Проблеми управління продовольчою безпекою в країнах Євросоюзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

• ВСТУП
• 1. ПОНЯТТЯ ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА ТА ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
• 2. ФАКТОРИ, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРОДОВОЛЬЧУ БЕЗПЕКУ
• 3. СТРАТЕГІЧНА ПОЛІТИКА ТА ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇН ЄС
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
• ВСТУП
• Актуальність теми. Продовольча безпека є однією з вирішальних складових загальноекономічної безпеки будь-якої держави, важливим фактором сталого соціально-економічного розвитку суспільства, його демографічного відтворення, невід'ємною частиною життєдіяльності людства, держави, світового товариства.
• З кожним роком питання забезпечення продовольчої безпеки загострюється з урахуванням суттєвого перевищення росту народонаселення над ростом виробництва продовольства, а тому потребує подальшого дослідження та розробки системного підходу до вирішення проблеми забезпечення продуктами харчування.
• Надійне забезпечення країни продовольством має стратегічне значення, оскільки від цього залежать її не лише продовольча, але й національна безпека.
• Проблема продовольчої безпеки не має кон'юнктурного характеру. Вона буде існувати доти, поки є держава, визначальним фактором сили і авторитету якої є підтримання відповідного рівня продовольчої безпеки. Підтвердженням цього є правове забезпечення та постійна увага до проблем продовольчої безпеки в країнах ЄС, США, Японії тощо.
• Швидкі зміни економічної і політичної ситуації в світі, тенденції розвитку світового сільського господарства та складність вирішення продовольчої проблеми на міжнародному рівні вимагають посиленої уваги до національної продовольчої безпеки.
• На актуальність проблеми продовольчої безпеки, як пріоритету агропродовольчої політики, вказують численні теоретичні дослідження і узагальнення як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, зокрема праці А.І. Алтухова, В.Я. Амбросова, Ю.Д. Білика, В.І. Бойка, П.П. Борщевського, В.І. Власова, В.П. Галушка, А.В. Гордєєва, Д.П. Доманчука, З.І. Ільїної, М.В. Калінчика,С.М. Кваші, І.І. Лукінова, Л.О. Мармуль, В.В. Маслакова, В.М. Олійника, Б.Й. Пасхавера, Е.Е. Румянцевої, П.Т. Саблука, І.Н. Топіхи, В.О. Точиліна, В.М. Трегобчука, І.Г. Ушачева, А.А. Фесини, М.Й. Хорунжого, Ю.С. Хромова, Л.М. Худолій, Г.В. Черевка, О.М. Шпичака, О.В. Шубравської, В.В. Юрчишина, наукового доробку вчених, які досліджували проблеми національної безпеки, - І.Я. Богданова, В.М. Гейця, Б.В. Губського, М.М. Єрмоленка, Я.А. Жаліла, В.І. Мунтіяна, Г. Пастернака-Таранушенка, С.І. Пирожкова, В. Сенчагова, В.Т. Шлемка та інших вчених-економістів.
• Метою роботи є дослідити стан та проблеми організації продовольчої безпеки в країнах ЄС.
• Для досягнення поставленої мети вирішувались наступні задачі:

- визначити поняття та фактори продовольчої безпеки, що її забезпечують;

- розглянути основні засади політики продовольчої безпеки країн ЄС;

- перспективи розвитку та стратегічні напрямки забезпечення продовольчої безпеки країн ЄС.

Об'єктом роботи є політика держав як система заходів щодо забезпечення продовольчої безпеки країн ЄС.

Предметом виступає проблеми забезпечення продовольчої безпеки.

Методи дослідження та джерела інформації. Теоретико-методологічною основою досліджень є діалектичний метод пізнання соціально-економічних явищ, зокрема системний підхід, основні закони економічного розвитку та категорії економічної теорії.

Інформаційною базою дослідження слугували нормативні акти законодавчих і виконавчих органів держави, статистично-аналітичні матеріали міністерств та відомств, міжнародних організацій, праці вітчизняних і зарубіжних економістів, результати особистих досліджень автора.

1. ПОНЯТТЯ ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА ТА ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Проблема забезпечення продовольчої безпеки вивчається багатьма ученими. Уперше світова практика і економічна наука звернулася до продовольчої проблематики з позицій світової і національної економічної безпеки в середині 70-х років ХХ століття, після спаду обсягів виробництва зерна у ведучих виробників зерна в країнах світу. Світова зернова криза 1972-1973 рр. сприяла тому, що проблема продовольчого забезпечення перетворилася на важливий чинник національної безпеки усіх країн. Сам термін «продовольча безпека» був введений в науковий обіг, будучи запозиченим з рекомендацій Міжнародної продовольчої і сільськогосподарської організації ООН [5, с. 39].

Нині не існує єдиного загальноприйнятого визначення поняття «Продовольча забезпеченість», кожен автор вносити свої коригування у визначення. Продовольча безпека, в широкому контексті, означає рівень доступності продуктів харчування для основної частини населення країни для підтримки нормального способу життя. Під продовольчою безпекою країни слід розуміти «забезпечення гарантованого насичення її продовольчої споживи (включаючи поточне споживання і створення запасів) при нешкідливості вироблюваних продуктів».

Російським ученим Б.А. Черняковим поняття продовольчої безпеки сформульоване як: «Забезпечення життєво важливими продуктами харчування з власних джерел і доступність з усіма громадянами країни в об'ємах і асортименті, що максимально задовольняють необхідні і корисні споживи».

Вчені у своїх дослідженнях звертають увагу на 3 рівні, на яких може бути виміряна продовольча безпека:

- глобальна продовольча безпека, яка характеризується розмірами запасів зерна і об'ємом його виробництва на душу населення;

- продовольча безпека на рівні держави, яка визначається відношенням об'єму імпорту до обсягу виробництва власного продовольства, долею імпорту в споживанні продуктів харчування, зміною мінімального доходу на душу населення і цін на продовольство;

- продовольча безпека на рівні регіону, вимірюється даними про об'єми споживання продовольства і доходи населення [7, с. 24].

2. ФАКТОРИ, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРОДОВОЛЬЧУ БЕЗПЕКУ

Забезпечення продовольчої безпеки залежить від земельних ресурсів, агротехнічних засобів, екологічних умов місця існування, економічного стану, а так само рівня розвитку галузей, що добувають і виробляють харчову продукцію.

Проблема продовольчої безпеки не лише і не стільки аграрна, скільки комплексна, пов'язана з макроекономічним розвитком країни, соціальною стратифікацією населення, медичними параметрами живлення і так далі

Більшість фахівців з аграрної економіки сходяться на тому, що продовольчу незалежність держави можна вважати достатньою, якщо питома вага вітчизняного продовольства в загальному об'ємі споживання складає не менше 80 %, (вже 75% вважається критичним рівнем) [8, с. 19].

Продовольчо незалежними є країни, що повністю забезпечують жителів основною продукцією власного виробництва з урахуванням поточного споживання і створення певного резерву на непередбачені цілі і обставини. До продовольчо незалежних країн відносять Канаду, Нову Зеландію, США, Францію і деякі ін. В Німеччині, Італії, Іспанії і багатьох інших розвинених країнах роблять 80-90% необхідного продовольства.

Завдання, які повинні вирішуватися на регіональному рівні, залежать від існуючих і потенційних можливостей того або іншого регіону по виробництву сільськогосподарської продукції і продовольства, а також засадничих вимог забезпечення продовольчої безпеки - досягнення самозабезпечення і зниження імпортної залежності держави в постачанні продовольством.

Існує багато критеріїв для визначення продовольчої безпеки, кожен автор має свою точку зору на чинники, що впливають на продовольчу безпеку країни або регіону.

Рівень продовольчої безпеки визначають наступні чинники:

вітчизняне виробництво, здатне наситити споживчий ринок;

- імпорт продовольства, що включає товари, які можуть робитися в країнах ЄС, і товари, які робитися в країнах ЄС не можуть;

- рівень розвитку вітчизняної переробної промисловості;

- купівельна спроможність населення країн ЄС

- самозабезпеченість населення, тобто рівень розвитку особистого підсобного господарства (нетоварного).

- групи населення, що живуть за межею бідності і що не мають достатнього доходу для придбання мінімального набору продуктів харчування;

- населення територій, продовольче постачання яких не забезпечується ринковими механізмами в силу зовнішніх чинників (наприклад, транспортній недоступності);

- незбалансованість живлення по окремих складових, що веде до загрози здоров'ю нації або окремих груп населення;

- низький контроль над безпекою продуктів харчування, в силу чого продовольство стає загрозою життя і здоров'ю нації [5, с. 42].

Тобто на продовольчу безпеку впливає не лише стан вітчизняного аграрного сектора і рівень аграрного протекціонізму, але і важливу роль грає загальноекономічна ситуація в країні.

До числа короткострокових ризиків відносно продовольчої безпеки відноситься тимчасова сильна розбіжність в зміні роздрібних продовольчих цін і доходів населення, тобто, якщо ціни на продовольство раптом різко зростають, а номінальні грошові доходи населення помітно відстають від них в рості, то реальна купівельна спроможність населення падає, виникає небезпека недоїдання в цей конкретний момент на цій конкретній території. Ще одним чинником, що впливає на продовольчу безпеку, є торгові бар'єри, такі як заборони на вивезення зі своєї території найбільш ліквідної сільгосппродукції, заборони на вивезення продовольства зі своєї території, заборони на ввезення продовольства на свою територію, недобросовісна міжрегіональна конкуренція. В силу міжнародного характеру продовольча безпека схильна до дії чинників світового ринку, цін на світових ринках продовольства, коливань у виробництві сільськогосподарської продукції, локальних конфліктів і так далі.

Стан продовольчої безпеки країни оцінюється комплексом показників. Головним гарантом продовольчої безпеки є державний резерв зерна - цільовий запас, що складається з продовольчого зерна, продуктів його переробки і грошових коштів, призначених для чинення регулюючої дії на ринок зерна. Цей резерв використовується для закупівлі і створення запасу зерна і продуктів його переробки, забезпечення гарантії закупівель продовольчого зерна у місцевих виробників сільськогосподарської продукції, виділення товарних кредитів, проведення товарних інтервенцій, тобто цілеспрямованої державної дії на зерновий ринок у разі виникнення диспропорцій між попитом і пропозицією на зерно, продукти його переробки і хлібобулочні вироби. Перехідний запас зерна повинен складати 60 днів його споживання (що рівне приблизно 17% від споживання зерна в рік) [6, с. 13].

В узагальненому виді оцінка стану продовольчої безпеки населення визначається:

Фізичною доступністю продуктів харчування для споживачів, тобто постійна наявність продуктів харчування на усій території країни в кількості і асортименті, що відповідають платоспроможному попиту. Цей критерій є визначальний.

Економічною доступністю продуктів харчування, тобто їх доступності для споживача за ціною незалежно від соціального статусу і місця проживання, який дозволяти придбавати продукти харчування, принаймні, на мінімальному рівні.

Безпека продуктів харчування, тобто відсутність в них усього того, що робить цей продукт непридатним в їжу або небезпечним для людини.? Якість живлення, тобто споживання людиною в щоденному раціоні харчування необхідного йому кількості калорій і поживних компонентів. Різні джерела по-різному називають раціональні норми споживання ккал. у добу, вони варіюються від 2700-3100, 2961, чи від 3000-3500 ккал. у добу, залежно від віку і сфери діяльності. При цьому висока якість живлення забезпечується ще і поєднанням в їжі білків, жирів, вуглеводів і вітамінів, які відповідають раціональним нормам [9].

Нині у всьому світі на підприємствах, що виробляють продукти харчування, впроваджуються системи управління якістю, найбільше поширення отримали:

- ХАССП (Аналіз Ризиків і концепція Критичної Контрольної Точки) - методологія управління процесами по усьому «ланцюжку» від сировини, матеріалів і упаковки до доставки готової продукції кінцевому споживачеві, спрямована на усунення (чи мінімізацію до прийнятного рівня) можливості виробництва і попадання до споживача харчової продукції, яка є небезпечною для його (споживача) здоров'я;

- ISO 9001:2000 (ДСТУ Р ІСО 9001-2001), сертифікат відповідності цьому ДСТУ означає, що інфраструктура і усі ланки виробничого процесу відповідають національним і міжнародним вимогам системи організації управління якістю;

- IQNet - це Міжнародна Мережа Сертифікації - недержавна, некомерційна організація, яка об'єднує 37 провідних органів по сертифікації;

- IFS (International Food Scheme), сертифікат IFS дає якнайповнішу гарантію для споживача, що конкретна харчова продукція відповідає усім необхідним вимогам за якістю і безпеці. IFS орієнтований на забезпечення безпеки харчової продукції і упаковки, вживаної при виробництві харчової продукції [6, с. 13].

До сучасних критеріїв продовольчої безпеки відносяться:

- доля витрат на продовольство в загальних витратах окремих груп населення;

- територіальна доступність продуктів (вимірювана шляхом порівняння рівня роздрібних цін на однакові товари в різних регіонах країни);

- рівень «зручності» продовольства (доля в споживанні сучасних продуктів, які знижують втрати і економлять час роботи в домашньому господарстві);

- міра «натуральності» і доброякісності продуктів, вплив якості продуктів на стан здоров'я і тривалість життя, у тому числі продуктів, отриманих за допомогою методів генної інженерії і біотехнології і ін.

Продовольча безпека буде досягнута частково, якщо виконуються наступні умови:

- населення країни забезпечене продуктами харчування вітчизняного виробництва не менше чим на 80% і ці продукти є екологічно чистими і корисними для здоров'я.

- ціни на ці продукти доступні основній масі трудового населення країни;

- стратегічні запаси продовольства обмежені і не забезпечують стійке постачання населення у разі виникнення надзвичайних обставин;

- виробничі потужності дозволяють нарощувати випуск продовольства;

- науково-технічна база хоча і відстає від рівня вищих світових досягнень, але розвивається [10, с. 299].

До цільових характеристик продовольчої безпеки в країні віднесені: рівень споживання населенням продуктів харчування; обсяги власного виробництва продовольства; спеціальною підціллю виступає зниження долі сімей і домогосподарств з недостатнім об'ємом живлення по калорійності і збалансованості.3. СТРАТЕГІЧНА ПОЛІТИКА ТА ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇН ЄС

продовольча безпека європейський союз

Продовольчу безпеку в країнах ЄС розуміють як синтез продовольчого забезпечення і доступу до продуктів харчування за розумною ціною, іншими словами, щоб не було дефіциту с/х продукції і щоб люди могли дозволити собі її купити. Важливо не плутати терміни продовольчої безпеки і харчової безпеки.

Продовольча безпека була одним з основних чинників ризику, що сприяло формуванню первинної ЄАП (Європейська аграрна політика), що стимулює ріст с/х виробництва. У ранній стадії ЄАП, коли домінував дефіцит продуктів харчування, необмежена державна підтримка с/х виробництву зрештою привела до глобальної мети - інтенсивне виробництво стало причиною с/х надвиробництва, а витрати бюджету на державне зберігання або утилізацію надлишку с/х продукції зросли. Попри те, що внаслідок реформ ЄАП політична орієнтація помінялася з підтримки цін с/х продукції на фінансову підтримку доходів фермера, прямі виплати залишилися тісно пов'язані з об'ємом вироблюваною с/х продукції. Тому держпідтримка такого роду піддалася критиці на міжнародній арені, ЄАП ЄС засуджувалася в стимуляції ринкових диспропорцій і недотриманні аспектів, пов'язаних із захистом довкілля [9].

З часом вимоги по захисту довкілля, харчовій безпеці і поліпшенню умов утримання худоби замінили раніше сформульовану мету досягнення продовольчої безпеки, а політичне рішення щодо прямих виплат, не пов'язаних з об'ємом с/х продукції, ще більше понизило значення продовольчої безпеки. Про її значення знову заговорили в 2008 р., коли ціни на продукти харчування досягли небувалих висот і багато користувачів не могли дозволити собі придбати продукти харчування. Лібералізація ринку, що поступово здійснювалася до цих пір, була загальмована, призупинено прийняття угод СОТ по лібералізації. Стало очевидно, що політика має бути більшою мірою зосереджена на механізмах, пов'язаних з управлінням ризику стрибків ринкових цін і забезпеченням доступу до продуктів харчування за розумними цінами.

Збалансоване харчування людини залежить від рівня споживання м'яса. Проблема повноцінного забезпечення населення цим продуктом надзвичайно актуальна, і, насамперед тому, що м'ясо є основним джерелом білків, жирів тощо.

При цьому потреба організму в кожному з цих компонентів має певні норми і не може бути взаємозамінена. За науково обґрунтованими нормами добове споживання білка дорослою людиною становить 85 г, тваринних жирів - 70 г.

Таблиця 3.1.

Норми споживання м'яса та м'ясопродуктів країн ЄС (кг/рік) [12].

Таблиця 3.2.

Баланс м'яса та м'ясних продуктів країн ЄС (за календарний рік; тисяч тонн) [12].

Таблиця 3.3

Споживання м'яса на одну особу в країнах ЄС, кг [12].

Вимоги до продовольчої безпеки після 2013 р.

У дискусіях про майбутнє політики ЄС виділяється вісім основних критеріїв, якими слід керуватися для реструктуризації існуючих засобів ЄАП, а саме: соціальна рівність, стабільність доходів фермерських господарств, справедливість розподілу, захист довкілля, продовольча і харчова безпека, ринкова нестабільність і адміністративні витрати.

Багато фермерів наших днів знову прагнуть "оживити" єдину аграрну політику, підтримувану продовольчою безпекою, забезпечуючи собі, таким чином, гарантію тривалого і інтенсивного субсидування с/х сектора. Продовольча безпека проголошується такими зацікавленими групами ключовою метою майбутнього ЄАП і рушійною силою в сфері сільськогосподарської політики [11].

Лобісти, у свою чергу зацікавлені у збільшенні с/х виробництва, говорять про те, що, якщо уряди країн ЄС піклуються про забезпечення енергетичної безпеки, то продовольча безпека має бути такою ж рівноправною політичною метою. Проте, такі висловлювання викликають сумніви, хоч би тому, що нині, на відміну від продовольчої безпеки, енергетична безпека країн ЄС залежить від третіх країн, що не завжди відрізняються політичною і економічною стабільністю.

З представлених аргументів, пов'язаних зі значенням продовольчої безпеки в майбутньому, було б справедливо виділити два напрями: забезпечення необхідного об'єму продовольчої продукції і доступ до нього за розумними цінами у рамках ЄС, а також глобальна продовольча безпека.

Продовольча безпека у рамках ЄС. Якщо в ранній стадії ЄАП через нестачу продуктів харчування головною метою було відновлення внутрішнього продовольчого самозабезпечення, то при формуванні майбутніх аспектів ЄАП все частіше йдеться про проблеми, пов'язані з глобальною продовольчою безпекою. Фермерські організації, як вже згадувалося вище, підкреслюють особливу роль продовольчої безпеки, аргументуючи тим, що сільське господарство стикається з такими новими проблемами як пандемії, зміну клімату, терористичні акти, ріст попиту на біопаливо. Виходячи з таких фактів, зацікавлені групи намагаються просунути продовольчу безпеку як головну, стратегічну мету аграрної політики. Попри те, що сучасна ЄАП спрямована на прямі виплати, не пов'язані з об'ємом с/х продукції, зустрічається все більше висловлювань з приводу повернення системи прямих виплат, пов'язаних з об'ємом с/х продукції. Та все ж, незважаючи на наведені вище аргументи, економісти сільського господарства стверджують, що дефіцит продуктів харчування в Європі маловірогідний. Такий висновок вони обґрунтовують наступними аргументами: [10].

По-перше, досягнутий досить високий рівень виробництва продуктів харчування в Європі. Більше п'яти десятиліть Європейський Союз робить більше с/х продукції, чим щорічна необхідна споживча норма для усіх країн ЄС. Завдяки технологічному прогресу і вдосконаленим с/х методам, в майбутньому очікується продовження росту потенціалу виробництва продуктів харчування, тим паче, що прогнозується незначний приріст населення в країнах ЄС. Природно, існує вірогідність того, що зміна клімату вплине на стабільність виробництва продуктів харчування, але пропозиція знаходиться на занадто високому рівні, щоб голод став загрозою для країн ЄС.

По-друге, ЄС здатний впоратися з великим дефіцитом виробництва. Для підвищення врожайності фермери країн ЄС без особливих труднощів можуть розширювати посівні площі, використати методи інтенсивного виробництва і змінювати структуру виробництва. У разі припинення виробництва м'яса, молока і біопалива, наявний потенціал можна перенаправити на виробництво основних зернових культур. У 2005 р. з 100 млн. га орних земель 51 млн. га використовувався як пасовища і під довголітні луги. Крім того, велика площа орних земель використовується під виробництво кормів для тварин. Таким чином, питання про європейський виробничий потенціал не викликає ніяких сумнівів. Якщо дивитися з точки зору захисту довкілля, такі заходи не є найбажанішими, проте залишаються прийнятними у випадках ЧП [12].

По-третє, якби бракувало продуктів харчування, те зменшення кількості втрат забезпечило б необхідний рівень харчування. У країнах ЄС третя частина продукції втрачається після збору урожаю. До того ж, застосування ефективніших методів виробництва в харчовій промисловості, транспортуванні, продажі, виховання дбайливішого відношення до продуктів харчування в домашніх господарствах могло б значно підвищити рівень харчування. У разі різкого зростання цін на продукти харчування і загрози голоду було б розумно в першу чергу робити вищезгадані заходи.

Крім того, ЄС має високий рівень купівельної спроможності, що у свою чергу допомагає задовольнити внутрішню потребу в продуктах харчування навіть при високих цінах на світовому ринку. Єдина загроза для імпорту продуктів являється глобальний дефіцит або світова війна, яка могла б покласти край світовій торгівлі продовольством.

Таким чином, вищеперераховані аргументи дозволяють зробити висновки про те, що немає необхідності вкладати величезні кошти в забезпечення продовольчої безпеки, а також про те, що стимулювання внутрішнього виробництва і активна політика, спрямована на інтенсифікацію виробництва, могла б бути корисна тільки у разі глибокої кризи, наприклад, у разі світової війни.

Нині при формуванні нових пріоритетів ЄАП особлива увага має бути приділена попиту на продовольчі товари. В принципі, цей попит може задовольнити харчова промисловість без втручання ззовні, але у такому разі ринок не завжди здатний гарантувати такі елементами, як:

- про продовольчу безпеку під час кризи;

- про стабільні ціни на продукти харчування; об Здорові продукти харчування за доступними цінами; об Продовольчу різноманітність;

- про доступні продукти харчування для тих, що бідують, особливо в період кризи [8, с. 20].

Нині криза асоціюється з різким підвищенням цін і впливом кліматичних умов на сільськогосподарське виробництво. Зміна клімату в наші дні наочно демонструє негативний вплив як на об'єми с/х продукції, так і на її ціни. Тому в ЄС однієї з головних стає необхідність створення механізму регулювання ринкових коливань, так званих "мереж безпеки" (на англ. "safety-net") і надання можливості скористатися їх потенціалом для вирішення завдань, пов'язаних з новими вимогами.

Що стосується відношення споживачів до продовольчої безпеки, слід звернути увагу на те, що, на їх думку, її недостатньо для майбутнього ЄАП. Споживачі підтримують напрям лібералізації ЄАП, в якій важливіше не забезпечення продовольчої безпеки, а забезпечення харчової безпеки, особливо прозорість її виробництва, якість і вплив на здоров'ї.

Як було згадано раніше, забезпечення продовольчої безпеки включає не лише об'єм продовольства, але і підхід до нього з точки зору ціни, тому питання про доступні продукти харчування залишається головним в ЄС. Хоча в Європі після 1992 переглянуті і реформовані механізми ЄАП, і велика частина фінансових витрат на ЄАП була прибрана з плечей споживачів заходи обмеження, що збереглися, на імпорт, і таким чином підтримувані ціни місцевих продуктів харчування, не завжди можуть бути прийнятні по відношенню до бідних верств населення ЄС, а серед нових членів ЄС таких жителів - більшість. Звертає на себе увагу і той факт, що ЄАП ЄС надає фінансову підтримку фермерам, які далеко не бідують і отримують значну долю виплат, тоді як на програми продовольчої допомоги для бідних шарів виділяються несумірно менші фінансові кошти.

Глобальна продовольча безпека. Із-за великої кількості орних земель, ресурсів прісної води і стабільності приросту населення в ЄС маловірогідна загроза забезпеченню продовольством. В той час, як в іншій частині світу проблеми, пов'язані з продовольчою безпекою стають усе більш актуальними, глобальний попит на продукти харчування перевищує світове пропозиції. Це головним чином пояснюється ростом чисельності населення, зміною клімату, надмірним і марнотратним споживанням ресурсів і збільшеними масштабами забруднення довкілля. Проблеми глобальної продовольчої безпеки особливо загострилися, коли упродовж трьох років до весни 2008 р. ціни на продукти харчування в середньому збільшилися на 80%. Ще до зіткнення з проблемою, пов'язаною із зростанням цін, близько 850 млн. жителів планети не були в змозі забезпечити себе продуктами харчування, в той же час, стрибок цін на продовольство поповнив ці ряди ще 100 млн. жителів. У кінці 2008 р. і на початку 2009 р. різке падіння цін стало причиною нових проблем для фермерів, у зв'язку з цим знизився доступ до кредитів. Таким чином, криза 2008 став явним доказом того, що глобальна продовольча безпека особливо схильна до значних коливань [10].

Часто говориться про те, що ЄС повинен реагувати на проблему такого роду і брати активну участь в її рішенні. Проте, залишається неясним, яка роль для внесення свого вкладу в проблему глобальної продовольчої безпеки надається ЄС: інтенсифікувати с/х виробництво для збільшення глобального продовольчого постачання або ж направити свої зусилля і потенціал на розвиток самостійного забезпечення продуктами харчування країн, що розвиваються, і країн третього світу. Відповідь в даному випадку цілком очевидна - Європа робить тільки близько 11% усього світового виробництва зерна, так що навіть значне збільшення виробництва в цій сфері забезпечить відносно низький рівень у світовому масштабі. До того ж, більший об'єм продовольства не завжди дає позитивний результат. Коли аграрна політика ЄС була спрямована на збільшення виробництва, то частина надлишку с/х продукції була відправлена до бідуючих країн, проте такий демпінг і високі тарифи імпорту стали наслідком продовження вегетації і призупинення розвитку і так бідуючого сільського господарства в тих країнах [12].

Такі очевидні уроки і поняття того, що інтенсифікація виробництва в ЄС стане причиною підвищеного забруднення довкілля, свідчать про необхідність міцного зв'язку між напрямом політики продовольчої безпеки і активним розвитком сільського господарства у бідних країнах. Результат такого зв'язку стане причиною інтенсифікації с/х виробництва у бідних країнах, тим самим сприяючи формуванню стійкої політики у напрямі конкурентного розвитку, а також дасть можливість скористатися досвідом країн ЄС, розвивати наукові дослідження с/х сфері, сприяти розвитку інституціональних перетворень, удосконалити законодавчу базу, стимулювати державні і приватні інвестиції, формувати ефективні механізми соціального захисту з метою забезпечення продовольством самих уразливих соціальних груп.

ВИСНОВКИ

Мета забезпечення продовольчої безпеки повинна розглядатися в якості самодостатньої у рамках ЄС і глобального продовольчого постачання.

Оскільки ЄС здатна забезпечити себе продуктами харчування і має ресурси, необхідні для достатнього забезпечення навіть під час кризи, то в майбутньому ЕАП не має бути спрямована на збільшення з/х виробництва. Найбільш важливими завданнями в цій області є можливість придбання продуктів харчування за доступними цінами і рішення проблем, пов'язаних з якістю продуктів харчування.

У сфері глобальної продовольчої безпеки роль ЄС повинна ґрунтуватися на передачі країнам досвіду самостійного підвищення рівня, що розвиваються, з/х потенціалу, адміністративної компетенції, стимулювання наукових досліджень у сфері сільського господарства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Власов В. Тенденції та проблеми глобалізованих процесів у світовій продовольчій сфері // Економіка України. - 2006. - № 3. - С. 78.

2. Власов В.І. Глобалізація і глобальна продовольча проблема // Економіка АПК. - 2008. - № 1. - С. 15-22.

3. Гайдуцький А.П. Продовольча безпека в умовах глобалізації та залучення іноземних інвестицій у світове сільське господарство // Економіка АПК. - № 9. - С. 50-58.

4. Гойчук О.І. Продовольча безпека та значення агропромислового грибівництва в її забезпеченні // Загальні проблеми економіки. - 2008. - № 11. - С. 21-25.

5. Гойчук О.І. Продовольча безпека. Монографія. - Житомир: Полісся, 2004. - 348 с.

6. Грирорьева Е. Деятельность международных организаций по проблеме продовольственной безопасности // Международный сельскохозяйственный журнал. - 2008. - № 6. - С. 13.

7. Ильина З. М. Научные основы продовольственной безопасности / З. М. Ильина. - Минск: Мисанта, 2007. - 228 с.

8. Лукінов І. І. Продовольча безпека у світовому вимірі // Економіка АПК. - 2008. - № 4. - С. 19-23.

9. Джослинг Т. Торговая политика развитых стран для обеспечения продовольственной безопасности. - 2010. - Вип. 4. [Електронний ресурс] // режим доступу: http://ictsd.org/i/news/bridgesrussian/79150/

10. Clapp J. (2009). The Global Food Crisis And International Agricultural Policy: Which Way Forward? Global Governance 15 (2009). - p. 299-312

11. Food Safety Strategic planning. Meeting. Report of a WHO Strategic Planning Meeting, 20-22 February 2010 // World Health Organization (WHO). Geneva Switzerland.

12. EFSA Европейское агентство по продовольственной безопасности [Електронний ресурс] // режим доступу: http://www.icqc.eu/ru/EFSA.php

Размещено на Allbest.ru