Особливості замовних матеріалів у засобах масової інформації м. Донецьк періодом з 2005-2010 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Виникнення й розвиток "замовлених" матеріалів

1.1 Передісторія виникнення "замовлених" матеріалів

1.2 Особливості замовлених матеріалів

1.3 Переваги й недоліки (якість матеріалів)

Розділ 2. Відповідальність і поширення "джинси"

2.1 Аналіз вигоди друкованого видання

2.2 Рівень відповідальності за публікації "замовлених" матеріалів

Розділ 3. Аналіз використання "джинси" у друкованих виданнях Донеччини

Висновки

Список літератури

Вступ

Медіа-експерти відзначають стрімке зростання кількості замовних матеріалів в українських ЗМІ. Фактично, ми переживаємо розквіт "джинси". І він невипадково співпадає з однією дуже важливою подією. Після Помаранчевої революції 2004 року Україна отримала електоральну демократію. Це означає, що в країні проходять чесні вибори.

Позаяк через політичну кризу останні 5 років країна жила у перманентній виборчій кампанії, а майже всі політичні мейджори змагалися між собою в популізмі, ЗМІ стали розглядатися політиками як вирішальний ресурс для утримання високого рейтингу. За рівнем корупції Україна має одні з найгірших показників у світі. Тож немає нічого дивного в тому, що корупційні схеми були перенесені і на стосунки між політиками і журналістами. Насправді немає принципової різниці між продажним депутатом, який бере гроші в обмін на свій голос, і журналістом чи редактором, який, за окремий хабар, подає новину під "правильним" ракурсом.

В обох випадках йдеться про політичну корупцію, яка несе пряму загрозу демократії і позбавляє громадян можливості контролювати владу. Про такі суспільства кажуть, що влада в них належить народові лише у день виборів. І ще одне. Нормальна журналістика завжди є в опозиції до влади. Якщо ви бачите заголовок на кшталт: "Уряд виконав свої соціальні зобов`язання" - перед вами або примірник Держвидаву часів Кучми, або - проплачена "джинса". Просто викиньте цю газету, не марнуйте свій час і гроші. масова інформація виборчі перегони джинса

Сама по собі політична "джинса" є ганебним явищем. Утім, на відміну від корупції у владних кабінетах, із замовними матеріалами в ЗМІ не можна боротися на рівні законодавства чи держави. Це все одно, що судити за статтею Кримінального кодексу дитину, яка забрала чужу лопатку з пісочниці. Бо "джинса" - це дитяча хвороба ще незрілої української демократії. Судіть самі, якщо опозиція, хай за гроші, але може розмістити інтерв`ю свого лідера в газеті опонентів, а влада мусить платити за свої агітаційні матеріали в комерційних виданнях - це означає, що в країні існує плюралізм думок у ЗМІ і - хай недосконала - але демократія.

За березень 2010 р. ЗМІ фіксує різке скорочення кількості замовних матеріалів в донецьких мас-медіа. Хотілося б вірити, що це свідчення зростання ролі мас-медіа в житті держави, усвідомлення журналістами свої суспільної місії і т.д. і т.п. Але будемо відверті, якщо це тенденція, то йдеться мабуть про зовсім інші процеси. Порівняно з якими "джинса" - це менше зло.

Мета дослідження - проаналізувати особливості матеріалів "на замовлення" у друкованих ЗМІ Донеччини.

Об'єкт дослідження - матеріали "на замовлення" або "джинса" в українських ЗМІ

Предмет дослідження - матеріали "на замовлення" у друкованих ЗМІ Донеччини під час виборів.

Завдання дослідження:

дослідити історію виникнення та розвитку "замовлених" матеріалів;

з'ясувати особливості відповідальності та розповсюдження "замовлених" матеріалів;

проаналізувати специфіку використання таких матеріалів у ЗМІ Донеччини під час виборчих перегонів.

Розділ 1. Виникнення й розвиток "замовлених" матеріалів

1.1 Передісторія виникнення "замовлених" матеріалів

"Джинсою" (джинса - наголос на останній склад) журналісти називають про плачений матеріал або умисно приховану рекламу. Отже, це сленгове слово, яке має ходження серед працівників пера насамперед в Росії і Україні. Але дещо знати про нього не завадить кожному читачеві і глядачеві. Адже ми стикаємося з цим щодня. Походження самого терміну достеменно невідоме; стаття з російської Вікіпедії припускає, що назву джинсі дав український оператор мобільного зв'язку, який активно просував свій продукт - пакет Jeans, послуговуючись в тому числі засобами прихованої реклами. Так чи інакше, назва прижилася. А все тому, що замовні матеріали стали звичайною практикою, зокрема і для українських ЗМІ. Інститут Масової Інформації проводить моніторинг чотирьох загальнонаціональних видань на предмет прихованої реклами. Три з них регулярно розміщують сумнівні матеріали у кожному числі.

Приховану рекламу можна розділити на дві групи - політичні замовні матеріали і комерційна реклама. До політичної джинси належать:

а) статті чи сюжети, які насправді пишуть прес-служби політичних партій чи окремих політиків. Як правило, їх підписують псевдонімом.

В інших випадках за публікацією стоїть справжній журналіст, який - на виконання завдання свого керівника (чи з власної ініціативи - за грошову чи іншу винагороду) готує матеріал на задану тему із потрібними замовнику - політичній силі - акцентами. В такому випадку перед публікацією чи виходом в ефір підготовлений матеріал перевіряється замовником.

б) оприлюднення соціологічних досліджень сумнівних фірм, які, як правило, серйозно відрізняються від інших соцопитувань на користь якоїсь політичної сили. Йдеться про свідоме завищення чи занижування рейтингів певної партії чи політика, або фальсифіковані дані про підтримку, чи навпаки, неприйняття суспільством тих чи інших ініціатив.

в) на шпальтах газет часто з'являється псевдоаналітика маловідомих авторів, що підписуються "політологами", які надають начебто експертну оцінку тої чи іншої події під кутом, вигідним для однієї з політичних сил.

г) публікація різноманітних "листів від… " (робітників, шахтарів, працівників медичної галузі). В таких листах, написаних штабним PR-райтером якоїсь партії, начебто від імені громади висловлюється протест, обурення, підтримка. Цей різновид джинси походить ще з радянських часів.

д) боти-коментатори (від web bot, www robot - англ. - автоматична програма для скачування файлів чи розсилання спаму). Це, навпаки, один з найновіших винаходів доби Інтернету. Назва боти має іронічний підтекст - насправді йдеться про людей. Це наймані працівники або активісти політичних штабів, які за гроші залишають коментарі (пости, коментарі)на сторінках інтернет-видань з метою дискредитації тої чи іншої статті, її автора, висловлених ідей чи викладених фактів. Зазначимо, що сфальшовані інтернет-коментарі не можна вважати джинсою у вузькому сенсі цього слова, адже самі видання від діяльності ботів не мають жодного зиску. Проте знати про цей різновид проплачених публікацій варто. Адже попереджений - значить озброєний.

Комерційна джинса також має не одне обличчя. Найчастіше вона проявляється так:

а) стовідсотково рекламний текст, підготовлений фаховими рекламістами (найчастіше зустрічається у щоденних газетах), який розміщується на шпальті поруч із звичайними статтями. При цьому ніде не позначається, що дана публікація є рекламною. В такому випадку ми можемо казати про неналежне маркування, що є порушенням Закону про рекламу.

в) сюжети чи публікації, що імітують за стилем новину чи репортаж, проте є ні чим іншим як прихованою рекламою. Спектр рекламованих послуг дуже широкий - від приватних клінік до продуктових магазинів.

с) прихована реклама на телебаченні може бути суто візуальною. Від найпростішого - невиправданого показу логотипів, рекламних слоганів, до складно вибудуваного відеоряду, що може підкреслювати позитивні настрої, пов'язані з тим чи іншим продуктом.

1.2 Особливості замовлених матеріалів

Термінологічні нюанси можуть видатися дрібницями, але часом саме вони визначають сприйняття. "Джинса" й "цензура" - два часто вживаних терміни, з якими давно час розібратися.

Не раз доводилося чути від журналістів та інших медійних практиків зауваження, що ми (борці за чисті новини загалом і "Телекритика" зокрема) не розрізняємо "джинсу" та "замовні матеріали". Джинсою пропонують називати виключно "партизанську" приховану рекламу, яку на свій розсуд, страх і ризик розміщує в матеріалі сам автор, отримавши від замовника гроші або інші матеріальні блага. Із погляду редакторів і топ-менеджерів ЗМІ джинса поза законом. Натомість замовними називають матеріали, що отримали дозвіл редактора; зазвичай оплата таких замовлень відбувається через рекламний відділ, і гроші опиняються на рахунку ЗМІ або в кишені менеджера/власника, але не журналіста. Найбільше, на що може сподіватися журналіст, виконуючи "замовлене" завдання, - доплата за слухняність, натомість ті, хто відмовляється від подібних завдань, мають великі шанси втратити роботу.

З погляду аудиторії різниці між індивідуальною та редакційною формами медійної корупції немає, адже й та, й інша є порушенням закону та обманом споживача. А результатом в обох випадках є спотворена картина дійсності: матеріал, який був би іншим (або на його місці вийшов би інший матеріал), якби його автор і редактор виходили з потреб та інтересів аудиторії (суспільства), а також професійних стандартів.

Ще один різновид замовних матеріалів ми звикли називати "корпоративною джинсою", хоча формально це радше панщина, яку ЗМІ відпрацьовують безкоштовно: піар-матеріали, присвячені діяльності власника ЗМІ, його компаній, благодійних фондів тощо. Вони також спотворюють дійсність і часто містять порушення рекламного законодавства, хоча "корпоративні" піар-матеріали заведено вважати найменшим злом, а деякі (наприклад, піар доброчинних акцій) навіть виправдовувати.

Замовні матеріали, створені й опубліковані з власної ініціативи рядового журналіста (джинса), в популярних ЗМІ є доволі рідкісним явищем, хоча подекуди, переважно в регіонах, менеджмент дозволяє журналістам такий спосіб підробітку або дивиться на цю практику крізь пальці. Як правило, така толерантність пов'язана з украй низьким рівнем оплати праці. Для того, щоб приспати невсипущу пильність редактора, протягнути на шпальти оплачену приховану рекламу та не бути викритим, журналіст має бути справжнім віртуозом. На практиці набагато частіше через необґрунтовані підозри відсіюються нормальні професійні матеріали, в яких професійне око редактора вгледіло ознаки можливої джинси.

Замовлення прихованої реклами, або відверто рекламних матеріалів без відповідної позначки, через рекламний відділ або за домовленістю з менеджментом є тотальною практикою, найбільше на сьогодні поширеною в регіональних ЗМІ, де обсяги доходів від замовлених матеріалів часто перевищують дохід від легальної реклами. Попит на приховану рекламу в новинах та редакційних статтях пов'язаний передусім із хибним уявленням рекламодавців про недовіру аудиторії до всього, що має позначку "реклама". До того ж, розміщення замовних матеріалів належить до офіційних витратних статей багатьох рекламних кампаній, а інколи "заказуха" є бонусом до великого контракту на розміщення прямої реклами. Деякі медіавласники не лише не забороняють менеджменту своїх ЗМІ брати замовлені матеріали, але й вимагають робити це якомога активніше, вбачаючи в цьому альтернативне джерело доходів. Серед журналістів, особливо регіональних, лояльність до редакційних замовних матеріалів є дуже високою - в умовах недорозвиненості рекламного ринку та дотаційності багатьох ЗМІ вони не бачать альтернативи виконанню замовлень.

Ми традиційно ділимо замовні матеріали, відповідно до їхнього предмета та гаданого замовника, на комерційні та політичні.

Кількість комерційних, як правило, коливається разом із діловою активністю: навесні та восени зростає, влітку та під час зимових свят сходить нанівець. У багатьох виданнях під комерційні замовні матеріали відведено спеціальні рубрики, а на телеканалах - програми так званих ділових новин, які складаються переважно з іміджевих та піар-матеріалів компаній. Політика щодо комерційної "заказухи" в різних редакціях різниться - від категоричної неприйнятності прихованої реклами (окрім, звісно ж, корпоративної) в новинах до виділення окремих рубрик "проспонсорованих новин", що суперечить законодавству. Так, у 2007-2008 роках моніторинг журналістської ініціативи "Не продаємося!" виявляв у новинах загальнонаціональних телеканалів у середньому 15-30 комерційних замовних матеріалів на місяць, однак більшість їх припадала на два телеканали - ICTV й ТРК "Ера". На сьогодні комерційна заказуха є щоденною практикою для інформаційних програм більшості регіональних ЗМІ, але вона майже зникла з новин загальнонаціональних каналів.

Політичні замовні матеріали - окреме явище. Позаяк вони, формуючи ставлення громадян до певних політичних сил або діячів, впливають на електоральні симпатії, а політиків громадська думка цікавить переважно саме в цій площині, закономірне зростання кількості політичної замовки відбувається під час виборчої кампанії. До 2005 року прихована політична реклама в новинах і редакційних матеріалах була священною парафією власників і політичних патронів ЗМІ. Таким патроном для більшості найпопулярніших загальнонаціональних медіа був тогочасний президент Леонід Кучма. Цензура темників практично виключала можливість появи замовних матеріалів від будь-яких "третіх сторін", даючи редакторам чіткі інструкції щодо порядку денного новин і висвітлення політичних та економічних подій.

Передумовою розквіту політичної "заказухи", який відбувся під час парламентських виборчих кампаній 2006-2007 років, стала саме та свобода слова, яку політики зазвичай називають головним досягненням Помаранчевої революції. Позбувшись єдиного політичного "даху" - режиму Кучми, добряче налякані приходом нової влади, власники більшості загальнонаціональних ЗМІ на деякий час припинили втручатись у редакційну політику, а нова влада не поспішала брати їх під контроль. 2005 рік був унікальним періодом найчистіших новин в історії українських медіа, однак із навалою передвиборних спокус власники ЗМІ, медіаменеджери та журналісти не впорались. Уже наприкінці 2005 - на початку 2006 року новини більшості телеканалів і шпальти найвпливовіших газет перетворилися на ярмарок передвиборних обіцянок та іміджевих матеріалів. Кандидатам продавали гостьові студії, право участі в ток-шоу і навіть запрошення до розважальних телепрограм. Не гребували й чорним піаром на замовлення конкурентів.

У 2006 році, з приходом до влади "Антикризової коаліції" та призначенням Віктора Януковича прем'єром, власники провідних ЗМІ почали суворіше контролювати редакційну політику, тож у дострокову виборчу кампанію 2007-го вільного платного доступу будь-якої політичної сили до новин будь-якого каналу, який умовно називали "рівністю корупційних можливостей", уже не було. Певні канали мали своїх чітко визначених фаворитів (які, однак, теж платили, за так званими медіапланами висвітлення) та не пускали в ефір їхніх головних конкурентів. Після виборів почалася боротьба за контроль над інформаційним простором, у якій голова Секретаріату президента Віктор Балога здобував тактичну перевагу над новопризначеним прем'єром Юлією Тимошенко. 2007 рік став початком кадрових зачисток на великих медіапідприємствах, спрямованих на створення повністю залежних та керованих інформаційних служб, очолюваних повністю лояльними до власника менеджерами. І влада, й опозиція підтримували цей процес, адже вільний доступ усіх політичних сил до медіаресурсу був загрозою для всіх головних політичних таборів, а монополізація впливу на інформаційний простір - мрією кожного з них.

Київські вибори 2008 року, коли більшість телеканалів отримали від власників указівку підтримувати або заборону критикувати Леоніда Черновецького, стали черговою віхою еволюції політичних замовлень. Тепер домовленості укладалися на найвищому рівні - із власниками медіа, а їхнім предметом міг бути ексклюзивний доступ до ресурсу, або ж недопущення конкурентів. Тоді вперше з часів Помаранчевої революції експерти знов заговорили про цензуру. Новини та політичні програми під час президентської виборчої кампанії 2009-2010 року рясніли прихованою передвиборною агітацією та піаром кандидатів, однак далеко не всіх, а лише "топ-шістки" (Віктор Янукович, Юлія Тимошенко, Віктор Ющенко, Володимир Литвин, Арсеній Яценюк і Сергій Тігіпко). При цьому можливості доступу до новин на різних каналах для членів "великої шістки" були неоднаковими, а інших кандидатів не згадували в новинах навіть тоді, коли вони справді ставали ньюзмейкерами.

Із обранням Януковича та початком вибудовування Партією регіонів вертикалі влади ситуація у всеукраїнських медіа, особливо на телебаченні, змінилася кардинально. Згідно з моніторингом "Телекритики", кількість матеріалів із порушеннями, які свідчать про навмисне спотворення дійсності (ми за звичкою називаємо їх замовними), почала зростати в перші місяці нової влади й відтоді зросла на порядок у порівнянні з показниками передвиборної кампанії, на два порядки - у порівнянні з показниками "мирного часу".

Та чи коректно тепер говорити про замовні матеріали в теленовинах? Адже жодних розрахунків між "замовником" (владою) та виконавцями (медіа, їхніми власниками) не відбувається. Власники чотирьох найбільших медіагруп, з'їхавшись у штаб Януковича в ніч виборів, принесли в дар переможцеві не лише квіти, але й лояльність своїх медіаактивів. До них поступово долучаються й менші групи та окремі медійні підприємства. Результатом є засилля піару та прихованої реклами влади, гіперболізація позитиву та замовчування негативу (заяв та дій опозиції, реальних економічних показників, акцій протесту проти дій влади тощо), відмова від експертної думки та платформ відкритої політичної дискусії, таких як ток-шоу чи гостьові студії.

Гучне слово "цензура", яке почали застосовувати щодо цих процесів журналісти, викликає справедливі нарікання як у представників влади, так і в багатьох експертів. Адже цензура передбачає наявність певних державних органів, які обмежують свободу висловлювання чи поширення інформації. Для окремих ЗМІ, зокрема групи "Інтер" та її теперішнього сателіта - державного Першого національного, таке формулювання буде справедливим, адже їхню редакційну політику справді координують ставленики Адміністрації президента. Однак у редакціях інших медіа, що ввійшли до провладного пулу, лояльність до керівництва держави забезпечується настановами власників і топ-менеджерів. Представники партії влади не намагаються сперечатись із результатами моніторингів, що засвідчують зростання лояльності до влади та масове замовчування важливої інформації, але називають цей процес самоцензурою. Перекладаючи, таким чином, відповідальність за порушення на власників ЗМІ та медіавласників.

Такий підхід є маніпулятивним, адже ініціаторами змін у редакційній політиці є не журналісти й навіть не їхні керівники. Журналісти вимушені діяти в жорстких рамках, часто їхні матеріали змінюють без їхнього відома, вилучаючи невигідну для влади інформацію, або відмовляють у публікації. Авжеж, вистачає серед них, - це також наслідок зачисток 2007-2009 років, коли з редакцій старанно відсіювали "буйних" і "неслухняних", - тих, що вважають єдиним професійним стандартом виконання будь-яких указівок керівництва, а отже, готових на все. Однак і в такому випадку висвітлення нікчемних інформаційних приводів та ігнорування важливих подій, підтасовування фактів та інші форми спотвореного відображення дійсності не є наслідком їхньої власної волі. Вони продиктовані.

Власне, політичний диктат стає домінантою інформаційного мовлення загальноукраїнського телебачення та поступово проникає в інші роди медіа - національну пресу та радіо. А відтак, неминуче прийде в регіони, адже головною передумовою для цього є отримання Партією регіонів контролю над місцевим самоврядуванням у більшості областей. Регіональних бізнесменів-медіавласників рано чи пізно буде поставлено перед вибором - або бути в опозиції до центральної та об'єднаної місцевої влади, уособленої Партією регіонів, та відчути на власній шкурі всі прикрі адміністративні наслідки, або забезпечувати лояльність своїх ЗМІ. Перші сигнали вже чути з Хмельниччини та Львівщини, а незабаром, імовірно, їх побільшає.

1.3 Переваги й недоліки (якість матеріалів)

І комерційна і політична "джинса" порушують засади чесної журналістики, позбавляють людей можливості отримувати об'єктивну інформацію. З таких позицій будь-яка джинса є недоліком. Але очевидно, існує різниця між, скажімо, короткою заміткою про успіхи страхової компанії, що має ознаки прихованої реклами, й величезним замовним матеріалом, який виправдовує сумнівні рішення Уряду. Різна аудиторія, різні масштаби маніпуляції суспільною думкою, різні наслідки. Реклама - це не новина.

Навіть маленькі діти розуміють, що реклама - це швидше казка, ніж реальність. Від енергетичного напою крила виростають лише в анімованих персонажів з телевізора. Хоч це не заважає рекламі бути ефективною і впливати на наш вибір того чи іншого товару або послуги. Та без скандалів тут не обходиться. Так, нещодавно один всесвітньо відомий виробник косметики програв суд організації їз захисту прав споживачів, коли з'ясувалося, що в рекламі засобу для збільшення довжини вій, знімалися моделі з накладними віями. Втім, кожен споживач знає, що рекламу треба сприймати критично, адже за нею в першу чергу стоїть бажання виробника продати свій товар. Давайте зізнаємося відверто - ми НЕ довіряємо рекламі.

...а новина - це реклама?

В дуже широкому розумінні будь-яка новина є певним чином рекламою чи антирекламою. Адже за кожним інформаційним повідомленням завжди є конкретна подія. А навколо кожної події завжди існує переплетення інтересів різних людей, бізнесу, політики. Виверження вулкану в далекій Ісландії призводить до мільярдних збитків авіаперевізників цілої Європи.

І значну роль в цьому відіграють саме мас-медіа, які інформують про пересування хмар попелу, небезпеку перельотів в повітрі, забрудненому вулканічним порохом тощо. Але в той самий час виграють туристичні фірми, які організують екскурсії для охочих подивитися на вулкан, який прокидається раз на двісті років. Або залізниці, котрі перевозять мільйони людей, що втратили надію дістатися в пункт призначення літаком.

Це приклад глобальної події, яка торкається інтересів величезної кількості людей. Проте, навіть замітка в муніципальній газеті про, скажімо, поганий стан тротуарів на вулиці провінційного містечка, також зачіпає чиїсь інтереси. В результаті підрядник, що має стежити за якістю доріг, може втратити контракт, а виробник плитки з сусіднього міста, навпаки, отримає шанс дістати вигідне замовлення на ремонт тротуарів.

Що ж в такому випадку відрізняє новину від реклами? Об'єктивність і повнота у подачі інформації. Це означає, що чесний журналіст подає позиції всіх зацікавлених сторін, що дає можливість суспільству самому оцінити ситуацію. Навіть у випадку з підрядником для облаштування доріг, коли все виглядає начебто очевидним, може з'ясуватися, що попередня фірма не отримала вчасне фінансування з вини мерії. А новий контракт не лише обійдеться дорожче, але водночас означатиме втрату робочих місць. Адже новий підрядник з іншого міста!

Ми легко можемо відрізнити рекламу від новини і навпаки. Але як бути у випадку з джинсою, яка, будучи рекламою, маскується під новину? Візьмемо наразі цілком вигадану ситуацію. Уявімо собі, що в ранковій газеті читаємо наступне повідомлення: "Незалежні експерти провели дослідження цигарок популярних марок на вміст канцерогенних речовин.

Результати виявили, що найменше формальдегідів - у цигарках марки "А". Тоді як у цигарках марки "Б", "В", "Г" і "Д" вміст формальдегідів був у 2-3 рази вищим. Як відзначив представник компанії ВАТ "А-Табакко", подібних результатів вдалося досягти завдяки новим методам очищення тютюну та використанню революційних композитних фільтрів".

Людина, яка не палить, можливо, взагалі не зверне увагу на цю замітку. Але в Україні багато курців. Ми посідаємо друге місце в Європі за кількістю залежних від тютюну як серед чоловіків, так і серед жінок. В нашому випадку це означає, що майже кожен другий читач зверне увагу на дану публікацію. І єдиний висновок, який він може зробити з прочитаного - краще курити цигарки "А", вони не такі шкідливі і менше шансів захворіти на рак.

Тут є відразу кілька аспектів, на які слід звернути увагу. По-перше, маємо справу з неналежним маркуванням, адже йдеться по-суті, про рекламу. Але рекламу, що видає себе за новину, чим позбавляє читача можливості критично поставитися до інформації: ми не довіряємо рекламі, але довіряємо новинам. До того ж така реклама, не будучи вбрана у "джинсовий" одяг, просто не мала б шансів бути опублікованою.

Адже в рекламному бізнесі заборонені порівняння з торгівельними марками конкурентів. Отже це також приклад нечесної конкуренції. Ще один момент - в замітці нічого не сказано про методологію експерименту. Тобто наведені дані не є повними, і ми не знаємо чи цигарки "А" справді менш канцерогенні. Бо, навіть якщо інформація правдива, формальдегіди лише одна з десятків шкідливих сполук, що містяться в цигарковому диму. Можливо за іншими показниками цигарки компанії "А-Тобакко" навпаки поступаються конкурентам. І, нарешті, по-третє, тютюнопаління є надзвичайно шкідливою звичкою. І будь-які цигарки є смертельно небезпечними (власне тому в Європі заборонили використовувати назву "легкі цигарки", бо вона вводить в оману).

Цей приклад показує, як комерційна "джинса" маніпулює громадською думкою і наскільки небезпечними можуть бути наслідки такої напівправди. Повторюся, це вигадана замітка. Проте в українській пресі періодично з'являються повідомлення про всілякі конкурси алкогольних напоїв - аналогічні і за формою, і за змістом.

В демократичних суспільствах мас-медіа називають четвертою владою - поряд із законодавчою, виконавчою і судовою. І чим демократія працює ефективніше, тим сильніша влада ЗМІ. У Великобританії газетне розслідування нецільового використання коштів окремими депутатами-лейбористами фактично позбавило їх шансів втримати владу на наступних виборах. Йдеться не про мільйони фунтів, ні. Наприклад, прем`єра Гордона Брауна спіймали на тому, що він мав необережність взяти на фіктивну посаду садівника, оплачувану з британської казни, свого брата. Це приклад того, як одна публікація може коштувати посади чи політичної кар'єри навіть прем'єр-міністрові чи президентові країни.

Звичайно, Україні з її політиками-олігархами і браком традицій правової держави, далеко до такого рівня контролю громадськості над владою. Скандали у ЗМІ, від яких здригнулася б аж до фундаменту не одна супердержава світу, в нас з`являються мало не щотижня і, як правило, без жодних наслідків для їх фігурантів. Виникає логічне запитання: для чого взагалі розміщувати політичну джинсу, якщо ЗМІ і так ні на що не впливають?

Медіа-експерти відзначають стрімке зростання кількості замовних матеріалів в українських ЗМІ. Фактично ми переживаємо розквіт "джинси". І він невипадково співпадає з однією дуже важливою подією. Після Помаранчевої революції 2004 року Україна отримала електоральну демократію. Це означає, що в країні проходять чесні вибори.

Позаяк через політичну кризу останні 5 років країна жила у перманентній виборчій кампанії, а майже всі політичні мейджори змагалися між собою в популізмі, ЗМІ стали розглядатися політиками як вирішальний ресурс для утримання високого рейтингу. За рівнем корупції Україна має одні з найгірших показників у світі. Тож немає нічого дивного в тому, що корупційні схеми були перенесені і на стосунки між політиками і журналістами. Насправді немає принципової різниці між продажним депутатом, який бере гроші в обмін на свій голос, і журналістом чи редактором, який, за окремий хабар, подає новину під "правильним" ракурсом.

В обох випадках йдеться про політичну корупцію, яка несе пряму загрозу демократії і позбавляє громадян можливості контролювати владу. Про такі суспільства кажуть, що влада в них належить народові лише у день виборів. І ще одне. Нормальна журналістика завжди є в опозиції до влади. Якщо ви бачите заголовок на кшталт: "Уряд виконав свої соціальні зобов`язання" - перед вами або примірник держвидаву часів Кучми, або - проплачена "джинса". Просто викиньте цю газету, не марнуйте свій час і гроші.

Розділ 2. Відповідальність і поширення "джинси"

Зрозуміло, кому джинса не потрібна. Її споживачам - нам з вами. Людям, які купують газети, слухають радіо, дізнаються новини з телевізора. А кому вона потрібна? Насамперед замовникам, адже прихована замовна публікація дозволяє сподіватися на ефект, який неможливо досягти чесною рекламою. А також власникам ЗМІ, медійним менеджерам і нечесним на руку журналістам. ЗМІ в такий спосіб можуть уникати податків, бо оплата прихованої реклами відбувається як правило готівкою. У бухгалтерії, ясна річ, ці гроші ніяк не фігурують.

У наступній частині Правди про "джинсу" ми розповімо чому джинса це погано і спробуємо показати як відрізнити замовний матеріал від чесної журналістської праці.

2.1 Аналіз вигоди друкованого видання

Можна виділити три основні причини процвітання джинси в українських ЗМІ. Перша - відсутність будь-якої законодавчо встановленої відповідальності за джинсу. Серед офіційних установ, які повинні відслідковувати та штрафувати за приховану рекламу - Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення і Генеральна прокуратура, яка повинна виявляти прояви джинси. Про ефективність їх роботи в цій сфері говорить зростаючий відсоток "заказухи" у вітчизняних ЗМІ.

"Наші інститути повинні регулювати і відстежувати джинсу, проводити моніторинг і карати її виробників. Проплачені матеріали - це проблема держави, бо там, де немає держави - немає контролю, в ефірі з'являється джинса, а це ознака хаосу", - вважає Кандидат філологічних наук Доцент Могилянської школи журналістики Анатолій Яковець. Джинса в українському контексті прив'язана до того, що у нас немає законодавства, яке б контролювало її поширення, говорить він.

Друга причина процвітання джинси - аудиторія вже не довіряє політичній інформації, поданій на правах реклами. Кость Бондаренко оцінює рівень довіри людей до рекламних матеріалів у нуль.

Третьою причиною є те, що в поширенні джинси зацікавлений, в першу чергу, топ-менеджмент ЗМІ, який часто сам і встановлює розцінки. "Рядові журналісти дуже ризикують, займаючись джинсою, бо якщо їх викриють, вони миттєво втратять роботу", говорить журналіст служби Бі-Бі-Сі Отар Довженко. Слідкувати за цим повинні самі журналісти, вважає Єгор Соболєв: "Я великий прихильник того, щоб називати речі своїми іменами, коли говорять джинса, мова йде про корупцію, про те, що журналісти продаються, ЗМІ продаються... Вони повинні розуміти - ця діяльність підриває авторитет кожного. Люди перестають вірити журналістам".

Політичні ж сили не бояться, що виборці дізнаються про їхні приховані політтехнології. Тому в цій ситуації переваг більше, ніж недоліків. "Ніхто у нас не боїться викриттів. Бо які вони? Наприклад, напишуть на сайті "Телекритики", журналісти прочитають, але ж більшість людей все одно не дізнаються про це. Якби ж ці звинувачення лунали з каналів конкурентів, які б так контролювали наявність джинси, щоб всі люди чули і знали про те, що на такому-то каналі був такий-то замовний матеріал", - говорить Єгор Соболєв. В той самий час, і ЗМІ, і політичні партії відхрещуються від причетності до замовлених матеріалів. При цьому всі учасники передвиборчих перегонів проплачують необхідні їм матеріали. "Всі без винятку політичні сили користуються таким підходом - від політичних аутсайдерів до політичних сил, представлених сьогодні в парламенті", - підкреслює український політолог та історик Кость Бондаренко. Користуються джинсою, то користуються, але певне вважають цю справу все-таки не гідною себе, бо як ще пояснити той факт, що ніхто ніколи не визнає і не зізнається, що замовляв джинсу чи друкував її. "Цікаво, що на всіх подіях, де обговорюється проблема "джинси", представники політичних партій завжди відзначають, що не платять, а представники медіа також постійно говорять, що неофіційних грошей не беруть. Тобто "джинса" є, але її немає", - говорить виконавчий директор Незалежної асоціації телерадіомовників (НАМ) Катерина Мяснікова.

2.2 Рівень відповідальності за публікації "замовлених" матеріалів

Експерти відзначають, що вибір - робити чи не робити замовний матеріал - лежить виключно на совісті журналіста. Етичний кодекс передбачає, що нікого не можна змусити робити те, що "не відповідає його моральним принципам та поглядам". Якщо моральні принципи журналіста дозволяють йому писати замовні матеріали і отримувати (або не отримувати) за це гроші, то йдеться лише про порушення Закону "Про рекламу" (заборони розміщення рекламних матеріалів без відповідного маркування.

Виокремити замовні матеріали, як правило, не важко. Особливо кидаються у вічі матеріали, написані не професійними журналістами, а піарниками та прес-секретарями політичних штабів. Не знайомі зі стилістикою конкретного ЗМІ, вони штампують матеріали, які потім випадають із загальної концепції. Такі матеріали, стилістично-чужорідні, відразу помічає аудиторія. Інша справа, коли за замовний матеріал береться професійний журналіст - кінцевий результат може природно влитися в стилістику ЗМІ і нічим не виділятися з-поміж інших матеріалів. Аудиторія такий матеріал не ідентифікує як проплачений. Проте, такі варіанти скоріше виключення із загального правила - адже хто платить, той і замовляє музику: а політики як правило люблять, коли їх хвалять прямим текстом або, навпаки, очорнюють конкурентів. Такі замовні "оди" чи "гоніння" неважко виокремити з-поміж інших матеріалів: вони нижчої якості, недостатньо актуальні, незбалансовані, непідкріплені фактами оціночні судження, часто-густо висмоктаний з пальця інформаційний привід.

Розділ 3. Аналіз використання "джинси" у друкованих виданнях Донеччини

Продукція засобів масової інформації - це товар, як і будь-який інший. І як за будь-яку продукцію, за яку споживач платить, він має право вимагати якості. Якісна інформація - це точна, достовірна, збалансована, актуальна подача матеріалу. На практиці це означає, що журналістські тексти мають бути відокремлені від рекламних і замовлених матеріалів відповідною маркіровкою: "на правах реклами", або "Політична агітація".

Але, на жаль, часто ці норми порушуються і аудиторія ЗМІ під виглядом журналістських текстів отримує замовлені матеріали, так звану "джинсу". Особливо різке число таких матеріалів збільшується в період передвиборчих кампаній.

Донецька преса, що активно включилася в передвиборну кампанію, на всі сто відсотків використовувала позачергову можливість підлатати бюджети. Вартість розміщення політичної реклами в донецькій пресі була дуже демократична (від 3-х гривень за кв. см. у "Вечернем Донецке" до 12,5 гривень в "Жизни"). Скарг на відмову в розміщенні реклами ні від жодного з учасників виборів не надходило.

Проте медіа поправляли своє фінансове становище не лише за рахунок цілком легальної реклами, але, в набагато більшій мірі, за рахунок "нелегалів" - замовлених матеріалів, або "джинси". Спробуємо класифікувати "джинсові" матеріали по жанрах. До першої групи ми віднесемо публікації, що містять передвиборну агітацію, хай і помічені як "політична реклама", але поданні при цьому як редакторські, відбиваючі точку зору газети, а позначка, що вказує на комерційне походження таких матеріалів, робилася як можна більше непомітною. Наочним прикладом можуть служити численні публікації в газеті "Вечерний Донецк". Це видання упродовж усієї виборчої кампанії охоче розміщувало політичну рекламу з непомітними позначками. Зокрема, в "Вечернем Донецке" замість слів "політична агітація" ставилася маленька "пташка", на яку мало хто звертав увагу. При цьому, помічені пташкою статті розміщувалися в традиційних, звичних для читачів або ж в спеціально придуманих випадково рубриках. Наприклад, передрук інтерв'ю з Ганною Герман, узятого в кандидата в народні депутати від Партії регіонів анонімним співробітником партійної прес-служби (25 вересня), або представлений знову ж таки прес-службою ПР звіт про прес-конференцію ще одного кандидата на проходження до парламенту Олександра Єфремова (18 вересня) упереджалися виразним банером "політична палітра" і нічим не відрізнялися від інших редакційних матеріалів. Такі "умовно помічені" як реклама матеріали в "Вечернем Донецке" з'являлися регулярно. Часто вони друкувалися на першій смузі як головний матеріал номера.

Заради справедливості скажемо, що такою була ситуація не в усіх медіа. Газета "Донбас" поводилася по відношенню до читачів набагато чесніше. Так, численні інтерв'ю з учасниками виборчої кампанії (переважно від Партії регіонів), звіти про партійні круглі столи та інші передвиборні заходи супроводжувалися досить великим підписом "політична реклама". Попереджали читачів про політичну агітацію газети "Жизнь" і "Донецкие новости". Газета "Салон" не лише давала відповідний напис, але і поміщала рекламні матеріали в спеціальну рамочку, а також виконувала їх у відмінному від інших матеріалів смуги стилі.

А ось "Вечерний Донецк", навпаки, постарався надати повідомленню партійних прес-служб форми важливого і актуального матеріалу. Окрім "ВД", так само відрізнилася і газета "ГородЪ". Вона передрукувала у вигляді авторської статті чергову агітку від прес-служби Партії регіонів - "Партія регіонів ініціювала всенародний референдум". Слід зазначити, що цей же матеріал активно поширювався у багатьох засобах масової інформації. Тільки на правах реклами. Тобто, до другої групи матеріалів, що називаються "джинсою", можна віднести кочівні по шпальтах своєрідні "темники", тобто підготовлені певною політичною силою статті, що синхронно з'являються в різних виданнях. Приміром, газета "Жизнь" в номері від 25 вересня друкує на своїх сторінках псевдоаналітичну статтю про передвиборні програми різних учасників виборів. Видання ставить читачам питання, хто ж виконає узяті на себе обіцянки. І само ж відповідає: "Тільки Партія регіонів". При цьому передвиборні гасла ПР в статті представляються як щось вирішене, гарантоване: "Наконец, в 2008 году впервые все дети войны получат прибавку к пенсии <…>, возрастут расходы на компенсацию гражданам потерь от обесценивания вкладов <…>, стипендия приблизится к прожиточному минимуму <…>, возрастет государственная помощь семьям с детьми…". Автором цієї статті "призначений" хтось Максим Иванник. Показово, що таку ж статтю з такою ж назвою, тільки підписану ім'ям Ірини Колоскової, надрукувала газета "Вечірній Донецьк" 26 вересня 2009 року.

Газети далеко не завжди брали на себе обов'язок придумати оригінальне ім'я для автора того або іншого - народженого в партійній прес-службі - матеріалу. Як результат, у вересні (втім, як і в серпні) по багатьох донецьких виданнях пройшлася деяка "Ганна Шевчук". За її підписом практично одночасно в газетах "Вечерний Донецк", "Жизнь" і "Донецкие новости" було надруковане стереотипна стаття, присвячена пенсійним ініціативам Партії регіонів. У всіх газетах містився абсолютно однаковий заголовок: "Как проголосовать, чтобы не оказаться на паперти?".

"Ганна Шевчук" у своєрідному есе, що займає біля третини смуги, коротко аналізує передвиборні обіцянки ключових гравців виборчої гонки, що стосуються пенсійного забезпечення. В результаті подібного аналізу на одній чаші вагів виявляється розумна пропозиція Партії регіонів про те, як розв'язати серйозну соціальну проблему, на іншій - "порожні обіцянки політиків, не підкріплені нічим". У своєму бажанні допомогти місцевим газетам верстати свіжий номер "Ганна Шевчук" була не самотня. Так, 20 вересня газета "Донецкие новости" розмістила матеріал Яни Коваленко. Автор традиційно для публікацій подібного роду запитує: "Хто зупинить комунальне беззаконня"? і сам же відповідає: "Партія регіонів". "Если власть окажется в ответственных руках, тогда вопрос будет решен", - повідомляє газета. Слово в слово, як в "Донецких новостях", цей матеріал 19 вересня надрукувала газета "Жизнь", тільки підписаний він був іншим ім'ям - Яна Литвиненко. Нагадаємо, що ці матеріали не мали позначки про рекламу.

До третьої групи "джинсових" матеріалів можна віднести вже не пресрелизні, а цілком авторські твори на задану тему, дуже схожі на політичну агітацію, і знову ж без відповідних вказівок на їх рекламний характер. Прихованою рекламою захоплювалися практично усі донецькі газети. Але найбільше досяг успіху в цьому "Вечерний Донецк". Візьмемо декілька вересневих номерів. Ось, наприклад, газета від 25 вересня. На першій смузі надрукована розповідь про візит в Донецьку область народного депутата України 5-го скликання Тетяни Бахтєєвої. Очевидно, що це - чистої води політична реклама. Про це свідчить вже преамбула до статті: "Всю вторую неделю сентября народные депутаты Украины 5-го созыва, избранные от Донецка, провели в избирательных округах". Далі Тетяна Бахтєєва висловлює подяку уряду Януковича, Ринату Ахметову і звертає увагу на те, що в передвиборчих програмах інших учасників виборів "ни слова не сказано о здоровье нации, заботе о больных людях, необходимости профилактики здоровья населения", а в програмі Партії регіонів, відповідно, усе це є. Але, підкреслює газета, усе надруковане зовсім не є політичною рекламою. Це рубрика така - "Зустрічі з виборцями".

Слід зазначити, що "Вечерний Донецк" упродовж усієї передвиборної кампанії дуже креативно ставився до рубрикації. Хто б подумав, що під грифом "Медицина" на полосі, озаглавленій "В номер"!, газета від 28 вересня розповість своїм читачам про те, що "предвыборная программа Партии регионов имеет целый раздел "Здоровое общество". Регионалы гарантируют качественную бесплатную медицинскую помощь…". Чи ось ще цитата з іншого номера (від 25 вересня): "Способность Тимошенко как умного, волевого и харизматичного лидера и организатора выполнить обещанное, опыт ее самого непродолжительного в истории Украины премьерства <…> - все это способствовало успеху блока в предвыборной кампании". Скажете - реклама? Ні! "Точка зору". І неважливо, що цю точку зору в Донецьку за підсумками виборів, що вже відбулися, до Верховної Ради розділило лише 4виборців - напередодні її озвучуванню "Вечерний Донецк" приділив трохи менше половини другої полоси. Втім, не хочете "Точку зору" - можна почитати "Думку": "На днях лидер БЮТ пообщалась с самой известной женщиной мировой политики прошлого века, бывшим премьер-министром Великобритании Маргарет Тэтчер… На встрече чувствовалось, что встретились две родственные души".

На цьому різноманітність рубрик "Вечернего Донецка" не закінчилася. Володимиру Литвину, що набрав в Донецьку і того менше, в цьому ж номері газети приділено ще більше уваги. У номері від 28 вересня надрукована величезна, на цілу полосу, стаття під назвою "Хто наведе в країні лад? Тільки Литвин". Вона не помічена як політична реклама, зате віднесена до ексклюзивної рубрики: "" Сімка" - вперед". У самій статті автор нагадує, що №7 - це номер блоку Литвина у виборчому бюлетені.

На цьому знайомство читачів цього номера "Вечернего Донецка" з Володимиром Литвиним не закінчилося. Газета, під ще однією новою рубрикою "Тема дня", провела своєрідне бліцопитування "Блок Литвина в парламенті. Схвалюєте"?. З'ясувалося, що більшість опитаних не лише знають Володимира Михайловича, але і пристрасно бажають, щоб саме він і його товариші стали депутатами нової Верховної Ради: "Программа Блока Литвина мне нравится. Пусть представители блока будут в парламенте". Voxpopuli - и никакой политической рекламы.

Не відставала від "Вечорки" і газета донецької обласної ради і облдержадміністрації "Жизнь". Так, в номері від 19 вересня на цілу полосу було надруковано інтерв'ю з двома народними депутатами старої Ради і кандидатами в депутати нового парламенту від Партії регіонів Михайлом Чечетовим і Василем Харою. Політики приїхали в Донецьк виключно з передвиборними цілями, тому усе інтерв'ю з ними можна розглядати як виклад у формі "питання - відповідь" основних положень виборчої програми Партії регіонів.

До четвертого різновиду політичної "джинси" ми віднесли газетні матеріали, що спираються на штучно створені інформаційні приводи. Так, у вересні практично усі видання регіону детально розповіли про дві прес-конференції керівника Комітету виборців Донбасу Олександра Хрякова. Ця малопомітна в політичному житті Донецької області громадська організація, на думку деяких аналітиків, якраз і була створена для того, щоб генерувати надумані інформприводи та провокувати скандали. На початку місяця український поет О. Кабанов провів прес-конференцію, на якій звинуватив місцеві структури БЮТ в підготовці зриву дострокових парламентських виборів. Незважаючи на дуже слабку доказову базу цих сенсаційних заяв, практично уся донецька преса розмістила на своїх сторінках детальні звіти. Наприклад, "Салон" (4 вересня) повідомив, що лідера КІД дуже схвилював той факт, що БЮТ збирається запросити на вибори в Донецьку область 2,5 тисячі спостерігачів. На думку Олександра Хрякова, це є неспростовним доказом того, що команда Тимошенко готується зірвати процес голосування. Слід зазначити, що "Салон" надав слово і звинувачуваній стороні: "В свою очередь, Задырко (начальник областного штаба БЮТ) считает все обвинения Хрякова предвыборной провокацией… По его словам, БЮТ имеет право "привозить хоть пять тысяч наблюдателей, но это не значит, что они будут заниматься срывом выборов"".

А ось газета "ГородЪ" (4 вересня) анітрохи не засумнівалася в розповіді головного виборця Донбасу. Інформуючи читачів про прес-конференцію Хрякова, що відбулася, "ГородЪ", зокрема, привів його слова: "На основании нашего собственного анализа хода развития событий <…> мы вынуждены констатировать, что БЮТ сегодня меньше всего заинтересованы, в том, чтобы эти выборы состоялись <…> Поэтому смею предположить, что цель движений со стороны блока БЮТ - срыв выборов, введение чрезвычайного положения в стране Президентом страны". Газета "Донецкие новости" сенсаційним відкриттям Олександра Хрякова не повірила і про його прес-конференцію нічого не написала.

Ще одним штучним приводом для формулювання своєї політичної позиції став візит в Донецьк лідера БЮТ Юлії Тимошенко. Політик вирішила приїхати в Донецьк після того, як в одному з сіл області були побиті агітатори БЮТ нібито тільки за те, що були одягнені у білі футболки з портретом Юлії Володимирівни. Те, що Тимошенко цей інцидент використовувала для політичного піару, очевидно. Але очевидно і інше: донецькі газети, які на власний розсуд найімовірніше проігнорували б цей візит, дружно почали викривати пані Тимошенко, єхидно доводячи, що БЮТ умисне влаштував цю провокацію з уявним побиттям активістів в партійних футболках.

Так, газета "Салон" в номері від 4 вересня проанонсувала "візит пані" в Донецьку область. Автор заздалегідь висловив припущення, що Юлія Тимошенко приїхала в Донецьк зовсім не випадково - побиття агітаторів БЮТ було спеціально інспіровано для того, щоб Тимошенко змогла "попіаритися" в складному для неї регіоні і облити брудом своїх політичних опонентів. У наступному номері це припущення газета подавала вже як очевидний факт. У звіті "Салону" про візит Тимошенко в Донецьк для лідера БЮТ не знайшлося жодного доброго слова. Позиція автора зрозуміла ще з заголовку публікації: "Под прикрытием детей и автоматчиков". В статті розповідається, що "визит Юлии Тимошенко в Донецк <…> начался со скандала - вооруженный автоматом Калашникова охранник Леди Ю пригрозил журналисту "Салона" разбить его фотокамеру". Далі автор описує, як Тимошенко пробивалася до лікарні, де отримували медичну допомогу побиті агітатори. У викладі "Салону" виходить, що біля лікарні по добрій волі зібралися супротивники лідера БЮТ, які від щирого серця протестували проти її візиту в лікувальний заклад.

Про те, що натовпи супротивників з прапорами Партії регіонів були оперативно мобілізовані виборчим штабом регіоналів, в статті нічого не розповідається. Сутичка Тимошенко з агресивними регіоналами в газеті представлена як стихійна, народна боротьба добра (місцеві жителі) із злом (Тимошенко): "Тут же послышались крики и плач детей, которых на встречу со своим кумиром привели поклонники Юлии Тимошенко. Не растерявшись, Юлия Владимировна выхватила из рук матери трехлетнего ребенка и, прикрывшись им, спокойно прошла в больницу. Перед самым приходом Юлии Владимировны активисты быстренько надели те самые футболки, которые якобы и стали поводом для драки. По виду "пострадавших" трудно было догадаться, что их "жестоко избили 15 человек"".

"Донецкие новости" теж розповіли про скандальний візит лідера БЮТ як про заздалегідь сплановану провокацію. "Візит - немов по підручнику політтехнологій", - називається ця стаття. Її автор теж звернув увагу читачів на сутичку охоронця Тимошенко з фотокореспондентом. Про те, що біля лікарні сталася чи не бійка між людьми з символікою Партії регіонів і такими ж, теж організовано привезеними місцевими штабістами, прибічниками БЮТ, "Донецкие новости" розповідали так: "Игра на публику и разбитая дверь <…> Под протестующие выкрики оппонентов она (Юлия Тимошенко) решила лично поздороваться за руку с каждым из первого ряда своих сторонников, прекрасно понимая, что лишь "подкидывает дровишки в костер". У среднего и пожилого возраста сторонников Партии регионов просто не выдержали нервы. Они хотели помешать Тимошенко демонстративно обойти свои ряды. В нескольких местах произошли стычки". Таким чином, газета начебто чесно вказує на те, хто саме почав колотнечу біля лікарні, проте звинувачує в цьому Тимошенко - мовляв, навіщо ж було вітатися зі своїми прибічниками, хіба не розуміє, що людей похилого віку це нервує? Втім, судячи з агресивної поведінки донецьких журналістів на прес-конференції Тимошенко, що повернулася з лікарні Юлії, розгромні репортажі про бліцкриг Леді Ю на Донбас можна вважати найбільш щирими публікаціями жовтня.