Форми передачі технологій у зовнішньоекономічній діяльності

Стратегія побудови ефективного інноваційного механізму в Україні повинна враховувати світовий досвід створення і результати діяльності ТП як прогресивних інноваційних структур. Створення ТП на базі гнучкого правового механізму, що враховує особливості господарського розвитку України в перехідний період і досвід зарубіжних країн у цій галузі, буде сприяти активізації зовнішньоекономічних зв'язків, економічному і соціальному розвитку нашої країни та її окремих регіонів на основі залучення національного і зарубіжного капіталу, технологій і управлінського досвіду. Розвинута мережа ТП може стати одним із перспективних напрямків зовнішньоекономічної діяльності України, що сприятиме структурній перебудові її економіки і прискоренню науково-технічного розвитку.

Законом України "Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності технологічних парків" передбачаються пільги, які діють перші 5 років з моменту реєстрації інвестиційного чи інноваційного проекту, що включають звільнення від оплати митних зборів і ПДВ на ввезене устаткування та від сплати зборів у Державний інноваційний фонд. Фактично технопарки будуть платити податки в повному обсязі, але ці платежі повинні акумулюватися на спеціальних рахунках технопарків. Це дозволить технопаркам згодом створити надійне джерело фінансування і рефінансування інноваційних і інвестиційних проектів, спрямованих на реалізацію новітніх "проривних" технологій. Такий механізм забезпечить цільове використання бюджетних засобів для рішення актуальних проблем науково-технічного розвитку країни і відкриє реальні можливості внутрішнього інвестування. Необхідним є прийняття Верховною Радою відповідних змін чинного законодавства щодо порядку оподатковування технопарків, що дозволить їм знайти певну фінансову незалежність і перейти до самофінансування.

На підставі здійсненого аналізу розвитку і механізму функціонування технологічних парків в Україні можна зробити такі висновки:

1. ТП на території України створені, успішно розвиваються і найбільш розвинуті з них починають позитивно впливати на соціально-економічне середовище регіону, у якому вони розташовані.

2. Фінансування й інша підтримка ТП здійснюється не тільки з засобів держбюджету, але й значною мірою недержавними організаціями і малими підприємствами. У ряді регіонів країни місцева і регіональна влада надає підтримку ТП, однак, фінансування поки що недостатнє.

3. ТП у своїй діяльності спираються на університети, наукові, конструкторські установи, промислові підприємства і підприємницькі структури, бо вони відчувають потребу в кваліфікованих кадрах, здатних створювати і забезпечувати роботу малих й середніх інноваційних підприємств.

4. Назріла необхідність рішення в законодавчому порядку таких питань, як землекористування, різні податкові і тарифні пільги для ТП, а також суспільне визнання їх як суб'єктів ринкового середовища сектора наукомісткого підприємництва.

Для подальшого розвитку інноваційної діяльності й інноваційного підприємництва необхідно:

по-перше, організовувати і проводити обстеження регіонів і давати об'єктивні експертні висновки про доцільність (чи недоцільність) створення в них будь-яких інноваційних структур, які були б адекватними за своїми можливостями у досягненні тих чи інших цілей і завдань у регіонах,

по-друге, здійснювати методичне, наукове й інше забезпечення при створенні в регіонах технопарків, технополісів чи подібних структур, наприклад, інноваційних центрів та бізнес-інкубаторів, а також моніторингу їх створення і розвитку в регіонах.

по-третє, проводити обов'язкову прогнозну оцінку економічних результатів діяльності технопарку (на 5 років),

по-четверте, сприяти підготовці і навчанню команд менеджерів і інших фахівців для інноваційних структур та створити методичне й організаційне забезпечення, у тому числі на базі університетів, державних наукових центрів та інших,

по-п'яте, проводити оцінку ефективності діяльності ТП відповідно до поставлених цілей та розробити методику оцінки доцільності створення в регіоні спеціальних науково - технічних зон чи інших інноваційних структур, а також методику оцінки й експертизу проектів,

по-шосте, проводити акредитацію технопарку, а також здійснювати лобіювання створюваних ТП і тих, що розвиваються.

Створення на території України технологічних парків сприяє стимулюванню інвестиційної активності, структурній перебудові економіки, її прискореному розвитку на основі високотехнологічних виробництв, відновленню взаємодії у ланцюзі "наука - виробництво", підвищенню ефективності розвитку виробництва в країні, створенню нових робочих місць, особливо в регіонах з великим безробіттям, запуску інноваційного механізму для прискореного розвитку економіки країни. Розвиток технопарків може сприяти концентрації національного наукового потенціалу, переносу високих технологій і науково-технічних нововведень зі стану розробок у виробництво, сприяти комерціалізації науки, прискоренню науково-технічного прогресу, росту конкурентоспроможності української економіки та її продукції на світовому ринку, а також створенню програм стійкого розвитку, що враховують інтереси майбутніх поколінь з погляду соціальних, економічних і екологічних вимог.

Технопарк повинен стати спільним підприємством, у створенні якого беруть участь міжрегіональні, регіональні і місцеві органи влади і управління, підприємства промисловості, індивідуальні підприємці, фінансові інститути та інші. Кожен з них переслідує свою мету і сподівається одержати визначену вигоду від створеного.

Для організації наукових центрів пропонуються:

- інтеграція інноваційного утворення і науки;

- перехід від адміністративного управління науково-технічною сферою до економічної координації та комерціалізації науково-технічної діяльності;

- формування багатоканальної системи фінансування (державне, комерційне, спонсорська допомога та фінансування за міжнародними програмами).

Концепція реформування повинна передбачати також об'єднання українського наукового потенціалу з підприємницьким потенціалом тих країн, що не мають власної фундаментальної науки. У великих наукових центрах варто створювати не технопарки, а технопаркові зони, які можуть послужити базою для перетворення їх у технополіси чи інноваційні порти, наприклад у м. Києві та м. Харкові.

Механізм функціонування технологічних парків можна розглядати через ряд аспектів, серед яких важливу роль відіграє організаційно-економічний, а в ньому виділяється податковий аспект. Податкова політика є основою непрямого стимулювання інвестиційного процесу й одним із напрямків економічних методів управління НТП.

Інвестиційне проектування з урахуванням ризику припускає ряд особливостей:

- вплив ризику неминуче приводить до того, що вимоги до економічного змісту інвестиційного (інноваційного) проекту істотно змінюються. Ця обставина обумовлює необхідність застосування адекватних технологій оцінки ефективності інвестиційного проекту;

- розвиток технологій інвестиційного проектування має на увазі використання нових економічних інструментів;

- основною відмінністю проектів, розроблювальних і оцінюваних з урахуванням ризику, є невизначеність умов їхньої реалізації. Аналіз цих особливостей дозволив систематизувати методологічні принципи інвестиційного проектування в умовах ризику

Висновки

В результаті проведеного дослідження вирішено важливу наукову задачу розробки теоретичних положень щодо створення ефективних спеціальних науково-технічних зон у сучасному світовому господарстві. Це дає змогу зробити такі найбільш важливі висновки та рекомендації:

1. Вихід України з системної кризи й інтеграція економіки у світове господарство вимагають глибоких соціально-економічних перетворень на основі нового типу стосунків, що базується на застосуванні ефективних технологій та використанні інноваційних механізмів, що забезпечують розробку і виробництво інноваційного продукту і його використання в сфері матеріального виробництва.

2. Найважливішим завданням державної науково-технічної політики та основою інноваційного механізму є створення стійких технологічних парків та технополісів, які повинні сприяти утворенню наукомісткого сектора промисловості та формувати науково-технічне ядро всього господарства країни. Вони визначають умови щодо підвищення конкурентоспроможності українських технологій і продукції на світовому ринку на тривалу перспективу.

3. Науково-технологічні парки, які поєднують науково-дослідні, технологічні і виробничі підприємства, забезпечують найшвидше впровадження результатів науково-дослідних і пошукових робіт та винаходів у промисловість та бізнес. У цих структурах, орієнтованих на розвиток нової і високої технології, виробництво наукомісткої продукції і її маркетизації, концентрується значний кадровий, науковий, інженерний потенціал, що займається розробкою поточних і перспективних науково-прикладних проблем та випуском і реалізацій нових видів продукції і матеріалів.

В країні також необхідно провести низку адміністративних реформ які би узгодили нормативно-правову базу з новою моделлю економічного розвитку.

Невпинний та швидкий розвиток економіки залежить від раціональної митної політики та загального макроекономічного середовища країни.

Література

1. Балабанов И.Т. Инновационний менеджмент: Уч. пособие. -- СПб.: Питер. -- 2002. -- с. 208

2. Бетехтина Е., Пойсик М. Мировая практика формирования научно-технической политики. - Москва.: 2003

3. Вольский А. Инновационный фактор обеспечения устойчивого

экономического развития.// Вопросы экономики, 2001, № 1

4. Дагаев А. Передача технологий из государственного сектора в

промышленность как инструмент государственной инновационной

политики. // ПТиПУ, 2004., №2

5. Інноваційні процеси в Україні / За ред. Ковалевського М.С. - К., 2002.

6. Инновационний менеджмент. Учебник / Под ред. С. Д. Ильенковой, - М.: Юнити, 1997 г.

7. Кокурин Д.И. Инновационная деятельность. -- М. -- 2001. -- с. 111.

8. Масалов А. Инновационний тип развития // Журнал для акционеров. -- 1999. -- № 9. -- с. 12

9. План дій на 2001-2008 гг по реалізации Концепції інноваційної політики України

10. "Про іноваційну діяльність і державну іноваційну політику"

11. Основи інноваційного менеджменту / За ред. М'якушева О.П. - Харків, 2003.

12. Перевалов Ю.В. и др. Инновационные программные территории: методология создания и перспективы развития. - Екатеринбург РАН , 2004

13. Санто Б. Инновация как средство экономического развития. Пер. с венг. - М.: Прогресс. - 2001

Додатки

Основні відмінності між інноваційними центрами Західної Європи

Регіональні технологічні консультативні центри Великобританії

Регіональні технологічні консультаційні центри Німеччини