Проблеми промисловості ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМИ ПРОМИСЛОВОСТІ ЄС

Вступ

Внутрішня економічна політика Європейського Союзу спрямована на зниження торгових обмежень, укріплення позиції єдиної валюти - євро та її подальше запровадження в країнах Союзу, вирівнювання життєвих стандартів. Зовнішня політика має на меті зміцнити торгову позицію Європи, її політичну і економічну владу. Внутрішня економічна політика включає в себе цілу низку галузевих політик, серед яких важливу роль відіграє промислова політика.

Промислова політика - це система заходів непрямого або прямо регулювання промислового розвитку. У ЄС таким чином розуміння промислової політики достатньо традиційно - здійснюється допомога кризовим галузям і не створюються проблеми для розвитку.

Із заснуванням і становленням сучасного Європейського союзу основною метою промислової політики було, в основному, збереження промислової структури, однак з роками акцент перемістився на забезпечення умов для справедливої ??і чесної конкуренції. Сьогодні головною метою промислової політики ЄС є підвищення конкурентоспроможності, а головним інструментом вважається створення таких умов для бізнесу, при яких дотримуються основні ринкові свободи і умови чесної конкуренції.

Промислова політика ЄС перебуває ще тільки в стадії становлення, тому тут існує ряд проблем які слід вирішувати в межах інших політик ЄС.

1. Стан та галузева структура промисловості ЄС

галузь промисловий продуктивність інновація

2009 р. відзначився позитивними процесами в економіці ЄС у вигляді поступового виходу з кризи, сповільненням падіння економічних показників та загальним покращенням фінансово-економічного клімату. 2010 р. відзначився процесами, пов'язаними із подоланням кризи монетарного союзу - єврозони. Фінансово-економічна криза вплинула на держави-члени ЄС, у першу чергу, через збільшення державного боргу та бюджетного дефіциту у порушення положень «Пакту про стабільність та зростання» ЄС. Найбільше ураженою наслідками кризи виявилася Греція, Португалія та Іспанія. Економіка ЄС, відповідно до теорії про секторальну стадійність економіки, може бути віднесена до постіндустріального суспільства. В структурі економіки даної групи країн значна частка припадає на третинний та вторинний сектори (табл. 1)

Галузева структура ВВП країн ЄС

Більша частина ВВП країн ЄС створюється у третинному секторі економіки - близько 71,5%; на частку вторинного сектора припадає (в середньому) 26,7%. Тобто, країни-члени ЄС належать до групи розвинених країн, оскільки більша частка у сукупному ВВП припадає на сферу послуг.

Традиційно Європа сильна своєю промисловістю. На її частку припадає близько третини промислової продукції світу. Серед галузей міжнародної спеціалізації Європи слід відзначити:

- атомну енергетику;

- нафтогазовий комплекс;

- автомобільну промисловість;

- авіа-космічну промисловість;

- електротехнічну промисловість;

- високотехнологічні галузі машинобудування (верстатобудування, виробництво комп'ютерів і електроніки);

- хімічну промисловість;

- легку та харчову промисловість;

- виробництво нових конструкційних матеріалів;

- біотехнології.

Відповідно до розподілу ВВП, структура зайнятості населення має вигляд (%):

Промисловість країн-членів ЄС, яку відносять до вторинного сектора економіки, характеризується видобутком та переробкою великих покладів залізної руди (Швеція, Франція) та кам'яного вугілля (Німеччина, Великобританія). Починаючи з ХІХ ст. важка промисловість розвивалася на базі власних ресурсів, які зараз майже вичерпані. Тому для розвитку сучасного промислового комплексу використовується імпортна сировина.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) є базою для функціонування практично всіх галузей важкої промисловості. Спостерігається скорочення частки вугілля (близько 20%) і перехід на нафту і природний газ, частка яких в паливно-енергетичному балансі складає близько 45%. ПЕК виробляє 23% електроенергії світу. Галузі паливної та енергетичної промисловості розміщуються нерівномірно - електроенергетика слабо розвинена в Ірландії, Іспанії, Греції, Португалії. Структура ПЕК постійно змінюється - зростає роль атомної енергетики, знижується - нафтопереробної промисловості.

Легка промисловість належить до кризових галузей. Майже всі країни ЄС сьогодні на 50% споживають імпортний одяг (з країн, що розвиваються). Головна причина: втрата ринків збуту внаслідок швидкого зростання легкої промисловості у країнах Азії, Латинської Америки та Північної Африки. Старі текстильні райони у Великобританії, Франції, Італії продовжують працювати, але їх значення помітно знизилося [2]

Промислове виробництво в єврозоні, найрозвинутіших країнах Євросоюзу, які в якості національної валюти використовують євро - демонструє безпрецедентно рекордні темпи падіння.

Так згідно даних Європейського статичтичного комітету, промисловість в єврозоні впала на 20%. Про це інформує ділова газета «Дело», відзначаючи, що це найзначніше падіння виробництва з 1990 року.

Найбільш значне падіння у 21% - спостерігалося у Німеччині, найбільш економічно потужнішій країні Європи, яка потерпає внаслідок найглибшої економічної кризи у світі з часів великої депресії 30-х років.

Конкурентоспроможність хімічної промисловості ЄС знаходиться під загрозою. В світі спостерігається тенденція до зсуву хімічного виробництва в країни Ближнього Сходу, де є доступ до дешевих нафтохімічних сировинних матеріалів, а також в країни Азіатсько-тихоокеанського регіону, які відрізняються низькою вартістю трудових ресурсів і високими темпами економічного зростання. Хімічна промисловість ЄС з щорічним об`ємом продажів більше 455 млрд. євро є найбільшою в світі. Європейські виробники забезпечують 30% загальносвітового попиту на хімічну продукцію. Проте зсув виробництва на схід може негативно вплинути на зростання хімічної індустрії ЄС.

Разом з тим, останні десятиліття спостерігається старіння і криза традиційних галузей, наприклад, чорної металургії, текстильної промисловості. У зв'язку з цим останні роки особливий наголос робиться на впровадження у виробництво передових наукових досліджень та підвищення конкурентоспроможності європейських товарів на світових ринках.

У цілому, промислове виробництво країн-членів ЄС високотехнологічне і в багатьох сферах конкурентоздатне.

2. Проблеми розвитку промисловості

2.1 Проблема ресурсів

Група експертів Європейської Комісії провела дослідження щодо ситуації з доступом Євросоюзу до важливих для промисловості та сфери високих технологій сировинних мінералів. 14 з них були визнані критичними для ЄС. Сучасний розвиток збільшує попит на сировинні мінерали, вони є частиною і продукції високих технологій, і товарів щоденного споживання: наприклад, мобільних телефонів, іоннолітієвих батарей, синтетичного пального, оптиковолоконних кабелів тощо. Все це веде до їх дефіциту. 14 критичних для ЄС мінералів такі: сурма, берилій, кобальт, флюорит, галій, германій, графіт, індій, магній, ніобій, платина, рідкісноземельні метали (група з 17 елементів, серед них скандій, ітрій та 15 лантаноїдів), тантал та вольфрам.

Високі ризики постачань цих матеріалів до ЄС пов'язані головним чином з тим, що значна частина їх видобутку зосереджена в невеликій кількості країн. Наприклад, у Китаї - сурма, флюорит, галій, германій, графіт, індій, магній, вольфрам, у Росії - метали групи платини, у Конго - кобальт і титан, у Бразилії - ніобій і тантал. На додаток до цієї концентрації виробництва у багатьох випадках мають місце низька замінність мінералів та невисокий рівень їх переробки для повторного використання. Очікується, що подальший технологічний розвиток на планеті ще збільшуватиме попит на сировинні мінерали. Тому потрібна чесна гра на зовнішніх ринках, гарні законодавчі рамки для безперебійного постачання таких матеріалів з ресурсів ЄС, а також вища ефективність їх використання та краща переробка.

2.2 Проблеми «старих» галузей

Державна допомога в межах ЄС має селективний характер. Промисловість галузево поділяється на дві групи, до кожної з них є свій підхід. До першої групи входять «старі» галузі: чорна металургія, суднобудування, вугільна, текстильна промисловість. Тут політика спрямована на скорочення виробничих потужностей і підвищення конкурентоспроможності. Щодо групи «нових» галузей (інформаційні технології, електроніка), то їм підтримка надається насамперед і стимулюється розширення виробництва.

Правила Союзу щодо державної допомоги сталеливарній промисловості встановлюють рамки розумного втручання, яке не спотворювало б умов конкуренції на спільному ринку сталі. Мало того, ринок сталі охоплений ретельним моніторингом, з одного боку, шляхом обов'язкового інформування сталеливарними компаніями Комісії про їхню інвестиційну діяльність та, з іншого боку, в рамках щопіврічних попередніх програм, які стосуються освоювання нових ринків і майбутніх перспектив. Зовнішньоторговельний аспект політики в галузі сталеливарної промисловості передбачає кілька тарифних квот і попередній статистичний моніторинг імпортування сталі з країн Центральної та Східної Європи; ці заходи мають гарантувати, що такий імпорт не зашкодить сталеливарній промисловості ЄС.

Суднобудівна промисловість. Багатосторонні переговори, розпочаті 1989 року під егідою Організації економічної співпраці і розвитку (ОЕСР) між основними країнами-виробниками (країни Європейського Союзу, Японія, Південна Корея, Норвегія, Сполучені Штати), які разом виробляють понад 70% нових суден, зумовили підписання угоди в червні 1994 р. про скасування всіх перепон нормальним умовам конкуренції в цьому секторі, яка набрала чинності 1 січня 1998 р. Відповідно до неї Рада розробила Регламент про допомогу суднобудівній промисловості, яка виконує положення Угоди ОЕСР про дотримання нормальних умов конкуренції в комерційному суднобудуванні та судноремонтній промисловості. Утім Угода все ще не набрала чинності через відмову США її ратифікувати. У будь-якому разі Регламент Спільноти забороняє надавати допомогу для виконання контракту (операційну допомогу) починаючи з 31 грудня 2000 р.

У своїй заяві про європейське морське майбутнє Комісія наголосила на істотній ролі морської промисловості, яка поряд із суднобудівним сектором представляє широкий спектр товарів і підприємств: монтаж суден, портові послуги й експлуатація морських ресурсів, зокрема й риболовлю та добування енергії. Комісія запропонувала впровадити промислову політику ЄС для підприємств цієї промисловості, що була б спрямована на заохочення нематеріального інвестування, зокрема, в сфері науково-дослідної діяльності, інформаційних та телекомунікаційних технологій; розвиток промислової співпраці. Стосовно політики в суднобудівній промисловості Комісія зосереджує свої зусилля на захисті європейської промисловості від нечесної торговельної практики суднобудівних підприємств третіх держав і на посиленні її конкурентоздатності шляхом стимулювання дослідної діяльності та підтримки тіснішого промислового співробітництва.

Текстильна та швацька промисловість. На внутрішньому рівні Комісія здійснює моніторинг державної допомоги та втілює політику, яка запобігає викривленням конкуренції в Спільноті або перенесенню проблем працевлаштування та структурних складнощів з однієї країни до іншої, що їх така допомога може спричинити. Відповідно, було заборонено або змінено кілька механізмів допомоги текстильній і швацькій промисловості, натомість здобули підтримку програми щодо систематичного скорочення виробничих потужностей. Система моніторингу допомоги виробникам синтетичних волокон, яка була запроваджена в 1977 р. і яка щорічно поновлюється, заохочує допомогу, спрямовану на поглинання зайвих потужностей шляхом реструктуризації або перепрофілювання підприємств.

2.3 Продуктивність праці та підвищення ефективності

Глобалізація економіки та ринків, зумовлюючи інтенсифікацію міжнародної конкуренції, дозволяє не лише скористатися перевагами ефекту масштабу, а й передбачає спеціалізацію на вужчих сегментах ринку. В контексті такої глобалізації європейські підприємства мають бути здатні витримати таку міжнародну конкуренцію. Хоча рівень продуктивності робочої сили в Спільноті не погіршився, він все ще десь позаду аналогічних показників американської та японської промисловості. Отже, учасники економічної діяльності та влада в Європі мусять приділяти більше уваги чинникам, що впливають на продуктивність: технологічному розвитку, інвестуванню в науково-дослідну діяльність, коефіцієнту використання виробничих потужностей, ціні та кваліфікації робочої сили, управлінськім здібностям й організації виробництва. Тобто низькі темпи зростання продуктивності праці викликають серйозне занепокоєння, тому що саме цей чинник лежить в основі підвищення конкурентоспроможності європейських компаній.

Важливе значення приділяється підвищенню прибутковості й зниженню витрат виробництва у європейській промисловості. З цією метою надається допомога підприємствам у поліпшенні професійного навчання, в засвоєнні нових методів організації праці, у встановлен-ні тотального контролю за якістю при розробленні й впровадженні нових технологій.

2.4 Дослідження та інновації

Поряд із глобалізацією ринків та конкуренції, європейська промисловість має бути готовою до викликів нової промислової революції, що випливає з розвитку інформаційних і комунікаційних технологій. Такі технології роблять традиційну різницю між електронікою, інформаційними технологіями, телеко-мунікаціями й аудіовізуальним сектором застарілою

Європейські держави зазнають фундаментальних змін: вони переживають перехід від індустріального до інформаційного суспільства. Технології інформаційного суспільства поступово заповнюють всю промислову й соціальну діяльність і є ключовими чинниками конкурентності європейських компаній.

Протягом 2010-2013 років загалом для досліджень через державно-приватні партнерства буде виділено 3,2 млрд. євро за умови, що половина фінансування надходитиме від Європейської Комісії через 7-му Рамкову програму у галузі досліджень та розвитку, а інша половина - від промисловості. Перші міжгалузеві запрошення до подання пропозицій є частиною трьох державно-приватних партнерств:

- фабрики майбутнього (1,2 млрд. євро) - ініціатива, що має на меті допомогти виробникам ЄС, особливо малому та середньому бізнесу, адаптуватись до тиску глобальної конкуренції, примножуючи їх знання та збільшуючи використання ними технологій майбутнього;

- енергоефективні будівлі (1 млрд. євро) - ініціатива, спрямована на розповсюдження зелених технологій та розвиток енергоефективних систем та матеріалів в європейських будівлях;

- зелені автомобілі (1 млрд. євро) - ініціатива в автомобільній галузі, спрямована на розвиток відновлюваних та екологічно чистих енергоресурсів, безпеку і зменшення транспортних заторів. Таке «озеленення» необхідне, щоб досягнути глобальних цілей та цілей ЄС щодо скорочення викидів в атмосферу.

3. Промислова політика ЄС

В Договорі про заснування Європейської економічного співтовариства детально регламентовано створення митного союзу, особливо щодо обігу промислової продукції держав-членів, однак у ньому немає жодного натяку на запровадження промислової політики як такої. Насправді засновники ЄЕС на момент створення цієї організації сподівалися, що лібералізація торгівлі та посилення конкуренції всередині спільного ринку сприятимуть здійсненню структурних змін, яких потребувала промисловість Співтовариства.

Промислова політика Співтовариства почала формуватися ще в рамках ЄОВС, тобто на початку 50-х років. Тоді під контроль Об'єднання були взяті малорентабельні й капіталомісткі галузі, які відновлювати після війни, оскільки поодинці країнам було важко. Під особливу увагу ЄОВС були взяті вугільна й сталеливарна промисловість.

Наприкінці 60-х і на початку 70-х рр. було розроблено середньострокові програми, які давали загальну орієнтацію промисловій політиці. В 1968 р. було створено Генеральний Директорат із справ промисловості, до відання якого входять директорати: з питань промислової політики; технологічних правил і стандартів; базисних галузей; виробництва капітального обладнання; виробництва споживчих товарів; інформаційних технологій. У 1970 р. Директорат підготував «Меморандум з промислової політики».

У 1990 р. Європейська Комісія розробила документ «Промислова політика у відкритому і конкурентному середовищі», в якому були сформульовані основні принципи промислової політики. Згідно з цією програмою особливий пріоритет віддається високотехнологічним галузям. Розроблено документи щодо організації НДДКР, технічної стандартизації, Європейського господарського права, утворення єдиної системи енергопостачання й телекомунікацій та ін. Ці програми називаються «Прагматичною ринковою промисловою політикою».

Тобто спершу основною метою промислової політики ЄС було, в основному, збереження промислової структури, однак з роками акцент перемістився на забезпечення умов для справедливої ??і чесної конкуренції. Сьогодні головною метою промислової політики ЄС є підвищення конкурентоспроможності, а головним інструментом вважається створення таких умов для бізнесу, при яких дотримуються основні ринкові свободи і умови чесної конкуренції. Основними інструментами промислової політики також стають оцінка впливу великих угод на економіку та аналіз ефективності, дані механізми весь час удосконалюються в їх практичному застосуванні. Це необхідно для того, щоб конкретні кроки в галузі промислової політики точно відповідали завданням галузей і були передбачувані за своїм результатом.

Роль Єврокомісії у цьому зв'язку не зводиться виключно до законодавчих ініціатив, а включає в себе положення в галузі конкурентної політики, заходів щодо подальшої лібералізації торгівлі, питання регулювання державної допомоги. Таким чином, промислова політика охоплює всі галузеві напрямки діяльності Євросоюзу, покликані прямо або побічно підвищити конкурентоспроможність країн-членів. Крім того, Єврокомісія приділяє особливу увагу окремим галузям. Наприклад, сьогодні головні зусилля зосереджені в сфері енергетики.

Вперше питання промислової політики знайшли своє відображення в Маастрихтському договорі (ст. 157 Договору про ЄС): «Співтовариство та країни-члени повинні забезпечувати необхідні умови конкуренції в промисловості». Стаття 157 має також важливе доповнення «Це положення не може використовуватися… Співтовариством для спотворення умов конкуренції…»

Наступним кроком, який дав новий імпульс європейської промислової політики, стала Лісабонська стратегія. Згідно з текстом цього документа підвищення конкурентоспроможності, здатне призвести до збільшення рівня життя і зниження безробіття, розглядається як основна мета розвитку ЄС після 2000 р. Її досягнення можливе лише за умови подальшого підвищення ефективності промислового виробництва, тому що незважаючи на випереджаюче зростання сфери послуг, саме стан промисловості є визначальним чинником для досягнення всіх вищезазначених цілей ЄС.

Крім того, конкурентоспроможність у сфері виробництва лежить в основі концепції сталого розвитку ЄС. Єврокомісія розглядає сталий розвиток як гармонійний розвиток трьох напрямків: економіки, соціальної сфери та екології. Нехтування кожним із зазначених напрямків призведе до неможливості розвитку системи в цілому. Тому промислова політика, покликана забезпечити розвиток різних секторів економіки, займає особливо важливе місце в стратегії розвитку сучасного ЄС, про що свідчить розподіл видатків бюджету ЄС.

Структура видатків бюджету ЄС

Промислова політика створює такі умови, коли діяльність ЄС по інших напрямках також вносить свій внесок у підвищення конкурентоспроможності європейської промисловості. Промислова конкурентоспроможність залежить від політики, що проводиться в таких областях, як конкуренція, внутрішній ринок, освіта, торгівля, сталий розвиток, НДДКР, регіональний розвиток, макроекономіка, соціальна сфера і зайнятість, захист споживачів, охорона здоров'я та екологія. Тому головне завдання промислової політики полягає в координації, акумулюванні та максималізації результатів усіх перелічених вище напрямів.

Одним із ефективних заходів підтримки виробників країн-членів є застосування протекціоністського тарифу на імпорт товарів з третіх країн; середній митний тариф ЄС становить понад 5%.

У регулюванні промислового розвитку країн ЄС головна роль належить економічним заходам, адміністрування зведено до мінімуму. Одним з найдієвіших інструментів регулювання є податкова політика. Зміна податкових ставок здійснюється вибірково з огляду на конкретну ситуацію. Іншими заходами підтримки підприємства є: дотації підприємцям; пільгові довгострокові кредити й гарантії; залучення державних коштів для фінансування проектів у галузі будівництва, оновлення технології й реорганізації підприємств; забезпечення державними контрактами, що гарантує ринок збуту.

Здійснюючи промислову політику, ЄС зосередився на наступних трьох напрямках, що надають особливо помітний вплив на конкурентоспроможність ЄС:

- наука та освіта;

- інновації;

- підприємництво.

У сфері науки і освіти країни Європейського союзу традиційно вважалися одними з лідерів світового співтовариства. Сьогодні, після прийняття Лісабонської стратегії, ставиться завдання досягти більш високих результатів в освіті, професійній підготовці та перепідготовці кадрів, наукових дослідженнях, а також у створенні умов з тим, щоб знання знаходили практичне застосування в промисловості. Починається активний розвиток новітніх технологій, включаючи біотехнології та нанотехнології, а також методів їх впровадження і використання.

Робляться всілякі дії для підвищення інноваційності європейської промисловості. C цією метою на наднаціональному рівні було реалізовано кілька проектів з розвитку кооперації між інноваційними кластерами. ЄС розглядає кластерну політику в якості ключового інструменту підвищення конкурентоспроможності галузей і регіонів, підвищення інноваційного потенціалу та економічного розвитку в середньостроковій і довгостроковій перспективі. Промислова політика, як така, також повинна бути інноваційною, наприклад, розробляти нові більш ліберальні інструменти регулювання, здатні дати промисловості велику свободу в пошуку власних технологічних рішень.

Особливу увагу Єврокомісія приділяє стимулюванню підприємництва, особливо малого та середнього бізнесу, створенню нових і подальшому розвитку існуючих компаній цього сектора. У результаті малі і середні підприємства стали основою соціально-економічної моделі ЄС. На їх частку припадає близько 2/3 зайнятих і 60% доданої вартості. За своєю суттю і цілям промислова політика націлена на створення сприятливих умов для підвищення конкурентоспроможності виробництва, на невтручання держави у дію ринкових механізмів. Її інструменти відносно окремих компаній спрямовані на створення такого середовища, при якій малий і великий бізнес виявляв би більше ініціативи, впроваджував нові ідеї та розширював виробництво.

Разом з тим існують специфічні вимоги і характеристики окремих секторів, кожен з яких вимагає індивідуального підходу. Наприклад, багато видів продукції, таких галузей як фармацевтична, хімічна, автомобільна підпадають під специфічні форми регулювання, пов'язані з притаманними їм особливостями. Таким чином, промислова політика неминуче має на увазі деякі «послаблення» для окремих країн і галузей.

Промислова політика спрямована на підвищення конкурентоспроможності промисловості країни ЄС. Для цього створюються такі умови: сприяння структурній перебудові відповідно до науково-технічного прогресу; заохочення ініціативи і розвитку підприємництва, особливо малих і середніх підприємств; сприяння співпраці між підприємствами; стимулювання інноваційної політики, впровадження наукових досліджень і нової технології у виробництво.

Особливої уваги заслуговують національні особливості проведення промислової політики. На національному рівні деякі країни віддають перевагу більш ліберальний підхід, а деякі, навпаки схили до протекціонізму.

Разом з тим, існує і ряд невирішених завдань. Зокрема, законодавчі бар'єри і торговельні обмеження, а також структура управління окремих секторів заважають рівномірному функціонування єдиного європейського ринку. Іншою проблемою є потреба у вдосконаленні фінансових умов для великого і особливо малого бізнесу, а саме, подальший розвиток і підвищення ефективності інтегрованих фінансових ринків.

Частина проблем стосується загальноєвропейського ринку послуг, де спостерігається дуже великий розрив між стратегією інтегрованої європейської економіки і реальною ситуацією на цьому ринку. Крім того, істотно підривають конкурентоспроможність недосконалість законодавства щодо захисту інтелектуальної власності. Ще одним фактором є відмінності в непрямому оподаткуванні, які можуть спотворювати внутрішньоєвропейську торгівлю і фрагментувати ринок товарів і послуг.

Необхідно розуміти, що промислова політика перебуває ще тільки в стадії становлення. Разом з тим, з початку здійснення промислової політики спостерігається цілий ряд позитивних змін у багатьох напрямах. У багатьох секторах вдалося створити реально діючий спільний ринок, що призвело до структурних реформ, необхідним для створення нових можливостей для бізнесу, збільшення продуктивності праці і розширення ринку. Істотний прогрес був також досягнуто у таких секторах як телекомунікації, енергетика, транспорт.

Висновки

Економіка ЄС відноситься до постіндустріального суспільства, оскільки близько 71,5% ВВП країн ЄС створюється у третинному секторі. Однак традиційно Європа сильна своєю промисловістю. На її частку припадає близько третини промислової продукції світу. На частку вторинного сектора припадає (в середньому) 26,7% ВВП країн-членів. Серед галузей міжнародної спеціалізації Європи слід відзначити: атомну енергетику, нафтогазовий комплекс, автомобільну промисловість, авіа-космічну промисловість, електротехнічну промисловість, високотехнологічні галузі машинобудування та ін.

Хоча промисловість демонструє хороші результати, все ж таки тут виникло ряд проблем:

- проблема ресурсів;

- проблеми «старих» галузей (чорна металургія, суднобудування, вугільна, текстильна промисловість);

- проблема продуктивності праці та підвищення ефективності виробництва;

- введення нової стратегії дослідження та інновацій;

- екологічні проблеми.

Таким чином промислова політика ЄС, яка на сучасному етапі не є повністю сформованою, спрямована на подолання цих проблем та запобігання виникнення нових, а також сприяти структурній перебудові промисловості відповідно до науково-технічного прогресу, заохочення ініціативи і розвитку підприємництва, особливо малих і середніх підприємств, сприяння співпраці між підприємствами, стимулювання інноваційної політики, впровадження наукових досліджень і нової технології у виробництво.

Список використаних джерел

1. Визначено критичні для ЄС сировинні мінерали // Євробюлетень. - 2010. №7. - С. 17.

2. Галузева структура ВВП країн ЄС. Європейський простір [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://eu.prostir.ua/news/233451.html

3. Герчикова И.Н. Международные экономические организации. - М.: Кон-салтбанкир, 2000. - С. 435.

4. Економіка ЄС [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rusnauka.com/1_KAND_2010/Economics/2_57228.doc.htm

5. Європейська комісія [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://epp.eurostat.ec.europa.eu.

6. Мінерально-сировинна стратегія Європейського Союзу // Стратегічні пріоритети. - 2008. - №1 (6).

7. Cтан та динаміка економіки ЄС [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukraine-eu.mfa.gov.ua/eu/ua/31020.htm

8. EU industrial structure 2009 Performance and competitiveness - Luxembourg, European Commission Enterprise and Industry, 2009. - 197 р.

9. Industry Leaders Round Table // Mining Magazine. - 2007. - July. - 32 p.

10. Industrial Policy In An Enlarged Europe - Brussels, Commission of the European Communities, 2002. - 12 p.

Размещено на Allbest.ru