяг (халати), взуття, мило. До працівників підприємства застосовуються будь - які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та поліпшення умов праці. Обсяг матеріального заохочення диференціюється залежно від ролі службової особи та міри її впливу на безпеку праці.

Метою аналізу виробничого травматизму є розробка заходів щодо попередження нещасних випадків. Для цього необхідно систематично аналізувати і виявляти причини, що їх зумовлюють. Проведемо аналіз витрат планових (фактичних) на охорону праці на ЗАТ «Ворскла» (табл. 4.1).

Аналізуючи дані таблиці можна зробити висновок, що на ВАТ щорічно виділяють 0,5 % від суми реалізованої продукції на покращання умов охорони праці. Так в 2008 р. сума витрат на охорону праці становила 63840 грн., а в 2010 р. - 71036 грн.

Таблиця 4.1 Аналіз витрат на охорону праці на ЗАТ «Ворскла»

Вид витрат	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Зміни (+)
Лікувально-профілактичне харчування Спецодяг Медогляди Витрати на оздоровлення працівників Всього, грн на 1 працівника, грн	8840 12000 13000 30000 63840 112	10660 12800 11200 32500 67160 115	10736 12800 13500 34000 71036 118	1896 800 500 4000 7196 6

Джерело: [70].

Зростання значення цього показника за три роки зросло на 7196 грн, що є позитивним зрушенням діяльності підприємства, що говорить про покращення умов і безпеки праці працівників, оскільки зросли витрати на лікувально - профілактичне харчування, спецодяг ( на 2696 грн), медогляди (500 грн), витрати на оздоровлення працівників.

Вивчивши і проаналізувавши стан охорони праці на ЗАТ «Ворскла» можна зробити висновок про те, що на підприємстві щорічно здійснюють і впроваджують заходи щодо покращення загального рівня охорони праці. Доказом цього є постійне проведення інструктажів раз в три місяці, а в разі нещасного випадку проводиться позаплановий інструктаж, в якому акцентується увага на причинах нещасного випадку, можливих шляхах його попередження, а також на загальних правилах техніки безпеки на виробництві.

Витрати на охорону праці становлять 0,5 % від суми реалізованої продукції, їх значення щороку зростають, що має позитивне значення для підтримання рівня охорони праці і його покращення.

Основні заходи, які приведуть до поліпшення стану охорони праці на ЗАТ «Ворскла»:

- обов`язково підтримувати запланований та зарегламентований в колективному договорі фонд охорони праці в розмірі 0,5 % від суми реалізованої продукції;

- удосконалити засоби захисту працівників при різних шкідливих виробничих умовах;

- більш ретельно провести роботу з поточного ремонту;

- спрямувати частину коштів на санаторно-курортне лікування;

- постійно підвищувати культуру охорони праці.

Вище наведені пропозиції призведуть до покращення рівня охорони праці на ЗАТ «Ворскла».

Висновки та пропозиції

З удосконаленням у світі економічних систем та фінансових операцій лізинг розглядається як новий вид фінансування, особливий вид інвестиційної діяльності. У різних формах він є альтернативою банківського кредитування. Використання даної послуги дає змогу значно зменшити стартовий капітал для започаткування та розвитку бізнесу. Тож, розширення лізингових операцій стає рушієм розвитку малих та середніх підприємств. Розвиток ринку лізингових операцій може відіграти вирішальну роль у модернізації обладнання підприємств, розвитку малого і середнього бізнесу в Україні, особливо враховуючи той факт, що більшість малих підприємств не може скористатися кредитами у зв'язку з відсутністю у потрібному обсязі заставного майна.

Міжнародний лізинг характеризується іншою галузевою структурою, чим лізинг внутрішній. Якщо у внутрішніх лізингових операціях на першому місці знаходяться автомобілі і виробниче устаткування, то в міжнародних операціях лідерує лізинг судів, літаків і залізничного рухливого складу. Трансграничний лізинг успішно розвивається тільки в тому випадку, якщо є переваги в митному обкладенні в порівнянні із звичайними закупівлями і діють спеціальні, більш пільгові процедури для переказу лізингових платежів, адже навіть сама процедура переказу платежів з однієї валюти в іншу здорожує операцію в порівнянні з національною лізинговою операцією. Велике значення мають відмінності національного законодавства по лізингу, наприклад, відношення до прав лизингодателя в разі порушення лизингополучателем умов лізингової угоди. Міжнародна уніфікація юридичних понять і умов лізингових угод проводиться Міжнародним інститутом по уніфікації приватного права УНІДРУА (UNIDROIT).

Ринок лізингових послуг в Україні сьогодні демонструє явно виражену тенденцію у бік їх імпорту. Так, понад 80% лізингових операцій здійснюються за договорами міжнародного лізингу. Основними причинами цього є прийнятні умови нерезидентів України за такими показниками, як термін лізингу, розмір передоплати, а також те, що закордонні компанії є класичними фінансовими посередниками і на відміну від українських, не заробляють на самому предметі лізингу.

В умовах глобалізації світової економіки сфера послуг набуває най динамічнішого розвитку та стає одним із впливових чинників, від яких залежить зростання економіки, підвищення конкурентоспроможності країни на світових ринках, покращення добробуту населення. Особливу роль в цьому процесі відіграють окремі види послуг, зокрема послуга міжнародного лізингу. Традиційні форми інвестування, зокрема залучення власних коштів і банківських кредитів, вже не здатні задовольнити потреби в інвестиціях і стримують НТП. Доказом цього є постійне зростання частки лізингу в загальних інвестиціях розвинених країн.

В результаті даної роботи досягнуті наступні теоретичні, методичні і практичні результати:

- в результаті аналізу міжнародного ринку лізингових послуг визначені тенденцій і перспективи його розвитку;

- визначена класифікація видів і форм лізингу за різними класифікаційними ознаками, сформульовані основні функції лізингу;

- визначено сучасний стан ринку лізингу в Україні, рівень його інтеграції у світовий ринок лізингових послуг;

- виявлено позитивні і негативні сторони в діючому законодавстві України з приводу державного регулювання лізингових операцій;

- розроблено практичні рекомендації для мінімізації ризиків при здійсненні операцій міжнародного лізингового фінансування, а також для удосконалення схеми їх здійснення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі комплексного вивчення проблем впровадження міжнародного лізингу розроблено рекомендації для вдосконалення механізму здійснення лізингових операцій, а саме рекомендовано: з метою виявлення джерел підвищення ефективності міжнародного лізингу, фінансовий стан лізингоотримувача запропоновано визначати на основі розрахунку відповідних показників; поетапне проведення роботи по впровадженню певних лізингових схем; заходи реформування системи оподаткування підприємництва у сфері міжнародного лізингу.

Практичне значення отриманих результатів полягає у розробленні рекомендацій для мінімізації ризиків при здійсненні операцій міжнародного лізингового фінансування, а також для удосконалення схеми їх здійснення. Розроблений в роботі комплекс пропозицій і рекомендацій спрямований на їх раціональне застосування в практиці організації здійснення міжнародних лізингових операцій.

Лізинг є особливою формою фінансування капітальних вкладень на придбання матеріально-технічних засобів, а також на модернізацію наявного обладнання. Використання лізингу вигідно для всіх його учасників. Постачальник за його участі збільшує обсяг продажу своєї продукції, при цьому йому забезпечений гарантійний збут вироблених машин, обладнання, інструменту, приладів та інших матеріально-технічних засобів. Для орендатора лізинг - вигідний засіб вкладення капіталу. Сума орендних внесків гарантує йому відшкодування інвестицій і забезпечує одержання певного прибутку.

Дослідження міжнародних лізингових операцій показали, що лізинг сприяє вирішенню таких завдань, як структурна перебудова, поновлення основних виробничих фондів, підвищення конкурентоспроможності продукції та ефективності інвестицій, а також впровадження науково-технічних досягнень у виробничу сферу.

Вивчалися складові елементи механізму управління: законодавче регулювання лізингу, окремі методи обґрунтування лізингових розрахунків, механізм використання основних схем лізингу, оцінка ризику в лізинговій діяльності та деякі інші. Проте наявні розробки не тільки не дозволяють визначити напрями удосконалення управління, але навіть не дають чіткого цілісного уявлення про сформований до цього часу в Україні механізм. Тому першочерговою задачею є систематизація інформації про процес управління лізингом в Україні, встановлення спрямованості тенденцій його розвитку та розробка напрямів удосконалення.

Щоб вирішити поставлені проблеми й подолати перешкоди на шляху до розвитку лізингового кредиту в Україні слід перш за все знайти державну підтримку з метою забезпечення нормативно-правового статусу лізингових фірм і компаній. Лізингове законодавство повинно будуватися з орієнтацією на норми міжнародного права, водночас і насамперед з огляду на пріоритети державної економічної політики, інтереси всіх сторін, що беруть участь у лізинговій діяльності. Важливим є підвищення фінансової стійкості самих лізингових компаній. Треба говорити про те, що вони мають бути фінансово стійкими, міцними. Має бути належним чином налагоджений у них фінансовий менеджмент, управління ризиками. Тому що коли постає сьогодні питання, а чому не фінансуються банками лізингові компанії, то це в першу чергу пов'язано з тим, що лізингові компанії не є спроможними, не є надійними, стійкими. Удосконалення механізму управління лізингом повинно здійснюватися з урахуванням особливостей об'єкта управління на основі глибокого вивчення економічної сутності лізингу, осмисленні характеру взаємовідносин основних учасників, їхнього місця в системі зв'язків, специфіки інтересів і методів їхнього регулювання та взаємодії.

Звільнення об'єктів лізингу при їх ввезенні від обкладання ввізним митом та ПДВ дозволяє зробити їх дешевшими для лізингоотримувача приблизно на 30%, що є дуже переконливим чинником у конкурентній боротьбі за клієнта. Покращити ефективність діючого нині лізингового механізму можливо за рахунок залучення у вітчизняні лізингові компанії іноземних інвестицій. Операції фінансового лізингу могли б бути значно ефективнішими, якби держава забезпечила більш жорсткий контроль за цінами на певну техніку вітчизняного виробництва, оскільки на шляху до виробників її вартість зростає майже вдвічі.

На наш погляд, нашій країні не вистачає комплексної програми, у рамках якої:

- була б продуманна й створена більше розвинена інфраструктура ринку лізингових послуг, що включала б підготовку кваліфікованих кадрів, інформаційне висвітлення надаваних послуг;

- надання банкам більше широкого спектра пільг при довгостроковому кредитуванні лізингових угод (більше 3-х років);

- розвиток системи гарантій, щоб уникнути 100 % застави при лізингу (наприклад, страхування).

- поряд із уже вжитими заходами (відсутність валютного контролю при контрактах міжнародного лізингу), підсилити комплекс заходів щодо залучення іноземних інвестицій у рамках лізингу.

Така програма змогла б підштовхнути комерційні банки замість одержання сумнівних, ризикових прибутків у короткостроковому періоді переорієнтуватися на довгострокове інвестування коштів в українську економіку для одержання впевненого прибутку.

Безумовно, вищеперелічені заходи повинні сприяти розвитку міжнародних лізингових компаній та операцій, вироблених ними. Можна з повною упевненістю сказати, що лізинг в нашій країні поступово буде все більше нарощувати свої обороти і грати все більш вагому роль в економіці.

Список використаних джерел

1. Бєлоусова О.С. Поняття організаційно-економічного механізму лізингу: // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2010. - №5. - С. 26-29.

2. Білоус А.П. Лізинг: світовий досвід // Світова економіка й міжнародні відносини. - 2010. - №5. - 125 с.

3. Вартовий В.А. Міжнародний лізинг як ефективний інструмент зовнішньоекономічних відносин // Зовнішньоекономічні зв'язки. - 2008. - №6. - 36 с.

4. Василъчук М.В. та ін. Основи охорони праці. -- К.: Просвіта, 2003. -- 208 с.

5. Внукова Н. Сучасний стан економіко-правового регулювання фінансового лізингу в Україні // Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2009. - №3. - 24 с.

6. Газман В.Д. Розвиток лізингового бізнесу в Україні і його концентрації // Економіка України. - 2007. - №4. - 65 с.

7. Горемикін В.А. Лізинг: підручник. - К.: Основи, 2003. - 942 с.

8. Грищенко О. Міжнародний лізинг: історія, сучасність та перспективи розвитку // Економічний журнал. - 2008. - №3. - С. 3-69.

9. Державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці. -- К.: Основа, 1998. -- 240 с.

10. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-XII від 16.06.1991 [Текст]: остання редакція від 06.03.2009 / Відомості Верховної Ради (ВВР). - К., 1991, N 29, ст. 377.

11. Закон України «Про єдиний митний тариф» № 2097-XII від 05.02.1992 [Текст]: остання редакція від 18.12.2008 / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - К., 1992, N 19, ст. 259.

12. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-XII від 16.06.1991 [Текст]: остання редакція від 06.03.2009 / Відомості Верховної Ради (ВВР). - К., 1991, N 29, ст. 377.

13. Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 [Текст]: остання редакція від 04.02.2009 / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - К., 1997, N 21, ст. 156.

14. Закон України «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг» № 3301-IV від 11.01.2006 [Текст]: / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - К., 2006, N 16, ст. 138.

15. Закон України «Про фінансовий лізинг» № 723/97-ВР від 16.12.1997 [Текст]: остання редакція від 11.12.2003 / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - К., 1998, N 16, ст. 68.

16. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 11.12.03 р., №1381-ІV з наступними змінами і доповненнями.

17. Зуйкова Л. Лізинг: правове регулювання, бухгалтерський і податковий облік / Зуйкова Л., Горшкова І., Крутякова Т. // Економіко-правовий бюлетень. - 2008. - Тематичний випуск. - 175 с.

18. Заславська О. Ринок фінансової відповідальності // Звістки. - 2009. - №3. - 46 с.

19. Іванова А. Побічні ефекти лізингу // Фінанси України. - 2010. - №8. - 43 с.

20. Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми, перспективи // Фінанси України. - №2. - 2010. - 43 с.

21. Калініна Н. Лізингові угоди в діяльності організацій // Економіка й життя. - 2010. - №10. - 28 с.

22. Калініна Н. Окремі аспекти лізингової діяльності // Економіка й життя. - 2010. - №35. - 27 с.

23. Капроні Р. Лізинг в Україні / Капроні Р., Кисіль С., Рязанова Н. та ін. - МФК, 2007. - 142 с.

24. Коваленко Н., Човнюк Ю. Тенденції розвитку лізингу: світовий досвід і реалії в Україні // Банк. справа. - 2007. - №1 (37). - С. 47 - 52.

25. Коган Е.Е. Правові основи лізингу // ЕКО. - 2006. - №3. - 75 с.

26. Кочетова Н. Оренда із правом викупу або лізинг? // Економіка й життя. - 2004. - №9. - 25 с.

27. Кузенков А.Л. Про межі ефективності застосування лізингу // Проблеми прогнозування. - 2009. - №6. - 158 с.

28. Кузьміна З.М. Проблеми обмеженого використання лізингу в Україні: // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2010. - №1. - С. 312-316

29. Кукушкін А. Це дивне слово «лізинг» // Ваше право. - 2004. - №33. - 33 с.

30. Куліш Т.В. Економічні та правові основи становлення лізингових відносин: // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2007. - №2. - С. 145-148.

31. Кулешов В. Лізинг: особливості платежів // Економіка й життя. - 2005. - №2. - 27 с.

32. Куліков А.Г. Лізинг в Україні: чи варто вбивати курку, що несе золоті яйця? // Гроші і кредит. - 2008. - №6. - 44 с.

33. Куліков А.Г. Стратегія інвестиційного прориву й розвиток лізингу в Україні // Гроші і кредит. - 2009. - №3. - 46 с.

34. Ладюк О.Д. Розвиток лізингу в Україні: переваги і недоліки / О. Д. Ладюк // Финансы, учёт, банки. - 2008. - № 14. - С. 59-65.

35. Лізинг // Фінансові послуги. - 2006. - Жовтень (Тематичний випуск). - 49 с.

36. Лізинг. Світова історія лізингу. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.provko.kz/articles/business/lizing-mirovaya-istoriya-lizinga.htm

37. Лізинг: ефективні можливості інвестування й реструктуризації виробництва // Бізнес. - 2011. - №3-4. - 45 с.

38. Логвінова Н. Виправданий ризик // Фінанси України. - 2009. - №7. - 44 с.

39. Лугачева Л.І. Державна підтримка лізингової діяльності // ЕКО. - 2009. - №9. - 117 с.

40. Ляхов А.В. Лізинг // Економіка України. - 2010. - №8. - 57 с.

41. Макарьєва В.І. Про лізинг // Економіка України. - 2008. - №8. - 55 с.

42. Мармуль Л.О. Лізинг - один із шляхів набуття та оновлення основних засобів // Таврійський науковий вісник. - Херсон, 2009. - Вип.35. - С. 140-143.

43. Маслова І. Лізинговий бізнес у США / Маслова І., Анісімов М. // Економіст. - 2010. - №8. - 89 с.

44. Меренгс Е. Інформація про Проект МФК «Розвиток лізингу в Україні». - Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2008. - №1. - 20 с.

45. Меренгс Е. Нещодавні події в економічній сфері. - Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2010. - №1. - 20 с.

46. Меренгс Е. Політична ситуація в Україні. - Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». 2010. - №1. - 21 с.

47. Меренгс Е. Розвиток лізингу у світі. - Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». 2010. - №1. - 22 с.

48. Нікулін В. Промислово-інвестиційний лізинг і підприємство // Економіст. - 2005. - №7. - 56 с.

49. Оробець Л. Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг». - Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2010. №2. - 24 с.

50. Основи охорони праці: Підручник / М. П. Купчик, М. П. Гандзюк, І. Ф. Степанець та ін. -- К.: Основа, 2000. -- 416 с.

51. Отченаш К.Г., Драган Т.М. Ринок фінансового лізингу в цифрах. - Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2008. - №2. - 20 с.

52. Офіційний звіт про фінансові результати ТОВ «Кернел Трейд»: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.kernel.ua/ investment/shareholder.html

53. Петров І.А. Міжнародний лізинг: його можливості й переваги для підприємств // Енергія: економіка, техніка, екологія. - 2005. - №11. - 33 с.

54. Петрова В.І. Лізингові операції: правове регулювання, облік і оподатковування / Петрова В.І., Єремин О.Б. // Бух. облік. - 2009. - №10. - 28 с.

55. Постанова Правління Національного банку України Про затвердження Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, зі змінами, внесеними згідно з Постановою національного банку № 455 (z0037-07) від 13.12.2006, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.05.1999 за № 338/3631.

56. Різник В. Поняття лізингу в законодавстві України. - Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2011. - №2. - 20 с.

57. Ровенський Ю.А. Лізинг // Соціально-гуманітарні знання. - 2004. - №2. - 137 с.

58. Рубченко М. Приклад успішної компанії // Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2011. №1. - 41 с.

59. Рязанова Н. Вплив лізингу на державний бюджет. - Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2011. №1. - 46 с.

60. Рязанова Н. Особливості фінансового лізингу як інвестиційного інструменту та його актуальність України //Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2011. - №3. - 12 с.

61. Рязанова Н. Показники розвитку лізингу в інших країнах. - Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2011. - №3. - 24 с.

62. Рятувальне коло лізингових послуг // Економіка України. - 2009. - №4. - 68 с.

63. Сафарова Е. Динаміка згадувань лізингу в ЗМІ України // Комерсант. - 2010. - №39. - 15 с.

64. Свердлов І. Правове регулювання договору лізингу // Юридичний журнал. - 2004. - №3. - 78 с.

65. Сівашенко Т. Методичні підходи до використання лізингу як інструменту відтворення основних фондів авіакомпанії: // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - №5. - С. 39-45.

66. Сойфер В.Г. Лізинг: проблеми правового забезпечення // Економіка України. - 2008. - №11. - 66 с.

67. Тулай О. Економічні переваги та особливості лізингового механізму // Вісн. Тернопільського нац. екон. ун-ту. - 2007. - №3. - С. 88-98.

68. Українське об'єднання лізингодавців : Підсумки діяльності лізингодавців за 2010 рік. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http//www.leasing.org.ua

69. Федерація лізингових компаній Європи [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http//www.leaseurope.org/

70. Фінансові звіти підприємств [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.alt.com.ua/ukr/rating_individual/2509/

71. Харві М. Лізинг // Економіка і життя. - 2009. - №26. - 45 с.

72. Шевцов В.Н., Акімова Є.М., Осипов А.С. Лізинг: значення, сутність, можливості. - К.: Вища школа, 2005. - 390 с.

73. Що заважає розвитку лізингу в Україні / Орлов О.О., Рясних Є.М. // Фінанси України. - 2007. - №7. - 49 с.

74. Юсупова А.Т. Особливості розвитку лізингу в країнах Західної Європи // ЕКО. - 2010. - №10. - 165 с.

75. Яновенко Н.М. Подолання фінансової кризи й розвиток лізингу в Україні // Фінанси України. - 2010. - №10. - 61 с.

Додатки

Додаток А

Анотація дипломної роботи іноземною мовою

Annotation

The actuality of this research paper is due the important role of international asset for the world economy. World experience shows that the leasing transactions, including international, is an important factor in economic development.

In a competitive environment, which is worsened leasing an additional channel for sales of products, will expand the range of consumers. In this regard, the actuality of international leasing, its organization and planning, due to accelerating global trend of globalization and integration of these conditions in the global economy, in particular by borrowing on world markets necessary for the effective development of national economies and capital investment resources in different forms using new financial instruments.

In the process, actively participate most developed countries and developing countries who are united by a common desire to expand business and economic activities outside their national borders. For Ukraine, international leasing as one of the important channels of investment, acquisition and product sales, which Ukraine could start producing high-quality competitive goods not only in domestic market. Due to this, our country could take its rightful place in the international division of labor, to establish partner relations with other countries.

International Leasing as an alternative to direct foreign investment, is a highly financial tool that helps to efficiently use in the manufacture of achieving world scientific and technical progress. This requires increased attention to the development of all types and forms of leasing, which proved the need for domestic and foreign financial and business practices. Implementation of the lease allows for full funding of capital while maintaining financial independence of enterprises, to accelerate the upgrade of the production apparatus and on that basis, its effective use. In some foreign countries (USA, Germany, France, Britain, Japan, Poland, Hungary, Czech Republic, etc..)

Leasing has become one of the main tools of business, profitable for all participants. The share of leasing in industrial investment in these countries is about 20-25%. The importance of a supportive government policy to support the leasing, which can provide the leasing transition in a fundamentally new stage of development when there is a growing number of operators leasing business, financial and Acquisitions and other forms of leasing, including international, are taken into account the investment objectives and goals and innovation policy.

A special place in the total leasing is an international financial leasing. For international leasing transactions, according to experts, account for only 15% of the total volume of leasing operations in the world. Thus, the share of exports of financial leasing is about 4-5% of total world exports. Organizational and Economic Mechanism of leasing relations in a market economy and on specific conditions of Ukraine as not investigated in theoretical and applied aspects. Although to some extent already functioning infrastructure leasing, there are separate publications.

The purpose of this paper is to identify the characteristics of planning and international leasing, study and implement the international spread of leasing and development of practical recommendations on the use of international asset financing for corporations.

To achieve the goal of this work were the following objectives: - An analysis of the international market of leasing services to identify trends and perspectives of its development;

- To conduct an analytical review of the common species in the world market and lease forms to determine their classification according to different classification attributes;

- Analyze the current leasing market in Ukraine, its formation and development to determine the level of its integration into the global leasing market;

- Examine state regulation of leasing in Ukraine in order to identify positive and negative sides in the current legislation;

- Identify the main types and forms of leasing and summarize the approaches to their classification.

The research object is the organization and planning of international leasing operations.

Subject of research - the mechanism of international leasing. Methodological and methodical basis of studies of foreign and domestic publications and research on the theory and practice of leasing and management processes, the experience of the world economy, the legislation of Ukraine and other countries in the world of the investigated problems. Theoretical and methodological research and development of practical recommendations based on analysis of current legislation of Ukraine and the main offices for business, leasing, market, government programs and business plans.

We used modern methods of economic processes, new technologies, including such as: system analysis, economic and statistical methods of processing information, monograph, logical, expert analysis methods and more. Information base study were statistics Statistics Committee of Ukraine, Ministry of Economy of Ukraine, reports and accounting data of companies, businesses, references.

The work consists of introduction, three sections, conclusions and suggestions, list of sources and applications.

The first section reviews the theoretical principles of international leasing, leasing very essence, its functions, the classification of leasing, depending on different classification features, leasing trends in the world overview of the Ukrainian legislation on leasing.

In the second section of the practical research of finance and economic activity "Kernel-Trade", also the analysis of methodological principles calculation of lease payments and identify problems of international leasing operations. In the third section, the section developed key recommendations for minimizing risks in international transactions financial leasing, as well as improvement schemes also formulated certain recommendations to improve the taxation of leasing operations. It is also an outlook on international development of leasing in Ukraine and abroad.

To solve the posed problems and overcome obstacles to the development of leasing credit in Ukraine should first of all find state support to ensure the legal status of firms and leasing companies.

Leasing legislation must be built with a focus on international law, however, primarily due to the economic policy priorities and interests of all parties involved in leasing activity. It is important to increase financial sustainability of most leasing companies. We must talk about what they should be financially stable, durable. Must be properly adjusted their financial management, risk management. Because when there is a question today, why not financed by banks leasing companies, it is primarily due to the fact that leasing companies are not capable, are not reliable, persistent. Improving lease management mechanism must take into account the features of an object through a deep study of the economic essence of leasing, comprehending the nature of key relationships and their place in the system of relations, specific interests and methods of their regulation and interaction.

Додаток Б

Консолідований звіт про прибутки ТОВ «Кернел Трейд» за 2009р.

Додаток В

Консолідований баланс ТОВ «Кернел Трейд» за 2009р.

Додаток Д

Консолідований звіт про фінансовий стан ТОВ «Кернел Трейд» за 2009р.

Додаток Ж

Договір фінансового лізингу

м._____

"___" _________ 20__ р.

_____________________, яке далі іменується "Лізингодавець", в особі _______________ який діє на підставі Статуту, з одного боку, та ___________________, що далі іменується "Лізингоодержувач", в особі ________________________, який діє на підставі Статуту, з другого боку, (далі - Сторони), керуючись чинним законодавством України, уклали цей договір (далі - Договір) про наступне.

1. Предмет Договору

1.1. Лізингодавець передає Лізингоодержувачеві, а Лізингоодержувач отримує від Лізингодавця у платне користування на умовах фінансового лізингу (далі - лізинг) майно ________________ (далі - Обладнання).