Медійна складова інформаційної війни

Засоби масової інформації як зброя інформаційної війни. Аналіз інформаційного контенту на телебаченні. Дослідження російських ЗМІ на вміст пропагандистської інформації в контексті інформаційної війни проти України. Питання "України" в Інтернет-виданнях.

Рубрика Журналистика, издательское дело и СМИ
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 10.12.2014
Размер файла 536,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що ЗМІ постають головною зброєю у веденні інформаційних війн. За допомогою медіа можна маніпулювати громадською думкою, впливати на прийняття важливих стратегічних рішень, змінювати кордони без застосування реальної зброї. Сьогодні не так важливо мати численну армію або надвелику територію, достатньо володіти низкою потужних засобів масової інформації.

У наш же час виникнення таких понять як « інформаційна війна» , «медіа-агресія» , « інформаційна безпека» свідчить не тільки про тісний зв'язок мас-медіа з конфліктними ситуаціями, а й про те, що у збройних конфліктах сучасності боротьба на інформаційному полі не менш важлива, ніж безпосередньо військові дії.

В останні півроку Україна стала жертвою інформаційної війни Росії. ЗМІ РФ зробили і роблять все можливе для повного дезорієнтування в ситуації та прихилення всіх фактів на свій бік. Для цього існує ціла низка засобів масової комунікації, які функціонують на різних рівнях. Для протистояння інформаційній агресії, необхідно докладно проаналізувати основні методи та стратегії, до яких вдаються російські медіа.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та визначенні основних методів ведення інформаційної війни Росії проти України у вимірі засобів масової інформації.

Мета дослідження передбачає розв'язання таких завдань:

1. дослідити теоретико-методолічну базу поняття «інформаційної війни», виділити методи та стратегії ведення інформаційної війни;

2. дослідити російські ЗМІ в призмі інформаційної війни проти України;

3. методом контент-аналізу провести дослідження російських ЗМІ на вміст пропагандистської інформації в контексті інформаційної війни проти України;

Об'єктом дослідження є медійна складова інформаційної війни.

Предметом дослідження є аналіз російських ЗМІ, як основної зброї інформаційної війни проти України.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використано такі методи досліджень: теоретичний - для визначення поняття «інформаційна війна» та її основних складових, та емпіричний - для дослідження основних методів та стратегій ведення інформаційної війни в засобах масової комунікації.

Наукова гіпотеза. Засоби масової інформації є основною складовою ведення інформаційної війни.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, загальним обсягом 60 стр

У вступі визначено актуальність дослідження, поставлена мета та основні задачі, у межах об'єкта виокремлено предмет, подана коротка характеристика представлених розділів.

У першому розділі розглянуто теоретико-методологічні підходи до поняття «інформаційна війна», визначені основні ознаки та функції.

У другому розділі представлений повний аналіз найвпливовіших засобів масової інформації Росії, до яких відносяться друкована преса, телебачення та соціальні мережі. Визначені основні складові ефективності інформаційної війни Росії проти України. Виокремленні основні засоби пропаганди та маніпуляції масовою свідомістю.

У третьому розділі проведений контент-аналіз на виявлення в новинах з різних російських засобів інформації методів пропаганди. Досліджено питання чому Україна виявилася неефективною у веденні інформаційної війни проти Росії.

Завершують дослідження висновки, у яких наведено основні результати роботи.

1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОНЯТТЯ «ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА»

1.1 Поняття «інформаційної війни»

Термін « інформаційна війна » сьогодні використовується досить широко, однак однозначного визначення цього поняття поки немає. Інформаційна війна сьогодні трактується як :

- Комплексне спільне застосування сил і засобів інформаційної та збройної боротьби;

- Комунікативна технологія впливу на інформацію та інформаційні системи супротивника при одночасному захисті власної інформації і своїх інформаційних систем;

- Комунікативні технології впливу на масову свідомість;

- Протиборство між державами в інформаційному просторі з метою завдати шкоди інформаційним системам, процесам і ресурсам (інформаційно-технічна війна), підриву політичної та соціальної систем, а також масованої психологічної обробки особового складу військ і населення з метою дестабілізувати суспільство і державу (інформаційно-психологічна війна) [1].

Є й інші визначення, які, по суті, повторюють наведені. Водночас існує думка, що «невійськові війни», до яких належить і «війна інформаційна» , не можуть бути предметом науки про війну. Проте думка це досить спірна. До того ж термін «інформаційна війна» використовується в даний час настільки широко і так глибоко проник в наукову, журналістську, та й побутову лексику, що змінити що-небудь в його використанні не представляється можливим. Тому особливого значення набуває експлікація поняття «інформаційна війна» згідно новому об'єкту і нових умов [1].

Наведені вище визначення свідчать про те, що термін «інформаційна війна» використовується у двох смислових варіантах: гуманітарному та технічному. У гуманітарному сенсі «інформаційна війна» розуміється як ті чи інші методи трансформації інформаційного простору. У цьому випадку мова йде про атаки на структури породження інформації, про нав'язування моделі світу, яка покликана забезпечити бажані типи поведінки. У технічному - як цілеспрямовані дії, вжиті для досягнення інформаційної переваги шляхом нанесення шкоди інформації, інформаційним процесам та інформаційним системам противника при одночасному захисті власної інформації, інформаційних процесів та інформаційних систем. Зрозуміло, що об'єктами поразки в «інформаційних війнах» будуть, в першому випадку, психіка і свідомість людини , у другому - інформаційна інфраструктура. Таким чином, одним терміном - інформаційна війна - позначаються процеси, засоби і методи реалізації яких кардинально різняться: комп'ютерний вірус не може вплинути на здоров'я людини, а стан суспільної свідомості та панівна в суспільстві картина світу не впливає на роботу інформаційно-телекомунікаційних систем [1].

У той же час поняття «інформаційна війна» неможливо експлікувати без уточнення понять, які входять до його складу і, в першу чергу, без з'ясування суті поняття «війна». Одним з найбільш поширених визначень цього поняття наведене В.Ф.Піліпенком в своєму словнику: «Війна - соціальне явище, що являє собою одну з форм вирішення протиріч між державами, народами, націями, класами і соціальними групами засобами збройного насильства». Звичайно війна це вже не протиріччя, а протиборство і головною відмінною рисою її є не застосування засобів збройного насильства (навряд чи до них можна віднести психотропні засоби , саботаж , дезінформацію « Несмертельна зброя», а можливість повного або часткового фізичного знищення інфраструктури протиборчої сторони, включаючи її базового елементу - людини. Тобто, війна є протиборство двох соціальних систем, в ході якого допускається фізичне знищення елементів структури протиборчих систем, включаючи людину. Виходячи з цього війною слід називати тільки ті соціальні явища, в яких виконуються обидві умови:

- обидві сторони знаходяться в стані активної протидії (тобто протиборства);

- в ході цього протиборства можуть фізично знищуватися елементи інфраструктури кожної зі сторін [2].

Іншими словами явище це носить симетричний характер. Цим війна відрізняється від терористичного акту. Незважаючи на те, що терор, так само як і війна, допускає (передбачає) можливість фізичного знищення елементів системи супротивної сторони, терор - явище асиметричне : одна з протиборчих сторін перебуває у стані війни, інша - в стані миру. При цьому для ідентифікації соціального явища в якості війни цілі, засоби, методи її ведення не мають ніякого значення.

Що стосується засобів і методів ведення війни в традиційному розумінні і війни інформаційної, принципів, на яких заснована, то вони абсолютно різні. Інформаційної зброї, як такої, взагалі не існує. Все, що називається фахівцями інформаційним зброєю (засоби масової інформації, електронні засоби, лінгвістичні засоби), є насправді певним типом інформаційних зв'язків елементів соціальної структури або засобами їх регулювання, які можуть призвести як до конструктивних, так і до деструктивних наслідків на об'єкта впливу. Тому в інформаційній війні виграє той, хто зуміє забезпечити більш ефективний захист свого простору від вторгнення неадекватної і неправдивої інформації. Багато країн світу так і роблять - створюють у себе системи захисту від інформаційної агресії. У Франції , наприклад , по телебаченню дозволяється показувати не більше 50 % іноземних фільмів, абсолютна більшість яких, як відомо, американські [4].

На концептуальному рівні можна сказати, що держави прагнуть придбати інформацію, що забезпечує виконання їх цілей. Знання про інформацію, якою володіє противник, є засобом, що дозволяє підсилити вашу могутність і знизити могутність вашого ворога.

Інформаційна війна - це будь-яка атака проти інформаційної функції, незалежно від застосовуваних засобів.

Інформаційна війна - це будь-яка дія захисту наших власних інформаційних функцій, незалежно від застосовуваних засобів.

Інформаційну війну можна використовувати як засіб для проведення стратегічної атаки або протидії.

Тим не менш, сучасні засоби виконання інформаційних функцій зробили інформацію вразливою до прямого доступу і маніпуляції нею. Сучасні технології дозволяють противнику змінити або створити інформацію без попереднього отримання фактів і їх інтерпретації. Ось короткий список характеристик сучасних інформаційних систем, що призводить до появи подібної уразливості: концентроване зберігання інформації, швидкість доступу, великі можливості інформаційних систем виконувати свої функції автономно.

Існує 3 основні цілі інформаційної війни:

* контролювати інформаційний простір , використовуючи його у власних цілях його, захищаючи при цьому військові інформаційні функції від ворожих дій ( контрінформацію ) .

* використовувати контроль за інформацією для ведення інформаційних атак на ворога.

* підвищити загальну ефективність збройних сил за допомогою повсюдного використання військових інформаційних функцій [6].

Існує кілька визначень інформаційних воєн. Хотілося б навести деякі з них. Отже, за визначенням Н.І. Панаріна, інформаційна війна - це «комплексне спільне застосування сил і засобів інформаційної та збройної боротьби». Є інше визначення: « інформаційна війна - це комунікативна технологія впливу на інформацію та інформаційні системи супротивника з метою досягнення інформаційної переваги в інтересах національної стратегії, при одночасному захисті власної інформації і своїх інформаційних систем» ( Швець Д.А.). Друге визначення видається більш точним і більш повно розкриває суть інформаційних воєн, спрямованих на встановлення контролю над інформаційним простором і механізмами прийняття державних рішень.

В інформаційній війні можна виділити три основних етапи:

- Визначення цілей (навіщо вона потрібна і що необхідно отримати в результаті );

- Визначення стратегії, яка має враховувати чотири базових компоненти комунікаційної технології : підготовку повідомлення, визначення каналу комунікації та цільової аудиторії, на яку орієнтовано повідомлення, вибір комунікатора;

- Складання плану тактичних заходів [6].

В даний час інформаційні війни виходять на авансцену можливих варіантів домінування в інформаційній сфері. При цьому необхідно розрізняти два напрямки ведення інформаційних воєн: безпосередньо інформаційне та психологічне. У першому випадку об'єктом впливу стають комп'ютери та інформаційні системи, у другому - масова свідомість. Відповідно, залежно від цього вибираються способи впливу.

У ході інформаційної війни необхідно планувати власні ресурси і ресурси противника з урахуванням таких факторів:

- Розподіл кампанії в часі і просторі.

- Наявність відповідної матеріально-технічної бази.

- Можливість залучення висококваліфікованих фахівців.

- Наявність відповідної фінансової бази.

- Доступ до засобів масової інформації.

У разі проведення психологічної війни на перше місце виходять процеси формування громадської думки. У цьому випадку ефективно впливає применшення значущості тієї чи іншої події, недопущення його в інформаційний простір , використання в ході комунікативної кампанії «спіралі мовчання», тобто уявлення думки меншості, як думки більшості населення.

Використання інструментарію психологічної війни в ході війни інформаційної дозволяє, з одного боку, зруйнувати наявну інформаційну систему, з іншого - провести зміну комунікативної установки в суспільстві і, таким чином, підпорядкувати його інтереси інтересам сторони-агресора [7].

Головним же інструментом інформаційного впливу є новина. Американські фахівці дають новини таке визначення: «Новина - це порушення норми, яке завжди є асиметричним» (американський військовий словник термінів, 1965). Отже, можна зробити висновок про те, що успішність інформаційної зброї укладена в ступені його асиметричності .

Асиметричність інформаційного впливу особливо проявляється в негативних контекстах. Це може бути, наприклад, звинувачення або спростування, що викликають неадекватну суспільну реакцію. Асиметричні інформаційні дії мають більше шансів на успіх, так як їм не можна протиставити логічно обґрунтовану відповідь, саме тому асиметричність стає єдиним можливим варіантом у разі зіткнення з сильнішим противником. Також до асиметричності можна віднести нереагування на ті чи інші вимоги, висунуті нейтральною або протилежною стороною. Політика нереагування досить активно використовується США, і цьому існує маса прикладів [9].

В рамках інформаційно-психологічних операцій комунікативні програми можуть бути спрямовані на:

- реструктурування ворожих відносин обраних індивідів і груп;

- посилення відносин дружньо налаштованих індивідів і груп;

- підтримка постійної нейтралізації тих, чиї відносини є неструктурованими, хто є «безпечним», будучи нейтральним.

Розробляючи в даному випадку план тактичних заходів , необхідно брати до уваги такі відомості:

- визначення цільової аудиторії в даному суспільстві;

- переконання , відносини , думки і мотивація цільових аудиторій;

- аналіз точок уразливості в даній моделі поведінки;

- визначення найбільш ефективних каналів для досягнення мети;

- вторинне дослідження ефекту першого етапу інформаційної війни [11].

Таким чином « інформаційна війна» - це різновид протиборства соціальних систем, в ході якого допускається ( передбачається ) фізичне знищення елементів інфраструктури протиборчих систем, а головним засобом ведення є інформаційні технології .

телебачення інтернет інформаційний війна

1.2 ЗМІ як головна зброя інформаційної війни

С.П. Расторгуєв в одному зі своїх інтерв'ю «Літературній газеті» (№ 42, 2003р.) сказав: «Інформаційна зброя використовує енергію, закладену в людині. Вона береться з «голови» того, на кого воно діє і він сам себе знищує, «змушує» себе виконувати різні вчинки, хворіти або виліковуватися. Але це робить саме він сам. Треба тільки грамотно і в добре упакованому вигляді йому подати відповідні вихідні дані - інформацію».

Дійсно, середовище проживання людини різко змінилося з появою Інтернету - інформація поширюється моментально по всьому світу. Перепрограмувати людину стало швидше, дешевше і легше, ніж вбивати. Інформаційні засоби іноді навіть безкоштовно поставляються, як комп'ютери до вузів, - аби їх користувачам подавати відповідну інформацію.

Глобалізація інформаційних процесів і всеосяжність інформаційних потоків, стрімкий розвиток і збільшення обсягів впливу аудиторій телекомунікаційних мереж ознаменували собою кінець XX століття. Ці фактори дали підстави вченим ( футурологам , соціологам , філософам ) стверджувати, що на зміну індустріальному суспільству, де провідну роль відігравало виробництво, і проміжній постіндустріальній стадії (для пострадянського простору більш прийнятний термін «деіндустріалізація»), де поряд з виробництвом важливу роль відіграє сфера послуг, йде нове - інформаційне суспільство, для якого пріоритетною є сфера масових комунікацій [13].

Вже зараз інформаційні технології стали найпотужнішою виробничою силою: наприклад , сьогодні 90 % капіталу переходить від власника до власника за допомогою електронних комунікацій, а потенціал деяких інформаційних корпорацій більший, ніж у окремих держав. Показовим виступає приклад компанії «Microsoft», яка зі своїми капіталами приблизно в $ 700 млрд. випереджає економічні показники цілої країни, скажімо, Іспанії.
Німецький філософ Шпенглер ще на початку XX століття передбачав небувале зростання ролі інформації в житті суспільства. У роботі «Сутінки Європи» він писав: «У найближчому майбутньому три або чотири світових газети будуть направляти думки провінційних газет і з їх допомогою - «волю народу». Все вирішуватиметься невеликою кількістю людей, які контролюють ці газети, імена яких можливо навіть і не будуть відомі, проте величезна маса політиків другого рангу, риторів і трибунів, депутатів і журналістів, представників провінційних горизонтів , буде підтримувати в нижчих прошарках суспільства ілюзію народного самовизначення».

Слід зазначити, що О. Шпенглер у той час не передбачав розвитку електронних ЗМІ - тоді його прогнози, напевно, були б ще сміливіше. Адже саме розвиток телекомунікацій виступає визначальним фактором інформаційного суспільства. Те, скільки часу займає, і яке значення має перегляд телепередач для середньостатистичного європейця, дозволяє стверджувати, що телевізор - головна ікона нашого часу.

Комунікаційна сфера взагалі та ЗМІ зокрема - завжди були активними учасниками збройних конфліктів. У цьому контексті вельми символічно виглядає факт, що став 60 років тому приводом для другої світової війни - напад на радіостанцію в Глейвіце. Історики відзначають, що Б.Муссоліні, на думку його ж соратників, при плануванні військових операцій більше уваги приділяв тому , які заголовки з'являться в газетах, ніж військовій доцільності. Проте в другій світовій війні зазнали поразки саме ті держави, у яких досягнення в інформаційно-пропагандистської сфері були найбільш переконливими. Використання ЗМІ в той час мало порівняно невелике значення для військового успіху.

У наш же час навіть виникнення таких понять як « інформаційна війна», «медіа-агресія» , « інформаційна безпека» свідчить не тільки про тісний зв'язок мас-медіа з конфліктними ситуаціями, а й про те, що у збройних конфліктах сучасності боротьба на інформаційному полі не менш важлива, ніж безпосередньо військові дії. (Це пов'язано також і з приходом « інформаційної ери »). Якщо донедавна війна впливала здебільшого на інформаційну сферу, зокрема , на журналістику (наприклад , перша світова війна стала стимулом для появи і розвитку в США аналітичної журналістики , так як американці не могли зрозуміти, яким чином вбивство герцгерцога Фердинанда послужило причиною такого конфлікту), то останнім часом спостерігається зворотній зв'язок, причому як на макро- так і на мікрорівні.

Перелом в інформаційно-військової сфері відноситься до часу в'єтнамської війни. Американські військові неодноразово стверджували, що причиною їх поразки стала не стільки допомога СРСР і мужність в'єтнамців, скільки негативна позиція «своєї» преси. Тоді ж було визнано необхідним наявність «інформаційно-психологічного забезпечення бойових дій»: формувати за допомогою ЗМІ громадську думку таким чином, щоб будь-які військові дії знаходили підтримку серед власного населення і взагалі у більшості жителів планети. Методи практично не відрізняються від звичайних прийомів public relations. Це створення кількісної та якісної переваги власної точки зору в ЗМІ, впровадження стійких асоціацій, схем, міфів, які відповідають інтересам організатора інформаційної кампанії.

У наш час ЗМІ відіграють все більшу роль як у вирішенні збройних конфліктів, так і безпосередньо в їх ході. «Сьогодні в розвинених державах будь-яка дія неможлива без відповідної інформаційної підготовки. Війни повинні виглядати справедливими, ворог - найжорстокішим, власні воїни - справжніми героями». Сучасні війни - це, перш за все, збройні політичні демонстрації. І демонстративний момент в них не менш важливий, ніж власне момент застосування зброї».

Журналісти давно стали третьою стороною чи не кожного збройного конфлікту, і від того, яку сторону ЗМІ схильні підтримати, значною мірою залежить його результат. Вчені, які досліджують вплив інформаційних процесів на хід сучасних збройних конфліктів, зазначають: «Політичні, ідеологічні та геополітичні погляди формуються у значної частини суспільства виключно на основі телекомунікацій. Медіа-образ фактично є атомарним синтезом, в якому зосереджено відразу кілька підходів - етнічний, культурний, ідеологічний, політичний. .

Інформаційний репортаж з якої-небудь гарячої точки, про яку нічого не відомо, наприклад, жителю Капітолію, повинен за найкоротший час представити географічний, історичний, релігійний, економічний, культурний, етнічний профіль регіону, а також розставити акценти згідно вузько заданої політичної мети. Таким чином, професія журналіста (особливо тележурналіста ) зближується з професією геополітика. Мас-медіа в сучасному суспільстві відіграють вже не чисто допоміжну роль, як раніше, а стають потужним самостійним чинником , здатним здійснювати сильний вплив на історичній долі народів»(А. Дугін ) [14].

Інформаційне забезпечення останніх військових кампаній США в Югославії, Ірак, Афганістані стало темою окремих досліджень. Початку військових дій завжди передували потужні інформаційні кампанії, метою яких , насамперед, була дискредитація супротивника, створення образу ворога. Основний етап ІВ (як свідчить досвід операцій в Іраку та Югославії) складається в демонстрації переваг американської зброї , приховуванні власних втрат, перебільшенні шкоди, завданою ворожою армією, військово-промисловим об'єктам і засобам комунікації , в тому числі теле- і радіостанціям противника. При цьому таку інформацію поширюють через контрольовані військовими прес-центри. Дослідники відзначають, що «на початку кампанії завжди потрібні великі ресурси, щоб встигнути швидко сформувати в суспільній свідомості потрібний стереотип . А зламати сформований стереотип практично неможливо».

Таким чином, ЗМІ стають найважливішим фактором, що забезпечує підтримку чи засудження тієї чи іншої військової акції, і вони створюють і розробляють спеціальну систему «загальних» людських цінностей і прикріплених до них структур дискурсів, звернення до яких має бути самоочевидним для свідомості члена світового освіченого співтовариства.

На особливу роль засобів масової інформації в структурі сучасної військової справи також звертає увагу у своїй книзі , присвяченій аналізу війни в затоці, інший відомий автор - Олвін Тоффлер.

Можна відзначити два напрямки в інформаційних кампаніях, які завжди супроводжують бойові дії американської армії : оперативне інформування ЗМІ в необхідному ключі, надання всілякої допомоги журналістам і разом з тим жорстка боротьба з витоком негативної інформації і серйозний тиск на тих, хто її поширює. Взагалі можна відзначити, що інформаційний аспект цих конфліктів був спланований не менше старанно, ніж військовий. Зауважимо,що під час бомбардування Югославії ударам по сербським телекомунікаційним об'єктам війська НАТО приділили чи не більше уваги, ніж руйнування військових об'єктів.

Значну увагу Північноатлантичний альянс приділив формуванню громадської думки і в сусідніх з Югославією східноєвропейських країнах. Наприклад , інформаційний центр НАТО в Україні кілька разів організовував поїздки українських журналістів (що примітно: як з центральних, так і з регіональних мас-медіа) у Косово після того, як туди були введені війська Альянсу. До складу української делегації включали переважно тих журналістів, які вже давно контактували з цим центром , кілька разів перед тим побувавши в штаб-квартирі Альянсу в Брюсселі [16].

Тому не дивно, що хоча формально ніяких вимог до матеріалів не висувалося, а журналісти не мали обмежень у доступі до інформації (так кажуть самі журналісти, які їздили до Косово) - українські мас-медіа висвітлювали події в прийнятному для НАТО ключі. У результаті склалася парадоксальна ситуація: населення України в цілому негативно сприйняло дії НАТО проти Югославії, а подача матеріалів у місцевих ЗМІ після введення військ Альянсу в Косово була здебільшого нейтральною або навіть позитивно відображала хід подій в краю.

Боротьба на інформаційному полі є не менш важливою , ніж безпосередні бойові дії. Так, наприклад, під час конфлікту в Дагестані влітку 1999 року російські спецслужби приділили велику увагу ліквідації в Інтернеті сайту Мовладі Удугова «Кавказ-центр». До речі, прийнято вважати , що для перемоги в російсько-чеченській війні 1994-96 рр. М.Удугов (який отримав від росіян прізвисько «чеченський Геббельс») зробив не менший , ніж польові командири: спочатку він виграв інформаційну війну з Росією (створив вигідний імідж Чечні), а вже потім перемогу була фактично отримана і в бойових діях.

Саме після цього аналітики стали стверджувати , що війна на Кавказі - це, перш за все інформаційна війна. «Чеченські польові командири готові і до інформаційної війни . Очевидно, що того, хто її виграє, назвуть переможцем. А той, хто програє, втратить все» (О. Стулов ) [22]. Примітно, що Росія зробила належні висновки з першої чеченської кампанії, і в 1999-2000 роках зуміла переломити ситуацію в інформаційному просторі на свою користь.

Мусульмани в цілому і ісламісти особливо не відчувають нестачі в надійній інформації; Якраз навпаки - багато що вказує на те, що більшою мірою їх цікавить слухання радіопередач і читання повідомлень, підготовлених мусульманами - вони їм більше довіряють, ніж інформації, що надходить від не мусульман. .

Підтвердженням сказаному є поведінка мусульман , що живуть у західних країнах (включаючи Ізраїль ) , які добре знають одну або більше західних мов. Хоча вони мають доступ до величезного числа західних телевізійних станцій та інтернет-сайтів , вони зазвичай отримують відомості про новини не від них , а від мусульманських джерел.

Прикладами подібної ситуації є інтенсивні зусилля таких телевізійних станцій, як Аль -Джазіра ( в Катарі ) або Аль-Манар (у Франції) , які прагнуть розширити свою мусульманську аудиторію , або намір телестанції Аль-Джазіра розпочати мовлення англійською мовою на початку 2006 р. ще більш переконливим доказом такої ситуації є поведінка ісламістських терористів , які живуть на Заході , які взагалі ігнорують немусульманскі джерела інформації.

Як приклад розглянемо підгрунтя нападу ліванського іммігранта Рашида Баз на єврейського хлопчика Арі Хальберштама 1 березня 1994. Напад стався на Бруклінському мосту в Нью-Йорку. У своїй статті в журналі «Middle East Quarterly» Аріель Хейлман пише, що Баз вистрілив і вбив Хальберштама через чотири дні після того, як ізраїльтянин Барух Гольдштейн вбив 29 мусульман в мечеті в Хевроні. Бійня, влаштована Гольдштейном , викликала хвилювання на всьому Близькому Сході і вплинула на поведінку мусульман в Сполучених Штатах , які «сприйняли події, що відбулися на Близькому Сході , зовсім по -іншому, ніж більшість американців»[16].

Хоча ізраїльський уряд різко засудив дії Гольдштейна, арабська преса «майже без винятку» поклала всю відповідальність за цю бійню на ізраїльтян і їх уряд. У радіопередачах цитувалися слова палестинського представника в ООН про те , «відповідальність за те , що сталося , несе уряд Ізраїлю ... і можна сказати, що останній приймав участь у цьому теракті».

Баз ввібрав в себе всі ці міркування і інтерпретацію подій, а зміст американських передач і газет видавався йому несуттєвим, не значущим. Фізично він жив ??у столиці світової преси, але його думки витали в інтелектуальному середовищі, утвореному редакторами видань на арабській мові.

Інтелектуальний інструментарій має серйозну позитивну характеристику: він забезпечує нелінійний перехід, як звичайні методи базуються на лінійних переходах. Тобто результат у цьому випадку може бути «проривним» і непередбачуваним. А саме такі результати нині й потрібні, бо людство свій час на очікування вже вичерпало.

2. АНАЛІЗ РОСІЙСЬКИХ ЗМІ, ЯК ОСНОВНОЇ СКЛАДОВОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ

Засоби масової інформації завжди виконували декілька функцій: інформативну, просвітницьку та розважальну. Сьогодні, в еру розвинутих інформаційних технологій, ЗМІ стали рушійною силою поширення своїх інтересів, засобом пропаганди та маніпуляції, та, зрештою, найважливішою зброєю ведення інформаційної війни.

Інформаційна війна РФ проти України є тому яскравим прикладом. Скориставшись нестабільною ситуацією, російські медіа не просто протягом всього часу передавали хибну та образливу інформацію про події, вони спровокували територіальне втручання в Крим та на Схід країни, та постійно підтримували та продовжують створювати напружену ситуацію в цих регіонах.

Для того, щоб зрозуміти чому російські ЗМІ забули про такі слова, як «незалежність», «соціальна відповідальність», «об'єктивність», «чесність» та всі інші загальні риси, які повинні бути притаманні журналісту, варто дізнатися про фінансування та приналежність окремих ЗМІ до певних медіа-груп. В Російській Федерації існує десяток впливових медіа-холдингів. Серед найбільших:

Газпром-медіа холдинг - найбільший медіа-холдинг РФ

Телеканали

НТВ, НТВ+, ТНТ, ТВ3, 2x2

Радіостанції

Авторадио, Эхо Москвы, Детское радио, Relax FM, Comedy Radio та ін.

Преса

Видавничий будинок «Семь дней»: «Караван историй», «Семь дней»;

«Итоги», «Трибуна» та ін.

Інтернет

Відеохостинг Rutube

Прибуток за 2012 р.

1722 млн. дол.

Аудиторія за тиждень

33 млн. чол.

Максимальне охоплення новинами

18,3 млн. чол.

Генеральний директор (з 2013)

Михайло Лесін - Міністр РФ з друку, телерадіомовлення та масових комунікацій; Радник президента Росії В.Путіна.

Власник

Юрій Ковальчук (банк «Росія»)

ВАТ «Первый канал» - найбільший телеканал РФ. Найбільше охоплення аудиторії - 98, 8% населення

Прибуток за 2012 р.

957 млн. дол.

Аудиторія за тиждень (Росія)

30 млн. чол.

Максимальне охоплення новинами (Росія)

7 млн. чол.

Генеральний директор

Костянтин Ернст - постійний учасник засідань адміністрації президента щодо питань телерадіомовлення.

Акціонери

51% акцій належить державі; 25% Ю.Ковальчуку; решта Р.Абрамовичу

Всеросійська державна телевізійна і радіомовна компанія (ВГТРК)

Телеканали

Росія-1, Росія-2, Росія-24, Росія-К, РТР Планета, EuroNews-Росія,

Москва 24 (на замовлення Уряду Москви) та ін.

Інтернет

Інтернет-канал «Росія»; Вести.ру;

Радіостанції

Радіо Росії; Маяк

Прибуток за 2012р.

760 млн. дол.

Аудиторія за тиждень (Росія)

35 млн. чол.

Максимальне охоплення новинами (Росія)

22 млн. чол.

Генеральний директор

Олег Добродєєв;

Офіційно ВГТРК належить державі; неофіційно пакет акцій також підпорядковується Ю.Ковальчуку.

Інші, такі як СТС Медіа, Профмедіа, РБК-медіа, Національна медіа група мають аналогічне положення. Найбільші медіа-корпорації підпорядковуються або російській владі, або підвладним структурам, в більшості випадків банку «Росія», головним акціонером якого є Ю.Ковальчук - ближній соратник та друг президента РФ В.Путіна.

Свобода слова в Росії - право, що гарантується Конституцією Російської Федерації вільно шукати, одержувати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким законним способом. Також Конституція РФ зазначає, що «не допускаються пропаганда чи агітація, які викликають соціальну, расову, національну чи релігійну ненависть і ворожнечу...». Це означає, що провладні медіа порушують найголовніший закон країни.

Згідно КК, наклеп - це «поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи або підривають його репутацію». Образа - «приниження честі та гідності іншої особи, виражене в непристойній формі».

Навіть Інтернет-простір, в якому свідомі росіяни могли ділитися та отримувати інформації, зазнав обмежень на законодавчому рівні. Тепер блогери, які мають більше 3 тис. читачів прирівнюються до засобів масової інформації, і таким чином, на них поширюються вся кримінальна відповідальність при недотриманні всіх потрібних норм.

2.1 Питання «України» в Інтернет-виданнях

Для аналізу висвітлення ситуації в Україні були використані такі російські видання, інформаційні агенції: «Комсомольськая правда»; «Известия»; «Независимой газета», «ИТАР-ТАСС» та «РИА Новости».

«Комсомольськая правда». Про «об'єктивність» «КП» ходять легенди. Підтвердженням є численні судові позиви та неофіційний титул «пропагандистської бульварної газети». Ніколи на сторінках видання або сайту не зустрінеться критика влади Кремля. А головний редактор В. Сунгоркін офіційно заявляє про неготовність надання своєї газети для представлення позицій противників екс-президента України та правлячої сили РФ.

Як же представлена Україна на сайті «КП»? Аналіз лише тільки заголовків приголомшує. «Украина перед урной», «Превратится ли Украина в европейское Сомали», «Украина: хроника смутного времени», «Чтобы навредить России, Украина готова разориться», «Пять из шести американцев не знают, где находится Украина» - це перші заголовки статей при вводі у пошуковій стрічці слова «Україна». Кожна з назв несе негативний, принизливий характер. Такі заголовки привертають увагу, не дивлячись на саму актуальність теми.

В статтях автори називають Україну «незалежная», «дикое поле», «ненька», «наши соседи» тощо. Часто використовуються українські фрази з несмішливим забарвленням «нехай мы мучиться будем», «москалям - ни грошика». Відбувається постійне приниження нової влади «так называемый премьер-министр Украины», «киевские власти», «незалежная» армия» та ін. Ну і звичайно, куди без славнозвісних бандерівців, западенців, фашистів, радикалів та екстремістів. Будь-яка стаття, новина, репортаж з головною темою Україна носить негативний окрас:

* «Многие опрошенные "поместили" Украину на территорию Канады и в Южную Америку. Кто-то поставил отметку на Гренландии, другие посчитали, что наиболее подходящее место для Украины - Африка или Австралия. Большое число опрошенных также приняло за Украину Казахстан»[38];

* «Один украинский экономист недавно заявил: незалежной сейчас выгодно быть страной, которую сильно обидела большая держава. Мол, тогда международной помощи можно будет получить больше»[39];

* «Нужную «батарейку» можно было купить в России, где лодка и изготавливалась, но тогдашнее руководство минобороны Украины распорядилось: москалям - ни грошика! Приказ был исполнен, новое «сердце» субмарины нашли в Греции, заплатили $3,5 млн. - почти втрое дороже, чем предлагала Россия!»[40].

Після деяких статей додається думка «експертів», які зазвичай мають дві точки зору: ту, що підтримує матеріал та більш-менш незалежну, але не протилежну. Матеріали є емоційними, живими, що ще більше звертає на себе уваги та робить їх «своїми».

Показовим є розміщення окремої вкладки «Україна» серед таких рубрик, як «Дача», «Робота», «Колумністи», «Афіша» та подібне.

Таким чином, «Комсомольська правда» - один із дієвих засобів машини пропаганди РФ, яка має великий вплив на своїх читачів. Постійне негативне забарвлення створює та постійно підживлює і без того визначені погляди населення. Подібні видання доповнюють роботу телевізійників та розширяють аудиторію впливу.

«Известия» є менш емоційними у викладі новин та інформації про Україну. Проте, помічається замаскована підтримка влади Путіна та його дій щодо Криму та Сходу. Топ-новиною, яка першою звертає на себе увагу є те, що Кремль ставить під сумнів легітимність майбутніх виборів. Тематика статей та новин щодо України:

- питання Криму: встановлення державних кордонів між Україною та Кримом; підтримка Криму з боку РФ (прийняття студентів до російських вузів без екзаменів; створення розважальної зони в Криму);

- газове питання: Україна відбирає топливо безоплатно; астрономічні борги; економіка в стані колапсу; ігнорування Україною договірних обов'язків;

- нова влада: київська хунта; звинувачення київською владою Росії в невиконанні Женевських зобов'язань; «антитерористична операція» Турчинова;

- питання Сходу: проведення референдуму щодо федералізації Сходу; Слов'янськ тощо.

«Известия» є набагато небезпечним джерелом інформації, так як статті подаються в нейтральній формі, проте з однієї точки зору. Сценарій однаковий: Україна - надслабка країна, яка нічого не варта на міжнародній арені. Україна не може самостійно вирішувати власні питання, для цього постійно звертається до міжнародних організацій, які по суті нічого не можуть зробити проти Росії, крім чергових санкцій. Київська хунта постійно піддає мирне населення Сходу військовій небезпеці, Росія - готова прийти на допомогу. Нелегітимна влада збирається провести нелегітимні вибори президента. В будь-якому випадку, президент, який буде обраний, крім Царьова, буде нелегітимним. Всі бояться Росію, тому що в неї великі запаси газу і нафти, а також арсенал ядерної зброї.

На сайті також представлена велика кількість інформації за якою Захід нібито підтримує Росію. Головні тези визначені наступним чином: США не хочуть холодної війни з Росією і готові разом з Москвою діяти «проти будь-яких хуліганів і бандитських витівок». Крім того, в тексті повідомлення стверджується, що президент США Барак Обама «ясно дав зрозуміти, що ми готові працювати з Росією ... Ми розуміємо, що у Росії є інтереси в Криму». Повідомлення в такій інтерпретації передрукували всі російські ЗМІ, включаючи так звані опозиційні.

У заяві Керрі дійсно згадується небажання США знову починати холодну війну - але тільки в самому кінці тексту. І воно цілком зрозуміле і логічно звучить . Але саме звернення до влади РФ виглядає зовсім інакше, ніж його подають російські ЗМІ. Насправді Керрі назвав «безпрецедентним актом агресії» інтервенцію Росії в Україну .

Він відкрито пригрозив Москві жорсткою реакцією з боку міжнародного співтовариства , в тому числі повною економічною ізоляцією. «У ХХI столітті вже не можна вести себе, як в XIX столітті, і вторгатися в іншу країну під абсолютно надуманим приводом», - заявив Керрі.

«Независимая газета» на фоні інших виглядає білою вороною та відповідає своїй назві. Видання не вдається до образливих назв та завуальованості подій в Україні. В новинах, статтях міститься детальний аналіз проблем, посилання на декілька джерел, тобто різні точки зору, підтвердження офіційними даними тощо. Інформація про Україну супроводжується посиланнями на українські медіа. Головною рисою, яка виділяє «Независимую» є те, що вона пише новини від 3-ї особи та визначає позицію Росії не як «своєї», а як гравця на рівні з іншими дійовими особами.

Приклади новин:

- «Логика, стратегия России понятна лишь до определенной степени. Если выборы проходят, их результаты признаются всеми, кроме РФ и народных республик в юго-восточных городах, каковы дальнейшие шаги Москвы? Она не может бесконечно отталкивать юго-восток от Киева, потому что не готова присоединить эти территории. Аннексировав Крым, Россия сыграла злую шутку с самой собой: о схожих с крымскими желаниях могут по аналогии заявлять любые территории и образования, но не все эти желания Москва может удовлетворить»[41].

В даному випадку Крим визнається не як перемога Російської Федерації, а як невиправдані амбіції, як і події на Сході.

- «... по данным того же Укрстата, резкого спада в производстве продуктов питания пока не наблюдается - за январь-март этого года производство мяса выросло на 8%, молока - на 2%, яиц - на 6,4% к аналогичному периоду прошлого года. Для сравнения - в Украине в первом квартале было произведено 848 тыс. т мяса и 2,1 млн т молока, а в России - 2,8 и 6,1 млн т соответственно. А при пересчете на душу населения Украина существенно опережает Россию»[42].

Єдине видання, яке реально оцінює економічні можливості Росії та України. На прикладі можна побачити, що використані дані Укрстата та порівняна ситуація стану продовольства не на користь РФ.

Повертаючись до подій на Майдані, «Независимая газета» не тільки не зверталася до штампованих бандерівців і так далі, а навіть підтримувала дії активістів.

Таким чином, «НГ» - відповідає своїй назві, так як висвітлюванні події подаються з різних точок зору, із застосуванням різних джерел інформації. Вперше, аналізуючи російські інтернет-видання, були приємно читати новини про Україну.

Інформаційні агенції займають провідні місця серед засобів масової інформації, так як їх основне завдання - забезпечувати оперативною політичною, економічною, соціальною, культурною інформацією редакції газет, журналів, телебачення, радіомовлення, а також інші установи, організації, які є передплатниками її продукції. Функціонування агентства орієнтоване на збір новин.

ІТАР-ТАСС (від Інформаційне телеграфне агентство Росії - Телеграфне агентство Радянського Союзу) - центральне державне інформаційне агентство Росії.

Посилання на ІТАР-ТАСС можна побачити майже з усіх ЗМІ Російської Федерації та деяких іноземних. Не дивлячись на відкриту пропагандистську інформацію, дана агенція користується попитом.

Найяскравішим нещодавнім прикладом дезінформації є новина про те, що під час переговорів в Женеві головні рішення західні дипломати приймають з російськими партнерами за спиною української сторони: «Как стало известно журналистам из источников в западных делегациях, в настоящее время стороны работают над неким документом. Причем, по словам дипломатов, документ обсуждается главами внешнеполитических ведомств РФ, США и ЕС. Дещица в комнате переговоров отсутствует. Вообще дискуссии в Женеве ведутся в разных форматах: как с участием украинской стороны, так и без...» [43].

Агентство ІТАР -ТАСС зробило новину з виступу держсекретаря США Джона Керрі, в якому він говорив про ситуацію в Україні. В агентстві наголосили, що за словами Керрі, США не зацікавлені в поверненні холодної війни з Росією через Україну. «Ми розуміємо, що у Росії є інтереси в Криму. Український уряд готовий поважати угоду про базу. І ми готові діяти з росіянами проти будь-яких хуліганів, бандитських витівок, щоб створити стабільність на Україні і дозволити українському народу зробити свій вибір, що стосується майбутнього», - цитує чиновника видання.

Звернемося до оригіналу промови, яку транслювали на CBS: «Це неймовірний акт агресії. Захопити іншу країну - це дійсно свідомий вибір президента Путіна. Росія порушує суверенітет України...» [47].

Взагалі на сайті ІТАР-ТАССу цілі блоки присвячені ситуації в Україні. Найголовніший - «Криза в Україні», на одній стрічці з основними рубриками «Політика», «Економіка», «Міжнародна панорама» і тд. Також окремі місця мають такі блоки, як «Стрічка новин» (стосовно подій в Україні), «Президентські вибори», «Хроніка подій». Складається враження, що зайшовши на сайт агенції, ти отримуєш інформацію лише про Україну, адже на головній сторінці знаходяться новини про Україну або дії російської влади, хроніка подій та фото звіти особливо «привабливі» стосовно подій.

Під новини нейтрального характеру є посилання під назвою «Хроніка подій за 5 травня», переходячи по якій можна побачити страхітливі фотографії та заголовок «Що чекає прихильників федералізації?».

Постійно відчувається схвалення режиму Путіна та його дій, інформація згідно якої Захід підтримує РФ . Постійне схвалення та показ того, що міжнародні відомства стурбовані ситуацією в Україні та роблять все можливе аби уникнути кровопролиття та підтримання миру в країна.

На прикладі наступного уривку з новини під заголовком «Лавров призывает ОБСЕ и США воздействовать на Киев» можна оцінити настрій всього інформаційного потоку щодо України та дій російського уряду:

«Лавров подчеркнул, что карательная операция на юго-востоке Украины ввергает страну в братоубийственный конфликт. Министр призвал США употребить все свое влияние, чтобы принудить опекаемый ими киевский режим, объявивший войну собственному народу, немедленно прекратить боевые действия в юго-восточных регионах, отвести войска и освободить участников протестных выступлений", - говорится в сообщении дипведомства» [44].

«В министерстве напомнили, что все последние дни по просьбе руководства ОБСЕ и глав ряда государств Европы российская сторона предпринимала энергичные шаги по содействию освобождению задержанных на юго-востоке Украины военных специалистов из некоторых европейских стран. По указанию президента России Владимира Путина его спецпредставитель Владимир Лукин выехал в регион для участия в переговорах об их освобождении. В результате такой конструктивной посреднической деятельности в субботу представители сил самообороны Славянска передали европейских военных специалистов Владимиру Лукину, который доставил их в Донецк»[45].

Читаючи новини подібного характеру щодня та в необмежених кількостях, звичайно можна повірити в те, що російська влада здійснює все можливе для налагодження ситуації в братерській країні, що світова спільнота повністю її підтримує, а Київ все ще залишається безпомічним та нездатним врегулювати конфлікт в своїй країні.

Російське агентство міжнародної інформації «РИА Новости» -- одне з найбільших інформаційних агентств Росії. Має широку кореспондентську мережу на території Російської Федерації, СНД та більш ніж у 40 країнах світу.

Рис.1 Аудиторія «РИА Новости» [16]

Аудиторія «РИА Новости» - найбільша серед інших інтернет-видань та складає 3, 2 млн. підписувачів в соціальних мережах.

Інформаційна агенція в грудні 2013 опинилася в складному становищі, так як її намагалися ліквідувати та замінити новою міжнародною агенцією «Росія сьогодні» за підписаним указом В.Путіна. Комісію по ліквідації мав очолити майбутній генеральний директор «Росії сьогодні» Д.Кисільов. У зв'язку з цим «РИА Новости» змінюють свою редакційну політику.

РИА Новости з посиланням на джерело повідомило про масовий перехід українських військових у Криму на сторону Росії: "Деякі військовослужбовці просто втекли, деякі написали рапорти про звільнення".

Фактично прес-служба і профільні відомства Міністерства оборони України вже майже тиждень змушені займатися одним - спростовувати брехню російських ЗМІ, опубліковану з посиланням на "джерела". "Поширена інформація не відповідає дійсності і є провокацією", - в черговий раз заявили в Міноборони, реагуючи на публікацію.

До кожної новини про Україну додається невеликий «бекграунд» під назвою «Как на Украине произошла смена власти», який коротко описує події, які сталися:

«Политический кризис разразился на Украине в конце ноября 2013 года, когда кабинет министров объявил о приостановке евроинтеграции страны. Массовые протесты, названные "евромайданом", прошли по всей Украине и в январе вылились в столкновения вооруженных радикалов с органами правопорядка. Результатом уличных схваток, в ходе которых оппозиция неоднократно применяла огнестрельное оружие и "коктейли Молотова", стали десятки человеческих жертв...»[45].

Лише з цієї зноски можна оцінити настрій поданої інформації в даній інформаційній агенції. Заміщення фактів, відверте прийняття однієї сторони риси, які належать до більшості ЗМІ Російської Федерації.

2.2 Аналіз інформаційного контенту на телебаченні

Телебачення, як один із засобів масової інформації, є найбільш масовим зі ЗМІ, охоплюючи і ті верстви населення, які залишаються за рамками впливу інших ЗМІ. Ця здатність телебачення пояснюється його специфікою як засобу створення, передачі та сприйняття інформації. По-перше, ця специфіка проникати в будь-яку точку простору в зоні дії передавача. З появою супутникового телебачення останнє обмеження відпало, ще більш посиливши позиції ТБ. По-друге, екрани забезпечують безпосередньо - чуттєве сприйняття телевізійних образів, а значить і їх доступність для найширшої аудиторії. На відміну, наприклад, від радіо, телевізійна інформація доноситься до глядача в двох площинах: вербальній і невербальній. Характер телевізійної комунікації посилюється персоніфікацією інформації, телебачення у великому числі випадків має на увазі особистісні контакти автора або ведучого та учасників передачі з аудиторією. У третьому, телебачення здатне повідомити в аудіовізуальній формі про дію в момент його звершення. Одночасність події і його відображення на телевізійному екрані є чи не найбільш унікальною властивістю телебачення.

З іншого боку, саме телебачення стає найбільш впливовим засобом маніпуляції громадською думкою та населення в цілому. Отримуючи однобокий та безмежний потік інформації з телеекрану, починає зникати відчуття реальності, з'являється нова дійсність - потрібна.

Для того щоб зрозуміти, як російські телеканали подають інформацію про Україну та стають співучасниками заворушень в Криму та Сходу, було обрано: «LifeNews», «RT», «Перший канал» та «Росія 1» .

Сенсаційні та емоційні матеріали російського телеканалу LifeNews про стрілянину під містом Слов'янськ на сході України стали приводом для суперечок та закидів у підтасовці фактів, особливо щодо кадрів із новенькими доларовими купюрами та візитною карткою, яка начебто належить лідеру ультранаціоналістичного «Правого сектора» Дмитру Ярошу. Але окрім того, вони є класичним прикладом методів, що їх використовують прокремлівські медіа, аби вплинути на громадську думку про конфлікт в Україні.

LifeNews - це телеканал новин із тісними зв'язками з російськими силовиками, який неухильно дотримується лінії Кремля.

Канал першим повідомив цілу низку новин, пов'язаних зі Слов'янськом містом, яке залишається епіцентром проросійських настроїв у Східній Україні.

Твердження LifeNews, що візитна картка пана Яроша була знайдена серед інших предметів у автівках, нібито використаних під час нападу під Слов'янськом 20 квітня, повністю відповідає часто повторюваній тезі, що «Правий сектор» несе відповідальність практично за всі спалахи насильства, що сталися в Україні в останні місяці. Хоча, як мінімум, у кількох випадках такі закиди є сумнівними.

7 квітня російські телеканали повідомили, що проросійські активісти у Харкові оточили членів "Правого сектора", які на них начебто напали. Але молодий математик Сергій Мельник запропонував іншу версію цих самих подій. Він написав у Facebook, що був серед оточених, яких жорстоко побили "агресивні" проросійські активісти після харківського концерту на підтримку Майдану - революції, яка усунула від влади президента Віктора Януковича.


Подобные документы

  • Проблеми професійної етики та моралі у журналістиці. Етичний кодекс журналіста як засіб забезпечення свободи слова. Сутність інформаційної війни. Особливості пропагандистських технологій російських мас-медіа під час війни з тероризмом на Сході України.

    дипломная работа [530,8 K], добавлен 26.06.2015

  • Характерні риси засобів масової інформації. Сутність інформаційної, освітньої, мобілізаційної, оперативної функції. Поняття "політичне маніпулювання". Цензура в засобах масової інформації. Свобода слова та інформації. Преса, радіо і телебачення України.

    презентация [3,9 M], добавлен 27.10.2012

  • Засоби масової інформації: сутність, функції, права, обов’язки. Дослідження основних проблем функціонування сучасних ЗМІ (преси, радіо, телебачення). Особливості книговидання в Україні. Результати використання глобальної інформаційної мережі Інтернет.

    курсовая работа [26,3 K], добавлен 25.11.2010

  • Визначення понять і аналіз інформаційних впливів агресивного характеру в інфопросторі України. Об’єкти та суб’єкти інформаційно-психологічної війни, ознаки і особливості її проведення зі сторони країн Європейського Союзу, США, Російської Федерації.

    реферат [26,0 K], добавлен 26.05.2014

  • Поняття про інформацію та документ. Напрями і види інформаційної діяльності. Сутність і функції засобів масової інформації, їх вплив на діяльність людей і роль в геополітиці. Особливості роботи з джерелами інформації в процесі журналістського дослідження.

    курсовая работа [111,3 K], добавлен 21.10.2012

  • Загальна характеристика музичного телеефіру України. Проблеми мовної культури. Вплив електронних засобів масової інформації на функціонування мови в інформаційному суспільстві. Законодавство про ЗМІ України. Інформаційні війни та грамотний ефір.

    реферат [71,3 K], добавлен 23.11.2010

  • Ознайомлення із сучасною інформаційною системою, засобами масової інформації та комп'ютерними інформаційними системами. Сучасні ЗМІ, з яких більшість людей отримує інформацію. Зручність видачі друкованої продукції та передачі інформації через Інтернет.

    презентация [9,5 M], добавлен 21.05.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.