Морально-етичні норми журналістики та їх порушення під час інформаційної війни в 2014 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ЖУРНАЛІСТИКИ

Пояснювальна записка до дипломної роботи

Освітньо-кваліфікаційний рівень «спеціаліст»

на тему

«Морально-етичні норми журналістики та їх порушення під час інформаційної війни в 2014 року»

Виконав: студент 1 курсу, групи А

спеціальності 7.03030101 «Журналістика»

Абрамов Є.В.

Керівник: кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри

журналістики Гандзюк В.О.

Рецензент: кандидат філологічних наук, доцент

кафедри української літератури і фольклору

Урсані Н.М.

Винниця, 2015 рік



Анотація

Абрамов Євген Валентинович. Морально-етичні норми журналістики та їх порушення під час інформаційної війни в 2014 року на матеріалах російських і українських ЗМІ. - Донецький Національний Університет, 2015 рік. - Рукопис на 48 аркушах.

Дипломна робота посвячена комплексному дослідження морально-етичних норм журналістики та їх порушень під час інформаційної війни в 2013 - 2014 роках під час віроломного захвата Крима Росією та подій на Сході України.

У дипломній роботі проаналізовані матеріали російських телеканалів, які грубо порушували морально-етичні норми ( російський канал «Первый канал», російський канал «Россия 24», російський канал «5 канала») та особисті дослідження проведення інформаційної війни на сайтах російської служби Бі-Бі-Сі, та самопроголошеної Донецької Народної Республіки, «Крымская правда», «Севастопольская газета», «Независимая газета», радіо «Эхо».

Провівши дослідження, ми виконали мету та завдання дипломної роботи, показавши на прикладах порушення морально-етичних норм при проведенні інформаційної війни в 2014 року російськими ЗМІ при окупації Крима , та під час бойових дій на Сході України.

Ключові слова: професійні стандарти журналістики, морально-етичні норми, інформаційна війна, журналістська совість, інформаційна зброя.



Annotation

Abramov Yevgen. The moral and ethical standards of journalism and their violation during the information war in 2014 on material of Russian and Ukrainian media. - Donetsk National University, In 2015. 48 manuscript pages.

Thesis consecrated comprehensive study of moral and ethical standards of journalism and their violations during the information war in 2013 - 2014 years in the treacherous capture of Crimea events Russia and Ukraine in the East.

In the thesis work the materials Russian television, which grossly violated ethical norms (Russian channel "First Channel", Russian channel "Russia 24" Russian TV "Channel 5") and personal study of information warfare at the sites of the Russian service of BBC -Cl, and self provozholoshennoyi Donetsk People's Republic, "Crimean truth", "Sevastopolskaya newspaper", "Nezavisimaya Gazeta", radio "Echo."

After some investigation, we accomplished the goals and objectives of the thesis, showing the examples of violations of ethical norms in conducting an information war in 2014 when the Russian media occupation of Crimea, and during the fighting in the east of Ukraine.

Keywords: professional standards of journalism, ethical standards, information warfare, journalistic conscience, information weapons.



Аннотация

Абрамов Евгений Валентинович. Морально-этические нормы журналистики и их нарушения при информационной войны в 2014 году на материалах российских и украинских СМИ. - Донецкий Национальный Университет, 2015. - Рукопись на 48 листах.

Дипломная работа посвящена комплексному исследования морально-этических норм журналистики и их нарушений при информационной войны в 2013 - 2014 годах во время вероломного захвата Крыма Россией и событий на Востоке Украины.

В дипломной работе проанализированы материалы российских телеканалов, которые грубо нарушали морально-этические нормы (российский канал «Первый канал», российский канал «Россия 24», российский канал «5 канала») и личные исследования проведения информационной войны на сайтах русской службы Би-Би-Си, и самопровозголошеной Донецкой Народной Республики, «Крымская правда», «Севастопольская газета», «Независимая газета», радио «Эхо».

Проведя исследования, мы выполнили цель и задачи дипломной работы, показав на примерах нарушения морально-этических норм при проведении информационной войны в 2014 году российскими СМИ при оккупации Крыма, и во время боевых действий на Востоке Украины.

Ключевые слова: профессиональные стандарты журналистики, морально-этические нормы, информационная война, журналистская совесть, информационное оружие.



ВСТУП

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що ЗМІ постають головною зброєю у веденні інформаційних війн. За допомогою медіа можна маніпулювати громадською думкою, впливати на прийняття важливих стратегічних рішень, змінювати кордони без застосування реальної зброї.

Сьогодні не так важливо мати численну армію, або надвелику територію, достатньо володіти низкою потужних засобів масової інформації.

У наш же час виникнення таких понять як « інформаційна війна» , «медіа-агресія» , « інформаційна безпека» свідчить не тільки про тісний зв'язок мас-медіа з конфліктними ситуаціями, а й про те, що у збройних конфліктах сучасності боротьба на інформаційному полі не менш важлива, ніж безпосередньо військові дії.

В останні рік Україна стала жертвою інформаційної війни, яку веде Росія. ЗМІ Росії зробили і роблять все можливе для повного дезорієнтування в ситуації та прихилення всіх фактів на свій бік. Для цього існує ціла низка засобів масової комунікації, які функціонують на різних рівнях. Для протистояння інформаційній агресії, необхідно докладно проаналізувати основні методи та стратегії, до яких вдаються російські медіа.

Об'єкт та предмет дослідження: морально-етичні норми журналістиці та аналіз російських ЗМІ як основної зброї інформаційної війни проти України.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та визначенні основних методів ведення інформаційної війни та демонстрація порушення етичних норм на прикладі «гібридної» війни на Донбасі в російських засобах масової інформації у 2014-2015 роках.

Дослідження передбачає розв'язання таких завдань:

· Прааналізувати проблематику професійної етики та моралі у вітчизняної журналістиці;

· Дослідити теоретико-методологічну базу поняття «інформаційної війни», виділити методи та стратегії ведення інформаційної війни;

· Дослідити російські ЗМІ в призмі інформаційної війни проти України;

· Методом контент-аналізу провести дослідження російських ЗМІ на вміст пропагандистської інформації в контексті інформаційної війни проти України;

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використано такі методи досліджень: теоретичний - для визначення поняття «інформаційна війна» та її основних складових, та емпіричний - для дослідження основних методів та стратегій ведення інформаційної війни в засобах масової комунікації.

Наукова гіпотеза. Засоби масової інформації є основною складовою ведення інформаційної війни.

Наукова теоретична база складається з наукових робіт Г. Г. Почепцова, Т.О. Приступенко, Й.П. Мюллера, Б. Попельмана, А.З. Москаленко, С.П. Ростаргуева, О.Д. Кузнецова,

Джерельна база складається з російського сайту «5 канал», російського сайту «РИА Новости», сайту російської служби «Бі-Бі-Сі», сайту радіо «Эхо».

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел, загальним обсягом 48 аркушів.

У вступі визначено актуальність дослідження, поставлена мета та основні задачі, у межах об'єкта виокремлено предмет, поставлена наукова гіпотеза, подана коротка характеристика представлених розділів.

У першому розділі розглянуто етичні принципи і стандарти професійної журналістики, визначені основні ознаки та функції.

У другому розділі розглянута інформаційна війна як ефективний інструмент реалізації політики держави, на прикладі інформаційної війни в умовах «гібридної» війни на Донбасі.

Завершують дослідження висновки, у яких наведені основні результати роботи.

Практичне значення одержаних результатів проведення інформаційної війни можливо успішно використовувати в будь яких ресурсах масової комунікації.

Так наприклад інформаційна війна проти політичних репресій в Україні почалась с простого коментаря на сайті російської служби Бі-Бі-Сі, а точніше с простого запитання і відповіддю на нього.

Апробацією дипломної роботи є практичне використання знань інформаційної війни на сайті російської служби Бі-Бі-Сі та «Крымская правда», і на сайті «Севастопольская газета» та радіо «Эхо», а також на сайті «Независимая газета».

Де на практиці були показані навоки проведення інформаційної війни та повністю підтверджені результати проведеної дипломної роботи та нашу наукову гіпотезу.



РОЗДІЛ 1 Етичні принципи і стандарти професійної журналістики

професійний етика інформаційний війна

1.1 Моральні орієнтири в сучасному українському ЗМІ

У науковій літературі щодо появи професійної моралі журналіста існують дві точки зору.

Згідно з однією точкою зору: професійна мораль молодша самої професії: виникла тоді, коли професія стала масовою, і журналісти усвідомили себе єдиною сутністю, та була заснована, десь в середині минулого століття.

Згідно з другою точкою зору, професійна мораль, чи не старше самої професії.

І.А. Кумилганова пише з цього приводу наступне:

«Історичний екскурс показує, що з моменту виникнення самої журналістики професійна мораль стала невід'ємним її компонентом.

То б то в процесі формування специфічних функцій друку в системі соціальних реалій, в процесі виділення журналістики в самостійну галузь трудової діяльності складалося і моральна свідомість працівника в цій галузі».[28].

Професія представляє журналісту право і обов'язок вершити від імені суспільства публічний моральний суд над явищами, що привертають суспільний інтерес.

Вибір теми і пошук адреси, визначення теми публікації та відбір фактів, оцінка поведінки героя і відбір фактів, навіть побудова матеріалу - в кожній з цих «технологічних» операцій обов'язково з'являється і ставлення журналіста до тих, про кого і для кого він пише.

Тобто моральні відносини вплетені у зміст його роботи, а сама вона від початку до кінця постає, як моральна за своїм характером діяльність.

От же журналістську мораль можна розглядати, як форму суспільної свідомості, і як об'єктивний стан особистості, і як реально громадське ставлення.

Мають рацію, подарую обидва дослідника, як не парадоксально на перший погляд.

Розвинуте суспільство знає дві форми організації діяльності:

аматорство і професіоналізм.

Журналістика народжувалась, як будь-яка діяльність, на початку, вона існувала, як любительська, а на далі вона переростала в професійну діяльність.

Любительська діяльність відзначена тим, що здійснюється людиною по особистій схильності, поза рамками будь-яких посадових обов'язків, без спеціальної підготовки, без жорсткої відповідальності за результат, на громадських початках.

А професійна діяльність формується в процесі суспільного розподілу праці на базі аматорської, однак не поглинає її - вони в наш час існують паралельно з любительською діяльністю.

Ставши для людини основним родом занять, професійна діяльність набуває нових рис та все більше наповнює його життя.

Професійна діяльність проникає в життя людини у вигляді виконання відповідних посадових обов'язків у рамках співпраці з іншими її учасниками, пов'язаних з відповідальністю за результат, вимагає спеціальної підготовки, словом перетворюється на професію. Таким чином, що професія завжди молодше діяльності, з якою вона створена. У журналістиці, теж була перша фаза її розвитку, і дуже довга, яка розтягнулася на тисячоліття.

Ще з давніх часів людина мала потребу в інформації.

Ще до виникнення писемності, людина обмінювалася новинами усно - біля кострів, на перехрестах, на базарних площах, на дорозі.

Глашатаї та скороходи ходили по селам сповіщаючи про народження дитини, військових походах, об одруженні та розлученнях, о смертях.

Гінці сповіщали про перемогу, або про поразку на війні.

Так у Давній Греції найважливішим суспільним каналом комунікації була «агора» - центральна площа, яка служила центром політичного та релігійного життя поліса, та служила місцем зборів.

Прообразом перших газет вважають рукописні новини.

Ще в Стародавньому Римі існувала розгалужена система розповсюдження новин, вона мала назву «acta», щодня рукописні аркуші новин вивішували на Форумі (форум - це центральна площа), в яких повідомлялось про політичне життя, про судові справи, про скандали, про страти, та про військові компанії.

Ці новинні зведення мали назву «Діяння Сенату», та «Щоденні громадські дощечки».

Цікаві дані, які говорять про те, що потреба в таких продуктах і подібної діяльності усвідомлювалася.

Як пише Плутарх: «Кажуть, що Цезар першим прийшов у думки розмовляти з друзями з приводу нагальних справ за допомогою листів, коли величина міста і виняткова зайнятість не дозволяли зустрічатися особисто».[47].

У Стародавньому Китаї правителями випускалися листки новин, які мали назву «дзибао» і поширювалися серед чиновників. В епоху династії Тан (618-908) листки новин стали виходити в друкованому вигляді.

А приблизно в 911 почав виходити «Цзінь бао» («Столичний вісник»)

Незабаром після винаходу друкарського верстата Іоганном Гуттенбергом у середині п'ятнадцятого століття, де застосувався набір форм з рухомих літер, новини по Європі почали поширюватися в друкарському вигляді, за допомогою друкарського верстата. Одним з перших прикладів друкованого зведення став італійський звіт про турнір, який був надрукований близько 1470 року.

У 1605 році в Страсбурзі була опублікована перша газета, яка мала назву «Furnemmen und gedenckwurdigen Historien».

Так з появою першої газети з'явилась «журналістика», а з нею і професійна мораль журналіста.

Професійна мораль - це сукупність моральних норм і цінностей, якими людина керується при виконанні своїх службових обов'язків.

Моральна регуляція поведінки журналіста здійснюється на рівні принципу і норми. Їх відмінність - у ступені конкретності. Моральний принцип має світоглядний характер, який є зв'язком к ідеалу з регулятором поведінки.

Моральна норма є орієнтиром поведінки журналіста на практиці.

Механізм появи моральних норм виглядає наступним чином:

· ситуація - оцінка - дія - результат.

Моральні норми можуть бути:

· обов'язковими (заборона плагіату),

· допустимими (вимога перевіряти відомості менш категорично),

· дискусійними (немає єдиної думки, наприклад, про допустимість суміщення деяких професій, або про користування диктофоном приховано від співрозмовника).

Норми професійної моралі володіють різним ступенем спільності.

Одні дають фахівцю мінімальну орієнтацію тільки в межах приватної ситуації: «при правці не спотворює сенс читацького листи», «перш ніж публікувати документ, отримай згоду власника».

Інші вимога носять загальний характер.

Такі приписи, що виходять за рамки приватної ситуації, називають принципами професійної моралі. Систему вимогу до журналіста деякі дослідники розглядають, як тривимірну піраміду.

На верхньому поверсі розміщуються такі категорії, як професійний обов'язок, відповідальність, совість, честь, гідність.

Другий поверх піраміди складає службово-етичні принципи, в яких відображені вже більш конкретні вимога до поведінки журналіста.

На третьому поверсі піраміди розміщуються регуляторі, які відносять заборони або спонукання, що регламентують всі аспекти поведінки журналіста в конкретних службових ситуаціях - власні професійно-моральні норми.

Професія журналіста цікава, але не варто також забувати, що вона так же саме і відповідальна: журналіст зобов'язаний дотримуватися певних моральних норм.

Моральними орієнтирами в сучасному українському ЗМІ, які гарантують свободу слова є Конституція України, «Етичний Кодекс Журналіста», Закони України, акти та постанови кабінету Міністрів, але самим головним орієнтиром є совість журналіста.

Конституція України є основним законом в державі, яка є основним правовим захисником свободи слова в Україні.

Так згідно статі 15 Конституції України цензура в Україні заборонена, ця стаття є фундаментом свободи слова на Україні.

Також згідно статі 34 кожен має право на свободу думки, що підкреслює демократичність та свободо-мислення в Україні.

Так як ні хто не має право заборонити писати, думати людині то що він захоче.

Од же тут треба розділяти «свободу слова» від нахабного втручання в приватне життя людини.

Так як є заборона втручатися в особисте життя людини та без дозволу людини копатися в його приватному житті.

Як спивав Володимир Висоцький: «Я не люблю, когда чужой читает мои письма, заглядывая мне через плечо».

Тому коли журналіст починає збирати інформацію він довжин пам'ятати, що згідно зі статей 31 Конституції України, кожна людина має право на захист телефонних розмов, листування та приватного життя, і ні хто не має право без дозволу самої людини втручатися в життя людини і розголошувати чужі таємниці. Також журналіст довжин бути мудрим, та не кожну свою думку та інформацію показувати, так як вона може оказатися не вірною. Тому кожну свою думку та інформацію треба спочатку перевіряти, а потім освящати.

Як говорив король репортажу Володимир Гіляровський: «Если вам сказали, что умер господин Иванов. То вы должны, вначале поехать на его похороны. Убедиться, что в гробу лежит господин Иванов и пощупать его за руку и убедиться, что она холодная».

Але не будемо забувати, що є людський фактор, як кажуть «все мы люди, все мы человеки», коли журналіст освідчує не правдиву інформацію, з'являється зразу питання: «Що робити?»

Перше що повинен зробити журналіст, це вибачитися, та написати спростування статті, в тій самій газеті, на тій самій сторінки, тім же самим шрифтом та на тому самому місці, де була опублікована ця стаття.

Другим правовим захисником «свободи слова» в Україні є Закон України «Про інформацію».

Закон України «Про інформацію» закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.

Встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації. [58].

Третім правовим захисником є «Етичний Кодекс Журналіста»

В «Етичному Кодексі Журналіста» є такі слова:

«Бажаючи попередити зловживання правом на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також правом вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб зі сторони професійної спільноти журналістів». [24].

Тобто він дає право журналісту, вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати будь яку інформацію при цьому не порушуючи професійну етику журналіста.

Четвертим захисником «свободи слова» є совість журналіста.

Совість журналіста показує йому, як правильно вчинити, вона направляє його і веде в надійному напрямку та правовому руслі.

Навіть коли закони держави порушувати «свободу слова», наша совість, совість журналіста говорить нам, яку інформацію висвітлювати та розповсюджувати, і як вчинити.

Совість журналіста є гарантом його щирості та гідності, яка показує йому шлях в його діяльності.

1.2 Етичній кодекс журналіста як ефективний засіб забезпечення свободи слова

Етичний кодекс журналіста був прийнятий на Всеукраїнському з'їзді журналістів.

У багатьох з'явиться запитання: «За ніж, цей кодекс потрібен?»

На що зразу виникає відповідь: «Це кодекс честі, совісті та гідності журналіста».

В преамбулі етичного кодексу журналістики ми прочитаємо, що здійснення журналістської діяльності вимагає журналістів дотримання етичних норм і високого ступеню усвідомлення суспільної відповідальності за достовірність та якість поширювальної інформації. [24].

Етичний кодекс журналіста є мораллю журналіста.

Мораллю, яка обмежує вседозволеність та показує журналіста, як людину, який можна довіряти. Журналіст не може добувати інформацію протизаконним засобом.

Як написано в преамбулі етичного кодексу:

«Етичний кодекс систематизує, упорядковує та закріплює єдину систему норм, правил та критеріїв моралі в журналісткою діяльності, покликану збалансувати право на свободу самовираження з правом людини на повагу до приватного життя, отримання якісної, безпечної та достовірної інформації».[24].

Етичний кодекс журналіста України визначає свободу слова одним із найважливіших надбань людства, та був написаний Керуючись Загальною декларацією прав людини, Європейською Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Всесвітньою Хартією свободи преси ООН, Конституцією та Законами України

Етичний кодекс - це компас, який веде журналіста по його діяльності і помагає йому в його праці.

Вимоги етики знаходять втілення і стають правилами в тих ситуаціях, які регулярно виникають у відносини між журналістами і аудиторією, журналістом і джерелом інформації, журналістами і персонажем твору, журналістом і автором, журналістом і редактором, журналістом і з колективом редакції, журналістом і його колегами по роботі, журналістом і владою. Перші три види відносин пов'язані діями журналіста в соціальному середовищі, або професійною етикою; інше - з його поведінкою в професійному (журналістському) середовищі, або зі службовою етикою журналіста.

Збираючи факти, журналіст звертається до різних джерел інформації, к таким як:

· індивідуальному (людина),

· колективному,

· документальному.

Індивідуальним джерело інформації є людина.

Людина не зобов'язана повідомляти журналісту відомості про себе та про своїх товаришів. «Розговорити» людину, можливо переконанням, в деяких випадках можливо її мотивування.

Не можна залякувати співрозмовника, провокувати марнославство, заохочувати спроби за допомогою преси звести особисті рахунки. Якщо людина відмовляє у наданні відомостей для позитивних матеріалів, то не треба наполягати.

Умова успішного збору інформації є здатність відчувати настрій співрозмовника і швидко реагувати на зміни у ньому, вміння наполегливо і в той же час тактовно розвивати ледь помітну тему розмови, направити його в потрібне русло. Часто буває бажано розпочати з абстрактних фраз, жарти, дружній репліки, переключити увагу на інші об'єкти, викликати азарт, нарешті, дати виговоритися співрозмовникові та не перебивати…

В ході бесіди професійна етика журналіста проявляється в постановці питань, зауважень з приводу повідомлюваних відомостей співрозмовником, в оцінці їх за допомогою слів, жестів, міміки.

Правильна постановка питання та його доречність в кожній із ситуацій є один з головних ознак професійної зрілості журналіста. Велике значення має розташування запитань, тобто їх послідовність та сполучуваність. При розмові зі співрозмовником неприпустимо розмовляти заступницьким або, навпаки, запобігливим тон розмови, як і категоричність висловлювань. Людина цінує свій час, і недоречні, нерозумні запитання дратують його і каже йому про безвідповідальність журналіста.

Щоб уникнути цього, потрібна велика підготовча робота.

Часом співрозмовник дає ті чи інші подробиці, але попереджає при цьому - «не для друку».

Тобто співрозмовник дає дозвіл журналісту записати це на диктофон або у себе в блокнот, але не оприлюднювати цю інформацію.

Інтимні дані публікуються з письмової згоди людини про яку йде розмова, часто із заміною його імені. Рівень збору інформації, а потім і якості публікації суттєво знижується, якщо у журналіста немає спостережливості та інтересу до людини, здатності швидко та правильно оцінювати ситуацію. Помилками професійної етики є непоінформованість про предмет розмови, невміння слухати, постановка нетактовних запитань - це некритична оцінка своєї обізнаності про предмет розмови, невміння слухати, постановка нетактовних питань, тон голосу яким ведуть бесіду і так далі.

До колективних джерел інформації, використовуваним в ході формального і неформального спілкування, ставляться: збори, наради, конференції, засідання «круглих столів», товариські суди, прес-конференції, бесіди з групою людей. Цінність такого роду джерел зумовлена ??природою спілкування, що допомагає журналісту точніше зорієнтуватися в явищі, ситуації, проблеми, перевірити початкове спостереження або, скажімо, знайти важливу тему або цікаву людину.

Цікавий і дуже цінний розмову з людиною у присутності його товаришів.

Але збираючи інформацію в умовах розголосу, кореспондент повинен враховувати, що відомості можу бути далекі від істини у зв'язку з присутністю інших людей, міркуваннями престижного характеру, тиском формального чи неформального лідера, а також у зв'язку з різними «хворобами» колективу, коли виникають роз'єднаністю інтересів. Тому при подальшому використанні відомостей, отриманих з колективного джерела, важливо співвіднести їх з почерпнутими з інших джерел.

Досить часто журналіст вдається до документів, що становлять будь-які зафіксовані знання, які можуть бути використані для довідок, вивчення, доказів становлення істини.

Знайомство з ними слід починати з дозволу автора. Дозвіл треба відзначити в публікації, цитату виділити курсивом, дат розмежування між документом, його оцінкою і журналістським текстом. Також журналіст довжин пам'ятати, що в документі можуть бути спотворення і неточності. Де які журналісти для отримання інформації входять в контакт з людиною, будучи включеним в групу посадових осіб, однак кореспондент не повинен брати на себе права цих осіб, та давати ім свої рекомендації.

Метод «суміщення професій» викликає складності етичного порядку, а саме ризик завдати моральний чи матеріальний збиток людям або організації.

От же, треба дотримуватися певних вимог: кваліфікація журналістка повинна відповідати вимогам «тимчасової професії», від його короткочасного перебування на цій роботі не постраждає річ, не буде завдано шкоди всім тим, з ким журналіст спілкується.

Етичні питання виникають і в сфері відносин журналістів, так наприклад в редакційному колективі.

Входячи в редакційний колектив, журналіст стає його складовою частиною. Нормальні відносини журналіста з редакцією припускають, що журналіст зберігає редакційну таємницю, зберігає вірність своїй редакції, не виступає без її згоди в інших органах (навіть під псевдонімом), отримує від неї згоду на передрук своїх творів в інших органах і так далі.

Взаємодія влади та журналістики - дуже важливий сегмент суспільних відносин, і регулюватися воно повинно не тільки законодавством, а й мораллю, при чому з обох боків, як з боку влади, так і з боку журналістики.

В «Етичному Кодексі Журналіста України» є такі положення:

· Достовірність

Журналіст повинен бути впевнений в тому, що інформація, яку він поширює і коментує, відповідає дійсності, недостовірні повідомлення є неприпустимими. [24].

· Безсторонність

Журналіст, висвітлюючи ті чи інші події, не повинен ставати на будь-чию сторону і зобов'язаний поширювати точні та достовірні матеріали, що відображають реальність, а не власні або чужі уявлення про неї. Журналіст має чітко відокремлювати будь-які припущення, коментарі та оцінки від фактів, у назві новин та повідомлень точно відображати їх зміст, а також уникати спотворення фактів і контексту. Редакційна обробка матеріалів не повинна фальсифікувати зміст.[24].

· Об'єктивність

Журналіст прагне відобразити всі аспекти тієї чи іншої події, спору чи конфлікту подаючи точку зору усіх учасників таких подій або інформуючи суспільство про відмову учасників надавати свої коментарі.[24].

· Неупередженість

Журналіст має неупереджено та справедливо ставитися до учасників подій, які висвітлює. Він не повинен умисно вводити учасників таких подій в оману або викривляти їх погляди.[24].

Зловживання довірою, емоційним станом осіб, що не дозволяє їм адекватно оцінювати наслідки висловлювань, є неприпустимим.[24].

· Тактовність

Журналіст має з повагою відноситися до культурних особливостей, релігійних переконань і приватного життя осіб у тих випадках, коли це не суперечить його обов'язкам.[24].

· Відповідальність

Журналіст несе відповідальність перед суспільством за забезпечення права на знання правди, а також за зміст та якість інформації, поширюваної за власним підписом, за псевдонімом чи анонімно але з його відома та згоди.[24].

· Правдивість

Журналіст повинен надавати споживачам інформації правдиве зображення дійсності, викладати факти, зберігаючи їх справжній сенс, не допускаючи неповноти та спотворень, розкриваючи причини, наслідки, контекст подій та найважливіші зв'язки для забезпечення суспільства достатньою кількістю матеріалу, що дає можливість сформувати точне і найбільш адекватне уявлення про сьогодення.[24].

· Повага до особистого життя

Журналіст, висвітлюючи інформацію, зобов'язаний з повагою ставитися до приватного життя особи та не розповсюджувати без її згоди інформацію про стан її здоров'я, сімейне життя, сексуальну орієнтацію, дозвілля, релігійні переконання тощо.[24].

· Повага до презумпції невинуватості

Журналіст зобов'язаний поважати презумпцію не винуватості та уникати висловлення своїх суджень при висвітленні інформації про вчинення правопорушення. Звинувачення підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні правопорушень до прийняття судового рішення є грубим порушенням професійної етики журналіста.[24].

· Незалежність

У своїй професійній діяльності журналіст має бути незалежним від бізнесу та рекламодавців. Інтереси користувачів інформації та громадськості повинні мати пріоритет над особистими інтересами журналістів і засобів масової інформації.[24].

· Сумлінність

Журналіст не може вдаватися до некоректних, протизаконних способів одержання інформації, фотографій і документів, в тому числі шляхом підкупу, залякування або введення людей в оману відносно своєї професії.[24].

· Компетентність

Наклеп, образа, необґрунтовані звинувачення, підробка документів, умисне викривлення фактів і надання неправдивої інформації, умисне скорочення інформації з метою викривлення її змісту, плагіат та поширення прихованої реклами є неетичними.[24].

· Довіра

Журналіст повинен постійно дотримуватися журналістських цінностей, приймати на себе відповідальність за висвітлення важливих подій і проблем, замовчування яких могло б негативно вплинути на суспільство.[24].

· Взаємовідносини між журналістами

Статус журналіста є несумісним з зайняттям посад в органах виконавчої, законодавчої чи судової влади, а також керівних органах політичних партій.[24].

· Взаємовідносини журналістів з редакцією засобів масової інформації

Журналіст має право відмовитися від виконання завдання редакції по підготовці та публікації власної інформації, якщо її зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечать його переконанням або пов'язані з порушенням норм професійної етики.[24].

· Дія Кодексу за предметом, колом осіб та в часі

Дія Кодексу поширюється на всі види професійної діяльності журналіста та на іншу його діяльність, яка не повинна суперечити його професійними обов'язкам або підривати престиж професії. Дія цього Кодексу поширюється на відносини, що виникли після його прийняття.[24].

· Здійснення контролю за виконанням Кодексу

Виконання Кодексу підтримують та контролюють Комісії з журналістської етики.

Право офіційного тлумачення принципів і норм журналістської етики, закріплених у Кодексі, а також розгляду скарг журналістів та громадян щодо порушення норм журналістської етики належить комісіям з журналістської етики.[24].

· Наслідки порушення положень цього Кодексу

Порушення норм цього Кодексу піддаються громадському осуду, розглядаються на зборах редакційних колективів та комісіями з журналістської етики.

Всі ці положення показують мораль та совість журналіста, та як компас ведуть і допомагають в його праці.

Етичний кодекс журналіста України є надійним захисником свободи слова на Україні.[24].

1.3 Проблеми професійної етики та моралі у вітчизняній журналістиці

З'ясувати походження професійної етики - це простежити взаємозв'язок моральних вимог з поділом суспільної праці і виникненням професії.

На ці питання, багато років тому звертали увагу Аристотель, потім Конт, Дюркгейм. Вони говорили про взаємозв'язок поділу суспільної праці з моральними принципами суспільства.

В перше матеріалістичне обґрунтування цих проблем дали Карл Маркс та Фрідріх Енгельс.

Виникнення перших професійно-етичних кодексів відноситься до періоду ремісничого поділу праці в умовах становлення середньовічних цехів у XI-XII століть. Саме тоді в перше констатують наявність у цехових статутах ряд моральних вимог стосовно професії, характеру праці, співучасникам по праці.

Професійна етика - це сукупність моральних норм, які визначають становлення людини до свого професійного обов'язку.

Моральні відносини людей в ??трудовій сфері регулює професійна етика. Суспільство може нормально функціонувати і розвиватися тільки в результаті безперервного процесу виробництва матеріальних і духовних цінностей. Змістом професійної етики є етичні та моральні кодекси, розпорядчі певний тип моральних відносин між людьми і способи обґрунтування даних кодексів.

Професійна етика вивчає:

· Відносини трудових колективів і кожного фахівця окремо;

· Моральні якості, особливості фахівця, які забезпечують найкраще виконання професійного боргу;

· Взаємини всередині професійних колективів, і ті специфічні моральні норми, властиві для даної професії;

· Особливості професійного виховання.

Виникає запитання:

Що таке професійний обов'язок журналіста?

Це вироблене співдружністю журналістів уявлення про зобов'язання перед суспільством, які журналісти сумлінно беруть на себе, погодившись з місцем і роллю своєї професії у житті.

Особистісне самовизначення професійного обов'язку породжує переконання в необхідності особисто брати участь у виконанні прийнятих спільністю зобов'язань («Якщо не я, то хто?»), а в підсумку веде до виникнення системи внутрішніх спонукань, стійких професійних установок.

Зміст професійного обов'язку сучасного журналіста описано зокрема в «Міжнародних принципах журналістської етики», прийнятих на IV консультаційної зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій, що проходила в 1983 році в Празі.

Цей документ свідчить: «Найперше завдання журналіста - гарантувати людям отримання правдивої та достовірної інформації за допомогою правдивого відображення об'єктивної реальності». [28].

Саме в такій гарантії укладена серцевина загальної формули професійного обов'язку. Слова «професійний обов'язок» і «завдання» нерідко виявляються поруч, звучать майже синонімічно. Однака це не синоніми. Завдання, який колектив або людина ставить перед собою, похідне професійного обов'язку, продукт взаємодії уявлення про професійний обов'язок з конкретними обставинами дійсності, продукт «автоматичного включення» приписів професійного обов'язку в ситуаціях, що представляють професійний інтерес.

Цей момент - назвемо «професійним довгом», який має референтний характер: якщо він проявиться в поведінці журналіста, значить, перед нами людина цілком зріла в професійно-моральному плані. І чим вище рівень зрілості, тим глибше, складніше, об'ємніше завдання, за вирішення яких береться такий професіонал, підкоряючись голосу совісті.

Основу змісту категорії «професійна відповідальність» становить реально існуюча залежність між результатом професійної діяльності і тими наслідками, які він може мати для суспільства, та для окремих людей. Будь-яка професійна діяльність, якщо вона має творчий характер, в тій чи іншій мірі приречена на непередбачуваність наслідків від її результату.

І кінцева мета, і поетапно проміжні завдання в процесі такої діяльності змістовно формується в умовах невизначеності.

Ось чому, при всій зацікавленості журналістської діяльності в досягненні успіху, рішення про дії він неминуче приймає з урахуванням ймовірності їх альтернативного результату. І такий тип прийняття рішень може бути визначений, як ризик.

Ймовірність результату діяльності, альтернативного журналістським намірам, дуже велика, особливо при зростаючій мірі свободи творчості.

Природний противагу цієї ймовірності - професійна відповідальність.

Про яви професійної відповідальності залежать не тільки від його «моральної згоди» бути відповідальним.

Потрібно ще й високий рівень громадянської зрілості, а також професіоналізму, щоб завчасно визначати, ніж життя може відповісти на наше слово.

Професійну відповідальність треба не тільки виховувати в собі, а й вчитися їй.

Бути професійно відповідальним - означає гарантувати суспільству якісне виконання свого професійного обов'язку і вміти знаходити можливості для цього в будь-яких обставин.

Ще одним із гарантом якісного виконання професійного довгу - є професійна совість.

Дана категорія позначає уявлення професійного свідомості, в яких зберігається колективна пам'ять професійної спільності про емоційних станах, пережитих людиною в ході роботи і утворюючим тим самим внутрішнє середовище процесу діяльності.

Тут проявляється особлива риса характеру, яка підштовхує журналіста на професійні дії, здатні викликати стан душевного спокою, внутрішнього комфорту.

І формування цієї риси характеру починається разом з процесом професійного становлення журналіста.

Професійна совість як чуйний індикатор поведінки журналіста, вимірює його професійні вчинки та підбурює журналіста до оптимальних рішень проблемних ситуацій.

Одних вона підштовхує на творчі подвиги, а іншим перешкоджає.

Зрозуміло, якщо у журналіста є професійна совість.

«Професійна гідність» і «професійна честь» теж відображають домінантний ряд уявлень професійної моральної свідомості, що визначає основу професійної позиції журналіста.

Коли кажуть: «справа честі журналіста -…», «справа честі лікаря - ...», «справа честі педагога - ...», «справа честі вченого - ...» і так далі , то мають зважаючи необхідність поставити акцент на відповідності професії загальному моральному закону на головній підставі, тобто якості виконання професійного довгу.

Про фахівця, який високо несе свою професійну честь, незмінно складається стійке схвальне громадська думка.

Найчастіше вона приймає форму репутації - високої оцінки його професійно-морального вигляду.

Справа честі журналіста - так виконати свої професійні обов'язки, щоб масові інформаційні потоки товариства не засмічувалися псевдо цінностями і могли служити надійним інструментом, що допомагає людству зберігати стійкість в часі і просторі.

Всі вище описані професійно-етичні якості журналіста, є гідними орієнтирами на нелегкому шляху становлення професійної позиції журналіста.



РОЗДІЛ 2. Інформаційна війна як ефективний інструмент реалізації зовнішньої політики держави

2.1 Історія розвитку та сутність інформаційної війни: світовий досвід

Застосування інформаційно-психологічних прийомів за для відстоювання особистих інтересів, збереження власних ресурсів чи здобуття додаткових у протиборстві з протилежною стороною, відомі людству з біблейських часів.

В той же час, відомо, що великомасштабні інформаційні технології, які мають назву інформаційних воєн, мають столітню історію.

У найдавнішій книзі Біблії розповідається, як під час воєн регулярно вдавалися до залякування ворогів, що можна назвати прообразом, сучасної інформаційної війни.

Так в Біблії розповідається історія про Гедеона, коли Гедеон з трьома сотнями солдат розбив війська мідіянітян.

Воїни Гедеона засурмили в сурми і побили глеки, та стали кричати:

«Меч за Господа, та за Гедеона», це визвало переполох у мідіянітянськом таборі і Гедеон переміг ворога. [67].

Також в Біблії розповідається історія, в який Давід переміг Голіата.

Голіят вийшов на поле брані та почав залякувати ізраїльську армію та визивати ізраїльських воїнів на бій. [67].

Ізраїльські воїни були злякані, що тчуть не призвело їх до поразки.

Але Давід не злякався Галіата і вийшов з ним на бій, сказав йому: «Хто тобі дав право сварити військо Господнє».[67].

Та переміг Голіята, чим і здобув перемогу для Ізраїлю.[67].

Прикладів інформаційного впливу на моральну, духовну стійкість супротивника можна знайти чимало і у древньому Римі, і в епоху феодалізму (боротьба з «єрессю», за «істинну віру» і так далі), і в пізніші часи.

Так кардинал Решел'є використовував газету (пресу) для того щоб укріпитися у владі, а згодом щоб здолати своїх противників.

Особливого значення інформаційної війни набули у XX столітті, коли газети, радіо, а потім і телебачення стали справді засобами масової комунікації, а поширювальна через них інформація стала масовою.

Також ми пам'ятаємо радіо Бі-бі-сі, яке стало мостом співпраці між Радянським Союзом та Великобританією, а в році «холодної війни» вело інформаційну війну проти Радянського Союзу. Також слід відзначити, що в інформаційна війні і сам інформаційний простір, і засоби впливу на нього (як технічні, так і суто інформаційні, геополітичні, політичні, соціально-економічні, ідеологічні, релігійні доктрини) є ресурсом. Проблематику інформаційних війн розроблено у працях Г.Почепцова, Б.Кормича, Я.Вариводи, А.Чернова, С.Сьоміна, І.Ніколаєва, В.Бехтєрєва й інших.

Вони накопили достатньо великий практичний досвід у цих справах. Ці відомі фахівці із застосування інформаційної зброї та методів ведення інформаційних воєн описали у багатьох дослідженнях.

Давайте разом спробуємо відповісти на запитання: Що ж таке інформаційна війна?

За визначенням гуру у галузі комунікацій Георгія Почепцова:

Інформаційна війна - це будь-які дії, спрямовані на нейтралізацію противника або опонента в інформаційному просторі.[50].

Інформаційна війна може мати політичні, економічні культурні, ідеологічні, соціальні та інші аспекти і напрями дій. [50].

Ефективність цього виду зброї можна проілюструвати дивовижним фактом ядерного роззброєння України (інформаційне зомбування «на добровільне роззброєння» тут було одним з ключових чинників) чи, скажімо, «трастовим психозом».[50].

Нинішнє пресування свідомості українців ідеями меншовартості, страху і безперспективності нагадує пропагандистську кампанію з метою зниження вартості підприємства перед його дешевою приватизацію.

Хоч термін «інформаційна війна» новий, проте її елементи у вигляді психологічних операцій із використанням інформації мають давню історію.

Так у Першій Світовій війні, а згодом і Другій світової війні, були показані серйозні можливості пропагандистського впливу на масову свідомість людей, а також почали виробляти успішну технологію такого впливу.

Піонерами в інформаційному супроводі воєнних кампаній були країни Антанти, які поставили нові технології на «офіційну» основу.

Спеціалізовані пропагандистськи підрозділи були створені у Великій Британії та США. Діяли вони таємно, залучаючи до співпраці рекламні компанії, і в основному виготовляли листівки та поширювали потрібну інформацію у пресі. Нині інформаційне забезпечення - складова, без якої не розпочинають бойові дії. Нерідко інформаційна перевага доповнює власне військову, яка теж, як правило, зумовлена інформаційними чинниками.

У підготовці та веденні бойових дій держави-агресори використовують широкий набір інформаційного забезпечення, супроводу та прикриття операцій - як в інформаційно-технічній, так і в гуманітарній сферах, починаючи від радіоелектронної розвідки, дезорганізації систем управління супротивника до використання інформаційної, навіть рекламної підтримки.

Сучасні війни ведуться перш за все в інформаційній сфері, яка випереджає і безперервно супроводжує так званий «прямий контакт» протиборчих сторін.

Якщо торкнутися цього питання на міждержавному рівні, то ми побачимо, що спецслужби країн ведуть свої інформаційні війни в ЗМІ.

Інформаційна війна також йде між корпораціями, для того що б захватити «долю ринку».

Виходячи зі змісту та ролі інформації у сучасному світі, американський дослідник М. Маклюен виводить цікаву тезу, що звучить так:

«Істинно тотальна війна - це війна за допомогою інформації».[50].

Остання війна в Іраку стартувала за довго до перших бомбардувань і десантів.

Підготовку вторгнення американська коаліція розпочала з потужної

PR - компанія, поширення інформації про порушення прав людини в Іраку, виробництво «злочинним режимом» зброї масового знищення (що, як з'ясувалося потім, не відповідало дійсності), агресивні наміри Хуїсейна. Треба пам'ятати, що в Іраку дійсно були порушені права людини та свобода слова, тому інформаційна війна була обснованою і мала під собою основу неспотворених фактів.

Георгій Почепцов визначає інформаційні війни, як «інформаційні технології, що впливають на інформаційні системи, маючи на меті введення в оману, виведення з ладу, або десинхронізацію процесів управління суспільством та його складовими, передусім військовими».[49].

«Інформаційне проникнення» - складова інформаційної війни, яку ведуть, як правило, на території противника, проти громадян іншої країни, у чужому інформаційному просторі.

Від так обирають і конкретні засоби комунікаційні впливу відповідно до структури, стану ЗМІ, інших чинників конкретного регіону.

Наймасштабнішою і класичною інформаційною війною була «холодна війна». [49].

Вона сконцентрувала величезні фінансові й інтелектуальні можливості двох наддержав США та СРСР.

Полем їх нього протиборства фактично став увесь світ. Не вступаючи у пряме воєнне протистояння підтримуючи офіційні стосунки, співпрацюючи в різних сферах технологічній (космос), гуманітарній, спортивній, дипломатичній то що Радянський Союз і Сполучені Штати вели безкомпромісну боротьбу за вплив у різних регіонах в інформаційному просторі.

Ареною протистояння ставали різні країни, регіони планети.

Показовою є Чилі, де Радянський Союз намагався створити своєрідний форпост для проникнення на континент. США перегнали СРСР саме завдяки інформаційним технологіям, операціям, які спричинили повалення влади соціалістів.

Чилійський досвід згодом став темою дисертації американця чилійського походження Фреда Ленді ««Психологічна війна» і таємні операції проти ЗМІ в Чилі 1970-1973 рр.».[50].

«Холодна війна» тривала на всіх рівнях, із використанням усіх доступних каналів впливу і проникнення, включаючи офіційні і неформальні можливості та стосунки. Ця війна засвідчила потужну комунікаційну здатність не лише традиційних, а й опосередкованих засобів комунікації.

Такими, приміром, стали західна музика, речі і навіть гроші.

СРСР намагався протистояти цьому: штучно підтримували курс рубля, обмежували поїздки за кордон і так далі.[50].

Це давало мало результатів.

Поразки Радянський Союз зазнав і на міжнародній арені, де завдяки більшим економічним та інформаційним можливостям США здобули перевагу дії радянського режиму в світі оцінювали в американській редакції.

Не витримавши тягаря протистояння, в СРСР зрештою вирішили піти іншим шляхом вказаним США. Ведення інформаційної війни ніколи не буває випадковим або відособленим (і може навіть не бути порушенням закону), мається на увазі погоджена діяльність по використанню інформації, як зброї для ведення бойових дій , будь те на реальному полі брані, або у військовій, економічній, політичній або соціальній сферах.

Театр інформаційних бойових дій протирається від секретного кабінету до домашнього персонального комп'ютера і ведеться на різних фронтах. Електронне поле бою представлене постійно зростаючим арсеналом електронних озброєнь, переважно засекречених. Атаки інфраструктури наносять удари по життєво важливих елементах. Подібні дії можуть бути, почати геополітичними або економічними супротивниками, опозицією, або терористичними групами.

У цього випадку, збір розвідувальної інформації, також виходить на нові рубежі. Конфіденційність усе більш уразлива в міру появи можливості доступу до постійно зростаючих обсягів інформації в постійно мінливому складному світі.

Важливі персони в такий спосіб можуть стати об'єктом шантажу або злісного наклепу. Небезпеки, що підстерігають окремих громадян, їх права та свободи, не менше.

Як би там не було, термін «інформаційна війна» зобов'язаний своїм походженням військовим і позначає жорстоку і небезпечну діяльність, зв'язану з реальними, кровопролитними і руйнівними сутичками в інформаційному просторі.

Військові експерти, що сформулювали доктрину інформаційної війни, чітко уявляють собі окремі її грані: це штабна війна, електронна війна, психологічні операції і так далі.

Наступне визначення вийшло зі стін кабінету Директори інформаційних військ Міністерства оборони:

«Інформаційна війна складається з дій, що починаються для досягнення інформаційної переваги в забезпеченні національної військової стратегії шляхом впливу на інформацію й інформаційні системи супротивника з одночасним зміцненням і захистом нашої власної інформації й інформаційних систем.

Інформаційна війна являє собою всеосяжну, цілісну стратегію, покликану віддати належне значимості і цінності інформації в питаннях командування, керування і виконання наказів збройними силами і реалізації національної політики.

Інформаційна війна націлена на всі можливості і фактори уразливості, що неминуче виникають при зростаючій залежності від інформації у всіляких конфліктах.

Об'єктом уваги стають інформаційні системи (включаючи відповідні лінії передач, що обробляють дані, центри і людські фактори цих систем), а також інформаційні технології, використовувані в системах озброєнь.

Інформаційна війна має наступні й оборонні складові, але починається з цільового проектування і розробки своєї

«Архітектури командування, керування, комунікацій, комп'ютерів і розвідки», що забезпечує особам, що приймають рішення, відчутну інформаційну перевагу у всіляких конфліктах».[50].

Багато ведучих стратегів думають, що протистояння армій, що гинуть на полях генеральних боїв, дуже незабаром займе своє місце на смітнику історії поруч зі шпорами й арбалетами. Вища форма перемоги тепер полягає в тому, щоб вигравати без крові.

Таким чином, під погрозою інформаційної війни розуміється намір визначених сил скористатися разючими можливостями, схованими в інформації, щоб вести «безконтактну» війну, у якій кількість жертв (у прямому значенні слова) зведено до мінімуму.

«Ми наближаємося до такої ступені розвитку, коли вже ніхто не є солдатом, але усі є учасниками бойових дій, - сказав один з керівників Пентагона. - Задача тепер складається не в знищенні живої сили, але в підриві цілей, поглядів і світогляду населення, у руйнуванні соціуму».[50].

Цивільна інформаційна війна може бути розв'язана терористами, наркотичними картелями, підпільними торговцями зброї. Прикладом може служити «інформаційна війна», яку постійно ведуть терористи проти Ізраїлю.

Великомасштабне інформаційне протистояння між суспільними групами, владою і опозицією, або державами має на меті змінити розміщення сил у суспільстві.