Морально-етичні норми журналістики та їх порушення під час інформаційної війни в 2014 року

Оскільки така війна зв'язана з питаннями інформації і комунікацій, те якщо дивитися в корінь, це є війна за знання - за те, кому відомі відповіді на питання: що, коли, де і чому і наскільки надійними вважає окремо узяте суспільство або армія свої знання про себе і своїх супротивників.

У 1976 році вперше був застосовано термін «інформаційна війна».

Із 1994 року у США проводять офіційні наукові конференції з проблем інформаційних війн за участю провідних представників військово-політичного керівництва держави.

Із цією метою там був створений центр інформаційної стратегії і політики, завданням, якого є вивчення можливостей використання інформаційних технологій у військових конфліктах ХХІ сторіччя.

Нині посади офіцерів, які займаються питанням інформаційного протиборства, введено в армії, на флоті та у військово-повітряних силах США.

У липні 1995 року Національний університет оборони у Вашингтоні здійснив випуск першої групи спеціалістів у галузі інформаційної війни.

Наприкінці 1998 року Об'єднаний комітет начальників штабів збройних сил США ухвалив документ «Доктрина проведення інформаційних операцій» (Joint document of information operation). [49].

Це і є концепція інформаційної війни. До її елементів американські фахівці зараховують: здобування розвідувальної інформації, дезінформування, психологічні операції, фізичне руйнування інформаційних ресурсів супротивника (у тому числі з використанням електромагнітного впливу), напади (фізичні, електронні) на його інформаційну структуру, зараження комп'ютерними вірусами його обчислювальних мереж, проникнення до інформаційних мереж тощо, а також відповідні заходи протидії, захисту власних інформаційних ресурсів.

Тим самим, ризик дезорганізації суспільства через штучно створений інформаційно-організаційний керований хаос, через надлишок чи дефіцит інформації, дезінформацію, підвищення рівня загальної керованості великих соціальних груп - у межах досяжного.

Концепт інформаційної війни виходить за межі традиційної військової парадигми. Безумовно, феномен інформаційної війни є дуже складним. Спостерігається і певна диверсифікація згаданого соціального явища. Він немов тінь, риси якої постійно змінюються.

Інформаційна війна - цілісна стратегія, обумовлена все зростаючою значимістю і цінністю інформації в питаннях командування, керування, політики, економіки і громадського життя.

Невблаганний час і швидкоплинні події спонукують серйозно помізкувати над поставленим над цим питанням: безпеці інформаційних систем загрожують не тільки і не стільки неповнолітні хакери і незадоволені співробітники старого режиму.

Поява цього терміна означає, що має бути зштовхнутися з менш проробленої, але безсумнівно більш серйозною погрозою з боку зовнішніх і внутрішніх ворожих сил.

Але як що це війна, то і воювати треба професійно, а для цього потрібно обучати людей, які будуть якісно проводити інформаційну війну.

Щоб проводити інформаційну війну требо бути дотепним та гнучкої людиною, яка може найти вихід в самих складних ситуаціях, а також требо пам'ятати, що проводити інформаційну війну треба опиратися на факти, для того щоб не попасти в халепу, тому що люба інформація, яка ведеться в ЗМІ, буде перевірена і ваша брехня відкриється і вже це використають не проти вашого ворога, а проти вас і вас зруйнують.

Як це було коли по російськім ЗМІ передали в новинах, що в Україні готують виготовлення ядерної зброї, та назвали місця де знаходяться ці воєнні частини, які тримають стратегічне зброю, а коли приїхали міжнародні спостерігачі, то оказалося, що це російські воєнні часті де трималися російські архіви.

Ясно, що це була спланована операція СБУ, ну що зробиш інформаційна війна, і як кажуть: «на війні, як на війні».

Також треба бути аматором і не боятися робити щось нове, що може перевернути світ і дати вам одержати перемогу.

Мартін Лібіка з Університету національної оборони висловився так:

«Спроби повною мірою усвідомити всі грані поняття інформаційної війни нагадують зусилля сліпих, що намагаються зрозуміти природу слона: той, хто обмацує його ногу, називає її деревом; той, хто обмацує хвіст, називає його канатом і так далі.

Чи можна так одержати вірне представлення?

Можливо, слон - те і ні, а є тільки дерева і канати.

Одні готові підвести під це поняття занадто багато, інші трактують якийсь один аспект інформаційної війни як поняття в цілому...»[49].

Ця думка свідчить про те, що остаточне формулювання «інформаційної війни» поки не викристалізувалося, але процес йде.

2.2 Види, методи, засоби ведення та наслідки інформаційного протиборства

Термін «інформаційна війна» сьогодні використовується досить широко, однак однозначного визначення цього поняття поки немає. Інформаційна війна сьогодні трактується як :

· Комплексне спільне застосування сил і засобів інформаційної та збройної боротьби;

· Комунікативна технологія впливу на інформацію та інформаційні системи супротивника при одночасному захисті власної інформації і своїх інформаційних систем;

· Комунікативні технології впливу на масову свідомість;

· Протиборство між державами в інформаційному просторі з метою завдати шкоди інформаційним системам, процесам і ресурсам (інформаційно-технічна війна), підриву політичної та соціальної систем, а також масованої психологічної обробки особового складу військ і населення з метою дестабілізувати суспільство і державу (інформаційно-психологічна війна).

Є й інші визначення, які, по суті, повторюють наведені.

Водночас існує думка, що «невійськові війни», до яких належить і «інформаційна війна» , не можуть бути предметом науки про війну.

Проте думка ця досить спірна.

До того ж термін «інформаційна війна» використовується в даний час настільки широко і так глибоко проник в наукову, журналістську, та й побутову лексику, що змінити що-небудь в його використанні не представляється можливим.

Тому особливого значення набуває експлікація поняття «інформаційна війна» згідно новому об'єкту і нових умов.

Наведені вище визначення свідчать про те, що термін «інформаційна війна» використовується у двох смислових варіантах: гуманітарному та технічному.

У гуманітарному сенсі «інформаційна війна» розуміється як ті чи інші методи трансформації інформаційного простору.

У цьому випадку мова йде про атаки на структури породження інформації, про нав'язування моделі світу, яка покликана забезпечити бажані типи поведінки.

У технічному - як цілеспрямовані дії, вжиті для досягнення інформаційної переваги шляхом нанесення шкоди інформації, інформаційним процесам та інформаційним системам противника при одночасному захисті власної інформації, інформаційних процесів та інформаційних систем.

Зрозуміло, що об'єктами поразки в «інформаційних війнах» будуть, в першому випадку, психіка і свідомість людини , у другому - інформаційна інфраструктура.

Таким чином, одним терміном - інформаційна війна - позначаються процеси, засоби і методи реалізації яких кардинально різняться: комп'ютерний вірус не може вплинути на здоров'я людини, а стан суспільної свідомості та панівна в суспільстві картина світу не впливає на роботу інформаційно-телекомунікаційних систем.

У той же час поняття «інформаційна війна» неможливо експлікувати без уточнення понять, які входять до його складу і, в першу чергу, без з'ясування суті поняття «війна».

Одним з найбільш поширених визначень цього поняття наведене В.Ф.Піліпенком в своєму словнику: «Війна - соціальне явище, що являє собою одну з форм вирішення протиріч між державами, народами, націями, класами і соціальними групами засобами збройного насильства».[50].

Звичайно війна це вже не протиріччя, а протиборство і головною відмінною рисою її є не застосування засобів збройного насильства (навряд чи до них можна віднести психотропні засоби , саботаж , дезінформацію. «Несмертельна зброя», а можливість повного або часткового фізичного знищення інфраструктури протиборчої сторони, включаючи її базового елементу - людини.

Тобто, війна є протиборство двох соціальних систем, в ході якого допускається фізичне знищення елементів структури протиборчих систем, включаючи людину.

Виходячи з цього війною слід називати тільки ті соціальні явища, в яких виконуються обидві умови:

· обидві сторони знаходяться в стані активної протидії (тобто протиборства);

· в ході цього протиборства можуть фізично знищуватися елементи інфраструктури кожної зі сторін.

Іншими словами явище це носить симетричний характер.

Цим війна відрізняється від терористичного акту.

Незважаючи на те, що терор, так само як і війна, допускає (передбачає) можливість фізичного знищення елементів системи супротивної сторони, терор - явище асиметричне : одна з протиборчих сторін перебуває у стані війни, інша - в стані миру.

При цьому для ідентифікації соціального явища в якості війни цілі, засоби, методи її ведення не мають ніякого значення. Що стосується засобів і методів ведення війни в традиційному розумінні і війни інформаційної, принципів, на яких заснована, то вони абсолютно різні.

Інформаційної зброї, як такої, взагалі не існує.

Все, що називається фахівцями інформаційним зброєю (засоби масової інформації, електронні засоби, лінгвістичні засоби), є насправді певним типом інформаційних зв'язків елементів соціальної структури або засобами їх регулювання, які можуть призвести, як до конструктивних, так і до деструктивних наслідків на об'єкта впливу.

Оскільки така війна зв'язана з питаннями інформації і комунікацій, те якщо дивитися в корінь, це є війна за знання - за те, кому відомі відповіді на питання: що, коли, де і чому і наскільки надійними вважає окремо узяте суспільство або армія свої знання про себе і своїх супротивників.

Мета інформаційної війни - послабити моральні і матеріальні сили супротивника або конкурента та посилити власні.[50].

Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна - складова частина ідеологічної боротьби.

Вони не призводять безпосередньо до кровопролития, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою.

І це породжує небезпечну безпечність у ставленні у ставленні до них.

Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком спів міри, а часом і перевищують наслідки збройних воєн.

Головне завдання інформаційних воєн полягає у маніпулюванні людскими масами.

Мета такої маніпуляції найчастіше полягає у:

· внесенні у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів;

· дезорієнтації та дезінформації мас;

· послабленні певних переконань, устоїв;

· залякування свого народу образом ворога;

· залякуванні супротивника своєю могутністю.[50].

Нарешті, останнє, але не менш важливе завдання: забезпечення ринку збуту для своєї економіки.

У цьому випадку інформаційна війна є складовою частиною конкурентної боротьби.

Система - мета інформаційної війни, може включати будь-який елемент у епістемології супротивника. [49].

Епістемологія містить у собі організацію, структуру, методи і вірогідність знань. [49].

На стратегічному рівні ціль кампанії інформаційної війни - вплинути на рішення супротивника або конкурента, і як наслідок, на його поводження таким чином, щоб він не знав, що на нього впливали.

Навіть тоді, коли цієї мети важко досягти, вона все-таки залишається кінцевою метою кампанії на стратегічному рівні.

Успішна, хоча і незавершена інформаційна кампанія, проведена на стратегічному рівні, приведе до рішень супротивника (а отже і його дій), що будуть суперечити його намірам чи заважати їхньому виконанню.

Успішна інформаційна кампанія, проведена на оперативному рівні, буде підтримувати стратегічні цілі,впливаючи на можливість ворога приймати рішення оперативно та ефективно.

Іншими словами, метою інформаційних атак на операційному рівні є створення таких перешкод процесу ухвалення рішення ворогом, щоб супротивник не міг діяти чи вести війну координовано та ефективно.

В інформаційній війні метою є гармонізація дій на оперативному рівні з діями на стратегічному рівні, щоб об'єднані, вони змушували супротивника приймати рішення, які приводили б до дій, що допомагали досягати суб'єктові власних цілей і заважали б супротивнику домагатися виконання своїх.

Чим сучасніше суспільство, тим більше воно покладається на інформацію та засоби її доставки. Сюди відноситься і Інтернет - але це лише вершина цієї інформаційної конструкції. Будь-яка розвинена країна має телефону, банківську та безліч інших мереж, що керуються комп'ютерами, отже мають властиві для них слабкі місця.

Тому в інформаційній війні виграє той, хто зуміє забезпечити більш ефективний захист свого простору від вторгнення неадекватної і неправдивої інформації.

Багато країн світу так і роблять - створюють у себе системи захисту від інформаційної агресії. На концептуальному рівні можна сказати, що держави прагнуть придбати інформацію, що забезпечує виконання їх цілей.

Знання про інформацію, якою володіє противник, є засобом, що дозволяє підсилити вашу могутність і знизити могутність вашого ворога.

Інформаційна війна - це будь-яка атака проти інформаційної функції, незалежно від застосовуваних засобів.[50].

Інформаційна війна - це будь-яка дія захисту наших власних інформаційних функцій, незалежно від застосовуваних засобів.[50].

Інформаційну війну можна використовувати, як засіб для проведення стратегічної атаки або протидії. Тим не менш, сучасні засоби виконання інформаційних функцій зробили інформацію вразливою до прямого доступу і маніпуляції нею.

Сучасні технології дозволяють противнику змінити або створити інформацію без попереднього отримання фактів і їх інтерпретації.

Ось короткий список характеристик сучасних інформаційних систем, що призводить до появи подібної уразливості: концентроване зберігання інформації, швидкість доступу, великі можливості інформаційних систем виконувати свої функції автономно.

Існує три основні цілі інформаційної війни:

· контролювати інформаційний простір , використовуючи його у власних цілях його, захищаючи при цьому військові інформаційні функції від ворожих дій ( контрінформацію) .

· використовувати контроль за інформацією для ведення інформаційних атак на ворога.

· підвищити загальну ефективність збройних сил за допомогою повсюдного використання військових інформаційних функцій.[50].

Отже, за визначенням Н.І. Панаріна:

Інформаційна війна - це «комплексне спільне застосування сил і засобів інформаційної та збройної боротьби».[59]

А за визначенням Д.А. Швець:

«Інформаційна війна - це комунікативна технологія впливу на інформацію та інформаційні системи супротивника з метою досягнення інформаційної переваги в інтересах національної стратегії, при одночасному захисті власної інформації і своїх інформаційних систем». [59]

В інформаційній війні можна виділити три основних етапи:

· Визначення цілей (навіщо вона потрібна і що необхідно отримати в результаті );

· Визначення стратегії, яка має враховувати чотири базових компоненти комунікаційної технології : підготовку повідомлення, визначення каналу комунікації та цільової аудиторії, на яку орієнтовано повідомлення, вибір комунікатора;

· Складання плану тактичних заходів.

В даний час інформаційні війни виходять на авансцену можливих варіантів домінування в інформаційній сфері.

При цьому необхідно розрізняти два напрямки ведення інформаційних воєн: безпосередньо інформаційне та психологічне.

У першому випадку об'єктом впливу стають комп'ютери та інформаційні системи, у другому - масова свідомість.

Відповідно, залежно від цього вибираються способи впливу.

У ході інформаційної війни необхідно планувати власні ресурси і ресурси противника з урахуванням таких факторів:

· Розподіл кампанії в часі і просторі.

· Наявність відповідної матеріально-технічної бази.

· Можливість залучення висококваліфікованих фахівців.

· Наявність відповідної фінансової бази.

На сучасному етапі розвитку цивілізації інформація відіграє ключову роль у функціонуванні суспільних і державних інститутів і в житті кожної конкретної людини.

На наших очах процес інформатизації розвивається настільки стрімко і найчастіше непередбачене, що ми лише тільки на самому початку шляху усвідомлення його соціальних, суспільних, політичних, економічних, військових і інших можливих наслідків.

Глобальна інформатизація веде до створення єдиного світового інформаційного простору, у рамках якого провадиться нагромадження, обробка, збереження й обмін інформацією між суб'єктами цього простору - людьми, організаціями, державами.

Цілком зрозуміло й очевидно, що можливості швидкого обміну політичною, економічною, науково-технічною, спеціальною й іншою інформацією, застосування нових інформаційних технологій у всіх сферах громадського життя і, особливо, у виробництві і управлінні є безсумнівним благом для людства.

Але подібно тому, як швидкий промисловий ріст створив погрозу екології землі, а успіхи ядерної фізики породили небезпека ядерної війни, так і інформатизація може стати джерелом ряду серйозних проблем планетарного масштабу.

Однак необхідна сьогодні ступінь інформатизації може бути досягнута лише в суспільстві з високим науково-технічним і промисловим потенціалом і достатнім культурно-освітнім рівнем різних шарів населення окремих країн.

У світовий інформаційний простір зможуть увійти тільки найбільш розвинуті і відповідно підготовлені країни.

Держави, що не мають таких передумов усебічного розвитку, усе далі відсуваються на узбіччя соціального і технічного прогресу і стають як би «вічними маргіналами цивілізації».

Уже тепер подібна нерівномірність загрожує протистоянням розвинутих країн і іншого світу, погрозою нестабільністю та виникнення нових сутичок і конфліктів.

Єдиний світовий інформаційний простір неминуче вимагає уніфікації інформаційних і телекомунікаційних технологій усіх країн - суб'єктів інформаційного співтовариства.

Це дає можливість могутнім індустріальним державам, насамперед, таким як США і Японія, значно підсилювати свою політичну, економічну і військову перевагу за рахунок лідерства в інформатизації й у принципі здійснювати глобальний інформаційний контроль над світовим співтовариством і фактично нав'язувати свої правила гри в реальному житті.

Зрозуміло також, що перспектива такої залежності і можливість утрати самобутньої самостійності викликають серйозне занепокоєння інших держав, суспільних інститутів і окремих громадян. Все це напряму відноситься і до України.

Не менше сьогодні повинна тривожити інформаційно-культурна й інформаційно-ідеологічна експансія лідерів Заходу, здійснювана по світових телекомунікаційних мережах (наприклад, Internet) і через засоби масової інформації.

В сучасних умовах інформатизація стає одним з найважливіших факторів суспільного розвитку, при цьому електронізація все більше набуває форм активної боротьби, яку зараз називають інформаційною, оскільки в ній широко використовуються спеціальні сили та засоби з метою впливу на інформаційне середовище протидіючої сторони, а також захист свого інформаційного середовища в інтересах досягнення поставленої мети.

Досвід останніх збройних конфліктів показав, що у еру стрімкого розвитку складних електронних систем, на полі бою все більше і ефективніше проводяться психологічні операції з застосуванням найсучасніших інформаційних технологій, які спроможні не тільки надійно захищати своє інформаційне поле, але й маніпулювати інформацією противника, тобто без пострілів і жертв ведеться дуже ефективна інформаційно-психологічна діяльність або інформаційна війна.

Метою інформаційної війни є оволодіння свідомістю населення та особового складу збройних сил країни об'єкта впливу, тобто підготовка основи для досягнення конкретних політичних, економічних та військових цілей.[50].

Слід відрізняти війну інформаційної ери від інформаційної війни.

Війна інформаційної ери використовує інформаційні технології для успішного проведення бойових операцій, в той час як інформаційна війна розглядає інформацію, як окремий об'єкт або, як потенційну зброю та вигідну ціль.

Інформаційну війну можна розглядати, як якісно новий вид бойових дій, яка є активною протидією в інформаційному просторі.

Інформаційна війна одне з нових концептуальних понять, яке відкриває широкі можливості у досягненні своїх цілей.

Безсумнівно, інформаційна війна має на увазі високий рівень технічного оснащення і відповідної професійної майстерності користувачів, їх спеціальної фахової підготовки, що стане значним потенціалом у реформуванні інформаційної системи управління та контролю.

Останнім часом тема інформаційної війни стала дуже популярною і привертає до себе увагу.

Перш за все це обумовлено тим, що знання про інформацію противника є засобом, який в змозі підвищити нашу міць та принизити міць ворога, протистояти їй, а також захистити наші цінності, нашу інформацію.

Таким чином, можна стверджувати, що інформаційна війна це атака інформаційної функції, незалежно від засобів, які застосовуються.

З воєнної точки зору, теорія інформаційної війни повинна враховувати політичні, технічні, правові та інші практичні елементи. Воєнний аспект загальнодержавної концепції інформаційної війни, базуючись на них, визначає потенційні напрямки використання інформаційних технологій у військовій галузі, розподіл завдань та обов'язків у ході практичної реалізації положень воєнної доктрини.

Ще з біблейських часів людина розвивала в себе вміння отримувати необхідну інформацію.

Так для того щоб увійти в землю обітовану Мойсей послав вивідувачів, щоб вони дізнались про Иерехон.[67].

Це показує, що інформація - це цінний стратегічний продукт, який можливо використати с потужній силою.

Використовуючи потрібну інформацію у потрібний час, ми можемо визначити реальну вартість кожної ситуації, її позитивні та негативні сторони, форми впливу на неї.

Відсутність інформації, навпаки, значно ускладнює розуміння ситуації, а, відповідно, і прийняття необхідних рішень на політичному, економічному та військовому рівнях.

Таким чином, здатність оперативно отримувати, або спростувати інформацію розглядати, як найвищий рівень воєнно-стратегічного потенціалу.

Інформаційна війна впливає на політичні, економічні та воєнні цілі.

Інформаційна війна здатна завдати шкоди економіці, підриваючи міжнародну довіру до певної національної грошової одиниці.

На стратегічному рівні інформаційна війна здатна змусити противника втратити віру у власні системи управління інформацією, ускладнити процес її обробітки та використання.

На оперативному рівні інформаційної війни, входження у ворожі системи управління даними може створити тимчасові затримки в роботі, що негативно впливає на процес прийняття рішень.

На тактичному рівні інформаційна війна здатна контролювати системи з метою підтримання власної безпеки, що збільшує можливості успішної діяльності.

Останнім часом в різних засобах масової комунікації з'являється дуже багато інформації про нові і цікаві необмежені можливості у галузі комп'ютерних технологій.

Комп'ютер стає звичним предметом в кожній родині без будь якого вікового обмеження.

Міжнародні правові відносини, що стосуються питань інформаційних технологій, зараз ставляться на найвищій рівень, так президент США Барак Обама внідряє програму, ціль якої, щоб розповсюдити Інтернет, в самих труднодоступних містах світу, для того що б люди могли спілкуватися та отримувати необхідну інформацію.

Поряд із зростанням цінності інформації виникає необхідність нових підходів до її використання. Особливість інформаційної війни полягає в тому, що вона має багато аспектів.

Для об'єктивної оцінки треба враховувати усі складові частини, такі, як збір, обробка та передача інформації.

Разом вони визначають пріоритети діяльності у виборі стратегії та тактиці інформаційної війни.

2.3 Особливості пропагандистських технологій російських мас-медіа під час війни з тероризмом на Сході України

Засоби масової інформації завжди виконували декілька функцій: інформативну, просвітницьку та розважальну.

Сьогодні, в еру розвинутих інформаційних технологій, ЗМІ стали рушійною силою поширення своїх інтересів, засобом пропаганди та маніпуляції, та, зрештою, найважливішою зброєю ведення інформаційної війни.

Інформаційна війна Росії проти України є тому яскравим прикладом.

Скориставшись нестабільною ситуацією, російські медіа не просто протягом всього часу передавали хибну та образливу інформацію про події, вони спровокували територіальне втручання в Крим та на Схід країни, також постійно підтримували та продовжують створювати напружену ситуацію в цих регіонах.

Для того, щоб зрозуміти чому російські ЗМІ забули про такі слова, як «незалежність», «соціальна відповідальність», «об'єктивність», «чесність» та всі інші загальні риси, які повинні бути притаманні журналісту, варто розуміти зовнішню та внутрішню політику Росії, яка є імперською.

Але не всі російські ЗМІ підтримали агресію Росії в Україні.

Російське агентство міжнародної інформації «РИА Новости» -- одне з найбільших інформаційних агентств Росії.

Має широку кореспондентську мережу на території Російської Федерації, СНД та більш ніж у 40 країнах світу.

Рис.1 Аудиторія «РИА Новости»

Аудиторія «РИА Новости» - найбільша серед інших інтернет-видань та складає 3, 2 мільйонів передплатників в соціальних мережах.[79].

Інформаційна агенція в грудні 2013 опинилася в складному становищі, так як її намагалися ліквідувати та замінити новою міжнародною агенцією «Россия сегодня» за підписаним указом В.Путіна.

Комісію по ліквідації мав очолити майбутній генеральний директор «Россия сегодня» Дмитрий Киселёв.

Фактично прес-службам та відомства Міністерства оборони України змушені займатися одним - спростовувати брехню російських ЗМІ, опубліковану з посиланням на «джерела».

«Поширена інформація не відповідає дійсності і є провокацією», - в черговий раз заявили в Міноборони, реагуючи на публікацію.

До кожної новини про Україну додається невеликий «бекграунд» під назвою «Как на Украине произошла смена власти», який коротко описує події, які сталися:

«Политический кризис разразился на Украине в конце ноября 2013 года, когда кабинет министров объявил о приостановке евроинтграции страны.

Массовые протесты, названные «евромайданом», прошли по всей Украине и в январе вылились в столкновение вооруженных радикалов с органами правопорядка.

Результатом уличных схваток в ходе, которых оппозиция неоднократно применяла огнестрельное оружие и «коктейли Молотова», стали десятки человеческих жертв…». [80].

Лише з цієї зноски можна оцінити настрій поданої інформації в даній інформаційній агенції.

Заміщення фактів, відверте прийняття однієї сторони риси, які належать до більшості ЗМІ Російської Федерації.

Свобода слова в Росії - право, що гарантується Конституцією Російської Федерації вільно шукати, одержувати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким законним способом.[74].

Також Конституція Росії зазначає, що «не допускаються пропаганда чи агітація, які викликають соціальну, расову, національну чи релігійну ненависть і ворожнечу...» [74].

Це означає, що провладні медіа порушують найголовніший закон країни.

Згідно кодексу, наклеп - це «поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи або підривають його репутацію».[74].

Образа - «приниження честі та гідності іншої особи, виражене в непристойній формі». [74].

Навіть Інтернет - простір, в якому свідомі росіяни могли ділитися та отримувати інформації, зазнав обмежень на законодавчому рівні.

З 14 по 27 квітня 2014 року був зроблений повний аналіз випусків новин на російських каналах.

Були проаналізовані вечірні новини трьох федеральних телеканалів з найбільшим обхватом: Первый, Россия - 1, НТВ.

Термін дослідження - всього два тижні, тому ми утримаємося від серйозних висновків.

Єдине, що можна відзначити деяке зниження рівня пропаганди, можливо, пов'язане з тим, що певна точка зору щодо подій на Україні, які все ще залишаються основною темою в новинних випусках, вже була сформована, тепер її треба тільки підтримувати.

Також трохи «охолола» тема приєднання Криму, на якій так зручно було грати на патріотичних почуттях громадян.

В останні два тижні головними новинами залишаються події на південному сході України.

Багато репортажів складалися з інтерв'ю, прямої мови, цитат, посилань на інші інформагентства.

За минулі два тижні двічі був зафіксований нульовий відсоток пропаганди на каналах Первый і НТВ.

Середній рівень пропаганди за два тижні по всіх каналах склав 43 %. Найвищий середній показник по підсумковим (недільним) випускам новин і раніше в каналу Россия - 1 - 79%. [80].



Рис. 2 Відсоток пропаганди на «Першому» [80].

Рис. 3 Відсоток пропаганди на «Росія-1» [80].

Діаграми показують, що рівень пропаганди під час новинного випуску досягає 89% на телеканалі «Россия-1». «Первый» у свою чергу скоротив рівень недостовірної інформації, проте відсоток все ще високий. [80].



Рис.4 Середній відсоток пропаганди [80].

Середній відсоток по трьом каналам («Первый», «Россия-1» та «НТВ») склав 43%. Що є на порядок нижчим, ніж під час подій в Криму, який складав 83%. [80].

Проаналізувавши новинні випуски, було виявлені такі прийоми пропаганди:

Лінгвіпропаганда - «вулиці в крові», але загинуло в тій час дві людини.

У наявності перебільшення масштабів трагедії; використання різних засобів художньої виразності мови і тропів для спотворення інформації та емоційного впливу на аудиторію.

Навішування ярликів - захопивши будівлю постійно називають «бандерівцями», «радикалами», «екстремістами», «євромайданівцами», «бойовиками» для того, щоб згодом при використанні методу переносу (або асоціації), аудиторія сама «добудовувала» зв'язок «майдан-бойовики».

При цьому офіційна заява, що «майданівці» беруть на себе відповідальність за події, згадано в сюжеті не було.

Метод використовується для спрощення сприйняття категорій. Приміром, досить створити в суспільній свідомості образ такого собі «радикала» з притаманними йому характеристиками, щоб далі «топити» будь-якого супротивника, називаючи його радикалом. [81].

Метод маніпуляції допомагати аудиторії мислити великими розмитими категоріями, не намагаючись виділити особливі характеристики об'єкта самому. [81].

Є, по суті, узагальненням і поділом різноманіття на малу кількість чітко описаних груп - «консерватор», «ліберал», «опозиціонер».

Логічна помилка - це помилка, допущена в логічних міркуваннях.

Всякий аргумент, який її містить, не можна вважати вірним, хоча і деяким людям з різних причин такі аргументи здаються переконливими, чим з успіхом користуються їх опоненти, полегшуючи завдання аргументації власної точки зору.

Анонімний авторитет - давно доведено, що одним з найефективніших методів впливу є звернення до авторитету.

Ім'я авторитету не повідомляється.

При цьому може здійснюватися цитування документів, оцінок експертів, свідків звітів та інших матеріалів, які необхідні для більшої впевненості.

Приклади: «Вчені на підставі багаторічних досліджень встановили...», «Джерело з найближчого президентського оточення, який побажав залишитися невідомим, повідомляє...».

Посилання на неіснуючий авторитет надають їй солідність і вагу в очах обивателів.

Ad nauseam (нав'язування): повторення однієї ідеї веде до того, що аудиторія починає її сприймати на віру, а не аналізувати. Дослівно, ця фраза з латинської перекладається як «до нудоти», означає вищу ступінь нав'язування ідеї. Цей прийом передбачає нескінченне повторення однієї і тієї ж ідеї. Така ідея, особливо, якщо вона сформульована у вигляді простого слогана, після багаторазового повторення починає сприйматися масами як істина. Активно використовується в тих країнах, де свобода слова обмежена.

Свідоцтва - це цитати, покликані підтримати, або спростувати дану програму, політику, дії і тому подобне. У даній техніці важлива репутація особи, яка свідчить - часто це вчений, експерт, шанована у суспільстві людина.

Свідоцтво підтверджує істинність пропагандистського повідомлення.

Це робиться для того, щоб аудиторія прийняла пропагандистську думку і навіть більше того, вирішила, що вона - її власна.

Дезінформація - введення в оману шляхом надання неповної інформації або повної, але вже не потрібної інформації, спотворення контексту, спотворення частини інформації, щоб підштовхнути аудиторію до дій, потрібних маніпулятору.

Таким чином, пропаганда в новинних випусках продовжується великим дозуванням. Для цього використовуються різні прийоми, які ще більше підсилюють вплив пропаганди на масову свідомість.

Взяти тільки російські фільми та серіали, які активно транслюють російські телеканали. Вони не тільки про героїзм російської міліції та про доблесну російську армію.

У нових серіалах простежується лінія приниження українців.

Навіть у комедійних серіалах звучать фрази: «Іди звідси, я з тобою не буду говорити, тому що ти гірше бандерівця».

Або коли показують дуже негативного героя, він обов'язково з прізвищем «Петренко» або «Іваненко».

Тому Україні потрібно випускати свої передачі і транслювати в тому числі на російські регіони, де живе багато українців. Щоб знищити образ негативного героя.

На жаль, це факт, що на Україні мало громадських суспільств, які допомагають іноземним журналістам приїжджати до України і своїми очами бачити події на Україні, а потім ці події освящати в пресі.

Тому більшість іноземних ЗМІ більше користуються інформацією котру їм постачають російські ЗМІ.

Це один з тих факторів, який Україна програє у Росії, і Росія цім дуже уміло питалась використовувати в своїх цілях.

Або українське ЗМІ зуміло доказати іноземним ЗМІ, що Росія дає однобоку, імперську інформацію, та представила іноземним ЗМІ факти, які повністю розбивають російські догми.

Україна завжди вела грамотну, збалансовану та ефективну інформаційну політику. Також, як приклад я можу привести інформаційну війну у 2008 році, коли за п'ять-шість днів була зупинна війна в Грузії.

Також було зупинено захоплення Криму і пів України.

А також були визволені з полону торговельні українські судна з екіпажами в порту Поті.

Хоча російські ЗМІ відхрещувалися від того, що були захоплені у полон російськими військовими українські судна, але завдяки українським журналістам російські телеканали були змушені сказати правду.

Також завдяки інформаційної війни було зупинено кровопролиття на Євромайдані у Києві в 2014 році, та зупинено терор, який готовився екс-президентом України Віктором Януковичем і його оточенням, та були зупинені політичні репресії на Україні, та звільнені політв'язні.

2.4 Порушення морально-етичних норм російськими ЗМІ в умовах «гібридної» війни на Донбасі

Масова агресія російських ЗМІ на події в Донбасі, розгорнулась по всім каналам російського телебачення, тільки окремі російські канали говорили про події на Донбасі с обох точок зору, наприклад російська служба Бі-Бі-Сі, «Независмая газета» та інші, а вже ж ЗМІ які показували всі точки зору підвергалися та досі підвергаються критиці з сторони влади та підтримуючих владу ЗМІ.

Вже в серпні місяці йшла повна агітація на ввід російських військових на Донбас для захисту мірного населення, ці події схожі с подіями, які розгортались у Грузії, коли Росія ввела своїх військових на територію Абхазії та Південної Осетії.

Тобто російське ЗМІ проводило агресивну пропаганду для того щоб ввести війська на Україну.

Національну гвардію виставляли, як недолюдків та катів.

Так на каналі самопровозголошенної Донецької Народної Республіці (ДНР) був показаний сюжет в якому розповідали про те що, «бійці» ДНР знайшли страшну знахідку після того, як українська армія залишила село.

Міжнародним спостерігачам показали трупи мірних мешканців, які були звірські вбити, до того як дівчат вбили над ними знущалися та катували. В цих жахливих злочинах обвинуватили національну гвардію України.

В другому сюжеті ДНР обвинуватило українських службовців, що вони не пустили батьків забрати тіла своїх загиблих синів, хоча вони прекрасно знали, що сіх батьків ждало при їх приїзду в ДНР.

Також на телеканалі ДНР образливо казали об Україні, так наприклад в липні місяці на каналі ДНР розповсюджувалась така інформація : «Россия наша сестра, а не Украина», «Россия наша мать родная, а Украина хуже мачехи». [82].

Також на російських каналах йшло відокремлення Донбасу від України.

Телебачення ДНР показує «ополченців» ДНР в світі «ангелів-спасителів», які рятують Донбас від загарбників. Показує їх, як гуманних людей, але при цьому забувають показувати, як вони катують мирних мешканців, які не підтримують ДНР, та українських військових полонених в підвалах контррозвідки ДНР.

Постійно відчувається схвалення режиму Путіна та його дій, інформація згідно якої Захід підтримує Росію.

На прикладі наступного уривку з новини під заголовком:

«Лавров призывает ОБСЕ и США воздействовать на Киев» можна оцінити настрій всього інформаційного потоку щодо України та дій російського уряду:[83].

«Лавров подчеркнул, что карательная операция на юго-востоке Украины ввергает страну в братоубийственный конфликт.[83].

Министр призвал США употребить всё своё влияние, чтобы принудить опекаемый ими киевский режим, объявивший войну собственному народу, немедленно прекратить боевые действия в юго-восточных регионах, отвести войска и освободить участников протестных выступлений», - говориться в сообщении дипломатического ведомства».[83].

«В министерстве напомнили, что все последние дни по просьбе руководства ОБСЕ и глав ряда государств Европы российская сторона предприняла энергичные шаги по содействию освобождения задержанных на юго-востоке Украины военных специалистов из некоторых европейских стран.[83].

По указанию президента России Владимира Владимировича Путина его спецпредставитель Владимир Лукин выехал в регион для участия в переговорах об их освобождении.[83].

В результате такой конструктивной посреднической деятельности в субботу представители сил самообороны Славянска передали европейских военных специалистов Владимиру Лукину, который доставил их в Донецк».[83].

Читаючи новини подібного характеру щодня та в необмежених кількостях, звичайно можна повірити в те, що російська влада здійснює все можливе для налагодження ситуації в братерській країні, що світова спільнота повністю її підтримує, а Київ все ще залишається безпомічним та нездатним врегулювати конфлікт в своїй країні.

Також приходе на думку, що треба допомогти Україні навести порядок, але для цього треба ввести російські війська.



ВИСНОВКИ

В дипломної роботі ми з'ясували що інформаційна війна має давню історію.

Хоча сам термін «інформаційна війна» достатньо новий, який увійшов як термін в обіходь 1976 році, але він має давні корні.

Перші признаки «інформаційної війни» ми знаходимо в Біблії.

А в Першу світову війну в перше стали використовувати пропаганду в виді листівок країни Антанти.

Згодом сю тактику стали здійснювати в Другий світовій війні, але при цьому вже стали використовувати радіо та кіно.

Також ми з'ясували, що збір інформації є одним із найголовнішим завданням, для того, щоб проводити інформаційні війни.

Також ми з'ясували, що мета інформаційної війни - це порушити обмін інформацією в таборі противника, та послабити моральні і матеріальні сили супротивника та посилити власні, а також маніпулювання масами.

На прикладі «гібридної» війни на Донбасі ми з'ясували та доказали порушення моральних норм російських та донецької народної республіки ЗМІ.

Які при проведені інформаційної війни грубо порушують етичні норми журналіста. Необґрунтовано обвинувачуя Україну у злочинах, які вона не коли не здійснювала.

Також в російській пресі та в пресі так званої Донецької Народної Республіки не одноразово звучали груби виразі в адресу української влади, яку вони називали «Киевской хунтой», «неполноценным правительством».

Простих українців називають «бандерівцями», «хохлами», «злочинцями».

А українських військових та національну гвардію називають: «нациками», «укропами», «кровавыми палачами».

Здійсняючи на практиці інформаційну війну на сайтах радіо «Эхо», російської служби Бі-бі-сі ми з'ясували, що всі видання, які суперечать політиці Кремля та так званої Донецької Народної Республіці принижуються та підвергаються гонінням з сторони правоохоронців Росії та ДНР, та порушують моральні та етичні норми журналістиці при проведенні інформаційної війни.

Також ми з'ясували що для того щоб національні ЗМІ краще виконували свою суспільну місію, необхідно вдосконалювати їхню структуру, та створити потужне ядро загально українських видань та студій, які б визначили інформаційне обличчя нашої країни.

Також ми з'ясували, що засоби масової інформації є основною складовою проведення інформаційної війни, що повністю підтверджує нашу наукову гіпотезу.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авраамов Д.С. Профессиональная этика журналиста / Д.С. Авраамов. М.: Мысль, 1991. -- 158 с.

2. Аристотель. Сочинения : и 4 т. / Аристотель. -- М. : Мысль, 1993. -- С. 3--79.

3. Блюм Р. Етика засобів масової інформації: проблематика та практика / Р. Блюм // Сучасне та майбутнє в плюралістичному суспільстві / за ред. Л.З. Москаленка та ін. -- К. : Центр вільної преси, 1999. -- С. 82--87.

4. Всемирный доклад ЮНЕСКО по коммуникации и информации 1999--2000 гг. -- М., 2000. -- С. 39.

5. Глібовицький Є. Київська газета «Сегодня» шукає собі господаря / Є. Глібовицький // TCH, «1+1». -- 2001. -- 18 трав.

6. Головатий С. Радіо Вільна Європа / С. Головатий // Радіо Свобода. -- 2001. -- 9 січ. ).

7. Гонгадзе Г. Куди пливе «Титанік» української журналістики? / Г. Гонгадзе // Українська правда. -- К. : Брама.

8. Гонгадзе став жертвою міжкланової боротьби // Українська правда. -- 2000. - №8 - К. : Брама.

9. Гюго В. Отверженные : роман : в 2 т. / В. Гюго ; пер. с фр.; предисл. М. Толмачева. -- Минск, 1989. -- Т. 1.

10. Декларация обязанностей и прав журналистов // Франция: общие сведения о праве по вопросам печати. -- 1995. -- №37. -- Рос.-фр. -- Сер. Информационные и учебные материалы.

11. Дживелегов А.К. Возрождение / А.К. Дживелегов. -- М.; Л., 1924.

12. Ещенко Т. День народження Гонгадзе / Т. Ещенко // День. -- 2001. -- 30 трав.

13. Животко А. Історія української преси / А. Животко. -- Мюнхен, 1989--1990.

14. Законодавство // Голос України. -- 1997. -- 14 лист.

15. Законодавство України : Про пресу України: Інформація і свобода слова. -- К. : Молодь, 1997.

16. Здоровега В.Й. Вступ до журналістики / В.Й. Здоровега. --JІ,1995.

17. Здоровега В.Й. Преса і влада / В.Й. Здоровега // Укр. періодика: історія і сучасність: тези дон. і новідомл. Всеукр. наук.-теорет. конф. 9--10 груд. 1993 р. -- Л., 1993. -- С. 8--13.

18. Здоровега В.Й. Українська періодика у сучасному національному просторі /В.Й. Здоровега // Укр. періодика: історія і сучасність : доп. та повідомл. Третьої всеукр. наук.-тсорет. конф. 22--23 груд. 1996 р. -- Л., 1995. -- С. 11--18.

19. Історія зарубіжної літератури / М.С. Шаповалова, Г.Л. Рубанова, В.Л. Моторний. -- JI. : Вища шк. Вид-во при Львів, ун-ті, 1982.

20. Кант. Из «Лекций по этике» (1780-- 1782)/И. Кант// Этическая мысль: пауч.-публицист, чтения. -- М. : Политиздат, 1985. -- С. 299--333.

21. Капустин А. «Бархатная цензура». Украинские журналисты продолжают бороться за право свободно осуществлять свой профессиональный долг / Л. Капустин // Независимая газета. -- 2000. -- 19 мая.

22. Карлсон М. Солідарність у Європі: формування послідовної політики трансформації та інтеграції / М. Карлсон // Економічний часопис. -- 1997. -- № 6--7.

23. Карпачова Н. Право на інформацію: свобода слова, думки, вільного вираження поглядів : щорічна доповідь Уповноваженого з прав людини / Н. Карпачова // Голос України. -- 2001. -- 10 груд.

24. Кодекс професійної етики українського журналіста // Журналіст України. -- 1997. -- № 5--6.

25. Конституція України : офіційний текст [прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р.: станом на 1 січня 2006 р.]. - К.: Мін-во Юстиції України, 2006. - 124 с.

26. Кузнецова ОД. Гарантировать журналисту особую социальную защиту О.Д. Кузнецова // Журналистика в 1995 году : тез. науч.-практ. конф.: в 5 ч. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996. -- Ч. 3. -- С. 10--12.

27. Кузнецова О.Д. До проекту Кодексу етики журналіста України / О.Д. Кузнецова // Укр. журналістика: історія і сучасність: вісн. Львів, ун-ту. -- 1997. -- С. 21--25. -- Сер. Журналістика.

28. Кузнецова ОД. Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулювання моральних порушень: монографія /О.Д. Кузнецова. -- Л.: Світ, 1998.

29. Кузнецова ОД. Основи масової комунікації : навч. посіб. / О.Д. Кузнецова. -- Л. : РВВ Львів, ун-ту, 1996. -- 170 с.

30. Кузнецова ОД. Правові гарантії незалежності преси / О.Д. Кузнецова // Українська періодика: історія і сучасність : Четверта всеукр. наук.-теорет. конф., 19--20 груд. 1997 р. -- Л., 1997. --С. 142--145.

31. Кузнецова ОД. Правові й етичні норми журналістики : тексти лекцій / О.Д. Кузнецова. -- Л. : РВВ Львів, ун-ту, 1993.

32. Кульчицький О. Основи філософії і філософських наук / О. Кульчицький. -- Мюнхен ; Львів, 1997.

33. Лазутина Г.В. Технология и методика журналистского творчества : метод, указания / Г.В. Лазутина. -- М. : Изд-во МГУ, 1988.

34. Малахов В.А. Етика : курс лекцій / В.Л. Малахов. -- 2-гс вид., нерсробл. і допоїш. -- К.: Либідь, 2000.

35. Милль Дж.-Ст. О свободе / Дж.-Ст. Милль. -- Лейпциг, 1861.

36. Мильтон Дж. О свободе печати / Дж. Мильтон. -- М., 1907.

37. Москаленко А.З. Вступ до журналістики / А.З. Москаленко. -- К.: Школяр, 1997. -- 297 с.

38. Москаленко А.З. Два кити / А.З.Москаленко. -- К., 1997. -- 36 с.

39. Москаленко А.З. Етика журналіста: між боротьбою за тираж і об'єктивною інформацією / А.З. Москаленко // Матеріали наук.-практ. конф. «Українська журналістика -- 97» / за заг. ред. А.З. Москаленка. -- К.: Центр вільної преси, 1997.

40. Москаленко A.3. Журналістика в умовах гласності / А.З. Москаленко. К., 1997.

41. Москаленко А.З. Комунікативна політологія / А.З. Москаленко. -- К„ 1997. -- 60 с.

42. Москаленко А.З. Теорія журналістики : підручник / А.З. Москаленко. К.: Експрес -- об'ява, 1998. -- 334 с.

43. Мюллер Й.П. Що таке етика мас-медіа? / Й.П. Мюллер // Сучасне та майбутнє в плюралістичному суспільстві / за ред. Л.З. Москаленка та ін. -- К. Центр вільної преси. 1999. -- С. 77--82.

44. Науковий коментар Кримінального кодексу України / проф. М.Й. Коржанський. -- К. : Атіка : Академія : Ельга-Н, 2001.

45. Орепдарчук Г. Гуманістичні виміри істини / Г. Орендарчук // Гуманізм і духовність у контексті культури. -- Дрогобич, 1996. -- Кн. 1.

46. Opuy М. Основы публичного права / М. Ориу. -- М., 1929.

47. Плутарх, Сравнительные жизнеописания в двух томах, М.: Издательство «Наука», Издание второе, исправленное и дополненное, Перевод С.П. Маркиша, обработка перевода для настоящего переиздания С.С. Аверинцева, примечания М.Л. Гаспарова., 1994. [Електронний ресурс] / Плутарх. - Режим доступу: http://ancientrome.ru/antlitr/plutarch/index-sgo.htm

48. Поппельман Б. Независимая журналистика и самоконтроль / Б. Поппельман // Право радио и телевидения в России: на пути к новой организации электронной преем. -- Гамбург; СПб.: Невское время, 1994.

49. Почепцов Г.Г., Информация и дезинформация, К.: Ника-Центр, Эльга, 2001. - 256 с.

50. Почепцов Г.Г., Информационные войны, Серия: Образовательная библиотека. Издательство: Рефл-бук, 2001 г. 576 стр.

51. Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: Станом па 1 січня 2001 р. -- К.: Юрінком Інтер, 2001.

52. Прайс М. Телевидение, телекоммуникации и переходный период: прано, общество и национальная идентичность / М. Прайс.-- М., 2000.

53. Приступепко Т.О. Державна підтримка преси: порятунок чи пастка? / Т.О. Приступепко // Журналіст України. -- 1997. -- № 5--6. -- С. 12--14.

54. Приступепко Т.О. Деякі аспекти етичної діяльності вітчизняних журналістів під час виборчих баталій / Т.О. Приступенко // Публіцистика і політика : зб. наук, праць / за ред. проф. В.І. Шкляра. -- К., 2001. -- Вип. 2.

55. Приступепко Т.О. Правові засади функціонування сучасних засобів масової комунікації України : монографія / Т.О. Приступенко ; за ред. В. В. Різу на ; Київ. нац. ун-т імені Т.Г. Шевченка -- К., 2000.

56. Приступенко Т.О. Свобода преси в Україні / Т.О. Приступенко // Журналіст України. -- 1994. -- № 1--2. -- С. 12--14.

57. Приступенко Т.О. Тенденції розвитку свободи преси в Україні / Т.О. Приступенко // Вісн. Київ, ун-ту. -- К., 1993. -- С. 31--42. -- Сер. Журналістика.

58. Про інформацію : закон України : офіційний текст [за станом на 11 травня 2004 року]. - К.: Парламентське вид-во, 2006. - 24 с.

59. Расторгуев С. П. Информационная война. - М.: Радіо й связь, 1998

60. Різун В.В. Роль ЗМК в демократичному суспільстві / В.В. Різун// Публіцистика і політика: зб. наук, праць / за ред. проф. В.І. Шкляра. -- К., 2001. -- Вил. 2.

61. Робеспьер М. Речь о свободе печати / М. Робеспьер. -- М., 1806.

62. Сиберт Ф.С. Четыре теории прессы / Ф.С. Сиберт, У. Шрамм, Т. Питерсон. -- М., 1998.

63. Словарь по этике / под ред. И.С. Кона. -- 4-е изд. -- М. : Политиздат, 1981.

64. Слоун В. Краще мати пресу без уряду, аніж уряд без преси / В. Слоун День. -- 2001. -- 15 трав.

65. Станиславский К.С. Избранное / К.С. Станиславский ; состав. Ю.С. Калашников, В.Н. Прокофьев. -- М. : Всерос театр, о-во, 1982.

66. Стенхольм О. Защита общества от злоупотребления свободой печати / О. Стенхольм // Междунар. жизнь. -- 1993. -- № 10.

67. Толмачев М. Предисловие к роману Виктора Гюго «Отверженные» / М. Толмачев // Гюго В. Отверженные : роман : в 2 т. / В. Гюго. -- Минск, 1989. Т. 1.

68. Українська Біблія. Переказ Огієнко 1962 р., Українське Біблейське Товариство, 2007 р.

69. Україна: інформація і свобода слова: зб. законодавчих актів, нормативних документів та статей фахівців / у поряд. A.M. Затворний. -- К.: Молодь, 1997.

70. Українське законодавство : Засоби масової інформації. -- К., 1999.

71. Хайдеггер М. Письмо о гуманизме / М. Хайдеггер // Проблема человека в западной философии. -- М., 1988.

72. Шкляр В.І. Преса керована і преса керуюча / В.І. Шкляр // Українська періодика: історія і сучасність : тези доп. і повідомл. Всеукр. иаук.-теорст. копф. 9--10 груд. 1993 р. -- JL, 1993. --С 13--17.

73. Шкляр В.І. Соціальна норма і престиж преси / В.І. Шкляр // Укр. періодика: історія і сучасність / за ред. М.М. Романюка. -- Л., 1997. -- С. 25--28.

74. Юшкявичус Г.Предисловие /Г. Юшкявичус//Законодательство Российской Федерации о СМИ. -- М.: Гардарика, 1996.



Промова

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що ЗМІ постають головною зброєю у веденні інформаційних війн.

За допомогою медіа можна маніпулювати громадською думкою, впливати на прийняття важливих стратегічних рішень, змінювати кордони без застосування реальної зброї.

Сьогодні не так важливо мати численну армію або надвелику територію, достатньо володіти низкою потужних засобів масової інформації.