Лізингові операції міжнародних корпорацій

Сучасний світовий ринок лізингових послуг зосереджений у таких потужних економічних центрах, як: США, Західній Європі та Японії. На їх частку припадає більша частина обсягу лізингових угод у світі. Досить динамічно лізинг розвивається ще й у деяких країнах Азії.

Сьогодення відзначається належним розвитком світового лізингового ринку, який характеризується не лише збільшенням кількості країн-учасниць, але і розширенням та об'єднанням їх зусиль щодо міжнародного співробітництва, зростанням можливостей забезпечення необхідними ресурсами лізингових процесів.

Зародження лізингових відносин є досить актуальним і важливим етапом розвитку і для України, але в теперішній час даний процес в країні відбувається дещо повільно, що спричинено низкою проблем, які виникають безпосередньо при перебігу лізингової діяльності [24, c. 47].

Після отримання у 2004 році Україною статусу держави з розвиненою ринковою економікою, розпочався активний розвиток фінансово-кредитних відносин і, зокрема, лізингу. Останній надає нові можливості стосовно використання досягнень науково-технічного прогресу, є новою формою матеріального забезпечення суб'єктів господарювання, а отже створюються ґрунтовні підстави щодо здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності, яка в свою чергу, прискорюватиме їх інноваційний розвиток завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню виробництв сучасною економічною технікою.

На основі проведеного дослідження світових особливостей розвитку лізингу, можна стверджувати, що галузева структура лізингових операцій варіюється в залежності від конкретного регіону. Так, наприклад, в Європі широко використовується лізинг автомобілів, причому останній може бути як у вигляді особистого користування, так і для виробничих цілей. За даними видання «Європейський лізинг», до 50% загального обсягу оренди майна на європейському ринку лізингових послуг припадає на автомобілі. Решта - на виробниче обладнання, лізинг морських суден, літаків, комп'ютерів і т. ін .

В Західній Європі через лізинговий процес здійснюється більше 20% інвестування у виробничі фонди. При цьому до 80% лізингового бізнесу Західної Європи припадає на Великобританію, Німеччину, Італію і Францію. Ринкові умови господарювання Угорщини, Чехії, Словаччини, деяких країн Східної Європи, а також країн СНД відкрили нові можливості для розвитку лізингового бізнесу.

Проте в Україні бізнес з реалізації лізингових послуг, нажаль, ще не став достатньо популярним серед українських підприємців.

Сьогодні в Україні налічується дещо більше ста лізингових компаній, що засвідчує факт лідерства на лізинговому ринку, все ж таки, іноземців. Так, французький Societe Generale придбав найбільшу компанію з лізингу автотранспорту, BNP Paribas придбав УкрСиббанк разом з лізинговою компанією, австрійський Raiffeisen International, придбавши банк «Аваль», вирішив створити дочірню лізингову структуру, скандинавська фінансова група SEB придбала банк «Ажіо» і заснувала лізингову компанію «Ажіо-лізинг». Проаналізувавши ситуацію на вітчизняному ринку лізингових послуг, я відзначаю, що одними з основних проблем, які гальмують розвиток лізингового ринку в Україні є недостатня обізнаність громадян щодо користування даними послугами, їх непопулярність, зосередженість провідних лізингових компаній лише у великих містах, недосконалість правових засад, що мали б сприяти входженню українського лізингу на світовий ринок [28, c. 312].

Отримані результати дослідження свідчать про те, що переважна більшість лізингових компаній (майже 79%) розміщується у місті Києві, відповідно решта представлена у Львові (9%), Донецьку (6%) та Одесі (6%) (див.рис.3.1) [40]. Лише у 29% лізингових компаній є представництва (філії) в інших обласних центрах України.

Рис. 3.1. Регіональний розподіл лізингових компаній України [40].

Нажаль в Україні велика кількість лізингових компаній створена за участю юридичних осіб з ознаками галузево-відомчого характеру. Проте, наприклад, перша Західно-Українська Лізингова Компанія є приватною структурою, що дає їй можливість діяти на ринку максимально гнучко та оперативно. І, до того ж, діяльність Компанії здійснюється винятково з використанням національної валюти України, що є важливим фактором залучення клієнтів, адже жодне коливання курсів іноземних валют не впливає на ціну об'єкта лізингу. Основними перевагами лізингового бізнесу можна вважати:

Лояльність та оперативність. Так, до стану платоспроможності покупця - орендаря обладнання лізингодавці висувають менш жорсткі вимоги, ніж банки. Розмір сплати щодо страхування майна включається до лізингових платежів, а заставою у цьому випадку виступає сам предмет лізингу. Додаткова застава зазвичай не вимагається.

Придбання майна через лізинг звільняє покупця від необхідності укладати безліч договорів, зокрема: з кредитування, з купівлі-продажу майна, зі страхування чи застави. Досить часто саме завдяки оперативності та послабленню вимог щодо оформлення документації лізинговим компаніям вдається переманити у банків покупців дорогого обладнання, які працюють прибутково (з високим рівнем рентабельності), і для яких різниця між вартістю банківської позики та лізингу в 5-10% річних не є принциповою.

Окрім фінансування купівлі майна лізингові компанії забезпечують низку додаткових сервісних послуг.

Гармонізація процесу надання лізингових послуг в міжнародному масштабі може досягатися за умови створення єдиного економічного та валютного союзу. Наприклад, в країнах-учасницях Європейського Союзу, відбувається узгодження юридичних норм, що регулюють лізингову діяльність, створюються сприятливі економічні умови, відбувається процес уніфікації податкових систем, спостерігається зближення механізмів нарахування амортизації, уніфікації бухгалтерського обліку тощо.

Ринок лізингових послуг в Україні знаходиться на початковій стадії свого розвитку, на відміну від зарубіжного, а тому потрібно більш детально вивчати методологію запровадження даного бізнесу, переваги та недоліки такої форми кредитування, правові засади її реалізації. Вважаємо, що зарубіжний досвід здійснення лізингової діяльності має щільно вивчатися і прийнятні для України підходи щодо реалізації лізингу повинні бути запроваджені [32, c. 44].

Численні загострення проблем ,що пов'язані зі становленням економіки України у посткризовий період торкнулись і такої сфери,як міжнародний лізинг та лізингові операції. Зростаюча потреба вітчизняних підприємств в оновленні основних фондів дедалі більше привертає увагу до розвитку усіх видів і форм лізингу,необхідність якого доведена вітчизняною і закордонною фінансово-виробничою практикою.

Впровадження лізингу дає змогу здійснити оновлення основних фондів та їх ефективне використання, а також повне фінансування капіталовкладень, зберігаючи фінансову незалежність підприємств. Лізинг виступає одним з інвестиційних каналів, а також є засобом придбання й збуту продукції, за допомогою якого Україна могла б налагодити виробництво якісних конкурентоспроможних не тільки на внутрішньому ринку товарів.

Ознаки сучасного стану економіки,у світлі недавніх негативних шоків і коливань в економіці внаслідок кризи,такі як дефіцит капітальних вкладень за рахунок власних коштів підприємств, відсутність необхідної державної підтримки, недостатній обсяг прямих іноземних інвестицій, обмежений доступ до довгострокових кредитних ресурсів, спонукають до вирішення проблем, що зачепили вітчизняних і зарубіжних лізингодавців і лізингоотримувачів.

Оскільки традиційні форми інвестування,а саме: залучення власних коштів і банківських кредитів на етапі кризи і посткризового періоду, неспроможні задовольнити потреби в інвестиціях і стримують розвиток НТП, то необхідність впровадження новітніх розробок і бізнес-стратегій у сфері лізингу є терміновою.

Однак фактично відсутні напрацювання, за допомогою яких можна було б вирішувати питання взаємодії операторів лізингового бізнесу, вибору ефективних схем управління лізинговими відносинами. Мета даного дослідження полягає в аналізі стратегії поширення та розвитку міжнародних лізингових операцій в Україні в умовах посткризового становлення національної економіки та розробці пропозицій щодо удосконалення системи міжнародного лізингу в Україні. Поставлено такі завдання:

- узагальнити основні положення з теорії міжнародного лізингу;

- дослідити стан сучасного лізингового ринку України та виявити проблеми розвитку міжнародного лізингу;

- визначити основні напрями реформування і розвитку міжнародного лізингу в нашій країні;

Для місцевих та зарубіжних постачальників обладнання лізинг є механізмом розширення доступу до користувачів цього обладнання та засобом збільшення обсягів продажу. Донині розвиток національного виробництва в Україні гальмується відсутністю достатніх за обсягом інвестицій для модернізації обладнання [44, c. 20].

Підприємства продовжують боротися за виживання на ринку, використовуючи застарілі технології, що є економічно неефективним. Вони не можуть розірвати коло низької продуктивності та ліквідності, щоб мати можливість інвестувати у нове обладнання. У цій ситуації саме лізинг забезпечує надійну альтернативу.

1) Переваги лізингу порівняно з фінансуванням інвестицій за рахунок власного прибутку підприємств, оскільки в умовах після кризової невисокої динаміки приросту ВВП більшість підприємств реального сектора залишаються збитковими, не маючи достатніх джерел для інвестування;

2) Пріоритетність використання міжнародних лізингових операцій порівняно з довгостроковим кредитуванням купівлі обладнання, тому що відновлення банківського кредитування на сьогодні відбувається повільними темпами, а відсоток за кредит становить захмарні 28-32%.

Отже, здійснення скоординованих заходів законодавчого, нормативно-правового,організаційно-методичного забезпечення міжнародного лізингу дозволять йому стати ефективним інвестиційним механізмом, посилення інтеграційних зв'язків, укріплення конкурентоздатності та розвитку економічного потенціалу.

Висновки до розділу 2

В другому розділі проведено практичне дослідження фінансово-економічної діяльності «Кернел Трейд».

Рентабельність ”Кернел” залишається на середньому рівні, але якщо звертати увагу на те, що це сфера сільського господарства, то у порівнянні з іншими виробниками - прибутковість і позицій компанії набагато кращі та сильніші. Спостерігається поступове зростання рентабельності продажу, рентабельності використання капіталу компанії, а головне - активів, адже саме неефективність управління останніх, гальмує стрімкий розвиток підприємства. Проте загальні результати вказують на фінансову стійкість компанії, що свідчить про поступове відновлення виробництва та проходження найбільш несприятливого періоду фінансової кризи для даної компанії.

Також було приділено увагу аналізу методичних засад розрахунку лізингових платежів. Визначено основні методи обчислення абсолютної величини лізингових платежів, їх склад і порядок обчислення кожного елементу. Також розглянуто методи обчислення амортизаційних нарахувань як основної складової лізингового платежу. Окрім основних, розглянуто методику розрахунку лізингових платежів, яка базується на формулі ануїтетів.

Ефективність лізингової операції для лізингодавця можна визначити шляхом зіставлення загальної суми, виплачуваній по лізинговій угоді, з ціною придбання майна в кредит. Використання на практиці пропонованих методичних підходів при визначенні ефективності лізингу дозволяє правильно визначати ефективність лізингу, як методу інвестування.

Визначено і обгрунтовано підхід до визначення ефективності проекту лізингу, запропонований начальником відділу Фінансово-лізингового будинку банку «Україна» Б. Мариниченко, та показник інтегрального економічного ефекту, розроблений Г. Холодним і Ю. Коронатовой.

Визначені основні проблеми міжнародного лізингу в Україні, проаналізовані стратегії поширення та розвитку міжнародних лізингових операцій в Україні.

Розділ 3. Організаційно-економічні засоби поширення міжнародного

лізингу

3.1 Стан та тенденції розвитку лізингових відносин

Ринок лізингу в Україні перебуває на ранній стадії розвитку. Українська лізингова асоціація була формально заснована в червні 2007 року. До неї ввійшло 16 лізингових компаній із загальною кількістю 100 чоловік. За даними асоціації, кількість лізингових компаній зростає, причому деякі з них засновані, але лізинговою діяльністю не займаються. Ті ж компанії, які функціонують, здебільшого виконують роль агентів чи посередників між постачальниками устаткування і кінцевими споживачами. Обсяг місцевих лізингових операцій, що фінансуються з внутрішніх джерел, досить низький і оцінюється на рівні 10 млн. доларів США. Усі інші операції, пов'язані з лізингом або подібні до нього, фінансуються міжнародними постачальниками устаткування.

Останнім часом процес впровадження лізингу в Україні помітно пожвавився, з'явилися нові компанії як державного, так і комерційного спрямування. Непідробний інтерес до нової ринкової структури почали виявляти банки, страхові компанії. Зрозуміло, це ті фінансові інституції, які можуть стати реальними каталізаторами процесу утвердження лізингу.

Якщо банк виступає лізингодавцем, він має такі переваги:

- розширюється коло банківських операцій, росте число клієнтів і відповідно збільшується доход банку;

- знижується ризик втрат від неплатоспроможності клієнтів. При здійсненні лізингових операцій банк залишається власником майна, що передано в оренду, і я якщо порушуються умови угоди, може вимагати повернення майна;

- банк має право нараховувати на майно, що передається в оренду, амортизаційні відрахування, які не підлягають оподаткуванню і можуть бути джерелом засобів для придбання нового майна;

- банк отримує доходи у вигляді комісійних за лізингом [37, c. 49].

Разом з тим слід зазначити, що здійснення лізингових операцій на даному етапі пов'язано з певними труднощами. Перш за все, спеціалісти, що займаються лізинговими операціями в банку повинні мати глибокі знання в сфері комерції та організації кредитування, визначення попиту та пропозиції нового та вже використовуваного обладнання, технології виробництва і технічного обслуговування обладнання, бухгалтерського обліку та аудиту, а також у сфері законодавства, оцінки ризиків, страхування майна.

Щодо роботи банку, можна визначити цілком своєрідні, відмінні від традиційних кредитних зв'язків взаємовідносини. Це обумовлено подвійною роллю банку. З одного боку, купуючи машини, обладнання, транспортні засоби, він є покупцем, а з іншого, здаючи все це в оренду за лізинговою угодою - лізингодавцем.

Однак більшість банків віддають перевагу опосередкованим формам участі у лізингових угодах. Ці форми такі:

- створення власної дочірньої лізингової компанії;

- створення разом з іншими банками, кредитними установами, іншими суб'єктами господарювання спільних лізингових компаній;

- кредитне обслуговування лізингових компаній.

Вказані форми в цілому забезпечують вищу ефективність, ніж безпосередня участь банків у лізинговому бізнесі. Пояснюється це перевагами спеціалізації лізингових компаній, тобто тим, що тут вивчення ринку, організаційна структура, глибше вивчення специфіки лізингу, реклама - все підпорядковано розв'язанню одного завдання - забезпеченню успішної лізингової діяльності. Щоправда, це не означає, що лізинговий відділ якого-небудь банку не може в силу своїх творчих та розумових здібностей налагодити цю справу в себе. Але так чи інакше, 75-80% загальної кількості лізингових компаній у світі або створені банками, або контролюються ними.

Безумовно, основне гарантійне навантаження в ході реалізації лізингового проекту буде припадати на банки, страхові компанії, лизингоотримувачів і лізингодавців, виробників устаткування. Тому важливо узагальнити існуючий досвід розробки схем надання гарантій для порозуміння і балансу інтересів ділових партнерів.

Президент Європейської асоціації лізингових компаній (Leaseurope) Марко Байерт звернув увагу лізингодавців на те, що на заході найкраще забезпечення - це право власності. По оцінці експертів, сьогодні на світовому фінансовому ринку 50 відсотків кредитів видається під заставу лізингових операцій, тобто під заставу майна, що здається в лізинг.

Гарантії в кожному конкретному випадку можуть мати різноманітну форму й об'єм у залежності від якості самого лізингоотримувача і/або його бізнесу, результатів його господарської і фінансової діяльності за попередні роки, усталеності ділових зв'язків, репутації, кола його контрагентів і стабільності партнерства [37].

У якості забезпечення лізингової угоди можуть виступати:

1. Банківська гарантія (контргарантія) і/або векселя прийнятних банків, тобто порука банку за свого клієнта перед банком, що фінансує лізингову угоду, на випадок невиконання клієнтом тих або інших зобов'язань.

2. Векселя підприємства, авальовані надійними українськими банками.

3. Векселя значних бюджетних організацій і підприємств.

4. Фонди в покриття гарантій лізингових платежів.

5. Поручництво надійних компаній.

6. Застава цінних паперів.

7. Застава ліквідного товару в обороті.

8. Застава нерухомості.

9. Гарантія оберненого викупу постачальником.

10. Підтверджені в уповноважених банках форвардні контракти на постачання готової продукції в обсягах не менше і по ціні не більше визначених на момент висновку відповідних договорів.

11. РЕПО ліквідних акцій.

12. Експортний виторг по контрактах з експортерами в уповноваженому банку.

13. Застава іншого майна й активів.

14. Підтверджені гарантії державних і муніципальних фондів із лімітами в уповноважених банках.

15. Вартість устаткування, наданого в лізинг, також може розглядатися як часткове покриття.

Значно сприяє розвитку інституту лізингу високоякісне програмне забезпечення, яке мають сьогодні практично всі великі лізингові фірми промислово розвинутих країн. Вступивши до «Євролізингу», Україна також отримала нагоду використовувати інформаційну систему руху орендованих машин та устаткування в межах єдиного загальноєвропейського ринку.

Стимулюють розвиток лізингового бізнесу спеціальні міжурядові угоди щодо прикордонних областей між Україною, Росією та Білоруссю, створення вільних економічних зон в Україні, формування спільного лізингового простору між Україною та Росією [36].

Співробітництво із країнами СНД в цьому питанні дасть змогу Україні значно підвищити ефективність ринкових взаємовідносин, скоротити терміни модернізації виробничих потужностей, зупинити процес втрати традиційних ринків збуту продукції національного походження, передусім продукції галузей високих технологій та машинобудування. Треба терміново поновлювати на нових економічних принципах інтеграції міждержавні виробничі відносини з допомогою лізингу, який може виступити як один із найперспективніших договірно-правових інструментів.

Саме цій меті служитиме єдина нормативно-правова база країн-учасниць СНД, їх юридична рівність, верховенство закону, еквівалентність при здійснені лізингових операцій, різноманітність форм міждержавного лізингу тощо.

Роль координатора, методологічного центру реалізації найбільших міждержавних лізингових програм та напрямків діяльності буде покладено на некомерційний орган - Лізингову конфедерацію Співдружності незалежних держав.

Асоціації Укрлізинг, Рослізинг та Біллізинг ведуть активну підготовку установчих документів і необхідних організаційних умов для її утворення, в тому числі широку програму підвищення кваліфікації кадрів, що працюють у галузі міжнародного лізингу.

Розвиток міжнародного лізингу насамперед у межах СНД спроможний підштовхнути процеси приватизації, конверсії, оновлення технологічного парку нинішніх підприємств та створення нових виробництв, оптимізувати використання наявних основних фондів і на вигідних умовах отримати найсучасніше вітчизняне й закордонне устаткування, що сприятиме раціональному розміщенню і використанню основних засобів виробництва. Доказом цього є багаторічна практика використання лізингу провідними зарубіжними країнами [36].

Безумовно, лізинг має право на існування і повинен розвиватися й заохочуватися, так як за великої капіталомісткості українських підприємств лізинг може послужити інвестиційним «трампліном» для залучення в господарський обіг значних капітальних ресурсів.

Практичним досвідом для розвитку лізингу в Україні є досвід східноєвропейських країн, які мають з Україною спільні риси розвитку. В цьому відношенні показником є Польща, де так само, як і в нашій країні, лізингові операції здійснюються спеціалізованими компаніями, які підконтрольні банкам. Але їхня форма організації лізингу має ряд суттєвих переваг:

Лізингова фірма, що контролюється банком, отримує можливість залучати пільгові кредити для розширення своєї діяльності, по яким звичайно фінансується власна діяльність банку.

Банки мають у своєму розпорядженні великі можливості по встановленню справжньої платоспроможності лізингоодержувача. Це дозволяє даному типу лізингових компаній приймати рішення на підставі більш достовірної інформації.

Банки вбачають у застосуванні лізингової схеми фінансування не стільки можливості розширення спектра надання послуг, скільки вихід із нинішньої ситуації з кредитуванням. Вихід цей - у поступовому нарощуванні обсягів лізингових операцій, які витісняють менш надійно забезпечені, а тому високоризикові інвестиційні кредити. В першу чергу банками передбачається використовувати фінансовий лізинг [36].

Отже, необхідно всіляко, бажано на державному рівні підтримувати розвиток інституту лізингу, вчасно вирішувати проблеми, що виникають на шляху його впровадження. Останнім часом структури різних рівнів, які зацікавлені в його поширенні сприяють його становленню і продовжують створювати необхідні для цього передумови.

Передумови (історичні, економічні, організаційно-технічні, суспільно-політичні, науково-дослідні, соціальні та правові), які вже реально існують та ряд необхідних, без яких неможливе формування сфери розвитку лізингу приведені в нижче.

Історичні:

1. Наявність традицій орендного підприємництва, можливість використання досвіду орендних відносин в період економічних реформ.

Економічні:

1. Необхідність розвитку ринкових відносин, в тому числі через формування ефективних елементів ринкової інфраструктури;

2. Об'єктивна потреба в нових формах і джерелах кредитування і інвестування;

3. Зміни ситуації в збутовій політиці машинотехнічної продукції;

4. Потреба в більш раціональному розміщенні і використанні основних засобів виробництва;

5. Структурні зміни в сфері матеріального виробництва і послуг юридичним особам;

6. Наявність зацікавленості зарубіжних лізингових компаній до розширення зв'язків зі споживачами в Україні;

7. Можливість виходу українських товаровиробників з допомогою лізингу на ринки інших країн.

Організаційно-технічні:

1. Наявність досвіду зовнішньоторгових орендних операцій;

2. Участь банківських установ в лізингових операціях;

3. Зацікавленість вітчизняних підприємців в фінансовій лізинговій діяльності;

4. Проведення процесу реструктуризації великих підприємств з елементами лізингу;

5. Початок процесу створення спеціалізованих лізингових компаній.

Суспільно-політичні:

1. Державна політика, що поширюється в області лізингу;

2. Наявність спеціалізованої суспільної організації «Лізинговий фонд»;

3. Створення Укрлізингу.

Науково-дослідні:

1. Відомість для спеціалістів лізингу як метода стимулювання розвитку виробничих сил;

2. Наявність зарубіжних наукових шкіл в області лізингу;

3. Зацікавленість в дослідженні проблем лізингу.

Соціальні:

1. Підвищення рівня життя через оновлення основних засобів;

2. Підвищення зайнятості через збільшення збуту продукції.

Правові:

1. Створення основ законодавства про лізинг;

2. Встановлення пільг по лізинговим операціям.

Надійне правове забезпечення лізингових відношень - гарантія і застава успішного розвитку лізингового бізнесу. Правова ж непевність відносин із партнерами, а в ряді випадків незахищеність як лізингодавців, так і лізингоотримувачів різко збільшують ступінь ризику лізингових угод і є причиною, що стримує підприємницьку ініціативу.

Відповідно до законодавства більшості розвинених країн передача в оренду машин і устаткування на умовах лізингу донедавна регулювалася загальними нормами, що визначають відношення сторін при передачі майна в тимчасове користування. При цьому в нормативних актах була відсутня термінологічна певність і однозначність. Останнім часом у цивільному праві ряду закордонних країн приведені юридичні визначення лізингу й окремих його видів, а в деяких прийняті відповідні законодавчі акти. За рівнем правового забезпечення лізингових відношень можна виділити трьох основні групи країн:

- спеціальні закони, що мають, що регулюють лізингові угоди (континентальні країни Західної Європи: Франція, Бельгія, Італія);

- спеціальні підзаконні акти, що мають, (країни ”загального права» - Англія, Австралія);

- країни, що не мають спеціального законодавства (США, Німеччина).

Для законів, прийнятих у країнах першої групи, характерно те, що в них регламентуються взаємовідносини не тільки між основними партнерами (лізингодавцем і лізингоотримувачем), але і між лізинговою компанією і постачальником, тобто весь комплекс тристоронніх майнових відношень, що виникають при лізингу [30, c. 145].

В другій групі країн правове регулювання лізингу здійснюється в залежності від вартості майна, переданого в тимчасове користування, і від суб'єктів лізингової угоди. Наприклад, у законодавчій практиці Англії за умови, що вартість предмета лізингу не перевищує 2000 фунтів стерлінгів, а користувачем є юридична особа, застосовуються норми закону про оренду-продаж 1985 року. Всі інші випадки, що не підпадають під ці умови, регламентуються нормами «загального права».

У країнах третьої групи стосовно до лізингових угод широке використання знаходять також загальні положення цивільного і торгового права.

Довгий час Україна відносилася до числа країн, що не мають спеціального законодавства по врегулюванню лізингових відношень, але в 2008 році було прийнято основний нормативний документ, що регулює лізингову діяльність в Україні - Закон України “Про лізинг».

В Законі передбачено два види лізингу (фінансовий та оперативний) і три форми лізингу: зворотній, пайовий (колективний) та міжнародний.

Головною хибою українського законодавства щодо лізингу є те, що основним регулюючим параметром у лізингових угодах встановлено строк амортизації, який і є головним гальмом. У цьому питанні закон “Про лізинг” суперечить чинному закону “Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким оперативний лізинг і фінансовий лізинг можуть бути використані на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, тобто по суті для фінансового лізингу нижня межа строку є нульовою [17, c. 175].

Не заамортизовану за договором фінансового лізингу вартість лізингованого устаткування згідно з законом “Про лізинг” необхідно викупити. А це залишкові 40% при виконанні мінімального обсягу лізингу в 60% вартості, і викуп їх для лізингоодержувача стає досить утрудненим. При подовженні відповідного договору може йтися тільки про оперативний лізинг, але тут постають проблеми захисту лізингодавця. Виникає також багато суперечностей у системі оподаткування прибутку як для лізингодавця, так і лізингоодержувача у зв'язку зі складом їх валових витрат. Певною мірою це пов'язано з недоопрацьованістю термінологічної бази.

Лізингова діяльність, здійснювана в будь-якій організаційній формі, крім банківської, не ліцензуєтся. Комерційним банкам для здійснення лізингових операцій потрібно одержання спеціальної ліцензії НБУ.

У чинному законодавстві відсутні спеціальні обмеження або інші вимоги, що стосуються іноземної участі в капіталі українських лізингових компаній. Немає також особливих вимог до розміру статутного капіталу лізингових компаній.

Не передбачена Законом реєстрація і ліцензування в майбутньому лізингових договорів, за винятком випадків, коли в лізинг передається державне майно або коли лізингодавцем за договором міжнародного лізингу виступає резидент України.

Відсутні які-небудь податкові пільги для лізингових операцій, крім можливості віднесення на собівартість продукції (послуг) лізингоотримувача всієї суми лізингових платежів. Проте для лізингодавця віднесення лізингових платежів на витрати в кожному періоді обмежується чинними нормами амортизаційних відрахувань. Спеціальний пільговий режим прискореної амортизації для лізингового майна не встановлений.

Істотно знижує принадність лізингу у порівнянні з банківським кредитом: стягується ПДВ з усієї суми лізингових платежів, особливо у випадку передачі в лізинг імпортного устаткування, купівля якого для лизингоотримувача звільнялася б від сплати цього податку.

Для лизингодавців і кредиторів, що фінансують лізингові угоди, передбачається ввести пільгову ставку оподатковування прибутку від лізингових операцій, що на 10 відсотків повинна бути нижче базової ставки оподатковування прибутку підприємств (у даний час - 30%).

Доступ нерезидентів на ринок лізингових послуг України для здійснення операцій міжнародного лізингу вільний від будь-яких спеціальних обмежень. Закордонні лізингові компанії, банки й інші підприємства укладають і здійснюють із резидентами України лізингові угоди без ліцензування як їхньої діяльності в Україні, так і самих лізингових договорів. Від резидентів-лізингоотримувачів, що беруть участь у договорах міжнародного лізингу, також не потрібно одержання будь-яких дозволів і ліцензій, тому що лізингові операції, здійснювані з-за кордону по міжнародній класифікації не ставляться до операцій, що впливають на сальдо платіжного балансу країни. Це робить міжнародний лізинг більш привабливою формою фінансування, ніж іноземний кредит.

Міжнародні лізингові угоди, укладені на термін понад один рік, розглядаються українським законодавством за аналогією з торговими. Тому сплату мита на лізингове майно потрібно робити при його ввозі на митну територію України. Аналогічні вимоги застосовуються і до сплати ПДВ у випадку, якщо лізингове майно належить до товарної групи, не звільненої від його сплати.

Законом передбачено зміну процедури сплати мита і ПДВ по лізинговому майну, що надходить з-за кордону. Відповідні податки і мито будуть сплачуватися в момент переходу права власності на майно лізингоотримувачу і виходячи з залишкової його вартості на момент переходу. Такі зміни зроблять міжнародний лізинг ще більш привабливим.

Згідно українському законодавству, прибуток, одержуваний нерезидентами від лізингових операцій в Україні, при репатріації оподатковується податком у розмірі 15%, крім випадків, коли розмір цього податку визначений відповідними двосторонніми міждержавними угодами про усунення подвійного оподатковування [30, c. 150].

У цілому, виходячи з оцінки нормативно-правової бази, фінансування українських підприємств на умовах міжнародного лізингу варто розглядати як одне з найбільше ефективних і надійних напрямків для вкладення іноземного капіталу.

Останнім часом в Україні росте інтерес до лізингу: комерційні банки активно створюють спеціалізовані лізингові компанії, а держава формує правову базу для лізингової діяльності. В лютому 1998 року Верховною Радою України прийнятий закон «Про лізинг». Проте активність лізингодавців на Україні залишається усе ще вкрай низкою. Це пояснюється поруч причин, головна з який - відсутність сприятливого нормативно-правового поля для лізингової діяльності. Крім того, діяльність різноманітних груп, що надають лізингові послуги, стримується особливими причинами.

Банки-резиденти, відповідно до українського законодавства, мають право виконувати лізингові операції тільки за рахунок власних коштів, що для них не надає особливого інтересу, тому що, будучи депозитними заснуваннями, вони в основному орієнтовані на виконання комерційних операцій за рахунок залучених коштів (внесків). Тому лізингові угоди здійснюються банками, як правило, виключно у випадках, коли вони приймають на свій баланс майно клієнтів, що виступало заставним забезпеченням прострочених позичок. Тут лізинг виступає в якості технічного інструмента, який дозволяє стягнути прострочену заборгованість шляхом використання застави [30, c. 154].

Розвитку «банківського» лізингу до деякої міри перешкоджає і те, що для здійснення лізингових операцій банки повинні одержувати окрему ліцензію Національного банку.

Українські підприємства-виробники машин і устаткування, безумовно, бачать у лізингу перспективу просування своєї продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Особливий інтерес до лізингу у виробників транспортних засобів (літаки, автобуси, тролейбуси і морські суду) і сільськогосподарської техніки (трактора, комбайни). Проте ці підприємства зараз самі знаходяться в найтяжкому фінансовому положенні і через відсутність оборотних коштів не можуть фінансувати придбання своєї продукції на умовах лізингу. Тому приклади ефективного лізингу «від виробника» одиничні.

Аналогічна ситуація із самостійними лізинговими компаніями, створення яких не було міцно пов'язано з надійним джерелом фінансування лізингових угод (банком, страховою або інвестиційною компанією). Такі лізингові компанії, як правило, припиняли активну діяльність незабаром після створення або трансформувалися в торгові підприємства.

Для закордонних лізингодавці (банків, лізингових компаній, підприємств - виробників) є дві можливості надання лізингових послуг на українському ринку. Перша - через інвестування в лізинговий бізнес в Україні і ведення лізингової діяльності в статусі резидента України. Друга - шляхом здійснення міжнародних лізингових угод у статусі нерезидента. У обох випадках, особливо в другому, основними чинниками, що стримують діяльність закордонних лізингодателей на українському ринку, є:

- недостатнє знання особливостей ринку і складність оцінки ризиків;

- відсутність розгалуженої мережі, необхідної для здійснення експертизи і моніторингу лізингових угод;

- нестабільність і недосконалість законодавчої бази.

У той же час слід зазначити, що тільки на лізинговому сегменті ринку фінансових послуг в Україні практично відсутні спеціальні обмежувальні процедури і вимоги для роботи нерезидентів. Тим часом в Україні діють жорсткі обмеження на банківську діяльність, яка здійснюється нерезидентами, або фінансується ними (обмежено вихід на ринок, необхідне ліцензування діяльності, встановлені граничні умови для інвестування). Не менше жорсткі вимоги подаються до діяльності нерезидентів на ринку страхових послуг (заборонено прямий вихід нерезидентів на ринок, діють жорсткі обмеження на участь іноземного капіталу в українських страхових компаніях [30, c. 113].

Найбільше поширення в Україні одержав міжнародний лізинг вантажних автомобілів, морських і повітряних судів, а останнім часом і комп'ютерної техніки. Лізингові умови постачання машин і устаткування пропонуються компаніями Renault, Daf, Scania, IBM, hp і ін.

Лізингові пропозиції закордонних компаній відрізняються від пропозицій внутрішнього ринку більш низькою вартістю послуг, а також значно більшою тривалістю періоду лізингу. При цьому в більшості випадків (на відміну від одержання іноземного кредиту) не потрібно надання гарантій уряду або гарантій першокласних закордонних банків.

В цілому, ситуація на ринку лізингових послуг характеризується істотним перевищенням попиту над пропозицією і тенденцією, що намітилася, до переважного розвитку міжнародної форми лізингу. Вона пояснюється особливістю правового регулювання лізингових послуг в Україні.

При зберіганні цієї тенденції і подальшому вдосконаленні національного лізингового законодавства можна прогнозувати в майбутньому підвищений інтерес українських банків і лізингових компаній до здійснення лізингової діяльності в Україні з території інших країн, що мають більш сприятливе лізингове, податкове й інвестиційне законодавство, шляхом створення там лізингових філій (дочірніх компаній) [36].

Україна за допомогою лізингу може підняти свою авіабудувальну промисловість, виходячи з того, що тепер повітряні вантажі -- найприбутковіші і що держава володіє найкращим в світі вантажним літаком АН-225 «Мрія» і має зручне геополітичне становище, яке дозволяє контролювати перевезення по напрямках: Західна Європа -- Близький Схід, Близький Схід -- Північна Америка (через Північний полюс), Західна Європа -- Далекий Схід. Потрібно додати, що «Аерофлот» Росії взяв в лізинг 5 аеробусів «А-310», які дають йому 15% всіх валютних надходжень. Україна має в лізингу 2 аеробуси «Боінг 737», які повністю себе окуплюють, але це викликає невдоволення вітчизняних літакобудівників, оскільки валюта йде за кордон, тому нам потрібно брати не іноземні літаки, а власні. До речі, акціонерна російська міжнародна авіакомпанія «Аерофлот» створила самостійний підвідділ, який займається вантажними перевезеннями, - Аерофлот-карго; проте він використовує менші за потужностями літаки Ан-124 Руслан та Ту-204С, тому Україна має поки що значні переваги в цьому секторі ринку повітряних транспортних перевезень.

Україна могла б брати в лізинг казеїнові, олійножирові, маргаринові, шкіропереробні та інші заводи під гарантії уряду. В Україні такою справою вже зайнялися приватні фірми, які пропонують казеїнові заводи на так званих компенсаційних умовах.

На думку більшості фахівців, сьогодні розвиток лізингових економічних взаємовідносин у нас блокується ще й відсутністю чіткої узгодженості в діях різних відомств і служб у плані регулювання цього процесу: різні законодавчі акти передбачають різні моменти лізингу, митна служба має при цьому свої інтереси, податкова -- свої і т.ін. Без досягнення такої узгодженості перспективи широкого розвитку лізингу в Україні досить сумнівні.

Згідно з останніми даними, опублікованими Leaseurope, обсяги європейського ринку лізингу в 2010 зросли на 4,9% - до 227 млрд євро, в порівнянні з 209 млрд євро в 2009 році. Очікується, що ця тенденція, яка спостерігалась протягом минулого року, збережеться й у 2011. Протягом минулого року лізинг обладнання зріс на 2,1 %, лізинг автомобілів - на 5,9 %, лізинг нерухомості - на 12,3 %.

Покажчики різняться за регіоном та класами активів: лізинг обладнання продемонстрував стрімке зростання у Великобританії, а збільшення обсягів лізингу автомобілів були значними у Португалії, Іспанії та Скандинавських країнах.

Вдало відновлюються ринки Західної та Північної Європи. Зростанню показників Центрально-східного регіону суттєво сприяли високі результати з Польщі, однак декілька країн цього регіону зазнали значних спадів обсягів лізингу обладнання, автомобілів та нерухомості. Юкка Салонен, голова Leaseurope та виконавчий директор Nordea Finance сказав: «Європейські лізингодавці впевнено працюють, переживши надскладні умови ринку. У сьогоднішньому відновленні всієї Європейської економіки ми виконуємо важливу місію - фінансування значних інвестиції в активи Європейських компаній, яких вони так потребують, щоб відновити зростання і розвиток.

Радник голови Leaseurope з питань статистики та економіки Йоган О`Брайян додав: «Збільшення обсягів нового лізингового бізнесу призведе до росту інвестиційних витрат на території Європи. Циклічний спад обсягів, який ми зазнали під час рецесії, обернувся зростанням, і тепер нам слід очікувати більшого проникнення лізингових послуг на ринок» [69].

Причиною широкого розповсюдження лізингу є ряд його переваг у порівнянні з іншими формами інвестування. Основними з них є:

- інвестування у формі майна на відміну від грошового кредиту знижує ризик неповернення коштів, так як за лізингодавцем зберігаються права власності на передане майно;

- лізинг передбачає 100-відсоткове кредитування і не вимагає негайного початку платежів, що дозволяє без різкого фінансового напруження оновлювати виробничі фонди, придбавати коштовне майно;

- часто підприємству легше отримати майно по лізингу, ніж позику на його купівлю, оскільки лізингове майно виступає в якості застави;

- лізингова угода більш гнучка, ніж позика, оскільки надає можливість обом сторонам виробити зручну схему виплат. За взаємною домовленістю сторін лізингові платежі можуть здійснюватися після отримання виручки від реалізації товарів, вироблених на взятому в кредит устаткуванні. Ставки платежів можуть бути фіксованими і плаваючими;

- для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного старіння майна, так як майно не купується у власність, а береться в тимчасове користування. При лізингових відносинах лізингоодержувач має справу з прискореною амортизацією майна;

- лізингове майно не враховується у лізингоодержувача на балансі, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно;

- лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість) лізингоодержувача і відповідно знижують оподаткований прибуток;

- виробник отримує додаткові можливості збуту продукції, оскільки обмежене фінансування інвестицій часто не дозволяє підприємствам своєчасно оновлювати технологічну систему.

З використанням лізингу ефективність орендованого устаткування зростає. Висока рентабельність лізингу та наявність чіткої нормативної бази можуть сприяти форсуванню темпів розвитку цієї операції. При дефіциті внутрішніх капіталовкладень такий шлях є виходом із створеної ситуації.

3.2 Оцінка перспектив міжнародного лізингу

Світова фінансова криза дуже сильно вдарила по українському ринку лізингових послуг. «Фактично на 75% впала кількість нових лізингових угод. Якщо в Європі в 2009-м по відношенню до 2008-го це падіння склало 28%, то в Україні це 75%. Це найбільше падіння в лізинговій галузі взагалі по всіх країнах Європи, Центральної, Східної та Західної, - говорить Роман Іваненко, голова ради директорів Асоціації лізингодавців.

За даними Держфінпослуг лізингові послуги в Україні на 2010р. офіційно надавало 213 компаній. Зараз активну діяльність ведуть не більше 20-30 компаній, так як невеликі, незалежні лізингодавці практично на 100% згорнули свою активну діяльність і лише продовжують «відпрацьовувати» укладені раніше договори.

У 2010 в Україні ситуація складається неоднозначна. Кількість укладених договорів фінансового лізингу за 1 квартал 2010 року збільшилася на 320 (або на 56%) у порівнянні з аналогічним періодом минулого року до 886 договорів. За другий квартал 2010 року їх укладено на 8% менше, ніж за аналогічний період 2009 року [28, c. 312].

За даними Українського об'єднання лізингодавців, вартість лізингових договорів на кінець 2008 р. становила 29 млрд. грн. За підсумками 2009 р. вона зменшилася на 1,3 млрд. грн. (4,6%) до 27,2 млрд. грн. А вже на початку 2010 р. почалося зростання ринку лізингу - за підсумками першого кварталу вартість діючих договорів фінансового лізингу склала 28,6 млрд. грн.

Оптимізм викликає збільшення кількості довгострокових договорів: спостерігається зростання на 5,69% питомої ваги договорів на строк від 5 до 10 років і зменшення на 5,57% питомої ваги договорів на строк від 2 до 5 років.

Тим не менш, є тривожні тенденції. Лізингові компанії активно користуються банківськими кредитами для поповнення ресурсів. За даними Українського об'єднання лізингодавців (УОЛ), кредити займають майже 87,8%. Це означає, що вартість отриманих кредитів перекладається на плечі клієнтів, роблячи для них лізинг дорожче.

До того ж, якщо якість лізингового портфеля значно погіршиться, лізингодавець ризикує не розрахуватися з боргами, а значить, ставить себе під загрозу банкрутства. Зокрема, заборгованість за різними оцінками сягає 50%, з яких 20-25% - це практично безнадійна заборгованість, а інші 25% - договори, за якими виправити ситуацію ще можливо.

Серед договорів фінансового лізингу, як і раніше переважають угоди в галузі транспорту (60,34%) на другому сільське господарство, третє будівництво і четверте сфери послуг. При цьому в першому кварталі 2010 р. питома вага транспорту зросла на 8,34%, а питома вага будівництва, сільського господарства та сфери послуг зменшився на 4,91%, 0,93% і 0,58% відповідно [68].

Сьогодні лізингодавці повинні оплачувати ПДВ, з деякими винятками, у кілька етапів протягом лізингової операції. ПДВ потрібно сплатити, коли активи передаються лізингоодержувачу, а також з комісії лізингодавця, і під час операції з лізингу житлової нерухомості.

Лізинговий законопроект ліквідує всі ці зобов'язання. Крім того, в разі його прийняття лізингодавці не будуть платити податки при вилученні майна Сьогодні ж ПДВ розраховується на підставі залишкової вартості.

Законопроект зменшить період законодавчо встановленої прострочення з 30 днів до 15. 11-й пункт законопроекту зробить обов'язковим повернення об'єкта лізингу в разі невиплат. Права на об'єкт, умови його передачі, відносини з постачальниками і судові позови - всі ці моменти в законопроекті враховані.

2011 р. приніс перші прояви одужання лізингового сектору. Міжнародні лізингові компанії активно слідкують за станом українського лізингового ринку і планують з'явитись тут вже у 2012р. але рішаючим фактором стане прийняття законопроекту «Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування та інших законодавчих актів України щодо регулювання окремих операцій». Він повинен вирішити існуючі проблеми галузі в оподаткуванні, а також посилити нагляд над лізинговими компаніями.

Розглянувши лізингові ринки України, США, Німеччини та Японії можна стверджувати, що рівень розвитку лізингу пов'язен із рівнем розвитку виробничого сектора економіки країни, і впливає на темпи розвитку стратегічно важливих ринків.

Іноземні лізингові організації швидко та вміло пристосовуються до реальних потреб світової економіки, впроваджуючи новітні форми та методи надання лізингових операцій та розширюють сфери застосування;

World Leasing Yearbook, прогнозує що тенденція загального затихання ринку лізингу, яка прослідковувалась останнім часом, перейде в поступове відновлення ринку [69].

Хоча в України є політична невизначеність, законодавча нестабільність, а також високі зовнішні борги (що складають до 80 відсотків від ВВП), іноземні лізингові компанії з цікавістю розглядають український ринок лізингових послуг. Це пов'язано з появою ознак відновлення галузі, а також можливою зміною законодавчої бази.

Ряд іноземних лізингових компаній розглядають можливість виходу на український ринок, включаючи польську компанію BRE Leasing, якою управляє Мечеслав Грощек. Материнська компанія BRE Leasing - Commerzbank, який присутній в Україну через банк «Форум», 60% акцій якого німецький банк-гігант купив в 2007 году.

Компанія Fraikin, один з найбільших фахівців з комерційних автопарках в Європі, розглядає можливість запуску українського підрозділу через польську філію. Артур Новіцкі, керуючий директор Fraikin Польща, взяв участь у міжнародній конференції у Києві, організованої української лізинговоюАсоціацією.

Ще одна компанія, яка оцінює можливості українського ринку - це лізингове підрозділ компанії MAN. Томас Лінгхіно, який працює в російському філії компанії, теж став одним з учасників лізингової конференції в Україну.

Також очікується, що російські лізингодавці стануть більш помітні в Україну.

Рецессія привела до того, що фінансування як міжнародними, так і локальними компаніями на українському лізинговому ринку звелося практично до нуля. Це стало великим ударом для лізингового ринку України, особливо після зльоту 2007 року. Більшості лізингодавців довелося закрити свої компанії або перестати укладати нові угоди. Навіть ті хто залишився на ринку, відчувають тягар банківських кредитів, які не могли сплатити лізінгоотримувачі в кризові часи. Все це призвело до того що на ринку залишилось досі мало основних гравців і нові вже аналізують лізинговій ринок України. Більшість з яких чекають зміни законодавчої бази, що б з'явитися на ринку в 2012 році [69].

Бурхливий розвиток лізингу став можливим з появою державної підтримки лізингу, яка була виражена появою можливості застосування коефіцієнта прискореної амортизації. Розвиток ринку лізингу виявило цілий ряд проблем, пов'язаних з відособленістю лізингових компаній, відсутністю узагальнених статистичних показників, з недосконалістю законодавства.

За великим рахунком можна сказати, що в кінці 90-х років мало хто розумів обсяг, динаміку, тенденції властиві ринку лізингових послуг. Можна сказати, що і на сьогодні це питання вирішене не повністю.

Можна лише з певним ступенем імовірності стверджувати, що удосконалення законодавства, підвищення рівня фінансової освіченості керівників компаній, популяризація методів оптимізації інвестицій, поява на ринку дешевих довгострокових фінансових ресурсів, нарешті, стабільність політико-економічної ситуації, приведуть в кінцевому підсумку до розвитку як ринку лізингу, так і всієї економіки в цілому.

Для стимулювання інвестицій у виробничу сферу, для відновлення промислового потенціалу, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників, потрібно створювати умови, при яких вони прагнули б розвивати лізингові відносини. Для цього, в першу чергу, слід добиватися появи лізингових операцій із досить тривалими термінами дії (не менше трьох років), оскільки саме такі договори нестимуть реальні інвестиції в економіку.

Необхідно якщо не звільнити, то хоча б знизити податок на прибуток, отриману лізингодавцями від реалізації договорів по лізингу з терміном дії три і більше років. Також слід стимулювати банки надавати кредити лізинговим компаніям, які укладають тривалі договори. Крім цього, необхідно розглянути можливість зниження митних зборів і податків з товарів, ввезених на територію України і є об'єктами міжнародного фінансового лізингу.

Висновки до розділу 3

В цьому розділі розроблено основні рекомендації для мінімізації ризиків при здійсненні операцій міжнародного лізингового фінансування, а також для удосконалення схеми їх здійснення. Також сформульовані певні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення бухгалтерського обліку і оподаткування лізингових операцій.

З використанням лізингу ефективність орендованого устаткування зростає. Висока рентабельність лізингу та наявність чіткої нормативної бази можуть сприяти форсуванню темпів розвитку цієї операції. При дефіциті внутрішніх капіталовкладень такий шлях є виходом із створеної ситуації.

Запропоновано розглянути можливість звільнення лізингоотримувачів від сплати ПДВ при оформленні митної декларації, запропоновано розгляд декількох методів для вирішення проблеми подвійного оподаткування, також доведено необхідність введення механізму прискореної податкової амортизації при організації операцій міжнародного лізингу.

Бурхливий розвиток лізингу став можливим з появою державної підтримки лізингу, яка була виражена появою можливості застосування коефіцієнта прискореної амортизації. Розвиток ринку лізингу виявило цілий ряд проблем, пов'язаних з відособленістю лізингових компаній, відсутністю узагальнених статистичних показників, з недосконалістю законодавства.