Лізинг на світовому ринку послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Лізинг як один із видів іноземних інвестицій та інструмент оновлення основних фондів формує матеріальну основу суспільного виробництва, створює передумови для розширеного відтворення, забезпечує впровадження у виробництво новітніх досягнень науково-технічного прогресу і слугує джерелом підвищення ефективності виробництва й економічного росту. Ефективне використання операцій міжнародного лізингу сприяє розв'язанню проблем макроекономічної стабілізації, структурної перебудови, допомагає вивести національну економіку на шлях стабільного економічного росту.

Результати фундаментального дослідження та аналізу праць українських та зарубіжних вчених свідчать про те, що існує велика кількість невирішених проблем та задач на ринку лізингових послуг. Необхідність розв'язання цих проблем та активізація міжнародної лізингової діяльності в Україні зумовлюють необхідність проведення досліджень.

Актуальність теми. В умовах сучасних глибоких соціально-економічних перетворень та переходу вітчизняної економіки до ринкових відносин дослідження процесів розвитку та регулювання міжнародного лізингу набуває особливої актуальності, що пов'язано не тільки з відносною новизною проблеми, але й з тим практичним значенням, якого вона набуває в умовах переходу України на траєкторію економічного зростання. Ринок лізингових послуг має особливе значення для вирішення цілої низки складних завдань, що стоять перед нашим суспільством

Актуальність дослідження обумовлена сукупністю чинників техніко-технологічного, фінансового та соціально-економічного характеру.

Лізингова діяльність вже певний час впроваджується на практиці, але механізми її реалізації не мають відповідного теоретичного обгрунтування. Тому вивчення питань розвитку та регулювання ринку лізингових послуг в Україні та світі в сучасних умовах має не тільки науково-теоретичне, але й практичне значення.

Метою є дослідження стану світового та вітчизняного ринків лізингових послуг, визначення проблем та перспектив.

У відповідності до поставленої мети були визначені такі завдання:

- проаналізувати історичний розвиток та сучасний стан ринку лізингових послуг в різних країнах світу;

- розкрити теоретичні основи та виявити економічну сутність лізингу;

- дослідити тенденції міжнародного лізингу в світі;

- обґрунтувати рекомендації по вдосконаленню регулювання та розвитку лізингового ринку в Україні.

Об'єкт дослідження - процеси та відносини, що виникають при розвитку та регулюванні в сфері лізингових послуг.

Предмет дослідження - лізинг на міжнародному та вітчизняному ринках послуг.

Структура - дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. В роботі розміщено таблиці та рисунки. Список використаних джерел включає 54 найменувань.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, законодавчі акти та державні соціально-економічні нормативні документи з питань регулювання та розвитку лізингової діяльності. Дослідження здійснювалося на основі системного підходу і комплексного аналізу, а також таких методів пізнання як аналогія, порівняння, класифікація, спостереження, графічна інтерпретація. Інформаційною базою є праці видатних вчених і спеціалістів з проблем міжнародного лізингу та лізингу, статистичні та методичні матеріали, вітчизняна і зарубіжна практика, матеріали звітності лізингових компаній та асоціацій лізингових компаній, а також підприємств, що займаються лізингом, мережа Internet.



РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ЛІЗИНГУ НА СВІТОВОМУ РИНКУ ПОСЛУГ

1.1 Історичні аспекти розвитку лізингу

Розкриття сутності лізингової угоди бере свій початок ще за далеких часів Арістотеля (384/383 - 322 рр. до н.е.). Саме йому належить назва одного з трактатів в "Риториці": "Багатство полягає в користуванні, а не в праві власності". Іншими словами, не обов'язково для отримання доходу мати у власності будь-яке майно, потрібно лише мати право користуватися ним і в результаті цього отримувати дохід [26, с.54].

Орендні (лізингові) угоди були відомі і за часів, що набагато передують IV ст. до н.е., тобто рокам, коли жив Арістотель. Вони укладалися ще в стародавній державі Шумер і датуються приблизно 2000 роком до н.е. Так, глиняні таблички, знайдені в шумерському місті Ур, містять відомості про оренду сільськогосподарського знаряддя, землі, водних джерел, волів та інших тварин. Ці глиняні таблички розповідають про храмових священиків - орендодавців, що укладали договори з місцевими фермерами.

Англійський історик Т. Кларк виявив декілька положень про лізинг в Законах Хаммурапі, прийнятих між 1775-1750 рр. до н.е. Група статей, що торкалися власності -- найбільша в збірці. Статті грунтовно розглядали всі випадки оренди і норми орендної плати, умови застави майна.

Інші стародавні цивілізації, включаючи греків, римлян, єгиптян, вважали оренду привабливим, доступним, а часом і єдино можливим засобом придбання устаткування, землі та худоби.

Давні фінікійці, що вважалися чудовими моряками та торговцями, практикували оренду суден, яка за своєю економіко-правовою сутністю дуже схожа на класичну форму сучасного лізингу устаткування.

Велика кількість договорів короткострокової оренди забезпечували отримання судна та екіпажу.

В сучасних умовах ці угоди відповідають операціям так званого "мокрого" лізингу (вид лізингу, що передбачає надання лізингодавцем повного набору послуг - технічне обслуговування обладнання, ремонт, страхування, підготовка обслуговуючого персоналу, маркетингові послуги тощо. Це один із найдорожчих видів лізингу).

Довгострокові чартерні угоди підписувались на строк, що покривав весь розрахунковий період економічного життя суден, і вимагали від орендаря прийняти на себе більшу частину зобов'язань, які випливали з монопольного використання орендованих засобів [20, c.22].

Лізинг в давнину не був обмежений орендою будь-яких конкретних видів власності. Фактично з історії відомо, що орендувалися не тільки різні типи сільськогосподарської техніки і ремісничого устаткування, але навіть і військова техніка.

Є згадка про практично проведену лізингову угоду,що відноситься до 1066 року, коли Вільгельм Завойовник орендував у норманських судновласників кораблі для вторгнення не Британські острови.

Пізніше орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду здавалися в основному сільськогосподарське знаряддя та коні.

Однак час від часу відбувалися події, що породжували унікальні форми та предмети оренди. Так, 1248 році була зареєстрована угода, згідно з якою лицар Бонфіс Манганелла Гаета орендував обладунок для участі в Сьомому Хрестовому поході. Потім він виплачував за нього орендну плату, яка в кінцевому підсумку значно перевищила початкову вартість амуніції.

В 1572 році у Великобританії був прийнятий законодавчий акт, який дозволяв використовувати тільки дійсний, а не удаваний лізинг, тобто законними визнавалися орендні договори, підписані на розумних засадах, так як до того часу почастішали угоди, метою яких було приховати справжній стан справ -- хто власник, хто користувач. Використовувалось це як засіб прихованої передачі власності, тобто для введення в оману кредиторів.

Таким чином, оригінальна ідея розділення користування і власності і можливості діставати вигоду з користування відома праву з найдавніших часів.

Перше відоме вживання терміну «лізинг» (про це пише австрійський дослідник В. Хойер у своїй книзі «Як робити бізнес в Європі») відноситься до 1877 року, коли телефонна компанія «Белл» прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду, тобто встановлювати устаткування в будинку чи офісі клієнта тільки на основі орендної плати. Ця операція справила сильний вплив не тільки на розвиток зв'язку. Багато компаній високо оцінили оренду устаткування, що дозволяла їм на відміну від простого продажу захистити своє монопольне право на використання «ноу-хау». Аналогічно «Белл», компанія Hughes, яка виготовляла інструменти, зберігала контроль над цінами, надаючи свій спеціалізований 11-ти гранний бур тільки на умовах оренди. Компанія «U.S. Shoe Machinery», яка виробляла устаткування для виготовлення взуття, використовувала угоди, що пов'язували клієнтів виключно з її власною продукцією. Тільки прийняття федерального антимонопольного законодавства США поклало кінець цій практиці і змусило виробників виставити устаткування на вільний продаж [24, c. 101].

На початку ХХ сторіччя у Великобританії в зв'язку з розвитком промисловості, збільшенням виробництва різних видів устаткування зросла кількість товарів, що здавалися в лізинг. Особливу роль в цьому зіграв розвиток залізничного транспорту та кам'яновугільної промисловості.

Власники ком'яновугільних копалень спочатку купували вагони для перевезення вугілля, однак скоро стала очевидною невигідність та неможливість такого фінансування. Видобуток вугілля збільшувався, відкривалися нові шахти, потрібна була все більша кількість вагонів. Цілком слушно, що невеликі підприємства вирішили скористатися цією ситуацією для вигідного вкладення капіталу, а саме, купувати вагони і здавати їх в оренду (лізинг) залізничним компаніям. З'явилися компанії, єдиною метою яких був лізинг потягів та залізничних вагонів. При укладанні договорів вони стали включати в нього право на купівлю (опціон), яке надавалося користувачеві після закінчення строку лізингу. Однією з причин появи такої умови було те, що користувачі значно акуратніше та дбайливіше поводилися з вагонами, якщо існувала перспектива їх подальшого придбання у власність. Такі угоди отримали назву договорів оренди-продажу. Подальший розвиток лізингу та оренди-продажу призвів до необхідності розмежування договорів лізингу та оренди-продажу [19, c.49].

Розвиток економічних відносин визначив зацікавленість виробників техніки та устаткування в отриманні необхідного фінансування виготовлення своєї продукції. Ця обставина викликала в США на початку ХХ сторіччя хвилю нового виду кредитування -кредиту, що виплачувався частинами. Виробники і продавці вважали, що вони зможуть продати більше, якщо разом з необхідним устаткуванням запропонують більш привабливий для клієнта план -графік виплат. Звідси бере початок практика лізингового фінансування, що забезпечується продавцями - даний вид лізингових відносин залишається й понині досить важливим інструментом поставок по лізингу.

Після Другої світової війни став швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов'язаний з транспортними засобами.Справжня революція в орендних відносинах відбулася в Америці на початку 50-х нашого сторіччя. В оренду стали масово здаватися засоби виробництва: технологічне устаткування, машини та механізми, судна, літаки тощо. Уряд США, оцінивши це явище, оперативно розробив і реалізував державну програму його стимулювання.

Першим акціонерним товариством, для якого лізингові операції стали основним видом діяльності була створена в 1952 році в Сан-Франціско відома американська компанія «United States Leasing Corporation». Заснував компанію Генрі Шонфельд. Спершу він створив компанію для однієї конкретної лізингової угоди, але потім зрозумів, що лізинговий бізнес може стати дуже перспективним, і в результаті з'явилася на світ «U.S. Leasing Corporation». Лізингові операції досить швидко перетнули межі США і, отже, з'явилося таке важливе для розвитку лізингового бізнесу поняття як «міжнародний лізинг». Через декілька років компанія почала відкривати свої філіали в інших країнах (передусім в Канаді в 1959 році). В подальшому вона стала зватися «United States Leasing International» [7, c.121].

В 1982 році відбулася подія, знаменна для лізингу авіаційної техніки. В цей рік корпорація Мак-Доннела Дугласа змогла за рахунок нової фінансової політики за допомогою лізинга завоювати ринок для літака ДС-9-80 в конкуренції з Боінгом-727. Запропонована Дугласом концепція була названа «fly before buy» («політати, перед тим як купувати»).

На думку таких спеціалістів, як О.Н. Чекмарева, К.Г. Сусанян, В.А. Перов, в Радянському Союзі лізинг застосовувався до початку 90-х років в порівняно невеликих масштабах і лише в міжнародній торгівлі. Проте і раніше напрокат здавалися легкові автомашини, а прокат за своєю сутністю близький до оперативного лізингу.

В 70-80-ті роки лізинг розглядався радянськими зовнішньоторговими організаціями передусім як одна з форм придбання та реалізації такого устаткування, як великогабаритні універсальні та інші коштовні верстати, конвеєрні лінії, дорожно-будівниче, ковальсько-пресове, енергетичне устаткування, а також ремонтні майстерні, літаки, морські судна, автомашини, обчислювальна техніка на базі ЕОМ тощо, з використанням специфічної форми кредиту. Лізинг звичайно фіксувався в угодах, укладених між радянськими та іноземними партнерами на певний строк.

В СРСР різновидом лізингової операції, що активно застосовувалась Мінморфлотом, був «бербоут-чартер» - найм морського судна без екіпажу. Сенс цієї операції полягав ось у чому: відповідно до умов контракту, який укладався П/О «Совфрахт» Мінморфлота СРСР з посередницькою фірмою, що надавала в оренду судно, яке цікавило Міністерство, на це судно (переважно з портів Західної Європи чи Японії під прапором третьої країни) направлявся радянський екіпаж, піднімався прапор Радянського Союзу і судно надходило в розпорядження радянської сторони для експлуатації. По закінченні строку оренди за взаємно укладеною угодою в якості обов'язкової умови передбачалося придбання корабля орендарем.

На умовах «бербоут-чартер» Мінморфлот придбав значний тоннаж - вантажні, пасажирські судна, танкери, що знаходилися в експлуатації на протязі 6-12 років.

Досить активно застосовувався лізинг міжнародних автомобільних перевезень зовнішньоторговим об'єднанням «Совтрансавто», яке придбавало за кордоном на умовах оренди з подальшою купівлею різні види вантажного автомобільного транспорту: тягачі, рефрижераторні та тентові напівпричепи, кузови, контейнерні шасі. На умовах оренди в СРСР використовувались іноземні контейнери.

В червні 1991 року була створена, а з грудня того ж року почала діяти міжнародна радянсько-німецько-французька лізингова компанія «Євролізинг». Її засновниками з радянської сторони стали Внешэкономбанк СРСР, Радморфлот, Госснаб СРСР, з французької - один з найбільших банків Європи «Bank National de Paris», а з німецької - одна з найбільших лізингових компаній Західної Німеччини - «Мітфінанц ГмбХ» [17, c.60].

Разом з тим лізинг в міжнародних операціях застосовувався в дуже незначних масштабах. До кінця 80-х років розвиток міжнародного лізингу стримувався головним чином через те, що у радянських підприємств не було іноземної валюти для оплати іноземного устаткування. Після того як, починаючи з квітня 1989 року, підприємства отримали право самостійного виходу на зовнішній ринок, у багатьох з них з'явилося власне джерело валютних надходжень. Крім того, в окремих випадках допускалося використання іноземних верстатів та іншої техніки підприємствами, що не мали валютних ресурсів. Такі угоди передбачали оплату зобов'язань поставкою продукції, виготовленої на цьому устаткуванні (компенсаційний лізинг - buy-back).

Початок розвитку лізингових операцій на українському ринку можна визначити серединою 1989 року в зв'язку з переведенням підприємств на орендні форми господарювання. Помітним явищем в становленні початкових правил застосування лізингу стали Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року № 810-1 та лист Держбанку СРСР від 16 лютого 1990 року №270 «Про план рахунків бухгалтерського обліку», в якому був поданий порядок відображення лізингу в бухгалтерському обліку. Розвиток мережі комерційних банків сприяв впровадженню лізингових операцій в банківську практику

Щодо становлення лізингу в Україні можна виділити декілька принципових етапів.

До 1991-1992 років поняття лізингу як такого було відсутнє і регулювання лізингу здійснювалось лише загальними нормами Цивільного кодексу про майновий найм. У період до 1997 року відбулось закріплення лізингу в окремих актах законодавства, було відсутнє спеціалізоване цивільне законодавство і регулювання лізингу відбувалось за нормами податкового, банківського законодавства тощо. У 1997 році був прийнятий Закон України “Про лізинг”, яким вже були комплексно врегульовані питання договору лізингу. І прийняттям нової редакції Закону України «Про лізинг», який став називатися «Про фінансовий лізинг» та набранням чинності нового ЦК, ознаменувався новий етап розвитку лізингу в Україні. І саме положення цих законодавчих актів ми будемо розглядати як нові та такі, що потребують сучасного правового аналізу.

Окремою правовою подією можна визначити приєднання України до Конвенції УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг». І хоча ця Конвенція регулює лише договори міжнародного фінансового лізингу та набуває чинності для України лише через 6 місяців після передачі на збереження офіційних документів про приєднання депозитарію, важливість приєднання до цієї Конвенції, як подальшого, перспективного етапу розвитку лізингових відносин в Україні не виникає сумнівів [23, c.26].

Оцінюючи лізинговий ринок країн СНД, який поки що лише формується, не можна не відмітити його складність, помножену на економічні труднощі, що все більше і більше поглиблюються і здатні привести у відчай навіть найбільших ентузіастів цього молодого у нас виду підприємництва. Проте, очевидно, якщо ми бажаємо встигнути на «потяг світової економіки», необхідна важка та кваліфікована праця.

Спеціалісти, що займаються лізинговими операціями, повинні володіти глибокими знаннями в області комерції, організації кредитування, ринку (фондів, лімітів) нового і уживаного устаткування, технології виробництва, бухгалтерського обліку, інспектування юридичної служби, страхування майна [19, c.54].

Отже, можна стверджувати що лізинг з'явився ще з прадавніх часів, застосовувався у різноманітних сферах, де відбувалася оренда того чи іншого майна. Розвиток лізингу набув швидких темпів і не зупиняється дотепер. В Україні поняття «лізинг» офіційно з'явилося у 1997 році, коли було прийнято Закон України «Про лізинг». Тому до 1991-1992 лізингові операції регулювалися загальними нормами Цивільного кодексу про майновий найм.

1.2 Сутність, поняття та основні складові лізингу

Лізинг, як економічна категорія, має безліч визначень. Насамперед, лізинг - слово англійського походження, похідне від дієслова to lease, що означає брати і здавати майно в тимчасове користування. Найбільш точно відображає сутність терміна “лізинг” таке визначення: лізинг являє собою інвестування тимчасово вільних чи залучених фінансових коштів, при якому лізингодавець зобов'язується придбати у власність обумовлене договором майно у визначеного продавця і надати це майно лізингоодержувачу за плату в тимчасове користування з правом подальшого викупу.

Лізингова угода, являє собою сукупність договорів, необхідних для реалізації договору лізингу між лізингодавцем, лізингоодержувачем і продавцем (постачальником) предмета лізингу.

Предметом можуть бути будь-які неспоживані речі, у тому числі підприємства й інші майнові комплекси, будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби й інше рухоме і нерухоме майно,які можуть використовуватися для підприємницької діяльності. Предметом лізингу не можуть бути земельні ділянки й інші природні об'єкти, а також майно, що законодавчо заборонені для вільного обороту чи для яких встановлений особливий порядок обороту [45, c.119].

Фінансові відносини суб'єктів лізингу складаються за схемою

Рис. 1.1 Фінансові відносини суб'єктів лізингу

1. Користувач (після вступу в лізингові відносини - лізингоодержувач) повідомляє лізингову компанію, яке обладнання йому необхідно.

2. Лізингова компанія, переконавшись в ліквідності проекту, купує це обладнання у фірми-виробника, чи іншої юридичної або фізичної особи, яка продає майно, що є об'єктом лізингу.

3. Лізингова компанія (лізингодавець), ставши власником обладнання, передає його в тимчасове користування з правом подальшого викупу (визначається договором) лізингоодержувачу, отримуючи натомість лізингові платежі.

Ринок лізингових послуг характеризується багатоманітністю форм лізингу, моделей лізингових контрактів та юридичних норм, які регулюють лізингові операції.

Під час виділення видів лізингу виходять передусім з ознак їх класифікації, які характеризують:

- відношення до орендованого майна (об'єму обслуговування);

- тип фінансування лізингової операції;

- тип лізингового майна;

- склад учасників лізингової угоди;

- ступінь окупності лізингового майна;

- сектор ринку, де проводяться лізингові операції;

- відношення до податкових, митних та амортизаційних пільг та преференцій;

- порядок лізингових платежів [32, c.87].

У відношенні до орендованого майна (об'єму обслуговування) лізинг поділяється на:

- чистий (net leasing), коли всі витрати по обслуговуванню майна приймає на себе лізингоодержувач. При цьому лізингоодержувач переказує лізингодавцю чисті, або нетто, платежі. Більшість послуг на вітчизняному лізинговому ринку устаткування є чистими.

- повний, або, як його ще називають «мокрий» лізинг (wet leasing), коли лізингодавець приймає на себе всі витрати по обслуговуванню майна. Його використовують, як правило, самі виробники устаткування. За вартістю повний лізинг один з найдорожчих, так як у лізингодавця збільшуються витрати на технічне обслуговування, супроводження кваліфікованим персоналом, ремонт, постачання необхідної сировини та комплектуючих виробів тощо.

- частковий (з частковим набором послуг), коли на лізингодавця покладаються лише окремі функції з обслуговування майна.

За типом фінансування лізинг поділяється на:

- терміновий, коли має місце одноразова оренда майна.

- поновлюваний (револьверний), при якому після закінчення першого строку угода продовжується на наступний період. При цьому об'єкти лізингу через певний час в залежності від зносу та за бажанням лізингоодержувача замінюються на більш досконалі зразки. Лізингоодержувач приймає на себе всі витрати на заміну устаткування. Кількість об'єктів лізингу і строки їх використання при поновлюваному лізингу заздалегідь сторонами не визначаються.

Різновидом поновлюваного лізингу є генеральний лізинг, який дозволяє лізингоодержувачу доповнити список орендованого устаткування без укладання нових угод. Це дуже важливо для підприємств з безперервним виробничим циклом та при жорсткій контрактній кооперації з партнерами. Генеральний лізинг використовується, коли вимагається термінова поставка чи заміна вже отриманого по лізингу устаткування, а часу, необхідного на опрацювання та укладання нової угоди, як правило, немає. За умовою угоди в режимі генерального лізингу лізингоодержувачу у випадку виникнення термінової непередбаченої необхідності в отриманні додаткового устаткування достатньо направити лізингодавцю запит на поставку потрібного устаткування із посиланням на узгоджений перелік чи каталог. В кінці періоду, на який була укладена угода, відбувається перерахунок лізингових платежів з урахуванням різночасовості витрат лізингодавця і укладається нова угода.

В залежності від складу учасників (суб'єктів) угоди розрізняють наступні види лізингу:

- прямий лізинг, при якому власник майна (постачальник) самостійно здає об'єкт в лізинг (двостороння угода). По суті, цю угоду не можна назвати класичною лізинговою угодою, оскільки в ній не бере участі лізингова компанія.

- непрямий лізинг, коли передача майна в лізинг відбувається через посередника. Угода такого роду схожа на класичну лізингову операцію, так як в ній беруть участь постачальник, лізингодавець і лізингоодержувач, до того ж кожний з них виступає самостійно.

- роздільний лізинг (лізинг за участю багатьох сторін) -- leveraged leasing. Цей вид лізингу разповсюджений як форма фінансування складних великомасштабних об'єктів, таких, як авіатехніка, морські та річкові судна, залізничні поїзди, бурові платформи тощо. Такий лізинг називається ще груповим, або акціонерним, лізингом за участю декількох компаній постачальників, лізингодавців та залученням кредитних коштів у ряду банків, а також страхуванням лізингового майна і повернення лізингових платежів за допомогою страхових пулів. Такий вид лізингу вважається найскладнішим, оскільки йому властиве багатоканальне фінансування. Специфічною особливістю даного виду лізингу є те, що лізингодавці забезпечують лише частину суми, необхідної для купівлі об'єкта лізингу. Ці кошти залучаються та акумулюються шляхом випуску акцій та розповсюдження їх серед лізингодавців, які беруть участь в фінансуванні угоди. Частина контрактної вартості об'єкта лізингу, що залишилася, фінансується кредиторами (банками, іншими інвесторами). Характерно, що при цьому кредитори не мають, як правило, права вимагати погасити заборгованість по кредитах безпосередньо у лізингодавців. В цих угодах через велику кількість учасників присутні: повірений кредиторів - для координації дій позикодавців, і повірений лізингодавців - для управління спільними діями контрагентів. Повірений лізингодавців діє в якості номінального лізингодавця і отримує титул власника устаткування. Він же розподіляє прибуток між акціонерами.

Однією з форм прямого лізингу є зворотний лізинг (sale and leaseback arrangement). Зворотний лізинг являє собою систему взаємопов'язаних угод, за якої фірма - власник землі, будівель, споруд чи устаткування продає цю власність фінансовому інституту (банку, страховій компанії, інвестиційному фонду, фірмі, спеціально орієнтованій на лізингові операції) з одночасним оформленням угоди про довгострокову оренду своєї колишньої власності на умовах лізингу.

Зворотний лізинг виступає в даному випадку як альтернатива заставній операції, причому продавець власності, котрий в результаті угоди стає її орендарем, негайно отримує в своє розпорядження від покупця взаємно узгоджену суму угоди купівлі-продажу, а покупець продовжує брати участь в цій операції, але уже в якості орендодавця. Зворотний лізинг необхідний, передусім, для тих господарюючих об'єктів, яким терміново потрібні значні обсяги оборотних коштів.

Важливою перевагою зворотного лізингу являється використання устаткування, що вже знаходиться в експлуатації, в якості джерела фінансування нових об'єктів, які лише будуються, з можливістю використання податкових пільг, що надаються учасникам лізингових операцій. Зворотний лізинг дає можливість рефінансувати капітальні вкладення з меншими затратами, ніж при залученні банківських позик, особливо якщо платоспроможність підприємства ставиться кредитними організаціями під сумнів через несприятливе співвідношення між його уставним капіталом та позиченими фондами.

При зворотному лізингу орендна плата встановлюється за такою схемою: сума платежів повинна бути достатньою для повного відшкодування інвестору всієї суми, яка була виплачена ним при купівлі, і на додачу забезпечувати середню норму прибутку на інвестований капітал [22, c. 44].

За типом майна розрізняють:

- Лізинг рухомого майна (устаткування, техніка, автомобілі, судна, літаки тощо), в тому числі нового і такого, що використовувалося.

- Лізинг нерухомості (будівлі, споруди).

За ступенем окупності майна лізинг розподіляється на:

- Лізинг з повною окупністю (чи близькою до повної), коли протягом дії одного лізингового договору відбувається повна чи близька до повної амортизації майна і, відповідно, виплата лізингодавцю вартості майна.

- Лізинг з неповною окупністю, при якому протягом дії одного лізингового договору відбувається часткова амортизація майна і окупається лише частина його.

Відповідно до ознак окупності (умов амортизації майна) розрізняють фінансовий та оперативний лізинг.

Фінансовий (капітальний, прямий) лізинг - financial, capital leases - являє собою договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має включати не менш як 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Даний вид лізингу характеризується наступними рисами:

участь крім лізингодавця і лізингоодержувача третьої сторони (виробника чи постачальника об'єкту угоди);

неможливість розірвання договору на протязі основного строку оренди, тобто строку, необхідного для відшкодування витрат орендодавця;

тривалий період лізингової угоди (звичайно близький до строку служби об'єкту угоди).

Після завершення строку лізингової угоди (договору) лізингоодержувач може придбати об'єкт угоди за залишковою (а не за ринковою) вартістю; укласти договір на менший строк і за пільговою ставкою; повернути об'єкт угоди лізинговій компанії.

Про свій вибір лізингоодержувач має проінформувати лізингодавця. Якщо в договорі передбачається погодження (опціон) на купівлю предмета угоди, сторони заздалегідь визначають залишкову вартість об'єкта, який здається в лізинг.

Оперативний (сервісний) лізинг - service, operating leases - являє собою орендні відносини, за яких витрати лізингодавця, пов'язані з придбанням і утриманням предметів, що здаються в оренду, не покриваються орендними платежами на протязі одного лізингового контракту. Укладається він, як правило, на 2 - 5 років. При оперативному лізингу ризик псування чи втрати об'єкту лежить в основному на лізингодавці. Ставка лізингових платежів зазвичай вища, ніж при фінансовому лізингу, через відсутність гарантії окупності витрат. По закінченні оперативного лізингового договору лізингоодержувач має право: продовжити строк договору на більш вигідних умовах; повернути устаткування лізингодавцю; купити устаткування у лізингодавця за наявності погодження (опціона) на придбання за ринковою вартістю.

В залежності від сектора ринку, де проводяться лізингові операції, розрізняють:

Внутрішній лізинг, коли всі учасники угоди представляють одну країну.

Зовнішній (міжнародний) лізинг -- до нього відносяться угоди, в яких хоча б одна із сторін належить іншій країні. До цього ж виду лізингу відносять і угоди, які укладаються між лізингодавцем і лізингоодержувачем однієї країни, якщо хоча б одна із сторін веде свою діяльність та має капітал спільно з іноземною фірмою.

Зовнішній лізинг, в свою чергу, поділяється на імпортний, коли іноземною стороною є лізингодавець, та експортний, коли іноземною стороною є лізингоодержувач.

Під лізинговими платежами розуміється загальна сума, яка виплачується лізингоодержувачем лізингодавцю за надане йому право користування лізинговим майном.

Лізингові платежі є тим механізмом, за допомогою якого лізингодавець відшкодовує свої фінансові затрати на купівлю майна і отримує прибуток.

Загальна сума лізингових платежів за весь період лізингу повинна включати:

- суму, яка відшкодовує повну (або близьку до неї) вартість лізингового майна;

- суму, яка виплачується лізингодавцю за кредитні ресурси використані ним для придбання майна за лізинговим договором;

- комісійну винагороду лізингодавцю;

- суму викупу вартості майна, якщо у договорі передбачений викуп вказаної вартості у вигляді складової частини загальної суми лізингових платежів;

- суму, яка виплачується за страхування лізингового майна, якщо воно було застраховане лізингодавцем;

- інші витрати лізингодавця, передбачені лізинговим договором.

Наприклад, навчання персоналу, технічне обслуговування лізингового майна, ремонт і та ін.

Крім того, в лізингових платежах слід враховувати податок на майно, податок за користування автомобільними дорогами, податок на придбання автотранспортних засобів, якщо в лізинг будуть передаватися автотранспортні засоби.

При укладенні лізингового договору сторони встановлюють загальну суму лізингових платежів, форму, метод нарахування, періодичність виплати внесків, а також способи їх виплати.

За формою лізингові платежі можуть здійснюватись :

- грошовими коштами (грошова форма),

- продукцією або послугами лізингоодержувача (компенсаційна форма),

- грошовими коштами в поєднанні з поставкою продукції або надання послуг лізингоодержувачем (змішана форма).

За періодичністю лізингові платежі бувають:

- щорічними;

- піврічними;

- щоквартальними;

- щомісячними.

Графік лізингових платежів з указанням конкретних дат виплат є невід'ємною частиною лізингового договору. Поряд з періодичними виплатами можливий одноразовий платіж, при якому передбачена виплата лізингодавцю авансу (депозиту) або відстрочка платежу, якщо у лізингоодержувача в даний час виникли фінансові труднощі або йому вигідніше перенести платіж на більш пізній період.

За способом виплати лізингові платежі здійснюються:

- рівними частинами;

- збільшуваними розмірами;

- зменшуваними розмірами.

За характером лізингових платежів здійснюється розподіл залежно від:

- Виду лізингу (фінансовий, оперативний);

- Форми розрахунків між лізингодавцем та лізингоодержувачем:

а) грошові, коли всі платежі здійснюються в грошовій формі;

б) компенсаційні, коли платежі здійснюються в формі поставки товарів, вироблених на зданому у лізинг устаткуванні (по суті, це бартер), чи шляхом зарахування послуг, які надають один одному лізингоодержувач і лізингодавець;

в) змішані, коли застосовуються обидві вказані форми платежів.

- Складу врахованих елементів платежу (амортизація, додаткові послуги, лізингова маржа, страхування тощо);

- Методу начислення:

а) з фіксованою загальною сумою;

б) з авансом (депозитом);

в) з урахуванням викупу майна за залишковою вартістю;

г) з урахуванням періодичності внесення (щорічні, щопіврічні, щоквартальні, щомісячні);

д) з урахуванням терміновості внесення (на початку, в середині чи в кінці періоду платежу);

е) з урахуванням способу виплати: рівномірними частками; з розмірами, які зменшуються або збільшуються (в залежності від фінансового стану лізингоодержувача і умов договору) [39, c.33].

Визначення об'єкту лізингу є істотною умовою, без якої угода вважається недійсною. В залежності від конкретних обставин об'єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, що відноситься за діючою класифікацією до основних засобів, окрім майна, яке заборонене для вільного обігу на ринку. Всі об'єкти лізингу в загальному вигляді можна класифікувати за різними сутнісними ознаками. Як вже відмічалося, обов'язкова умова лізингу полягає в тому, що об'єкти, які передаються в лізинг, можуть бути використані лише для підприємницьких цілей. Згідно з дійсним положенням до виробничих основних засобів відносяться такі засоби, які пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності, тобто з виробництвом промислової продукції, будівництвом, сільським господарством, торгівлею та громадським харчуванням, заготівлею сільськогосподарської продукції та іншими видами діяльності. Тому, якщо в лізингову компанію з пропозицією взяти в оренду оргтехніку звернулися, наприклад, дві організації: одна з них комерційна, що здійснює підприємницьку діяльність, а друга - некомерційний благодійний фонд, то лише в першому випадку операція може вважатися предметом лізингової угоди.

Іншим важливим критерієм визначення майна, що може бути предметом лізингу є неспоживаність речей у виробничому процесі. Прийнято, що неспоживані речі не втрачають своїх натуральних якостей в процесі використання, тобто по закінченні строку лізингу предмет має бути придатним для продажу або подальшої здачі в оренду.

Цій вимозі відповідають основні засоби виробництва.

Широкого розповсюдження набула класифікація об'єктів лізингу за ознакою рухомості майна і відповідне виділення рухомих речей та нерухомості. На відміну від звичайної оренди в лізинг не можуть передаватися земельні ділянки та природничі комплекси, що являються основою всіх об'єктів нерухомості взагалі.

Розрізняють також індивідуально визначені речі та такі, що визначаються родовими ознаками. Останні характеризуються якостями, загальними для всіх предметів даного роду і які визначаються кількістю, масою тощо. Речі, які визначаються родовими ознаками, замінні, тому їхня втрата не звільняє боржника від зобов'язання повернути речі кредитору. Індивідуально визначена річ завжди конкретна. Вона або унікальна, або хоча і відноситься до класу речей, що визначаються родовими ознаками, проте володіє властивими лише їй якостями.

Об'єктом лізингу часто є складні речі, які складаються з різнорідних речей, що утворюють одне ціле. Якщо предметом лізингу слугує такий об'єкт, наприклад підприємство, то дія угоди за загальним правилом поширюється на всі його складові різнорідні частини: будівлі, устаткування та інші компоненти, з яких можуть бути і виключення за договором.

В даній сукупності предметів може бути головна річ та її приналежність, наприклад будівля та добудова до неї. Головна річ має в господарському обороті самостійне значення, а приналежність залежить від неї, служить головній речі і пов'язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність наслідує долю головної речі. Тому, якщо головна річ передається в лізинг, то разом з нею в оренду передається і приналежність.

У всіх випадках об'єкт лізингу має бути найбільш точно визначений, ідентифікований. Якщо предмети одного найменування можуть володіти різними ознаками, то потрібно вказати, які саме характеристики має предмет угоди. Коли ж користувач хоче отримати неоднорідний товар, то визначається кількість товару за кожною ознакою, який передається в лізинг з детальною специфікацією.

Якщо предметом лізингу являється товар зі складними технічними характеристиками, то подається їх детальний опис.

В практиці в лізинг найчастіше передається різноманітне технологічне устаткування з високими темпами морального старіння, коштовні машини, верстати, прилади, будівельна техніка, автомобілі, морські та річкові судна, обчислювальна техніка, трактори, комбайни, будівлі, споруди та ін.

Суб'єктами (учасниками) класичного лізингу являються три основних особи: лізингодавець, лізингоодержувач та виробник (продавець) предмета лізингу.

Здавати майно у лізинг мають право його власники чи їх представники. Постачальниками можуть також бути фірми, які забезпечують гарантовані поставки заздалегідь визначеного типу устаткування, запасних частин і, можливо, фірмових послуг за технічним сервісом.

Усім комплексом лізингових послуг, як правило, займаються спеціалізовані компанії, які мають кошти для інвестування. З пропозиціями на лізинговому ринку виступають також місцеві органи влади та управління.

Лізингові компанії, сворені банками, орієнтуються на надання стандартних лізингових послуг широкому колу клієнтів, що не виключає, з іншого боку, переважного обслуговування клієнтів «власного» банку. Зазвичай банки не тільки фінансують діяльність дочірніх компаній, але і активно постачають їм клієнтів з числа тих, що звертаються напряму до банку за отриманням кредиту на придбання основних засобів. Природно, що компанії, які входять до структури великих банків, і самі є одними з найбільших на ринку, мають великий портфель замовлень, використовують більш сучасні методи роботи, кваліфікований персонал.

Лізингові компанії, створені державними та муніципальними структурами, жорстко орієнтовані на здійснення лізингових угод з визначеними типами клієнтів. Умови лізингових угод, які пропонуються цими компаніями, а вони звичайно використовують пільгове бюджетне фінансування, є більш привабливими для клієнтів, у порівнянні з умовами, що їх пропонують комерційні лізингові компанії, проте доступність їхніх послуг обмежена. Нерідко перед такими компаніями питання ефективності чи хоча б надійності лізингових проектів, що реалізуються, стоїть не так гостро, як перед комерційними лізинговими компаніями.

Галузеві лізингові компанії орієнтуються на обслуговування підприємств певної галузі. Багато в чому галузеві лізингові компанії орієнтуються на підпримку держави. Лізингові компанії - дочірні підприємства різних торгових домів, фірм-виробників, а також створені приватними особами, не маючи доступу до достатніх фінансових ресурсів, укладають мало лізингових угод. Ряд іноземних фірм-виробників (в основному це стосується ринку великих вантажних автомобілів) використовують лізинг в якості інструмента збуту продукції. Лізингові угоди, укладені ними, звичайно передбачають участь українського банку, прийнятного для іноземної фірми, який дає гарантію за свого клієнта - кінцевого лізингоодержувача.

Попит на ринку лізингу забезпечуть в першу чергу підприємці всіх галузей народного господарства, а також окремі громадяни. Споживачі лізингових послуг мають відповідати наступним вимогам: забезпечувати високу норму та масу прибутку, мати достатню професійну та економічну підготовку та надійні гарантії платоспроможності [18, c. 54].

Аналіз поведінки орендарів в різних господарських ситуаціях, мотивів їхніх дій та цілей, які вони ставлять, дозволяє попередньо виявити два типи лізингоодержувачів:

Перший тип - це підприємці, які за допомогою лізингу намагаються досягти декількох цілей: отримати високий доход, затвердитися у суспільстві як самостійна вільна особистість, створити комфортні умови життя та побуту.

Другий тип - це люди, які не мають достатнього стартового капіталу. Вони прагнуть отримати максимум прибутку за рахунок нарощування об'ємів виробництва, вводять жорсткий режим економії, мало піклуються про умови праці та побуту, добиваються своєї мети в основному важкою виснажливою працею.

Посередники - професійні учасники лізингових операцій, виступають в якості:

представника клієнта перед іншими учасниками лізингових відносин;

самостійного суб'єкту угод з постачальниками, який купує у них устаткування у власність з метою подальшої реалізації іншим клієнтам.

Серед посередників, що приймають участь в лізингових угодах, виділяються ряд професійно спеціалізованих підприємців з різноманітним колом прав та обов'язків.

Посередники - це особи, які представляють інтереси товаровиробника та споживача, а нерідко і діють від їхнього імені. Вони сприяють підвищенню ефективності роботи виробників, оскільки дозволяють їм зосередитися на самому процесі виробництва, передаючи функції просунення товару посереднику. Крім того, включення посередників до лізингових операцій істотно скорочує строк обертання капіталу і, як наслідок, підвищує доходність виробництва.

В складних лізингових операціях приймає участь велика кількість юридичних осіб на боці позикодавців, лізингодавців, постачальників та орендаторів, так як в угоду включаються різноманітні посередники (брокерські фірми, страхові та трастові компанії тощо).

Коли ж постачальником та лізингодавцем виступає одна і та ж особа, то склад учасників угоди скорочується до мінімуму - до двох осіб. В таких випадках лізинговими операціями займаються спеціальні філіали чи дочірні фірми підприємства-виробника устаткування (машин) чи його структурні підрозділи, які займаються просуненням своїх товарів на ринку за допомогою лізингу [4, c.89].

Таблиця 1.1 Професійні підприємці - посередники лізингових угод

Суб'єкт	Характеристика, права і обов'язки
1.Дистриб'ютор (оптовик)	- Діє цілковито від свого імені на основі незалежних відносин як з виробниками, так і з покупцями лізингового майна - Встановлює ціни, вивчає ринок, надає сервісні послуги
2.Дилер	- Дрібний незалежний підприємець, який за свій рахунок купує необхідне устаткування та продає споживачам, може приймати участь в рекламі та сервісному обслуговуванні техніки
3.Брокер	- Діє за дорученням та за рахунок клієнтів - Зводить зацікавлені сторони, проте ризик на себе не бере
4.Комісіонер	- Укладає угоди від свого імені, але за рахунок комітента (клієнта) - Відповідає за збитки, якщо перевищує свої повноваження
5.Маклер	- Підбирає та зводить зацікавлені сторони для угоди, проте сам в ній участі не приймає - Без офіційного схвалення сторін не може укладати угоди
6.Консигнатор	- Отримує у виробників устаткування (майно) на умовах комісії та організує збут за цінами, не нижчими за встановлені продавцем - Право власності на майно залишається за постачальником
7. Довірений (представник)	- Укладає угоди від імені і за дорученням своєї фірми - Діє в межах, встановлених в договорі-дорученні повноважень
8.Агент виробника (споживача)	- Діє за рахунок і від імені клієнта на певній території - Повноваження має не на одну певну угоду, а на узгоджений строк
9.Комівояжер	- Не тільки продає, а й доставляє об'єкт лізингу споживачу
10.Посилторговець	- Роз'їздний представник фірми - Реалізовує лізингове майно шляхом розсилання каталогів потенційним покупцям-орендарям
11.Консультант	- Проводить дослідження в ділових колах з оплатою в відсотках від угод - Не бере участі в доходах і не дає гарантії замовнику

Отже, лізинг являє собою підприємницьку діяльність, спрямовану на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна.

Існують різні види лізингу, залежно від ознак,за якими його класифікують,а також певні суб'єкти лізингових операцій,кожен з яких виконує свої функції та захищає власні інтереси.

Крім того, лізингова дяльність є досить актуальною , через те що забезпечує певну вигоду для лізингодавця,постачальника та лізингоотримувача. Тобто такий вид бізнесу є досить перспективним та надає гарні можливості для отримання економічних вигод.

Висновки до розділу 1

В першому розділі було визначено, що відносини власності включать в себе користування, володіння та розпорядження об'єктами власності. Повний власник може сам використовувати корисність речі та здійснювати виробництво. Якщо власник засобів виробництва сам не займається виробничою діяльністю, він надає можливість іншим особам володіти його речами на певних умовах. Тоді між власником та підприємцем виникають відносини використання майна. Підприємець тимчасово одержує юридичне право володіння, користування та розпорядження чужою власністю. Саме лізинг є прикладом таких відносин.

Також було проаналізовано процес історичного розвитку лізингу, розкрита сутність та теоретичні засади лізингових операцій, визначені класифікації міжнародного лізингу.

Дослідження процесу історичного розвитку лізингових відносин показали, що його виникнення пов'язане із відокремленням володіння від власності і розумінням того, що багатство полягає не у просто володінні власністю, а в ефективному її використанні. В Україні операції міжнародного лізингу застосовуються лише з початку 90-х років XX століття. А саме історичне становлення лізингу має декілька етапів, одним з них є визначення такого поняття як «лізинг» в законодавстві країни.



РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІЗИНГУ У СФЕРІ ПОСЛУГ

2.1 Зарубіжний досвід організації лізингових відносин у сфері послуг

Лізинг охопив весь світ в середині -- кінці 70-х років. У цей період почала налагоджуватися загальносвітова статистика проведення лізингових операцій. Найбільшу активність в цій справі проявила компанія London Financial Global Leasing Report. Протягом багатьох років тут акумулюється інформація про національні лізингові ринки, перш за все по 50 найбільшим. На основі цих даних формуються і накопичується інформація про континентальні і світові об'єми лізингового бізнесу.

Накопичена за багато років статистична інформація дуже важлива для уявлення про пропорції, що склалися, в інвестиціях, в активності проведення лізингової діяльності. Статистика допомагає проілюструвати і зрозуміти залежність лізингу від політики продажів устаткування, техніки; оподаткування і амортизації в багатьох країнах; виявляє резерви розвитку лізингу. Остання обставина принципово важлива для України.

При будь-якому запозиченні зарубіжного досвіду слід брати до уваги не лише зовнішню схожість економічних процесів. Необхідно реально оцінювати відмінність ситуації в нашій країні і в країнах з розвиненою ринковою економікою.

Причини пильної уваги українських підприємців до лізингу зовсім інші, чим у їх зарубіжних колег 25 - 30 років тому. У той період на Заході лізинг був необхідним зважаючи на різкьке збільшення інвестиційної потреби економіки, через темпи технічного прогресу, що склалися, які вже не могли задовільнятися за рахунок виняткових традиційних каналів фінансування. Ось чому в умовах конкуренції, що загострюється, лізинг був додатковим і достатньо ефективним каналом збуту продукції, він дозволив розширити круг споживачів і завоювати нові ринки збуту [8, c. 38].

З таблиці 2.1. видно, як змінювалися загальносвітові об'єми проведення лізингових операцій протягом 19 років.

Таблиця 2.1 Об'єми лізингу устаткування по регіонах світу в 1978--2006 рр., (млрд. дол.)

Рік	Північна Америка	Європа	Азія	Південна Америка	Австралія та Нова Зеландія	Африка	Всього в світі
1978	24,0	7,9	4,8	0,3	3,6	0,2	40,8
1979	29,8	11,9	5,9	0,8	4,3	0,3	53,0
1980	37,7	13,2	6,3	1,5	4,4	0,5	63,6
1981	48,0	16,0	8,5	1,6	4,7	0,8	79,6
1982	50,0	16,7	10,5	1,6	4,9	1,0	84,9
1983	52,5	17,4	15,9	1,7	4,8	1,1	93,5
1984	64,0	18,1	20,9	1,6	4,4	1,2	110,2
1985	80,8	24,7	25,9	1,6	3,9	1,2	138,1
1986	87,0	41,2	36,5	1,5	5,4	1,8	173,4
1987	101,3	64,6	50,2	1,4	5,6	2,1	225,2
1988	117,0	80,1	63,6	3,2	4,1	2,8	273,8
1989	126,8	98,0	65,3	2,0	7,3	3,0	302,4
1990	125,4	117,9	77,5	1,9	5,1	3,8	331,6
1993	132,5	81,0	79,9	9,3	4,9	2,0	309,6
2001	130,0	120,0	83,4	3,5	4,0	4,4	345,3
2002	127,6	99,5	88,8	6,3	4.2	4,8	323,3
2004	148,0	87,5	99,2	11,1	5,9	4,7	256,4
2005	169,3	100,0	104,8	15,1	6,2	5,7	409,1
2006	177,0	117,7	105,8	15,0	7,3	5,3	428,1

Майже за два десятки років щорічні об'єми лізингових нових договорів збільшилися більш ніж в 10 разів. Проте потрібно розуміти, що долар в кінці 70-х років не слід рівняти з доларом в даний час. Тому зростання в 10,5 разів має бути скореговане, як мінімум, на величину інфляції в провідних країнах. Якщо її прийняти в цілому по світу у розмірі 3% в рік, то реальнішим представляється зростання лізингового бізнесу в 6 разів. Така динаміка означає, що середньорічні темпи зростання за цей період складали близько 10%.

У 90-х роках , коли лізинговий ринок досяг достатньо великих об'ємів, приріст склав 24%, тобто щорічні темпи зростання дорівнювали 4,4%.

Найбільш динамічним був розвиток північноамериканського лізингового ринку. Його зростання за останні шість років склало 36,2%. США є лідером в проведенні лізингових операцій. На долю цієї країни в 2006 р. доводилося 39,5% загальносвітового рівня. Причому за останні два роки середньорічний темп зростання склав 7,5%. Проте всесвітньо відома аналітична компанія Moody's, на яку посилається London Financial Global Leasing Report, передбачала, що ця тенденція зміниться і темпові характеристики згладяться. Можливо, це торкнеться і Канади, яка замикає першу десятку найбільш розвинених «лізингових країн» в світі з об'ємом ринку лізингу в 6,5 млрд. дол. [7, c.89].