Історична роль Декларації Шумана

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історична роль Декларації Шумана

Вступ

шуман урядовий міжнародний міністр

Декларація Шумана (Schuman Declaration) - урядова пропозиція міністра закордонних справ Франції від 9 травня 1950 року, яка була запропонована як проект варіанту організації держав Європи. Декларація створювалася на основі «Меморандуму Моне», що був вручений Роберу Шуману 3 травня 1950 року.

1. Про що нам «говорить» декларація?

Я вважаю, що всі підказки щодо того що саме ставили перед собою історичні діячі, здійснюючи той чи інший крок, укладаючи той чи інший договір, проголошуючи ті чи інши принципи, варто шукати у самих текстах договорів, промов тощо (якщо такі, звісно, є). Можливо, у даному підході віддзеркалюється дещо юридична юридичний підхід, а, можливо, я маю рацію. Так чи інакше, читаючи текст даного документу, можемо виділити три основні підвалини, запропоновані у ньому, плюс заходи, передбачені у разі позитивної реакції інших держав.

По-перше, визначено принцип поступового створення інтегрованої, об'єднаної європейської спільноти: «Europe will not be made at once, or according to a single plan», що ґрунутвалася б на засадах солідарності. Заключалося це в обережній пропозиції для початку обмежити суверенітет потенційних держав-членів секторально. Адже питання обмеження суверенітету поставало одним із каменів-спотикання у створенні будь-якої європейської організації з метою об'єднання Європи. Тобто, тут очевидно простежується свідомий відхід від федералістської концепції, а натомість застосовується концепція неофункціоналізму. Крім того, було передбачено приєднання до договору усіх охочих європейських держав, як на момент укладення, так і в подальшому.

По-друге, теза про франко-німецьке примирення: «The coming together of the nations of Europe requires the elimination of the age-old opposition of France and Germany. Any action taken must in the first place concern these two countries». Варто також відмітити, що така ідея не була новою. Адже ці дві держави були історичними суперниками і їхні відносини призвели вже до двох світових воєн. На цьому наголошував у своїй Цюрихській промові Вінстон Черчіль. Він підкреслив, що «першим кроком на шляху відновлення європейської сім'ї має слугувати партнерство Франції та Німеччини».

По-третє, стратегічною ціллю було визначено створення цілісної Європи як союзу політичного, що значно знизило б ризик іще однієї потенційно можливої війни на європейському континенті та включило б Європу у систему світової рівноваги: план передбачав у перспективі заміщення біполярної системи, системою США - Європа - СРСР.

Особливої уваги варті практичні пропозиції щодо досягнення стратегічної мети: пропозиція полягала у створенні спільного ринку у двох сферах: видобутку вугілля та сталі.

Чому вибір пав саме на ці галузі економіки?

1. Видобуток вугілля та сталі Німеччиною та Францією здійснювався у Рурському басейні. Тобто економічний важіль, що точно об'єднав би ці дві держави.

2. Обидва сектори використовувались у військовій сфері - контроль за видобутком держав між собою: «The solidarity in production thus established will make it plain that any war between France and Germany becomes not merely unthinkable, but materially impossible».

3. На той час за допомогою вугілля задовольнялось 65% попиту на енергоресурси в західноєвропейських державах, сталь же була одним із найвживаніших матеріалів післявоєнної промислової епохи.

Отже, передбачалось передання повноважень щодо цих сфер незалежному Вищому органу (High Authority), створеному в межах організації. Підкреслювалось, що рішення його мають зобов'язувати Німеччину, Францію та інших держав-учасниць, що в свою чергу має призвести до реалізації першого кроку на шляху до Європейської федерації.

З питань продукції: передбачалось, що продукція, отримана від спільного видобутку, буде пропонуватися усьому світові «without distinction or exeption», що в свою чергу сприятиме тіснішим економічним світовим зв'язкам, зокрема із Африканським континентом. В даному контексті дуже красиво порівнюється ця потенційно створена організація із паростком, що в подальшому розростеться та поєднає опонентів, чиї відносини забарвлені навіть кривавими сутичками.

З питань основних завдань Вищого органу в даних секторах: модернізація виробництва та підвищення якості продукції в найкоротші терміни (фактично, підвищення конкурентноспроможності товару); поставка запасів вугілля та сталі на ринки держав-учасниць договору на однакових умовах;

З питань організації праці: зрівняння та поліпшення умов життя працівників Рурського басейну.

З питань пратичного впровадження вищезазначених цілей: створення інвестиційного плану та компенсаційного апарату для усунення наслідків зрівнянн цін; створення спільного фонду для здійснення раціонального виробництва; відміна будь-яких мит си еквівалентних платежів на продукцію спільного виробництва при переміщенні між державами-учасницями; це стане завданням органу - думати про злиття ринків та розповсюдження продукції з метою отримання високих прибутків.

Отже, таке детальне дослідження змісту Декларації, на мою думку, дає нам змогу краще зрозуміти основні цілі, закладені в цю політично-економічну пропозицію, та виділити основні засоби для втілення цих цілей у життя, передбачені Декларацією.

2. Якими були передумови проголошення Декларації Шумана?

Питання створення спільної організаціії європейських держав підіймалося й задовго до проголошення Декларації Шумана. Якщо вдаватися в деталі, то перші думки щодо об'єднання сил Європи починають з'язвлятися вже на початку чотирнадцятого століття (план П'єра Дюбуа «Повернення Святої землі»). Серед більш сучасних прикладів можна звернути увагу на один із німецьких проектів від 1983 року, що передбачав створення митного союзу держав, причому ініціатива в об'єднанні мала належати Німеччині; на «європейський рух» у 30-х роках (Армад Дандрьо, Еммануїл Муньї, Олександр Марк, Деніс де Ружмон); особливо варто відзначити створення Пан'європейського союзу за ідеєю графа Рішара Куденхове-Калегрі. На перший конгрес цього Союзу 1926 року у Відні з'їхалося близько 2х тисяч представників із 24 держав.

Звісно ж, особливого пожвавлення в утіленні думки в життя стали наслідки Другої світової війни: ослаблені європейські держави починають шукати іще якісь шляхи співпраці, окрім допомоги США. Ми можемо говорити про Соціалістичний рух за Сполучені Штати Європи, Європейську лігу економічного співробітництва, Європейський і митний союз Гастона Ріу, Пан-Європу Куденхове-Калегрі (вже післявоєнна), Федеративний союз Беверіджа і Тойнбі, Європейський федеративний рух Алатьєро Спінеллі та Ернесто Россі в Італії, Союзний європейський рух тощо.

Якщо заглиблюватись у вже підняте питання американської допомоги, то на момент виголошення Декларації Шумана 16 держав отримували фінансову допомогу, тобто ставали якоюсь мірою залежними, та входили до спеціальло створеної для координації питань допомоги Європейської організації економічного співробітництва (1948). Крім того, варто враховувати той факт, що оборонний союз, який створювався як Західний союз на основі договору, підписаного у Брюсселі 17 березня 1948 року, був у 1949 році затьмарений підписанням Північноатлантичного договору. Тобто над Європою нависла величезна тінь США, всі це розуміли, але самостійно нічого зробити не могли. Потрібно було організуватися та знову набувати для Європи самостійність і незалежність, які на жаль, до кінця не повернені ще й досі.

Отже, першою передумовою виділяємо серйозні наслідки Другої світової війни для кран Європи, неможливість кожної країни відновитись самостійно. Другою - все більше відчуття присутності США за кадром.

Ще однією передумовою можемо назвити напруження викликані «холодною» війною. Зрозуміло, що ця передумова витікає з двох вище зазначених, але, на мою думку, вона все ж потребує окремого виділеня, оскільки очевидно відчувається, що серед європейських держав існувало бажання стати третьою світовою «парасолькою» замість того, щоб ховатись під однією із двох існуючих на той момент.

З перелічених вище прикладів рухів за європейське об'єднання цілком можна зробити висновок, що таке бажання існувало і не в одній європейській країні… Проблема полягала у тому, що таке об'єднання повинно було б включати у себе Велику Британію. А ця держава понад усе боялась будь-якого роду обмежень свого суверенітету і переживала через вплив членства у будь-якому такого роду об'єднанні на спіспрацю із країнами Співдружності. Тому ще однією передумовою, чому була проголошена ця декларація саме в такому вигляді, як ми її проаналізували вище, є намагання відійти від політичного початку об'єднання і зробити її прив'язаною до економічного боку питання. Звісно, Велика Британія так і не стала членом подальшого Паризького договору, але це було однієї з передумов, чому французи обрали саме такий шлях інтеграції: не з «згори», а «знизу». Тобто виділяємо наступне: опір Великої Британії, як однієї з провідних та найбільш впливових євпропейських держав, що ще прагнула зберегти статус подібної, участі у будь-яких політичних європейських об'єднаннях. Варто, однак, зазначити, що така позиція британців цілком може бути пов'язаною із занадто великою заборгованістю США та орієнтованістю на них.

Ну і останнім суттєвим питанням залишається чому ж все-таки з такою пропозицією виступила Франція? Перед Шуманом стояла задача сповільнити американський політичний курс на швидке політичне та економічне ідновлення Німеччини, яке було необхідне для створення потужної буферної зони на кордоні з СРСР, а також втілити в життя свій погляд на інтеграцію ФРН до Європи. Як керівник та очільник французької дипломатії, він був переконаний в необхідності використання «європейського» фактору в рішенні німецького питання, доки ФРН не відновила повноцінний суверенітет та не змогла самостійно вирішувати свою долю. Попередній досвід - поразка Фінебльських оговорів, створення Ради Європи, значно обмеженої у своїх повноваженнях - сприяв закріпленню переконання, що має бути присутнім економічний важіль. Отож Шуман, який протягом тривалого часу розглядав усі можливі варіанти зближення з Німеччиною та побудови європейської співтовариства, був готовий оцінити всі переваги та ефективність проекту Ж. Моне стосовно поміщення «басейну вугілля та сталі» у наднаціональну площину на основі франко-німецької співпраці, але з можливістю приєднання до неї інших держав.

Одразу ж стала помітна зацікавленість до даного проекту та зрозумілим став потенціал подібної угоди. Робер Шуман узяв на себе політичний обов'язок відстоювати та просувати даний проект, незважаючи на будь-який опір та критику. А критика була, і досить серйозна. Наприклад, скептичним було ставлення все тієї ж Великої Британії. А нідерландська газета «'Het Parool'' опублікувала статтю під назвою «План Шумана не повинний повторити долю переговорів у Finebel».

Декларація Шумана, виголошена 9 травня 1950 року ознаменувала різку зміну в закордонній політиці Франції, яка віднині стала орієнтованою на співпрацю із Західною Німеччиною та на Європейську спільноту. Франція вкотре взяла на себе дипломатичну ініціативу. Шуман наважився на неймовірно сміливий та зухвалий крок, при цьому йому не можна було відмовити у цілковитій осмисленості та усвідомленні здійснюваних кроків.

Шуман збирався закласти підвалини прогресивного співробітництва в межах Європи і для цього вдало обрав чітко визначені, економічно для Франції важливі галузі - видобуток вугілля та сталі. Чому це було вигідно для Франції? Відповідь майже очевидна: такий розвиток подій (співпраця у видобутку вугілля та сталі) дозволив би отримати доступ Франції до родовищ Рура і одночасно поставити під свій контроль рівень розвитку металургійної справи ще не зовсім самостійної Німеччини.

3. Якими були наслідки виголошення декларації Шумана?

Якщо б ми узялися визначити усі наслідки Декларації Шумана, нам би довелося написати в даній роботі всю історію розвитку Європейського співтовариства аж до формування Європейського союзу, свідками якого ми є зараз. Тому, враховуючи обсяг роботи, я спробую стисло нвести основні наслідки, що мали місце безпосередньо після проголошення Декларації Шумана.

Не помилимось, якщо визначимо миттєву зацікавленість планом серед європейських держав та, як наслідок, підписання Паризького договору про створення Європейського співтовариства вугілля та сталі. Договір було підписано 17 квітня 1951 року між шістьма державами (Бенілюкс, Франція, Німеччина, Італія) на 50 років. З юридичної точки зору це був надзвичайно складний документ, що детально прописував повноваження на рахунок регулювання охоплюваних сфер. Як і передбачалося у Декларації, були закріплені норми стосовно централізованого контролю за вартістю вироблених вугілля та сталі, заходів для приваблення інвестицій, транспортних тарифів, структури та рівня виробництва тощо (в здійсненні такого контролю можа вгадати стару доюру політику «дирижизму»). Також знайшли втілення положення щодо значного обмеження втручання держав у функціонування зони вільної торгівлі в даних двох сферах. Щодо інституційної системи, то було створено Верховний орган (першим гловою став Жан Монне), Суд, Асамблею та Раду міністрів, яка ухвалювала рішення одноголосно або більшістю.

І, увага!, у статті 9 договору було вжито термін «наднаціональний»: «Кожна держава-член зобов'язується поважати наднаціональний характер діяльності членів Верховного органу і не робити спроб впливати на них при виконанніними завдань». Згодом, під час редакції 1967 року, цей термін буде вилучено, оскільки він дражнитиме суверенні настрої держав-членів, зокрема голлістів у Франції, але тим не менш, наявність такого терміну мала неабияке значення. Адже таке положення закріплювало обов'язковість рішень Верхового органу для держав-членів.

І хоча вугільна криза 1958-1959 рр. внаслідок напливу на європейські ринки дешевої нафти поставила організацію у скрутне становище (прийнято було рішення про закриття чотирьохсот шахт), саме Європейське співтовариство вугілля та сталі (ЄСВС) стало тим першим кроком на шляху до подальшої інтеграції європейських держав. Думається, що саме з цієї причини, осіб які брали активну участь у створенні даної організації (Ж. Монне, Р. Шуман, К. Аденауер, А. де Гаспері) згодом почесно назвуть «батьками» Європи.

ЄСВС, як прямий наслідок проголошення Декларації, стало також випробувальним майданчиком, що показав усі недоліки, але водночас і грандіозні переваги, секторального співробітництва. Це також підвердив провал проектів Європейського оборонного співтовариства та Європейського політичного співтоваиства. За зразком такої організації зі сферою компетенції у певному визначеному секторі було підписано два Римські договори у 1957 році: Європейське економічне співтовариство та Європейське співтовариство з атомної енергії. Хоча механізм правового регулювання інтеграційного процесу цих двох договорів значно відрізнявся від того, який прописувала Паризька угода, але ідея лишилась та сама. Єдине на чому хотілося б наголосити, в цих договорах уже не зустрічаємо термін «наднаціональний».

І, як ми знаємо, в подальшому відбулося злиття цих «трьох стовпів» європейського співробітництва з поступовим розширенням компетенції організації та творенням гомогенної системи права.

4. Що таке «розширений план Шумана»?

«Розширеним планом Шумана» називають план Плевена, логічне продовження проголошеної Декларації Шумана в тогочасній політичній ситуації.

З початком Корейської війни все активніше обговорювалося питання воєнної інтеграції Європи. У серпні 1950 року під час засідання Ради Європи В. Черчіль запропонував створити європейську спільну армію. І для Франції проблема полягала в тому, що такий стан справ означав ремілітаризацію Німеччини, адже у вересні того ж року пролунало офіційне звернення США до Ради НАТО з проханням озброєння ФРН. Паралельно з прийняттям «Рекомендації №:5» очільниками урядів Британії та Франції, Ж. Монне запропонував Р. Плевену, прем'єр-міністру, новий план, що міг би стати альтернативним вирішенням питання переозброєння Німеччини.

Власне, про цю ситуацію вже згадувалося вище. Це саме той нереалізований проект Європейського оборонного співрробітництва. «План Плевена» полягав у наступному: у складі об'єднаних європейських збройних сил можуть бути німецькі солдати, але не може бути німецької армії.

26 травня 1952 року Францією було підписано Угоду про скасування окупаційного режиму для ФРН. 27 травня - шестисторонній договір про Європейське оборонне співробітництво. Передбачалося, що за цим договором створиться 40 дивізій під командуванням спільного генерального штабу, з них 10-12 західнонімецьких, командування якими, проте, віддавалося, за договором, громадянам не ФРН. Вищим керівним органом мала стати Рада міністрів, що приймала б рішення одностайно.

Проте ремілітаризація Німеччини зумовила наростання критики у самій Франції. Постало питання ратифікації угоди, адже необхідної більшості для цього не було. Позиція Шумана, який вбачав у даному плані дійсно «розширення» попереднього, адже він логічно продовжував Декларацію Шумана, була така, що більшість набрати було можливим. Щоправда для цього повинні були бути отримані гарантії від Великої Британії та США (а забезпечити це дійсно було реальним, адже до влади на той час прийшов президент Д, Ейзенгауер, який схвалив план створення ЄОС, а держаавним секретарем став друг товариш Ж. Монне Джон Фостер Даллес) і повинна була проводилася розробка Договору про Європейське політичне співтовариство (яка також потім розпочалася), звісно це надало б певної нової форми в ЄОВС та Європейському оборонному співтовариству, і таким чином Франція вланими руками створила б європейську армію.

Але Велика Британія відповіла стриманою відмовою на пропозицію вступити до ЄОС та ЄПС. З цієї причини уряд Піне вирішив відкласти питання ратифікації.

Склалось так, що у січні 1953 року Шуман був змушений покинути свій пост на користь Ж. Бідо, який зайняв пост міністра закордонних справ при кабінеті Р. Маєра. Тепер кабінет був сформований здебільшого із голлістів, що саме за себе вже говорило про долю двох перспективних для європейської інтеграції договорів: 30 серпня 1954 року Національна асамблея Франції проголосувала проти ратифікації Договору про ЄОС і таким чином перекреслилсь навіть сама можливість обговорення проекту ЄПС.

Варто відзначити, що, і перебуваючи на лаві запасних, Шуман продовжував до останнього відстоювати перспективність Договору про ЄОС, особливо ж коли П'єр Мендес-Франс хотів внести суттєві зміни до проекту. Під час дебатів з приводу ратифікації він стояв на позиції, що відмова від договорів нестиме за собою політичну ізоляцію Франції.

Пакет угод, підписаний у Парижі на конференції 23 жовтня 1954 року, який повертав Німеччині національну армію та вводив ФРН до складу Північноатлантичного союзу, став утіленням всього того, чого кілька років намагався уникнути Робер Шуман.

І, дозволимо собі зазаначити, що на певний період здавалося, що Декларацію Шумана, а точніше усе те, заради чого вона проголошувалася, спіткав крах, що, однак частково спростували подальші історичні події. Ми говоримо «частково», тому що й досі європейські держави не готові поступитись основними прерогативами державного суверенітету на користь «наднаціональній» організації.

5. Підходи до оцінки устрою сучасного ЄС та чому виникає це питання

На даний момент, з правової точки зору, існує три доктринальні концепції природи ЄС, утворення якого стало основним наслідком вище проаналізованих подій, та його права.

По-перше, виділяють федералістську концепцію, тобто притаманність ЄС рис наднаціонального утворення. На підтвердження цієх точки зору говорять про те, що в органів ЄС є сфери виключної компетенції там, де раніше щось вирішували лише держави; що органи у деяких випадках мають право зобов'язувати держави без їхньої на те згоди; що ЄС може укладати від свого імені міжнародні договори, які будуть обов'язковими для держав-членів; право створювати норми прямої дії, тобто такі, що обов'язкові для фізичних і юридичних осіб певної держави без санкціонування національного правопорядку. Федералістську концепцію в свій час представляли Аротьєро Спінеллі, Поль Тейлор, Карл Фрідріх, Девід Мітріані тощо.

По-друге, існує концепція міжнародно-правового характеру європейських співтовариств та ЄС. Основою даного погляду є теза про те, що установчі договори про створення європейських співтовариств ми не можемо вважати за конституції, лише міжнародними договорами. Таким чином, представники даної концепції (А. Фердрос, Г. Шермерс, Н. Блокер) пропонують вважати, що європейські співтовариства беруть свій початок з норм міжнародного публічного права, тобто обстоюється твердження, що навіть «батьки» Європи, укладаючи перші установчі договори, вели переговори, підписували ці договори та ратифікували їх. А держави й досі продовжують відповідати всім критеріям суверенних.

По-третє, існує також концепція особливого характеу ЄС (sui generis). Зазвичай дана концепція формується навколо тези, що держави віддають частину суверенних повноважень оранізації, при цьому вони все ще вважаються суверенними, а Союз усе ще не вважається федерацією. Прихильниками даної концепції називають Г. Йеніке, П. Пескатора, І. Бриджа і т.д.

Це питання вважаємо за необхідне висвітити в контексті даної роботи з тих міркувань, що, власне ці проблеми не є проблемами лише сьогодення. Підхід до оформлення процесу європейської інтеграції характеризувався таким самим різноманіттям до 1950 року. І, власне, у самій декларації Шумана згадується про прагнення до створення в подальшому федерації європейських держав, але першочерговим кроком визначається створення органів з «наднаціональними» повноваженнями в певних сферах у межах організації на основі договору. Тому, на нашу думку, проблема устрою ЄС випливає з нечітких формулювань із самого початку, але інакший підхід не видається можливим. З іншого боку, перечитавши попереднє речення, ми бачимо певну логіку та принцип поступовості: 1 - обговорення створення організації, де органу надаються наднаціональні повноваження, визначення чітких сфер, у яких держави передають даному органу свої повноваження; 2 - укладення установчого договору, що висвітлює всі наслідки переговорів; 3 - розширення компетенцій шляхом укладення наступних договорів (що передбачалось Планом Плевена, але, на нашу думку, зарано); 4 - утворення федерації. Можливо, просто в наш час основна проблема вже полягає у тому, що ми не можемо вдділити один етап від іншого. В будь-якому випадку - майбутнє покаже.

Висновки

Як ви вже могли помітити, до цієї роботи було обрано епіграф. Це перше речення Декларації Шумана, яке наразі є актуальним для всієї європейської спільноти, до якої зараховуємо і Україну. На мою думку, у тексті Декларації відображено насправді роботу всього життя, і при чому не однієї людини. Ця Декларація дала поштовх цілій епосі - епосі об'єднаної Європи. Чомусь зараз мені здається, що ми маємо невдовзі стати свідками кульмінації розвитку тієї історії, яку започаткував цей документ. І будемо сподіватись, що кінець буде сприятливий і для України, і для самої Європи.

Список використаних джерел

1. Гердеген М. Європеи?ське право / М. Гердеген [пер. з нім.] - К.: К. І. С., 2008. - 528 с.

2. Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: історія і засади функціонування: навч. посібник / В.В. Копійка, Т.І. Шинкаренко; за ред. Л.В. Губерського. - 2-ге видання, виправл. і доповн. - К.: Знання, 2012. - 759 с. - (Вища освіта ХХІ століття).

3. Люба О.В., Мартиняк Ю.Б. Деларація Роберта Шумана. Історія європейської ментальності. Пам'ятка користувачу / О.В. Люба, Ю.Б. Мартиняк; за ред. Бабій Л.В. - Івано - Франківськ: Івано-Франківська обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка, 2008.

4. Манжола В.А., Крушинський В.Ю. Міжнародні відносини та світова політика: підручник / В.А. Манжола, В.Ю. Крушинський, С.П. Галака та ін.; за ред. В.А. Манжоли; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - 2-ге вид. - К.: Знання, 2014. - 662 с.

5. Муравйов В.І. Європейське право: право Європейського союзу: підручник: у трьох кн./ за заг. Ред. В.І. Муравйова. - К.: Ін Юре, 2015 /Кн. Перша: Інституційне право Європейського союзу/ В.І. Муравйов, О.М. Шпакович, О.М. Лисенко, О.В. Святун. - К.: Ін Юре, 2015. - 312 с.

6. Світова історія: 20 століття. Енциклопедичний словник / За ред. Ігора Підкови та Романа Шуста. - Львів: Літопис, 2008. - 976 с.

7. Foundation Robert Schuman / European issue NO. 204/ 10. 04.2011 - режим доступу [https://www.robert-schuman.eu/en/doc/questions-d-europe/qe-204-en.pdf]

8. Gerbet, Pierre. «Sur Robert Schuman.» Guerres Mondiales Et Conflits Contemporains, no. 152, 1988, pp. 103-108.

9. Het Parool. Vrij Onverveerd. dir. de publ. Van Norden, W.; Rйd. Chef Van Heuven Goedhart, G.J. 20.06.1950, n° 1.670; 10. Jg. Amsterdam: Het Parool. «Men wil plan-SCHUMAN voor lot van FINEBEL behoeden», p. 1.

10. Marta Osojnik Cultural Diplomacy and the European Union: Key Characters and Historical Development / [http://www.culturaldiplomacy.org/pdf/case-studies/cd-eu.pdf]

Размещено на Allbest.ru