Аналіз міжнародних економічних відносин України, Польщі, Австрії та Японії

Зернові вирощуються на найкращих ґрунтах. На першому місці по збору врожаю стоїть пшениця, за нею йдуть кукурудза, жито, ячмінь і овес. Іншими важливими культурами є картопля і буряк. Також вирощуються технічні куль-тури, овочі і бобові. Значну частину оброблюваної землі займають виноградни-ки. У сільському господарстві Австрії важливу роль відіграє тваринництво. Майже третина території країни прямо або побічно використовується для роз-ведення худоби (до непрямого використання, наприклад, відносяться луки і землі, відведені під кормові культури). Обсяг експорту сільськогосподарських продуктів (в основному молочних і яловичини) становить від 3 до 4% загаль-ного обсягу експорту.

Австрія багата на деревину, залізо, цинк. У країні недостатньо кам'яного вугілля, але є великі запаси інших енергоносіїв, зокрема лігніту (бурого вугіл-ля), нафти і природного газу. Частина електроенергії, вироблюваної ГЕС, екс-портується.

Зростаючі енергетичні потреби викликали необхідність в імпорті енерго-носіїв. Внутрішнє виробництво енергії покриває лише приблизно третину енер-гетичних потреб країни.

Нафта, вітчизняна й імпортована, є найважливішим джерелом енергії Австрії. Її родовища розташовані в північно-західній частині Нижньої Австрії, біля Відня, але запаси досить обмежені.

Австрія щорічно ввозить приблизно 3 млн. т кам'яного вугілля. Імпорту-ється також природний газ. У Штирії, Верхній і Нижній Австрії є запаси лігні-ту. У 1990-х роках Австрія вкладала чималі кошти в розвиток гідроелектро-енергетики. Найбільшими виробниками гідроелектроенергії є Верхня Австрія і Тіроль. Побудовані нові ГЕС на ріках Дунай, Залках, у нижній і верхній течії рік Інн, Енс. Найбільший споживач електроенергії - промисловість, на неї витрачається до 40% всієї енергії. Гідроенергетичні ресурси Австрії дозволяють експортувати електроенергію, енергосистема країни сполучена з загальноєв-ропейською. У середині 1990-х років головними споживачами австрійської електроенергії були Німеччина й Італія.

Економічне зростання Австрії тісно пов'язане з розширенням промисло-вого виробництва. У 1960-1970-х роках в багатьох районах країни були побудо-вані нові заводи. Найстарішим промисловим центром, який значно розширився після виведення радянських військ, є Віденський промисловий басейн, що ви-робляє метали, текстиль і продукти харчування. Долина рік Мур і Мюрц у Шти-рії є центром металургії, виробництва автомобілів, паперу і деревини, а також продукції важкого машинобудування. Серед нових промислових центрів виді-ляється трикутник Лінц - Вельс - Штайр у Верхній Австрії, що має вигідне гео-графічне положення. Найбільші промислові підприємства цього району - Об'єд-наний австрійський металургійний і сталеливарний комбінат і Австрійський азотно-туковий завод у Лінці.

Австрійська промисловість успішно конкурує з передовою світовою про-мисловістю й експортує свою продукцію в усі країни світу. Серед провідних галузей промисловості виділяються харчова, текстильна, хімічна промисло-вість, металургія, виробництво паперу, електроустаткування, транспортних засобів, будівельного каменю, цементу і кераміки. Металургія і металообробка посідають третє місце за кількістю працівників незважаючи на те, що реструк-туризація чорної металургії після 1989 призвела до серйозного скорочення ро-бочих місць. Багато спеціальних технічних училищ готують кваліфікованих робітників для різних галузей промисловості.

В Австрії приблизно 5,6 тис. км залізниць; усі головні лінії електрифіко-вані. Австрія славиться системою своїх автодоріг, у країні приблизно 1600 км швидкісних автострад (автобанів). У 1957 була створена компанія "Австрійські авіалінії", а на початку 1990-х у неї з'явився приватний конкурент - авіаком-панія "Лауда ейр". По Дунаю суднами щорічно перевозиться приблизно 5 млн. т. вантажів, головним чином метал, вугілля, кокс, нафта і нафтопродукти, доб-рива.

Найважливішими статтями імпорту Австрії є продукція обробної промис-ловості, особливо машини і верстати, автомобілі, хімічні продукти і текстиль. Паливо - найважливіша стаття імпорту сировини. Торгівля ведеться з країнами ЄС, країнами Європейської асоціації вільної торгівлі, Східної Європи, країнами Азії, США і Канадою. Німеччина посідає перше місце серед торговельних партнерів Австрії. Австрія - держава, яка підписала Генеральну угоду з митних тарифів і торгівлі і Європейську валютну угоду.

Офіційна грошова одиниця - шилінг - є стабільною валютою. Управління грошовою системою і кредитною політикою австрійських банків здійснює Австрійський національний банк, заснований у 1922. В Австрії функціонує близько 50 банків.

1.2.3 Загальна характеристика відносин Україна - Австрія

Становлення українсько-австрійських відносин розпочалося 28 вересня 1991 року підписанням Протоколу про консульські відносини. Дипломатичні відносини між Україною і Республікою Австрія були встановлені 24 січня 1992 року. Важливою складовою двосторонніх відносин є політичний діалог на ви-щому рівні. 14-15 жовтня 1998 року відбувся державний візит Президента України Л.Д.Кучми до Австрії. Візит надав нового імпульсу процесам поодаль-шої розбудови співробітництва в усіх сферах українсько-австрійських відносин, інтенсифікації їх економічної складової. У Верховній Раді України створена депутатська група міжпарламентських зв'язків з Австрією в складі 14 членів. Депутатська група співробітництва з Україною в парламенті Австрії складається з 17 осіб, які представляють всі парламентські фракції обох палат австрійського парламенту: соціал-демократів (СПА), народників (НПА), "вільних" (АПС) та "зелених" (АПЗ). Групу, за тра-дицією, очолює представник соціал-демократів О.Брікс. 5-8 березня 2001 року в ході робочого візиту делегації Верховної Ради України до Австрії відбулися, зокрема, перші контакти між членами двох депутатських груп. Договірно-правова база українсько-австрійського співробітництва склада-ється з Угоди про двосторонні торговельно-економічні зв'язки (підписана 31 серпня 1993 року, набрала чинності 1 листопада 1995 року), Угоди про сприян-ня та взаємний захист інвестицій (підписана 8 листопада 1996 року, набрала чинності 1 грудня 1997 року), Конвенції про уникнення подвійного оподатку-вання доходів і майна та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно (підписана 16 жовтня 1997 року, набрала чинності 1 липня 1999 року) та 19 інших документів, що регулюють практичну співпрацю в різ-них галузях. Одним із напрямів розвитку двосторонніх відносин є налагодження вза-ємовигідних партнерських зв'язків між окремими регіонами обох країн. На сьо-годнішній день в Україні існують сталі контакти з австрійськими партнерами як на рівні регіонів: Львівська область - Федеральна земля Штирія, Івано-Франків-ська область - Федеральна земля Тіроль, Чернівецька область - Федеральна земля Каринтія, Закарпатська область - Федеральна земля Бургерланд, так і на рівні міст: Київ - Відень, Саки - Велс, та окремих районів: Старокиївський район Києва і 18-й район Відня, Харківський район Києва і м.Велс.

На сьогоднішній день Австрійська Республіка є важливим торговельно-економічним партнером України в Європі. За даними Держкомстату України, серед торговельних партнерів України в Європі за підсумками 2007 року, Австрійська Республіка посіла 9 місце за обсягами двосторонньої торгівлі товарами та послугами.

Таблиця 1.1

Стан двосторонньої торгівлі з Австрією (дані Держкомстату України, млн. дол. США)[29]

Показник	2002	2003	%	2004	%	2005	%	2006	%	2007	%
ЗТО	545	693	27%	747	8%	998	33%	1216,1	22%	1573	29%
В т.ч. - товарами	461	582	26%	594	2%	776	27%	876,3	13%	1228	40%
- послугами	84	111	32%	153	38%	222	45%	339,8	53%	345	1%
ЕКСПОРТ	294	337	15%	334	-1%	412	23%	455,6	11%	611	34%
В т.ч. - товарами	237	258	9%	249	- 3%	317	27%	329,1	4%	429	30%
- послугами	57	79	39%	85	6%	95	12%	126,5	33%	182	43%
ІМПОРТ	251	356	42%	413	16%	586	42%	760,5	30%	962	26%
В т.ч. - товарами	224	324	45%	344	6%	459	29%	547,2	19%	799	46%
- послугами	27	32	16%	69	115%	127	84%	213,3	67%	163	- 23%
САЛЬДО	43	-19	-	- 79	-	- 174	-	-304,9	-	-351	-
В т.ч. - товарами	13	-66	-	- 95	-	-142	-	-218,1	-	- 370	-
- послугами	30	47	-	16	-	-32	-	-86,8	-	19	-

У 2007 році товарообіг товарами та послугами між Україною та Австрією досяг 1 573 млн. дол. США, причому український експорт дорівнював 611 млн. дол. США і збільшився на 34%, а імпорт австрійських товарів та послуг - 962 млн. дол. США і збільшився 26%. Від'ємне для України сальдо склало 351 млн. дол. США.

Рис.1.3 - Динаміка зовнішньоекономічної торгівлі Україна-Австрія

Таблиця 1.2

Структура українського експорту до Австрії у 2007 році (10 найбільших товарних позицій)

	Назва продукції	Код	Обсяги, млн. дол.США	Питома вага, %
	Всього		429	100,0
1.	Руди, шлаки та зола	26	150,0	34,9
2.	Мiдь i вироби з міді	74	41,7	9,7
3.	Іграшки, iгри	95	34,0	7,9
4.	Продукти переробки овочів, плодiв	20	30,8	7,2
5.	Чорні метали	72	28,6	6,7
6.	Електричні машини і устаткування та їх частини	85	26,1	6,1
7.	Деревина і вироби з деревини, деревне вугілля	44	20,4	4,7
8.	Котли, машини, апарати і механічні пристрої	84	19,7	4,6
9.	Вироби з чорних металів	73	11,5	2,7
10.	Їстівні плоди та горіхи; цитрусові	08	10,5	2,4

Таблиця 1.3

Структура українського імпорту з Австрії у 2007 році (10 найбільших товарних позицій)

	Назва продукції	Код	Обсяги, млн. дол.США	Питома вага, %
	Всього		799	100,0
1.	Котли, машини, апарати і механічні пристрої	84	201,7	25,2
2.	Фармацевтична продукція	30	77,8	9,7
3.	Електричні машини і устаткування та їх частини	85	71,9	9,0
4.	Папiр та картон	48	58,9	7,4
5.	Полімерні матеріали, пластмаси	39	42,7	5,3
6.	Іграшки, iгри	95	34,8	4,4
7.	Вироби з чорних металів	73	32,1	4,0
8.	Чорні метали	72	28,6	3,6
9.	Наземні транспортні засоби, крім залізничних	87	22,1	2,8
10	Іншi продукти хімічної промисловості	38	17,3	2,2

У 2007 році товарообіг послугами склав 345 млн. дол. США, у т.ч. експорт - 182 млн. дол. США (збільшився на 43 %), імпорт - 163 млн. дол. США (зменшився на 23 %). Позитивне для України сальдо складає 19 млн. дол. США.

Найбільшими статтями експорту послуг у 2007 році є транспортні - 121,4 млн. дол. США (66,83%), різні ділові, професійні та технічні послуги - 33,3 млн. дол. США (18,33%), фінансові послуги - 11,5 млн. дол. США (6,35%), послуги приватним особам та послуги в галузі культури та відпочинку - 5,1 млн. дол. США (2,80%), подорожі - 2,4 млн. дол. США (1,31%) тощо. Найбільшими статтями імпорту послуг у 2007 році є фінансові послуги - 89,9 млн. дол. США (55,25%), транспортні послуги - 23, 3 млн. дол. США (14,33%), рiзнi дiловi,професiйнi та технiчнi послуги - 18,3 млн. дол. США (11,25%), комп'ютерні послуги - 8,1 млн. дол. США (4,98%), страхові послуги - 7,0 млн. дол. США (4,31%) тощо.

1.3 Японія

1.3.1 Загальна інформація про Японію, географічне положення, населення та державний устрій Японії

Офіційна назва - Японія - Nippon (Nihon) [33].

Рис.1.4. Карта Японії та прикордонних країн Азії

Державний устрій - Японія - конституційна монархія. Глава держави - ім-ператор. Найвищим законодавчим органом держави є парламент, який склада-ється з двох палат: Палати представників (нижньої) і Палати радників (верх-ньої). Виконавча влада здійснюється урядом на чолі з Прем'єр-міністром, який обирається парламентом з числа його членів.

Географічне розташування - розташована в західній частині Тихого океа-ну, біля східного узбережжя Азії на групі островів, головні з яких - Хонсю (Honshu), Хоккайдо (Hokkaido), Кюсю (Kyushu), Сікоку (Shikoku).

Площа території - 377 835 кв. км (включаючи архіпелаг Рюкю з найбіль-шим островом Окінава), 60 місце в світі.

Адміністративний поділ - 47 префектур (prefecture, todofuken), у тому числі столична префектура Токіо, префектура Окінави (з 1972 р.) і дві міські префектури - Кіото й Осака. Префектури поділяються на повіти. Хоккайдо - особлива адміністративна область, яка поділяється на 14 округів.

Кількість населення - 126,8 млн. осіб (липень 2001 р.). Столиця - Токіо - Tokyo - 8,18 млн., з передмістями 12,24 млн. осіб (2002 р.). Інші великі міста: Йокогама (3,484 млн. мешканців), Осака (2,603 млн.), На-гоя (2,186 млн.), Саппоро (1,842 млн.), Кобе (1,518 млн.), Кіото (1,472 млн.), Фукуока (1,361 млн.).

Державна мова - японська. Релігія - буддизм.

Членство у міжнародних організаціях - "Велика сімка", ООН, СОТ, АТЕС, МБРР, МВФ, МФЧХіЧП, ОЕСР та інші.

В Японії проживає 126,7 млн. чоловік (2001), з них на головному острові Хонсю - 101 млн., на о.Кюсю - 13,4 млн., на о.Сікоку - 4,2 млн. і на о.Хоккайдо - 5,7 млн. осіб.

З 1950 р. відбувається інтенсивна міграція із сільської місцевості. Так, як-що на початку 1950-х років у селах і малих містах з кількістю населення менше 5000 жителів проживало в цілому 20,7 млн. осіб, то у 1996 - лише 2,1 млн., тоді як у містах з населенням понад 500 тис. - 11,2 млн. у 1950 (13,5% всього насе-лення) і 32,4 млн. у 1996 (25,8%). За загальною кількістю міського населення (97 млн.) Японія в 1995 р. посідала шосте місце у світі.

У 1950 р. народжуваність становила 25,1‰, а смертність - 10,9‰. У 1996 ці показники знизилися до 9,6 і 7,4% відповідно. Дитяча смертність за той же період знизилася з 60,1 до 4,3%. Очікувана тривалість життя - 77,4 роки для чоловіків і 83,6 - для жінок (1996).

Населення Японії виключно однорідне в расовому, етнічному, мовному і релігійному відношеннях. Проте в країні є приблизно 600 тис. корейців, хоча багато з них народилися і виросли на островах і розмовляють японською мовою.

Японія - острівна країна, розташована на дугоподібному архіпелазі, що складається з більше ніж 6,8 тисячі островів, які вигнутим ланцюгом близько 3800 км простяглися вздовж східного узбережжя Азії. Географічне положення Японських островів на схід від материка визначило й образну назву країни - Країна Вранішнього Сонця. Її південний край знаходиться на тій самій широті, що й середина пустелі Сахара або південна точка Куби. Північний край збіга-ється із широтою Південної Франції, Північної Італії і Криму.

Загальна площа островів Японії - близько 378 тис. кв. км, що становить лише 0,3% земної суші і приблизно відповідає 2,2% території Росії або 4% пло-щі Канади, Китаю чи США. Тільки чотири острови з усіх можна назвати вели-кими. Це Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю - їх японці навіть не називають ост-ровами, а іменують основною землею, основною територією: на них припадає 98% усієї країни. Побудовані між четвіркою найбільших островів мости і під-водні тунелі сприяли перетворенню розрізненого територіального простору країни в єдине сухопутне утворення. Будучи острівною державою, Японія має берегову лінію довжиною близько 29 тис. км і сьому за величиною у світі 200-мильну прибережну еконо-мічну зону, площа якої в 10,5 разів перевищує територію країни.

Гори - характерна риса Японського архіпелагу, вони вкривають 71% су-ші, і лише окремі ділянки вздовж узбережжя або русел великих рік - рівнини і низовини, що облямовують гірські системи. Якщо подивитися на архіпелаг з океанських глибин - із дна Японської западини, острови сягають у висоту 10-14 тис. м, піднімаючись над рівнем океану на 3 км і вище (16 вершин мають висо-ту понад 3000 м, 532 - понад 2000 м).

У рельєфі переважають низькі і середньовисотні гори, витягнуті практич-но меридіально, хоча для окремих районів острова Кюсю характерне заплутане, лабіринтове розташування хребтів. Велика частина найвищих гір Японії розта-шована на острові Хонсю. Найвідоміше гірське утворення Японії називається Японські Альпи і складається з трьох відособлених рівнобіжних хребтів. Вер-шини Японських Альп піднімаються на висоту 3000 м над рівнем моря. Це приблизно у півтори рази вище Карпатських гір. Гори з зазубреними гострими гребенями, гострими вершинами розділені глибокими, до 2 км, річковими уще-линами, льодовиковими утвореннями.

Найвідоміша гора Японії - Фудзіяма. Вона височить на межі префектур Сідзуока та Ямансі. Висота гори Фудзі - 3776 м, що робить її найвищою верши-ною Японії. Значна частина гірських вершин Японії - вулкани, їх тут нарахову-ється близько 200, 67 вважаються "живими" (діючими або сплячими). Серед вулканів особливо активні Асама, Міхараяма, Асосан і Сакурадзіма.

Рівнинні і низинні області займають приблизно чверть усієї території Японії. Вони розташовані окремими ділянками вздовж узбережжя і рік. Їх роз-діляють гірські ланцюги і вузькі морські протоки. Це переважно берегові низо-вини, ширина яких коливається від кількох кілометрів до 150-160 км, найбіль-ша, Токійська низовина, займає площу 13 тис. кв. км і розташована на сході острова Хонсю. Досить великі рівнини розташовані на острові Хоккайдо. У рів-нинних районах Японії розташовуються найбільші міста і промислові зони кра-їни, проживає основна частина населення. Низовини густо порізані ріками та ярами, зрошувальними каналами і дамбами. Берегові низовини утворювалися з продуктів руйнування внутрішніх гірських масивів. Між алювіальними рівни-нами і горами розташовуються четвертинні тераси, прорізані численними річ-ковими долинами. Тераси утворюють кілька ярусів і свідчать про кількаразові вертикальні підняття прибережних ділянок суші. Багато найнижчих терас утво-рені піднятими (до 20 м) кораловими рифами, що оточують всі острови Рюкю. Японські острови являють собою район дуже високої сейсмічної активності. За рік у Японії відбувається кілька тисяч землетрусів, буває до 20 поштовхів на день. Здебільшого поштовхи настільки слабкі, що зафіксувати їх може тільки високоточне устаткування сейсмічних станцій. Потужні землетруси бувають значно рідше, але їх наслідки бувають жахливими.

Клімат Японії, за винятком острова Хоккайдо, це клімат країни, що ле-жить у помірній зоні, з чотирма чітко вираженими порами року і двома періо-дами дощів, навесні і восени. Зима визначається однією з найхолодніших по-вітряних мас у світі - Сибірською. Тому температура в Японії іноді нижча, ніж у європейських країнах, розташованих на тих самих широтах. Наприклад, в Асахікаві на Хоккайдо температура знижувалася до мінус 41,0°С, а середня температура січня - мінус 8,5°С - майже така ж, як у Києві. У Токіо на широті 35° середня температура - плюс 4,7°С, у той час як у Лондоні на широті 51° вона становить плюс 4,2°С. Крижані вітри періодично дмуть із заходу, з області сибірського високого тиску, в сторону зони низького тиску над морською акваторією на схід від Хоккайдо. Це сухе повітря, перетинаючи Японське море, поглинає водяну пару і стає вологим мінливим повітряним потоком зі сніжними хмарами. Коли він піднімається над гірськими хребтами країни, ці хмари ще більше згущаються і обрушуються важкими снігопадами на узбережжя Японсь-кого моря. Якщо ж це відбувається одночасно з вторгненням холодних повіт-ряних мас з Арктики, то інтенсивність утворення сніжних хмар ще більше зрос-тає, і за добу район Хокуріку вкривається 2-метровим шаром снігу. Для країни, розташованої в зоні помірного клімату, Японія багатосніжна. Навіть коли сніг йде на узбережжі Японського моря, небо із сторони Тихого океану часто буває безхмарним, і прекрасна погода - не рідкість. Як тільки сибірські вітри слабша-ють, на зміну їм приходять блукаючі антициклони і позатропічні циклони, приносячи з собою мінливу ясну погоду і слабкі дощі. Це передвіщає початок весни. Сезон дощів починається в середині травня у південній частині Окінави і в середині червня у районі Тохоку на півночі Хонсю і закінчується в середині червня і липня відповідно. У цей час фронт "байу" (дощу) встановлюється уз-довж південного берега, і дощі йдуть майже щодня, коли невеликі зони низь-кого тиску одна за одною проходять над архіпелагом. На самому початку пері-оду дощів йде мряка, але під кінець це вже водяні шквали, які тривають годину, що породжує постійну небезпеку зсувів, викликаних сильними зливами.

Літо визначається гарячими повітряними масами північної тропічної час-тини Тихого океану, і в Японії стає так само спекотно і волого, як у тропіках. Найвища температура, зафіксована в Токіо, - плюс 38,7°С; максимальна темпе-ратура для Японії, зареєстрована в м. Ямагата - плюс 40,8°С. Літня погода бага-то в чому залежить від зони високого тиску в північній частині Тихого океану, тому, незважаючи на те, що влітку в Японії дуже волого, сонце - постійний гість, а дощі йдуть відносно рідко. Тропічні зони низького тиску (тропічні цик-лони) утворюються в тропічній частині Тихого океану. Японською мовою вони називаються "тайфу", від цієї назви й утворилося слово "тайфун". З приблизно тридцяти тайфунів, що виникають щорічно, в середньому чотири просуваються на північ і обрушуються на Японський архіпелаг. Тайфуни особливо часті в тропічних зонах низького тиску і іноді бувають дуже лютими. Всередині "ока" у центрі тайфуну тиск може впасти нижче 900 мілібарів, а вітер біля "ока" сягає швидкості 60 м/сек. Тайфуни обрушуються на Японію між червнем і жовтнем. Послаблення повітряних мас північної частини Тихого океану, що регулюють погоду літа, у свою чергу породжує зони високого тиску і зони помірного низь-кого тиску, викликаючи осінню мінливу погоду. У Північній Японії листя дерев червоніє і жовкне, і сполучення цих нібито палаючих пагорбів з білосніжними вершинами гір створює картини краси, що приваблюють туристів.

Японія - конституційна монархія. Діє Конституція, ухвалена парламен-том 24 серпня 1946 р., яка набрала чинності 3 травня 1947 р. з наступними поп-равками.

Глава держави - імператор. Імператорський трон успадковується члена-ми імператорської сім'ї по чоловічій лінії. Згідно з Конституцією, імператор не має суверенної влади. Всі дії, які стосуються державних справ, імператор має здійснювати за порадою і зі схвалення Кабінету міністрів, що несе відповідаль-ність за них.

Найвищим законодавчим органом держави є парламент, який склада-ється з двох палат: Палати представників (нижньої) і Палати радників (верх-ньої). Палата представників складається з 480 депутатів, які обираються термі-ном на 4 роки. 300 депутатів обираються в одномандатних округах, а 180 за системою пропорційного представництва за партійними списками. Кандидат має право брати участь у виборах як за одномандатним, так і за партійним списком. Палата радників складається із 247 членів, які обираються терміном на 6 років. Склад палати радників оновлюється наполовину кожні 3 роки. Обид-ві палати обираються на основі загальних прямих виборів при таємному голосу-ванні.

Виконавча влада здійснюється урядом на чолі з Прем'єр-міністром, який обирається парламентом з числа його членів. Прем'єр-міністр призначає мініст-рів, при цьому більшість їх має бути обрана з числа членів парламенту. Кабінет міністрів відповідає перед парламентом.

1.3.2 Економічна ситуація в Японії

Японія випереджає інші азіатські держави за рівнем розвитку промисло-вості, а по доходах на душу населення - багато країн Західної Європи. Навіть на початку ХІХ ст. при феодальній системі епохи Токугава в Японії існувало до-сить передове господарство. Після 1868 р., коли відбулася "революція Мейдзи", модернізація економіки була оголошена метою держави. Проте єдиною сучас-ною галуззю, що набула істотного розвитку на початку ХХ ст., була текстильна промисловість. У перші 40 років після відкриття японських портів для амери-канських кораблів (1854) швидко збільшувалося вивезення за кордон таких то-варів, як шовк-сирець і чай. У 1905 р., після перемоги в російсько-японській війні, почався розвиток важкої промисловості. У 1939 р., до початку Другої сві-тової війни, японська текстильна продукція домінувала на світовому ринку, а металургія, машинобудування, зокрема транспортне, хімічна промисловість та інші вийшли на передній план в економіці самої Японії. Формування цих галлу-зей паралельно з існуванням сильних традиційних виробництв обумовило існу-вання в Японії подвійної економічної структури.

Під час Другої світової війни була знищена значна частина японського економічного потенціалу. Основи для наступного енергійного підйому і струк-турних перетворень у господарстві були закладені в результаті перегляду уря-дової політики стосовно науки і техніки, організації підготовки висококваліфі-кованих робочих кадрів, а також завдяки використанню досвіду промислового будівництва, накопиченого до і під час війни. Японські бізнесмени, орієнтую-чись на швидкий стабільний розвиток, упевнено вкладали кошти в розширення й удосконалення старих галузей промисловості і створення нових. Були введені в дію великомасштабні програми підготовки молодих менеджерів і робітників. Країна закуповувала ліцензії на використання іноземних технологій і імпорту-вала велику кількість сировини.

Японія - найбільший у світі виробник морських суден (52% світового об-сягу), телевізорів (понад 60%), піаніно, автомобілів (приблизно 30%), алюмі-нію, міді, цементу, каустичної соди, сірчаної кислоти, синтетичного каучуку, шин і велосипедів. Японія - світовий лідер у випуску різних електротоварів і виробів машинобудування, оптичних приладів, комп'ютерів. Характерний ви-сокий ступінь територіальної концентрації обробної промисловості.

Виділяються райони Токіо - Йокогама, Осака - Кобе і Нагоя, на які при-падає більше ніж половина доходів обробних галузей. Найбільш відсталі в ін-дустріальному відношенні Хоккайдо, північний Хонсю і південний Кюсю, де розвинуті чорна і кольорова металургія, коксохімія, нафтопереробка, машино-будування, електронне приладобудування, військова, скляно-керамічна, цемен-тна, харчова, текстильна, поліграфічна промисловість.

Незважаючи на те, що Японія бідна на енергоресурси, по виробництву електроенергії у 1995 (950 млрд. кВтг) вона посідала третє місце у світі. В сере-дині 1990-х років енергоспоживання в Японії оцінювалося в 3855 кВт на душу населення. У структурі енергетичного комплексу переважала нафта (56%), при-чому на 99,7% імпортна, на частку вугілля припадало 17%, природного газу - 11%, атомної енергії - 12% і гідроресурсів - 3%. Житловий фонд у Японії пов-ністю електрифікований, але витрати енергії не настільки значні, як у США, че-рез обмежене використання центрального опалення.

У 1979-1980 роках уряд вжив заходів для зменшення залежності країни від цього джерела палива. Тепер також використовуються нетрадиційні джере-ла - енергія сонця і вітру, хоча вони становлять лише 1,1% загального енерго-споживання.

Рис складає основу харчового раціону японців, займає приблизно 55% усіх посівних площ. Культура рису поширена по всій Японії, однак його посіви обмежені на Хоккайдо, де клімат недостатньо теплий. Садівництво продовжує зміцнювати свої і без того традиційно міцні позиції. Найважливіші з фруктів, що збираються, - цитрусові - тяжіють до субтропічних районів, розташованих на південь від Токіо. Яблуні відносяться до числа основних плодових культур. Тутове дерево, що використовується для розведення шовкопрядів, і чай також тяжіють до субтропічних районів. Овочі вирощують в околицях великих міст. Тваринництво не перебороло повною мірою свого відставання, хоча м'ясна і молочна продукція посідає все важливіше місце в харчовому раціоні населення. У 1996 р. в Японії нараховувалося приблизно 2,9 млн. голів великої рогатої ху-доби і 9,9 млн. голів свиней, а також 300 млн. курей бройлерних і яйценосних порід.

Багато селянських родин зайняті в лісовому господарстві, тим більше, що площа сільськогосподарських земель у п'ять разів менша від площі збережених у Японії великих лісів. Приблизно третина з них належить державі. Країна імпортує приблизно 50% споживаної деревини (насамперед з Канади).

Японія - велика рибальська держава. Високою ефективністю відзначений промисел у глибоких водах. У прибережній зоні лов риби ведеться з невеликих баркасів. В акваторії північних островів добуваються лососеві, тріска й оселе-дець, поряд з узбережжям південних островів - тунець, скумбрія і сардини.

Пасажироперевезення приблизно на 66% здійснюються автомобільним і на 29% залізничним транспортом. У результаті зростання парку приватних ав-томашин, що менше ніж за 20 років подвоївся і в 1997 сягнув 40 млн. одиниць, автобусне і залізничне сполучення втратило колишню популярність, і легкові автомобілі взяли на себе майже половину всього пасажиропотоку. Довжина автомобільних доріг - 1,2 млн. км, включаючи 5700 км швидкісних трас. Висо-кошвидкісне залізничне сполучення зі швидкістю руху потягів понад 200 км за годину було відкрите в 1964 на лінії Токіо - Осака і в 1975 продовжене до міста Фукуока на о.Кюсю. Інші високошвидкісні магістралі прокладені від Токіо на північ до міст Моріока і Ніігата.

Загальний тоннаж морського торговельного флоту - 57 млн. т (2-е місце у світі). Головний порт Японії - Кобе, від якого дещо відстає Йокогама, виділя-ються також Нагоя, Осака і Токіо.

У Японії налагоджене внутрішнє і міжнародне авіасполучення. Державна авіакомпанія "Джапан еарлайнз" здійснює прямі польоти з Токіо у більшість держав світу.

Японська економіка значною мірою залежить від зовнішньої торгівлі. У 1996 р. країна витратила 38 трлн. ієн (315 млрд. дол.) на імпорт і виручила 44,7 трлн. ієн (372 млрд. дол.) від експорту. У 1995 частка Японії у світовому товар-ному експорті становила 9%, а в імпорті - 6,7%, що забезпечило їй другі місця відповідно після США і Німеччини. Основні статті експорту - автомобілі, залізо і сталь, судна, електротехнічні і радіоелектронні товари (головним чином теле-візори, музичні центри, радіоприймачі і магнітофони), машинне устаткування, фото- і кінокамери.

Найбільший торговельний партнер Японії - США. У 1996 р. ЄС наздогнав США за обсягом продажу в Японію автомобілів, хімікатів, а КНР продовжувала домінувати на японському ринку готового одягу. Іншими важливими поста-чальниками товарів у Японію є Республіка Корея, Тайвань, Індонезія, Саудів-ська Аравія, Австралія, Іран, Кувейт, Канада, Філіппіни, ОАЕ і Росія.

Японія - найбільший інвестор. У 1997 р. вклади японських компаній у за-кордонні підприємства оцінювалися приблизно в 6,6 трлн. ієн (500 млрд. дол.). Приблизно чверть капіталовкладень припадає на виробництво сировини, тре-тина - на обробні галузі промисловості і більше третини - на забезпечення нес-татків зовнішньої торгівлі. Основна частина інвестицій була спрямована в Пів-нічну і Південну Америку, Східну і Південно-Східну Азію. Сьогодні Уряд Японії визнав, що в країні вже третій рік поспіль панує дефляція, а економіка ніяк не може вийти зі стану стагнації. Японські лідери, шукаючи пояснення економічним невдачам, кивають на США: якщо після кризи 1997-1998 р. Америка відіграла роль амортизатора, що погасив удар, який обрушився на економіку азіатських країн, то тепер вона сама завдала удару по цих країнах.

1.3.3 Загальна характеристика відносин Україна - Японія

Державна незалежність України була визнана Японією 28 грудня 1991 року. Дипломатичні відносини між державами встановлені 26 січня 1992 року. В інтерв'ю Надзвичайного і Повноважного Посла України в Японії Ю.Костенка з нагоди 10-ї річниці встановлення дипломатичних відносин між двома краї-нами, опублікованому японською газетою "Майніті" 28 грудня 2001 року, дано характеристику двосторонніх взаємовідносин.

Зокрема, за словами посла України, заплановано другий візит Президента України в Японію, спрямований на інтенсифікацію політичного та економіч-ного співробітництва між двома країнами, оскільки посол відзначив, що пер-ший візит Президента України, що відбувся у 1995 р., не був закріплений обмі-ном офіційними делегаціями на вищому рівні. Не було досягнуто високого роз-витку економічних відносин, а тому потрібний сильний стимул для поглиблен-ня відносин між двома країнами. На думку посла, саме завдяки майбутньому візиту Президента України вдасться підписати низку економічних угод та провести в Японії економічний форум, який приверне увагу японських ділових кіл до українського промислового потенціалу.

Сучасні зовнішньоекономічні відносини між Україною та Японією базу-ються на великому негативному сальдо торгівлі, оскільки Японія на експорт виставляє товари високих технологій, а експорт низько передільного металу та сільськогосподарської продукції з України її практично не цікавить.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ

ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ, ПОЛЬЩЕЮ, АВСТРІЄЮ

ТА ЯПОНІЄЮ

2.1 Рівень міжнародної торгівлі між Україною та Польщею, Австрією і Японією

В табл.2.1 наведені результати пошуку та аналізу базових показників міжнародної торгівлі України в цілому та безпосередньо з обраними країнами - Польщею, Австрією і Японією протягом 2005 -2007 років.

На рис.2.1 - 2.3 наведені результати порівняльного аналізу обсягів населення територій та ВВП України та досліджуємих країн - Польщі, Австрії і Японії за 2007 рік [30].

Рис.2.1. - Порівняльний аналіз ВВП України та досліджуємих країн у 2007 році (в млн.доларів США)

Рис.2.2. - Порівняльний аналіз обсягів населення та території України та досліджуємих країн у 2007 році

Рис.2.3. - Порівняльний аналіз життєвого рівня (ВВП на 1 особу населення в доларах США за рік ) України та досліджуємих країн у 2007 році

Як показує аналіз даних, наведених в табл.2.1 та на графіках Рис.2.1 - 2.3, економічні показники порівняння можливостей на світовому ринку України та Польщі, Австрії і Японії у 2005 - 2007 роках характеризуються наступним:

1. Рівень ВВП ( приведений для всіх країн до млн..доларів США) в Україні серед досліджуємих стран є самий малий, та за результатами 2007 року менше ніж:

- в 2,19 раза у порівнянні з Австрією;

- в 3,88 раза у порівнянні з Польщею;

- в 34,78 раза у порівнянні з Японією;

2. Рівень життя, характеризуємий середнім рівнем ВВП на кожного жителя країни(приведений для всіх країн до доларів США) в Україні серед досліджуємих стран є самий малий, та за результатами 2007 року менше ніж:

- в 11,27 раза у порівнянні з Австрією;

- в 4,66 раза у порівнянні з Польщею;

- в 10,94 раза у порівнянні з Японією;

3. Територія України за площею більше, ніж площа досліджуємих країн в:

- в 7,2 раза у порівнянні з Австрією;

- в 1,93 раза у порівнянні з Польщею;

- в 1,6 раза у порівнянні з Японією;

4. Населення України у порівнянні з населенням досліджуємих країн :

- в 5,62 раза більше, ніж населення Австрії;

- в 1,2 раза більше, ніж населення Польщі;

- в 3,18 рази менше, ніж населення Японії;

Таким чином, маючи переваги в чисельності населення та площі тери-торії, Україна має рівень життя населення від 5 (у порівнянні з Польщею) до 11 разів гірший, ніж досліджуємі країни.

Рівень економіки Японії по ВВП для України є практично недотягненим, навіть при приведенні чисельності населення до рівних умов по 50 млн.осіб в кожній з країн.

Таблиця 2.1

Показники міжнародної торгівлі України в цілому та з Польщею, Австрією і Японією за 2005 - 2007 роки [29], [30]

Рис.2.4. - Динаміка абсолютних обсягів зовнішньоторгівельного обороту України та досліджуємих країн у 2005 - 2007 роках (в млн.доларів США)

Рис.2.5. - Динаміка абсолютних обсягів сальдо зовнішньої торгівлі України та досліджуємих країн у 2005 - 2007 роках (в млн.доларів США)

Рис.2.6. - Динаміка питомої ваги обсягів експорту з України в досліджує-мі країни у 2005 - 2007 роках в % від загального обсягу експорту з України

Рис.2.7. - Динаміка питомої ваги обсягів імпорту в Україну з досліджує-мих країн у 2005 - 2007 роках в % від загального обсягу імпорту в Україну

Як показує аналіз даних, наведених в табл.2.1 та на графіках Рис.2.4 - 2.7, зовнішньоекономічні операції між Україною та Польщею, Австрією і Японією за 2005 - 2007 роки характеризуються наступним:

1. Обсяги зовнішньоторгівельного обороту (ЗТО) України з Польщею значно перевищують обсяги обороту з Австрією і Японією(рис.2.4), але дина-міка росту обсягів ЗТО України з Японією (темп росту 2005 -2007 становить 237,65%) характеризується більшим темпом росту, ніж ЗТО України з Поль-щею (темп росту 2005 -2007 становить 188,51%) та ЗТО України з Австрією (темп росту 2005 -2007 становить 158,32%).

2. Сальдо зовнішньої торгівлі (ЗТ) України із всіма трьома країнами є постійно негативним, тобто імпорт з цих країн в Україну перевищує експорт з України в досліджуємі країни (рис.2.5).

При цьому динаміка нарощування негативного сальдо ЗТ України з Польщею за 2005 - 2007 роки характеризується темпом росту сальдо в 324,32%,

України з Японією - темпом росту сальдо в 282,2%, України з Австрією - темпом росту сальдо в 262,0%.

Таким чином, зростання обсягів ЗТО у 2005 -2007 роках України з Польщею, Австрією і Японією відбувається за рахунок більш інтенсивного зростання імпорту з цих країн, ніж експорту з України в досліджуємі країни, тобто Україна не виробляє в необхідній кількості експортно-привабливу продукцію та послуги для Польщі, Австрії і Японії.

3. Аналіз питомої ваги експорту та імпорту в досліджуємі країни, відносно загальних обсягів експорту та імпорту України у 2005 -2007 роках, показує (рис.2.6, 2.7):

- відносна частка експорту в Польщу зросла з рівня 2,25%(2005) до рівня 2,56%(2007), але при цьому відносна частка імпорту з Польщі зросла з рівня 3,18%(2005) до рівня 4,06%(2007), що характеризує Польщу як вагомого зовнішньоекономічного партнера України;

- відносна частка експорту в Австрію впала з рівня 0,71%(2005) до рівня 0,67%(2007), але при цьому відносна частка імпорту з Австрії зросла з рівня 1,04%(2005) до рівня 1,11%(2007), що характеризує Австрію як пасивного та малозаінтересованого зовнішньоекономічного партнера України;

- відносна частка експорту в Японію впала з рівня 0,18%(2005) до рівня 0,14%(2007), але при цьому відносна частка імпорту з Японії зросла з рівня 1,24%(2005) до рівня 1,96%(2007), що характеризує Японію як одностороннього зовнішньоекономічного партнера України, для якого експортні можливості України є нецікавими;

В Додатку Б наведена динаміка обсягів експорту-імпорту між Україною та Польщею, Австрією і Японією по декількам характерним групам товарів у 2006 -2008 роках.

Як показує аналіз даних , наведених в табл.Б.1 Додатку Б:

- Україна цікавить Японію як імпортер автомобілів, телевізійної та радіотехніки;

- як еспортер, Україна цікавить Японію тільки в окремих товарних групах (наприклад, насіння гірчиці, або пробна партія ячміню), але її мало цікавить основна сільськогосподарська продукція та метал України, за виключенням постійної потреби в феросплавах;

- Україна , як експортер, цікавить Польщу та Австрію при поставках пшениці і ячменю(мінімальні витрати на транспортування) та виробник металу (тільки Польщу) і феросплавів;

- Україна, як імпортер, цікавить Польщу та Австрію, як споживач автомобілів та іншої будівельної автотехніки.

Таким чином, Україна - експортер сільськогосподарских і природних ресурсів, Україна - імпортер технологічно складних механізмів, автомобілів, компьютерної та телевізійної техніки.

2.2 Рівень міжнародної міграції трудової сили між Україною та Польщею, Австрією і Японією

Сьогодні таке явище як глобалізація охопило всі сфери людського життя. В першу чергу слід відмітити глобалізацію в економічній сфері, яка досягла небаченого розмаху і продовжує розвиватися. Поряд з глобалізацією в економічній сфері, глобальні процеси торкнулися і демографічної ситуації в багатьох країнах світу. Це зумовлено в першу чергу міграційними процесами з країн, що розвиваються, в розвинені країни в пошуку роботи.

Міграція як явище виникла одночасно із самим людством. Немає жодної країни у світі, котра б на різних етапах свого розвитку тією чи іншою мірою не була задіяна у світових міграційних процесах: чи то у ролі країни-донора - постачальника трудових ресурсів, чи то у ролі країни-реципієнта.

Очевиднішим це стало в умовах формування сучасної глобальної економічної системи, коли посилюється взаємозалежність і взаємозв'язок між усіма країнами світу. Сучасні світові тенденції засвідчують, що проблеми міграції продовжуватимуть зростати, стаючи одним із найважливіших факторів глобальних змін.

Сьогодні у світі нараховується від 150 до 175 млн. осіб, які мешкають за межами країн свого походження (понад 3% населення світу), з них понад 65% - мігранти. Щороку ця цифра зростає в середньому на 3-5 млн. чол. [ ].

Участь українців у глобальних світових міграційних процесах характеризується наступним показником - понад 30% етнічних українців (приблизно 20млн.) живуть за межами України, є громадянами інших держав і глибоко інтегровані в їхнє суспільство. Тобто наші мігранти становлять приблизно 20% громадян України і понад 10% від загальної кількості мігрантів у світі.

На початок 2006 року за кордоном перебувало понад 7 млн. українців. Основна їх кількість працює у країнах Європи та Америки: в Аргентині - 100 тис., Бразилії - 150, Великій Британії - 70, Греції - 200, Ізраїлі - 150, Іспанії - 400, Італії - понад 500, Канаді - 150, Молдові - 50, Росії - 3 млн., Словаччині - 50, США - 500, Туреччині - 30, Чехії - 400 тис. чоловік. З усіх громадян, які мешкають за кордоном, владою країн перебування легалізовано близько 500 тис. осіб, решта там перебуває нелегально.

Основною причиною міграції є соціально-економічна, а саме різниця в рівні доходів в країні, з якої відбувається міграція, та в країні куди мігрують. Саме можливість заробити більше, аніж у власній країні, є однією з причин, яка спонукає сотні тисяч мігрантів щороку залишати рідні місця в пошуках кращої долі за кордоном.

За оцінками експертів Світового банку, за кількістю емігрантів Україна входить у п'ятірку країн-лідерів. У 2007 р. у пошуках роботи з країни виїхало понад 6 млн осіб. Лише офіційні грошові перекази українських заробітчан становлять близько 1 млрд дол., хоча багато експертів оцінюють цей показник штучно заниженим. Україна є вагомим донором робочої сили для Росії, США, Польщі, Португалії, Італії та інших країн. Вважається, що в середньому заробіток українського мігранта становить 800 дол. на місяць (500 дол. - у Польщі, 1,5 тис. дол. - у Португалії).

В таблиці 2.2 наведені результати аналізу доступних даних для визначення передумов та факторів, що впливають на міжнародні міграційні процеси і проведення їх порівняльний аналіз для України та обраних країн світу (Польщі, Австрії, Японії).

В табл.2.3 наведені існуючі офіційні дані по міграції населення між Украї-ною та Польщею, Австрією і Японією за 2005 - 2007роки (офіційна реєстрація виїзду/в'їзд на постійне місце проживання), які показують, що офіційна статис-тика не відповідає реальності, особливо відносно Польщі.

Таблиця 2.2

Індикатори ринку праці України та Польщею, Австрією і Японієюза 2005 - 2007роки [29],[30]

Розглядаючи перспективи міграції робочої сили із України, слід врахову-вати відчутне ускладнення демографічної ситуації насамперед у країнах Євро-союзу, а також у Росії. За експертними оцінками, у найближчі 20 років Євросо-юзу знадобиться додатково понад 20 млн іноземних працівників, а до 2050 р. відповідна цифра зросте до 50 млн. Нині в ЄС працює 18,5 млн мігрантів (4% всього населення). У зв'язку з цим ЄС планує суттєво лібералізувати механізми залучення з-за кордону насамперед кваліфікованої робочої сили. Йдеться про запровадження (по аналогії з США) постійних "видів на проживання" (Blue Card). Політику стимулювання відповідних процесів запроваджує і Росія.

Така ситуація не може однозначно сприйматися в Україні. Нині і в нашій країні суттєво загострюється проблема забезпеченості економіки кваліфікова-ною робочою силою. Йдеться насамперед про робітничі та інженерно-технічні кадри, спеціалістів аграрного сектору економіки та ін. Зростання масштабу від-току з України робочої сили за кордон може суттєво позначитися на послаб-ленні потенціалу розвитку національної економіки. З урахуванням цього особ-ливої актуальності набуває осмислена державна політика у сфері відповідних відносин.

Таблиця 2.3

Міграція населення між Україною та Польщею, Австрією і Японієюза 2005 - 2007роки (офіційна реєстрація виїзду/в'їзд на постійне місце проживання)

Міграція населення	Роки	Світ в цілому	Польща	Австрія	Японія
3 України, тис. осіб	2005	39580
	2006	44227
	2007	46507	16	8	212
	2008(жовтень)	29834
В Україну, тис. осіб	2005	34997
	2006	29982
	2007	29669
	2008(жовтень)	18609

1) Інформація посольства України в Республіці Польща

Польща є другою після Російської Федерації країною, куди найбільше виїжджає громадян України на заробітки. Згідно з офіційними даними щороку близько 6 млн. осіб перетинають українсько-польський кордон. Сучасна українська міграція до Польщі є неоднорідною за своїм складом та спрямованістю. Умовно можна виділити кілька категорій громадян України, трудова діяльність яких пов'язана з Польщею. Передусім це:

- підприємці, які займаються так званим човниковим бізнесом без постійного працевлаштування в Польщі;

- особи, що здійснюють прикордонний “бізнес”, переважно продаж підакцизних товарів - спирту та цигарок;

- “короткотермінові” трудові мігранти (зайняті на сезонних роботах у сільському господарстві, зокрема, на збиранні врожаю або на будівництві);

- “довготермінові” трудові мігранти.

Переважна більшість осіб, що перетинають українсько-польський кордон, пов'язані з так званим човниковим бізнесом. Його об'єктами є передусім товари легкої промисловості: одяг, взуття, продукти харчування, в тому числі фрукти та овочі тощо. Згадані товари перевозяться як з використанням автомобільного транспорту, так і автобусними та залізничними маршрутами. При цьому закупівля товарів здійснюється як на продаж, так і для внутрішнього використання. Останнім часом човниковий бізнес зазнав певних змін - зростає роль дрібних та середніх посередницьких фірм, які поступово витісняють малоефективних порівняно з ними човників.

Особливою формою трудової міграції між Україною та Польщею став “прикордонний бізнес”, пов'язаний з короткотерміновим (до одного дня) перетином громадянами України польського кордону для продажу алкогольних та тютюнових виробів.

Уповноваженим під час перевірки дотримання прав осіб, що перетинають українсько-польський кордон у міжнародному пункті пропуску “Шегині - Медика”, а також на українсько-польському пункті пропуску “Краковець - Корчова”, було встановлено, що перехід “Шегині-Медика” запланований для обслуговування до 600 осіб щоденно, на той час приймав від 3 до 6 тис. осіб в обох напрямках, переважна більшість з яких (до 90%) - громадяни України. Метою перетину кордону у більшості випадків є збут на території Польщі підакцизних товарів, особливо спирту та цигарок.

Слід зазначити, що в Польщі чимало нелегальних трудових мігрантів з України, які влаштовуються на роботи до польських роботодавців. Так, за даними МЗС України кількість недокументованих українських робітників у Польщі становить до 300 тис. осіб. Цьому сприяв режим безвізових поїздок, який діяв згідно з Угодою від 25 червня 1996 р. між Урядом України та Урядом Республіки Польща про взаємні безвізові поїздки громадян (до вступу Польщі в ЕС у 2004 році). Відповідно до цієї угоди громадяни України та Польщі мали право на перебування без віз на території іншої договірної сторони не більше 90 днів. Крім того, між Україною та Польщею діяла Угода про взаємне працевлаштування працівників від 1994 р.

Більшість українських заробітчан на території Польщі - це мешканці Західної та Центральної України, багато з них - з вищою освітою. Попри те що вони ставляться до заробітків у Польщі як до тимчасового явища, певна їх частина залишається там на роки. Більшість з них задіяні в сільському господарстві: на збиранні врожаю фруктів, овочів, на будівництві, у приватній сфері. Тарифи залишаються незмінними протягом кількох останніх років: 200-250 доларів США за догляд за людиною похилого віку та 40-70 злотих за одноразове прибирання будинку з приготуванням їжі.

Враховуючи те, що в Польщі багато своїх безробітних (реальний рівень безробіття сягає 19%), українці вишукують будь-які можливості на ринку праці, влаштовуючись на тяжку чорнову роботу без нормованого робочого часу. Для польських роботодавців використання праці наших громадян вигідне, оскільки вони погоджуються працювати за мінімальну оплату.

Напівлегальний статус перебування, незнання польських законів, мови та кон'юнктури ринку праці, призводить до того, що громадяни України опиняються на найнижчому соціальному та професійному щаблях у найбільш несприятливих секторах польської економіки, піддаються дискримінації, стають жертвами злочинів.

Важливим фактором, який впливатиме на обсяги та характер міграції громадян України до Польщі, стало запровадження візового режиму між обома країнами в липні 2003 р. Наслідком стало значне скорочення міграційних потоків між обома країнами, збільшення кількості нелегальних українських мігрантів у Польщі, і, як наслідок, - посилення навантаження на національний ринок праці, особливо в Західному регіоні.

2) Інформація посольства України в Японії

Японія. За інформацією Посольства України в Японії, характерною рисою українського заробітчанства в Японії є її жіноче обличчя. Це зумовлено попитом на жінок та молодих дівчат на ринку розваг Японії. Цей бізнес є одним з найбільш прибуткових і практично стовідсотково контрольованим кримінальними структурами. Хоча проституція в цій країні офіційно заборонена з 1957 р., за даними міжнародних правозахисних організацій, щорічно до Японії з метою роботи в різного роду нічних клубах, масажних кабінетах, саунах, де передбачається й надання сексуальних послуг, рекрутується близько 100 тис. молодих жінок з різних країн світу. Якщо на початку 1990-х років переважну більшість їх становили вихідці з Тайваню, Таїланду, Філіппін, то з кінця ХХ ст. і дотепер намітилася стала тенденція до переважання представниць країн колишнього соцтабору, особливо Росії, України, Чехії, Словаччини, Румунії і Молдови.